LIETUVIŲ KALBOS MORFOLOGINĖ SANDARA IR JOS RAIDA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ДВОЇНА ІМЕННИКА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ¹

D. GARGASAITĖ

§ 1. Двоїна — це пережиток давньої морфології, що зберігся лише в небагатьох мовах. У санскриті категорію двоїни мали іменник і дієслово. Давньогрецька мова також мала двоїну, хоча вона вже занепадала, поступаючись множині². У латинській мові лише слова duo «два» і ambo «обидва» вважаються залишками двоїни. Тому романські мови, що розвинулися з латини, уже не мають двоїни. У готських писемних пам’ятках засвідчено двоїну займенника й дієслова. Давньослов’янська мова дуже послідовно вживала двоїну в усіх змінюваних частинах мови³; її мали також усі слов’янські мови⁴. Про це свідчать тексти давніх слов’янських мов і застиглі форми в сучасних мовах, які вже не мають значення двоїни. Нині серед слов’янських мов найкраще зберегли двоїну словенська⁵ та лужицькі мови.

Балтійські мови також мали двоїну. Залишком двоїни в прусській мові вважають форму austo «обидві губи» (пор. давньослов. usta, авест. aoštā) та ін.⁶ У латиській мові також трапляються застиглі форми двоїни у фольклорі, старих писемних пам’ятках і в деяких діалектах⁷. Серед балтійських мов найкраще зберегла двоїну в усіх частинах мови литовська, особливо жемайтський діалект. Старі литовські писемні пам’ятки свідчать, що ще не так давно двоїну значно ширше вживали й інші діалекти литовської мови.

¹ Стаття є частиною ширшої праці про двоїну в литовській мові, яку готує авторка.

² A. Cuny, De nombre duel en grec, Paris, 1906.

³ А. И. Беличь. К двойственному числу в старославянском, «Известия отдела русского языка и словесности», IV, кн. 4, 1899, p. 1—32.

⁴ А. Белич, Про двоїну у слов’янських мовах, Белград, 1932; А. М. Иорданский, Історія двоїстого числа в російській мові, Воронеж, 1960; S. Obnorskij, Сліди дуаліса в іменниковому відмінюванні російської мови, „Zeitschrift für slavische Philologie“, Bd. II, Leipzig, 1925, p. 66—67; I. Огієнко, Двійне число в українській мові, Київ, 1910; A. Dostál, Розвиток дуаліса у слов’янських мовах, особливо в польській, Прага, 1954; B. de Courtenay, Деякі випадки дії аналогії в польському відмінюванні, KZ, Bd. VI, H. 1, Berlin, 1868, p. 62—80.

⁵ L. Tesnière, Les formes du duel en slovène. Paris, 1925.

⁶ J. Endzelīns, Senprūšu valoda, Rīga, 1943, p. 60, 64, 66.

⁷ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīga, 1951, p. 450—460.

133

У цій статті розглядається двоїна іменників литовської мови на матеріалі сучасних діалектів, а також даних старих писемних пам’яток, які допомагають висвітлити історію форм двоїни.

Називний—знахідний—кличний⁸

Чоловічий рід

§ 2. (i)a-основа. Називний—знахідний відмінок двоїни іменників (i)a-основи в литовській мові має закінчення -u, наприклад: du vaikų, du broliu. Це закінчення, як показують займенникові прикметники, походить від -úo, пор. du mažuoju vaikų, du tikruoju broliu. Подекуди засвідчені форми називного—знахідного відмінка двоїни чоловічого роду в латиській мові мали те саме закінчення, наприклад: divi sieku miltu, divi mužų⁹. У слов’янських мовах називний—знахідний відмінок двоїни цієї основи має закінчення -a, наприклад: старослов’ян. konja, vlъka, рос. два брата, старопольськ. dwa króla, dwa krzyża, укр. три брата, словен. midva sva brata. Закінчення в балтійських і слов’янських мовах тут має спільне походження. Те саме закінчення має і грецька мова, пор. λύκω.

i-основа. Називний—знахідний відмінок двоїни іменників чоловічого роду i-основи має закінчення -u, наприклад: Pasikvietė du vagiu. VIkv. Įsidėjau du nauju dančių. Jrb. Вважають, що це закінчення виникло за зразком називного—знахідного відмінка двоїни іменників ia-основи.

Називний—знахідний відмінок двоїни іменників (i)u-основи також має закінчення -u, наприклад: du sūnu, du alų, du turgų, du medų, du vaisių. Слов’янські мови тут мають -у(-ы), наприклад: старослов’ян. syny. Отже, закінчення називного—знахідного відмінка двоїни іменників (i)u-основи є спільним для балтійських і слов’янських мов. Це закінчення також ідентичне відповідному закінченню давньоіндійської мови, пор. sūnū.

Іменники чоловічого роду з приголосною основою утворюють називний—знахідний відмінок двоїни за зразком іменників ia-основи, наприклад: du akmeniu, du mėnesiu, du piemen iu, du ruden iu, du stūmeniu, du šuniu, du želmeniu, пор. du peiliu. У деяких говорах іменники з приголосною основою перейшли до a-основи, наприклад: du akmenu. У Паграмантіському говорі записано незвичну форму du šūni.

Давнє закінчення називного—знахідного відмінка двоїни іменників балтійських мов із приголосною основою невідоме. Можливо, ця форма мала закінчення -e. Форму з писань Даукши du žmune^{DP 313₁₉ (du žmune DP 314₁₆)} вважають називним—знахідним відмінком двоїни й пов’язують із грецькою формою χῶνε¹⁰.

⁸ У литовських говорах нині збереглися лише два відмінки двоїни іменників: називний—знахідний—кличний і давальний—орудний. Далі перший називатимемо називним—знахідним, оскільки в ролі кличного він уживається дуже рідко.

⁹ У латиській мові є й інше закінчення чоловічого роду, а саме -i, наприклад: divi darbi darīt, яке Я. Ендзелін вважає закінченням середнього роду, що походить від давнього балтійського закінчення -ei або -ai, пор. старослов’ян. izě, санскр. yugé. Див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 451.

¹⁰ J. Endzelīnas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1955, p. 130; J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, III, Warszawa, 1956, p. 84.

134

Окремо слід розглянути називно-знахідний відмінок двоїни іменника žmogus «людина». Його утворено двома способами:

a) від основи однини, напр.: du žmogų Sd, Ms, Plik, Ktč, Prk, Šlu, End, Zt, ValP 16, Vaižg RR I 359, du žmogų BsV 22 (lšr); форми такого творення трапляються і в старих писемних пам’ятках: Du βmogu VlnE 123₅, Du βmogu BP II 355₁₀, Du βmogu KN 183₇;

b) від основи множини, напр.: žmoniu StngŽ 34, du žmoniu Rpj 23, du βmoniu BP I 192₁₁, Schitūdu Sžmoniu BP II 356₁₄. Форма, утворена від основи множини в говірці околиць Тельшяй, найімовірніше має закінчення називно-знахідного відмінка двоїни жіночого роду, напр.: dọ žmōnę ~ du žmōni (?), пор. dvi karvi.

Жіночий рід

§ 3. Основа на (i)o. Називно-знахідний відмінок іменників литовської мови з основою на (i)o має закінчення -i, що походить від -ie, напр.: dvi dieni, abidvi ranki, dvi pirkl, plg. dvi kreivieji puši Slnt. Латиська мова також має тут -i, напр.: abi kaġi, divi varpi. Давньослов’янська мова має закінчення -i лише після j, напр.: duši, після твердого приголосного — -e, пор. ženę, vladyčę. Отже, у цьому випадку паралелей між балтійськими та слов’янськими мовами немає. І давньослов’янська, і давньоіндійська мови тут мають форму, що походить від індоєвропейського *-ai, пор. санскр. ášve.

У тих литовських говірках, де двоїна вживається рідко, трапляються й інші закінчення. Важко сказати, яке походження мають такі форми, як dvi dienā Prg, dvi parā Lkv, dvi nedēlia Krš. Вони збігаються з називним та орудним відмінками однини, пор. rankā, su rankā, dienā, su dienā. Однак навряд чи згадані форми двоїни пов’язані з орудним відмінком однини. Можливо, тут для позначення двох предметів зі числівником du вживається називний відмінок однини іменників. Отже, іменники, вживані з числівником du, іноді, здається, можуть мати не лише форми двоїни або множини (dvi dieni, dvi dienos, dvi dienās), а й форми однини. Тим паче, що закінчення тут не мають смислового навантаження — граматичне число виражає лексичне значення числівника.

У східних і центральних аукштайтських говірках, поряд із формами, що мають кінцеве -i, а там, де воно випало, — м’який приголосний у кінці слова (напр.: dvi dieni Vpr, Glv; dvi grivini Lg; dvi diēn — dvi diēni Kl, Sdb, Všk, Jnšk, Lnkv, Žml, Ps; dvi vagì Pbs; dvi bóbi BM I 150), широко вживаються також форми з твердим приголосним, напр.: nọsipõrkę dvę vȯšt Šd; dvę diēn bū.va gārdin Rz; tȯrēję dvę desencȯn žē'mes; ãtnesȯ dvę nàšt mēdžu Pš; tas Jokū'bs árkli. sā'va už dvi kvõrt atvadā'va RdN; dvi diēn panēšojis i nutrū'ka bā'tē Lnkv. Твердий приголосний у кінці слова свідчить, що до випадіння голосного закінчення тут був голосний заднього ряду. У деяких говірках у цьому випадку чути голосний заднього ряду, напр.: teturū tik dvi rūnkō Krš; mēs ti bū.vom dvi paru Er; mažū.tē gričē.tē givē'na, dvi žmōnu turēja Rm; pamačō dvi vārnu; pabū.va gāl dvi vālandu Št; iš tos krū.vos padī.rb dvę gōbu Rz; ū.žārȯ dvę grōžu Rz; dvi lōvy nupirko Trs. На думку П. Арумаа, аналогічні закінчення називно-знахідного відмінка двоїни жіночого роду були замінені відповідними закінченнями чоловічого роду¹¹.

¹¹ P. Arumaa, Дослідження з історії литовських особових займенників, Тарту, 1933, p. 71.

135

З іншого боку, походження цих закінчень може бути й іншим. У згаданих говорах голосні закінчень редукуються дуже по-різному. Ці ще чутні закінчення -u, -v, -bi жіночого роду двоїни знахідного відмінка можуть бути діалектними варіантами кінцевого -a слова, пор. su rūka Krs, su jaunu mergu Št, su galvu Rm, (su) lazdu Er, (su) lazdbi || (su) lazdū Trs. У такому разі ці форми слід було б пов’язати зі згаданими формами жмудських говорів dvi diena Pgr, dvi para Lkv, dvi nedėlia Krš.

Форми називного-знахідного відмінка двоїни жіночого роду, як видно, інтенсивно витісняються з ужитку. Цікаво зазначити, що в деяких говорах під впливом форм множини закінчення множини -s додається безпосередньо до закінчення двоїни, наприклад: Dvi dienis ištratėjo supykusi Klk.

Називний-знахідний відмінок двоїни іменників спільного роду може мати закінчення чоловічого або жіночого роду, наприклад: šuodu valkatu || šiuodu valkati NèrR III 216.

Називний-знахідний відмінок двоїни іменників жіночого роду основи на ė має те саме закінчення -i, що й іменники основи на (i)o, наприклад: dvi karvi, dvi puši, dvi sapai¹²

Прикладами впливу форм множини можуть бути триськийські діалектні форми dvi karvis, пор. dvi karvi ir dvi karves.

Знахідний відмінок двоїни іменників із суфіксом -elė (називний відмінок тут уже не вживається) у східноаукштайтських говорах, де випадають короткі закінчення, має твердий кінцевий приголосний l, наприклад: apgūrku dvė vagel posodžno Žml; dvė labė ger patel papjovė Lnk; tū.r dvì kàrv, dvi avèl RdN. У деяких говорах ще виразно чути голосний заднього ряду, наприклад: nuvein unt mi.ško – parsi.neso dvi geldėbli Ul; po dvi stalinėbli vi.na ga.lim išgėrėt Pmp; aš turu dvi karvi, dvi kaulbl Tj. Тут, як і в аналогічних прикладах іменників основи на o, у кінці слова було не звичайне закінчення двоїни -i, а якийсь інший голосний. Твердість приголосного у знахідному відмінку двоїни іменників із суфіксом -elė дає підстави вважати, що сюди могло проникнути закінчення чоловічого роду -u, редуковане в говорах подібно до кінцевого -a слова.

Основи на i. У балтійських мовах називний-знахідний відмінок двоїни іменників основи на i має закінчення -i, наприклад: abi aki, dvi anti, dvi avi, dvi dali, dvi karti, dvi nakti, dvi tūkstanti, пор. лат. ausi, прус. nozy «ніс». Ідентичні балтійським формам є старослов’янське gosti, санскр. pāti.

У говорах є й новотвори, наприклад: dabař jis dvi pačū tū.ri Vad; Vo tas dailida turieja dvi pače, seną ir jauną BsP II 19 (Varn).

Називний-знахідний відмінок двоїни іменників жіночого роду приголосної основи за зразком іменників основи на i закінчується на -i, наприклад: dvi dukteri, dvi seseri, пор. форму того самого відмінка старослов’янського dъšteri, яка, як і в литовській мові, утворена за зразком основи на i.

§ 4. У старих писемних пам’ятках називний-знахідний відмінок двоїни іменників уживається досить широко й послідовно. Як і в сучасній мові, називний-знахідний відмінок двоїни чоловічого роду має закінчення -u, наприклад: (основа на a) du

¹² Називний-знахідний відмінок іменників чоловічого роду основи на ė також має закінчення -i, наприклад: du dėdi Krč, Lnk.

136

rhитmu, du kartu Mž188₂–₃, du kartu VlnE 41₁₆, abu laivu pilnu VlnE 112₁₂, kitu du priligìnimu BP I 212₁, kitu du laitu BP I 387₃, Du dayktu PK 192₁, du daiktu DP 100₃₇, du kartú DP 150₁₆, du kártu KN 249₂₈; (основа на -ia) du kitu piktadeiu VlnE 214₁₇, kitu du io makintiniu BP I 408₁₁, du mókitiniu DP 1₈, du brołu KN 265₁₂; (основа на -u) du ſſunu VlnE 200₆, abu Sunu BP I 365₁₆, du ſunu DP 148₃₄, du Sunu KN 250₁₅.

Називний-знахідний відмінок іменників жіночого роду двоїни закінчується на -i, наприклад: (основа на -o) dwi Maldi BP I 430₁, dwi upi DP 55₄₅, dwi wieti KN 144₉; (основа на -io) dwi koghi VlnE 188₁₂, BP II 430₁, tie dwi nedeli DP 131₁₃, abi eldii KN 159₁; (основа на -ė) dwi įpati tikribi DP 88₁; (основа на -i) dwi aki VlnE 188₁₆, Dwi dali BP II 44₆, dwi žuvi DP 125₂₈, dwi dali KN 7₁.

Застиглі форми

§ 5. Називний-знахідний відмінок двоїни іменників чоловічого роду зі числівниками du, abu може скорочуватися, втрачати кінцеве -u і перетворюватися на прислівник. Прикладами застиглих форм двоїни такого типу можуть бути прислівники, відомі, мабуть, майже в усіх литовських діалектах: dįkart Všvl, Vrn, dukart Dbč, Klov, Ktč, Ml, Lš, Šln, Zt, пор. kartas, du kartu; dusyk Šn, Gs, Rdd, abùsyk Gs, пор. sykis, du sykį¹³. Застиглі форми двоїни жіночого роду трапляються рідше, наприклад: Katrap reik pasielgti? — Abi vali (зроби, як вважаєш за потрібне) LKŽ I 13 (Jb). Тут слід згадати і числівник dvidešimt «двадцять», який, найімовірніше, виник із форми двоїни, пор. dvi dešimti¹⁴.

У старих писемних пам’ятках можна навести адвербіалізоване словосполучення Бреткуна ſawi dieni, яке раніше, як вважають, мало значення «день і ніч». Це словосполучення, вживаючись як прислівник, набуло нового значення — «завжди», наприклад: Ghiſai ſawi dieni nepamete griekus; Sawi dieni ghis tamſmoj walge ir didzome rūpėtije ir liggoje ir smutke¹⁵.

§ 6. Називний-знахідний відмінок двоїни литовських іменників у діалектах зберігся неоднаково.

Називний відмінок двоїни іменників чоловічого роду як відмінкова форма вживається на порівняно невеликій території діалектів, а саме на захід від Мажейкяя, Тельшяя, Рєтаваса, Швекшни й Пагегяя¹⁶. Але його залишки трапляються майже на всій території литовських діалектів. Називний відмінок зустрічається в застиглих висловах навіть у таких

¹³ До речі, прислівник dukart міг виникнути і внаслідок застигання форми множини, пор. triskart < tris kartus «три рази».

¹⁴ На застиглий називний-знахідний відмінок двоїни жіночого роду вказують прислівники abigali, dvigubi, наприклад: Šitas kuolas reikia nutašyt abigali «цей кілок треба загострити з обох кінців». LKŽ I 8 (Mrk); Mokesniaus atėmė dvigubai «податок стягнули подвійно», бо квитанції я не мав. LKŽ II 688 (Mrk).

¹⁵ A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache auf Grund litauischer Texte des XVI. und des XVII. Jahrhunderts, Göttingen, 1877, p. 233 (далі: Beiträge).

¹⁶ Межі поширення форм двоїни встановлено на підставі матеріалів Атласу литовських діалектів Інституту литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР.

137

у говірках, у яких двоїна як система вже зникла, наприклад: Su durmu du turgu Jrb, Krns, Pgg, Prn, Žal, Glv, Tvr; Saldu kaip du medu. Ssk, Glv; Abu galu tokiu. Slč, Glv; Maža verpelė — du alu gyvena (яйце). Lž; Du ratu pagiry stovi. Žal; Du grybu per riebų. Bt.

Називний відмінок двоїни жіночого роду в говірках остаточно витісняється називним відмінком множини. Як відмінок він уживається лише на західній окраїні жмудських говірок, а саме в околицях Скуодаса, Седи, Салантів, Кретинги, Клайпеди, Прекуле та Шилуте.

Знахідний відмінок двоїни як відмінок уживається також лише у згаданих вище околицях. В інших місцевостях найчастіше трапляються тільки його залишки. Так, наприклад, непослідовно він уживається на захід від Вегерів, Шяуляя, Титувеная, Таураге та Пагегяя. Форми знахідного відмінка двоїни іменників жіночого роду ще трапляються в східних і центральних аукштайтських говірках, на території між Кріукай, Пашвитинисом, Шедувою, Дотнувою, Йонавою, Гелвонами, Укмерге, Тауєнаями, Траупісом, Рагувеле, Меїшкісом, Карсакішкісом, Вабалнинкасом і Біржаями. Залишки знахідного відмінка трапляються й деінде в Литві; наприклад, записано форми двоїни жіночого роду з Рудні, Рудаміни, Вейсеяю, Лішкіави тощо. У застиглих висловах форми двоїни зберігаються довше, наприклад: Dvi bobi — vienas dantys. Lš; Dvi bobi — viena koja. Vs, Lp; Gyvena kaip dvi kati vienam maiše. KrvP III 21 (Mrc); Glandus veršis dvi karvi žinda. KrvP III 47 (Mrc).

§ 7. Місце числівника du у сполученні з називно-знахідним відмінком двоїни чітко не визначене. Найчастіше цей числівник стоїть перед іменником, але трапляється, що спочатку йде форма двоїни іменника, а за нею — числівник, наприклад: Bsu du BsV 97 (Rg), broliudu BsV 97 (Plk), žvejudu BsV 351 (Rg), velnudu BsV 344 (Rsn), Vyru du J (LKŽ II 541), sunyčudu BsV 90 (Lksr), Mergidvi BsV 161 (Vlkš), žvākidvi BsV 118 (Tlž), mergidvi, dukridvi BsV 105 (Rg), panelidvi BsV 177 (Lbg). Приклади такого типу є і в працях Бреткуна, наприклад: Jakubu du BP I 350₃.

§ 8. В околицях Лінкуви, Вашкая, Кловайняй, Кринчинаса, Вабалнинкаса, Папіля та Біржая трапляється знахідний відмінок двоїни іменників, уживаний із числівниками trys і (дуже рідко) keturi, наприклад: aš ti tris mėt givėno; mėslu vėžunt gal uždirpt du tris darbā den; tris sā vaii gutėjo. RdN; rādo trās kaušeņi; sōrgo trās dien; trās gēbēl mālku ṣokurēna; tās trās vaik tū.r.; nopōfko trās podēl; dōjo trās sāvj apī.nu. Lknv; ṣōnde gāvo trās laiskēl un kārta; trās rōbi dā.ve. Všk.

З числівником keturi називно-знахідний відмінок двоїни іменників трапляється дуже рідко, наприклад: rigō tarnāvo par kētors pōn.

Аналогічне явище спостерігається в латиській і російській мовах. У російській мові форми називно-знахідного відмінка двоїни вживаються з числівниками два, три, четыре¹⁷. Латиська мова вживає двоїну іменників із числівниками «2»–«9» для позначення міри, ваги й часу, наприклад: ar četri zirgi, veseli tris gadi тощо.¹⁸ І російська, і латиська мови мають тут лише формальну двоїну. Форми двоїни іменників у литовській мові, уживані з числівниками trys, keturi, також мають лише формальну двоїну. Це новий випадок уживання форм двоїни.

¹⁷ А. М. Иорданский, История двойственного числа в русском языке, p. 104 tt.

¹⁸ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 451.

138

§ 9. Називний-вінний відмінок природної двоїни¹⁹²⁰ у литовській мові не вживається. Навіть форми називного-вінного відмінка двоїни, що трапляються у старих писемних пам’ятках, уживаються зі числівниками du, abu та займенниками двоїни.

Без числівника du називний-вінний відмінок двоїни вживався, коли йшлося про два вже відомі предмети²¹. Нині ми вже не маємо прикладів цього різновиду двоїни, записаних у говорах. Про те, що така двоїна ще донедавна була живою, свідчать матеріали діалектологічних і фольклорних збірок, а також твори авторів-жемайтів XIX ст., наприклад: Дивиться, приходять два aitvaru і їдять кашу з мисочок. Приходять aitvaru до мисок, понюхали й кажуть... BsP II 151 (Ps); ...мисливці на ведмедів замкнули в клуні двох великих ведмедів і полягали в хаті... Ведмеді були прив’язані. ValP 10; Стапонас найняв двох хлопчиків, які своїми витівками страшенно набридали йому та Котрині. ValP 69... Коли настало Різдво, позбулися неслухняних хлопчиків. ValP 71; Поки ці двоє ще не спали, крізь велику діру в стелі влетіли дві сови, мов кури... Вранці кілька людей залізли на церкву, знайшли під дахом сов, що сиділи там, і вбили їх. ValV 67; Виростив батько двох синочків, двох синочків біля пам’ятника... Вставайте, вставайте, синочки, мої молоденькі!... Виростила бабуся дві донечки... Вставайте, вставайте, донечки, мої молоденькі!.. Донечки мої, молоденькі мої, яка недобра звичка так пізно вставати. JD II 802 (Vl); на кожній гілці по гарних пташечках. SchG 256.

Давальний-орудний відмінок

§ 10. Балтійські та слов’янські мови відрізняються від інших індоєвропейських мов тим, що давальний-орудний відмінок двоїни в них утворюється за допомогою форманта -m-, тоді як в інших мовах, наприклад у санскриті й авестійській, — за допомогою форманта -bh-.

Давнім закінченням давального-орудного відмінка двоїни вважається закінчення -ma²², яке й досі, щоправда, дуже рідко, вживається в деяких говорах, наприклад: Багато подаруночків бабусям, можома «мошам» по стоменьлі. AruP 78; Важко було людям; Тут потрібні очі людини світлі; Не зберуся очима. Мало бачу очима; Корова стоїть під дверима; Чоловіки вночі || ночами молотять. Nč. Таку форму іменника знаходимо також у творах Бреткуна, наприклад: під очима BP I 116¹⁰.

Цікаво зауважити, що давня форма давального-орудного відмінка двоїни особових займенників aš, tu утратила своє значення й означає родовий відмінок двоїни, наприклад:

¹⁹ У мовознавчій літературі природною двоїною зазвичай називають двоїну, що означає єдину сукупність предметів, утворену двома предметами, пов’язаними природним чином. До неї належать такі пари предметів, як частини людського тіла (очі, вуха, губи, руки, ноги) та різні інші парні предмети, наприклад роги, рукави, черевики, береги річки тощо. Див. K. Brugmann, Grundriß der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen, II, 2, 2. Straßburg, 1911, с. 455—456. Двоїну, що вживається без числівника du на позначення двох парних предметів, A. Beličius називає вільною двоїною. Див. A. Белич, О двойни у словенским језицима, с. 1—6 і далі. Природна двоїна вважається первинною. Двоїна з числівником du є пізнішим, вторинним явищем.

²⁰ У російській мові є форми природної двоїни, збережені до наших днів, наприклад: очи, уши, плечи, рога, бока, рукава, берега. A. M. Иорданский, История двойственного числа в русском языке, с. 42—75.

²¹ Цей різновид двоїни називається анафоричною двоїною. Див. K. Brugmann, Grundriß, II, 2, 2, с. 457—458.

²² A. Becenberger вважає це закінчення давнім закінченням давального-орудного-відкладного відмінка двоїни. A. Bezzenberger, Beiträge, с. 149.

139

Вони підбігли до mùma «нас двох». Sly. Хто з нас двох швидше розсердиться, той мусить віддати свою спину, щоб із неї вирізали три ремені. BsP I 41 (Rg); ...ми раптом виявилися відкинутими приблизно на 20 кроків від ложа muma... BsV 242 (Rg),... «ти маєш очі, і я теж, чи бачиш, що посеред нас двох стоїть хтось один»?... «у ніч нашої втечі ми чули, як інший піднімався сходами на горище...» BsV 92 (Rg);...; BsV 329 (Rg); Наші каблучки, наші золоті вже давно обміняні. Ходімо додому, Pasiburdamačiu, хто з нас двох більше пропив. KlpD 283; JD III 19 (Vl). Від juma «вас двох» я дістану й куплю. Slv. Той забрав додому обох дітей, і коли вони підросли, сказав їм обом: «Діти, коли я вже не буду вашим справжнім батьком...» BsP I 21 (Rg).

§ 11. Закінченнями двоїстого походження мовознавці вважають -m, -mu, -mi²³, які відрізняються від відповідних форм множини лише тим, що в останніх наприкінці є -s; пор. -ms, -mus, -mis. У сучасних говорах згадані закінчення не мають значення двоїни. Це звичайні закінчення давального й орудного відмінків множини, які дуже широко вживаються в говорах і літературній мові (лише жмудські говори та частина західноаукштайтських мають відповідні відмінкові форми множини з -s; пор. vaikam і vaikams, що вимовляються як sakomi та sakoms). Закінчення -mi за суттю є закінченням орудного відмінка множини, яке вживається в говорах півдня Литви, на південь від лінії Калварія — Дауґкшяй — Казлу-Руда — Скряуджяй — Кармєлава — Правєнішкєс — Румшишкєс — Паломєне — Жєжмаряй — Семелішкєс — Тракай — Рудішкєс — Маріямполіс — Дівенішкєс. Однак форми з -mi широко вживаються також для вираження давального відмінка, наприклад: Pietūmi «на обід» дров принеси. Іш.; Купив по хустці своїм дочкам «своїм дочкам». LKK III 119 (Zt); Багато шкоди людям наробили дощі. Kpč; Влада дає все людям. PnmA.

i а в іменників із приголосною основою форми давального-орудного відмінків із -mi поширені на всій зазначеній території; відповідні форми основ (i)o та ė вживаються в південному дзуцькому куті: Лаздіяй, Сейріяй, Немундайтіс, Лішкіава, Ратніча, а також подекуди й в інших місцевостях, суміжних із західноаукштайтськими говорами.

Закінчення давального-орудного відмінків -mi в окремих говорах зрідка мають також іменники з основою (i)a²⁴, наприклад: Їжджу двома кіньми «двома кіньми». Двома кіньми «коням» дав овес. Молотили камінням «камінням». Ми ріжемо кіньми «кіньми». Zt. У нас навколо хати на деревах ніде немає шпаківень для шпаків «шпакам». Kpč. Таке закінчення давального-орудного відмінків іменники з основою (i)a мають лише в південному дзуцькому говорі поблизу Капчямєстіса, Вейсеяй, Лейпалінгіса, а також в Азіеркуосі й Зіетелі (BTSR).

У цих околицях закінчення -mi має відмінок давальний-орудний, що перейшов до основи (i)a, наприклад: sūnāmi, viršāmi Kpč, Lp, Zt, vagāmi, debesāmi Kpč, Lp.

Форми давального відмінка множини іменників усіх основ із -mu вживаються лише в околицях Дівенішкєса, наприклад: Лисиця побігла, схопила курку й несе її своїм дітям «дітям». Поїсти дає всім візникам «усім візникам». Хай Бог поможе орачам «орачам». Заріжемо вже вола на хрестини «на хрестини». Рамашкон(i)у

²³ J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 401—406; P. Arumaa, Untersuchungen, p. 43—71.

²⁴ Імовірно, цей факт не був відомий E. Frenkelui. E. Fraenkel, Der Stand der Erforschung der im Wilnagebiete gesprochenen Litauischen, „Balticoslavica“, т. 2, Wilno, 1936, p. 36.

140

У селі (Варенавський район, БРСР) такі форми мають лише іменники приголосної основи. До речі, ці форми давального відмінка тут уживаються також у значенні орудного²⁵.

Форми давального-орудного відмінків із закінченнями -m, -mi, -mu докладніше досліджував П. Арумаа. На його думку, ці форми раніше мали значення двоїни, і лише тоді, коли цілком утратили специфічне значення двоїни, їх витіснили форми множини із кінцевим -s.

Усе ж важко повірити, що згадані закінчення мають походження від форм двоїни. Оскільки очевидно, що давнє закінчення давального-орудного відмінків двоїни — -ma, пор. давньослов’янське kostьma, kamenьma, то -m, -mi, -mu можна вважати лише закінченнями вторинного походження. Крім того, дуже сумнівно, чи могли форми двоїни, що швидко зникали, так широко поширитися в литовських говорах. Адже давальний-орудний відмінок множини іменників основ на (i)o, ė, i, (i)u та приголосної основи, а також давальний відмінок множини основи на (i)a та інших основ, що перейшли до неї, не має кінцевого -s на великій території литовських говорів: на схід і південь приблизно від лінії Жагаре—Титувенай—Аріогала—Каунас—Вілкавішкіс—К. Науместіс. Тут, до речі, можна згадати і латвійські говори та латвійську літературну мову, де давальний і орудний відмінки множини також не мають кінцевого -s. Можливо, це закінчення множини, які в одних говорах уживаються паралельно зі звичайними закінченнями множини, пор. давальний множини капсівсько-занавикських говорів vaikams || vaikam, а в інших зовсім не мають паралельних форм із -s.

§ 12. Своєрідні форми давального-орудного, а також інших відмінків двоїни мають жмудські говори, де двоїна ще вживається як система.

Називний—знахідний dù vaikù, dvi kárvi

Родовий dvijų vaikų, dvijų kárvių

тим двом дітям, тим двом коровам

Давальний dùm vaikùm, dvīm kárvim

Знахідний duñ vaikùm, dvĩn kárvim

Місцевий dvijuosè maišuosè, dvijose pélkėse

Krtn, Skd, Klp, Prk, Pln.

Про родовий і місцевий відмінки див. § 13, 14.

Ще Ф. Куршайтіс зауважив, що жителі Прекуле, Клайпеди та місцевостей далі на північ, замість того щоб казати su dviem arkliam, кажуть su dùm arkliùm²⁶, наприклад: Kiek čia dùm žmonùm reik. Rsn; Su dùm vežimùm. Dov; Su dùm pištùm suėmė. Sg; Su dùm arkliùm vežė. Kin; Vieną dukterę užmušė su dùm vaikiùkam. Klp; Tverk abim rankim. LKŽ I 13 (Als); Veizėk su abidim akim. Krtn.

Походження цих форм пояснюється у граматиці К. Яунюса. К. Яунюс вважав, що їх утворено не від основи, а від називного відмінка двоїни додаванням до нього закінчень двоїни: tuõdu-m vȳru-m, tiẽdvi-m žmõni-m²⁷.

В інших жмудських говорах давальний-орудний двоїни основ (i)o, ė, i, (i)u та приголосної основи, а також давальний відмінок основи на (i)a утворюється додаванням закінчення двоїни до основи, наприклад: su dvìm bõbum²⁸, dum vaikám Krš.

²⁵ Й. Шукіс, Характерніші особливості говірки Рамашконяй, LKK, т. 4, Вільнюс, 1960, с. 181.

²⁶ F. Kurschat, Grammatik der litauischen Sprache, Halle, 1876, p. 50.

²⁷ К. Явнис, Грамматика литовского языка, Петроград, 1916, p. 19.

²⁸ Щодо походження цього закінчення див. A. Jonait ytė, Saky nos tarmės daiktavardžio kait yba, Lietuvių kalbotyros klausimai, т. 3, Vilnius, 1960, с. 93—96.

141

Родовий відмінок. Місцевий відмінок

§ 13. Місцевим відмінком двоїни давніх іменників вважають прислівник pusiau²⁹, у деяких говорах він має також циркумфлексний наголос, напр.: pusiau Rdš, Prl, NmŠ, pusiau || pusiau Dkš, пор. давньослов. mezdu. У давньоіндійській мові відповідні форми мали кінцеве -s, напр., санскр. dvayoḥ, як і литовське dviejau поряд із dviejau.

J. Endzelynas вважає, що місцевий і родовий відмінки двоїни раніше могли бути пов’язані, пор. латв. pušu rīta; лит. upėje vandens — vėžiu pusiau šonų. Дослідивши значення цих відмінків, J. Endzelynas доходить висновку, що раніше родовий відмінок двоїни, найімовірніше, відрізнявся від місцевого, як, наприклад, в авестійській мові, і лише згодом ці два відмінки злилися. На це вказує литовська мова. Справді, форма місцевого відмінка двоїни в латиській мові diveiš має значення родового відмінка, а литовська форма dviej aus — значення місцевого.

§ 14. У жмудських говорах уживається два різновиди родового відмінка. З числівником du вживаються форми множини, напр.: dvijų vaikų. Із числівником abudu та займенниками двоїни tuodu, anuodu, katruodu та ін. вживається своєрідне новоутворення, напр.: Tiedvims abidvims karvims «тих двох обох корів» рагаі nulūžę. Pln; Numiszk iems neužspaudus numiriele abudums blakstienums «обох вій» žmones atejusis i budine saka: tas numirielis iszwejsies dar du to buto. ValžV II 172, Ant abudums tuodums atminimóms «на обох тих двох поминках» gentys ir pažystamieje wiel i kapus nabasztiką lankyti ir waiszinti. DB 153.

Раніше такі форми вживалися і без родового відмінка числівника чи займенника, напр.: Kėta karta bòwosis trys brùolė, dô iszmintingo, ô trets dôrniôs. Dôrniôs matydams atkaklybi sawa brolôms, weins iszwýka ont dôiubies arba kâpa sâwa tiewa... BM I 335 (Vvr);... abudu it ne sawie susikerdusin nu žirgums «від (двох) коней» kiežterėje. DGiw 167. Таке вживання можна пояснити тим, що раніше в жмудських говорах родовим відмінком числівника du була форма dums, dvims «двох»⁽³⁰⁾, яка тепер збереглася лише як складова частина інших слів, напр.: abudums, abid(v)ims «обох», tuodums, tied(v)ims «тих двох» тощо. Поки ця форма була живою в усному мовленні, форма родового відмінка іменника, що, найімовірніше, виникла за аналогією з числівником, уживалася або з родовим відмінком числівника, напр.: iš dwems giminims «з двох родин» DGiw 151, або без нього, напр.: nu žodiums «від слів» DB 82, iš kukuliums «з галушок» DB 43, коли йшлося про два предмети. Пізніше, коли замість dums, dvims почали вживати dvijų, іменник, пристосовуючись до числівника, набув закінчення родового відмінка множини.

СКОРОЧЕННЯ

DB — S. Daukantas, Buda Senoves-Lėtuvių kalnienų ir Žemaičių..., Petropilie, 1845.

DGiw — S. Daukantas, Giwatas Didujų Karwaidų, Petropilie, 1846.

Įsr — Įsrutis (нині Калінінградська область).

Lbg — Labguva.

²⁹ A. Мейе, Общеславянский язык, Москва, 1951, p. 317. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, p. 452, 453 tt. J. Otrębski, Gramatyka, III, p. 85.

³⁰ Жмудські форми родового відмінка dums, dwems наводить S. Stanevičius, доповнюючи видання 1829 року «Universitas lingvarum lithvaniae» працею «Trumpas Pamokimas Kalbos Lituwyszkos Arba Žemaytyszkos...», 1829, с. 21. Щодо походження пор. K. Явнис, Грамматика литовского языка, с. 19.

142

Lksr — Lauksargiai, Таурагський район.

LKK — Питання литовського мовознавства, III, Вільнюс, 1960.

LKŽ — Словник литовської мови, I, Вільнюс, 1941; II, Вільнюс, 1947.

NèrR — S. Nėris, Raštai, III, Vilnius, 1957.

Ok — Окайняй.

Pilk — Пілкалніс (нині Калінінградська область).

RpJ — Хроніка Йонаса зі Свіс точе, перекладена литовською мовою за кошти та з ініціативи Йозапаса Рупейки..., Вільнюс, 1823.

VaižgRR — Вайжгантас, Вибрані твори, I, Вільнюс, 1957.

ValP — M. Valančius, Paaugusių žmonių knygelė, Tilžė, 1902.

Všvl — Вешвіле, Юрбаркський район.

Інші скорочення такі, як у «Словнику литовської мови».

ДВОЇНА ІМЕННИКА В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

Д. ГАРГАСАЙТЕ

Резюме

Литовська мова є однією з тих мов, які й досі зберегли двоїну. У деяких діалектах (жемайтських і частково західноаукштайтських) двоїну мають усі змінювані частини мови: прикметник, числівник, займенник і дієслово. У цій статті розглядаються лише форми іменника. Праця спирається переважно на сучасний діалектологічний матеріал, зібраний Інститутом литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР. Для історичного порівняння наведено приклади з давньолитовських пам’яток (М. Мажвідас, І. Бреткунас, М. Даукша та ін.).

Матеріал давньолитовських текстів і деякі діалектологічні дані дають підстави вважати -ma давнім закінченням давально-орудного відмінка двоїни, наприклад: akìta, nakìma.

Припускають, що -m, -mi, -mu є закінченнями давального й орудного відмінків множини та не стосуються двоїни.

У східнолитовських діалектах (Біржай, Линкува, Папіліс) під час діалектологічних експедицій було помічено вживання форм двоїни з числівниками три, чотири, так само, як і в латиській, російській та деяких інших мовах.

Родовий-місцевий відмінок двоїни, зникаючи в литовській мові, залишив лише незначні рештки, а саме: прислівник ришаў. На західній території жемайтських діалектів уживаються новотвори родового відмінка. Загалом ці форми родового й місцевого відмінків замінені формами множини.

Двоїна іменників найкраще збереглася на території жемайтських діалектів, на захід від лінії Мажейкяй—Тяльшяй—Ретавас—Швекшна—Пагегяй. В усіх литовських діалектах іще трапляються залишки двоїни: знахідний відмінок чоловічого роду.

Особливо схильні до зникнення форми двоїни жіночого роду.

143