LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI,I

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ЗМІНА НАГОЛОСУ ТА ІНТОНАЦІЇ, АБО МЕТАТОНІЯ, У ПІВДЕННОЗАХІДНОМУ ДЗУКСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ

E. MIKALAUSKAITĖ

Метатонія в литовській мові, як і в інших індоєвропейських мовах, — дуже давнє явище. Проте вона діє й у наші дні. Відокремити давні й нові явища метатонії нелегко¹. Тому у своїй праці, що має переважно описовий характер, авторка не намагається ні пояснити метатонію, ні простежити її розвиток. Тут лише зроблено спробу зареєструвати факти й подати певну класифікацію цих явищ в описуваному діалекті.

Явища метатонії бувають двох типів: суто фонетичні та певною мірою словотвірні. На останні явища метатонії, мабуть, справді варто дивитися як на один зі словотвірних засобів, а тому про них, напевно, доречніше було б говорити в словотворі. Однак авторка тут дотримується порядку традиційних граматик.

Про те, що метатонія справді передусім служить для розрізнення значень слів і тим самим стоїть ближче до словотвору та семантики, свідчать й інші індоєвропейські мови, наприклад: грец. λευκός (білий): λεῦκος (така риба) або санскр. kṛṣṇá-h (чорний): kṛṣṇa-h (антилопа), рос. замо́к (замок): замо́к (засув), латис. laũks (поле, іменник): làuks (польовий, прикметник). Той самий засіб використовує і сучасна литовська літературна мова, наприклад: àpsiaustas (оточений): apsiaũstas (пальто), ãvalynė (взуття): avalìnė (взуттєвий магазин) тощо.

У цих прикладах ми мали не лише зміну інтонації, а й наголосу. У литовській мові, а отже й у цьому діалекті, ширше вживається зміна інтонації, проте трапляються й явища зміни наголосу, хоча й рідше. У цій праці не розрізнятимуться зміни наголосу та інтонації, і обидва явища розглядатимуться разом, оскільки вони пов’язані між собою й часто переплітаються.

Зміна наголосу та інтонації в південно-західному дзукському діалекті насамперед уживається для розрізнення омонімічних слів одного походження й словотвору з тим самим коренем, наприклад: mẹ̀lìnè (синя пляма на тілі): mẹ̀lìnẹ̀ (ягода), áukštas (прикм.): aũkštas (ім.), raũkìmas, -aì (складки зім’ятого одягу): rù̃kìmas, -aì (зморшки) тощо. Більше прикладів зміни наголосу знаходимо в прислівниках, наприклад: kur tep ilgai buvai? (прислівник часу): ilgaì nèpjàuk (прислівник способу дії); aš pas-

¹ Пор. J. E n d z e l ī n s, Baltu valodu skaņas un formas, 13, Rīgā, 1948.

85

kū̃: atẽi.s u (обставина часу): kumeliukas біжи́ть услі́д (обставина способу дії); skẽr.sai² išilgai³ svẽntu pã:raik ir to:kō:s nerasi: pẽrkirsk pã:gali: skersai.⁴ ir išilgai.⁵; šviesei parẽ:jom (обставина часу): šviesei. žã:las (обставина способу дії); tá:msei parvãža:bo:m tamsei. žã:las; var.gei gĩ:vas (ледве живий): vargėi. is atẽi.s (скоріше він не прийде); perdaũ.g dúodži: — ar daũ.k rugū̃. prikéi.rto.t? — nepẽr.dauk (не надто багато, небагато); perdžidelis pė̃.das важкий: nepẽr.dzidelis (невеликий) лоша, але швидке.

Зміна наголосу вживається також тоді, коли певний відмінок іменника, який ще має повну парадигму, виступає прислівником, наприклад: su βisai.s daiktai.s aci-krá:uste: dá:iktais (місцями), palīta dá:iktais saū.sa; neacidζauga sábo gra-žumu⁶: aduók grãžumu; ai.k jau ai.k su iõ:s gerumū⁷: gẽ:rūmu nieko nebūs neduõs тощо.

Як уже зазначалося, у цьому діалекті зміна інтонації вживається значно ширше, ніж зміна наголосу. Насамперед її використовують для розрізнення омонімічних слів різного значення, споріднених або різного походження, наприклад: á:ncis (птах): aň.cis (сорочка), kâltas (інструмент): kãl.tas (прикм.), miėlas (прикм.): miėlas (гіпс), á:ušta (відвар): aū̃.šta (світанок), dé̃:ng̃a ~ déngia (швидко йде): deň.ga ~ deñgia (дах), dá:řkc — dá:řg̃a ~ dērgi — dérgia (терти, бруднити): deř.kc — deř.ka ~ dērkti — deřkia, má:řkc ~ mérkti (akį): meř.kc ~ merkti (льон, коноплі), káuksi ~ kiáuksi (кулик, кулик), káu.ksi ~ kiáuksi (цуценя), váu ~ viáu (звук блювотного позиву): váu. ~ viáu (звук гавкання цуценяти) тощо.

У цьому говорі метатонія найчастіше трапляється між спадною та висхідною інтонацією або навпаки — між висхідною та спадною. Рідше вона спостерігається між короткою та висхідною інтонацією і навпаки — між висхідною та короткою, а найрідше — між короткою та спадною або середньою інтонацією.

Метатонія в іменниках

Уже згадувалося, що в словотворі іменників поряд з іншими засобами використовується також метатонія. В описуваному діалекті метатонія трапляється у словотворі іменників у таких випадках:

1. У похідних іменниках, де зі зміною основи змінюється й інтонація:

а) при позначенні різної статі (циркумфлексна інтонація змінюється на акутову і, навпаки, акутова — на циркумфлексну): vĩl.kas: ví.lke (самка), maĩ.šas: maĩše (великий, широкий мішок для набивання полови). До цієї групи можна було б зарахувати й такі новотвори-іменники прикметникового походження, наприклад: bá:lcis (білий кабанчик): bãl.te (біла свиня), juódzis (чорний кіт): juõde (чорна кішка), má:rgis (строкате теля): mãr.ge (строката телиця), pá:liš (сивуватий кінь): pãl.še (сивувата кобила), pí.lkis (сірий кіт): pĩl.ke || pí.lke (сіра кішка) тощо;

б) позначаючи певне заняття, ремесло (тверда інтонація змінюється на спадну): ká:ilis: kãi.lus (обробник хутра), púodas: puõdζus (гончар)

^2–5 У наведених вище прикладах різницю рідко розрізняють.

^{6, 7} У цих прикладах різницю розрізняє лише старше покоління.

86

і т. д. До цієї групи слід було б зарахувати такі нові утворення, наприклад: bùlvė: bul.ßus (любитель картоплі), duona: duõnus (любитель хліба), kãulas: kaũ.lus (той, хто любить гризти кістки), pienas: piẽnus (любитель молока) і т. д.

2. У похідних іменниках від прикметників: а) для позначення конкретних іменників: áukštas: aũ.kštas; б) для позначення абстрактних іменників: áukštas: aũ.kštis ~ aukštis, íl:gas: il:gis, ká:rštas: kar:ščis ~ karštis, stó:ras: stõ:ris, šál:tas: šal:cis ~ šaltis і т. д. У цих похідних маємо метатонію між акутовою та циркумфлексною інтонаціями.

3. У похідних іменниках від дієслів: а) для позначення конкретних іменників: α) акутова інтонація змінюється на циркумфлексну: ká:nda: kan:das (міль), tráu.ke ~ traukti: traũ.kas (той, хто стискається; той, хто втягується), vá.lgi.c ~ valgyti: vał.gis, bráizge.c ~ braižgeti (brigzti): brai.zgæs (той, хто шкутильгає), svæ:r.c ~ svérti: sva:r.scis (гиря), vę:r.c ~ vérti: va:r.tai; β) циркумфлексна інтонація переходить в акутову: li:n.kc ~ linkti: li:n.kis (підколінок, згинання ноги): kó:ja skaũ.da per li:n.ki; mi:c ~ minti: pami:nklas: sviẽto pami:nklai! (нечувана річ); pastá:te· naũ.ju pami:nklu ~ поставив новий пам’ятник; vę:r.š.č ~ veržti: vá:rža (знаряддя для ловлі риби); б) для позначення абстрактних іменників (акутова інтонація переходить у циркумфлексну): gráu.sc ~ griausti: graũ.smas ~ грім, kæ:ikc ~ keikti: kėi.ksmas і т. д. в) для позначення так званих іменників спільного роду (циркумфлексна інтонація переходить в акутову): drim.ba: drímba ~ drimba (розвалюха), nũr.žga ~ niurzga: nũrzga ~ niurzga (буркотун, буркотуха), šúr.pcie ~ šiuřpti: šúr.pa ~ šiurpa (той, у кого настовбурчилося волосся) і т. д.

4. У суфіксальних прикметниках, де акутова інтонація переходить у циркумфлексну: а) bá.ltas: bal.svas, júodas: juõsvas, pí.lkas: pil.ksvas, báltas: bal.zganas і т. д.; б) зі зміною голосних кореня: mé:li.nas: mel.svas і т. д.

Метатонія в дієсловах

У системі дієслів метатонія проявляється набагато ширше, ніж у іменниках. Тут вона слугує не лише для утворення нових слів, а й нових значень та нових категорій. У дієсловах метатонія трапляється в таких випадках:

1. При утворенні похідних первинних дієслів, де акутовий наголос переходить у циркумфлексний, наприклад: júodas: juõsta, kartùs — kár.tu: kar.sta, má.rgas: mar.ksta ~ margsta, pí.lkas: pil.ksta: vã.idas papil.ksta; í.lgas: prail.ksta || pra-íl.ksta ~ prailgsta: be dá:rbo prail.ksta; pá.rkai (susna): apár.ksta ~ appaiksta: riebõ·i žã.mę·i bùlvę·s apár.ksta (захворює на хворобу картоплі); nó· tu· žo·lų ran.ko·s apár.ksta (чорніє).

2. При утворенні похідних вторинних дієслів: а) дієслів самочинної дії із суфіксом -auti, де циркумфлексний наголос переходить в акутовий, наприклад: marči — mar.ču: már.tauna || már.tauja, mergà — mer.gu:

87

mė˙rgauna || mė˙rgauja: молодою була.—mė˙rgavau⁸; вийшла заміж—màrta vau⁹; постаріла.—akìs ingijau, per tas akìs pacì išlindau. (aguona); bérgždžà—bérgždžù: bérgždauja || bérgždauja: другий рік корова bérgždauja; mū˙so˙džau.s pùse˙ bernù bérgždauja (неодружені, старі парубки); б) неперехідні дієслова із суфіксом -uoti, у яких гострий наголос переходить у циркумфлексний, наприклад: báltas: bal.tuoja, júodas: juodúoja, márgas: mar.guoja, mė˙linas: mė˙linuoja¹⁰, pàlas: pal.suoja, pìlkas: pil.kuoja тощо;

в) неперехідні дієслова із суфіксом -ėti, у яких циркумфлексний наголос переходить у гострий: ai.šč~eĩžti: á˙žėc~eĩžėti: ran.kos no˙ bé.jo sudížejo (вибухнуло); dau.šč~daužti: dáuže˙c~daužėti: šil.ka sto.bė.dama sudáužeja~шовк, стоячи, розривається; ker.ta: kàrti || kèrteja: no˙ tu˙ šo.lu˙ ran.kos insikèrti (на хустку) не може й витерти; klì.šč~klyšti (помилка?): klá.ide˙c: до pùsi ночі ми блукали, аж поки не вийшли на дорогу; svei.kc~sveikti: sve˙ikė.c~sveikėti: хай би всі гусенята були здорові; brìk.šč~brįgzti (bràižgas?): bráizge˙c~brįzgėti: ran.kó.pė˙s jau˙ по˙ bìški brì.zgeja (потроху розлазиться, розтягується).

3. Утворюючи вторинні дієслова зі значенням дії (гострий наголос переходить у циркумфлексний): dárbas: dar.buja (працює).

4. Утворюючи каузативні дієслова: а) від іменних частин мови: bjaurùs — bjaù.ru˙: bjaurina, daí.lus — daí.lu: dá.lina: чого ти так схудла? (схудла); kal.tas: kál.cina~káltina, saù.sas: sá.usina, svei.kas: sve˙ikina, šve˙n.tas: šve˙ncina~šventina, mergà—mer.gu: mė˙rgınasi (кохається), vár.gas: vàrgina, smá.las || sme˙.las: smá.lina || sme˙ilina¹¹: nusismá.ilino˙ gražùtukai (зовсім зубожили), якби він іще довше побув у нас, то зовсім би nusmá.ilinis (змарнів би, зубожів би);

б) від первинних дієслів: ár.ža~éržia: á.rzina~erzina, bír.ba: bír-bina, čìr.ka: čì.rkina, kir.ka: kí.rkina || kí.rko; zìr.ža: zì.rzina, cì.la~tyla: cì.ldo, gì.la: gí.ldo, pì.la: pí.ldo, žì.la: žì.ldo, vèr.ka: ví.rkdo~ virkdo тощо. У дієсловах цього типу циркумфлексний наголос завжди переходить у гострий.

5. Утворюючи повторювані дієслова: а) ті, що виражають просту повторювану дію, де циркумфлексний наголос переходить у гострий: α) kam.šo˙: ká.mšoja~kamšioja, vaìr.to: và.rtel.oja, šlau.ža~

⁸, ⁹ У цих прикладах метатонія також служить для розрізнення значень слова: mártauti, mė˙rgauti означають бути дівчиною, невісткою, тоді як martáuti, mergáuti означають шукати невістку, дівчину. Однак цього розрізнення вже дотримуються не всі. Старші ще розрізняють ці значення, а молодші наголошують обидва слова на суфіксі.

¹⁰ Дієслова цього типу паралельно наголошуються і на суфіксі, наприклад: mė˙linuoja, pilkuoja тощо. Також завжди на суфіксі наголошуються дієслова цього типу з іншим значенням, наприклад: mė˙linuoja, raudo˙nuoja (маже, фарбує в червоний, синій колір).

¹¹ У цьому слові метатонія також використовується для розрізнення значення: дієслово в прямому значенні має циркумфлексний наголос, наприклад, найчастіше кажуть: no˙rá.gu˙ smá.lina || sme˙.lina, kuólu sme˙.lina; але nusismá.ilino˙ (зубожів).

88

повзе: повзає ~ повзеться, хлюпає: хлюпається ~ хлюпається тощо. β) (зі зміною голосних кореня): натягує: натягає, тягне: потягує, ріже: нарізає, гризе: погризає;

b) ті, що позначають повторювану дію, яка виконується поволі: α) гостра інтонація переходить у циркумфлексну: душить: душить поволі: усіх поросят задушив ~ усіх поросят задушила (пор. вирізав, тобто зарізав по одному); погризає: гризе поволі: не встигла картопелька визріти, а вже гризе ~ не встигла картопелька вирости, а вже копирсає (потроху копає); β) коротка інтонація (після чергування голосних) переходить у циркумфлексну: риє: риє поволі: свиня не хоче їсти, тільки риє ~ свиня не хоче їсти, лише порпається (потроху риється); коле: поколює і т. д.

c) повторювані дієслова з відтінком старання, які завжди мають гостру інтонацію: α) циркумфлексна інтонація переходить у гостру (корінь не змінюється): 1) цвірінькає ~ цвірінькає: цвірінькує, пищить: попискує, хрюкає ~ хрюкає: похрюкує ~ хрюкає поволі, кашляє, свистить ~ свище: посвистує, бурмоче ~ бурмотить: побурмочує, плаче ~ плаче: поплакує¹² тощо, 2) зі зміною голосних кореня: хоче: бажає: все бажав, бажав до Вільнюса поїхати, але, мабуть, уже не вийде ~ все хотів, хотів до Вільнюса поїхати, але, мабуть, уже не вийде; сидить: сідає: сидить і балакає, мов стара ~ сидить і розповідає, мов стара (розповідає, вигадує); спить: дрімає, реве: рикає, нахиляється ~ хилиться: похитується, тупає ~ ступає: притупує, ступає ~ крокує: підстрибує ~ стрибає, хропе: посопує ~ сопе і т. д. β) коротка інтонація переходить у гостру (корінь набуває подовженого ступеня голосного): крутить: крутить || покручує: що ти цілий день покрутив? (обламав луску); не крутіть годинник! ~ не накручуйте годинник! (не крутіть); гойдає: погойдує: погойдай мене (погойдай);

d) повторювані дієслова, що позначають дію поволі, де гостра інтонація змінюється на циркумфлексну: ламає: ламкає, душить: задушує поволі, стогне: постогнує тощо.

ė) повторювані дієслова з відтінком малості дії: запитує ~ питає: розпитує || питає. Тут також гостра інтонація переходить у циркумфлексну.

6. Дієслова миттєвої дії також можуть мати метатонію. Тут циркумфлексна інтонація зазвичай відповідає гострій, наприклад: нахиляється ~ нахилити: легенько нахилитися, згинає ~ зігнути: легенько зігнути, прагне ~ досягти: ледве дотягнутися, свистить ~ свиснути: коротко свиснути, дивиться ~ поглянути: мигцем глянути тощо.

Порівняно зі спорідненими дієсловами, чергування інтонацій мають також звуконаслідувальні слова: a) циркумфлексна інтонація переходить у гостру, наприклад: згинає ~ зігнути: зігнути< *нахилитися, прагне: досягти ~ сягнути, світить ~ запалити: спалахнути ~ блиснути, ступає ~ ступити: ступнути ~ стати кроком; b) циркумфлексна або гостра інтонація переходить у коротку (корінь має слабкий ступінь голосного): кидає ~ кинути: кине ~ кинути, проростає ~ прорости:

¹² Слово «verkauti» насправді означає потроху плакати, тому за значенням воно краще пасувало б до повторюваних дієслів, що позначають дію поволі. Тут лише словотвір такий самий, як у повторюваних дієслів із відтінком старання.

89

dži̇kc ~ digt, spāus c ~ spāusti: spū̄s c ~ spūst, trāukc ~ traukti: trūk c ~ trūkt і т. д.

Насправді дієслова миттєвої дії, з огляду на їхнє походження, слід вважати такими, що не зазнали метатонії, оскільки вони тісніше пов’язані зі звуконаслідувальними словами, з якими мають спільний корінь (з тією самою голосною кореня) і ту саму інтонацію. Їх наведено тут лише заради повноти системи дієслова.

Метатонія в акцентуації дієслів

Досі йшлося про явища метатонії, більшою чи меншою мірою пов’язані зі словотвірними засобами. Однак у цій говірці трапляються також явища метатонії суто фонетичного характеру. Вони спостерігаються в системі наголошування дієслів. У дієслівному наголошуванні метатонія наявна в таких випадках:

1. Дієслова mir.c, gim.c ~ mirti, gimti у теперішньому часі мають метатонію mi̇ršta, gi̇msta || gėma. У слові „mirti“ метатонія давня (пор. латиськ. miršt), але метатонія другого прикладу є наслідком аналогії за зразком „mirti“. Крім того, у говірці ширше вживається форма gėma ~ gema.

2. Двоскладові дієслова з коренем із акутовою інтонацією в 3-й особі майбутнього часу, як і в 1k, мають метатонію:

a) акутова інтонація переходить у циркумфлексну: áuksu, áuksi, aũks ~ augsiu, augsi, aũgs; dži̇rpsu, dži̇rpsi, dži̇rps ~ dirbsiu, dirbsi, dirbs; dė̇su, dė̇si, dė̇s ~ dėsiu, dėsi, dėš і т. д.;

b) акутова інтонація переходить у коротку: bū̇su, bū̇si, būs ~ būsiu, būsi, būs; pū̇s u, pū̇si: pūs; li̇c ~ lyti: lįs, ri̇c ~ ryti: ris, dži̇kc ~ dygti: dži̇ks ~ digs, pli̇šč ~ plyšti: pliš, але: s ū̇c ~ siūti: s ū̇s ~ siūs; vi̇̇sc ~ vysti: vi̇̇s ~ vys. Тут, очевидно, через відмінність у значенні метатонія не відбулася (пор. s ū̇s c ~ siūsti: s ū̇s ~ siūs, vi̇sc ~ visti: vi̇s).

Метатонія майбутнього часу відбулася за загальним законом литовської мови: у односкладовому слові акутова інтонація, якщо склад не скорочується, переходить у циркумфлексну. Із цим загальним законом не узгоджуються лише жмудські та деякі західноаукштайтські говірки: у майбутньому часі вони зберегли акутову інтонацію незмінною.

3. Багатоскладові дієслова, у кінці основи інфінітива яких є i̇- (-y-) або i̇- < -in-, у 3-й особі майбутнього часу також мають метатонію: тут довгий голосний скорочується, а акутова інтонація переходить у коротку, наприклад: raši̇su, raši̇si, raši̇s....; saki̇su, saki̇si, saki̇s... ~ rašysiu, rašysi, rašys...; sakysiu, sakysi, sakys; vadži̇su, vadži̇si, vadži̇s... ~ vadinsiu, vadinsi, vadins, va-dins; kuri̇su, kuri̇si, kuri̇s... ~ kūrinsiu, kūrinsi, kūrins (kūrėns i u, kūrėnsi, kūrėns) і т. д.

4. Двоскладові дієслова з коренем із акутовою інтонацією в умовному способі також мають метатонію, інакше кажучи, в умовному способі мають циркумфлексну інтонацію, наприклад: aũ.ktau, aũ.ktai, aũ.ktu || aũ.kt; kei̇.ktau, kei̇.ktai, kei̇.k-tu || kei̇.kt; kel.tau, kel.tai, kel.tu || kel.t; dži̇r.ptau, dži̇r.ptai, dži̇r.ptu || dži̇r.pt; stuṁ.tau, stuṁ.tai, stuṁ.tu || stuṁ.t і т. д.

90

Метатонія умовного способу — дуже поширене явище в литовських діалектах. Вона відома і західним аукштайтам (капсам), і жемайтам (дунінінкам), і, нарешті, більшості діалектів східних аукштайтів.

Ця метатонія є, порівняно, недавнім явищем. Вона виникла тоді, коли змішалося кінцеве наголошування кореня з гострою інтонацією з кореневим наголошуванням. Раніше такі слова, як: árti, áugti, bėgti, būti, ėsti, sėsti, šalti, vírti, džūti тощо, наголошувалися на закінченні (пор. рос. бегу́), а такі, як: ìrti, kárti, rìmti, skìrti, skìlti, vêrti тощо, наголошувалися на корені. Про це свідчать різні інтонації в латиській мові. Слова першої групи в сучасній латиській мові мають зламану інтонацію: ārt, augt, bēgt, būt, ēst, sēst, salt, vìrt, žūt (сохнути), а другої — висхідну: ìrt, kàrt, rìmīt, šķìrt, šķìlt, vērt тощо.

Сліди кінцевого наголошування (кореня з гострою інтонацією) є і в наших діалектах. Південні дзуки й тепер кажуть burtáu, burtái; це свідчить про кінцеве наголошування. Деякі залишки такого наголошування раніше траплялися і в описуваному діалекті. Приблизно двадцять п’ять років тому я записала такі приклади: kab dėjaũ·s an lā·do· ~ як dėjaũs ant lėdo (я сильно впала); ė·jo· ė·jo· ir sė·dė·s (йшов, ішов і сів); kab gailėsis stojōsi tai ir žō·džāi radō·si ~ як gailestis stojōsi, tai ir žodžiai radōsi (коли стало шкода, то й слова для плачу знайшлися); tokìs mažùkas veršiùkas radō·s ~ такий маленький телятко radōs. У діалекті західних аукштайтів (у районі Кідуляй) я занотувала такі вислови: aš tuojau nubėgau ir parsinešiau; sakau, kad mokais, tai mokykis. Ці кілька прикладів також підтверджують наші твердження про кореневе й кінцеве наголошування дієслів.

Гостра інтонація перейшла в циркумфлексну насамперед у дієвідмінюванні дієслів кінцевого типу наголошування, коли наголос переносився із закінчення на корінь, наприклад: būtáu > bū́tau, augtų́ > augtų¹³ тощо. Пізніше за цим зразком узагальнилося й наголошування другого типу, тобто кореневого типу. Отже, за зразком: aìgtų, bėgtų, būtų, artų, ėstų sėstų, virtų тощо почали казати: ìrtų, rìm tų, skìrtų, skìltų тощо. Таким чином, сьогодні в південно-західному дзукському діалекті в умовному способі двоскладових дієслів залишився лише один тип наголошування, а саме: збереглася тільки циркумфлексна інтонація, але кореневе наголошування.

Наша літературна мова, вирівнюючи наголошування в умовному способі, пішла протилежним шляхом. Отже, за кореневим типом узагальнилося й наголошування кінцевого типу, тому тепер усі дієслова з коренем, що має гостру інтонацію, наголошуються на корені й мають гостру інтонацію.

У цьому діалекті в умовному способі деяких двоскладових дієслів із коренем з гострою інтонацією довгий голосний скорочується, а гостра інтонація переходить у коротку, наприклад: dzì·kc ~ dygti: dzìktau, dzìktai, dzìktu || dzìkt ~ digtau, digtai, digtu || digt; lū·šč ~ lūžti: lūštau, lūštai, lūštu || lūšt ~ lūžtau, lūžtai, lūžtų || lūžt; plì·šč ~ plyšti: plìštu || plišt; rù·kc ~ rūgti: rùktu || rùkt! ka tù surūk-tai! ~ kad tu surūgtai! (м’яко вилається); slù·kc ~ slūgti: slùktu || slùkt,

¹³ Те, що після перенесення наголосу із закінчення на корінь гостра інтонація переходить у циркумфлексну, засвідчують також діалекти північних аукштайтів, наприклад: arkìys > ār.kèlis, але à·rkl a (кілн.), galvù > gal.va, але gà·lvo (род.).

91

trūkė ~ trūkti: trūktu || trūkt, але: pærplištau, pærplištai, pærplištu || pær-plišt¹⁴ ~ pérplyštau, pérplyštai, pérplyštu || pérplyšt.

Важко встановити походження метатонії в цих прикладах. Найімовірніше, це аналогія за майбутнім часом. Здається, на користь цього свідчить наш останній приклад, корінь і наголошування якого повністю збігаються з коренем і наголошуванням майбутнього часу: pæ’rplišu, pæ’rpliši, pæ’rpliš ~ pérplyšiu, pérplyši, pérplis. Крім того, у цьому діалекті третя особа умовного способу набагато частіше вживається у скорочених формах: džikt, lūžt, rūkt ~ digt, lūžt, rūgt тощо; тут, за загальним законом, після скорочення кореня мала відбутися метатонія. Пізніше за зразком третьої особи скоротилися й інші форми, і метатонія відбулася в усьому умовному способі. До речі, останні приклади ще раз підтверджують, що метатонія умовного способу є новим явищем, а саме: вона виникла пізніше, ніж скорочення односкладових слів із гострою інтонацією.

Метатонія у складних словах

1. Дія метатонії у префіксальних іменних словах. Закономірну дію метатонії легше простежити у префіксальних іменних словах, що складаються з прийменника та змінюваної частини мови, яка не є дієсловом:

a) ā’pæ- < apie, api-, api-: api’galvis (частина намордника), api’daira (обхід, обхідна дорога), api’pietė (відпочинок опівдні), api’verpinė (товсте лляне полотно)..., але: apigamas (родимка), apināstris (намордник), apivara (шнурок, яким підв’язують штанину або онучу)..., прикметники: api’au kštis ~ apyaukštis, api’ilgis, api’senis, api’storis, api’žalis тощо.

b) bė: dúona: beduõnė (час, коли немає хліба, хліб закінчився) gá’lβos (мн.): begalvis, dá’rbas: bedar’bis (той, хто не має роботи), pláukus: beplau-kis, kælne’s: bekel’nis..., але: ká·ulas: beká·ulis, kója: bekó·jis, plúksna, beplúkšnis, žá’ndas: bežá’ndzis тощо.

c) nuõ || n’õ: núobraukos, núogrę·bos núosema, núoteka (наречена), núota-rascis ~ núotarasistis (підозра, догана), núotrauko·s тощо.

d) pēr¹⁵. pæ’rauda (дірка, зроблена під час ткання), pæ’rsliėkė (тонша нитка, пропущена під час прядіння), pæ’rstogė (перерва), perlaidžini’s — pæ’rlaidžini’ (перевіз через річку)..., але: per’nagis (прибуток): gæ’ras pær’nagis bus; pēr’pete’s (частина одягу від коміра до рукава), pēr’pietė (час близько полудня): ar pār’gena pēr’pietė·s?; pēr’takis (місце, де всі ходять): pasordžino· medė·li· an to·kō· pēr’tako· neau·ks; pēr·se·ja (обхід, зроблений під час сівби): pį·lno’s ā·vižo’s pēr·se·ju pridarīta; pēr·vagis (обхід, зроблений під час оранки) тощо не мають метатонії. Важко сказати, чому в останніх прикладах є циркумфлексна інтонація. Адже вони давніші за перші. Можливо, тому, що перші мають більш дієслівне походження, отже, і їхній префікс має ту саму інтонацію, що й у дієслів, а

14 Щоправда, дуже часто можна почути вимову з коротким «i» в усіх особах (пор. «plyšti»).

15 Префікс «per» із дієсловами та віддієслівними іменниками завжди, як і в lk, має циркумфлексну інтонацію.

92

У других, які мають іменникове походження, сильніше відчувається прийменниковість, тому тут і акцент є прийменниковим. Однак видно, що метатонія в останніх прикладах — явище давніх часів.

e) pó-, pa: pó·ažis ~ požezis, pó·ažari ~ požezė, pó·dukre, pó·sunis, pó-gro·žis (милування, демонстрація себе й споглядання інших), pó·žmo·nis (спілкування з людьми, гостювання), прикметники: pó·aukštis ~ požaukštis, pó·ilgis, pó·mažis, pó·trumpis тощо.

Іменники з префіксом „pa“ майже завжди мають метатонію: dan·gu (род. одн.): padánge·s, gá·lvą ~ galvą: pagal·ve· (індивідуальний податок, невеликий сімейний податок), juósta: pajuóste· (фартух), ká·lnas: pakal·ne·, kam·pas: pa-kámpe·s, kran·tas: pakrá·nte·, vá·ndeni·: pavañ·dene·s (коли багато дощить або навесні тане сніг): pava·saro· pavañ·dene·s prasidė·s nemážne·s išvažiuoc ~ навесні почнуться паводки, і вода не спадатиме, їхати; тощо. Прислівники цього типу також мають метатонію: sá·ule·: pasaul·ui (відвернувшись від сонця), vá·ndeni· (род.): pavañ·denui, vé·jas: pavé·ji || pavé·jui тощо. Однак маємо й приклади без метатонії: bá·ržas: pabá·ržis (такий гриб), gú·rblė: pa-gú·rklė (род.), ká·usas: paká·usis, lá·ngas: palá·nge·, stó·gas: pastó·ge·, sá·rmas: pasá·rme·s, í·gas: paí·lgis (буханець хліба), í·gas: paí·lgas (прикм.).

f) priè: priegalvi ~ priegalvį, prieva karis, priemo·lė ~ priemolė (земля з глиною): priemo·lė·s labaĩ. indžústa; príetema (сутінки перед вечором), príekurtė· (трохи глуха), príekušlis (напівсліпий).

g) prieš: priešakis, priešgina ~ priešgina, priešpie·čiai ~ priešpiečiai, prieš-pusri·čiai ~ priešpusryčiai тощо.

h) pró·, pra: pró·švaistė·, pró·tarpis, pró·me·c·om (лише кинувши оком): aš cik pró·me·c·om pažurė·jau ~ я лише мигцем поглянув; ke·ršas: praker·šum, але: praká·ulis, praskiep as, prapiestis ~ prapiestis тощо не мають метатонії.

i) su: sú·temo·s, sú·taupo·s, sú·rausvis (рожевуватий), sú·pilkis, sú·partas (тканий у смужку, тобто ялинкою), sú·žalis (напівзелений), але: sugrážtai ~ sugrąžtai (свердла), suβ·ertuβe·s тощо.

j) su < san-: sú·malinus má·la; sú·naru skau·da ~ болять суглоби; sú-sma uga, sú·βaro·s (зібрані разом), sú·βe·la (зачіска з розпущеним волоссям) тощо.

k) užuo, už: užúogana, užúomarša, užúoβarta (уперта людина) … Іноді префікс už також набуває подовженого голосного й циркумфлексного наголосу (пор. префікс su): u·škuri·s — u·škuri· ~ užkurys — užkuri.

l) ant, in: án·tjuoscis ~ ántjuostis (пояс), án·tkešenis, án·tβo·že· тощо. iñ·kilas, iñ·klornis, iñ·mgis, iñ·pilas, iñ·žaginis; tá·u rai·ka gė·ro· in·žagino· (добрі різки). Ці два прийменники, здається, ніколи не мають метатонії.

2. Дія метатонії у двокореневих іменних частинах мови. У двокореневих іменних частинах мови закони дії метатонії визначити ще важче, ніж у префіксальних, наприклад:

a) buožgal·vis (пуголовок), але: rugapjú·te·, o·škraiv·lne·: ví·lno· su o·škraiv·lni ~ вовни з козячою шерстю (грубої);

b) gi·vaplaũ·kei, žalavař·ne· (такий птах), graitadár·be·, kraivagal·vis тощо, але: raudongúrklis (такий птах), ilgavé·ide· (свиня, яку відгодовують), bal-

93

taplū'ksnis, baltasėdis, ilgakõjis, ilgavãrpis, kraivabõrnis, kietasprāndis, kietašĩrdzis, labanãuda;

c) baltmar̃gis, mė'liñdrėžis, raudonmar̃gis, žalmãrgis ir t.t.

d) devi'ngalvis || devingal.vis, šimtadařbis, bet: devi'nšārdė: || devinšārdė: ~ devynsėrdė (tokia gėlė, Dianthus barbatus), devi'nšārvė: || devinšā'rvė: (tas pat);

e) apsmuk.takel.nis, bet: išverstagė'rklis (rėksnys), varvanó'sis ir t.t.

З наведених прикладів видно, що в складних двоскладових словах неможливо встановити закономірну дію метатонії, оскільки слова однакової будови одні мають метатонію, а інші — ні. Крім того, можна помітити, що прикладів із метатонією маємо менше, ніж без неї. Приклади з метатонією, здається, давніші. Також можна помітити, що наголос першого компонента складного слова, якщо він наголошений, завжди зберігає свою інтонацію, а в другого компонента, коли він наголошений, гостра інтонація іноді зберігається, а іноді переходить у циркумфлексну. Циркумфлексна інтонація майже завжди зберігається.

Інша річ — так звані префіксальні іменні слова. Тут дія метатонії відбувається за певними закономірностями, які можна сформулювати так:

1. Прийменники nuo, prie, prieš, виступаючи як префікси, якщо на них падає наголос, завжди мають метатонію¹⁶.

2. Прийменниковий префікс per із дієсловами та віддієслівними іменниками має метатонію, а з відіменниковими іменниками — не має її.

3. Прийменникові префікси po, pro, якщо наголос падає на них, мають метатонію, а якщо вони ненаголошені, скорочуються до pa-, pra-; тоді наголошений компонент може мати метатонію, але може бути й без неї.

4. Іменні слова з прийменниковим префіксом be у корені можуть мати метатонію, а можуть і не мати її. Сам префікс зазвичай не отримує наголосу.

5. Прийменник apė не виступає як префікс; він замінює ap-, api-, apy-. Префікс apy- завжди має гостру інтонацію. Він буває лише наголошеним. Префікс api- також буває лише наголошеним, із короткою інтонацією.

6. Прийменникові префікси su-, už-, виступаючи з іменними словами, іноді отримують подовжений ступінь голосного і тоді мають гостру інтонацію.

7. Метатонії у прийменникових префіксах ant-, in- не виявлено.

8. Нарешті, слід сказати, що дія метатонії у префіксальних іменних словах усталилася більше, ніж у двокомпонентних складних словах. Адже в останніх ще не усталився остаточно й сам процес словотворення.

9. Можна додати, що в системі дієслів дія метатонії не лише застосовується значно ширше, а й набагато більше стабілізувалася, ніж у системі іменних слів.

10. Крім того, слід зазначити, що дія метатонії, як і інших фонетичних закономірностей, не є сталою. Інакше кажучи, не всі явища метатонії однаково стійкі. Менш поширені явища, як уже зазначалося в самій статті, зникають, наприклад: у деяких прислівниках, деяких рідкісніших

16 Метатонію тут розглядають у значенні, властивому сучасній мові, а не в історичному.

94

Подвійного наголошування дієслів, яке ще вживає старше покоління, молодші вже не знають. Однак явища метатонії ширшого характеру (наприклад, наголошування деяких дієслівних категорій) дедалі більше узагальнюються й стають новим засобом словотворення.

ЗМІНА НАГОЛОСУ Й ІНТОНАЦІЇ, АБО МЕТАТОНІЯ, У ПІВДЕННО-ЗАХІДНОМУ ГОВОРІ ДЗУКІВ

Е. В. МИКАЛАУСКАЙТЕ

Анотація

Метатонія — дуже давнє явище в литовській мові, але вона виявляється й нині.

У цій статті розглядається дія метатонії в одному з говорів південно-західних дзуків. Оскільки цей говір межує з південним говором західного наріччя аукштайтів, що ліг в основу литовської літературної мови, це дослідження можна буде використовувати й під час встановлення деяких явищ метатонії в литовській літературній мові.

Усі явища метатонії авторка поділяє на дві основні групи: суто фонетичні та словотвірні. Особливу увагу приділено останнім: показано вияви метатонії в іменниках і дієсловах. Із статті видно, що під час утворення нових категорій і нових значень метатонія значно ширше застосовується в дієсловах, ніж в іменниках.

Досліджуючи суто фонетичні явища метатонії, встановлено походження метатонії у формах майбутнього часу й умовного способу. В умовному способі метатонія виникла внаслідок змішування баритонного й окситонного типів дієслівного наголосу.

Крім того, авторка доходить висновку, що в складних словах вияв метатонії ще остаточно не сформувався.

Нарешті, робиться висновок, що не всі явища метатонії є однаково стійкими. Менш поширені й рідше траплювані явища метатонії зникають, а поширеніші, що вживаються ширше, узагальнюються й стають стійким засобом словотворення.