ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

L (2004), 135–138

ПРИМІТКИ

Зауваги

ДРІБНИЦЯ 2

Роландас Мікулскас (Acta Linguistica Lithuanica 48, 87) записаний у жмудських говорах (KrŠ) прислівник v’įršū·n пов’язує з місцевим відмінком східноаукштайтських діалектів viršūn (нині переважно кажуть v’įr.šū· ~ viršūo, āpsukū· ~ apsukuo, v’el.tu· ~ veltuo та багато інших форм).

Це вельми сумнівно (пор. уживані там (KrŠ) та деінде форми pàškūn., pàškuna·, šàl’īn., ž’ė.m’ie ~ žėmė(n): m’ėšk ž’ė.m’ie | n’ėkūnck тощо). Тут цей довгий голосний u· ніби спонукає стверджувати інакше.

Появу цього сонанта n діалектологи з’ясували вже давно: Казімєрас Бюґа (Rinktiniai raštai 1, Vilnius, 1958, 397–398, 588; III 692–693), Зігмас Зінкявічюс (Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, 196–198; шкода, що наведено лише транспоновані форми), Владас Ґрінавецкіс (Žemaičių tarmės istorija, Vilnius, 1973, 332–334) і автором цих рядків («Кілька зауваг щодо форм šų, sesų», Baltistica 2 (2), 1966, 205–207; Lietuvių kalbos tarmių morfoneminiai reiškiniai, Vilnius, 2001, 167–169).

У парадигмі після u· у південножмудських говорах досить широко трапляються šū·n ~ šuōn (= šuo), rūdū·n ~ rudūon (= ruduo), vā·kā·n ~ vaikāon (= vaikui), vāik’ū·n ~ vaikūon (= vaikui, bernui), pavā·sar’ū·n (і pavā·ser’ū·n PVN) ~ pavāseriuon (pavaseriuo), bū·ndže ~ būonže (= buože), jū·nc ~ jūns (= jūs), v’ēltū·n ~ vēltuon (= veltui) VARN, UŽv, PVN та ін.; так само v’įr.šū·n матиме цей неетимологічний n через -u· (<-uo), що з’явилося в закінченні. Це підтверджує вся історія цих слів: особливо парадигми, у яких після u· скрізь є n (пор. автора, Baltistica 2 (2), 205–206), тоді як після дифтонгоїда u·⁴ цей сонант навряд чи міг би з’явитися, як і після -ou < -uo у північножмудських говорах, а в західножмудських після -o· < -uo він ніде не приєднався).

Вітаутас Віткаускас, Інститут литовської мови, вул. П. Вілейшіо, 5, 10308 Вільнюс, Литва

Отримано 2004 04 07

ДРІБНИЦЯ 3

Сонант r буває твердим і м’яким; у литовських говірках він іноді варіює. Ось ці випадки: а. у частині південних аукштайтських говірок r’ зовсім немає; перед голосними переднього ряду його стверднюють деякі вільнюські та утенські аукштайти (Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, Vilnius, 1966, 153–156; Lietuvių kalbos atlasas II, карта 87);

136 |

PASTABOS

б. у деяких місцевостях вимовляється твердо перед редукованим дифтонгом -ai: rai.kštė «raikštė» Drsk, Rtn, krau.šis «kriaušius» Kb, Vrn, krai.vas «кривий» Drsk та ін.;

в. у сполученні *rj > *ri > r: brau.na «briauna» Užv, Krš, Krtv, krau.š’is (у літературній мові kriaušis) Krš, Rdn, Tl, Eig, kruokt’ė «плакати» (у літературній мові kriokti) Tl, Rdn, Varn, Šv, Rt, rä.uš’es «заворушення» Šv, Grdm та ін. До них пристосовуються запозичення krū’ks (аукштайтське krūkas), šrūps (північножемайтійське й аукштайтське š’r’ūps | š’r’ūbas), krau.č’ūs «кравець», krū’k’is «милиця» Krš, Krtv, Šauk, krū.k’is «те саме» Rdn, Trš, Tl та ін.

У жемаїтів відома вся територія переходу *rjau, *rja, *rjo, *rju, *rjū у rau, ro, ru, rū, де немає жодного стверднення r перед голосними переднього ряду (пор. автора, Lietuvių kalbos tarmių morfoneminiai reiškiniai, Vilnius, 2001, 158–161).

Укладачі фонетичного тому LKA_II не передбачили дослідження цього явища; транскрибування діалектних фактів не було усталеним, тому чимало неясностей уже виникло раніше, але плутанина існує й досі. Наприклад, у LKŽ_XIX 626 слово sukrokė (діал. sùkruok’į Krš) виправляють на sukriokė (R. Mikulskas, Acta Linguistica Lithuanica 48, 87), а krū’kas Klvr відносять до kriūko¹, хоча й там ніякого стверднення r бути не може (хіба що сталося б щось надзвичайне).

Отже, проблема *rj + a, a˙, u, u˙ і далі пов’язується зі ствердненням і пом’якшенням r, хоча тут ідеться про випадіння давнього *i та аналогію, що виявилася пізніше (коли в говірках узагальнювалися лише rau, ro˙, ru, ru˙ або r’au, r’o, r’u, r’u˙). У кожному випадку потрібно заглиблюватися у структуру й систему говірок.

Vytautas Vitkauskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva

Надійшло 2004 04 07

ЧИ МОЖЕ ЩОСЬ ОЗНАЧАТИ ПОРОЖНЄ МІСЦЕ?

У статті професора Vlado Žulio «Про так звану нульову зв’язку» (Acta Linguistica Lithuanica 48, 177–184) полемізується з Dabartinės lietuvių kalbos gramatika (Vilnius, 1994), де такі речення, як Oras gražus, вважаються такими, що мають нульову зв’язку. Автор статті вважає, що термін «нульова зв’язка» (і загалом «нульові форми») є хибним. Цю думку слід поважати. Хотів би лише дещо сказати про аргументи, якими її намагаються обґрунтувати.

Перший із них — твердження, яке приписують Іммануїлу Канту: Ніщо не має ознак. Автор додає: У ніщо волосся не росте. Якщо клас порожній, то він не має жодного елемента, а ознаки можуть мати лише елементи. Тому логічно суперечливим нібито є твердження: Хоча зв’язки й немає (ніщо), але вона має значення теперішнього часу дійсного способу (ознака) (с. 178).

Дотримуючись запропонованих автором статті правил гри — авторитетами послуговуватимемося, залишаючи це теології, — не згадуватиму жодної з численних праць, написаних про нульові форми. Наведені логічні твердження правильні, але вони зовсім не суперечать поняттю нуля, поданому в Gramatikoje. Лінгвістичний нуль — це не якийсь неіснуючий емпіричний об’єкт чи елемент, рівнозначний ніщо. Цим терміном позначають таку відсутність формального показника в члена граматичної парадигми, яка внаслідок

¹ варіантів krūko, kruko, kriūko Mikulskas задля зручності уникнув пояснення, як і чергувань vašas (навіть неможливого ašas), ą˙nčas, ūnčas, vō˙ṙšos, lō˙rsas (див. R. Mikulskas, Acta Linguistica Lithuanica 46, 85).