LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, II

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ДЕЯКИХ НАЗВ РОСЛИН У БАЛТСЬКИХ МОВАХ

A. SABALIAUSKAS

Кріп (Anethum graveolens)

1. Кріп — давня культурна рослина. Його батьківщиною, найімовірніше, є Південна Європа (пор. O. Schrader, Reall., 1,344; J. Hoops, Reall., 1, 468). Кріп для лікування вже використовували стародавні єгиптяни. Можливо, його вирощували й євреї (пор. G. Buschan, 147).

2. В індоєвропейських мовах трапляються різні назви цієї рослини. Стародавні греки називали її ἄνηθον. Це слово намагалися пов’язати з гр. ἄνεμος «вітер, подув». Однак до грецької мови воно могло потрапити й з Азії або Єгипту (пор. É. Boisacq, D. ét., 62). Із грецької ця назва перейшла до латинської — anethum, звідси фр. anet(h). Інша частина романських мов має назву кропу, що походить від лат. feniculum (пор. A. Walde, Et. Wb., 282): іт. finocchio, порт. funcho, ісп. hinojo, а також фр. fenouil, англ. fennel. Румуни й молдовани мають іншу назву: рум. mărăr, молд. мяряр. Це слово трапляється й в албанській мові — maráq «Feniculum officinale». Джерелом цих слів є лат. marathrum (пор. G. Meyer, Et. Wb., 259-60). Германські мови мають іншу назву кропу, походження якої неясне: давньоверхньонім. tilli, середньоверхньонім. tille, нім. Dill, англ. dill, дан. dild, швед. dill, норв. dill. Із германських мов це слово потрапило й до деяких фіно-угорських мов: ест. till, фін. tilli (пор. Л. Хакулинен, 2,55).

3. Слов’янські мови мають також цілком відмінну від згаданих раніше назву кропу: старослов. копър, рос. укроп, укропина, кроп, копер (В. Даль, 2, 198; 4,485), білор. кроп, укр. кpin, болг. копър, серб.-хорв. kónap, чеськ. kopr, словац. koper, польськ. копър, верхньолуж. коприк (пор. F. Miklosich, Et. Wb., 129; E. Berneker, Et. Wb., 564).

Щодо походження цього слова існують різні думки. A. Meję (Étud., 409) вважає його запозиченням, але не вказує джерела. Інші мовознавці вважають це слово слов’янського походження. F. Miklošičius (Et. Wb., 129) пов’язує зі згаданою назвою кропу назву кропиви: рос. крапива, болг. коприва, чеськ. kopřiva, польськ. pokrzywa та ін. До цієї групи він схильний відносити й старослов. коприна, болг. коприна «шовк». Далі він порівнює ці слова, насамперед, звісно, назву кропу, з лит. kvepėti, kvapas, латис. kūpēt, kvēpt, kvēpēt, kvēpes. Із семантичного погляду таке зіставлення цілком можливе, але фонетично його важко обґрунтувати. Фо-

5. Kalbotyros klausimai II.

65

нетично дуже обґрунтованим є пов’язування цієї назви кропу зі згаданою назвою кропиви. Тут виявляємо й характерне для обох слів чергування приголосних. З таким зіставленням F. Miklošičiaus схильний погодитися й E. Bernekeris (Et. Wb., 564-5). На його думку, *koprъ, *kroprъ спочатку означало «кропива». Оскільки кропиву використовують і в їжу, а також у народній медицині, то від неї могла отримати свою назву й інша рослина, а саме кріп. Аналогічний випадок він наводить зі словом bbršč. Однак, мабуть, не можна стверджувати, що це цілком аналогічне явище. Тут одна рослина перебрала функції іншої та успадкувала її назву, тоді як кріп і кропива, вочевидь, надто різні рослини, щоб могли перебрати функції одна одної.

V. Machekas (Rost., 165) інакше пояснює походження цієї назви кропу. На його думку, це слов’янський корінь. Цю назву кропу він також пов’язує з рос. кропило «Oenanthe phellandrium», польськ. kropidło, рос. (о) кроп, укроп «кип’ячена вода». Отже, первісне значення цього кореня було б «варити», а слова kropъ, kopr, kropidło означали б рослини для варіння. Якщо ця етимологія правильна, то кріп був би однією з найдавніших культурних рослин, які використовувала людина. V. Machekas (Rost., 165) так і пише: «Anethum — jedna z nejstarších pěstovaných rostlin». Однак і це пояснення дуже сумнівне. По-перше, крім цього зіставлення, немає жодних інших аргументів на користь того, що кріп був настільки визначною за важливістю та давністю рослиною. З іншого боку, слово укроп, імовірно, не можна відокремити від дієслова кропить (пор. A. Meillet, Étud., 219). Крім того, якби кріп був такою важливою і давньою рослиною, то його назва мала б, можливо, траплятися й в інших індоєвропейських мовах, тоді як нині вона є лише у слов’ян.

Отже, слов’янську назву кропу поки що доводиться вважати словом неясного походження.

Зі слов’янських мов ця назва кропу перейшла й до інших мов: алб. kopër, угор. kapor. У пізніші часи її з російської запозичили мови інших народів Радянського Союзу: башк. укроп, мокш. укроп, казах. укроп, бурят.-монг. укроп, осет. укроп, евенк. укроп, чуваш. укроп, тув. укроп та ін.

4. Литовська назва цієї рослини krapas також запозичена зі слов’янських мов. Це слово, найімовірніше, потрапило до литовської з польської мови (пор. A. Brückner, Fw., 96; Pr. Skardžius, Lw., 109; E. Fraenkel, Et. Wb., 288). Знаходимо його вже й у словнику K. Sirvydo (Di., 104). Воно трапляється в усіх литовських діалектах.

Із польської мови запозичене й слово kropas, яке трапляється в латгальських діалектах латиської мови (Summent, 153; пор. E. Fraenkel, Et. Wb., 288).

5. У латиській мові найчастіше вживається назва кропу dille. Вона трапляється вже в латиських писемних пам’ятках XVII ст.: G. Mancélis (Phras. lett., XVI) пише «Dillen, Dilles», J. Langijas (Wb., 27) — «Dilles, Dill, herba». Так само в перекладі Біблії Ґлюка знаходимо: «juhs dohd ah to desmitu Teesu no Mehtrehm, Dilles un Kimmines» (пор. J. Sehwers, 305). Латиші запозичили цю назву кропу з німецької мови.

З німецької це слово потрапило й до литовської мови: dilė (L. k. žd., 2,375), dilutė (L. k. žd., 2,381; J. Dagys, 23). Проте в литовській мові воно вживається дуже рідко.

66

6. У пам’ятках давньопрусської мови назви кропу не знаходимо. Щоправда, знаходимо прусський топонім Crapiten (G. Gerullis, Ort., 71), який, імовірно, утворений від Krape (таке прусське особове ім’я) та суфікса -it-. У литовській мові також трапляються прізвища Krapaitis, Krāpas. Однак важко визначити, чи походять ці особові імена від назви кропу, чи від якогось іншого слова.

7. Отже, в індоєвропейських мовах знаходимо багато назв кропу. Слов’янські мови мають спільну назву кропу неясного походження. З польської мови цю назву запозичили литовці та деякі латиські говірки. Загалом у латиській мові вживається назва кропу німецького походження. Іноді вона трапляється і в деяких пам’ятках литовської мови. Про давньопрусську мову нічого певного сказати не можна.

Кмин (Carum carvi)

1. Кмин здавна був широко вживаною пряною рослиною. На думку Діоскорида (De mat. med., 3, 61), найкращий кмин вирощували єгиптяни, особливо мешканці дельти Нілу (пор. G. Buschan, 148). Гіппократ називає абіссінський кмин просто царським — κύμινον βασιλικόν (пор. V. Hehn, 206). Тут, імовірно, мається на увазі різновид кмину Cuminum Cyminum. У Європі найбільш поширений вид кмину — Carum carvi. Насіння цієї рослини трапляється вже серед знахідок зі свайних поселень Робенгаузена у Швейцарії (пор. G. Buschan, 149).

Стародавні слов’яни використовували кмин у обрядах прийняття новонародженого до своєї громади (пор. Л. Нидерле, 183).

Щось схоже на обвуглену насінину кмину знайдено серед інших зерен у знахідках із городища Габрієлішкяй (пор. W. Swederski, 245). Однак через брак інших вагоміших даних неможливо зробити висновки щодо вирощування кмину в Литві того часу.

2. Більшість індоєвропейських мов мають ту саму назву кмину, яку вони здебільшого запозичували одна в одної.

Грецька назва кмину κύμινον, імовірно, є запозиченням із семітських мов; пор. євр. kammōn, арам. kammōnā, ассир. kamūnu тощо (пор. O. Schrader, Real., 1, 655). Порівнюючи ці семітські назви кмину з грецькою, помічаємо певну розбіжність у вокалізмі, тому дехто, наприклад P. Kretschmer (KZ, 29, 440-1), схильний сумніватися в цій думці. Він пов’язує згадані східні назви кмину з гр. σκάμμωνία поряд із χάμων (лат. scammonia) — «такий різновид витких рослин». Однак слід зазначити, що вокалізм давніх східних запозичень часто не збігається, тому, схоже, більшість мовознавців цілком обґрунтовано вважає гр. κύμινον спільнокореневим словом зі згаданими назвами кмину в семітських мовах (пор. O. Schrader, Real., 1, 655; K. Lokotsch, Et. Wb., 84; Weigand, 1, 1169; E. Berneker, Et. Wb., 681; V. Machek, Rost., 157; A. Brückner, St. et., 239).

Із грецької ця назва кмину потрапила до латини — cuminum, а звідти різними шляхами — до германських і романських мов: давньоверхньонім. kumil < kümīn, середньоверхньонім. kumin, нім. Kümmel, англ. cumin, швед. kummin, дан. kommen, нідерл. komijn, італ. comino, ісп. comino, порт. cominho, рум. chimen,

67

молд. kùmen. Також це слово потрапило й до інших європейських мов: угор. kőmény, фін. kumina (пор. T. E. Karsten, IF, 26,249), ест. köömen та ін.

3. Цю назву кмину мають і слов’янські мови: давньослов. kjuminъ, рос. тмин, тминъ, тминь, тминок, тминъ (В. Даль, 4,408), білор. кмен, укр. кмин, чеськ. kmín, серб.-хорв. kömin, польськ. kmin, словен. kumin, kum, čimin (пор. F. Miklosich, Et. Wb., 117; E. Berneker, Et. Wb., 681). Як бачимо, у слов’янських мовах трапляються різні фонетичні варіанти цього слова. Їх пояснюють різницею джерел, з яких було запозичено слово, або ж вони виникли вже на ґрунті слов’янських мов.

4. У балтійських мовах також трапляється назва кмину з цим коренем. До них вона потрапила теж різними шляхами.

У литовських діалектах і пам’ятках писемності трапляються різні фонетичні варіанти цієї назви: kmynas, akmynas, ikmynas, kȯynas, knȳnas, kimȳnas, kȯmelis, kimulis, kėmelis, kemelys (пор. J. Dagys, 74).

У літературній мові вживається і в діалектах найпоширеніша форма kmynas. Вона трапляється вже в наших давніх писемних пам’ятках (C. Szyrwid, Di., 86; M. Daukša, P., 314). До литовської мови це слово, ймовірно, потрапило з білоруської або польської мов (пор. A. Brückner, Fw., 95, 101; Pr. Skardžius, Lw., 104; J. Otrębski, Tw., 3,29).

У литовській мові сполука приголосних km— не є звичною. Тому для полегшення вимови km— у деяких діалектах було розкладено на два склади, унаслідок чого виникли форми: akmynas (Rk, Sdk, Zr, Trgn), ikmynas (Všk, Grž), kimynas.

Майже в усій Жемайтії трапляється форма koȳnas. Ця форма виникла шляхом дисиміляції з форми kmynas. Таке чергування v та m поруч з іншим носовим звуком трапляється й в інших індоєвропейських мовах: у польських діалектах świntarz < cementarz (пор. M. Niedermann, Tiž, 2,440), італ. nov<ero < lot. numerus, пізньосанскр. śravaṇa < śramaṇa, vimamsā < mimāmsā (пор. J. Wackernagel, KZ, 43,282). У литовській мові таке чергування бачимо також у слові bezvėnas < bezmėnas < білор. бязмен (пор. E. Fraenkel, IF, 53,127). Також у латиських діалектах знаходимо форму того самого походження bazvanc (пор. M. A. Alksnis, FBR, 12,26).

У районах Лінкуви та Шедуви іноді трапляється форма knȳnas, що виникла шляхом асиміляції з форми kmynas.

У литовських словниках Східної Пруссії знаходимо форму knyvai (пор. P. Ruhig, Lex., 1, 65; Chr. Mielcke, Wb., 1, 125; G. Nesselmann, Wb., 223). Ця форма могла виникнути шляхом метатези з форми kūynai, пор. лат. senalas; лит. šėlenos, лат. notal; лит. nuolat, лат. gazore < garože (пор. I. Endzelins, La. Gr., 235). Оскільки в живому мовленні ця форма не трапляється, її появу в згаданих словниках намагаються пояснити й інакше. Ця форма знайдена в рукописному словнику Д. Клейна (=Lexicon Lithuanicum in usum eorum..., пор. G. Gerullis, KZ, 50, 233). Там її, можливо, помилково записали замість kūynai, звідки вона потрапила й до інших словників (пор. Pr. Skardžius, Lw., 105).

Форми з формантом -l- потрапили до литовської мови з німецької, про що свідчить також географія поширення цього слова (Kbr, Vrb, Nm, Sdr, Gl, Plv, Snt, Grš). У словнику G. Nesselmann (Wb., 353) поряд із формою lauk-kmynai знаходимо

68

і форму laukkkimmėlei. Це кальки з нім. Feldkümmel (пор. K. Alminauskis, 78).

5. У латиській мові також знаходимо назву кмину з тим самим коренем. У діалектах та інших мовних пам’ятках трапляються різні варіанти цієї назви: ķimene, ķimins, ķimens (EM, 2, 381; EH, 1, 703), ķimenis (EH, 1, 703), ķimans (EH, 1, 702), ķimuni (EH, 1, 703), ķimele (EM, 2, 381), ķėmele (EM, 2, 373), ķėmeles (EM, 2, 376), ķiemeles (EM, 2, 390), ķinepes (EM, 2, 382).

Форма ķimene могла потрапити до латиської мови з німецької, пор. нім. cimen, або з російської мови (пор. EM, 2, 381). J. Ževeris (306) схильний вважати її запозиченням із російської.

Джерелом назви кмину з формантом -l- була німецька мова. Форму ķimeles вже знаходимо у словнику Г. Манселіса. Форми ķėmele, ķieme le, імовірно, походять від нім. нижньонім. kömel (пор. J. Sehwers, 66, 306; EH, 1, 707).

Форма ķermeles, імовірно, походить від ķėmeles, із вставленням приголосного r. Така вставка r між голосним і приголосним трапляється в різних мовах, особливо в запозиченнях; іноді її спостерігаємо і в латиських діалектах: iegārtnis < iegātnis, mēr telis < mētėlis, kārsis < kāsis, pār taga < pataga, paērg lis < paeglis (пор. J. Endzelīns, KZ, 44, 60; La. Gr., 237-8).

Досить дивна форма ķinepes. Імовірно, вона виникла під впливом слів kaņepes «коноплі», sinepes «гірчиця». Характерно, що слово ķinepes в одних місцевостях означає кмин, в інших — коноплі, а ще в інших — гірчицю (пор. EM, 2, 382).

Як бачимо, балти й слов’яни мають назви кмину спільного кореня й іншомовного походження. Ця назва потрапила до цих мов різними шляхами. Частина балтів запозичила назву кмину зі слов’янських мов, частина — з германських. Про назву кмину в давньопрусській мові немає жодних відомостей.

Хрін (Cochlearia armoracia)

1. А. де Кандоль (43, 553) вважає батьківщиною цієї рослини Східну Європу. На узбережжі Чорного моря росте дикий хрін. Здичавілий хрін іноді можна зустріти і на території Литви та Латвії (пор. P. Snarskis, 381; P. Galenieks, 2,344). Достовірних відомостей про використання цієї рослини в давнину бракує. П. Ейнгорн у своїй «Historia lettica» (35) зазначає, що латиші не вживають пряних рослин (пор. J. Sehwers, 305).¹

2. В індоєвропейських мовах трапляються різні назви хрону. Однак ці назви здебільшого не є давніми: вони запозичені із сусідніх мов або є порівняно недавно утвореними у власних мовах складними словами, один із компонентів яких означає якусь іншу рослину, найчастіше «редьку», пор. порт. rabano de cavalo (rabano «редька», cavalo «кінь»), англ. horse-radish, швед. pepparrot (peppar «перець») (звідки фін. piparjuutti), нім. Meerrettich. Шведська назва цієї рослини свідчить, що шведи, мабуть, познайомилися з перцем раніше, ніж із хроном.

3. Давню назву хрону мають слов’янські мови: старослов. chrěnъ, рос. хрен, білор. хрэн, укр. хрін, болг. хрян, серб.-хорв. хрен, словен. hren, чеськ. křen,

¹ Однак П. Ейнгорн тут міг мати на увазі пряні рослини, що імпортувалися зі східних країн (перець тощо).

69

стар. чеськ. chřen, словац. chren, польськ. chrzan, верхньолуж. khrěn, нижньолуж. kšėn, полаб. chrón (пор. F. Miklosich, Et. Wb., 90; E. Berneker, Et. Wb., 402; A. Будилович, 1,91; M. Vasmer, Et. Wb., 3,271; F. Sławski, Sl.et., 1,84).

Походження цієї назви намагалися пояснювати по-різному. Однак ці пояснення поки що дуже непереконливі. J. Lioventakis (AfslPh, 37,384) вельми штучно намагався реконструювати індоєвропейські праформи *kerāinō-s, *(s)kerāinō-s, *kserainō-s, пов’язуючи їх із санскр. kśárā-h «пекучий, їдкий», лат. seresco «сушу». Так само невдалою була його спроба (ZfslPh, 7,407) пов’язати цю назву хрону з нідерл. schrijnen «щипати, палити». Якщо з семантичного погляду ці зіставлення й мотивовані, то фонетично вони важко здійсненні. Щодо інших подібних пояснень пор. M. Vasmer, Et. Wb., 3,271; F. Sławski, Sl.et., 1, 84.

Ймовірно, до того самого кореня, що й слов’янська назва хрону, належить і грец. χεράν. Це слово вже згадує Теофраст. Він (IX, 15,5) пише: «...рослини, які одні називають дикою редькою (ῥάφανον ἀγρίαν), а інші лікарі — kerāin» (пор. O. Schrader, Reallex., 2,55). І греки, і слов’яни могли запозичити цю назву хрону з якоїсь східної мови (пор. V. Machek, LP, 2,158; Rost., 66).

Зі слов’ян згадана назва хрону різними шляхами потрапила до інших мов: середньоверхньонім. krēn, krēne, франц. cran, македонська румунська (аромунська) hreanu, дакорумунська (дакорумунська) hrean (пор. A. Rosetti, 44), молд. хрян та ін.

У пізніші часи з російської мови це слово потрапило до багатьох інших мов Радянського Союзу: ерзян. köpēn, башк. керян, тадж. хрен, казах. хрен, лезг. хрен, осет. хрен, бурят.-монг. хрен, авар. хрен, чуваш. хе̌рен, тув. хрен та ін.

4. Зі слов’ян така назва хрону потрапила й до балтійських мов. Це слово вже знаходимо у словнику K. Sirvydas (Di., 27). До литовської мови воно могло потрапити з російської або білоруської мов (пор. Pr. Skardžius, Lw., 110; A. Brückner, Fw., 97; J. Otrębski, Tw., 3,26; В. И. Костельницкий, 218).

Така назва хрону (krienas) уживається в усіх литовських говорах. Вона відома й латгальським говорам латиської мови (пор. P. Galenieks, 2,344).

5. Однак у латиських говорах і літературній мові зазвичай уживається інша назва хрону, неслов’янського походження. У говорах і різних мовних пам’ятках трапляються різні варіанти цієї назви: mārrutks (EM, 2,584), mēr-rutks, mērāutks (EM, 2,620), mēr(r)uks (EH, 1,809), mārrakas (EM, 2,583), māraka (J. Endzelīns, La. Gr., 76). Ці слова є запозиченнями з німецької мови, причому лише другий компонент слова перекладено (пор. J. Sehwers, 78). Фонетичну варіативність пояснюють різноманітністю джерел, з яких було запозичено слово (нижньонім. mahrreddick, середньонижньонім. merredich), або змінами, що відбулися вже в латиському мовному середовищі. Дві останні форми виникли шляхом асиміляції. Така асиміляція голосних зовсім не властива балтійським мовам, тому, можливо, тут маємо вплив лівської мови (пор. J. Endzelīns, La. Gr., 76).

У латиській мові знаходимо назву хрону з цим коренем, у якій другий компонент не перекладено, — mērdīķis (EM, 2,618; J. Sehwers, 299).

Ці назви хрону вже трапляються в латиських мовних пам’ятках XVII ст. G. Manc elis (Phras. lett. XVI) пише «Merrettich, Swāti Rutki, Mahra — Rutki», I. Langijas (Wb., 114) — «Mahrrutki, Meerettig. Sonst heissen sie swāhti Rutki» (пор. J. Sehwers, 299).

70

Назва хрону з цим коренем трапляється і без ознак другого компонента — márėne (EH, 1,792).

6. Розглянувши назви хрону, бачимо, що слов’янські мови мають давню назву хрону неясного походження. Ця назва проникла й до інших індоєвропейських мов, зокрема й до балтійських. Вона трапляється в литовських говорах і в невеликій частині латгальських латиських говорів. В інших латиських говорах побутує складена назва хрону німецького походження, найчастіше з перекладеним другим компонентом. Про назву хрону в давньопруській мові немає жодних відомостей.

СКОРОЧЕННЯ

алб. — албанська

англ. — англійська

арам. — арамейська

асир. — ассирійська

аукшт. — аукштайтська

авар. — аварська

балт. — білоруська

башк. — башкирська

болг. — болгарська

бур.-монг. — бурятсько-монгольська

чеськ. — чеська

чув. — чуваська

дан. — данська

ерз. — ерзянська

ест. — естонська

евенк. — евенкійська

гр. — грецька

євр. — єврейська

індоєвр. — індоєвропейська

ісп. — іспанська

іт. — італійська

казах. — казахська

лат. — латиська

пол. — польська

лезг. — лезгинська

лит. — литовська

лат. — латинська

луж. — лужицька (сорбська)

мокш. — мокшанська

молд. — молдовська

норв. — норвезька

гол. — голландська

осет. — осетинська

полаб. — полабська

порт. — португальська

фр. — французька

рум. — румунська

рос. — російська

давн. — давньої

серб.-хорв. — сербсько-хорватська

санскр. — санскриту

словен. — словенська

словац. — словацька

давньослов. — давньослов’янська

фін. — фінська

швед. — шведів

тадж. — таджиків

тув. — тувинців

укр. — українців

угор. — угорців

сер. — середнього

нім. — німців

жемайт. — жемайтів

Gl — Гелгаудішкіс, Шакяйський р-н

Grš — Гришкабудіс, Науместський р-н

Grž — Гружяй, Йонішкельський р-н

Kbr — Кибартай

Nm — Кудіркос-Науместіс

Plv — Пілвішкяй, Вілкавішський р-н

Rk — Рокішкіс

Sdk — Судейкяй, Утенський р-н

Sdr — Сударгас, Шакяйський р-н.

Snt — Сінтаути, р-н Кудіркос-Науместіс.

Trgn — Таурангай, Утенський р-н.

Vrb — Вірбаліс, Кібартаїський р-н.

Všk — Вашкай, Лінкувський р-н.

Žr — Зарасай

71

LITERATŪRA

1. M. A. Alksnis, Filologu biedrības raksti, 12, 26-48, Rīgā (1932).

2. K. Alminauskis, Die Germanismen des Litauischen, Kaunas, 1935.

3. E. Berneker, Slawisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1908-13.

4. É. Boisacq, Dictionaire étymologique de la langue grecque, Heidelberg-Paris, 1916.

5. A. Brückner, Die slavischen Fremdwörter im Litauischen, Weimar, 1877.

6. A. Brückner, Słownik etymologiczny języka polskiego, Kraków, 1927.

7. А. Будилович, Первобытные славяне, 1, Киев, 1878.

8. G. Buschan, Vorgeschichtliche Botanik der Cultur- und Nutzpflanzen der alten Welt auf Grund prähistorischer Funde, Breslau, 1895.

9. A. De Candolle, Der Ursprung der Culturpflanzen, Leipzig, 1884.

10. J. Dagys, Lietuviškas botanikos žodynas, Kaunas, 1938.

11. B. Даль, Толковый словарь живого великорусского языка, 1-4, Москва, 1955.

12. Daukšos Postilė, fotografuotinis leidimas, Kaunas, 1926.

13. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951.

14. J. Endzelin, Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, 44, 46-69, Göttingen (1911).

15. EH— J. Endzelīns, E. Hauzenberga, Papildinājumi un labojumi K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, 1-2, Rīgā, 1934-46.

16. EM— J. Endzelīns, K. Mühlenbacha Latviešu valodas vārdnīca, 1-4, Rīgā, 1923-32.

17. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1955-8.

18. E. Fraenkel, Indogermanische Forschungen, 53, 123-34, Berlin-Leipzig (1935).

19. P. Galenicks, Latvijas PSR flora, 2, Rīgā, 1955.

20. G. Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, Berlin-Leipzig, 1922.

21. G. Gerullis, Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, 50, 233, Göttingen (1922).

22. Л. Хакулинен, Развитие и структура финского языка, 2, Москва, 1955.

23. V. Hehn, Kulturpflanzen und Hausthiere in ihrem Übergang aus Asien nach Griechenland und Italien sowie in das übrige Europa. Siebente Auflage. Neu herausgegeben von O. Schrader mit botanischen Beiträgen von A. Engler, Berlin, 1902.

24. J. Hoops, Reallexikon der germanischen Altertumskunde, 1, Strassburg, 1911.

25. T. E. Karsten, Indogermanische Forschungen, 26, 236-58, Strassburg (1909).

26. В. И. Костельницкий, Русско-литовские языковые связи по словарным материалам литовского языка, Ленинград, 1953 (rankraštis).

27. P. Kretschmer, Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, 29, 381-483, Gütersloh (1888).

28. L. k. žd. — J. Balčikonis, Lietuvių kalbos žodynas, 2, Kaunas, 1947.

29. J. Loewenthal, Archiv für slavische Philologie, 37, 377-94, Berlin (1920).

30. J. Loewenthal, Zeitschrift für slavische Philologie, 7, 406-8, Leipzig (1930).

31. K. Lokotsch, Etymologisches Wörterbuch der europäischen (germanischen, romanischen und slavischen) Wörter orientalischen Ursprungs, Heidelberg, 1927.

32. V. Machek, Česká a slovenská jména rostlin, Praha, 1954.

33. V. Machek, Lingua Posnaniensis, 2, 145-161, Poznań (1950).

34. A. Meillet, Études sur l’etymologie et le vocabulaire du vieux slave, Paris, 1902.

35. G. Meyer, Etymologisches Wörterbuch der albanesischen Sprache, Strassburg, 1891.

36. F. Miklosich, Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen, Wien, 1886.

37. G. H. F. Nesselmann, Wörterbuch der littauischen Sprache, Königsberg, 1851.

38. Л. Нидерле, Славянские древности, Москва, 1956.

72

39. M. Niedermann, Tauta ir Žodis, 2, 438-44, Kaunas, 1924.

40. J. Otrębski, Wschodniolitewskie narzecze twereckie, 3, Kraków, 1932.

41. A. Rosetti, Influența limbilor slave meridionale asupra limbii române (sec. VI-XII), București, 1953.

42. Ph. Ruhig, Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon, Koenigsberg, 1747.

43. O. Schrader, Reallexikon der indogermanischen Altertumskunde, 1, Berlin, 1917.

44. J. Sehwers, Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen vornehmlich über den deutschen Einfluss im Lettischen, Leipzig, 1936.

45. Pr. Skardžius, Die slavischen Lehnwörter im Alt litauischen, Kaunas, 1931.

46. F. Slawski, Słownik etymologiczny języka polskiego, 1, Kraków, 1952-6.

47. P. Snarskis, Vadovas Lietuvos TSR augalams pažinti, Vilnius, 1954.

48. W. Swederski, Acta Sociatatis Botanicorum Poloniae, 3, Nr. 2, 242-52, Warszawa (1926).

49. C. Szyrwid, Dictionarium trium linguarum. Quinta editio, Vilnae MDCCXIII.

50. M. Vasmer, Russisches etymologisches Wörterbuch, 1-3, Heidelberg, 1950-7.

51. J. Wackernagel, Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, 43, 277-98, Göttingen (1910).

52. A. Walde, Lateinisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1910.

53. F. L. K. Weigand, Deutsches Wörterbuch, 1, Giessen, 1909.

О ПРОИСХОЖДЕНИИ НАЗВАНИЙ НЕКОТОРЫХ РАСТЕНИЙ В БАЛТИЙСКИХ ЯЗЫКАХ

А. И. САБАЛЯУСКАС

Резюме

Укроп (Anethum graveolens)

Укроп является давно известным культурным растением. В индоевропейских языках встречаются разные названия этого растения. Славянские языки имеют общее название укропа (русск. укроп, укр. кріп, чеш. kopr и др.). Происхождение данного названия неясное. Вернее всего, оно имеет тот же корень, что и славянское название крапивы (русск. крапива, чеш. kopřiva, болг. коприва и др.).

Литовцы название укропа (krãpas) позаимствовали у славян, скорее всего у поляков.

Из польского языка это название попало и в некоторые диалекты латышского языка (kropas). Но вообще в латышском языке употребляется название укропа немецкого происхождения (dille). Иногда такое название (dilė, dilutė) обнаруживается и в литовском языке.

О названии укропа в древнерусском языке что-нибудь определённого сказать трудно.

73

Тмин (Carum carvi)

Исторические данные показывают, что тмин является давно известным культурным растением. В большинстве индоевропейских языков обнаруживается одинаковое название тмина. В греческий язык оно (κύμινον), по всей вероятности, проникло из семитских языков. Из греческого языка это название попало в латинский язык (cuminum), а оттуда разными путями — в другие европейские языки.

В литовских диалектах больше всего употребляется название тмина (kmynas), позаимствованное у славян. В литовском языке это слово испытывало разные фонетические изменения: akmynas, ikmynas, kūmnas, knūnas, kitūnas. В небольшой части диалектов употребляется название тмина (kimelis), позаимствованное из немецкого языка.

В латышский язык название этого растения попало тоже двумя путями: из немецкого и русского языков. Немецкого происхождения являются формы с формантом -l- (kimele, kēmele, ķimele), а русского — без этого форманта (ķimene, ķimins, ķimens и др.). Разные фонетические варианты названия тмина (kērneles, ķinepes) возникли уже на почве латышского языка.

О названии тмина в древнепрусском языке нет никаких данных.

Хрен (Cochlearia armoracia)

В индоевропейских языках встречаются разные названия хрена. Но эти названия чаще всего не являются древними. Древнее название хрена обнаруживается в славянских языках (русск. хрен, болг. хрян, польск. chrzan и др.). Славянское название хрена, вернее всего, является того же происхождения что и греческое χεράνιον. Из славянских языков это название проникло и в другие европейские языки.

У славян название хрена позаимствовали и литовцы (krienas). Это название обнаруживается и в некоторых латгальских диалектах латышского языка.

В большинстве латышских диалектов употребляется название mār(r)utks и разные фонетические варианты этого слова. Данное название латыши позаимствовали из немецкого языка, только второй компонент перевели на латышский язык (ruts „редька“).

О названии хрена в древнепрусском языке нет никаких данных.