він користувався анонімним рукописним «Lexicon Lithuanicum» середини XVII ст. На це вказують і доповнення до словника, написані рукою автора, які за змістом проф. В. Дротвінас поділяє на групи: «1) нові заголовні слова з литовськими відповідниками; 2) синоніми цих відповідників, варіанти словотвору чи словозміни та 3) ілюстрації вживання литовських слів (зазвичай біблійними реченнями німецькою та литовською мовами» (с. XII).

Окрім написаних рукою автора доповнень, проф. В. Дротвінас у «Pastabose...» також виокремлює приписки, якими теж «найчастіше доповнюють заголовні слова або їхні відповідники, а також додають різні граматичні примітки», однак ці приписки «написані зовсім іншим почерком, ніж увесь словник, не каліграфічно, а наче поспіхом, дрібнішими літерами, чорнилом різної насиченості, зазвичай після литовських слів або між рядками» (с. XII). Таких приписок проф. В. Дротвінас нараховує в усьому словнику понад двісті. Зазначивши, що їхніх авторів не встановлено, упорядник «Clavis...» припускає, що частину приписок міг зробити син Ф. Преторіуса Фридрих, який після смерті батька успадкував парафію в Жиляях, іншу частину — власники цього словника Вільгельм Теодор Шимелпеніс і Кристиянас Фридрихас Штимеріс, а також ще двоє-троє осіб; наприкінці він додає, що «Зміст і авторство приписок слід було б спеціально дослідити» (с. XII). Це надзвичайно цікаве й складне завдання, адже навряд чи самі лінгвісти зможуть встановити їхнє авторство. Тут не обійтися без допомоги графологів. Та навряд чи графологам вистачить цих порівняно коротких записів, щоб з’ясувати їхнє авторство, тим паче що, наприклад, жодних інших творів К. Ф. Штимеріса, схоже, не збереглося (пор. B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 2, Vilnius: Sietynas, 1990, 111). Але це можуть сказати лише графологи.

Сумніви такого роду свідчать про те, скільки ще нерозгаданих загадок приховують наші давні писемні пам’ятки, особливо рукописи, і наскільки вони важливі для історії нашої мови та культури. Зрозуміло, що кожне таке видання — непересічна подія. Тому на найглибшу повагу й подяку заслуговує упорядник цього видання проф. В. Дротвінас. Королівське міністерство закордонних справ Норвегії та фонд IMTEC, які профінансували видання «Clavis...», і видавництво науки та енциклопедій, яке в ці часи загального захоплення матеріальним наважилося видати безцінну для мовознавства книгу. Хочеться вірити, що доля буде прихильною й до інших томів словника Ф. Преторіуса, підготовлених проф. В. Дротвінасом уже давно.

Juozas Karaciejus

EXEGIT MONUMENTUM

,

16 березня 1996 р. помер доктор гуманітарних наук, член-кореспондент Литовської академії наук Казис Улвидас. Згасла одна з найжиттєздатніших жарин, що збереглися від вогнища литовської науки, яке так яскраво розгорялося в міжвоєнний період незалежної Литви, сяяла на повну силу довгі роки окупації та запалила любов до

272

литовської мови в серцях багатьох литовських мовознавців і не лише мовознавців.

За словами самого К. Улвидаса, він народився 15 серпня 1910 р. (за старим стилем; дата за новим стилем була йому не до душі) у Кедайняйському районі, у маєтку Баготеле, у багатодітній родині сільських наймитів. Тому вчитися йому довелося, покладаючись лише на власні сили.

Закінчивши чотири класи Кедайняйської гімназії, К. Улвидас вирушив до Каунаса, де йому вдалося вступити до єзуїтської гімназії. Рівень викладання там був високим, тож К. Улвидас здобув тут ґрунтовну гуманітарну освіту. Закінчивши гімназію 1930 р., він вступив на факультет гуманітарних наук Університету Вітовта Великого. На той час в університеті вже працювало чимало місцевих і приїжджих науковців, тому здібні студенти мали добрі умови для навчання. Водночас він почав викладати литовську мову в тій самій єзуїтській гімназії. Таке поєднання студентської та викладацької праці затягнуло навчання, але водночас дало змогу відразу застосовувати здобуту освіту в школі й уникнути поверховості, яка часто властива студентам, що навчаються лише під час екзаменаційних сесій.

1937 р., призваний до війська, К. Улвидас став аспірантом Військової школи. Тут він одразу вирізнився серед товаришів здібностями й, будучи трохи старшим за них, здобув великий авторитет. Його знаннями користувалася редакція журналу «Kariūnas». У цьому журналі були опубліковані й перші статті К. Улвидаса з мовознавства.

Показово, що свій останній (85-й) день народження К. Улвидас передусім відсвяткував із товаришами по військовому навчанню, які ніколи про нього не забували; разом із ними він посадив дубок як символ свого життя.

Закінчивши військове навчання 1938 р., К. Улвидас знову почав працювати викладачем литовської мови, цього разу в Каунаській торговельній школі, де в 1944–1946 рр. обіймав посаду заступника директора. Працюючи там, 1940 р. він закінчив Вільнюський університет, написавши дипломну роботу «Прізвища, утворені від назв рослин і тварин».

Невдовзі, уже 1942 р., дипломованого фахівця з литовської мови запросили викладати до Каунаського університету. Там 1946 р. він став старшим викладачем факультету історії та філології, у 1946–1949 роках обіймав посаду заступника декана, а 1949 р., до перенесення факультету до Вільнюса, також був деканом. Тут він читав основні курси литовської мови.

Від 1949 р. К. Улвидасові доводилося їздити на роботу до Вільнюського університету. Лише 1951 р. він разом із сім’єю переїхав до Вільнюса й цілковито поринув у мовознавчу діяльність, яка тривала чотири десятиліття.

У Вільнюському університеті його невдовзі обрали завідувачем кафедри литовської мови; він почав працювати в Інституті литовської мови Академії наук Литви й вступив до аспірантури Московського університету. Після об’єднання 1952 р. Інституту литовської мови та Інституту литовської літератури К. Улвидас став заступником директора Інституту литовської мови та літератури й завідувачем відділу історії мови та діалектології, відмовившись від посади завідувача кафедри литовської мови й залишившись лише ще на певний час старшим викладачем.

273

1955 року посади, які обіймав К. Улвидас, знову змінюються: він відмовляється від суто адміністративної роботи й очолює Відділ словників. Того ж року захищає дисертацію «Прислівник у сучасній литовській мові (прислівникове вживання форм однини)».

1960 року його призначають керівником новостворюваного Відділу сучасної литовської мови, а від 1976 до 1987 року він знову очолює Відділ словників. 1972 року К. Улвидаса обирають членом-кореспондентом Литовської академії наук.

Усі ці зміни посад не були випадковими. Їх зумовлювали обставини, що складалися: йому доводилося йти туди, де була прогалина, де було найважче. 1950 року в Інституті литовської мови розпочинається велика праця — укладання Атласу литовської мови. Але передусім потрібно було організувати збирання матеріалу з усієї Литви. Треба було скласти програму та інструкцію зі збирання матеріалу. Тож, переїхавши до Вільнюса, К. Улвидас перебирає на себе цю роботу й успішно спрямовує її в належне русло.

Коли том II «Словника литовської мови», що вийшов 1947 року, зазнав різкої критики, колектив лексикографів Інституту литовської мови було розпорошено, видання «Словника литовської мови» зупинено, а його керівника Й. Балчиконіса усунуто від роботи. Потрібна була людина, здатна перебудувати укладання «Словника литовської мови» відповідно до вимог комуністичної партії, як тоді казали, «за принципами радянської лексикографії». 1955 року за цю роботу наважився взятися К. Улвидас, вирішивши лікувати цю ще болючішу рану.

Уміння К. Улвидаса переконливо аргументувати допомогло зберегти структуру «Словника литовської мови» майже незмінною. Стандартні речення з радянської преси та писемних джерел, подекуди додані до словникових ілюстрацій, задовольнили амбіції критиків. А основний словниковий матеріал — діалектні факти й дані давніх писемних пам’яток — було збережено. «Словник литовської мови», що майже 10 років животів, знову почав виходити.

Нормалізувавши таким чином роботу над «Словником литовської мови», можна було взятися за іншу велику ділянку мовознавчої науки — укладання «Граматики литовської мови». Кращого організатора за К. Улвидаса тут не знайшлося.

Роботу розпочали, можна сказати, на порожньому місці. Передусім потрібно було згуртувати колектив працівників. Будучи викладачем університету, К. Улвидас знав багатьох здібних студентів. Він підтримував зв’язки навіть із тими, кого призначили працювати до районних шкіл. Із кожним, хто хотів спочатку працювати над словником, а згодом і в галузі граматики, К. Улвидас щиро розмовляв і, непомітно для співрозмовника, з’ясовував його знання та готовність до наукової праці. Не одного молодого мовознавця-аспіранта він посилав до мовознавчих центрів Москви чи Петербурга, щоб той здобув належну підготовку для цієї роботи. Сам він керував роботою шістьох дисертантів, які захистили дисертації.

Його учні заповнили Відділ словників; його учні сформували весь Відділ сучасної литовської мови, працівники якого писали «Граматику литовської мови». Він зумів залучити до написання деяких розділів і своїх учнів, які працювали у вищих навчальних закладах. Ба більше, не один автор граматики сам став викладачем і професором вищого навчального закладу.

274

К. Улвидас створив для цього всі можливі умови.

Численні наукові та редакторські праці К. Улвидаса. Він був головним редактором дев’яти томів «Словника литовської мови» (II–V, XI–XVI) і членом редакційної колегії ще двох томів (VI–VII), а також членом редакційної колегії всіх трьох видань «Словника сучасної литовської мови» (1954, 1972, 1993). Мудре слово К. Улвидаса часто охолоджувало запеклі дебати й було дуже корисним для спільного блага.

К. Улвидас — головний редактор усіх трьох томів «Граматики литовської мови», автор вступу до цієї граматики та розділу про прислівник. Для цього потрібні були не лише наукові знання, а й великі організаторські здібності. Праці різних авторів, різного наукового рівня, прихильників різних теорій, які писали у власному стилі, треба було науково опрацювати й уніфікувати, щоб відчувалася цілісність праці й водночас не було порушено індивідуальності авторів, — це не така вже й проста справа. Сімнадцять років копіткої праці дали першу тритомну наукову граматику литовської мови, написану литовською.

Незалежно від посад, які він обіймав, і праці, яку виконував, К. Улвидас усе життя дбав про культуру литовської мови. Від 1961 року він протягом тридцяти років був відповідальним редактором збірників статей «Культура мови». У них він опублікував багато статей. Багато з них мали програмний характер, і ними обов’язково мали керуватися ті, хто працював над культурою мови.

Також протягом тридцяти років К. Улвидас був ведучим радіопередачі «Говорімо й пиши́мо правильно». Це була одна з найпопулярніших щотижневих передач. Слухачі засипали К. Улвидаса запитаннями, а він завжди старанно готував для них відповіді. З текстів, підготовлених для цих передач, могла б постати дуже цінна навчальна книжка з культури мови. Але К. Улвидас так і не знайшов часу підготувати цю книжку. Передачу закрили, коли К. Улвидас почав обґрунтовано доводити, що в дитячих садках не слід навчати дітей другої мови.

К. Улвидас був членом редакційних комісій видання «Праці Академії наук Литви», серійного видання Інституту литовської мови та літератури «Література і мова», «Бібліографічного покажчика з литовського мовознавства», творів К. Донелайтіса та інших праць. Загалом кожному, хто звертався до нього, він приділяв багато уваги, не зважаючи на свою зайнятість і не дивлячись на годинник.

Розпочавши наукову діяльність із дослідження литовських прислівників, К. Улвидас увесь час збирав матеріал для фундаментальної праці про прислівники. Але серед усієї організаційної та редакторської роботи так і не знайшов бодай трохи довшої хвилини, щоб сісти за величезний зібраний ним матеріал про прислівники. Хтось із численних його учнів мав би тепер узятися за цю працю на вшанування пам’яті свого вчителя.

Слід згадати, що К. Улвидасу доводилося брати участь у багатьох конференціях і симпозіумах не лише в Литві, а й за її межами. Він виступав із доповідями в Ашгабаті, Києві, Кишиневі, Москві, Празі, Петербурзі, Ризі та інших містах; відвідав мовні інститути майже всіх колишніх республік Радянського Союзу, щоб ознайомитися з їхньою роботою. Він дуже дбав про те, щоб ефективні методи роботи, які практикували в інших інститутах, застосовували також в Інституті литовської мови та літератури

275

у роботі. Однак для впровадження різноманітних нововведень не було жодних умов.

К. Улвідас любив пропагувати питання практики мови. Він завжди говорив дуже переконливо й цікаво. Тому його постійно запрошували до різних колективів читати лекції. Його живе слово слухали й литовці у США.

І після виходу на пенсію К. Улвідас не порвав зв’язків із колективом Інституту литовської мови. Він був членом редакційної колегії «Культури мови», майже до останніх років його обирали членом наукової ради Інституту, де його авторитетне слово завжди цінували.

У лютому 1996 року К. Улвідаса вшанували орденом Гедиміна. А своїми працями він сам спорудив собі нетлінний пам’ятник. Нехай спочиває з миром у землі Вільнюса.

Jonas Paulauskas

НА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ АНТАНАСА ЛІБЕРІСА ТА ЙОГО ПРАЦЬ

У великому «Словнику литовської мови» скромним, але довговічним пам’ятником двом мовознавцям, які походили із села Ėriškiai (Паневежиський район), є додане до численних слів і речень дволітерне скорочення Ėr. Один із них — відомий педагог, продовжувач праць Йонаса Яблонскіса та Казимераса Буґи Юозас Балчиконіс, другий — його родич Антанас Ліберіс. Безперечно, під час вибору життєвого шляху на останнього впливали живе слово старшого земляка та його дедалі більший авторитет.

Щоправда, закінчивши 1928 року Паневежиську гімназію, А. Ліберіс лише за кілька років (1932) вирішує продовжити навчання в Університеті Вітовта Великого, обравши класичну філологію. Закінчив навчання 1939 року. Як і багатьом молодим людям, що тоді навчалися, А. Ліберіс уже під час студій доводилося заробляти на прожиття. Щойно він розпочав навчання, його запросили працювати до редакції «Словника литовської мови», створити яку й очолити її наприкінці 1930 року Міністерство освіти доручило Й. Балчиконісу. Для А. Ліберіса редакція стала наче другим університетом, де він здобув теоретичні знання з лексикографії та практичні навички словникарської праці. Тут треба було вчитися збирати слова з живої мови та різних писемних джерел, упорядковувати успадковану від К. Буґи картотеку слів, що швидко поповнювалася, привчатися писати словниковий текст, читати коректуру й виконувати інші роботи. У «Передмові» до першого тому «Словника литовської мови» (що охоплював слова на літери A–B), який вийшов друком 1941 року, головний редактор Й. Балчиконіс назвав «найближчих співробітників редакції, без сумлінної праці та відданості яких цей том словника не зміг би побачити світ». Серед цих співробітників був і А. Ліберіс.

Пізніше А. Ліберіс не раз цікаво й дуже тепло розповідатиме молодшим поколінням мовознавців і про інших працівників тодішньої редакції словника — Напаліса Грігаса, Елзе Мікалаускайте, Йонаса Мікелюнаса, Юозаса Сенкуса, Зенонаса Уоселіса, Костаса Восилюса та інших. Роки війни й окупацій розпорошили невеликий колектив редакції «Словника литовської мови»

276