LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, I

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

НАГОЛОС І АКУТ У КРЕТИНГСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ

J. ALEKSANDRAVIČIUS

Тут описано наголос і акутацію в кретингському діалекті. До описуваної території входить не лише Кретинга, а й деякі місцевості поблизу Кретинги, а саме: Паланга, Дарбенай, Картена та ін. За класифікацією, прийнятою в дослідженнях литовської діалектології, описуваний діалект належить до приморського діалекту дунінінків жемайтської говірки.

Оскільки особливості діалекту як мовної системи найвиразніше виявляються при порівнянні з літературною мовою, тут наголос і акутацію розглянуто переважно методом порівняння з літературною мовою.

Наголос

Наголошування в приморському діалекті дунінінків жемайтської говірки дуже відрізняється від наголошування в літературній мові. Особливо примітна тут невідповідність місця наголосу літературній мові. Найхарактернішими рисами наголошування в приморських жемайтських говірках є відтягування наголосу та схильність мати в словах не один, а два наголошені склади. Саме через ці особливості наголошування місце наголосу в діалектних словах здебільшого й відрізняється від літературної мови.

Імовірно, на виникнення відтягування наголосу вплинули куршська та селонська мови.

Відтягування наголосу — це схильність у діалекті переносити наголос із кінця слова на початок. Відтягування наголосу буває двох типів: в одних діалектах наголос відтягується лише за певних умов, а в інших — за всіх умов (за винятком закінчення з твердим спадним наголосом). Коли наголос відтягується не в усіх випадках, а з короткого закінчення (давнього твердого наголосу) лише на довгу основу, наприклад, gȉvė ~ gyva (басейн річки Муша), таке відтягування наголосу називають умовним відтягуванням наголосу¹.

Другий тип відтягування наголосу — це такий, коли наголос із закінчення зі спадним наголосом і з короткого закінчення (за винятком закінчення з твердим наголосом, із якого наголос зовсім не відтягується) переноситься на будь-яку основу — довгу чи коротку:

¹ Див. Archivum Philologicum, 4, 32, Kaunas (1933).

7. Kalbotyros klausimai

97

ža.u,kā ~ laukāi, rọ.n,kā ~ rankā, gė,rā ~ gerā, ša,kā ~ šakā (північні та північно-західні жмудини), laūkai ~ laūkai, gžīva ~ gyvā, šaka ~ šakā (Йонішкіс)². Таке відтягнення наголосу називається загальним відтягненням наголосу.

Кретингське наріччя має загальне відтягнення наголосу. Тут наголос відтягується з циркумфлексного довгого та короткого закінчення (за винятком циркумфлексного довгого закінчення, напр.: sakâu ~ sakáu (кажу), darā ~ darái (робиш), laukāms ~ laukáms) на кожен корінь — довгий і короткий: lā.u,kā ~ laukāi, dā.r,žā ~ daržai, vie,žīs³ ~ vėžys, rọ,gīs ~ rugys, kộp,rà ~ kuprà, mėg,là ~ migla.

У Кретингському наріччі варто відзначити своєрідність відтягнення наголосу. Тут наголос відтягується не повністю, а розподіляється між початком і кінцем слова: частина наголосу переноситься на початок слова, а інша частина залишається на попередньому місці наголосу. Тому після відтягнення наголосу в слові з’являються два наголоси — крім старого, з’являється ще й новий наголос, який називається відтягнутим наголосом: ša,kā ~ šakà, lė.ntā ~ lentà, rọ.n,kā ~ rankà, gāi,dīs ~ gaidýs, á.rk,līs ~ arklys, lọ.n,gā ~ langāi, vie,žīs ~ vėžys, dọ.u,bže ~ duobė.

За силою голосового видиху ці два наголоси в наріччі неоднакові: відтягнутий наголос сильніший за старий, який називається побічним наголосом. К. Буга у вступі до свого словника наголошує, що «Жмудини, крім нового перенесеного наголосу, вимовляють і старий наголос закінчення, який, однак, слабший за новий»⁴. Побічний наголос наріччя відповідає наголосу літературної мови, напр.: akìs ~ à,kės, ausìs ~ à.u,sės.

Слід зазначити, що не в усьому наріччі жмудинів-доунинінків трапляється така своєрідність відтягнення наголосу, коли під час відтягнення наголос поділяється на дві частини. У північно-східному куті наріччя жмудинів-доунинінків (Veg eriai, Klykoliai, Akmenė), який входить до ареалу загального відтягнення наголосу, наголос повністю переноситься з кінця слова на початок, не залишаючи жодних слідів на попередньому місці: rọ.nka ~ rankà, āusės ~ ausis. У цьому випадку наголос повністю переноситься з кінця слова на початок, тож у слові утворюється лише один наголос.

У наріччі є слова, що мають по три й чотири наголоси; вони виникають у три- чи чотирискладових словах, коли наголос відтягується з кінця слова на початок: šė,lộmà ~ šilumà, blėz,dingà ~ blez dingà (ластівка), dá.r,bėninkùs ~ darbininkùs, drė,gọntùs ~ drigantùs (жеребців), vė,lienėjė ~ velėnijà.

Третій наголос (другий від кінця) тут називається побічним відтягнутим наголосом. Він виникає внаслідок перенесення наголосу з кінця слова на початок, коли в кінці слова зберігається не лише старий наголос, а й наголошується сусідній із ним склад. Саме цей склад і має побічний відтягнутий наголос. Він називається побічним відтягнутим тому, що слабший за відтягнутий, сказали б, за основний відтягнутий наголос, але сильніший за побічний наголос.

² Žr. Archivum Philologicum, 4, 32, Kaunas (1933).

³ Усі приголосні перед голосними ę, į (i) та дифтонгом ie, а приголосні č, g, k, l, š, ž також перед голосними e, ė (ę, ē) і дифтонгами ei, ėi не позначаються жодним знаком м’якості, оскільки в цих випадках вони завжди м’які.

Тут використано транскрипцію, запропоновану програмою збирання матеріалів для «Атласу литовської мови» (1956).

⁴ K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, 1 sąs., LI, Kaunas, 1924.

98

У говірці є слова з двома наголосами, що виникли не внаслідок відтягнення наголосу, а через схильність наголошено вимовляти довгі склади. Говорячи про виникнення наголосу через схильність наголошено вимовляти довгі склади, ми стикаємося з двома наголосами — основним і відсунутим.

Основним наголосом тут називається такий наголос, який мають слова, що не відтягують наголос із кінця слова на початок. Такі слова, що не відтягують наголос, крім основного, можуть мати ще один наголос — так званий відсунутий. Він властивий словам, у яких після основного наголосу в говірці є довгий склад. Довгий склад, що стоїть після основного наголосу, у говірці вимовляється наголошено. Через вимову такого складу з наголосом виникає ще один наголос, крім основного, — відсунутий. Він називається відсунутим, бо основний наголос ніби поділяється на дві частини, і одна його частина наче відсувається з початку слова до кінця, тобто наголос розподіляється між початком і кінцем слова: árk,lõu ~ arkliuo (arkliui), vã,kõu ~ vaikuo (vaikui), sẽi,nã ~ sienai, šǫ,nẽi ~ šunie (šuniui), prãus,tẽis ~ prausties (praustis). Основний наголос вимовляється сильніше, а відсунутий — слабше.

Виникнення відсунутого наголосу — це дія, ніби зворотна до відтягнення наголосу з кінця слова на початок.

Відсунутий наголос трапляється тоді, коли після основного наголосу стоїть довгий склад або склад, що став довгим унаслідок випадіння короткого голосного закритого закінчення: lõn,gõu ~ lánguo (langui), trũo,bã ~ tróbai, kãrk,lã ~ kãrklai, bīm,bãls ~ biṁbalas, vẽr,pãls ~ vẽrpalas, giẽ,rãls ~ gėralas, dū,bẽls ~ dóbilas, kẽr,mẽns ~ kìrminas, žǭ,sẽns ~ žąsinas, kón,dõuls ~ kánduolas (branduolys).

У деяких випадках у словах із відсунутим наголосом основний наголос має коротку інтонацію. Це відбувається тоді, коли склад, на який падає основний наголос, утворений коротко вимовлюваним голосним: kã,tẽns ~ kãtinas, ã,vẽns ~ ãvinas, stã,lõu ~ stãluo (stalui), gà,lõu ~ gãluo (galui), ã,vẽi ~ ãvie (aviai), šã,kã ~ šãkai, sǫk,tẽis ~ sùkties (suktis). Слід зазначити, що в тих випадках, коли в слові немає відсунутого наголосу, наголос має довгу інтонацію: kãtẽna ~ kãtiną, ãvẽno ~ ãvinų, stãla ~ stãlo, gãla ~ gãlą, ãvis ~ ãvys, šãkas ~ šãkos.

Складні слова, як правило, будучи багатоскладовими, найчастіше мають по два наголоси — основний і відсунутий. У цих випадках, як і в нескладних словах, відсунутий наголос іде після основного. Відсунутий наголос мають переважно ті складні слова, у яких основний наголос падає на сполучний голосний або на першу частину складного слова: avẽ,kãilis ~ avikailis, galvūo,vẽršis ~ galvovi̇ršis, saulẽ,kãita ~ saulėkaita, griẽblà,kūotis ~ grėblãkotis, ognà,vẽitė ~ ugnãvietė, akì,brǫ́ukšmis ~ akibruokšmis, sãldà,rū́kštis ~ sáldrūkštis, põs,brúolis ~ pùsbro­lis, rẽt,sĩkis ~ rẽtsykis, kél,vẽitė ~ kélvietė, luopẽt,kūotis ~ lopėtkotis, meškẽr,kūotis ~ meškėrkotis.

Якщо після основного наголосу в слові немає складу, що вимовляється довго в говірці, то таке слово не має й відсунутого наголосу, хоча основний наголос падає на сполучний голосний або на першу частину складного слова: miešlãvežis ~ mėšlãvežis, arklãganis ~ arklãganis, kaulãšeris ~ kiaulãšeris, tãrpšakis ~ taĩpšakis, pō.spadė ~ pùspadė.

99

Відсунутого наголосу немає й у тих випадках, коли в говірці основний наголос стоїть у другій частині складного слова: vėinrọnkis ~ vienrañkis, stuorlūpis ~ storlūpis, dẹtpẹlvis ~ didpilvis, mažakālbis ~ mažakalbis, veĩnakis ~ vienāki̇s.

Зі сказаного про наголос у говірці бачимо, що загалом у ній є п’ять наголосів: відтягнутий (основний відтягнутий), побічний, побічний відтягнутий, основний і відсунутий. У говірці слова можуть мати не лише по одному наголосу, як у літературній мові, а й по два, іноді навіть більше наголосів.

Інтонація

У кретингському діалекті інтонації слів, як і місце наголосу в словах, значно відрізняються від літературної мови. У цьому діалекті є не три, як у літературній мові, а п’ять інтонацій: коротка, циркумфлексна, зламана, середня та акутова.

Деякі інтонації подібні до інтонацій літературної мови, а деякі властиві лише діалекту. За рухом голосу до відповідних інтонацій літературної мови найближчі коротка, циркумфлексна та акутова, тоді як зламана й середня інтонації властиві лише діалекту. Найбільше від інтонацій літературної мови відрізняється зламана інтонація, яка в діалекті вимовляється замість акутової інтонації літературної мови й характеризується різким спадом, зламом голосу — значно різкішим, ніж в акутовій інтонації літературної мови. Циркумфлексна інтонація подібна до циркумфлексної інтонації літературної мови лише висхідним рухом голосу, а спадним рухом відрізняється. Циркумфлексна інтонація діалекту довша й протяжніша, ніж у літературній мові. У літературній мові середньої інтонації зовсім немає. Вона подібна до циркумфлексної, але значно коротша. У діалекті середня інтонація вимовляється на подовжених коротких голосних, коли коротка інтонація подовжується або наголос переноситься з кінцевого складу циркумфлексної довготи на корінь циркумфлексної довготи.

Як зазначалося, деякі слова в діалекті мають по два, а іноді й більше наголосів; наголоси можуть бути основними, відтяжними та перенесеними. Інтонації мають у діалекті не лише основні наголоси, а й відтяжні та перенесені. Оскільки всі наголошені склади мають також інтонації, то слова з двома наголосами мають і по дві інтонації, а слова з більшою кількістю наголосів — стільки ж інтонацій.

Інтонація відтяжного наголосу буває трьох типів: коротка, середня й акутова.

Trumpinė atitrauktinio kirčio priegaidė būna tada, kai kirtis nuo trumposios ar tvirtagalio ilgumo galūnės atitraukiamas į trumpą šaknį: lãz,dà ~ lazdà, mė,dõs ~ medùs, rà,sà ~ rasà, sà,là ~ salà, šẹ,lòmà ~ šilùmą, tẹ,kėnà ~ tekinà, nãš,lĩs ~ našlỹs, šẹ,rĩs ~ šerỹs, d,veñã ~ avinãi, kã,teñã ~ katinãi, pẹ,lẹnã ~ pelenãi.

Середня інтонація відтяжного наголосу буває тоді, коли наголос відтягується з короткого або закінчення циркумфлексної довготи на корінь циркумфлексної довготи: ã.u,sẹs ~ ausis, lộ,n,kà ~ lankà, bã.rz,dà ~ barzdà, skũo,là ~ skolà, žẹ.i,mà ~ žiemà, lã.u,kã ~ laukai, dọ.u,biẹ ~ duobė, vie,žie ~ vežė, žũo,lie ~ žolė, pũs,lie ~ pušlė.

100

Акутова інтонація відтяжного наголосу буває тоді, коли наголос відтягується з короткого або закінчення циркумфлексної довготи на корінь акутової довготи: á.rk,lìs ∼ arklỹs, grieblìs ∼ grėblỹs, ló.nigà ∼ langai, še.r,dės ∼ širdìs, tie,vã ∼ tėvai, čã.u,dõlìs ∼ čiaudulỹs.

З наголошеного акутовою довготою закінчення в діалекті наголос зовсім не відтягується: gerà ∼ gerái (naud.), nušãls ∼ nušãls (nušals), laukáms ∼ laukáms, arkliẽms ∼ arkliáms, gerám ∼ gerám, ausìms ∼ ausìms, galvióms ∼ galvóms; так само у дієсловах першої та другої особи однини, оскільки в цих випадках у діалекті закінчення має акутову довготу: darãu ∼ darãu (daraũ), rašãu ∼ rašãu (rašau), palekáu ∼ palikáu (palikaũ), matã ∼ mataĩ (matai), darã ∼ darái (darai), skaitė ∼ skaitėi (skaitėi), nešė ∼ nešėi (nešėi), padarė ∼ padarėi (padarėi).

Побічний наголос, що виник у діалекті внаслідок відтягування наголосу, також має інтонацію. Він буває двох типів: короткої або циркумфлексної. Якщо наголос відтягується з кінцевого короткого складу, то інтонація побічного наголосу цього складу (наприкінці слова) коротка: à.kẽs ∼ akìs, gè.rà ∼ gerà, lã.u,kùs ∼ laukùs, põ.i,kòs ∼ puikùs, šà,kà ∼ šakà, vã,r,kùs ∼ vaikus; а якщо наголос відтягується з кінцевого складу циркумфлексної довготи, то інтонація побічного наголосу цього складу (наприкінці слова) циркумфлексна: dã.r,bã ∼ darbai, è,žỹs ∼ ežỹs, lã.u,kã ∼ laukai, lã,šẽnẽ ∼ lašiniai, vã,kã ∼ vaikai.

Побічні відтяжні наголоси мають два типи інтонації: коротку або циркумфлексну: Vúo,kitėjè ∼ Vokytiją (Vokietiją), Krẽ,tingà ∼ Kretingą.

Зі сказаного бачимо, що в діалекті внаслідок відтягування наголосу та схильності вимовляти довгі склади з наголосом виникають відтяжний, побічний і перенесений наголоси з п’ятьма інтонаціями: короткою, циркумфлексною, зламаною, середньою та акутовою.

Коротка інтонація. Коротку інтонацію (позначувану гравісом «`») мають короткі склади, утворені голосними a, e, ė, i, o, u. Її вимова характеризується коротким голосовим імпульсом середньої сили.

Коротка інтонація в діалекті буває в таких випадках:

a) В односкладових словах на коротких голосних a, e, ė, i, o, u, що відповідають коротким голосним літературної мови a, e, i, u, u: kàs, tàs, ràs, nèš, vèš, lès, šès ∼ šis, krès ∼ kris, vès ∼ vis, lìg, dò ∼ dù, sò ∼ sù, pùkš, bùpt.

b) На коротких голосних e, o, що відповідають коротким голосним літературної мови i, u, в односкладових словах діалекту, що виникли з двоскладових слів після випадіння короткого голосного закритого закінчення: kèts ∼ kitas, dèkts ∼ diktas, pẽkks ∼ piktas, bòts ∼ būtas, tòšts ∼ tuščias, sòkts ∼ sūktas.

c) На коротких a, e, що відповідають голосним літературної мови a, e із циркумфлексною інтонацією, в односкладових словах, що виникли з двоскладових унаслідок випадіння короткого голосного закритого закінчення: kàps ∼ kąpas, làps ∼ lapas, šàps ∼ šapas, gràps ∼ grąbas, màšes ∼ mažgas, pàts ∼ padas, ràks ∼ rągas, slàpts ∼ slaptas, tàks ∼ takas, lèts ∼ lėdas, mèts ∼ metas, šèšts ∼ šeštas, šèšks ∼ šeškas.

d) На коротких голосних a, e, що відповідають голосним літературної мови a, e із циркумфлексною інтонацією, в односкладових словах, що виникли в говірці з дво-

101

складових унаслідок випадіння короткого голосного відкритого закінчення: kàs ~ kasa, žàd ~ žada, nèš ~ neša, kėp ~ kepa, lės ~ lesa, mèt ~ meta, vėž ~ veža.

e) На коротких голосних ę, ė, що відповідають голосним літературної мови i, u, в односкладових словах, які виникли в говірці з двоскладових унаслідок випадіння короткого голосного відкритого закінчення: lėp ~ lipa, tėk ~ teki, kėš ~ kiša, lóp ~ lupa, sōk ~ suka, krōt ~ krūta.

f) На початку слова на коротких голосних a, e, ę, ė, u, що відповідають голосним літературної мови a, e, i, u, u з короткою інтонацією, — у словах із відтягнутим наголосом із короткого або довгого кінцевого складу на короткий корінь: 1) із короткого кінцевого складу: à.kės ~ akis, grà.žūs ~ gražūs, à.vežà ~ aviža, mè.dòs ~ medūs, lè.gà ~ liga, vė.dòs ~ vidus, pǫ.šės ~ pušis, ǫg.nės ~ ugnis, nù.krės ~ nukris, nù.lòps ~ nulups;

2) із довгого кінцевого складу: là.šėnė ~ lašiniai, àt.àudà ~ ataudai, è.žīs ~ ežys, vė.dòris ~ vidurys, pǫ.šė ~ pušė(i) (pušyje), ǫg.niė ~ ugnė(i) (ugnyje), nù.dàuš ~ nudauš, nù.ės ~ nueis.

g) На початку слова на коротких голосних a, e, що відповідають голосним літературної мови a, e з циркумфлексною інтонацією, у двоскладових або багатоскладових словах із побічним наголосом, що виник не внаслідок відтягнення наголосу з кінця слова на початок, а через подовження складів, які в говірці вимовляються довго: bamà.tònt ~ bamāt ant, sà.kǫnt ~ sàkant, là.kǐntė ~ lãkinti, kà.tė ~ katė, là.pė ~ lapė, lė.sìntė ~ lėsinti, mè.tā ~ mėtai, švè.tìntės ~ švėtinties (švėtintis, зайти кудись від дощу).

i) На початку слова на коротких голосних a, e, що відповідають голосним літературної мови a, e з циркумфлексною інтонацією, у словах із побічним наголосом, що виник унаслідок випадіння короткого голосного закритого закінчення, через що утворився вторинний дифтонг і подовжився склад: à.vė̀ns ~ avìnas, àb.dàrs ~ áp daras, àd.bòls ~ atbulas, kà.ràms ~ kàramas, bà.ràms ~ bãramas, kà.tėns ~ kàtinas, svè.tėms ~ svėtimas, tè.kėns ~ tėkinas, vè.dėns ~ vėdinas.

j) На початку слова на коротких голосних ę, ė, що відповідають голосним літературної мови i, u з короткою інтонацією, у двоскладових словах із побічним наголосом, що виник через подовження складів, які в говірці вимовляються довго: rė.hìntė ~ rìkinti, rè.tìntė ~ ritinti, švè.tìntė ~ švītinti, dè.dìntė ~ didinti, pǫ.šėi ~ pušies (pušiai), pǫ.tùoms ~ pūtoms, jǫ.dìntė ~ judinti.

k) На початку слова на коротких голосних ę, ė, що відповідають голосним літературної мови i, u з короткою інтонацією, у двоскладових або багатоскладових словах із побічним наголосом, що виник через випадіння короткого голосного закінчення, внаслідок чого склад подовжився: dė.dėn ~ didina, rė.tėn ~ ritina, kǫ.šėn ~ kušina, jǫ.dėn ~ judina.

l) На початку слова на коротких голосних a, e, що відповідають голосним літературної мови a, e з циркумфлексною інтонацією, у двоскладових або багатоскладових словах із побічним наголосом, що виник через випадіння короткого голосного відкритого закінчення, внаслідок чого склад подовжився: mà.šėn ~ mašina, mà.žėn ~ mažina, dè.dėn ~ dedina, kè.pėn ~ kepina.

m) У кінці слова на коротких голосних a, e, ę, i, ė, u, що відповідають коротким голосним літературної мови з короткою інтонацією, у побічному наголосі говірки

102

у наголосі слів із відтягуванням наголосу: šã,kà~šakà, à,vėžã~avižà, gà,lė~galè, kè,i,mė ~ kiemè, dzà,sė~dvasia, và,lė~valia, à,kìs~akis (гал.), ã,u,sìs ~ ausis (гал.); rō,n,kō~ ranka (наг.), krŏ,tò ~ krutù, stà,lùs ~ stalùs, lã,u,kìs ~ laukùs.

Циркумфлексна інтонація. Циркумфлексна інтонація (позначається хвилястим знаком «~») у говірці вимовляється з протяжним і тривалим голосовим напруженням. Під час вимови цієї інтонації голос поступово й довше піднімається вгору, а потім раптово падає. Циркумфлексна інтонація говірки відрізняється від циркумфлексної інтонації літературної мови тим, що падіння голосу в говірці різкіше й коротше, ніж у літературній мові.

Місце голосового напруження при наголосі в дифтонгах значно відрізняється від літературної мови. У літературній мові під час вимови твердообхідного наголосу в дифтонгах голосове напруження зосереджується на другому компоненті, тоді як в описуваній говірці голосове напруження цього наголосу в дифтонгах завжди зосереджується на першому компоненті: màišas ~ maišas, làiks ~ laikas, lãuks ~ laukas, kẽims ~ kiemas, kŏmps ~ kampas, tẽmptę ~ tempti, rŏnkas ~ rankos, lŏnks ~ lankas, lėkte ~ lėkti, driėpte ~ drėbti, diėdę ~ dėdė, tiėr ~ tera, ǫz,būons ~ uzbonas, Jūons ~ Jōnas, žūodis ~ žodis, lūops ~ lōpas.

Через зосередження голосового напруження цього наголосу на першому компоненті дифтонга в говірці другий компонент деяких дифтонгів (ai, ei) має тенденцію зникати. Ось кілька прикладів, у яких у говірці зник другий компонент дифтонга: vãks ~ vaikas, ẽte ~ eiti, grẽts ~ greitas, svẽks ~ sveikas, rẽkals ~ reikalas.

Твердообхідний наголос описуваної говірки подібний до такого самого наголосу жмудських дунінінків. Вони збігаються за типом, кількістю та рухом голосового напруження, але відрізняються місцем голосового напруження, оскільки твердообхідний наголос дунінінків у всіх дифтонгах припадає на обидва компоненти, однак він ближчий до жмудських доунінінків, де спостерігається тенденція до зосередження на першому компоненті⁵.

Твердообхідний наголос мають:

a) Довгі склади, утворені голосними твердообхідної довготи: ėšėgōstę ~ išsigąsti, grōžts ~ grąžtas, škęštę ~ skęsti, lįstę ~ lįsti, pīkę ~ pykti, šūstę ~ siūsti, liūts ~ liūtas, mūris ~ mūris, liūdns ~ liūdnas.

b) Довгі склади, утворені наголошеними подовженими голосними a, e: dãrę ~ darė, eglãsakę ~ eglasakė, mãžos ~ mažas, šãkę ~ šakė, šãsos ~ šašas, sãkę ~ sakė, kẽkę ~ kėkė, mẽdis ~ medis, šẽnis ~ senis.

Однак у словах, де внаслідок скорочення закінчення в говірці утворюється коротко вимовлюваний склад, голосні a, e у такому складі, як зазначалося раніше, мають скорочений наголос: bāts ~ batas, lāps ~ lūpas, kāps ~ kāpas, lēts ~ lėdas, svēts ~ svečias, neš ~ neša, vēd ~ vėda.

c) Довгі склади, утворені чистими або змішаними дифтонгами твердообхідної довготи; у цьому разі наголос припадає на перші компоненти дифтонгів: lāuks ~ laukas, āuls ~ aūlas, šāuktę ~ šaukti, lāiks ~ laikas, pēiktę ~ peikti, dėina ~ dieną, šēins ~ šienas, jōuks ~ juokas, mōils ~ muilas, kālts ~ kaltas, šāltis ~ šaltis, kōmps ~ kampas, lōnks ~ lankas, pāršos ~ paršas, šēlptę ~ šelpti, lēngvos ~ lengvas, vērstę ~ versti, tēlptę ~ tilpti, īmtę ~ imti, gīntę ~ ginti,

⁵ Пор. P. Jonikas, Pagramančio tarmė, § 15, Kaunas, 1939.

103

sėrkte ~ хворіти, gõlte ~ лягти, trūmps ~ короткий, šūnkte ~ зникнути, põrus ~ pūvas.

Переломний наголос. Переломний наголос (позначається знаком у формі даху «^») властивий жемайтам, які відтягують наголос, а отже, і описуваній говірці, у якій відтягування наголосу особливо виразне. Такий голосовий поштовх наголосу відрізняється від висхідного наголосу літературної мови. Під час вимови переломного наголосу чітко чути раптовий злам підвищеного голосу посеред звука, оскільки в цей момент відбувається раптове змикання голосової щілини. Коли голосова щілина тієї ж миті знову відкривається, другу частину наголошеної фонеми вимовляють, понижуючи голос. Злам голосу при переломному наголосі сильніший, ніж при висхідному наголосі літературної мови.

Під час вимови переломного наголосу голосова щілина змикається не завжди однаково. Під час вимови одних звуків вона змикається сильніше, а інших — слабше. Це залежить від якості звуків. Наприклад, під час вимови звуків ī та ū голосова щілина змикається не повністю: rīts ~ rytas, lūpa ~ lūpa. У зв’язному мовленні голосова щілина також зазвичай змикається менше, ніж під час вимови тих самих слів окремо. Голосова щілина більше відкривається під час вимови голосних ā, ē: sāu ~ sau, gārs ~ gāras, gērs ~ gēras, dēr ~ dēra. Крім того, вона відкривається більше під час вимови слова окремо, з наголосом.

Переломний наголос за місцем голосового поштовху не відрізняється від висхідного наголосу літературної мови, оскільки місце голосового поштовху переломного наголосу таке саме, як у висхідного наголосу літературної мови, а саме: у дифтонгах, дифтонгах вторинного підйому та дифтонгах, що відповідають літературномовним o, ē (uo ~ o, ie ~ ē), зосереджується на першому компоненті: kāilis ~ kāilis, šāukšts ~ šaukštas, sēile ~ seilė, lēipa ~ liepa, dōuna ~ duona, šālts ~ šaltas, ōmžos ~ amžius, pōntis ~ pantis, tārps ~ tarpas, kēlte ~ kelti, lēmba ~ lėmė, sēnte ~ senti, gērte ~ gerti, kā,tēns ~ kątinas, lēns ~ linas, gērs ~ gēras, grūopte ~ gróbti, mūolis ~ móolis, dēte ~ dėti, siedēte ~ sėdėti.

Під час вимови переломного наголосу рух голосу такий самий, як і при висхідному, а саме висхідно-низхідний. Для його вимови потрібно більше часу, ніж для висхідного наголосу говірки (див. підрозділ «Висхідний наголос»).

Переломний наголос за своєю природою подібний до латиського переломного наголосу. К. Буга у вступі до свого словника називає жемайтський переломний наголос вибуховим або ламаним (переломним) і порівнює його з латиським переломним наголосом, який латиською називають «krituoša» та «grūsta» або «lauzta». Переломний наголос говірки відрізняється від латиського переломного наголосу місцем голосового поштовху, оскільки латиський переломний наголос зосереджується на обох компонентах фонеми, а жемайтський переломний — на першому компоненті. Щодо змикання голосової щілини він також відрізняється від латиського переломного наголосу, оскільки під час вимови жемайтського переломного наголосу голосова щілина змикається сильніше.

Переломний наголос у говірці мають:

а) Довгі склади, утворені голосними висхідної довготи: kõsnis ~ kąsnis, kõste ~ kąsti, sprēste ~ spręsti, žīste ~ žįsti, rīts ~ rytas, gīte ~ gyti, vīrs ~ vyras, skūste ~ skųsti, sūls ~ siūlas, grūts ~ grūdas, lūpa ~ lūpa.

⁶ K. Būga, Lietuvių kalbos žodynas, 1 sąs., XXIV.

104

b) Довгі склади, утворені чистими або змішаними дифтонгами з циркумфлексною довготою: bãime ~ báimė, káuls ~ káulas, sáulė ~ saũlė, méilė ~ meilė, pẽiva ~ pieva, sẽina ~ siena, pẽins ~ pienas, dṹna ~ duona, ǒusis ~ ũosis, kálts ~ káltas, sãmtis ~ sám tis, põntis ~ pántis, kãrvė ~ kárvė, bãrtė ~ bártė, dẽlns ~ dẽlnas, pẽmpė ~ pémpė, lẽnkė ~ lénkė, gẽrvė ~ gérvė.

У літературній мові наголос у змішаних дифтонгах, утворених з i, u + l, m, n, r, і в дифтонгу ui з циркумфлексною інтонацією позначається гравісом, оскільки голосні i та u завжди короткі й такими залишаються також у цих дифтонгах. В описуваній говірці перші компоненти дифтонгів, утворених з i, u + l, m, n, r, і дифтонгу ui вимовляються довго та мають не коротку, а переривчасту інтонацію: skėlte ~ skílti, ė́lks ~ ilgas, tẹ́lts ~ tiltas, tĩmpa ~ timpa, pĩntė ~ pinti, trĩnka ~ trinka, bẽrtė ~ birti, kṓltė ~ kulti, dṹmtė ~ dumti, kṓrpė ~ kurpė, õitė ~ ūiti.

Таку саму інтонацію мають і змішані дифтонги вторинного походження, утворені з i, u + l, m, n, r: pẽl ~ pila, šẽls ~ šilas, vežẽms ~ vežimas, liekẽms ~ lėkimas, pẽn ~ pina, lẽns ~ linas, mẽn ~ mina, tẽn ~ tina, kõl ~ kulia, gõl ~ gula, aukštõms ~ aukštumas, gelõms ~ gilumas, dõr ~ duria.

Переривчасту інтонацію мають також змішані дифтонги вторинного походження в говірці, утворені з a, e + l, m, n, r унаслідок випадіння в говірці короткого закритого закінчення: gãls ~ galas, nõms ~ namas, trãns ~ trãnas, gãrs ~ gãras, kẽls ~ kelias, pẽns ~ penas, gẽrs ~ gẽras.

c) Довгі склади говірки з побічним наголосом, що виник не внаслідок перенесення наголосу з кінця слова на початок, а через подовження складу в говірці: lūo,pĩtė ~ lópyti, vĩ,rã ~ vyrai, vã,kõu ~ vaikუo (vaikui), ãrk,lõu ~ arkliuo (arkliui), gnãi,bĩtė ~ gnaibyti, dãik,stĩte ~ daigstyti, trẽ,lĩnks ~ trilinkas, dė-, gĩntė ~ dėginti, dẹ,dĩnte ~ didinti, lẽ,sãls ~ lėsąlas, sprã,gẽls ~ spragilas, pã-, šãrs ~ pašaras, vã,bãls ~ vabalas.

Середня інтонація. Середня інтонація (позначається прямим знаком циркумфлекса «⁀») значно коротша за циркумфлексну інтонацію, вимовляється без протягування. Наголошена фонема при ній менш напружена, ніж при циркумфлексній інтонації. Вона відрізняється від циркумфлексної інтонації також підйомом і спадом голосу.

Щодо місця голосового наголосу в говірці вона не відрізняється від циркумфлексної інтонації. У дифтонгах голосовий наголос зосереджений на першому компоненті: dẽ.i,nã ~ dieną, dõ.u,bĩe ~ duobė, lã.u,kã ~ laukai.

У говірці середню інтонацію мають:

a) Голосні ę, ǫ, що відповідають літературним i, u з короткою інтонацією, у відкритих складах слів, які мають лише один наголос (тобто без побічного наголосу): vẽ.sos ~ visas, bẽ.jė ~ bijo, lẽ.pa ~ lipo, tekẽ.nis ~ tekinis, krẽ.ste ~ krėsti, šõ.kas ~ šūk os, bõ.va ~ buvo, šõ.ni ~ šunį, nõ.gara ~ nūgara, šõ.tẽni ~ šūtinį.

Якщо двоскладові або багатоскладові слова мають по два наголоси, тобто основний і побічний, тоді голосні ę, ǫ, що відповідають літературним i, u з короткою інтонацією, у говірці мають не середню, а коротку інтонацію: vẽ,sãs ~ visais, bẽ,júom ~ bijom, lẽ,pãm ~ lipam, tekẽ,nẽ ~ tekiniai, krẽ,tiuot ~

105

критот, šõ,куомс ~ шукому, bõ,вуом ~ були, šõ,nõ ~ з собакою, nõ,гарио ~ знизу, šõ,те̨но̃у ~ сушеним (сушеним).

б) Довгі склади у двоскладових або багатоскладових словах із наголосом, відтягнутим від кінця слова на корінь із циркумфлексною інтонацією: õ,sà ~ вушко, плі̀,tà ~ цеглина, žõ,cės ~ гуска, dìg,lìc ~ дрок, bù,rìc ~ натовп, lã,i,kã ~ часи, sã,u,lã ~ підошви, žė,i,mã ~ зима, kã,l,vã ~ ковальня, dõ,n,gõs ~ небо, mã,r,kã ~ марка, lė,n,tã ~ дошка, dė,r,vã ~ смола, kõ,l,nės ~ щиколотки, dė,r,và ~ поле, lã,i,kėnã ~ тимчасово, kù,m,pnūosõ ~ горбкуватість, lã,uk,nėšà ~ провізія.

Акутова інтонація. Рух голосу при аку́товій інтонації (позначається правим значком «´») є висхідно-низхідним. Висхідна частина руху голосу коротша за низхідну. Під час вимови сила голосу раптово зростає, а наприкінці довше й рівномірно спадає.

За місцем наголошеного голосового напруження аку́това інтонація збігається з літературною мовою. У дифтонгах голосове напруження зосереджується на першому компоненті: á,rk,lìc ~ кінь, šė,r,dės ~ серце. На першому компоненті зосереджується голосове напруження і в дифтонгах, що відповідають голосним літературної мови o, ė: žùo,gã ~ цвіркуни, grìeb,lìc ~ граблі.

У говірці аку́тову інтонацію мають лише слова, у яких наголос відтягується від кінця слова до його початку. Як відомо, у говірці наголос відтягується з циркумфлексного та короткого закінчення, а інтонація відтягнутого наголосу може бути трьох видів: коротка, середня або аку́това — залежно від того, на який корінь відтягується наголос. Аку́това інтонація виникає, коли наголос відтягується на корінь з аку́товою інтонацією, тобто такий, наголошений склад якого має аку́тову інтонацію: vie,žīs ~ рак, gì,và ~ жива, vie,gėlė ~ вегеля, gá,l,và ~ голова, gė,l,žės ~ залізо, vùo,žīs ~ козел, gė,lž,gàlīs ~ залізний кілок, vùo,bėlė ~ яблуня, tie,vã ~ батьки, vùo,šėkà ~ коза (козел), tā,u,kã ~ жир, šė,r,dės ~ серце, dá,r,bėninks ~ робітник.

Оскільки в говірці не так багато слів, у яких наголос відтягується на корінь з аку́товою інтонацією, а аку́това інтонація буває лише тоді, коли наголос відтягується на такий корінь, ця інтонація в говірці малопоширена.

НАГОЛОС ТА ІНТОНАЦІЯ У КРЕТИНГСЬКІЙ ГОВІРЦІ

И. И. АЛЕКСАНДРАВИЧЮС

Р е з ю м е

Описувана говірка за прийнятою в литовській діалектології класифікацією належить до приморсько-жемайтської говірки — доунінінкай. На цю говірку мовознавці звернули увагу вже давно, оскільки в ній збереглися давні мовні особливості.

Оскільки особливості говірки як мовної системи найвиразніше виявляються під час порівняння з літературною мовою, наголос та інтонацію вивчають переважно порівняльним методом.

106

Наголос та інтонація описуваної говірки відрізняються від літературної мови. Найхарактернішими рисами говіркового наголосу є ретракція наголосу та наявність двох або більше наголошених складів.

У кретингській говірці наголос переноситься з висхідної довготи й короткого закінчення (крім закінчень із низхідною довготою) на кожен довгий або короткий склад; однак він не переноситься цілком, а розподіляється між початком і кінцем слова: частина наголосу переноситься на початок слова, а інша частина залишається на попередньому місці. Унаслідок такої ретракції наголосу в слові збільшується кількість наголошених складів. Тому слова з ретракційним наголосом мають не один наголошений склад, а два або більше.

Вторинні наголоси в говірці виникають не лише внаслідок перенесення наголосу, а й тоді, коли після основного наголосу в говірці йде довгий склад. Якщо після основного наголосу в слові немає довгого складу, таке слово не має вторинного наголосу.

У кретингській говірці є п’ять інтонацій: коротка, висхідна, перервана, середня, низхідна. За рухом голосу найближчими до літературної мови є коротка, висхідна й низхідна інтонації, тоді як перервана інтонація відрізняється від низхідної інтонації літературної мови сильним падінням голосу.

Висхідна інтонація в говірці подібна до висхідної інтонації літературної мови лише підвищенням голосу. Висхідна інтонація говірки довша й протяжніша, ніж у літературній мові.

Середньої інтонації в літературній мові немає. Вона подібна до висхідної, але значно коротша. У говірці середня інтонація трапляється тоді, коли є короткі голосні, що виникли внаслідок подовження короткої інтонації, або коли наголос переноситься зі складу з висхідною довготою на корінь із висхідною довготою.

Інтонацію в говірці мають як основні, так і вторинні наголоси, незалежно від того, яким чином виник у слові вторинний наголос: унаслідок ретракції наголосу чи появи наголосу на довгому складі. Слова, що мають два або більше наголосів, мають також дві або більше інтонацій.