LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, III LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПІСЛЯ ВИХОДУ АКАДЕМІЧНОЇ ГРАМАТИКИ СУЧАСНОЇ ЛАТИСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

А. САБАЛЯУСКАС

Шляхи розвитку граматик литовської та латиської мов протягом трьох століть дуже подібні — ті самі повороти, той самий пил, принесений чужими ногами. І латиші, і литовці, говорячи про історію своїх граматик, іноді згадують, що німецький історик із Латвії О. Мірбах у своїй праці «Briefe aus und nach Kurland...» пише, що вже в XIII столітті єпископ Модени Вільгельм, прибувши до Прибалтики, переклав граматику Доната «Ars Donati grammatici urbis Romae». Одні зазвичай кажуть, що граматику переклали латиською (земгальською), а інші — прусською мовою. Звісно, ні латиші, ні литовці не вірять цим «листам», написаним хоч і дуже гарним стилем, але сповненим фантазії, і все ж відносять історію своїх граматик до XVII століття. 1644 року в Ризі з’явилася «Manuductio ad linguam Lettonicam facilis et certa, monstrata à Joanne Georgo Rehehusen», а 1653 року в Кенігсберзі виходить «Grammatica Litvanica...in lucem edita à M. Daniele Klein Pastore Tils. Litv.». У XVII столітті побачили світ ще кілька граматик німецькою мовою: 1654 року в Кенігсберзі — знову праця того самого Кляйна «Kurtze und gantz deutliche Anführung zur Littauischen Sprache», 1685 року в Мітаві — «Erster Versuch einer kurtz verfasseten Anleitung zur Lettischen Sprache» Генріха Адольфі (Adolphi), а того самого року в Ризі — «Gantz kurtze Anleitung zur Lettischen Sprache» Георга Дрезеля (Dressel) та ін. Усім цим граматикам, незалежно від того, чи фігурують на їхніх титульних сторінках «Lettonica» або «Litvanica», «Littauische» або «Lettische», притаманні ті самі риси — виразні відбитки суспільно-політичних відносин епохи, що їх породила. І ті, й інші написані чужими мовами чужими людьми, здебільшого німецькими священнослужителями, і не з любові до латиського чи литовського народу — вони призначалися не йому, а колегам по ремеслу, щоб ті могли успішніше проповідувати своїм підопічним «слово Боже» та покору владі. У цьому сенсі литовці, мабуть, лише трохи щасливіші, бо чужинці, які писали для них, краще знали литовську мову. Крім того, позначилася й та обставина, що найперші литовські писемні твори, хоч і релігійного змісту, були написані самими литовцями й відзначалися значно кращою мовою, ніж перші латиські книжки, написані німцями. Мабуть, не помилимося, якщо стверджуватимемо, що аж до ХХ століття наші граматики були кращими за латиські. Адже граматики Д. Кляйна набагато досконаліші, скажімо, за граматики Й. Г. Рехегузена та Г. Дрезеля, а праці Августа Шляйхера й Фрідріха Куршайтіса перевершують Августа Бі-

325

ленштейна (Bielenstein) та інші латиські граматики того часу¹. Ситуація змінилася в останні десятиліття. 1922 року в історії латиської граматики постає вершина, якої нам іще нескоро досягти, — «Lettische Grammatik» Яніса Ендзелінса. 1938 року виходить «Latviešu valodas skaņas un formas» того самого автора. 1951 року латиші видали латиською мовою доповнене видання великої граматики Я. Ендзелінса, а тепер мають уже й перший том академічної граматики сучасної літературної мови².

Вихід цього тому — результат кількарічної напруженої праці колективу сектору граматики Інституту мови та літератури Академії наук Латвійської РСР. Автори праці: А. Ахеро, А. Бергмане, А. Блінкена, Р. Грабіс, М. Лепіка, Р. Мелбіксе, А. Мікелсоне, Т. Пуорите, М. Сауле-Слейне. Редакційна колегія: А. Бергмане, Р. Грабіс, М. Лепіка, Е. Соколс (відповідальний редактор). Найбільший тягар під час написання цієї граматики ліг на заслуженого діяча культури Латвійської РСР Р. Грабіса, який не лише написав окремі розділи й редагував працю, а й керував усім процесом підготовки граматики. Рукопис граматики було завершено ще 1956 року. Восени того року відбулося його обговорення, у якому, крім працівників Інституту мови та літератури Академії наук Латвійської РСР, взяли участь викладачі вищих навчальних закладів, учителі, журналісти та інші представники громадськості. У прямий чи опосередкований спосіб в обговоренні рукопису взяли участь і деякі литовські та естонські мовознавці. Під час розгляду рукопису граматики порушували чимало дискусійних питань і нерозв’язаних проблем. Серед іншого, дуже гостро постало й питання реформи латиського правопису. Реформа правопису, складна редакторська робота та деякі інші перешкоди трохи затримали вихід граматики.

Граматика сучасної латиської літературної мови такого обсягу виходить уперше. Це не лише перша латиська граматика такого типу, а й перша граматика балтійських мов загалом. Поняття сучасної мови в цій граматиці охоплює не тільки латиську літературну мову останніх десятиліть, а весь період розвитку літературної мови — від останніх десятиліть XIX століття (під час обговорення рукопису граматики дехто, наприклад професор Й. Лоя, пропонував починати цей період із середини XIX століття) до наших днів. У граматиці використано надзвичайно багатий фактичний мовний матеріал — твори найкращих латиських письменників, від братів Р. і М. Каудзитів, Апшишу Єкаба, Рудольфа Блауманіса до майстрів радянської латиської літератури. Широко використано також фольклор, наукову прозу й періодику.

Оскільки граматика має нормативний характер, явища термінології розглядаються мало, здебільшого лише в тих випадках, коли вони безпосередньо пов’язані з окремими

¹ Щодо характеристики граматик латиської мови пор. R. Grābis, Pārskats par 17. gadsimta latviešu valodas gramatikām. — Valodas un literatūras instituta Raksti, 5, 205—266, Rīgā, 1955; R. Grīsle, 17. gadsimta gramatikas kā latviešu valodas vēstures avots. — Valodas un literatūras instituta Raksti, 7, 245—255, Rīgā, 1958; R. Grīsle, Rēhehūzena gramatika un pret to vērstais Einhorna raksts. — Rakstu krājums, veltījums akadēmiķim profesoram dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darbu gadu atcerei, 479—526, Rīgā, 1959; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 22—23, Rīgā, 1951; J. Endzelīns, Ievads baltu filoloģijā, 67—68, Rīgā, 1945; A. Bielenstein, Die lettische Sprache, 1, 20—28, Berlin, 1863; J. Niedre, Latviešu literatura, 1, 76—78, Rīgā, 1952.

² Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, 1, fonētika un morfoloģija, Latvijas PSR Zinātņu Akadēmijas Izdevniecība, Rīgā, 1959, 830 psl.

326

фактами літературної мови. Досить складним завданням для авторів граматики було історичне трактування явищ. Написати ширшу граматику сучасної латиської мови, мабуть, навряд чи можливо цілком без елементів історизму. Автори цієї граматики також не уникли історизму. Однак історизм не є якимось дисонансом щодо явищ сучасної мови, а, навпаки, допомагає краще їх зрозуміти. З цим історизмом нерозривно пов’язані й елементи литовської мови, що допомагають висвітлити окремі факти латиської мови. З цієї нагоди слід зауважити, що елементи литовської мови та питання співвідношення латиської й литовської мов трапляються в багатьох давніших граматиках латиської мови, а міркування деяких авторів давніших латиських граматик про спорідненість литовської та латиської мов надзвичайно цікаві, і важко втриматися, щоб не процитувати їх тут. Ось уже у XVIII столітті Готхард Фрідріх Стендер у своїй граматиці писав: «Die Lettische Sprache ist eine Schwester der Litthauischen. Ich berufe mich nicht bloß auf die Aehnlichkeit ihrer Benennung, indem Litwa, wie die Litthauer ihr Land nennen, und Latwi, wie sich die Letten nennen, ziemlich ähnlich lauten, sondern hauptsächlich auf die Uebereinstimmung beyder Sprachen… Beyde Sprachen, sowohl die Lettische als die Litthauische, sind Abstämmlinge von der Slavonischen»³. А Крістофас Гардер, доповнюючи граматику Г. Ф. Стендера, ще цікавіше «пояснює» це питання: «Nach dieser Hypothese ließe sich nun auch wohl erklären, wie die littauische Sprache eine Schwester der lettischen seyn kann. So wie die Letten ursprünglich ein russischer Stamm waren, so waren die Littauer ein pohlnisches Volk. Noch jetzt ist die russische und pohlnische Sprache sehr verwandt: wahrscheinlich in jenen Zeiten noch mehr. Nimmt man nun an, daß irgend ein Stamm des deutschen Volks sich hier als Kolonie niederließ, so ist es ja ein geringes, auch noch weiter anzunehmen, daß diese Kolonie nicht blos längs dem Ufer der Ostsee, wo die Letten wohnen, geblieben, sondern auch tiefer ins Land zu den Littauern gegangen sey. Wo sie nun ihre Sprache mit der russischen vermischten, da entstand die lettische Sprache; wo sie solche aber mit der pohlnischen vermischten, da entstand die littauische»⁴. А. Біленштейн, подавши у своїй граматиці огляд латиських граматик, закидає їхнім авторам те, що вони не порівнювали фактів латиської мови з фактами литовської та слов’янських мов («…die fruchtbare Vergleichung mit dem Litthauischen und Slavischen meist ganz unterlässt»⁵). Звісно, цього не можна закинути граматиці самого А. Біленштейна…

³ Lettische Grammatik, verfasset von Gotthard Friedrich Stender..., Zweyte Auflage... 9—10, Mitau, 1783. (Латиська мова — сестра литовської. Я посилаюся не лише на подібність їхніх назв, адже Litwa, як литовці називають свою землю, і Latwi, як називають себе латиші, звучать досить подібно, а головним чином — на відповідність обох мов... Обидві мови, і латиська, і литовська, є нащадками слов’янських мов.)

⁴ Примітки та доповнення до латиської граматики пана пробста Стендера, автор Крістоф Хардер, друге, доповнене видання, 10—11, Мітава, 1809.

(За цією гіпотезою можна було б пояснити й те, як литовська мова може бути сестрою латиської. Як латиші спочатку були російським племенем, так литовці були польським народом. Навіть тепер російська й польська мови дуже споріднені: мабуть, у ті часи вони були ще спорідненіші. Припустивши, що якесь плем’я німецького народу оселилося тут як колонія, нескладно також припустити, що ця колонія залишилася не лише вздовж узбережжя Балтійського моря, де живуть латиші, а й просунулася далі вглиб краю, до литовців. Там, де вони змішали свою мову з російською, виникла латиська мова; а там, де змішали її з польською, виникла литовська.)

⁵ A. Bielenstein, Die lettische Sprache, 1, 28, Berlin, 1863.

327

цього недоліку, адже він, як влучно зауважив латвійський філолог Кріш’яніс Анцитис, писав свою граматику, поклавши на письмовий стіл граматику литовської мови А. Шлейхера⁶. Чимало елементів литовської мови знаходимо в підручнику латиської мови Я. Ендзелінса та К. Мюленбахса («Latviešu valodas mācība»), який витримав тринадцять видань; годі й казати про велику граматику латиської мови Я. Ендзелінса, з якої К. Буга закликав «братів свого народу» вивчати рідну литовську мову⁷. Не обійшлися без прикладів із литовської мови й в академічній граматиці сучасної латиської літературної мови. Ці приклади виразніше показують особливості латиської мови, а деякі її явища, наприклад поділ дієслів третьої групи першої дієвідміни, без литовських прикладів просто неможливо було б зрозуміти. Приклади дібрано дуже вдало, позначено наголоси («обділеними» лишилися лише кілька слів: missingis (с. 120), brīnas (с. 249), antaras (с. 460), daugiau (с. 709).

Фонетичний розділ граматики порівняно невеликий — лише п’ятдесят п’ять сторінок (с. 17—71). Проте тут дуже стисло й зрозуміло, з огляду на ширше коло читачів і без надмірного навантаження схемами та діаграмами, оглянуто особливості фонетики сучасної латиської літературної мови. Описуючи артикуляцію звуків, автори спиралися на експериментальну працю доц. А. Лауа «Фонетико-фонологічна система сучасної латиської літературної мови» («Mūsdienu latviešu literārās valodas fonētiski fonoloģiskā sistēma»).

Морфологія починається з великого розділу про словотвір. У цьому розділі (с. 75—374), окрім вступних зауваг, розглядаються суфікси іменників, окремо виділено суфіксальні закінчення (-a, -e, -is) та суфікси іншомовних слів. Оглянуто префіксальне й напівпрефіксальне словотворення іменників (puspriedēkļiem), складні іменники. Далі окремо розглядається словотвір прикметників і дієслів. Для словотвору інших частин мови окремих розділів немає: ці питання розглядаються в оглядах відповідних частин мови. У розділі про частини мови (vārdu šķiras) (с. 375—815) послідовно розглядаються іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки (партикули) та вигук (izsauksmes vārds).

Хоча в цих розділах розглядаються явища сучасної латиської мови, багато цікавих фактів знайде тут і дослідник інших мов. Особливо багато цінного матеріалу в цій книзі знайде мовознавець-литуаніст, адже значна частина явищ цілком аналогічна фактам литовської мови; дуже цікаві також явища, абсолютно чужі литовській мові. І ті, й ті наочно демонструють самостійний розвиток двох близькоспоріднених мов і основні тенденції цього розвитку.

Не будучи фахівцем із латиської мови, важко висловити авторам якісь конкретні зауваження щодо структури праці, викладу матеріалу, а тим більше щодо окремих мовних фактів. Тут вкажемо лише на одну-дві дрібниці, які впали в око під час читання сторінок цієї праці.

⁶ K. Ancytis, На згадку про століття деяких мовознавчих полемік,—Збірник праць, присвячений академікові, професорові, д-ру Янісу Ендзелінсу на честь 85 років життя і 65 років діяльності, 303, Рига, 1959.

⁷ K. Būga, Народ і слово, 1, 423—424, Каунас, 1923.

328

На с. 44 формулювання щодо вживання вузького e, ė не цілком точне: «...vedu (no senāka vežu), metu (no senāka mešu) u. c.» Читач може зрозуміти, що лат. vedu < vežu, тобто du < žu тощо.

На с. 106 під час розгляду іменників із суфіксом -enis наведено також слово ķermenis і пояснено, що це запозичення з давньопрусської мови (ķermens). Читач, недостатньо обізнаний з історією латиської мови, може подумати, що латиші запозичили це слово з прусської, тоді як до латиської мови його ввів Атіс Кронвальдс (1837–1875), через кілька століть після зникнення прусської мови.

На с. 424 зазначено, що слово (іменник-основа), від якого походить прикметник pilns, зникло, а на с. 155 написано: «piltuvis (blakus verbam pilt ar nozīmi „kļūt pilnam“). Отже, зв’язок між словами pilns і pilt зовсім неясний.

Лит. visas слід наголошувати як visas, а не visas (с. 531), а давньопрусське vissa (с. 531) правильніше писати vissa.

Слід писати visų geriausias, а не visų—geriausias (с. 465).

Лат. jā-, за допомогою якого утворюється дебітивний спосіб (vaizdžibas izteiksme), на думку Я. Ендзелінса⁸, найімовірніше (laikam!) є давньою спільною формою родового й аблативного відмінків займенника на io-основу, а не родового й давального, як зазначено в граматиці (с. 615).

На с. 704, можливо, надто сміливо стверджується, що прислівник vakar походить від форми місцевого відмінка однини⁹.

Також зовсім незрозуміло, чому в тексті граматики для деяких літературних пам’яток цитують по кілька видань, наприклад: Kaudz. 1 — Mērnieku laiki, Rīgā, 1913; Kaudz. 2 — Mērnieku laiki, Rīgā, 1949; Kaudz. 3 — Mērnieku laiki, Rīgā, 1954 або V. L. 3 — Zvejnieka dēls, Rīgā, 1947; V. L. 12 — Zvejnieka dēls, Rīgā, 1956 тощо. Слід вибрати одне видання — те, яке є найавтентичнішим, — і цитувати його.

Фахівці з латиської мови, які з великим зацікавленням зустріли нову граматику, безперечно, ретельно її вивчать, відзначать її переваги, вкажуть на недоліки й знайдуть неточності. Однак уже тепер можна сказати, що згадана праця стала дуже вагомою сторінкою в історії граматик латиської мови, а скромні автори цієї граматики, чиї імена надруковано лише дрібним шрифтом, та й то не на титульній сторінці, заслуговують на найвищу оцінку.

⁸ J. Endzelīns, Граматика латиської мови, 886, Рига, 1951.

⁹ Пор. K. Būga, Rinktiniai raštai, уклав Z. Zinkevičius, 2, 183, Vilnius, 1959; K. Ulvydas, Lietuvių kalbotyros klausimai, 2, 82, Vilnius, 1959.