LIETUVIŲ KALBOS MORFOLOGINĖ SANDARA IR JOS RAIDA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРО РОЗВИТОК ФОРМ ІМПЕРАТИВА

D. SKURKAITĖ

§ 1. У діалектах литовської мови та старих писемних пам’ятках трапляються два типи форм імператива: із формантом -k (nešk, daryk) і без форманта -k (neš, darai). Форми 1-ї особи однини імператива без -k і досі вживаються у східних дзуків¹ (у Дукшті, Ігналіно, Швенчонеляї, Швенчонісі, Тверечюсі); в інших місцевостях трапляються лише поодинокі форми цього типу, наприклад: numėš Alks, Antz, Stlm, imi, neši Ds, Sv, Dgl, im Ssk, klausai Brd, Lknv, Pn, imį, bėgi, neši Krtn. Дещо частіше форми імператива без форманта -k ще вживаються в околицях Дівенішкеса, Родуні, Лазунай, Гервячяй, Апсаса.

§ 2. А. Шлейхер і А. Беценбергер першими навели форми 2-ї особи однини імператива без форманта -k у литовській мові старих писемних пам’яток і спробували пояснити їхнє походження. І вони, й інші пізніші дослідники визнали, що частина цих форм походить від оптатива, а саме:

a) o-основи, 2-га особа однини дієслів: graištai «грабуй», valgai, guldais рідко: Pn, Stlm, Ds; часто: Dkšt, Rš, Sld, Lkm, Plš, Dglš, Ign, Tvr, Klt, Kret, Ršk, Ml, Dtn, Švnc, Žbl, Ad, Dv, Aps, Grv, Lz (тут уживається зворотна форма guldais), Žt. (У діалектах ці форми найпоширеніші.)³

b) i-основи, 2-га особа однини дієслів⁴: ravì Dglš, Ign, Grv⁵, Lz,

¹ Діалектний матеріал для цієї статті зібрано з окремих описів діалектів (дисертацій, дипломних робіт, статей). Також використано матеріали атласу діалектів литовської мови, зібрані в Інституті литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР.

² Žr. A. Schleicher, Handbuch der litauischen Sprache, Prag, 1856, p. 230 tt. (toliau: Handbuch...); A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, Göttingen, 1877, p. 208 tt., 222 tt. (toliau: Beiträge...).

³ Крім форм імператива дієслів цього типу з o-основою, є також paródz, šildzies у Grv, nekliūd у Klt; їх утворено за зразком форм імператива дієслів з (i)a-основою (пор. § 5).

⁴ Про імператив дієслів з i-основою див. E. Nieminen, Der urindogermanische Ausgang ai des Nominativ—Akkusativ Pluralis des Neutrums im Baltischen, Helsinki, 1922, p. 108 (далі: Ausgang...).

⁵ Форми 2-ї особи однини імператива дієслів з i-основою, записані в Гервячяй, — pažiūr, til, tilė, — очевидно, також утворені за зразком форм імператива з -(i)a-основою (пор. прим. 3).

153

Zt, mi.lĭ Sv, ti.lĭ, tū.ri.s Dtn, ravī. Sld, Klt, Vsn, penī, turiēs Lkm, tū.ri, ravī, tū.ries, gulīēs Ad⁶, Plš.

c) У говорах майже не трапляються форми 2-ї особи однини імператива дієслів (i)a-основи з формантом te. Цей формант властивий 3-й особі імператива (див. § 13). Я. Ендзелін згадує форму vedzie⁷ (пор. також форму i-основи tilīe, див. примітку 5).

§ 3. Форми оптатива набули значення імператива, очевидно, ще в прабалтійські часи: у прусській мові в цьому значенні вживаються також форми давнього оптатива (wedais, wedeys «веди», endiris «подивися», kirdijti «слухайте» тощо)⁸; латиські форми імператива darait, daraities, lieciet, liecieties тощо також вважаються залишками давнього оптатива⁹.

§ 4. Погоджуючись щодо оптативного походження згаданих вище форм, мовознавці дуже по-різному пояснювали такі форми, як-от: gelb DP 78²⁹, 80⁹, dūd DP 84²⁸, 106¹⁶, 113³¹, dūdi DP 85²⁶, parōd DP 161⁸, atteid DP 113 ²⁸.¹⁰ На нашу думку, найближче до істини підійшли Ф. Шпехт і Е. Френкель¹¹: форму duō, що трапляється в говорах Dglš, Tvr, Ltk, Ml, Dtn, Ad, Grv, Lz..., вони вважають давнім імперативом¹². Є підстави вважати, що від stōti давнім кореневим імперативом була форма *stō; у говорах їй відповідають форми atstō, stā Lkm, acistā Plš, Ad, пор. також testā (§ 13). Такого ж давнього походження можуть бути й імперативи miēk, gied Plš, miēk Dtn, pāweyzd PK 66¹⁴, pawiżd, wiżd KN 11,

⁶ Форми зворотних дієслів i-основи можуть мати наголос і на корені: tu.ries Ad, пор. J. Kardelytė, Liepiamosios nuosakos dvejopos formos ir jų vartojimas Rytų Lietuvos tarmėse, LKK, т. 1, Vilnius, 1957, с. 183 (далі: LKK, т. 1).

⁷ Žr. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951, § 691 (toliau: Gramatika...).

⁸ Žr. J. Endzelīns, Senprūšu valoda, Rīgā, 1940, p. 119 tt.

⁹ Див. A. Bielenstein, Die lettische Sprache nach ihren Lauten und Formen, II, Berlin, 1864, с. 160 (§ 450) (далі: Die lettische Sprache...); Ф. О. Фортунатовъ, Критическій разборъ сочиненія Г. К. Ульянова «Значенія глагольныхъ основъ въ лит. — славянскомъ языкѣ», «Сборникъ Отдѣленія русскаго языка и словесности Имп. Ак. Наукъ», LXIV, № 11, Петербургъ, 1897, с. 143–148 (далі: Критическій разборъ...); K. Brugmann, Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, II, 3, Strassburg, 1916, § 469 (далі: Grundriss...); J. Endzelīns, Gramatika, § 692.

¹⁰ Див. A. Bielenstein, Die lettische Sprache..., с. 160; O. Wiedemann, Handbuch der litauischen Sprache, Strassburg, 1897, с. 112; J. Endzelīns, Gramatika..., § 691; J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, III, Warszawa, 1956, с. 277 (далі: Gramatyka...); J. Zubatý, Baltische Miscellen, IF, т. 4, с. 176 (далі: IF); A. Schleicher, Handbuch, с. 226 і далі; A. Bezzenberger, Beiträge..., с. 217 і далі; F. Specht, Širwyds Leben und Schriften, „Širwyds Punktay sakimu“, Göttingen, 1929, с. 41×–42× (далі: Širwyds Leben und Schriften...); того ж автора, Zu den altpreussischen Verbalformen auf -ai, -ei, -sai, -sei, KZ, т. 55, Göttingen, 1928, с. 174 (далі: KZ, т. 55); A. Senn, Die athematischen Verba in Mikalojus Daukszas Schriften, St. Balt., т. 4, Roma, 1934–1935, с. 86; Ф. О. Фортунатовъ, Критическій разборъ..., с. 160; В. К. Поржезинскій, Къ исторіи формъ спряженія въ балтійскихъ языкахъ, Москва, 1901, с. 30 і далі (далі: Къ исторіи...).

¹¹ Див. F. Specht, KZ, т. 55, с. 182; E. Fraenkel, Der Stand der Erforschung des im Wilnagebiete gesprochenen Litauischen, BS, II, Wilno, 1936, с. 41 (далі: BS, II).

¹² Пор. пояснення В. Поржезінського щодо походження (te)ei, див. B. K. Поржезинскій, Къ исторіи..., с. 30 і далі.

154

вей, наприклад SD 7, 243, жовч Vln 20₂₄, DP 78₂₇, жовч DP 79₂₈, жовч DP 309₁₅, жовч DK 15₁₇, жовч DK 15₃₄, 45 тощо.

§ 5. У говорах трапляються дуже різноманітні форми 2-ї особи однини імператива дієслів (i)a-основи, наприклад: krau̇, rau̇, apsiau̇, ragau̇, šūkau̇ Dkšt, Krd, Dglš, Lkm, Klt, Ad, Tvr, Grv; šluȯ (ir šluȯ), dainuȯ Sld, Lkm, Plš, Švnč, Ad, Grv; grȧ, atsistȧ, kapȧ Krd, Ign, Lkm, Plš, Dglš, Ml, Tvr, Ad; gi̇, відповідно gi̇, ri̇; padali̇ Plš, Ml, Dglš, Tvr, Dtn, Ad; bū̇, відповідно bū̇, supū̇ Lkm, Klt, Ad, Ml; dūj, naktūj Dtn, Ad.

Походження цих форм, на нашу думку, правильно пояснює J. Kazlauskas: коли деякі форми старого кореневого імператива (duo, išej) збіглися з основою інфінітива дієслова, останню почали вживати у значенні 2-ї особи однини імператива. Коли виник зв’язок між формами імператива та індикатива теперішнього часу 2-ї особи однини, на думку J. Kazlauskas, поряд із формами bū̇, riešutaū̇ тощо, за зразком форм 2-ї особи індикатива būni, riešutaūni тощо, утворилися також форми šluoj (šluoj, šluoj), meluoj Lkm, Plš, Dglš, Tvr, Dtn, Ad, Grv, Lz, griau̇n, šūkaūn Krd, Lkm, Plš, Klt, stoj (stoj), joj, kapȧj Lkm, Ign, Plš, Dglš, Dtn, Tvr, Ad, Lz, Aps, būn (būn), griūn Lkm, Klt, Ign. Поряд із формами stoj, šluoj виникли būj, grūj, siūj Plš, Lkm, Tvr, Dtn, Ad.

§ 6. У 2-й особі множини також можуть траплятися форми імператива кореневого, оптативного та контамінаційного походження¹⁴. У зворотних формах цієї особи зворотна частка може стояти перед особовим закінченням або після нього, наприклад: šūkuojtes, keltė̃s Ad, šilčtes «зігрівайтеся», gultės Grv, gulties Dtn, Ml, liautės, liaunietės «перестаньте» Dglš, sėditės, klōjitės Lz, džiaugtės, džiaugietės Tvr і kelieṡte Ad, liaunietėste Dglš, džiaugiėste Tvr.

Ці зворотні форми в говорах Адутишкіса, Даугелішкіса, Міелагеная та Тверечюса часто вживаються, коли наказують двом-трьом особам; коли наказують більшій кількості осіб, закінчення 2-ї особи множини подвоюється, наприклад: džiauktėtės Ml, Tvr, keltėtės Dglš, keltėtės Ad, і keltėste Dglš¹⁵.

§ 7. По всій Литві у значенні 1-ї особи множини імператива (з формантом -k або без нього) може вживатися форма 1-ї особи множини теперішнього часу індикатива (gaūdom «ловімо», vežam «везімо»). Уживання форм індикатива у значенні 1-ї особи множини імператива та рідкісність форм імператива цієї особи¹⁶ дають підстави вважати, що форми 1-ї особи множини імператива виникли пізніше, ніж форми імператива 2-ї особи однини та множини. Імовірно, упродовж тривалого часу в 1-й особі множини імператива вживалися форми ін’юнктива; пор. форми індикатива атематичного дієслова eiti, які збереглися в багатьох місцевостях Литви й уживаються у значенні 1-ї особи множини імператива: eima, eimà Prg, eimė, a(i)mė Grš, Vilkv, eimė Jrb, aimė Raud, Knv, Rgv, Kp, Pl, ai(i)mė Lkm, amė Dglš, Tvr, Ad, a(i)mà Zt тощо; пор. форми 1-ї особи двоїни aivà Raud, Vl, Vilkv, eivà Jrb, Grš.

¹³ Див. J. Kazlauskas, Iš optatyvo istorijos, LKK, т. 4, Vilnius, 1961, с. 82—83.

¹⁴ Приклади див. у J. Kardelytė, LKK, т. 1, с. 186. Варто лише зазначити, що твердження авторки про те, ніби двоскладові форми 2-ї особи множини імператива наголошуються лише на закінченні, видається необґрунтованим; пор. dėjste, laīte «дозвольте», rīcte, lañdže (і kemžtė), lipte, geñte, šākte (і larntė) Tvr.

¹⁵ Žr. ir J. Otrebski, Wschodniolitewskie narzecze twereckie, I, Kraków, 1934, p. 385.

¹⁶ Наприклад, рідкісні форми 1-ї особи множини імператива без -k: gañaimė, kraūmė, grēbme «гребімо», vakariūjome Ml, Ad, rāšaimė, tilīme, paṣākme, siedziēmės Tvr, ūlgaime Švnč, lēidme, ragāūnme, stātāime Aps.

155

§ 8. У деяких говірках східних дзуківських дієслівні форми 1-ї особи множини наказового способу із закінченням -me означають наказ, адресований двом особам — слухачеві й тому, кому наказують (наприклад, amė, padėsi vežimą nukrauti). Якщо до такої форми додати закінчення -te, наказ адресовано багатьом особам (bōbos, amėte rīt viōgaut). Закінчення -te, що надає формі значення множини, тут додано за аналогією з 2-ю особою множини.

§ 9. Нині у формах 3-ї особи наказового способу (пермісива) зазвичай уживаються частки te, tegu(l), testa, lai, laigul та ін.

Походження частки te досі не з’ясоване. А. Беценбергер ототожнював її з дейктичною часткою te, яку зазвичай уживають із дієсловами (Kodelei tu man tikrai viena burtą... tedavei BB Joz 17, 14, Schitie pafkucziau/ieghi wiena hadiną te dirba. BB Mt 20, 12, Jauniau/is tebėra pas mu/ų Tiewą BB 1 Moz 42, 13)¹⁷. Так само te пояснюють Й. Ендзелін і Й. Отрембський¹⁸.

Частка te, зрослася з дієсловом, може вживатися також окремим словом. Ще в давніх писемних пам’ятках у реченнях із кількома формами 3-ї особи наказового способу te зазвичай стоїть лише перед першим дієсловом, наприклад: Czia te dūdie wiens wienam Wenčianōnės Žėdus o Klebonas fudedade abejū dešinę Ranką Daw Pam 9, Te ne lipa ing namus ney ineina Bt 13, 15.

У давніх писемних пам’ятках разом із te уживається також частка gi, наприклад: tėgistow BB 2 Krn 1, 9, tegiweifd BB 1 Moz 43, 33, tėgi parod (поряд із te parodig), tėgi ne regis DP 264₃₄, tegi ėssi DP 433₂.

У давніх писемних пам’ятках трапляються й приклади, де голосний частки te стягується з першим голосним дієслова або його префікса, наприклад: totei «нехай прийде» KN 264, totliektis «нехай залишається» DP 70₃, tėssi «нехай буде» DP 51₄₁, tė/si DP 82₂₃, 194₅, 257₈.

Зворотна частка зазвичай стоїть між te (ta) і коренем дієслова, наприклад: tesidėd DP₂₄, te/įskiria BB 1 PvP 7, 15, tesided AK 42₉ || tęsispardai Jrb, tesi-suk Grdž, tesizi.nai Šl, Sv, Plš, tesizi.no Uog, Plv, tesizi.na Pnm, Ad, tasiprausia Skp, tasdārai Rmš, tesizi.nai Tvr. У деяких говірках у таких формах зворотна частка стоїть у кінці, наприклад: tėpešas Krtn, temōkais Lkv, tegānos Gerv, tė.siuvas Ds.

§ 11. Значно частіше, ніж із te, для вираження 3-ї особи наказового способу вживається форма дієслова з часткою tegul (tagul) або з її коротшою формою tegu (tagu), наприклад: tegul auga Smn, Lp, Glv, Bgs, Plš, Ad, Ds, tėgul būn Kal, Pgr, tegūl nėš Erž, Všk, tegul dāro Pgr, Grdž, Vs, tėgul ār Šl, Pkp, tegul’ lėkia Žsl, Kš, tegul dāro Knv, tegul kās Pš, Škn, tagūl eina Plv, Pnd, Dbk, tegūl tili Kp, Skp, Sv, Ktk, tegul sū.kas Aln і tegu nėša Gršk, Smn, Vs, Lp, Knv, tegū būn, tegu atimie Jrb, Grdž, tagū mōkos Krtn, Lkv, tegu sāko Všk, Kal, Erž, Gerv, tegu dirb ret. Brž, tegū praišia Glv, Aln, Ktk, Ad, tagū mirksta Kp, Skp тощо.¹⁹

¹⁷ Див. A. Bezzenberger, Beiträge..., с. 211. Іноді te ужито навіть із прикметником: tegaliau fioioje privartije BB Ez 40, 20 (пор. сучасні приклади: Kartą ten tebuvau. Jis ten tebėgyvena, див. J. Otrębskį, Gramatyka..., с. 368).

¹⁸ Žr. J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957, p. 191; J. Otrębskį, Gramatyka..., p. 368.

¹⁹ Частка tegul уживається поряд із te і в давніх писемних пам’ятках. Здається, її не знайдено лише в Біблії Й. Хилінського та Вольфенбюттельській постилі; див. A. Bezzenberger, Studien über die Sprache des preussischen Enchiridions, KZ, т. 41, Göttingen, 1907, с. 112 і далі (далі: KZ, т. 41). Натомість у працях К. Сирвіда tegul уживається особливо часто: у «Punktuose Sakymų» поряд із te знайдено лише одну форму te klausai 338₁ (F. Specht, Syrwids Leben und Schriften..., с. 42).

156

У говірках східних дзуків ще трапляються згадані форми з частками testą, testau, наприклад: testą eina Knv, testą lieka Ad, testą sėdas Tvr, testau pāravi «нехай приготує» Ad. Ф. Куршайтіс²⁰ вважав gulėti permiss yvo²¹ дієслівною формою пермісиву. А. Беценбергер убачав тут сполучення часток te, gu ir lai. gu цього сполучення, на його думку, є питальною часткою, яка трапляється й в інших словах, наприклад: jeigu, negu, тоді як lai відповідає прусському lai (пор. bōulai «щоб було», ēilai «нехай іде, щоб ішов»), а також литовському й латиському lai, що вживається з формами імператива. Цю думку А. Беценбергера, яку згодом підтримали й інші мовознавці, слушно критикував Е. Герман²². Обґрунтованим видається припущення Е. Германа, що tegu нефонетично походить від tegul.

§ 12. Оскільки частка lai уживається лише в північних діалектах литовської мови (тривалий час вважали, що лише в жемайтських говірках²³), її вважали куршизмом або латвізмом²⁴. К. Бюга, спираючись на те, що частку lai мали й пруси, пор. ēilai, auotilai «хочуть», припускав її нелатвійське походження²⁵.

Щодо походження частки lai існують дві думки. Одні мовознавці вважають латиське lai та литовське lai залишком давнього імператива дієслова (латиського laist, литовського leisti)²⁶. Вони спираються на форму laid, уживану в старих латиських писемних пам’ятках замість lai, а також на відповідні частки слов’янських мов (рос. пусть (від пустить), пускай (від пускать), польськ. niech, niechai, укр. нехай, білор. няхай), які також є давніми імперативами.

З цією думкою не погодилися А. Беценбергер і К. Бюга; laid, засвідчене в старих писемних пам’ятках, вони вважали утвореним із lai та постпозиції da²⁷. Останнє тлумачення,

²⁰ Žr. F. Kurschat, Grammatik der litauischen Sprache, Halle, 1876, p. 372 (§ 1369).

²¹ Так само testą вважають формою пермісиву дієслова stovėti, див. J. Zubatý, IF, т. 4, с. 474.

²² E. Hermann, Litauische Studien, Berlin, 1926, p. 255 tt.

²³ Ф. Куршайтіс (див. F. Kurschat, Grammatik..., с. 301, § 1160) стверджував, що lai уживається в Клайпеді та Кретинзі, а східні жемайти мають tegul. К. Бюга (див. K. Būga, Kalbos mažmožiai, «Švietimo darbas», 3–4, Kaunas, 1921, с. 47) зазначає, що lai уживається у Скуодасі, Моседісі, Алседжяї, Рієтавасі, Кведарні. Можна додати, що lai (або lei) трапляється також у Кретинзі (lai eit), Векшняй (lei miliė), Калналіс (lai skaīto), Шеленяй (lai dirb), Куршенай (lei nōrie, рідко lai einie), Шакина (lai būnie, lei dirb), Шяуляї, Пакапе (lai ār'), Стейгвілі (lei kabalīoji), Біржай (lei peīk), Пабірже (lei paliek), Свядасай (lai gu.li).

²⁴ Пор. J. Endzelīns, Gramatika..., § 694.

²⁵ Див. K. Būga, Славяно-балтийские этимологии, «Rinktiniai raštai», I, Vilnius, 1958, с. 452—453. (далі: RR, I).

²⁶ Див. A. Bielenstein, Die lettische Sprache..., с. 164, 208, 365; J. Zubatý, Über die sogenannten Flickvokale des lettischen Volkslieds; Věstník královské České společnosti náuk, Třída filosoficko-historicko jazy kopytná, т. 19, Prag, 1855, с. 13; того самого, IF, т. 6, с. 294; J. Endzelin, Lettische Miszellen, KZ, т. 42, Göttingen, 1909, с. 375; того самого, Gramatika..., § 690; того самого, Kritische Anzeiger, AfslPh, т. 32, Berlin, 1911, с. 295. E. Fraenkel, BS, II, с. 64; того самого, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Göttingen, 1955, с. 328 і наст.; Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, Oslo, 1942, с. 245 (далі: Verbum...); J. Otrębski, Gramatyka..., III, с. 365. Жодну з двох думок щодо походження lai, згаданих у статті, не поділяли K. Brugmanas, A. Trautmanas, E. Bernekeris та інші (див. K. Brugmann, Slavisch li und lettisch lai, IF, т. 15, Strassburg, 1903—1904, с. 380 (далі: IF, т. 15); того самого, Grundriss..., II, 3, с. 974; A. Trautmann, Altpreussische Sprachdenkmäler, с. 285; E. Berneker, Slavisches etymologisches Wörterbuch, I, Heidelberg, 1913, с. 716, 698; F. Solmsen, KZ, т. 44, с. 184.

²⁷ A. Bezzenberger, KZ, т. 41, с. 122; K. Būga, RR, I, с. 452—454.

157

якого згодом підтримав і E. Nieminenas,²⁸ здається, є точнішим²⁹. Адже російські пусть, пускай мають явно пізніше походження: у давньоруській мові на їхньому місці була частка да (що замінила форми без частки). У латиській мові 3-тя особа імператива вживається лише із lai. Kad форма імператива lai перетворилася на частку в дуже давні часи (як, наприклад, пізніше, можливо, змінилися tegul або згадані слов’янські частки), сумнівно.

§ 13. o-основних дієслів форми 3-ї особи імператива зі закінченням давнього оптатива -ai трапляються, хоча й досить рідко, у жемайтських, західно- та східноаукштайтських говірках, наприклад: tarašai, tamokais Lkv, tegūnai Vds, terodai Prg, tesakai Šl, tesispardai, tegu suvalgai Jrb, Grdž, tesizinai GĮ, tedarai Pls, Dglš, Tvr, Dtn, Ad, tadarai Rš, tesiži.nai ret. Sv, Ktk.

Форми давнішого імператива нині вживаються також у дієсловах інших основ, наприклад: leimūlė «хай любить», leibūnė, tevežie Vks, teneši, tepraušis Gerv, tanešie, tanaudie Lkv, tebūnie, težiūrie Pgr, tegulie, teguli, tedirbi ret. Kps, VIkv, tebėgie, tegu atimė Jrb, testovį, рідко teeinie Sv, testovį, teneši рідко Pnm, testą, testau, temiek, tevažiuoj, testovį, tepriraū, teišmok, tegied Dglš, Tvr, testą, téi «хай іде», testau, tepadali, teguli Ad.

§ 14. Значно частіше значення 3-ї особи імператива мають форми 3-ї особи теперішнього часу індикатива з часткою (te, tegu(l), testa, lai тощо). Такі форми вживаються по всій Литві, їх багато і в старих писемних пам’ятках. У деяких говірках 3-тя особа імператива може виражатися також формою 3-ї особи майбутнього часу індикатива, наприклад: tėgu pamatīs Gerv, lai būs Škn, tegul važiuoš, tegū pavalgis Lp, testà ateis Knv; пор. ще форми цього типу, що трапляються в старих писемних пам’ятках: tegul bus SP I 25₂₀, 66₄, 152₁₇, tegul ne bus SP II 100₁₀, tegul bus SE 276; tegul karis paštatītus KN 25.

У говірці Каніави 3-тя особа імператива може виражатися також формою умовного способу з часткою: testà ateit.

§ 15. Як ми бачили, 3-тя особа імператива відрізняється від інших осіб імператива наявністю певної частки та вживанням форм індикатива. Є підстави вважати, що форми 3-ї особи імператива мають пізніше походження, ніж форми 2-ї особи однини й множини. Тривалий час для вираження значення 3-ї особи імператива в литовській і латиській мовах, очевидно, вживалися форми індикатива (пор. усталені вислови rūna tave giltinė, латиське paraj vinu Jupis).³⁰

Пізніше їх заступили форми 2-ї особи імператива, пор. dies duo tau³¹, trauk tave kelmai «хай тебе потягнуть колоди», šūk tave ubagas Krtn, rāu(k) aną pikį «хай її грець візьме», trauk jum paraliai, trenk tave perkūnas Škn³² і старих писемних пам’ятках неде

²⁸ На думку E. Nieminen, частка lai могла походити від *lāi або *lāi (E. Nieminen, Ausgang..., с. 112 і наст.).

²⁹ Пор. лит. lai, лат. lai, прус. -lai; порівняння з рос. ли (див. A. Leskien, Die Deklination im Slavisch-Litauischen und Germanischen, Lipsk, 1876, p. 49; F. Solmsen, KZ, t. 44, p. 184; W. Vondrák, Vergleichende slavische Grammatik, II, Göttingen, 1928, p. 288; K. Brugmann, IF, t. 15, p. 380; K. Büga, RR, I, p. 452—453; E. Nieminen, Ausgang..., p. 113.

³⁰ Див. J. Endzelīns, Gramatika..., § 694; J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos..., с. 191 (§ 398).

³¹ Див. J. Endzelīns, Gramatika..., § 694.

³² Пор. рос. Отохни твой язык.

158

(Karalius tho neded (chirdie)fp BB 2 Sam 19, 19), atmete «te atmeta» BP 26₂₅.³³ Їхньому утвердженню в цьому значенні, можливо, сприяла та обставина, що форми оптатива, згадані в § 2, почали вживати замість непарадигматичних (ін’юнктивних чи інших) форм 3-ї особи імператива. Після відпадіння закінчення 3-ї особи *t (*darai-f) форми *darai(s) і *darai(t) стали нерозрізнюваними. Тому поряд із ними для вираження 3-ї особи імператива почали вживати частку te (а в інших місцях, можливо, спочатку й усюди (?) — lai). Ця частка мала уточнювати 3-тю особу імператива. Згодом її замінили граматикалізовані форми імператива tegul, testa, laigul тощо. Їх могли вживати й поряд зі старішою формою 3-ї особи імператива з часткою te, пор. tegul tedūmo DP 221₁₅, tegul te diūdes DK 120₁₀ (у виданні Е. Зітіга), kožnas tegul paties fawo darbą tedatina Bt PvG 6, 4, а також tegul tenudalija Bt PvG 6, 6, tegul tedaro taip KIG 521³⁴.

§ 16. З 3-ю особою імператива може вживатися частка sau, яка цілком послабила значення наказу, наприклад: tegū sau rėkauna Tvr, tegul sau nė.šas Pnm. А. Брюкнер вважає таку форму з меркінського діалекту (tegul sau eina) калькою зі слов’янських мов (пор. польське niech sobie idzie)³⁵. Однак у литовських діалектах дуже часто вживається імператив tesižinai, tes ižino (пор. § 9). У багатьох місцевостях (Рагува, Палевене, Сведасай, Аланта, Куктишкес та ін.) лише в цій формі збереглася частка te, тоді як в усіх інших випадках уживаються tegul, tegu. Як видно, частка te у формі tesižinai, tes ižino збереглася завдяки зворотній частці, що підкреслює відтінок дозволу: tesižino = tegul sau žinosi. Тому й уживання sau з 3-ю особою імператива, можливо, слід вважати таким, що виникло незалежно від аналогічного польського niech sobie idzie.

§ 17. Як у литовській мові виник імператив із формантом -k?

Різні відтінки наказу в імперативі індоєвропейських мов можуть підкреслювати певні частки³⁶. Ці частки іноді можуть перетворюватися на справжні флексії (наприклад, у грецькій і санскриті -dhi). Подібним чином, можливо, виник і формант імператива литовської мови -k.

Якого відтінку значення надавала частка -k формі імператива? На думку Й. Отрембського³⁷, форми з -k могли виражати пом’якшений наказ (звідси й виникло їхнє значення майбутнього часу: пом’якшений наказ не вимагає негайного виконання). Однак ця думка, здається, не має підстав: якщо давній імператив виражав суворий наказ, то незрозуміло, чому він мав зникнути.

Як уже зазначалося, у литовській мові деякі форми імператива зникали, а замість них почали вживати нові форми. Імператив оптативного походження не замінив усіх попередніх форм імператива. Частина цих форм нагадувала форми 2-ї особи теперішнього часу індикатива (пор. § 5). Очевидно, нова частка мала посилити значення наказу й водночас чіткіше відрізнити деякі форми 2-ї особи імператива від форм 2-ї особи теперішнього часу індикатива.

³³ Якщо це не кальки, як, можливо, у Катехізисі М. Дауґші: Kuri mūmus duok’ Wieszpatie (Ktore nam day Panie) (у виданні Е. Зітіга 86²⁰).

³⁴ Пор. F. Kurschat, Grammatik..., p. 301 (§ 1160), 372 (§ 1369). Поряд із формами tegul pasilieket, teit, tegul eit можна також казати tegul tepasilieekt, tegul teit, tegul teina.

³⁵ Žr. A. Brückner, Litu-slavische Studien, I, Weimar, 1877, p. 164.

³⁶ Наприклад, гр. ἄγε, φέρε, лат. age agedum (посилюючи спонукання), лат. amabo sis (=si vis) (пом’якшуючи спонукання), див. K. Brugmann, Grundriss..., II 3, § 717.

³⁷ Див. J. Otrębski, Gramatyka..., III, p. 226 (§ 504).

159

У діалектах можна помітити зв’язок між формами імператива й індикатива майбутнього часу: 1-ша (а також 3-тя, пор. § 14) особа множини імператива без -k може виражатися й формою індикатива майбутнього часу (пор. nešma «несімо» Lkv, pasidalìsma «поділимося» Skp); у деяких діалектах форми 1-ї особи множини імператива з -k утворилися за зразком форм індикатива майбутнього часу (див. § 21)³⁸.

Сліди вживання двох часів імператива помічаємо також у кретингському діалекті³⁹. Тому, можливо, є підстави припустити, що й в інших говірках певний час існувало два часи імператива.

§ 18. І в діалектах, і в давніх писемних пам’ятках форми 2-ї особи однини імператива найчастіше закінчуються формантом -k. Повніші форми трапляються дуже рідко. Вони можуть закінчуватися⁴⁰:

-i: šūki рідк. Gršk, Plv; padėki Sb, див. BM I 104, gulkį, palaukig Zt;

-ie: šūkie Smn, Jrb, darýkie Lp, Ršk, Grv, atadúokie Dglš, Tvr, Švnč, nesėdėkie Lz;

-a: vėskia Knv, baika «досить» Kp;

-ai: sakíkai Krtn⁴¹, tilėkai Ds, pa-gi-kinķkai VoL 490₃, pa-gi-žiūrėkai VoL 490₅, palaukai VoL 364₆,₇;₇, pasakýkai VoL 366₂₁.

У сучасних діалектах зворотні форми 2-ї особи однини імператива найчастіше закінчуються на -is, наприклад: neškis, juokis Ms, Vkš, Gerv, Jrb, KzR, Prn, sū.kis Rk, Sv, Tršk, Pnd, Ktk, Mlt тощо. Досить рідкісні зворотні форми на -ies, наприклад: juókies рідк. Grš, Vlkv, nėškies Jrb, liáukies Dglš, Ršk, Tvr, або на -ias, наприклад: kiškias Vkš, Trk, sūkias Kal, nėškias Lkv, kėlkias Krž.

§ 19. Важко сказати, який вигляд мала повна частка, що перетворилася на формант імператива -k. А. Шлейхер і К. Бругман (пізніше подібне припущення висловлювали Ch. Stangas і J. Otrembskis) вважали, що існувала частка k⁴². В. Поржезінський⁴³ доводив, що існували дві частки — ki і kie. Ф. Зольмсен⁴⁴ припускав, що це могли бути ko або ka.

По-різному пояснюють і походження форманта -k. Майже всі мовознавці⁴⁵ пов’язують цей формант зі слов’янською часткою ka. У російській мові ця частка вживається з дієсловами

³⁸ Крім того, можна припустити, що парадигма дієвідмінювання імператива з -k (eik(i), eik-i-me, eik-i-te...) утворилася за зразком дієвідмінювання майбутнього часу (eisi, eisime...), пор. § 19.

³⁹ Див. J. Aleksandravičius, Kretingos tarmės veiksmažodis, „Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai“, т. 8, 1959, с. 117 і далі (про частину цих форм див. примітку 41).

⁴⁰ Приклади, що трапляються в давніх писемних пам’ятках, див. A. Bezzenberger, Beiträge, с. 220 і далі; В. К. Поржезинский, Къ исторіи, с. 22 і далі.

⁴¹ У кретингському діалекті ці форми мають значення теперішнього часу імператива (див. J. Aleksandravičius, зазначена праця, с. 117 і далі). -ai тут, імовірно, є часткою, яка вживається також з іншими формами дієслова, наприклад: reikiai «потрібно», eitai «йде», reiksai «буде потрібно», ėsaị «буде» Krtn. Ця частка не може бути залишком оптативного імператива, оскільки вона трапляється у формах основи на a (як ми бачили, імперативи основ на a також не схильні змішуватися).

⁴² A. Schleicher, Handbuch..., с. 230; K. Brugmann, Grundriss..., II, 3, с. 957, § 889; J. Otrebski, Gramatyka..., с. 226; Ch. S. Stang, Verbum..., с. 248.

⁴³ В. К. Поржезинский, Къ исторіи..., с. 34.

⁴⁴ F. Solmsen, Etymologien. I. Slav. ka, ko, griech. κᾶ, κέ(v), KZ, т. 35, 1899, с. 463 і наст. (далі: KZ, т. 35).

⁴⁵ Див. літературу, згадану у примітках 42—44; див. також F. Miklosich, Vergleichende Grammatik der slavischen Sprachen, IV, Wien, 1867, с. 798.

160

імперативів і кон’юнктивів, наприклад, расскажи-ка, ложись-ко, поёшико, попейко, по-ёдему-ко, постоиму-ко⁴⁶.

Закінчення множини імператива в литовській мові — -kime, -kite (а не *-mek(i), *-tek(i)). Подібне інфіксування частки спостерігається в ярославській говірці російської мови: у розмовному мовленні — полюкаме найчастіше (замість полюме-ка), а в пісні выго-няйкаме⁴⁶.

Як бачимо, зв’язок між литовським -k і слов’янським -ka помічено правильно. Далі К. Brugman вважав, що литовське -k (як і давньоіндійські kam, kám, авестійське kam, грецькі χέν, χέ, χά, дорійське κά і старослов’янське κъ, російські ко, ка) походить від індоєвропейських займенників *quom, *quem, *quā; В. Поржезинський виводив його з індоєвропейських займенників із основами⁴⁷*qui (> лит. ki), *quā (> лит. -kie).

А. Шлейхер⁴⁸ порівнював частку -k з p, po (наприклад, таїп, дав. taipo, kitaip, kaip, що походять від основ ta, kita, ka⁴⁹). Подібної думки й Е. Френкель; формант імператива -k він пов’язує з литовським постпозиційним елементом pi⁵⁰.

Цілком нову думку висунули В. Топоров і О. Трубачов⁵¹. На їхню думку, литовський і російський імператив із -k утворився за зразком фінно-угорського імператива, що має формант -ka.

§ 20. До яких форм приєдналася частка -k? На думку A. Schleicher і K. Brugman, ця частка втиснулася у форми імператива типу duodi, imi. Однак duodi, imi — це форми основи теперішнього часу. Тому A. Schleicher вважав, що частка втиснулася в ті форми, у яких основи теперішнього часу й інфінітива збігалися. Так поряд зі старим імперативом gelbi (1-ша особа однини), gelbite (2-га особа однини) виник новий gelbki, gelbkite (пізніше gelbėk, gelbėkite).

Ch. Stang (і J. Otrębski) вважають, що основою форм імператива з -k були такі форми кореневого імператива, як ei⁵². Частка -k, очевидно, найпізніше приєдналася до форм, які закінчувалися на приголосний (p, š чи ін.). В окремих говірках і нині формант -k у 2-й особі імператива іноді не вимовляється, якщо перед ним стоїть приголосний, наприклад: nepil(k), paiń(k), kirp(k) (але gėrk) Jrb (у юрбаркській говірці k тут може випадати після всіх приголосних, зберігаючись лише після r); mė.s(k), lū.p(k), nė.š(k) Sy, at-nė.š(k) Plvn, atkimš(k) Kp, vėš šieną, nupėš vytą Dbk.

§ 21. Форми 1-ї особи множини імператива з -k у деяких верхньолитовських говірках можуть мати закінчення -ium; пор. bėki'um рідк. Dkš, NŪt, Vlė, neš̌kium, neškiumės Prn, eikium Mrk, Prl, kėlki'um, kėlkiums, kėlkiumėms Slm, т. lėkium Plvn, duokium, diokiumus, prašksiumėms найчастіше Pnm, vė.ški'um, vė.ški'um(e)s, vė.ški'umėms Sy⁵³.

⁴⁶ Див. F. Solmsen, KZ, т. 35, с. 463 і наст.

⁴⁷ Думки й інших мовознавців різняться; пор. H. Osthoff, Perfekt, с. 355; A. Bezzenberger, Beiträge..., с. 217 і наст.; F. Solmsen, KZ, т. 35, с. 463 і наст.

⁴⁸ Див. A. Schleicher, Handbuch..., с. 231.

⁴⁹ Пор. також слов’янські займенники: рос. мне-ка, тебе-ка (форми, що трапляються в російських билинах), серб. тебе-ка «тобі», naske «нас», vaske «вас», болг. азика, азка «я», менека «мене», тебека «тебе».

⁵⁰ Див. E. Fraenkel, BS, II, с. 41 і наст.

⁵¹ Див. В. Н. Топоров и О. Н. Трубачёв, Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья, Москва, 1962, с. 249—250.

⁵² Це особливо підтверджує форма aik, яка в Дауґеліськісі та Тверечюсі означає і теперішній, і майбутній час імператива.

⁵³ Пор. також išmuškium (і atadūokiem) у Сабі, išmuškium, eikium; див. F. Specht, Litauische Mundarten, gesammelt von A. Baranowski, II, Leipzig, 1922, p. 193.

11. Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida

161

Такі форми виникли за зразком форми 1-ї особи множини майбутнього часу індикатива: у тих говірках, де форма 1-ї особи множини імператива закінчується на -kium, форми майбутнього часу також мають -siu⁵⁴. Це ще раз підтверджує зв’язок між формами імператива й майбутнього часу індикатива (пор. § 7).

§ 22. Як ми бачили, форми імператива без -k вживаються не лише в говірках східних дзуків; іноді їх іще трапляють у Кретинзі, Лінкуві, Паневежисі, Шведасах, Александравеле та інших місцевостях.

Найдавнішими збереженими формами імператива литовської мови є так званий кореневий імператив (наприклад, duo тощо). Ці форми нині мають колишні атематичні та (i)a-основні дієслова. У спільнобалтську добу значення імператива почала виражати форма оптатива. Імператив дієслів на -o- та -i-, уживаний нині в литовських говірках, має оптативне походження. Оптативний імператив дієслів на (i)a- майже не зберігся. Невідомо, коли в литовській мові утворилися контамінаційні форми імператива duod, šluoj, būn.

Давні форми 3-ї особи імператива могли повністю збігатися з формами 2-ї особи однини імператива. Щоб уточнити 3-тю особу імператива, з цією формою почали вживати частки te, ta, lai, а згодом tegu(l), tagu(l), testa(u), laigu(l), leigu(l). Нині 3-тя особа імператива найчастіше виражається формою 3-ї особи теперішнього часу індикатива з часткою.

Форма 1-ї особи множини імператива виникла пізніше, ніж форми однини та множини 2-ї особи. 1-ша особа множини може також виражатися формою 1-ї особи множини теперішнього часу індикатива.

Форми імператива з -k сформувалися задовго до появи перших писемних пам’яток. Можна помітити певний зв’язок між імперативом із формантом -k і формами майбутнього часу індикатива.

С К О Р О Ч Е Н Н Я⁵⁵

AfslPh — Archiv für slavische Philologie, Берлін (з 1876 р.).

AK — Анонімний катехізис 1605 р.

BB — (із зазначеннями біблійних текстів) Biblia tatai esti Wissas Schwentas Raschtas Lietuwischkai pergulditas per Jana Bretkuna Lietuwos Pleboną Karaliaucziuie (1590).

BM — Литовські говірки, зібрані А. Барановським. Том I: Тексти зі спадщини Вебера, видані д-ром Францом Шпехтом... Лейпциг, 1920.

BP — Postilla tatai esti Trumpas ir Prastas Ischguldimas Euangeliu... Per Jana Bretkuna... Karaliaucziuie... 1591, I.

BS — Balticoslavica, I—III, Вільнюс (1933—1938).

Bt — (із зазначеннями біблійних текстів) S. Bythner, Naujās Testamentas... Pirma karta ant Svieto Lietuwiskzoj kalboj... Su didžiu dabojimu pergulditas. Lietuvos žmonėms ant iszganytingos naudos Iszspāustas. Drukawõjo arba iszspaude Spāustuwõj Reusnėro Karaliaucziuj’, Métu MDCCI.

⁵⁴ Закінчення майбутнього часу -sium, найімовірніше, виникло за аналогією до співвідношення aisi-aisit = aisiu: x=aisium, див. F. Specht, KZ, т. 55, с. 177.

⁵⁵ Крім цих скорочень, у статті використовуються також скорочення назв населених пунктів, наведені в «Словнику литовської мови», див. Lietuvių kalbos žodynas, т. 5. Вільнюс, 1959.

162

Daw Pam — Dawadnas Pamokinimas kaip wijji Lietuwoje... tur elgtis, noredami schwentą Klebonų Uredą wiernai ischpildit. Караляучюзе, Mete MDCCXXX.

dažn. — часто, найчастіше вживана форма.

DK — Литовський катехізис Н. Даукші, за виданням 1595 року, передрукований і забезпечений поясненнями Е. Вольтеромъ. Санктпетербургъ, 1886.

DP — Католицька постила, тобто: тлумачення Євангелія кожної неділі та свята протягом усього року. Куняза Мікалойв Давксза, каноніком Медніцьким, перекладено з польської. З дозволу та благословення найвищого, у Вільні, у друкарні Академії... 1599.

Dtn — Дотененай, Швенчёнський район.

Gerv — Гервайняй, Расейняйський район.

IF — «Індогерманські дослідження», Страсбург, Берлін і Лейпциг (від 1892 р.).

KlG — Перша граматика литовської мови, Вільнюс, 1957.

KN — (S. J. Telega). Kniga Nobaznistes Krikščioniszkos... другий раз передрукована в Кедайнях... 1653.

Krd — Кирдейки, Утенський район.

Kret — Кретуоніс, Швенчёнський район.

KZ — «Журнал порівняльного мовознавства в галузі індоєвропейських мов», заснований А. Куном, Геттінген (від 1852 р.).

LKK — Питання литовського мовознавства, Вільнюс (від 1957 р.).

Ltk — Латакішке, Ігналінський район.

Nūt — Нова Ута, Пренайський район.

PK — Польський катехізис із литовським або короткий виклад віри й християнських обов’язків, зібраний в одному місці... За коштом Його Милості Пана Мальхера Петкевича, земського писаря Віленського. У Вільні надрукував Станіслав Вежейський року 1598.

Plvn — Паля́вене, Куписький район.

ret. — рідко, форма, що вживається рідше.

Ršk — Рєшутенай, Швенчонський район.

SD — Dictionarium trium lingvarum, In usum Studiosae Iuventutis, Avctore... Constantino Szyrwid... Quinta editio... Vilnae... MDCC.XIII.

SE — Summa Abā Trumpas iszguldimas Ewangeliw... Kiedaynise... 1653.

SP — Syrwids Punktay sakimu (Punkty kazań). Teil I: 1629. Teil II: 1644... herausgegeben von Dr. Franz Specht. Göttingen 1929.

St. balt. — Studi baltici, Roma, Instituto per L’Europa Orientale.

ukr. — українська мова.

Vln — Enchiridion, Catechismas maszas, dael paspalitu Plebónu ir Koznadiju... isch Wokischka lieszuwia ant Lietuwischka pilnai ir wier­nai pergulditas, per Baltramieju Wilentha Plebona Karalauczuje ant Schteindama. Ischspaustas Karalauczu per Jurgi Osterbergera, Metu... MDLXXXIX.

ПРО РОЗВИТОК ФОРМ ІМПЕРАТИВА

Д. СКУРКАЙТЕ

Резюме

У деяких говорах Литви та в давніх писемних пам’ятках уживаються форми імператива двох видів: із формантом -k і без нього. Імператив без форманта -k поширений у говорах східних дзуків (Дукштас, Ігналіна, Швянчёнеляй, Швянчёнис, Твярячюс); в інших говорах трапляються лише окремі форми імпе-

11*

163

ративу без -k: imti, neši (Дусатос, Свядасай, Даугаиляй), im (Сесикай), klaušai (Бридай, Линкува, Панявежис), imti, begi (Крятинга).

Найдавнішою збереженою формою імператива є імператив типу duo. Форми цього типу тепер утворюються від дієслів з атематичною основою та основою на -(i)a.

Від часів спільнобалтійської епохи до системи імператива увійшли форми оптатива. Нині в литовських говорах імперативи дієслів з основою на -o та -i мають оптативне походження.

3-тя особа імператива тепер виражається формою індикатива однини з частками te, ta, lai, lei, tegu(l), tagu(l), testa(u), laigu(l), leigu(l). У багатьох говорах збереглися й інші форми 3-ї особи імператива, утворені за допомогою частки te, tegu(l), lai, laigu(l), testa та ін., а також форми імператива 2-ї особи без форманта -k.

Форми імператива 1-ї особи множини виникли в литовській мові пізніше, ніж форми 2-ї особи однини та множини. До їх утворення (і нині) у функції імператива 1-ї особи множини використовувалися форми індикатива теперішнього часу 1-ї особи множини.

Імператив із формантом -k виник задовго до появи перших писемних пам’яток. Можна з певністю констатувати зв’язок цих утворень із формами індикатива майбутнього часу.