ROLANDAS KREGŽDYS

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: порівняльна граматика балтійських та інших індоєвропейських мов, балтійська релігія та міфологія, джерелознавство.

ТЕОНІМИ У ТВОРІ М. STRYJKOWSKIO KRONIKA POLSKA, LITEWSKA, ŻMÓDZKA I WSZYSTKIEJ RUSI: CHAURIRARI

Теоніми у творі М. Stryjkowskiego Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi: Chaurirari

А Н О Т А Ц І Я

У дослідженні аналізуються етимологія теоніма Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi (1582), згаданого у творі Матвія Стрийковського, Chaurirari, та розвиток функцій цього божества. Єдиний опис походження імені цього бога, обґрунтований науковими аргументами, досі запропонував лише Володимир Топоров. На жаль, реконструйований Топоровим *Kaur-aris «божество коня рудого кольору (елемент вогняної символіки)», згідно з робочою моделлю композита tatpuruṣa, є казуїстичним через реконструйовану форму другого компонента бл. *aris «кінь», не засвідчену в жодному балтійському писемному джерелі. Таке тлумачення викликає значні сумніви також щодо міфологічної мотивації, адже ані в балтійській, ані в слов’янській релігійній системі невідомий культ коня — божества (!!!) (за винятком рудиментарних пережитків тотемізму). На підставі нової етимології теоніма та аналізу функцій божества стверджується, що ім’я божества Chaurirari не є ἅπαξ λεγόμενον, як вважали досі. Можна припустити, що цей теонім відображає nomen proprium (теонім) Kaukarius «бог гір», зафіксований у кількох працях лексикографів і діячів культури XVIII століття Малої Литви (словники Якуба Бродовського та Крістіонаса Готліба Мільке). Крім аналізу згаданого теоніма, подано також етимології кількох лексем, які досі, ймовірно, помилково пов’язували з Chaurirari (субст. р. діал. kaýp «дерев’яний молоток для оглушення риби», дієсл. р. діал. kaýpитъся — злитися; кривитися, бути похмурим, насупленим; бути пихатим; бути впертим).

О С Н О В Н І С Л О В А: tatpuruṣa композит, ἅπαξ λεγόμενον; прогресивна асиміляція, регресивна асиміляція; морфонетична транспозиція, теонім.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: tatpuruṣa композит, ἅπαξ λεγόμενον; прогресивна, регресивна асиміляція; морфонетична транспозиція, теонім.

50

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

А Н О Т А Ц І Я

У дослідженні розглядаються питання етимологічного аналізу та короткого походження (а отже, ієрархічного становища в балтійському пантеоні) теоніма Chaurirari, згаданого у творі Мацея Стрийковського Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi (1582). Єдине наукове дослідження цього питання здійснив Володимир Топоров. На превеликий жаль, запропонована автором гіпотези реконструкція складного лит. *Kaur-aris «божество коней кольору темної масті (елемент вогняної символіки)», утвореного за моделлю tatpuruṣa, неприйнятна, оскільки спирається на реконструкцію незасвідченого в жодному письмовому джерелі з балтійської міфології та релігії балт. *aris «кінь».

Зважаючи на відсутність культу божества-коня в балтійських і слов’янських релігійних системах, якщо не брати до уваги тотемічні пережитки, таке тлумачення є сумнівним з погляду міфологічної мотивації. На підставі нової етимології теоніма й аналізу функцій божества висловлено припущення, що Chaurirari не можна тлумачити як ἅπαξ λεγόμενον. Лексему можна співвіднести з nomen proprium (теонімом) Kaukarius «бог гряд», який згадується в кількох лексикографічних словниках XVIII ст. з Малої Литви (у тезаурусах Бродовського й Мільке). Окрім міфологеми, у дослідженні аналізуються рос. діал. кау́р «калатало, яким вибивають рибу» та рос. діал. кау́риться «ображатися; кривитися, похмурніти; випинатися; упиратися», які помилково зараховували до балтизмів.

«[…] etiam interpretatio nominis habet acumen, cum ad ridiculum convertas, quamobrem ita quis vocetur […]» (Cicero De oratore 257) — «[…] навіть тлумачення імені має дотепність, коли перетворюєш його на жарт, пояснюючи, чому когось так називають […]»

Першим литовське й жемайтське божество Chaurirari у письмових джерелах згадує Мацея Стрийковський у творі Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi (Stryikowski 1582: 144): «Chaurirari, бог коней; йому приносили в жертву півнів, рослих, сильних, різних мастей, щоб і коні такі плодилися, а коли благали його про мир від ворогів [бо вважали його також богом війни], як греки й римляни Марса, то, сидячи за піччю на сідлах, приносили йому жертви й молилися».

Домінікас Урбас (BRMŠ II 546) перекладає це речення так: «Chaurirari, бог коней; йому приносили в жертву півнів — рослих, сильних, різних мастей, щоб і коні плодилися такими,

Straipsniai / Articles

51

ROLANDAS KREGŽDYS

а коли благали його про мир, щоб вороги не нападали (бо вважали його також богом війни), як греки й римляни Марса, то, сидячи за піччю на сідлах, молилися йому й приносили жертви». Це речення так само раніше переклав німецькою Вільгельм Маннгардт (1936: 330), а російською — Володимир Топоров (Топоров 2000: 173).

На жаль, Урбас досить вільно перекладає початок речення (польське temu «тому» (Linde V 616) він замінює на «йому», яке можна сприйняти як давальний відмінок вказівного займенника лит. lie. tas), а кінець тлумачить сумнівно, оскільки додає інформацію, про яку Стрийковський навіть не згадує, — у такий спосіб спотворюється узуальне значення цієї міфологеми:

I. Він не пише про жодні «запічки», тобто місце за піччю, адже ні литовці, ні жемайти за життя Стрийковського — у XVI ст. — не споруджували жодних печей, за які можна було б забратися й там приносити жертви (на цей дуже важливий факт раніше звернув увагу Рімантас Балсис (2006: 176)¹), а певним способом складали купу незцементованого каміння (крушні (такими були печі не лише в житлових приміщеннях, а й у лазнях і клуннях)) у ямі чи на долівці або просто розпалювали вогонь у вогнищі хати чи садиби (у відкритих вогнищах; докладніше див. LE V 234); кам’яні печі почали замінювати утрамбованими й цегляними печами лише в середині XIX ст. (LE XIII 223–225).

Такі самі факти, тобто димну хату без жодних печей, згадує й Ян Длугош (Лонгін). Описуючи побут литовців, він зазначає, що ті жили разом із худобою в димних хатах: «Nulius illi stubarum aut aedificiorum nobilium, sed tantummodo tugurii unius usus [...]. In ea domo se, uxores, pignora, servos, ancillas, pecus, armentum, frumentum et omnem supellectilem condunt [...]» (BRMŠ I 560–561) (див. також Łowmiański 1989: 82). Про димну хату розповідає й Філіп Каллімах: «[...] ignis in medio tugurii, circa quem accubitus ac discubitus sine loci alicuius electione aut observantia, neque ullius rei domesticae ordo aut disciplina» (BRMŠ I 601). За словами Йоганнеса Боема Аубіотського, литовці не мають належних житлових будинків: «Vaporaria seu stubas habent nullas» (BRMŠ II 358). Подібні відомості наводить і Зиґмунд Герберштайн: «In humilibus casis, iisque oblongioribus vitam ducunt, in quibus ignis in medio conservatur [...]. Solent enim sub eodem, quo ipsi habitant, tecto, sine ullo interstitio pecora habere» (BRMŠ II 393). Ян Ласіцький також згадує димне житло («землянку»): «Mapalia, quae turres appellant, sursum angusta, atque qua fumus et foetor exeat, aperta, ex tignis, asseribus, stramine, corticibus faciunt, in his homines cum omni peculio, in pauimento tabulato stante, habitant» (BRMŠ II 579).

¹ Balsys (2006: 314) lygina Urbo pateikto vertimo informaciją su Łasickio veikale De Diis Samagitarum [...] neva panašiu mitologiniu faktu – dievo Pesseias slėpimusi už židinio tarp ką tik atsivesto prieauglio. Deja, Striykowskis nemini jokio židinio (žr. toliau), o Pesseias (šio teonimo kilmei skirtinas atskiras darbas) slepiasi ne tarp ką tik atsivesto prieauglio, mat lo. pullos reiškia visai kitą sememą (plg. Łasickis 1969: 42) – ją galima teisingai interpretuoti, tik tinkamai aprašius minėto teonimo kilmę (dar žr. Kregždys 2010: 51–52).

52

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 52

2011.06.17 08:23:50

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

Tiesa, Henrikas Łowmiańskis (1935: 43) teigia, kad diduomenės gyvenamieji pastatai (curiae, villae) labai skyrėsi nuo dūminėse pirkiose gyvenusiųjų. Deja, itin patikimų duomenų apie senuosius buitinius baltų pastatus nėra išlikę, išskyrus pasakojimus apie religinio pobūdžio statinius ir gyvenvietes (plačiau žr. Kregždys 2009: 131–133, 150–152).

II. У BRMŠ подано неправильний переклад фразеологізму пол. za piecem liedząç, оскільки пол. za piecem siedzieć означає не «сидіти за піччю», як зазначено у BRMŠ («сидячи за піччю [...]»), а «сидіти тихо = поводитися спокійно» (Linde IV 676). Крім того, прийменникова конструкція na fjodłach означає не «сидячи на сідлах», а «верхи», пор. пол. siodło (метонім.) «для верхової їзди» (Linde V 243). Отже, Stryikowskis наголошує, що божеству приносили жертви в тиші, тобто поводячись спокійно.

Отже, переклад тексту Stryikowskio, що характеризує божество Chaurirari, яке Urbo представляє у Baltų religijos ir mitologijos šaltiniuose, слід вважати таким, що потребує виправлення: «Chaurirari, бог коней; тому йому приносили в жертву великих, сильних півнів різного забарвлення, щоб і коні такими плодилися; а коли його просили врятувати від ворогів (бо вважали його також богом війни), як греки й римляни — Марса, то спокійно, верхи, молилися йому та приносили жертви».

Згадка античних мотивів передбачає твердження, що Stryikowskis подає не автентичну інформацію, а вигадки, адже грецькі й римські обряди на честь Арея, тобто Марса, відбувалися шумно (пор. танці жерців-саліїв (детальніше див. Zieliński 1999: 229; CM 505)), тобто функційна (а також природна) конотація цих богів пов’язувалася з рухом, шумом, пристрасністю (це визначало й плодючість людей) тощо (пор. Нильссон 1998: 154; Taxo-Годи 1999: 92, 112, 136, 151, 205, 229, 261, 289, 299, 526, 530, 596–597, 656; Zieliński 1999, 113, 115, 118–119, 354). Крім того, не слід ігнорувати давно відомий факт, що Арей — не грецьке, а фракійське² божество (Taxo-Годи 1999: 289), життєва сила якого висміюється вже в «Іліаді». Можна обережно припустити, що Stryikowskis спробував витлумачити теонім із неясним значенням, пов’язавши його зі схожими за звучанням словами литовської мови — можливо, лит. kãras «війна», як і автори, що згодом наслідували його (див. далі). Згадана ним інформація про спокійне принесення жертв, очевидно, є власною вигадкою автора, характерною для сповідників нової віри, які пов’язували язичницькі обряди з християнською традицією (про це див. Kregždys 2009, 141–142, 165–166). Тому твердження Stryikowskio про військову функцію божества, порівнюваного з грецьким Ареєм і римським Марсом, очевидно, слід трактувати як есеїстично-белетристичне. Отже, обережно можна стверджувати, що автентичними слід вважати два факти: 1) ім’я божества — Chaurirari; 2) Chaurirari — «бог коней».

² Варто зазначити, що ім’я цього божества зафіксовано в писемних пам’ятках періоду критської та мікенської культур (Казанскене, Казанский 1986: 140–141), тому морфологічна структура слова може бути еллінською, але культові особливості й досі схильні оцінювати як суперстратні, зумовлені впливом народів Малої Азії.

Straipsniai / Articles

53

ROLANDAS KREGŽDYS

Balsys (2006: 134, 152, 154), aptardamas galimas Chaurirari skirtas apeigas, itin daug dėmesio skiria gaidžio aukojimui aprašyti. Jis taip pat išvardija beveik visus mėginimus paaiškinti teonimo kilmę: Dionizas Poška (LM I 41) jį suvokia kaip Szaurirar; Simonas Stanevičius (LM I 95) dėl lietuvių kalbai nebūdingos tokios fonetinės ir morfologinės struktūros lyties apskritai abejoja jos autentiškumu; Mannhardtas (1936: 339) atsargiai spėja, kad teonimą galima būtų skaityti kaip karorius ir sieti jį su lie. kàras „Krieg“. Algirdas Julius Greimas (1990: 418) vardo kilmės neaiškina, tik pripažįsta, kad iki šiol niekam nepavyko to padaryti, nors neatmeta galimybės mitologemą aiškinti kaip vieną Velino epitetą, t. y. anot jo, ši „karo žirgo [...] epifanija apibūdina neabejotinai vieną svarbiausių Velino funkcijų.“ Yra ir daugiau mėginimų atskleisti Chaurirari kilmę, tačiau jie nepagrįsti lingvistiškai, todėl ir nevertintini. Na, o Jonas Balys konstatuoja, kad šio teonimo reikšmės „sveiku protu jau niekas nebegalės išspręsti“ (JBR II 56). Tokio teiginio svarumu, žinoma, reikėtų labai abejoti, mat „[...] имя в своей тайне превышает способности «среднего» человека, находящегося вне пространства, в котором можно уразуметь тайну имени и именословия“ (Топоров 2004: 373).

Toporovas (Топоров 2000: 172–174; 2006: 190–194), який спробував подати останній і єдиний опис морфологічного розвитку назви цього божества, обґрунтований науковими аргументами, висунув нову, але цілком неправдоподібну гіпотезу про походження слова³. Звісно, слід погодитися з його ґрунтовно аргументованим твердженням (наведено приклади з прусської та литовської мов: пр. chelmo «шапка» GrA 61 ↔ пр. kelmo «т. с.» GrG 40 (пор. PEŽ II 160) тощо) про вимову початкового Ch- як K- (Топоров 2000: 174; 2006: 190), однак етимологічний аналіз теоніма є казуїстичним. Стверджуючи, що Chaurirari є репрезентантом lapsus calami (пор. «[...] вторая половина имени (-rari) есть результат весьма распространённой графической ошибки удвоения слога [...]» (Топоров 2000: 174–175; 2006: 190)), він реконструює форму *Kaur-aris «божество коней бурого забарвлення (елемент символіки вогню)», яка нібито передбачає дві словотвірні моделі: 1) суфіксальне утворення лит. *kaur- + суф. -ar-is ← ім. лит. kàuras «пліснява, мох, лишайник» BŽ 371, J, Kl; «затверділа кірка жиру на немитому посуді» (LKŽe) або ім. лит. kàuras «волосся, грива» J, Jnš, VoL 327 (LKŽe) — отже, міфологема відображає колористичний денотат «сивина, сивий колір, бурий колір»; 2) композит лит. *kaur- «об’єкт кольору плісняви» + лит. *arīs «кінь» (~ церк.-слов. opь «жеребець», рос. opь «кінь», чеськ. oř, т. с.; гідронім. пол. Orz «притока річки Нарев», Orzyc «т. с.», старопол. orz (також див. Фасмер III 155)).

Перша гіпотеза Toporovo важко обґрунтовується семантично, оскільки утворення із суфіксом -ar- *Kaur-aris, з огляду на словотвірні відповідники цього суфікса в литовській мові, се-

³ До цього часу цей дослідник обмежувався нейтральним визначенням цієї міфологеми: «[...] таинственного лошади-ного бога Chaurirari у Стрыйковского [...]» (ПЯ I 136).

54

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

мемна експресія має відображати денотат референта та його конотативне значення, тобто слід реконструювати протосему *,предмет, що запліснявів ↔ такий, як пліснява‘ або *,волохатий (порослий) суб’єкт‘ ~ ім. лит. stābaras,сухе, міцне стебло‘ Ds,,якась нікчемна річ‘ Sb ← ім. лит. stābas,статуя або якийсь предмет, що його вважають богом і вшановують‘ DŽ, KB II 53 тощо;,статуя‘ S. Dauk.;,стовп‘ M, L, Rtr тощо;,вигляд, форма‘ TlŽ;,параліч, апоплексія‘ SD 241, B тощо (LKŽe); ім. лит. ùmaras,вихор, буря‘ Q 496, K 474 ← прикм. лит. ùmas,раптовий‘⁴; ім. лит. žābaras,прут, лозина‘ Rsn тощо,,дрібні гілки, молоді деревця, кущі‘ Jrb,,щебінь, грубий гравій‘ Nms, Vkv ← лит. žābas,прут, хмизина, гілочка‘ LV IV 677 тощо;,стебло, стовбур‘ Kpr, Mžš тощо;,різка (для биття)‘ T, Š тощо;,кущ, чагарник‘ RtŽ, A. Baran. тощо;,гілочка, з якої вирощують кущ, рослину‘ Šmn, Sur;,вудила‘ K. Būg. тощо (LKŽe) (більше прикладів див. Skardžius 1996: 302–304). Крім того, погодившись із таким припущенням Toporovo, довелося б реконструювати протосему *,бог коней кольору плісняви‘. Згідно з такою гіпотезою, слід було б припустити, що в балтійському пантеоні мають бути й божества коней інших кольорів. На жаль, у джерелах балтійської релігії та міфології таких даних немає, тому це припущення слід вважати нелогічним.

Друга гіпотеза морфологічно неможлива (а отже, й етимологічно — нерозривний зв’язок між цими двома рівнями останнім часом постійно наголошується (пор. PEŽ III 13; Откупщиков 2006: 216)), оскільки автор гіпотези залучає для її обґрунтування словотвірний аналіз ім. лит. arklys «домашня однокопитна тварина, якою працюють, їздять, верхи пересуваються (Equus caballus)» R, K, Kp, Jnš, Jnšk, Gs, Rm, SD 30, B, Sk тощо (LKŽe) — наголосімо, помилковий опис структурного розвитку лексеми. Toporovas стверджує, що лит. arklỹs, латис. ārkls «кінь»⁵ (ME I 141) утворене за допомогою суфікса -kl-, який використовують для творення назв знарядь (nomina instrumenti) (пор. латис. ārkls і латис. діал. ārkls «плуг» (див. ME там само; Breidaks 2006: 118)), та лит. *aris «кінь». На жаль, таке припущення хибне в самій своїй основі, адже лит. arklỹs є nomen qualitatis (так само, як ім. лит. pirklỹs (див. далі)), і його слід виводити не з лит. *aris «кінь», якого ніколи не існувало в балтійських мовах (див. далі), чи дієсл. лит. árt i «орати конем, обробляти землю плугом» SD 229, R тощо; «руйнувати, розкопувати» LTR (An); «тримати під владою, пригнічувати, гнобити» Arm, Vvr, Lp; «не погоджуватися, сваритися» Tvr, Drs (LKŽe) (таке хибне тлумачення подає Pranas Skardžius (1996: 196) — очевидно, його наслідував і Toporovas), а з лит. ārklas «знаряддя для оранки землі, плуг, рало» K, J тощо (LKŽe) (пор. Ambrazas 1993: 153), тобто передбачається протосема *,той, хто тягне плуг‘, пор. лит. pìrklas «покупка» SD

⁴ Можливо, основною формою цієї лексеми був не прикм. лит. ūmas «раптовий», а ім. лит. ūmas NdŽ, ūmas Dgl «раптовість, поспішність, швидкість» Jnš, Lk тощо (LKŽe).

⁵ Латис. ārkls «кінь» відображає внутрішню зміну на семантичному рівні, коли одна з конотацій референта зумовлює появу вторинного денотата, тобто «плуг» → «кінь» (детальніше про таку зміну див. Kregždys 2010a: 24–25).

Straipsniai / Articles

55

ALL_62_63_maketas.indd 55

2011.06.17 08:23:50

ROLANDAS KREGŽDYS

123 та ін.; «плата за покупку» SP II 203–204 (LKŽe) (← дієсл. лит. pirkti «придбати за гроші» H, Pb та ін.; «замовити за гроші спеціальні богослужіння» Žem, Rm, Rdn; «певним способом здобути, виграти» SP I 227, II 203 та ін.; «платячи чимось, давати собі раду, рятуватися» Žd та ін. (LKŽe) (пор. Skardžius 1996: 193 — інакше словотвір цього слова пояснює Ambrazas (1993: 98))) → ім. лит. pirklỹs, -ė «той, хто займається купівлею та продажем речей» Š, NdŽ, Sim, Tsk (LKŽe), тобто ці лексеми слід трактувати як флексійні похідні — девербативи (!!!).

Необхідно розглянути й екстралінгвістичний чинник, який свідчить про хибність гіпотези Топорова, — ототожнення коня з тягловою твариною. Кожен хлібороб чудово знає, що конем, тобто жеребцем, не лише неможливо орати, а й їздити верхи вкрай небезпечно, — саме для цього й придумали приборкання коней, тобто перетворення коня на тяглову, робочу тварину. Значно раніше на таку несумісність семантем «кінь» і «орати» звернув увагу Макс Фасмер (Фасмер III 155). На жаль, він не обґрунтовує свого твердження, а лише констатує, що спроба пов’язати ім. рос. опь «кінь» із дієсл. рос. opáть «орати» є невдалою. З цим твердженням Фасмера можна погодитися лише частково: очевидно, він цілком слушно вбачає семантичну несумісність цих слів, проте помиляється, визначаючи твірну основу. Жодних сумнівів немає, що рос. опь «кінь» є похідним від дієсл. рос. opáть тематичного формату прасл. *i (докладніше про нього див. Хабургаев 1974: 194) — таких віддієслівних похідних у російській мові надзвичайно багато: ім. рос. вонь «неприємний запах» ← дієсл. рос. вонять «смердіти» (Даль I 240), ім. рос. хворь «біль, хвороба, неміч, смуток та ін.» ← дієсл. рос. хворать «боліти, слабнути, хворіти та ін.» (Даль IV 545–546), ім. рос. копь «шахта; місце, де добувають руду, вугілля, сіль» ← дієсл. рос. копать «розпушувати, копати тощо» (Даль II 157) (віддієслівне походження цих прикладів можна обґрунтувати не лише вже згаданою семантичною конотацією рос. копь, тобто віднесеністю до виконаної дії, а й семемою ім. рос. ломь «те, що зламане» ← дієсл. рос. ломать «прикладати силу, ламати» (Даль II 264–265)) та ін. Семантичне походження ім. рос. опь «кінь» цілком очевидне. Воно відображає діалектну семему дієсл. рос. opáть «говорити хрипко, брехати, верзти нісенітниці та ін.» «іржати (видавати характерні для коня звуки)» (пор. CPHF XXIII 330). Отже, можна стверджувати, що ім. рос. опь «кінь» є девербативом, властивим не балтійським і слов’янським, а лише слов’янським мовам, тому реконструкція лит. *aris «кінь» неможлива.

Реконструйований Топоровим композит типу tatpuruṣa *Kaur-aris «рудокольорова (елемент вогняної символіки) кінська божественність» викликає великі сумніви й щодо міфологічної мотивації, адже в релігійних системах ані балтів, ані слов’ян невідомий культ коня-божества (!!!) (за винятком рудиментарних пережитків тотемізму, які Андрій Прохоров (Прохоров 2002: 423–424, 433, 437) схильний тлумачити як епізоди обожнення коня, хоча жодних переконливих аргументів на користь такого сміливого припущення він не наводить; деякі твердження цього дослідника просто дивують: за будь-яку ціну прагнучи довести існування поклоніння зооморфному об’єкту на західнослов’янських землях, він зазначає-

56

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

do savo sukurtą čekų mito interpretaciją (Прохоров 2002: 427), neturinčią visiškai nieko bendra su gyvulio kultu, mat vieną karžygio atributų – arklį – kažkodėl interpretuoja kaip dieviškumo simbolį (plačiau žr. Крегждис 2009: 265–266)⁶. Be to, rašytiniuose baltų religijos ir mitologijos šaltiniuose užsimenama apie baltų, o ne rusvų ar rausvų (ar dar kitokios spalvos) arklių svarbą prūsų kulto apeigose (o gal ir šių gyvūnų garbinimą), plg. Petro Dusburgiečio (BRMŠ I 335–336, 346) ir Simono Grünavo (BRMŠ II 80, 116–117) duomenis (dar žr. Beresnevičius 2006) (baltas arklys Rigvedoje simbolizuoja Indros žirgą, plg. jo epitetą s. i. haryā́çva ‚raitelis ant balto arklio‘ (RV VII 32, 14–15)). Taigi Toporovo hipotezė apie šios dievybės pirminę arklių globos funkciją taip pat koreguotina, mat mitologemos etiologinė ir etimologinė raida suponuoja šią funkciją esant antrinę (žr. toliau).

На підставі проведеного аналізу можна стверджувати, що запропоновані Топоровим способи пояснення походження литовського божества Chaurirari потребують ґрунтовного перегляду.

Аналізуючи морфологічний розвиток теонімів, необхідно зважати на специфічні словотвірні особливості, властиві лексемам релігійного культу, які відображені не лише у Stryikows-

⁶ Твердження Топорова (ПЯ I 136), нібито вживання кобилячого молока під час релігійних обрядів (елемент балтійського некрокульту) і поховання коня разом із померлим слід пов’язувати з прусським культом коня, має певне підґрунтя, адже автор ототожнює атрибутику божества із самим богом. Виходячи з цієї методики, слід було б стверджувати й про поклоніння богині-бджолі, адже під час тих самих обрядів (поховальних — див. Kregždys 2010b: 13–14) бідняки пили не кобиляче молоко, а мед, виготовлений із бджолиного меду:

В описі подорожі Вульфстана з Гедабю (Шлезвіг) до Трусо (Східна Пруссія) (докладніше див. Kregždys 2011) розповідається про надзвичайно важливі факти виготовлення та споживання поховальних напоїв західними балтами: 1) and se cyning and þa ricostan men drincað myran meolc, and þa unspedigan and þa þeowan drincað medo (SRP I 733) «і [там] король, а також найбагатші чоловіки п’ють кобиляче молоко, а бідняки й раби п’ють мед»; 2) and ne bið þær nænig ealo gebrowen mid Éstum, ac þær bið medo genōh «і в естів зовсім не варять пива, зате меду тут удосталь» (SRP ibd.). Слід наголосити, що В’ячеслав Іванов (Иванов 1974: 75–138), який надзвичайно докладно описав індоєвропейську міфологему «кінь» (а також значення коней у поховальних обрядах; звісно, нині чимало викладених у цій праці тверджень є дискусійними (наприклад, тлумачення послідовності жертвоприношень людина → кінь → бик; значення жертвопринесення жінки; значення покриття обличчя жінки шаром жиру — не богині, а звичайної дівчини, як стверджує Іванов (цього мотиву Іванов узагалі не розглядає, хоча він має вирішальне значення); тлумачення міфологеми близнюків; значення правого коня в упряжці для жертвопринесення та його роль, а також багато інших мотивів), не наводить жодних фактів обожнення коня.

Отже, цей міркування Топорова, очевидно, слід вважати таким, що потребує перегляду, хоча немає жодних підстав сумніватися в автентичності згаданих етнографічних мотивів (бібліографію див. ПЯ I 136); пор. можливу культурну паралель у західнослов’янському лехітському ареалі: у кашубських обрядах некрокульту також згадується вживання кобилячого молока, але Олександр Гура (Гура 1997: 550), описуючи ці обряди й не заглиблюючись у балтійську міфологію, лексичне сполучення кашуб. pjic kobělim donotę перекладає як «пити кобиляче молоко», хоча слово кашуб. donotę, незрозуміле Гурі (переклад сполучення завершується знаком питання), очевидно, слід пояснювати як субстантив прикметникового походження: кашуб. donota «молоко» ← кашуб. *do-j(e)n-ota «доїння; молоко» (< суф. -ota, пор. пол. wilg-ota «помірна волога, вологість» (Linde VI 235), пол. mork-ota «волога» (Linde III 135); щодо значення пор. санскр. dóha «доїння; молоко») < прикм. зах.-сл. *doj(b)nъ «той, що доїться» (< ім. зах.-сл. *doja «доїння» (< ім. прасл. *doja «те саме» < дієсл. прасл. *dojiti «доїти, годувати грудьми» (ЭССЯ V 53–54, 57)) → чеськ. důje «те саме» (ЭССЯ V 52)) → давньопол. dojny «той, що доїться» (1452 р.), пол. dojny «(арх.) пов’язаний із доїнням; той, що доїться» (ЭССЯ V 56).

Straipsniai / Articles

57

ROLANDAS KREGŽDYS

…kio обговорюваного Chaurirari, а й багатьох інших вар-складних слів цього особливого лексичного шару⁷. Одним із головних чинників, що зумовили морфологічну структуру членів досліджуваної лексико-семантичної групи, є феномен табу, нехтування яким

⁷ Обговорюючи походження лексики сакральної сфери різних індоєвропейських народів, необхідно зважати на морфонетичні зміни структури слова на реконструктивному рівні (зумовлені також феноменом табу), які спричинили появу нетипових морфотактичних ланцюжків (докладніше див. Маковский 1998: 155, 158–160). Ігнорування цих змін, тобто застосування атомістичного методу аналізу, призводить до значної кількості помилок; пор. досі поширені описи походження божества Стрибог із пантеону Київської Русі, які не мають нічого спільного не лише з описом функцій божества, а й із морфологічною структурою теоніма (докладніше див. Крегждис 2010: 212–215): створюються форми, яких ніколи не існувало і які нібито належать до лексичного шару праіндоєвропейської мови, хоча їхня морфологічна структура неможлива не лише через особливості фонологічного групування сегментів, а й через відсутність семантичного обґрунтування. Наприклад, не спромігшись пояснити походження пов’язаного з цим божеством рос. стрый (арх. стрый, стрый) «брат батька, дядько (брат батька)» (Даль IV 340), Вячеслав Іванов і Тамаз Гамкрелідзе, підтримавши гіпотезу Marc Vey (1931: 65–66; Вей 1958: 96) про сл. stri- < індоєвр. *pətri- «батько», реконструюють неймовірну за будовою форму терміна спорідненості, нібито вживану в праіндоєвропейській мові: *–pʰ|h|h|r– // *pʰ|H|tʰ|h|r– (Гамкрелидзе, Иванов 1984: 538, 765, 777, 791). Імовірно, навіть найбільш досвідчений фахівець із фонології не зміг би ані вимовити її, ані обґрунтувати виникнення такої структури. Аналіз цих лексем показав, що їхнє походження аж ніяк не пов’язане з термінологією спорідненості, а рос. стрый (арх. стрый, стрый) і Стрибог, які досі вважалися надзвичайно давніми словами, відображають пізні морфонетичні зміни давньоруської мови (докладніше див. Крегждис 2010: 214, 216).

Найбільше на появу згаданих припущень, які потребують докорінного перегляду, вплинуло схвалення Олегом Трубачовим (Трубачев 2006: 20, 28, 49, 53, 201 (перше видання 1959 р.)) припущення французького лінгвіста Vey про походження кореневого str- із залученням болг. пасторок, пастрок «вітчим» < *po-p(ə)tor (← *pātor, *pster «батько»). Oswald Szemerényi (Семереньи 1967: 15) рішуче заперечував можливість виводити лит. tėvas «батько» з *ptē-vas, кореневе *ptē якого Jozef Mikkola (1908–1909: 124) вважає варіантом індоєвр. *patēr, тоді як рос. стрый «брат батька, дядько (брат батька)» виводять з індоєвр. *ptr- (< *ttr-). Це контроверсійне твердження у своїх працях розвинули згаданий вище Vey, André Vaillant (1950: 82) і Georgij Shevelov (1964: 191), але його рішуче розкритикували Christian Stang та ін. (докладніше див. Семереньи 1967: 15)). Трубачов відкидає цілком слушні й обґрунтовані сумніви Szemerényi (1977: 7) щодо виведення сл. *stryjb з індоєвр. *pater і наводить таке обґрунтування: I. «[...] совсем упускает из виду еще один вероятный славянский его континуант – болг. пастрок ‘отчим’ < и.-е. *pō-pətor-.» (Трубачев 2006: 201); II. «Этимологически прозрачно болг. пастрок ‘отчим’ < *po-ptor. Несколько затруднителен вопрос о развитии значения ‘пасынок’. Образование с суффиксом -ъkъ вряд ли восходит здесь к глубокой древности, ср. др.-чешск. pastore и болг. пастроче с суффиксом -е-, -ent-. Здесь не исключено первоначальное значение принадлежности (‘отчимов, неродной сын’ = ‘пасынок’). Обращает на себя внимание отсутствие pastorkъ в восточнославянских языках. Единичное др.-русск. посторъкъ, вероятно, заимствовано. Из южнославянских языков происходит алб. pasterk ‘пасынок’» (Трубачев 2006: 49); III. «С префиксом pa-: русск. паотец (В. И. Даль: ‘неродной отец, воспитатель приемыша’), ср. литовск. patevis ‘отчим’ – tevas ‘отец’. Сюда же, возможно, относится болг. пастрок, пастрокор ‘отчим’ < *popator» (Трубачев 2006: 27–28).

На жаль, усі ці твердження Трубачова, очевидно, потребують перегляду не лише тому, що їхній автор не наводить надійного опису походження болг. пасторок, пастрок «вітчим», обґрунтованого лінгвістичними аргументами, а не припущеннями Vey, а й тому, що він зіставляє лексеми цілком різного походження (див. далі).

Передусім слід відкинути твердження, зумовлене атомістичним аналізом, нібито лит. patėvis, patėvis «нерідний батько, другий чоловік матері для дітей від першого чоловіка» K, SInt та ін. (LKŽe) споріднене з рос. нао́мець «вітчим, вихователь усиновленої дитини; другий батько» (Даль III: 16) і болг. пастрок, пастрок «вітчим» (< індоєвр. *popator). Походження всіх цих слів різне: 1) лит. patėvis, patėvis «нерідний батько, другий чоловік матері для дітей від першого

58

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryjowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

спричиняє появу a priori хибних теорій походження слів. Атомістичний метод, який і досі часто переважає в ономастичних дослідженнях, зумовлює вкрай негативну оцінку об’єкта цієї галузі мовознавства (і особливо його етимологічного аналізу):

дітей чоловіка» ← преф. pa- + ім. лит. tėvas «батько, чоловік (переважно одружений) для своєї дитини» Lex 90, SD 1104 та ін.; «один із батьків» Mžš; «чоловік жінки, чоловік» Šts та ін.; «свекор» LKA I 195; «чоловік старшого віку, літня людина (у звертанні)» NdŽ, Jdr, Plv; «творець, засновник» A 1884, 244, DP 534 та ін.; «пастух» rš.; «помічник священнослужителя або ченця» NdŽ, rš.; «титул служителя культу» NdŽ, J. Marc.; «той, хто заслужив повагу відданістю церкві, вірі» P, DP 5 та ін.; «епітет Бога» WP 146, PK 16 та ін.; «Бог» Mž 105 та ін.; «бджолина матка» LKA I 172 (LKŽe); цей преф. pa- ≤ преф. лит. po- «(функція) виражати відношення послідовності» (див. Kregždys 2010a: 222 (примітка 190)), пор. лит. pósūnis «нерідний син, син дружини або чоловіка від попереднього шлюбу» Lex84, SD242, Q507, R та ін.; «пазушний пагін, відросток» Kb ↔ лит. діал. pãšūnis «пасинок» Pb (LKŽe); лит. pódūkra «падчерка», дочка від попереднього шлюбу (для іншого чоловіка, який згодом увійшов у цю сім’ю), нерідна дочка Krtv, Alk, Brs, Ds та ін. ↔ лит. діал. padukra «падчерка» Q 507 (LKŽe); лит. pamergė «подруга нареченої на традиційному весіллі» Grž, Jnšk та ін.; «(зневажл.) про дівчину, яка любить вбиратися й лінується працювати» Lkš ↔ лит. діал. póm ergė, pomergė «подруга нареченої» Št та ін. (LKŽe) та ін., а рос. ná-отец «вітчим, вихователь усиновленої дитини; другий батько» є калькою (про морфологічні й семантичні кальки російської мови з грецької докладніше див. Шанский 1959: 201–203) гр. πάππος «дідусь (батько батька або матері); нижня частина насіння деяких рослин; перші волоски на підборідді (щетина); маленька пташка, у гніздо якої зозуля відкладає яйце» (Liddell, Scott 1882: 1302); (пізн. // візант.) «дідусь» (Lampe 1961: 1006) — семема «маленька пташка, у гніздо якої зозуля відкладає яйце» зумовила появу значення «(вітчим, прийомний) батько» (тобто «птах, що вирощує не своє пташеня» → «людина, що вирощує не свою дитину»). Згодом через омофонію відбулася контамінація з (пізн. // візант.) гр. πάπας (πάππας, παπᾶς) «батько; шанобливе звертання до священника (і єпископа)» (у Римській та Александрійській церквах) (Lampe 1961: 1006; Дьяченко 1993: 406) → (пізн. // візант.) гр. *παπαδίτης «хлопчик, якого виховує священник» (Lampe ibd.) (< гр. πάπας «священник» + гр. διαζάω «жити, підтримувати життєві сили» (+ –της (формант nomen agentis)) → рос. діал. nána «дідусь; хрещений батько». Отже, перша частина рос. ná-отец «вітчим, вихователь усиновленої дитини; другий батько» є безпосереднім відображенням грецького церковного терміна (іменника, а не префікса (!!!)), а тому її в жодному разі не можна зіставляти з литовськими відповідниками (похідними від префікса лит. po-); відповідно, реконструкція індоєвр. *po-p(ə)tor «вітчим» неможлива (!!!).

Це не перша помилка Трубачова в оцінюванні слов’янських запозичень із грецької мови (докладніше про це див. Семереньи 1967: 20). Oswald Szemerényi (Семереньи 1967: 19) цілком слушно зауважив, що «Найсерйозніша помилка полягає в тому, що навіть для визнаних запозичень дуже часто розглядається лише найближче джерело, тоді як не менш важливо виявити й найвіддаленіше, яке може дати правильний етимон, „первинне значення“» (це твердження можна розуміти і як наголошення на необхідності визначити безпосередній, тобто субстратний, елемент);

2) Trubačiovo postulatas „Этимологически прозрачно болг. пастрок ‘отчим’ < *ро-pator.“, matyt, vertintinas kaip pokštas, mat ši pietų slavų leksema su ide. giminystės terminų raida neturi absoliučiai nieko bendra: a) bulg. náстpok, nacтopok,patėvis‘ (masc.) negali būti nagrinėjamas atskirai nuo bulg. náстроче,posūnis, podukra‘ (neutr.) (su suff. -ък-, -че (pastarasis reflektuoja pirminę bulgarų palatalizaciją – žr. Маслов 1981: 55)) – jų kilmė ta pati, t. y. adj. bulg. nбcтър, –pa, –po, –пу,margas; nevienodas, sudarytas iš skirtingų elementų‘ (Бернштейн 1953: 650) (su –ъ– ↔ –а– // –а– ↔ –ъ– (nekirčiuotu (kirčio vieta senuosiuose bulgarų tekstuose ir dabartinėje kalboje dažnai skiriasi – Маслов 1981: 46)), plg. bulg. настърва,margumas‘ (Бернштейн 1953: 520)) (verb. bulg. nбcтр я, –их,marguliuoti, (išsi-)skirti‘ (Бернштейн 1953: 650) // настъря,marguliuoti, raibuliuoti‘ (Бернштейн 1953: 649)) + suff. –áк– (nomina qualitatis darybinis modelis (!!!) – žr. Маслов 1981: 77); b) bulg. пастрок (< *nбcт–b–pok (su –b– absorbcija dėl nekirčiuotumo resp. „gyvosios“ balsiokaitos –

Straipsniai / Articles

59

ALL_62_63_maketas.indd 59

2011.06.17 08:23:51

ROLANDAS KREGŽDYS

На думку Радослава Катиціча (Katičić I 48), багато описів походження ономастичних лексем ґрунтуються на принципах народної етимології, а Александра Суперанська (Суперанская 1986: 78) стверджує, що такі дослідження завжди мають гіпотетичний харак-

žr. Маслов 1981: 135)), насторок kilmę iš verb. bulg. пъстрѣя ‘marguliuoti, raibuliuoti‘ patvirtina -о- ↔ -е- kaita – labai senos bulgarų balsiko kaitos refleksija, plg. verb. bulg. лежа́ ‘gulėti; kalėti‘ ↔ subst. bulg. ло́же ‘patalynė‘ (plačiau žr. Маслов 1981: 53), t. y. adj. bulg. пъстр ‘nevienodas, sudarytas iš skirtingų elementų‘ + suff. -ъk- (↔-áк-) > subst. bulg. *пъстрък, ‘ne tos pačios giminystės žmogus ⇒ ne vienos motinos ir//ar tėvo vaikas resp. (pa-,į-)tėvis‘ > bulg. náстрок, насторок ‘patėvis‘ // bulg. náстроче ‘posūnis, podukra‘ (su radialinio -о-↔-у- // a ↔ъ // b↔ у- (bulgarų fonologinių kitimų ypatybės – plačiau žr. Маслов 1981: 37, 44)).

На підставі цього аналізу можна спростувати твердження Трубачова про: I. можливість реконструкції іє. *po-p(a)tor (← *pator, *pster «батько» — таких форм в іє. прамові ніколи не було й не могло бути (іє. мови досі не зараховують до групи семітських мов, яким властиві безвокальні фонологічні послідовності з трьох і більше консонантем (!!!)); II. походження рос. стрий (арх. строй, стрый) «брат батька, дядько (брат батька)» нібито таке: унаслідок контамінації гіпокористика рос. діал. ся «сестра» у Твері (Даль IV 383) та субст. рос. діал. тятя «батько; сестра» в Рязані (Даль IV 456) у російській мові міг виникнути прикм. рос. *се(я)стриной «належний батькові» > субст. рос. *се(я)стрина «те, що належить батькові» (про суф. *-īn-ā див. Хабургаев 1974: 203–204) (→ субст. рос. сестренцынь «усе, що їхнє, що належить їм особисто» (Даль IV 179) — похідне із суфіксами *-īn- + *-īk- (про таку словотвірну модель докладніше див. Хабургаев 1974: 201)) ⇒ субст. рос. *(ся)стр(ин)ой «брат батька, дядько» (з аферезою ся- (спричиненою повторенням c-...c-, пор. лит. overė «білка» = voverė, те саме; англ. óm /aim/ ← I am (Gaivenis, Keinys 1990: 12), пор. також укр. особове ім’я Ле́ра ← Ба-ле́рий (Скрипник, Дзятківська 2005: 45 (про творення російських гіпокористиків докладніше див. Суслова, Суперанская 1991: 99, 111, 115–116)) та поглинання суф. -ин- (про такі фонетичні зміни докладніше див. Крегждис 2009, 281 (прим. 37)) → рос. (арх.) строй «те саме». Із морфологічними змінами цієї форми пов’язана й поява рос. стрий «брат батька, дядько», проте це пояснюється значно простіше: субст. рос. *се(я)стрия «те, що належить батькові» (nomen collect.) (пор. ст.-сл. а́даѝть «братство» (nomen collect.)) → субст. рос. *се(я) стрий «брат батька, дядько» (за аналогією з рос. céстрия «двоюрідна сестра» та зі зміною флексійного форманта ж. р. *-ā на чол. р. -ъ за аналогією з рос. бραтний «той, що належить йому (тобто братові — R. K.), властивий йому» (Даль I 124)) → субст. рос. стрий «те саме» (з аферезою се(я)-) (докладніше див. Крегждис 2010: 214); III. походження ст.-рос. Стри-богъ ← (*C-mp-u- ← *-втриС) ← *Сирть-богъ (? анаграмна транспозиція основи з метатезою початкового C- через відсутність у російській мові фонологічної послідовності TPИС- (сполука СТРИ- у цій східнослов’янській мові досить поширена: рос. стрúба «кінь» (у грі); стрикъ «смуга, межа тощо», стрий (арх. строй, стрый) «брат батька, дядько (брат батька)» (Даль IV 340)) ← рос. (арх.) срть «водоверть, вир, вихор тощо» (Даль IV 188), тобто перший компонент композита karmadhāraya відображає транспозицію кореневої морфеми (про такий тип словотворення у праслов’янській мові докладніше див. Хабургаев 1974: 192) (докладніше див. Крегждис 2010: 216).

Dėmesys atkreiptinas ir į dar vieną Trubačiovo (Трубачев 2006: 49) nurodomą kalbinį faktą – s. sl. пасторъкъ ‘πρόγονος; prigvinuš‘, kuris nefiksuojamas pagrindiniame senosios slavų leksikos sąvade (ССЯ III 18–19 (jame surinktos visos IX–XII a. šios kalbos leksemos)), o s. r. посторокъ немниман autoritetingiausiuose bažnytinės slavų kalbos rinkiniuose (ЦСЦ III 171; СЦРЯ III 162, 394), išskyrus Grigorijaus Djačenko leidinį (Дьяченко 1993: 409), kuriame minimi ir tie žodžiai, kurie yra seni tik autoriaus nuomone (žr. s. v. баба-яга), t. y. jie pateikiami be šaltinio nuorodos (!!!). Panašių keistos žodžių interpretacijos pavyzdžių pasitaiko ir Emilio Benvenisto veikaluose (žr. Бенвенист 1995: 177): r. dial. стрий ‘dėdė‘ aiškinamas kaip senosios slavų kalbos žodis (!!!) (plg. „[...] ст.-сл. stryjь ‘брат отца‘ (общеславянский термин, который отсутствует, однако, в русском [...]“ (Бенвенист 1995: 179)), nors šios kalbos pagrindiniame sąvade tokia lytis nenurodoma (žr. ССЯ IV 181–190), bet pateikiama bažnytinės slavų kalbos žodynuose reikšmė ‘tėvo / motinos brolis‘ (ЦС IV 179; СЦРЯ IV 239),

60

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 60

2011.06.17 08:23:51

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

...ментів, спираючись на вкрай малоймовірні аргументи. Юрій Откупщиков (Откупщиков 1988; 2006: 216), бажаючи спростувати цю усталену думку, сформулював методику дослідження ономастичних форм, засновану на детальному словотвірному, а не семантичному чи фонетичному аналізі лексем; її прихильником був Антуан Мейє (докладніше див. Мейе 1954: 40). Варто зазначити, що важливість морфологічного аналізу під час опису походження слова постійно наголошував і Вітаутас Мажюліс (пор. PEŽ III 13). Однак для етимологізації теонімів та інших міфологем спиратися лише на цей метод, важливість якого, очевидно, не викликає сумнівів, недостатньо; пор. звучання табуйованих назв рослин у східноаукштайтських говорах, які, за словами Євгенії Шимкунайте (2001: 30, 71), є «засобами шифрування “нечистих назв”, а водночас і засобами відлякування хвороби-бабая; словесної магії; розсекречення знань»⁸ — усі вони відображають не лише цілком змінену морфологічну структуру вихідного (субстратного) слова (лексему замінює фразеологізм: «редька диявола» ↔ лит. діал. šunbuilė «плямиста цикута» (Jasiūnaitė 2010: 286)), а й референційну зміну. Такі самі структурні розбіжності між субстратними формами та формами, зафіксованими в письмовому джерелі, властиві й теонімам, згаданим у праці Ласіцького De Diis Samagitarum Cæterorumque Sarmatarum, & falforum Chriſtianorum. Item de religione Armeniorum (1582) — діяча культури тієї самої доби, що й Ctryikowskis (докладніше про нього див. LE XIV 181–183; BRMŠ II 577–579; Łasickis 1969); пор. Salaus⁹, Klamals¹⁰, Atlaibos¹¹, Tawals¹² тощо (Kregždys 2010: 51–52). Ці теоніми, таким чином

тобто лексема не є спадщиною старослов’янської мови, а є російським діалектизмом, відомим із «История Государства Российскаго» графа Карамзіна та «Кормчая книга» II 209 (збірки російських церковних постулатів пізнього періоду) (див. СЦСРЯ ibd.).

⁸ Пор. «овечий послід» = шишки вільхи, змійовик, комірник; «червоні жаби» = кореневища купини; «сеча дівчини або хлопчика» = сік клена або берези; «чорні жаби» = чорний березовий гриб; «мишачі гриби» = ріжки; «Сонце в білому намітті» = ромашка лікарська; «рожеві зайченята на стерні» = соснові бруньки (докладніше див. Šimkūnaitė 2001: 31, 74–75). Пор. також «редька диявола» = отруйна цикута; «ягода диявола» = вороняче око (Jasiūnaitė 2010: 286, 292).

⁹ Salaus ← (морфотактично автентична діалектна форма) Salius < *Sáulius (з -áu- > -a.- (особливість раганського говору)) ← лит. saulė «сонце».

¹⁰ Klamals < *kalmal(i)s «кісткомел» (тип близької метатези; змінюється фонологічна структура другої морфеми тієї самої основи, тобто A^XB^Y → AB^(XY)) ↔ *«той, хто меле кістки, тобто божество хвороб кісток, відповідно суглобів» < *kaula-malis «те саме» < (композит tatpuruṣa) *kaula-malūnis «те саме», пор. субст. лит. malūnis «керівник млина, фахівець із помелу» ~ субст. лит. malūninis «керівник млина, фахівець із помелу» ← прикм. лит. malūninis «пов’язаний із млинами» (див. також Kregždys 2009b: 121).

¹¹ Atlaibos < *lai-ta-bas (метатеза перших двох складів, тобто AB → BA) < субст. лит. laitas «трамбована підлога клуні чи хати, долівка»; «низ печі, подина» тощо + субст. лит. lãbas «добробут, користь», «добро», «багатство, скарб, добро» тощо ⇒ (композит tatpuruṣa) *Laitalabas // *Laitalabis «багатство долівки ↔ божество зерна, що висипається на трамбовану підлогу (очевидно, току) ↔ бог току».

¹² Tawals — прусизм, що відображає субст. лит. діал. (MLiet.) tãvas «батько» (< прус. taws, те саме) ↔ *Taval-lis «батечко» (евфемізм (?) через табу) → Tavolas «те саме».

Straipsniai / Articles

61

ROLANDAS KREGŽDYS

Так само й усі інші назви божеств, перелічені Ласіцьким, дослідники, які вивчали їх і намагалися подати описи їхнього походження, пояснюють як спотворені або навіть вигадані, хоча всі згадані цим автором nomina propria відображають автентичний балтійський лексичний матеріал — іноді навіть надзвичайно архаїчний. Головна причина помилкового аналізу походження міфологем у працях Ласіцького, Стрийковського та інших авторів досі — вже згадане безоглядне застосування атомістичного методу. Аналізуючи ономастичні форми, забувають, що імена богів (як уранічних, так і хтонічних) насамперед слід аналізувати за допомогою реконструктивного методу, адже терміни сакральної сфери (особливо імена богів) через табу спотворюються й транспонуються так, що первісний варіант можна лише відновити. Можливі функції божеств мало допомагають у встановленні походження теоніма, адже часто вони вигадані, а іноді й зовсім невідомі (докладніше див. Kregždys 2009: 257–259).

Тенденції зміни морфемної структури табуйованих теонімів характерні не лише для балтійських теонімів, а й для праць із сакральної лексики слов’янських та інших індоєвропейських (і неіндоєвропейських) племен (пор. рос. діал. анчу́тка «чорт, злий дух» (Орловська, Симбірська, Тульська, Рязанська губернії та ін.) < рос. діал. анчу́т «чорт» < *анчуд, те саме» (морфологічне переоформлення; пор. також спорадичну зміну -д- ↔ -м-: рос. чудо́къ ↔ чуто́къ «мало, ледь-ледь; чарка вина» (Даль IV 613)) ~ рос. діал. анчибо́д, те саме» (Топоров 1973: 31) < рос. діал. *начуд, те саме» (морфонетична транспозиція через табу) ← дієсл. рос. начудить (начудесить, начудотворить) «накоїти лиха; дивувати дивною поведінкою» (див. також Kregždys 2009, ^a21); рос. діал. у͡дага́нка «відьма» (Колима) (див. Власова 2008: 499) < *yagdanка ← дієсл. рос. yagdyvatь «вгадувати, орієнтуватися; дізнаватися за незвичайними знаками (ознаками) та ін.» (Даль IV 464–465)¹³; слов’янського бога грому Perun, уживаного південними

¹³ Šio žodžio kilmės aprašas, pateiktas Aleksandro Anikino (Аникин 2000: 580), yra motyvuotas liaudies etimologijos metodika (daugybė tokio nagrinėjimo pavyzdžių pateikiama Platono Lukaševičiaus veikale (žr. Лукашевич 1847)), mat aptariamą leksemą priskyręs skoliniams iš jakutų удаган ‚šamanė, ragana, burtininkė‘, o pastarąjį – iš mongolų удаган ‚šamanė‘, hipotezės autorius pamiršo nurodyti: I. pirminį skolinimosi šaltinį (!!!), mat sieti jį su Anikino nurodomu tiurkų *iduk ‚šventas‘ nepatikima ne tik dėl tokios formos vartosenos stokos gyvojoje kalboje (tai, matyt, vienas pagrindinių kazuistikos bruožų, kai pateikiama neva autentiška prolytė, paremta vieninteliu argumentu – asterisku (!!!); be to, toks skolinys nenurodomas rusų kalbos tiurkizmų sąvade (Шипова 1976: 342–343)), bet ir morfofonetinio skolinio ir substratinės formos neatitikimo (!!!); II. morfologinių kitimų grandi – visiškai neaišku, (a) kodėl jakutų удаган ‚šamanė, ragana, burtininkė‘, suponuojantis moteriškosios giminės referentą, rusų kalboje vartojamas su suff. r. -ка; (b) jei spėtume, kad toks morfologinis kitimas nulemtas kontaminacijos su r. dial. шаманка ‚keiksmažodis‘ (apie šio žodžio kilmę plačiau žr. Фасмер IV 401; Аникин 2000: 688), reikėtų paaiškinti, kaip rusų kalbos Sibiro dialekte galėjo būti pradėtas vartoti skolinys, savo morfologine struktūra neatitinkantis morfotaktinės šios kalbos sistemos. Be to, vienas pagrindinių argumentų, suponuojančių Anikino hipotezės klaidingumą – šioje rytų slavų kalboje ir jos Sibiro dialekte plačiai vartojamas jau minėtas tos pačios semantinės vertės skolinys r. шаманъ, шаман́ка ‚laukinų Sibiro genčių apgavikų kasta, kurių atstovai, besiverčiantys burtininkavimu, apgaudinėja žmones‘ (CAP VI 850), шаман, шаманка ‚kulto tarnautojai, bendraujantys su dvasiomis; burtininkas, žiniuonis, gebantis sukelti ekstazės būseną‘ (БТСРЯ 1489), t. y. Anikino „hipotezė“ neatitinka visuotinų superstatinės

62

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

слов’янську морфемну транспозицію, зумовлену табу (метатезу): болг. неперуна, неперуда, непнепуда, нпеперуда (MC 431); назву слов’янського божества багатства й худоби Волос, змінену за анаграматичною моделлю транспозиції, пор. рос. Соловей-разбойник ← Волос (читати зліва направо) (див. MC 496)). До цієї самої групи належать і східнослов’янський теонім Стрибог, згаданий у найдавнішому літописі Київської Русі — літописі Нестора (точніше, у його списках), Мокошь та ін. (докладніше див. Крегждис 2010: 211–213). Таке явище застосовували й досі враховують під час вимови неіндоєвропейського імені найвищого юдейського божества у формі тетраграми YHWH, яке спершу було божком одного пастушого племені (племені Юди) (MC 633).

Аналіз чотирьох теонімів, згаданих у праці Ласіцького, показав, що два (Salaus, Tavvals) відображають морфотактично автентичні діалектні форми, а два — підки-

постулатів виникнення лексики: skoliny s — «звернення до лексичного фонду інших мов для вираження нових понять, подальшої диференціації вже наявних і позначення раніше невідомих предметів (нерідко самі ці поняття й предмети стають відомими носіям цієї мови лише внаслідок контактів із тими народами, з мов яких запозичуються відповідні слова)». (Ахманова 1969: 150–151); «Запозичення мовного виразу з однієї мови до іншої, зазвичай коли для нового предмета, поняття або стану справ немає відповідного терміна» (Bussmann 2006:139).

Сумнівна риса методики Анікіна щодо встановлення походження цього слова — цілковита відсутність синхронного аналізу. Анікі́н не аналізує й не деталізує особливостей російської лексики, натомість береться реконструювати зміни в неіндоєвропейських мовах (див. також Аникин 2009: 155 (цей дослідник не лише пояснює успадковані слова російської мови — звісно, не наводячи результатів морфологічного чи семантичного аналізу, бо такого аналізу не проводить, — як запозичення з тюркських мов, а й вдається до «фінізації» балтійської лексики: лит. odą, jūrą, kadagys та ін., за Анікіним, є очевидними запозиченнями з фінських мов (Аникин 2009: 155); дивно, але, оцінюючи працю Войцеха Смоцінського й дорікаючи йому за недостатнє цитування праць, написаних кирилицею, сам рецензент, обговорюючи гіпотези походження балтійської лексики, ігнорує найважливіші праці з балтистики, написані латиницею, у яких такі «твердження» давно спростовано (Būga II 273; PEŽ II 65, 55–56; LEW 516 та ін.))), хоча девербативне походження рос. удаганка «відьма (лайливе слово)» (див. вище), а не статус запозичення, не викликає сумнівів (до того ж наведені тюркські приклади слід розглядати як запозичення з російської мови, а не навпаки (!!!)): рос. діал. зад «ясновидець» Олонецька губернія (1846 р.), Вологда, Ярославль, Кострома, Перм, Західна Росія; «мяслюс, людина, яка щось угадує» Ярославль (1853 р.); «знахар» Вологда, Перм (CPHF VI 90), рос. діал. задь «знахар; чаклунка, віщунка» Західна Росія (Даль I 339) ← рос. діал. *задан «те саме» (з усіченням суфікса -ан через контамінацію з рос. зад «змія» (CPHF VI 89) — терміном сакральної сфери (!!!) (~ (з огляду на морфологічну структуру nomina agentia) рос. молчанъ «собака, яка кусає, але не гавкає» (← дієсл. рос. молчать «мовчати, бути спокійним та ін.») (Даль II 343) (більше прикладів див. Зализняк 1980: 494–496)) ↔ рос. зада́нка «віщунка» Урал, 1963 р. (CPHF VI 90). Ігнорування структурних змін спричинило об’єднання в одне лексико-семантичне гніздо лексем із цілком різним походженням, тобто омонімів: рос. зад «змія» та рос. діал. зад «ясновидець та ін.» (CPHF VI 89–90).

Одним із головних доказів девербативного походження рос. удаганка «відьма (лайливе слово)» (< *уагаданка «відьма, ясновидиця») є лексичний відповідник в українській мові (і словотвірно, і семантично): укр. угадник (вгадник) «ясновидець» ↔ угадниця (вгадниця), те саме (жін.)» ← дієсл. укр. угадуватися (вгадуватися) «передчувати, вгадувати, бути забобонним; 2. передбачати, вгадувати; 3. дізнаватися» (→ укр. угадництво (вгадництво) «уміння вгадувати» (див. СУМ 371).

Straipsniai / Articles

63

ALL_62_63 maketas.indd 63

2011.06.17 08:23:51

ROLANDAS KREGŽDYS

…ті форми, структурні зміни яких можна пояснити так: I. типом контактної метатези, за якої змінюється фонотактична структура другої морфеми того самого кореня, тобто A^XB^Y → AB^(XY) (Klamals); II. метатезою перших двох складів¹⁴, або типом контактної метатези (складів, що стоять поруч), коли перша морфема того самого кореня міняється місцями з другою, тобто AB → BA (Atlaibos) (див. примітки 7–10). З огляду на ці аргументи та невластиву литовській мові морфофонетичну структуру імені досліджуваного божества можна висунути нову гіпотезу щодо походження теоніма Chaurirari: імовірно, він відображає морфотактичну зміну II типу: лит. *Kauriraris «бог коней» < ← ім. лит. *kaurikaris «т. с.» (r...r < r...k (контактна прогресивна асиміляція)) ↔ ім. лит. *kaurikanis (r...r < r...n (дистантна прогресивна асиміляція)) < ← ім. лит. *kaukarinis «т. с.» (морфотактична метатеза, зумовлена табу (?) (докладніше див. Kregždys 2010: 51–52; 2010₍: 88) < ← прикм. лит. *kaukarinis «той, що належить Каука́рію» (пор. міфологеми: ім. лит. rugìnis «така казкова істота» Mš; «осінній місяць, вересень» S. Dauk (LKŽe) ← прикм. лит. rugìnis, -ė «зроблений, виготовлений із жита» SD 463 та ін.; «той, що належить житу» N, Nmč, Aps, Ps, Pb, Vžns, Dv, L. Paukš., Švn; «пов’язаний із житом» Lz; «придатний для вирощування жита (про землю)» KzR, Krsn, Alk, Smn; «що достигає одночасно з житом» Skr, Stak, Lkv, Ggr, Rt; «співаний під час жнивування жита» Švnč та ін.; «що поширюється, паразитує на житі або в житі» LBŽ, F; «що перебуває, живе в житі» LKK XIII 140 (Grv) (LKŽe); ім. лит. jaũrinis

¹⁴ Пор. приклади метатези, імовірно зумовлені феноменом табу: 1) лит. діал. вілбатас ‘(міф.) людина, яка може перетворитися на вовка або бути перетвореною на нього іншими’ BŽ 305 та ін.; ‘(перен.) про огидну, жорстоку людину’ Ant, Ut (LKŽe) < *вілтакас ‘перевертень’ < вілк-такос Š; подібна зміна відбулася й у латиській мові (а це лише підтверджує можливу дію феномена табу — спільний балтійський міфологічно-релігійний мотив): лат. вілката Latvju dainas 19392, 2; вілкате 19424; вілкатіс 19392 (пор. Būga I 221); 2) лат. клему (ма̄те) (з африкатизованим c- (< *k-) > k- через позицію перед приголосним (!!!) (докладніше див. Endzelynas 1957: 40)) ← лат. ceļmu māte ‘мати пеньків ↔ мати чортів ↔ чортівка’, з огляду на локалізацію чорта, пов’язану з «пнем», пор. лит. діал. (жмуд.) ке̇лмас ‘таке лайливе слово, коли не хочуть згадувати чорта’ Dr, Užv (тобто евфемістичне звертання до чорта ~ піти під пеньки ‘зникнути, загинути’ Dr → ‘піти до чорта’, пор. ужскас išėję пуо̃_kelmų Dr; прикм. лит. (жмуд.) ке̇лмішкас, -ė ‘дуже поганий, чортівський’ (див. DūnŽ 128) (таке припущення можна підкріпити також згадкою про blukas(-is) (латвізм) // колоду, колоду дерева, тобто пень (частину стовбура), під час Масниці (пор. LE XXXII 368), який, очевидно, символізував чорта, а той, згідно з даними балтійської міфології, пов’язаний із підземним житлом, де було холодно (JBR I 9) — отже, під час цього свята виганяють холод, зиму (!!!). Таке саме значення обряду, очевидно, було властиве й обряду волочіння різдвяної колоди (докладніше див. Vaicekauskas 2005: 75–76)). Додатково пор. спорадичні метатетичні зміни в балтійських мовах, зумовлені екстралінгвістичними чинниками: дієсл. лит. ма̨стакуоті ‘махати, розмахувати, розмахувати руками’ A. Vien. ~ маскатуоті, mäskatuoti Gl; ‘рухатися, коли щось висить і гойдається, теліпатися, майоріти’ Dkš, Dbk та ін.; ‘тремтіти’ Er; рухати, гойдати, розмахувати’ Vd, Sb та ін.; ‘щось робити, працювати, розмахуючи руками’ Dbk та ін.; ‘поспішно йти’ Ds та ін.; ‘їхати, вирушати (зазвичай марно)’ Er, Pc; ‘молоти язиком, базікати’ Dbk, Dgl, Ut; бешкетувати, пустувати Rm; ‘дивно причепурюватися, вбиратися, маніритися’ Rm (LKŽe) (більше прикладів див. Būga II 410); 3) пр. wubri ‘вія’ E 82 ← пр. *bruwi ‘брова’ (унаслідок контамінації з нім. wimpro ‘Wimper’ (PEŽ IV 266)).

64

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 64

2011.06.17 08:23:52

M. Stryjkowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

«чорт» (Vėlius 1987: 40) ← прикм. лит. jáujinis, -ė, jaujos «висушений у яўї (перед молотьбою); обмолочений у яўї; розмелений у яўї» Ggr та ін. (LKŽe); ім. лит. javinė «богиня зернових» [K] ↔ ім. лит. javinis «наглядач зернового складу, обліковець запасів зерна» [K]; Lex 55 та ін. ← прикм. лит. javinis, -ė «зерновий» K I 537 та ін. (LKŽe) тощо (див. також Крегждис 2009: 305)) ← nomen proprium (теонім) лит. Kaukarus 598₁₂ (Kaukarius) «бог гір; Berg Gott», згаданий у творі Якуба Бродовського (JBŽ II 175; III 364) (пізніше це джерело використав і Крістіонас Готліб Мількус (пор. LKE 417; JBR II 158)), що відображає надзвичайно давню, тобто первинну протосему цього божества (!!!) (див. далі).

Наявність, тобто повторюваність, таких міфопоетичних відповідників у працях авторів різних епох, за словами Топорова, «не є випадковістю, не становить винятку, а є необхідністю та закономірністю, зумовленими таємничим і глибоким змістом» (Топоров 2007: 112), тобто це один із головних аргументів на користь автентичності мовної одиниці не лише у формальному, а й у семантико-культурному аспекті (пор. прус. Curche «божество рогатої худоби», згадане у XIII ст. у Христбурзькому договорі, та божество Karwaitis «бог телят», назване Матіасом Преторіусом, який жив у XVII ст. (BRMŠ III 261) (див. Крегждис 2009: 286, 305, 319)).

Щоб визначити словотвірну основу лит. Kaukarus, його аналіз, очевидно, варто розпочати з розгляду флексійного формату -ius, адже похідні з суфіксом *-ių- зазвичай передбачають віддієслівні абстрактні іменники; пор. ім. лит. gýrius «похвала, честь» DP 150, 320 та ін. (Skardžius 1996: 76). Однак слід наголосити, що в литовських говорах надзвичайно часто вживаються форми з основами *-i̯ō- та *-i̯ū-, які мають однакове значення (пор. лит. dėdžius «дядько» Vlkv, Sasnava ↔ лит. діал. dėdis Jrb, Skr — це досить давнє явище (пор. Kazlauskas 1959: 41; Zinkevičius 1966: 255)); крім того, форми з основою *-i̯ō- вживаються поряд із відповідниками з основою ē (пор. лит. діал. pasáulė Krtn «світ» ↔ лит. антропонім Sáulīs Brš, Ob, Rk, Saulis Kn, Mdž та ін.; Saulỹs Pn, Švnčl, Trgn; Saũlius Alv та ін. (Zinkevičius 1966: 219)). Причину цієї зміни чітко сформулював Казімерас Буга (RR II 665; див. також Zinkevičius 1966: 224): причини варіювання основ слід шукати в системі відмінювання, де змішуються різні типи основ, особливо в жмудських говорах та ареалах західноаукштайтських говорів, що межують із ними; тобто тут унаслідок скорочення ненаголошених флексійних формантів (передусім, звісно, у прибережних жмудських говорах) (род. відм. одн. основ на i̯ā) -ās > -es // -ēs (основи на ē) → основа на iā ↔ основа на ē, а основа на iā ↔ *-i̯ū-основа; пор. Karliáučia «Караляўцюс» (Gerullis, Stang 1933: 18), що виникло з тієї самої причини, що й перехід *-i̯ū-основи до *-i̯ō-основи, тобто внаслідок вирівнювання відмінювання форм цих основ у називному відмінку множини (морфологічна нейтралізація); пор. (наз. відм. мн.) лит. vaišius «плоди», (наз. відм. мн.) vaišiai ↔ лит. sėnys «палаци, розкішні будинки» SD⁵ 48 ~ (зн. відм. мн.) fienius ŽCh 139₁₄ (< *sieniai) (докладніше див. Būga II 554–555; див. також Girdenis, Girdenienė 1997: 291).

Straipsniai / Articles

65

ROLANDAS KREGŽDYS

Отже, можна припустити, що nom. prop. лит. Kaukarius «бог гір» могло виникнути за аналогією¹⁵ з avd. лит. Šaulius Krš (LPŽ II 683) (← *saulius «сонце» < *saulia «те саме» < (ē-основа) лит. saulė «те саме»), що передбачає форму основи на -iō- *Kaukaris «те саме» (~ avd. лит. Šaulis, Saulìs, Saulỹs ← *saulis, -ys) ↔ subst. лит. kaũkoris «купа, насип» Klvr (LKŽe; див. також Ambrazas 1993: 138; 2000, 116), а це слово походить від лит. *Kaukaras¹⁶ «те саме» < з основою на ō (лексична метонімія): subst. лит. kaũkaras «пагорб, узвишшя, горб» B, R, MŽ² 118 та ін.; «вершина гори» M, S. Dauk., RB 4 Moz 23,9; «підвищення землі, купина, могильний насип» B, J; «лоб, потилиця» Kair (LKŽe) (пор. також лит. kaũkoras, а 73 «мандрагора» (CGL I 75); тобто відображено семему «родючості» (LE XVII 225), пов’язану з однією з основних функцій хтонічного божества — успішним народженням нащадків, тобто їхньою численністю).

Як уже зазначалося, семема «бог гір», очевидно, є первинною, тому необхідно з’ясувати, як виникло згадане Stryikowskio значення «божество коней». Цю проблему можна розв’язати, лише здійснивши морфологічний (а отже, й етимологічний) аналіз subst. лит. kaũkaras «пагорб, узвишшя, горб» та ін. Досі це литовське слово пояснюють як похідне від subst. лит. kaukas із суфіксом -ara- (Skardžius 1996: 303). Fraenkelis (LEW I 230) виводить його з subst. лит. kaũkas «нарив, виразка, чиряк» K, J, LsB 194, N (LKŽe). Таке зіставлення цілком зрозуміле й очевидне, адже обидві лексеми передбачають референт «випуклість; те, що виступає, випинається». Однак семантичний зв’язок між цими словами й subst. лит. kaũkas «домашній дух, що приносить багатство, aitvaras» B, R та ін.; «душа нехрещеної дитини» K, C I 1059, J; «чорт» Lš; «старий, висохлий, скуйовджений чоловік; старомодна забобонна людина» Mrj; «каукаспеніс» Kp; «карлик, низькоросла людина» K (LKŽe) цілком неясний. Отже, неясне й походження останнього слова, хоча саме зв’язки з цією міфологемою та лит. *Kaukaras, тобто божеством *Kaukariniu, зумовили виникнення згаданого Stryikowskio значення «божество коней», адже на підставі фольклорних даних установлено, що каукаї, як і айтвари, доглядають коней (LE XI 186; це властиво також слов’янам: коней вони навіть називають «чорними чортами»; пор. Vėlius 1977: 124, 126; (про каукаїв) 184, 186–189, 193). Тут слід зазначити, що зіставлення каукаїв з айтварами також невипадкове (звичайно, це проблема, що потребує окремого дослідження): їхня функціональна конотація часто буває тотожною (JBR II 158; LE ibd.); пор. лит. aitvaras «казкова істота, що приносить людям багатство» SD 129,

¹⁵ Подібну дію аналогії передбачають і тенденції зміни відмінкових типів інших литовських лексем; пор. лит. з основою на ō žvyras Varn, Krž, žvyras (3) Škt «суміш піску, дрібного гравію та гальки» J та ін.; «земля, ґрунт із великою кількістю гальки» Jrb та ін.; «камінчик гальки» Pv, Akm, Krž, Jrb, Skdv; «осад, пісок, що утворюється в організмі» Škt (LKŽe) ~ лит. діал. з основою на iū žvȳrius (2) NdŽ та ін., žvȳrius (4) Alv та ін. «те саме» (пор. Žvyriaus didelį kaupą suvežėm LTR, див. статтю kaũpas — LKŽe).

¹⁶ Ця остання міфологема, очевидно, зумовила появу subst. лит. kaukaras пейоративного походження зі значенням «п’яниця» Q 22, Mit I 227 (LKŽe), адже корчма — звичне місце перебування чорта (Vėlius 1987: 53–54, 94) (за даними російського фольклору, усі п’яниці перебувають у владі чорта (!!!) — Власова 2008: 542–543, 547).

66

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Žmódzka i wszystkie Rusí teonimai: Chaurirari

N, J та ін.; «іграшка, яку діти запускають у повітря за нитку, повітряний змій» J. Jabl.; «непосида, бешкетник» Slnt, Krn, Tj (LKŽe); «ремінь (частина кінської упряжі)» (Vėlius 1977: 174)). Щоправда, за даними литовського фольклору (LTR 1583/51), етіологія каукаїв пов’язана з частинами тіла коня: їх висиджують із яєць чорного їжака (детальніше див. Vėlius 1977: 183).

Mažiulis (PEŽ II 148–150), аналізуючи генетичні зв’язки згаданих східнобалтійських лексем із subst. пр. cawx «чорт» E 11, приписав прусському слову конотативну семему, не засвідчену в жодному письмовому джерелі чи фольклорі й нібито властиву цьому божеству: «той, хто зігнувся, згорбився тощо» (PEŽ II 149). Не можна погодитися з таким твердженням Mažiulisa з дуже простої причини: ані subst. пр. cawx «чорт», ані subst. лит. kaũkaras «пагорб, узвишшя, горб» не можуть походити від adj. балт. *kauka- «зігнутий, згорблений» < adj. індоєвр. *kouko-(: *keuko-) «той, що згинає (нахиляє, гне), щоб покрити» / «той, що покриває (покритий) шляхом згинання (нахилу, вигину)» < verb. індоєвр. *(s)keuk- / *(s)kouk- / *(s)kūk- «покривати(ся), згинаючи (нахиляючи) / згинати (нахиляти), покриваючи» (PEŽ II 150), адже ці слова передбачають конотації не «згинання», а «виступання, випинання, перебування високо» (пор. Urbutis 1981: 77) — їхню семантичну конотацію як диферентну (про референтну цінність цих форм докладніше див. Paulauskas 1987: 64–65, 86). Подібні висновки випливають і з наведених у LIV (I 319) ілюстративних прикладів індоєвр.? *keuk- «sich biegen», тобто «гнутися, згинатися, (зі)сутулитися»: verb. давньоінд. (вед.) ut-kucant- «звиватися; горбитися; згинатися», авест. n-gwč- «уклонитися», ірл. cúar «кривий», серб.-хорв. kûka «гачок», лит. kaũkas «шишка» (до речі, такого значення LKŽ не наводить (!!!)); тобто не береться до уваги надзвичайно важливий факт, що западина, тобто «улоговина», — це не випуклість, тобто «пагорб»). Отже, походження цих слів зовсім інше, ніж його пояснюють Fraenkelis (LEW ibd.) і Mažiulis (PEŽ ibd.); їхню думку поділяє й Liubovė Kurkina, яка пов’язала лит. kaũkaras зі слов. *čukorb — пор. Куркина 1992: 164)¹⁷.

Один з аргументів, якими Mažiulis обґрунтовує своє припущення щодо можливої реконструкції adj. балт. *kauka- «зігнутий, згорблений», — хибне твердження авторів Етимологічного словника слов’янських мов (див. ЭССЯ XIII 86–87, 94), ніби subst. рос. kyka «кулак, стиснута кисть» (про його походження докладніше див. Фасмер II 404) можна зіставити з рос. діал. kyka «лісовик, що живе в лазні» (пор. CPHH XVI 30): їх подано як членів одного лексико-семантичного гнізда. Однак ці слова мають цілком різне походження: рос. діал. kyka «лісовик, що живе в лазні» (ЭССЯ XIII 87) є лалвордом (очевидно, утвореним унаслідок контамінації звуконаслідувального bu-bu — наслідування голосів пугача чи сови — та пейоративного за значенням (також лалвордного) рос. káka «тьху; гидота, зло, бруд, екскременти» (Даль II 75)), що відображає регресивну асиміляцію (щодо мови

¹⁷ Це пояснення повторюється й у найновіших працях, присвячених прусській лексикології (детальніше див. Brazaitis 2010: 150).

Straipsniai / Articles

67

ALL_62_63_maketas.indd 67

2011.06.17 08:23:52

ROLANDAS KREGŽDYS

поганої артикуляції користувача (дитини (!!!)): k…κ ← 6…κ) р. бу́ка ‚чорт; міфічна істота‘ тощо (CPHF III 262), ‚страховисько (бабай), яким розумні вихователі лякають дітей; надлюдина; ведмідь; зла, жорстока, незворушна людина‘ (Даль I 138).

Інша споріднена форма, залучена Мажулісом, пр. caws ‚чорт‘ — латв. kaūcens ‚звичайна ропуха; жаба‘ (ME II 172), що також має зовсім інше походження, ніж зазначає автор гіпотези. Її слід трактувати як іменник латв. kauca ‚виття, крик, рев‘ (ME ibd.) і похідне з суфіксом -ęn-s (пор. латв. meita ‚дочка; дівчинка, дівчина, служниця‘ → meitēns ‚дівчатко; дівчинка‘, латв. māsa ‚сестра‘ → латв. māsēns ‚двоюрідний брат, племінник‘ (Endzelīns 1951: 303); пор. також іменник лит. tylā ‚відсутність шуму, звуків; тиша, спокій, мир, безтурботність‘ FrnW, KŽ та ін.; ‚мовчання‘ SD 151 та ін.; ‚тиха погода, штиль‘: NdŽ, GTŽ, DŽ; ‚тихе місце, тихий куточок‘ Vd; ‚мовчазна людина‘ NdŽ, K (LKŽe) → tylēnis, -ē ‚мовчазна людина‘ DŽ, NdŽ та ін.; ‚людина, яка не висловлює публічно своїх поглядів‘ DŽ (LKŽe); лит. gárbanà ‚кучеряве волосся, вовна чи рослини‘ K та ін. (LKŽe) → лит. діал. gerbēnis, -ē ‚той, у кого кучеряве волосся‘ Pc, Sml та ін. (LKŽe) (див. також Skardžius 1996: 235) тощо), тоді як латв. kauca є девербативом, утвореним від дієслова латв. kàukt ‚гучно кричати, ревіти, голосити; плакати, схлипувати; шуміти; свистіти (про вітер); тріщати, хрустіти; (про вухо) дзвеніти пронизливим звуком¹⁸ (ME II173), пор. латв. kaūkuris ‚свистячий вихор‘ (ME ibd.).

Отже, опис походження пр. caws, відповідно лит. kaūkas, наведений Мажулісом, потребує корекції.

Проблему встановлення походження розглядуваних лит. kaūkaras, лит. kaūkas, пр. cawx ‚чорт‘ легко розв’язати, спираючись на правильно помічений Мажулісом семантичний і генетичний зв’язок цих лексем із назвою ропухи — давнім балтійським пенатом (оцінка міфологеми автором гіпотези є вельми сумнівною (див. нижче)). Однак, усупереч Мажулісу (PEŽ II 148), із зазначеними словами пов’язане не латв. kaūcens ономатопоетичного походження, а іменник латв. kaupis ‚ропуха‘ (EH I 594), латв. kaūpiņš ‚ропуха, жаба; гриб, що випинається над поверхнею землі‘, латв. kàupenis² ‚ропуха‘, латв. kaūpītis ‚ропуха, жаба‘ (ME II 177), які передбачають не якийсь таємничий міфологічний референт «пенат» — тож немає потреби реконструювати ніколи не існувалу форму латв. *kaūk-ena ‚каукічний, належний каукам (пенатам)‘ (PEŽ ibd.), — а семему ‚випинання, виступ на землі‘¹⁹, яку легко обґрунтувати етимологічно ↔ латв. kau-pis ‚мушля‘ (ME ibd.).

Причини походження різних акцентних форм, особливе значення яких наголошує Мажуліс (PEŽ ibd.), легко пояснити литовськими відповідниками, що відобража-

¹⁸ Походження лат. kaūcens можна обґрунтувати також лат. kauķis «ропуха» (ME II 357) < та дієсловом лат. kaukstēt «ква-ква, кумкати, квакати тощо» < (ономат.) лат. kàuku «ква-ква» (ME там само).

¹⁹ Латв. kaūpiņš ‚зневажлива назва нікчемної людини чи тварини‘ (EH I 594) передбачає апелятивне походження значення слова, очевидно, з огляду на пейоративну конотацію референта «ропуха», відповідно «жаба».

68

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Žmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

формами, що безпосередньо продовжують основи цих родів: іменник лит. kaūpas, káupas «підвищення, пагорб, купа» K та ін.; «картопля або овочі, складені в купу, накриті соломою та закопані в землю; льох» Brt та ін.; «перевищення міри, надлишок» R, SD 398 та ін.; «те, що понад норму, більше, ніж потрібно, верх» Kt, Slk та ін.; «маківка» Ds (LKŽe). Варто наголосити, що історично корінь цих форм є слабкою основою, а поява акутових форм зумовлена формантом колективності *-ā (докладніше див. Kregždys 2010a: 29–31), пор. іменник лит. káupa «пагорб» ↔ лит. діал. káupas «те саме» (так само пд.-кр. kùpa «купа» ↔ kùp «те саме» (див. Būga II 442); Būga (I 441) оцінює форму чол. роду як інновацію), лат. kuõpa «купа, в’язка (сніп зернових), стіжок», прислівник лат. діал. kuõpā «разом» ↔ лит. діал. kuopa «копиця, конус, стіг» (пор. Būga II 355) < іменник балт. *kaupa- «нагромадження» < прикметник балт. *kaupa- «нагромаджений» (пор. PEŽ II 151) < дієслово балт.-слов. *kaup-/*kūp- «складати в купу; виступати» (< індоєвр. *keup- «те саме» (реконструйована Pokorny (IEW 591) семема «нахилятися, згинати(ся) тощо» цілком непридатна для пояснення семантичного розвитку згаданих вище лексем, тому її слід змінити)) > дієслово лит. kaũpti «згрібати в купу, робити купу» K, J; «насипати землю навколо стебла рослини чи чогось іншого, підгортати» K, N, Krsn, Ktk, J; «збирати, нагромаджувати, концентрувати» Mrs; «привласнювати, хапати собі» J (LKŽe).

Отже, можна припустити, що лит. kaũkaras, лит. kaũkas, пр. caux відображають зміну фонетичної структури слова, зумовлену прогресивною асиміляцією (k…p > k…k): іменник балт. *kaupa- ‚нагромадження‘ (→ похідні з суфіксом -(a)ra-) лит. kauprà ‚пагорб‘, kaũparas ‚пагорб‘ V1 (Būga I 447); латв. kaupra ‚пагорб‘ (EH I 595), латв. kàupre² ‚невеликий пагорб; гірський хребет‘ (ME II 177), латв. kàupris² ‚гірський хребет; потилиця‘ (EH I 595)) ⇒ *kauka- ‚те саме‘; пор. власну назву лит. Kaũkas ‚збирає різні речі й несе їх додому‘ Tv (Butkus 1995: 255) (у Каунаському краї лит. kaũkas розуміється лише як скупий чоловік, який усе тягне додому (!!!) — R. K.) ↔ дієслово лит. kaũpti ‚привласнювати, загарбувати‘ (див. вище). Така зміна, очевидно, відбулася вже в балто-слов’янській прамові²⁰; пор. південнослов. kùpa ‚купа, пагорб; група дерев, людей; скирта; стос‘ // kùp ‚те саме‘, гідронім Kùpa ‚річка в Хорватії; Κόλαπις (згадана Страбоном)‘ (RHS 789, 791; див. також Būga II 442) ↔ словен. kúk ‚пагорб‘ (пор. PEŽ II 150), хорв. kùk ‚(анат.) верхня (виступна) частина стегнової кістки людини й тварини; верхівка каменя‘ (RHJ: 517; RHS:

²⁰ Припущення про раннє походження цього процесу підтверджують також приклади прусської топоніміки та гідроніміки, що відображають можливе існування варіантів топонімів із коренями на –p- і –k-: топонім пр. (Південна Пруссія) Kaukenynen 1400 (Gerullis 1922: 58; Blažienė 2005: 271), топонім пр. Kaucaliskis 1331, Kaukelawke 1394 (Gerullis ibd.), топонім пр. Koken 1755, Nūwe Kuckendorff 1380 та ін. (Przybytek 1993: 102–103, 315) ~ гідронім (назва річки) пр. Caupeaps 1395, топонім пр. Kaupsitten 1343 (Gerullis ibd.). Таке обережне припущення можна зробити, спираючись на надзвичайно багатий латвійський топонімний матеріал (із кореневим –p-) та наявність очевидних фонетичних альтернантів у цій східнобалтійській мові: топоніми латв. Kaupa, Kaũpas, Kaũpes ~ топонім лит. Káupos; топоніми латв. Kàupari², Kauper-kalns; Kaũpes-kalns ↔ топоніми латв. Kaukuri, Kaũkure, Kauk̦u kalns та ін. (більше прикладів див. Endzelīns 1961: 63, 67–68).

Тому можна дуже обережно припустити, що деякі прусські й литовські топоніми та гідроніми з коренем kauk- пов’язані не з референтною конотацією «каука», відповідно «чорта», а зі значенням «пагорб», відповідно «гора» (!!!).

Straipsniai / Articles

69

ALL_62_63_maketas.indd 69

2011.06.17 08:23:52

ROLANDAS KREGŽDYS

753), с.-хорв. kùk (kūk), kūka «величезний камінь, валун», топонім (у Боснії) Kùk // Kūk «великий пагорб» (RHS ibd.)²¹.

Таке припущення можна обґрунтувати й міфологічно, адже відомо, що «Каукас, як і російський дворовой, шведський ritomte, норвезький Nisse, фінські tanh(u)an haltija, tallitonttu, riihenhaltija та інші істоти, більше пов’язаний із гумном, стайнею, а не з житлом людей, — він носить зерно, сіно, доглядає коней тощо» (Vėlius 1977: 188), тобто каукас нагромаджує купи, відповідно, накопичує, пор. вже згадані значення дієслова лит. kaũpti «складати в купу, робити стіг» і «збирати, накопичувати, концентрувати» (LKŽe).

Отже, стає очевидним, що і Fraenkelis, і Mažiulis віднесли до одного лексико-семантичного гнізда слова цілком різного походження та значення — фонетичні омоніми (омофони): іменник лит. kaũkas «домашній дух, що приносить багатство, айтварас», «душа нехрещеної дитини», «чорт», «застарілий, виснажений, із розкуйовдженим волоссям чоловік; старомодна забобонна людина», «рослина каукас-пеніс», «карлик, низькоросла людина» (LKŽe) < праіндоєвр. *keup- «складати в купу; стирчати» (таку семему не виокремлено в IEW 591; інше пояснення див. PEŽ II 61) ≠ іменник лит. kaũkas «рибальське знаряддя — дерев’яний гак або дуга, якими під льодом повертають жердину, що йде не прямо» Vdšk, Srj, Klt, Ign, Rš, Švnč, Lkm, Plš, Nmn; «жердина для стягування воза, затискач» Dglš (LKŽe) < дієслово праіндоєвр. *keuk- «(зі)гнутися» (IEW 588–589) (див. також PEŽ II 150). На підставі проведеного аналізу можна впевнено стверджувати, що семема «бог гір» у згаданому в словниках Brodovskio і Milkaus власному імені (теонімі) Kaukarius є первинною, а у Stryikowskio

²¹ Petaras Skokas пов’язує с.-хорв. kùk, род. відм. kùka «верхня частина стегнової кістки тощо» із с.-хорв. kàlk (< прасл. *klьkbъ) «стегно; coxa, femur» і виводить його з праіндоєвр. *kl̥k- «(зі)гнутися» (Skok II 225), однак наведений ним же топонім Kùk (Milna, Brač) «високогірна місцевість зі засніженим пагорбом» передбачає референт не «згинання», а «виступу» (!!!), тобто його слід пов’язувати не із с.-хорв. kàlk «стегно», а із с.-хорв. kùk (kūk), kūka «величезний камінь, валун» (RHS 753), а останнє — із с.-хорв. küp (Vuk, Kosmet, ŽK) «купа, насип; група дерев, людей; стіг; оберемок», kúpa (Vuk) «купа, acervus; оберемок очерету», порівнянного з лит. kaũpas (пор. Skok II 225, 236–237). Skokas також убачав генетичні зв’язки між цими лексемами — відмінності між праформами праіндоєвр. *queu-p ↔ праіндоєвр. *queu-k- він пояснює лише чергуванням різних формантів *-k- і *-p- (Skok II 237).

Таке недбале оцінювання цих слів зумовило розщеплення лексем спільного походження (що відображають зміну прогресивної асиміляції: k…p → k…k) на окремі лексико-семантичні гнізда, тобто праформою цих слів є прасл. *kupъ «купа, насип» > давньослов’ян. εὔιυ, σωρός, acervus «купа», болг. куп «купа; безліч, велика кількість» тощо (докладніше див. ЭССЯ XIII 114).

Тут варто згадати й цілком неймовірне припущення Olego Trubačiovo (ЭССЯ XIII 115), ніби невідповідність наголошеного с.-хорв. kȕp і лит. kaũpas слід пояснювати реконструкцією різних праформ: праіндоєвр. *kou-p-o- ↔ праіндоєвр. *kou-ə-p-o-. Автор припущення чомусь ігнорує твердження Būgos (I 441), що с.-хорв. kȕp (чол. р.) слід вважати інновацією, тобто ця форма виникла із с.-хорв. kȕpa, а акут останньої, очевидно, передбачає колективний суфікс праіндоєвр. *-ā (докладніше див. Kregždys 2010a: 31–41). Гіпотезу Būgos можна обґрунтувати також розвитком граматичної категорії збірних іменників у чоловічий рід, засвідченим в індоєвропейських мовах (див. Kregždys 2010a: 54–55). Отже, можна висунути гіпотезу, що лексико-семантична паралель kȕpa «купа, насип; група дерев, людей; стіг; оберемок» // kȗp «те саме», уживана в сербській і хорватській мовах, згідно з припущенням Būgos, є пізньою, тому акут с.-хорв. kȕp виник за аналогією з род. відм. жін. р. kȗpa (докладніше про цю форму див. ЭССЯ XIII 107–108), а не відображає праіндоєвр. *kou-ə-p-o-, якої, очевидно, ніколи не існувало.

70

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veakalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkieji Rusi teonimai: Chaurirari

*Kaukarinis «божество коней» — вторинне утворення, зумовлене конотацією функціонального божества, тобто лит. kaũkas передбачає протосему «божество, що живе на пагорбі, де воно складає = накопичує багатства». Отже, всупереч Baliui (JBR II 158), можна впевнено стверджувати, що цей теонім слід трактувати як один з епітетів Velino.

Окрім аналізу згаданого теоніма, необхідно розглянути походження кількох російських лексем, які, як можна припустити, Toporovas помилково пов’язав із Chaurirari (Топоров 2000: 184; 2006: 200): 1. Діал. рос. kaýp «дерев’яний довгорукий молот, щоб оглушувати рибу» (уживається на Уралі, у Сибіру, в басейні річки Об (Західний Сибір)) (CPHI XIII 138), який Toporovas називає балтизмом (Топоров ibd.), нібито таким, що відображає лит. іменник kaũras «довга жердина для перемішування дьогтю під час кип’ятіння» (LKŽe). Цьому припущенню не можна вірити не лише через ареал поширення російської лексеми, тобто її зафіксовано на території, де балти ніколи не жили (якщо тільки це не місце заслання — щоправда, дані про вживання слова зібрано 1908 року), а й через походження згаданого литовського слова: лит. kaũras — адаптований слов’янізм, пов’язаний із рос. *ковыр «знаряддя для позначення повільного процесу перемішування» ↔ рос. ковы́рка «те, чим копають, видовбують, вирізають, (з)в’язують; личкова або берестяна зав’язка, якою стягують постоли, удар; непоказна повільна людина» (CPHI XIV 38) (← дієсл. рос. ковыря́ть «колупати, повертати, гребти (веслами), повільно й незграбно щось робити» (CPHI XIV 39–40; Даль II 129)) ~ рос. копу́шка «повільна людина; невдаха» ↔ kóna «те саме»; рос. копа́ло «ікло» ↔ копа́лка «будь-яке знаряддя для копання» (Даль II 157).

Щодо походження діал. рос. kaýp «дерев’яний довгорукий молот для оглушування риби» можна висунути гіпотезу, що генетично воно пов’язане з рос. коварный «той, хто кує кріплення, ланцюги, кайдани» (Даль II 127) < іменником рос. коварь «коваль» (Даль ibd.) < дієсловом рос. кова́ть «обробляти молотом метал, надавати металу будь-якої форми; ритмічно бити молотом, наче по ковадлу» (Даль ibd.), тобто графічно його слід трактувати як приклад фонетичної кодифікації, що відображає абсорбовану форму (без кореневого -v-, пор. рос. кавунь «кавун, гарбуз» ↔ діал. рос. kaýп «те саме» (Даль II 71)), що зумовила форму *kaur ← *koar (зміна фонетичної структури кореня через незвичну для російської мови фонологічну послідовність -oa-). Семантичну зміну референт ⇕ конотат ⇒ референт (Aᴮ → Bᴬ) можна пояснити, спираючись на принцип внутрішньої семантичної зміни (докладніше див. Kregždys 2010a: 24–25):

Straipsniai / Articles

71

ALL_62_63 maketas.indd 71

2011.06.17 08:24:01

ROLANDAS KREGŽDYS

2. Дієсл. рос. діал. kaýputься «гніватися; морщитися, бути похмурим, насупленим; бути гордим; бути впертим» (Даль II 98; див. також CPНГ XIII 138) також не є балтизмом, усупереч твердженню Топорова, адже це деномінатив, запозичений із тюрк. kovur «бурий», казах. konur «світло-гнідий, буланий, сірий; темно-гнідий (із чорною хвостом і гривою)» (Фасмер II 211) — імовірна така послідовність семантичного розвитку цього дієслова: «бурий, темно-гнідий» ↔ «побурілий, почорнілий» ↔ «почорнілий, побурілий (темного кольору), а тому й похмурий» ↔ «сердитий» ↔ «насуплений, бо сердитий» ↔ «похмурий, а тому й насуплений».

Висновки

1) теонім Chaurirari відображає метатезу перших двох складів, або тип близької (між сусідніми складами) метатези, зі зміною першої морфеми тієї самої основи на другу — припускається морфотактична зміна: лит. *Kauriraris «бог коней» < субст. лит. *kaurikaris «те саме» (r...r < r...k (близька прогресивна асиміляція)) ↔ субст. лит. *kaurikanis (r...r < r...n (дистантна прогресивна асиміляція)) < субст. лит. *kaukarinis «те саме» (морфотактична метатеза внаслідок табу) < прикм. лит. *kaukarinis «належний Каукаріусу»;

2) ім’я божества Chaurirari не є ἅπαξ λεγόμενον. Його слід пов’язувати з nomen proprium (теонімом) Kaukarius «бог гір», зафіксованим у кількох працях лексикографів і культурних діячів XVIII ст. Малої Литви;

3) лит. kaũkaras, лит. kaũkas, прус. cawx відображають зміну фонетичної структури слова, зумовлену прогресивною асиміляцією (k...p > k...k): субст. балт. *kaupa- «нагромадження» > субст. лит. kaũpas, kãupas «підвищення, горб, купа» (→ похідні із суфіксом –(a)ra–) лит. kauprà «пагорб», kãuparas «горб»; латв. kaupra «пагорб», латв. kàupre² «невеликий пагорб; гірський хребет», латв. kàupr̃is² «гірський хребет; потилиця») ⇒ *kauka– «те саме»;

4) Brodovskio ir Milkaus žodynuose minima nom. propr. (teonimas) Kaukarius semema ‚kalnų dievas‘ yra pirminė, o Stryjkowskio *Kaukarinis ‚arklių dievybė‘ – antrinė, suponuota funkcinės dievybės konotacijos;

5) субст. рос. діал. kaýp «дерев’яний молоток для оглушення риби» і дієсл. рос. діал. kaýputься «гніватися; морщитися, бути похмурим, насупленим; бути гордим; бути впертим» не є балтизмами.

LITERATŪRA

BRMŠ I–IV – Baltų religijos ir mitologijos šaltiniai, sud. Norbertas Vėlius. 1–2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1996–2001; 3–4. Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003–2005.

72

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

Būga I–III – Būga Kazimieras. Rinktiniai raštai 1–3, sud. Zigmas Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1958–1961.

CGL I – Clavis Germanico-Lithvana. Rankraštinis XVII amžiaus vokiečių–lietuvių kalbų žodynas A–E. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995.

DūnŽ – Vitkauskas Vytautas. Šiaurės rytų dünininkų šnektų žodynas. Vilnius: Mokslas, 1976.

EH I–II – Endzelīns Jānis, Hauzenberga Edite. Papildinājumi un labojumi K. Mīlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai 1–2. Rīgā: Kultūras fonda izdevums, 1934–1946.

IEW I–II – Pokorny Julius. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Bern und München: Francke Verlag, 1959–1969.

JBR I–V – Balys Jonas. Raštai 1–5, par. Rita Repšienė. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas, 1998–2004.

JBŽ I–III – Brodovskis Jokūbas. Lexicon Germanico=Lithvanicum et Lithvanico=Germanicum. Rankraštinis XVIII amžiaus žodynas, 1–3, parengė Vincentas Drotvinas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2009.

Katičić I–II – Katičić Radoslav. Ancient Languages of the Balkans 1–2. The Hague & Paris: Cambridge University Press, 1976.

LE I–XXXVII – Lietuvių enciklopedija 1–37. Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1953–1985.

LEW I–II – Fraenkel Ernst. Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Heidelberg: Vandenhoeck & Ruprecht, 1962–1965.

Linde I–VI – Linde M. Samuil Bogumil. Słownik języka polskiego 1–6. Warszawa: w Drukarni Xieży Pijarów, 1807–1814.

LIV – Lexikon der indogermanischen Verben. Wiesbaden: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 1998.

LKE – Lietuvių kalbos enciklopedija, red. Vytautas Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas, elektroninis variantas, redaktorių kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. red.), Jonas Paulauskas, Rიტutė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008. www.lkz.lt.

LM I–III – Lietuvių mitologija 1–3. Vilnius: Mintis, 1995–2003.

LPŽ I–II – Lietuvių pavardžių žodynas 1–2, red. Aleksandras Vanagas. Vilnius: Mokslas, 1985–1989.

ME I–IV – Mūlenbachs Kārlis. Latviešu valodas vārdnīca 1–4, red. Jānis Endzelīns. Rīga: Izglītības ministerija, Kultūras fonds, 1923–1932.

Straipsniai / Articles

73

ALL_62_63_maketas.indd 73

2011.06.17 08:24:01

ROLANDAS KREGŽDYS

PEŽ I–IV – Mažiulis Vytautas. Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1. Vilnius: Mokslas, 1988; 2–3. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993–1996; 4. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997.

RHJ – Rječnik hrvatskoga jezika. Zagreb: Leksikografski zavod Miroslav Krleža i Školska knjiga, 2000.

RHS – Rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika 1–5, red. Tomislav Maretić. Zagreb: Knjižarnici jugoslavenske akademije, 1898–1903.

RV – R̥gvedaSaṃhitā.

Skok II – Skok Petar. Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika 2. Zagreb: Jugoslavenska Akademija Znanosti i Umjetnosti, 1972.

SRP I – Scriptores rerum Prussicarum: Die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft, hrsg. von Theodor Hirsch, Max Töppen und Ernst Strehlke, Bd 1. Leipzig: Verlag von S. Hirzel, 1861.

БТСРЯ – Большой толковый словарь русского языка, ред. С. А. Кузнецов. Санкт Петербург: Норинт, 2000.

Даль I–IV – Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка 1–4. Москва: Русский язык, 1989–1991.

ПЯ I – Топоров Владимир Николаевич. Прусский язык: Словарь A–D. Москва: Наука, 1975.

САР VI – Словарь Академии Россійской 6. Санктпетербургъ: Императорская Академія Наукъ, 1794.

СМ – Славянская мифология. Энциклопедический словарь. Москва: Международные отношения, 2002.

СРНГ I–XLIII – Словарь русских народных говоров 1–43. Ленинград: Наука, 1965–2009.

ССЯ I–IV – Словарь старославянского языка 1–4. Санкт Петербург: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2006.

СУМ – Словник української мови X. Київ: Наукова думка, 1979.

ЦЦСЯ I–IV – Словарь церковно-славянскаго и русскаго языка 1–4. СанктПетербургъ: типографія Императорской Академіи Наукъ, 1847.

Фасмер I–IV – Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка 1–4. Москва: Прогресс, 1986–1987.

ЦС I–V – Пётръ Алексьевъ. Церковный словарь 1–5. Санкт Петербургъ: типографія Ивана Глазунова, 1817–1819.

74

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

ЭССЯ – Этимологический словарь славянских языков. Отв. ред. О. Н. Трубачёв. Москва: Наука, 1974–.

Kiti sutrumpinimai kaip LKŽe (žr. www.lkz.lt).

Ambrazas Saulius 1993: Daiktavardžių darybos raida. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Ambrazas Saulius 2000: Daiktavardžių darybos raida 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Balsys Rimantas 2006: Lietuvių ir prūsų dievai, deivės, dvasios: nuo apeigos iki prietaro. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Beresnevičius Gintaras 2006: M. Strijkovskio „Kronikos“ lietuvių dievų sąrašas (2). http://www.tekstai.lt/zurnalas-metai/394-gintaras-beresneviius-m-strijkovskio-kronikos-lietuvi-diev-sraas-2.html?catid=123%3A2006-nr-89-rugpjūtisrugsėjis.

Blažienė Grasil da 2005: Baltische Ortsnamen in Ostpreußen. Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Brazaitis Kristina 2010: Johannes Bobrowski Pruzzische Vokabeln. Dunedin: University of Otago.

Breidaks Antons 2006: Darbu izlase 1. Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

Bussmann Hadumod 2006: Routledge Dictionary of Language and Linguistics. London & New York: Routledge.

Butkus Alvydas 1995: Lietuvių praardės. Kaunas: Æsti.

Endzelīns Jānis 1951: Latviešu valodas gramatika. Rīga: Latvijas valsts izdevniecība.

Endzelīns Jānis 1961: Latvijas PSR vietvārdi 2. Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība.

Endzelīnas Janis 1957: Baltų kalbų garsai ir formos. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Ortsnamen. Berlin: Walter de Gruyter & Co.

Gerullis Georg, Stang Christian 1933: Das Fischerlitauisch in Preussen. Kaunas: Švietimo ministerijos knygų leidimo komisijos leidinys.

Girdenis Aleksas, Girdenienė Danutė 1997: 1759 metų „Ziwato“ indeksas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Greimas Algirdas Julius 1990: Tautos atminties beieškant. Vilnius & Chicago: Mokslas.

Straipsniai / Articles

75

ALL_62_63_maketas.indd 75

2011.06.17 08:24:02

ROLANDAS KREGŽDYS

Jasiūnaitė Birutė 2010: Šventieji ir nelabieji frazeologijoje ir liaudies kultūroje. Vilnius: VU leidykla.

Kazlauskas Jonas 1959: Daiktavardžių (i)u linksniavimo nykimas. – Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 17–45.

Kregždys Rolandas 2009: Pr. Romow pagal Petro Dusburgiečio „Prūsijos žemės kroniką“ ir kitos istorinės interpretacijos iki mūsų laikų (toponimo etimologinė analizė, lokalizacija). – Senovės baltų kultūra 8. Vilnius: Kronta, 120–184.

Kregždys Rolandas 2009a: Iš baltizmų leksikografinės problematikos: dial. r. ančūm-ka. – Liutkevičienė Danutė & Zabarskaitė Jolanta. Nuo Konstantino Sirvydo iki Didžiojo žodyno. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 21.

Kregždys Rolandas 2009b: Ide. suff. *-ko- semantinė sklaida baltų kalbose. – Res humanitariae 6, 112–132.

Kregždys Rolandas 2010: Baltiškųjų teonimų perteikimo ir dievų funkcijų nustatymo problematika Jano Łasickio veikale „De Diis Samagitarvm Cæterorvmque Sarmatarum, & falſorum Chriſtianorum. Item de religione Arme-niorum“: Salaus, Klamals, Atlaibos, Ta-wals. – Perspectives of Baltic Philology. International conference abstracts. Poznań: Uniwer-sytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu, 51–52.

Kregždys Rolandas 2010a: Baltų kalbų leksinės semantinės gretybės (paveldėtieji ō/ā kamienų kūno dalių pavadinimai). Vilnius: Lietuvos kultūros tyrimų institutas.

Kregždys Rolandas 2010b: Velionio išlydėjimo papročio, aprašyto Sūduvių knygelėje, verificavimo klausimu. – Etnologija: istorija, dabartis ir perspektyvos. Tarptautinės konferencijos tezės. Vilnius: LII leidykla; 13–14.

Kregždys Rolandas 2010c: Motiejaus Strijkovskio veikale „Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi“ paminėto teonimo Chaurirari kilmė, dievybės funkcijos. – XI tarptautiska baltistu kongresa „Baltu valodu pagātne, tagatne un nākotne“ referātu tēzes. Riga: Latvijas Universitāte un Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts, 88–89.

Kregždys Rolandas 2011: Baltų metempsichozė: velionio išlydėjimo papročio, aprašyto P. Orozijaus kronikos Wulfstano intarpe ir Sūduvių knygelėje, verificavimo klausimu. – Res humanitariae 8 (studija spausdinama).

Lampe Geoffrey W. H. 1961: A Patristic Greek Lexicon. Oxford: Clarendon Press.

Łasickis Jonas 1969: Apie žemaičių, kitų sarmatų bei netikrų krikščionių dievus. Vilnius: Vaga.

Liddell Henry George, Scott Robert 1882: A Greek-English Lexicon. New York, Cincinnati: American book company.

Łowmiański Henryk 1935: Prusy pogańskie. Toruń: Instytut popierania nauki.

76

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63 maketas.indd 76

2011.06.17 08:24:02

M. Stryjkowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

Łowmiański Henryk 1989: Prusy – Litwa – Krzyżaci. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy.

Mannhardt Wilhelm 1936: Letto-Preussische Götterlehre. Riga: Herausgegeben von der Lettisch-Literärischen Gesellschaft.

Mikkola Jooseppi Julius 1908–1909: Zur slavischen Etymologie. – Indogermanische Forschungen 23(1–2), 124–138.

Monier-Williams Monier A. 1872: A Sanskrit-English Dictionary. Oxford: At the Clarendon Press.

Paulauskas Jonas 1987: Sisteminis lietuvių kalbos žodynas. Vilnius: Mokslas.

Przybytek Rozalia 1993: Ortsnamen baltischer Herkunft im südlichen Teil Ostpreußens. Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Shevelov George Y. 1964: A prehistory of Slavic. The historical phonology of Common Slavic. Heidelberg: Carl Winter.

Skardžius Pranas 1996: Rinktiniai raštai 1; par. Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Stryjkowski Maciej Osostevicius 1582: Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi. Krolewen.

Szemerényi Oswald 1977: Studies in the kinship terminology of the Indo-European languages with special reference to Indian, Iranian, Greek and Latin (Acta Iranica 16. Textes et mémoires 7). Leiden: E. J. Brill; Téhéran-Liége: Bibliothèque Pahlavi.

Šewc-Schuster Hinc 1984: Gramatika hornjo-serbskeje rěče. Budyšin: Ludowe nakładnistwo Domowina.

Šimkūnaitė Eugenija 2001: Gyvenimo receptai. Vilnius: Žuvėdra.

Urbutis Vincas 1981: Baltų etimologijos etiudai. Vilnius: Mokslas.

Vaicekauskas Arūnas 2005: Lietuvių žiemos šventės. Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla.

Vaillant André 1950: Grammaire comparée des langues slaves 1. Lyon-Paris.

Vey Marc 1931: Slave st- provenant d’i.-e. *pt-. – Bulletin de la Société de Linguistique 32(1), 65–66.

Vėlius Norbertas 1977: Mitinės lietuvių sakmių būtybės. Vilnius: Vaga.

Vėlius Norbertas 1987: Chtoniškasis lietuvių mitologijos pasaulis. Vilnius: Vaga.

Zieliński Tadeusz 1999: Religia Cesarstwa Rzymskiego. Toruń: Adam Marszałek.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis.

Straipsniai / Articles

77

ALL_62_63_maketas.indd 77

2011.06.17 08:24:02

ROLANDAS KREGŽDYS

А н и к и н А л е к с а н д р Е в г е н ь е в и ч 2000: Этимологический словарь русских диалектов Сибири. Москва-Новосибирск: Наука.

А н и к и н А л е к с а н д р Е в г е н ь е в и ч 2009: (rec.) W. Smoczyński. Słownik etymologiczny języka litewskiego. 789 s.; Indeks wyrazów litewskich. 308 s. Wilno: Printer Polyglott, Jost Gippert, Frankfurt a. Main, 2007. – Вопросы языкознания 2009 (4), 152–156.

А х м а н о в а О л ь г а С е р г е е в н а 1969: Словарь лингвистических терминов. Москва: Советская энциклопедия.

Б е н в е н и с т Э м и л ь 1995: Словарь индоевропейских социальных терминов. Москва: Прогресс.

Б е р н ш т е й н С а м у и л Б о р и с о в и ч 1953: Болгарско-русский словарь. Москва: Государственное издательство иностранных и национальных словарей.

В е й М а р к 1958: К этимологии древнерусского ‘Стриbog’. Вопросы языкознания 3, 96–99.

В л а с о в а М а р и н а Н и к и т и ч н а 2008: Энциклопедия русских суеверий. Санкт-Петербург: Издательский Дом „Азбука-классика“.

Г а м к р е л и д з е Т а м а з В а л е р и а н о в и ч, И в а н о в В я ч е с л а в В с е в о л о д о в и ч 1984: Индоевропейский язык и индоевропейцы 1–2. Тбилисси: Universiteta.

Г у р а А л е к с а н д р В и к т о р о в и ч 1997: Символика животных в славянской народной традиции. Москва: Индрик.

Д ь я ч е н к о Г р и г о р и й 1993: Полный церковно-славянский словарь (со внесением въ него важнѣйшихъ древне-русскихъ словъ и выраженій). Москва: Издательский отдел Московского Патриархата.

З а л и з н я к А н д р е й А н а т о л ь е в и ч 1980: Грамматический словарь русского языка. Словоизменение. Москва: Русский язык.

И в а н о в В я ч е с л а в В с е в о л о д о в и ч 1974: Опыт истолкования древнеиндийских ритуальных и мифологических терминов, образованных от. aśva- «конь» (жертвоприношение коня и дерево aśvattha в древней Индии). – Проблемы истории языков и культуры народов Индии. Москва: Наука, 75–138.

К а з а н с к е н е В а н д а П е т р о в н а, К а з а н с к и й Н и к о л а й Н и к о л а е в и ч 1986: Предметно-понятийный словарь греческого языка. Крито-микенский период. Ленинград: Наука.

К р е г ж д и с Р о л а н д а с 2009: Прусс. Curche: этимология теонима, функции божества; проблематика установления культовых соответствий на почве обрядовой традиции восточно-балтийских, славянских и других индоевропейских народов. – Studia Mythologica Slavica 12, 249–320.

78

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryikowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkich Rusi teonimai: Chaurirari

Крежджис Роландас 2010: Восточнославянские боги Киевской Руси: Стрибог (сопоставительный анализ данных славянской и балтийской мифологических систем). – Studia Mythologica Slavica 13, 211–232.

Куркина Любовь Викторовна 1992: Диалектная структура праславянского языка по данным южнославянской лексики. Ljubljana: Slovenska akademija znanosti in umetnosti.

Лукашевич Платонъ 1846: ЧАРОМЖТІЕ, или священный языкъ маговъ волхвовъ и жрецовъ. Петръгородъ: типографія К. Винегебера.

Маковский Марк Михайлович 1998: Метаморфозы слова (Табуирующие маркеры в индоевропейских языках). – Вопросы языкознания 4, 151–179.

Маслов Юрий Сергеевич 1981: Грамматика болгарского языка. Москва: Высшая школа.

Мейе Антуан 1954: Основные особенности германской группы языков. Москва: Изд. иностранной литературы.

Нильссон Мартин 1998: Греческая народная религия. Санкт-Петербург: Алетейя.

Откупщиков Юрий Владимирович 1988: Догреческий субстрат. Ленинград: Изд. ЛГУ.

Откупщиков Юрий Владимирович 2006: Об этимологии гидронима Ловать. – Индоевропейское языкознание и классическая филология – X. Материалы чтений, посвященных памяти профессора Иосифа Моисеевича Тронского. 19–21 июня 2006 г. Санкт-Петербург: Наука, 215–219.

Прохоров Андрей Аркадьевич 2002: О мифологической основе сюжета конного состязания в славянских исторических преданиях и фольклоре. – Балто-славянские исследования 15, 410–454.

Семереньи Освальд 1967: Славянская этимология на индоевропейском фоне. – Вопросы языкознания 4, 3–25.

Скрипник Лариса Григорівна, Дзятківська Ніна Пантелеймонівна 2005: Власні імена людей. Київ: Наукова думка.

Суперанская Александра Васильевна и др. 1986: Теория и методика ономатических исследований. Москва: Наука.

Суслова Анна Владимировна, Суперанская Александра Васильевна 1991: О русских именах. Ленинград: Лениздат.

Тахо-Годи Аза Алибековна, Лосев Алексей Фёдорович 1999: Греческая культура в мифах, символах и терминах. Санкт-Петербург: Алетейя.

Straipsniai / Articles

79

ALL_62_63_maketas.indd 79

2011.06.17 08:24:02

ROLANDAS KREGŽDYS

Топоров Владимир Николаевич 1973: Из истории балто-славянских языковых связей: анчу́тка. – Baltistica 9(1), 29–44.

Топоров Владимир Николаевич 2000: Из индоевропейской этимологии 6(1–2). – Этимология 1997–1999, 172–185.

Топоров Владимир Николаевич 2004: Исследования по этимологии и семантике 1. Москва: Языки славянских культур.

Топоров Владимир Николаевич 2006: Исследования по этимологии и семантике 2. Москва: Языки славянских культур.

Топоров Владимир Николаевич 2007: К интерпретации былины „Путешествие Вавилы со скоморохами“. – Имя: семантическая аура. Москва: Языки славянских культур.

Трубачев Олег Николаевич 2006: История славянских терминов родства и некоторых древнейших терминов общественного строя. Москва: КомКнига.

Хабургаев Георгий Александрович 1974: Старославянский язык. Москва: Просвещение.

Шанский Николай Максимович 1959: Очерки по русскому словообразованию и лексикологии. Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР.

Шипова Елизавета Николаевна 1976: Словарь тюркизмов в русском языке. Алма-Ата: Наука.

Theonyms in M. Stryjkowski’s work

Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi: Chaurirari

SUMMARY

The study deals with the topics of etymological analysis and brief nascence (consequently, hierarchical position in the Baltic pantheon) of the theonym Chaurirari mentioned in Maciej Stryjkowski’s work Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi (Krolewen, 1581). Cryptogram methods are used to explain the changes, which appeared in the morphological structure of the word probably by virtue of a taboo phenomenon. Changes of the lexeme are explained by means of areal studying and synchronous methods. Being based on the analysis carried out, the main conclusion has been made to which Vladimir Toporov had come earlier that the theonym cited in Stryjkowski’s writing reflects authentic linguistic material which can not be

80

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

M. Stryjkowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari

ascertained without paying attention to detailed analysis of the lexeme each component. The other conclusions are as follows:

1) theonym Chaurirari reflects juxtapositionally metathesis of the front syllables, i.e. contact metathesis type has been set to explain the morphotactical shift: Lith. *Kauriraris ‘horse God’ < Lith. *kaurikaris ‘ditto’ (r...r < r...k (contact progressive assimilation)) ↔ Lith. *kaurikanis (r...r < r...n (incontiguous progressive assimilation)) ‘ditto’ < Lith. *kaukarinis ‘ditto’ (morphotactical metathesis due to taboo) < adj. Lith. *kaukarinis ‘appending to Kaukarius’;

2) theonym Chaurirari can not be interpreted as ἅπαξ λεγόμενον. The lexeme may be correlated with nomen proprium (theonym) Kaukarius ‘ghats God’, which is mentioned in several Lithuania Minor lexicographical lexicons of the 18th century;

3) Lith. kaū̌karas, Lith. kaū̌kas, Pruss. cawx reflect phonetic structural shift caused by progressive assimilation (k...p → k...k): Balt. *kaupa- ‘accumulation’ > Lith. kaūpas, káupas ‘boss, hump, heap’ → (derivatives with suff. -(a)ra-) Lith. kauprà ‘hill’, kaūparas ‘hump’; Latv. kaupra ‘hill’, Latv. kàupre² ‘small hill; sierra’, Latv. kàupris² ‘sierra; sconce’) ⇨ *kauka- ‘ditto’;

4) nom. propr. (theonym) Kaukarius sememe ‘ghats God’ mentioned in Brodowski’s and Milke’s lexicons is attributable to parent drift, while Stryjkowski’s *Kaukarinis ‘horse God’ to accessory, presupposed by functional connotation of the god;

5) Russ. dial. кау́р ‘mallet used to knock out a fish’ and Russ. dial. кау́риться ‘to sulk; to wince, to gloom; to stand tall; to recalcitrate’ are not Baltisms.

Įteikta 2010 m. lapkričio 17 d.

ROLANDAS KREGŽDYS

Lietuvių kalbos institutas

Vileišio g. 5, Vilnius LT-10308

El. paštas – [email protected]

Straipsniai / Articles

81