LAURA GERŽOTAITĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: ареальні дослідження балтійських мов, геолінгвістика, діалектологія.

ПІВДЕННІ ГОВІРКИ ЗАХІДНОАУКШТАЙТСЬКОГО ШЯУЛЯЙСЬКОГО ГОВОРУ: ГЕОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ТА ЙОГО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ¹

Західноаукштайтські говірки Шяуляя: геолінгвістичний аспект та його інтерпретації

АНОТАЦІЯ

У статті представлено геолінгвістичне дослідження говірок південної частини ареалу західноаукштайтського шяуляйського піднаріччя (Йонава та її околиці). Досліджуваний матеріал охоплює західноаукштайтські шяуляйські говірки за класифікацією Зігмаса Зінкявічюса та Алекса Гірденіса, середньоаукштайтські говірки за класифікаціями Казимераса Яунюса й Антанаса Саліса та східні говірки першого типу за класифікацією Антанаса Баранаускаса.

Зіставлення згаданих ареалів за допомогою комп’ютерної картографії виявило проміжне положення західноаукштайтських шяуляйських говірок щодо сусідніх піднаріч. Південні говірки цього піднаріччя вирізняються тим, що в усіх класифікаціях опиняються на самій периферії та контактують зі слов’янськими мовами цих місцевостей, тому їх можна вважати периферійними.

АНОТАЦІЯ

У статті представлено геолінгвістичне дослідження південної частини (з Йонавою та її околицями) шяуляйського піддіалекту західноавкштайтського діалекту. Досліджуваний матеріал — шяуляйський західноавкштайтський діалект у класифікації Зігмаса Зінкявічюса й Алексаса Ґірденіса,

¹ Щиро дякую проф. д-ру Дангуле Мікуленене за запропоновану тему статті та цінні зауваження.

О С Н О В Н І С Л О В А: шяуляйці західноавкштайтського діалекту, класифікація литовських діалектів, геолінгвістика, лінгвістична карта, Йонава, периферійні говірки.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: шяуляйці західноавкштайтського діалекту, класифікація литовських діалектів, геолінгвістика, лінгвістична карта, Йонава, периферійні піддіалекти.

156

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

середньоавкштайтський діалект у класифікації Казимераса Яунюса й Антанаса Саліса, а також перший східний діалект у класифікації Антанаса Баранаускаса.

Порівняння згаданих ареалів із застосуванням методу комп’ютерної картографії засвідчило проміжне положення шяуляйського західноавкштайтського діалекту щодо сусідніх піддіалектів. Йонава та її околиці вирізняються тим, що в усіх класифікаціях розташовані на краю ареалу й контактують зі слов’янськими мовами цієї місцевості; їх можна вважати периферійними.

Метод геолінгвістики, який нині утверджується в литовській діалектології, дає змогу по-новому поглянути на праці мовознавців, класифікації литовських діалектів різних періодів, а також порівнювати й узагальнювати за різними аспектами діалектні дані, зібрані в той самий або різний час (Mikulėnienė, Stafecka 2009: 141–163; Mikulėnienė, Trumpa 2008: 128–146; Geržotaitė 2009: 98; 2011: 13–23; 2011a).

Об’єкт цієї статті — досі мало досліджені говірки Йонави та її околиць, які в класифікації литовських діалектів віднесено до найпівденнішої частини шяуляйців західноавкштайтського діалекту (див. рис. 1).

РИС. 1. Говірки шяуляйців південної частини західноавкштайтського діалекту²

² Позначені цифрами населені пункти є також пунктами «Атласу литовської мови» (далі — LKA) (див. LKA I 21–30).

Straipsniai / Articles

157

LAURA GERŽOTAITĖ

Мета статті — показати розвиток цього говору, особливо його південної частини, застосовуючи геолінгвістичний метод³.

ТЕРИТОРІЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ

Про говори досліджуваної території, розташовані на схід від лінії Байсогала–Дотнува–Кедайняй–Йонава, коротко згадано в працях багатьох діалектологів (Salys 1935: 68; 1992: 304; Zinkevičius 1966: 15; 2002 [1969]: 377; 2006: 205; Morkūnas 1993: 7; Kazlauskaitė ir kt. 2007: 85–86). У сучасній класифікації литовських діалектів Йонава та її околиці віднесені до більшої територіальної мовної одиниці — західноаукштайтського шяуляйського діалекту (Girdenis, Zinkevičius 1966: 139–147).

Ці околиці належать до західноаукштайтського ареалу, оскільки носові голосні ą, ę і дифтонги an, am, en, em зберігаються в повному вигляді. Від західноаукштайтського каунаського діалекту шяуляйський відрізняється такими особливостями: 1) відтягує наголос із закінчення; 2) скорочує ненаголошені довгі голосні та подовжує наголошені короткі голосні; 3) скорочує ненаголошені закінчення (Zinkevičius 2006: 203–205; LKTCh 60–63; Kazlauskaitė ir kt. 2007: 25–28)⁴. Крім того, говори вирізняються контактами зі слов’янськими мовами цих місцевостей.

Західноаукштайтський шяуляйський ареал, до якого входять околиці Жагаре, Йонішкіса, Круопяю, Шакини, Ступурай, Шяуляя, Аукштельке, Пакапе, Шаукотаса, Шилуви, Бетигали, Байсогали, Дотнуви, Кедайняй, Шетоси, Йонавського району, утворює довгу, вузьку смугу, що звужується лише південніше від Шяуляя⁵. Із заходу західноаукштайтський шяуляйський діалект межує із жемайтським, а зі сходу — зі східноаукштайтськими паневежиським і ширвінтішським діалектами. Південні шяуляйці вклинюються між західноаукштайтським каунаським і південноаукштайтським діалектами (див. LKA I, карт. № 1; www.tarmes.lt).

³ Початок геолінгвістичних досліджень у світі пов’язаний із працями німецького діалектолога Георга Венкера, а в Литві — з працями Казимераса Буґи й Антанаса Саліса (LKE 32–33; Salys 1985: 73–76; Morkūnas 1977: 7–8; 1980: 41–52). Замість раніше вживаних понять географія мови, лінгвістична географія нині дедалі ширше утверджується термін геолінгвістика (Mikulėnienė 2012; Mikulėnienė, Stafecka 2009: 40–42; www.tarmes.lt). Змінювалася й продовжує змінюватися сама методика: поряд із традиційними завданнями постають нові (Kalėdienė 2011; Aliūkaitė 2011: 257–259).

⁴ Пор. анкету диференційних діалектних ознак західноаукштайтського шяуляйського діалекту, укладену для проєкту 2011 року «Сучасні геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів і поширення інтерактивної діалектної інформації» (№ VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028) Рімою Бакшене, Астою Лескаускайте й Дайвою Вайшнене (www.tarmes.lt).

⁵ Рута Казлаускайте, спираючись на праці інших мовознавців, карти «Атласу литовської мови» та «Енциклопедії литовської мови» і тексти західноаукштайтського шяуляйського діалекту, відносить до згаданого ареалу більше населених пунктів; див. карту (Kazlauskaitė ir kt. 2007: 24). Отже, до нього входять Дзіукай (пункт 132), традиційно віднесені, тобто за LKA I (карт. № 1), до південножемайтського варнішського діалекту; Ґірекналіс (399), Аріоґала (400), Ленчяй (401) і Даугелішкяй (439), віднесені до західноаукштайтського каунаського діалекту; а також Сурвілишкіс (335), віднесений до східноаукштайтського паневежиського діалекту. До окресленого авторкою ареалу західноаукштайтського шяуляйського діалекту не входять Гегужіне (499) і Поцюняляй (265), які здавна відносили до нього.

158

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

У цій статті сучасні західноаукштайтські шяуляйські говірки зіставлено з говірками середньої Аукштайтії за класифікаціями Kazimiero Jauniaus і Antano Salio, а також із говірками східної Аукштайтії першого типу за класифікацією Antano Baranausko.

ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ

Ґрунтовних праць, присвячених цим говіркам, майже немає. Першим про мовлення цієї території писав Viktoras Poržežinskis (Поржезинский 1896: 1–28), розглянувши фонетику говірок східнолитовського діалекту, що входили до Шяуляйського, Каунаського та Паневежиського повітів тогочасної Каунаської губернії. Він згадав говірку Žeimiai та навколишніх сіл, що належали до Каунаського повіту, але окремо її не розглянув. Серед особливостей, властивих цій говірці, як і близьким говіркам Шяуляйського повіту, варто згадати збереження носових голосних ą, ę і дифтонгів an, am, en, em, наприклад: žāsis (з ā), tấėsiu (пор. у південних говірках середньолитовського діалекту žāsis, tấėsiu, rañka, âmžias (Поржезинский 1896: 8, 12); приголосний l тут і в усьому східнолитовському діалекті вимовляється твердо, наприклад: łasu «лесу», ładas (пор. у середньолитовському діалекті lesù, lėdas), łangvas, paniała (Поржезинский 1896: 24).

Опис говірки Kulvós (на основі мовлення села Rūčiūnai, розташованого приблизно за два кілометри від Kulvós) уклав Jurgis Gerulis (Gerullis 1930: 48–51). Спираючись на Baranauskas, він відніс цю говірку до південних говірок східної Аукштайтії першого типу й розглянув особливості її наголошування, вокалізму та консонантизму.

За тривалістю голосні бувають короткі, напівдовгі й довгі. На думку автора, напівдовгими можуть бути короткі наголошені i, u та перші компоненти змішаних дифтонгів i, u + r, l, m, n, наприклад: bù.βa «було», prapú.lt̄ «пропасти», mú.m «нам». Короткий голосний e на початку слова, а також наголошений із циркумфлексом або акутом e, що є першим компонентом змішаних дифтонгів, переходить у a, наприклад: ažī’s «рак», pukštā.lis «пташечка», gáˑr̄t «пити». У говірці скорочуються довгі голосні перед наголосом, після наголосу та в закінченнях; дифтонги ie, uo монофтонгізуються, наприклад: grūdāˑli «зернятко», nùtupė «приземлився», bałtadznīˑtę «Baltaduonytė», vėroˑ «у вирі». Редукуються перші компоненти дифтонгів iai, ei, au, наприклад: vaīˑka «дитини», akułōˑrėi «акушери», pukštāˑlis «пташечка». Інакше передаються голосні в кінці слова, наприклад: dugnì «на дні»⁶, mamīˑtis «матусі» (Gerullis 1930: 49–50).

Зазначено аж п’ять акцентних інтонацій: коротку (Kurzton), висхідну (Stoßton), протяжну (Dehnton), середню (Mittelton) і переривчасту (geschnittenem Dehnton). Останні дві розглянуто докладніше (Gerullis 1930: 48–49).

Серед особливостей консонантизму названо: ствердіння l, наприклад: dī.dėła «велика», galėˑtume «могли б»; заміну j нескладовим i (позначається як į), наприклад, įināi. (Gerullis 1930: 51).

⁶ Пор.: «7. Вихідний звук: a) наголошене -è у літературній мові > -u: dugnè > dugnì, dievè > dièβˌì» (Gerullis 1930: 50).

Straipsniai / Articles

159

LAURA GERŽOTAITĖ

Усі ці особливості проілюстровано п’ятьма короткими транскрибованими текстами (Gerullis 1930: 52–53)⁷; додано транскрибовану пісню, перекладену Абраомом Кульвієтісом, «Gott sey gelobet und gebenedeiet» або «Pagarbints būki ir paczestawotas» (Gerullis 1930: 53).

Окраїнні населені пункти середніх західних аукштайтів Кулво̄с, Ве̇прю, Сурвілішкіо, Байсо́галос, де редукуються кінцеві дифтонги ai, au, також згадував Саліс, однак докладніше мовлення цих місць не розглядав (1935: 68; 1992: 304).

Західноаукштайтські шяуляйські говірки околиць Шети й Йонави, що мають характерні для периферійних говірок риси, тобто тісну взаємодію зі слов’янськими мовами, відзначив Казис Моркунас, але докладніше їх не розглядав (1993: 7).

Про наголос, вокалізм і консонантизм мовлення Упнінгая та його околиць, а також деякі морфологічні особливості писав Боніфаціс Стунджя (1980: 98–100; 1988: 111–114). Цю говірку поділяють на дві підговірки, які різняться фонетичними особливостями (рефлексами a у кінці слова, відповідниками кінцевих a, e (< –*án, –*én) та ą, ę).

В одній підговірці, до якої віднесено села Дагіліоню, Варейкію, Аукшта̄кай̇міо, Упнінгая, Кунігішкію, Сален̇інку, кінцеве a переходить у голосний типу u, позначуваний як v, наприклад: vāsaru, dvkrūs; натомість замість кінцевих a, e (< –*án, –*én) та ą, ę вимовляються u, i, позначувані як v, l, наприклад: káru ‘karą’, šilkinį ‘šilkinę’, glūvėnumi. У другій підговірці, до якої належать села Vānagiškio, Падайгу, Кейжоню⁸, ненаголошене кінцеве a вимовляється без відтінку u, але також редуковано, наприклад: vėžɔ, visbs, tvártbs (і tvártbs); натомість замість кінцевих a, e (< –*án, –*én) та ą, ę вимовляються a, e, наприклад: vargà, raj̇kà ‘ranką’. Кореневі дифтонги an, en і носові ą, ę зберігаються на всій території (Stundžia 1980: 98; 1988: 112).

За словами Стунджі, інші особливості спільні для всього мовлення Упнінгая. У селах біля межі зі східноаукштайтськими ширвінтішками голосні ė, o дифтонгізуються, наприклад: nepadėjė ‘не допоміг’, r ū̄vėm ‘гребли’; дифтонг uo переходить у ^u̯o або ɔ, наприклад, dū̯dɔ (і dɔdɔ). Редукується циркумфлексний і ненаголошений дифтонг ai, наприклад, krūmbi̇. Наголос, за винятком тих, для кого литовська є другою мовою, відтягується з короткого закінчення на передостанній склад, що має довгий голосний або дифтонг ie, uo (Stundžia 1980: 99–100). За спостереженням Стунджі (1980: 99), у мовленні тих місцевих жителів, для яких литовська є рідною, акценти голосних і дифтонгів різняться, але слабко.

Серед морфологічних особливостей варто згадати форми першої особи однини теперішнього часу дієслова з t, d, наприклад: áudiau ‘ткав’, statiau ‘будував’; ітеративні дієслова, наприклад: apardinėja ‘переорює’; прийменник iž ‘із’, наприклад: iž ryto (Stundžia 1980: 100).

Деякі особливості наголосу, вокалізму й консонантизму говірки Йонаво̃, що виникли внаслідок контактів зі слов’янськими мовами, розглянула Рута Казлаускайте (2008: 600–609). За свідченням авторки, у цій говірці наголошені ė, o слабко дифтонгізуються, наприклад: stuv’ė̃t

⁷ Усі одинадцять діалектів, виокремлених Баранаускасом, представлено такими самими текстами.

⁸ Stundžia (1980: 98) nurodo Keižonių kaimo pavadinimą ir išnašoje paaiškina, kad kaimų pavadinimai jo teikiami tokie, kokie buvo užrašyti iš vietinių gyventojų.

160

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

«стояти», žmᵘónis «люди»; дифтонги ie, uo, монофтонгізуються, наприклад: dʲėnas «дні», pardᵘóda «продає». Ті, хто виріс у змішаних сім’ях, вимовляють так: jaunesnę.m «молодшим», atvaž.š.f «приїхати». Мешканці цих місць, які змалку знають кілька мов, не вживають деяких м’яких приголосних. Після непом’якшених приголосних передні голосні змінюються, наприклад: pù.sesesres «двоюрідні сестри», žã.mes «землі», grĩ.čė «хата». Редукуються голосні ненаголошених закінчень; наголос із короткого закінчення переноситься не лише на передостанній склад із довгим голосним або дифтонгом ie, uo, а й на склад із дифтонгом. Спостерігається тенденція до вирівнювання місця наголосу в парадигмі слова.

Опубліковано тексти цих говірок, записані в Акменях і Траках (LT II 238–239, 246–248; Kazlauskaitė 2005: 66–67): vˈiːrʋs tˈeiˌpà(t) turˈė ju pˈėn.ˈkˈis; bū.va labbī. sun.ku Акменяй (LT II 239), turė dawom ękli čė↑ vadi.namà // givæ.nambs nã.mbs↑ Акменяй (Kazlauskaitė 2005: 66), iˌvarˇ.ks tˈei. kôˈlˈii paũ.ks vьlikai. Тракай (LT II 247); Ренюни (парафія Панотеряй) (Markevičienė 2001: 169–170): ãitra diėna vĩ·rai aĩdava láˈistīt mᵘóteris; būˈdava gavˈėne (Markevičienė 2001: 169), labaĩ būˈdava gegũ.žes mˈėnesi ažuliˌnu vabalū. // kar̃kvabalij; viénus vaikį.nvs (Markevičienė 2001: 170); Упнінкай, Маркутішкяй і Гайжюнай⁹ (Kazlauskaitė ir kt. 2007: 87–93, 95–97; LKT 223): tašˌvienvs / viriˌš eis givæˈnv Упнінкай (Kazlauskaitė ir kt. 2007: 90), mãˈma būˈdava kalėdom / kleckėˈls kæːpą / dà pirãˈga i.šǩepa Маркутішкяй (Kazlauskaitė ir kt. 2007: 91), ĩ·ra trĩ·s ježerai: juódvs jėˈžervs, áˈpskrivus iir báˈltvs Маркутішкяй (LKT 223), tié gíˈde gíˈde / ligᵘónine gulėˈje / tóˈku stᵘóru kᵘóje i lĩ.[ka] Гайжюнай (Kazlauskaitė ir kt. 2007: 96); Яугелішкяй (Kazlauskaitė 2005: 68–69): paskui dar↑ tᵘóke šuniˈbe buuãu padã.ris↑ (Kazlauskaitė 2005: 69); Жеймяй¹⁰, Пасода, Батегала¹¹ і Гегужине (LKT 221–222, 224–225): tukˈoˈs suó̃gus áˈsti rūˈkšˈus Жеймяй (LKT 221), aĩnu aĩnu jisai, žˈuˈri – pirtˈė la apáˈugu(s) žõˈlv Пасода (LKT 221), pàc šenãˈuja sėˈnis: kóˈkˈa sˈveikatà, tóˈks šenãˈuimas Батегала (LKT 224), lakštĩngela labaĩ gražẽi čĩ.lba; nusipirka gelãžini plūˈgu Гегужине (LKT 225).

Наведені уривки виразно відображають розглянуті особливості досліджуваної території говірок.

РОЗГЛЯД ГОВІРОК З ГЕОЛІНГВІСТИЧНОГО ПОГЛЯДУ

Senojoje Jauniaus ir Salio tarmių klasifikacijoje (Salys 1933: 21–34; 1935: 1–87; 1946: 1–67; 1992: 3–140) dabartinius šiauliškius sudaro dalis aukštaičių vakariečių žiemiečių ir aukštaičių viduriečių (žr. 2 pav.).

⁹ Дотримуємося офіційної форми, зазначеної в LKA I 26.

¹⁰ Записано Žeimis.

¹¹ Записано Betégala.

Straipsniai / Articles

161

LAURA GERŽOTAITĖ

РИС. 2. Класифікація діалектів Казимераса Яунюса та Антанаса Саліса

Середньоаукштайтські говірки зберегли дифтонги am, an, em, en та носові голосні ą, ę у первісному вигляді, як і західноаукштайтські говірки, однак вимовою твердого l перед ė вони близькі до східноаукштайтських (Salys 1946: 53; 1992: 109). Із наведеної карти видно, що середньоаукштайтські говірки за Салісом ніби поділені на дві території: північну (південніше Шяуляя ця територія повністю переривається) і південну, що починається біля Легечяй¹².

Ці території відрізняються не лише мовними особливостями. Виразною є й природна межа між ними: «[...] від Шяуляя аж до злиття Бержі та Шушве простягається довга смуга боліт і малозаселених лісів» (Salys 1992: 111). Справді, у цих місцях багато боліт,

¹² Iš Salio aukštaičių viduriečių ploto aprašo (1946: 38, 54; 1992: 77, 111) ir pridėto lietuvių tarmių žemėlapio matyti, kad šių aukštaičių plotas šiek tiek žemiau Šiaulių susiaurėja, bet visiškai nenutrūksta.

162

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

3 PAV. Середні аукштайти в сучасній класифікації діалектів

торфовищ (торфовища Реківи й Шулінкіу, Титувенські та Шилувські болота) і великих лісових масивів (Мажуолів, Ляудішкіу та Ужпелків) (див. LK 40, 41, 56, 57).

До другого ареалу середніх аукштайтів (південного), починаючи від Легечяй, входять околиці Байсогали, Гражишків, Шлапабержі, Кедайняй, Йонави, Каунаса, Кайшядориса й Прєная. У цій класифікації діалектів середні аукштайти опиняються між західними аукштайтами (північними, велюонськими та південними), східними аукштайтами (пантінінками, пунктінінками) і західними дзуками.

Західні аукштайти шяуляйського говору в сучасному поділі та середні аукштайти в давньому поділі географічно розташовані дуже подібно, проте є й відмінності (див. 3 рис.).

Із цієї карти видно, що: 1) середні аукштайти Саліса увійшли до східної частини сучасного ареалу шяуляйського говору; 2) південна частина ареалу середніх аукштайтів охоплювала не лише територію сучасного шяуляйського говору західних аукштайтів, а й значну частину каунішського говору західних аукштайтів та невелику частину прилеглих територій південних аукштайтів.

Straipsniai / Articles

163

LAURA GERŽOTAITĖ

4 PAV. Західні аукштайти шяуляйського говору в класифікації діалектів Антанаса Баранаускаса¹³

Подана карта показує, що східна межа ареалів сучасного шяуляйського говору західних аукштайтів і середніх аукштайтів у давньому поділі збігається. Крім того, східна межа середніх аукштайтів у давньому поділі майже збігається з ізофонами наголошених у корені a, e (див. LKA II, карта № 44) і кореневих циркумфлексних am, an (див. LKA II, карта № 69). На схід від цих ізофон назальні ą, ę та перші компоненти дифтонгів починають звужуватися (див. 2 рис.).

Західна межа середніх аукштайтів майже збігається з ізофонами l перед e і особливо ė (див. LKA II, карти № 15, 28), на схід від яких (отже, майже на всій території середніх аукштайтів) l вимовляється твердо (див. 2 рис.). Порівняння цих двох класифікацій

¹³ Sud. Laura Geržotaitė (2011).

164

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

… засвідчує проміжне положення західноаукштайтського шяуляйського говору щодо сусідніх піддіалектів. Отже, Йонава та її околиці опиняються на окраїнах територій порівнюваних піддіалектів.

Зі складеної Баранаускасом приблизної карти литовських діалектів (див. рис. 4) видно, що до території перших східних входили околиці Йонішкіса, Радвілішкіса, Шедуви, Смілігяй, Кедайняя, Йонави та Каунаса.

Крім того, територія цього піддіалекту частково заходила до Сувальської та Віленської губерній. Імовірно, що перші південні східні на півдні й південному сході займали дещо іншу (більшу) територію, ніж зазначено на карті. З огляду на неточність описів Баранаускаса (Барановский 1898: 49–51), територія цього піддіалекту на карті також може бути лише приблизною.

У класифікації Баранаускаса перші східні, до території яких було віднесено згаданих Салісом середніх аукштайтів, на заході межували із західними північними й південними, а на сході — з другими й третіми східними.

Порівняння територій сучасного західноаукштайтського шяуляйського говору та перших східних (північних і південних) у класифікації Баранаускаса виявляє значні відмінності (див. рис. 4)¹⁴. Порівняно із західноаукштайтським шяуляйським говором перші східні значно зміщені на схід і охоплюють чималу частину території сучасного східноаукштайтського паневежиського говору. Сама територія західноаукштайтського шяуляйського говору неоднорідна. Вона охоплює значну частину території західних північних Баранаускаса й невелику частину південних; крім того, до цієї території входить невеличка ділянка перших північних східних із Йонішкісом та його околицями, а також південних — із Йонавою та її околицями.

У цій класифікації Йонава та її околиці опиняються на окраїні перших південних східних. Крім того, ці місцевості належали до окраїни Ковенської губернії, неподалік від меж Ковенської та Віленської губерній; див. карту (Mikulėnienė, Trumpa 2008: 129). На самій окраїні розташовувалися й Упнікі: «Упнікі (Укмерзький повіт) стоять просто біля межі Віленської губернії, тому люди тут полонізовані й темніші, ніж деінде [...]» (Augštaitis¹⁵ 1914: 2).

Щоправда, про особливе положення середніх аукштайтів (або частини сучасного західноаукштайтського шяуляйського говору), смуга території яких простягається майже через увесь ареал литовської мови, писав лише Саліс (1992: 303: «сама територія на півночі — вузенька смуга, місцями змішана серед лісів. Ширша вона на півдні»).

Aukštaičių viduriečių, kaip atskiros patarmės, neskyrė Baranauskas (Барановский 1898: 49–51; www.tarmes.lt)¹⁶. Jaunius šią patarmę išskyrė tik Lietuvių kalbos gra-

¹⁴ Території середніх аукштайтів у класифікаціях Яунюса й Саліса та перших східних у класифікації Баранаускаса, «накладені» одна на одну, відрізнялися б менше.

¹⁵ Автор цього тексту поки що не ідентифікований.

¹⁶ Варто зазначити, що Баранаускас пов’язував перших східних із західними, хоча й називав їх східними (Барановский 1898: 56).

Straipsniai / Articles

165

LAURA GERŽOTAITĖ

matikoje (Явнис 1911: 23), o Kaũno gubernijos tarmių aprašuose, kaip ir Baranaus-kas, aukštaičius skyrė tik į vakarietčius ir rytiečius (Явнис 1894: 175; 1897: 178). Būga kalbamąjį plotą priskyrė prie rytiečių (1961: 85–97). Taigi aukštaičiai vidu-riečiai tėra pereinamasis plotas tarp vakarų ir rytų aukštaičių, arba „[...] sudaro tik pereiginę tarmę iš rytiečių aukštaičių į vakarietčius“ (Salys 1992: 303). Negalėdamas nurodyti ryškių skiriamųjų ypatybių (vieninteliu aukštaičių vakarietčių ir aukštaičių viduriečių skiriamuoju požymiu kalbininkas laikė kieto l prieš ė tarimą žodžio pradžioje), kuriomis aukštaičiai viduriečiai skiriasi nuo aukštaičių vakarietčių ir aukštaičių rytiečių, Salys rašė: „šītame skirstyme kokio griežtumo negali būti. Ats-kiros ryškios tarmės nesudaro“ (1946: 53; 1992: 109).

Через таке географічне розташування ця територія й за іншими мовними особливостями тяжіє до сусідніх діалектів; наприклад, в околицях Кулви, Вепрів, Шети, Сурвілішкіса та Байсогали спостерігається редукція, характерна для сусідніх східняків (сучасних східноаукштайтських говірок) (Salys 1992: 304). Виразна редукція була в давніх текстах кулвської говірки (Gerullis 1930: 52–53), а також у діалектних текстах, записаних в околицях Байсогали (Вольтеръ 1904: 336–338). У них короткий u у закінченнях позначається нечітким, «згаслим» варіантом голосного u (υ), напр.: gražūs (Gerullis 1930: 52), àdatus (Gerullis 1930: 52), suprantùs vãrnas (Gerullis 1930: 52); наголошений і ненаголошений короткий a — «згаслим» варіантом голосного a (α, ə), напр.: užkėikts dvõras (Вольтеръ 1904: 337), viẽna pana (Вольтеръ 1904: 337), kūnigas (Вольтеръ 1904: 337), uzbõnas (Gerullis 1930: 52); редукуються перші компоненти дифтонгів, напр.: kailinėi. (Gerullis 1930: 52), iïsai. (Gerullis 1930: 52).

Пізніше, після дослідження цієї території мовознавцями, дійшли висновку Саліса: середні аукштайти окремого діалекту не становлять (Zinkevičius 2002 [1969]: 366), оскільки: 1) «вони не мають жодної мовної особливості, властивої лише їм»; 2) їхня територія не є суцільною, і біля Шяуляя західні та східні аукштайти межують; 3) «територія, віднесена до них, з погляду діалекту чітко поділяється на південну й північну частини, які значно ближчі кожна до діалекту своїх сусідів, ніж одна до одної» (Zinke-vičius 2002 [1969]: 366).

У сучасній класифікації діалекти поділено не за приголосними ознаками, а на підставі особливостей вокалізму та наголошування; середніх аукштайтів віднесено до західних аукштайтів (Girdenis, Zinkevičius 1966: 139–147; Zinkevičius 2002 [1969]: 366). Віднести середніх аукштайтів до східних аукштайтів не можна було з кількох причин: 1) якби середніх аукштайтів віднесли до східних, не було б спільної ознаки, що розмежовує аукштайтів, адже l пом’якшують і південні аукштайти; 2) тоді віднесення південної частини середніх аукштайтів, ближчої до західних аукштайтів, до східних аукштайтів виглядало б штучним; 3) у працях мовознавців виокремлено говірки околиць шауляйських південних західних аукштайтів, на схід від лінії Байсогала–Дотнува–Кедайняй–Йонава, які також віднесено до західних аукштайтів, див. карту (Kazlauskai-tė ir kt. 2007: 84). Нині вони зазнають сильного впливу сусідніх східноаукштайтських паневежиських говірок-

166

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

kių (suplakami trumpieji balsiai galūnėse), anot Zinkevičiaus (2002 [1969]: 367), anksčiau nesiskyrė nuo vakarų aukštaičių.

Віднесення середніх аукштайтів до західних аукштайтів, як і інші зміни, спричинило чимало дискусій серед діалектологів (Karaliūnas, Sabaliauskas 1967: 154–156; Vitkauskas 1967: 3; Grinaveckis 1968: 2; Grinaveckienė, Senkus 1968: 6; Kazlaus-kas 1968: 410; Skardžius 1968: 215–218). На думку Елени Грінавецкене та Юозаса Сенкуса (1968: 6), «у праці не цілком чітко обґрунтовано й доволі механічно скасовано середньоаукштайтську підгрупу діалекту».

Нову класифікацію діалектів розкритикував і Пранас Скарджюс, якому вона видалася сумнівною та не цілком очевидною (1968: 217). Він також не погодився зі скасуванням середніх аукштайтів і писав, що ця зміна «багатьом теж здаватиметься важкою для сприйняття» (Skardžius 1968: 218).

Неоднорідність досліджуваних говірок відображено й у термінології класифікацій діалектів (див. рис. 5).

⁵ РИС. Досліджувана територія говірок у класифікаціях литовських діалектів

Як видно з рис. 5, автори різних класифікацій діалектів литовської мови відносили ту саму територію до різних підгруп діалекту. Така варіативність термінів дає підстави говорити й про можливу неоднорідність досліджуваної території, що загалом характерна для говірок на окраїнах діалектів.

ПЕРИФЕРІЙНІСТЬ ДОСЛІДЖУВАНИХ ГОВІРОК

На периферійність говірок південного ареалу західноаукштайтського шяуляйського говору могли вплинути слов’янські мови цих місцевостей, адже досліджувані населені пункти входять до одного з трьох ареалів польської

Straipsniai / Articles

167

LAURA GERŽOTAITĖ

мови — Кедайняйсько-Йонавського (див. рис. 1), де в середині XIX — на початку XX ст. було багато польських маєтків і невеликих маєтків (Zinkevčius 1992: 68). Лише в околицях Йонави на початку XIX–XX ст. налічували понад сімдесят маєтків (Karaliūnienė 1999: 31). Серед них насамперед варто згадати маєток Скаруляй, тісно пов’язаний з історією містечка Йонава й розташований лише за кілька кілометрів від нього (Jankauskas 2000: 9–10), а також маєтки Барборляукіс, Буконай, Дробішкіс, Маркутішкіс, Жеймі, Кулва, Гегужіне та ін. (докладніше див. Kviklys 1965: 363–369, 456–460, 549; Semaškaitė 2010: 50, 79–80, 109, 228, 481–482; Karaliūnienė 1999: 31–33, 53–55, 57–58; Vitkauskienė 2007). Існування таких маєтків, наприклад, в околицях Жеймяй, засвідчене в тогочасній періодиці: «у цій парафії є кілька невеликих маєтків і десяток обшарпаних шляхтичів [...]. Коли я вперше проходив через містечко Зейме, то думав, що тут усе по-литовському, бо на будинках написи всі литовські. Та варто заговорити — відповідають, що не знають мови своїх батьків» (Vabalninko Juozas¹⁷ 1910: 642)¹⁸.

На таке становище говірок, розташованих у центральному ареалі литовської мови, мабуть, першим звернув увагу Kazys Morkūnas (1993: 7), який писав, що ці говірки «мають іще більше ознак, характерних для периферійних діалектів (відповідно, говірок), — інтенсивну взаємодію зі слов’янськими (польською, російською) мовами».

Про можливий вплив польської та російської мов на говірки центральної Литви згадував Stundžia (1988: 113; 1980: 100). Розглянувши мовлення Упнінкай та його околиць, зарахованих до західноаукштайтського шяуляйського говору, він назвав цю говірку периферійною, що має риси західноаукштайтського шяуляйського, східноаукштайтського ширвінтішського й паневежиського говорів. Крім того, за словами Stundžia (1988: 113), у цій «околиці живуть люди старшого покоління, які розмовляють російською та польською (є навіть кілька цілих сіл — Перелози, Апейкішкяй...), і які знають литовську (щоправда, з певним акцентом)». На думку Stundžia (1988: 113), вплив цих мов можна пояснити ствердінням приголосних ш, ж, т, д, незначною монофтонгізацією наголошених дифтонгів uo, ie та дифтонгізацією o, ė, що виникла в мовленні околиць Упнінкай, однак «без спеціальних досліджень важко сказати щось конкретне».

Дослідження Kazlauskaitė (2008: 600–608) свідчить про взаємний вплив говірки околиць Йонави та місцевої польської мови. Унаслідок цієї взаємодії литовські дифтонги ie, uo монофтонгізуються, деякі приголосні не пом’якшуються. Крім того, за словами Kazlauskaitė (2008: 608), польська мова може сприяти занепаду системи наголошування в місцевих литовських говірках.

¹⁷ Під цим та іншими псевдонімами підписувався Juozas Gvildys (1884–1968) — учитель, учасник національного руху, який співпрацював із періодичною пресою (Mačiulis 2007; LE VIII 75).

¹⁸ Kunigo, draudžiamos spaudos platintojo Mato Miežinio (1851–1929) teigimu, Žeimių parapiją labai sulenkino joje dirbę kunigai S. Grigalinskas (1820–1864) ir Taurosevičius (1864–1896) (X. M. 1909: 2; 1909a: 2). Šio laikraščio numeriuose šis kunigas pasirašė kaip X. M. (Mačiulis 2007).

168

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

Трохи раніше майже таких самих висновків дійшов мовознавець Valerijus Čekmonas, зазначивши, що в литовському мовленні інформантів-іншомовців із цих околиць практично зникло розрізнення довгих і коротких голосних, а також акутових і циркумфлексних дифтонгів¹⁹.

Інакше кажучи, цим литовським діалектам властиве саме те, що властиве й місцевій польській мові. Зникнення протиставлення довгих і коротких голосних — одна з найвиразніших спільних рис. Значна частина західноаукштайтського шяуляйського говору, північний кут південноаукштайтського ареалу, а також східноаукштайти (ширвінтішці, паневежці) скорочують ненаголошені довгі голосні, а наголошені короткі подовжують (LKTCh 61–62; Zinkevičius 2006: 82–83). Лінія, що окреслює ареал аукштайтського діалекту, де довгі ненаголошені голосні в переднаголошених складах скорочуються, проходить через Йонішкіс, Шяуляй, Аріогалу, Бабтай, Йонаву, Кайшядоріс, Муснінкай, Гедрайчяй, Анікщяй, Каршакишкіс, Вабальнінкас і на схід від Біржай. Короткі наголошені голосні подовжуються на північ і схід від лінії, що охоплює такі місцевості: Йонішкіс, Шяуляй, Аріогала, Йонава, Муснінкай, Пабраде (Zinkevičius 1966: 107, 109). На думку Zinkevičius (2006: 83), цей процес пояснюється посиленням впливу наголосу й пов’язаний із нівеляцією інтонацій у значній частині діалектного ареалу, особливо в центральній Литві.

Відповідно, і литовська мова впливає на місцеву польську, адже значна частина шяуляйців, а також мешканці суміжних ширвінтішського й південно-західного паневежиського ареалів перейшли на польську мову, тож були й залишаються двомовними (Zinkevičius 2006: 84). Передусім у зв’язку з цією взаємодією варто згадати змішування польських голосних i і y (Zielińska 2002: 86–87; 2004: 107; Rieger 2006: 11–47; Karaś, Rutkowska та ін. 2001).

Dvikalbę situaciją atskleidė ir 1996, 1997, 1999–2000 m. Čekmono atliktas sociolingvistinis Jonavõs rajono tyrimas (Чекмонас 2001). Surinkta medžiaga iš Batėgalos, Padaigų, Pasódos, Markūtiškių, Kulvõs, Žeimių, Gegužinės punktų ir jų apylinkių parodė, kad vyriausieji šių vietų atstovai geriau ar blogiau mokėjo lenkų kalbą (Чекмонас 2001: 79). Paskutiniai 2011 m. ekspedicijų duomenys, surinkti iš Jonavõs apylinkių, rodo, kad dabar lenkų kalba šiose vietose beveik išnykusi, nors lenkiškai kalbančių informantų beveik visur pavyko rasti²⁰.

¹⁹ Пор.: «Одразу впадає в око, що в його литовському мовленні практично не розрізняються довгі й короткі голосні (а їхня довгота й короткість прив’язані до інтонаційного контуру фрази), нечітко й непослідовно реалізуються складові інтонації в дифтонгічних сполученнях [...]» (Чекмонас 2001: 87).

²⁰ Діалектологічні експедиції в Йонавському районі (Жеймяй, Гайзунай, Маркутішкіс, Пасода, Кулва, Батегала, Упнікай, Гегужіне) відбувалися в липні–серпні 2011 р. у межах проєкту Шяуляйські геолінгвістичні дослідження в Литві: оптимізація мережі пунктів і інтерактивне поширення діалектної інформації (Nr. VP1-3.1-ŠMM-07-K-01-028; установа-виконавець — Інститут литовської мови, керівниця проєкту проф. д-р Danguolė Mikulėnienė). Докладніше див.: www.tarmes.lt.

Straipsniai / Articles

169

LAURA GERŽOTAITĖ

ВИСНОВКИ

Геолінгвістичний аналіз ареалу говірок околиць Йонави свідчить, що розглянуті південні говірки західних аукштайтів-шауляйців можна вважати периферійними з огляду на два розглянуті у статті взаємопов’язані аспекти:

1) через окраїнне географічне розташування щодо інших піддіалектів (не випадкова потрійна діалектна належність цієї території, відображена в термінології: у сучасній класифікації діалектів литовської мови вона належить до західних аукштайтів-шауляйців, у старій — до середніх аукштайтів, а в класифікації Baranausko — до східних першої південної групи);

2) через взаємодію зі слов’янськими мовами.

Периферійність говірок околиць Йонави підтверджує не один, а навіть кілька хронологічних зрізів цього аналізу, виконаних на основі різних класифікацій литовських діалектів.

LITERATŪRA

Aliūkaitė Daiva 2011: Projektas „Šiuolaikiniai geolingvistikos tyrimai Lietuvoje: punktų tinklo optimizacija ir interaktyvioji tarminės informacijos sklaida“. – Respectus Philologicus 20 (25), 257–259.

Augštaitis 1914: Lenkybės vaisiai. Upninkai. – Viltis 40, 2.

Bakšienė Rima, Leskauskaitė Asta, Vaišnienė Daiva 2011: Vakarų aukštaičių šiauliškių garso įrašų skiriamųjų ypatybių klausimynas. Interneto prieiga: http://www.tarmes.lt/index_meniu.php?id=5.

Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai 3, sud. Zigmas Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Gerullis Georg 1930: Litauische Dialektstudien. Leipzig: Markert & Petters Verlag.

Geržotaitė Laura 2009: Rankos pirštų pavadinimai lietuvių kalbos tarmėse. Magistro darbas. Kaunas: Vytauto Didžiojo universitetas.

Geržotaitė Laura 2011: Anties pavadinimai lietuvių kalbos tarmėse. – Baltu filoloģija 20(2), 13–23.

Geržotaitė Laura 2011a: Vakarų aukštaičiai šiauliškiai tarmių klasifikacijose: geolingvistinis aspektas. – Tarptautinės mokslinės konferencijos Sociolingvistine dialektologija: baltų tarmių tyrimai pranešimų tezės 2011 m. spalio 21–22 d. Vilniaus universiteto Kauno humanitarinio fakulteto Lietuvių filologijos katedra, Lietuvių kalbos instituto Kalbos istorijos ir dialektologijos skyrius. Interneto prieiga: http://www.tarmes.lt/images/Veikla/Laura%20GERZOTAITE.pdf.

170

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

Girdenis Aleksas, Zinkevičius Zigmas 1966: Dėl lietuvių kalbos tarmių klasifikacijos. – Kalbotyra 14, 139–147.

Grinaveckienė Elena, Senkus Juozas 1968: Naujas veikalas apie mūsų tarmes. – Literatūra ir menas 25, 6.

Grinaveckis Vladas 1968: Žymus veikalas apie lietuvių kalbos tarmes. – Tiesa 113, 2.

Jankauskas Vidmantas 2000: Jonavos šv. Jokūbo bažnyčia ir parapija. Vilnius: Vilniaus dailės akademijos leidykla ir spaustuvė.

Kalėdienė Laima 2011: Geolingvistikos radimosi sąlygos Lietuvoje. – Tarptautinės mokslinės konferencijos Sociolingvistinė dialektologija: baltų tarmių tyrimai pranešimų tezės 2011 m. spalio 21–22 d. Vilniaus universiteto Kauno humanitarinio fakulteto Lietuvių filologijos katedra, Lietuvių kalbos instituto Kalbos istorijos ir dialektologijos skyrius. Interneto prieiga: http://www.tarmes.lt/images/Veikla/Laima%20KALEDIENE.pdf.

Karaliūnas Simas, Sabaliauskas Algirdas 1967: Kapitalinis lietuvių dialektologijos veikalas. – Pergalė 6, 154–156.

Karaliūnienė Regina 1999: Jonava – Lietuvos kraštas. Vilnius: Trys žvaigždutės.

Karaś Halina, Rutkowska Krystyna ir kt. 2001: Język polski na Kowieńszczyźnie. Historia, sytuacja socjolingwistyczna, cechy językowe, teksty. Warszawa–Wilno: ELIPSA.

Kazlauskaitė Rūta 2005: Šiauliškių patarmės pietinių šnektų tekstai ir komentarai. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Kazlauskaitė Rūta ir kt. 2007: Vakarų aukštaičiai šiauliškiai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Kazlauskaitė Rūta 2008: Jonavos šnektos fonetinės ypatybės. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 2, 600–609.

Kazlauskas Jonas 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Mintis.

Kviklys Bronius 1965: Mūsų Lietuva 2. South Boston (Mass.): Lietuvių enciklopedijos leidykla.

LE VIII – Lietuvių enciklopedija 8. South Boston (Mass.): Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1956.

LK – Lietuvos kelių atlasas, vyr. red. Mindaugas Baltrušaitis. Vilnius: Briedis, 2010.

LKA I–II – Lietuvių kalbos atlasas 1. Leksika; 2. Fonetika, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas, 1977–1982.

LKE – Lietuvių kalbos enciklopedija, parengė Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999.

LKT – Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mintis, 1970.

Straipsniai / Articles

171

LAURA GERŽOTAITĖ

LKTCh – Bacevičiūtė Rima, Ivanauskienė Audra, Leskauskaitė Asta, Trumpa Edmundas. Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2004.

LT II – Urbanavičiūtė-Mark evičienė Žaneta, Grinaveckis Vladas. Lietuvių tarmės 2. Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas, 1992.

Mačiulis Jonas 2007: Slapyvardžių sąvadas (kompaktinė plokštelė). Vilnius: Lietuvos nacionalinė Martyno Mažvydo biblioteka.

Markevičienė Žaneta 2001: Aukštaičių tarmių tekstai 2. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Mikulėnienė Danguolė 2012: Lietuvių tarmių tinklas: jo ištakos ir optimizacija. – Acta Linguistica Lithuanica (atiduota spaudai).

Mikulėnienė Danguolė, Stafecka Anna, sud., 2009: Baltu valodu atlants. Prospekts = Baltų kalbų atlasas. Prospektas = Atlas of the Baltic languages: A Prospect. Rīga: Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mikulėnienė Danguolė, Trumpa Edmundas 2008: Nauj as žvilgsnis į Kazimiero Jauniaus tarmių klasifikaciją. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 2, 128–146.

Morkūnas Kazys 1977: Įvadas. – Lietuvių kalbos atlasas 1. Leksika. Vilnius: Mokslas, 7–18.

Morkūnas Kazys 1980: Pažintis su lietuvių kalbos tarmėmis. Vilnius: Mokslas.

Morkūnas Kazys 1993: Dėl sąvokos periferinės tarmės. – Lietuvių kalbotyros klausimai 30, 4–7.

Rieger Janusz 2006: Polszczyzna gwarowa na Litwie. – Słownictwo polszczyzny gwarowej na Litwie. Warszawa: DiG, 11–47.

Salys Antanas 1933: Kelios pastabos tarmių istorijai. – Archivum Philologicum 4, 21–34.

Salys Antanas 1935: Lietuvių kalbos tarmės (Rankraščio teisėmis). Kaunas.

Salys Antanas 1946: Lietuvių kalbos tarmės (Rankraščio teisėmis). Tübingenas.

Salys Antanas 1985: Raštai 3. Įvairūs straipsniai. Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Salys Antanas 1992: Raštai 4. Lietuvių kalbos tarmės. Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Semaškaitė Ingrida 2010: Lietuvos dvarai. Enciklopedinis žinynas. Vilnius: Algimantas.

Skardžius Pranas 1968: Lietuvių kalbos dialektologija. – Aidai 5, 215–218.

172

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 1980: Kelios pastabos apie Upninkų šnektą. – Kalbotyra 31(1), 98–100.

S t u n d ž i a B o n i f a c a s 1988: Upninkų apylinkės tarminė situacija. – Kraštotyra 22, 111–114.

V a b a l n i n k o J u o z a s [Gvildys Juozas] 1910: Žinios iš Lietuvos. Žeimė. – Vienybė 41, 642.

V i t k a u s k a s V y t a u t a s 1967: Svarbus kalbotyros veikalas. – Gimtasis kraštas 16, 3.

V i t k a u s k i e n ė E r l a n d a 2007: Gegužinės parapijos ir bažnyčios istorija. Kaišiadorys: Kaišiadorių muziejus.

X. M. [Miežinis Matas] 1909: Iš Lietuvos. Žeimė. – Viltis 46, 2.

X. M. [Miežinis Matas] 1909a: Iš Lietuvos. Žeimė. – Viltis 49, 2.

Z i e l i ń s k a A n n a 2002: Polska mniejszość na Litwie Kowieńskiej. Studium socjolingwistyczne. Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy.

Z i e l i ń s k a A n n a 2004: Litewskie interferencje fonetyczne w polszczyźnie na terenie między Kownem a Poniewieżem. – Baltų ir kitų kalbų fonetikos ir akcentologijos problemos. Vilnius: Vilniaus pedagoginio universiteto leidykla, 105–109.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 1992: Lietuvių kalbos istorija 5. Bendrinės kalbos iškilimas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 2002 [1969]: Apie lietuvių kalbos tarmių skirstymą. – Rinktiniai straipsniai 1. Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 365–380.

Z i n k e v i č i u s Z i g m a s 2006: Lietuvių tarmių kilmė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Б а р а н о в с к і й А н т о н і й 1898: Замѣтки о литовскомъ языкѣ и словарѣ. Санктпе-тербургъ: Типогр. Императорской Акад. Наукъ.

В о л ь т е р ь Э д у а р д 1904: Литовская хрестоматія. Санктпетербургъ.

П о р ж е з и н с к і й В и к т о р 1896: Замѣтки по діалектологіи литовскаго языка. Санктпетербургъ: Типографія Императорской Академіи Наукъ.

Ч е к м о н а с В а л е р и й 2001: Польский язык в Йонавском районе Литвы (социолин-гвистические заметки). – Studia nad polszczyzną Kresową 10, 71–91.

Я в н и с К а з и м і р 1894: [Новоалександровскій уѣздъ] – Памятная книжка Ковенской губерніи на 1895 годъ. Ковна: Въ Типографіи Губернскаго Правленія, 174–176.

Я в н и с К а з и м і р 1897: Паневѣжскіе говоры литовскаго языка. Памятная книжка Ковенской губерніи на 1898 годъ. Ковна: Въ Типографіи Губернскаго Правленія, 174–228.

Я в н и с К а з и м і р 1911: Грамматика литовскаго языка. С.-Петербургъ: Типографія И. Академіи Наукъ.

Straipsniai / Articles

173

LAURA GERŽOTAITĖ

The Southern Subdialects of the Western Aukštaitian of Šiauliai: The Geolinguistic Aspect and its Interpretations

S U M M A R Y

The article is concerned with the area of the Šiauliai subdialect of the Western Aukštaitian in the classifications of Lithuanian dialects during various periods. The focus is on the little studied southern subdialects of Jonava and its environs.

By applying a computer cartography method, the Western Aukštaitian of Šiauliai in the classification by Zigmas Zinkevičius and Aleksas Girdenis was compared to the Middle Aukštaitian in the classification by Kazimieras Jaunius and Antanas Salys and to the First Eastern in the classification by Antanas Baranauskas.

The comparison of the mentioned areas demonstrated their intermediate situation with regard to other subdialects. The Western Aukštaitian of Šiauliai finds itself between the Žemaitian and Eastern Aukštaitian. With regard to the Western Aukštaitian of Šiauliai, Jaunius and Salys’ Middle Aukštaitian that is similarly placed borders with the Western Aukštaitian in the West, while in the East they border on the Eastern Aukštaitian. In Baranauskas’ classification the First Eastern that differs from the Western Aukštaitian of Šiauliai by distribution also finds itself between the Western and Second and Third Eastern.

The subdialects of Jonava and its environs emerge as peripheral i.e. as occupying a fringe situation with regard to the compared subdialects. Their peripheral situation was determined not only by their exceptional geographical situation but also interaction with the Slav languages that were spoken in these areas.

Įteikta 2012 m. vasario 10 d.

LAURA GERŽOTAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

174

Acta Linguistica Lithuanica LXVII