БОРИС ЛАРІН

26 березня 1964 р. у Ленінграді після тривалої й тяжкої хвороби помер Борис Ларін, професор Ленінградського університету, доктор філологічних наук, академік АН Литовської РСР, член-кореспондент АН Української РСР, заслужений діяч науки РРФСР. Лави радянської філології залишив талановитий учений. Російські, українські, білоруські, литовські й латвійські мовознавці втратили щирого друга, енергійного керівника, турботливого вчителя.

Б. Ларін народився 17 січня 1893 р. у місті Полтаві, у родині вчителя. Закінчивши 1914 р. філологічний фах історико-філологічного факультету Київського університету, він був направлений до найвидатнішого на той час центру російської гуманітарної науки — Петербурзького університету — готуватися до професорської посади. Тут Б. Ларін пройшов чудову філологічну школу: його студіями зі славістики керували професори Й. Бодуен де Куртене та Л. Щерба, із санскриту — академіки С. Ольденбург і Ф. Щербацький, з іраністики — академік К. Залеман, з романістики — професор Д. Петров.

У Петербурзі Б. Ларін відкрив для себе й живі традиції балтистики. В Академії наук працювали великі друзі литовського народу й всесвітньо відомі вчені — академіки Ф. Фортунатов і А. Шахматов. Тут видавався словник литовської мови А. Юшки. 1912 р. у Петербурзькому університеті Я. Ендзелін захистив свою знамениту докторську дисертацію «Слов’яно-балтійські етюди». В університеті предмети з балтистики викладали Й. Бодуен де Куртене та майбутній професор Каунаського університету Е. Вольтер. На кафедрі Й. Бодуена де Куртене готувався до професорства наш видатний мовознавець К. Буга. Б. Ларін приїхав до Петербурга вже з чималим багажем знань із балтистики. Основи литовської мови, здобуті в Київському університеті, він особливо зміцнив під час подорожей Литвою, спілкуючись із селянами-дзуками й неманськими плотогонами. У Петербурзькому університеті Б. Ларін під керівництвом Е. Вольтера поглиблював знання з балтійської філології. Балтійська філологія поряд зі слов’янською та індійською стала одним із головних напрямів наукової діяльності Б. Ларіна.

Приїхавши до Петербурга, тоді ще столиці царської Росії, Б. Ларін не переривав зв’язків із цим містом до останнього дня свого життя. Тут, із невеликими перервами, минула вся подальша частина його життя. Ле-

245

нінградські вищі навчальні заклади стали місцем найкращих років його творчої та педагогічної праці.

Б. Ларін — учений надзвичайно широкого кругозору й глибокої ерудиції. У філологічній пресі він дебютував ще дев’ятнадцятирічним юнаком і за понад п’ятдесят років наукової діяльності опублікував більше ста праць із найрізноманітніших питань мовознавства та літературознавства. Переглядаючи списки публікацій Б. Ларіна, просто дивуєшся, що це праці однієї й тієї самої людини.

Як видатний практик і глибокий теоретик, Б. Ларін залишив яскравий слід у радянській лексикографії. Насамперед він разом із В. Виноградовим, Г. Винокуром, С. Ожеговим і Б. Томашевським є автором однієї з найвидатніших праць російської лексикографії — чотиритомного «Тлумачного словника російської літературної мови» за редакцією С. Ушакова¹. Свого часу цей словник був найбільшим здобутком радянської лексикографії та вплинув на весь подальший розвиток лексикографії.

Величезну роботу Б. Ларін виконав, укладаючи словник давньоруської мови XI—XVII ст. Кілька років він керував секцією словника давньоруської мови Інституту мови й мислення АН СРСР, що укладала цей словник. Під його керівництвом було створено величезну картотеку, підготовлено перші томи словника, виховано кадри досвідчених лексикографів. В. Виноградов, назвавши підготовку цього словника «грандіозним колективним маршем Академії наук СРСР», писав у 1946 р.: «Підготовка й видання „Словника давньоруської мови“ утворять цілу епоху в історії російського мовознавства»². Шкода, що згодом з різних причин укладання словника на певний час припинилося і досі не вийшов жоден том цієї такої необхідної для мовознавства праці. Сподіватимемося, що в недалекому майбутньому важка й складна робота з укладання «Словника давньоруської мови» зрушить з місця, а нові автори словника належно оцінять заслуги Б. Ларіна у створенні цієї великої праці російської лексикографії. Не можна забувати й про те, що підготовлений Б. Ларіним і опублікований у 1936 р. «Проєкт словника давньоруської мови»³ був цілком новим явищем у практиці укладання словників, і Б. Ларіна цілком обґрунтовано вважають творцем нового лінгвістичного жанру — лексикографічного проєктування⁴.

Б. Ларін очолював численний колектив лексикографів Ленінградського університету та Псковського педагогічного інституту, який готував обласний словник Пскова. Ця запланована чотиритомна праця (перший том мав бути написаний 1964 р.) багато в чому відрізнятиметься від попередніх видань подібного характеру. Її джерелами є не лише розмовна мова, а й різноманітні

¹ Plg. Толковый словарь русского литературного языка под ред. проф. Д. Н. Ушакова, сост. проф. В. В. Виноградовым, проф. Г. О. Винокуром, проф. Б. А. Лариным, С. И. Ожеговым, Б. В. Томашевским, I—IV, М., 1934—1940.

² В. В. Виноградов, Русская наука о русском литературном языке, «Уч. зап. МГУ», т. 3, кн. 1, вып. 106, М., 1946, р. 138.

³ Б. А. Ларин, Проект древнерусского словаря (принципы, инструкции, источники), Л., 1936.

⁴ Г. В. Степанов, Б. А. Ларин, «Вестник ЛГУ», 1963, № 14, р. 149.

246

протягом цього періоду лексичний матеріал, відібраний із різногалузевих словників, рукописних і друкованих діалектних описів, історичних документів. Усе це дасть змогу користувачам словника сформувати історичну перспективу розвитку лексики Псковської області. Уперше в практиці регіональної лексикографії в цьому словнику буде подано емоційно-стилістичну характеристику слів, їхнє функціональне та професійне призначення.⁵

За ініціативою Б. Ларіна та під його керівництвом колектив молодих лексикографів Ленінградського університету укладав словник автобіографічної трилогії М. Горького («Дитинство», «У людях», «Мої університети»). Першу частину цього словника планують передати до друку 1964 року. Словник трилогії М. Горького має стати початком повного словника творів М. Горького, принципи якого підготували ленінградські лексикографи під керівництвом Б. Ларіна. До укладання цього словника долучилися й інші вищі навчальні заклади (Саратовський, Горьківський, Далекосхідний університети), переважно ті, де працюють учні Б. Ларіна. Велике значення для підготовки лексикографічних кадрів має заснований 1960 року з ініціативи Б. Ларіна в Ленінградському університеті Міжкафедральний словниковий кабінет.

Б. Ларін керував також укладанням словників деяких пам’яток давньої російської літератури.

Б. Ларін був не лише лексикографом: він не обмежувався послідовною класифікацією та систематизацією слів, його цікавила вся історія життя слова з найдрібнішими нюансами — від його появи до наших днів. «Слово зі шрамами, залишеними його добою, зі своєю тисячолітньою пам’яттю, — писав Б. Ларін, — привертає нашу увагу як герой історії мови, а водночас і історії народів». У лексикографічних студіях Б. Ларін завжди майстерно поєднував історію слова та суспільства, яке ним користується, пов’язуючи кожне окреме слово з відповідною системою слів і шукаючи її закономірності. Особливо значущі етюди Б. Ларіна із семантичного аналізу⁶, засновані переважно на матеріалі слов’янських, балтійських і давньоіндійських мов. Загальне визнання здобули фразеологічні дослідження Б. Ларіна.

Б. Ларін зробив вагомий внесок у радянську діалектологію. Він є піонером атласу російської мови. Б. Ларін був членом невеликого колективу мовознавців, який під керівництвом академіка Л. Щерби розпочав грандіозну роботу — укладання атласу російських діалектів. Б. Ларін уклав лексичний і синтаксичний розділи програми цього атласу. Він також підготував програму та інструкцію для укладання атласу українських діалектів⁷. Теорети-

⁵ Plg. В. Н. Елина, О. И. Рак, В лаборатории исследования слов, «Вестник ЛГУ», 1963, № 14, р. 144.

⁶ Пор. Б. А. Ларин, Из истории слов (Лютый зверь. Семья. Кавардак), «Сб. памяти Л. В. Щербы», под ред. проф. Б. А. Ларина, Л. Р. Зиндера и М. И. Матусевич, Л, 1951, р. 190—200; Из славяно-балтийских лексикологических сопоставлений, «Вестник ЛГУ», 1958, № 14, 150—9; Об эвфемизмах, «Уч. зап. ЛГУ», 1961, № 301, р. 110—24 та ін.

⁷ Plg. Б. А. Ларин, Программа для збирания материалов до диалектологичного атласа украиньской мови (з інструкцією), Київ, 1948; II изд. 1949.

247

чними й практичними питаннями укладання атласу Б. Ларін присвятив цінні праці, опубліковані в періодиці⁸. Укладання діалектологічних атласів російської, української та білоруської мов Б. Ларін вважав першим етапом підготовки загальнослов’янського атласу мов.

Праці Б. Ларіна з дослідження конкретних діалектів вирізняються новаторством. На відміну від традиційної діалектології, яка досліджувала переважно мовлення літніх селян, Б. Ларін однаково звертав увагу на мовні факти в мовленні людей різних поколінь і професій. Серед діалектологічних студій Б. Ларіна особливо вирізняються праці, присвячені проблемам міського мовлення. Б. Ларін обґрунтував теоретичне значення дослідження міського мовлення для науки про мову, розглядаючи його як сполучну ланку між двома крайніми точками — мовленням сільських «дідів» і «бабусь» та літературною мовою. Б. Ларін не цурався й таких «діалектологічних» проблем, як дослідження арго міських низів⁹. Цікаво, що сьогодні праці раннього періоду наукової діяльності Б. Ларіна здобувають особливе визнання: ними щиро захоплюються молоді радянські структуралісти¹⁰.

Не можна не згадати Б. Ларіна і як енергійного організатора та учасника діалектологічних експедицій, нарад і конференцій. Він майстерно поєднував науково-дослідну діяльність із «чорною» працею діалектолога — збирача мовних фактів.

Б. Ларіна вважають засновником цілком нової теми в історії російської мови. Це тема розмовної мови Московської Русі XV—XVII ст. Вважаючи її основою російської національної мови, Б. Ларін наважився подолати великі труднощі, зумовлені нечисленністю елементів розмовної мови в писемних пам’ятках того часу, на які значно вплинула давньоруська мова. Він першим узявся досліджувати записи іноземців, які відвідували Росію в XVI—XVII ст., — важкі для прочитання, неясні, часто неточні, але такі, що відображають чимало автентичних фактів розмовної мови. Після багатьох років копіткої праці Б. Ларін розшифрував і опублікував із широкими вступами, коментарями та дослідженнями текстів три найважливіші описи розмовної російської мови XVI—XVII ст., створені іноземцями: граматику Людольфа 1696 року, словник московитів 1586 року та словник-щоденник Джемса 1618—1619 років¹¹. Ці монографії, що становлять докторську дисертацію Б. Ларіна, дістали високу оцінку славістів Радянського Союзу та зарубіжжя. Московської Ру-

⁸ Пор. Б. А. Ларин, Об Атласе русского языка и современной диалектологии, «Уч. зап. Ростовского-на-Дону пед. ин-та», т. I, 105—16, Ростов н/Д, 1938; О принципах составления атласа славянских языков, «Сборник памяти Л. П. Якубинского», Л., 1949, р. 23—37; Про методологію радянської лінгвістичної географії, «Діалектологічний бюлетень АН УРСР», Київ, 1949, № 1, р. 6—15.

⁹ Plg. Б. А. Ларин, Западноевропейские элементы русского воровского арго. «Язык и литература», т. 7, Л., 1931, р. 1—20.

¹⁰ Plg. Симпозиум по структурному изучению знаковых систем, М., 1962, р. 36.

¹¹ Б. А. Ларин, «Русская грамматика Людольфа 1696 года», Л., 1937; Парижский словарь московитов 1586 года, Рига, 1948; Русско-английский словарь — дневник Ричарда Джемса (1618—1619 г.), Л., 1959.

248

Проблему цієї розмовної мови Б. Ларінас розглядав і в інших своїх працях¹².

Литовські мовознавці особливо цікавляться литуаністичними працями Б. Ларіна. Як уже зазначалося, литовським мовознавством Б. Ларінас зацікавився ще в студентські роки. Не задовольняючись письмовими джерелами, він наважився вивчити литовську мову з уст самого народу. Улітку 1913 і 1914 років він двічі приїздив до Литви й пішки обійшов багато сіл у тодішніх Расейняйському, Тельшяйському, Паневежиському, Укмергському та Тракайському повітах. Тут він збирав слова, пов’язані з народним побутом і культурою, вивчав говірки й записував їхні найхарактерніші особливості. Плід цих подорожей — праця «Матеріали з литовської діалектології»¹³, опублікована значно пізніше, — містить опис Немунไайтіської говірки, словничок слів, зібраних у різних говірках, з історичними та етимологічними примітками, а також зразки діалектних текстів.

Хоча відтоді, як писалася ця праця, діалектологічні дослідження литовської мови стали точнішими, а їхні методи значно вдосконалилися, деякі спостереження автора, лексичні дані, а особливо теоретичні узагальнення залишаються важливими й сьогодні. Мабуть, саме тут уперше в литовській діалектології знаходимо погляд на говірку не як на комплекс характерних особливостей, відмінних від писемної мови, а як на своєрідну мовну систему. Б. Ларінас наголошує, що завдання діалектолога — побачити й описати діалектну норму, яка визначає спілкування носіїв говірки, хоча в чистому вигляді вона рідко виявляється у звичному мовленні¹⁴. Цікавими є зауваження автора щодо білінгвізму, зокрема його пояснення різної долі елементів польської та російської мов у Немунไайтіській говірці¹⁵. Лексичний матеріал литовських говірок Б. Ларінас не раз використовував і в багатьох пізніших студіях та статтях.

Найбільше праць, пов’язаних із литуаністикою, Б. Ларінас опублікував протягом останніх двох десятиліть, коли після відновлення соціалістичного ладу в Литві знову зав’язалися його зв’язки з філологами нашої республіки, які вже не переривалися аж до його смерті. У мовознавчих дослідженнях цього періоду він заглиблювався в проблему взаємин балтійських і слов’янських мов, розглядав конкретні лексичні й граматичні відповідники литовської, латиської та давньоруської мов, широко використовуючи також матеріал неіндоєвропейських мов, особливо фінно-угорських. Серед таких праць Б. Ларіна варто відзначити статтю «Про слово янтарь»¹⁶. Детально проаналізувавши дані слов’янських мов, Б. Ларінас ви-

¹² Б. А. Ларин, Про записи іноземців як джерело з історії російської мови, «Труды Юбилейной научной сессии Ленинградского гос. ун-та», секция филолог. наук, Л., 1946, р. 71—85; Розмовна мова Московської Русі, кн.: Початковий етап формування російської національної мови, Л., 1961, р. 22—34 та ін.

¹³ Б. А. Ларин, Материалы по литовской диалектологии, «Язык и литература», т. 1, Л., 1926, р. 93—170.

¹⁴ Ten pat, р. 93—94, 98.

¹⁵ Ten pat, р. 101—104.

¹⁶ Б. А. Ларин, О слове янтарь, кн.: Rakstu krājums veltījums akad, prof. dr. J. Endzelīnam, Rīga, 1959, р. 149—162.

249

показує, що слов’яни запозичили це слово в балтів, які вживали його ще до XII століття. Однак і балтійське слово gintaras через свою семантичну ізольованість і брак словотвірних та етимологічних зв’язків, очевидно, слід вважати запозиченням. Спираючись на угорські слова gyenta і gyentár, що мають три пов’язані між собою значення — «соснова смола; бурштин; глазур», автор доходить висновку, що слово gintaras було запозичене балтами через угорські племена (або безпосередньо) від найдавніших мешканців балтійського узбережжя, умовно названих у статті «поморами» («поморы») і не зарахованих ані до індоєвропейців, ані до фінно-угрів.

У статті «Зі слов’янсько-балтійських лексикологічних зіставлень»¹⁷ висувається припущення про генетичні зв’язки між давньослов’янським sramъ «сором» і лит. šarma, šerkšnas, латис. serksnes, serns, sersna. Згадані балтійські слова та їхні слов’янські відповідники (рос. сереньй «світло-сірий», рос. серён «іній») дають авторові підстави вважати, що первісне значення слова sramъ також було пов’язане з відчуттям холоду. Отже, на матеріалі балтійських мов встановлюється аналогія між розвитком значень слів stydъ, studъ (а частково й похідних від кореня merz-/morz-) та sramъ (холод → відчуття холоду → афект → почуття сорому). Варто зазначити, що й в інших працях з історії слів Б. Ларінас не обмежується етимологією окремих слів, а передусім прагне встановити загальні семантичні закономірності, властиві певній ділянці лексичної системи.

Б. Ларінас досліджував не лише лексичні, а й граматичні спільності балтійських і слов’янських мов. У статті «Із нотаток про російсько-литовські відповідники»¹⁸ він зіставляв дієприкметники теперішнього часу пасивного стану давньоруської мови з відповідними литовськими дієприкметниками й констатував близькість їхніх значень. Питанням синтаксису балтійських і слов’янських мов присвячена й остання праця, надрукована за життя автора, — «Про одну слов’янсько-балтійсько-фінську ізоглосу»¹⁹. У ній аналізується вживання називного відмінка прямого додатка в балтійських, слов’янських і прибалтійсько-фінських мовах. Автор докладно розглядає майже не досліджені досі в литовському мовознавстві конструкції інфінітива й дієприслівників із називним відмінком (наприклад: Rugeliai piauti labai nusibosta; Linai raunant, reikia šiltai apsivilkti); показує їхню архаїчність і зв’язок із відповідними конструкціями латиської, російської та фінської мов. У статті висловлюється думка, що в усіх цих мовах називний відмінок прямого додатка міг успадкуватися від субстрату племінних діалектів найдавніших мешканців Прибалтики.

Для історії литовської мови має важливе значення праця Б. Ларіна «Короткий історичний огляд литовської лексикографії»²⁰, у якій висвітлюється литовська лексико-

¹⁷ Б. А. Ларин, Из славяно-балтийских лексикологических сопоставлений, «Вестник ЛГУ», 1958, № 14, р. 150—158.

¹⁸ Б. А. Ларин, Из заметок о русско-литовских соответствиях, «Научный бюллетень Ленинградского гос. университета». Л., 1946, № 11—12, р. 30—31.

¹⁹ Б. А. Ларин, Об одной славяно-балто-финской изоглоссе, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, т. 6, Vilnius, 1963, р. 87—107.

²⁰ Б. А. Ларин, Краткий исторический обзор литовской лексикографии, «Лексикографический сборник», вып. 2, М., 1957, р. 119—144.

250

розвиток лексикографії від перших словників XVII ст. до наших днів. Докладно охарактеризувавши словник К. Сирвідаса, відзначивши його оригінальність і зв’язок із використаними джерелами, автор показує, як пізніші укладачі словників литовської мови, спираючись на традицію К. Сирвідаса, надалі вдосконалювали методи лексикографії, поповнювали й урізноманітнювали запас поданих слів. Як одну з найважливіших пам’яток лексикографії XIX ст. автор виділяє досі мало досліджений рукописний словник Д. Пошки, написаний «на честь і для гордості народу, для майбутніх учених і поетів»²¹. У статті наведено чимало цікавих уривків із різних словників литовської мови, зіставлених між собою та з використаними джерелами. Розділ про укладання великого «Словника литовської мови» написано з великим полемічним запалом. Критично оцінюючи (місцями навіть надмірно негативно) перші два томи великого «Словника литовської мови», Б. Ларінас викладає тут методичні принципи редагування Словника, частину яких було використано під час підготовки інструкції з редагування наступних томів цього Словника.

1940 року Б. Ларінас редагував укладений С. Розеном російсько-литовський словник. Це був перший російсько-литовський словник, виданий у роки радянського ладу²².

Б. Ларінас — не лише автор праць із питань литуаністики, а й організатор та керівник литуаністичних досліджень. «Б. Ларінас діяльно сприяв організації та виконанню найважливіших праць нашої радянської філології», — наголошує академік К. Корсак²³. Коли 1951 року постала потреба поліпшити укладання великого «Словника литовської мови», Б. Ларінас активно долучився до розроблення нової інструкції з редагування цього Словника. Лексикографи Інституту литовської мови та літератури добре пам’ятають, із яким запалом Б. Ларінас прагнув уточнити методичні принципи укладання «Словника литовської мови» та забезпечити їм міцніше наукове підґрунтя. За його пропозицією було вирішено подавати у Словнику дієслова з префіксами як окремі слова, відокремлювати фразеологічні сполуки від ілюстративних прикладів, точніше розрізняти значення слів тощо. Запроваджені Б. Ларінасом методичні принципи були реалізовані в третьому та наступних томах «Словника литовської мови»; ними й надалі керуються наші лексикографи.

Б. Ларінас був одним із найактивніших ініціаторів та організаторів діалектологічного атласу литовської мови. Він підтримував систематичне дослідження діалектів, долучився до розроблення програми збирання матеріалів для Атласу литовської мови, брав участь у першій діалектологічній експедиції до Пренайського району влітку 1951 року. Ця експедиція започаткувала широкомасштабне збирання та систематизацію діалектологічного матеріалу, які Б. Ларінас і надалі всіляко заохочував. Виступаючи з доповідями на діалектологічних конференціях, рецензуючи описи діалектів та з інших нагод Б. Ларінас намагався пере-

²¹ Там само, с. 132.

²² С. Я. Розен, Русско-литовский словарь, под ред. проф. Б. А. Ларина, М., 1941.

²³ K. Korsakas, Įžymaus kalbininko netekus, „Literatūra ir menas“, 1961, Nr. 14(908), p. 7.

251

дати молодим дослідникам діалектів литовської мови досвід своєї багаторічної діалектологічної праці, звернути їхню увагу на найважливіші проблеми історичної діалектології. 1963 року з його ініціативи було організовано діалектологічну експедицію працівників Інституту литовської мови та літератури до Саратовської області, щоб описати мову нащадків повстанців 1863 року, висланих царською владою. До цієї експедиції збирався долучитися і сам Б. Ларінас, однак тяжка хвороба, що почалася напередодні експедиції та згодом завершилася смертю, не дала йому змоги взяти участь у її роботі.

Творча діяльність Б. Ларіна не обмежувалася суто лінгвістичними дослідженнями. Його цікавили й проблеми стилістики художньої літератури, яким присвячено не одну його статтю та доповідь. Діапазон наукових інтересів Б. Ларіна в цій галузі також надзвичайно широкий — від творів найновішої російської художньої літератури до найдавніших пам’яток індійської писемності. Полемізуючи з тими філологами, які дивилися на шедеври давньої літератури лише як на джерела мовного й історичного матеріалу, чужого сучасності, Б. Ларінас сам переклав російською мовою та опублікував 1924 року гімни «Рігведи»²⁴. Це був перший художній переклад «Рігведи» російською мовою, у якому філологічний аналіз тексту оригіналу поєднано з тонким стилістичним чуттям і вмінням передати важковловимі нюанси стилю оригіналу. Б. Ларінас відомий також як дослідник і перекладач праць із санскритської поетики, редактор перекладу «Магабгарати». Зайнявшись литуаністикою, Б. Ларінас так само не обмежився суто теоретичними працями в цій галузі. У 1941—1943 роках він майстерно переклав російською мовою роман П. Цвірки «Земля-годувальниця». Цей переклад, високо оцінений самим автором, на сьогодні вже витримав кілька видань.

Руку стиліста відчутно не лише в поетичних етюдах і перекладах Б. Ларіна, а й у його мовознавчих працях. «Серед багатьох авторів Б. Ларінас, — зауважує його біограф Г. Степанов, — вирізняється надзвичайною майстерністю письма. Його етюди з історії слів [...] своєю привабливістю та відшліфованістю стилю нагадують майстерно написані новели з несподіваними кінцівками; його переклади з “Рігведи” передають читачеві найтонші відтінки стилю, ледь уловиму напругу настрою арійських гімнів; його висловлювання про Горького, Шолохова не поступаються найкращим зразкам російської публіцистики»²⁵.

Праці Б. Ларіна вирізняються гнучкістю думки, оригінальними екскурсами та узагальненнями, які часом на перший погляд здаються несподіваними, але завжди ґрунтуються на високій інтелектуальній культурі та ерудиції, що давали авторові змогу вільно оперувати матеріалом багатьох мов і літератур²⁶. У цьому відношенні праці Б. Ларіна нагадують найкращі зразки творів представників французької філологічної школи.

²⁴ З области ведийской поэзии (стихотворные переводы из вед со вступительной статьей). «Восток», Л., 1924, № 4, р. 46—57.

²⁵ Г. В. Степанов, Борис Александрович Ларин, «Нева», 1963, № 6, р. 163.

²⁶ Не випадково В. Кржевський називав Б. Ларіна «найосвіченішим нашим філологом», див. Г. В. Степанов, Б. А. Ларин, «Вестник ЛГУ», 1963, № 14, р. 147.

252

Маючи рідкісний талант організатора й педагога, Б. Ларин водночас був надзвичайно простою, доступною для всіх людиною. Учні Б. Ларина в особі свого вчителя бачили не лише вимогливого керівника, а й щирого друга. Своїм заразливим оптимізмом і вмінням поставити себе на місце іншого Б. Ларин завжди міг підбадьорити колегу чи учня, якого спіткала невдача. Не нав’язуючи дріб’язкової опіки, Б. Ларин прагнув спрямовувати своїх учнів шляхом оригінальних творчих пошуків, боровся проти рутини й шаблонності в науці. А учнів і друзів у нього було надзвичайно багато. Якби ми спробували перелічити міста, у наукових установах яких працюють учні Б. Ларина, вийшов би довгий список, що за географічними координатами охоплював би майже всю територію Радянського Союзу. Лінгвістичні конференції, що організовувалися в Ленінградському університеті, іноді скидалися на періодичні з’їзди учнів Б. Ларина.

Чимало учнів Б. Ларин залишив і в нашій республіці. У Інституті литовської мови та літератури АН Литовської РСР, Вільнюському державному університеті імені В. Капсукаса, Вільнюському державному педагогічному інституті успішно працюють кілька десятків викладачів і наукових співробітників, колишніх учнів Б. Ларина.

Б. Ларин чимало сприяв вихованню кадрів із балтістики і в братній Латвійській республіці. Б. Ларин був чи не єдиним професором-російським мовознавцем, який міг читати й оцінювати праці, написані латиською мовою²⁷.

Охоплювати такі широкі сфери наукової діяльності Б. Ларинові давали змогу не лише величезна ерудиція й талант ученого-організатора, а й великий творчий ентузіазм, переконаність у значенні здійснюваних філологічних досліджень для культури нашого суспільства. Усі, кому довелося знати Б. Ларина, пам’ятають його завжди сповненим нових задумів, думок, ідей, якими він ділився зі своїми учнями та колегами за кожної нагоди — у приватних розмовах, на засіданнях, під час обговорень праць чи захистів дисертацій (які він завжди називав диспутами). Переконаний у правильності тієї чи іншої позиції, Б. Ларин захищав її палко й беззастережно, не зважаючи на чиюсь сторону й не боячись постраждати за свою думку. Наукова принциповість, підкріплена високою інтелектуальною культурою, — одна з найяскравіших і найпрекрасніших рис Б. Ларина, яка надовго залишиться в пам’яті всіх колег і учнів, що його знали.

В. Амбразас і А. Сабаляускас

²⁷ Plg. Valodnieka Borisa Larina piemiņai, „Literatūra un Māksla“, 1964.IV.4, Nr. 14(1012), p. 6.