ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVIII (2003), 185 – 190

РЕЦЕНЗІЇ

Рецензії

Daiva Atkočaitytė

Просодія та вокалізм південних жямайтських расейнішків

Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2002, 222 p., ISSN 1648-3316, ISBN 9986-668-41-7

(Opera Linguistica Lithuanica, 2)

Кожна книга з діалектології надзвичайно важлива для литовського мовознавства — як для успадкованої традиції мовознавства, так і для соціології.

Даїва Аткоцайтите об’їздила велику територію південної жямайтської говірки — від Вайнютаса до Куртувеная і від Кражая до Ержвілкаса. Це так звана південна територія дюнінінків, де говірки зазнають впливу норм літературної мови; особливо в розмові з незнайомою людиною уникають навіть у межах одного речення закономірних мовних особливостей. Це важливо й для історії мови, адже зі зникненням сільської громади, зміною землеволодіння в селі, а також через те, що діти й онуки інтенсивно вивчають літературну мову та зважають на її норми, мовлення людей стає строкатим і різноманітним. Це показала й авторка книжки. Усі ці місцевості досліджували до 1970 року; їх вивчали добрі науковці, чиї праці майже не знайшли відображення в цій книжці (враховано лише деякі думки Пятраса Йоніка та Владаса Грінавецкіса, і то не завжди; дослідження Зельми Думащюте, Зігмантаса Поцюса, Антанаса Балашайтіса, Елени Грінавецкене, Сімаса Каралюнаса та інших авторці не знадобилися).

Особливо багато праці й сил було вкладено в технічне дослідження звуків. Це, звичайно, цікаво й, мабуть, надійно, але не завжди дає змогу розв’язати питання фонетики.

Тут описано говірки, що належать до території з нерухомим наголосом, а деякі — і до умовної. Аткоцайтите дещо скоригувала опис, але це, мабуть, результат новішого змішування населення (експедиції 1964–1985 рр. засвідчили, що в говірках поблизу Вайнютаса, Дегучая, Гайлне, Паупіса, Гервіне та в інших місцевостях наголос не відтягувався). Тепер у книжці стверджується, що майже кожен довгий (а часто й короткий) склад має побічний наголос (підозріло виглядає нещодавній початок скорочення голосних у ненаголошених довгих складах і монофтонгізація дифтонгів (дифтонгоїдів): givė.nims, devīniolaka, pagidūoje тощо).

Очевидно, нині відбувається також нівеляція або зміна інтонаційних акцентів і наголошення, адже наведено чимало слів, записаних цілком оригінально, часто так, що їх неможливо розчути: цц.kinįks (=цц'k'in'inks VDK, NMK, Alėjai) – с. 26; acc. sing. žmuōna (=žmiōna) – с. 26; vārtu (=vā.r.tu KRTV) – с. 27; bažnīčė (=bažnīčė) – с. 46; acc. pl. muōkslus (=muōkslus) – с. 72, 147; 'skiŕ,ti's (=skiŕtis) – с. 63; jūsus (=kitų pietų žem. jūs'us, jūn'c'us Gailnė 1964 m., bk. jūosius) – с. 65, 213; biė,sūs (atstatyta biesas! =biėsus) – с. 68; 'plū;gus (=plūgus, plugūs VN, TRG, bk. plūgūs) – с. 70; su munīm (=su munīm) – с. 73; aštū'nītis (=aštūnītis) – с. 145; mi'gas (=mi'gas, mī'gas 3 ir 1 kirč., ‘aruodus’) – с. 145; šeimā (=šeimā KRTV) – с. 147; riēt' (=riēt', bk. rėti) – с. 150, 209; g'īvuolīs (цілком незрозуміла форма — відновлено gyvolys) – с. 152; що являє собою західножямайтське līpta (с.

186 |

RECENZIJOS

153) зовсім незрозуміло: яке тут дунінінкування (?) давно помічене й обговорене всіма ще близько 1958–1959 років (пор. V. Viltkauskas. Forma kýlė – naujybė. Kalbotyra 44(1), 1995, 93–94), — не Urbanavičiūtė і Grinaveckis були першими, хто це встановив; pū̃ln (с. 153) походить від pūla і вимовляється pū.l.n (навіть в Alėjai); ati.m s (=ati.m.š Krž) – с. 155, 216; kū̃ts (принаймні kū̃ts) – с. 176; lìsa (дун. lė̃sos, дон. lė̃sas, дун. lìsas Krš, lìsas Pvn) – с. 209; pū̃ora (=púora) – с. 211; jė̃ (=jė) – с. 46; drū̃ts (=drūts, у багатьох місцевостях також drū̃kc ~ drūktas Skdv (с. Bokšeiniai) – с. 214; saži̇̃ningi (=saži̇̃ningi або saži̇̃ningi, нововивчене) – с. 216; i̇̃ūs (=i̇̃ūs) – с. 216; skli̇̃nžiais (=skli̇̃n.žė.i.s) – с. 47, 209; pū̃ote, f's (=pū̃oter'us) – с. 160 (а далі правильно: 'pū̃ote, f's, с. 205); maũlna (=maũlna) – с. 44; ri.tuõ (=r'i.tuõ) – с. 163. Слово gri̇̃pti (тут, звісно, gri̇̃pti) дуже рідкісне (с. 176), нововивчене; навіть сама авторка подала grė̃pti, пор. форму nugrė̃ibęs ~ nugreibęs (nugriẽbęs) – с. 157; gi.ve.nã: ~ gyvenai – с. 146 (єдиний приклад із циркумфлексним наголосом у закінченні другої особи теперішнього часу); 'vi̇̃eškeli (=vi̇̃škelį Gervinėję, зі слів G. Vitkauskaitė-Grikšienė); blū̃.di̇̃ (=blūdi̇̃, де тут дифтонг i̇̃, пор. vi̇̃.r.š.ii̇̃ Alėjai 1989 р., ūgaui Adakāvas, kì.r.mìj Vn) – с. 63 тощо.

Деякі надмірні узагальнення або неперевіреність історичних текстів також залишають питання нез’ясованими. У Nemakščiai, Raseiniai, Viduklė, Alėjai, Paupys закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду — -ui (див. твори S. Stanevičius), тоді як без жодних пояснень стверджується, що в усіх говірках цього ж діалекту закінченням є ú“ – с. 146 (див. 'kūni,gū“ Nemakščiai – с. 65, пор. LD 520, LKAIII 36 žem. Стверджується, що i < in, nu-, pri- у всіх жмудських говірках у ненаголошеній позиції бувають лише короткими, хоча явно не читалися праці Petro Joniko (PGrT у всьому тексті), Vlado Grinaveckio Žemaičių tarmių istorija та інші джерела (до 1985 р. довгі ненаголошені i, u доводилося чути в Užv, Pvn, навіть Krš, Grd, Žv та інших місцевостях) – с. 157 (авторка (с. 149) чула лише напівдовгі наголошені голосні й загалом сумнівається в існуванні цих довгих голосних).

Подекуди бракує пояснень. Форма pū̃ln (с. 146) могла виникнути з pūla, оскільки в Adakave довелося чути форму pū.l.ñ ~ pūlna ‘падає’ (жінка зі Stulgiai 1969 р. сказала pọ́.l ~ pūla ‘падає’), так само як bã.l.n ‘калюжу’, šã.l.n ‘холод’, ši̇̃.l.n ‘теплішає’ тощо. Частка зворотних префіксальних дієслів -si наприкінці слова вживається з частками ne-, be-, te-, tebe- (tebi-): n'ėjukė̃s ‘не сміється’, ter'štã:s ‘хай наважиться’, tebišnekã:s ‘і далі розмовляє’ тощо; nėšnekamuos ‘не розмовляємо’ (Žv), nauj-kėtes ‘не сміється’ (Skdv), nėmetãs (Didkiemis), тоді як зі с. 19 складається враження, ніби вона стоїть після всіх префіксів (примітка 16). Іноді кажуть: kãp sutvarki̇̃sės / atsipū̃sės у відомому випадку, описаному автором цих рядків (див. V. Vitkauskas. „[P] + [s] + V + s“ tipo sangrąžiniai veiksmažodžiai rytinėse žemaičių šnektose. Lietuvių kalbotyros klausimai 18, 1978, 171–175), навіть у Grd, Trg, PgrT. Багато жмудських говірок мають форми lab'ã.u || lãb'ã.u., pask'ã.u. || pas'k'ã.u., daug'ã.u || daug'ã.u. (їх чути в Stulgiai, Vainutė, Adakave; сам я вживав і вживаю їх у Kuršėnai). Не лише daug'ã.u, lab'ã.u, pas'k'ã.u – с. 215: утворення із закінченням -áu означають найвищий ступінь (від daugã.usa > daugiaus > daugiau), а daugiau — вищий ступінь. Kražių s<ī̄l>ta (с. 136) безперечно є невідмінюваною формою прикметника, яку замінив називний відмінок жіночого роду з відтягненим наголосом (так званого «безродового» роду).

У деяких випадках можна сумніватися в точності та наявності i, u“: viresn'ījėi ~ vyresnėjai (с. 27, 157), nėduk – с. 42 (пор. dọk, dūk ‘дай’ у багатьох південножмудських говірках: dūk dėvė, то й nėduk dėvė), ne'gã.udi, s'i̇̃s (=negã.ud'i:s'i:s) – с. 65; майже в усіх жмудських говірках: n'eš'i:s ‘ти несешся’, vė.s'i:s ‘повезешся’, mūš'i:s ‘б’єшся’ тощо (Sg, Rsn, Ms, Vvr, Trš, Rdn); šven'dīnu.se (авторка транскрибувала як švendūnuose, літ. Švendūnuose) – с. 70; se'n'ījėi – с. 72; tę.i.ni: (=чому не tęi̇̃n'i?) – с. 82; pruo'v'uo,s'i:s (=pruoviós'i:s) – с. 82; ki.k (не ki̇̃k?), pri̇̃.šãs (= pri̇̃.šãs, у всіх жмудських говірках pri̇̃.šãs, навпроти, напроти тощо, від яких південні жмуди цілком відокремилися) – с. 210; šė.n.ḋ.i – с. 212 (було також šė̃n,d'i – с. 74); nuri.tieje (чи це прояв дунінінкування?) – с. 213; uoki̇̃.čiu – с. 213; uuȯki̇̃ti (?)

RECENZIJOS

187

– с. 214 (у всіх жмудських говірках у цьому слові склад -ki-, а тут расейнішкяй знову такі самобутні, відокремлені від усіх жмудів; але пор. uuoki.tįs – с. 39, uuoki.čū – с. 213). У Viduklė 03 03 02 запитували, як вимовляється назва села Jūkainiai; двоє людей сказали jūkain'u, а форма jū“kaiñ'u видається дещо сумнівною (с. 69).

Коректурних помилок, як людина з великою короткозорістю, я не дуже хочу вказувати, але такі дані, як brūol,is (=brúolis) – с. 151, ‘vā.lgi,,dāwā (=vá.lgi.dāva) – с. 211, petrīnes (=petrīnes) – с. 213, ‘ā.r,klū! (=ārklu) – с. 69, ‘ābu,dū (abūdu) – с. 74, važū“dava (=važū“dava) – с. 206, vištums (=vištums) – с. 81, які слід було б чітко зазначити.

Молода дослідниця доклала багато праці, описала говірки на площі в сотні квадратних кілометрів, які втрачають закономірні риси та успадковані діалектні особливості (хоча й у багатьох місцях ще можна знайти носіїв успадкованого закономірного діалекту), але, схоже, Daiva Atkočaitytė показала саме те, що й мала показати. І це важливо для історії мови. Варто було лише уникати неузгоджених однорідних форм і слів, сумнівних миттєвих коливань, а також розмов із (молодою чи молодими) вбраними з особливою ошатністю дівчатами. Готуючи цю працю до друку, вона не мала поруч жодного жмудського помічника-землячка, хоча й дякує чималому гурту порадників і консультантів.

Vytautas Vitkauskas Інститут литовської мови вул. P. Vileišio, 5, 2055 Vilnius, Lietuva

Отримано 2003 05 05

ТЕКСТОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ ПЕРЕКЛАДУ ПСАЛТИРЯ ЛИТОВСЬКОЮ МОВОЮ ЙОГАННЕСА БРЕТКЕ, ПАСТОРА В ЛАБІАУ ТА КЕНІГСБЕРЗІ, ПРУССІЯ, ЗА РУКОПИСОМ 1580 РОКУ Й ПЕРЕРОБЛЕНОЮ ВЕРСІЄЮ ЦЬОГО ПСАЛТИРЯ ЙОГАННЕСА РЕЗИ, ПАСТОРА В КЕНІГСБЕРЗІ, ПРУССІЯ, ЗА ДРУКОВАНИМ ВИДАННЯМ 1625 РОКУ, А ТАКОЖ ІЗ ПЕРЕКЛАДОМ ПСАЛТИРЯ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ МАРТІНА ЛЮТЕРА ЗА ВИДАННЯМ 1545 РОКУ, ЗА УЧАСТІ ФРІДЕМАННА КЛУГЕ.

ЗІ ВСТУПОМ І ПІД РЕДАКЦІЄЮ ФРІДРІХА ШОЛЬЦА.

Paderborn, Munich, Vienna, Zürich: Ferdinand Schöningh, 2002, LXXXI + 559 p., ISBN 3-506-71681-6.

(Biblia Slavica, Serie VI: Supplementum: Biblia Lithuanica, Reihe 2: Editionsbände, 6. Видано Гансом Роте та Фрідріхом Шольцом за участі Крістіана Ганніка й Людгера Удольфа.)

У передмові (с. IX–X) Шольц пише, що Йоганнес Бретке (Бреткунас) завершив литовський переклад усього Святого Письма між березнем 1579 року та листопадом 1590 року, але досі друком виходив лише Псалтир. Цей Псалтир, перекладений між 20 травня та серединою липня 1580 року, потрапив до рук Йоганнеса Рези, який переглянув його й опублікував разом із німецьким перекладом Лютера 1625 року в друкарні Лауренца Зегебада. Поширене твердження, що версія Рези мало відрізняється від перекладу Бреткунаса, просто не відповідає дійсності, що легко побачити, поглянувши на обидва тексти. У розглянутому тут томі оригінал Бреткунаса та редакцію Рези подано на розвороті. На прохання проф. Йонаса Паліоніса