LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXV (1995)

LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS TYRINĖJIMAI

Irena ERMANYTĖ

ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ЯК СЕМАНТИЧНА Й ЛОГІЧНА ОСНОВА АНТОНІМІЇ

Семантична антонімія ґрунтується на словах із протилежними значеннями, які називають протилежні властивості та ознаки, описують протилежні явища й процеси, наприклад: добрий — поганий, веселий — сумний, щастя — нещастя (властивість); починати — закінчувати, весна — осінь, старт — фініш, завжди — ніколи (час і його тривалість); верх — низ, зовнішність — внутрішність, на — під (місце); тягнути — штовхати, входити — виходити, схід — захід, сюди — туди (напрямок); швидкий — повільний, хутко — поволі (темп); сильний — слабкий, інтенсивний — повільний, посилювати — послаблювати, збудження — пригнічення (інтенсивність). Зазвичай семантичні протилежності досить різноманітні, а типи відношень між ними — неоднакові. Наприклад, властивості прикметників або рух, виражений дієсловами, можна аналізувати одним чином, а якісні протилежності — іншим.

Логічні протилежності — це семантичні взаємовідношення двох несумісних понять, між якими може бути або одне проміжне поняття (див. білий — чорний; проміжне поняття сірий), або навіть кілька проміжних понять: білий — світлий, сірий, темний — чорний. Отже, логічну основу антонімії становлять не суперечні (білий — небілий), а протилежні (білий — чорний) поняття.

Однак у мові все дещо інакше, оскільки протилежність можлива не лише між якісними прикметниками. Теоретичні дослідження систем семантичної та логічної антонімії показують, що антоніми — це такі слова, які відповідають будь-якій із цих вимог:

a) слова X і Y, позначаючи протилежні поняття та будучи крайніми членами узгодженої множини, перебувають у контрарному відношенні X — (не X/ не Y) — Y: добрий — (недобрий/непоганий) — поганий.

b) слова X і Y означають векторну протилежність різних напрямків, дій, ознак тощо: підвищувати — знижувати, входити — виходити, привозити — вивозити, демократичний — антидемократичний, ліворуч — праворуч, тут — там тощо. Цей клас антонімів складають переважно дієслова, прикметники, прислівники тощо.

c) слова X і Y, формально позначаючи суперечні поняття X — не X, у мові можуть також виражати контрадикторну протилежність. Цей клас антонімів утворюють переважно якісні прикметники або дієприкметники, що виконують функції прикметників, іменники та прислівники, наприклад: живий — мертвий, правдивий — неправдивий, правда — брехня, відкритий — закритий, разом — окремо, неодружений — одружений тощо. Між цими антонімічними протилежностями немає проміжного члена, а па-

9

та протилежність не є градуальною, однак характеризується комплементарністю. Заперечуючи одну з цих протилежностей, отримуємо іншу — визначену й крайню протилежність, наприклад: неодружений – не + неодружений = одружений, живий – не + живий = мертвий.

d) слова-конверсиви виражають обернені відношення членів антонімічної пари, тобто ситуація (дія, відношення) зображується як взаємозворотна з погляду різних її учасників. Існування конверсивів зумовлює логічний наголос, який виокремлює найважливішого учасника ситуації, наприклад: Сусід продав батькові коня = Батько купив коня в сусіда.

Конверсиви утворюють дієслова з протилежними значеннями (виграти – програти і програти – виграти), а також прикметники й прислівники вищого ступеня, наприклад: Брат старший за сестру – Сестра молодша за брата тощо.

Між усіма названими словами з протилежними значеннями та типами їхніх семантичних відношень існує певний зв’язок: сама природа слів (їхнє категоріальне значення та семантико-граматична типізація) у багатьох випадках зумовлює той чи інший вид антонімів.

Один із членів протилежності зазвичай заперечує інший член. Цей член є семантично складним (наприклад: шляхетний «той, хто дотримується норм моралі» – підлий «той, хто не дотримується норм моралі»). Внутрішньою семантичною ознакою антонімічності є не будь-яке, а найсильніше заперечення. Однак заперечення, закладене в одному з членів пари, ще не означає, що одне з протилежних значень (понять) насправді заперечується. Це заперечення виявляється лише під час семантичного аналізу, коли антоніми розглядають як семантичне інваріантне явище. Наприклад, другі члени антонімічних пар тепло – холод, правда – брехня є заперечними. А в логіці все навпаки. Поняття холод, брехня є констатувальними, оскільки тут немає ані позитивних, ані негативних понять. Отже, такі поняття, як теплий – нетеплий, короткий – некороткий тощо, з погляду логіки є рівнозначними.

Основними складниками, необхідними для аналізу протилежностей, як і для семантичного аналізу загалом, є текст, дослідник і мовна система.

Для аналізу з тексту відбирають певні об’єкти — протилежні значення слів і відношення між елементами мови, що виражаються цими словами.

Дослідник необхідний, оскільки він аналізує досліджуваний текст. На думку російського вченого А. Зінов’єва, багато наукових проблем «розв’язувалися б легше, якби замислилися про дослідників, без яких певні проблеми взагалі неможливо розв’язати» (Зиновьев 1971: 10).

Цей дослідник обов’язково повинен розуміти мовну систему, семантично аналізувати протилежності в тексті й добре володіти мовою, яку аналізує.

Виокремлюють щонайменше кілька етапів семантичного аналізу протилежностей.

Добре володіючи мовою, дослідник, спираючись на інтуїцію та мовний досвід мовців, попередньо добирає потрібний матеріал. Навіть найзагальніший і ще не завершений етап аналізу показує, що одні семантичні відношення між словами є випадковими й ізольованими, а інші, навпаки, регулярно повторюються, є закономірними й охоплюють значну частину лексичної системи. Типові речення, що відповідають цим вимогам, виявляють найсуттєвіші властивості антонімів, їхні синтагматичні й парадигматичні відношення в мові. Семантичні протилежності литовської мови зазвичай відображаються в синтагматичному, парадигматичному та прагматичному аспектах.

10

Синтагматичний аналіз протилежностей

Досліджуючи антоніми в синтагматичному аспекті, враховували основні умови їх уживання в мові:

a) регулярний контекст: обидва антоніми зазвичай уживаються в одному реченні. Тоді вони більше доповнюють один одного й водночас підкреслюють свою протилежність. Напр.: довгий — короткий (Для працьовитого й найдовший день короткий Užp.* Коли сніг поле замете і крига води скує, ти будеш самотнім гостем короткого дня, довгої ночі V.Myk-Put); сильний — слабкий (Ти така сильна, що могла б бути чоловіком. Ти така слабка, що могла б бути немовлям J.Marcin. Слабкі чекають нагоди, що трапиться, а сильні самі її знаходять PPr102); північ — південь (На півдні тепліше, на півночі холодніше J. Птахи, що живуть на півночі, з настанням зими відлітають на південь T.Ivan); сходити — заходити (Дивлюся у вікно — сонце сходить, дивлюся в інше — вже сонце заходить M.Mart. Заходь, сонце, сходь, місяцю, подай святий вечір flk).

b) сталі лексичні зв’язки: обидва антоніми вживаються з тими самими словами. Напр.: добрий — поганий (Добрі справи далеко чути, погані — ще далі flk. Доброму орачеві й поганий кінь добре оре, поганому й добрий абияк Ds); свій — чужий (Хто шукає чужих країв, той завжди втрачає свої V.Krėv. Свій хліб смачніший за чужі пироги Al).

Ілюстративні речення було дібрано так, щоб регулярні повторювані в них семантичні відношення між словами з протилежними значеннями були закономірними, мали сталі лексичні зв’язки й охоплювали значну частину литовської лексичної системи.

Під час розгляду антонімів у синтагматичному аспекті з’ясувалося, що вони можуть бути справжніми й контекстуальними.

Справжні антоніми в будь-якому контексті мають протилежні значення. Напр.: великий, великий — малий (Малий кущ перекидає великий віз B. Малим народився, великим виріс J.Jabl. У Пруссії готувалися до війни не лише в містах, а й у менших та більших замках і прикордонних укріпленнях A.Vien); ранок — вечір (Ой ранок, ранок, скоро буде вечір, приїде хлопець із самого ранку (д.) J.Balč. Ранок мудріший за вечір Srd. Сови полюють переважно у вечірніх і ранкових сутінках або місячної ночі T.Ivan).

У мові є чимало й контекстуальних антонімів, однак докладніше їх буде розглянуто як стилістичний засіб мови в розділі прагматичного аналізу.

Було помічено, що поняття протилежності значень слів дуже важливе не лише з погляду їхньої парадигматичної тотожності й відмінності, а й у випадках їхнього синтагматичного вживання в тексті. Синтагматичний аналіз протилежностей засвідчує закономірність їх уживання в мові. Ще Ф. де Соссюр поряд із парадигматичними відношеннями, що об’єднують «відсутні елементи (in absentia) у потенційний мнемонічний (= запам’ятовуваний) ряд», виокремлює й протилежності, які «завжди очевидні (in praesentia)» (Соссюр 1933: 121). Це й спонукає говорити про синтагматичні та парадигматичні протилежності.

* Ілюстративні приклади взято з кн.: Lietuvių kalbos žodynas 3—16, Vilnius, 1956—1995; II leid. 1—2, 1968—1969 і з картотеки цього словника.

11

Для синтагматичного протиставлення (синонім семантичного протиставлення) вживаються антонімічні контексти, у яких регулярно повторювані протилежності ніби зближують антоніми, наприклад: Він день і ніч (увесь час) працює J.Jabl. Хороший чи поганий (будь-який) — для матері все дитина Trgn. З тих самих уст і тепло, і холодно (і зло, і добро) S.Dauk. Той чи зима, чи літо усе босий та босий Tvr. Влітку ні спійманий, ні відпущений (почуваючись ніяково, розгублений) стояв у сінях V.Myk-Put. Аналізуючи такі конструкції протиставлення, бачимо не лише семантично узгоджені антоніми, а й різноманіття протиставлень, що засвідчують прагматичне зближення слів. Хоча такі конструкції та контексти протиставлення властиві не тільки словам із протилежними значеннями, а й словам інших категорій, їхній аналіз допомагає нам з’ясувати закономірності вживання антонімів у мові та виявити їхні найзагальніші класи. Особливо важливо те, що антоніми, співвідносячись як певні синтагматичні протиставлення, утворюють найрізноманітніші контрасти. Крім того, такі сполуки найчастіше є фразеологізмами.

Для аналізу такого типу насамперед інтуїтивно добирають тексти з відповідними протиставленнями. Спочатку ці протиставлення аналізують з погляду форми, тобто структурно, а потім — з погляду значень, тобто семантично. Отримані результати згодом синтезують і формулюють висновки.

Найчисленніший тип цих протиставлень утворюється за допомогою сполучників і (та). Наприклад:

Домашній хліб і великому, і малому здавався медом дев’яти сортів J.Mik. Грюми — два кольори. Два основні — білий і чорний. J.Marčin. Між пеклом і небом, між добром і злом, між білим і чорним стоїть людина J.Marčin. У державі є національна більшість і національні меншини S.Šalk. Щастя і нещастя минають з часом M.Valanč. Любов і ненависть, поблажливість і впертість... в одну мить одне, в наступну — інше почуття брало гору K.Bor. Життя, сповнене турбот, трагічних і комічних подій... почало вибухати зсередини J.Mik. Я — наче джерело, з якого завжди тече добро і ніколи не може вичерпатися K.Sirv.

До дещо іншого типу синтагматичних протиставлень, що виражають векторне протиставлення, належать антоніми, виражені дієсловами та прислівниками. Наприклад:

Багато турбот і праці вкладають голландці, підвищуючи й знижуючи насипи rš. Кожен механік зобов’язаний розібрати й зібрати машину rš. Я — влада... Можу звеличити і можу принизити J.Marčin. Укладаючи й підводячи, думаю, як його врятувати Žem. А натовпи, що спочатку йшли, а потім рушили слідом, кричали M.Dauks. Шкіра старих кабанів буває уздовж і впоперек помережана шрамами sp.

Найчастіше сполучником і у тексті поєднуються також антоніми-конверсиви, наприклад: Наша команда перемогла, а гості знову програли (= Гості програли, а наша команда знову перемогла); Сільськогосподарську продукцію дешево закуповують і дорого продають (= Сільськогосподарську продукцію дорого продають і дешево закуповують) тощо.

Так само співвідноситься й інший тип синтагматичних протиставлень, поєднаних повторюваним сполучником і (і X, і Y). Наприклад:

Литовській мові властиві і відкриті, і закриті склади rš, Людина має pa-

12

достатньо і диявольського, і божественного ґатунку J.Marcin. Рота людям не зав’яжеш. Плітку лиху рознесуть і вороги, і друзі J.Gruš. Вовки вили і тонко, і грубо — страшно виходити Krš. Почав нападати і тут, і там, шукаючи допомоги V.Kudir.

Протиставлення з цими повторюваними сполучниками і надають експресивності протилежним значенням, підсилюють їх. Тут акцентується численність ознак, явищ, об’єктів тощо.

У литовській мові є такі протиставлення, у яких протилежні ознаки, дії, явища тощо подаються паралельно. У цьому разі використовуються повторювані сполучники то, якщо, коли. Наприклад:

Старий то наближав, то віддаляв тютюнницю rš. Ото ж бо зозуленька озирається й метушиться, то кує, то плаче, то сміється, регоче A.Baran. Голос звучав то сильніше, то слабше, наче орган, коли повітря надходить нерівномірно rš. Якщо невинний — зачини двері, якщо винний — забирайся геть Hk. Якщо корені міцні, залишають довші пагони, якщо слабкі — коротші rš. Коли смерть далеко, її кличуть, коли близько — її проганяють Skr. Коли забудеш, співатимеш, коли згадаєш, плакатимеш J.

За допомогою цих сполучників утворюються речення, у яких виражено паралельні векторні протиставлення. Наприклад:

Маленька тваринка рухалася дуже повільно, увесь час ворушачи вусами то ліворуч, то праворуч rš. Птахи то здіймалися вгору, то знову опускалися вниз rš. Коли повертаєшся, радісно, коли йдеш, ні те ні се Erž.

Аналогічні протиставлення утворюються і за допомогою сполучників чим, де (чим, де X, тим, де Y). Наприклад:

Він не розумів, де фізичний біль, де душевний rš. Ти відчуваєш і власну ціну, бачиш, де ти маєш рацію, а де ні rš. Чим веселіші юні літа, тим сумнішим має бути час старості V.Krėv.

Протиставлення з повторюваними заперечними сполучниками ні (не) X, ні (не) Y — це наче трансформований антонімічний контекст і X, і Y, лише поданий у заперечній формі й такий, що виражає байдужість, нейтральність; іноді ці протиставлені члени, заперечуючи один одного, немов зливаються в одне ціле. Наприклад:

Однак із неба ні рано, ні пізно не повернулися на землю строкаті соколи V.Myk-Put. Пінчюкас був таким нікчемним чортом і до того ж таким ледарем, що нікому не робив ні добра, ні зла K.Bor. Я ні дурний, ні розумний Prk. Спряла льон ні товсто, ні тонко LTR. Не я перша, не остання, є ще багато доньок J. Ні зі сходу вітер віє, ні із заходу, а лише з тієї сторони, де батьки спочивають (д.) J.Balč.

З ні X, ні Y трапляється кілька векторних протиставлень. Наприклад:

Двері розбухли: не можу ні відчинити, ні зачинити Jnš. Я її (свого покоління) не хочу ні звеличувати, ні принижувати, бо надто добре її знаю rš.

Слід зазначити, що контексти цього типу з антонімами трапляються також у фразеологізмах. Наприклад:

Ні додати, ні відняти (якраз, точно) DŽ¹. Як попрацював — ні Богу свічка, ні чортові кочерга (ні на що не здатний, нікудишній)! Kp.

Про наявність тут паралелей з антонімічним контекстом і X, і Y свідчать відповідні фразеологізми, наприклад: І на коні сидів, і під конем побував (усього

13

досвідчений у житті) Trgn. З тих самих уст і тепло, і холодно (і зло, і добре) S.Dauk.

Наведені тут синтаксичні протилежності поєднуються способом кон’юнкції. Залежно від лексичного й синтаксичного контексту їм властиві певні семантичні функції (зіставлення, протиставлення тощо). У мові досить часто трапляються протилежності також зі сполучником або (чи). У таких антонімічних контекстах наявне відношення диз’юнкції. Наприклад:

На перонах бувають криті або відкриті майданчики для пасажирів rs. Ерік вирішив узяти його (рибу) живим чи мертвим, яким знайде Mš. Для сутінків нашої мови можуть бути твердими або м’якими J.Jabl. Старий чи молодий — зітхав, залишившись зовсім сам, як палець A.Vien.

Диз’юнкція в цих прикладах означає не виключення (або цей, або той), а певне поєднання, одночасне існування.

Є й дещо інші відношення диз’юнкції, у яких виявляється виключення. Наприклад:

Чи не перетворимо землю на попіл? Служимо життю чи смерті? J.Gruš. Правило — норма, що дозволяє чи забороняє виконувати певні дії LTEXI73.

У протилежностях, поєднаних повторюваними сполучниками або (чи), або (чи), вони ніби підсилюють ознаки, дії тощо, виражені антонімами. У цьому разі ці протилежності збігаються з конструкцією і X, і Y. Тут є також елементи певного взаємного виключення. Наприклад:

Батько не знав, радіти чи сумувати K.Bor. Усе багатство — здоров’я, для великого чи малого Skdt. Обидві вже й самі не знали, живі вони чи мертві rs. Чи весело мені, чи сумно мені, я все йду, йду, йду V.Myk-Put. Або працюй, або ледарюй — йому все одно! Gs. Води завжди було вдосталь — чи сухе, чи дощове літо Gdr.

До цього типу протилежностей примикають семантично споріднені антоніми, поєднані конструкцією то (так), то (так). Наприклад:

Ми, мов дві піщинки пустелі, кружляємо під час шаленої негоди й у безкраїй пустелі: то віддаляємося, то наближаємося V.Myk-Put. Поверхня землі то біліє, то чорніє sp. Не догодиш — то швидше, то повільніше давай їй у візок Krkn. Самопочуття хворого на атеросклероз то поліпшується, то погіршується rs. Так рідко сіяв, так густо сходило (д.) Grz. Його голос то міцнішав, то слабшав аж до шепоту rs.

У цих прикладах виявляється також своєрідна послідовність дій, явищ тощо, їх чергування.

У деяких антонімічних контекстах антоніми зіставляються за допомогою певних сполучників за принципом контрасту. Такими сполучниками є а (але); уся конструкція зіставлення антонімів — не X, а (але й) Y. Наприклад:

Не робітник дістає пролом, а ледар flk. Він не мудрий, а дурний J.Jabl. Книжка цікава не лише молоді, а й старому rs. Перший погляд відкриває не подібності, а фундаментальні відмінності rs. Здоровим не потрібен лікар, а хворим M.Dauks.

14

Часто в мові (особливо поетичній) конструкція зіставлення антонімів варіюється: один або інший її компонент пропускається, а самі компоненти конструкції міняються місцями. Наприклад: Праця підносить людину, а не принижує В.Кре̇в. Вони (брати) день і ніч мене охороняють не тільки від ворога — а й від друга В.Мик- Пут. З життя, наче із зали відкритого суду, вийдеш не засудженим, але й не виправданим J.Marcin. Основна тенденція всього людського суспільства — не регрес, а прогрес rš. Садівництво — єдина пристрасть, яка в старості не слабшає, а міцнішає T.Ivan.

Литовській мові властиве зіставлення членів антонімічної пари, конструкція якого така: прислівник вищого ступеня, утворений від прикметника (daugiau, geriau, labiau...) + X (ne) kaip (negu) Y або прислівник вищого ступеня + Y (ne) kaip (negu) X. Наприклад:

Краще з мудрим загубити, ніж із дурним знайти Als. Краще мовчати, ніж дурниці говорити LTR. Старому спека вже краща за холод Nmn. Руйнувати легше, ніж будувати rš. Краще померти вільними, ніж жити поневоленими A.Vien. Для боротьби вони радше корисні, ніж шкідливі sp. Мій світогляд радше трагічний, ніж комічний чи логічний J.Mik.

Антонімічні пари цього типу підпорядковуються відношенням конверсії; у такому разі прислівники вищого ступеня відповідно змінюються з позитивних на негативні — менше, гірше, важче тощо. Наприклад: Гірше з дурним знайти, ніж із мудрим загубити. Будувати важче, ніж руйнувати тощо.

Іноді антонімічні конструкції поєднують прийменники nuo... iki (ligi, lig) (nuo X iki (ligi, lig) Y). Найчастіше ці прийменники позначають часові межі (або тривалість часу). Наприклад: Працюй від сходу сонця аж до самого заходу чи навіть до сутінків Vaižg. Хлопчина ледве перемахне через купину — вже пастух від першої весняної трави до осінньої негоди K.Bor. Від восьмої ранку до десятої вечора крутився, як дзиґа A.Vien. Від сходу сонця до заходу працювали Bsg.

Часто порядок компонентів антонімічної пари буває нетрадиційним (nuo Y ligi X), наприклад: Ми обоє лягали спати від заходу сонця до світанку Jrb. Таку конструкцію речення зумовлює описувана ситуація.

Прикметникові конструкції з цими прийменниками досить рідкісні. Наприклад: Коли він помер, усі люди краю, від найменшої дитини до найстаршого чоловіка, оплакували смерть великої людини й доброчинця V.Krėv.

У мові трапляються й складніші конструкції, утворені з дієслів, що означають перетворення, становлення або буття кимось/чимось, і компонентів антонімічної пари. Графічно це виглядало б так: a) X + дієслово (pasidaryti, tapti, virsti kuo) + Y. Наприклад: Будучи щасливим, матимеш багато друзів, а ставши нещасним — жодного M.Valanč. Не бувши поганим, добрим не станеш S.Dauk. У другому реченні компоненти антонімічної пари помінялися місцями — Y + X + дієслово. У поетичній мові елементи антонімічного контексту можуть групуватися й інакше (Весна для мене обернулася на осінь, і зів’яле листя впало на стежку S.Nėr).

15

б) X + дієслово ототожнення («бути» та його форми) + Y. Наприклад: Не засмучуйся через невдачу, бо одна поразка часто стає запорукою десяти перемог S.Nėr. У цьому реченні помітні відношення конверсії, крім того, члени антонімічної пари міняються місцями — Y + є + X.

У реченнях із цими конструкціями протилежності збігаються, одна перетворюється на іншу, проникає в іншу, а контраст зникає.

Окрім синтаксичних засобів, у мові поширені синтагматичні протилежності, де семантичні відношення антонімів виражаються інтонацією. Інтонація буває двох типів — висхідна та низхідна.

Ці інтонації властиві антонімам у середині речення (X║Y) і (X║Y). Наприклад:

Білці день проводити, ніч ночувати доводиться в теплому згорнутому гнізді rš. На осінніх полях чорних я не маю білих коней M.Mart. З тим, хто плаче — плач, з тим, хто співає — співай, так усюди й заведено Gs. Той, хто найбільший, відштовхує менших поросят, тому вони й худі Ut. Від щастя до нещастя — один крок, а від нещастя до щастя — довгий шлях LTR. У сутінках тією стежкою блукає кохання, підповзає ненависть, ходить самопожертва J.Marcin. Важчий за дерево, твердіший за цеглу, м’якший за кашу (вода) Ds. Як і в раніше проаналізованих антонімічних контекстах, члени антонімічної пари часто міняються місцями (особливо в поезії чи малому фольклорі).

Антоніми в цих реченнях ніби перелічуються, поєднуються один з одним. Однак у таких реченнях трапляються відношення протиставлення або конверсії. Наприклад:

Хто не кидає вгору, той падає вниз V.Krėv (= Той падає вниз, хто не кидає вгору); Перемогами треба радіти помірковано, а поразки мужньо зносити sp (= Поразки треба мужньо зносити, а перемогами радіти помірковано).

Висхідно-низхідна інтонація характеризується паузою (або паузами), що вказує на семантичний контраст протилежностей (X║Y). Наприклад:

Малі діти — для батьків радість, дорослі діти — сердечний біль flk. Лежачи оратимеш — стоячи їхатимеш (доведеться весь час поганяти голодного коня) LTR. Не будь гарячим — очі собі випалиш, не будь холодним — частину втратиш Lp. Веселість — коротка, смуток — довгий Tr.

Як і в інших реченнях із синтагматичними протилежностями, тут наявні відношення конверсії. Наприклад:

Лунали суперечливі сигнали труб — одні наказували оборонятися, інші — атакувати rš. (= Лунали суперечливі сигнали труб — одні наказували атакувати, інші — оборонятися); Коли додаєш — менше, коли віднімаєш — більше (яма) Jnš (= Коли віднімаєш — більше, коли додаєш — менше); Неправда їздить у кареті, правда ходить пішки flk. (= Правда ходить пішки, неправда їздить у кареті).

Основна ознака антонімічних контекстів — їхня регулярність. Цю ознаку мають багато речень з антонімами, поєднаними парними сполучниками коли... то, прислівниками коли... тоді, як... так, стільки... скільки (тут ці прислівники переставлено місцями), так... інакше, займенниками хто... той, який...

16

один такий, інший... Наприклад:

Коли вчора вилетів, то повернувся лише сьогодні ввечері Dž¹. Коли був молодим, то будеш і старим flk. Коли гроші говорять, тоді правда мовчить Trg. Як прийшов із порожніми руками (нічого не мав), так із порожніми руками й піде (усе втратить) Mrj. Як старі свистіли, так молоді танцювали LTs. Його задуми одружитися так само швидко виникали, як швидко й згасали A.Vien. Спокійна, сповнена мудрості старість може бути такою ж прекрасною, як і сповнена сил молодість V.Krėv. Теоретично може виглядати одним чином, а практично вийти іншим J.Gruš. Хто сіє, той жне, хто розкидає, той збирає Sim. Хто першим до мішка, той потім із мішка flk. Кому сумно, той плаче, кому весело, той сміється Trgn. Що візьмеш спершу, те потім і знайдеш Vrn. Яке життя, така й смерть Ėr. Яке запитання, така й відповідь Dss. Одна рука дає, друга забирає Jnš. В одне вухо влітає, з другого вилітає PPr409. І міністри, як ті музиканти: один на високих нотах, другий на низьких, а третій посередині — і всі злагоджено грають на дудках K.Saj.

Трапляються випадки, коли регулярність антонімічних контекстів не така очевидна. Наприклад:

Не стільки лагодить, скільки псує Dkš. Справжнє мистецтво — це насамперед відповідальність не стільки за абстрактне людство, скільки за цілком конкретну людину J.Mik. Ту чашу він пив не стільки за моє здоров’я, скільки за власне нездоров’я J.Jabl. Навіть переможені речі не стільки служать, скільки панують над людиною J.Marcin.

Графічно це відношення протилежностей можна було б зобразити двояко:

a) не стільки X, скільки Y і b) не стільки Y, скільки X.

Аналіз антонімічних контекстів зазвичай починають із форми (структури) й рухаються до семантики. Контексти найчастіше бувають багатозначними, у них переплітаються кілька семантичних відношень між словами з протилежними значеннями. Прикладом можуть бути відношення протилежності X і Y, коли в одному випадку виражається кон’юнкція, а в іншому — диз’юнкція. Проілюструємо ці твердження вже наведеними раніше, але в цьому разі особливо характерними прикладами:

Борються два кольори. Два основні — білий і чорний J.Marcin. Любов і ненависть, поблажливість і впертість... то на мить одне, то на мить інше почуття брало гору K.Bor.

У цьому разі протилежності X і Y і поєднуються, і протиставляються. Тому потрібен не лише аналіз названих протилежностей, а й синтез отриманих результатів. Аналіз і синтез необхідні під час розгляду й усіх інших випадків синтагматичних протилежностей, згаданих тут.

В іншому випадку диз’юнкції (X або Y) первинна функція полягає в розділенні (Зазвичай головний мозок має бути збудженим або загальмованим по черзі rš). Коли диз’юнкція не така сильна (або (чи) X, або (чи) Y), антонімічні семантичні функції є сполучно-розділовими, а протилежності тут нейтралізують одна одну (Усе майно — здоров’я, чи велике, чи мале Skdt).

Коли антонімічний контекст має структуру то X, то Y, протилежні значення чергуються (Самопочуття хворого на атеросклероз то поліпшується, то погіршується rš) тощо.

17

Таблиця семантичного аналізу антонімічних контекстів:

Основні типи семантичних відношень протилежності Структурні типи протиставлень a b c d e₁ / e₂ f g h X і Y P A A A X чи (або) Y A P A X або (=і) Y A A то X, то Y A A P не (лише) X, а (але й) Y P X (не) як (ніж) Y P від X до (аж до, до) Y P X́ || Ý P A X̌ || Y̌ P

Тут наведено не всі, а лише найхарактерніші типи й різновиди антонімічних контекстів (Новиков 1973: 124). У цій таблиці немає антонімічних контекстів, що ілюструють підсилення, заперечення та інші відношення.

P позначає первинну семантичну функцію, A — вторинну.

a — означає кон’юнкцію (поєднання). Тут первинними антонімічними контекстами є X і Y, X́ || Ý, а вторинними — X або (= і) Y, то X, то Y.

b — означає зіставлення. Первинної функції тут немає, оскільки саме зіставлення антонімів уже означає і їх протиставлення. Вторинні антонімічні контексти — X і Y, X чи (або) Y.

c — означає протиставлення. Первинні — не (лише) X, а (але й) Y, X̌ || Y̌, вторинний — X і Y.

d — означає суперечність. Первинного тут немає. Вторинні — X і Y, X́ || Y̌.

e₁, e₂ — означають диз’юнкцію (розділення). Первинний контекст — X чи (або) Y, вторинні — X або (= і) Y, то X, то Y.

f — означає чергування. Первинний — то X, то Y, вторинний — X чи (або) Y.

g — означає порівняння. Первинний — X (не) як (ніж) Y, вторинного немає.

h — означає цілісність, сутність, поділену на протилежності. Первинний — від X до (аж до, до) Y (коли значення антонімічних контекстів однакове або близьке: від малого до великого — «всі» (і великі, і малі); від ранку до вечора — «увесь час» (і вранці, і ввечері тощо).

Аналіз структури антонімів — це основа дослідження синтагматичної антонімії. Він допомагає зрозуміти основні аспекти структури й семантики антонімів

18

ознаки, розрізнити часто плутані поняття «протилежності» та «протиставлення (зіставлення)». Протилежність властива одному з чотирьох типів парадигматичної антонімії, а протиставлення — одному з різновидів зв’язку між словами з протилежними значеннями під час розгляду антонімічних контекстів із синтагматичного погляду. Протилежності в таких контекстах можуть не лише протиставлятися, а й поєднуватися, зіставлятися, чергуватися, доповнювати одна одну тощо.

Позитивний результат цього аналізу полягає в тому, що вдалося поділити антоніми на типи й виявити найважливіші різновиди їхніх семантичних відношень.

Парадигматичний аналіз протилежностей

Синтагматичний аналіз антонімів, поданий у попередньому розділі, було здійснено на «горизонтальному» рівні. Натомість під час аналізу антонімів у парадигматичному аспекті слова-антоніми з тотожними значеннями розташовуються у «вертикальних рядах». Наприклад:

Хорошому орачеві й поганий кінь добре оре, поганому — і добрий абияк Ds. Поганого життя не зазнавши, доброго не зрозумієш Gdž. Добрий і слова слухається, злого і палиця не виправить J.Jabl.

Оскільки такі антоніми зазвичай регулярно протиставляються в тексті, утворюються парадигматичні протилежності слів, що потребують відповідного аналізу, наприклад: добрий (життя) — поганий (життя); добра (робота) — погана (робота). Ці приклади антонімів семантично тотожні, оскільки і добре (життя), і добра (робота) мають ту саму ознаку — «те, що характеризується позитивними, цінними властивостями, є придатним», тоді як погане (життя), погана (робота) — «те, що характеризується негативними, нецінними властивостями, є негативним». Семантично не збігаються добра (робота) — погана (робота) і добра (людина) — погана (людина), бо, говорячи про людину, ці антоніми добрий — поганий означають «той, хто має позитивні риси характеру» — «той, хто має негативні риси характеру» (Для доброго всі добрі, для злого всі злі LTs. Поганий розбирає, а добрий лагодить An).

З парадигматичного погляду антоніми поділяються на абсолютні (чисті) або часткові. Якщо антонімічну пару утворюють однозначні слова або основні значення багатозначних слів (полісемія), то це абсолютні антоніми; крім уже згаданих добре (життя) — погане (життя), таких антонімів чимало (біле поле — чорне поле, повна яма — порожня яма). Необхідно наголосити, що значення абсолютних антонімів невіддільне від тих слів, з якими вони вживаються, а для таких антонімічних пар (рядів, ланцюжків, циклів) у багатьох випадках характерні синонімія та варіантність, які повною мірою виявляються під час парадигматичного аналізу.

Якщо антонімічну пару утворюють побічні значення багатозначних слів або основне значення одного слова, а побічне — іншого, то такі антоніми є частковими. Їхніх семантичних варіантів може бути досить багато, але зазвичай вони семантично не тотожні, напр.: легкий — важкий (легка робота — важка робота) і легкий — злиденний (легке життя — злиденне життя) (Ermanytė 1985: 5—6).

19

Подібно утворюються парадигми й інших слів із протилежними значеннями, хоча зазвичай кількість антонімічних значень не збігається з кількістю парадигм цих слів.

Іноді пари антонімів утворюють кілька паралельних гнізд, наприклад:

лаяти¹ — сварити

лаяти² — ганити;

ніжний¹ — суворий

ніжний² — грубий;

зелений¹ — стиглий

зелений² — стиглий тощо

Як уже зазначалося, у багатьох випадках такі пари антонімів є синонімічними та варіантними. Наприклад, аналізуючи гарячий (вода) — холодний (вода) і гарячий (людина) — холодний (людина); теплий (погода) — холодний (погода) і теплий (слово) — холодний (слово), бачимо певні варіанти пар антонімів і випадки градуальних парадигм.

Графічно такі антонімічні парадигми мають такий вигляд:

антонімічна парадигма лексико-семантичних варіантів слова

великий (дерево) — малий (дерево)

великий (дитина) — малий (дитина)

великий (число) — малий (число)

великий (сміх) — малий (сміх)

великий (турбота) — малий (турбота)

тощо.

антонімічна парадигма слів

Такі антонімічні парадигми бувають досить різноманітними: вони можуть складатися з двох слів (наприклад, літній — зимовий) або з кількох слів, розташованих у послідовності за ступенем ознаки (наприклад: здоровий... нездоровий... хворий; теплий... нетеплий... холодний; світлий... несвітлий... темний). Між такими рядами антонімів існують не лише семантичні, а й словотвірні зв’язки (коли слова мають той самий корінь — багатий — небагатий, вольовий — безвольний тощо, а також коли слова відрізняються коренями — позитивний — негативний, веселий — сумний; правильний — брехливий; правда — брехня тощо).

Аналогічно виявляються й інші типи парадигм слів із протилежними значеннями та їхні антонімічні відношення, наприклад: молодість — старість (пор. молодий — середнього віку, літній... старий); користь — шкода (пор. корисний — некорисний — шкідливий) тощо.

Особливо важливо аналізувати однокореневі (кореневі) антоніми з префіксами заперечення ne-, be-, яких у литовській мові досить багато. Такий аналіз виявляє типологічну відмінність зіставлень, які зовні здаються тотожними. Наприклад, прикметникові антоніми з префіксом заперечення ne-, утворені від антонімів прямого значення друг — ворог, жінка — чоловік тощо (дружній — недружній, неворожий — ворожий і жіночний — нежіночний (=чоловічий), чоловічий — нечоловічий (=жіночий)), різняться за своїм характером. Перша пара цих антонімів має контрарну, зовні, очевидно, невиражену градуальну парадигму (адже не друг — ще не ворог). А в другій парі (жіночний — нежіночний

20

(=чоловічий) і чоловічий — нечоловічий (=жіночий) заперечення однієї з протилежностей стверджує іншу протилежність, і семантична відстань між словами нечоловічий та жіночий дорівнює нулю. Те саме можна сказати й про не чоловік = жінка або не жінка = чоловік.

Парадигматичний аналіз лексичних протилежностей показує системність антонімії як важливого мовного явища (наприклад: добрий — поганий → доброта — поганість, на краще — на гірше; високий — низький → підвищувати — знижувати, височина — низина; входити — виходити → вхід — вихід тощо).

Система антонімів особливо виразно простежується, коли ці лексичні словотвірні групи слів численні, наприклад:

довгий — короткий

довшати — коротшати

удовжину — укорочення

подовжувати — скорочувати

подовшати — вкоротитися

подовжити — вкоротити

довговолосий — коротковолосий тощо.

або

молодий — старий

молодіти — старіти, старіти

помолодшати — постаріти, постаріти

омолоджувати — старити

омолодити — постарити

молодняк — старий (старезний)

молодь — старі

юнак — дідусь

до молодості — до старості тощо.

Антоніми пов’язані також функціональними відношеннями, що залежать від об’єктів, з якими вживається той чи інший антонім. Напр.: великий — малий функція пари антонімів однакова, змінюється лише об’єкт:

великий — малий {(дерево) високий — низький; (дорога) близький — далекий; (час) довгий — короткий; (вантаж) легкий — важкий; (труба) тонкий — товстий; (мороз) сильний — слабкий; (озеро) глибокий — мілкий тощо.

Наведені тут приклади показують, що в правій частині пар антонімів у всіх випадках могла б бути та сама універсальна пара — великий — малий (великий (дерево) — малий (дерево); великий (мороз) — малий (мороз); великий (озеро) — малий (озеро) тощо, хоча основна функція протиставлень і водночас додаткова ознака змісту об’єкта, що подається, залишаються незмінними.

Членів цієї пари можна (використовуючи вищий ступінь прикметника) трактувати як конверсиви, напр.: Це дерево більше за те = Те дерево менше за це і Це дерево вище за те = Те дерево нижче за це тощо.

21

Певними функціональними зв’язками поєднані й ті антонімічні пари, які означають початок і кінець будь-якого явища чи часу (тривалості). Наприклад:

народитися — померти народження — смерть ткати — сутеніти початок — кінець починати — закінчувати старт — фініш стартувати — фінішувати увертюра — фінал тощо.

Антоніми, співвідносячись між собою не лише як якісні протилежності, а й характеризуючись векторністю, контрарністю, комплементарністю тощо, є важливими й конструктивними елементами семантичного поля.

Найкраще семантичне поле відображають антоніми, що позначають просторові відношення й ґрунтуються на вимірюванні тривимірного простору (довжина, ширина, висота). Наприклад:

Šios schemos (Новиков 1973: 147) semantinis laukas grindžiamas darybiškai glaudžiai tarp savęs susijusiais priešingų reikšmių žodžiais. Beveik visada šie žodžiai giminingi (viršus, viršutinis, aukštyn — apačia, apatinis, žemutinis, žemyn; priekis (priešakys), prie(ša)kinis, pirmyn — užpakalis,

22

задній; назад; лівий, ліворуч — правий, праворуч) і характеризують тривимірний простір.

Як ядро семантичного поля, так і подальші, але споріднені семантичні поля пов’язані між собою. Насамперед серед них слід згадати ті, що ґрунтуються на функціонально пов’язаних лексичних одиницях (об’єктах), наприклад: f (конус) = вершина — основа; f (гора) = вершина — підніжжя; f (кімната) = стеля — підлога; f (річка) = витік — гирло; f (суспільство) = вершки — покидьки. Усі члени семантичного поля мають як спільний семантичний елемент (сему), що вказує на напрямок, так і специфічні елементи, які характеризують відстань по вертикалі, виміри тощо. Усі ці члени не лише утворюють одну структуру, а й кожен має відведене лише йому місце.

Часто основні члени семантичного поля набувають і вторинних семантичних функцій, наприклад: лівий — правий, окрім основних значень — «розташований ліворуч» — «розташований праворуч», мають і вторинні значення, коли йдеться про членів із різними політичними поглядами або членів партій. Лише в цьому разі антоніми, перетворившись із прикметників на іменники, набувають означених форм: лівий₂ — правий₂. Із цих антонімів, що мають вторинні семантичні функції, своєю чергою утворюється похідна пара лівішати — правішати — «ставати прихильником лівих поглядів» — «ставати прихильником правих поглядів».

З погляду семантичного поля важливі й такі протилежності: голова — ноги, голова — хвіст, навіть руки — ноги (які, на думку Ю. Караулова (Караулов 1972: 60), не є лексичними антонімами, але за семантичного трактування також становлять антонімічні протилежності). Усі ці названі протилежності майже рівнозначні «класичній» просторовій протилежності верх — низ.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що антоніми, тісно пов’язані різними зв’язками з відповідними елементами семантичного поля, утворюють складну систему лексичних протилежностей і значно впливають на структуру словника. З іншого боку, семантичне поле об’єднує лексичні одиниці з протилежними значеннями (розглядаючи це в парадигматичному аспекті), а антонімія, хоч і впливає на семантичне поле, сама може виявлятися лише в цьому полі.

Прагматичний аналіз протилежностей

Прагматика — це один із розділів семіотики, що досліджує відношення людей до системи знаків, мови. Нині дедалі актуальнішим стає відношення мовця (автора) і слухача (читача) до інформації, що передається й отримується за допомогою знаків. Завдяки їм можливе спілкування людей між собою, певний вплив такої інформації на уяву та почуття. У цьому зв’язку варто згадати думку Ф. де Соссюра: «... щоб існувала мова, потрібне суспільство, яке нею розмовляє... Соціальна природа є однією з її (тобто мови) внутрішніх властивостей» (Соссюр 1983: 140).

Усі норми вживання мови (а також лексичних протилежностей) — це результат розвитку мови та знаків. Зі свого боку, лексичні протилежності, розширюючись і постійно вдосконалюючись, сформувалися як переконливий і дієвий засіб людського спілкування, а антоніми стали важливим лексичним явищем. Тож важливо їх ана-

23

лізувати також із погляду прагматики. Давня схильність мови певним чином уживати відповідні слова зумовила те, що, ставши антонімами, вони стилістично урізноманітнюють мову.

Численні соціологічні, психологічні, культурні та історичні дослідження наочно свідчать про людське ставлення до відповідних знаків, виражених словами з протилежними значеннями. Наприклад, літо зазвичай асоціюється не лише з теплом і світлом, а й із добром, красою, затишком, тоді як зима уособлює холод, зло, суворість. Антоніми день — ніч також символізують добро і зло (а не лише світлу й темну частини доби). У литовській мові доволі багато прикладів усної народної творчості та фразеологічних сполук із цими словами. Наприклад: нічні справи — денні жарти Grž. день і ніч сміється B; золоті дні Rdm «добре життя»; чорна ніч Dv «погане життя»; узимку й улітку Ob «увесь час». Найчастіше в мові такі фразеологізми означають узагальнену дію або тривалість явища від початку до кінця та експресивно характеризують якість, час, простір, емоції тощо. Наприклад:

Він день і ніч (увесь час) працює J.Jabl. Цей струмок ніколи не замерзає: узимку й улітку (завжди) дзюрчить Zp. Добра чи погана (будь-яка) — для матері все одно дитина Trgn.

Надзвичайно наочно ці прагматичні, синтагматичні та парадигматичні відношення протилежностей ілюструє така схема, побудована на антонімах літо — зима:

Тут наочно показано відношення між знаком і значенням, знаком і предметом-

24

образу (тобто поняття). Поняття, своєю чергою, пов’язує знак і предмет як проміжну ланку. У цій графічній ілюстрації виразно постають усі різноманітні властивості автономії та складні внутрішні зв’язки цього явища (Новиков 1973: 65).

Прагматично урізноманітнюють мовлення й інші стилістичні засоби — антитези, парадокси, оксиморони, іронія тощо.

Антитеза (гр. antithesis — протиставлення) — зіставлення протилежних, але семантично пов’язаних образів, що посилює логічне й емоційне враження. Антитеза, зазвичай побудована на антонімах або просто протилежних поняттях, уточнює характери персонажів, визначає найважливіші риси дій і явищ. Антитези бувають простими й розгорнутими.

Прості антитези ілюструють такі приклади:

У чорній землі білий хліб росте J.Jabl. Дешево купуєш — дорого обходиться Žg. Більше розуму, менше пихи VIkv. Щастя співає, горе стогне LTs. Просторі ворота щоб увійти, та вузькі, щоб вийти B. Доброму усі добрі, поганому усі погані LTs. Малим народився — великим виріс J.Jabl.

Розгорнуті антитези ілюструють речення зі значно складнішою синтаксичною структурою. Між цими різновидами антитез є певна відмінність. Наприклад:

Здалеку почали, хоча зблизька прибули (про дипломатичну поведінку) J.Marcin. Не за морями підеш, коли захочеш — прийдеш Sdk. Сонце, коли не сходить угору, то заходить униз V.Krev. Що тверезий думає, те п’яний каже Pnd. Праця заробляє хліб, лінощі — злидні LTR. Навчити іншого багато хто вміє, а себе — мало хто спроможний rš. Боягуз боїться й листка, хоробрий і від вовка не тікає Vlkj. З злістю і пустиря не перейдеш (нічого не здобудеш), а добротою хоч і через яре поле (усе зробиш) Šmn. Без маски народитися просто і померти просто, тільки жити складно J.Gruš. Мати однією рукою карає, іншою пригортає Brž. Дурний, доки був у личаках (бідний), розумний, коли взув чоботи (розбагатів) flk. Не говори довго — коротке слово вагоміше за довгу промову Nm.

До прагматичних протилежностей належить і парадокс (гр. paradoxos — несподіваний). Ним зазвичай виражають несподівану думку, протилежну поширеним переконанням, ніби таку, що суперечить логічному мисленню. Ця стилістична фігура належить до сфери афоризмів, часто ґрунтується на іронії та зазвичай уживається в сатирі й риториці. Недарма Ю. Пікчілінгіс стверджував, що зіставлення явищ на основі антонімії надає «стилістичної сили» (Pikčilingis 1975: 230). Ця стилістична фігура особливо поширена в малих жанрах фольклору (як і антитеза), у живому мовленні та художній літературі (переважно в поезії). Наприклад:

Коли смерть далеко, її кличуть, коли близько — її проганяють Skr. Краще чесно померти, ніж нечесно жити flk. Дванадцять дрімаючих чеснот не подолають однієї пробудженої слабкості V.Kar. Набравшись сміливості, страх говорить більше правди, ніж перелякана відвага V.Kar. Хвороба йде на краще, а людині стає гірше Šim. Хто себе хвалить — собі додає, хто іншого хвалить — тому присвячує Ps. Якщо говорити нерозумно, краще розумно мовчати An. Дитино моя, ти ще не знаєш, жити пораненим — для мене смертельно M.Mart. Чим підсолодиш воду — гіркотою полину? M.Mart. Краще гірка правда, ніж солодка брехня J.Mik.

Особливої експресивності мовленню надають оксиморони (гр. oxymōron — поєднання протилежностей-

25

…надзвичайно дурна). У зв’язному контексті зіставлення, здавалося б, логічно різних слів створює нове, переважно семантично незвичне словосполучення, що справляє враження несподіванки. Завдяки поєднанню таких начебто несумісних слів предмети, явища, риси та властивості набувають додаткових ознак, які пожвавлюють мовлення. Оксиморон найчастіше утворюють прикметник (або дієприкметник чи іменник у родовому відмінку, що виконує його функції) + іменник. Наприклад:

сувора ласка (Svečų salelė[j] rūsti žmoneliai, atšiauri jų malonė JD183). великий невідомий (Iš tikro didį darbininką K.Būgą didžių nežinomuoju palaidojome... A.Sal).

сльоза радості (Esi, ugnele, tu auksinėj varpoj kviečio, viltis — varge, skausme, kaip džiaugsmo ašara šviesi B.Braz).

живий мрець (Naktim tamsiais šešėliais slinkdavo gyvi numirėliai J.Gruš. Ne, gyvieji numirėliai valdžios akyse negalėjo būti mėgiama publika B.Sruog).

молодий старий; літній юнак (Dabartinė karta — tai jauni seniai... Jūs pagyvenęs jaunuolis J.Grus).

королівська убогість (Parkritau ant nukritusių ąžuolo lapų. Koks karališkas skurdas! rs).

дурний розум (Kvailas protas visiems juokus daro TŽIII380).

худий кабанчик (Liesą peniukšlį pjovem, brinda — vienos plėvės Ll).

неповішений повішеник (Taip teisdarybė ir liko nukentėjusi: nepakarto pakaruoklio nebepagavo B.Sruog).

нескінченний початок (Akla kaip sutvėrėjas meilė, galinga, nesuvaldoma kaip Dievas, ateinanti širdies regėjimais, tu — nesibaigianti pradžia J.Grus).

сухі сльози (Apsiverkė sausom ašarom kap (kaip) marti, anytą laidodama KrvP(Drsk)).

дзвінка тиша (Rudenį kaip niekad pajuntame gamtos grožį, įsiklausome į skambančią tylą rs).

середзимна спека (O ant širdies vis sninga — gėlės, sniegas — sninga... Kokia nežemiška viduržiemio kaitra! B.Braz).

публічна таємниця (Vieša paslaptis, kad dalis kitų dalykų [ne lietuvių kalbos] mokytojų gana prastai moka kalbą, daro daug elementarių kalbos klaidų rs).

Найважливіша ознака оксиморона полягає в тому, що предмет, явище чи риса, виражені одним словом, додатково характеризуються другим словом, яке семантично цілком протилежне першому. Так на тлі контрасту виразніше постає сутність характеризованого об’єкта.

Іноді звичну структуру оксиморонів змінюють (особливо в поетичному мовленні), тобто члени цієї стилістичної фігури міняють місцями. Наприклад:

Є лише ця мить — всеохопна й вічна J.Marcin. Я, мрійник, що літає, люблю скорботну радість B.Sruog.

Поряд із «традиційними» оксиморонами тепер створюють нові, інтелектуальні. Наприклад:

Ах, ця земля! Вона не любить казок казкова у своїй буденності. І дивакуваті досі не повертають її обличчям до найфантастичнішої реальності J.Marcin. Створи мене — вогняний айсберг, що пізнав у глибинах темряви кригу.

26

Цю стилістичну фігуру можна розширити до трьох (або навіть більшої кількості) членів. Наприклад:

Я відчував дедалі більший тягар — мов камінь, оберемок тих слів і гірке солодке яблуко K.Brad. Честь — за сонце, що сходить щоранку, і за велич наших малих сердець B.Braz.

Іноді оксиморони утворюються не лише з прикметника й іменника, а й з інших частин мови (дієслів та їхніх форм, прислівників), які семантично й стилістично виконують ті самі функції. Наприклад:

Міцно загострений кілок — землі не проб’є Slm. Покажімо веселе обличчя, усміхаймося крізь сльози, адже ще не все втрачено Kel1866, 127.

У найновішій лінгвістичній літературі оксиморони також називають «парадоксальними антитезами» (Литературный энциклопедический словарь 1987: 258), оскільки до семантичної структури цієї фігури входять елементи як парадоксу, так і антитези.

Іронія (гр. eirōneia — удаване незнання) також виражається в мові в антонімічній формі, хоча звичайної пари антонімів тут немає. Зазвичай іронію ілюструють логічно несумісні поняття, які передбачають приховану перевагу того, хто оцінює ситуацію, глузування, а то й жаль, змішаний із насмішкою. Від гумору й сатири іронію відрізняє лише удавана серйозність, із якою висловлюють думку. Цей стилістичний засіб виражається в мові порівняннями, тропами та іншими образними висловами, які в контексті набувають значень, протилежних прямим. Наприклад:

Білий, мов халява чобота PPr315. Білий, як сажа KrvP(Vrn). Ти гарний, як пугач KrvP(Trg). Хитрий, як баран, сміливий, як заєць PPr345. Я люблю тебе, як собака кота Al. Ладнають, як гуска зі свинею B. Гарний, як дитина феї PPr284. Живуть, як цап із бараном Sb. Товстий, як сокира, круглий, як Тауранґас Krd. Аж такий товстий — самі кістки! LTR(Grk). Зрадів, як дитина, що скуштувала різки KrvP(Mrk). Страшенно сильний — між пальцями, мов яйце, розплився KrvP(Ps). Важко, як на вільсі пір’я носити LTR. Не бійся, ти за мною, як за стіною LTR(Užg). Живуть, як собака з кішкою LTR(Km). Жаліє, як вовк козу Pmp. Хитра, як курка, запальна, як вівця KrvP(Ut).

Хворіє, стогне, а шматок із рота не випадає LTR(Erž). Словами мури руйнує, а працею й соломинки не зламає Sim. Такого сміливця ще й гусак налякає Kt. Самою красою борщу не заправиш Er. Їдеш на кобилі, а шукаєш кобилу B. Смілива коза біля мертвого вовка Vdk. П’яному й у калюжі сухо TŽIII378(Vrn). Який би то був пан, якби боргів не мав? Skd. І кіт хоробрий біля мертвого пса LTR(Vdk). Кульгавий — прудкий, шепелявий — балакучий Brb. У гусака вівса не купиш LTR(Jz).

З погляду прагматики слід аналізувати й контекстуальні антоніми, які надають мові великої образності й виразності. Таких антонімів у литовській мові справді чимало. Їхній спільний компонент, порівняно зі справжніми антонімами (наприклад, молодий — старий, верх — низ), є вторинним, а відношення протилежності здебільшого символічне.

27

Контекстуальні антоніми набувають протилежних значень лише в певному зв’язному контексті. Наприклад:

Летів, мов сокіл, а сів, мов жук M.Valanč. В чужому оці й скалку бачиш, а у своєму — й колоди PPr120.

Ці антоніми символізують як конкретні, так і абстрактні властивості людей, предметів чи явищ. Ці властивості так пов’язані між собою, що пояснення контекстуальних антонімів зазвичай важко обмежити одним чи двома словами. Наприклад:

a) величина, сила, міць; цінність, гордість — мализна, слабкість; нікчемність, покірність виражаються певними парами антонімів. Наприклад: дуб — паросток, очерет; лось — голуб, горобець; зерно — полова, солома; бик — муха, горобець; віз — тріска; вовк — вівця, ягня; оберемок — цвях (Із сірого попелу, з болю й руїн ти з весняною зеленою гілкою підіймаєшся до великого й світлого Божого сонця — долі дуба, а не паростка край дороги! B.Braz. Юозас Груодіс не був очеретом і за своїми духовними переконаннями не міг гнутися, реагуючи на кожен подув вітру. Він був дубом, здатним тільки зламатися сп. Gerenis горобець у руці, мов лось у хащі M.Valanč. Краще в пазурах (пазурах) голуб, ніж лось у лісі (лісі) прш. Якщо намагаюся з усього прочитаного вибрати зерна його думок зерна, то найчастіше знаходжу саму лише полову рш. Більше соломи з тієї праці, ніж зерна KrvP(Žl). Слово вилітає горобцем, а повертається биком LTs. Твоє слово вилетіло мухою, повернулося биком Jnš. На чужому тріску помічає, а на своєму й возу не бачить LTR(Mrj). Піклується, як вовк про овець Btg. Ягнячою шкурою прикрився (здається лагідним), та вовчих пазурів не сховаєш Lkč. Обіцянка (обіцянка) як оберемок, а дар як цвях Vkš).

b) діяльність, працьовитість — бездіяльність, лінощі. Наприклад: кінь — півень; чоловік — пастух (Як до роботи, мов півень, то до їжі, мов кінь J.Jabl. Біля (біля) миски з капустою чоловік, біля (біля) коси — пастух VP38).

c) приємність, привабливість — неприємність, відразливість. Наприклад: мед — перець; віск — камінь (Мед сієш, перець жнеш Sch88(B). Медом сіяв, перці вибухають MŽ331. Серце чоловіка — камінь, жіноче — віск Erž).

d) натхнення, піднесеність — буденність, простота. Наприклад: поезія — проза (Ми шукаємо джерел поезії, бредучи буднями крізь прозу B.Braz).

e) будь-який початок, життя — будь-який кінець, смерть. Наприклад: альфа — омега (Слова рідної мови — наша альфа й омега: з них можна ворожити собі й іншим, їх можна покласти під голову хворому sp. Струмок біжить через рідну зелену садибу предків, яка, мов життєва альфа — омега, сяє, наче срібло, з сутінків B.Braz). Обидва члени цієї пари антонімів ніби зливаються в ціле, а за значенням наближаються до фразеологізму.

Цілісність життя (тобто початок і кінець) також символізують такі антоніми — колиска — могила, домовина (Щоб померти мені в колисці, ти заколисала, аби знову ожили могили M.Mart. Ногами до дверей лягають, усе між колискою і домовиною rš).

28

Цікаво, що поряд зі старими, традиційними контекстуальними антонімами, наприклад: кінь — півень, зерно — полова, письмо — скалка, тріска тощо, створюються нові, пристосовані до поетичного та інтелектуального середовища. Це альфа — омега; океан — крапля; поезія — проза; піраміда — мурашник тощо.

Під час прагматичного аналізу мовних протилежностей особливо привертає увагу цікаве й дуже давнє мовне явище — енантіосемія. Вважають, що це явище походить із тих часів, коли первинні значення слів ще не були диференційовані.

Особливо виразну енантіосемію мають дієслова, що так чи інакше позначають температурні коливання (наприклад, горіти, пекти, обпалювати; палити, припікати, спекти, обпалити тощо). У цьому випадку те саме слово має два протилежні значення — воно може означати сильне, інтенсивне нагрівання (або підігрівання) і охолодження (або заморожування).

(Це лінгвістичне явище просто-таки проситься на окрему статтю, присвячену лише йому, тому детальніше його планують проаналізувати в майбутньому).

Найчастіше протиставлювані в мовленні слова мають прагматичні властивості. Ці слова вирізняються своїм експресивним контрастом, хоча часто ні змістом, ні формою не нагадують «традиційних» антонімів. Наприклад, діти — батьки співвідносяться як антоніми, позначаючи покоління з різними, іноді навіть протилежними поглядами. У мовленні регулярно вживаються й такі прагматичні протилежності, як робота — слово; свято — буденність; небо — земля тощо.

Прагматичні протилежності зазвичай мають конотативний характер, тобто акцентується побічне значення (Гніт каменю пригнічує серця і розум, гніт сковує руки й ноги Vaizg. На буденному і святковому столі чи не найскромніше місце посідає житній хліб, але він потрібен завжди sp).

Однак у деяких випадках такі прагматичні протилежності навіть підсилюють відповідні семантичні протилежності, наприклад: небо — земля (високий — низький); рай — пекло (добрий — поганий) тощо.

Антонімія — важливе лексичне й семантичне явище, яке досі порівняно мало аналізувалося в литовській лексикології та недостатньо й непослідовно представлено в лексикографії. Це один зі складників лексики та семантики, що відображає природну потребу людського розуму зіставляти й розглядати різні види й типи протилежностей. Сама структура антонімії ґрунтується на протилежностях, які в мові виражають протилежні логічні поняття.

СКОРОЧЕННЯ

М. Даукш D a u k š a М. (між 1527 і 1538 — 1613), його твори В. Кар K a r a l i u s В., його твори М. Март M a r t i n a i t i s М., його твори К. Сірв S i r v y d a s К. (між 1578 і 1581 — 1631), його твори Ст. Шалк Š a l k a u s k i s Ст. (1886 — 1941), його твори (Інші скорочення — у «Словнику литовської мови»)

LITERATŪRA

D r o t v i n a s V. 1986: Pagrindinės leksikologijos sąvokos, Vilnius. E r m a n y t ė I. 1985: Lietuvių kalbos antonimų žodynas, Kaunas.

29

E r m a n y t ė I. 1973: Išvestiniai žodžiai su prieš-taros priešdėliais. — Kalbos kultūra 25, 32—33.

E r m a n y t ė I. 1982: Dvi prieštaraujančios reikšmės žodžių stilistinės funkcijos. — Kalbos kultūra 42, 24—27.

E r m a n y t ė I. 1984: Apie antonimų reikšmes ir vartojimą kalboje. — Kalbos kultūra 46, 43—46.

E r m a n y t ė I. 1991: Antoniminės to paties veiksmažodžio reikšmės. — Kalbos kultūra 61, 73—74.

E r m a n y t ė I. 1993: Kontekstiniai antonimai. — Kalbos kultūra 65, 74—78.

G a i v e n i s K., K e i n y s S. 1990: Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas.

J a k a i t i e n ė E. 1980: Lietuvių kalbos leksikologija, Vilnius.

J a k a i t i e n ė E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius.

L e k s y k o n P W N. 1972: Warszawa.

P a l i o n i s J. 1985: Kalbos mokslo pradmenys, Vilnius.

P a l m e r F. R. 1982: Semantic a new outline, Moscow.

P a u l a u s k a s J. 1977: Lietuvių kalbos frazeologijos žodynas, Kaunas.

P a u l a u s k a s J. 1987: Sisteminis lietuvių kalbos žodynas, Vilnius.

P i k č i l i n g i s J. 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2, Vilnius.

S o s i ū r a s F. 1983: Bendrosios lingvistikos kursas. — Mintis ir ženklas, 140.

W e b s t e r 1973: Webster’s New Dictionary of Synonyms. A Dictionary of Discriminated Synonyms with Antonyms and Analogous and Contrasted Words, Springfield.

V o s y l y t ė K. B. 1985: Lietuvių kalbos palyginimų žodynas, Vilnius.

Ž u p e r k a J. 1983: Lietuvių kalbos stilistika, Vilnius.

З и н о в ь е в А. А. 1971: Логика науки, Москва.

К а р а у л о в Ю. Н. 1972: Структура лексико-семантического поля. — Научные доклады высшей школы. Филологические науки 1, 57—68.

Литературный энциклопедический словарь. 1987: Москва.

Н о в и к о в Л. А. 1973: Антонимия в русском языке (Семантический анализ противоположности в лексике), Москва.

С о с с ю р Ф. де. 1933: Курс общей лингвистики, Москва.

AN OPPOSITION AS A SEMANTIC AND A LOGICAL FOUNDATION OF ANTONYMY

Summary

A logical foundation of antonymy is created not by contradictory (baltas — nebaltas), but contrary (baltas — juodas) conceptions. In this way a lexical antonymy by its logical and semantic content concerns these oppositions.

An inherent semantic sing of antonymy is a greatest negation, which turns up only during the semantic analysis, which is being made in a sintagmic and paradigmic way. In this case antonyms are interpreted as a matter of the text and the language system.

Pragmatic way also is important for the semantics of antonyms. For e.g. vasara in the Lithuanian language is compared not only with the warmth, but also with light, goodness and comfort and žiema is compared with darkness, badness and discomfort, but not only with cold.

A stylistic variety and figurativeness is a pragmatic characteristics of the nature of antonymy. Antonyms give emotional to the language, make it more suggestive and richer.

Such an important stylistic figures there are: antithesis, paradox, irony.

Antonyms can make oxymorons — stylistic figure, which is made of two logically incompatible words.

Contextual antonyms also brighten up the language. The relations of oppositions here are symbolical and a common component is secondary.

30

Antonymous phraseologisms diversify the language very much. They mean a generalized action of the lenght of the phenomenon from the begining to the end and expresionally described quality, time, space and so on.

The another phenomenon of antonymity — enentiosemy — is a wonderful way to enliven the language.

31