LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

НЕВІДМІНЮВАНИЙ ДІЄПРИКМЕТНИК МИНУЛОГО ЧАСУ НА -US У ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

G. BENSE

1. Вступ

1.1 До складу форм невідмінюваних дієприкметників (невідм. дієприкм.)¹, які також називають герундіями або дієприслівниками (лит. pãdalývis; рос. деепричастие), у сучасній литовській літературній мові належать форма дієприкметника теперішнього часу активного стану на -nt, наприклад sùkant, šaũkiant, mỹlint; форма дієприкметника майбутнього часу активного стану на -siant, наприклад sùksiant, šaũksiant, mylėśiant; форма дієприкметника минулого часу активного стану на -us, наприклад sùkus, gỹdžius, mylė́jus; і форма дієприкметника минулого часу активного стану II на -davus, наприклад sùkdavus, šaũkdavus, mylė́davus. Зворотні форми від неприставкових дієслів утворюються за допомогою закінчення -is, наприклад juõkiantis, juõkusis. У приставкових дієсловах зворотна частка -si- стоїть між префіксом і дієслівною основою, наприклад nesijuõkiant. nusisùkus.

1.2 Щодо синтаксичної функції можна загалом розрізнити два чітко відмежовані один від одного типи вживання невідм. дієприкметників, які разюче контрастують з їхньою відносно уніфікованою формою.

1.21 Обидва типи вживання можна коротко охарактеризувати так:

I. Skylant atomams, išsiskiria energija (із вираженим виконавцем дії при дієприкметниковій формі); Auštant tėvas išvažiavo (без вираженого виконавця дії при дієприкметниковій формі).

Ці конструкції з невідм. дієприкметником служать для вираження побічної дії («супровідної дії») щодо головної дії, не будучи граматично пов’язаними з жодним членом складного речення.

¹ Під невідм. дієприкметниками слід розуміти іменні дієслівні форми, які не мають показників числа й відмінка, проте формально розрізняються щодо часу (на відміну від інфінітива) та в обмеженому обсязі щодо стану — якщо діатезу зворотний: незворотний можна вважати різновидом протиставлення активного й пасивного станів.

191

II. Visi mato (mašīna) atvažiuojant (так звана акузативна конструкція після дієслів «sentiendi et declarandi»). Такі конструкції служать для вираження однієї дії як об’єкта іншої дії.

1.22 Слід зауважити, що розподіл окремих форм невідмінюваного дієприкметника між двома типами вживання не є однаковим: тоді як у так званій акузативній конструкції трапляються форми теперішнього, минулого й майбутнього часу, у межах 1-го типу вживання зустрічаються лише форми теперішнього й минулого часу².

1.3 У сучасній латиській літературній мові конструкції з невідмінюваним дієприкметником можна поділити на два відповідні типи вживання, наприклад: Saulei lēcot, visi putni dzied; Metot harpūnu, dzīvnieks tika ievainots: 1-й тип вживання; Visi redz (mašīnu) atbraucam: 2-й тип вживання. У латиській мові дві різні форми невідмінюваного дієприкметника — на -ot і на -am/ām — по суті розподіляються відповідно між одним із двох типів вживання (причому перетин можливий лише в 2-му типі вживання).

У латиській мові, крім новотворів на am/-ām, утворених з родового відмінка однини пасивного дієприкметника теперішнього часу, є лише невідмінюване дієприкметник теперішнього часу активного стану на -ot (= -uot з -ant) і невідмінюване дієприкметник майбутнього часу активного стану на -šot (= -šuot з -siant). Остання форма трапляється лише у так званому «modus relativus», структурно близькому до 2-го типу вживання³.

1.4 Отже, спільними утвореннями литовської та латиської мов можна вважати лише невідмінювану форму дієприкметника теперішнього часу активного стану (від основи на -nt) і невідмінювану форму дієприкметника майбутнього часу активного стану (зі словотворчим елементом основи -siant-⁴) (на нечисленні давньопрусські свідчення тут не зупиняюся).

Отже, становлення невідмінюваного дієприкметника минулого часу активного стану (від основи на -us) як особливої граматичної форми в цьому сенсі слід розуміти як литовське новоутворення.

2. Історія конструкцій із невідмінюваним дієприкметником у литовській (балтійській) мові

2.1 Уже сам факт, що невідмінюваний дієприкметник минулого часу на -us слід вважати литовським новоутворенням, вказує на те, що проблему виникнення цієї форми не можна просто ототожнювати з проблемою виникнення невідмінюваних дієприкметників у балтійських мовах загалом. Існують, однак, і додаткові підстави вважати, що невідмінювані дієприкметники на -us розвивалися окремим шляхом. Для викладу пов’язаних із цим питань

² Невідмінюваний дієприкметник минулого часу активного стану II на -davus є майже суто граматичною фікцією, оскільки на практиці він практично зовсім не трапляється.

³ Латиськ. «atstāstījuma izteiksme». Зрештою, цей спосіб конструювання виник із так званої акузативної конструкції, однак він також пов’язаний із конструкціями з відмінюваними дієприкметниками, що виражають невизначене повідомлення (наприклад, лит. Sako miškas didelis buvęs).

⁴ Свідчення про можливі форми майбутнього часу на -sint- тут можна не брати до уваги.

192

Дозвольте коротко зупинитися на відповідних результатах моїх «Досліджень походження невідмінюваного дієприкметника (дієприслівника) в балтійських мовах»⁵, незважаючи на проблеми, що виникають.

2.2

Насамперед виявляється, що формування невідм. дієприкм. особливо в литовській, але також і в латиській мові, аж ніяк не можна вважати єдиним завершеним процесом, а радше слід розглядати як об’єднання кількох первісно незалежних морфологічних і синтаксичних явищ. Про це свідчить виникнення невідм. дієприкм. на -am/-ām у латиській мові — процес, який набуває чинності лише з початком писемної традиції. Тут, імовірно, маємо найпізніший етап виникнення невідм. дієприкм. у балтійському ареалі. З огляду на стан справ у найдавніших литовських текстах — як формально, так і щодо розрізнення двох згаданих вище типів уживання — для литовської мови також випливає, що формування конструкцій з акузативом і невідм. дієприкм. становить найпізніший етап виникнення невідмінюваного дієприкметника як окремої граматичної форми⁶.

Отже, спостереження щодо конструкцій із невідм. дієприкм., коли вони виступають як конструкції з акузативом після дієслів «сприйняття й повідомлення», можна не враховувати під час розгляду формальних і функціональних особливостей невідм. дієприкм. у межах 1-го типу вживання.

2.3

У межах 1-го типу вживання використання невідм. дієприкм. можна вивести з давніших моделей конструкцій; тут, відповідно до розрізнення конструкцій із вираженим діячем і конструкцій без вираженого діяча дієприкметникової форми, для порівняння пропонуються, з одного боку, так звані абсолютні дієприкметникові конструкції інших індоєвропейських мов⁷, а з другого — самостійно вживані іменні дієслівні форми⁸.

2.31

Литовські (і латиські) конструкції у своєму розвитку в окремих мовах особливо вирізняються тим, що дієслівний (предикативний) компонент абсолютних дієприкметникових конструкцій формально тотожний самостійно вживаній іменній дієслівній формі⁹: в обох позиціях уживається невідм. дієприкм.

⁵ Вступна дисертація, Галле, 1961 (машинопис).

⁶ По суті, йдеться про розрізнення конструкцій з акузативом, що містять відмінюване дієприкметник, і таких, що містять невідм. дієприкм.; це розрізнення ґрунтується на тенденції посилено трактувати дію, виражену невідм. дієприкметником, як прямий об’єкт іншої дії, на відміну від виразно атрибутивного відношення відмінюваного дієприкметника до іменного об’єкта в акузативі.

⁷ Наприклад, давньоіндійський «locativus absolutus», грецький «genitivus absolutus», латинський «ablativus absolutus», «dativus absolutus» у готській і слов’янській мовах.

⁸ Наприклад, давньоіндійський абсолютив на -tvā, -(t)ya, дієприслівник у слов’янській мові, gérondif у французькій та подібні утворення в інших романських мовах.

⁹ Формальній тотожності відповідає специфічне функціональне навантаження невідм. дієприкм. в обох конструкціях, що чітко виявляється з їхнього співвідношення: вони відрізняються не своєю позицією в складі речення (як «абсолютний відмінок» або «побічна дія, співвіднесена з підметом»), а насамперед наявністю або відсутністю діяча невідм. дієприкметника.

13. Kalbotyros klausimai VI.

193

2.32 Специфіка абсолютної дієприкметникової конструкції полягає в тому, що вона є незалежним від головного дієслова та будь-якого іншого члена речення стійким поєднанням іменного відмінка й відмінюваного (узгодженого) дієприкметника¹⁰, яке служить для вираження в реченні передусім темпорального визначення. Якщо до іменника в локативі додається дієприкметник у функції ближчого (атрибутивного) означення цього іменника, то через дієслівну природу дієприкметника водночас уточнюється і присудок¹¹. Отже, зв’язок цього вже не випадкового локативного сполучення іменник—дієприкметник із присудком стає тіснішим, ніж у випадку простого локатива (як відмінка просторової й часової локалізації, власне «граматично не пов’язаного» адвербіального відмінка). У межах цілого речення виникає синтаксичне розчленування на головну й побічну дію, кожна з яких має іншого діяча. Темпоральний (а не «локальний та/або темпоральний»!) характер цієї «абсолютної» дієприкметникової конструкції зумовлений не лексичним і граматичним/категоріальним значенням окремих елементів, а синтаксичною будовою конструкції речення з двома дієслівними діями — не пунктуальною (одночасність), а лінійною (послідовність, наступність); одна дія виражена присудком, а інша — дієприкметником. Отже, абсолютна дієприкметникова конструкція набуває свого принципово темпорального характеру не просто через актуалізований зміст її двох компонентів, а завдяки суто синтаксичній кваліфікації головної й побічної дії. Специфічне розмежування часових відношень у литовській мові за допомогою обов’язкового розрізнення часових значень, виражених дієприкметниками на -nt- і на -us, з цього погляду також є вторинним (тим більш примітно, що латиська, схоже, не знає такого розрізнення в абсолютній дієприкметниковій конструкції!). Використання активних дієприкметників перфекта в абсолютній дієприкметниковій конструкції, наприклад у грецькій мові, та дієприкметників perf. pass. у латині також є вже пізнішим явищем, зорієнтованим на вербальну систему відповідної окремої мови; тим паче це стосується становища в абсолютних дієприкметникових конструкціях у слов’янських і германських мовах, вік і походження яких проблематичні¹².

2.4

Від часу появи писемних пам’яток литовської та латиської мов відома абсолютна давальна конструкція (abs. Dat.), поєднання (іменного) давального відмінка з невідмінюваною дієприкметниковою-

¹⁰ Vgl. Hermann Hirt, Indogermanische Grammatik, Band VII, Heidelberg, 1937, S. 92.

¹¹ Пор. Kühner/Gerth, Ausführliche Grammatik der griechischen Sprache. Satzlehre, Teil II⁴, Hannover, 1955, S. 77.

¹² Пор. Rudolf Růžička, Struktur und Echtheit des altslavischen dativus absolutus (in „Zeitschrift für Slawistik“, VI, Berlin, 1961, S. 588—596).

194

формою¹³ первісної приголосної основи дієприкметників на -nt. Однак таке винятково давальне тлумачення може бути цілком вторинним, тим паче що тепер воно спирається на іменний компонент конструкції. На підставі відмінкових відношень у балтійських мовах¹⁴, а також засвідчених форм невідмінюваного дієприкметника (-nt < -nti; поряд із цим -ntie < *-ntei) можна реконструювати для східнобалтійської мови абсолютну дієприкметникову конструкцію, утворену на основі локативного відмінка. Це припущення, зокрема, підтверджує той факт, що в балтійських мовах давальний ніколи не може бути часовим відмінком.

У межах цієї конструкції виник невідмінюваний теперішній активний дієприкметник на -nt(i): через своє особливе синтаксичне становище він вийшов зі складу відмінюваних дієприкметників, тоді як іменний відмінок, у процесі формування нового балтійського локатива, через свою формальну тотожність (або подібність) із давальним зберіг зв’язок із відмінковою системою як форма давального.

2.5 Конструкції без вираженого діяча (абсолютивні конструкції¹⁵) у литовській і латиській мовах слід відносити до абсолютної дієприкметникової конструкції, попри відмінності в їхньому розвитку в цих двох мовах¹⁶.

3. Наявність невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -us серед конструкцій із невідмінюваними дієприкметниками в литовській мові

3.1 Щодо можливості утворення конструкцій, невідмінюваний дієприкметник минулого часу на -us сьогодні майже цілком прирівняний до невідмінюваного теперішнього дієприкметника на -nt. Обидва невідмінювані дієприкметники позначають лише різний відносний часовий ступінь. Форма теперішнього часу служить для вираження одночасності, а форма минулого часу — для вираження передування дієслівного висловлення, закладеного в дієприкметниковій формі, стосовно іншого ви-

¹³ Абсолютні давальні конструкції з відмінюваним дієприкметником основи дієприкметникаjo належать до утворень, що перебувають поза межами цього розвитку, і, ймовірно, є гіперкоректними. Інша думка: V. Ambrāzas, Дательный самостоятельный в памятниках литовского языка XVI—XVII вв. Автореферат диссертации..., Vilnius, 1958, S. 4.

¹⁴ До особливостей балтійської відмінкової системи, важливих у нашому контексті, належать передусім утворення східнобалтійського локатива з постпозицією, якого немає в давньопрусській мові; наявність так званих локативних залишкових відмінків, як-от іллатив, аллатив, адесив (у цих «залишкових відмінках» помітні сліди давніших локативних форм, пор. також A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje, „Gramatikos klausimai“ Vilnius, 1957, S. 21—39); поведінка давального відмінка щодо прийменників.

¹⁵ Надалі в цьому дослідженні я просто вживатиму термін «абсолютивна конструкція» як суто граматичний термін на позначення абсолютних дієприкметникових конструкцій без вираженого діяча (= конструкцій із самостійно вживаним невідмінюваним дієприкметником) у литовській мові.

¹⁶ Хоча абсолютивні конструкції в литовській мові загалом не можуть співвідноситися з відмінком підмета («розбіжність суб’єктів»), у відповідних конструкціях латиської мови це цілком можливо, наприклад: Atgriežoties (oder atgriezdamies!) no ekskursijas, jaunieši runāja par gūtajiem iespaidiem (цит. за Gailums/ Vilāns, Latviešu valodas gramatika VIII—XI klasei, Rīgā, 1958, S. 265).

195

…висновок. Отже, проблема полягає в тому, чому в литовській мові (але не в латиській) виникають ці два часові значення як у вільному давальному, так і в абсолютній конструкції, які формально мають суворо розмежовані способи вираження (у межах цієї проблематики можливості вживання незмінюваного дієприкметника в так званій знахідній конструкції не відіграють ролі). Незмінюваний дієприкметник литовської мови позначає в обох конструкціях певне фіксоване часове значення.

3.2 Щодо позначення часових значень незмінювані дієприкметники подібні до відмінюваних (активних) дієприкметників, які, незалежно від синтаксичної позиції, самою лише своєю формою позначають певне відносне часове співвідношення («одночасність», «передування» або «наступність») дієслівного повідомлення, що міститься в них, щодо іншого висловлення (сформульованого дієслівно або іменно).

3.21 З огляду на те, що незмінюваний дієприкметник і відмінюваний дієприкметник мають певні спільні риси в межах синтаксичної функції «вираження побічної дії щодо основної дії»¹⁷, можна було б, звісно, зробити висновок, що незмінюваний дієприкметник збігається з відмінюваним також у вираженні фіксованого часового значення; порівняймо, наприклад: eidamas suklupo — nereikia einant suklupti; atėjęs rado visus namie — nelengva atėjus visus rasti namie.

Імовірно, цей збіг ґрунтується на вторинному зближенні. У литовській мові абсолютна конструкція щодо співвідношення з носієм основної дії («відмінності суб’єктів») визначається характером вільного давального, тобто абсолютної дієприкметникової конструкції, і тим самим відмежовується від конструкцій із відмінюваними дієприкметниками. Однак незмінюваний дієприкметник, навпаки, як предикативний компонент абсолютної дієприкметникової конструкції також отримує можливість позначати фіксоване часове значення, але лише в альтернативі «одночасність» або «передування».

3.22 Цей процес вторинного зближення, що веде до сучасного стану, можна пояснити за допомогою простої статистики, яку я можу скласти на підставі залучених мною прикладів зі старолитовських текстів¹⁸. Адже тоді як 210 вільних давальних із формами

¹⁷ Конструкції з незмінюваним дієприкметником і конструкції з відмінюваним дієприкметником, що слугують для вираження побічної дії щодо основної, є спорідненими типами побудови речення; їхньою розрізнювальною ознакою є переважно позиція, яку відповідний носій дії, вираженої дієслівним повідомленням у дієприкметниковій формі, посідає в цілому реченні.

¹⁸ Крім старолитовських текстів, наведених у переліку використаних текстів, для цієї статистики було залучено лише катехізис Даукши (Литовский катихизис Н. Даукши перепечатанном Э. А. Вольтером, С-Петербург, 1886). У цій статистиці не враховано приклади форми -norint- у згаданих старолитовських текстах.

196

презентного дієприкметникового стовбура, 92 вільні давальні містять форми претеритального дієприкметникового стовбура¹⁹.

Натомість в абсолютних конструкціях трапляються 132 сполуки з презентними формами та 101 — із формами претерита. Таке співвідношення свідчить, що окремо вживані незмінювані дієприкметники щодо розподілу презентних і претеритальних форм відповідають «зв’язаним» відмінюваним (активним) дієприкметникам, частка презентних і претеритальних форм у яких становить приблизно однаковий відсоток.

3.3 Докладніший розгляд статистики дає також такі результати: значна частина абсолютних конструкцій припадає на вже фразеологізовані способи вираження з незмінюваним дієприкметником, наприклад ißskirus, ißbėmus, pradeius та ін., а також на вставні звороти sakant, kalbant, netarent тощо. В інших, не дуже численних абсолютних конструкціях (загалом 64) значно переважають форми претерита, наприклад ir numirus dubias mūsų Dievui afierawojɔ «після нашої смерті він приносить Богові в жертву наші душі» (DP 516); Nėssa tarp ławōno žmogaus ir maitós ßunes/ne kokio numirus skiriaus ne rasi «Адже між людським трупом і собачою падаллю не знайдеш жодної різниці, коли (людина й собака) померли» (DP 583); Bet priminus Diewa mus per wargus wadinanti pakutospi/weisdekem... «Пам’ятаючи про те, що…» (BrP II 479); ...adunt žmones mokietu ne tiktay ne ápłavst dáŕbu ižgānimo/del pasipeneimo/bet ir pati walgimu áp taydus skubinties ßwentump dayktump: (Si II 177; це єдиний приклад такого типу, який мені взагалі трапився у Ширвіда!).

Як приклади абсолютних конструкцій, утворених із незмінюваним презентним дієприкметником, наведемо такі речення: ...kokis ten’ būwo gałfėjimas Wiespaties Jėsaus ręgint’ teip’ primistų motiną sawą... (DP 174); Musu budas irá/taymiey giwenant/ir sweykays esant/ape Pona Diewa maž ad-boti... (KNSu 238); Tay ptáčiey išguldìt galesis kas čionay trumpay ažu-sirakiną/mokštu duodunt kaliniams/ku turi weykti kaliney (Si I 42/3); ...at-tad ûti dani/tatai est/cziese alba kartais renkant mesława (BrP II 503).

3.4 Спостереження щодо доволі частого вживання форм претерита в абсолютних конструкціях старолитовських текстів (порівняно з презентними формами в абсолютній конструкції або загалом в абсолютних дієприкметникових конструкціях) дає підстави зробити висновок, що в цих абсолютних конструкціях із незмінюваним дієприкметником претерита представлено тип конструкції, який має бути особливо близьким до первісної структурної моделі вживання незмінюваних дієприкметників на -us. Отже, ця структурна модель не могла бути абсолютною (тобто за своїм походженням атрибутивною) дієприкметниковою конструкцією; відповідно, йшлося б про дієприкметникову конструкцію, яку традиційно називають предикативною. Отже-

¹⁹ Подібної оцінки доходить і V. Ambrazas, l. c., с. 7; ders. Absoliutinis naudininkas su dalyviu XVI—XVII aa. lietuvių kalbos paminkluose, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, Serija A 2(5), 1958, с. 152.

197

Таким чином, маємо факт, від якого можна відштовхнутися, щоб певною мірою прояснити історію виникнення невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -us, який трапляється серед балтійських мов лише в литовській і може вживатися як в абсолютному давальному відмінку, так і в абсолютній конструкції.

4. Зауваження щодо творення дієприкметника теперішнього часу активного стану та дієприкметника минулого часу активного стану в балтійських мовах

4.1 Насамперед слід окреслити ще деякі основні риси творення дієприкметника теперішнього часу активного стану та дієприкметника минулого часу активного стану в балтійських мовах, важливі для нашого розгляду.

Балтійський дієприкметник теперішнього часу активного стану з формантом -nt- є давньою спадщиною індоєвропейської мови; він утворюється від основи теперішнього часу дієслова й демонструє такі архаїчні форми, як sant- від кореня es- «бути» (пор. давньоіндійське sant-/sat-, грецьке ōn тощо), ent- від кореня ei-/iā «іти» (з не з'ясованим чергуванням голосних²⁰). У балтійських мовах дієприкметник теперішнього часу активного стану в усіх формах виразно позначений як форма теперішнього часу.

Інакше стоїть справа з балтійським дієприкметником минулого часу активного стану, який за способом творення є балтійським новотвором. На це вказує узагальнення одного ступеня чергування суфікса -ves-/-us-, що в давньоіндійській та грецькій мовах утворює іменні дієслівні форми від основ перфекта²¹, а також приєднання цього суфікса до дієслівних основ із цілком різними характеристиками. Обидва явища трапляються і в слов'янських мовах. Однак балтійська та слов'янська мови не мають спільного, окрім загальних засад цього словотворення. Подібно до того, як балтійський претерит є специфічним балтійським утворенням, яке лише в окремих формах певних дієслів можна зіставити зі слов'янськими чи іншими індоєвропейськими мовами, так і дієприкметник на -us- розвивався та інтегрувався до дієслівної системи власним шляхом.

4.2 З огляду на балтійські мовні факти, які не дають змоги довести, що балтійська мова «втратила» індоєвропейський перфект і індоєвропейський аорист²² (радше слід припустити, що балтійська мова ніколи насправді не виробила цих форм), суфікс -us- первісно, мабуть, не був «суфіксом перфекта». Спочатку його слід розглядати в балтійських мовах лише як засіб іменного віддієслівного словотворення з власним семантичним забарвленням. Зв'язок цих утворень на us- з балтійським претеритом, безперечно, очевидний. Це

²⁰ Siehe J. O t r ę b s k i, Gramatyka języka litewskiego, III, Warszawa, 1956, S. 251; A. S a b a l i a u s k a s, Atematiniai lietuvių kalbos veiksmažodžiai, „Gramatikos klausimai“, Vilnius, 1957, S. 99 ff.

²¹ Пор. K. B r u g m a n n, Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen II, 1, Strassburg, 1889, S. 410 ff.

²² Щодо можливої дієприкметникової форми перфекта в давньолатиській мові buwis, būwis з *būwens (?), яку можна зіставити зі слов'янським byvъ, давньоіндійським babhūván, пор. J. E n d z e l i n, Lettische Grammatik, Heidelberg, 1923, S. 727; Chr. S. S t a n g, Das slavische und baltische Verbum, Oslo, 1942, S. 196/209.

198

Однак це ще не означає, що похідне утворення за допомогою суфікса -us- не могло відбуватися також незалежно від творення претерита, тим паче що цей принцип у відповідних межах якраз застосовний до давнього іє. творення дієприкметників.

Загалом можна сказати, що балтійський дієприкметник на -us- утворюється від дієслівної основи, яка не повинна мати показника теперішнього часу (чергування голосних у теперішньому часі, носового інфікса, -st--інфікса, основотворення ie/o тощо); порівняймо, наприклад: krentant-: kritus-; renkant-: rinkus-; rūkstant-: rīkus-; āriant-: ārus-.

4.3 Для (сучасної) литовської мови діє правило, за яким активний дієприкметник минулого часу утворюється від основи претерита. Балтійські основи претерита на -ē і на -ā, своєю чергою, ґрунтуються на складному переплетенні різнорідних способів творення дієслівних основ, які первісно не мали виключно часової функції. Форму дієслівного кореня в цьому словотворенні можна зіставити з різними давніми індоєвропейськими типами чергування голосних у дієслівних коренях, а за певних обставин — також з іншими способами основотворення²³, але не з такими, що належали до давнього теперішнього часу. Інфінітивна основа й основа претерита в балтійських мовах не тотожні.

4.31 Крім того, у сучасних литовських дієприкметникових формах на -us- відбиваються певні відмінності творення основи претерита, які вже не виявляються в особових формах дієслова: порівняймо sãkius- з sakýti (інфінітив), sãko (теп. час), sãkė (претерит) із baigus- при baigti, baigia, baigė та dėgus- при dègti, dėga, dėgė. У 1-й особі однини відповідно маємо sakiau, baigiau, degiau. Отже, поряд із нині однаковими за звучанням претеритами на ē у дієприкметнику в одному випадку виступає -ius-, а в іншому — -us-. У нашому контексті ця відмінність може посилити думку, що балтійський дієприкметник на -us- не обов’язково став частиною претеритальної формації в системі балтійських часів одночасно з дієслівними основами на ē²⁴.

4.4 Щодо будови кореня й основи активний дієприкметник минулого часу має менш виразні й менш характерні показники, ніж активний дієприкметник теперішнього часу. Крім того, у балтійських мовах серед комплексу дієприкметників на -us- трапляються форми дієприкметників на -nt-, а саме в наз. відм. одн. чол. роду (nešęs) і в наз. відм. мн. чол. роду, а також у наз. відм. одн. середн. роду (nešę). Адже останнім часом цілком слушно стверджують, що ці форми походять від дієприкметника на -nt- дієслівної основи на ē, тобто nešęs з *nešent-s, як nešąs з *nešant-s тощо²⁵. Ці форми слід розглядати як залишки дієслівної ē-відміни з часу, коли часова (претеритальна) функція цього утворення ще не сформувалася. У процесі розвитку балтійської

²³ Chr. Stang, l. c., с. 189/190.

²⁴ Щодо дискусії про різні дієслівні основи, які лежать в основі балтійського претерита, див. нещодавню працю Chr. Stang, l. c., с. 150 і далі, 209 і далі.

²⁵ J. Otrębski, l. c., с. 257 і далі; Chr. Stang, l. c., с. 208.

199

Форми на -nt- від претерита зрештою було включено до комплексу дієприкметників на -us.

4.5 Цю «гетероклізію» дієприкметника активного претерита можна легко обґрунтувати, оскільки йдеться також про один із випадків у називному відмінку активних дієприкметників теперішнього часу, коли за синтаксично-функціональних умов парадигма відмінювання дієприкметника певною мірою порушується. У називному відмінку дієприкметника теперішнього часу (який, звісно, має стосуватися іменника в суб’єктному відмінку) розрізненню атрибутивної та прислівникової/обставинної функцій відповідають формально диференційовані способи вираження; поруч уживаються дієприкметник на -nt- і дієприкметник на -dama (nešąs — nešdamas). У називному відмінку дієприкметника минулого часу маємо «гетероклітичну» формацію (nešęs — nešusi, nešę — nešusios), але немає подвійного способу позначення різних функцій дієприкметника. За певних обставин можна припустити, що «гетероклітичні» форми дієприкметника активного претерита відображають зародження диференціації, подібної до тієї, що спостерігається в теперішньому часі. Для порівняння наведемо стан у литовській мові:

1. e i d a m a s namo nuvargo — parėjęs namo pailsėjo

(прислівникова/обставинна функція)

2. p r i d e r ą s (priderantis) elgesys — n ū v a r g ę s žmogus

(атрибутивна функція)

4.6 У непрямих відмінках у межах дієприкметникового відмінювання немає формальної можливості розрізнити атрибутивну та прислівникову/обставинну функції. Цілком можливо, що відношення, наявні в називному відмінку, який допускає таке розрізнення, можуть впливати й на непрямі відмінки. У ході розвитку східнобалтійських мов така диференціація справді стала значною мірою можливою за допомогою незмінюваного дієприкметника. Для порівняння наведемо стан у литовській мові:

1. Pasakė pareinantiems vyrams — pasakė parėjusiems vyrams (атрибутивна функція)

2. Tai padaryta vyro, einančio namo — Tai padaryta vyro, parėjusio namo («апозитивна», не прислівникова/обставинна функція)

3. Tai padaryta vyro einant namo — Tai padaryta vyro, parėjus namo (прислівникова/обставинна функція)²⁶

²⁶ Не суперечить основним положенням наведеної аргументації те, що діяч при дієприкметнику на -dama у прислівниковій/обставинній конструкції в будь-якому разі виражається в суб’єктному відмінку або його еквіваленті, тоді як діяч у прислівниковій/обставинній абсолютній конструкції може бути виражений у будь-якому непрямому відмінку, але може й зовсім не виражатися. У наведеному вище прикладі можливі такі тлумачення:

1. Tai padaryta vyro (jam pačiam) einant namo;

2. Tai padaryta vyro (kitiems) einant namo;

3. Tai padaryta vyro (jam pačiam ir kitiems) einant namo.

200

4.7

Поряд із цією тенденцією — зробити розрізнення «атрибутивне — неатрибутивне (або адвербіальне/обставинне)» диференційованим також за формою — з іншого боку, помітні прагнення зробити презентну й претеритальну дієприкметникові парадигми якомога подібнішими щодо можливостей вираження таких розрізнень (цілком не беручи до уваги абсолютне часове значення, яке позначає кожна форма тієї чи іншої дієприкметникової парадигми). При цьому литовська й латиська мови пішли різними шляхами: латиська певною мірою поширила невідмінюване теперішнє дієприкметник -nt-основи на називний відмінок і таким чином уподібнила парадигму дієприкметників теперішнього часу парадигмі дієприкметника минулого часу. У теперішньому часі вона нейтралізувала формальні відмінності на функціональному рівні (див. приклад у примітці 16) і, як у минулому часі²⁷, підпорядкувала контекстові характеристику різних функцій дієприкметника, хоча й із певними обмеженнями²⁸.

Натомість литовська мова, утворивши невідмінювані дієприкметники минулого часу від -us-основи, створила додаткові формальні можливості для розрізнення, аби можна було враховувати функціональні чинники й у минулому часі. Однак особливу увагу в контексті, що стосується виникнення невідмінюваного дієприкметника на -us, слід приділити становищу називного відмінка дієприкметника минулого часу (з його «гетероклітичними» формами).

5. Називний відмінок однини жіночого роду активного дієприкметника минулого часу

5.1

Якщо розглянути щойно описані обставини в межах дієприкметника минулого часу, зокрема особливе становище називного відмінка, то посилюється припущення, що саме тут слід шукати відправний пункт для пояснення виникнення в литовській мові невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -us, з огляду також на висновки, сформульовані в розділі 3.4 щодо первісної структурної моделі конструкцій із невідмінюваним дієприкметником минулого часу.

Отже, називний відмінок активного дієприкметника минулого часу в будь-якому разі може виражати побічну дію щодо основної дії за того самого виконавця (тоді як у називному відмінку активного дієприкметника теперішнього часу в цій особливій конструкції вживається дієприкметник на -dama, який обмежує функціональну сферу дієприкметника на -nt у називному відмінку). Справді, перегляд будь-якого досить довгого литовського тексту показує, що частка називних відмінків активного дієприкметника минулого часу, вжитих адвербіально/обставинно, зазвичай навіть значно перевищує частку називних відмінків, ужитих атрибутивно.

²⁷Латиська мова й у так званому «відносному способі» використовує лише відмінювані форми дієприкметника минулого часу, тобто в такому самому синтаксичному оточенні, у якому в теперішньому часі стоїть невідмінюваний дієприкметник. До речі, це, ймовірно, також підтверджує, що литовський невідмінюваний дієприкметник на -us виник не в так званій акузативній конструкції.

²⁸ Vgl. Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, I, Rīgā, 1959, S. 662/3.

201

5.2 У формах називного відмінка активного дієприкметника минулого часу в нашому контексті тепер особливо важливі форми називного відмінка однини жіночого роду.

Називний відмінок однини жіночого роду дієприкметника на -us зазвичай має закінчення -usi й містить давнє утворення жіночого роду дієприкметника на -ī. Ця форма первісно й органічно належить до дієприкметників на -us, тоді як форми називного відмінка чоловічого й середнього родів на -ęs і -ę походять з іншої дієприкметникової парадигми (див. вище розділ 4.4). Називний відмінок однини жіночого роду дієприкметників на -us, своєю чергою, відрізняється від називного відмінка однини жіночого роду дієприкметників на -nt тим, що закінчення -usi значно сильніше виявляє тенденцію до випадіння кінцевого -i (з -ī), ніж закінчення -nti (-i з -ī)²⁹. Такі форми дієприкметників на -us у називному відмінку однини жіночого роду без закінчення трапляються в сучасній литовській літературній мові не рідше, ніж, наприклад, у старолитовських текстах:...ir užžaugūs padārė wáišių Bimterioką (DP 97);...karalienė...ižgirdūs Ißmiti Salomonolui regėdama aną didį ápstią...apie jį nustėbus bėčio: (DP 323); Mergaitė sėdėjo prie lango, padėjus ant rankų galvą, ir verkė — (T); Ji nepaprastai išaugusi, nebe mergytė, bet subrendusi mergina, pasi-puošus ir sustambėjus (P).

Нескладно встановити, що форми без -i переважно трапляються за адвербіального/обставинного вживання дієприкметників (а також у складеній дієслівній формі, яка тут не розглядається); атрибутивні форми без -i значно рідші. Сформулювати правило розподілу форм без -i та форм із -i в неатрибутивному вживанні неможливо³⁰. Щодо старолитовських мовних пам’яток загалом можна сказати, що тексти, схильні не зберігати кінцеве -i в інфінітиві, так само поводяться з формами на -usi називного відмінка однини жіночого роду активного дієприкметника минулого часу (наприклад, Daukša, Širvyd), тоді як у текстах, які зберігають кінцеве -i в інфінітиві, навпаки, частіше трапляються повні форми на -usi (наприклад, Bretkun).

5.3

У межах цього дослідження я прагну показати, що зовсім іншим шляхом, ніж невідмінюваний дієприкметник теперішнього часу на -nt, до функції «вираження побічної дії щодо головної дії» приходить дієприкметникова форма, яку слід вважати відмінюваною і яку від початку писемної традиції й до сьогодні формально не відрізнити від невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -us. У таких випад-

²⁹ Беззакінченняві форми Nom. sg. fem. активного дієприкметника теперішнього часу на -nt трапляються (за повідомленням професора J. Kruopas) час від часу в давньолитовських кальвіністських текстах, а в новіший час — часто в східних і особливо північно-східних діалектах аукштайтів, тобто в діалектах, які, на відміну, наприклад, від діалектів, що стали основою сучасної литовської літературної мови, також виявляють сильніше ослаблення закінчень. Натомість випадіння кінцевого -i у закінченні -usi форми Nom. sg. fem. активного дієприкметника минулого часу, мабуть, можливе на всій території литовської мови.

³⁰ Також щодо появи інфінітивів без i та інфінітивів із кінцевим -i у довільних литовських текстах, мова яких допускає обидві можливості, неможливо сформулювати загальне правило; розподіл, схоже, часто визначається евфонічними міркуваннями.

202

У таких випадках лише встановлення того, чи мають головна й побічна дія того самого діяча, чи ні, дає змогу вирішити, чи слід тлумачити конкретну форму на -us як Nom. sg. fem. активного дієприкметника минулого часу, чи як невідмінюваний дієприкметник минулого часу; пор. речення, у яких підмет і дієприкметникова форма розташовані далеко одне від одного: Kayp tay rayßku ugnij/kuri (= ugnis) ne pirmiaus azudega medžiu/net ižžio-wins iump ßłapiby/želiby/ir ßalti/ir kitas priepuolebes/kurios priešīnasi ios prigimimuy/tay padarius/tuoiaus iż medžio daro ugni (Si I 142); Apkurti-na (=Welinas) idant ne girdetu (=dūsia) ir ne klausitu Diewo bałso sąwo širdiy/ney Diewo žodžio/kurii žgirdus (zu lesen als -kuri iżgirdus-) lautus piktibiu (Si II 50/51).

5.4 Усе це дає підстави зробити висновок, що Nom. sg. fem. активного дієприкметника минулого часу є істотним чинником формування невідмінюваного дієприкметника минулого часу не лише функційно, а й суто формально. Якщо виходити з того, що балтійський дієприкметник на -us спочатку не міг уживатися в абсолютній дієприкметниковій конструкції, то відсутня загальна передумова для пояснення форм цих дієприкметників без флексій, ужитих «абсолютно», на основі локативного або давального відмінка.³¹

5.41 Крім того, пояснення невідмінюваного дієприкметника минулого часу через непрямий відмінок дієприкметників на -us створює й інші труднощі. Дієприкметник на -us зазвичай розглядають як давній тип приголосного відмінювання. Слід зауважити, що в балтійській писемній традиції не засвідчено жодної надійно встановленої форми приголосного відмінювання цих дієприкметників³², оскільки форми називного відмінка на -ęs і -ę, які безсумнівно є формами приголосного відмінювання, слід розглядати як утворення дієприкметника на -nt. А єдиному доказові, що лишається, а саме невідмінюваному дієприкметникові минулого часу в литовській мові, довіряти не можна. Хоча їх переважно вважають давальним — можливо, місцевим — відмінком однини чоловічого та середнього роду давньої основи дієприкметника приголосного відмінювання, ця думка може спиратися лише на відповідну концепцію природи безфлексійної форми на -us.

5.42 На користь давального тлумачення невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -us зазвичай наводять його появу в абсолютному давальному відмінку. У випадку дієприкметників теперішнього часу на -nt давальному тлумаченню, схоже, передувала або принаймні супроводжувала його граматична ізоляція дієприкметника як предикативного компонента абсолютної дієприкметникової конструкції. Навіть якщо припустити, що в цей період балтійських абсолютних дієприкметникових конструкцій дієприкметники на -us уже були включені до-

³¹ Балтійська форма на -usi могла б, наприклад, відповідати засвідченим у давньоіндійській мові формам локатива; пор. давньоіндійське viduṣi.

³² Форми Akk. sg. mask. у литовській та латиській мовах на -į (-i), у давньопрусській на -in, а також давньопрусська форма Akk. plur. на -ins не відрізняються від форм основ на i. Попри це, існування закінчень приголосного відмінювання в балтійських дієприкметниках на -us не можна категорично заперечувати.

203

Якби припустити те саме, сумнівним видавалося б, чи була тоді давально-місцева форма дієприкметників на -us ще формою приголосного відмінювання.

5.5 Щодо форми до пояснення невідмінюваних форм на -us через Nom. sg. fem. на -us(i) (з -usī), безперечно, не можна висунути більше заперечень, ніж до походження невідмінюваних дієприкметників на -us з непрямого відмінка відповідної парадигми. Рефлексивна форма на -usis також значною мірою узгоджується з цим поясненням через називний відмінок. У більшості литовських діалектів, зокрема в більшості давньолитовських діалектів, а також у сучасній литовській літературній мові рефлексивна форма Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану та рефлексивна форма невідмінюваного дієприкметника минулого часу збігаються: в обох випадках маємо nešusis (або nu-si-nešus(i) при префіксальному дієслові для форми називного відмінка і nu-si-nešus для невідмінюваного дієприкметника). Порівняймо в давньолитовській мові, наприклад, stóiusis išg ußpakalo kóiosiam[p] io/pradėio aßaromis wilgit... (DP 476), kuriol' ii ertės uždariusis medes... (DP 599).

5.51 На вокалічний відповідник безпосередньо перед рефлексивною часткою -s(i) слід звернути увагу й у випадку невідмінюваного дієприкметника минулого часу, оскільки в литовській (балтійській) мові в позиції безпосередньо перед рефлексивною часткою часто виступає «повна», здебільшого первісна флексійна закінцівка, наприклад, у особовій формі дієслова 1-ї особи однини теперішнього часу nešu: рефлексивне nešuos(i). Якщо наведена вище тотожність рефлексивних форм справді має підтверджувати походження невідмінюваного дієприкметника минулого часу від Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану, то в литовському мовному ареалі не слід очікувати іншого вокалічного відповідника. У випадку невідмінюваного дієприкметника теперішнього часу литовське діалектне закінчення -nties (наприклад, juókianties³³) і латиське закінчення -ties³⁴ (наприклад, mazgājoties) указують на дифтонгічну флексійну закінцівку (-ie з *-ei) дієприкметникової форми, яка, хоча й не давніша або первісніша за закінчення -nti (пор. литовське рефлексивне -ntis, наприклад, juókiantis)³⁵, усе ж може розглядатися як (давній) варіант.

Однак рефлексивні форми невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -usies, наприклад, mušusies, dirbusies тощо, трапляються лише в жмудських діалектах,

³³ J. Otrębski, l. c., S. 277.

³⁴ Однак можна заперечити, що латиське рефлексивне закінчення -ies у невідмінюваному дієприкметнику теперішнього часу втрачає доказову силу, оскільки й в інших випадках воно не завжди є результатом безперервного розвитку, а часто ґрунтується на узагальненні (на користь єдиного позначення граматичних категорій); порівняймо хоча б латиську рефлексивну форму невідмінюваного дієприкметника на -am/-ām, наприклад, ceļamies, mazgājamies (-am/-ām виникло з *-amā через -amu/-āmu; див. J. Endzelin, l. c., S. 715).

³⁵ І в литовській, і в латиській мові беззакінчення невідмінювану форму на -nt або -ot легше пояснити через дієприкметникову форму із закінченням -i, ніж через форму з дифтонгічним закінченням.

204

на³⁶; ці форми, здається, суперечать гіпотезі про походження невідмінюваного дієприкметника минулого часу від називного відмінка. Однак значення цих литовських діалектних свідчень можна правильно оцінити лише тоді, коли вдасться встановити (чого я наразі ще не можу зробити), у якому співвідношенні в діалектах згадані форми перебувають із рефлексивною формою Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану, тобто яке місце рефлексивне закінчення -ies посідає у відповідних мовних системах (діалектів) (пор. узагальнення рефлексивного закінчення -ies у латиській мові, див. примітку 34).

5.52 Нерефлексивну форму невідмінюваного дієприкметника минулого часу на -usi, тобто із флексійним закінченням, яке могло б пролити світло на первісний вигляд відповідної дієприкметникової форми, у доступних мені давньолитовських текстах я можу засвідчити лише в так званій акузативній конструкції давньолитовської мови. Однак такі форми на -usi навряд чи можна вважати «повнішою» формою невідмінюваного дієприкметника минулого часу, оскільки відповідно до особливостей кожного з давньолитовських текстів їх зрештою слід тлумачити як Acc. sg. mask. дієприкметника на -us (пор. вище, розділ 2.2). Форми на -usi і в межах 1-го типу вживання невідмінюваних дієприкметників у литовській мові, якщо їх вдасться засвідчити³⁷, не становили б жодної нерегулярності з огляду на пояснення походження невідмінюваного дієприкметника минулого часу від Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану.

5.6 Спершу труднощі становить пояснення перенесення форми жіночого роду на чоловічий рід і на множину загалом. У давньолитовській мові та новолитовських діалектах подекуди трапляється вживання форм чоловічого роду в Nom. plur. fem.³⁸, але справжнього перенесення в однині не виявлено, як і вживання форм жіночого роду для чоловічого роду. Можна було б також зауважити, що не самоочевидно, ніби одна й та сама граматична форма — у цьому випадку Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану — використовується як узагальнена (і вже невідмінювана) форма, тобто як невідмінюваний дієприкметник минулого часу, водночас зберігаючись як особлива форма жіночого роду відмінюваного дієприкметника, тобто залишаючись у вихідному становищі для узагальнення.

5.61 На підтвердження припущення про узагальнення Nom. sg. fem. можна було б указати на подібний розвиток у слов’янських мовах, наприклад, у російській: дієприслівник теперішнього часу на -uči формально походить від Nom. sg. fem. Отже, функціонально він є узагальненням цієї відмінкової форми для всіх родів і чисел

³⁶ Такі закінчення -ies (тобто їхні жмудські рефлекси) зафіксовано в J. Aleksandavičius, Kretingos tarmės veiksmažodis, „Vilniaus Valstybinio Pedagoginio instituto Darbai“, VIII, Vilnius, 1959 (на жаль, ця праця досі мені недоступна), та в P. Jonikas, Pagramančio tarmė, Kaunas, 1939. Однак із матеріалу, наведеного в останній праці на с. 67/8, наразі випливає лише те, що рефлексивна форма невідмінюваного дієприкметника минулого часу -mūšūsi˙s- звучить так само, як рефлексивна форма відмінюваного дієприкметника минулого часу -mūšūsi˙s-.

³⁷ Vgl. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, I, Vilnius, 1957, S. 323.

³⁸ Vgl. A. Senn, Kleine litauische Sprachlehre, Heidelberg, 1929, S. 209.

205

ще живе. Ця дієприслівникова форма на -uči і сьогодні зберігається в російській мові як залишкова форма³⁹ поряд із домінантною формою на -ja, яку виводять із Nom. sg. mask. так званої короткої форми дієприкметника⁴⁰. Однак виконавець дії російського дієприслівника має збігатися з виконавцем головної дії (за винятком деяких фразеологічних зворотів). Отже, ступінь узагальнення нижчий, ніж той, який слід було б припускати для литовського невідмінюваного дієприкметника на -us. Крім того, слов’янські форми на -uči, безперечно, є давнім дієприкметником на -nt. Отже, розвиток слов’янських форм на -uči і виникнення невідмінюваного дієприкметника минулого часу в литовській мові з Nom. sg. fem. не можна розглядати як паралельний розвиток або синтаксичне запозичення. Водночас залишається можливість порівняння способу вживання деяких синтаксичних конструкцій з активними дієприкметниками.

5.62 На користь узагальнення форми жіночого роду дієприкметника минулого часу активного стану до невідмінюваної дієприкметникової форми з особливою синтаксичною спеціалізацією може свідчити також той факт, що чоловічі форми називного відмінка на -ęs і -e не придатні до узагальнення, оскільки в них відсутній характерний балтійський показник минулого часу в словотворчому дієприкметниковому суфіксі. Оскільки ж невідмінюване дієприкметникове утворення на -us навіть після набуття статусу незмінної іменної дієслівної форми в граматичній системі литовської мови залишається засобом вираження передування однієї словесної дії іншому висловлюванню, для цього утворення, безперечно, необхідний однозначний формальний показник минулого часу.

6. До питання про давній безфлексійний називний відмінок дієприкметника минулого часу активного стану

6.1 Попри все, походження невідмінюваного дієприкметника на -us від Nom. sg. fem. дієприкметника минулого часу активного стану залишається сумнівним (так само не є безсумнівним згадане виведення слов’янського дієприслівника на -uči). Система самого литовського дієприкметникового парадигматичного ряду, здається, таки становить істотне заперечення проти гіпотези, викладеної в попередніх розділах, оскільки жіночий рід у цій системі ніколи не виступає немаркованим членом, тобто не може вживатися як «нейтральна» форма; принаймні така можливість суперечить його природі.

Не менш гіпотетичною, але більш відповідною литовській дієприкметниковій системі є спроба залучити форми чоловічого або середнього роду для пояснення походження невідмінюваної форми на -us.

³⁹ Z. B. будучи, читаючи, едучи, живучи zitiert nach R. Trautmann, Kurzgefasste russische Grammatik, Leipzig, 1948, S. 102.

⁴⁰ P. J. Tschernych, Historische Grammatik der russischen Sprache, Halle, 1957, S. 239 ff.; В. В. Иванов, Развитие грамматического строя русского языка, Москва, 1960, S. 121 ff.

206

6.2 Адже зрештою слід поставити питання, чи не варто було спочатку припускати утворення дієприкметника на -us також для чоловічого роду⁴¹. Спостереження щодо «гетероклітичного» способу утворення форм називного відмінка дієприкметника минулого часу активного стану не перешкоджають цьому — навпаки, вони можуть зміцнити припущення про давніші, тобто не засвідчені, утворення від основи дієприкметника на -us також для чоловічого роду. Можна, наприклад, припустити, що ці утворення на -us були недостатньо чітко охарактеризовані формально (і функційно), а тому в усіх синтаксичних позиціях їх «замінили» форми на -ęs і -ę, які, можливо, спочатку вживалися лише для позначення атрибутивної або прислівникової/обставинної функції дієприкметника минулого часу активного стану. У цьому сенсі формальна характеристика за родом, числом і відмінком виявилася сильнішою за однозначну формальну характеристику абсолютного часового значення або специфічного змістового вираження балтійського дієприкметника на -us. Однак конкретні свідчення розвитку такого чи подібного характеру знайти, здається, складно.

6.3 У слов’янській мові, своєю чергою, трапляється свідчення на користь відповідної аргументації щодо литовського (балтійського) розвитку: дієприслівник минулого часу на -vъ (наприклад, znavъ) виводять із Nom. sg. mask. на *-(u)us⁴²⁴³. Отже, слов’янська форма *znavus відповідала б литовській žinojus. Щоправда, неможливо з певністю довести, що така форма чоловічого роду коли-небудь існувала в балтійських мовах (окрім функційно мотивованих способів утворення, які я тут запропонував), але так само неможливо й спростувати це. Якщо ж припущення, що форма на зразок žinojus була називним відмінком чоловічого роду, усе-таки правильне, то йдеться про разючу балто-слов’янську (точніше, литовсько-слов’янську) відповідність, певною мірою про часткову інновацію в балто-слов’янській спільноті.

6.4 Це утворення типу žinojus слід розглядати як безфлексійну форму дієприкметника на -us, яка, можливо, спочатку була формою середнього роду. Можна зазначити, що Nom. plur. mask. дієприкметників на -nt типу nešą також виводять із нейтральної, тобто безфлексійної форми. Становище з дієприкметником на -nt теж досить складне; наприклад, пізніше вживання безфлексійної форми в множині пояснити нелегко. І все ж пояснення форм множини на -ą, -į, -ę як форм середнього роду (з однаковим звучанням) видається єдиним правдоподібним.

⁴¹ Спроба пояснити форми називного відмінка на -ęs і -ę як утворення з сильною ступінню основи дієприкметникового суфікса -ves\-us ґрунтується передусім на припущенні про єдину парадигму дієприкметників на -ves\-us, заради якого доводиться допускати значні нерегулярності у фонетичному розвитку.

⁴² Узагальнення основи на -uus- (= -vus-) є слов’янською інновацією.

⁴³ Пор. V. Ivanov, l. c., S. 123; J. Otrębski, l. c., S. 257 вважає слов’янську форму на -us первісно нейтральною формою, яка проникла до чоловічого роду.

207

Тож, мабуть, аж ніяк не безпідставно припускати існування беззакінченної форми -us-дієприкметника. Це утворення на -us, можливо, не вийшло в балтійських мовах за межі стадії «нейтрального» способу вираження.

6.5 Отже, можна припустити, хай яким сміливим це припущення може здаватися, що в окремомовному литовському незмінюваному дієприкметнику минулого часу йдеться про давню беззакінченну форму -us-дієприкметника. У литовській мові ця форма мала бути називною, і після втрати (балтійського) середнього роду могла належати до чоловічого роду. Цілком можливо, що внаслідок виходу цієї форми зі складу відмінюваних дієприкметників на основі -us відбулося запозичення називних форм на -ęs та -e. З іншого боку, «гетероклітичний» спосіб утворення називного відмінка активного дієприкметника минулого часу можна вважати причиною граматичної ізоляції можливого називного відмінка чоловічого роду на -us, який у такому разі мав виконувати адвербіальну обставинну функцію дієприкметника. Так само стає цілком зрозумілим і збереження називного відмінка однини жіночого роду на -us(i), дуже подібного за формою до незмінюваного дієприкметника минулого часу. Рефлексивне утворення незмінюваного дієприкметника минулого часу на -usis можна відкинути як аналогічне утворення, як формальне вирівнювання, наприклад, за моделлю інфінітива, незмінюваного дієприкметника теперішнього часу, називного відмінка однини чоловічого роду активного дієприкметника теперішнього й минулого часу (наприклад, dirbąsis, dirbęs(is)) або називного відмінка однини чоловічого роду -dama--дієприкметника (наприклад, nėsdamasis⁴⁴). Однак знову ж таки не слід було б очікувати форм незмінюваного дієприкметника минулого часу з дифтонгічним елементом перед рефлексивною часткою. Проте, доки жемайтські форми на -usies залишаються нез’ясованими щодо їхнього справжнього характеру з погляду внутрішньомовної реконструкції відповідних діалектів (див. вище розділ 5.51), вони не можуть ані спростувати, ані підтвердити щойно згадану чи будь-яку іншу гіпотезу про походження незмінюваного дієприкметника минулого часу.

7. Подальше формування беззакінченної форми дієприкметника минулого часу на -ūs

7.1 Отже, можна висунути гіпотезу, що в балтійських мовах від самого початку існувала невідмінювана форма -us-дієприкметника, якій у ході (окремомовного) розвитку дієприкметникової парадигми в литовській мові дісталася винятково функція «позначення побічної дії, що передувала головній дії». Така форма з такою функцією могла легко перетворитися на (невідмінювану) прислівникову форму, нездатну виражати категорії роду й числа і взагалі не потребуючи їх вираження. Таким чином, природно, відпадає потреба пояснювати «перехід» невідмінюваної форми на -us до всіх родів і чисел.

⁴⁴ dirbąsis замість *dirbąs-si, dirbęsis замість *dirbes-si, nėsdamasis замість *nėdamas-si, див. J. Otrębski, там само, с. 252 і далі, 258 і далі, 271.

208

7.2 Щоб наочно показати співвідношення цієї невідмінюваної форми на -us з незмінюваними дієприкметниками теперішнього часу на -nt та подальше «уніфікування» цих двох незмінюваних дієприкметників в одну характерну для литовської мови граматичну формацію з особливими рисами, так щоб стало очевидним, у чому полягає своєрідність цього явища, тут слід зазначити, що для незмінюваного дієприкметника теперішнього часу на -nt відповідне походження від називної форми виключене, зокрема й як паралельний розвиток до виникнення незмінюваного дієприкметника теперішнього часу на -nt у межах абсолютної дієприкметникової конструкції, описаного вище в розділі 2 (з подальшим злиттям цих утворень). На це вказують насамперед дві причини:

7.21 Беззакінченна форма -nt-дієприкметника представлена в називному відмінку множини чоловічого роду або називному відмінку однини середнього роду, наприклад neša, saka, myli. Як відомо, ці форми виводять із *nešant, *sakōnt, *mylint. З огляду на закони балтійських кінцевих звуків литовська форма на -nt могла виникнути лише з довшої форми, тоді як литовське кінцеве -us можна вивести з балтійського -us; порівняймо, наприклад, називний відмінок однини (чоловічого роду) основ на u: sūnūs, saldus тощо.

7.22 Кінцеве -i називного відмінка однини жіночого роду -nt-дієприкметників, за небагатьма винятками (див. примітку 29), не випадає на всій території поширення литовської мови ані за препозиції чи постпозиції (атрибутивного) дієприкметника, ані зазвичай у складеній дієслівній формі (тут поки що цілком залишимо осторонь певні фонетичні умови в перебігу реалізації мовленнєвого ланцюга, які могли б спричинити випадіння кінцевого -i, наприклад елізію перед початковим голосним тощо). Окрім суто фонетичних і історико-фонетичних обставин, тут, імовірно, відіграє роль той факт, що форма жіночого роду на -nti уживається переважно атрибутивно та у складеній дієслівній формі (для вираження адвербіальної/обставинної функції є ж -dama-дієприкметник) і тому, подібно до прикметникових означень, мусить виражати у формі характеристику відмінка.

7.3 Подальшого граматичного розвитку в литовській мові незмінюваний дієприкметник теперішнього часу на -us набув за зразком і під впливом незмінюваного дієприкметника теперішнього часу на -nt, передусім щодо вживання в абсолютному давальному відмінку та за умов так званої «відмінності суб’єкта». Однак не можна цілком виключати, що тенденція до «(часткової) тотожності суб’єкта» в конструкціях із незмінюваним дієприкметником у сучасній литовській літературній мові (наприклад, Išėjus iš girios, aš, tikra to žodžio prasme, parkritau ant griovio krašto (išėjau aš ir dar keli vaikai) I. Simonait ytė,...o buvo taip, Vilnius, 1960, с. 321; Einant palei dailiai pakirptus krūmus, ji įsipainiojo į voratinklį P 1960/12 с. 75) могла ґрунтуватися на тому факті, що саме дієприкметникова беззакінченна форма минулого часу на -us за своїм походженням була формою з «тотожним суб’єктом»—

14. Kalbotyros klausimai VI.

209

…способом вираження, і за певних обставин ніколи цілком не відмовилася від цієї конструктивної можливості⁴⁵.

7.4

Підсумовуючи, ще раз наголосімо, що незмінюваний дієприкметник минулого часу на -us, наявний лише в литовській мові, виник не одночасно й не тим самим шляхом, що й незмінюваний дієприкметник теперішнього часу на -nt. Останній, який можна вважати балтійським, завдячує своїм походженням особливим умовам абсолютної дієприкметникової конструкції в балтійських мовах; натомість перший становить первісно називні форми, що вживалися в адвербіальній/обставинній функції та або від початку стояли осторонь дієприкметникової парадигми (зі змінюваними формами), або ж порівняно рано вийшли з неї й посіли особливе становище.

7.5

Так описані обставини стосуються лише 1-го типу вживання незмінюваних дієприкметників (див. вище, розділ 1.21). Для розвитку незмінюваного дієприкметника на -us у межах 2-го типу вживання — так само, як і для незмінюваного дієприкметника на -nt — слід зважати на морфологічне й синтаксичне переплетення конструкцій зі знахідним відмінком, у яких вжито змінюваний дієприкметник, із конструкціями з незмінюваним дієприкметником 1-го типу вживання. В обох випадках зона збігу, ймовірно, охоплювала передусім, з одного боку, знахідний відмінок однини чоловічого роду змінюваних дієприкметників, а з іншого — форму незмінюваного дієприкметника.

Оскільки в так званій конструкції зі знахідним відмінком латиська мова, за винятком латиського незмінюваного дієприкметника на -am/-ām, уживання якого не потрібно розглядати в цьому контексті, знає лише форми незмінюваного дієприкметника на -nt (лат. -ot), залучення незмінюваного дієприкметника на -us до так званої конструкції зі знахідним відмінком також слід вважати явищем, сформованим окремо в литовській мові. У давньолитовських текстах можна спостерігати, що беззакінченні форми на -us у так званій конструкції зі знахідним відмінком трапляються лише поодиноко при знахідному відмінку однини чоловічого роду (тобто -us поряд із частішою змінюваною формою -usi, -usį), але майже зовсім не вживаються в інших контекстах; у всякому разі, аналіз доступних мені давньолитовських текстів не дав іншої картини. Натомість беззакінченні форми на -nt у так званій конструкції зі знахідним відмінком засвідчені в усіх контекстах, хоча й із різною частотністю. Звідси також можна зробити висновок, що в часи появи перших писемних пам’яток незмінюваний дієприкметник минулого часу на -us навіть у межах 1-го

⁴⁵ Однак у цих реченнях із «частковим» збігом суб’єктів незмінюваний дієприкметник теперішнього часу трапляється так само, як і незмінюваний дієприкметник минулого часу, причому обидва — навіть в абсолютній конструкції з давальним відмінком! Як приклади наведімо: Kalbant apie tai, paklausių mokinių, kuo skiriasi gyvas žmogus ar gyvulys nuo mirusių TMa 1959/11 S. 20; Dabar anksti aušė, anksti kėlė, jautėsi sveikas, valgė daug, kaip studijų laikais gavus stipendiją M. Sluckis, Vėjų pagairėje, Vilnius, 1958, S. 6; Kolūkiečiai vieningai nutarė — Lietuvos TSR dvidešimtmetį sutikti įvykdžius pusantros metinės užduoties T 1960 VI 16;...paklausė Adomėnienė Barvainio, jiems išėjus į aikštę P 1960/12 S. 44. Отже, тенденція до збігу суб’єктів може мати й інші причини; безперечно, окрім згаданого становища незмінюваного дієприкметника на -us, вона має й інші причини, як-от поширення певних усталених зворотів, наприклад atidarant mitingą (kongresą, spaudos konferenciją u. a.), atsisveikinant, baigiant (з додатком або без нього) тощо.

210

у межах 2-го типу вживання ще не було прирівняне до незмінюваного дієприкметника теперішнього часу на -nt такою мірою, як це має місце в сучасній литовській літературній мові.

Halle/Saale

Перелік використаних текстів, якщо їх не було повністю процитовано в праці

BrP I—II — Postilla tatai esti Trumpas ir Prastas Ischuldimas Euangeliju... Per Jana Bretkuna Lietuvos Plebona, Karalaucziuje... 1591, Teil I und II.

DP — Daukšos Postilė, Fotografuotinis leidimas, Kaunas, 1926.

Si I—II — Šyrwids Punktay Sakimu, Herausgegeben von F. Specht, Göttingen, 1929, Teil I und II.

KNSn — Kniga Nobaznistos Kirkščioniškos... antrą kartą perdrukawota, Kiedaynise, 1653; Summa arba Trumpas iszguldimas Ewangeliju Szwentu...

T — Tiesa (Lietuvos Komunistų partijos Centro Komiteto, Lietuvos TSR Aukščiausiosios Tarybos Prezidiumo, Lietuvos TSR Ministrų Tarybos organas), Vilnius.

P — Pergalė (Literatūros, meno ir kritikos žurnalas; Lietuvos TSR Tarybinių rašytojų Sąjungos organas), Vilnius.

TMa — Tarybinė mokykla (Lietuvos TSR Švietimo ministerijos organas), Vilnius.

(Уся наукова література, використана для цієї статті, якщо на неї не наведено посилання в цій праці, зазначена в бібліографії дисертації авторки.

Дієприслівник минулого часу на -us у литовській мові

Г. БЕНЗЕ

Резюме

На основі формальних і синтаксичних особливостей дієприслівника минулого часу у статті висувається припущення, що цей дієприслівник за походженням відрізняється від дієприслівника теперішнього часу, який авторка вважає застиглим локативом основи на приголосний. Дієприслівник минулого часу можна вивести з реконструйованого називного відмінка однини дієприкметника минулого часу середнього роду на -us, тобто без закінчення (пор. лит. žinojus і сл. znawъ<*znawus). Зворотним дієприслівникам властиве закінчення -i (напр.: praūšusi-s), яке могло виникнути за аналогією з інфінітивом, дієприслівником теперішнього часу та називним відмінком чоловічого роду дієприкметників теперішнього часу й минулого однократного часу.

211

Дієприслівник минулого часу литовської мови на -us

G. BENZĖ

Резюме

Спираючись на форму й уживання дієприслівника минулого часу, у статті висувається припущення, що цей дієприслівник за походженням відрізняється від дієприслівника теперішнього часу, який авторка вважає застиглим локативом приголосної основи. Дієприслівник минулого однократного часу можна вивести з реконструйованого називного відмінка однини дієприкметника минулого однократного часу середнього роду з *-us, тобто без закінчення (пор. лит. žinojus і сл. znawъ < *znawus). Закінчення -i зворотних дієприслівників (напр., praūsusi-s) могло виникнути за аналогією з інфінітивом, дієприслівником теперішнього часу та називним відмінком однини чоловічого роду дієприкметників теперішнього й минулого однократного часу.