LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXVII (1988)

LIETUVIŲ KALBA IR BILINGVIZMAS

КАЗІМІЄРАС ГАРШВА, ЯКОВАС ТРИФОНОВАС

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ У СФЕРІ ОСВІТИ ЛИТОВСЬКОЇ РСР

I. Вступ

1. Ленінська мовна політика. У житті народу дуже велике значення має рідна мова, яка є основою існування нації та національної культури, найважливішим засобом просвітництва людей і розвитку їхнього мислення. Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1977, статті 34, 36, 45, 116, 159, с. 17, 18, 21 тощо) гарантує рівні права «користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР», «навчатися в школі рідною мовою». У новій редакції «Програми Комуністичної партії Радянського Союзу», ухваленій XXVII з’їздом КПРС (1986, с. 38–39), про подальший розквіт і зближення соціалістичних націй і народностей сказано: «Тут неприпустиме будь-яке штучне прискорення, як і стримування назрілих об’єктивних тенденцій розвитку [...]. І надалі буде забезпечено вільний розвиток рідних мов і рівні права всіх громадян СРСР користуватися ними. Водночас володіння російською мовою, яку радянські люди добровільно прийняли як засіб міжнаціонального спілкування, поряд із мовою своєї національності дає змогу ширше користуватися досягненнями науки, техніки, культури нашої країни та світу».

Інформація рідною мовою легше й швидше засвоюється та найдовше зберігається. Мова як найважливіший засіб спілкування між людьми може бути достатньо ефективною лише тоді, коли вона близька й цілком зрозуміла більшості населення. Тому В. Ленін та інші діячі Радянської держави надавали першорядного значення навчанню рідною мовою, рішуче виступали проти привілейованої «державної» мови й порушення прав національних меншин, вимагали розвивати їхні мови та літератури (пор. Исаев, 1986, с. 124–128).

Можливість навчатися рідною мовою та добровільно вивчати другу мову народів СРСР увесь час була закріплена й відповідними законами СРСР про освіту. На підставі нової редакції Основ законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту у зв’язку з реформою освіти 1986 року було дещо змінено й доповнено також Закон Литовської РСР про народну освіту від 18 липня 1975 року. У новій редакції мові викладання присвячено статтю 26 розділу III: «…учням загальноосвітніх шкіл надається можливість навчатися рідною мовою або мовою іншого народу СРСР. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право за власним бажанням обрати для дітей школу з відповідною мовою викладання. Поряд із мовою викладання учні за бажанням можуть вивчати мову іншого народу СРСР».

У школах, де мовою викладання є неросійська, створюються необхідні умови для вивчення поряд із рідною також російської мови, яку радянські люди

150

добровільно прийняли як засіб міжнаціонального спілкування¹. Це забезпечує вільне володіння цими мовами, однаковий рівень загальної освіти з урахуванням особливостей населення Литовської РСР.

Щоб ширше ознайомитися з культурою народів світу та розширити можливості поглиблення професійних знань, у школах викладають також іноземні мови» (Закон Литовської Радянської Соціалістичної Республіки про народну освіту, 1986, с. 2).

У політичній доповіді ЦК КПРС XXVII з’їзду КПРС зазначено: «… наші досягнення не повинні створювати враження, ніби національні процеси не породжують проблем. Суперечності властиві будь-якому розвитку, вони неминучі й у цій сфері. Найважливіше — бачити аспекти та межі, що постійно виникають, шукати й своєчасно давати правильні відповіді на питання, які ставить життя» (1986, с. 5). К. Ханазаров та ін. у 1963, 1977, 1982 роках пропагували навчання нерідною мовою, хоча тоді друга мова часто стає «першою» (пор. Ханазаров, 1977, с. 137–143, 150 тощо). Такі тенденції критикували мовознавці (пор. Пяль, 1968, с. 390–401; 1985, с. 10–11; Гаршва, 1982, с. 120 тощо), письменники (Ч. Айтматов, Р. Гамзатов, Б. Олейник, В. Бєлов). «Політично й духовно неприйнятні тенденції витіснення деяких національних мов із суспільного життя — школи, театру» були засуджені й на VIII з’їзді письменників СРСР (Bražėnas, 1986, с. 7; Выступления участников съезда, 1986, с. 3, 10).

2. Огляд соціолінгвістичних досліджень. У нашому суспільстві шукають ефективні методи інтенсифікації навчання мов. Тому потрібно знати, як насправді молоде покоління володіє мовами, чого йому найбільше бракує (навичок правильного мовлення, читання чи письма), яким є його ставлення до вдосконалення навчального процесу. Дуже багато залежить від зацікавленості учнів, бажання вчитися, позитивного ставлення. Недарма В. Ленін (Твори, 20, с. 55) казав: «…ті, кому за умовами їхнього життя й праці потрібно володіти російською мовою, вивчать її й без батога».

Всесоюзні переписи населення СРСР щодо володіння мовами наводять лише найзагальніші й суб’єктивні (визначені самими жителями) дані. Питання про другу мову народів СРСР не деталізуються (наприклад: «можу вільно говорити, читати й писати», «володію на середньому рівні», «слабо» тощо), і опитуваному доводиться обирати лише одну з двох відповідей — «володію вільно» або «не володію». Поняття «володію вільно» залежить від потреби людини у спілкуванні; у зонах активної та пасивної двомовності його розуміють досить по-різному (ще пор. Михальченко, 1984, с. 24). Воно не обов’язково охоплює культуру мовлення.

Через неоднакові критерії володіння мовою у переписі 1979 року серед литовців на 2,3% більше тих, хто вільно володіє російською (52,1%), ніж серед українців (49,8%), чия рідна мова мало відрізняється від російської і дещо можна зрозуміти й без підготовки. Дані перепису не відображають і кількості багатомовних людей: записують лише одну мову, якою володіють, крім рідної. Тому, наприклад, серед 18 313 і 28 993 «поляків» Литовської РСР, які вважали рідною мовою мову іншої національності, у 1970 і 1979 роках не було записано жодного, хто володів би польською.

¹ Geriau šį terminą versti TSRS tautų bendravimo priemonė, žr. Kalbos kultūra. 1979. Nr. 37. P. 46.

151

Нові необхідні дані надають соціологічні дослідження функціонування мов, які проводилися в Естонії (опитано 1400 талліннців і 2300 інших жителів, пор. Пялль, 1968, с. 396–398 тощо), Казахстані (опитано 4517 жителів 5 областей, 43% міських і 57% сільських жителів, див. Копыленко, Саина, 1982, с. 27), Азербайджані, Білорусі та інших місцях. Ці дослідження активізувалися після того, як у 1977 р. мовознавчі інститути АН СРСР розпочали вивчення теми «Російська мова як засіб співпраці народів СРСР».

У Радянській Литві вже проведено шість масштабніших соціологічних досліджень мов. У 1967 р. С. Шимкус опублікував статистичні дані про жителів районів Алітуса, Капсукаса й Кедайняя. У 1978 і 1979 рр. В. Шернас подав дані про 4000 учнів IV–XI класів республіки та 1029 дорослих. Серед них 440 були працівниками культури й народного господарства, 285 — демобілізованими, а також 304 студенти II–IV курсів різних спеціальностей. Й. Корсак (1979) стисло описав приблизно 2000 студентів Каунаського політехнічного інституту ім. А. Снечкуса (про ці статистичні статті див. Karaliūnas, 1983, с. 16–20).

У 1976 р. відділ етнографії Інституту історії АН Литовської РСР включив до етносоціологічних анкет запитання про вживання мов. Під час дослідження ролі сім’ї в етнічних процесах у 1982–1983 рр. було опитано 648 працівників 19 установ республіки (середніх шкіл, бібліотек і музеїв), які мали власні сім’ї. З них 336 жили у Вільнюсі, а 312 — у Каунасі. Найбільше даних цього опитування опубліковано в книжці П. Калнюса «Сучасна міська сім’я Литовської РСР» (В., 1988). В анкеті були такі запитання: рідна мова опитуваного (-ої), ступінь володіння другою мовою народів СРСР, де її вивчили; вживання мов у власній сім’ї та в сім’ї батьків, вибір мови на роботі, у спілкуванні з сусідами, друзями, у громадських місцях; мова засобів масової інформації.

У 1983 р. на подібні запитання (про мови їх було 19) відповіли 2000 жителів республіки. Відповіді в опитуванні, дані якого було надруковано в Москві 1982 р. («Вопросник литовской этнографической экспедиции»), збирали шестеро наукових співробітників Інституту етнографії ім. М. Міклухо-Маклая АН СРСР та Інституту історії АН Литовської РСР (керівник — М. Устинова). Це одне з найцікавіших соціологічних досліджень, проведених у республіці донині.

У 1987 р. наукові співробітники Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР організували соціологічне дослідження сфер функціонування мов у республіці (понад 2000 відповідей); його дані планують опублікувати в 4-му томі «Типології двомовності та багатомовності в СРСР».

В інших дослідженнях опитували меншу кількість жителів (пор. Трифоновас, 1978; Грумадене, 1984 тощо).

II. Методика соціологічного дослідження мов

Анкету з соціології мов ми остаточно уклали й розглянули у 1983 р. Інформантам було запропоновано чотири групи запитань:

152

I. Як ви володієте литовською, російською та мовами інших народів СРСР (добре, посередньо, слабко, не володієте);

II. Як би ви хотіли володіти другою (російською, литовською) мовою:

1. хочу говорити, читати й писати,

2. хочу читати й писати,

3. достатньо, що можу порозумітися.

III. Що, на вашу думку, слід робити, щоб у Литві краще навчати литовської, російської та мов інших народів СРСР:

1. поліпшити якість уроків мови (підвищуючи кваліфікацію вчителів тощо),

2. удосконалити засоби навчання мов (підручники тощо),

3. запровадити більше уроків у школі,

4. інтенсивніше навчати в дошкільних закладах,

5. викладати більше предметів тією мовою, якої прагнуть навчитися,

6. організувати курси цією мовою для дорослих,

7. інші заходи (напишіть).

IV. Рік народження, стать, національність, рідна мова, місце народження, місце проживання, освіта, професія респондента.

Інформанти мали позначити в анкеті порядковий номер обраної відповіді або вписати відповідь самостійно.

За кількістю респондентів, їхніми характеристиками та способом опрацювання відповідей дослідження поділилося на три частини. У першій частині було 1019 інформантів, у другій — 300, у третій — 56 (загалом 1375 інформантів відповіли на 35 запитань; отримано приблизно 48 000 відповідей).

Відповіді першої частини в статті подано найдокладніше. У першій, а також у третій частині були такі групи інформантів² (цифри позначають номер групи та кількість опитаних):

1—71 учитель російської мови та літератури середніх шкіл різних районів Литовської РСР (курси в Інституті підвищення кваліфікації вчителів): 88,7% литовців, 69% народилися і 80,3% живуть у районних центрах.

2—54 жителі Радвілішкського району різних спеціальностей, які працюють у місті Радвілішкісі (34) і селі Аукштелкай (20): литовці, 55,6% народилися в Радвілішкісі, 37% — у селах тощо; вік — 20—60 років.

3—35 студентів II курсу спеціальності російської мови та літератури Вільнюського університету, віком 20 років.

4—53 студенти II курсу спеціальностей німецької та англійської мов і літератури Вільнюського педагогічного інституту: литовці, 64,2% народилися в районних центрах, 18,9% — у більших містах, 11,3% — у селах.

5—77 учнів VIII (63) і X (14) класів Вільнюської середньої школи-інтернату до 50-річчя ВЛКСМ, що діє з VIII класу (мова викладання — російська), віком 15—18 років.

6—39 учителів литовської мови та літератури середніх шкіл різних районів Литовської РСР: усі литовці, 74,4% народилися в районних центрах, 15,4% — у селах, 7,7% — за межами республіки, 2,6% — у місті.

² Відповіді у 1985—1986 рр. зібрали К. Гаршва (групи 1—3, 6—8, 26—27), Р. Венсайте (група 4), Е. Романчукас (група 5) і Ю. Трифонов (група 9—25). Анкети першої частини інформантів у обчислювальному центрі АН Литовської РСР опрацювали співробітниці відділу соціології молоді Інституту філософії, соціології та права Е. Крукаускене й А. Дарелайте.

153

7—33 Учні IX—X класів Вільнюської середньої школи № 49 (мова викладання — російська), віком 16—17 років.

8—48 Учні IX класів Вільнюської середньої школи № 48 (мова викладання — литовська); 89,6% народилися в містах (з них 12,5% — у районних центрах).

9—62 Учні X (25) і XI (37) класів середньої школи ім. Ф. Жемайтіса в Шяуляї (з IX класу посилено викладання російської мови та літератури): литовці, народилися (за винятком 1) у місті.

10—46 Учні XI класів середньої школи ім. Я. Яноніса в Шяуляї. Школа має гуманітарний профіль (посилено викладання литовської мови). Литовці; 71,7% народилися в місті, віком 17—18 років.

11—40 Учні XI класів середньої школи № V у Шяуляї (посилено викладання англійської мови): литовці, 77,5% народилися в місті.

12—32 Учні X—XI класів Куршенайської середньої школи № I, від початку навчалися в місті литовською мовою викладання (у школі є також клас із російською мовою викладання); 81,3% народилися в Куршенай.

13—14 Учні X—XI класів Куршенайської середньої школи № I, литовці, до VIII класу навчалися у сільських восьмирічних школах (тому надалі зараховані до учнів сільських шкіл).

14—34 Учні X (16) і XI (20) класів середньої школи в Мешкуйчяй Шяуляйського району; 36,1% народилися, а 97,2% проживають у селі.

15—50 учнів IX (16), X (14) та XI (20) класів середньої школи «Paduvisio» Шяуляйського району, литовці; 70% народилися, а 92% живуть у селі.

16—70 Учні X класів середніх шкіл № III і IV у Шяуляї та № I у Куршенай; 90% — нелитовці, мова викладання — російська.

17—48 Учні випускних класів Шяуляйського PTM № 43, майбутні працівники сфери побутового обслуговування (35 перукарок і 13 кравчинь-закрійниць), литовці. 41,7% народилися в селі (27,1% — у районному центрі), а 16,7% закінчили сільські восьмирічні школи.

18—57 Учні випускних класів спеціальностей радіоапаратури Шяуляйського PTM № 13 — литовці; 65% — жінки, 42% народилися й проживають у селі; 42,1% закінчили сільські восьмирічні школи.

19—36 Учителі початкових класів литовських шкіл Радвілішкського району. Усі литовці; 89% мають вищу освіту, 44,4% народилися й проживають у селі.

20—20 Учителі-русисти середніх шкіл міста Шяуляй і району: 55% литовців, 75% жінок, усі мають вищу освіту, 60% народилися, а 95% проживають у місті. Є вихідці з інших республік (30%).

21—18 Викладачі-русисти ШПІ; 55,6% — нелитовці, 38,9% народилися в місті, 22,2% — у селі, 33,3% — за межами республіки.

22—10 Викладачі ШПІ (спеціальність — литовська та іноземні мови); усі литовці, 90% — жінки, 60% віком до 50 років, 60% народилися в селі.

23—26 учителів різних предметів міста й району Шяуляй, усі литовці, 85% жінок, усі з вищою освітою, 53,8% народилися в селі, 88,5% живуть у місті.

24—37 працівниць дошкільних закладів міста Шяуляй (литовки), 78% з вищою освітою, 37,8% народилися, а 97,3% живуть у місті.

25—7 фахівців різних спеціальностей міста Шяуляй (слухачів Шяуляйської філії університету марксизму-ленінізму), литовці, 71% — жінки, 86% мають вищу освіту, 57% — віком до 30 років, 71% народилися, і всі живуть у місті.

26—36 студентів V курсу спеціальності литовської мови та літератури Вільнюського державного університету: литовці, віком 22—26 років.

27—20 учителів литовської мови та літератури середніх шкіл різних районів ЛРСР, які викладають нелитовцям.

У другій частині дослідження соціолінгвістичне опитування було додано до анкети «Моє оточення» (В., 1983) Відділу соціології молоді Інституту філософії, соціології та права АН ЛРСР. Із 7000 учнів, які брали участь у попередньому опитуванні, у 1983 р. було відібрано й опитано 300 інформантів, які закінчили 8 класів середньої школи. Учні навчалися: 1) у загальноосвітніх середніх школах (33-й школі Каунаса, 1-й школі Мажейкяя, середніх школах Мяркіне та Купішкіса), 2) у професійно-технічних училищах (7-му училищі Капсукаса, 43-му училищі Шяуляя та Приморському ПТУ Паюрського району Шилале), 3) у спеціальних школах середньої освіти

154

(Вільнюський електротехнічний технікум, Алантський сільськогосподарський технікум Молетського району та Паневежський медичний технікум імені А. Домашевича) і 4) у спеціалізованих класах (музичний клас Вільнюської художньої школи імені М. К. Чюрльоніса, клас із поглибленим вивченням математики 9-ї середньої школи Шяуляя).

III. Володіння мовами та їх уживання

За даними перепису населення 1979 р., другою мовою народів СРСР вільно володіли 53,5% жителів республіки: 48,0% — російською, 4,7% — литовською, по 0,2% — латиською, білоруською, українською і 0,1% — іншими мовами. Як і в інших республіках, із мов 130 народів СРСР жителі Литовської РСР найкраще знають російську мову. У період між переписами 1970 і 1979 рр. у Радянському Союзі особливо побільшало узбеків і литовців (останніх — на 16,2%), які знають російську мову. Литовці СРСР за рівнем володіння російською мовою (52,1%) серед національностей, іменами яких названо союзні республіки, піднялися з 6-го на 4-те місце (після білорусів, латишів і казахів; від перших відставали лише на 4,9%). За володінням мовами інших народів СРСР вони опинилися на 14-му місці замість 11-го.

Міські жителі Литовської РСР краще володіють російською, литовською та іншими мовами народів СРСР як другою мовою (53,4, 6,4 і 0,8%), ніж сільські жителі (39,9, 2,2 і 0,5%). Чоловіки краще володіють російською мовою (52,6%), ніж жінки (44,0%), — позначається активніший спосіб життя, служба в армії. Російською мовою краще володіють також національні меншини (особливо українці, білоруси), молодь.

Якщо відсоток осіб, які можуть говорити другою мовою, обчислювати не від усіх жителів республіки, а лише від тих, хто не вважає цю мову рідною, то вільно володіли б російською як другою мовою 54,0%, литовською — 24%, іншими мовами — 0,8%. За даними перепису 1979 р., тих, хто перейшов на російську мову, у 3,7 раза більше (2,2%), і порівняно з тими, хто вважає рідною литовську мову (0,6%), ця кількість у 1970—1979 рр. зростала вчетверо швидше. Кількість тих, хто володіє російською як другою мовою, серед усіх жителів республіки за десятиліття зросла у 28,4 раза (14,2 і 0,5%), а серед тих, хто не вважає її рідною (пор. табл. 1), — у 9,6 раза швидше, ніж кількість тих, хто володіє литовською мовою (1,7%). Загалом тих, хто володіє російською як другою мовою, було відповідно у 10,4 і 2,3 раза більше (47,9 і 53,9%), ніж тих, хто володіє литовською (46 і 23%). Отже, хоча в республіці більшість жителів розмовляє литовською, як другою мовою краще знають російську, і вона поширюється значно швидше. Це пояснюється тим, що російська мова є засобом спілкування народів СРСР, а 94,2% нелитовців Литовської РСР становлять слов’янські народи (росіяни, поляки, білоруси, українці), які переважно навчаються в російськомовних школах і дедалі частіше можуть порозумітися з литовцями російською. Крім того, у школах із російською мовою навчання уроків литовської мови втричі менше, ніж уроків російської в литовських школах.

Литовською мовою в республіці можна вільно спілкуватися з 85% жителів; крім литовців, нею володіють 55,8% латишів, 45,5% циган, 36,0% росіян, 32,5% євреїв. Найменше литовською розмовляють поляки (лише 11,6%), білоруси (12,9%), українці (15,5%). Порівняно з 1970 р. кількість поляків, які володіють литовською мовою, зросла зовсім незначно (на 0,7%), а серед євреїв і малочисельних (не виокремлених) груп національностей зменшилася (на 1,8 і 9,9%). Останні цифри пов’язані з міграцією населення.

155

156

Таблиця 1. Жителі Литовської РСР, які вільно володіють другою (нерідною) мовою народів СРСР

(розраховано на підставі даних переписів населення СРСР) (%)

Володіють другою мовою народів СРСР, вважаючи рідною іншу мову | Національність: російська | литовська | інша мова | Серед тих, хто не вважає рідною мову своєї національності, володіють нею як другою | Рік: 1970 | 1979 | 1970 | 1979 | 1970 | 1979 | 1970 | 1979 | литовці | 34,9 | 52,3 | – | – | 0,5 | 0,3 | 35,6 | 41,2 | росіяни | – | – | 31,4 | 36,0 | 1,5 | 1,4 | 66,6 | 74,6 | поляки | 57,4 | 65,7 | 10,9 | 11,6 | 1,1 | 0,8 | – | – | білоруси | 78,6 | 81,2 | 9,7 | 12,9 | 0,3 | 0,3 | 16,3 | 14,1 | українці | 81,8 | 84,0 | 12,3 | 15,5 | 0,5 | 0,3 | 23,9 | 20,8 | євреї | 57,9 | 65,3 | 34,3 | 32,5 | 3,2 | 3,9 | 2,9 | 3,4 | інші національності | 47,0 | 64,6 | 33,0 | 24,1 | 1,2 | 1,1 | 10,5 | 9,7 | усе населення | 37,6 | 53,9 | 21,3 | 23,0 | 0,7 | 0,4 | 18,3 | 16,3

За десятиліття в республіці на 0,3% зменшилася кількість тих, хто володіє іншими мовами народів СРСР (стільки ж залишилося лише білорусів, а євреїв стало на 0,7% більше). Цікаво, що після російської мови найбільше литовців вільно володіють спорідненою для нас латиською мовою (0,27%).

У 1979 р. 3,1% жителів республіки асимілювалися й вважали рідною мовою мову не своєї національності: 2,2% — російську, 0,6% — литовську і 0,3% — інші мови. Із них вільно володіли мовою своєї національності як другою 74,6% росіян, 41,2% литовців, 20,8% українців, 14,1% білорусів, 3,4% євреїв і 9,7% представників інших національностей, загалом — 16,3% населення. За десятиліття кількість росіян, які володіють мовою своєї національності як другою, зросла на 8%, литовців — на 5,6%, євреїв — на 0,5%; представників інших національностей стало менше на 2,1%, а поляків — узагалі не записано.

У нашому дослідженні національно більш змішаними були 6 груп опитаних, у яких загалом обстежили 253 особи: 45% литовців, 33% росіян і 22% представників інших національностей. Найбільше змінилася національність тих осіб, один із батьків яких був литовцем, а другий — росіянином. 8% осіб, які походили з таких сімей, обрали російську національність, 5% — литовську, а 4% — інші національності. На відміну від своїх батьків, 17% інформантів, які мешкали у Вільнюсі, прийняли литовську національність, 9% — російську і 8% — інші національності, тоді як у Шяуляйському районі 36% прийняли російську національність, 17% — інші національності й лише 9% — литовську. У Шяуляйському районі литовську національність обирали приблизно втричі рідше, ніж у Вільнюсі, тому що в околицях Шяуляя було в шість разів більше осіб, народжених в інших республіках СРСР. Що більше прибулих з інших місць (групи 16, 18), то частіше записувалися росіянами.

У всіх зазначених 6 групах у школі навчання велося російською мовою. Порівняно з національністю, частка тих, хто вважав рідною російську мову, загалом зросла на 13%, а литовську — зменшилася на 4%. Залежно від кількості змішаних сімей і тривалості навчання російською мовою, через 9—10 років 34% (група 7) і 25% (група 16) учнів вважали рідною російську мову; перестали вважати рідною литовську мову 15 і 4% учнів. Із 59 опитаних батьків, які утворили змішані сім’ї, 63,9% вважали рідною російську мову, а 27,8% — литовську.

У повоєнні роки рідною почала вважати шкільну мову більшість школярів Браславського, Воронівського та інших районів Білоруської РСР, які походили з суто литовських сімей (Апсо, Рудуня, а також околиці Балчішкес; батьки й діди також почали намагатися говорити з дітьми зрозумілою їм шкільною мовою і здебільшого забули рідну мову). Для наступних поколінь національність, що перестає збігатися з рідною мовою, втрачає сенс і зазвичай змінюється, пристосовується до нової (другої) рідної мови.

Порівняно з батьками, серед 993 представників численніших національностей литовці на 0,9% рідше вважали рідною мову своєї національності, росіяни — на 3%, білоруси — на 5%, українці — на 8,8%, поляки — на 10,4% (табл. 3). Тим часом переписи населення 1959 і 1979 рр. свідчать, що за 20 років у республіці на 1,4 і 0,5% побільшало росіян і литовців, які вважають рідною мову своєї національності, а українців, білорусів і поляків поменшало на 0,8, 6,2 і 8,5% відповідно (пор. Гапшва, 1982, с. 123).

Кількість поляків, які вважають рідною російську мову, зросла на 0,5%, литовців — на 0,6%, українців — на 1,5%, білорусів — на 15%. За переписами населення республіки 1970 і 1979 рр. цей показник у литовців не змінився, в українців зменшився на 0,5%, а в поляків і білорусів зріс на 3,3 і 4%.

157

158

Таблиця 2. Характеристика груп, змішаних за національним складом

Група | кількість | Інформанти: національність (%) — литовці, росіяни, інші | Національність батьків інформантів (%) — литовці, росіяни, литовці, росіяни, інші | Інформанти: рідна мова (%) — литовська, російська, місто, районний центр, село, інші, республіка | 3 | 35 | 54 | 9 | 37 | 49 | 6 | 11 | 34 | 51 | 17 | 26 | 37 | 6 | – | 5 | 77 | 88 | 3 | 7 | 87 | 1 | 1 | 11 | 88 | 7 | 29 | 40 | 7 | 10 | 7 | 33 | 18 | 45 | 36 | 6 | 39 | 24 | 31 | 3 | 79 | 70 | 9 | – | 21 | 16 | 70 | 10 | 61 | 29 | 1 | 41 | 41 | 17 | 6 | 86 | 36 | 6 | – | 58 | 20 | 20 | 55 | 30 | 15 | 55 | 25 | 10 | 10 | 60 | 30 | 30 | 30 | 5 | 30 | 21 | 18 | 44 | 50 | 6 | 44 | 39 | 11 | 6 | 39 | 56 | 33 | 6 | 22 | 33 | усього | 45 | 33 | 22 | 40 | 25 | 16 | 18 | 41 | 46 | 37 | 21 | 7 | 25

Скорочення: с. – село, ін. – інші національності, лит. – литовці, м. – місто, р-н. ц. – районний центр, респ. – республіка, рос. – росіяни. Число, якого бракує до 100%, указує на кількість інформантів, які не відповіли на це запитання.

Серед опитаних росіян, які вважали рідною литовську мову, їхня частка зросла на 3%, серед поляків — на 12,8%. У всій республіці їх було більше лише на 0,2 і 0,7% відповідно.

Із 1375 опитаних 1104 (80,3%) заявили, що добре знають литовську мову, 217 (15,8%) — що знають її посередньо, 27 (2%) — що знають її слабко (див. табл. 4). Оскільки 90% інформантів були литовської національності й приблизно стільки ж вважали рідною литовську мову, 10% людей, які закінчили або закінчували середню школу, вважали, що недостатньо добре знають свою рідну мову. Якби ми мали на увазі правильну вимову, лексику, синтаксис і морфологію літературної мови, тих, хто дуже добре нею володіє, було б не так багато.

Як і під час переписів населення (на які переважно спирається мовна політика у сфері освіти, масової інформації та інших сферах), відповіді опитаних щодо рівня володіння мовами були доволі суб’єктивними. Найкраще знання литовської мови (100%) засвідчили не лише викладачі-мовознавці ШПІ, а й учителі початкових класів Радвілішкського району (табл. 5). Ці вчителі, очевидно, вже не відчувають особливої потреби підвищувати культуру рідної мови.

Таблиця 3. Національність і рідна мова інформантів та їхніх батьків

Національність | Покоління | Рідна мова (%) | кількість | мова своєї національності | мова іншої національності | російська мова | литовська мова | литовці: діти 862 98,6 1,0 –; батьки 842 99,5 0,4 – | росіяни: діти 86 95,3 – 4,6; батьки 61 98,3 – 1,6 | поляки: діти 21 33,3 38,0 19,0; батьки 16 43,7 37,5 6,2 | українці: діти 16 31,2 62,5 6,2; батьки 10 40,0 60,0 – | білоруси: діти 8 25,0 75,0 –; батьки 5 40,0 60,0 –

Випускники Куршенайської та Шяуляйської шкіл, а також учні випускних класів села Падубисіс Шяуляйського району зазначили, що вивчили литовську не гірше (94–92%), ніж учителі-литовці різних предметів Шяуляйського району (92%); ті, своєю чергою, — не гірше за п’ятикурсників-литуаністів ВВУ (92%) та вчителів литовської мови й літератури різних шкіл республіки (90%)*. Найменше тих, хто добре знав литовську мову, виявилося серед учнів тієї самої Куршенайської середньої школи I, які закінчили сільські восьмирічні школи (64%), а також серед учителів російської мови й літератури середніх шкіл Шяуляйського району (65%) і викладачів-русистів ШПІ (67%). Цей факт можна частково зрозуміти (серед русистів литовців було 55 і 44,4%, хоча 70 і 66,7% народилися в Литві), але як тоді в школах дотримуватися єдиної системи мовного навчання? Коли вчитель (викладач) говорить гірше за учня (студента), страждають мовлення учня та авторитет учителя. Російську

* Якщо до тих, хто заявив, що добре володіє мовою, додати тих, хто володіє нею посередньо.

159

Учителі мови й літератури, які працюють у різних школах республіки, зазначили, що добре (85%) або посередньо (9%) володіють литовською.

Для багатьох опитаних російська мова була нерідною, другою мовою, вивченою в школі. Існує думка, що 99% людей не опанують жодної другої мови так само добре й правильно, як рідну. Навіть серед учнів тих шкіл Вільнюса й Шяуляя (групи 7 і 16), для яких (79 і 96%) російська була рідною мовою і які від початку навчалися в школах із російською мовою викладання, добре володіли нею 81,8 і 91,4% (решта зазначили, що володіють нею «посередньо»).

Таблиця 4. Оцінювання рівня володіння мовами (зведені дані)

Інформанти | Оцінювання рівня володіння мовами Частка | кількість | Тип відповіді | добре: литовська мова | російська мова | посередньо: литовська мова | російська мова | слабо: литовська мова | російська мова I | 1019 | кількість | 818 | 482 | 154 | 474 | 23 | 52 | | |% | 80,3 | 47,3 | 15,1 | 46,5 | 2,3 | 5,1 II | 300 | кількість | 239 | 74 | 57 | 188 | 2 | 36 | | |% | 79,7 | 24,6 | 19,2 | 62,6 | 0,7 | 12,1 III | 56 | кількість | 47 | 21 | 6 | 26 | 2 | 5 | | |% | 83,9 | 37,5 | 10,7 | 46,4 | 3,6 | 8,9 I—III | 1375 | кількість | 1104 | 577 | 217 | 688 | 27 | 93 | | |% | 80,3 | 42,0 | 15,8 | 50,0 | 2,0 | 6,8

Із 1375 інформантів 577 вважали, що добре володіють російською мовою (42%), 688 (50%) — посередньо, а 93 (6,8%) — слабо. Найменше добре (переважно посередньо) вивчити як рідну, так і другу мову встигли учні, що належали до категорії інформантів II.

Учителі російської мови й літератури Шяуляйського району вважали, що краще володіють предметом, який викладають (100%), ніж викладачі-русисти ШПІ, які готують таких учителів (89%). 80% студентів-русистів другого курсу Вільнюського університету вже опанували предмет своєї спеціальності. Натомість інші вчителі-русисти республіки (група 1), які підвищували кваліфікацію на курсах удосконалення, зазначили, що добре (68%) і посередньо (28%) володіють предметом, який викладають (ще 4% не відповіли).

На виконання вказівок щодо подальшого вдосконалення викладання російської мови 1983 року у Вільнюсі було засновано республіканську спеціалізовану школу-інтернат військового профілю до 50-річчя ВЛКСМ, де викладання велося російською мовою, а російську мову вивчали поглиблено. Опитані 77 учнів VIII і X класів цієї школи (89% литовців) зазначили, що добре володіють російською 43%. Отже, серед учнів литовців міських середніх шкіл шести груп (I категорія опитаних) ці учні (як і інші, що оцінювали свої знання суб’єктивно) посіли б четверте місце після випускників Шяуляя з поглибленим вивченням англійської мови (73%), колишніх десятикласників і одинадцятикласників Куршеная (44%) та Шяуляя (43%) (в останній групі російську мову й літературу вивчали поглиблено: у IX—X класах додавали по 2, а в XI класі — по 1 годині на тиждень). Ненабагато відстають від останніх навіть дев’ятикласники (40%), які навчалися у звичайній вільнюській школі з литовською мовою викладання.

160

Таблиця 5. Володіння литовською та російською мовами (оцінювання інформантів)

Пор. № | Група | Категорія* | Кільк. інф. | Оцінювання рівня володіння мовами,% | литовська мова: добре | литовська мова: посередньо | російська мова: добре | російська мова: посередньо | російська мова: слабо 1 | 5 | I | 77 | 70 | 26 | 43 | 53 | 4 2 | 8 | | 48 | 87 | 13 | 40 | 60 | — 3 | 9 | | 62 | 90 | 10 | 44 | 53 | 3 4 | 10 | | 46 | 74 | 26 | 26 | 61 | 13 5 | 11 | | 40 | 93 | 5 | 73 | 25 | 2 6 | 12 | | 32 | 94 | 3 | 50 | 44 | 3 7 | 13 | II | 14 | 64 | 36 | „„ | 50 | — 8 | 14 | | 36 | 78 | 19 | 39 | 47 | 11 9 | 15 | | 50 | 92 | 8 | 54 | 46 | — 10 | 17 | III | 48 | 85 | 14 | 40 | 48 | 12 11 | 18 | | 57 | 89 | 9 | 26 | 68 | 5 12 | 26 | IV | 36 | 92 | 5 | 36 | 53 | 11 13 | 3 | | 35 | 77 | 17 | 80 | 20 | — 14 | 4 | | 53 | 87 | 9 | 36 | 53 | 7 15 | 6 | V | 39 | 90 | 10 | 3 | 77 | 20 16 | 27 | | 20 | 70 | 20 | 45 | 35 | 5 17 | 1 | | 71 | 85 | 9 | 68 | 28 | — 18 | 20 | | 20 | 65 | 25 | 100 | — | — 19 | 23 | | 26 | 92 | 8 | 27 | 69 | 4 20 | 19 | | 36 | 100 | — | 25 | 72 | 3 21 | 22 | VI | 10 | „„ | — | 40 | 60 | — 22 | 21 | | 18 | 67 | 6 | 89 | 11 | — 23 | 24 | VII | 37 | 95 | 5 | 13 | 76 | 11 24 | 25 | | 7 | 86 | 14 | 29 | 71 | — 25 | 2 | | 54 | 81 | 19 | 26 | 52 | 17

* Пояснення: у таблицях 5, 8 і 12 категорії опитаних: I — 305 учнів міських середніх шкіл із Вільнюса (групи 5, 8), Шяуляя (групи 9—11) і Куршеная (12); II — 100 учнів сільських середніх шкіл із Куршеная (13), Мешкуйчяй (14) та околиці П. Удубісіса Шяуляйського району (15); III — 105 учнів міських (Шяуляйських) професійно-технічних училищ; IV — 124 студенти вищих навчальних закладів: литуаністи V курсу ВВУ (26), русисти II курсу (3), германісти й англісти ВПІ (4); V — 212 учителів середніх шкіл республіки: 59 литуаністів (6, 27), 91 русист (1, 20), 26 учителів різних предметів (23) і 36 учителів початкових класів (19); VI — 28 викладачів-литуаністів (22) і русистів (21) ШПІ; VII — 98 працівників різних спеціальностей міста Шяуляй і Радвілішкіського району: 37 виховательок дитячих ясел-садків (24), 7 різних фахівців (25) і 54 робітники тощо (2).

11. 1880

161

Водночас одинадцятикласники середньої школи ім. Й. Яноніса в Шяуляї, для яких було посилено викладання литовської мови та літератури (додавши також латинську мову), серед учнів литовських шкіл найгірше засвоїли не лише російську (26% володіли добре, 61% — посередньо і навіть 13% — слабко), а й литовську (74% — добре, 26% — посередньо). Ще гірше литовську засвоїли у школі-інтернаті до 50-річчя ВЛКСМ з російською мовою викладання. 54 учні (70%) зазначили, що добре володіють литовською мовою, 26 (20%) — посередньо, 1% — слабко, а 2 (3%) зовсім не володіли нею. Отже, експеримент із викладанням литовцям російською мовою як російської, так і, тим паче, литовської мови в цьому випадку, очевидно, не виправдав себе. Цим учням було значно важче навчатися й інших предметів, оскільки більшість із них розуміла російську мову викладання лише посередньо (53%) або навіть слабко (3%).

Найдокладніше було проаналізовано відповіді першої групи інформантів (1019 осіб). Литовською мовою найкраще володіли 87,1% литовців, 61,9% поляків, 40,6% росіян, 37,5% українців, 25% білорусів. Якщо скласти кількість тих, хто володів нею добре й посередньо, то частка представників цих національностей становитиме відповідно 99,1, 95,2, 73,1, 75 і 62,5%.

Про добре володіння російською мовою заявили 93,7% українців (більше, ніж росіян), 93% росіян, 87,5% білорусів, 71,4% поляків і 40,2% литовців. Тих, хто володів нею добре й посередньо, було б 99,9% (росіян та українців), 100, 95,2 і 93,2%. Серед опитаних литовською мовою найкраще (добре й посередньо) володіли литовці, поляки, українці, росіяни, білоруси, а російською — білоруси, українці, росіяни, поляки й литовці.

Іншими мовами народів СРСР добре володіли 12,5—0,5% представників різних національностей, посередньо — 25,0—1,5%: загалом 37,5% білорусів, 25% українців, 8,1% росіян, 4,7% поляків, 2% литовців. Слабо володіли іншими мовами 4,6—23,8% людей.

Отже, інформантам були найхарактерніші п’ять типів двомовності (багатомовності): російсько-литовсько-польський, російсько-литовсько-український, російсько-литовсько-білоруський (третина білорусів розмовляла лише російською), литовсько-російський і російсько-литовський. П’ята частина росіян і литовців трохи опанувала також мови інших народів СРСР.

У першій групі інформантів анкети повністю заповнили 987 осіб, з них 289 чоловіків і 698 жінок, що становило відповідно 29 і 72% респондентів цієї групи. Як і більшість жителів республіки, чоловіки краще володіли російською, а жінки — литовською.

Литовською мовою добре, посередньо, слабо володіли або не володіли 71,7, 21,7, 2,7, 3,4% чоловіків і 84,4, 12,3, 1,9 і 0,4% жінок, а російською — 48,9, 47,5, 3,4% чоловіків (тих, хто не володів нею, не було) і 45,9, 47, 5,9 і 0,4% жінок. Жінки відрізнялися від чоловіків кращим володінням литовською мовою (на 0,9%) і слабшим володінням російською (на 2,5%). Чоловіків, які добре й посередньо володіли російською, було на 3 і 0,5% більше, а тих, хто посередньо й слабо володів литовською, — на 0,6 і 0,8% більше. Чоловіків і жінок, які добре володіли литовською, було на 22,8 і 38,5% більше, ніж тих, хто добре володів російською; тих, хто посередньо й слабо володів російською, — на 25,8 і 34,7% більше, ніж тих, хто посередньо володів литовською.

Другою мовою народів СРСР добре володіли 47,3% осіб, посередньо — 46,5% (майже стільки ж), слабо — 5,1%, не володіли — лише 0,2%. Виходить, що більшості людей — 93,8% — друга мова народів СРСР була відома добре або посередньо. Переважно це були литовці, які трохи опанували російську мову.

162

Таблиця 6. Національність і оцінка володіння мовами (%)

Оцінка володіння мовами Національність | добре: литовська мова, російська мова, мови інших народів СРСР | середньо: литовська мова, російська мова, мови інших народів СРСР | слабко: литовська мова, російська мова, мови інших народів СРСР | не володіють литовці | 87,1 | 40,2 | 0,5 | 12,0 | 53,0 | 1,5 | 0,1 | 5,9 | 8,0 | 0,1 | 0,3 | 79,3 росіяни | 40,6 | 93,0 | 2,3 | 32,5 | 6,9 | 5,8 | 17,4 | – | 4,6 | 8,1 | – | 79,0 поляки | 61,9 | 71,4 | – | 33,3 | 23,8 | 4,7 | – | 4,7 | 23,8 | 4,7 | – | 42,8 українці | 37,5 | 93,7 | 12,5 | 37,5 | 6,2 | 12,5 | 18,7 | – | 18,7 | 6,2 | – | 37,5 білоруси | 25,0 | 87,5 | ” | ” | 12,5 | 25,0 | – | – | – | 25,0 | – | 62,5

11°

163

При розподілі інформантів за віком більша частка осіб віком 48, 63, 75, 49, 52, 16–17, 30–31, 20–24, 57, 27, 44 роки добре володіла другою мовою (від 100 до 57%), а середньо володіли нею особи віком 25, 41, 38, 57–59, 26, 34, 45–47, 36 років. Зв’язок віку і володіння другою мовою простежується не дуже чітко, оскільки для цього дослідження інформантів було замало, а також до однієї групи включили росіян, які недостатньо володіють другою мовою. Через це виявилося, що серед молоді віком 16–17 років добре володіють нею 73–60%, у віці 18–19 років — уже менше, 46–33%, у віці 20–24 років — 67–37% тощо. Траплялися особи віком 23 і 47 років, які не опанували жодної другої мови: відповідно 17 і 11%.

У нашому дослідженні частка литовців і українців була дещо більшою за їхню частку в республіці, а поляків, білорусів, росіян і євреїв — меншою. Частка тих, хто добре володів російською мовою, суттєво різнилася серед мешканців великих міст (до 46%) і районного центру — Радвілішкіса (15%). Серед міських школярів цей показник коливається від 40 до 72,5%, а в професійно-технічному училищі (у групі з 18 учнів), куди вступили учні з районів, становить лише 26,3%. Порівняно з даними перепису населення 1979 року, у 1986 році поляки, українці й білоруси відповідно на 50,3, 22,0 і 12,1% краще володіли литовською мовою та на 5,7, 9,7 і 6,3% — російською.

Інформанти (за винятком литовців) на 3,2% частіше обирали національність батька, а на 16% частіше (за винятком росіян із родин військовослужбовців) — мову матері як рідну.

IV. Потреба володіти литовською та російською мовами

Основним засобом спілкування в Литовській РСР є литовська мова — мова більшості місцевих жителів. Вона має давні писемні традиції, у республіці найкраще виконує найважливіші суспільні функції та задовольняє всі потреби взаємного спілкування членів литовської соціалістичної нації. Крім того, поряд із російською мовою литовська є засобом спілкування для значної кількості людей різних національностей у нашій республіці, отже, виконує також функцію регіонального спілкування (пор. Karaliūnas, 1983, p. 7–8; Михальченко, 1984, p. 28–106, 213, 222 тощо).

Друга за сучасним поширенням і функціями мова — російська — у певних випадках доповнює литовську. Будучи національною мовою росіян, її часто використовують у спілкуванні з представниками Литовської РСР, інших республік СРСР, а також іноземних держав, які не володіють литовською. Литовці здебільшого користуються російською пасивно, читають нею близько третини літератури (пор. Korsakas, 1979, p. 51) тощо.

Литовська мова використовується в усіх сферах економічного, суспільного й культурного життя республіки. Не володіючи литовською мовою, неможливо спілкуватися з деякими жителями (особливо з дітьми віком до 7–9 років, а також із деякими літніми людьми) та розуміти всю інформацію, що поширюється в республіці.

Із 103 учнів IX–X класів, які навчаються в школах із російською мовою викладання, 77 (74,7%, точніше — 84,8% віленців і 70% шауляйців) зазначили, що хочуть навчитися говорити, читати й писати литовською, 20,4% — спілкуватися, 4,9% — читати й писати.

З огляду на рідну мову, національність і життєво важливі потреби населення, у системі середньої та вищої освіти республіки найчастіше використовується литовська мова. Рідна мова допомагає за найкоротший час і з найменшими зусиллями засвоїти багатовіковий досвід людства. У 1985/86 навчальному році в республіці діяло 2070 загальноосвітніх

164

шкіл, з них 1997 (96%) — мовно не змішані: у 1846 школах (92,4%) викладання велося лише литовською мовою, у 103 (5,2%) — російською мовою, а у 48 (2,4%) — польською мовою. У них навчалися відповідно 402.727, 52.450 і 3.753 учні литовської, російської та польської національностей, які становили 87,8%, 11,4% і 0,8% учнів немішаних шкіл та 96,2%, 71,5% і 34,6% усіх учнів відповідних національностей.

Було помічено, що порівняно з літературою рідною мовою литовські школярі читають російською приблизно вдвічі повільніше, а іноземною мовою — щонайменше втричі повільніше. Це визначає обсяг прочитаної літератури і загалом бажання читати, навчатися (Шярнас, 1978, c. 13). Тому в республіці більшу частину літератури друкують литовською мовою. У 1940–1985 рр. литовською мовою видано 74,9% книжок і брошур, а російською — 17,8% книжок. У 1985 р. литовською мовою в республіці видано 70,3% книжок, 78,4% газет, 73,5% журналів і бюлетенів, російською мовою — 17,8% книжок, 18,7% газет, 22,3% журналів (пор. Lietuvos TSR spaudos statistika 1981–1985, p. 28–29, 75–76).

У соціологічному дослідженні вважалося, що потреба в рідній мові очевидна сама собою. Тому запитували, яка кількість осіб бажає знати другу мову. Із 1375 інформантів 1075 (78,2%) хотіли розмовляти, читати й писати другою мовою, 82 (6%) — читати й писати, 162 (11,8%) — спілкуватися (табл. 7). Виявилися чотири тенденції щодо потреби у другій мові. По-перше, що менше в групі тих, хто добре володіє другою мовою, то більше охочих опанувати всі її форми. По-друге, більшість інформантів прагне активно спілкуватися (насамперед навчитися говорити). По-третє, ті, хто добре володіє цією мовою, намагаються опанувати всі її форми (говорити, писати, читати). По-четверте, що гірше знають другу мову, то частіше вважають, що достатньо навчитися лише спілкуватися нею.

У II частині інформантів тих, хто добре володів російською мовою, було в 1,9 і 1,5 раза менше (24,6%), ніж у I та III частинах. Але кількість тих, хто хотів розмовляти, читати й писати (72%), у II частині інформантів у 2,9 раза перевищувала кількість тих, хто добре володів мовою, тоді як у I та III частинах — лише в 1,7 раза. Найбільше тих, хто бажав опанувати всі три форми другої мови (72–

Таблиця 7. Потреба знати другу мову народів СРСР* (підсумкові дані)

Частина інформантів | кількість Тип відповідей Потреба у другій мові народів СРСР; бажають: розмовляти, читати й писати | читати й писати | спілкуватися I | 1019 | кількість | 824 | 47 | 101% | 80,9 | 4,6 | 9,9 II | 300 | кількість | 216 | 29 | 55% | 72 | 9,6 | 18,5 III | 56 | кількість | 35 | 6 | 6% | 62,5 | 10,7 | 10,7 I–III | 1375 | кількість | 1075 | 82 | 162% | 78,2 | 6,0 | 11,8

*93,7% опитаних (представників нелитовської національності) вважали другою мовою народів СРСР російську мову, а 6,3% опитаних (росіяни) — литовську мову.

165

100%) виявилося серед учнів сільських середніх шкіл, міських професійно-технічних і середніх шкіл, а також студентів вищих навчальних закладів (табл. 8), з яких лише 26—80% добре володіли цією мовою. Цілком природно, що 36—62% школярів, які погано знають другу мову, сподіваються опанувати її краще.

Виразніше вирізняються потреби в другій мові працівників старшого віку. Багато хто (100—78%) із учителів Шяуляйського району хотів усебічно вдосконалювати свої знання (також

Таблиця 8. Потреба знати другу (російську) мову (%)

№ рядка | Група | Категорія | Кількість інф. | Розмовляти, читати й писати | Читати й писати | Спілкуватися | Не відповіли 1 | 5 | I | 77 | 82 | 8 | 10 | — 2 | 8 | | 48 | 73 | 17 | „ | — 3 | 9 | | 62 | 76 | 3 | 21 | — 4 | 10 | | 46 | 72 | 6 | 22 | — 5 | 11 | | 40 | 87 | 5 | 5 | 3 6 | 12 | | 32 | 94 | — | 3 | „ 7 | 13 | II | 14 | 100 | — | — | — 8 | 14 | | 36 | 94 | 3 | — | 3 9 | 15 | | 50 | 98 | 2 | — | — 10 | 17 | III | 48 | 92 | 2 | 6 | — 11 | 18 | | 57 | 88 | 7 | 5 | — 12 | 26 | | 36 | 72 | 17 | 8 | 3 13 | 3 | IV | 35 | 94 | — | 3 | „ 14 | 4 | | 53 | 89 | 6 | — | 5 15 | 6 | V | 39 | 87 | 5 | 8 | — 16 | 27 | | 20 | 45 | — | 15 | 40 17 | 1 | | 71 | 64 | — | 1 | 35 18 | 20 | | 20 | 100 | — | — | — 19 | 23 | | 26 | 92 | 8 | — | — 20 | 19 | | 36 | 81 | 5 | — | — 21 | 22 | VI | 10 | 50 | — | 30 | 20 22 | 21 | | 18 | 78 | — | 5 | 17 23 | 24 | VII | 37 | 68 | 8 | 13 | 11 24 | 25 | | 7 | 86 | — | 14 | — 25 | 2 | | 54 | 57 | 2 | 41 | —

166

Таблиця 9. Рівень володіння другою (російською) мовою та потреба в ній

Рівень володіння; володіють:

Інформанти

Види потреби; хочуть (%):

говорити, читати й писати

читати й писати

порозумітися

добре

кількість

407 | 12 | 36

% | 84,4 | 2,4 | 7,4

середньо

кількість | 386 | 31 | 45

% | 81,4 | 6,5 | 9,4

слабо

кількість | 31 | 4 | 17

% | 59,6 | 7,6 | 32,6

не володіють

кількість | — | — | 3

% | — | — | 100

усього

кількість | 824 | 47 | 101

% | 80,8 | 4,6 | 9,9

викладачі-русисти), учителі та фахівці з литовської мови й літератури та інших предметів. Тим часом частина вчителів і викладачів литовської мови й літератури (30 осіб, 27 і 22 група), а також робітники Радвілішкського району, серед яких другою мовою володіли 26–45% людей, менше відчували потребу вдосконалювати всі форми володіння цією мовою (45–57%; цей показник нижчий і тому, що 27% литуаністів не відповіли).

Більшість інформантів (94%) віддавали перевагу активнішим формам спілкування. Насамперед вони хотіли вміти порозумітися. Дещо краще знати мову — читати й писати — хотіли деякі інформанти третьої частини — (10,7%), учителі та студенти-литуаністи, яким рідше доводиться спілкуватися з нелитовцями.

Усебічно володіти другою мовою — говорити, читати й писати — хочуть 59,6% тих, хто володіє нею слабко, 81,4% — посередньо і 84,4% — добре (табл. 9). Отже, види потреб прямо пропорційні рівню володіння мовою. Лише читати й писати намагаються 2,4, 6,5 і 7,6% тих, хто володіє мовою добре, посередньо й слабко; лише порозумітися — відповідно 7,4, 9,4 і 32,6% (і 100% тих, хто не володіє нею). Ті, хто краще володіє мовою, хочуть знати ще більше, а ті, хто володіє нею гірше, задовольняються тим, що можуть порозумітися або

Таблиця 10. Національність і потреба у другій мові народів СРСР* (%)

Національність

Говорити, читати й писати

Читати й писати

Порозумітися

Не відповіли

литовці | 82,0 | 4,9 | 9,1 | 3,8

росіяни | 73,2 | 3,4 | 18,6 | 4,6

поляки | 85,7 | — | 4,7 | 9,5

українці | 75,0 | — | 18,7 | 6,2

білоруси | „ | 12,5 | — | 12,5

*Для всіх національностей, крім росіян, другою мовою в цьому випадку була російська, а для росіян — литовська.

167

читати й писати. Частково це можна пояснити і «економією зусиль», і практичністю. Така тенденція вже зараз викликає занепокоєння в педагогів. Лише спілкуватися хотіли 18,5% учнів II частини (55 осіб), а в групі 9, 10, 22, 2 — 21—40% опитаних.

V. Удосконалення викладання литовської та російської мов

У Радянському Союзі литовської та російської мов (і літератур) навчають у школах трьох типів. Литовську мову як рідну викладають литовцям у литовських школах ЛТСР і в кількох російськомовних школах БРСР; як другу мову народів СРСР її викладають в усіх інших школах республіки, де навчання ведеться російською та польською мовами. Російську мову як рідну викладають росіянам і представникам найменших народів або їхніх частин, а як другу мову — учням основних національностей союзних і деяких автономних республік.

Серед 1375 опитаних 15,8% литовців знали литовську мову лише на середньому рівні, а 2% — слабко. По 26% учнів середньої школи імені Я. Яноніса в Шяуляї та середньої школи 50-річчя ВЛКСМ у Вільнюсі вивчили рідну мову «на середньому рівні», а в I середній школі Куршеная таких було аж 36%.

У попередньому соціологічному дослідженні 43,8% учнів V—XI класів республіки стверджували, що їм важко вивчати литовську мову, 34% — російську, а 26,4% — іноземні мови. Якби вивчення мов було необов’язковим, рідну (литовську) мову вивчали б 83,9% із них (ще 11,3% — якби це було цікаво), російську — 68,3%, іноземну — 56,3% (Шярнас, 1976, с. 62, 74). Із наших респондентів навчитися правильно говорити, читати й писати литовською хотіли 82% литовців і 73,2% росіян, а російською — 85,7% поляків, 78% литовців, 75% українців і білорусів (пор. табл. 10).

У 1979—1986 рр. Міністерство освіти ЛТСР видало дві постанови про поліпшення викладання литовської мови та сім важливіших постанов про вдосконалення викладання російської мови: «Про викладання рідної мови в початкових класах загальноосвітніх шкіл Шилальського району» (1980.05.28, № 58), «Про вдосконалення викладання литовської мови в загальноосвітніх школах республіки з російською та польською мовами викладання» (1986.04.14, № 42); «Про запровадження навчання дітей російської мови в підготовчих класах і дошкільних закладах» (1979.08.03, № 81), «Про посилене викладання російської мови та літератури в класах із поглибленим вивченням російської мови» (1980.05.28, № 59), «Про додаткові заходи щодо поліпшення викладання російської мови в загальноосвітніх школах і дошкільних закладах» (1983.09.13, № 83), «Про виконання програм навчання російської мови в дошкільних закладах Скуодаського району» (1983.12.13, № 88), «Про оплату вчителям уроків російської мови в підготовчих та I—XI класах» (інструктивний лист від 1984.12.25 № 16-5288; див. також наказ від 1983.09.13 № 86, постанову від 1985.06.25 тощо (Див. Збірник постанов, наказів та інструкцій, № 49, с. 16—20, 64, с. 21—29, 72, с. 17—21, 49, с. 21—24, 69, с. 18—21, 70, с. 48, 72, с. 13—16, 74, с. 56).

Певне значення для викладання литовської мови має також постанова «Про викладання литовської літератури та посилення її впливу на комуністичне виховання учнів у загальноосвітніх школах міста Вільнюса, Ігналінського та Пренайського районів» (1984.06.06, № 43), а також «Про прискорення збирання литовського мовного матеріалу»

168

(1983.02.03, № 15) та інші постанови, що стосуються вдосконалення викладання гуманітарних дисциплін.

Виконуючи постанови вищих інстанцій³, від 1977 р. органи освіти приділяють ще більше уваги викладанню російської мови литовцям і полякам. Прагнуть, щоб кожен учень, здобуваючи середню освіту, вільно володів також російською мовою. Для викладання російської мови та літератури у 1986–1990 рр. у республіці планують видати близько 100 видань. У 1987 р. у програмах радіо ЛТСР запровадили щотижневу передачу «Російська мова». Від 1984 р. учителі-русисти зобов’язані кожні три роки підвищувати кваліфікацію (литуаністи нелитовських шкіл — кожні п’ять років). У Республіканському інституті вдосконалення вчителів створено кафедру та кабінет російської мови й літератури, у ВВПІ — факультет підвищення кваліфікації, де навчаються і вчителі початкових класів. На факультети російської мови й літератури педагогічних інститутів РРФСР тепер щороку поза конкурсом направляють на навчання по 20 литовських випускників середньої школи, а на річне стажування — по 30 студентів (див. Спурга, 1986, с. 1–4). Для поліпшення викладання російської мови та літератури в республіці докладають дуже багато зусиль, і щоб усе це оглянути й оцінити, знадобилася б окрема монографія.

Найбільше опитаних пропонували вдосконалити навчальні засоби для викладання литовської та російської мов, підвищити якість уроків і поліпшити дошкільне мовне навчання (щодо інших способів думки більше різнилися). Особливо багато пропозицій стосовно викладання свого предмета висловили вчителі-литуаністи та вчителі-русисти. Щодо перших трьох способів навчання російської мови останні мали таку саму думку, як і більшість опитаних. Найбільшого значення підручникам надавали також учні міських середніх і професійно-технічних училищ (див. табл. 11–14).

Жінки відповідальніше за чоловіків ставилися до викладання обох мов і надали на 9,4% більше відповідей (табл. 15). Чоловіки дещо менше надавали значення якості уроків з обох мов.

Небагато було тих, хто бажав організувати курси литовської мови для дорослих литовців і збільшити кількість уроків російської мови. Кількість щотижневих уроків російської мови та літератури в школах із литовською мовою викладання у 1979–1987 рр. уже зросла з 42 до 47.

Ще більше способів удосконалити викладання литовської, російської та інших мов самостійно запропонували 2,3–0,1% опитаних: краще використовувати факультативи, телебачення, радіо, кінофільми, організовувати зустрічі учнів з однолітками, які розмовляють іншими мовами, конкурси, вікторини, мовні гуртки. Пропонували видавати більше програмної літератури, таблиць, збірників ілюстрацій тощо, краще забезпечувати вчителів методичними й дидактичними виданнями та наочними посібниками, створювати умови для придбання в книгарнях книжок, потрібних для роботи.

Найважливіша мета уроків мови в середній школі — навчити практично правильно говорити й писати рідною та другою мовами. Це насамперед має стосуватися уроків литовської мови (особливо для нелитовців). На уроках російської мови практичний напря-

³Пор. Про подальше вдосконалення викладання російської мови в загальноосвітніх школах із литовською (польською) мовою викладання (постанова ЦК ЛКП від 1977.01.31); Про додаткові заходи щодо вдосконалення викладання російської мови в загальноосвітніх школах союзних республік та інших навчальних закладах (постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1983.05.26): Народна освіта, 1979, с. 99–103, 207–209; Правда, 1983, 28 травня, с. 1; Шепетис, 1981, с. 151–156, 230–295 тощо; Губогло, 1984, с. 5–9, 67–71.

169

Таблиця 11. Способи вдосконалення викладання другої мови народів СРСР* (підсумкові дані)

Частка інформантів | Мова | Тип відповідей: кількість | способи вдосконалення викладання: відсоток Литовська | I | 323 | 386 | 285 | 349 | 173 | 120 | 31,7 | 37,9 | 28,0 | 34,2 | 17,0 | 11,8 Литовська | II | 130 | 79 | 86 | 95 | 62 | 45 | 43,4 | 26,3 | 28,8 | 31,7 | 20,6 | 15,0 Литовська | III | 51 | 44 | 48 | 26 | 17 | 10 | 91,1 | 78,5 | 85,7 | 46,4 | 30,3 | 17,8 Литовська | I–III | 504 | 509 | 419 | 470 | 252 | 175 | 36,7 | 37,0 | 30,4 | 34,2 | 18,3 | 12,7 Російська | I | 304 | 478 | 173 | 351 | 225 | 188 | 29,8 | 46,9 | 17,0 | 34,4 | 22,1 | 18,4 Російська | II | 103 | 96 | 63 | 82 | 77 | 67 | 34,2 | 32,0 | 21,0 | 27,4 | 25,6 | 22,4 Російська | III | 19 | 20 | 1 | 1 | 8 | 9 | 33,9 | 35,7 | 1,8 | 1,8 | 14,3 | 16,1 Російська | I–III | 426 | 594 | 237 | 434 | 310 | 264 | 31,0 | 43,2 | 17,2 | 31,6 | 22,5 | 19,2

*У таблицях 11–15 графи 1, 2, 3, 4, 5, 6 відповідають таким способам удосконалення навчання: 1 – поліпшити якість мовних уроків (підвищуючи кваліфікацію вчителів тощо), 2 – удосконалити навчальні засоби (підручники тощо), 3 – запровадити більше уроків у школі, 4 – інтенсивніше навчати в дошкільних закладах, 5 – викладати більше предметів тією мовою, якої прагнуть навчити, 6 – організовувати курси для дорослих.

170

Таблиця 12. Способи вдосконалення викладання рідної (литовської) мови (%)

Порядковий номер | Група | Категорія | Кількість інформантів | Способи вдосконалення викладання: 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 1 | 5 | I | 77 | 16 | 26 | 19 | 32 | 25 | 4 2 | 8 | | 48 | 19 | 65 | 35 | 73 | 37 | 25 3 | 9 | | 62 | 26 | 37 | 43 | 31 | 26 | 2 4 | 10 | | 46 | 35 | 48 | 28 | 33 | 24 | 15 5 | 11 | | 40 | 37 | 27 | 7 | 17 | 5 | 2 6 | 12 | | 32 | 31 | 19 | 12 | 22 | 6 | 9 7 | 13 | II | 14 | 14 | 14 | 7 | 7 | 14 | 7 8 | 14 | | 36 | „ | 25 | 19 | 36 | 19 | 6 9 | 15 | | 50 | 4 | 98 | 4 | 68 | 4 | 4 10 | 17 | III | 48 | 60 | 10 | 2 | 23 | 2 | 4 11 | 18 | | 57 | 37 | 26 | 28 | 13 | 16 | 10 12 | 26 | IV | 36 | 86 | 80 | 92 | 42 | 19 | 14 13 | 3 | | 35 | 60 | 49 | 23 | 46 | 14 | 6 14 | 4 | | 53 | 58 | 45 | 45 | 43 | 32 | 13 15 | 6 | V | 39 | 91 | 78 | 86 | 46 | 30 | 18 16 | 27 | | 20 | 100 | 75 | 75 | 55 | 50 | 25 17 | 1 | | 71 | 14 | 27 | 18 | 7 | 6 | 10 18 | 20 | | 20 | 25 | 30 | 20 | 20 | 5 | „ 19 | 23 | | 26 | 54 | 54 | 65 | 31 | 31 | 19 20 | 19 | | 36 | 39 | 22 | 50 | 25 | 19 | 11 21 | 22 | VI | 10 | 50 | 40 | 70 | 30 | 20 | 20 22 | 21 | | 18 | 72 | 61 | 28 | 33 | 22 | 50 23 | 24 | VII | 37 | 59 | 43 | 16 | 30 | 13 | 27 24 | 25 | | 7 | 29 | 14 | 57 | 28 | — | — 25 | 2 | | 54 | 33 | 33 | 54 | 36 | 36 | 7 Усього | | | | 32 | 38 | 28 | 34 | 17 | 12

це вже починає зменшуватися. На думку багатьох мовознавців, по суті, необхідно переглянути всі програми рідної мови й підручники та вилучити з них окремі застарілі, суперечливі й непотрібні пересічному мовцеві теми (пор. Garšva, 1984, p. 26–28). Тоді значно більше місця знайшлося б і для культури мови.

171

Таблиця 13. Способи вдосконалення викладання російської мови як другої мови народів СРСР

Порядковий номер | Група | Категорія | Кількість інформантів | Способи вдосконалення викладання (%) | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 61 | 5 | I | 77 | 13 | 25 | 8 | 45 | 32 | 92 | 8 | | 48 | 25 | 37 | 4 | 35 | 17 | 103 | 9 | | 62 | 14 | 35 | 16 | 29 | 21 | 114 | 10 | | 46 | 22 | 59 | 9 | 13 | 4 | 45 | 11 | | 40 | 20 | 72 | 2 | 17 | 10 | 276 | 12 | | 32 | 37 | 53 | 16 | 44 | 31 | 197 | 13 | II | 14 | 7 | 29 | 21 | 57 | 43 | 368 | 14 | | 36 | 8 | 25 | 36 | 53 | 50 | 179 | 15 | | 50 | 14 | 4 | 4 | 86 | 4 | 410 | 17 | III | 48 | 2 | 54 | 12 | 12 | 17 | 411 | 18 | | 57 | 28 | 25 | 19 | 22 | 35 | 1912 | 26 | IV | 36 | 50 | 28 | 92 | 42 | 19 | 1413 | 3 | | 35 | 51 | 63 | 31 | 40 | 20 | 2014 | 4 | | 53 | 41 | 43 | 21 | 41 | 53 | 3015 | 6 | V | 39 | 41 | 15 | 3 | 13 | 3 | 1816 | 1 | | 71 | 48 | 93 | 38 | 51 | 22 | 2717 | 20 | | 20 | 65 | 80 | 5 | 45 | 25 | 3518 | 23 | | 26 | 65 | 58 | 4 | 15 | 15 | 1919 | 19 | | 36 | 39 | 78 | 14 | 28 | 11 | 3320 | 22 | VI | 10 | 30 | 50 | — | 10 | — | —21 | 21 | | 18 | 89 | 89 | 22 | 22 | 44 | 3922 | 24 | VII | 37 | 59 | 46 | 11 | 22 | 13 | 4323 | 25 | | 7 | 43 | 57 | — | 29 | — | 1424 | 2 | | 54 | 18 | 18 | 11 | 22 | 33 | 24Усього | | | | 30 | 47 | 17 | 34 | 22 | 18

З 1977 року в республіці видається журнал «Російська мова в школі», призначений для шкіл із литовською (польською) мовою викладання. Потрібне окреме видання і для основного предмета в більшості шкіл — литовської мови. На неї (разом із літературою) тепер відводиться 75 уроків на тиждень.

Основи мови формуються переважно ще до школи. У дитячих садках республіки навчається понад 50 000 дітей віком 5—6 років. Для п’ятирічних передбачено по 2 рідномовних-

172

Таблиця 14. Запропоновані опитаними представниками деяких категорій сфери освіти способи вдосконалення викладання російської мови (%)

Способи вдосконалення | Учителі: русисти, нерусисти | Учні литовських шкіл: міських шкіл, сільських шкіл, проф. тех. шкіл | Учні російських шкіл

1 | 58,7 | 48,0 | 20,0 | 11 | 16,2 | 26,2

2 | 89,9 | 34,7 | 42,6 | 13 | 38,1 | 16,5

3 | 29,4 | 2,7 | 9,2 | 18 | 16,2 | 38,0

4 | 45,0 | 13,3 | 31,8 | 70 | 20,0 | 35,0

5 | 26,6 | 6,7 | 19,7 | 26 | 26,7 | 14,6

6 | 30,3 | 16,0 | 12,5 | 13 | 12,4 | 13,6

1–6 | 46,5 | 20,2 | 22,6 | 25,2 | 21,6 | 24,0

Пояснення: у таблиці наведено думки: 1) учителів, які працюють у загальноосвітніх середніх школах республіки, переважно в містах (особливо вчителів російської мови та літератури); 2) учнів міських і сільських загальноосвітніх середніх шкіл та міських спеціальних професійно-технічних училищ, навчання в яких ведеться литовською мовою; і 3) учнів міських середніх шкіл, навчання в яких ведеться російською мовою.

... та уроки російської мови; для шестирічних — загалом 7 уроків рідної мови і 2 уроки російської мови. Досі більшість литовських дітей спочатку володіє лише діалектом і фактично вивчає литовську літературну мову як другу, тому недоцільно відводити п’ятирічним однакову кількість часу на рідну мову та російську. Радянські психологи помітили, що діти віком 5–6 років дуже по-різному володіють рідною мовою і можуть почати плутати її з другою мовою.

Таблиця 15 Залежність запропонованих способів удосконалення викладання мов від статі (%)

Способи вдосконалення | Литовська мова: чоловіки, жінки | Російська мова: чоловіки, жінки | Мови інших народів СРСР: чоловіки, жінки

1 | 24,1 | 34,8 | 19,6 | 33,7 | 4,4 | 3,9

2 | 41,7 | 36,2 | 42,7 | 48,9 | 8,6 | 6,5

3 | 23,1 | 30,0 | 16,5 | 16,9 | 2,0 | 5,5

4 | 38,6 | 33,2 | 34,4 | 34,5 | 2,4 | 1,7

5 | 17,9 | 16,9 | 21,7 | 22,3 | 4,8 | 6,1

6 | 12,4 | 11,8 | 15,5 | 19,9 | 15,8 | 20,3

Навички дитини з рідної мови формуються остаточно в перших класах школи. Багато наших психологів, педагогів і мовознавців наголошували, що навчання другої мови слід починати тоді, коли перша (рідна) мова закріпиться у психіці дитини і вона опанує письмо рідною мовою (Jacevičius, 1970, p. 27, 51, 80, 250, 255; Русский

173

язык в национальной школе, 1977, с. 21; Вайнрайх, 1979, с. 129—131, 139—142; Balčikonis, 1978, p. 106; Daukšytė, 1980, p. 77—78; Bendrosios psichologijos paskaitos, 1980, p. 141 ir t. t.)⁴. Mažesnių gabumų vaikams ankstyvosios dvikalbystės atvejais ikimokyklinėse įstaigose ir net pradinėse vidurinės mokyklos klasėse pastebima neigiama dvikalbystės įtaka: jų ne tik gimtoji, bet ir antroji kalba yra ne tokia gryna ir aiški, jie blogiau dėsto savo mintis, lėčiau išmoksta taisyklingai šnekėti ir rašyti, kartais sulėtėja protinis vystymasis. 732 Kauno ir Šiaulių miestų vaikų darželių dvikalbiai vaikai buvo suskirstyti taip: 647 (88%) bendrasis protinis išsivystymas normalus, 74 (10%) žemesnis ir 11 (2%) silpnas (Jacikevičius, 1970, p. 74, 77).

Надзвичайно важливо, щоб вихователі дошкільних закладів і вчителі початкових класів правильно говорили. У республіці «назріла потреба чітко й відверто говорити насамперед про захист мовлення дітей у дитячих садках від мовного забруднення з боку вулиці та самих працівників дитсадків, а також якнайшвидше перебудувати лінгвістичне виховання на всіх рівнях системи освіти» (Pupkis, 1987, p. 3).

У республіці є об’єктивні умови для визначення оптимального віку початку навчання другої мови, кількості уроків і способу викладання, а також для регулювання практики вивчення іноземної мови так, щоб рідну мову засвоювали якнайкраще. Порівняно з республіками Середньої Азії, у Литві вивчати другу мову легше, оскільки дітей шкільного віку менше, а литовська мова генетично не так сильно відрізняється від російської. Ще 1979 року, коли російську мову починали вивчати не з 5, а з 8,5 років, до 7-річного віку російською володіли лише 2,1% литовців (8-ме місце серед основних національностей союзних республік). Закінчуючи середню школу (у віковій групі 16—19 років), уже тоді 81,5% литовців зазначали, що вільно володіють російською мовою (серед дев’яти національностей другою мовою гірше володіли лише молдавани — 76,4%, а найкраще — естонці, 26,8%). Порівняно з 1970 роком за десятиліття в зазначеній віковій групі частка литовців, які вільно володіли російською, зросла на 20,5% (за темпами в Радянському Союзі — друге місце після узбеків). Тому вважається, що ще до шкільної реформи за рівнем викладання російської мови Литва належала до передових республік (Пяль, 1985, с. 24—30).

У 1985/86 навчальному році в республіці було також 83 школи зі змішаним мовним складом: 30 литовсько-російських шкіл (21509 учнів), 31 російсько-польська (12 136 учнів), 7 литовсько-польських (1967 учнів) і 15 литовсько-російсько-польських шкіл (8351 учень). Співвідношення учнів згаданих національностей у цих школах становило відповідно 65,3 і 34,7%, 73,2 і 26,8%, 13,9 і 86,1%, 19,4, 54,9 і 25,7%. Серед 43.963 учнів змішаних шкіл було 20.934 росіян (47,6%), 15.937 литовців (36,3%) і 7.092 поляків (16,1%).

Починаючи з 1979/80 навчального року в загальноосвітніх школах кількість учнів у школах із литовською мовою викладання щороку зменшується в середньому на 0,27%, у школах із польською мовою викладання — на 0,08%, а в школах із російською мовою викладання — зростає на 0,35% (загалом за 6 років частка учнів у цих школах змінилася так: —1,6, —0,5 і +2,1%). Це переважно пояснюється тим, що частина дітей литовського й польського походження (особливо з дітей зі змішаних сімей) починає навчатися в класах, де мовою викладання є російська.

⁴ Так стверджували також проф. J. Laužikas, K. Ulvydas.

174

Також пропонувалося додавати до підручників для старших класів з математики, фізики, хімії, історії та суспільствознавства для шкіл із литовською мовою викладання словнички литовсько-російської наукової термінології та активно навчати російської термінології на всіх уроках. Оскільки таким чином хочуть краще навчити не математики та інших згаданих предметів, а російської мови, її терміни доцільніше, методичніше й ощадніше подавати в підручниках російської мови та навчати їх на уроках російської мови.

Використання другої мови замість рідної (повне або часткове викладання другою мовою, а також її використання на ранкових заходах у дитячих садках, зборах, у стінгазетах піонерів і комсомольців тощо) звужує сфери функціонування рідної мови й сприяє вихованню не гармонійного білінгвізму, а одномовності. Така діяльність стосується не теми «Російська мова як засіб співпраці народів СРСР», а теми «Російська мова як національна (рідна) мова». Коли 1979 р. в Естонії розглядали рекомендації розпочати викладати російською мовою окремі предмети в школах з естонською мовою викладання (згодом від цього відмовилися через недостатнє володіння другою мовою), кількість естонців, які вільно володіли російською, виявилася загалом на 4,5% меншою (серед молоді віком 16–19 років — на 14,2% меншою), ніж 1970 р. (Пялль, 1985, с. 27).

Гармонійно розвивати білінгвізм можна буде тоді, коли в цій роботі, крім знавців російської мови, учителів і вихователів дитячих садків, активніше братимуть участь також фахівці з рідної мови, психологи та громадськість. Встановлено, що литовці навіть у вищих навчальних закладах запам’ятовують інформацію другою мовою на 22–24,5% гірше, ніж рідною, і гірше її засвоюють (Яникиявичюс, 1965, с. 24).

Не згадуючи популяризованої позакласної та позашкільної роботи другою мовою (факультативи з російської мови, тематичні тижні, олімпіади, колективи художньої самодіяльності, спортивні секції, гуртки російської мови, туризму та краєзнавства, шкільні музеї, клуби інтернаціональної дружби, листування з іншими республіками тощо), у загальноосвітніх школах російською викладають російську мову й літературу та початкову військову підготовку. Під час опитування і вчителі російської мови й літератури, і школярі, які розуміли це питання, а особливо дорослі, що мають дітей (у групах 6, 10, 11, 15, 19 та інших), вважали недоцільним викладати другою мовою ще більше предметів. Школи та їхні групи з російською мовою викладання приймають усіх охочих і створюють для них належні умови. Для тих, хто бажає ще краще опанувати російську мову, вивчати російську мову й літературу та навчатися у вищих навчальних закладах інших республік, у 1976/77 навчальному році в 9 середніх школах Литовської РСР відкрили класи з поглибленим вивченням російської мови. У 1982/83 навчальному році таких шкіл у республіці було 12, а в 1986/87 навчальному році — 29.

На всесоюзній науково-практичній конференції, що відбулася 1982 р. і була присвячена розвитку міжнаціональних відносин, наголошувалося, що для належного опанування російської мови як засобу спілкування народів СРСР потрібно також забезпечити, щоб «росіяни та представники інших національностей, які закінчують школи республіки, добре володіли мовою основної національності республіки. Тоді вони зможуть активніше долучитися до народного господарства республіки, партійної, державної та культурної роботи» (Воспитывать убежденных патриотов-интернационалистов, 1982, с. 52). Мова більшості населення республіки, будучи для нерідних національностей другою або третьою мовою народів СРСР, є важливим засобом інтернаціонально-патріотичного виховання; вона допомагає зміцнювати дружбу народів і навіть поширювати російську мову, адже взаємний білінгвізм не асимілює жодної мови (Пялль,

175

1968, c. 391—398). Проблеми викладання литовської та інших національних мов союзних республік як других мов неодноразово порушувалися в пресі (огляд див. Garšva, 1984, p. 29; пор. також Костенецкая, Берзиньш, 1986, с. 2).

Коли навчання не підкріплене навичками живого спілкування, російськомовні жителі Литовської РСР не стають білінгвами (Михальченко, 1984, с. 192—193), не можуть користуватися другою мовою як засобом спілкування, і тоді залишаються невиконаними вимоги щодо середніх шкіл з російською та польською мовами викладання. Учні не розрізняють або погано розрізняють довгі й короткі голосні літературної литовської мови, не вимовляють звуків ė, o та твердого акутового наголосу, не узгоджують частин мови. 13—19% поляків, українців, росіян і білорусів, які навчалися в випускних класах нелитовських шкіл республіки, заявили, що слабко опанували литовську, а 5—8% (25) — що зовсім її не знають (хоча їх переводили до наступного класу).

Для навчання литовської мови нерідних мовців украй бракує хороших підручників, методичної літератури та фахівців. Із цими проблемами стикаються й литуаністи вищих навчальних закладів, які викладають нерідним мовцям, тому одна кафедра мала б спеціалізуватися в цій галузі. Тоді можна було б готувати викладачів литовської мови та літератури для нелитовських шкіл: нині 30% таких учителів зазначили, що навіть не володіють литовською добре, а серед неспеціалістів, які викладають у II—IV класах, таких більшість. Вони припускаються грубих помилок у вимові, граматиці, лексиці та синтаксисі й від самого початку псують мовлення учнів (а згодом ці помилки нерідко переймають і литовці).

У початкових класах литовської мови замість неспеціалістів, які недостатньо добре знають предмет викладання, мають навчати литуаністи. Потрібно підвищувати кваліфікацію вчителів (на це вказали всі опитані) та зрівняти оплату праці вчителів усіх мов народів СРСР, які вивчаються як другі.

До 1985 р. у школах із російською мовою викладання було 17 щотижневих уроків литовської мови й літератури, а в польських школах — 23 уроки. У журналі ЦК КП Литви «Коммунистас» пропонувалося збільшити кількість цих уроків (Šermas, 1983, p. 28). У 1985/86 навчальному році в школах із польською мовою викладання скоротили один щотижневий урок литовської мови й літератури (у IX класі), а в 1986/87 навчальному році — ще два уроки (скасувавши викладання литовської мови у II класі й залишивши один урок у III класі). Нова система розподілу уроків недосконала: литовську мову слід викладати й тут, починаючи з I класу. Якщо цього не робити, то з трьох уроків, що залишилися в III—IV класах, два поки що краще перенести до старших класів, де їх викладатиме фахівець.

Порівняно зі школами республіки з російською мовою викладання, у польських школах на 8 предметів (музики, іноземної мови, географії, фізкультури та інших) відведено на 3—1 урок більше. У школах Литовської РСР із польською мовою викладання зараз є 44 щотижневі уроки російської мови та 20 уроків литовської, хоча литовська генетично дальша від польської, а тому значно складніша для поляків. Під час реформування школи до 7 предметів у польських школах додали по 1—0,5 уроку, тому скорочення уроків литовської мови й літератури зовсім не обґрунтоване.

Класи, у яких понад 25 учнів, ділять на групи для вивчення російської та іноземної мов, трудового навчання й фізкультури. Пропонується так само організувати навчання литовської мови як для литовців, так і для нерідних мовців. У багатьох нелитовських загальноосвітніх школах є лише спільні кабінети польської—литовської та російської—литовської мов. Варто було б

176

обладнати окремі такі кабінети та забезпечити їх фаховою літературою, технічними засобами навчання.

Слід роз’яснювати користь вивчення мови регіонального спілкування республіки. Мовні навички можна було б розвивати на факультативах із литовської мови, у гуртках, на олімпіадах тощо — багато чого можна запозичити з удосконалення викладання російської мови, а також з досвіду інших республік. В Естонії, Латвії, Литві мову титульної національності викладають на телебаченні; у Латвії з 1980 р. щороку успішно проводяться олімпіади з латиської мови для учнів російськомовних шкіл, а 1985 р. експериментально почали навчати латиської мови в російськомовних дитячих садках (див. Костенецкая, Берзиньш, 1986, с. 2). Якщо дошкільне навчання другої мови вважається корисним і російську мову викладають у литовських і польських дитячих садках, чому литовської мови, якої важче навчитися, не викладають у російськомовних дошкільних закладах республіки?

У союзних республіках (Грузія, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Україна, Азербайджан, Киргизія, Туркменія) школи працюють аж сімома-чотирма мовами: крім мови титульної національності та російської, викладають також іншими місцевими мовами (більшість представників цих національностей зазвичай живе в сусідніх республіках). 1980 р. ухвалено постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів про економічний і соціальний розвиток районів проживання народів Півночі, яка передбачала видання їхніми мовами програм, підручників та інших навчальних засобів для шкіл і дошкільних закладів. Частина представників нечисленних народів Сибіру, Півночі та Далекого Сходу бажала, щоб у початкових класах навчання велося їхньою рідною мовою або щоб її викладали як предмет у російськомовних школах (див. Губогло, 1984, с. 137, 139—142, 153).

У сусідній Білорусі з 8 прикордонних шкіл, у яких 1957 р. двічі на тиждень почали викладати литовську мову як предмет (після війни в тих місцевостях іще переважно розмовляли литовською), донині збереглися три: середня школа в селі Гервети Островецького р-ну, восьмирічна школа в Гирах і восьмирічна школа в Пелесі Вороновського р-ну. Цим школам дуже бракує вчителів литовської мови, опіки, педагогічної та художньої литовської літератури тощо.

У школах Литовської РСР із російською мовою викладання, де близько половини учнів становлять поляки, білоруси й українці (пор. Gaučas, Karalienė, 1981, p. 14), також потрібно підвищувати культуру рідної мови, оскільки формуються місцеві варіанти російської мови (пор. Трифоновас, 1978; Гаршва, 1986).

К. ГАРШВА, Я. ТРИФОНОВАС

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ У СФЕРІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ ЛИТОВСЬКОЇ РСР

Резюме

У 1983 і 1985—1986 рр. було опитано 1375 жителів ЛитРСР (90% — литовці). Це були учні старших класів міських і сільських загальноосвітніх шкіл та міських ПТУ, студенти, учителі, викладачі, а також робітники і службовці. За допомогою анкети вивчали рівень володіння литовською, російською та іншими мовами народів СРСР і потребу в них, способи вдосконалення їх викладання тощо (загалом 35 запитань).

12. 1880

177

Литовською та російською мовами добре володіли відповідно 80,3 і 42% опитаних, задовільно — 15,8 і 50%, слабо — 2 і 6,8%; 78,2% інформантів хотіли розмовляти, читати й писати другою мовою (переважно ті, хто добре нею володів), 11,8% — лише розмовляти, 6% — читати й писати. Опитані пропонували вдосконалити засоби навчання (підручники тощо) з литовської та російської мов, підвищити якість уроків, поліпшити роботу дошкільних закладів тощо. Більшість учнів і викладачів вважали недоцільним подальше збільшення кількості уроків російської мови та переведення ще деяких дисциплін на другу мову викладання.

К. Гаршва, Й. Трифоновас

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ У СИСТЕМІ ОСВІТИ ЛИТОВСЬКОЇ РСР

Анотація

У 1983 та 1985—1986 роках було опитано 1375 учнів, студентів, учителів тощо, які проживали в Литовській РСР (90% із них були литовцями). Литовською та російською мовами добре володіли відповідно 80,3% і 42% опитаних, задовільно — 15,8% і 50%, погано — 2% і 6,8%. 78,2% інформантів хотіли розмовляти, читати й писати другою мовою, 11,8% — лише розмовляти, 6% — читати й писати. Значна кількість інформантів пропонувала вдосконалити підручники, підвищити якість уроків, поліпшити дошкільне навчання тощо.

LITERATŪRA

I

Leninas V. Ar reikalinga privaloma valstybinė kalba? // Raštai. V., 1953. T. 20. P. 54—56.

Gorbačiovas M. TSKP Centro Komiteto Politinis pranešimas Tarybų Sąjungos Komunistų partijos XXVII suvažiavimui // Tiesa. 1986. Vasario 26. P. 2—8.

Tarybų Sąjungos Komunistų partijos Programa. V., 1986.

Tarybų Socialistinių Respublikų Sąjungos Konstitucija (Pagrindinis Įstatymas). V., 1977.

II

Adlys P. Antroji kalba // Mokslas ir gyvenimas. 1983. Nr. 4. P. 32—33.

Balčikonis J. Rinktiniai raštai. V., 1978. T. 1.

Bendrosios psichologijos paskaitos. V., 1980.

Bražėnas P. Penkios dienos — penkeriems metams // Pergalė. 1986. Nr. 9.

Daukšytė J. Lietuvių ir rusų kalbų mokėjimo lygio, kaip ankstyvosios ir vėlyvosios dvikalbystės formavimosi rezultato, palyginimas // Mokymo ir auklėjimo klausimai. V., 1980. P. 77—78.

Garšva K. Antrosios kalbos funkcionavimas ir mokymas // Mūsų kalba. 1982. Nr. 5. P. 10—14.

Garšva K. Tobulinkime kalbų mokymą // Mūsų kalba. 1984. Nr. 4. P. 25—29.

Jacikevičius A. Daugiakalbystės psichologija. V., 1970.

Karaliūnas S. Respublikos lingvosocialinės situacijos charakteristika // Kalbų kontaktai Lietuvos TSR. V., 1983. P. 4—45.

Liaudies švietimas. K., 1979.

Lietuvos Tarybų Socialistinės Respublikos liaudies švietimo įstatymas // Tiesa, 1986. Liepos 16.

Nut arimų, įsakymų ir instrukcijų rinkinys / LTSR švietimo ministerija. V., 1979—1986. Nr. 49—74.

Pupkis A. Ir kalboje reikia persitvarkyti // Vakarinės naujienos. 1987. Sausio 12. P. 3.

Šernas V. Kai kurie pedagoginiai ir sociologiniai kalbų mokymo aspektai daugiakalbystės sąlygomis // Socialinės lingvistikos problemos. V., 1979. P. 35—40.

Šernas V. Brolybės ir draugystės kalba // Komunistas. 1983. Nr. 10. P. 25—28.

178

Вайнрайх У. Языковые контакты. Киев, 1979.

Выступления участников съезда писателей // Литературная газета. 1986. 21 июля.

Исаев М. И. Марксистско-ленинские принципы национально-языковой политики КПСС// Изв. АН СССР. Сер. лит-ры и яз. 1986. Т. 45. № 2. С. 120–129.

Гаршва К. К. Развитие двуязычия в Литовской ССР // Тр. АН ЛитССР. Сер. А. 1982. Т. 3(80). С. 120–130.

Гаршва К. К. Акустические особенности вокализма русского языка в сопоставлении с литовским языком//Тр. АН ЛитССР. Сер. А. 1986. Т. 1(94). С. 111–116.

Грумадене Л. Социолингвистическое исследование литовской речи коренных вильнюсцев // Kalbu kontaktai Lietuvos TSR. V., 1983. P. 62–101.

Губогло М. Н. Современные этноязыковые процессы в СССР. М., 1984.

Копыленко М. М., Саина С. Т. Функционирование русского языка в различных слоях казахского населения. Алма-Ата, 1982.

Корсакас Ю. Функционирование родного и русского языков в школах Советской Литвы// Socialinės lingvistikos problemos. V., 1979. P. 41–56.

Костенецкая М., Берзиньш У. Язык есть исповедь народа… // Лит. газ. 1986. 26 ноября. С. 2.

Михальченко В. Ю. Проблемы функционирования и взаимодействия литовского и русского языков. Вильнюс, 1984.

Пялль Э. О некоторых вопросах развития наций и национальных языков Советского Союза // Изв. АН ЭстССР. Общественные науки, 1968. Т. 17. № 4. С. 386–401.

Пялль Э. Н. Развитие национальных языков в СССР и современные проблемы двуязычия // Проблемы эстонско-русского и русско-эстонского двуязычия. Таллин, 1985. С. 5–39.

Русский язык в национальной школе. М., 1977.

Спурга В. На качественно высшем уровне // Русский язык в школе. 1986. № 4. С. 1–4.

Трифонас Я. С. Функционирование и взаимодействие русского и литовского языков в Литовской ССР: Дис. … канд. филол. наук. М., 1978. Машинопись.

Ханазаров К. Х. Решение национально-языковой проблемы в СССР. М., 1977.

Шепетис Л. К. Забота партии о духовном потенциале советского народа // Русский язык – язык дружбы и сотрудничества народов СССР. М., 1981.

Шимкус С. Интернациональное воспитание трудящихся села // Интернациональное воспитание трудящихся. Рига, 1967.

Шярнас В. Очерки по лингвистике. Вильнюс, 1976.

Шярнас В. И. Теоретические основы обучения нескольким языкам в школе (на материале Литовской ССР): Автореф. дис. … д-ра пед. наук. М., 1978.

Яцкявичюс А. О продуктивности вербальной памяти в системе двух языков // Науч. тр. вузов ЛитССР. Педагогика и психология. Вильнюс. 1965. Т. 7.

12⁶