LIETUVIŲ KALBOS GRAMATINĖ SANDARA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРЕДИКАТИВНЕ ОЗНАЧЕННЯ ЯК ОКРЕМИЙ ЧЛЕН РЕЧЕННЯ

A. VALECKIENĖ

§ 1. У литовській мові досить часто вживаються конструкції такої структури: син повернувся стурбований, лисиця вилізла задом наперед, батько стояв простоволосий, Марюте прийшла засмучена, сестра прибігла задихана, приніс живим того звірятка, юнака витягли першим (з води) тощо. Пор.:

Лелека з іншими сусідами прилетів радісний. DonR 22. Хоч майстер із кравцем ще кілька разів задкуючи намагаються дістатися до води, але не можуть. CvMS 26. Як їжачок сказав, так і сталося: пшениця сама змололася, спеклася смачними пирогами, посідала у вози й запашна, тепла їде до короля. CvR V 48. Наступного дня він зробив більшу порцію їжі та, прикрасивши її квітами, подав на стіл гарячою, просто з печі. BalčHP₁ 166. Якось він повернувся з розбитим підборіддям. CvR VII 39. Грете вже давно відома як дівчина з кирпатим носом. SimonVK I 195.

У підкреслених конструкціях цих речень усюди є форма дієслова із самостійним лексичним значенням (прилетів, змололася, їде, подав, повернувся, відома) або дієслівне словосполучення з таким дієсловом (намагаються дістатися). У залежних відношеннях із цими дієсловами перебувають різні відмінювані слова (радісний, задкуючи, сама, запашна, тепла, гарячою), прийменникова конструкція (з розбитим підборіддям), порівняльна конструкція (як дівчина з кирпатим носом). Крім того, названі відмінювані слова й конструкції водночас співвідносяться і з відмінковими формами підмета або додатка (лелека, майстер із кравцем, пшениця, порцію їжі, він, Грете). Слова, що мають подвійні синтаксичні відношення, у наведених конструкціях указують, яким є стан предмета, вираженого відмінковою формою підмета або додатка, під час виконання дії дієслова (а також дієслівного словосполучення). Цю функцію можуть виконувати і слова, лексичне значення яких передає стан предмета, і слова, які в іншому контексті такого значення не мають.

Найчастіше подвійні синтаксичні відношення мають і виражають стан предмета називний і знахідний відмінки відмінюваних слів, рідше — інші відмінки або прийменникові й порівняльні конструкції.

1. Називний відмінок відмінюваної частини мови, безпосередньо пов’язаний із дієсловом із самостійним лексичним значенням, у реченні

7. Lietuvių kalbos gramatinė sandara

97

повністю або частково узгоджується з називним відмінком підмета й повідомляє, яким є стан предмета, вираженого цим називним відмінком, під час виконання дії дієслова. Наприклад, реченням Лелека прилетів радісний повідомляється, що «лелека прилетів і був радісний, коли прилетів».

Іноді підмет у називному відмінку в реченні не виражений, але його можна зрозуміти з контексту, наприклад: Удень мене весь час то посилають дров принести, то когось покликати; я весь час лечу босоніж по снігу. ŽemR IV 376. Тут зрозуміло, що «я лечу і босоногий, коли лечу».

Найчастіше в цій функції вживаються називні відмінки прикметника й дієприкметника; тут також може бути називний відмінок займенника, числівника та іменника.

а) Називний відмінок прикметника. Цю функцію можуть виконувати прикметники з різними лексичними значеннями. Досить часто тут уживається прикметник, що означає стан (босий, долілиць, пішки тощо).

Старші розповідають, що Девейка йшов до лісу пішки, а повертався підвезений. CvMS 11. А косоокий помічник Вайчюліса часто приходив до млина напідпитку. VencIR III 15. Курчатко-сирітка повернулося ціле й неушкоджене. Батько стоїть простоволосий, і я бачу, як холод малює синці на його обличчі. CvR 129. BaltPV₁ 31.

б) Називний відмінок дієприкметника. Зазвичай уживаються активні дієприкметники минулого часу простого та пасивні дієприкметники минулого часу. Найчастіше вони префіксальні й мають значення доконаного виду. У поодиноких випадках цю функцію виконують пасивні дієприкметники теперішнього часу.

Коли сирота, задиханий і зігрітий, бігав, синок із довгим ім’ям, ситий і відгодований, спав на сонці. CvR V 128. Його дружина здалеку зустріла чоловіка заплакана. CvR V 137. Принесена матір’ю їжа стояла на столику недоторкана. LzPR III 114. Їдемо додому всі задоволені. ŽemR IV 313. Шукає Дзіугаса в кущах, винюхує в канавах, пхає носа у воду, стріляє в хмари, а Дзіугас непомітний, невидимий, стоїть за спиною найстаршого німця й тримає срібну кулю. CvR V 58.

в) Називний відмінок числівника. Найчастіше вживається порядковий числівник перший, але цю функцію можуть виконувати й інші числівники.

Левукас весело розсміявся і, вмочуючи картоплю в розсіл, твердо заявив, що він першим погладить телятко. BaltPV₁ 10. Третім, ледве волочачи ноги, опустивши голову й майнувши коротким хвостом, прийшов кінь. CvR V 146.

d) Називний відмінок займенника. Зазвичай уживаються займенники прикметникового типу, дуже часто займенники увесь, один, сам. (Щодо інших займенників див. § 5c.).

Лисиця розсердилася й каже: — Підгорни хвоста й сиди цілий, хай тобі грець! Вовк увесь згорнувся клубком і зручно сів. LTt 295. Нехай перуть самі робітниці. SimonYK I 199. Слова, що гнітили груди, самі невтримно вирвалися з тугою й ненавистю.

98

CvR VIII 226. Думаю собі: якщо я вже такий подобаюся вченій пані, то ще більше сподобаюся в скрипучих чоботях. CvR III 100.

e) Приклади називного відмінка іменника.

Він, як казав батько, заліз у вухо, обернувся й виліз чудовим солдатом. LTt 322. Син так гарно ріс, виріс добрим хлопцем. LTt 338. Одне лихо було з ним у такі години: сяде, мов якийсь обірванець у трісках, на полі, дивитиметься вдалечінь, опустивши руки, німий, як камінь. CvR VIII 54. Висока, одягнена в сіру свиту й укутана чорною хусткою, вона вийшла у двір, де росла й бігала ще маленькою дівчинкою. VenclR III 154.

2. Знахідний відмінок відмінюваної частини мови, поєднаний із дієсловом із самостійним лексичним значенням, у реченні повністю або частково узгоджується зі знахідним відмінком додатка і так само, як називний відмінок, виражає стан предмета, позначеного знахідним відмінком додатка, під час виконання дієслівної дії. Наприклад, реченням Паштет надіслали (на стіл) гарячим повідомляється, що «паштет надіслали, і паштет був гарячим, коли його надіслали».

Найчастіше в цій функції вживається знахідний відмінок прикметника й дієприкметника, але трапляються також знахідні відмінки інших відмінюваних частин мови.

a) Приклади знахідного відмінка прикметника.

Матушеле, плачучи... просить, щоб дозволили вдома підростити дитину, принаймні до 11—12 років, тоді старшу віддасть у маєток. ŽemR IV 369. Лисицю живою спіймали. JablRR I 614. Пам’ятаєш, бабусю, як я навідував тебе молодою? VaičiūnD 15. — Чекай, так він її голу-голісіньку й візьме. VienR I 165.

b) Знахідний відмінок дієприкметника. У цій функції вживається знахідний відмінок дієприкметників активного стану минулого одноразового часу й пасивного стану минулого та теперішнього часу, а також, на відміну від називного відмінка, дієприкметників активного стану теперішнього часу (часто з префіксом be-).

Говорив Юозас і вже був побіг до кімнати, коли побачив у дверях Марыте, що стояла й усміхалася. LzPR III 36. Крім того, їй дивно: Вілюс ніколи не звертав уваги на неї, коли вона плакала. SimonVK I 358. Щоб тебе втримати, три дні не годуватимуть. LTt 375. У лісі бачив дерева низькі й кремезні, непідвладні вітрам і бурям. DaukB₁ 52. Тарукука з Клангів схопленого відвезли. CvR VIII 206. Чоловіче, де я тебе прихистив такого обшарпаного? SruogAD 120.

c) Приклади знахідного відмінка числівника.

Юнака витягають з води першим. SimonVK I 250. Прибувши, першим його помітив Мартінас. SimonVK I 317.

d) Приклади знахідного відмінка займенника.

Лиха родина вже мене всього з’їла. DonR 52. Такий млинець можна й самому їсти (без масла, без сметани). VIkv. Він знову згадує діда таким, яким той був іще за життя. SimonVK I 15. Казав тебе такою, казав тебе отакою. RD 70.

e) Приклади знахідного відмінка іменника.

7*

99

Ось тут, у кутку, стояла «Сарке», посагова комора невістки; туди ще й теличку пригнали. KrėvŠP₁ 190. Як сьогодні він бачив себе студентом. CvR II 128. Лікаря привезли їй того самого шункара. JablRR I 614.

3. Родовий відмінок відмінюваної частини мови

найчастіше прилягає до повнозначного дієслова із самостійним лексичним значенням у заперечній формі й зазвичай у реченні узгоджується з родовим відмінком додатка. Як і згадані вище називний та знахідний відмінки, він передає стан предмета, вираженого родовим відмінком додатка, під час перебігу дії дієслова.

Та жоден не надсилав сватів, не знайшлося жодного молодого, який покохав би її. SimonVK I 235. Ніде не видно жодного загубленого знаряддя, ані жодної ганчірки на хаті. ŽemR I 167. Іншою Мартин її не знає. SimonVK I 291.

Трапляються речення, у яких родовий відмінок іменника та займенника співвідноситься не з родовим, а зі знахідним відмінком додатка. Тоді співвідносні слова не узгоджуються.

Звертаючи погляд і на близьке, і на далеке минуле, ми бачимо і тут, і там таких самих людей, як і ми самі, або, інакше кажучи, там бачимо самих себе, тільки трохи в іншій подобі. JablUŽ 7—8.

4. Давальний відмінок відмінюваної частини мови

у реченні узгоджується з давальним відмінком додатка й передає стан предмета, вираженого цим давальним відмінком, під час перебігу дії дієслова.

Козі живцем шкіру здерли. Brž. Йому, вже померлому, годинник підкрутили, щоб ішов. Nj. Дівчата мені першому дали ляпаса по обох очах. ValPJ₂ 17. Коли вони так прожили кілька років, трьом набридло жити в одному домі. CvR V 38. Батько повернувся додому через багато років зовсім постарілий, немічний, і звелів невістці вирушати самій. CvR V 50.

5. Орудний відмінок іменної частини мови.

Цей відмінок трапляється як форма, що прилягає до дієслова із самостійним лексичним значенням і співвідноситься з називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка. Згаданий орудний відмінок не узгоджується з цими відмінками, а позначає стан предмета, вираженого ними, під час перебігу дії дієслова. У цій функції вживається орудний відмінок іменника із залежними словами.

Уже одна пляшка стояла з обдертим денцем і вийнятою пробкою. LzPR III 48. Чоловіки-селяни йдуть із серйозними обличчями. SimonVK I 58. Молода дружина прокинулася зі збентеженим серцем. CvR V 49. Часто (Моніка) знаходила Казюка заплаканим, із припухлими повіками. CvR VIII 53.

6. Місцевий відмінок іменної частини мови.

У рідкісних випадках у цій функції можна знайти місцевий відмінок іменника, що прилягає до дієслова із самостійним лексичним значенням і співвідноситься з називним відмінком підмета.

Моніка прокинулася в гарячці, з великими зусиллями вирвавшись зі сну, і кинулася шукати чоловіка. CvR VIII 94. Обвівши кобилу навколо

100

озера, чорт повернувся до чоловіка зігрітий, спітнілий — увесь у поту. LTt 344.

7. Прийменникові конструкції, що прилягають до дієслова із самостійним лексичним значенням, пов’язані з називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка, а також з іншими відмінками додатка, і позначають стан предмета, вираженого цими відмінками, під час перебігу дії дієслова.

Дитина лежала без ознак життя, зблідла на обличчі, біла, мов павутинна нитка. CvR VIII 171. Багато хто після сутичок виходив із відірваним рукавом піджака, з пораненою ногою. CvR VIII 39. Юрас не покинув її з дитиною — не покине й із п’ятьма. CvR VIII 22. Пор. Вайкезас, помітивши помічника з розбитою бровою, зрозумів, що нічого доброго чекати не доводиться. VenclR III 16.

8. Порівняльні конструкції, уживані в цій функції, співвідносяться з дієсловом із самостійним лексичним значенням і називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка. Відмінюване слово порівняльної конструкції (іменник, прикметник, дієприкметник тощо) узгоджується у відмінку із згаданими називним відмінком підмета або знахідним відмінком додатка, тобто також має форму або називного, або знахідного відмінка.

Немов оживлений, завжди виходив зі зборів, почувши слово промовця Сепайтіса... SimonVK I 26. Дві сотні людей лежать, мов попалені мушки. SruogDM 42. S. Нері я зустрічав у Каунаському державному театрі, на засіданнях Народного сейму — веселу й збуджену, ніби заново народжену. VenclEV 148.

§ 2. Відмінювані слова та конструкції зазвичай прилягають до таких дієслів із самостійним лексичним значенням:

а) до дієслів руху:

І кішка перейшла першою через яму, не впала. LTt 282. Треба піти принести грибів, адже вони повернуться ситі. LTt 322. Нікому печені голуби самі до рота не залітають. PP 221. А сонечко, знову від нас віддаляючись, котиться і, залишивши нас, швидко заходить надвечір. DonR 63;

б) до дієслів, що позначають стан:

Сидить Джюґас цілими днями похмурий. CvR V 54. Знову стирчать стерні, нескошені. BaltPV₁ 17;

c) при дієсловах, що означають дію, пов’язану зі станом або заняттям:

Іншого разу, пригадую, батько, повернувшись звідкись, не хоче навіть їсти, лише зітхає засмучений. ŽemR IV 307. Корови тільки й стрибають цілий день, не ївши. Brž. А ти що робиш, чи здоровий, чи дужий ще полюєш? Don R 115. День у день він ловив звірят і птахів та продавав їх живими. CvR V 62;

d) при дієсловах, що означають перехід з одного стану в інший, зміну стану:

Усі діти гуртом кинулися на свої місця, зупинилися стоячи — ані руш. ŽemR IV 32. А Мартин сів на сидіння візника, все ще перев’яза-

101

ний. SimonVK I 275. Майстер помічає, що самітник, кульгавий, часто сідає сумний неподалік від вікна й стогне голосом старого. CvMS 41. У перших динодів було двоє синів, але обидва маленькими померли. ŽemR IV 310;

e) при дієсловах мовлення:

— Заспокойся, більше цього не буде, побачиш! — сказала Симонайтене впевнено. LzPR III 89. — Питав батько, питала мати стурбовано,...а я соромився відповісти. LzPR III 21. Оглянувши весь будинок, Паспарту від радості потер руки й із просвітленим обличчям говорив сам до себе. BalčAŽ 15. — Уже час було б чаювати, — зауважила тітка, скривившись. LzPR III 41;

f) при дієсловах, що означають сприйняття:

Я бачив його на сцені будинку культури, як він танцював зі своїми земляками литовські народні танці, чув, як він співав. T 1965 196. І побачив свою донечку, що сиділа. JablRR I 614. Але Йонас сам помітив мою засмученість. BaltPV I 53.

Слова й конструкції, що мають подвійні синтаксичні зв’язки, можуть сполучатися з різними іншими дієсловами:

Розпусниця вважала людьми й ту, що, не будучи заміжньою, народжувала дитину. CvR VIII 10. Він не здасться катам живим. VenclR III 500. — Ну, я б його й обдер — упізнав би, — хвалиться Еве. SimonVK I 292.

Усі ці повнозначні дієслова можуть виконувати роль присудка.

Відмінювані слова й конструкції можуть сполучатися також зі складеними формами дієслова та дієслівними сполуками, залежним компонентом яких є іменник або форма згаданих вище повнозначних дієслів (дієприкметник, інфінітив).

Певною мірою й сама Пемпене була винна в тому, що сільські люди почали її боятися й уникати. Myk-PutS I 25. — Я, — каже, — живцем їх (гроші) закопав. LTt 354. Але з нього не випало й гнилого двогрошовика: жмудин навмисне повісив цей (горщик) порожнім. CvR V 67. Стовбур залишився стояти ніби занімілий. SimonVK I 144. Не маючи у своєму роді жодного мужика, тепер перший зять хоче вдертися мужиком. ŽemR IV 412. Матері Вілкене доводиться самій іти на зібрання. SimonVK I 299. А до Шалтейків вона сказала, що піде пішки або взагалі не піде. SimonVK I 275. Такий ще молодий, а вчора сам казав, що від обіду до вечора привіз вісім возів сіна! LzPR III 46. Відомо, що північна (зимова) та середня частини Європи певний час були суцільно вкриті льодом. JablUŽ 13. Той, хто виїхав шукати ті речі, гадав, що лише він сам був посланий батьком. DaukŽP 67.

У наведених реченнях слова pati, gyvas, tuščią приєдналися до дієслівних сполук і складених форм дієслова buvo kalta, buvau užkavojęs, buvo pakabinęs; слова й конструкції lyg nutirpęs, mužikas, vienai приєдналися до дієслівних сполук paliko сто-

102

місці, хоче проникнути туди — мусить іти; слова «пішки», «один» приєдналися до дієслівних сполук «зізнався, що є», «сказав про себе, що привіз» (щодо них див. § 5 a); слова «вся», «один» приєдналися до складених форм дієслова та дієслівних сполук «була допитана», «домовившись, що нібито відправлений».

У всіх реченнях згадані дієслівні сполуки та складені форми дієслова також можуть самі виступати присудками.

Відмінюване слово, що має подвійні синтаксичні зв’язки, іноді приєднується не до дієслова, а до якогось іншого слова, здатного виконувати функцію дієслова, тобто виступати присудком.

Ой, ой, ой! Важко вам самій, і сумно — і незатишно!..

LzPR III 37.

§ 3. У наших підручниках із синтаксису конструкції розглядуваного типу трапляються нечасто. Крім того, вони розпорошені по різних розділах синтаксису й трактуються неоднаково.

Дієслівні сполуки з самостійним лексичним значенням і називним відмінком, наприклад: прилетів веселий, стояв насуплений, їде пахучий, теплий, вважаються присудками. Зазвичай речення з такими сполуками зараховують до складеного присудка без докладніших пояснень. Зазначається лише, що зв’язкою складеного присудка буває не тільки дієслово бути, а й форми інших дієслів¹. Докладніше дієслівні сполуки з самостійним лексичним значенням і називним відмінком, а поряд із ними приклади з орудним відмінком, прийменниковими та порівняльними конструкціями розглянув Й. Балкявічюс у праці «Синтаксис сучасної литовської мови» (Vilnius, 1963). Сполуки типу приїхав веселий він вважає окремим різновидом присудка. Називаючи їх старим терміном «складений присудок», для сполук типу був веселий він запроваджує нову назву — складений іменний присудок². Відмінність між першим і другим присудками, як зазначає Й. Балкявічюс, полягає в тому, що «зв’язкою складеного присудка (був веселий) виступають дієслова, які своїм лексичним значенням не виражають завершеної думки про дію і тому в реченні мають лише допоміжну модальну функцію, а зв’язкою складеного присудка (приїхав веселий) виступають дієслова або дієслівні сполуки, які можуть виразити дієслівний присудок завершено не лише формою, а й змістом»³. Правильно Й. Балкявічюс указує і на співвідношення значень складників присудка, який він називає складеним: перший складник цього присудка (дієслово із самостійним лексичним значенням) повідомляє, що робить підмет, а другий — висуває ознаку предмета, властиву йому під час цієї дії. Однак Й. Балкявічюс дієслово-

¹ Žr. J. Žiugžda ir P. Gailiūnas, Lietuvių kalbos gramatika, II, Sintaksė, Kaunas, 1964, p. 17.

² Деякі дослідники російської мови також розрізняють у російській мові два присудки з відмінюваними частинами мови: «составное сказуемое» (был богат), «сложное сказуемое» (пришел веселый) (див. А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, II, Москва, 1958, p. 59, 62; Н. М. Финкель, И. М. Баженов, Курс современного русского литературного языка, изд. 2-ое, Киев, 1965, p. 505, 507). Першому («составное сказуемое») відповідає виділений Й. Балкявічюсом у литовській мові складений присудок, а другому («сложное сказуемое») — складений іменний.

³ Žr. J. Balkevičius, Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius, 1963, p. 120—121.

103

слова, яке може, за його словами, «остаточно виразити» присудок, однак не вважає самостійним дієслівним присудком, а лише зв’язкою присудка, а відмінюване слово — іменною частиною присудка.

Конструкції зі знахідним відмінком, наприклад: паштет надіслав гарячим, знайшов курей зарізаними, залишив дитину сплячою тощо, у наших синтаксичних працях трактуються двояко. В одних випадках у цих конструкціях виділяють сполучення дієслова з другим знахідним і вважають його присудком (наприклад, надіслав гарячим), а в інших випадках обидва знахідні поєднують (наприклад, паштет гарячим) і вважають їх складеним додатком.

У граматиці Й. Яблонскіса складений додаток утворюють лише сполучення, у яких другий знахідний відмінок виражений дієприкметником активного стану (поряд із такими самими сполученнями з напівдієприкметником), пор.: Дивлюся, дивлюся — і побачив: свою донечку сидячу, свого синочка колишучу, шовкову хусточку зав’язуючу, золотим перснем прикрашену. JablJR I 472—473.

До складеного присудка наводяться приклади, у яких другим знахідним виступають інші відмінювані частини мови, найчастіше прикметник, пор.: Рівними їх нам зробив. Вирости його (дитину) схожим на цього. І приніс живим того звірка. (JablJR I 455).

У синтаксисі Й. Балкевічюса приклади останнього типу (у яких другий знахідний відмінок є прикметником) трапляються і при присудку, і при складеному додатку, пор.: його складений присудок:

Дівчата воза навантажили повним. Він тебе сміливою виховав. (Ти) вирости його схожим на цього. (Він) лисицю живою спіймав. (119 p.);

складений додаток:

Усі звикли бачити його здоровим. Бразис знайшов покупчиню порожньою. (194 p.).

Й. Балкевічюс, вважаючи прикметниковий знахідний у зазначених реченнях в одному випадку іменною частиною присудка, а в іншому — додатком, спирається на співвідношення лексичних значень дієслова й прикметника: вважає знахідний іменною частиною присудка тоді, коли виражений ним стан предмета є результатом дії дієслова (наприклад: віз навантажили повним), а додатком — тоді, коли виражений знахідним стан предмета не залежить від дії дієслова (наприклад, звикли бачити його здоровим⁴.

Однак таке співвідношення лексичних значень відмінюваного слова й дієслова не змінює синтаксичних зв’язків між цими словами. У першому випадку прикметник пов’язаний із дієсловом не більше, ніж у другому. І перше, і друге речення можна сказати без прикметника, пор.: Дівчата воза навантажили. Усі звикли бачити його.

З іншого боку, таке саме двояке співвідношення лексичних значень існує між дієсловом і приєднаним до нього іменником у називному відмінку, наприклад:

⁴ Пор. Й. Балкевічюс, згад. праця, с. 119.

104

а) стан, виражений називним відмінком, не залежить від дії дієслова:

Сімонайтієне також невесела охолоджувала горнятко біля цеглини. LzPR III 93. Марія стоїть у селянській хаті — горда, молода й гарна. VenclR III 501. А Грете встала похмура, мов сердита погода. SimonVK I 310. І поставив собі теля самотню хатинку! LTt 289;

б) стан, виражений називним відмінком, є результатом дії дієслова:

Вискочивши на дорогу (лисиця) лягла ціла. ŽemR IV 448. У дворі повно возів під'їхало. SimonVK I 240. І щойно пес русалок, вискочивши на місток, заходився нюхати сліди, місток — трісь і став сторч до неба. CvR V 12. Мене залишили на наступний рік: нехай виросту більшою, краще розумітиму науку... ŽemR IV 314.

Однак таке співвідношення лексичних значень дієслова й пов'язаного з ним називного відмінка не береться за основу синтаксичної функції.

Слід сказати, що ні Й. Яблонскіс, ні Й. Балкявічюс, виокремлюючи складений додаток, чітко не відмежовують його від присудка.

Й. Яблонскіс після наведених ним прикладів складеного додатка (Pamačiau dukrelę besėdinčią та ін.) зауважує, що справжнім додатком усе ж є перший знахідний відмінок (dukrelę), а другий (besėdinčią) нібито є частиною присудка (išoydau)⁵.

Й. Балкявічюс, виокремлюючи за своєю системою компоненти, що утворюють члени речення, також вважає другий знахідний відмінок предикативним компонентом складеного додатка⁶.

З усього сказаного про синтаксичні явища, які висуваються в наших підручниках із синтаксису, можна зробити такі висновки. Якщо сполучення дієслів із самостійним лексичним значенням із називним відмінком за своєю структурою ще можна віднести до складеного присудка, то так званий подвійний знахідний відмінок при додатку зовсім незрозумілий. Складений додаток, виокремлений лише для знахідних відмінків цього типу (до того ж не в усіх випадках) і відповідних конструкцій із дієприслівником, у нашому синтаксисі ані достатньо не описаний, ані достатньо обґрунтований⁷. Так само незрозумілим залишається співвідношення складеного додатка з присудком. Зрештою, складений додаток і присудок не охоплюють конструкцій, які ми розглянули.

§ 4. Функція кожного слова чи сполучення в реченні залежить від його зв'язку з іншими словами. Слова, що перебувають у взаємозв'язку, пов'язані також з іншими словами; таким чином, кожне слово чи сполучення в реченні є ніби окремою ланкою всієї структури речення⁸. Роль окремого слова та сполучення,

⁵ Žr. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, I, Vilnius, 1957, p. 474.

⁶ Див. Й. Балкявічюс, зазнач. праця, с. 193.

⁷ Оскільки поняття складеного додатка визначене не цілком чітко, не усталеним є і його обсяг. Наприклад, у «Граматиці» Й. Жюгжди та П. Гайлюна до складеного додатка віднесено лише конструкції з дієприслівником.

⁸ В. М. Нікітін, До питання про принципи вивчення членів речення, у кн.: Нарада мовознавців півдня Росії та північного Кавказу з питання про члени речення, Ростовський університет, 1959, с. 11.

105

формуючи речення як предикативну мовну одиницю, визначає його місце серед інших слів і сполучень речення.

Визначаючи функцію слова або конструкції, що має подвійні синтаксичні зв’язки, важливо показати, яку функцію під час формування речення має дієслово із самостійним лексичним значенням та дієслівне сполучення, тобто чи утворює воно саме присудок речення, а слово чи конструкція з подвійними синтаксичними зв’язками є другорядним членом речення, чи це дієслово та дієслівне сполучення є лише зв’язкою присудка, а згадане відмінюване слово та конструкція входять до складу присудка як його іменна частина.

Головними членами речення вважаються слова та сполучення, які утворюють так званий предикативний центр речення, тобто найменшу структурну одиницю, здатну виступати й окремим реченням. Другорядні члени речення лише доповнюють те, що виражається головними членами речення. Якщо усунути другорядні члени речення, речення як предикативна одиниця зберігається.

У розглядуваних конструкціях дієслово із самостійним лексичним значенням та дієслівне сполучення саме по собі або разом із підметом утворює предикативний центр речення. Наприклад, у реченні Gandras parlėkė linksmas сполучення gandras parlėkė є достатньою предикативною одиницею, здатною виступати самостійним реченням. Прикметник linksmas, співвідносячись тут і з gandras, і з parlėkė, уточнює, яким був лелека в той час, коли прилетів. Те, що в реченні Gandras parlėkė linksmas прикметник linksmas не входить до предикативного сполучення, а співвідноситься з parlėkė лише в часовому плані, засвідчують можливі в литовській мові трансформації цього речення (зміна структури речення зі зміною морфологічних форм, але зі збереженням усіх лексем речення, за винятком службових слів, і того самого значення), пор.: Gandras parlėkė linksmas. Gandras parlėkė ir buvo linksmas. Gandras parlėkęs buvo linksmas. Gandras, kai parlėkė, buvo linksmas.

У реченні Lapę parvežė gyvą предикативний центр утворює одне дієслово parvežė. Прикметник gyvą тут також додає зауваження про те, яким був об’єкт дії (лисиця), коли його привезли. Між прикметником gyvą і дієсловом parvežė тут такі самі часові відношення, як у згаданому вище реченні між прикметником linksmas і дієсловом parlėkė; пор. також: Lapę parvežė gyvą. Lapę parvežė, ir ji buvo gyva. Kai lapę parvežė, ji buvo gyva. Lapė parvežta buvo gyva.

З цього погляду всі відмінювані слова та конструкції з подвійними синтаксичними зв’язками не входять до предикативного сполучення речення і вважаються другорядними членами речення. Через специфічні синтаксичні відношення та особливе значення цей другорядний член речення не можна віднести ні до атрибутивного означення, ні до додатка, ні до обставин. Це цілком новий другорядний член речення. Його можна було б назвати предикативним, або присудковим, означенням, оскільки воно позначає стан, властивий предметові під час дії присудка⁹.

⁹ Про зв’язок предикативного означення з атрибутивним означенням див. § 5c.

106

Виокремлюючи новий член речення, насамперед спираються на синтаксичні принципи.

А. І. Смирницький висуває два основні критерії виокремлення членів речення:

1) ступінь і характер зв’язків між членами речення та

2) зміст відношень, що виражаються певним членом речення (чи йдеться про предмет, ознаку тощо)¹⁰.

Інші дослідники також зазначають, що, визначаючи член речення, на перше місце слід ставити синтаксичні відношення між словами або сполученнями, далі — морфологічні (форми слів) і лексико-семантичні ознаки¹¹.

Характерні ознаки нового члена речення, який ми пропонуємо, — предикативного означення — відповідають вимогам до члена речення: 1) предикативне означення має специфічні (подвійні) синтаксичні зв’язки з іншими членами речення, 2) особливу семантичну функцію, що випливає зі співвідношення слів, і 3) певні форми вираження.

Крім того, предикативному означенню властивий і певний порядок слів у реченні. Дуже часто в розглядуваних конструкціях спочатку стоїть підмет або додаток, потім присудок, а після нього — предикативне означення.

Мачуха дуже заздрила Оленці через її багатство й наказала батькові відвезти до лісу і свою доньку: думала, що й вона приїде багатою. LTt 311. Муха прилетіла така обсмоктана, що її й мухою важко було назвати. CvR V 146. Цю індичку запікатимемо цілою чи порубаною? JablRR I 614.

Але в литовській мові порядок слів загалом не визначений строго. Предикативні означення часто вживаються також перед присудком, після підмета або додатка.

Зрештою Ярмала першим урвав терпець. CvR VIII 189. Першими одружилися два сини, але обоє померли малими. ŽemR IV 310. Ти, сонце, трударя-людину ще й живим печеш, а ледаря пестиш. CvR V 122. — Чи за це жандарм викинув тебе за ворота, снопов’язального? SimonVK I 60.

Предикативні означення трапляються й в інших позиціях.

— Ти, дитино, повернешся виснажений. BaltPV, 77. Весела праля підвелася і віднесла стрічки графові. CvR V 151. Та рибка взяла й заговорила, каже: «Янцю, відпусти мене живою». Alv. І приніс того звірятка живим до короля. JablRR I 614.

Предикативне означення як окремий член речення не є новинкою в граматиках інших мов. Наприклад, серед мов, ближчих до нашої, предикативне означення виокремлюють у латиській (dubultloceklis)¹², польській (przy-

¹⁰ Žr. А. И. Смирницкий, Синтаксис английского языка, Москва, 1957, p. 172.

¹¹ Žr. B. M. Никитин, min. veik., p. 10; V. Sirtautas, Pagrindinių sakinio dalių sintaksiniai santykiai, Šiaulių K. Preikšo v. Pedagoginis institutas, Destytojų mokslinė-metodinė konferencija, Pranešimų tezės, Šiauliai, 1965, p. 29.

¹² Mūsdienu Latviešu literārās valodas gramatika, II, Sintakse, Rīgā, 1962, p. 373.

107

dawka okolicznikowa)¹³, чеській (doplněk, predikativní determinant)¹⁴, німецькій (prädikatives Attribut)¹⁵ мовах. У дослідженнях російської мови також порушується питання про виокремлення предикативного означення¹⁶.

Конструкції з предикативним означенням дуже давні. Вони властиві давньогрецькій і латинській мовам, а також старослов’янській мові¹⁷.

§ 5. Треба відверто сказати, що, виокремлюючи предикативне означення в литовській мові, ми стикаємося і з певними труднощами. Тому тут буде зроблено спробу розглянути перехідні випадки між предикативним означенням і присудком, між предикативним означенням та обставинами, а також між предикативним і атрибутивним означеннями.

a) Відношення предикативного означення до присудка

Предикативне означення наближається до присудка в тих випадках, коли лексичне значення певного дієслова в реченні настільки послаблюється, що дієслово саме вже не може виконувати функцію присудка. Наприклад, слова й конструкції, пов’язані подвійними синтаксичними зв’язками, зазвичай входять до складу присудка й не є окремим членом речення, коли вони поєднуються з дієсловами tapti, darytis, pasidaryti, rodytis, pasirodyti, atrodyti, rasti, likti, palikti, pasilikti, jaustis, pasijusti тощо, які в цьому контексті мають значення, близьке до значення дієслова būti.

— Чи не міг би ти виткати мені таке полотно, щоб я, вдягнувши пошитий із нього одяг, став невидимим, невловимим? CvR V 56. І щодня Вайчюліс ставав багатшим. Земля стала, як попіл. А хата вся геть покосилася. І таким він відразу здався їй добрим, гідним любові. Сонце крізь туман здавалося великою золотою монетою. Цибіке̇ стала невесела, засмучена, схудла. Їжачок зняв свою колючу шубку, поклав її за піч і постав такий молодий, високий, гарний парубок. Не піду ні за кого, краще залишуся старою дівою. Так поля залишилися для нас усюди скорботними. У крамниці всі почуваються як удома. CvR V 48. SimonVK I 216. DonR 64. VencIR

¹³ St. Szober, Gramatyka języka polskiego, wyd. IV, Warszawa, 1957, p. 316.

¹⁴ Пор. P. Mrazek, Проблема сказуемого и его классификации, „Sbornik prací Filosofické Fakulty Brněnské University“ Roč. 7 (A)C. 6, Brno, 1958, p. 16—17; A. B. Исаченко, Трансформационный анализ кратких и полных прилагательных, kn.: Исследования по структурной типологии, Москва, 1963, p. 88.

¹⁵ H. Paul, Deutsche Grammatik, III, Halle (Saale), 1956, p. 15.

¹⁶ Див. H. M. Александров, Проблема второстепенных членов предложения в русском языке, «Ученые записки Ленинградского Гос. пед. института им. А. И. Герцена», т. 236, Ленинград, 1963, p. 369—371.

¹⁷ Поряд із прикладами розглядуваного типу з литовської мови відповідні приклади з грецької, латинської та старослов’янської мов див. у K. Brugman, Die Syntax des einfachen Satzes im Indogermanischen, Berlin und Leipzig, 1925, p. 93; A. A. Потебня, Из записок по русской грамматике, т. I—II, Москва, 1958, p. 176—177, 295 і далі.

108

III 52. Раптом вона відчула себе вигнаною зі свого середовища.

SimonVK I 29.

Однак в іншому контексті ті самі дієслова можуть зберігати самостійне значення й самі виконувати функцію присудка. Пор.: На площі не залишилося жодного, хто стояв би (ŽemR IV 360), де хто стояв би не входить до складу присудка й є предикативним означенням.

У певному контексті не цілком самостійними є й дієслова, що вимагають знахідного або орудного відмінка, наприклад: rasti, daryti, padaryti, turėti, laikyti. Однак за значенням вони не наближаються до дієслова būti і не перетворюються на зв’язку. Пов’язані з ними форми знахідного та орудного відмінків можна вважати предикативними означеннями, хоча вони дуже близькі й до іменної частини присудка.

Кізочка, повернувшись, знайшла дверцята відчиненими. LTt 287. Великий ніс надає обличчю поважного вигляду. SimonVK I 314. Рівними їх нам зробив. JabIRR I 455. Гарна була кізочка: мала великі, повільні очі, гостру борідку, рожеві ніздрі, зубки білі, як горошини. ŽemR IV 460. — О, скажи, чоловіче, хто з нас трьох тобі найпотрібніший, кого ти вважав би за найпершого й посадив би праворуч від себе за столом? CvR V 123.

У литовській мові вживаються також такі сполучення дієслів із самостійним лексичним значенням і дієприкметників, пор.:

Сама заперечує, що брала, що знає (=заперечує, що не брала, не знає). DaukŽP 23. Він погрожує, що продасть (=погрожує, що продасть) господарство. SimonVK I 167. — Чи не перестанете вити! (=не перестанете вити). KrėvŠP₁ 111. Плоніс покинув пити й курити (=покинув пити й курити). SimonVK I 189.

У цих реченнях дієприкметник пов’язаний не лише з дієсловом із самостійним лексичним значенням, а й із називним відмінком підмета, як у розглянутих вище реченнях, наприклад: Батько повернувся втомлений. Однак саме співвідношення дієприкметників із дієсловом у реченні Батько повернувся втомлений і в реченні Сама заперечує, що брала неоднакове. У першому реченні батько повернувся означає дію предмета, а батько втомлений — властивість предмета, або певний його стан під час згаданої дії (значення предикативного означення). У другому реченні і сама захищається, і сама не брала вказують на дію предмета. Дієприкметник не брала тут не має властивого предикативному означенню значення стану. Тому в цих випадках дієприкметники слід відрізняти від предикативних означень і вважати частинами присудка.

Слова, що мають подвійні синтаксичні відношення, входять до складу присудка і в тих випадках, коли прилягають до складених форм допоміжних дієслів або до дієслівних сполучень, залежний компонент яких (дієприкметник, інфінітив) не має самостійного лексичного значення.

А вони вже стали необхідними для будівництва. VaižgRR I 297. Ланкутис виявився поряднішим. SimonVK I 165. Але якщо батько так сказав, треба бути задоволеним. DaukŽP 39. Ще на все життя можу залишитися жебраком. LTt 344. Але Вовк подякував, сказавши, що й сам він їздовий. SimonVK I 287.

109

б) Відношення предикативного означення до обставин

З обставинами тісно пов’язані предикативні означення, виражені називним відмінком дієприкметника. Узгоджені з називним відмінком підмета й прилеглі до дієслова або дієслівного сполучення, що виступає присудком речення, уживаються активні й пасивні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники теперішнього часу¹⁸. Однак не завжди вони мають значення предикативного означення.

Активні й пасивні дієприкметники минулого часу, узгоджуючись із називним відмінком підмета, досить часто інакше співвідносяться з дієсловом або дієслівним сполученням, що виступає присудком, а саме: виражають другорядну дію, яка не збігається з основною дією, вираженою присудком, і зазвичай передує їй. Такі випадки вживання дієприкметників слід вважати не предикативними означеннями, а обставинами¹⁹.

Повернувшись, лисиця стала здалеку на горі й каже вовкові. LTt 292. Дід, зігрівшись, весело засміявся. ŽemR IV 450. Мартиняйтіте, піднявши, поставила мітлу в куток. SimonVK I 276. Король негайно посилає Йоніса, щоб той приніс ту водяну панну, спіймавши її. DaukŽP 60.

Покликаний, Вовків Мартінас червоніє, мов дівчина. SimonVK I 121. Змій, відпущений, почав говорити. DaukŽP 11. Прокинувшись уранці, вона підхоплювалася й поспішала вигнати гусенят. ŽemR IV 439.

Згадані дієприкметники вважаються предикативними означеннями в тих випадках, коли виражений ними стан предмета збігається в часі з дією, вираженою присудком.

— Та Таутриміке — справжня мавпа, обурено каже пані Ґервінене. SimonVK I 265. Від бур і вітрів повалилися, переплетені одна з одною. DaukB 27.

Іноді трапляються такі контексти, у яких значення стану цих дієприкметників поєднується з відтінком значення другорядної дії, і тоді важко визначити, чи це предикативне означення, чи обставина.

Зайчик, припавши до землі, лежить край дороги. ŽemR IV 426. На подвір’ї, на траві, Евіке̇, присівши навпочіпки, годує пищущих гусенят. SimonVK I 292. Кінь почав кидати голоблю в боки, роздратований, пустився галопом. CvR VIII 213.

Однак такі перехідні випадки не заперечують подвійної синтаксичної функції активних і пасивних дієприкметників минулого часу, що ґрунтується на смислових відмінностях, які випливають із відношень між словами.

¹⁸ Аналіз значень і вживання дієприкметників, узгоджених із називним відмінком підмета (не розглядаючи їхньої синтаксичної функції), див.: V. Ambrazas, Lietuvių kalbos dalyvių atributyvinė-predikatyvinė vartosena, kn.: Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida, Vilnius, 1964, p. 47—79.

¹⁹ Тут підійшов би і термін «другорядний, або вторинний, присудок» (пор.: Совещание языковедов юга России и северного Кавказа по вопросу о членах предложения, p. 20), але його не введено до граматик литовської мови.

110

Називний відмінок пасивних дієприкметників теперішнього часу, пов’язаний подвійними синтаксичними зв’язками, означає не попередню, як дієприкметники минулого часу, а одночасну з основною дією дію²⁰. Однак майже завжди в цих випадках вони мають виразніший відтінок значення другорядної дії, а не стану, і їх слід вважати обставинами.

Адже я казав святому Петру, щоб тебе не впускав, бо ти, п р о п о н о в а н и й (=коли тобі пропонували) н е х о т і в неба. DaukŽP 94. Вона також зустріла піч, корову, яблуню й липу, але нікому, п р о ш е н а (=коли її просили), н е д о п о м о г л а. LTt 336. С т а р и й, н е п р о ш е н и й (=хоч його й не просили), с і в на лаву біля вікна. LzPR III 93.

У рідкісних випадках називний відмінок пасивних дієприкметників теперішнього часу може мати виразніше значення стану й вважатися предикативним означенням (пор. § 1, 1 b).

У реченні подвійними синтаксичними зв’язками з іншими його членами пов’язані й дієприслівники. Маючи лише називний відмінок, вони вживаються з називним відмінком підмета²¹ і, подібно до пасивних дієприкметників теперішнього часу, означають другорядну дію, що збігається в часі з основною дією речення. Дієприслівники в сучасній літературній мові не мають властивого предикативному означенню значення стану, яке мають наведені вище відмінювані слова, і їх завжди слід вважати обставинами.

Юрас побіг від тину подивитися, як ж і н к а к р и ч а ч и м о л о т и т ь (=кричить і молотить) безбожника. CvR VIII 36. Юргіс М а р т и н а й т и с стоїть біля свого воза на ринку, на свинячому майдані, і, н у д ь г у ю ч и, г р и з е (=нудьгує і гризе) соломинку. SimonVK I 285.

У давніших текстах, наприклад у творах К. Донелайтіса, трапляються такі випадки вживання дієприслівників, у яких вони мають значення, близьке до предикативного означення, тобто поряд зі значенням другорядної дії наявне й досить виразне значення стану-властивості²².

Бо без праці Бог нас прогодувати не обіцяв, а л е н у ю ч и все й д р і м а ю ч и у світі н е п р и д а т н и й. DonR 34. Так що йому часто с л и н а в и с я ч и, я з и ч о к із гарячої пащі, неначе шматок, с в и с а є з іклів. DonR 36.

Відтінок значення обставини мають прикметники, пов’язані подвійними синтаксичними зв’язками: горілиць, босий, долілиць тощо. Своїм лексичним значенням вони передають стан предмета й водночас ніби означають характер, спосіб дії (подібно до обставин способу дії).

²⁰ Пор. V. A m b r a z a s, min. veik., p. 61.

²¹ У говорах трапляються й інші відмінки дієприслівників, наприклад давальний відмінок, узгоджений із давальним відмінком додатка й приєднаний до присудка: Це той ішов, сім років прослуживши, додому, а коли він ішов, трапився — зустрівся (Дубичяй, Варенський р-н).

²²Усі дієприслівники, вживані у творах К. Донелайтіса (зокрема й ті, що мають відтінок значення обставини), лише на підставі їхніх подвійних синтаксичних зв’язків вважає предикативними означеннями (przydawka okolicznikowa) Т. Бухене (див. T. B u c h, Użycie participiów w utworach Ch. Donelajtisa, „Biuletyn Polskiego Towarzystwa językoznawczego“, 21, Wrocław, Warszawa, Kraków, 1962, p. 151, 159).

111

Щоб їхати далі боронувати, треба перевернути борони, аж до верхнього краю. Vb. Улітку часто й пішки ходили. ŽemR IV 299. А щойно виспалися (гусенята), то й перекидалися у воду, щоб плюскатися. SimonVK I 296. Приїжджий дворянин п’яний. Хто хоч раз скуштував горілки Монтвіла, той і скоса не гляне на горілку Рупкуса. LzPR III 102.

Також відтінок обставинного значення мають дієслівні прикметники із суфіксом -inas, у лексичному значенні яких зберігся властивий дієприкметникам відтінок значення другорядної дії.

Іде (пан) додому веселий, веде кобилу, несе горщик, ніж і ремені. LTt 381. А ось ми... все бігцем виконуємо роботу. DonR 42.

Однак відтінок обставинного значення у цих прикметників виникає виключно завдяки їхньому лексичному значенню, а не через їхні відношення до інших членів речення. Тому їх, як і інші прикметники, що мають у реченні подвійні синтаксичні зв’язки й позначають стан предмета під час виконання присудкової дії (хоча й з відтінком обставинного значення), слід вважати не обставинами²³, а предикативними означеннями.

У певному контексті до обставин наближаються предикативні означення, виражені орудним відмінком, порівняльною або прийменниковою конструкцією. Визначити функцію цього відмінка й конструкцій може допомогти їхній зв’язок із називним відмінком підмета. В одних випадках прийменникові та порівняльні конструкції або орудний відмінок, примикаючи до дієслова-присудка, не пов’язуються з називним відмінком підмета й не позначають стану предмета, а лише вказують, як відбувається дія присудка. Тоді їх слід вважати обставинами. В інших випадках зазначені конструкції та орудний відмінок можна пов’язати в реченні не лише з дієсловом-присудком, а й із називним відмінком підмета. Ці конструкції й орудний відмінок указують на стан предмета, і їх слід вважати предикативними означеннями. Порівняймо:

а) ближчі до предикативного означення:

Бувало, після таких сварок, приголомшений Йоновими мелодіями, батько виходить із кислим виразом обличчя. CvMS 76. Ох, скільки праці буде, поки знесу до клуні все, що ще лежить на горищі чи в коморі без снопов’язки. DonR 32. Ледве розвиднілося, чоловік пішов до річки, наловив повний кошик риби, зайшовши до лісу, назбирав повну корзинку ягід... і ввечері повертається до вуликів на колесах. CvR V 53.

б) ближчі до обставин:

Дзюгас повернувся додому з порожніми руками, віддавши німчурі всю свою денну працю. CvR V 54. Я скручу шию своєму, хай тільки повернеться без коня. KrėvŠP 38. Юозас увірвався до кухні, мов вихор. LzPR III 36.

²³Прикметники цього типу не вважає обставинами, виокремлюючи в них відтінок обставинного значення, і Й. Балкевич, див. його згадану працю, с. 123.

112

Однак тут завжди залишатимуться такі перехідні випадки, коли без певної суб’єктивності буде важко визначити функцію прийменникових і порівняльних конструкцій або орудного відмінка, пор.

Земля промерзла без снігу. CvR VIII 208. Зайди до хліва, кинь вівцям трохи сіна, бо вони ревуть із самого ранку, наче навіжені. BaltPV₁ 52. Дрейфус завжди приходить до церкви в чорному костюмі. SimonVK I 59.

c) Співвідношення предикативного означення з підметом і атрибутивним означенням.

Неясну функцію мають займенники-прикметники кожен, жоден, один... інший тощо, а також займенники-іменники хтось, ніхто, коли, поєднуючись із дієсловом із самостійним лексичним значенням, вони узгоджуються з називним відмінком підмета лише в роді й відмінку, але не в числі: займенники вживаються у формах однини називного відмінка (хоча деякі з них змінюються за числами), а іменники — у формі множини називного відмінка.

Робітники кожен знає свою роботу. ŽemR II 160. А продавчині гусей кожна тільки раділа, коли він повертався до неї зі своїм довгим носом. BalčHP₁ 162. Отож хутчіймо вже, кожен за свого вола. DonR 34. Ми жоден не вірили, що хворий помре. Grž. Видно, баби мали щось на совісті, бо, зайшовши всередину, жодна не наважилася підійти до хворого. LzPR I 278. Чоловіки взяли Адама один за спину, інший за ноги. VencIR III 117. Тепер і ми дехто починаємо сумніватися. JablRR I 224. Ми цього ніхто не знаємо. JablRR I 223.

На те, що в таких реченнях займенники не є справжніми підметами, уже вказував Й. Яблонскіс. Навівши приклади цього типу, він зауважив, що тут займенники «самі по собі не утворюють усього підмета, а присудки тут із ними не узгоджені». «Присудки в реченнях Тут усі мусите працювати, тут усі працюємо... узгоджені з їхніми невираженими підметами ви, ми, слово усі тут лише пояснює підмет ви, ми, допомагає йому точніше визначитися»²⁴. Досить точно усвідомивши співвідношення слів, що розглядаються, у реченні, Й. Яблонскіс називає ці займенники другорядними частинами підмета, допоміжними компонентами підмета.

Те, що в реченнях зазначеного типу займенники не є атрибутивними означеннями, засвідчує їхнє співвідношення з іншими словами. Атрибутивне означення входить до складу речення разом зі словом, яке воно означує, і не має безпосереднього зв’язку з присудком речення, пор.: Кожен робітник знає свою роботу. У наведених вище реченнях займенники кожен, жоден тощо, співвідносячись із називними відмінками підмета, водночас безпосередньо пов’язані й із присудками. Отже, синтаксичні відношення цих займенників відповідають відношенням предикативного означення. Через своє специфічне лексичне значення ці займенники не виражають виразного стану предмета. Усе ж у наведених реченнях вони дуже близькі до предикативного означення.

Перехідні випадки між предикативним і атрибутивним означенням трапляються також виключно через контекстуальні обставини.

²⁴ Див. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, I, p. 462.

8. Lietuvių kalbos gramatinė sandara

113

Предикативне означення наближається до атрибутивного, коли стоїть перед іменником, з яким співвідноситься, тобто коли опиняється в позиції, звичній для атрибутивного означення.

— Покличте мені якого-небудь мужичка! — погодився розлючений пан із воза. BilR₁ I 174. Тепер, повернувшись від сестри, весела тітка Кунігунда почала думати про подарунок «маленькій» Марите. LzPR III 58. Чим новий горщик насичується, тим і старий віддає. PP 204.

Атрибутивне означення також наближається до предикативного означення, коли стоїть у реченні в незвичному порядку, тобто після означуваного слова.

Часто висушену солому збирають і знову зв’язують у снопи. ŽemR IV 460. І стояли старі клени, зчепившись сухими від старості гілками, і пахли столітні дуплисті липи, у дуплах яких бджоли складали мед, і витоптана навколо земля. VencIR III 41.

Іноді лише з ширшого контексту та інтонації можна зрозуміти, чи певні слова виступають як атрибутивне, чи як предикативне означення.

У кожному дворі галас, риплять рухомі вози, у кожній заможнішій хаті шкварчать смажені качки, поросята, варяться окости, клубочиться дим. VencIR III 26. Дивишся — біля того будинку стоїть обшарпана невеличка хатинка. LTt 355. На зиму дикі звірі знову сердито повертаються, і скуйовджений північний вітер знову налітає на нас, щоб налякати. DonR 90.

d) Окремий випадок уживання предикативного означення.

Активні дієприкметники теперішнього й минулого доконаного часів, які утворюють предикативні означення та узгоджуються з відмінками додатка (найчастіше знахідним), подібні до відповідних дієприслівників, уживаних у подібних випадках, пор.:

І побачив я свою донечку, що сиділа. JabIRR I 614. Змерзлих, тремтячих нас запхали до комори. ŽemR IV 33. Одного разу Онеле, сидячи біля гусенят, побачила, як путівцем ішов стомлений старий. ŽemR IV 439. Колись він чув, як Таутрім розповідав батькові про таку річ. SimonVK I 80. Мартінас чекає, коли ввійде Ане. SimonVK I 295. Що далі віддаляємося від наших часів, то важче й бідніше життя людей давнини ми бачимо. JabIUZ 20.

У цих випадках між дієприслівником і дієприкметником є така різниця. Дієприслівник, не маючи закінчення, слабше пов’язаний із відмінком додатка, ніж дієприкметник, який узгоджується з відмінком додатка. Тому у вислові побачив донечку, що сиділа виразніше передано ознаку предмета, тобто його стан (якою була донечка, коли я її побачив), а у вислові побачив донечку сидячи більше наголошено на другій дії, тобто на тому, що донечка сиділа, коли я її побачив.

Однак у цих випадках не можна чітко розмежувати дієприслівники й дієприкметники. Активні дієприкметники теперішнього часу з певними лексичними значеннями,

114

… які виступають предикативними означеннями, поряд зі значенням стану іноді зберігають також відтінок значення супровідної дії, пор.: Нарешті хитрунку знайшли такою, що скубла гуску. CvR V 137.

З іншого боку, предикативне означення не завжди узгоджується з відмінком додатка чи підмета, а також в інших випадках. Тому, вважаючи наведені активні дієприкметники предикативними означеннями, не можна залишати при складеному додатку й більш або менш відповідні їм дієприслівники. Ці дієприслівники, мабуть, можна вважати окремим випадком уживання предикативних означень.

§ 6. З усього сказаного можна зробити такі загальніші висновки.

1) Предикативне означення пов’язане подвійними синтаксичними зв’язками з дієсловом самостійного лексичного значення, що виступає присудком, із дієслівним словосполученням, до складу якого входить таке дієслово, або з іншим словом, що виконує відповідну функцію, а також із називним відмінком підмета або відмінковими формами додатка. Воно вказує на стан предмета, вираженого цими відмінками, під час виконання дії присудка.

2) Властиве предикативному означенню значення стану виникає в реченні зі взаємозв’язку слів і словосполучень та лише частково залежить від лексичного значення слів.

3) Предикативне означення, примикаючи до дієслова самостійного лексичного значення, не входить до предикативної конструкції речення і є другорядним членом речення. Цим воно відрізняється від іменної частини присудка, яка, поєднуючись із допоміжним дієсловом būti або з дієсловами, що означають існування предмета (tapti, daryti, pasidaryti ir kt.), входить до предикативної конструкції речення.

4) Між предикативним і атрибутивним означеннями є така відмінність: предикативне означення має безпосередній зв’язок із присудком речення, тоді як атрибутивне означення входить до речення разом зі словом, яке воно означує, і безпосередньо з присудком речення не співвідноситься.

5) Предикативне означення відрізняється від обставин не лише синтаксичними відношеннями, а й значенням. Слова (називний відмінок дієприкметника в певних випадках і напівдієприкметник у всіх випадках), які мають подвійні синтаксичні зв’язки з присудком і підметом, але не мають властивого предикативному означенню значення стану, лише вказують на супровідну дію, слід вважати не предикативними означеннями, а обставинами.

ПРЕДИКАТИВНЕ ОЗНАЧЕННЯ ЯК САМОСТІЙНИЙ ЧЛЕН РЕЧЕННЯ

А. ВАЛЯЦКЕНЕ

Резюме

Предикативним означенням називають слова або конструкції, що характеризуються подвійним зв’язком у реченні, а саме зв’язком із повнозначним дієсловом-присудком і з відмінковою формою підмета або додатка. Предикативне означення вказує на стан предмета в той час, коли відбувається

8*

115

дія присудка, наприклад: Gandras parlėkė linksmas «лелека прилетів веселим». Lapė sugavo gyvą «лисицю спіймали живою». У литовській мові предикативне означення, виражене називним, родовим, давальним або знахідним відмінками, узгоджується з відповідною відмінковою формою підмета або додатка; предикативне означення, виражене формами орудного або місцевого відмінків (а також прийменниковими чи порівняльними конструкціями), не узгоджується. Значення стану, властиве предикативному означенню, є синтаксичним явищем: воно лише частково залежить від лексичного значення слова. Прилягаючи до повнозначного дієслова, предикативне означення не входить до складу предикативного словосполучення і є другорядним самостійним членом речення.

У статті також розглядаються конкретні випадки, коли предикативне означення зближується з іменною частиною присудка, атрибутивним означенням або обставиною.