Усе це свідчить, що в «Постилі» М. Дауґші людина, людини справді є людина, людини. Отже, це, мабуть, єдиний справжній приклад іменника u-основи з акцентуацією I типу не лише в «Постилі»²⁹, а й у всій литовській мові³⁰.

Хронологія неспростовно свідчить, що форма людина у М. Дауґші давніша за сучасний наголос люди́на. Перехід від постійного наголосу на корені до наголосу на закінченні (акцентні типи I–>IV)³¹ у цьому прикладі відповідає загальній основній тенденції розвитку акцентуації іменників у литовській мові.

J. Klimavičius

ЩОДО ОДНІЄЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ДРІБНИЦІ У ПРАЦЯХ К. БУГИ ТА Е. ФРЕНКЕЛЯ

По всій Литві в купах каміння, стосах колод, у заглибинах кам’яних фундаментів та інших схованках гніздиться невеликий птах, якого орнітологи латиною називають Oenanthe oenanthe L. Проф. Т. Іванаускас пише про нього так: «У Литві їх можна зустріти на відкритих полях, особливо в малородючих місцевостях. Часто трапляються біля шосе й великих ґрунтових доріг, а також поблизу міст, на військових плацах, стадіонах, біля залізничних станцій, особливо там, де складено каміння, колоди… Після війни, коли наш край був усіяний руїнами найрізноманітніших видів, для гніздування цього птаха склалися дуже сприятливі умови, адже руїни замінюють йому передгір’я та кам’янистий ландшафт. Так, після війни чимало кам’янок з’явилося і в самому Вільнюсі, де цілі міські квартали перетворилися на руїни»¹. За литовську назву цього пташка взято слово kúltupys із жмудського діалекту (у словниках і науковій періодиці трапляються ще три варіанти цього слова: kúltupis, kultupis і kultupys)². Словотвір цього терміна зрозумілий: його утворено від жмудського слова kūlis «камінь» + tupėti «сидіти». У Східній Литві на позначення кам’янки вживають слова antukas || antikas і intukas³. Варто згадати також форми antuka, antukys, antukytis та ін. К. Буга у статті «Славяно-балтийские этимологии»⁴ зауважив, що «Сл. ot-oka

²⁹ У «Постилі» М. Дауґші людина 8₄₃, людини 13₂₈ та ін. П. Скарджюс також схильний вважати цю форму такою, що належить до акцентного типу I, але це лише припущення, як зазначає і сам автор, хоча й дуже ймовірне (див. P. Skardžius, згад. праця, с. 124).

³⁰ Пор. зауваження К. Буги: «Не маю прикладу для іменника» (див. K. Būga, згад. праця, III, с. 35).

³¹ Причиною цього, як слушно зауважив А. Ґірденіс, мабуть, є «потреба розрізняти різні відмінки» (див. A. Girdenis, Kodėl įsigali „galūninis“ vardažodžių kirčiavimas, «Mokslinės aukštųjų mokyklų dėstytojų konferencijos lietuvių kalbos klausimais, skirtos Spalio 50-mečiui, programa ir pranešimų tezės», Vilnius, 1967, с. 6).

¹ Žr. T. Ivanauskas, Lietuvos paukščiai, III, V., 1955, p. 309–310.

² Ненормоване вживання варіантів цього терміна трапляється навіть в академічному «Словнику литовської мови»: при словах akmenė та antikas (I, В., 1968) у ньому наведено kultupys, при слові girnakalis (III, В., 1956) — kultupis, при словах gudžvirblis (III, В., 1956) та intukas (IV, В., 1957) — kultupys, а при заголовному слові kúltupis (VI, В., 1962) подано лише форми kultupys і kultupis.

³ Варто згадати й такі синоніми: akmenė (орнітологи цим терміном називають не кам’янку, а Arenaria interpres), čekšla, čekšta, girnakalis, gudžvirblis і, мабуть, čekutis. Хоча в академічному «Словнику литовської мови» (II, В., 1969) при останньому слові зазначено, що це «бекас» (Scolopax gallinago), ілюстративне речення це спростовує: «Ой ти, чекуте, чекутеньку, чого ти лізеш у купу каміння» (Швенчоніс).

⁴ K. Būga, Rinktiniai raštai, I, V., 1958, p. 472.

13. Iš lietuvių leksikologijos ir leksikografijos

193

«утка» = лит. ant-uka «бекас» Mielke I 6, añtukas «кам’янка звичайна» Dusetos (dep. Vozgėliai), antukỹs «те саме» Veliuona⁵. Стаття «Die Metatonie im litauischen und lettischen». К. Буга вказує слова añtukas і iñtukas із суфіксом -ukas і знову зіставляє їх зі словом añtis «качка». В етимологічному словнику литовської мови Е. Френкеля у статті до слова añtis «качка» знаходимо слова antuka «бекас», añtukas «кам’янка звичайна, wheat ear, Weisskehlchen», antikas (Dusetos), intukas (Tauragnai, Bez. Utena), antukýtis (Veliuona) «кам’янка звичайна, кам’янка»⁶. У ці зіставлення важко повірити, адже kúltupys зовсім не схожий на качку. К. Буга, мабуть, трохи ввели в оману словник Кр. Ґ. Мельке та інші словники, де значення слова antuka подано як «eine Schnepfe, тобто бекас». В академічному «Словнику литовської мови» цю неточність уже виправлено: слово antuka відсилає до antukỹs, а останнє — до antikas «Oenanthe oenanthe». Словотвір діалектних термінів antukas і intukas точніше було б пояснити так: antė + -ukas і intė + -ukas. У «Словнику литовської мови» зазначено, що слова añtė і iñtė мають значення «сінник». Крім того, слово añtė (як і añtis) має також значення «запічок». Кореляція значень «за коміром, у схованці» — «сінник» дуже очевидна. Пов’язавши з цими словами верхньолитовську назву kúltupys, можна переконливіше її пояснити.

К. Гайвеніс

ТВІР ПРО БАЛТІЙСЬКІ ТОПОНІМИ

СЛОВ’ЯНІЗАЦІЮ ТА ЛИТУАНІЗАЦІЮ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАЗВ

Юрґен Принц, «Слов’янізація балтійських і балтизація слов’янських топонімів на території колишньої Сувалкської губернії», Вісбаден (видавництво Otto Harrassowitz), 1968, 320 с. з картою.

Проблему слов’янізації балтійських топонімів та антропонімів у лінгвістичній літературі порушують не вперше — лише протягом останнього десятиліття з’явилося кілька праць, присвячених цьому питанню¹. Однак рецензована книжка Ю. Принца за обсягом значно перевершує інші праці в цій галузі.

Книжка складається зі вступу, десяти розділів і висновків. Наприкінці книжки автор подає тематичний покажчик.

У вступі Ю. Принц, зокрема, звертає увагу на труднощі дослідження балтійської топонімії, виявленої на слов’янських землях. Він наводить приклади з книжки В. Топорова й О. Трубачова «Лінгвістичний аналіз гідронімів Верхнього Подніпров’я» (Москва, 1962), а також із праць Г. Шаля (H. Schall), які показують, що частину балтійських топонімічних реліктів, витлумачених цими авторами, можна інтерпретувати й інакше. У загальних заувагах Ю. Принц коротко розповідає про етнічний склад Сувалкської губернії наприкінці XIX — на початку XX століття, критично оглядає використані

⁵ К. Буга, «Вибрані твори», II, В., 1959, с. 393.

⁶ E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg—Göttingen, 1955, tt., p. 11—12.

¹ К. О. Falk, Ze studiów nad slawizacją litewskich nazw miejscowych i osobowych, „Scando-Slavica“, IX (1963), p. 87—103; O metodach slawizacji litewskich nazw osobowych i miejscowych. O genezie i rozpowszechnieniu nazw na -ańce, „Spräkliga Bidrag“, t. 4, Nr.19, Lund, 1964, p.1—16; J. Otrębski, Slawizacja litewskich nazw wodnych i miejscowych, „Z polskich studiów slawistycznych“, Seria 2, Językoznawstwo, Warszawa, 1963, p. 267—286.

194