DONATELLA BREMER

Dipartimento di Filologia, Letteratura e Linguistica

Напрями наукових досліджень: мова середньовічної містики, жіноча література, літературна ономастика.

DOI: https://doi.org/10.53321/al81-12

Volker Kohlheim

ІМ’Я В ЛІТЕРАТУРІ

За участю Рози Кольгайм. Гайдельберг: Університетське видавництво Вінтер («Внески до історії новітньої літератури», 393), 2019, с. 372. «Rivista Italiana di Onomastica» (= RIOn) за редакцією Енцо Каффареллі, том XXV (2019), 2 RIOn, XXV (2019), 2, с. 788–793. З італійської переклала Ієва Кірілайтє

Донателла Бремер була доценткою німецької мови на кафедрі філології, літератури та лінгвістики Пізанського університету. Вона є співзасновницею асоціації Onomastica & Letteratura та співредакторкою журналу «il Nome nel testo» і серії ономастичних досліджень Nominatio. Вона була членкинею Ради директорів Міжнародної ради ономастичних наук, а нині є членкинею термінологічної групи ICOS.

ЦИТАТИ З ОРИГІНАЛУ

Передмова.

1. Ім’я персонажа: літературний персонаж та його ім’я (Вступ. «Поєднаність» літературного імені. Власне ім’я в реальному світі. Власне ім’я в системі літературного твору. Власне ім’я в контексті естетичної настанови. Конститутивна функція літературного імені. Перспектива естетики творення. Перевертання піраміди. Вторинні функції літературного імені. Перспектива естетики рецепції: літературне ім’я між амбівалентністю, неоднозначністю та іронією. Про титули).

Recenzijos / Reviews

253

DONATELLA BREMER

Екскурс 1: Власне ім’я у Жана Поля: його функція, його проблематика (Жан Поль і імена. Attila Schmelzle: Зламане ім’я. Quintus Fixlein: Ім’я як рушій сюжету. Siebenkäs: «Порядок імен». Nikolaus Marggraf або фатальність імені. Жан Поль і парадокс літературного імені). Екскурс 2: Невпевнене найменування: роман Ґете Die Wahlverwandtschaften (Вступ: Перші речення. Поетичне задумування чи лабораторний експеримент? Eud синтагматично й парадигматично. «Дилетантська» заміна імен. Скепсис щодо мови та формування персонажів: сумнівне найменування у Ґете). Екскурс 3: Багатозначні імена в романі Вільгельма Раабе Unruhige Gäste (Незвичайний твір Раабе та його імена. Феба Hanemer між Новим Завітом і грецьким пантеоном. «Світська людина» Veit Fhr. von Bielow-Altripen →«приречений від самого початку», Prudens Hanemer, пастор проти власної волі. Volmar Fuchs, той, хто вже випустив пару. Valerie, не завжди смілива. Висновок: «Неспокійні гості»). Екскурс 4: Літературне ім’я на зламі тисячоліть: імена персонажів у романі Андреаса Маєра Wäldchestag (Література без імен? Опублікований у 2000 році роман Андреаса Маєра Wäldchestag. Імена у Wäldchestag: трохи статистики. Sebastian Adomeit, син Адама. Jeanette Adomeit, нова Жанна д’Арк? Anton Wiesner або туга за свободою. Решта молодих людей. Підсумок і перспектива: літературне ім’я у XXI столітті). Екскурс 5: Форми звертання в романі Т. Фонтане Frau Jenny Treibel (Вступ: Історична зміна форм звертання. Уживання прізвища серед друзів. Уживання імені в шлюбі). Екскурс 6: Літературне ім’я в музичному театрі: Ріхард Ваґнер як приклад (Вступ: Називання імен у розповідному тексті та драмі. Техніки називання імен у Ріхарда Ваґнера. Ономастична виражальна й апелятивна функція. Ігри з іменами. Варіації імен. Створення імен. Доречність імен. Ім’я та буття. Висновок.

2. Топоніми в літературі: назви великих населених пунктів: роль топонімів у літературі. Літературна ономастика та її топоніми. Формування вигаданого простору. Проблема пропріальної референції з когнітивістської перспективи. Інші функції літературних топонімів: семантика, звукова символіка й класифікація. Тривога й заспокоєння. «Простір-час». Prag, Mandalay і Burma). Екскурс 1: Формування простору за допомогою власних назв у романі Жана Поля Siebenkäs (Вступ і стислий виклад змісту. Протиставлення: Augsburg і Kuhschnapel. Kuhschnapel — тісний. Baireuth — просторіший. Vaduz — потойбічний. Індивідуальні топографії. Реальні та вигадані топоніми. Висновок: оформлення простору в романі Жана Поля Siebenkäs). Екскурс 2: Топоніми, які можна референціалізувати, у подорожніх оповідях Жана Поля. Подорожні оповіді Жана Поля. З Hof до Baireuth.

254

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Der Name in der Literatur

Локалізація та «Mapping»: подорож на Fichtelberg. Топоніми як елемент структурування сюжету.

3. Назви вулиць та інші урбаноніми в літературі: вступ: назва вулиці. Розмежування: реальні й вигадані урбаноніми. Урбаноніми як ментальні концепти. Роздвоєний світ: вулиця й фантастичне. Провулок як мікрокосм. Скажи мені, де ти живеш, і я скажу, хто ти: назви вулиць як соціальні маркери. Berlin – Dublin – Paris: зникнення референта в модернізмі. Простір стає часом. Екскурс: Близьке й далеке: назви полів, вулиць та інших місць у романі Андреаса Маєра Wäldchestag (Wäldchestag — роман про рідний край? Імена творять вигаданий простір. Близьке й далеке).

4. Чуже ім’я в літературі: чуже ім’я в німецькомовній літературі від Ґете до Трайхеля (Вступ: чуже ім’я між відразою та захопленням. Ґете: Mignon. Е. Т. А. Гофман: Signor Formica. Йозеф фон Айхендорф: Das Marmorbild. Ганс-Ульріх Трайхель: Mein Sardinien. Висновок. Чуже стає знайомим: функція топонімічних порівнянь у літературі про подорожі. Вступ. Подорожі герцогині Августи Саксен-Кобург-Заальфельдської. Щоденники й листи про подорожі до Італії 1821/22 і 1823/24 років. Функція топонімічних порівнянь у щоденниках і листах про подорожі. Інші функції топонімів. Висновок.

5. Психологічний чинник: чому Isola Bella? Несвідомі причини вибору імен у Жана Поля (Літературне ім’я та психоаналіз. «Кардинальний роман» Жана Поля Titan і його герой Albano. Isabela, несправжня мати. Is(o)la-bella: ім’я під текстом). Gradiva, історія ономастичної одержимості (Археологічна публікація та її наслідки. Оповідь та її інтерпретація. Значення імені. Після Фройда: шляхи й хибні шляхи інтерпретації. Gradiva rediviva. Висновок).

6. Ім’я в перекладі: Don Quijote упродовж століть: вступ: імена й переклад. Don Quijote і його перший німецький перекладач. Імена персонажів (і Rocinante). Топоніми. Висновок.

Бібліографія. Предметний і термінологічний покажчик.

Volker Kohlheim, автор численних праць з антропоніміки й топоніміки середньовіччя та нового часу, широко відомий також як автор двох ґрунтовних словників німецьких імен та прізвищ, укладених разом із Rosa Kohlheim і виданих престижним видавництвом «Duden». Роботу над цими словниками продовжують і нині — їх постійно оновлюють, прагнучи відобразити демографічні, соціальні й культурні зміни, що відбуваються в німецькомовних народах.

Recenzijos / Reviews

255

DONATELLA BREMER

Крім того, вже понад десять років науковець працює в галузі літературної ономастики. Результати цієї інтенсивної наукової діяльності В. Кольгайма викладено у праці Der Name in der Literatur, яка є єдиною настільки ґрунтовною працею з літературної ономастики й безперечно може слугувати довідником. Справді, донині єдиною науковою працею в цій галузі було дослідження Фрідхельма Дебуса Namen in literarischen Werken. (Er-)Findung – Form – Funktion (200 м.), у якому представлено й надалі проаналізовано теорії, досліджені близько десяти років тому Гендріком Бірусом і Дітером Лампінгом, а також доповнені інтерв’ю з численними письменниками.

Зібравши результати найновіших досліджень, зокрема досліджень, проведених італійською асоціацією «Onomastica & Letteratura», з якою В. Кольгайм активно співпрацює, науковець розширив поле досліджень літературної ономастики та виклав ґрунтовні теоретичні й методологічні міркування, а також точні аналізи текстів філологічно-лінгвістичного, естетичного й історико-літературного характеру. Розглядаючи функцію особового імені в літературі, В. Кольгайм спирається на поняття, описані лінгвістами Р. Г. Бартом, В. Беньяміном, Ж. Женеттом, Т. Тодоровим, Ю. Тиняновим, Ж. Деррідою та Г. Сассом. Автор дослідження також розглянув важливіші загальні теми, наприклад, взаємозв’язок літературного тексту й історичного контексту. Для цього він застосував інструменти когнітивної лінгвістики та прагматики, що дали змогу по-іншому поглянути на наміри автора й на роль читача як адресата та інтерпретатора онімів. Досліджуючи логічні процеси, які визначально впливають на творення вигаданого персонажа або вигаданого простору, науковець описав значення висновування, виокремивши кілька основних особливостей літературних імен — багатозначність, подвійність та іронію. В. Кольгайм також зважав на певні ономастичні типи, наприклад, на назви, що вважаються онімами, та виразні, гучні, незвично написані іншомовні імена з прихованим значенням (нім. Fremdnamen). Лінгвіст також аналізував випадки, коли ім’я, відтворене у свідомості, тісно пов’язане з глибинною психологією. В. Кольгайм цікавився й проблематикою перекладу: він увиразнив невідповідності між різними системами, до яких належать особові імена в мові оригіналу та мові перекладу. Одна з головних переваг цього дослідження, написаного у співпраці з Р. Кольгаймом, полягає в тому, що поряд із ґрунтовними дослідженнями й теоретичними міркуваннями щодо основних ономастичних категорій у ньому подекуди подано аналіз конкретних окремих текстів, переважно з німецькомовної літератури, а також з англійської, американської, французької, нідерландської, іспанської та італійської літератур.

Перший розділ дослідження, присвячений опису особових імен, В. Кольгайм починає з твердження, що в пам’яті читачів імена літературних персонажів залишаються довше, ніж імена друзів і знайомих. На думку автора дослідження, створюючи персонажа, він уникає наголошувати, що літературне ім’я більшою чи меншою мірою є визначальним, оскільки характеризує цього персонажа, тоді як імена людей, яких ми зустрічаємо в житті, виконують функцію ідентифікації особи.

256

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Der Name in der Literatur

Справді, у повсякденному житті особові імена використовуються з практичних міркувань, але в естетичному просторі вони слугують іншим цілям, а мовний знак набуває надзвичайно важливого значення. Уточнюючи цю думку, можна сказати, що в художній літературі особове ім’я, створене уявою письменника, наче магніт притягує значення й додаткові смисли та викликає асоціації, які поступово формуються навколо персонажів. Виходячи з цих передумов, В. Кольгайм розглядає інші важливі чинники, що впливають на творення літературного імені, зокрема звукові, символічні, культурні та інтертекстуальні конотації. У частині дослідження, присвяченій конкретному аналізу текстів, науковець докладно описує Жана Поля — письменника, який особливо щедро наділяє персонажів іменами (лат. nominatio). У романах цього письменника чимало незвичних, навіть химерних імен (наприклад, Quintus Flexin, Leibeger або Siebenkäs); вони рідко бувають вигаданими, натомість добираються невипадково й подаються у довгих списках, поділених також на «добрі» та «погані». В. Кольгайм аналізує також роман Й. В. Ґете Draugų pasirinkimas autorių. Як довів Гайнц Шлафер, цей роман ґрунтується на зв’язках між іменами чотирьох головних персонажів. В. Кольгайм докладніше розглядає початок роману, де його автор застерігає читача, звертаючи його увагу на те, що одному персонажеві дали чуже ім’я. За В. Кольгаймом, автор подає це застереження читачеві як інтерпретацію, придатну для всього роману, у якому несподівано змінене чи підмінене ім’я та нетипове вживання онімів мають показати, що реальності мистецтва й життя принципово відрізняються. Далі, в іншому абзаці, науковець розглядає романи Unruhige Gäste (автор Вільгельм Раабе), Waldschatt (автор Андреас Маєр) і Frau Jenny Treibel (автор Теодор Фонтане). Розділ завершується екскурсом про імена в музичних драмах Ріхарда Ваґнера: там імена магічні або таємничі й навіть можуть визначати певні вчинки персонажів, як в опері Lohengrin; предметам, наприклад мечам, дають імена, або імена стають назвами пісень чи музичних мотивів — такі імена трапляються в опері Nürnberger Meistersingeriai.

У другому розділі розглядаються топоніми, які зазвичай не включають до досліджень літературної ономастики, здебільшого тому, що їх прирівнюють до топонімів, які існують у реальності. Однак насправді літературні топоніми відрізняються від реально наявних щонайменше тим, що виконують різноманітні текстові функції, найважливіша з яких — створювати вигаданий простір. Топоніми, вживані в літературі, В. Кольгайм тлумачить як своєрідну сполучну ланку між оповідними подіями та мапою, що сама собою складається в уяві кожного читача, залученого до оповіді. Такий когнітивний підхід, запропонований науковцем від самого початку дослідження, протилежний вужчому тлумаченню Жерара Женетта, згідно з яким літературні топоніми збігаються з топонімами, що існують у реальності. Образ, який створює топонім, справді може змінюватися

Recenzijos / Reviews

257

DONATELLA BREMER

з контексту (наприклад, коли йдеться про Париж дев’ятнадцятого століття) або з посилань на біографічні епізоди, пов’язані не лише з автором, а й із читачем. Інші функції літературного топоніма — це межі з найчастіше приписуваним йому значенням (наприклад, Туль зазвичай означає далеку й недосяжну місцевість); такі топоніми можуть мати певне символічне значення, приваблювати читача незвичайними звуковими властивостями, вказувати на певне оточення й місце, навіть бентежити або спрямовувати до уявного й фантастичного світу, як це буває в різних творах Х. Л. Борхеса. Зрештою, топонімами можна передавати не лише простір, а й час (наприклад, топонім Лютеція переносить читача до початків становлення Парижа, а послідовність місцевостей, відвіданих мандрівним персонажем, хоч і нечітка, створює перспективу тяглості). Приклади, дібрані з текстів, які В. Кольгайм наводить наприкінці теоретичної частини розділу, ілюструють функції топонімів у деяких творах Жана Поля. Однією з характерних рис роману цього письменника Siebenkäs (який, зокрема, став прикладом для роману Луїджі Піранделло Маттіа Паскаль) є те, що для створення простору й місця, тісно пов’язаних із історіями персонажів, які всезнаючий автор вправно компонувує, використовуються як назви реальних місцевостей (скажімо, Аугсбург), так і вигадані топоніми (Kuhschnappel).

У третьому розділі аналізуються конотації назв вулиць і міст. Важливість назв вулиць і міст у літературному тексті засвідчує вже сам факт, що їх нерідко згадують у назвах творів (скажімо, Н. Гоголя Nevskio prospektas, А. Дебліна Berlynas. Alexanderplatz або К. Е. Ґади Baisioji painava Merlano gatvėje). Як і топоніми, вони створюють зв’язок між вигаданим і реальним світами.

У четвертому розділі, присвяченому розгляду чужих імен, В. Кольгайм, спираючись на визначення Карлгайнца Генґста, зазначає, що вплив чужого імені (нім. Fremdname) на читача й самого автора зумовлюється передусім характерними для чужих імен фонотактичними та морфотактичними відмінностями. Екзотично або незвично звучна назва справді може викликати найрізноманітніші емоції й асоціації, стати як привабливим, так і відразливим чинником — або й тим і тим водночас. Такою подвійною є відома героїня Mignon¹, яка з’являється в першій частині роману Й. В. Ґете «Роки мандрів Вільгельма Майстера». Це ім’я навіть не має статусу власної назви (це прикметник), не розкриває місця походження персонажа (можна лише припустити, що персонаж французького походження) і не дає зрозуміти, чи йдеться про чоловічого, чи про жіночого персонажа. Лише згодом з’ясовується, що Mignon — італійка невизначеного віку. Однак ім’я з такими нечіткими обрисами обрано не випадково: Mignon — не реальна істота, а радше уособлена туга (нім. Sehnsucht), яку відчували Й. В. Ґете та

¹ З французької — милий, гарний, хитрий, розумний, привабливий (тут і далі — примітки перекладачки).

258

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Der Name in der Literatur

інші інтелектуали й митці тієї доби до такої гаряче любленої Італії. Проте в романі змальовано й негативні риси героїні, які контрастують із її образом. В інших наведених для аналізу прикладах чужих імен також закодовано алюзії на Італію. У новелах Е. Т. А. Гофмана виявляється властива не одному письменникові творча тенденція наділяти негативними рисами персонажів з італійськими іменами (італійське ім’я може мати відтінок підступності, однак частіше воно приводить персонажа до гротескних або комічних ситуацій). Утім, у творчості Е. Т. А. Гофмана італійські особові імена не лише милозвучні, а й не обов’язково належать підступним чи шахраюватим персонажам — їх можуть пов’язувати і з митцями, наприклад із Сальватором Розою, якого письменник обрав своїм двійником (того самого Сальватора Розу Фрідріх Гельдерлін обрав як alter ego, а Ференц Ліст присвятив йому один твір зі свого музичного циклу Anės de pèlerinage). Інші аналізовані приклади взято з новели Йозефа фон Айхендорфа Das Marmorbilder і роману Ганса-Ульріха Трайхеля Mein Sardinien — творів, у яких також ужито особові імена й топоніми італійського походження, пов’язані значеннями й нашаруваннями з невеликими побудованими нарати­вами. Цей розділ дослідження завершується аналізом Р. Кольгайма функцій топонімів, а також особових імен, що трапляються в літературі подорожей. Розглянуто передусім функції, пов’язані з інформацією про відвідані місця й персонажів, яку автор надає читачеві. Приклади взято з щоденників і листів герцогині Августи фон Заксен-Кобург-Заальфельд (XVII–XIX ст.).

У п’ятому розділі розглядаються зв’язки між особовим ім’ям і підсвідомістю. У центрі уваги — аналіз двох творів: Ж. Поля Titan і Вільгельма Єнсена Gradiva. Una fantasia pompeiana. Перший — надзвичайно заплутаний виховний роман, у якому слабкий, але шляхетний герой Альбано в атмосфері сну вирушає на пошуки батька й усюди знаходить його сліди, але ще більше прагне відшукати рано померлу матір, намагаючись воскресити її в образі принцеси Ізабелли. В імені Izabela приховано зв’язок із назвою острова, що є метою подорожі героя, — Isola Bella. У творі В. Єнсена, про який Юнг розповів Фройду й який він проаналізував із психоаналітичної перспективи, показано, як зовнішнє видовище може викликати психічну напругу, що криється в підсвідомості. Цей процес зумовлений значенням імен двох жіночих істот, між якими вагається головний герой. Одна з них — антична скульптура, в яку герой закохується, а друга — його перше кохання, подруга дитячих ігор, про яку він рано забув, звільнивши місце для улюбленої археології. Особлива постава побаченої в музеї мармурової дівчини — наче вона крокує у свідомість героя — пробуджує образ його першого кохання, переданий її ім’ям Bergtag, «та, що сяє, ідучи», і герой несвідомо

² З італійської — Прекрасний острів.

Recenzijos / Reviews

259

DONATELLA BREMER

застосовує подібне значення до скульптури, називаючи її Gradiva — «та, що ступає вперед» (від лат. gradior — «я йду»). Твір завершується ще одним ім’ям: спонуканий сном молодий учений вирушає до Помпеїв у пошуках істоти, схожої на ту, про яку постійно думає, і знаходить її — живу й здорову, охрещену ім’ям Зое, «та, що живе», наче його перша кохана. На думку В. Кольгайма, такий спосіб інтерпретації, який лише зрідка трапляється в літературній ономастиці, міг би бути надзвичайно плідним, наприклад, для аналізу пізнього німецького романтизму, у літературі якого чимало персонажів, що блукають між дійсністю та ілюзіями, свідомістю та підсвідомістю, розумом і божевіллям.

У цьому розділі дослідження, написаному у співпраці з Р. Кольгаймом, зосереджено увагу на перекладах особових і географічних назв, ужитих в одному з найчитаніших творів усіх часів — романі Don Kichotas, упродовж трьохсот п’ятдесяти років. Під час перекладу застосовували найрізноманітніші перекладацькі стратегії, проте результати не завжди були вдалими. Цікаво, чи знає хтось із численних читачів цього роману, що ім’я Кихот, яке герой обрав собі сам (ісп. Quijote), за часів Сервантеса викликало в людей сміх, бо означало частину обладунку, призначену для захисту стегна.

Подано 14 жовтня 2019 р.

DONATELLA BREMER

Dipartimento di Filologia, Letteratura e Linguistica

Piazza Torricelli, 2

I-56126 Pisa

[email protected]

260

Acta Linguistica Lithuanica LXXI