LIETUVIŲ KALBOS MORFOLOGINĖ SANDARA IR JOS RAIDA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ ЧОРНОЇ ПАДИНИ

A. VIDUGIRIS

Після придушення повстання 1863 р. царська влада вислала на Поволжя з різних місцевостей Литви чимало повстанців та їхніх прихильників. Багато литовців оселили в різних російських селах колишньої Самарської губернії (нині Саратовська і Куйбишевська області). Згодом у колишньому Новоузенському повіті (нині Єршовський район) утворилися три литовські села, найбільше з яких — Чорна Падина (близько 1920–1921 рр. у ній налічувалося 102 литовські родини), менші — Толовка (34 родини) і Литовка (25 родин).

Після 1921–1922 рр., коли понад половина литовців повернулася до Литви, а також у 1929–1931 рр., коли багато хто виїхав жити до міст та інших місць, національний склад згаданих сіл істотно змінився.

У зв’язку зі сторіччям повстання 1863 р. Інститут литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР з ініціативи академіка Б. Ларіна в липні 1963 р. організував наукову експедицію до села Чорна Падина Єршовського району Саратовської області для дослідження мови, фольклору та частково побуту нащадків литовських засланців.

До сьогодні найбільше литовців — понад 100 осіб (близько 40 родин) — і далі живуть у Чорній Падині; по кілька родин — у Толовці, Краснянці, Орловгаї та інших селах, а також у містах Новоузенську, Єршові, Саратові та інших.

Під час експедиції від литовців села Чорна Падина, крім фольклорних та етнографічних матеріалів, було записано чимало цінних для науки мовних фактів.

За сто років із засланців, які розмовляли різними литовськими говірками (старші представники говірки ще добре пам’ятають своїх дідів і бабів, які говорили не однією говіркою, однак точніше не знають, звідки ті походили, і здебільшого називають лише Каунаську або Віленську губернію), у Чорній Падині сформувалася одна, порівняно однорідна литовська говірка.

Скільки і які елементи литовських говірок наявні в морфології сучасної литовської говірки Чорної Падини, якій присвячено цю статтю¹, наразі важко сказати точно. Треба лише додати, що на розвиток морфології цієї говірки вплинули

¹Про історичні, фонетичні, лексичні та синтаксичні особливості литовської говірки Чорної Падини буде опубліковано статтю в «Працях Академії наук Литовської РСР», сер. A (1965).

13. Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida

193

литовська преса, участь у місцевій литовській самодіяльності, а також сильний вплив російської мови тощо.

Із наведених важливіших морфологічних особливостей литовської говірки Чіорноса-Падіни тут докладніше описано або особливо наголошено лише ті, що допомагають краще з’ясувати походження депортованих та питання формування їхньої говірки. З цієї причини зазначено також поширення деяких морфологічних особливостей у Литовській РСР.

Словотвір

Литовська говірка Чіорноса-Падіни, як і інші говірки литовської мови, утворює нові слова переважно за допомогою різних суфіксів. Значно менше префіксальних і складних слів. Насамперед слід згадати окремі суфікси, що утворюють характерні похідні, не відомі в усіх говірках литовської мови.

У говірці дуже часто вживаються іменники, утворені за допомогою характерних для східноаукштайтських говірок суфіксів -(i)okas, -(i)otė. У похідних від іменників ці суфікси надають певного відтінку зменшувально-пестливого або збільшувально-зневажливого значення. Суфікс -(i)okas додається до іменників чоловічого роду, наприклад: berni̇́kas² «хлопець-підліток, ще незрілий юнак», maišakas, marškiškakiai, meičiakas «підрослий хлопчик, напівпідліток», te.vākas, unčākas, viščākas, žuščākas. До іменників жіночого роду додається суфікс -(i)otė, наприклад: a.škātė, karvātė, kirmėlātā.s, mergātė..

Рідше за допомогою суфікса -oka(s) утворюються прикметники, що означають неповний або більший за повний ступінь вияву ознаки, позначеної основою прикметника, наприклад: aukštākas, ilgākas, mažāka.

У говірці також багато похідних із власне зменшувально-пестливим значенням; найхарактерніші суфікси — -elis та -elė. Цей суфікс дуже продуктивний, додається переважно до двоскладових іменників, наприклад: gri.čėla. ~ gryčėlė, jeknėla.s, karvėla., namėlis, šakėla., šaukštėlis, pulkėlis, te.vėlis, upėlis, žirgelis, žluktėlis. Ці суфікси-

Використано транскрипцію «Програми збирання матеріалів для „Атласу литовської мови“» (2-ге вид., Vilnius, 1956, с. 105—118; далі — «Програма»).

Часто вживаний знак ą позначає a з відтінком o, що вимовляється замість наголошеного й ненаголошеного o в основі слова литовської літературної мови (далі — лм.) (<балтійського ā) та ненаголошеного uo. Знак ę позначає голосний e з відтінком ę. Цей голосний вимовляється замість ненаголошених ė, ie в основі слів лм.

Крапка праворуч угорі від літери вказує, що цей голосний довгий. У говірці зберегли довготу: а) наголошені довгі голосні, з яких крапкою позначають лише i· (<y, ī, ē) та u· (<ū, ų, ą), наприклад: teisi·bei, tū.sa. ~ tāso; б) довгі голосні передостаннього ненаголошеного складу, якщо останній склад зберігає напрям короткої інтонації, наприклад: kai-minūs, nedru.sūs ~ nedra.sūs. Крапка праворуч унизу від літери вказує, що голосний напівдовгий. Напівдовгими є: а) короткі голосні, подовжені через наголос, наприклад: brū.kit, ši.tėi «ось це»; б) скорочені ненаголошені довгі голосні та монофтонгізовані ненаголошені ie, uo, наприклад: ši.tā.ke. ~ šitokie, te.vū.ku.

Знак середньої інтонації (s) позначає або напівдовгий голосний, подовжений через наголос, або наголошений склад слова.

Після j або іноді після пом’якшеного приголосного передньорядні ненаголошені голосні a, ą або дифтонг ai вимовляються та записуються як e, ei.

М’якість приголосних, що безпосередньо стоять перед голосним переднього ряду, окремим знаком не позначається. В усіх інших випадках м’якість приголосних позначається дужкою над літерою (наприклад: mān sū.t vālgī.r).

194

Голосний e нерідко вимовляється як a не лише після затверділих приголосних l, r, s, ž, наприклад: balsális ~ balsélis, brà.lãlis ~ bro.lėlis, bẹ.rãlis «баранчик», daržãlis (поряд із daržélis), stalãlis, važãlis, а й після n, який у цій говірці зазвичай не твердіє, наприклад: balnãlis, bernãlis, kalnãlis, svirnãlis, але su.nėlis, svirnėlis.

Іноді в казках, мабуть, за аналогією до похідних двоскладових іменників, із суфіксами -elis, -elė вживаються також багатоскладові іменники, пор.: ã.škėlė. nabagėlė..

Похідні avėlà., kumėlà., vadėlà.s не мають зменшувально-пестливого значення.

Суфікс -ėlis, -ėlė додається до багатоскладових іменників, нерідко вже до суфіксальних похідних, наприклад: augintã.jėlà., avėlėlà., babutėlà., bernùkėlis, kumelėlà., mã. tinėlà., mažužėlis, nakvì.nėlà., patalėlis, undenėlis, u.žã.lėlis, vakarėlis, valgi.mėlis.

-ytė. У говірці вживаються зазвичай лише похідні цієї суфікса жіночого роду, утворені від іменників, наприклад, загальних: ašarì.te.s, avì.te., burnì.te. «личко», galvì.te., gegutì.te., gri.cėlì.te., lã.velì.te., mamì.te., mã.tinì.te.; власних: Alenì.te., A.nì.te., Marì.te..

-iukas, -iukė. Суфікс трапляється як у двоскладових, так і в багатоскладових іменниках, наприклад: gri.cū.ke., gurbėlù.kas «хлівчик», vaikėlù.kas.

-(i)ulis, -(i)ulė. Похідні з цими суфіксами утворюються від двоскладових іменників. Форми жіночого роду частіше, ніж у літературній мові, мають суфікс -iulė, наприклад: gegù.la. ~ gegùlė «зозуленько, зозуля», sesù.la. «сестричка», svã.cū.la. поряд із ku.mù.la. «кумочко», tatù.la. ~ tetùlė, vė.jù.lis, dę.vù.lis. Похідні didžù.lis, stã.rù.lis «товстун» уже не мають зменшувально-пестливого значення.

-(i)utis, -(i)utė. Цей суфікс частіше мають похідні від двоскладових або багатоскладових прикметників, наприклад: mažù.tis, mažù.te., žemù.tis, žemù.te.s, mažùžù.te. (< maž-ut-j-utė), žemùčù.tis; власні імена, утворені від двоскладових власних іменників, наприклад: A.nù.te., Karù.te., Katrù.le., Marù.te.; рідше — загальні іменники, наприклад: svã.cū.te. Похідне із суфіксом -utis rãgute.s «сани» вже не має зменшувального значення; воно також уживається у східній Литві приблизно до лінії Рокішкіс – Анікщяй – Укмерге – Муснінкай – Дівенішкес – Лазунай³.

Своєрідну групу суфіксальних іменників зі зменшувально-пестливим значенням становлять прізвища дівчат із суфіксами -učia, -aičia, -yčia, характерними для східних аукштайтів, наприклад: Gi.lù.če, Jankù.naiče.s, Kazickaičė, Kã.saiče, Raikallì.če, Šùtì.če; рідше Mikšaitė., Miškinì.te. Паралельно дівчат називають родовим відмінком батькового прізвища, наприклад: Mi.kše. Varù.te., Klòsu. A.nù.te., Gi.le. Viktà, Namajù.ška.s Vàle. тощо.

Серед інших суфіксальних похідних можна згадати досить часто вживані іменники, утворені від дієслів за допомогою суфікса -alas, наприклад: api.taisalas «одяг», api.valkalas «покривало», ìmpilas «імпил», reikalas, vi.ralas. Від іменника утворено похідне virbalas, а від прикметника — rę.balai.

Замість дієслівного суфікса літературної мови -inti у говірці дуже часто вживається суфікс -enti (вимовляється: -ìnte., -ėna, -ėna.), наприклад: gru.žėna. «повернув», išdė.vėna. «висушив», išnaikėna. «винищив», marėna «морить», vė.dėna «веде». У Литовській РСР цей суфікс більш характерний для східних жадінінкай і дзуків.

³ Використано картотеку матеріалів «Атласу литовських діалектів», що зберігається в Інституті литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР (див. матеріали, зібрані за питанням № 25 «Програми»).

13*

195

У префіксальних похідних часто зберігаються давніші форми префіксів, характерні для східноаукштайтських говірок, наприклад, в іменниках: apy-: api.stalis «місце навколо столу», api.taisalas; ata-: atàgala (рука), atàlapas «відкритий», atàpakalas; ažu-: ažù.pinčei «зап’ятники, задники», ažù.pkalas || ažù.pakalis || užù.p.kalis, ažù.stala. «застілля», ažù.ve.ja; in-: įmpilas (< in-pil-alas); užu-: užù.darbis, užù.sakai, prie-: prieprà.tis «звичка».

Довші форми префіксів особливо часто вживаються у дієсловах, наприклад, api-: api.dinge., api.dedam, apisuks ~ apsùks, api.šveite. поряд із ap.diėki, apsirgą, aps.ta.isa.m; ata-: atabėga ~ atbėga, atàglau, atakràpštė. ~ atkràpštė, atàmena поряд із atgri.š, atgùlkit; in-: įnikše., inkù.nda. ~ įkàndo, insà.di.ni ~ išodinti, inspàk ~ išpėk; ažu-: ažù.kasa, ažùsėkki, ažùstū.me. поряд із ažgìrs, ažmà.kėte., asì.kasa ~ užsikasa; už-: uždàre., u.žmena, рідше užù.dege., užù.turi.

Уживається префікс per- (замість якого в окремих східноаукштайтських говірках виступає par-), наприклад: pėrait, pėrdalije, pėrveikau «впорався, переміг», іноді pėrėje. ~ pėrėjo.

Замість префіксів літературної мови iš-, nu-, pa-, які використовуються для творення дієслів доконаного виду, у говірці часто трапляється префікс su-, наприклад: sugėrte. «випити, випити до дна», sudari.te. «очистити, упорядкувати», sunėšte. «винести, підняти», sukavàte. «поховати», supė.tàute. «пообідати».

У голосіннях іноді між дієслівним коренем і префіксом вставляється частка gi, наприклад: pagisaki˙k, miėlas, nà.r vienu. žà.dėli.; pagitàrk, sesù.la., nà.r vienu. žà.dėli., пор. звичайні форми з іншими частками, наприклад: nebe.išneša, nebe-ažustàta., tebėr. У тих самих голосіннях трапляються утворення і з двома префіксами, наприклад: pasisùtik.si (ji) pàr tū˙ di.di. kelàli.; ir pasùti.k.si miėlu. te.vėli. Дієслово sutikti у цьому самому значенні без префікса su- зазвичай не вживається.

Окремі дієслова вживаються також зі слов’янськими префіксами, наприклад: dagi.vi.nsta «проживете», dapi.lite. «налити», nedalàušu; neraspi.lsi «не переллєш», rasìlsta «втомиться», rasimùša. «забув».

У складних іменниках дуже часто збережено сполучні голосні, наприклад: dabekasì.s, kri.žàkela., nugàrakàulis, šaltàme.te.s, vė.nàmarškìnis, vė.na-sėdžei, ù.bagapàlaikis, рідше pù.snaktiš «північ, опівніч», stàlinkte. «скатертина».

Відмінювання слів

Більшість іменників у литовській говірці Чорної Падіни мають два числа: однину й множину, наприклад: gri˙čė: gri˙če.s, gūrbas «хлів»: gurbai; mitulì.s «молодший дружба, боярин»: mitulėi, raugžlà: raugžla.s. Форм двоїни почути не довелося. Як і в інших говірках литовської мови, так і в литовській говірці Чорної Падіни окремі іменники мають лише однину, наприклад: kùparas «кінець, смерть», pienas, sviestas, або лише множину, наприклад: pakasì.na.s «похорон, поминки», pàrpelei «юшка, суп із галушками», pràge.ra.s «заручини», pràžvalg.a «огляд місця проживання майбутнього чоловіка».

Однак нерідко в окремих іменників говірки, що зазвичай уживаються в однині, трапляються й форми множини, які, щоправда, мають певне стилістичне забарвлення, наприклад: širdìs kraujeis usi.kišė.; jù.su. krašti, tai lė.tai ir lė.tai; kaip sne.gai nuši˙la, tai ù.pe.s pi.lna.s;

196

сильна весна, то сіно вже висохло... І навпаки — іменник у множині може бути вжитий в однині, наприклад: яровини всього ще маємо; хліба їм мало, дай сала.

Окрім семи відмінків, у досліджуваній говірці вживається ще внутрішній напрямковий відмінок — ілатив, наприклад: у комору, у хату, в інший край, у лазню, на верхівку. Ілатив множини здебільшого вживається без постпозиції, наприклад: ходили в будинках, у гостях, рідко — на весіллях.

Форма однини периферійного напрямкового відмінка — алативу — namopi збереглася законсервованою у рядку народної пісні повернися, мила донечко, назада̄ namāpi.

Відмінкові закінчення досліджуваної говірки як фонетично, так і морфологічно здебільшого не відрізняються від відповідних відмінкових закінчень східноаукштайтського діалекту, пор. bērnu. ~ bērna, māču. ~ močė, ru.tėlu. ~ rūtėlė, kaūlų ~ kiaulė, kū.ltuvi ~ kūl-tuve, nakčiu ~ nakčia, krašti ~ krašte, galbi || galū ~ galė. Форми місцевого відмінка однини (інесиву), що мали закінчення на j або m e, у говірці скоротилися внаслідок системного процесу, наприклад: ažū.stala.i, dā.boji, galvāi, tūrgui, undeni., viduri., gražām, savām, untrām.

Закінчення давального відмінка множини всіх основ, o, ė, i, а також орудного відмінка основ на приголосний не мають s, наприклад: rūnka.m, kārve.m, pę.tū.m, gražām, dukterim, šitiem vi'ram.

Знахідний відмінок множини основи на ė у говірці має два закінчення: -es (vestuvės, žvakės) і, рідше, -is (kaugis ~ kaugės, kd.ji'tis ~ kojītes, sekmi.nis). Такі закінчення мають також окремі східноаукштайтські говірки.

Форми внутрішнього місцевого (інесиву) та напрямкового відмінків (ілативу) множини збігаються, наприклад: служив у хлопцях, сидить у санях; pę.tū's namā vēsmā ir pę.meni's pasumdi'tas buvai; ānas svečiuos atvažāva.; sumdi'k berniuos tū sūnu.; kareivei duri's stūkses. Така форма цих місцевих відмінків найбільш поширена у північній та північно-східній частинах східноаукштайтського діалекту⁴. Характерно, що форми місцевого відмінка множини жіночого роду другої акцентної парадигми здебільшого мають наголос на закінченні, наприклад: кру.velės krāuna; marās nuskinđa; vaikų lugnelės (святкові сани) prisi-sā.di.na ir važinėja; runkās nēša. У фольклорі трапляється також довше закінчення, наприклад: tai vi'sta ru.tėla. rankdėlese; išlaidei dukrėbl. martdėlese. Лише одного разу почуто повніше закінчення ілативу множини vestuvėsn(a).

В окремі відмінки іменників багатьох так званих слабших основ (i, u, ju та основ на приголосний) проникають закінчення сильніших основ (a, ja, o, jo, ė), наприклад, поряд із формами називного відмінка однини akįs, žū'sis вживаються також žū.sė, žuvė; родового однини dukterės, seserės, šunės, alauš, ri.tājas, а також ausės, dėsimtės, seserės, šunės, ri.tāje.; орудного однини akīm, žu.sim, cukrum, lę.tum, medum, su.num, žmā.gum, а також akų, širdžu, sū.num; називного множини žū'sis, šū.nes, pietu.s, а також akmenai, su.nai; родового множини ausū, žu.sū, žuvū, а також akū, seserū, žu-vū; місцевого множини pę.meni's, pę.tū's, а також akmenios.

Окремо слід згадати форму інесиву однини похідних із суфіксом -ukas, що перейшла до основи на ja, з наголосом на суфіксі, наприклад: pavę.nū.ki. «у післяобідній час», prę.vakarū.ki. «увечері».

⁴Пор. K. Morkūnas і A. Vidugiris, Kai kurie šiaurės rytų Lietuvos tarmių bruožai, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos Darbai“, serija A, t. 2, Vilnius, 1957, p. 181; K. Morkūnas, Iš rytų aukštaičių tarmių daugiskaitos inesyvo formų istorijos див. у цьому томі с. 145.

197

Подвійні закінчення мають називний відмінок множини прикметників основи на a, а також пасивних дієприкметників: -i, наприклад, balti, juodi, nesoti, і рідше -ūs, наприклад, bältu.s, gēru.s, miñku.s, supjāusti.tu.s.

Називний відмінок однини чоловічого роду займенникових прикметників, числівників, займенників і дієприкметників утворюється за допомогою форманта -ai, наприклад: brù.ngusai, di.džesai, grãžusai, jáunasai, pí.rmasai, patsai, tā.ksai, prakéiktusai. Називний відмінок однини жіночого роду має подвійну форму: gerōji, gražōji, jaunōji, рідше — jaunòje ~ jaunōja, vi.resnēje і vi.resñaje. Закінчення називного відмінка множини чоловічого роду — -e. < -ie: me.lēje. ~ me.lējeje, senie.je.; жіночого роду — -e.s < -ios: di.dže.se.s, l.ilgā.se.s. Інші відмінкові форми: род. в. одн. jáuna.je, jaunāje.s і jaunāse.s; дав. в. одн. mažājei, trečējei; знах. в. одн. jáunu.ju., jáunu.ji., žālu.ju.; інессив одн. svečimājē.i ~ svetimōjoje; ілатив одн. srañjāje.n.

Прикметники та прислівники мають чотири ступені. Вищий ступінь прикметників утворюється за допомогою суфікса -esnis, -ė, наприклад: minkesnis, senesne. (наз. в. мн. jaunēsnei, pigesnei, pigesne.s), а прислівників — за допомогою -iaus або -iau < jau(s); daugiau, dažniau, plãniau, stā.raus поряд із labjāu mažāu, sunkāu, ti.kāu.

Найвищий ступінь прикметників утворюється переважно за допомогою займенника pats, pati від займенникових або незайменникових прикметників вищого та звичайного ступеня, наприклад: pats vi.resnesai, pati jaunēsñāji, pati vi.resne. і pats gērasai, pats jāunis «наймолодший»; рідше найвищий ступінь прикметників має суфікс -ausia(s): didžāuses, -e. Найвищий ступінь прислівників також частіше утворюється від прислівників вищого ступеня за допомогою орудного відмінка однини відносного займенника kuo, наприклад: kuo gēraū; kā plā.niaus поряд із daugāuse.

Форми прикметників і прислівників проміжного ступеня між звичайним і вищим мають суфікси -ēlesnis, -ė і -ēliau(s): jaunē.lāšnis, trumpē.lāsne., pigē-lāūs). Цей, тобто вищий пом’якшений ступінь, зазвичай лише уточнює вищий ступінь.

Мабуть, за зразком російської мови до прикметників або прислівників вищого ступеня цієї говірки нерідко додають також префікс pa-, наприклад: ānas pasenēsnis, āš pavi.rēsnis; pagerāūs, pagražāūs.

Багато цікавих рис, переважно властивих східним аукштайтам, мають і інші частини мови.

Другий компонент порядкових числівників 11–19 — не -liktas, а -likis: aštā.ne.li.kei, dvi.li.ki.s, pinke.li.ke., ve.nā.li.ki.s. Такі форми вживаються на всій території говірок східних аукштайтів і суміжних східних дзуків аж до Пабраде⁵. Збірні числівники 5–9 утворюються за допомогою суфікса -ēli, наприклад: aštā.nel, pinkelū, septi.nelūs.

Кількісні числівники du, dvi у говірці зазвичай мають формант -ienai: dú.-je.nai, dvi.je.nai, як і в Литовській РСР поблизу Панделя, Рокішкіса, Дусетаса, Анікщяй, Укмерге⁶.

Різні форми зворотних і особових займенників особливо часто вживаються з формантом -(ie)nai, наприклад: наз. в. одн. āše.nai, tū.je.nai поряд із āšei, tū.jei та āš, tū, іноді āše.na.s⁷; давальний відмінок однини й множини jāmē.nai (kūgi tu jāmē.nai pasakīsi), māmē.nai

⁵ Пор. діалектний матеріал, зібраний за запитанням 331 «Програми».

⁶ Пор. матеріал, зібраний за запитанням 332a «Програми».

⁷ Напівдовгий голосний ę- у формантах -ę.nai і -e.nos (останній властивіший східним жадінінкам, дзукам), часто з відтінком ė, свідчить, що він виник із дифтонга ie, який, мабуть, приєднався до частки -nai або -nos пізніше. Найімовірніше, раніше вар-

198

(mãnę.nai mažãũ mẽtu.), sãvę.nai (darę. vartus sãvę.nai), tãvę.nai (negaliũ ata- duõt tãvę.nai), jũ.mę.nai (jũ.mę.nai gę.dãk ir gę.dãk), mũ.mę.nai (rę.balũ pakũnka mũ.mę.nai). Поряд із цими формами вживаються й коротші: mãn, sãu, tãu, jãm, jũ.m, mũ.m.

Серед інших характерніших форм займенників у досліджуваному діалекті варто згадати називний відмінок однини й множини третьої особи особових займенників ãnas, anã, ani.s, ãna.s ~ ãnos. рідше jìs, jì, jìę. У формах родового й орудного відмінків однини зазвичай наголошується корінь, наприклад: mãni.s, tãvi.s, sãvi.s, mãnim, sãvim, tãvim, рідше manì, savìm. Такі форми вживаються в околицях Вижуон, Ужпалів, Дауґайлісу, Анталіепте, Дусетаса, Імбрадаса, Стелмуже, Южінтай, Рокішкіса, Камая, Обеляй, Юодупе⁸. Форми знахідного відмінка однини й множини мають два варіанти: manì || manì, savì, tavì, mũ.mim і mãñ, sãũ, tãũ; mũ.m, jũ.m.

Звичайне закінчення інфінітива дієслів — напівдовге -e. (<ie), наприклад: apsivìlkite., pagę.dãte., pasisvėikìnte., pataisì-te., pì.lte., švì-ste., пор. зворотні форми gùlte.s, svėikìnte.s. Поряд уживаються й скорочені форми, як-от: abdìnkt ~ ap- dengti, ažrì.ši, mìrt, vãlgi.t. Рідше трапляються інфінітиви із закінченням -i(s), які, найімовірніше, потрапили до описуваного діалекту з літературної мови або з близькіших до неї діалектів, наприклад: ažliñkti, gérti; sáugã.tis, sãstis. Найстарші носії діалекту часом уживають форми інфінітива з формантом -nai, наприклад: nebũ.va. kã apsãũtę.nai, nė apsivìlkite.; vãrna.s mũ.m tik gãudi.te.nai; tadũ visiem nusimẽtę.nai (потрібно сфотографуватися). У Литовській РСР такі форми інфінітива трапляються в околицях Рокішкіса, Обеляй, Шимоніса, Свядасая, Ужпалів, Анікщяя, Утени, Укмерге, Желви, Пабайскаса⁹.

Багато дієслів теперішнього часу досліджуваного діалекту належать до основи на -ia, характерної для східних аукштайтів (у літературній мові їй відповідають основи -o, -a, -i), наприклад: ãžmi.nke, bãldže, brũ.ke „кидає, метає“, gẽse, gì.rdže, gi.rdže, grẽsem „гарно“, ingùldže, lì.dže, mì.sle, mãke, pì.le, rã.džes „подобається, хочеться“, rũ.ke, skauždže, skraidže, skiù.be, sukìnke, susũ.dže, stãve, vẽče, vi.rgãdže поряд із brũ.ka, gì.rda., gùlda., stãvi.

Атемових дієслів записано небагато: ẽsti, ẽsmi «є», kvẽpti «пахне».

У литовському діалекті Чіорнос-Падінос досить широко поширена форма майбутнього часу однини першої особи з твердим s (š), уживана південними західними аукштайтами (в околицях Вілкавішкіса й Кибартаса), подекуди жмудинами й західними дзуками¹⁰, наприклад: ãisu, bũ.su, dì.rpsu, numẽšu, vẽšu поряд із ãisu, ìžgẽršu, numainì.šu, sugrì.šu, vẽšu. Фонетично появу тут твердого s (š) пояснити неможливо. Так само навряд чи ця форма могла поширитися через кілька родин, що походять з околиць Вілкавішкіса¹¹, навіть якщо вони й були

— це лише підсилювальна частка -(i)ai, якщо слово закінчувалося на приголосний, пор. ãšei, ìsai, tãsai, або -jai, -nai, -nos, якщо слово закінчувалося на голосний: dùjei, dùvijei, jìnai, čẽnai; пор. форми з двома частками ãšeinos, dùjeinos. Так виникли форми давального відмінка однини займенників східних аукштайтів mãnę.nai < manie + nai, tãvę.nai, а також інфінітиви дієслів aìtę.nai < eitie + nai, dì.rptę.nai. Оскільки поряд існували або почали виникати скорочені форми: mãn, tãu, sãu; aìt, dì.rpt; згодом -ienai, -ienos стали сприйматися як форманти й почали додаватися до слів, у яких закінчення ie ніколи не було, пор.: ãšę.nai, ãšę.na.s, jũmę.na i «йому», dù.ję.nai; звідси, мабуть, у східноаукштайтських діалектах виникли також ãšę.n, dù.ję.n, dvì.ję.n, rũ.ję.n.

⁸ Пор. діалектний матеріал, зібраний за питанням 284 «Програми».

⁹ Пор. матеріал, зібраний за питанням 351d «Програми».

¹⁰ Пор. матеріал до питання 234b «Програми».

¹¹ Окремо носії діалекту стверджують, що мають родичів в околицях Вілкавішкіса, однак невідомо, чи походять звідти їхні дідусі й бабусі, і, крім того, чи не плутають вони часом назву цього міста з назвою Вілкмерге (Укмерге).

199

раніше вживана якимось авторитетнішим діячем культури. До поширення цієї форми, мабуть, чимало спричинилися форми 1-ї та 2-ї особи множини того самого часу з твердим s(š), напр.: bū'sma, dúosma, atsiminsma, nerasma, sage.dásma, užkasma, užmiršma; užraš' sta, nuvešta, pa.me.gásta, panéšta, uštikšta, važiuosta. Такі останні форми вимовляють і в північно-східному куті Литви, приблизно від лінії, що проходить через Папіль, Саламєстіс, Субачюс, Трошкунас, на південь від Анікщяй, Утени, Дукштаса¹². Одного разу була почута форма atidúosma, характерна для північної частини Литви, розташованої на захід від зазначеної території.

Форми третьої особи майбутнього часу вимовляють так само, як у північно-східних верхніх литовців, напр.: atsimè.gas ~ atsimiegós, bè.gas ~ begiós, dãs || dós ~ dúos, nesumã.kės ~ nesumokės, padès, pribėks, pasidaris, sakis.

Форми дієслів умовного способу 1-ї та 3-ї особи однини бувають двох типів: довші й коротші. Довші закінчення переважно мають первинні дієслова, напр.: ataìcė, bú·čė, papìlcė, pašàkcė. Третя особа первинних дієслів і утворених від них префіксальних дієслів завжди має наголос на закінченні, напр.: bu.tù', dirptù', inaitù', keltù', nenuvarktù', pradžù.tù', пор. зворотні форми jã.kùtùs, suktù's. Рідше трапляються скорочені форми цих дієслів, напр.: bú·č, bú·t.

У вторинних дієслів частіше вживаються скорочені форми, пор. mã.kėč, pasakì·c, ažustatit, pamatit, prisìžu.rèt, prisklausit.

Форми 1-ї та 2-ї особи множини умовного способу також бувають двох типів, пор. galėtume.m, galėtume.t, ge.dãutume.m, nesmaiši·tume.t, paválgi.tume.t і bú·tum, bú·tut, žinátum. Лише одного разу була почута форма з формантом -ba, характерніша для східних дзуків: mės pasakì·tumba.

Форми наказового способу зазвичай такі: nešà.kinèk, še.dèk || sa.dèk, aìkim, lėkit. Форми другої особи однини іноді мають закінчення -e. < -ie, напр.: paìmìke. šaukštėli. ir aìke.

Форми спонукального способу утворюються переважно від дієслів третьої особи теперішнього або майбутнього часу та частки tegul, напр.: tegú.l ataina, te-gú.l 'atsivėš. Форми з часткою te- трапляються рідше, напр.: dabar tàva. vàle.i tebú·na.

Форми 1-ї особи множини зворотних дієслів без префікса в усіх часах і способах не мають кінцевого голосного é, напр.: baìgems ~ baìgiamés, gi·dzèms, kàpstams, kláusems, mãkems, sėdams, si.ìsims ~ ilsimés, tú.rims, rù.pindava.ms, sar-màdavams «соромилися», mi.lesme.ms, dètums ~ dètumés, màki.tums, taisi·kims. Вони, мабуть, виникли за аналогією до незворотних форм, що не мають кінцевого голосного -e.

З дієприкметників у говірці найкраще збереглися форми активного стану минулого одноразового часу, напр.: atvažėvi.s, isinu·ti.s, sušàlb.ls, suti.nus, usiri·šus, pašù.ti., pavargì., prapìolus.e.s. Форм активного стану теперішнього часу в називному відмінку однини не чути (замість них уживають форми російської мови stojàščes «той, що стоїть», tekù.čes «той, що тече»). Трапляються лише форми цих дієприкметників в інших відмінках: знахідний однини mieġamti., ver.kunčù., орудний множини dėgunče.m.

У пасивних дієприкметників також частіше вживається минулий одноразовий час, напр.: api·rištas, atàšu.stas, išvì.rtas, iškeptà, nupjàutas, nesèti, supjàusti.tu.s «піднятий». Для теперішнього часу записано такі форми: àremas, nevi.rgdžema, pakelėma «частина кінської збруї».

¹² Пор. матеріал до питання 353 у «Програмі».

200

Форми дієприслівника трапляються порівняно рідко, наприклад: теперішнього часу — -ainunt, beaugunt, besėdžunt, verkunt; минулого часу — susėdus, suvedus.

Форм дієприслівника на -damas записано ще менше: dirbdamas, ge. dėdama, nukludi·dami «хапаючи».

Форми цільового дієприслівника вживаються досить широко, наприклад: atsisėda. vakarieni, válgi·tu.; pe.táutu. áina; ažustati·dava. mėlstu.; ci.ba, ci.ba, á.škėla.s, karklálu. grâuštu.; kėlkis, brá.lu.kai, di.rptu. darbėle.; práša.m, támsta svá.ču.la, viduñ suši.ltu.

Форми дієприслівника способу дії такі самі, як у східних аукштайтів і дзуків, наприклад: nėšti nėša kavàt; kaip pilti pi.la.

У говірці є чимало різноманітних прислівників; найхарактерніші з них наводимо нижче.

Прислівники, що виникли із застиглих відмінкових форм іменника, наприклад: одн. род. ri.ta., vákara., naktės; одн. оруд. grėčum, kri·žum, naktù; одн. місц. artė, рідк. artė «поблизу», namė, ri.tài, tá.lie; до прислівників, утворених із застиглих форм одн. оруд. і місц., слід зарахувати також paskuĩ, paskuĩ¹³; одн. аліатив namũ, рідк. namõn (де n, імовірно, з’явилося за аналогією до одн. ілативу), namõpi; мн. оруд. basùm, skubùm, užkūrùm và.kėm. Більше є складних прислівників, другий компонент яких становить скорочена відмінкова форма іменника, а перший — слово іншої частини мови, наприклад, одн. знах. із займенником або числівником: ki.tu.nde.n, ki.tu.rà.s (іншу троянду), ši.nde.(i), ši.tu.de.n, treču.de.n, uñtru.dien, vi.su.de.n, vi.su.čės (увесь час), kažnu.de.n; одн. род. з прикметником або числівником (вказівним займенником): neviena. kart, paskuĩ.ne. kart, viena. kart, viena.si.k; мн. наз. із займенником: aniemet, kitemet, šėmet, kažnimet. До цієї групи належать також прислівники, утворені від іменників із різними префіксами чи прийменниками, причому іменник здебільшого не має закінчення, наприклад: atgalà, likpiet || likpàt, pà.piet, parãden || pardien, parnãkį || pernãkį, pargavėn, paržėm, ažvakar.

Від прикметників прислівники утворюються за допомогою таких формантів: -(i)ai (gailei, graitai || grait, pérnei, ski.stai, sáčei, stúčei, túŋkei «часто», várgei, lę.tu.viškai, seniškiškai), -yn (arti·n, aukšti·n, tá.li·n, žemi·n). Окремих застиглих відмінкових форм прикметників-прислівників небагато, пор. середній рід одн. знах. dáugi, nedáugi; одн. оруд. graitu nù.mire. поряд із greit, graitù·ju apsifga. Дещо частіше вживаються прикметники-прислівники або прислівники прикметникового походження з префіксами та прийменниками, наприклад: ažupérnei, išlingvù.ka., pà.nedaik, palingvėle., pati·ke., pati.kù.ka., par ilga «з часом», paskersai.

Записано також кілька прислівників, утворених від числівників, наприклад: застиглі місцеві форми dvejàs, dvejõs || dvejės || dvìese, keturiós, piñkàs, trijós || trìesà, середній рід порядкового числівника pìrmà; застиглі сполуки прийменника й числівника ažvìen «одним разом, однаково», išvìen. До них можна долучити й прислівники, утворені від числівникових прикметників, наприклад: dvejàkei, dvì.gubai, neve.nãkei, tri.gubai.

Серед займенникових прислівників насамперед варто згадати застиглі відмінкові форми окремих займенників, наприклад: одн. наз. і знах. середнього роду vi.sa та скорочені форми kiėk, tiek (від яких, як вважають, походить і tik); фонетично змінена форма одн. род. питального займенника kienas ka.nà (< kę.na. < kienã~kienõ), частка; одн. оруд. kùo || ką «найкраще».

¹³ Пор. K. Ulvydas, Одушевлення прислівникових форм давального відмінка однини та прислівники з формантами -(i)ui, -i в литовській мові. «Деякі питання граматики литовської мови» (збірник статей), Vilnius, 1957, с. 122.

201

Багато займенникових прислівників утворено за допомогою різних формантів, наприклад: -ur (kitur, kur, niekur, visur), -du ~ -da чи -dãs ~ -dos (kadù, tadù, niekadàs, visadàs), -ai і -(i)aip (kai, kaip, kiekai, šiaip, šì.tei, tai, teip, kartais tep, vi.škai greta vi.siškai), -(i)aipos (kiteipãs, šì.tei.pãs, teipãs, visaipãs).

Від литовської літературної мови відрізняються за словотвором прислівники teipai, teipãja «також, так само», tã.jãs || tuo.jãs «негайно», ve.lãs «знову», форма kãna, що має значення «хтозна»: kãna kur nùjãs; kãna kiek aina. Це прислівник міг виникнути з паралельно вживаної форми kãžna (< kãžina < kas žinā) за зразком знахідного відмінка однини питального займенника kanà .

Окремі займенникові прислівники або утворені від них частки трапляються також із прийменниками чи префіксами, наприклад: dė.l kã; lik še.lai, šù.vis «зовсім».

Матеріал, що допомагає визначити зв’язок литовського говору Чіорми-Падіни з говорами Литви, дають також прийменники та їхнє вживання.

Говір зберіг повний прийменник in, який уживається зі знахідним і родовим відмінками в тих самих значеннях, що й прийменник un ~ an(t):

a) місця, наприклад: in li.gaus kėle.; in vieta.s takù. padãra.; kaip išeini in pašalę., sušì.li; in turgau s nuvejai; in mum susidara. «у нас збираються», рідше sėskis un šùola.; sėdam un pašale.;

b) напрямку, наприклад: išėjai in pãupi.; in žmãgu. žù.ri; pajė.me.. in saũ Anę.lù.ti поряд із un Kiòsu. aìsma; jaunimas važùoje net un prù.dus;

c) способу дії, наприклад: nėša dalgi. in pečù.; in vĩ.riška. dãve. žėme.s; rãgis in šir-dės gerãũ greta ulùje. un žã.las, un ãra.;

d) часу, наприклад: in že.mãs kurġi dėsì; in vãkara. bus gãtava; in mėnase. išeina šimtàs rù.blu. šalia un vãkaru. anã ir išrù:ksta;

e) призначення, наприклад: in marškinù duoda rù.bli.; pajima in sėkla.s, plg. kaũ-lu. dė.l pje.vi.ma. tù.rim;

f) засобу, наприклад: in rãguču. važinėjām; in arklù. važiuodava;

g) відношення, наприклад: babù.ti. pri.rìše. in vaikus поряд звикла un duo nu..

Прийменник lig(i) уживається або з давальним відмінком однини, або з орудним відмінком множини, щоб виражати:

a) місце, межу, до якої хтось перебуває або прямує, наприклад: lik Sarãtavai bù.va. geležì.nkelis; lik pãčei Vòl gai bù.va. rajõnas; lik tai pãčei ve.tėlui; lik kapais jù.pi.lna; ligì vartėleis bù.va.;

b) час, наприклад: lik šitām laikui nèr; lig dvi.lì.kei išbù.va.; še.dėje lik pãčām ri.tui; lauke. lig dali.jimui; lig dárbui vi.sa padari.te. reike; lig mėtais ir lig dvejéis penėdava. (paìšā); lig aštã.nām adi.nã.m išime.gãsì; lig ažù.gavã.m lauke.;

c) ступінь, спосіб, кількість, наприклад: kėlkìt vartelùs ligi gãli; preina lig dviem šimtais; net lig ašarã.m davãre..

З родовим відмінком lig(i) трапляється дуже рідко (lig metais ir lik pusuntrù. penėdava.).

Замість литовського прийменника pas у говірці вживається прийменник par з тим самим знахідним відмінком; він означає місце перебування (руху) дії або певного предмета (особи) щодо інших предметів (осіб), їхні взаємини, належність, наприклад: par mum daržėlus šãka; par mum visi ge.sminì.kai; par gĩ.r.tus vi.sa. pi.lna; par tėvu. tì.kru. buvai mergù; par vilku. bù.va. stãras balsas, par ji.trìs vai-

202

kai bū.va.; par vėl.nų. kãjes kai árkle.; dni.s par mañ prãše.; kãlgi par tau au-sū nėr.; par kū daugãu vaikū.

Прийменник pas уживається рідко, наприклад: aukštam kalnali. pa(š) žalų. gl.rū. (d.); nuvažavau paz gãru. gi.di.tã.ju..

Литовський прийменник per у говірці вимовляється par; тут він уживається зі знахідним і орудним відмінками та означає:

a) місце, над яким або через яке щось відбувається, наприклад: važūoju par gi.ru.; preina, par petti. plãukši; ainam par kę.mais;

b) відстань, наприклад: par namėli. ki.tas kambari.s;

c) спосіб, наприклад: par mūm par pū.si. sumaišīta (мова й мешканці); par naši. šneką;

d) час, проміжок часу, наприклад: par pū.si. mėtų. ar par metus mindava (покійників); par sekm.lnis ge.lėm aptaisa. vartus.

Прийменник po у говірці вживається з давальним, знахідним і орудним відмінками та позначає:

a) час, наприклад: balšu. sugadinau pã. li.gai; pã. tãm kãrui pabėge.lu. daug bū.va.; teip mėtai pã. mėtais ir aina (час); pa mezlevām vēždava.;

b) спосіб, наприклад: gėre pã. vi.su. stikli.ni.; galėje. pajimte. pã. pãpereis «могли взяти за паперами, документами»; inlais pã. tã. raštelū; ir teip suveidava. pã. namais «(молодь розважалася) сходилася до осель по черзі»; pavašari. kviečius pã. akę.čām sėje «навесні пшеницю сіють у зоране борознами поле»;

c) кількість, наприклад: padã.vandje. pã. árkli.; pã. vienu., pã. pāru duoda; visi pã. pāri stãve; pã. žalū. rū.tū. šakėbl. mes tau vi.sa.s duosma;

d) місце, наприклад: pã. kiemu. vaikšče.je.; pavedžėje. ši.tã. kaminėlu, pã. tęšmeni.

З родовим відмінком po трапляється рідко, наприклад: pã. savãite.s mergi.na.s tę.vai vadina iš šal.

Прийменник prie у говірці вживається з давальним і орудним відмінками для вираження:

a) vietai, pvz.: prę. krãštui bū.va.; iškãskit duobi. prę. sliñkščėui; prę. šū.linių nāmas medi.nus stãve; prę. tãm medi.nui nāmui; prę. ū.pei gi.vēna.m; prę. mūre.m sōdi senėlis; pri trijeis kę.mais dara. altārius;

b) особу, при якій щось відбувається або в напрямку якої воно спрямоване, наприклад: він плакав біля нього; одна біля одної зупинилися; біля нас був.; біля тебе стояв.; братику, вийди до матусі

Прийменник pro вживається зі знахідним відмінком і означає:

a) об’єкт, про який говорять, розповідають або щось знають, наприклад: старі люди все про те Литву говорили; поговорили б ми про той край; дізнаються про староство; багато про неї знають; казали про привидів і чортенят; казка про вовків (у цьому разі лише дуже рідко трапляється конструкція з прийменником apie, наприклад: про молодь співають);

b) vietą, pvz.: (reikšme „per ką nors kiaurai“) žūru prã. lū.ngu.; prã. āpačū. ū.ndā. aina; (reikšme „pro ko nors šalį“) prã. māna. gri.ču. prãveže.;

c) спосіб, наприклад: треба водою ззаду обприскати ріпу.

Прийменник až(u) вживається поряд із už(u). Обидва ці прийменники сполучаються з родовим і знахідним відмінками та означають:

203

a) місце позаду чогось, наприклад: не стій за дверима; за Уралом літають журавлі; за сіном живуть; тепер більше додали (землі) за садком, поряд, двоє за хатою зійшлися; сама стала за дверима;

b) причину, наприклад: за що карає; тепер гине через хробаків; через метушню їх тоді звідти вигнали;

c) мету, винагороду, наприклад: взяли за гусака; їм дають щось за носіння;

d) спосіб, наприклад: я чотири рази маю косити; я за своєю матусею на гостину піду (д.);

e) предмет або особу, за яку беруться, чіпляються, виходять заміж тощо, наприклад: за руку взяли; випало з-за воріт; вона не хотіла за Юрія йти; не вийде заміж за чоловіка; дочку видали за руського; за нею, синку, моя справжня сестра;

f) порівняння, наприклад: старша за брата.

З наведених найважливіших морфологічних особливостей литовського говору Чіорнос-Падіни видно, що багато з них [наприклад: збіжні форми множини іл. та ілативу, інфінітив дієслів і деякі числівники чи займенники з формантом -(ie)nai, наголос на корені в займенниках māni.s, sāvim, форми майбутнього часу першої та другої особи множини з -s-ma, -s-ta, похідне rāgute.s та ін.] характерні для східних аукштайтів, які живуть у північно-східному кутку приблизно до Камая, Свядасів, Вижуон і Утені. Усе це, зважаючи також на голосний ā у стовбурі слова замість литовського літературного o (nārì, žādis), спонукає думати, що більшість депортованих становили західні жадинники. Такий висновок підтверджують і історичні факти. Наприклад, у звіті каунаського губернатора за 1863 рік згадується чимало (цілими селами) депортованих жителів із-під Ужпалів і Дусет¹⁴.

З інших говорів, очевидно, збереглися лише окремі форми, які іноді надають морфології литовського говору Чіорнос-Падіни відтінку неоднорідності та строкатості форм; пор. наведені різні паралельні форми. Можливо, тут було дещо більше депортованих східних жадинників і дзуків (із Віленської губернії), які сприяли закріпленню в говорі дієслівного суфікса -enti, появі паралельних форм із формантом -(ie)nos, форми умовного способу pasakì-tumba тощо. Крім того, частина таких паралельних форм могла виникнути також завдяки діячам культури, які працювали тут і розмовляли різними литовськими говорами.

У морфології говору відчувається також вплив російської мови. За зразком російської нерідко утворюються або морфемно перекладаються окремі дієслова, наприклад: prašāla «зі-», nušālo «змерз», pravārė «вигнав», nepājima «не розуміє», išbrì.da «вийшов, розійшовся»; утворюються форми вищого ступеня прикметників і прислівників, наприклад: pasenėnis, pagerāus; різні гібриди: davāre, neraspi.šì; замість забутих форм (наприклад, дієприкметників теперішнього часу активного стану в однині називного відмінка) починають уживати російські, пор. stojāščes, tekū.čes; у певних значеннях уживаються прийменники in, un, pra тощо. Однак зазначені гібриди (особливо вживання прийменників) можуть бути також результатом давнішого впливу слов’янських мов, властивого багатьом литовським говорам.

¹⁴ Центральний державний історичний архів у Ленінграді, ф. 1281, оп. 6, спр. 144, арк. 86. Копію звіту має Інститут історії Академії наук Литовської РСР.

204

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ ЧОРНОЇ ПАДИНИ

А. ВИДУГІРІС

Резюме

У статті викладено найхарактерніші морфологічні особливості литовської говірки Чорної Падини (Єршовського району Саратовської області). Говірка сформувалася в сьомому десятилітті XIX століття, коли після придушення повстання 1863 р. на територію колишньої Самарської губернії було заслано чимало жителів із різних районів Литви.

Мовний матеріал у селі Чорно-Падино було зібрано під час наукової експедиції, організованої 1963 р. за ініціативою академіка АН Литовської РСР Б. А. Ларина Інститутом литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР у зв’язку зі 100-річчям повстання 1863 р. в Литві.

Більшість морфологічних особливостей описуваної говірки (як у словотворі, так і у словозміні) є характерними для східноаукштайтського діалекту литовської мови.

Так, наприклад, у Чорно-Падинській говірці широко вживаються іменники із суфіксами -iokas, -iotė, які надають їм пестливо-зменшувального або зневажливо-збільшувального значення, напр.: senākas «дідусь, літня людина», ži.šākas «гусеня, худе підросле гусеня», mergāte «дівчинка, дівчина, дівчисько, дівка», ā.škāte «козочка, нікудишня коза»; імена із суфіксами -(i)ulis, -(i)ulė, -iutis, -utė, що мають пестливо-зменшувальне значення: gedū.la «зозуля», sesū.la «сестричка», ve.jū.lis «вітерець», mažū.tis, -e «маленький, -а», žemciū.tis (< žemut-j-ut-is) «низенький» і іменник rūgule.s «сани», який утратив зменшувальне значення; іменники із суфіксом -alas, що позначають конкретні предмети (api.-taisalas «одяг», timpi.lalas «усипка» та ін.). Багато дієслів утворюються із суфіксом -enti замість літературного -inti, напр.: dže.vēna «сушить, -ать, просушивает, -ют», ve.dēna «провітрював, -а, -о, -и».

У словозміні можна вказати на збіжні форми інесива та іллятива множини, пор.: pę.tū's namā vešmā «під час обіду повеземо додому»; kru.velēs krāuna «складає, -ють у купки».

Часто трапляються такі форми з формантом -(ie)nai: числівники, напр.: dū.je.nai «два»; займенники, напр., āše.nai «я», jāme.nai «йому», mū.me.nai «нам»; і інфінітиви дієслів, напр., apsāute.nai «взутися», частіше apsāute., švi's-te. «святкувати».

Замість дієслів теперішнього часу літературної мови з основами на a, o, i у говірці дуже широко вживаються дієслова з основою на ia: brū.ke «кидає, -ють, перестає, -ють, залишає, -ють», gį.dže «лікує, -ють», stāve «стоїть, -ять».

У говірці вживаються такі форми 1-ї та 2-ї особи множини майбутнього часу: bū'sma «будемо», uštīksta «застанете». Первинні дієслова в 3-й особі умовного способу мають наголос на закінченні: aitū «ходив, -ла, -ло, -ли б», džū.tū «сох, -ла, -ло, -ли б». Вони вживаються поряд зі скороченими формами: būt «був, -ла, -ло, -ли б», sakīt «сказав, -ла, -ло, -ли б».

Вживається супін: pę.tāūti. aina «іде, -уть обідати».

Поряд із прийменником un(t) «на» у тому самому значенні вживається in; замість прийменників літературної мови pas «у» та per «за, через» вживається лише par та ін.

Усі згадані морфологічні явища на території східної Литви трапляються лише в говірці західних жадинків (якою розмовляють люди в околицях Ужпалів, Утяни, Дусетаса). Засланці зі згаданих місцевостей, на основі говірки яких сформувалася литовська говірка Чорної Падини, становили більшість жителів цього села. Це підтверджується також історичними даними.

Сліди інших діалектів і литовської літературної мови відображаються переважно у вживанні паралельних форм, напр.: знахідний відмінок множини káugis «копи»

205

і žvakės «свічки»; gėru.s «хороші» і geri, ašė.nai «я» і ašė.nas; 1-ша особа однини майбутнього часу bū.su «буду», vešù «буду везти» і bū.sù, vešì; прислівники pardėn || pardien «за день» і perñakì «за ніч» та ін.

Впливом російської мови пояснюються деякі дієслова-кальки, наприклад: prašala «застудився, -лася, -лися»; nepajùta «не розуміє, -ють», ступінь порівняння прикметників і прислівників із префіксом pa-: pasenėšnis «старший, постарший», pageraũs «краще, покраще». Замість забутих дієприкметників уживаються неперекладні форми, наприклад, stojàščes «той, що стоїть» та ін.