LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994)

ПИТАННЯ НОРМАЛІЗАЦІЇ МОВИ

GRAŽINA SMALINSKIENĖ

ЛИТОВСЬКЕ SALÀ, ЛАТИСЬКЕ SALA «СЕЛО»

Діалектні слова лит. salà, лат. sala «село» утворюють омонімічні пари зі спільним східнобалтійським географічним терміном лит. salà, лат. sala «острів». Деякі етимологи зближують лит. salà, лат. sala «село» зі сл. *selo «поле, земля», давньоверхньонім. sal «житло; зала» (Būga I 333; Trautmann 248; Pokorny 898). Усі ці слова пов’язують з і.-є. коренем *sel- «місце проживання» (Pokorny 898).

У монографії норвезького балтиста й славіста Chr. Stanga «Lexikalische Sonderübereinstimmungen zwischen dem Slawischen, Baltischen und Germanischen» відповідник сл. *selo, давньоверхньонім. sal, лит. salà, лат. sala подано не без застережень, особливо з огляду на паралель між балтійською та германською лексемами (Stang 46–7). Ця ізоглоса не може вважатися цілком надійною, доки немає достовірної етимології сл. *selo. Дискусійним є й походження балтійських слів. Спробуємо докладніше проаналізувати цю проблему.

Балтійські лексеми, що розглядаються, слід аналізувати нерозривно з омонімічними словами лит. salà, лат. sala «ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою». Не виключено, що ці слова та лит. salà, лат. sala «село» є етимологічно спорідненими.

Походження лит. salà, лат. sala «ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою» є ясним. Ці слова, а також лит. àtsala «врізання річки в берег» пов’язують із лит. šálti «текти», selėti «крастися, підкрадатися», прус. salus «струмок (від дощу)» (Būga II 305). Останні слова походять від і.-є. кореня *sel- «стрибати; розколюватися», пор. гр. ἅλλομαι «стрибаю, розколююся» (*seli̯ō), лат. saliō, -īre, -uī (-iī), -tum «стрибати; розколюватися» (Pokorny 899).

У діалектах відомі й інші значення цих омонімічних слів: лит. salà «невелика підвищена суха ділянка землі в болоті, трясовині; польова ділянка; клаптик орної землі, ґрунту серед лук; галявина в лісі; лужок посеред літнього поля або житнього лану; ділянка, поросла травою одного виду чи іншими рослинами, купина» (східні верхньолитовці — утенці та вільнюсці, а також південні верхньолитовці — LKŽ XII 59); лат. sala «невелика підвищена суха ділянка землі в болоті; лісова земля, узлісся, віддалена від дому польова ділянка, край поля; невелика ялина або сосновий гай, група різних дерев у лісі; ґрунт, польова ділянка» (верхньолатишські діалекти — ME III 664; EH II 423).

Зазначаючи, що лит. salà, лат. sala є географічним терміном, маємо враховувати типологічні закономірності, характерні для розвитку семантичної структури таких термінів. За твердженням дослідниці балтійських географічних термінів L. Nevskajos, слова, що позначають підвищений рельєф (височину), до яких належать і лит. salà, лат. sala, нерідко набувають значень «луг; поле». Це відбувається внаслідок актуалізації ознаки, яку авторка умовно називає

12. Lietuvių kalbotyros klausimai, XXXI

177

«у господарському аспекті». Лит. salà, лат. sala інваріантна ознака «ділянка суші, оточена з усіх боків водою» набуває таких модифікацій: «польова ділянка», «ділянка орної землі, ґрунту серед лук», «галявина в лісі», «лужок посеред літнього поля або житнього поля», «ділянка, заросла рослинами одного виду» (Невская 155). Пор. семеми слов’янських діалектних остров, ostrów, які втратили ознаку «оточений водою»: «місце, заросле лісом серед болота», «лісова ділянка на відкритому просторі», «польова ділянка серед лук» (Толстой 51).

На підставі такого семантичного переходу «височина серед води» → «польова ділянка, рілля» → «лука» → «ліс» легко можна припустити виникнення омонімів лит. salà, лат. sala «село». Варто згадати специфіку формування селянських поселень: села зазвичай виникали біля річок і озер, розташовувалися посеред своїх угідь — ріллі, лук, лісів, боліт; пор. лат. sala «село (посеред болота)», відоме в Тауркалне (Брейдак 17).

Що засвідчує поширення омонімів лит. salà, лат. sala «село»? Місця вживання лит. salà такі: 1) за межами території Литви — околиці Даугавпілса, Краслави, Браслав, Опса, Лазуни (у говірках литовців у прикордонній зоні литовської та білоруської мов, до якої належать останні з названих місцевостей, є також запозичення зі слов’янської selà LKA I 46; це, здається, свідчить про те, що лит. salà також може бути запозиченням, оскільки тут, за винятком Лазунів, послідовно вимовляється твердий приголосний s перед голосним e¹. У лазунській говірці, як видно з LKA I 46 (карта № 9), поширеніша назва села ūlyčia, ūlyčia²); 2) також у прикордонній зоні литовської та білоруської мов, на території Литви — Римше, Тверечюс, Дісна, Мілагенай, Парингіс, Адутишкіс, Швенчоніс (у цих місцевостях уживається також запозичення зі слов’янської ūlyčia, ūlyčia, ūlyčia) (LKŽ XII 59; LKA I 46 (карта № 9)).

Лат. sala (sola) відоме у верхньолатиській говірці (Вішки, Аулеја, Скаїста, Іжвалта, Пілда, Звіргздіне, Варакляни, Баркава, Тільзе — ME III 664; EH II 423; ADT I 76). До східної частини середньолатиського діалекту (Тауркалне) лат. sala потрапило з верхньолатиської говірки (Брейдак 17).

Як бачимо, ці дані про поширення не суперечать тому, що окремі семеми омонімів лит. salà, лат. sala «ділянка суші, оточена з усіх боків водою» могли породити омоніми лит. salà, лат. sala «село», з огляду на географічні чинники.

Пояснюючи виникнення лат. sala «село», Я. Ендзелін також спирався на другий член пари омонімів, зокрема на такі значення: «лісова земля, узлісся, польова ділянка далеко від дому, край поля; ялинничок або сосничок, група дерев різних порід у лісі». Sala у латиській мові відоме не лише як апелятив, а й як топонім; пор. Salas селянська садиба (Метрієна, Яунруозе, Заса), Salas ліс (Заса). Топонім Mēlnā-sala «селянська садиба» (Лубана) важко відрізнити від Mēlnā-sala «ліс» (Ліаудуона), а також від Mēlnā-sala «село» (Сілажани), «маєток» (Ругайї), «селянська садиба» (Аташене, Балва), Mēlnā-sala «ліс» (Акниста, Дігная, Праулєна) (LV II 413). На думку Ендзелина, назва садиб або сіл Liep(u) sala(s), імовірно, походить від липового лісу, у якому виникло поселення (пор. Liepu-sala населений пункт (Баркава), селянська садиба (Балтінава, Мар-

¹ Слово selà наведене також у словнику М. Нідермана (III 633).

² Цими словами в діалектах називають лише села вуличного типу. У LKA це не зафіксовано.

178

(kalnė), Liepu-salas — селянська садиба в лісі (Malupė) LV II 366). На думку Ендзелінса, з таких власних назв абстрагувався апелятив sala «село» (EM III 664).

Чимало таких топонімів є і в литовському ономастиконі, особливо у східній і південній частинах Литви, пор. Salà — село (Smalvos, Daugai, Igliauka ASŽ II 270, Lazūnai VK); Salà — хутір (Antazavė VK); Salà — ліс (Rodūnia, Suginčiai, Anturkė, Leliūnai, Kuktiškės, Gelvonai, Degučiai, Kriaunos VK); Salà — поле (Smalvos, Rodūnia, Labanoras VK); Salà — рілля (Antazavė, Čiobiškis, Joniškis (Molėtai) VK); Salėlė — село (Ceikiniai ASŽ II 270); Sàlos — село (Linkmenys, Lazdijai, Rokiškis ASŽ II 271); Sàlos — містечко (Rokiškis, Білорусь, Smurgainiai VK); Sàlos — хутір (Alanta, Obeliai, Sudeikiai ASŽ II 271), Sàlos — поле (Dubičiai, Šalčininkai, Breslauja, Rimšė VK); Sàlos — рілля (Rimšė VK); Sàlos — лука (Breslauja VK); Sàlos — ліс (Dūkštas VK); Liepsalos — хутір (Papilys ASŽ II 161).

Більшість цих латвійських і литовських топонімів розташована на території поширення слів лит. salà, лат. salà у значенні «село». Номінація таких топонімів здебільшого ґрунтується на географічному положенні позначуваних ними об’єктів, наприклад, Sàlos — село в Ігналінському районі, в околицях Лінкменаса, розташоване між трьома озерами; маєток у Ризькому окрузі наприкінці XVII ст. Salas утворився з кількох сіл, відокремлених одне від одного неродючими піщаними дюнами та болотами, чагарниками й хвойними лісами (Липения 137).

Очевидно, можна стверджувати, що розглянуті тут омоніми насправді слід вважати словами однієї етимології, тобто семантичними омонімами. До цього різновиду омонімів ці слова відніс і В. Урбутіс (Urbutis 176).

У такому разі лит. salà, лат. salà «село» — лексема, властива лише східнобалтійським мовам.

СКОРОЧЕННЯ

ADT — Augšzemnieku dialekta teksti: Latgaliskas izloksnes. Rīga, 1983.

ASŽ — Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas. V., 1976. D. 2.

Būga — Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1958—1961. T. 1—3.

EH — Endzelīns J., Hauzenberga E. Papildinājumi un labojumi K. Mīlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai. Rīga, 1946. S. 2.

LKA — Lietuvių kalbos atlasas. V., 1977. T. 1.

LKŽ — Lietuvių kalbos žodynas. V., 1981. T. 12.

LV — Endzelīns J. Latvijas PSR vietvārdi. Rīga, 1961. D. 1. S. 2.

ME — K. Mūlenbacha Latviešu valodas vārdnīca / Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. Endzelīns. Rīga, 1927—1929. S. 3.

Pokorny — Pokorny J. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern und München, 1959.

Stang — Stang Chr. S. Lexikalische Sonderübereinstimmungen zwischen dem Slavischen, Baltischen und Germanischen. Oslo—Berlin—Tromsø, 1972.

Trautmann — Trautmann R. Baltisch—Slavisches Wörterbuch. Göttingen, 1923.

Urbutis — Urbutis V. Способи утворення омонімів лексики литовської мови: дис. канд. філол. наук. V., 1955.

VK — картотека ономастикону Інституту литовської мови.

12*

179

Брейдак — Брейдак А. Діалектна лексика латгальських говірок верхньолатиського діалекту та її історичні зв’язки: Автореф. дис.... канд. філол. наук. Рига, 1969.

Лиениня — Лиениня Дз. Про типи поселень латиських селян у XII ст. // Сільські поселення Прибалтики XIII—XX ст. М., 1971. С. 123—141.

Невская — Невская Л. Г. Балтийская географическая терминология. М., 1977.

Толстой — Толстой Н. І. До проблеми вивчення слов’янських місцевих термінів // Місцеві географічні терміни. Питання географії. Зб. 81. М., 1970. С. 46—53.

ІНШІ СКОРОЧЕННЯ

гр. — грецька

іє. — індоєвропейська

лат. — латиська

лит. — литовська

лат. — латинська

пор. — порівняй

прус. — прусська

сл. — слов’янська

давньоверхньонімецька

LIT. SALĀ, LETT. SALA „DORF“

Резюме

У цій статті робиться спроба довести, що литовське salā, латиське sala «село» не слід зіставляти зі слов’янським *selo «поле, рілля» та давньоверхньонімецьким sal «дім, зала», останні слова слід пов’язувати з індоєвропейським коренем *sel. «житлове приміщення». Вони мають ту саму етимологію, що й омонімічні слова литовське salā, латиське sala «острів».

Слід наголосити, що ці слова є географічними термінами, і зважати на типологічні закономірності, характерні для розвитку семантичної структури таких термінів. Л. Невська стверджує, що слова на позначення підвищеної місцевості нерідко набувають значень «луг; поле». Литовське salā, латиське sala «острів» набувають таких відтінків значення: «рілля», «рілля, оточена луками», «лісова галявина», «луг серед ярих зернових або в житньому полі», «ділянка рослин одного виду».

З огляду на такий семантичний перехід «підвищення ґрунту серед болота» → «рілля, поле» → «луг» → «ліс» легко здогадатися про походження омонімів литовського salā, латиського sala «село». Варто також згадати про особливості виникнення селянських поселень: села здебільшого виникали біля річок і озер, вони розташовувалися серед ріллі, луків, лісів і боліт; пор. латиське sala «село (на болоті)» (Тауркалне).

Поширення окремих семем литовського salā, латиського sala «острів», від яких могли утворитися омоніми литовське salā, латиське sala «село», не суперечить поширенню цих омонімів. Пояснюючи походження латиського sala «село», Я. Ендзелін спирався на назви місцевостей, наприклад Salas «селянське господарство», Salas «ліс», Mēlnā-sala «селянське господарство», Mēlnā-sala «ліс». У литовській збірці назв чимало таких топонімів. Більшість цих топонімів трапляється в областях, де поширені слова литовське salā, латиське sala «село».

Назви цих місцевостей здебільшого зумовлені географічним розташуванням позначуваних ними об’єктів.

На нашу думку, усе це дає підстави зробити висновок, що розглянуті омоніми етимологічно споріднені, тобто є семантичними омонімами. У такому разі литовське salā, латиське sala «село» — лексема, характерна лише для східнобалтійських мов.

180