Наука про термінологію: історія та еволюція

ГЕРІБЕРТ ПІХТ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історичні аспекти термінології, еволюція теорії термінології, елементи теорії термінології, планування термінології

ВСТУП

Як передумову до своєї статті я хотів би окреслити деякі загальновідомі факти, щодо яких серед більшості фахівців у галузі термінології існує широка згода.

1. Термінологія не є ізольованим явищем, яке можна досліджувати й практикувати без тісного зв’язку з іншими галузями знань. Термінологія — це транс- і міждисциплінарна галузь знань.

2. Термінологія є частиною «культурного дискурсу» — поняття, визначеного як «дуже загальне семіотичне поняття, що відповідає «лінгвістичному дискурсу» Вітгенштайна. Цей дискурс охоплює вербальні й невербальні форми репрезентації в різних кількісних співвідношеннях. Форми репрезентації часто виконують доповнювальну функцію та можуть бути взаємозамінними». (Laurén, Picht 2000: 216)

3. Основна мета термінології — передавання знань на різних рівнях професійності з відповідними їм регістрами.

4. Термінологія, як і багато інших галузей знань, складається з теоретичної та прикладної частин.

Далі я розгляну зміни, що відбулися протягом останніх кількох десятиліть, а також вкажу на деякі досі невирішені дослідницькі питання й проблеми.

ДЕЯКІ ІСТОРИЧНІ МІРКУВАННЯ ПРО ТЕРМІНОЛОГІЮ, ЯКІ Й СЬОГОДНІ АКТУАЛЬНІ

The German philosopher Oehler (2007: 83), states that Plato in an epistemological paragraph of his 7^th letter points out that the cognition of an object requires several cognitive media: the name, the definition, a

6 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

чітке представлення за допомогою ілюстрації та самого об’єкта. Як термінологи, ми без жодного сумніву можемо розпізнати цей хід думки.

Загалом потреба в термінології існує стільки, скільки ми можемо знайти свідчень професійної комунікації. Питання термінології ставало й досі стає центральним, щойно професійна комунікація дає збій або ускладнюється через недосконалу термінологію. Сьогодні мало хто ставить під сумнів, що термінологія є найважливішою складовою будь-якого передавання знань.

Розглянувши історичні свідчення, можна виокремити кілька основних термінологічних недоліків:

1. Відсутність або неправильне впорядкування понять. Лінней (1707–1778) систематизував поняття у своїх працях із таксономії. Головною метою всіх подальших класифікацій було впорядкування знань, виражених у термінах.

2. Плутанина, спричинена надмірною синонімією. Бекман (1739–1811), професор філософії та економіки, критикував велику кількість непотрібних і заплутаних синонімів.

3. Відсутність у певній мові термінів для позначення поняття. Уже в Середньовіччі перекладачам Толедської школи доводилося долати цю проблему.

4. Неясні й невизначені поняття. Клаузевіц, німецький військовий теоретик, писав: «Лише після з’ясування назв і понять можна сподіватися легко й чітко перейти до розгляду справи».

5. Недоліки мовного планування. Дюрер намагався створити німецьку термінологію для математичних понять, але без успіху. Бертолле, де Морво, Фуркруа та Лавуазьє успішно створили хімічну термінологію у XVIII^th столітті. Чехословаччині після 1919 року, країнам Балтії після 1919-го й 1990 року, каталонцям, баскам та багатьом іншим доводилося боротися з проблемою мовного планування — проблемою, яка стає дедалі гострішою в багатьох мовних спільнотах.

З цих нечисленних історичних свідчень можна зробити висновок, що передусім саме фахівці та посередники у сфері мов для спеціальних цілей (LSP) — перекладачі — відчували потребу вдосконалювати професійну комунікацію, розв’язуючи основні термінологічні проблеми. Мовознавство цікавиться професійною комунікацією або бере в ній участь лише побіжно. Як виняток тут можна згадати братів Ґрімм.

Terminologija | 2011 | 18

7

Ще однією характерною рисою перших історичних спроб удосконалити термінології був їхній емпіричний і не надто науковий підхід. На той час потрібні були практичні рішення, які пропонували або втілювали без ґрунтовного теоретичного підґрунтя та основи. Однак це не означає, що ранні «термінологи» не усвідомлювали теоретичних проблем і не розглядали теоретичних питань, як, наприклад, Платон або Клаузевіц.

Сьогодні теоретичні дослідження історичного розвитку термінології досі залишаються досить слабкими. Водночас існують як академічні, так і лексикографічні праці з цієї теми, зокрема статті, дипломні роботи та одно- чи багатомовні списки слів.

Виразно академічний підхід із відповідним теоретичним підґрунтям започаткував Гринєв у 2004 році. Нову наукову дисципліну він назвав «антрополінгвістикою». Її мета — досліджувати розвиток і еволюцію людської мови, пізнання, створення та передавання знань переважно з діахронічного погляду, включно з мовами спеціального призначення та термінологією. Між- і трансдисциплінарний характер цього підходу очевидний з огляду на поєднання знань і досліджень у таких дисциплінах (за Grinev-Griniewicz et al., forthcoming): гносеології, епістемології, логіці, семіотиці, антропології, історії науки й техніки, штучному інтелекті, евристиці, віковій психології, педагогічній психології, когнітивній психології, національній психології, етнолінгвістиці, когнітивній лінгвістиці та культурології.

ЗАРОДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Інтенсифікація індустріалізації та зростання міжнародної торгівлі на початку минулого століття дали початок щонайменше двом надзвичайно важливим явищам:

стандартизації,

руху Wirtschaftslinguistik.

У наступні десятиліття стандартизація відігравала й досі відіграє важливу роль у розвитку та застосуванні термінології.

Рух Wirtschaftslinguistik зародився в Австрії, Німеччині, Нідерландах і деяких країнах Північної Європи, де відчували потребу й тиск, пов’язані з необхідністю спілкуватися з іншими мовними спільнотами з професійних питань. Потрібно було започаткувати мовознавчі студії, пов’язані з мовами спеціального призначення, але хто мав стати підготовленими викладачами і де їх знайти? На початку класичні фі-

8 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

Фахівці з мовознавства мали визнати існування LSP — термін «Fachsprache» запровадив Blum у 1916 році — і з’ясувати, як викладати LSP. Найпомітнішим елементом була термінологія, тож як добрі філологи вони намагалися підійти до проблеми з діахронічного погляду — так званої «historische Wirtschaftslinguistik». Мабуть, найважливішим набутим досвідом стало усвідомлення того, що жодну LSP неможливо викладати чи вивчати без фахових знань — знань про поняття й терміни. Саме в цей час відбувається перша зустріч мовознавства з фаховими знаннями. Wirtschaftslinguistik розпалася на кілька галузей (Picht 1998), найважливішою з яких була функціональна Wirtschaftslinguistik, що розвинулася в інтелектуальному середовищі Празької школи, особливо у 1930-х роках. Після Другої світової війни цю лінію досліджень продовжив і розвинув далі Drozd, а особливо Hoffmann, поєднавши її з прагматичним підходом до мовознавства у 1970-х і 1980-х роках. Іншим піонером у галузі термінології був інженер і економіст Alfred Schlomann. У 1906 році він розпочав укладання й видання загалом 21 багатомовного технічного словника, у яких утілив одну з класичних вимог термінології: систематичне впорядкування знань (Schlomann-Lowe, Wright 2006: 153ff).

ЗАСНОВНИКИ — WÜSTER, DREZEN, LOTTE

Австрієць Eugen Wüster, латвієць Ernst Drezen і росіянин Dmitrij Lotte вважаються духовними батьками сучасної термінології. Усі троє були інженерами, які усвідомили недоліки фахової комунікації. У 1931 році було опубліковано докторську дисертацію Wüster «Internationale Sprachnormung in der Technik. Besonders in der Elektrotechnik», а того ж року Lotte написав свою ключову статтю «Pressing Problems in the Field of Scientific and Technical Terminology». Спільне підґрунтя в природничих науках певною мірою зумовило їхній синхронічний підхід до нагальних термінологічних проблем. Цілком природно, що всі троє виявляли особливий інтерес до стандартизації як засобу мінімізації термінологічних недоліків у фаховій комунікації між спеціалістами — обмеження, цілком зрозумілого з огляду на тогочасні передумови, коли мовознавство лише побіжно займалося LSP.

Очевидно, прямого контакту між Wüster і Lotte не було. Однак Wüster і Drezen знали один одного; обидва були есперантистами. Хоча їхні початкові сподівання щодо комунікативних можливостей

Terminologija | 2011 | 18

9

есперанто в LSP не справдилися, головна ідея міжнародної комунікації збереглася в термінології, і її можна помітити як своєрідну червону нитку, що проходить крізь їхні праці. До речі, Drezen сприяв перекладу дисертації Wüster російською мовою та її виданню.

Спільними для трьох засновників були такі основні підходи до термінології, як-от

поняття як одиниця знання,

упорядкування знань,

термінотворення, регульоване настановами,

динамічна стандартизація понять і термінів.

РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ НАУКИ ПРО ТЕРМІНОЛОГІЮ

Спочатку розвиток не був надто послідовним чи навіть скоординованим. Можна спостерігати два основні напрями розвитку.

У Радянському Союзі еволюція теорії термінології розпочалася досить рано й тривала без значних перерв до сьогодні (Moschitz-Hagspiel 1994; Shelov, Leitchik 2004; Laurén, Picht 2006).

Зв’язок між термінологією та лінгвістикою в Радянському Союзі й західних країнах був досить різним. У Радянському Союзі дуже рано відомі лінгвісти, такі як Реформатський, Виноградов, Винокур та багато інших, долучилися до розроблення теоретичних основ термінології та фахових мов (LSP) (Moschitz-Hagspiel 1994).

Alexeeva quoting Leitchik (2004: 65) distinguishes three periods of development in Russia:

1. 1930-ті–1960-ті роки: період накопичення знань про термін. Термін визначали як спеціальне слово або словосполучення, яке слід вивчати методами лінгвістики та логіки (ключові постаті: згадані вище засновники).

2. 1960-ті–1970-ті роки: період осмислення знань про термін. Термінологію розглядали як окрему галузь науки.

3. 1980-ті роки — до сьогодні: цей період характеризується дослідженнями, що виходять за межі лінгвістики; предмет термінології почали розглядати як складову динамічної моделі науки.

У західних країнах з різних причин чіткий поділ на періоди теоретичного розвитку простежується менш виразно.

У 1930-х роках нагальнішим здавалося розв’язання проблем прикладної термінології на емпіричній основі. У країнах Північної Європи — Норвегії та Швеції — визнали необхідність практичної термінологічної роботи й cen-

10 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

Такі організації, як RTT і TNC, почали працювати над термінологічними словниками наприкінці 1930-х і на початку 1940-х років відповідно. Подальшим підтвердженням цього розвитку стала публікація в 1938 році багатомовного систематизованого словника IEC International Electrotechnical Vocabulary. Друга світова війна перервала майже всі теоретичні дослідження, і лише наприкінці 1950-х років у західних країнах з’явилися перші справді теоретично орієнтовані праці, наприклад стаття Вюстера «Das Worten der Welt» (Wüster 1959/60/2000).

У 1950-х і 1960-х роках мовознавство загалом не виявляло особливого інтересу до LSP і термінології. LSP і термінологію вважали одним і тим самим і розглядали як лексикологічну проблему, яку, на думку переважно суто мовознавців, можна було розв’язати за допомогою традиційних семантичних теорій. Стандартизацію насправді не розуміли й боролися з нею під гаслом «мову не можна стандартизувати». Проте, з одного боку, традицію руху Wirtschaftslinguistik не було забуто, а з іншого — такі мовознавці, як Лео Вайсгербер, були значно ближчими до ідей Вюстера, ніж панівна на той час течія мовознавства.

Крім того, у 1960-х і 1970-х роках дедалі очевиднішою ставала потреба у професійних перекладачах LSP та інших мовних посередниках, що привело до запровадження програм вивчення LSP, наприклад, у Копенгагенській бізнес-школі та інших академічних закладах країн Західної Європи. У таких середовищах була очевидною потреба в термінологіях і їхнє значення для перекладів LSP. Так само очевидно було, що належне застосування термінологій нерозривно пов’язане з професійними знаннями. Праці Юмпельта (1961) відображають цей розвиток.

На мою думку, докорінна зміна відбулася тоді, коли Лотар Гоффманн у своїй книжці Kommunikation Fachsprache поєднав текстову лінгвістику й прагматику з такими сімома підходами до LSP і термінології:

• лексиколого-термінологічний підхід,

• функціональна лінгвістика,

• Wirtschaftslinguistik,

• функціональна стилістика,

• природничо-науковий і філософський підхід,

• перекладознавчий підхід,

• теорія субмов (Hoffmann 1976).

Hahn (1983: 75) converted Hoffmann's description in the following model.

Terminologija | 2011 | 18 11

Рисунок 1: Модель вертикальної структури мов для спеціальних цілей Гоффмана

Рівні мови для спеціальних цілей (Л. Гоффман)

Перехід до професійної комунікації, що охоплює лінгвістику тексту та прагматику, цілком очевидний; хоча елемент термінології, на перший погляд, менш помітний, його легко вивести.

Later Kalverkämper (1992: 61ff) incorporated Hoffmann’s model into a more complex LSP model including

• мовна система,

• різновиди як соціологічна категорія,

• стратифікація (модель Гоффмана),

• канал комунікації (письмовий і усний),

• міжмовність,

• час як хронологічна категорія.

ТЕРМІНОЛОГІЯ — АВТОНОМНА ДИСЦИПЛІНА?

Окрім того, що Вюстер був інженером, він був дуже добре обізнаний із лінгвістикою свого часу, що відображено в кількох його працях. З іншого боку, він добре усвідомлював, що термінологія не є суто лінгвістичною дисципліною; принаймні такою, якою лінгвістику визначали у 1960-х і 1970-х роках. Це досить чітко видно з його великої статті «Die allge-

1 2

H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

meine Terminologielehre – ein Grenzgebiet zwischen Sprachwissenschaft, Logik, Ontologie, Informatik und den Sachwissenschaften» (1974/2000).

Протягом приблизно 25 років, що настали після цього, можна було виокремити дві позиції. З одного боку — тих, хто виступав за термінологію як цілком самостійну дисципліну, а з іншого — тих, хто вважав термінологію лінгвістичною дисципліною, що належить до прикладної лінгвістики. Оскільки за останні три десятиліття лінгвістика розширила свою сферу охоплення і сьогодні до кола лінгвістичних дисциплін належить чимало інших галузей, як-от соціолінгвістика, етнолінгвістика, антрополінгвістика та багато інших, Laurén et al. (1998) стверджували, що нині термінологія має такий самий набір нелінгвістичних елементів, як і інші суміжні з лінгвістикою дисципліни. Згідно з цією точкою зору, термінологію можна вважати лінгвістичною дисципліною, але в межах розширеної та гнучкої системи дисципліни «лінгвістика». Це означає, що термінологія є автономною, але не цілком незалежною дисципліною сучасної лінгвістики.

Сьогодні питання автономності, яке викликало чимало дискусій, здається менш актуальним. Ідея розглядати термінологію як метадисципліну, необхідну й доречну для всіх галузей знання, видається мені дуже привабливою, оскільки підхід до сучасної термінології неминуче охоплює елементи багатьох різних дисциплін, потрібні для розв’язання проблем, специфічних для певної галузі (див. також Budin 2001: 20).

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ШКОЛИ?

Поняття термінологічних шкіл було запозичене в 1970-х роках із Радянського Союзу. У своїх працях Felber називав Празьку школу, Віденську школу та Російську школу. Крім того, у цьому контексті слід згадати нордичний і канадський підходи.

Однак проблема запровадження поняття «школа» полягає в тому, що російське й західне розуміння цього поняття не збігаються. Західне поняття «школа» передбачає спільний теоретичний підхід, класифікацію об’єкта дослідження та, по суті, спільні стратегії дослідження. Наслідком запровадження іншомовного поняття з тим самим терміном — хибного друга перекладача — стало враження, ніби існували принципово різні підходи до теорії термінології.

У 1993 році було опубліковано збірку статей із термінології авторів зі східних і західних країн. На основі параметрів, що стосуються ключових питань теорії термінології, було здійснено ґрунтовне порівняння та аналіз так званих «шкіл» і «підходів». Передбачувані відмін-

Terminologija | 2011 | 18

13

розбіжностей, які могли б виправдати утворення незалежних шкіл, не існувало. Відмінності, звісно, були, але їх характеризували як окремі фокальні точки, визначені певними цілями й завданнями. Усі вони належали до теорії термінології та могли розглядатися як взаємодоповнювальні (Laurén, Picht 1993: 535f).

Сьогодні дискусія щодо термінологічних шкіл вщухла; існують різні погляди та ідеї, як це зазвичай буває в наукових дисциплінах. Результатом колоквіуму IITF Підходи до термінологічних теорій. Порівняльне дослідження сучасного стану, що відбувся 2005 року в Бергамо, стало актуальне порівняння, яке у цілому та з відповідними змінами підтвердило попередній аналіз (Laurén, Picht 2006: 163f).

ГАЛУЗІ ЗНАНЬ, ЩО СПРИЯЮТЬ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Не вдаючись до подробиць аргументації за і проти, я висловлю як своєрідну гіпотезу, що в закладенні центральних одиниць теорії термінології беруть участь такі галузі знань:

• усі предметні галузі як джерела об’єктів і понять — це можна назвати семантикою термінології;

• семіотика, зокрема лінгвістика, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика, антрополінгвістика тощо, що забезпечують форми репрезентації та їх застосування за різних прагматичних умов і на різних етапах розвитку;

• інформатика й обробка даних;

• інженерія знань;

• мовне планування та стандартизація;

• інформація й документація, зокрема класифікація, тезауруси та інші системи впорядкування знань;

• філософія науки.

ЕЛЕМЕНТИ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

Центральними елементами термінологічної теорії є:

• об’єкт і поняття,

• репрезентаційні форми об’єктів і понять,

• упорядкування знань,

• термінологія.

14

H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

Об’єкт і поняття

Теоретичний розгляд обох одиниць ґрунтується значною мірою на філософських і когнітивних міркуваннях. Симбіотичний зв’язок між ними очевидний — можна сказати, що об’єкти є сировиною для формування будь-якого поняття.

У ранній термінологічній літературі об’єкт не відігравав центральної ролі; об’єкти, очевидно, вважалися наявними одиницями, які не потребували докладнішого пояснення чи дослідження. Однак ця точка зору істотно змінилася під впливом праць філософа Oeser. Уже 1994 року Budin наголошував на потребі теорії об’єкта. У пізніших моїх працях (2003: 154f) було запропоновано систему понять для різних типів об’єктів, що, своєю чергою, полегшило б пояснення формування різних типів понять. Крім того, я стверджував, що об’єкт слід розглядати як одиницю знання (op.cit.).

Поняття завжди вважалося центральним елементом термінологічної теорії. Засновники науки про термінологію оперували поняттями, проте такого підходу дотримувалися й інші вчені, зокрема ісландець Finnbogason (Jónsson 2007). Wüster спирався на Аристотеля, застосовував підхід абстрагування і визначав поняття як одиницю мислення (Denkelement). Інші, наприклад Dahlberg (1976), критикували цей погляд і виступали за розгляд поняття як одиниці знання, застосовуючи підхід, заснований на логіці предикатів. Дослідження природи поняття активізувалися з кінця 1980-х років. Особливої уваги заслуговують праці Oeser (1988), Ozeki (1987), Weissenhofer (1995), Ahmad (1996), Pilke (2000), Picht (2004) та інших. Центральними питаннями були життєвий цикл понять, класифікації типів понять, різні способи формування понять, типи понять у співвідношенні з різними предметними галузями тощо. Останні два пункти становлять особливий інтерес. Поняття формуються не лише шляхом абстрагування, а й шляхом конструювання, зазвичай на основі об’єктів мислення; таке конструювання відбувається через обговорення та досягнення консенсусу, що суттєво відрізняється від абстрагування. Багато таких сконструйованих понять трапляються в таких галузях, як право, економіка, суспільні науки й теологія (Picht 1998: 118f; 2010: 21).

У російській літературі поширений інший погляд на поняття. Розрізняють концепт і поняття: концепт виражається терміном і належить до галузі науки й техніки, тоді як поняття

Terminologija | 2011 | 18

15

are denoted in words and belong to everyday language (Grinev 2004b: 55). However, in practice this distinction may be difficult since concepts and notions are dynamic units and depend on cognitive processes.

Репрезентаційні форми об’єктів і понять

Приблизно до 1990-х років загальноприйнятою була думка, зокрема в стандартах ISO та інших стандартах, що об’єкти й поняття виражаються назвами або термінами. Не дивно, що лінгвістичний знак як репрезентаційна форма домінував у дослідницькій діяльності в цій підгалузі термінологічної теорії. Однак у розвитку східних і західних країн можна помітити відмінності.

Наприклад, під час огляду російської літератури вражає, що поняття «термін» дуже швидко стало центральним предметом досліджень завдяки ранньому залученню відомих лінгвістів до дослідження мов для спеціальних цілей (LSP) і термінології. Ґрунтовний і критичний огляд різних етапів розвитку, колишніх і сучасних підходів та моделей подає Alexeeva (2004: 62–78). Посилаючись на лінгвістичний знак, що позначає поняття, російські дослідники розрізняють кілька типів термінів відповідно до їхнього статусу; наприклад, Grinev (2004b: 56) розрізняє номенклатурні назви, прототерміни, терміноїди, передтерміни, квазітерміни й терміни. Ця диференціація відображає діахронічний і соціолінгвістичний підходи та сприяє докладнішому розгляду «термінності» — статусу лінгвістичного знака як репрезентації об’єкта й поняття у професійній комунікації.

У західних теоретичних працях цю відмінність майже не розглядають: термін позначає поняття без будь-якого подальшого розмежування. Звісно, питання «термінності» порушується, однак чіткої класифікації термінів відповідно до їхнього статусу не спостерігається.

До поширених об’єктів дослідження належать такі питання:

• термін як об’єкт пізнання,

• прозорість терміна,

• мотивованість терміна,

• творення термінів,

• вимоги до термінів,

• автономність терміна.

У 1990-х роках суто лінгвістичний підхід до репрезентаційних форм понять і об’єктів було поставлено під сумнів і визнано надто вузьким, оскільки

16 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

У фахових текстах трапляються й інші, не обов’язково лінгвістичні репрезентації (Galinski, Picht 1997). Семіотичний підхід було розвинуто далі, і його можна узагальнити в такій моделі (Laurén et al. 2008: 106). Основні стандарти термінології також прийняли цей розширений підхід, запровадивши поняття «позначення», визначене як «репрезентація поняття за допомогою знака, який його позначає» (ISO 1087-1:2000).

Рисунок 2: Форми репрезентації об’єктів і понять

Упорядкування знань

Ідею впорядкування понять у системах, як уже згадувалося вище, застосовував Schlomann, і дуже рано вона стала ключовим елементом термінологічної теорії. Тривалий час дослідження в цій галузі обмежувалися класичними формами систем понять, побудованими на логічних та онтологічних відношеннях. Не ставили під сумнів ані необхідність упорядкування знань у системах понять, ані базові відношення. Однак був потрібен поглиблений аналіз різних типів, особливо онтологічних відношень.

Вагомий внесок у дослідження типів відношень і систем понять зробила Nuopponen (1994). Її погляд

Terminologija | 2011 | 18

17

Рисунок 3: Модель ресурсів репрезентації знань Wright

Sue Ellen Wright (2009: 12)

18

H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

відправним пунктом була праця Wüster, особливо її неопублікована частина. Вона представила докладне розмежування логічних та онтологічних відношень і гнучкішу форму систем понять — так звану «сателітну систему».

У 2007 році Wright значно розширила предмет дослідження (2007: 157ff; 2009: 10ff). Її підхід можна охарактеризувати такими ключовими словами: ресурси репрезентації знань, системи організації знань, системи понять, онтології, класифікації й тезауруси та Семантична павутина. Уявлення про складність дає її наведена нижче модель (див. рис. 3).

Безперечно, ідея впорядкування знань, яку вже висунули засновники термінології, розвинулася від відносно простих систем понять до надзвичайно складних моделей, у яких інтегровано центральні елементи інших дисциплін.

Термінографія

Історичні витоки термінографії — відносно недавнього поняття — сягають лексикографії. Однак представлення та поширення термінологій у формі традиційних словників уже змінили деякі основні лексикографічні підходи, зокрема завдяки запровадженню систематизованого представлення понять і визначень. Тут слід знову згадати працю Шломанна, а також словник IEC (1938) і працю Вюстера Machine Tools (1968).

Сьогодні термінографію визначають як «частину термінологічної роботи, що стосується фіксації та представлення термінологічних даних» (ISO 1087-1:2000).

Попередня версія цього стандарту містила поняття «опрацювання», яке сьогодні входить до термінологічної роботи з поняттями. Це означає, що збирання термінологічних даних і термінологічний аналіз як суто інтелектуальна діяльність відокремлені від власне термінографії.

Поява електронного опрацювання даних та його потенціал істотно змінили підходи до представлення, поширення й застосування термінологічних даних. На мою думку, вдалося подолати три перешкоди, притаманні традиційній термінографії:

• обмеженість простору, доступного для представлення знань,

• оперативне оновлення та обмін термінологічними даними,

• застосування термінологічних даних у різноманітних системах, заснованих на знаннях.

Terminologija | 2011 | 18

19

Щоб виокремити термінологічні елементи даних та їхні категорії, визначити їхню релевантність для різних застосувань і способи їх реалізації в засобах та системах термінологічного менеджменту, довелося докласти значних дослідницьких зусиль. Як типовий напрям безперервної дослідницької та практичної роботи в межах прикладної термінології слід згадати локалізацію (Reineke, Schmitz 2005).

Крім того, досягнення теоретичної термінології доводилося й досі доводиться постійно інтегрувати, щоб уникнути невідповідності між теоретичною та прикладною термінологією.

ВИКЛАДАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ

Будь-яка академічна дисципліна має насамперед обов’язок провадити дослідження й викладати, а також координувати обидва ці напрями діяльності. Оскільки розвиток теоретичних засад термінології в Росії відрізнявся від розвитку в західних країнах, еволюція викладання термінології — принаймні в перші сорок років — ішла різними шляхами.

У Росії перші навчальні матеріали та посібники почали готувати з 1950-х років (Terpigorev 1952, Lotte 1961, Grinev 1993), а відповідне викладання відбувалося в різних університетах колишнього Радянського Союзу.

У західних країнах перший курс із теоретичних засад термінології прочитав Вюстер у 1972 році у Відні. Його лекції, що становлять фрагмент значно масштабнішої праці, запланованої, але не завершеної, було опубліковано 1979 року, через два роки після його смерті у 1977 році, під назвою Einführung in die Allgemeine Terminologielehre und Terminologische Lexikographie.

Запровадження досліджень мов для спеціальних цілей (LSP) у 1960-х і 1970-х роках, а також очевидна наявність у цих дослідженнях термінологічних компонентів виявили потребу в розробленні навчальних матеріалів із термінології та ґрунтовних посібників із термінології. Лише у 1980-х роках було опубліковано перші посібники, засновані на дослідженнях, зокрема Arntz/Picht 1983, Felber 1984, Felber/Budin 1989. Такий відносно пізній початок пояснюється тим, що на той час дослідницька спільнота у сфері термінології — за винятком кількох старших дослідників — усе ще була досить нечисленною й молодою. Хоча в 1960-х і 1970-х роках було створено кілька термінологічних служб (Bundessprachenamt, Siemens), а національні та міжнародні організації зі стандартизації видали перші стандарти щодо термінологічних принципів, не можна не враховувати, що…

20 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

…багато термінологів були самоучками, теоретично близькими до традиційної лексикографії та лише поверхово обізнаними з теоретичними засадами, доступними наприкінці 1970-х років.

Ця картина повністю змінилася. Сьогодні термінологію викладають на різних рівнях і в різних середовищах. Розроблено належні навчальні матеріали й посібники, зорієнтовані на конкретні цілі. Дидактичні форми варіюються від вступних і спеціалізованих курсів для різних груп користувачів до об’ємних компонентів тривалістю в кілька семестрів, здебільшого інтегрованих в академічні програми, як-от переклад у сфері LSP та комунікаційні студії. Прикладами можуть слугувати Літня школа термінології, яку TermNet проводить у співпраці з університетами, навчальні програми у Fachhochschule Köln і Віденському університеті, а також магістерські програми з термінології в скандинавських країнах.

Коротко кажучи, можна стверджувати, що термінологія перетворилася на повноцінну академічну дисципліну.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ФАХОВИХ МОВ

Тісний зв’язок між стандартизацією та термінологією має давню традицію. Він сягає ще часів, що передували засновникам термінології. Однак дуже рано вони усвідомили потребу в контрольованому втручанні в управління термінологіями та їх розвиток. Дрезен підкреслював динамічну природу стандартизації, а Вюстер у 1930-х роках запропонував розробляти настанови для практичної термінологічної роботи. Заснування ISO/TC 37 є доказом цього. Хоча Друга світова війна перервала цей розвиток, основна ідея збереглася, і після війни ISO/TC 37 продовжив свою первісну роботу. Не маючи змоги в цьому контексті докладно розглянути подальший розвиток, можна зазначити, що сфера діяльності TC 37 значно розширилася. Просте порівняння кількості й тематики перших рекомендацій і стандартів, що існували 1972 року, із сучасним тематичним спектром стандартів і проєктів на різних етапах розроблення свідчить про зацікавленість і необхідність стандартизації методологічних питань термінології, з одного боку, та застосування цих стандартів на практиці — з іншого. Інакше кажучи, стандартизація розвинулася як засіб планування фахових мов у галузях знань, що піддаються стандартизації, і охоплює не лише корпус, а й статус — якщо скористатися термінологією Ейнара Гауґена.

Terminologija | 2011 | 18 21

Усім мовному плануванню, а особливо плануванню фахових мов, завжди був властивий ухил у бік прескриптивізму, який традиційно вважають протилежністю дескриптивізму. Однак ця дихотомія, як і багато інших дихотомій, є спрощенням; у будь-якому разі вона не відображає дійсності планування фахових мов. Щоб наблизитися до реального стану справ у плануванні фахових мов і термінології, наведена нижче модель може проілюструвати, з одного боку, запропонований діапазон ступенів між крайніми полюсами дихотомії, а з іншого — важливі чинники, що впливають на будь-яке втручання в мову.

Рисунок 4: Ступені між описом і приписом

(Picht 2004: 197)

Дві вертикальні лінії відображають співвідношення синхронії та діахронії, показуючи, що послідовні синхронні описи на часовій осі утворюють діахронію. Ліва лінія позначає поступовий розвиток, тоді як праву слід трактувати як інтервали, оскільки приписана термінологія фіксується на певний час, а розвиток стає помітним у невеликих стрибках, що відповідає концепції динамічної стандартизації Дрезена.

2 2 H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

Горизонтальна лінія відображає перехід від вільного розвитку мови до цілковито контрольованого розвитку мови й термінології. Зазначені сім ступенів є лише прикладами; між полюсами можуть бути й інші ступені приписування — залежно від мети конкретного випадку приписування.

У центрі моделі я розмістив три соціолінгвістичні чинники та позначив їхній поступовий вплив на різні ступені приписування.

Мовне планування загалом є доволі давньою предметною галуззю, принаймні в країнах Північної Європи та кількох інших західних країнах із мовами обмеженого вжитку або мовними меншинами, наприклад у Норвегії та серед каталонців. Багато теорій мовного планування були доволі нечіткими або зазнавали ідеологічного впливу. Однак протягом останніх десяти років можна спостерігати зростання зацікавленості й активності, спрямованих на збереження та розвиток національної мови або рідної мови відповідно, особливо як захист від посилення впливу англійської, помітного у фахових мовах багатьох галузей і виправдовуваного інтернаціоналізацією та глобалізацією. Для зміцнення галузі мовного планування, зокрема планування фахових мов, було представлено дедалі більше теоретичних праць (наприклад, Laurén et al. 2008: 139–195).

ВИСНОВКИ

З огляду на відносно короткі й часто лише фрагментарні відомості та зауваження щодо історичного розвитку науки про термінологію, які я міг запропонувати менш ніж за одну годину, — ґрунтовний опис потребував би щонайменше книжки, — я переконаний, що сьогодні можна стверджувати таке:

Поява науки про термінологію є логічним наслідком усвідомлення серйозних недоліків у професійній комунікації.

Наука про термінологію розвинулася з практичних питань, таких як настанови й рекомендації, покликані усунути недоліки комунікації, пройшовши етапи посиленого теоретизування та перевірки, і стала повноцінною наукою.

Сьогодні наука про термінологію відповідає всім вимогам, що висуваються до науки: вона має теоретичні засади, різноманітні сфери застосування, активну дослідницьку спільноту, добре розвинену діяльність із викладання й підготовки фахівців на академічному та практичному рівнях, а також широку видавничу діяльність.

Terminologija | 2011 | 18

2 3

Наука про термінологію має метастатус серед усіх інших наук, оскільки термінологія є передумовою для будь-якого створення знань та їх комунікації, упорядкування знань, обміну знаннями й поширення знань.

Наука про термінологію не обмежується якоюсь однією конкретною наукою чи групою наук, а слугує усім наукам, хоча деякі теоретичні підходи потрібно пристосовувати до природи різних наук.

Можливо, ви вважаєте, що ця оцінка надто позитивна і що ще багато чого потрібно зробити. Це цілком слушно: ще багато чого потрібно зробити, але це стосується всіх наук, адже теорії, підходи й застосування мають свій життєвий цикл, доки нові відкриття не змінять їх або не замінять. Наука про термінологію — не виняток; існує базове теоретичне підґрунтя, яке не виключає варіантів та інших поглядів, але ці варіанти й інші погляди не заперечують визнання термінології самостійною наукою — навпаки.

REFERENCES

Ahmad, Khurshid 1996: A Terminology Dynamic and the Growth of Knowledge: A Case Study in Nuclear Physics and in the Philosophy of Science. In: TKE’96 Terminology and Knowledge Engineering, C. Galinski, K.-D. Schmitz (eds.), Frankfurt a. M., 1–11.

Alexeeva, Larissa 2004: What is a Term? In: Russian Terminology Science (1992–2002), S. D. Shelov, V. M. Leichik (eds.), Wien: TermNet Publisher, 62–78.

Antia, Bassey Edem (ed.) 2007: Indeterminacy in Terminology and LSP; Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Arntz, Reiner; Picht, Heribert 1982: Einführung in die übersetzungsbezogene Terminologiearbeit; Hildesheim, Zürich, New York: Georg Olms Verlag.

Budin, Gerhard 1994: Do we need an Object Theory? In: International Conference on Terminology Science and Terminology Planning. Riga, 17–19 August 1992. International IITF-Workshop Theoretical Issues of Terminology Science. Riga, 19–21 August 1992. IITF-Series 4; Wien, 203–208.

Budin, Gerhard 2001: A critical evaluation of the state-of-the-art of terminology theory. In: Terminology Science & Research, vol.12 (2001), no. 1–2; 7–23.

Dahlberg, Ingetraut 1976: Über Gegenstände, Begriffe, Definitionen und Benennungen: Zur möglichen Neufassung von DIN 2330. In: Muttersprache 2/1976.

Felber, Helmut 1984: Terminology manual, Paris: General Information Programme and UNISIST.

Felber, Helmut; Budin, Gerhard 1989: Terminologie in Theorie und Praxis. Forum für Fachsprachenforschung, Tübingen: Gunter Narr Verlag.

Galinski, Christian; Picht, Heribert 1997: Graphic and Other Semiotic Forms of Knowledge Representation in Terminology Management. In: Handbook of Terminology Management, vol. 1; Sue Ellen Wright, Gerhard Budin (eds.), Amsterdam/Philadelphia, 42–61.

Grinev, Sergej 1993: An Introduction to Terminology Science (title translated from Russian), Moscow.

Grinev, Sergej 2004a: Evolution of Terminology and Culture: Establishing Foundations for Anthropological Linguistics. In: Siergiej Grinev-Griniewicz; Slawomir M. Raube; Patricia Thomas (eds.) Language and Culture: Establishing Foundations for Anthropological Linguistics, Bialystok: Wyzsza Szkola Finansow i Zarzadzania w Bialymstoku, 27–42.

24

H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution

Grinev, Sergej 2004b: Terminology in the era of globalisation. In: Russian Terminology Science (1992–2002), S. D. Shelov, V. M. Leichik (eds), Wien: TermNet Publisher, 49–61.

Grinev-Griniewicz, S.; Skopjuk, T.; Sorokina, E.; Thomas, P. (forthcoming) Foundations of Anthropolinguistics.

Hahn, Walther von 1983: Fachkommunikation. Entwicklung. Linguistische Konzepte. Betriebliche Beispiele; Berlin, New York: Walter de Gruyter.

Hoffmann, Lothar 1976/1984: Kommunikationsmittel Fachsprache. Eine Einführung, Berlin: Akademie-Verlag. (1984: 2. überarbeitete Auflage).

ISO 1087-1:2000 Terminology work – Vocabulary. Part 1: Theory and application.

Jónsson, Sigurdur 2007: Det vilda tänkandet och det kultiverade. Isländsk fackspråklig språkvård med tyngdpunkt på första hälften av 1900-talet, Vasa: Vasa University.

Jumpelt, R.W. 1961: Übersetzung naturwissenschaftlicher und technischer Literatur. Sprachliche Maßstäbe und Methoden zur Bestimmung ihrer Wesenszüge und Probleme, Berlin: Langenscheidt.

Kalverkämper, Hartwig 1992: Hierarchisches Vergleichen als Methode in der Fachsprachenforschung. In: Kontrastive Fachsprachenforschung. Baumann, K.-D.; Kalverkämper, H. (eds.). Forum für Fachsprachenforschung Band 20, Tübingen: Gunter Narr Verlag, 61–77.

Laurén, Christer; Picht, Heribert (Hg.) 1993: Ausgewählte Texte zur Terminologie, Wien: TermNet.

Laurén, Christer; Myking, Johan; Picht, Heribert 1998: Terminologie unter der Lupe. Vom Grenzgebiet zum Wissenschaftszweig, Wien: TermNet.

Laurén, Christer; Picht, Heribert 2000: Att överföra budskap från en tid till en annan. En semiotisk studie. In: Fackspråk och Översättningsteori. VAKKI-symposium XX. Vasa 11–13.2.2000, Vasa: Vasa universitet, 215–223.

Laurén, Christer; Picht, Heribert 2006: Approaches to Terminological Theories. A Comparative Study of the State-of-the-Art. In: Picht, Heribert (ed.): Modern Approaches to Terminological Theories and Applications, Bern: Peter Lang, 163–184.

Laurén, Christer; Myking, Johan; Picht, Heribert; Jónsson, Sigurdur 2008: Insikter om insikt. Nordiska teser om fackkommunikation, Novus Forlag: Oslo.

Moschitz-Hagspiel, Birgit 1994: Die Sowjetische Schule der Terminologie (1931–1991), Wien: TermNet, IITF-Series 5.

Nu opponent

Shelov, Serguey D.; Leichik, Vladimir, M. (eds.) 2004: Russian Terminology Science (1992–2002), Wien: TermNet Publisher.

Weissenhofer, Peter 1995: Conceptology in Terminology Theory, Semantics and Word-formation. IITF-Series 6, Wien: TermNet.

Wright, Sue Ellen 2009: Jenseits der Fachkommunikation – ein Blick in die Zukunft der Terminologie. In: eDITION, Terminologiemagazin, 2/2009; 10–14.

Wright, Sue Ellen 2007: Coping with indeterminacy. Terminology and knowledge representation resources in digital environments. In: Indeterminacy in Terminology and LSP. Bassey Edem Antia (ed.), Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 157–179.

Wüster, Eugen 1931/1970: Internationale Sprachnormung in der Technik. Besonders in der Elektrotechnik. 3. abermals ergänzte Auflage, Bonn: H. Bouvier u. Co. Verlag.

Wüster, Eugen 1959/60 (2000): Das Wörten der Welt schaubildlich und terminologisch dargestellt. In: Terminologie und Wissensordnung; H. Picht, K.-D. Schmitz (Hrsg.); Wien: TermNet Publisher.

Wüster, Eugen 1968: The Machine Tool, London: Technical Press.

Wüster, Eugen 1974 (2000): Die allgemeine Terminologielehre – Ein Grenzgebiet zwischen Sprachwissenschaft, Logik, Ontologie, Informatik und den Sachwissenschaften. In: Terminologie und Wissensordnung; H. Picht, K.-D. Schmitz (Hrsg.); Wien: TermNet Publisher.

Wüster, Eugen 1979: Einführung in die Allgemeine Terminologielehre und Terminologische Lexikographie; Wien, New York: Springer Verlag.

TERMINOLOGIJOS MOKSLAS: ISTORIJA IR RAIDA

Straipsnis pradedamas istorinių terminologijos mokslo formavimosi aplinkybių apžvalga, kurioje aptariami Wirtschaftslinguistik judėjimas ir terminologijos pradininkų – E. Wüsterio, E. Drezeno ir D. Lotte’s – darbai. Išskiriama keletas teorinių terminologijos mokslo pagrindų raidos etapų, kuriuos parodo L. Hoffmanno ir H. Kalyverkämerio modeliai. Keliami klausimai, ar terminologija yra atskira disciplina ir ar galima kalbėti apie terminologijos mokyklas. Apžvelgiamos žinių sritys, turėjusios įtakos terminologijos teorijos raidai, t.y. objektas ir sąvoka, objektų ir sąvokų vaizdavimo formos, žinių tvarkyba ir terminografija. Kalbama apie terminologijos mokymą, terminijos standartizavimą, specialiosios kalbos ir terminologijos planavimą, aptariamas deskriptyvinis ir preskriptyvinis požiūris į terminologiją ir jos planavimą. Kaip išvados formuluojami penki teiginiai apie terminologijos teorijos bei jos taikymo raidą ir dabartinę padėtį.

Gauta 2011-11-14

Heribert Picht

E-mail [email protected]

26

H. Picht | The Science of Terminology: History and Evolution