До розуміння однозначності наукових термінів

STASYS KEINYS

КЛЮЧОВІ СЛОВА: термін, науковий термін, термінологія, однозначність

Сівши писати цю статтю, я дістав із якогось закутка пам’яті слова письменника із Шетеня (поблизу Кальнаберже), професора літератури, нобелівського лауреата Чеслава Мілоша: «<...> назвати й замкнути птаха в літерах — це майже те саме, що мати його назавжди» (Milošas 1991: 124). Я зрадів, що ця думка може стати в пригоді для ширшої розмови про терміни. Адже за п’ять десятиліть, протягом яких я безпосередньо пов’язаний також із термінами й термінологією, мені не раз доводилося чути й читати, що термін має бути одним і тим самим не лише для всіх користувачів, а й мало не навіки. Однаковим і за формою, і за значенням, тобто, як назва того птаха, з однією формою та одним значенням. Ось пара з багатьох можливих свідчень цього.

Перше. Рівно сто років тому на загальних зборах Литовського наукового товариства (тогочасної нашої Академії наук) лікар, як сказали б у народі, — доктор Казис Грінюс, пояснюючи «Чого можна вимагати від наукової термінології?», насамперед зазначив: «Для кожного поняття має бути одна назва, одне слово, адже науковий термін — це справжнє nomen proprium і має бути лише один¹ (Grinius 1914: 432–433).

Друге свідчення таке: «Термін — це у вступі до загальної філології зовсім маленька цитата. Згідно з правилами цитування термін має зберігати одне й те саме значення в усіх наукових працях певної галузі знань», — так близько тридцяти років тому навчав студентів професор-філолог Московського університету імені Михайла Ломоносова Юрій Рождественський (Рождественский 1979: 141).

Можна сказати, що однозначності терміна, про яку йшлося вище, давно прагнуть, а взявшись стандартизувати не лише вироби, а й самі їхні

¹ Мову цитат у статті не виправлено, лише де-не-де позначено наголос.

Terminologija | 2013 | 20

47

і назви їхніх частин, це прагнення стало однією з найважливіших вимог термінології. Не дивно, що у своїх термінологічних працях особливо наголошували на цьому інженери, які активно працювали на ниві стандартизації з четвертого десятиліття минулого століття: росіянин Дмитро Лотте (1898–1950), австрієць Еугенас Вюстер (1898–1977) і латвієць Ернест Дрезенас (1892–1937), який у той самий час працював у Росії над стандартизацією. Теорія терміна, побудована передусім на логіці, яку розробили двоє перших, жива й донині, хоча після Другої світової війни мовознавці, принаймні частина з них, почали зсередини ширше досліджувати фахову мову й термінологію та значно пом’якшили категоричність цих вимог. Адже мова має систему значень і способів їх вираження, що складалася сотні років, а з урахуванням прамов — тисячоліттями, і пронизала свідомість її користувачів; ця система є спільною і для загальної, і для фахової мови. Насильне втручання в неї та зміна вимогами, нав’язаними ззовні, не є корисною для суспільства, тобто для користувачів цієї мови, справою. Це чудово розумів і майже в той самий час, навіть трохи раніше, висловив сучасник згаданих інженерів, наш філософ і термінолог, професор Стасис Шалкаускіс (1886–1941). У студії з теорії термінології, опублікованій тоді в довоєнному Logos журналі, а нині передрукованій у Raštai, він писав: «<...> і потрапивши до наукової термінології, слова не застигають семантично, а піддаються подальшій еволюції, яка ніколи не припиняється, доки мова живе в дусі народу» (Šalkauskis 1991: 43).

Розглядаючи питання однозначності як слова, так і терміна, не слід забувати, що самі слова vienareikšmis, vienareikšmiškas ir vienareikšmiškumas не є однозначними. У Словнику сучасної литовської мови від другого видання розрізняють два значення цих слів залежно від того, чи має розглядуване явище, по-перше, лише одне значення, а по-друге, — те саме значення (DŽ 1972: 934). Схоже, що обидва ці значення мають на увазі, коли говорять або пишуть про семантику термінів. І хоча, перелічуючи ознаки термінів, зазвичай або принаймні найчастіше згадують лише наявність одного значення, у наведеній раніше цитаті з книжки Й. Рождественського наголошено саме на збереженні того самого значення (задля точності тут цю цитату повторено мовою оригіналу): «Термин является как бы минимальной цитатой. По правилам цитирования термин должен сохраняться в одном и том же значении во всех научных сочинениях, принадлежащих к определенной области знания.» Щиро кажучи, таку категоричність цього автора нелегко зрозуміти, адже він пише не про ізольований термін як такий, як одиницю, член певної системи, не про нормування чи фіксацію терміна, а про його вживання.

48

Stasys Keinys | Dėl mokslo terminų vienareikšmiškumo supratimo

Про ці два випадки існування термінів (фіксацію та нормування, з одного боку, і вживання — з другого) варто постійно пам’ятати в термінологічній роботі й наукових дослідженнях. У працях із нормування та фіксації, тобто у термінологічних словниках, енциклопедіях, стандартах тощо, термін ніби застиглий, закостенілий, подано саму суть його значення. Тут легко подати його таким, яким бажано, — однозначним, без синонімів тощо. Але життя термінові дає користувач; саме він, насамперед автор наукового тексту (а поряд із ним не слід забувати й про адресата — слухача, читача), визначає, чи вживається (і розуміється) термін так само, як його встановив нормувальник або нормувальники, чи його значення в якомусь аспекті звужується, розширюється, переноситься або уточнюється. Зрештою, ми ж не вважаємо, що фахівці з нормування, на відміну від усіх інших людей, — безпомилкові всезнайки, які краще за всіх інших здатні збагнути й назвати термінами позначувані явища.

На це явище звернув увагу Ст. Шалкаускіс і влучно висловив його так: «Семантична еволюція термінології має підставу в тому факті, що кожне слово набуває своєрідного відтінку від контексту, у якому воно вживається» (Šalkauskis 1991: 43). А трохи далі продовжив: «Слід чітко розуміти, що сама природа мови зовсім не вимагає так суворо встановлювати сенс і значення слів, щоб не залишалося свободи своєрідно вживати ці слова відповідно до того, чого можуть вимагати особливості нових контекстів. Застигання сенсу й значення слів у залізних рамках словника, встановлених раз і назавжди, настільки обмежило б вільний перебіг людської думки, що його інтелектуальна ініціатива дуже від цього постраждала б» (Šalkauskis 1991: 44).

Можна було б припустити, що це свідчить про згадане зіткнення поглядів і розуміння інженерів та загалом дослідників так званих точних наук, з одного боку, і філософа та загалом дослідників гуманітарних наук — з другого, яке випливає з відмінностей в об’єкті, характері й потребах цих наук. Однак філософія є не лише окремою наукою, а й загальною методологією науки, а розвиток властивий усім науковим галузям так само, як і всьому буттю. Не є винятком і мова з її термінологією.

До речі, у наших термінологічних словниках терміни зазвичай подають без прикладів уживання; нерідко автори наукових праць також не пояснюють відхилень чи варіантів значення, у яких самі вживають ці терміни, тож розібратися, що саме хотіли повідомити таким терміном, доводиться самим читачам або слухачам.

Треба сказати, що загальне твердження про те, що терміни мають бути однозначними, а їхня неоднозначність є вадою термінології, чимало фахівців із різних галузей сприймають буквально, як догму, і починають

Terminologija | 2013 | 20

49

застосовувати до всієї термінології мови. Однак із прагненням до цілковитої, абсолютної однозначності погодитися неможливо, адже для його втілення довелося б здійснити величезний переворот у термінології й, як уже згадувалося, зруйнувати систему найменувань, усталену впродовж тривалого часу та вкорінену у свідомості мовців. Чи справді знайшлися б охочі, щоб термін šaknis уживався тільки в ботаніці, ще й у рослинництві, та критикували б мовознавців, анатомів і фахівців інших галузей за те, що вони, переносячи значення, пристосували цей термін із ботаніки до своїх наук? Навряд чи нам було б легше розуміти одне одного, якби слово taškas мало тільки звичне в загальній мові значення «кругла позначка, плямка» (LKŽ XV 982), а для мовознавства, математики, фізики, техніки, спорту та інших галузей щоразу вигадували б або запозичували якісь інші назви. Щоправда, мова має у своєму розпорядженні способи й засоби для такого перевороту в словнику, однак перенесення значення слів або термінів, їх пристосування — це також один із найхарактерніших способів задовольняти потребу в називанні. Крім того, цей спосіб допомагає захистити мову від напливу новотворів і/або запозичень з інших мов, а отже, він ощадний для мови й дуже зручний для користувача, бо вживати звичне слово чи термін, хай навіть дещо змінений і пристосований за значенням до іншої галузі, набагато простіше, ніж збагнути й запам’ятати нове, зовсім незнайоме, не вмотивоване в мові запозичення або, як нерідко трапляється, незвично утворений неологізм.

Ближчою до дійсності видається вимога однозначності терміна або, як, на мою думку, точніше сказати, побажання такої однозначності в тій галузі чи системі, до термінології якої він належить. Зазвичай згадують і близько пов’язані галузі, але випадки, коли терміни, вживані в різних галузях, мали б цілком однакове значення, схоже, трапляються рідко або навіть дуже рідко. Хіба що з великою натяжкою можна згадати, наприклад, назви органів мовлення, запозичені з анатомічної номенклатури або, можливо, в окремих випадках безпосередньо з живої загальної мови для мовознавства (насамперед фонетики, або вчення про звуки) (мабуть, ніхто не схвалив би мовознавця, який для цього став би утворювати неологізми чи вживати запозичення з якоїсь іншої мови). Однак відразу ж, ніби забувши власні назви органів мовлення, той чи інший фонетист для позначення звуків, утворених за допомогою цих органів, уживає литуанізовані прикметники-запозичення dentalinis «зубний», labialinis «губний», nazalinis «носовий», uvuliarinis «язичковий» тощо, а також запозичені назви відповідних явищ labializacija, nazalizacija тощо. Щоправда, це інше питання — однозначності термінів, а отже, не тема цієї статті, але воно цілком невіддільне від неї, адже форма й значення становлять єдність у двоїстості, дві необхідні сторони того самого знака, без яких він не міг би існувати.

50 Stasys Keinys | Dėl mokslo terminų vienareikšmiškumo supratimo

Перенесення терміна до іншої галузі найчастіше пов’язане з пристосуванням, уточненням або зміною його значення. І, мабуть, не в одному випадку може виникнути бажання об’єднати такі часткові (окремих галузей) терміни в один своєрідний надтермін із найзагальнішим значенням. Адже, здається, очевидно, що компонент терміна morfologija, який із біології потрапив до мовознавства та деяких інших наук, став таким надтерміном, що означає «наука про форми», тоді як у цих галузях та їхніх розділах уживаються терміни зі значенням, звуженим відповідно до досліджуваного об’єкта, наприклад, augalų morfologija, gyvūnų morfologija, kalbos (žodžių) morfologija, kraujo morfologija, однослівні citomorfologija «морфологія клітини», geomorfologija «морфологія землі» тощо. До речі, принаймні в тлумачних словниках нашої мови, а також в енциклопедіях зазвичай наводять лише окремі значення, розмежовані за галузями науки. Можливо, це пов’язано з тим, що, здається, досі немає такої науки, як загальна морфологія. Однак це не повинно заважати розрізненню значень слів.

Намагаючись зрозуміти сказане, ми потрапляємо у сферу відношень значень загальнонаукових термінів та термінів інших ширших галузей (такі загальні терміни, що зазвичай мають найширше значення, можна було б назвати наявними, справжніми, надтермінами), а також міждисциплінарних термінів — із значеннями термінів окремих наукових галузей та їхніх розділів; інакше кажучи, у сферу зв’язків між термінами ширшого й вужчого обсягу, між однозначністю та неоднозначністю. Наприклад, слово forma є загальнонауковим, технічним і мистецьким терміном, який у найширшому значенні вживається у філософії — «елемент дійсності й процесу пізнання, що надає пізнаваним об’єктам окремішності та тотожності» (VLE VI 187). В окремих сферах і галузях людської діяльності цей термін уживається самостійно або як компонент складених термінів у відповідно пристосованому й визначеному значенні; наприклад, у мовознавстві forma найчастіше вживається у двох значеннях — ширшому «вираження, вияв» і вужчому, конкретнішому «граматичний рід» (пор. EWJP 1978: 89; DL 1980: 222–223; KTŽ 1990: 65, 75, 88, 166, 241; Булыгина, Крылов 1990: 557–558).

Якщо розглядати це і з погляду ширшої, і з погляду вужчої семантики терміна окремої галузі чи її розділу, то те, скільки й яких за широтою значень приписується окремому термінові чи їхній групі, залежить і від того, як розуміють та розмежовують термінологічне значення, якими є його відношення з позначуваним поняттям, його обсягом і самим позначенням, а також від того, наскільки під час називання зважають на системні тенденції мовного словника. Скажімо, у сучасній літературній мові усталено, що слова й терміни, утворені від назв осіб за родом занять за допомогою суфікса -ystė, позначають теорію та практику (науку й підприємництво) відповідної галузі чи розділу.

Terminologija | 2013 | 20

51

наприклад: bitininkystė, daržininkystė, gyvulininkystė, jūrininkystė, oreivystė, paukštininkystė, žemdirbystė тощо. Однак у термінології трапляються винятки: поряд із miškininkystės, можливо, через надто гостре відчуття неоднозначності терміна, можливо, через гідність науковців або через обидві причини водночас, а може, й з якоїсь іншої причини, з’явилася назва науки miškotyra, а від неї й слово на позначення дослідника — miškotyrininkas. Деякий час тому також пропонували позбавити bibliotekininkystės значення науки, а цю науку називати bibliotekotyra або навіть bibliotekologija. Правду кажучи, вельми сумнівно, чи варто такими новотворами розхитувати усталений лад мовного найменування.

Не слід забувати, що у працях із фіксації термінів можуть наводитися не всі значення включених до них термінів. Наприклад, приблизно три десятиліття тому, працюючи разом із Казімерасом Гайвеніусом над словником мовознавчих термінів, я переглянув чимало доступних термінологічних словників кількох мов і здивувався, що назву кожної частини мови в них пояснюють лише як граматичний клас слів, але не згадують про таке ж давнє, проте значно частіше вживане у працях з мовознавства й мовної практики значення — окреме слово цього класу. Ми домовилися подати в словнику терміни цієї групи з двома значеннями (до речі, після виходу словника за це нас похвалив не один мовознавець).

І словники термінів, і особливо вживання у фаховому мовленні показують, що певна частина термінів має не одне значення. Це особливо властиво загальнонауковим термінам і термінам окремої науки. Серед термінів, уживаних у мовознавчих працях, дуже виразним свідченням неоднозначності є основний термін kalba, яким литовською найчастіше передають не лише знамениту тріаду Фердинанда де Соссюра langue, parole, langage, а й чимало інших значень. Російський філософ і філолог, професор Олексій Лосєв розглядав багатозначність загальних термінів у статті «Багатозначність термінів теорій знака й символу», опублікованій 1978 року (передрукованій 1982 року), де писав: «Такі терміни, як ženklas, reikšmė, struktūra, modelis, simbolis, у вжитку різних авторів мають десятки різноманітних значень. Не слід думати, що в цій галузі обов’язково має існувати якась одна-єдина термінологія, яка відкидає інші термінологічні принципи. Єдине, чого можна вимагати від авторів, — щоб, користуючись тією чи тією системою термінів, вони послідовно дотримувалися своєї термінології й щоразу не переходили від прийнятої ними системи до якоїсь іншої» (Лосев 1982: 220).

52

Stasys Keinys | Dėl mokslo terminų vienareikšmiškumo supratimo

Існують, незалежно від того, схвалені вони термінологами чи ні, не лише загальні, а й часткові значення, уживані в наукових та інших галузях, напрямах, течіях, школах і навіть окремими авторами; зрештою, є значення, притаманні лише певним текстам або їхнім групам, які, мабуть, найчастіше взагалі ані пропонують, ані відхиляють. Вони просто існують і вживаються доволі часто. Про такі індивідуальні значення термінів, уживані ним самим, професор Альгірдас Юліус Греймас говорив 1971 року під час лекції «Проблеми загальної семіотики» у Вільнюському університеті: «Якщо я насамперед розрізняю системи цінностей, тобто аксіології, та організації функціонування цінностей, які називаю ідеологіями, то це моя особиста термінологія, і прошу не сприймати її як священне слово. Я лише хочу сказати, що тут зручно розрізняти одне: систему цінностей як статичну систему (я називаю її аксіологією) і систему цінностей, задану людям як модель діяльності, яку я називаю ідеологією. Це не обов’язково відповідає розрізненням, що їх проводить соціологія» (Greimas 1991: 48). Це зауваження про термінологію найвидатнішого й найвідомішого у світі науки литовського науковця цілком узгоджується із задумом цієї статті та її головною думкою: наукові терміни не слід утискати у вузькі рамки загальної однозначності, обов’язкової для всіх, адже термінологічні настанови — це не військові статути, а науковці — не сліпі їхні виконавці. Інакше наука не була б творчістю, а також співтворцем мовної творчості.

Мова науки має чимало однозначних термінів, але також багато термінів, які розуміють і тлумачать по-різному. Причини цього різноманітні, як і способи прояву. Я не мав наміру й не сподівався в цій статті охопити проблематику однозначності та багатозначності термінів, варту, можливо, не однієї книжки. Метою було лише обговорити проблемність цього питання на матеріалі однієї галузі — науки — і нагадати користувачам, творцям та упорядникам наукових термінів, що як у дослідницькій, так і в практичній термінологічній роботі не завжди доречно вживати слова з наказовим значенням reikalavimas, draudimas, privaloma, negalima, і що, мабуть, ми не завжди знаємо, чи справді певний термін є однозначним і тим паче чи матиме він те саме, єдине значення згодом. Адже мова науки, а отже й її терміни, змінюється разом із розвитком науки; вона змінюється нині, як і завжди, бо, за словами Ромуальда Гранавскаса з його нарису «Дванадцять чорних круків, що літають навколо Даукантаса», «<...> наука також є свободою, а незнання — це залізні ланцюги на шиї та дубові колодки на ногах» (Granauskas 1995: 272).

Terminologija | 2013 | 20

5 3

LITERATŪRA

DL 1980: Dictionnaire de linguistique par J. Dubois, M. Giacomo, L. Guespin, Chr. Marcellesi, J.-B. Marcellesi, J.-P. Mével, Paris: Librairie Larousse.

DŽ 1972: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. II papildytas leidimas. Ats. red. J. Kruopas, Vilnius: Mintis.

EWJP 1978: Encyklopedia wiedzy o języku polskim. Pod redakcją St. Urbańczyka, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich Wydawnictwo.

Granauskas R. 1995: Vakaras, paskui rytas: Apsakymai ir apysakos, Vilnius: Leidybos centras.

Greimas A. J. 1991: Iš arti ir iš toli: Literatūra, kultūra, grožis, Vilnius: Vaga.

Grinius K. 1914: Apie botanikos organografijos lietuviškąją terminologiją. – Lietuvių tauta. Kn. 2, d. 3 (1912–1913). Yra ir atskiras K. Griniaus darbo atspaudas.

KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys St. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa.

LKŽ XV – Lietuvių kalbos žodynas 15. Vyr. red. K. Ulvydas, Vilnius: Mokslas, 1991.

Milošas Č. 1991: Isos slėnis. Vertė A. Kalėda, Vilnius: Vaga.

Šalkauskis St. 1991: Terminologijos teorija ir bendroji filosofijos terminija. – Raštai 2. Filosofijos ir pedagogikos terminija, Vilnius: Mintis.

VLE VI – Visuotinė lietuvių enciklopedija 6. Vyr. red. A. Račis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2004.

Булыгина Т. В., Крылов С. А. 1990: Форма в языкознании. – Лингвистический энциклопедический словарь. Гл. ред. В. Н. Ярцева, Москва: Советская энциклопедия.

Лосев А. Ф. 1982: Знак. Символ. Миф: Труды по языкознанию, Москва: Издательство Московского университета.

Рождественский Ю. В. 1979: Введение в общую филологию, Москва: Высшая школа.

ABOUT UNDERSTANDING THE UNAMBIGUITY OF THE TERMS OF SCIENCE

Unambiguity is usually treated as one of the important features of a term and quite often it is viewed as one of the main requirements of terms. Therefore polysemy of a term is treated as a fault. However, polysemous terms are quite frequent in term recording works (special dictionaries, encyclopaedias, etc.) as well as in scientific texts of various domains. This article deals with the problem of unambiguity of terms of science in respect of science development and naming system of the language.

First of all it is noted that the words and terms vienareikšmis (unambiguous) and vienareikšmiškumas (unambiguity) are not unambiguous themselves, because on the one hand they mean ‘having only one meaning’ and on the other hand – ‘having the same meaning’. When speaking about the unambiguity of terms often both these meanings are kept in mind, but more frequently the oneness of term meaning is emphasized.

The Lithuanian philosopher Stasys Šalkauskis (1886–1941) who published his works on terminology theory and practice from 1927 onwards gave a reasoned argument against strict restraint of the meaning of terms. In his work Terminologijos teorija (Terminology Theory) Šalkauskis wrote: “<...> ir patekę į mokslinę terminiją, žodžiai nesustingsta semantiniu atžvilgiu, o yra palenkti tolimesnei evoliucijai, kuri niekados nesibaigia, kol kalba yra gyva tautos dvasioje” (translation: “<...> and when words make their way into scientific terminology they do not freeze in semantic respect, but are inclined towards further evolution which never stops while the language is alive in the spirit of a nation”). These words are very important for the cognition of the essence of science and its language creation.

The article rejects an absolutization of unambiguity of scientific terms and argues that the main manifestation of the existence of terms is not their fixation in

54

Stasys Keinys | Dėl mokslo terminų vienareikšmiškumo supratimo

dictionaries or encyclopaedias, but scientific texts where terms are used not only in general, but also in partial meanings specific to particular domains and scientific schools as well as in some individual meanings characteristic to particular scientists or to some of their works. This is viewed as a natural thing for the language and terminology of science, because only terminology theory and practice which do not restrict the freedom of scientific creative work can facilitate the development of scientific cognition and ensure the progress of science.

К ВОПРОСУ О ПОНИМАНИИ ОДНОЗНАЧНОСТИ ТЕРМИНОВ НАУКИ

Однозначность обычно считается важной чертой терминов, нередко даже одним из основных к ним предъявляемых требований, а многозначность – недостатком терминологии. Но как в работах по фиксации научных терминов (в специальных словарях, энциклопедиях и т.п.), так и особенно в научных текстах неоднозначные термины не являются редким исключением. В настоящей статье обсуждается проблема однозначности научных терминов в контексте развития науки и номинативной системы языка.

С начала обращается внимание на факт неоднозначности самих слов и терминов vienareikšmis «однозначный» и vienareikšmiškumas «однозначность» – 1) имеющий только одно значение, 2) имеющий тождественное (неизменённое) значение. К терминологии относят оба этих значения, но чаще подчёркивается единственность значения термина.

В литовском терминоведении против строгого ограничения значения терминов аргументированно выступил философ и терминолог профессор Стасис Шалкаускіѕ (Stasys Šalkauskis, 1886–1941), с 1927 года включившийся в разработку теории терминологии и создавший словарь философских терминов. В труде по теории терминологии он писал, что после попадания в терминологию науки слова не прекращают семантического развития, которое никогда не оканчивается пока язык остаётся живым в духе народа.

Далее в статье показана несостоятельность абсолютизации однозначности научной терминологии, доказывается, что основной сферой существования терминов является не фиксация в словарях или энциклопедиях, а тексты науки, в которых термины используются не только в общих, но и в частных, в том числе свойственных для отдельных научных направлений, школ, значениях. Кроме того, термины употребляются и с индивидуальными значениями, характерными как для отдельных учёных, так и отдельным их трудам. Это считается естественным, так как только ненарушающая свободы научного творчества терминология способствует успешному развитию научного познания и самой науки.

Gauta 2013-11-12

Stasys Keinys Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius E. paštas [email protected]

Terminologija | 2013 | 20

55