LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ОГЛЯДИ ТА РЕЦЕНЗІЇ

ДАВНІ СЛОВНИКИ ЛАТИСЬКОЇ МОВИ

Daina Zemzare, Latviešu vārdnīcas (līdz 1900. gadam), Latvijas PSR Zinātņu akademijos?

У цій ґрунтовній і важливій праці відомої латиської мовознавиці Д. Земзаре розглянуто всі давні друковані й рукописні словники латиської мови, відомі від появи першого словника 1638 року до 1900 року.

У Радянській Литві інтерес до минулого литовської лексикографії дедалі зростає, і хоча досі ширше досліджували переважно лише окремі словники (К. Бюги, А. Юшки, К. Ширвида та деякі інші), слід сподіватися, що в майбутньому й ми дочекаємося книжки, у якій буде висвітлено всю історію нашої лексикографії. Якого характеру має бути ця майбутня книжка, яким шляхом найкраще йти, досліджуючи історію лексикографії, легше буде вирішити, коли ми ближче ознайомимося з подібними працями наших сусідів. Ближче знайомство з працею Д. Земзаре важливе для литуаністів і тому, що розвиток латиської лексикографії та самої лексики в деяких аспектах тісно пов’язаний із литовською лексикографією та лексикою.

На початку книжки (с. 3—6) стисло оглянуто попередню літературу про словники латиської мови й водночас указано на неточності, що трапляються в ній. В описах окремих словників подекуди використано також інші праці з історії лексикографії, не згадані у вступному огляді літератури. Літератури про минулу латиську лексикографію загалом небагато, і більшість словників авторка так докладно описує вперше. Однак під час читання цієї книжки впадає в око недостатньо повне використання попередньої літератури з теми та прогалини в її цитуванні. Тут можна згадати кілька таких пропусків. На с. 4 і 84 зазначено, що рукописний словник Я. Лангія 1685 року опублікував 1936 року Е. Блесе, проте ніде не згадано, що до цього видання¹ він включив не лише загальний огляд життя та праць Я. Лангія (с. 466—486), а й характеристику його мови (с. 487—568).

¹ E. Blese, Nīcas un Bārtas mācītāja Jāņa Langija 1685. gada latviski—vāciskā vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku, Rīgā, 1936.

287

У розмові про словники К. Елверса та Я. Ланге варто нагадати, що списки характерніших і важливіших для історії мови слів, відібраних із цих словників, а також висловів (прислів’їв, приказок) опублікував П. Шмітс², водночас зробивши й деякі зауваження щодо словника Я. Ланге (наприклад, про похідні з суфіксом -ums). Порушуючи питання про походження рукописів словника Х. Фіурекера (с. 73), можна було згадати ще кількох авторів, які раніше докладніше писали про це, особливо Л. Берзіні³. Про граматику та словник Г. Ф. Стендера писав Я. Ендзелін⁴, однак його статтю, написану з нагоди певної події, варто згадати не стільки через пару зауважень, що стосуються самого словника, скільки через загальну характеристику знання Г. Ф. Стендером латиської мови та його лінгвістичних поглядів. Дуже шкода, що авторка не встигла ознайомитися зі статтею Б. Єґера про словник 1688 року⁵, у якій його описано за мікрофільмом повного примірника, виявленого в бібліотеці університету Осло: те, що Д. Земзаре говорить про цей словник у своїй книжці, маючи під рукою лише пару вцілілих його фрагментів (і, додамо, опис цих фрагментів Я. Зеверса⁶, на який вона, безсумнівно, спирається на с. 91), тепер потребує істотного перегляду й доповнення.

Після стислого огляду літератури переходять до опису словників. Кожен словник розглядається окремо. Описи словників розташовано хронологічно, відповідно до часу їх друку або написання. Усю історію лексикографії поділено на дві частини: перша (с. 7—212) охоплює словники феодальної доби (до середини XIX ст.), друга (с. 213—407) — доби капіталізму. Тут коротко перелічимо ці словники, нехай і не всі, аби й ті, хто не читав книжки Д. Земзаре, могли скласти приблизне уявлення про предмет її дослідження і водночас про саме минуле латиської лексикографії.

Перший словник латиської мови з’явився на дев’ять років пізніше, ніж литовський (Dictionarium К. СирвидаDictionarium), а саме 1638 року. Це Georgo Mancelio Lettus, Das ist Wortbuch/Sampt angehengtem täglichem Gebrauch der Lettischen Sprache... Riga... M. DC. XXXVIII. Сам алфавітний німецько-латиський словник займає тут (після віднімання титульного аркуша, посвяти, передмови й похвального звернення до Манцеля) 208 сторінок (не 207, як помилково зазначає Д. Земзаре) і містить близько 6000 слів; за ним іде друга частина — Phraseologia Lettica, що займає (без титульного аркуша) 190 сторінок; у цій частині слова та вислови згруповано за тематикою у 51 розділ (наприклад, є розділи «Про риб», «Про молотіння», «Про одяг», «Про кольори», «Про гроші», «Назви спорідненості» тощо).

² P. Smidts, Vārdu izvilkums no Elversa vārdnīcas „Liber memorialis letticus“, „Rakstu krājums, Rīgas Latviešu Biedrības Zinību Komisijas izdots“, XVI., Rīgā, 1912, p. 10—20; P. Smidts, Langes latviešu vārdnīca, ten pat, p. 21—58.

³ Л. Берзіньш, Крістофор Фурекер і його значення для латиської літератури, „Filologu biedrības raksti“, VIII, Rīgā, 1928, с. 145—224 (про словник с. 160—168).

⁴ J. Endzelīns, Vecā Stendera latviešu gramatika un vārdnīca, „Druwa“, 1914, Nr. 9—12, p. 907—911.

⁵ B. Jēgers, Das deutsch-lateinisch-polnisch-lettische Vocabularium vom Jahre 1688, „Språkliga Bidrag (SprB). Meddelanden från seminarierna för slaviska språk... vid Lunds Universitet“, Nr. 8, Lund, 1957, p. 22—41.

⁶ Izglītības Ministrijas Mēnešraksts, 1935, p. 492—493.

288

Другий словник латиської мови уклав Георг Ельгер, і 1683 року він вийшов у Вільнюсі: Dictionarium Polono-Latino-Lottauicum. Opus posthumum R. P. Georgii Elger... Vilnae, 1683; він має 674 сторінки й близько 14 000 словникових статей.

Третій друкований словник, анонімний (Д. Земзаре за традицією називає його словником Г. Дрезеля), вийшов 1688 року: Vocabularium Wie Etzliche gebräuchliche Sachen Auff Teutsch/Lateinisch/Polnisch Uund Lettisch/Auszusprechen seynd. Riga... 1688; він має 120 сторінок і містить приблизно по тисячі німецьких, латинських, польських і латиських слів (майже самі лише іменники), розподілених на 24 тематичні групи. У словничку безліч помилок, правопис непослідовний, архаїчний. Б. Єгер схиляється до думки, що рукопис цього словничка було укладено до 1621 року, коли краєм іще володіли поляки⁷.

Отже, у XVII столітті було надруковано й донині збереглося три словники латиської мови. Щоправда, у давнішій літературі згадується також шведсько-польсько-німецько-латиський словник Г. Дрезеля 1677 року — його в переліку друкованих словників латиської мови наводить і Я. Ендзелін⁸—, однак у пізніші часи цього словника ніхто не бачив, і тепер вважають, що його взагалі не існувало⁹.

З того самого XVII століття збереглися також рукописи трьох ненадрукованих словників. Передусім це копії двох варіантів латисько-німецького словника К. Фіурекера (помер близько 1684 року) з другої половини цього століття; старіший примірник має 319 сторінок, новіший (у двох томах) — 555 сторінок; у словнику близько 3500 слів. До 1685 року належить рукопис Я. Лангія (відома лише латинська форма його прізвища Langius) (Lettisch-Deutsches Lexicon), що охоплює близько 7000 слів, упорядкованих за гніздами. Приблизно стільки ж слів містить і рукопис невідомого автора Manuale Lettico Germanicum (у ньому, поряд з іншими джерелами, широко використано словники Фіурекера й Лангія). Крім того, зберігся невеликий німецько-латиський словничок приблизно на 900 слів (з курляндських говірок), який, очевидно, якийсь німецький пастор склав лише для власного користування¹⁰.

У XVIII столітті було надруковано вже сім словників: 1705 року — так званий німецько-шведсько-польсько-латиський словничок Л. Депкіна (це перероблене й істотно поліпшене видання словничка 1688 року); 1748 року — Liber memorialis Letticus К. Ельверса (німецько-латиський словник, приблизно 8000 слів); 1761 року — Entwurf eines Lettischen Lexici Г. Ф. Стендера (в одній книзі з його граматикою; латисько-німецький словник, приблизно 4000 слів; дещо доповнене видання вийшло 1763 року); 1772—1777 років — Vollständiges deutsch-lettisches und lettischdeutsches Lexicon Я. Ланге (у німецько-латиському словнику, що вийшов уже 1772 року, на 607 шпальтах подано близько 15 000 слів, у латисько-німецькому словнику є

⁷ Språkliga Bidrag, Nr. 8, Lund, 1957, с. 37 (зі статті Єгера взято також назву словничка та його короткий опис).

⁸ J. Endzelīns, Ievads baltu filoloģijā, Rīgā, 1945, p. 68.

⁹ Språkliga Bidrag, Nr. 8, Lund, 1957, с. 34.

¹⁰ Докладніше цей словничок нещодавно дослідив Б. Єґер, який, зокрема, вважає, що його написано між 1631 і 1685 роками; див. його статтю The Vocabularium Germanico-Curlandicum in the British Museum, «Årsbok 1955/56», Lund, 1960, с. 27—57.

19. Kalbotyros klausimai VI.

289

406 колонок і близько 10 000 слів; більшість слів автор записав із живої мови); 1789 р. — G. Stenderio Lettisches Lexicon (дві частини: латисько-німецька частина налічує загалом 404 сторінки й близько 7000 слів, а німецько-латиська — 773 сторінки й близько 14 000 слів).

Серед рукописних словників XVIII ст. найбільшим є Латиський словник Л. Депкіна; це латисько-німецький словник, написаний у 1703 і 1704 рр. і такий, що містить близько 16 000 слів, зібраних переважно з писемних джерел (у 1704 р. уже було надруковано проспект цього словника). Крім того, збереглися німецько-латиський і латисько-німецький словники Ф. Вейгеля 1748 р., «порівняльний» словник латиської мови К. Ф. Темлера 1772 р. (частково також із відповідниками литовської мови¹¹), а також рукописні німецько-латиські словники 1782 р. (Я. Баумбаха?). Крім цих п’яти словників, збереглося ще кілька інших рукописів із більш або менш опрацьованим матеріалом для словників.

Навіть не враховуючи опублікованих списків термінологічної лексики, словничків у хрестоматіях та інших подібних дрібніших лексикографічних праць (їх, хоч і коротко, також розглянуто в книжці Д. Земзаре), у XIX ст. кількість друкованих словників латиської мови поповнилася більш ніж десятком нових праць. Мабуть, найвідоміший серед них — так званий російсько-латисько-німецький словник К. Валдемара (Російсько-латисько-німецький словник), укладений діячами младолатиського руху й виданий Міністерством освіти Росії в Москві 1872 р. (містить близько 37 000 слів); на цей словник спирається і російсько-латиський словник, виданий у Єлгаві 1890 р. Меншим є також відредагований К. Валдемаром і виданий у Москві 1879 р. Латисько-російсько-німецький словник. Серед інших словників можна згадати Польсько-латинсько-латиський словник Я. Курміна, надрукований у Вільнюсі 1858 р. (близько 13 000 словникових статей), Латисько-німецький словник К. Улманіса 1872 р. (близько 20 000 слів), Німецько-латиський словник Г. Бразе 1880 р. (35 000 слів; ці два словники Улманіса й Бразе були видані як дві окремі частини того самого Латиського словника) та словник М. Мєжиніса Литовсько-латисько-польсько-російський, надрукований у Тільзіті 1894 р. (близько 15 000 слів). Наприкінці XIX ст. з’являються перші спеціальні словнички (термінології окремих галузей) та іншомовних слів: 1881 р. у Москві друкується укладений К. Валдемаром кишеньковий морський словник Кишеньковий російсько-англійсько-французько-німецько-італійсько-дансько-норвезько-шведсько-латиський морський словник із додаванням голландської та іспанської мов; 1878 р. виходить словничок іншомовних слів Ф. Мекона Книжка іншомовних слів (близько 2200 слів), а 1886 р. — перше видання значно об’ємнішого словника Я. Дравнієка Книжка чужих слів (понад 5000 іншомовних слів).

Відомо небагато більших і значущіших рукописних словників XIX ст. Це Латисько-німецький словник і Німецько-латиський словник Г. Бергманіса 1806 р. (у першому близько 5000, у другому — 9000 слів), російсько-латиський словник невідомого автора (без

Докладніше див.: J. Kruopas, Seniausias lyginamasis latvių ir lietuvių kalbų žodynas, „Literatūra ir kalba“, II, Vilnius, 1957, p. 467—470.¹¹

290

середньої частини від застила́ю до Павлинъ), написаний, на думку Д. Земзаре, між 1862 і 1869 рр. (близько 10 000 заголовних слів), латисько-литовсько-польський словник А. Юшки 1875 р. (7818 слів — цю кількість сам А. Юшка зазначає наприкінці словника; латиські слова подано також у другому варіанті великого словника А. Юшки, однак згодом від перекладу латиською мовою відмовилися)¹² і литовсько-латиський словник А. Дирикіса 1872 р. (близько 10 000 слів; нині вже втрачений, але ширше відомий завдяки опису 1935 р.).

Отже, старих словників латиської мови є досить багато. За підрахунками самої Д. Земзаре, від початку XVII до кінця XIX ст. загалом було надруковано двадцять два двомовні та багатомовні словники, а рукописи дванадцяти укладених словників збереглися. Для порівняння можна нагадати, що друкований словник литовської мови XVII ст. лише один — словник К. Ширвіда (щоправда, різниця між першим [другим?] і наступними виданнями тут майже дає підстави говорити про два окремі словники); XVIII ст. — три (усі вони двочастинні — литовсько-німецька та німецько-литовська частини): В. Хака, П. Руїгіса і К. Г. Мільке; XIX ст. — п’ять: Г. Г. Ф. Несельмана, два словники Ф. Куршайтіса, М. Мєжиніса й словник А. Юшки (початок); отже, за три століття з’явилося лише дев’ять словників (проти двадцяти двох латиських). Рукописних словників XVII і XVIII ст. також збереглося небагато — можливо, по три з кожного століття (час укладання деяких словників точно невідомий), і лише з XIX ст. їх у нас більше, ніж у латишів. З наведеного порівняння кількості литовських і латиських словників, звісно, було б хибно робити висновок, що стара литовська лексикографія загалом поступалася латиській: за якістю (особливо за точнішим відображенням мови) литовські словники часто перевершують латиські словники того самого часу, які аж до другої половини XIX ст. писали майже винятково чужинці (переважно німці), що недостатньо добре знали латиську.

Уважно ознайомитися з такою великою кількістю словників і належно їх охарактеризувати — нелегке завдання, що потребує багато енергії, ретельності й часу. У книжці не всі словники розглянуто однаково докладно. Це насамперед залежить від самих словників — не всі вони однаково важливі й однакового обсягу; є, звичайно, й інші, суб’єктивніші причини: багато словників досі не ставали предметом спеціального дослідження, тож нині важко одразу ґрунтовно проаналізувати їх усі. Найбільше місця в книжці відведено російсько-латисько-німецькому словнику 1872 р. (Кр. Валдемара) через його особливу роль у формуванні сучасної латиської літературної мови — близько 117 сторінок (с. 218—311 і 503—526), тобто понад п’яту частину всієї книжки. Майже так само докладно розглянуто й перший словник (Г. Манселіуса 1638 р.) — йому присвячено близько 100 сторінок

Розділ книжки Д. Земзаре «Словник латисько-литовсько-польської мови Антанаса Юшки» (352—362) доповнює цінне, широке й ретельно написане дослідження Б. Толутене «Антанас Юшка — лексикограф» („Literatūra ir kalba“, V, Vilnius, 1961, p. 87—377); у ньому наведено деякі нові факти й міркування щодо стосунків А. Юшки з А. Дирикісом і науковою комісією Ризького Латиського товариства, а найголовніше — схарактеризовано сам словник (переважно, звісно, увагу приділено латиським словам і фразам).¹²

291

(с. 11—63 і 423—470). Описи інших словників зазвичай займають лише по кілька сторінок.

Старі словники можна досліджувати з різних поглядів. Характер дослідження тут може бути щонайменше двояким: 1) лексикографічним, коли дослідник прагне з’ясувати, якими лексикографічними принципами й методами керувався автор, добираючи слова до свого словника, групуючи їх, пояснюючи значення та наводячи відповідники іншими мовами, зазначаючи граматичні, стилістичні, етимологічні тощо особливості, ілюструючи вживання слів фразами і т. д.; і 2) лексикологічним, коли дослідника цікавить не «мистецтво» укладання словника, а слова, що в ньому містяться, які сучасний мовознавець розподіляє на архаїзми, різні типи похідних слів, запозичення тощо. Для висвітлення розвитку лексикографії достатньо лексикографічного огляду словників, однак на практиці дослідження старих словників дуже часто містять також елементи історичної лексикології, і це цілком природно, адже старі словники є водночас і пам’ятками мови, тож без розгляду того, що вони дають історії мови, і передусім історії лексики, їх характеристика була б неповною. Авторка книжки ніде не говорить про характер і мету своєї праці, однак, ознайомившись із її змістом, бачимо, що її цікавили не стільки суто лексикографічні, скільки лексикологічні питання, тобто не так методи укладання словників та їхній розвиток, як лексика словників і її збагачення. Уже самі розділи книжки, спеціально присвячені характеристиці різних категорій слів у окремих словниках або, частіше, просто їхнім перелікам, на що вказують і заголовки, займають понад 300 сторінок, тобто значно більше половини всього тексту книжки (тут слід нагадати, що щонайменше 75 сторінок займають ілюстрації — факсиміле окремих, переважно перших, сторінок словників, титульних аркушів або інших матеріалів, пов’язаних зі словниками). Значну частину решти тексту також становить огляд лексики й переліки слів (іноді досить довгі; пор. германізми в рукописному словнику 1782 р., с. 161—163, новотвори у словнику 1879 р., с. 316—319, слова різних типів у анонімному рукописному словнику XIX ст., с. 325—332), хоча спеціально в заголовках на це не вказано.

Оскільки за своїм характером книжка Д. Земзаре є насамперед працею з історичної лексикології (об’єктом дослідження якої в цьому разі є лексика старих латиських словників), і лише потім — працею з історії лексикографії, то, переходячи далі до деяких зауваг, доречно почати саме з питань лексики й зупинитися на них трохи докладніше.

У книжці розглянуто такі лексичні групи словників: запозичення — окремо германізми, славізми, литуанізми та запозичення з фінно-угорських мов; неологізми й похідні слова різних типів, архаїзми значення (у словнику Г. Манселя) та неологізми значення (у словнику Кр. Валдемара), діалектизми (окремо розглядаються лише у словниках Г. Манселя, Я. Ланґе та Кр. Валдемара), власні назви, інтернаціональні слова (у словниках Г. Елґера, К. Елверса, Я. Ланґе, Г. Стендера та Кр. Валдемара), терміни (у словниках Г. Манселя, Г. Елґера, Я. Ланґе, Г. Стендера та Кр. Валдемара), архаїзми (у словнику Г. Манселя). Авторка часто не обмежується загальним оглядом слів певної категорії та ілюструванням своїх тверджень лише найхарактернішими прикладами, а наводить, як уже згадувалося, цілі алфавітні переліки слів, вибраних зі словників, — своєрідні словнички слів того чи того типу з окремих словників.

292

Ці словнички дають чимало матеріалу для історичної лексикології та історичного словника латиської мови, але, з іншого боку, користі від них не так уже й багато. Їхню цінність знижують два чинники: незручність користування та неповнота. Оскільки їх укладено для окремих словників, їх розміщено або при описі самого словника, або наприкінці книжки, у так званих додатках (с. 421—537), причому в описі словника про це не завжди повідомляється. Крім того, після якогось слова нерідко відразу зазначають, у яких пізніших (а іноді й раніших) словниках воно також засвідчене, а в описах цих інших словників його вже не наводять. Через таке розташування іноді буває нелегко скористатися наведеними словничками, навіть якщо читача цікавить слово лише з одного певного словника. Особливо скрутно довелося б читачеві, який хотів би, наприклад, з’ясувати, від якого часу й у яких словниках уживається потрібний йому славізм: для цього довелося б переглянути майже всю книжку. Якщо подавати вибрані зі словників слова так, як це зробила Д. Земзаре, залишається лише один вихід — додати наприкінці книжки алфавітний покажчик усіх слів. Ще серйозніший другий недолік словничків: найчастіше вони неповні й не охоплюють усіх слів певного типу, що є у словнику. Через цей недолік наведені словнички не можуть замінити сам словник для читача, якого цікавлять слова тієї чи тієї категорії. Якщо читач, наприклад, не знайде потрібного славізму серед славізмів, вибраних з якогось словника, це ще не означає, що такого слова в тому словнику справді немає. Краще було б подати менше різних словничків, натомість більше подбати про їхню повноту.

З усіх лексичних груп у книжці найчастіше й найширше розглянуто запозичення. Особливо багато місця відведено славізмам, дещо менше — германізмам.

Досить великі переліки запозичень наведено зі словника Г. Манселя, однак і тут трапляються пропуски: наприклад, на с. 46—48 і 438—441 не зазначено наявні в цьому словнику славізми baggatz (s. v. Reich) 141¹³ (це слово авторці зовсім не невідоме, пор. с. 50 її праці), Birkaws (ein Schippfund) 375, Blehdis, Blehds (Ein alter Schalck) 19 і Blähds (Schalck) 151, Buhda (Bawrenhäußlein) 28, domant (dencken) 46, ghattaws (bereit) 31 (пор. також Semme ghattawa 17), Kaschohx (Beltz) 30, klanniteeß (bücken) 43, mehroht (messen) 122 (пор. також похідні ißmehrot, Mehrotais 25), Nabbags (Arm) 22, ißpostiet (arm machen) 22 і ißpohstiet (verwüste) 215 (пор. також Pohstitais 193, pohstitais, pohstischana 215), Pullx (hauffen Volcks) 86, rohbesis (Ziel) 220, schäloht, apschäloht (Sich erbarmen) 27 (пор. також abschäloteeß, schchllex 54, 27), śohliet (verheissen) 91, Swanniet (Slöcken ziehen, leuten) 77 (пор. також swanītai 77; так само і на с. 401) тощо. З пропущених германізмів (с. 48—55 і 441—468) можна навести, наприклад, такі: Balle (Ball) 27, Bickeris (Becher) 28, Bulldrians (Baldrian) 27, Cantzels

¹³ Числа тут указують на сторінки словника Г. Манселя за його фототипним виданням (сторінки видання 1638 р. не пронумеровано): A. Günther, Altlettische Sprachdenkmäler in Faksimiledrucken, II, Heidelberg, 1929.

293

(Cantzel) 44, Cāntzleris (Cantzler) 44, 402, Dantzis (Tantz) 181, Elle (Hell) 87, Junckars (ein Schreiber auffm Ampte) 402, Keisers (Keyser) 401 (Keysers 101), Kesteris (Küster) 401, klingkis (Handhabe) 84, Kumeles (Camillen) 44; Kungs (Herr) 88, Marskalkis (Marschalk) 122 (Marskalkis 402), Muhhs (Mönch) 126 і Muhx (ein Münch) 401, Pawests (Bapst) 401, Pieskohps (Bischoff) 35 (Pieskhops 401), preddigkis (Predigt) 138 (пор. також preddigrehht 138), Rahtusis (Rathhauß) 139, Rentmeisters і Renckmeisters (Reintmeister) 142, 402, Siepohls (Zwiebel) 222, Skriewers (Schreiber) 161, 402, Strenghes (Strengen) 362, Suckurs (Zucker) 221, Salhves (Salb) 148 (400), Wacktmeisters (Wachtmeister) 404, Wackts (Wacht) 198, Wieges (Feigen) 58, Wieweles (die Fiebel) 273 тощо.

Наведені в деяких інших словниках переліки запозичень мають ще більше прогалин. Наприклад, словничок слов’янських запозичень, укладений за словником Я. Курміна (с. 490—503), схоже, охоплює лише меншу частину всіх слов’янських запозичень у цьому словнику. Тут наведено лише п’ять слів на k- (ще два вказано на с. 209—212), однак це число можна швидко, навіть не переглянувши весь словник, збільшити в кілька разів, додавши такі слова, як Kalada (Kolęda) 51 (пор. також kaladawojų — Kolęduję 51), kaleka (Niedołężny) 93, karawojis (Kołacz) 51, Kasztanawots (Kasztanowaty) 47, kasztawoj (Kosztuje) 56, Kiarzinia (Koszyk) 56, kierawojų (Kieruję) 48, Kiła (Kiła) 48, Kyłbasa (Kiełbasa) 48, Kłaniejus (Kłaniam się) 49, Kłapatejus (Kłopocę się) 50, klęczeju (Klęczę) 49, Kmins, kminy (Kmin) 50, Knatensz (Knot) 50, Kocz (Aby raz) 1, Kiata (Klatka na zwierza) 49, kryuda (Krywda) 61 (пор. також kryudeju, Kryudejtojs 61), Kudłas (Kosm) 56, Kudłots (Kudłaty) 62, kums і Kyums, kyuma (Kum) 63, Kurtka (Kurta) 64, kurwa (Nałożnica) 87, Kutasys (Kutas) 64, kuźnie (Kowalnia, kuźnia) 56, 64, Kwarba (Farba) 29 тощо. Більшість таких слов’янізмів у латиській мові трапляється рідко (найчастіше лише в південно-східних говірках латгальського діалекту) або зовсім невідома з інших джерел (це можна зазначити у словничку), однак для словника Я. Курміна вони, хоч як крути, дуже характерні, і словничок слов’янізмів, який їх не охоплює, не може дати правдивого уявлення про слов’янізми словника Я. Курміна та його лексику загалом.

Одним із найближчих і найцікавіших для литуаністів питань, розглянутих у цій книжці, є литуанізми в латиській мові. Авторка докладніше говорить лише про литуанізми у двох старих словниках — Г. Манселіса та Я. Лангія, наводячи також їхні переліки. Литуанізмів у старих словниках латиської мови, як і в сучасній латиській літературній мові, небагато. Це видно хоча б із згаданих переліків литуанізмів. Щоправда, вони ще не дають цілком точного уявлення, оскільки, як і інші словнички запозичень, потребують доповнення. Особливо недостатньо виявлено литуанізми у словнику Я. Лангія. Авторка тут не скористалася тим, що в цій галузі вже зробив видавець словника Е. Блесе. Тож до восьми литуанізмів Я. Лангія, зазначених нею (с. 88), передусім слід додати ще одинадцять інших запозичень із переліку литуанізмів, наведеного Е. Блесе¹⁴, а також частково й

¹⁴ E. Blese, Nīcas un Bārtas mācītāja Jāņa Langija 1685. gada latviski-vāciskā vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku, Rīgā, 1936, p. 553.

294

слово Anckschis (ein nötig Ding), про походження якого Е. Блесе говорить окремо¹⁵. Із безсумнівних литуанізмів, не згаданих ані Е. Блесе, ані Д. Земзаре, можна вказати ще такі: Geddäht, sägeddäht (ze[r]gehen) і Pa-geddusch (an gekōmen, verdorben) 76¹⁶, Gelbäht (beschützen) (пор. також похідні Gelbeis, Gelbähschana) і Gilbäht (helfen) (пор. також Eegilbäht, Eegilbähschana) 77, Gestées, passgestees (missen) 77 (Passigestees 352 зазначає також Е. Блесе на с. 553), Gihmis (ein Gesicht, oder Gestalt, Aussehen eines Dinges) 77, Kähwa (eine Studte, Mähre, Strense) 104, Kettäht (vermeynen) і Paketäht 113 (три з цих литуанізмів — gelbėt, gimís і kėve — Д. Земзаре вже не згадує, можливо, тому, що раніше зареєструвала їх у словнику Г. Манселіса; див. с. 45 її праці). Доповнений таким чином перелік, здається, мав би вже охоплювати майже всі менш сумнівні литуанізми Я. Лангія.

Поряд із безсумнівними литуанізмами в латиській мові, можливо, не менше є таких слів, які майже однаково добре можна пояснити і як литуанізми, і як запозичення з якоїсь іншої мови (особливо часто — як так звані куронізми), або як питомі слова (нерідко — архаїзми, що збереглися в частині діалектів). Той, хто взявся б спеціально досліджувати литуанізми латиської мови (ширше дослідження в цій галузі було б дуже бажаним), не повинен оминати й слів сумнівного походження. Литуанізмами або куронізмами є, наприклад, такі слова зі словника Я. Лангія, як Bangā (eine Wasserwoge, Welle. Bulge) 29, Lenckt (fugen, weichen, raum geben) 139 та Aplenckt (пор. Tahdu — Ackmin’, Zelm’ waigā aplenckt) 140, Mentäht (mischen) і Mente (ein breit Holtz damit mann mischert) 156 (останнє слово авторка також відносить до литуанізмів Г. Манселіса), Stencktees (streben) 287 тощо. Деякі слова з нетиповою для латиської фонетикою можна пояснювати або як литуанізми, або як германізми; пор. Kibbeles (ein Zanck oder Zwist) 113 (тут є також похідне Kibbeläht) — радше від лит. kibelė «інтриги, підступи; причіпка; плутанина» (Я. Ендзелін як можливий оригінал вказує kiba зі словника Юшки «придирка, прицепка»¹⁷; у говорах у цьому значенні досить широко вживається kibė), Kinckeläht (sich säumen, Viel Wesens oder Federlesens machen) 113 — іноді могло б походити від лит. (už-, su-) kinkeliuoti «(за)плутати, (з)валяти» чи подібних слів¹⁸. Серед таких слів, фонетика (або інші особливості) яких не виявляє їхнього нелатиського походження, але які мало властиві латиській мові (трапляються лише в окремих текстах або говорах Прибалтики, не мають близько споріднених інших слів того самого кореня тощо) і приблизно однаковою мірою могли б вважатися як литуанізмами, так і питомими, незапозиченими словами, варто назвати: Buhda (eine Natur, an Arthi; наведений вислів Man nhe gir tahda Buhda, тож форма називного відмінка Buhda тут могла бути також помилково записана замість Buhds) 39 — це слово (і вислів) дещо пізніше

¹⁵ E. Blese, op. cit., p. 509.

¹⁶ Сторінки вказано не за окремою пагінацією самого словника, а за загальною нумерацією сторінок усієї книжки Е. Блесе.

¹⁷ K. Mülenbachs-J. Endzelins, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīga, 1925—1927, p. 378.

¹⁸ Щодо можливого виведення цього латиського слова з німецької мови див. K. Mülenbachs-J. Endzelins, op. cit., II, p. 382.

295

ще раз трапляється в рукописному словнику Manuale Lettico Germanicum, проте деінде він, здається, зовсім невідомий¹⁹; Kalts (schuldig) 106 (пор. також 181) — Ендзеліньш наводить його лише з уже згаданого Manuale (куди він потрапив, без сумніву, з рукописного словника Я. Лангія) та з Міемеле, розташованої на литовському кордоні (неподалік Нерети)²⁰; подібних слів у Я. Лангія, а також в інших старих латиських словниках є ще чимало.

На литуанізмах в інших словниках у книзі спеціально не зупиняються: подекуди констатують їх наявність і наводять один-два приклади (Manuale, в описах словників Я. Курміна, М. Мєжиніса, А. Юшки, збірки слів М. Фелькеля 1879 року та, можливо, ще в парі місць); в інших місцях зауважують, що самі автори словників намагалися позначати литовське походження деяких слів (наприклад, в описах словника Ґ. Ф. Стендерса 1761 року та словників Я. Ланге); ще деінде про литуанізми зовсім не згадують (описів таких словників найбільше, і, звісно, помилково було б ототожнювати відсутність згадок про литуанізми з їхньою відсутністю в самих словниках).

Щоб краще уявити, скільки і яких литуанізмів трапляється в старих латиських словниках, а також побачити, наскільки успішно самі автори словників розрізняли литуанізми, тут наведено характерніші приклади ще з кількох словників, які Д. Земзаре, з огляду на необхідність оглянути таку кількість лексикографічних праць, поки що не мала змоги докладніше розглянути з цього погляду.

У невеликому словнику Ґ. Ф. Стендерса 1761 року (сам словник, без різних додатків і граматики, надрукованої разом із ним, займає лише 173 с.) до литуанізмів зараховано (поряд із якими стоїть скорочення Lit.) щонайменше двадцять слів (не враховуючи подальших похідних, поданих у деяких випадках разом із ними); майже всі вони (за винятком, здається, лише Bumbisi і pikts) подано у квадратних дужках, тобто як слова, непридатні для вживання в літературній мові. З цих двадцяти слів безсумнівними литуанізмами є лише кілька, а саме: Bumbisi (Reformirten) 27, dabbar (jetzt) 27, gīltens (Tod, Todtengeripp, it. der wie im Grabe gelegen aussieht), 45, praggars (den man nicht satt machen kan) 110. Щодо слів balla (Blankwasser, Morast) 19, dirwans (neu gerissen Land) 32 важко сказати, чи це литуанізми, чи лише відповідники литовських слів. Походження слів ķirnis та ķirļis (magere Sau) 63 не зовсім ясне; пор. литовське діал. kī̆nuiti «здихнути» та kirļėti «занепадати, маліти», ķirļytis «марніти, занепадати». Тим часом досі не з’ясовано, чи можна вважати балтійськими назви бур’яну льону, який ботаніки називають Camelina sativa, латиські judri 53

¹⁹ Пор. J. E n d z e l ī n s - E. H a u z e n b e r g a, Papildinājumi un labojumi K. Mūlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, I, 1934—1938, 257 (s.v. II būda), Rīgā.

²⁰ K. M ū l e n b a c h s - J. E n d z e l ī n s, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīgā, 1925—1927, p. 146. На с. 88 своєї праці Д. Земзаре прикметник kalts «винен» зараховує до слів, які сам Я. Лангій вважав литуанізмами (насправді, здається, він ніде не згадував про литовське походження цього прикметника; навпаки, народно-етимологічно пов’язував його з латиським дієсловом kalt «кувати»: kalts esas alb zur Schuld geschaffen 106), але тепер ці слова вважають питомими, спорідненими з відповідними литовськими словами; на с. 374 праці, де йдеться про список слів Я. Алунана, прикметник kalts вже згадано разом з іншими запозиченнями з литовської мови.

296

(відомі також форми judras, -ės), лит. judrà (і jūdrėj)²¹; можливо, вони пов’язані з judrùs, -i, judėti та іншими словами цього гнізда; пор. назви тієї самої рослини нім. Dotter, швед. dådra (давн. dudra), а також англ. dodder «Cuscuta (інший бур’ян льону)» тощо, які пов’язують (щоправда, не всі етимологи) з англ. dodder «тремтіти, хитатися, коливатися», норв. dudra «тремтіти», нім. діал. tottern «хитатися, рухатися»? Суто латиськими, здається, є такі позірні литуанізми Ґ. Ф. Стендерса: gau̇t (=guht) 44, gumba (eine Manns­krankheit, der Räderkuchen genannt) 50, keiris (linksch) 62, perpt (quie­nen), -plis (was vom Vieh nicht recht fortkommen will) 104, pikts, a (böse, arg, scharf) 105, šebs, šebbu (spät), pašebbinat (verspäten) 131. Решту «литуанізмів» становлять слов’янізми batschwīnisch (die Blätter der rothen Rüben, die zum Essen zubereitet werden) 20, bl̦uhdeht (irren, herum streifen) 24, durns (doll, dwatsch) 37, gluppis (einfältiger Tropf) 46, pekle (Hölle, morastiger Weg) 104, plihte (Ziegelstein) 108; цілком можливо, що деякі з цих слів насправді прийшли не безпосередньо зі слов’янських мов, а через литовську, і тоді зарахування їх до литуанізмів було б цілком виправданим (таке пояснення особливо пасувало б до перших трьох слів; пор. литовські слов’янізми bačviniai, blūdėti, dūnas).

Навіть побіжний перегляд цього словника показує, що більшість справжніх литуанізмів у ньому залишилися непозначеними. Це підтверджують, зокрема, такі слова, біля яких немає скорочення Lit. (їх найчастіше, на відміну від слів із позначкою Lit., подають без квадратних дужок): bandas (es) (Knechtssaat, i t. Nebenverdienst, ausserordentlich Profit) 20 (разом із кількома похідними) — від лит. bandà «посів орендаря; надбавка до платні орендареві натурою (зерном, картоплею, м’ясом, хлібом...)», gélbhet (einen Flüchtigen verbergen), -tees (sich durch die Flucht retten) 44 — від лит. gélbe-ti(s), gihmis (Angesicht, Ebenbild) 44 — від лит. gýmis «обличчя, зовнішність; зображення, картина», gillas (-is, -otas, -ens) (Pferdegeschwār, die sich wie Erbsen und Nüsse zwischen Fell und Fleisch setzen) 45 — від лит. gilė (gilė, gilia, gilīs, -iēs, gīlis, -io) «плід дуба; залоза», gint, is (zu Grunde gehen) 45 — від лит. gęsti (gendù > східноаукштайтське gindu > латис. *gindu, згодом gįnstu; теперішній час на -in- у латиській мові поширився на все дієслово)²², ginta (Familie, Anhang) 45 — від лит. gentis (gentė) «усі родичі; родич, родина; близький приятель» (очевидно, запозичено з діалектів, де вимовляють -in-), gīrgse (Knorrband, d. i. wenn es am Gelenk der Armes wehe thut) 45 — від лит. girgždė, girgždà «хрящик, хрящ», kehwe (Stutte) 61 — від лит. kėvė «шкапа; погана худа тварина», paġires (=patsirras) 100 — від лит. pagiros; тут трапляються також уже згадані за словником Я. Лангія дещо сумнівні литуанізми kibbele (Verdruß und Lärm) 62, kin̦keleht (sich kuppeln, quackeln) 62.

Литуанізми намагався розрізняти і Я. Ланге. У списку рідкісніших, а також важливіших для історії мови слів, узятих із його праць і опублікованих П. Шмітом (див. прим. 2), скорочення Lith. мають тринадцять слів. Із них лише два не-

²¹ E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 tt., p. 196.

²² J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīga, 1951, p. 171.

297

сумнівні литуанізми, а саме: dsaugtees (lustig seyn), що в другій частині словника точніше (але вже без скорочення Lith.) записано як dschaugtees (sich lustig machen), — від лит. džiaugtis «радіти», та gēela (die rothe Ruhr) — від лит. gėlà (tarm. giela) «пронос, кривавий пронос; сильний біль». Литуанізмами можна було б вважати також слова dals (eine Sense) — від лит. dalgis «коса» та ustuppis (der dritte Ehemann) — від лит. užtupýs, хоча в словнику К. Мюленбаха — Я. Ендзелінса їх розглядають як відповідники литовських слів. Решта дев’ять слів, здається, усі суто латиські; більшість із них має відповідники й близькоспоріднені слова в литовській мові.

З того самого списку видно, що й Я. Ланге більшість литуанізмів залишив без указівок на походження. Тут знаходимо такі литуанізми без скорочення Lith.: gēṛkle, pagēṛkle (soll das deutsche Gurgel seyn) — від лит. gerklė, pagerklė (pagerklė, звісно, іноді могло бути утворене й самими латишами від литуанізму gerklė, пор. подібні утворення padegune «під носом», pakakle «потилиця, підборіддя, підгруддя»), jentes (Familiē, Geschlecht) — утворене з gentes²³, одн. ч. gente < лит. gentė (gentis), kēppals (auf den Kohlen gebratener Teig) — від лит. kėpalas, Schabbals (ein Kurzsichtiger [von Pferden gesagt]) — від лит. žabalas, -à «косоокий, сліпуватий», schalga (eine Angelruthe, Pohl, Paß; Spitzrute) — від лит. žalgà «гнучка жердина, довгий прут», schebis (buntköpfig Vieh) — від лит. žėbras, -à «строкатий, з дрібними плямами на морді», а також уже згадані слова bumbisi та bombihsi і girgsde та girsde з лексикону Ґ. Ф. Стендера 1761 року.

У латисько-німецькій частині словника Ґ. Ф. Стендера 1789 року литуанізми зазвичай не позначаються (скорочення Lith. трапляється дуже рідко). До цього словника ввійшли майже всі литуанізми зі словника 1761 року, однак трапляються й інші, більшість яких, очевидно, була запозичена разом з іншими словами з праці Я. Ланге (біля них у словнику часто додано літеру L. = Lange). Наприклад, як слова Я. Ланге тут наведено такі литуанізми: kēpparoht — у дужках додане до відомого самому Ґ. Ф. Стендеру kēppureht (Zappeln, wie ein Windelkind mit Händen und Füssen spielen) 106 — пор. лит. išsikėparoti «важко вийти, вибратися», kėperuotis «дригати руками й ногами» та apsi-kepurėti «перекинутися, впасти (сильно, так, що руки й ноги теліпаються)», kept (haften), keptees (anhaften) 106 — від лит. kėpti (kėmpa, kėpo) «липнути, чіплятися» тощо.

Серед згаданих вище литуанізмів окремого, дещо докладнішого пояснення потребує bumbizi (bombizi): у словнику Ґ. Ф. Стендера 1761 року Bumbisi (Reformiren. Lit.) 27, у Я. Ланге (слово позначене як рідкісне!) bumbisi (in Kurland nennen sie so die Reformirte) II 68, bombihsi I 433. Нині в Сунакте (неподалік від Литви) відоме bumbize (bumbižu ticība «кальвінізм»), яке насамперед виводять із лит. bumbizas [bumbī.zas] «кальвініст»²⁴, тобто діалектної (аукштайтської ри-bambizas форми слова

²³ Mūlenbachs-J. Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīgā, 1925—1927, p. 110.

²⁴ J. Endzelīns-E. Hauzenberga, Papildinājumi un labojumi K. Mūlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai, I, Rīgā, 1934—1938, p. 252.

298

товариської) форми. Таке саме походження, безперечно, мають і bumbizi та bombizi зі старих словників (останнє, якщо його правильно записано, могло походити від лит. діал. bombiz.(a)s [Вашкай] або подібної форми). Лит. bambizas раніше вважали слов’янізмом²⁵. У польській мові справді є слово bombiza, bambiza «(зневажл.) протестантський священник; товстун, гладун, черевань», яке польські мовознавці раніше виводили з латини, хоча й не могли встановити його справжній відповідник: Я. Карлович наводить середньовічне лат. bombizare «бути пихатим, говорити напищено»²⁶, А. Брюкнер — лат. bombyx²⁷. Однак це слово відоме лише з так званих литовсько-польських говірок²⁸, і вже сам цей факт спонукає думати, що воно потрапило туди з литовської мови. Т. Зданцевич, нещодавно оглядаючи литуанізми в польських говірках Сейненщини, цілком слушно зарахував до них і слово bamb’iza «велика, товста людина; священнослужитель некатолицького віросповідання», виводячи його з лит. bambizà та bambizas, bambýzas²⁹. Литуанізмом слід вважати також білоруське bambíza «товстун, гладун», відоме зі словничка М. Гарецького³⁰. Лит. bambizas відоме в найрізноманітніших говірках, однак не можна сказати, що воно вживається по всій литовській мовній території. Його значення (яких Великий словник литовської мови розрізняє шість) подвійні, а саме: «черевань, товстун (частіше про дітей); нікчемний хлопчисько, шибеник; гладун, ледар, нікчема» та «священник некатолицького (реформатського, євангелічно-лютеранського) віросповідання або взагалі людина іншої віри». У тому самому місці це слово зазвичай уживають лише в одному з цих значень. Такі самі два значення має й bambizà (відоме на півдні литовської мовної території), тоді як bambýzas (Клайпеда, Пернарава, Шяулянай) поки що відоме лише у значенні «шибеник». Значення цих слів, пов’язані з релігійними відмінностями між людьми, безперечно, вторинні. Первинне їхнє значення — «черевань, товстун, пампушок», і, здається, їх слід вважати похідними дієслова bãmbti, -sta, -bo «товстіти, розпухати, роздаватися» (до того самого кореня належать bámba, bámbėti, bambsóti тощо³¹), так само як і подібні за значенням слова bãmbalas «товста дитина, пухлик; маленька й кремезна людина, товстун», bamblys «кремезна, зазвичай пузата дитина, бешкетник; низька, товста людина; неповоротка, нікчемна людина». Існує також чимало назв осіб із пейоративним значенням, утворених від дієслів за допомогою таких самих або подібних суфіксів на -za(s), наприклад: vėpiza «базіка»; bambėzas «буркотун, буркотій», kernėzas «недоросток, слабосилий, хирлявий чоловік, тварина або дерево» (: kernėti «чахнути, рости хирляво»), švelpėzas «шепелявець» (: švélpti «шепелявити»); keikãzas «той, хто часто лається, лайливець».

²⁵ J. Balčikonis, Lietuvių kalbos žodynas, I, Vilnius, 1941, p. 515.

²⁶ J. Karlowicz, A. Kryński, W. Niedźwiedzki, Słownik języka polskiego, I, Warszawa, 1900, p. 189.

²⁷ A. Brückner, Słownik etymologiczny języka polskiego, Warszawa, 1957, p. 35.

²⁸ J. Karlowicz, Słownik gwar polskich, I, Kraków, 1900, p. 104.

²⁹ „Lingua Posnaniensis“, VIII, Poznań, 1960, p. 336.

³⁰ M. Гарэцкі, Невялічкі беларуска-маскоўскі слоўнік, Вільня, 1919, p. 27.

³¹ E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 tt., p. 33.

299

narnāžas «той, хто говорить, не зупиняючись, бурмотун»; čiupėiza «хапає, цапає» тощо.

Повертаючись до розгляду запозичень у книжці Д. Земзаре, слід сказати, що запозичення тут загалом правильно відокремлено від інших слів. Виділяючи запозичення, авторка найчастіше спирається на словник К. Мюленбаха—Я. Ендзелінса та дослідження германізмів Я. Жеверса, а в окремих випадках — і на іншу етимологічну літературу (наприклад, словник Е. Френкеля тощо). Трохи частіше трапляються лише такі місця, де те чи інше безсумнівне запозичення вважається суто латиським словом (цим почасти пояснюється й неповнота наведених списків запозичень) і навіть подається як латиський відповідник запозичення, як приклад якогось латиського словотвірного типу тощо. Так, наприклад, сталося зі славізмами diva (і divs) на с. 137, (es) duomā на с. 70, krāsa (з похідним krāsains) на с. 81 (пор. також с. 290; однак на с. 294 уже зазначено, що Я. Ендзелінс вважає його славізмом), pātaga на с. 49, sedlenieks на с. 70 (похідним від славізму sedli), tirdzniecība на с. 312 (зрештою спирається на славізм tirgus, отже, його не можна зараховувати до «назв латиського походження»), германізмом kūts (запозиченим через прусську, а можливо, ще й через литовську мову³²), словом buras на с. 55, запозиченим із фінно-угорських мов (його походження ґрунтовно й цілком переконливо з’ясував Е. Німінен³³), та деякими іншими словами.

На с. 472 серед інших славізмів Г. Елгеря правильно згадано також kulita і kalita «мішечок, торба», проте їх помилково трактують як одне слово (як тоді пояснити появу -a- замість -u-?), яке, на думку авторки, нібито виникло з російського та білоруського куль, очевидно, ще й із додаванням у латиській мові демінутивного суфікса (але тоді ми мали б лише -īte, а не -ita!). Насправді слово kalita, як і його ширше відомий варіант kalite, походить від російського калита³⁴ або білоруського каліта (пор. також давньопольське kalita), тобто з того самого джерела, що й литовське kolytà³⁵ (рідк. kolỹtė). Зовсім інше походження має славізм kulīta, kulīte. Для другого варіанта (форми kulīte) іноді могло б підійти й згадане пояснення Д. Земзаре (kulīte у словнику К. Мюленбаха—Я. Ендзелінса подано при слові kule<куль або польському kul, однак із наведеного значення не видно, що це демінутивна форма цього слова³⁶). Усе ж надійніше було б пояснювати, зважаючи на варіант із -a (якщо тільки він є справжнім мовним фактом, а не з’явився через невміння авторів старих писемних пам’яток розрізняти голосні закінчень), що слово kulīta

³² K. Mülenbachs-J. Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīgā, 1925—1927, p. 338, E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 tt., p. 322.

³³ E. Nieminen, Die baltischen und ostseefinnischen Ausdrücke für Segel, „Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen“, t. 72, Berlin, 1955, p. 129—160.

³⁴ K. Mülenbachs-J. Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīgā, 1925—1927, p. 141.

³⁵ E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 tt., p. 281.

³⁶ K. Mülenbachs-J. Endzelīns, Latviešu valodas vārdnīca, II, Rīgā, 1925—1927, p. 306.

300

(kulite) є результатом контамінації синонімів kalita (kalite) і kule. На користь такого тлумачення свідчить і лит. (у деяких жемайтських говірках) kulytą (2) «гаманець; (анат.) мошонка», що, безсумнівно, виникло внаслідок контамінації слов’янізмів із таким самим значенням kolytą ir kūlis (kulys, kulė).

На с. 381 серед слов’янізмів латвійських куршських рибалок (мешканців Куршської затоки), запозичених через литовську мову, помилково згадано ee-win̦jaht: лит. į-vynioti зовсім не є слов’янізмом.

Проблемам запозичень у латиській мові присвячено більшу частину підсумкових зауваг, що становлять заключний розділ «Про латиську лексикографію» (с. 408—420). Зокрема, тут авторка, спираючись на наявні дослідження запозичень і власні спостереження, наводить приблизну кількість запозичень у латиській мові. Загальна кількість діалектних і застарілих литуанізмів не перевищує двохсот, а в літературній мові нібито закріпилося кілька десятків слів литовського походження. Германізмів нібито понад три тисячі (разом із тими, що відомі лише зі старіших писемних пам’яток), з яких у писемній мові закріпилося близько п’ятисот. Запозичень з естонської та лівської мов нібито понад п’ятсот (стільки їх розглянуто в дисертації естонського мовознавця К. Абена), а тих, що вживаються в писемній мові, — близько вісімдесяти.

Після запозичень найбільше місця в книжці (понад сто сторінок) посідають новотвори та слова окремих словотвірних типів. Лише похідним словам зі словника Кр. Валдемара 1872 року присвячено 81 сторінку (223—289 і 503—518). З інших словників дещо докладніше розглянуто тільки похідні слова Г. Манселя (с. 20—30 і 423—431). У книжці подано цінні зауваги щодо продуктивності окремих словотвірних типів у згаданих словниках, а також матеріал для висвітлення походження частини новотворів, уживаних нині в літературній мові.

Серед сумнівних питань словотвору й окремих неточностей у цій галузі насамперед привертає увагу термін «короткі похідні» (латв. īsie atvasinājumi), який у книжці вживається дуже невизначено. Як видно з прикладів на с. 79—80, так названо слова найрізноманітнішої структури та походження: одні з них не можна зарахувати до жодних похідних, оскільки вони або є ізольованими запозиченнями, пор. литуанізми g̦ieda, g̦inta, слов’янізми k̦āse, uoma, або, хоч і є латиськими, належать до простих чи спрощених слів, поряд з якими немає словотвірно споріднених твірних слів, пор. daiļš, īpats; інші справді є очевидними похідними, однак їх не можна розглядати однаково, оскільки одні утворені за допомогою суфіксів, пор. mākslis, sekme, vēsma, а інші належать до флексійних похідних, пор. pines, slāpe, žnauga. Отже, вислів «короткі похідні» в такому вжитку — це вже не термін словотвору, а лише невдала заміна простішого вислову «короткі слова» (якщо mākslis та інші подібні слова взагалі можна вважати короткими).

У надто широкому значенні в книжці вживається також термін на позначення назв діячів (nomina agentis) (латв. darītāju vārdi), який, наприклад, застосовується до похідних із суфіксом -nieks, дуже різних за значенням і словотвором, як-от bezdievnieks, bezmājnieks, bufetnieks, lērum nieks, pagrābnieks тощо (с. 328). Насправді цей термін підходить лише для небагатьох

301

похідних із суфіксом -nieks — тих, що утворені від дієслів (або принаймні нині перебувають у словотвірному зв’язку з дієсловами), пор. mērnieks (:mērīt), strādnieks (:strādāt) тощо.

Подекуди суфікси виокремлено неточно; наприклад, зі згаданих на с. 27 одинадцяти похідних слів Г. Манселя із суфіксом -ava цей суфікс безсумнівно мають лише два слова — Pällawas ir Raggawas, тоді як усі інші утворені за допомогою суфікса — tava, пор. kahstawa, Reestawa тощо.

Наведені зі словника Г. Манселя приклади складних слів (с. 30) за словотвором нічим не відрізняються від складних слів з інших писемних пам’яток і сучасної латиської мови. Тут навіть не згадується, що в цьому словнику є й такі рідкісні та дивні утворення, як Darrwa-wazele (Therpudel) 360, Dsirnawa-ackmins (ein Mühlstein) 312, Wassara-swehtki (Pfingsten) 136 тощо, де сполучний голосний -a- іноді, можливо, можна було б пов’язати з голосним ā у кінці основи, якби, звичайно, це не було наслідком неточного запису автора-іноземця.

Інші питання лексики в книжці порушуються рідше й набагато вужче. Здається, питання юридичної термінології у словнику Г. Манселя слід було б розглядати обережніше. Твердити, що на початку XVII ст. уже сформувалися латиські правничі терміни (с. 58), — надто сміливо. Усупереч думці авторки, словник Г. Манселя не дає достатніх підстав для такого твердження. Більшість слів Г. Манселя, які авторка подає як правничі терміни (с. 59 і 431—438), можна розуміти і як звичайні повсякденні слова, пор. burt, dalīšana, draudēt, draudzība, durt, dzimtene, griezums, palīgs, slēpt, šķirt, vilt(e)nieks, zaglis тощо (як бачимо, серед них є й дуже давні слова, що мають точні відповідники в інших споріднених мовах). На підставі прикладів, зібраних авторкою, можна було б навіть спробувати довести цілком протилежне твердження, а саме, що на початку XVII ст. усталеної юридичної термінології ще не існувало, оскільки в словнику досить часто для позначення того самого поняття наведено по кілька слів, пор. apłaupīts, appuostīts ir izpuostīts, bārties ir rieties, atzīt ir izsacīt, kult ir sist, nepaties(s) ir netaisns, pretī stāvēt ir pretī turēties, saderēt ir salīdzenāt, suods ir tiesa (suodāties ir tiesāties) тощо.

Широке зацікавлення лексикою словників у багатьох випадках дало авторці змогу встановити джерела словника-опису, показати, скільки і що саме укладач узяв із попередніх словників та що додав сам. Водночас з’ясовано, як у старих словниках з’явилися деякі спотворені слова, яких у мові не існує і кілька з яких потрапили навіть до словника К. Мюленбаха—Я. Ендзеліна, наприклад, atleties (замість atslēties), ātuoties (замість āļuoties), ikls (замість īls), kapuole (замість kāpele), див. с. 96—97.

Про аналіз структури словників і лексикографії загалом можна сказати небагато. Хіба лише те, що в книжці цим питанням приділено дещо замало уваги. З неї не можна скласти цілком чіткого уявлення про те, як формувалися й постійно вдосконалювалися методи лексикографічної праці, наскільки автори словників у цьому були самостійними й наскільки залежали від попередників, якою мірою на розвиток латиської лексикографії впливала тогочасна німецька та інших народів лексикографія тощо.

302

Характеристики структури словників через свою стислість подекуди не зовсім точні. Наприклад, про латисько-німецький словник А. Й. Стендерса, виданий 1820 р. разом із підручником німецької мови³⁷, сказано, що тут в одному місці згруповано слова з однаковим коренем, а також «іноді поруч розміщено й близькі за значенням слова, наприклад, aisdars і aisleija 30, dihziba і leeziba 35» (с. 199). Насправді все дещо інакше. Біля dihziba лише в дужках, ніби для пояснення, додано leeziba (останнє слово є також на своєму алфавітному місці, с. 45), і це, мабуть, єдиний такий випадок у всьому словничку; а наведення aisdars, aisleija в одному рядку не дає підстав вважати, що автор прагнув об’єднувати в одну словникову статтю слова близького значення, адже ці два слова стоять одне за одним за алфавітом, а найхарактерніша риса структури цього словничка полягає саме в тому, що в ньому (задля економії місця) в одному рядку частіше подано не одне, а по два (іноді — три й чотири) сусідні за алфавітом слова, причому такі слова в одному рядку часто не мають між собою нічого спільного; пор. хоча б на одній сторінці 37 словничка ehka, ehna, ehrglis (Gebäude к. Schatten м. Adler м.); ehrselis, ehselis (Hengst м. Esel м.); esis, ezzeščhi (Schweinigel м. Egge w.); gailis, gaiščh, gaišma (Hahn м. hell, Licht к.); gaßpascha, gattaws (Frau w. fertig) та інші подібні випадки. Надто стислою є й характеристика статей німецько-латиського словника К. Ельверса (1748 р.): «Слова в колонках розміщено гніздами» (с. 113). Можливо, справді більша частина статей цього словника містить по кілька споріднених слів; пор. abschaffen (разом із Abschaffung) 12, abschneiden (із Abschneidung, Abschnitt) 14, anfrischen (із der Anfrischer; але вже окремо anfrischung) 31, kauff en (із Kauffmann, Kauffmannschaft, der Kauff, Käufer, kauffbar; однак і в цьому випадку окремо подано einkauffen та інші слова з префіксами, навіть gekaufft) 185. Проте в багатьох місцях не менш очевидні похідні чи складні слова не додаються до твірного слова, а становлять самостійні статті; пор. abend, abendbrod, abend Demmerung, abend Essen тощо, 3—4; aendern і aenderung, 23; billig, billigen і billigkeit, 102; gemein, gemeine, gemeiniglich і gemeinschaft, 163. Є чимало й таких випадків, коли те саме слово утворює кілька чи навіть десяток статей — зазвичай стільки, скільки має окремих значень; пор. abnehmen — десяток статей на с. 10—11.

На завершення треба окремо розглянути словники Г. Ельгеріса та Я. Курміна, доповнити й дещо уточнити сказане про них і про їхніх мало відомих нам авторів, а особливо про залежність цих словників від словника К. Ширвіда, у книжці Д. Земзаре.

Георг Ельгеріс — єдиний відомий латиський католицький письменник XVII ст. Народився 1585 р. у Валмієрі, навчався у Вільнюській академії та в католицькій семінарії у Браунсберзі (нині Бранево, Польща), 1607 р. вступив до ордену єзуїтів. У Вільнюській академії викладав риторику³⁸; деякі історики згадують його (разом із К. Ширвідом) серед видатних діячів першого століття існування Вільнюської академії.

³⁷ A. J. Stender, Wahzu Wallodas-un wahrdu-gramata..., Jelgavā, 1820.

³⁸ J. Bielinski, Uniwersytet Wileński (1579—1831), III, Kraków, 1899—1900, p. 163.

303

професорів³⁹. З 1620 р. як єзуїтський місіонер діяв у різних місцевостях Латвії (Ризі, Цесісі, Ілуксте, Єлгаві), у 1631—1635 рр. — у Смоленську, у 1636 р. — в Орші. У 1638 р. або трохи раніше оселився в Даугавпілсі, того ж року відкрив там граматичну школу⁴⁰, згодом деякий час був настоятелем даугавпілської єзуїтської резиденції. Там же помер 30.IX.1672, у віці 88 років. Його національність достеменно невідома. У біографії, написаній у середині XVIII ст. литовським єзуїтом П. Пошаковським, зазначено, що він був Natione Livo, patria Volmariensis⁴¹. Я. Браун називає його латишем⁴² (так само вважає значна частина тих, хто писав про нього пізніше). Однак мовознавці, судячи з мовних помилок у працях Г. Ельгеріса, без вагань вважають його німцем⁴³.

Перша латиська книжка Г. Ельгеріса — виданий 1621 р. у Браунсберзі співаник — не збереглася. Лише через пів століття у Вільнюській єзуїтській друкарні було надруковано три інші його латиські твори релігійного змісту: 1672 р. — Evangelia Toto anno і Catechismus, 1673 р. — Cantiones Spirituales (очевидно, доповнене видання співаника 1621 р.). Нарешті, ще через десять років тут вийшла й найвизначніша його праця — тримовний словник Dictionarivm Polono-Latino-Lottauicvm. Opus posthumum. R. P. Georgii Elger... Vilnae, 1683. Крім того, до наших днів щасливо зберігся його рукопис Evangelia et Epistole toto anno, текст якого нещодавно опублікував К. Дравіньш⁴⁴. Обкладинки цього рукопису, що має 70 аркушів (5 сторінок із них порожні), з внутрішнього боку були обклеєні папером, який виявився частиною зниклого рукописного співаника Г. Ельгеріса, що містив алфавітний покажчик пісень. З покажчика видно, що цей співаник був меншим за його співаник 1673 р., але, слід гадати, більшим за співаник 1621 р., який не зберігся⁴⁵. Усі пізніші твори Г. Ельгеріса, як уже зазначалося, друкувалися у Вільнюсі; з Вільнюсом пов’язана й історія цього рукопису. Видавець зазначає, що рукопис отримав від приватної особи в Берліні, куди той потрапив із Вільнюса під час останньої війни, але точніше сказати, де саме рукопис міг зберігатися у Вільнюсі, він не може. Цю історію можна дещо доповнити: рукопис зберігався у відділі рукописів Вільнюського університету, входив до збірки бібліотечних (науково-літературних) рукописів, упорядкованої ще до війни М. Бренштайном, і мав шифр 2008⁴⁶. Звідси

³⁹ St. Załęski, Jezuici w Polsce. IV (cz. 1), Kraków, 1905, p. 96.

⁴⁰ St. Załęski, op. cit., IV (cz. 3), 1314. Однак, схоже, єзуїтська школа в Даугавпілсі діяла дещо раніше; див. Latvijas vēstures avoti, Latvijas vēstures institūta izdoti. III. Latvijas vēstures avoti jezuītu ordeņa archīvos. 1 d. (sakārtojis Dr. J. Kleijntjenss), Rīgā, 1940, p. 245.

⁴¹ J. Kleijntjenss, op. cit., I d., p. 470.

⁴² J. Brown, Biblioteka pisarzów assystencyi polskiej Towarzystwa Jezusowego, Poznań, 1862, p. 168.

⁴³ Plg. A. Augstkalno užuominas: „Ceļi“, V, Rīgā, 1935, p. 46—47; Rīgas Latviešu biedrības Zinātņu Komitejas Rakstu krājums, XX, Rīgā, 1938, p. 111.

⁴⁴ Євангелія та послання. Переклав латиською Георг Ельгер. Т. 1. Тексти. За ред. К. Дравіньша, Лунд, 1961, XXII+152 (=Slaviska Institutionen vid Lunds Universitet. Text-och materialutgåvor. 1.).

⁴⁵ Там само, XXI—XXII. Текст покажчика наведено на с. 142 видання.

⁴⁶ Polski slownik biograficzny, VI, Kraków, 1946—1948, p. 227.

304

У роки німецької окупації його було вилучено й вивезено, як тепер з’ясувалося, до Німеччини. Цей рукопис, безперечно, був тут і до Першої світової війни — у відділі рукописів так званої Віленської публічної бібліотеки; зокрема, так припускати дають підстави навколишні латинські рукописи (сигн. 2006, 2007, 2009, 2010), що мають друковані вкладки з написом Рукописное Отделение Виленской Публичной библиотеки. Зібрання рукописів Віленської публічної бібліотеки, відкритої 1867 року в приміщенні колишнього університету, як відомо, складалося переважно з рукописів Археологічної комісії, що перебували тут дещо раніше, а також із рукописних збірок монастирів, шкіл і приватних осіб, конфіскованих після 1863 року⁴⁷. Поки що неможливо точніше сказати, звідки до зібрання рукописів потрапив рукопис Г. Elgerio. У самому рукописі, як зазначає видавець, є запис іншою рукою, який свідчить, що колись рукопис належав єзуїтській колегії в Даугавпілсі. До Віленської публічної (нині Університетської) бібліотеки він, у всякому разі, потрапив не цілком випадково — тут знаходимо й інші рукописи, що належали давнім єзуїтським осередкам (резиденціям, колегіям) у Латвії: наприклад, сусідній латинський рукопис (сигн. 2009) Liber Institutionum Spiritualium 1652 року має запис іншою рукою Residentiae Illuxnange S. J.; в описі рукопису № 9 (сигн. Б 23^14/12) у надрукованому 1906 року каталозі рукописів зазначено Colleg. Düneburg. S. J., а щодо № 26 (сигн. Б 20^13/20) 1763 року — вказано, що він належав єзуїтській колегії в Даугавпілсі; у записі № 47 (сигн. Б 23^8/17) згадується, що наприкінці містяться списки учнів єзуїтської колегії в Даугавпілсі з оцінками їхньої успішності⁴⁸.

З усіх праць Г. Elgerio його словник найтісніше пов’язаний із Литвою; його укладено за словником К. Sirvydo: з останнього майже без змін запозичено польську й латинську частини, і лише замість литовських слів подано латиські. У давнішій літературі зазвичай стверджували, що словник Г. Elgerio є компіляцією словника Г. Knapija (Knapskio), до якої замість грецької додано латиську мову (цю думку, здається, першим висловив віленський класик Л. Соболевський⁴⁹). На залежність словника Г. Elgerio від словника К. Sirvydo, мабуть, першою звернула увагу Д. Zemzarė, однак вона дещо необачно пов’язує його (на с. 64 своєї книжки, у прим. 1 та в інших місцях⁵⁰) лише з третім виданням словника К. Sirvydo. Порівняння польського й латинського текстів словника Г. Elgerio з третім і четвертим виданнями словника К. Sirvydo виразно показує, що словник Г. Elgerio ближчий до четвертого видання і що спільні риси словника Г. Elgerio та четвертого видання, якими вони відрізняються від третього, аж ніяк не могли виникнути незалежно. Ці спільні риси (і

⁴⁷ M. Brensztejn, Zbiór Rękopisów Uniwersyteckiej Biblioteki Publicznej w Wilnie, Wilno, 1932, p. 4—5 (Odbitka z Księgi zbiorowej „Biblioteki Wileńskie”. Rocznik VIII „Ateneum Wileńskiego”).

⁴⁸ Описание рукописного отделения Виленской Публичной библиотеки, вып. V, Вильна, 1906, p. 104, 110, 113.

⁴⁹ „Dziennik Wileński”, I, w Wilnie, 1819, p. 605.

⁵⁰ Plg. Rakstu krājums. Vel­tījumus akadēmiķim profesoram Dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darba gadu atcerei, Rīgā, 1959, p. 636.

20. Kalbotyros klausimai VI.

305

а також відмінності від третього видання) різного характеру: 1) спільна словникова стаття, якої немає у третьому виданні, а саме: Dar. Donum E (словн. Elgerio) 55 — Dar, donum Š⁴ (словн. Sirvydo, 4-те вид.) 31 (оскільки було порівняно лише частину всього тексту, слід припустити, що в словнику є й інші подібні статті; ця стаття є і в першому, і в другому виданнях словника Knapija⁵¹, але, як зазвичай, має значно ширшу латинську частину: Dar. Munus n. Donum... Donarium... K¹ 115); 2) спільні варіанти заголовних слів статей і польського тексту загалом, відмінні від варіантів у Š³, наприклад: Gontą E 92 — Gontá Š⁴ 50 — Gont Š³ 72 (пор. Gont, gontą, Bkudłá K¹ 203), Ludzki/abo lucki... E 203 — Ludzki, ábo lucki... Š⁴ 103 — Ludzki/lucki... Š³ 158 (пор. Ludzki, ábo lucki... K¹ 379, із abo та K² 373), Ludzko E 203 — Ludzko Š⁴ 103 — Ludzkie Š³ 158 (пор. Ludzkie, lucko, але трохи далі також Ludzko, lucko K¹ 379; у K² 373 лише Ludzkie/lucko), Obalenie E 291 — Obalenie Š⁴ 154 — Obalanie Š³ 228 (пор. Obalánie K¹ 577, Obálanie K² 557). Zwierzyniec albo pas niebieski E 671 — Zwierzyniec albo Pas niebieski Š⁵ 462 (оскільки в жодному з кількох перевірених примірників Š⁴ немає останніх аркушів, зазначено п’яте видання, статті якого, здається, ніде не відрізняються від четвертого) — zwierzyniec niebeski/pas niebieski Š³ 557 (пор. Zwierzyniec niebieski. Pas niebieski K¹ 1531; так само й K² 1456). Zwodcą v. szalbierz E 671 — Zwodca/V. Szalbierz Š⁵ 462 — zwodźiciel/zwodnik|zwodca, v. Szalbierz Š³ 557 (пор. Zwodźiciel, zwodnik, zwodca, v. Szalbierz K¹ 1532; так само й K² 1457; варто зазначити, що ця стаття і в Š⁵, і в E після скорочення опинилася не зовсім на своєму місці, оскільки йде після Zwodzę.); 3) спільні риси латинського тексту статей, здебільшого граматичні характеристики, наведені при змінюваних словах (закінчення деяких форм, вказівки на рід), яких ще немає в Š³, наприклад: (s. v. Gay) Nemus oris n: saltus (ūs m:) lucus (i: m:) E 84 — Nemus (oris, n), saltus (ūs. m), lucus (i, m) Š⁴ 46 — Nemus, saltus, lucus Š³ 67, (s. v. Gáydą) Vtricularius, ascaules, (ae: m:) pithautes (ae m:) E 84 — Vtricularius, ascaules (ae. m), pithautes (ae. m) Š⁴ 47 — Vtricularius, ascaules, pithautes Š³ 67, (s. v. Gębą) Os oris: n: bucca (ae: f:) E 84 — Os (oris. n.), bucca (ae. f) Š⁴ 47 — Os, bucca Š³ 67, (s. v. Gładze) Polio (is.: ire) laeuigo (as) dolo (as.) E 85 — Polio (is. ire), laevigo [as], dolo [as] Š⁴ 47 — Polio, laeuigo, dolo Š³ 68 (подібні граматичні характеристики у словнику Г. Knapija трапляються рідше, оскільки там відмінювання слова часто вже видно з цитованих речень); з-поміж інших спільних рис латинського тексту можна згадати також порядок слів, наприклад: (s. v. Garbułę skory) Pelles depilo as E 83 — Pelles depilo, (as) Š⁴ 46 — Depilo pelles Š³ 66, (s. v. Giermak) Plebeia epomis, (idis f:) E 85 — Plebeia epomis (gė. idis. f) Š⁴ 47 — Epomis plebeia Š³ 68 (у цих випадках порядок слів у словнику Г. Knapija збігається з порядком у Š³).

Проте польська й латинська частини словника Г. Elgerio дещо відрізняються від четвертого видання словника К. Sirvydo. Найхарактерніші відмінності (в усіх випадках вони зберігаються і тоді, коли порівнюють не з Š⁴, а з Š³) такі:

⁵¹ Thesavrvs polonolatinograecvs, sev promptvarivm lingvae latinae et graecae... Opera Gregorii Cnapij... Cracoviae... M. DC. XXLI. (II leid.) M. DC. XLII.

306

такі: 1) G. Elgeris зовсім не подає деяких статей K. Širvydas, наприклад: Ankrowānie, klamrowānie §⁴ 2, Aptekaŕska nauka §⁴ 2, Atlas §⁴ 3, Dąchowka §⁴ 31, Dłubāczkā ogrodniczā §⁴ 32, Dug §⁴ 32, Galąž §⁴ 46, Głodny jestem bardzo §⁴ 48, Głowki czosnku, cebule, etc. §⁴ 48, Głowny. §⁴ 48, Goržey §⁴ 73, Ludzkóść §⁴103, Mądry jestem §⁴ 105, Majętnośćka §⁴ 106, Nim, vide. Im §⁴ 152, Nogietek §⁴ 152, Obeznac się gdzie §⁴ 155, Oblepianie §⁴ 157, Obłocze kogo w szatę §⁴ 157, Obmowca uczonych §⁴ 157, Oboźnego wzrąd §⁴ 158, Oboz ruszam §⁴ 158, Obrąbienie §⁴ 159, zwodzę kogo. (= Vide. — §⁵) Obukiwam §³ 557 (усі ці статті є також у словнику G. Knapijus); 2) деяких статей словника G. Elgeris немає у словнику K. Širvydas (однак таких доданих статей значно менше, ніж пропущених), наприклад: Angelica korzeń. Angelica radix E 2 (цієї статті немає навіть у значно ширшому словнику G. Knapijus), Ani ten/ani ow. Neuter E 3 (пор. Ani ten āni ow/žaden że dwu/neuter K¹ 7; подає і K² 7), Anyelski, Angelus E 3 (пор. Anielski Angelicus K¹ 7, але K² уже не подає), Obijam bląchą. Laminis operio (is ire) E 295 (пор. Obijam bląchą... Laminis cingo, vestio, tego, operio K¹ 585; подає також K² 565); тут можна згадати і доданий у статті Gębą E 84 латиський вислів WinB nae māk muttu atples't, який далі перекладено латиною Nescit os aperire і який зовсім не має польського відповідника; 3) подекуди польська частина статті G. Elgeris ширша, містить синоніми й варіанти заголовного слова, яких K. Širvydas не подає, наприклад: Deka nastelka / naścielnik. Sagulum stratu instragulum E 56 — Deká, Sagum, instratum, instragulum §⁴ 32 (пор. Deká, Nastółka, Sagum... Instrātum... Instrāgūlum... Strātum K¹ 119, Deká / Nastotką / Naścielnik... Stragulum... Sagum... Instratum... Intragulum... Stratum K² 119), Gieb / gier E 85 — Giersz §⁴ 47 (пор. GierB / gier / gir K¹ 191, K² 190), Gnąbie / gniotę E 88 — Gnąbię §⁴ 49 (пор. Gnabię, gniotę K¹ 197, Gnąbię / gniotę K² 196), однак в інших місцях трапляється й навпаки, наприклад: Gáydá E 84 — Gáydá, dudá §⁴ 47 (пор. Gáydá, dudá K¹ 188, Gayda / dudá K² 187), Obrąbiam E 298 — Obrąbiam, obrębię §⁴ 159 (=K¹ 591, K² 571); серед інших відмінностей польської частини пор. ще Adamaßkowa Suknia; Damasceni operis E 1 — Adámászkowy. Damasceni operis vestis §⁴ 1 (пор. Adámászkowy, Damasceni operis vestis K¹ 4, так само і K² 4), Zweżam có E 670 — zweżam czego §⁴ 394 (пор. Zweżam czego K¹ 1529, так само і K² 1455), Zwatpić v. nadzieję tracić E 670 — Zwątpić / Vide. Nadzieję tracę / serce tracę §⁵ 461 (подібно й §³ 556; пор. Zwatpić, v. Nádźieję strącę, Serce tracę K¹ 1529, Zwatpić / v. Nádźieie strácić / Serce tracę K² 1455; тут скорочення статті-відсилання було необхідним, оскільки E і Š не мають окремої статті Serce tracę K² 988). Zwyący żyjący E 672 — Żyjący / żywiący §⁵ 463 (так само й §³ 558; пор. Żyący / żywiący / żywy K² 1460; після перестановки стаття E опинилася не зовсім на своєму місці, бо, як і в Š, її подано між Zydowski і Zyię); 4) подекуди латинська частина словника G. Elgeris ширша, містить синоніми, яких K. Širvydas не подає, наприклад: (s. v. Gibam) Lento (as.) lentare remos, inflectere E 85 — Lento (as) §⁴ 47 (пор. Lento... Lentare remos... inflectere K² 189), (s. v. Giermak) Plebeia epomis, (idis f.): Epilogium plebeium E 85 — Plebeia epomis (gē. idis. f) §⁴ 47 (пор. Epomis plebeia... Epilogium plebe-

307

ium... K² 189), (s. v. Gniády) Castaneus, obscurus, fuscus E 88 — Castaneus, obscurus Š⁴ 49 (пор. Castaneus, obscurus, vel fuscus ad castaneum vergens K¹ 197, K² 196), (s. v. Zyzny) Faecundus, opimus, ferax, vber, vberrimus fertilis E 674 — Faecundus, opimus, ferax Š⁵ 464 (пор. Fecundus... Ferax... Vber... Vberrima... Vbertus... Fertus... Opimus... K² 1465), однак у деяких інших місцях спостерігається протилежне, наприклад: (s. v. Aptekarz) Myropola ae. m. Pharmacopola E 3 — Myropola, [ae. m.] Pharmacopola, [ae. m.] unguentarius Š⁴ 2, (s. v. Astrych) Tabulae... E 4 — Tegulae, tabulae... Š⁴ 3, (s. v. Dąb) Quercus (vs f.) E 54 — Quercus, (us. f.), robur (oris. n) Š⁴ 31, (s. v. Obeymuie co) Circumplector (eris) complector E 293 — Circumplector complector, apprehendo, occupo Š⁴ 155, (s. v. Obfićie)... cumulatim E 293 —... cumulatim, plene et cumulate Š⁴ 155; пор. також (s. v. Obracam co) Verto, verso, obverto E 298 — Verto, verso, torqueo aliquid in varias partes Š⁴ 159 (так само й K¹ 591, K² 571; у G. Elgeris obverto тут також відсутнє). Серед інших відмінностей можна згадати й подекуди трапляну перестановку місцями статей, близьких за алфавітом; пор. E 83, 295; перероблення статті-відсилання на самостійну: Dań Tributum, census, pensio E 54 — Dań, Vide. Czyńsz Š⁴ 31 (Š — за Knapijus); поділ однієї статті на дві, пор. Gęsty E 85. Значну частину змін у словнику G. Elgeris внесено свідомо й цілеспрямовано. Тут уже немає і деяких очевидних помилок словника K. Sirvydas (наприклад, більше не подається стаття Zwietrzaty/v. Wywietrzenie Š³ 557, що виникла через недогляд і повторюється в обох пізніших виданнях словника K. Sirvydas).

Наведені зіставлення свідчать не лише про те, що з усіх видань словника K. Širvydas — основного джерела й зразка для словника G. Elgeris — найближчим до G. Elgeris є четверте. З них видно й інше, а саме: G. Elgeris (або принаймні упорядники й редактори залишеного ним рукопису) подекуди користувався словником G. Knapijus — працею, на яку спирається сам словник K. Širvydas (видання III—V), а дещо (дуже рідко) додав сам або, можливо, взяв з інших лексикографічних праць.

Чи знав G. Elgeris литовську мову, сказати важко. Той, хто взявся б спеціально досліджувати латиську частину його словника, мав би зіставити її також із литовською частиною словника K. Sirvydas і з’ясувати, чи мала остання якийсь вплив. Поки що досить сказати, що K. Sirvydas і G. Elgeris, добираючи відповідники до польсько-латинських слів, найчастіше, мабуть, ішли зовсім різними шляхами, наприклад: Filozofia. Philosophia, studium sapientiae. Pratomęte Š⁴ 42 —...WismodriBen E 77, Okrutnik, Tyrannus, Baysnikas, gaylinikas Š⁴ 180 і Tyran. Tyrannus, Gaylinikas, smarkinik as Š⁴ 321 —...Tyrans/assinsuns/nabbago liauzu aedais E 332 і Tyrans E 553, Papuga Psittacus, (m.) psittace, (es) avis indica. Pauksztis Indios Š⁴ 197 —...Pappugs E 358, Testáment, Testamentum, voluntas vltima. Testamentas Š⁴ 315 —...Pastars prats E 544. Якщо зрештою з’ясується, що литовська частина не впливала на словник G. Elgeris, це анітрохи не дасть підстав сумніватися в твердженні, що польська й латинська частини цього словника запозичені (і лише подекуди дещо перероблені, відредаговані — здебільшого за словником G. Knapijus) із тримовного словника K. Sirvydas. Єдиний нелитов-

308

Литовський словник, який ще можна було б зазначити як джерело, — це двомовний (польсько-латинський) словник того самого К. Сирвида, виданий 1641 р. у Варшаві⁵². У цього словника лише немає литовської частини, а в усьому іншому він цілком збігається з третім виданням двомовного словника К. Сирвида. Помічені відмінності майже без винятку стосуються не змісту, а форми, графічного вигляду й техніки друку (наявності або відсутності діакритичних і пунктуаційних знаків; різного розташування на сторінці перших двох літер слів — у словнику 1641 р. їх найчастіше подано лише вгорі сторінки, а в третьому виданні — безпосередньо в тексті, відразу над першою статтею, що починається цими літерами; у словнику 1641 р. немає нумерації сторінок; дві статті §³ 161 — Madry і Madry jestem — у словнику 1641 р. подані як одна; у словнику 1641 р. немає деяких друкарських помилок із §³ — наприклад, тут правильно подано Gniady, тоді як у §³ 70 надруковано Gniazdy; тут також ще немає помилкової статті Zwietrzaty/v. Wwyietrzenie, наявної в усіх трьох останніх виданнях §). Наскільки словник Г. Ельгера збігається з §⁴ і водночас відрізняється від §³, настільки він відрізняється і від словника 1641 р.: із згаданих вище відмінностей такого роду є лише одна дрібниця, за якою словник 1641 р. збігається не з §³, а з §⁴ і словником Г. Ельгера: у ньому подано форму ludzko (а не з -ie, як у §³).

Констатація того, що словник Г. Ельгера (його польсько-латинські частини) найбільше споріднений із четвертим виданням тримовного словника К. Сирвіда і що спільні риси, які засвідчують цю спорідненість, могли виникнути лише внаслідок впливу одного словника на інший, ще не рівнозначна твердженню, що Г. Ельгер уклав свій словник за четвертим виданням. Очевидно, так стверджувати не можна, оскільки четверте видання з’явилося тоді (1677 р.), коли від смерті Г. Ельгера (1672 р.) минуло вже п’ять років. Припущення, що Г. Ельгер міг скористатися рукописом четвертого видання, навряд чи було б бодай трохи обґрунтованим уже хоча б тому, що важко уявити, ніби цей рукопис підготували за багато років до друку. Тут треба також мати на увазі, що Г. Ельгер, імовірно, писав свій словник не наприкінці життя, у дев’ятому десятку років, а значно раніше. Отже, залишається припустити, що, пишучи словник, Г. Ельгер спирався на попереднє видання словника К. Сирвіда, однак залишений ним рукопис, остаточно підготовлений до друку вже після 1677 р., ретельно відредагували за найновішим, четвертим, виданням. Редагуванням рукопису та друком опікувалася єзуїтська місія в Ілукшті (це видно з її підпису під уміщеною у словнику присвятою).

Через багато років, уже в середині XIX ст., за тримовним словником К. Сирвіда уклали ще один словник латиської мови, який також видали у Вільнюсі⁵³. Його автор Йонас Курмінас, як і Г. Ельгер, був католицьким священником. Навчався в Красловській духовній семінарії⁵⁴, що діяла у 1757—

⁵² Dictionarium polonolatinum. In usum Studiosae Iuuentutis Polonae. Avctore Constantino Szyrwid è Societate Iesv. Editio nova. Varsaviae, Apud Ioannem Trepinski S. R. M., Typogr., Anno Domini, 1641.

⁵³ Słownik polsko łacińsko łotewski ułożony i napisany przez xiędza Jana Kurmina. Wilno. w Drukarni M. Zymelowicza Typografa. 1858 (282 psl.),

⁵⁴ Серед священників, які закінчили цю семінарію, Й. Курміна, наприклад, згадує Г. Мантейфель; див. G. Manteuffel, Krasław, Warszawa, 1901. p. 14.

309

1842 р., де, крім інших предметів, викладали також латиську мову⁵⁵. Від 1821 р. працював у різних парафіях і філіях Латгалії — у Пустині, Сталарові, Аулеї, Сієбежі, Скайсті, Варкаві, а зрештою у Краславі, де й помер 1860. II. 11⁵⁶. За походженням був литовцем⁵⁷. Писав латгальським діалектом. Окрім словника, видано також його релігійні твори⁵⁸.

Д. Земзаре цілком слушно зауважує, що словник Й. Курміна (його польська й латинська частини) ґрунтується на словниках Г. Ельгера та К. Ширвіда; так само природно припустити, що було використано п’яте видання словника К. Ширвіда, адже воно, мабуть, було значно доступніше, ніж четверте. Про використання словника К. Ширвіда можна судити вже з таких статей Й. Курміна, як Ankrowanie, Aptekarska nauka, Atlas, Dachowka, Dubaszka ogrodnicza, Dług, Gałąź, Głodny jestem bardzo, Główka czosnku..., Główny, Gorzej, Obłoczę kogo w szatę, Obrabienie, які є у словнику К. Ширвіда (V вид.), але відсутні у словнику Г. Ельгера. Вплив Г. Ельгера помітний дещо рідше, однак і сумніватися в ньому не доводиться (він виразніший у другій половині словника); пор. запозичену з Г. Ельгера статтю Obijam ściany, форми, подані в характерному для Ельгера порядку, Żywiący, żyjący, латинські відповідники слова Żyżny, запозичені в Г. Ельгера, — uber, uberrimus тощо. У деяких аспектах Й. Курмінас відрізняється і від К. Ширвіда, і від Г. Ельгера. Передусім його латинська частина дещо скорочена: граматичних характеристик уже не подано, а переклад латинською мовою нерідко взагалі пропущено (так робиться не лише в тих випадках, коли статті-посилання з попередніх словників перетворено на самостійні); наприклад, латинських відповідників немає біля Ognisty, Ogorzeć na słońcu, Ogorzałość na słońcu, Okazkę mieć, Okazki miejsce, Okipiam, Okopywanie drzew, Okować co, Okroczenie, Okrucieństwo тощо. Трапляється, що деякі статті зі словників К. Ширвіда та Г. Ельгера пропущено зовсім; так, наприклад, сталося зі статтями Adamaszkowy, Apelulę, Gnida, Ludzie, Ludzko, Zwątpić та ін. Переписуючи польську й латинську частини

⁵⁵ Rubon. Pismo zbiorowe, poświęcone pożytecznej rozrywce... VII, Wilno, 1846, p. 18.

⁵⁶ Важче встановити точну дату його народження. У виданні Directorium horarum canonic arum et missarum pro archidiocesi Mohyloviensi in annum Domini MDCCCLXI... Vilnae... 1860, с. 134, де зазначено дату його смерті, сказано, що йому було 77 років; отже, можна було б вважати, що він народився 1783 р. Однак за віком Й. Курміна, зазначеним у різні попередні роки в цьому щорічному довіднику Могилівської архідієцезії (який називався Directorium або Ordo і спочатку друкувався в Могилеві, а від 1838 р. — у Вільнюсі), можна так само встановити ще кілька інших дат його народження — 1790 р. (наприклад, за відомостями 1827—1835 рр.), 1786 р. (за відомостями 1824—1825 рр.), 1795 р. (за відомостями 1845—1846 рр.)!

⁵⁷ G. Manteuffel, Bibliographische Notiz über lettische Schriften... p. 18 (Mitau, 1885).

⁵⁸ Homīleja izplētiszona, aba mocība, ku zeymoy un kaydus atnas pažytkus, ik wins siewkurs words lyukszonas diwa „Taws mysu“ un pasweycinoszonas engela „Sweycinota“, caur Bazneyckungu Joni Korminu... Wilnie. Drukarnie Jezupa Zawacka. 1858 (96 с.). Jaunas mocibas uz abskaydrynoszonas laužu sprostu ab ticeybu swatu un irodumim... caur Baznieyckungu Joni Kurminu... Wilnie Drukarnie Jezupa Zawacku. 1859 (443 с.). Єпископ М. Валанчюс, який знав праці Й. Курміна (згадані релігійні твори було надруковано з його дозволу), 1858 р. листом свого секретаря подякував Й. Курміну за піклування про освіту латишів (див. «Draugija», XXVI, Kaunas, 1920, с. 127—128).

310

слова зі словника К. Ширвіда (5-те вид.); Я. Курмінас через недогляд залишив нерозкритими четверту й п’яту сторінки та від третьої сторінки відразу перейшов до шостої, унаслідок чого пропустив усі статті словника К. Ширвіда на сторінках 4—5⁵⁹ — останнє слово на літеру A Azal (wątpiąc) і початок літери B, закінчивши словом Bánkiet, загалом 52 статті.

З усього видно, що Я. Курмінас був посереднім лексикографом. Обравши за зразок словники, укладені близько двохсот років тому, він дуже рабськи їх наслідував, не доповнюючи ані новими статтями, ані намагаючись поліпшити структуру. Він навіть не подбав про те, щоб усі статті словника були розташовані в суворому алфавітному порядку: замінюючи застарілу форму польського слова XVII ст. новішою, статтю він залишав на старому місці, не зважаючи на те, що нова форма заголовного слова порушувала алфавітну структуру словника; наприклад, Balwierstwo і Balwierz подано після Barwienia, тобто там, де раніше були Barwierstwo і Barwierz, хоча за своєю новою формою вони мали б бути набагато ближче до початку літери B, ще перед Barani; так само Bardziej і Bardzo, що йдуть після Barwistą, адже саме тут було алфавітне місце давніх Bârziew і Bârzo, слід було б пересунути їх на шістнадцять статей ближче до початку й розмістити після Bardysz.

Словник Я. Курміна важливий для мовознавства лише своєю латиською частиною, лексикою латгальців, наведеною в ньому. У цьому словнику литуанізми трапляються дещо частіше, ніж в інших словниках латиської мови. Це пояснюється тим, що, по-перше, у самих латгальських говірках, на яких ґрунтується словник, литуанізмів уживають більше, ніж в інших місцевостях Латвії, особливо розташованих далі від литовського кордону; по-друге, автор, литовець за походженням, міг і сам увести те чи інше слово до своєї засвоєної латгальської говірки, уже не вміючи чітко розрізнити, що є латиським, а що литовським; по-третє, певний вплив справив і словник К. Ширвіда. Важко повірити, що Я. Курмінас іще й навмисно дописував «слова литовської мови» «поряд зі словами латиської мови, щоб за ними литовські священнослужителі, які працювали в Латгалії, швидше розуміли значення латиського слова», як пояснює Д. Земзаре (с. 207)⁶⁰. Навіть священнослужителі литовського походження в ті часи зазвичай краще знали польську, ніж литовську. Крім того, якби Я. Курмінас справді хотів подавати литовські пояснення, він робив би це набагато ширше, а не обмежувався словами, які часто відомі й з інших джерел як литуанізми латиської мови. Нарешті, те, що литуанізми, які трапляються у словнику Я. Курміна, не можна вважати свідомо дописаними литовськими словами-поясненнями, засвідчує їх подання впереміш із латгальськими словами та їхня латгальська форма (фонетика, морфологія).

⁵⁹ Цей факт свідчить про необережне, механічне переписування Я. Курмінасом зі словника К. Ширвіда (причому саме з п’ятого, а не з якогось попереднього видання), а також про те, що словник Г. Елгеріса він переглядав не послідовно, а на початку роботи, можливо, взагалі не мав його під рукою.

⁶⁰ Дещо ранішим є її попереднє твердження, де йдеться не про просте дописування слів литовської мови, а про литуанізми: «Курмінас збільшив у словнику кількість литуанізмів, бажаючи полегшити іншим співробітникам і співучасникам опанування латиської мови», див. Rakstu krājums. Veltījums akadēmiķim profesoram Dr. Jānim Endzelīnam viņa 85 dzīves un 65 darba gadu atcerei, Rīgā, 1959, p. 638.

311

Праця Д. Земзаре «Latviešu vārdnīcas» є значним і важливим внеском в історію латиської лексикографії, тісно пов’язану також із литовською лексикографією. Це частково засвідчують наведений огляд цієї праці та різні примітки й доповнення, мета яких — привернути увагу до окремих питань історії латиської та литовської лексикографії, що потребують ширшого й докладнішого дослідження.

Вільнюс

V. Urbulis

312