LIETUVIŲ KALBOS GRAMATIKOS TYRINĖJIMAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ІМЕННИК ЗІЄТЕЛЬСЬКОЇ ГОВІРКИ

A. VIDUGIRIS

Зієтела — найпівденніший населений пункт за межами Литовської РСР, де здавна збереглися люди, які вміють говорити литовською. У 1957 р. в околицях Зієтели ще понад 40 людей, переважно літніх, більш-менш добре володіли литовською. Більшість із них народилася в с. Засеці, і лише двоє — у Пагірях. За 10 років (до 1967 р.) кількість людей, які вміли говорити литовською, в околицях Зієтели зменшилася більш ніж удвічі: більшість померла, кілька осіб виїхало — двоє до Польської Народної Республіки, один — до Української РСР. У 1962 р. померли обидві останні літні жінки, народжені в с. Пагіряй, які добре володіли литовською. Крім того, частина літніх людей, що ще залишилися, живе далеко одна від одної й не має з ким розмовляти литовською, тому вони сильно призабули цю мову. Отже, кращих носіїв цієї говірки тепер уже менше десяти.

Литовська говірка Зієтели через своє ізольоване становище, що тривало багато століть, має велике значення для мовознавства як завдяки збереженим архаїчним, так і новішим, сформованим у ній особливостям. Тому цією говіркою зацікавилися вже понад вісімдесят років тому. Її досліджували E. Volteris, K. Būga, J. Rozvadovskis, P. Aruma, Chr. Stangas, J. Gerulis, E. Frenkelis та ін.¹ Чимало матеріалу наведено також у «Литовській діалектології» Z. Zinkevičius (Вільнюс, 1966). Однак праці всіх згаданих мовознавців містять щодо цієї говірки переважно лише окремі важливі відомості, але не дають повного її опису.

Прагнучи бодай частково заповнити цю прогалину, автор у 1957—1960 рр. спеціально дослідив фонетику й морфологію говірки Зієтели. Частину досліджень у цій галузі вже опубліковано².

Тут подано опис іменника говірки Зієтели. Крім словозміни, у ньому вперше докладніше розглянуто й словотвір іменника цієї говірки. Ілюстративний матеріал доповнено ще кількома прикладами, записаними пізніше — переважно у 1962—1967 рр.

СЛОВОТВІР

§ 1. У говірці Зієтели найбільшу групу похідних іменників становлять суфіксальні похідні, тоді як складних слів і похідних із префіксами та закінченнями записано зовсім мало.

Суфіксальні похідні

§ 2. Суфіксальні похідні поділяються на певні семантичні групи. Похідні кожної такої групи розглядаються не в алфавітному порядку, а відповідно до кількості суфіксальних похідних, як і в «Граматиці литовської мови»³.

¹ Див. «Питання литовського мовознавства» (далі LKK), т. 2, Вільнюс, 1959, с. 239 і далі.

² Про займенник див. LKK, т. 3, с. 113—131; про творення дієслів за допомогою суфіксів -inėti, -dinėti див. MAD, A, т. 2(11), с. 219—231. Декілька зауважень про фонетику говірки див. LKK, т. 2, с. 195 і далі.

³ Див. Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР, Граматика литовської мови, т. 1, Вільнюс, 1965, с. 251—473.

16*

147

Демінутиви

§ 3. Значення зменшувальних, пестливих, а також збільшувальних і зневажливих суфіксальних похідних таке саме, як у літературній мові. У статті не розмежовуються значення зменшеності й пестливості похідних; окремо виділено лише похідні зі збільшувальним і зневажливим значенням. Окремо також розглядаються слова, що втратили пестливе зменшувальне значення.

§ 4. -ėlis, -ė. Суфікс -elis, -ė (після ствердлих приголосних вимовляється -alis, -ė) є одним із найпродуктивніших. Похідні з цим суфіксом зазвичай утворюються від двоскладових іменників, що позначають предмети, рослини, тварин, осіб, частини тіла людини (або тварини) тощо, наприклад: akėlės⁴, bandėlė, bernėlis, beržālis ~ beržėlis, burnėlė, dalgėlė, daržālis ~ daržėlis, dāubėlė || duᵒbėlė, drāugėlis, duᵒnėlė, galvėlė, girālė ~ girėlė, giẽsmėlė, graštālis, kalnėlis, kampālis, kartėlė, kelālis ~ kelėlis, kojālės, kruᵛvėlė, kuᵒlālis ~ kuolėlis, lamptėlė «дощечка», lankėlis, liẽpālis «липець» (пор. liẽpas «липа») lovālis, mergėlė, piᵛvėlė, pirkėlė, plostālis «маленький пліт», ragālės «санчата» (пор. rāgos «сани»), rankėlė, ratālis, sodālis, stalālis ~ stalėlis; suᵛnėlis, šākėlė, širādėlė, tvarṭėlis, uᵒgėlė, upālė (рідк. upālis), vaikālis, vartālei, virvėlė, žagrāle ~ žagrėlė, žirgėlis, žmogelis.

Крім литовських похідних, є чимало й гібридів, наприклад: bočālis «татусь», chmorālė «хмаринка», grušālė «грушечка», kapālė «горбочок» katkālė «маленька кругла річ», klėtkālė «кліточка», kliⁿnėlis «клинчик», kruᵛkėlis «гачечок», kšonškālė «книжечка», kupkālės «горщик», kurᵛkālė «купочка», kvietkālė «квіточка», kvosālis «маленькі санки», loznālė «вербичок», mastālis «місточок», skuᵛlāle «водичка», skuᵛrāle ~ skūrėlė, trubālė «трубочка», tbnālėlis «огорожа для діжок», verbālė «вербичок», vesālė «сільце».

У деяких похідних із цим суфіксом зменшувальне, пестливе значення стерлося; деякі мають певне спеціальне значення, наприклад: bobālė «пристрій для гостріння коси; подорожник (рослина)», kuᵒjālis «молоток», kuᵒdėlis, vadāles, važālis «рак», višālėlis «курчатко».

І власні іменники, утворені за допомогою цього суфікса, зазвичай втратили значення зменшеності чи пестливості, наприклад, назви місцевостей Trakėliai «поле села Засеці»; прізвища й прізвиська Bagd(z)ėlis, Cigėlis, Dargėlis, Gaidėlis, Ponėlis, Trainėlis, Vaškėlis, Žukėlis (село Засеці), Černėlis (село Курпеші); пор. полонізовані імена та прізвища (по батькові?) XVI ст. Юкрель, Ккрель, а також Стулькрелевич (Stulg-el-evičius) (село Пагіряй), Григелевичъ (село Наричі), Бонелевичъ, Бобрелевичъ, Яне-левичъ, Нарелевичъ, Стаселевичъ (село Стрелос).

Із суфіксом -elis, -ė трапляються також слова, утворені від багатоскладових іменників, наприклад: paršukėlis, а також гібриди baronėlis «баранчик», dubravėlė «маленьке болото», (u)z-bonėlis «глечик». Однак таке словотворення не характерне для говірки.

⁴ Приклади подано у спрощеній фонетичній транскрипції.

Знаки наголосу водночас указують і на довготу звуків, за винятком перших компонентів змішаних дифтонгів із твердим початком i, u + l, m, n, r, які завжди короткі. Довгота ненаголошених голосних a, e, i, u позначається крапкою вгорі праворуч від літери. Довгота природно довгих звуків o та ė не позначається. Власні імена пишуться з великої літери.

⁵ Див. Акты издаваемые Виленскою археологическою комиссиею для разбора древнихъ актовъ, т. 14, Вильна, 1888, с. 203—225 (далі — Акты…).

148

Похідні слова, утворені від іменників чоловічого роду, переважно належать до чоловічого роду, а від іменників жіночого роду — до жіночого. Винятки рідкісні: vištėlis (пор. višta) і upėlis поряд із частішою формою upėlė (пор. upė).

§ 5. -(i)ukas, -ė. Похідних із цим суфіксом дуже багато. Їх утворюють переважно від іменників чол. р. різного значення. Приголосний, що безпосередньо передує цьому суфіксу, рідко буває пом’якшеним, наприклад: ačiukas «автомобільчик, горнятко», berniukas, dėdžiukas «дідусь», gaidžiukas, medžiukas, paučiukas «яєчко», pėdžiukas, tvarčiukas. Зазвичай цей приголосний твердий (в окремих похідних це могло статися також унаслідок ствердіння приголосних l, r, s, ž та африкат č, dž), наприклад: akmeniukas, alūkas, arklūkas «коник», berniukas, beržukas, dantukai, dvūmukai, gaidukas, gebukas, grūdūkas, jėrukas, kaisniukas «кошичок», kampukas, kaulūkas, kelmukas, kiemūkas, kraštukai, lapūkas, laužukas, litukas «літ», maišukas, metukai, namukas, paršūkas, peliukas, pienukas, pilvukas, puodžiukas, ramtukas «паличка», ražiukas «віничок», samtukas, sodukas, šiltukas «вогник, світильничок», šienukas, šuniukas, tiltukas, veršūkas, viršūkas, žiėdukas.

Суфікс -ukas додається також до іменників, уживаних лише в множині, наприклад: bubulūkai «малі діти; кульки», katinukas, komolūkas «м’ячик», kubilūkas, kumelūkas, lašinukai, lopinukas, lovitūkas, naginukai, truputukas «крихта», vištelūkas, žagarūkai, žolitūkai.

Похідних іменників жіночого роду з цим суфіксом записано лише два: vištukė, žolukė. Їх утворено від іменників жін. р. Трапляються також поодинокі похідні чоловічого роду, утворені від слів жіночого роду, наприклад: širdūkas «серцевина дерева» — від širdis «серце»; kirmėlūkas — від kirmėlė; mergitūkas «шибеничка» — від mergitė.

Власні імена з цим суфіксом трапляються рідко, наприклад: Juozapūkas, Pāulūkas «Павлічок», Petrūkas, Vincūkas.

Для порівняння наведемо власні імена, що не мають зменшувально-пестливого значення і можуть бути утворені як за литовською, так і за слов’янською моделлю, наприклад: Mančūkas, Šaipūkas, Tumūkas «прізвища з села Zasečiai», Maziuk, Szymruk «прізвища на надгробках цвинтарів у селі Narčiai та містечку Zietela». Слово klaušiukas, яким жителі Zietela прозивають литовців, найімовірніше утворили мешканці, що не розмовляли литовською.

§ 6. -yka. Це один із найхарактерніших суфіксів іменників у Zietelos tarmė. Голосний i цього суфікса (який ми передаємо в літературній мові як y) мовці Zietelos вимовляють дуже неоднаково. Найчастіше чути невиразний звук середнього ряду -bĭ- (іноді -bĭ-, -bĭ-, -ui-), наприклад: avbika «вівця», bitbika «бджілка», galvĭika «голівка», duobĭbĭika «ямочка», sesbika «сестричка», skepetūika «хусточка». Після j, а іноді й після č, g, k, n чути голосний переднього ряду -i- або -ii-, наприклад: akikąs «оченята», kelniikos «штанці», kojikos, mergika, mergučika «дівчинка», šaūjiika || šaūjiika «жменька», užvoganĭika⁶.

⁶ Різні дослідники цієї говірки неоднаково записують цей суфікс: E. Volteris (E. Wolter, “Mitteilungen der Litauischen litterarischen Gesellschaft“, т. 4. Heidelberg, 1899, с. 169–171; далі — MLLG) — avuika || avika, paštuika, sesuika; K. Būga (Zẏtelos šnekta, рукопис, Відділ рукописів бібліотеки Вільнюського державного університету ім. В. Капсукаса, с. 17–19; далі — ZŠ) — galvōyka, zibōyka «рибка»; P. Aruma (P. Aruma, Litauische mundartliche Texte aus der Wilnaer Gegend mit grammatischen Anmerkungen, Dorpat, 1931, с. 45, 50; (далі — LMT). — duktȯi-ka, ski̇lȯi-komi; Chr. Stangas (NTS, т.18, с. 178) — pašūtbika.

Походження суфікса – bĭ-ka неможливо пояснити фонетично, оскільки в говірці i після приголосних b, d, l, p, s, r, v не переходить у bĭ. Можливо, у суфіксі -bĭ-ka шляхом контамінації поєднано

149

За продуктивністю це третій суфікс іменників із зменшувально-пестливим значенням. Похідні з ним утворюються переважно від іменників жіночого роду з конкретним значенням, наприклад: ausbika «вушко», duktbika «донечка», kalbika «собачка», kamarbika «комірчина», karvbika, kaulbika, krupbika «крихітка», mešbika, plutbika, skiedbika «тріска», straisbika «мішечок», paustbika, saulbika, skilbika, tašlbika «тістечко; маленька діжка для хліба» terlbika «горщечок», verpsbika, višnikos, višbika, za-sūka «гусочка», zvaizdbikos «зірочки», žvirždbikos «піщинки».

Трапляються похідні із суфіксом -yka, утворені також від багатоскладових слів, наприклад: adatbika, api-varbika, avitbika || avultbika, bazničika, daržinika, karvybitbika «коровка», kumelbi-ka, mergaitbika «дівчинка», moterbika, peludbika, pirkaitbika «комірчина», skepetbika, spadničika «нижня спідниця».

Трапляються також поодинокі похідні із суфіксом -ykas, утворені від іменників чоловічого роду, наприклад: liežuvbikas «язичок», brolykas⁷, akmuikas, vanduikas⁸. Суфікс -ykas, можливо, міститься й у похідному слові lovi-kūtas «ліжечко».

§ 7. -ėlis, -ė. За допомогою цього суфікса похідні утворюються від різних типів багатоскладових іменників, найчастіше з конкретним значенням, наприклад: an(k)sli-nėlis «вільшичок», aržolėlis «дубочок», berži-nėlis, gelaistuvėlis «точильце», kunodėlė «картоплинка», šeimi-nėlė, tvartukėlis, užuoganėlė, vainikėlis, vakarėlis, valvadėlis «поводок», van-dėnėlis, vuodegėlė; пор. гібриди beragėlis «берег», baronėlis «баранчик», budin-kėlis «будиночок», čelnokėlis «човник», čeravi-kėlei «черевички», deravėkėlė «колодочка», drobinėlė «драбинка», kančiukėlis «батіжок, нагайка», koplonėlis «священничок», kulbokėlė «сідельце», kvartukėlis «фартушок», lančiugėlis «ланцюжок», mala-tėlis «молоточок», pi-ragėlis, primokėlis «розпалювач», sožaukėlė «корівка».

Пор. також прізвище з с. Засеці Tumūšėlis. Із запису прізвищ XVI ст. Банакрель, Бa-накреловичъ (Vanag-el-iovičius⁹) неясно, чи тоді вживали суфікс -elis, чи -ėlis.

§ 8. -utas, -a. Похідні із суфіксом -utas, -a утворюються переважно від іменників чоловічого роду, наприклад: kištūkas, langūtas, nagūtas, vaikūtas, vilkūtas, žmogūtas; пор. також гібрид cviekūtas «цвяшок». Похідних із цим суфіксом, утворених від іменників жіночого роду, зовсім небагато. З них найчастіше вживається лише mer-gutė «дівчинка» (мн. mergūtos, частіше mergūčos). Суфікс -utas, -a досить часто додається також до похідних з іншими суфіксами зменшувально-пестливого значення, наприклад: bermukū-tas, jerukūtas, kaisnukūtas «кашничок», kašikūtas «кошичок», kumelukūtas «лошатко», lovi kūtas, paršūkūtas, ridikūtas, telukūtas, veršūkūtas «бичочок, бичечок». Тоді суфікс ще більше підсилює зменшувально-пестливе значення похідних.

§ 9. -utis, -ė. Похідні з цим суфіксом утворюються переважно також від іменників, наприклад: bernutis, bandūtė, mergūtė, momutė «матуся», menutis «місяченько» (основне слово mėnas) saulūtė. Від прикметника утворено іменник vėsūtė «па-

«павше кілька суфіксів». Ще E. Frenkelis (E. F r a e n k e l, „Balticoslavica“, т. 2, с. 57) стверджував, що цей суфікс (він писав -uika) виник зі сполучення -ukas і -ykas. Думку про те, що -uika могла виникнути шляхом контамінації з -ukas, -ė, -ykas, -a, найпереконливіше обґрунтував P. Skardžius (APh, т. 6, с. 131–132; LKŽD, с. 160, 365). Можливо, з -ka(s) пов’язаний суфікс -eika, який тепер у говірці вже не вживається; пор. похідні motereika, živei-ka, записані K. Būga (Zš, с. 17–18) з позначкою dim. (демінутиви) (звісно, якщо ці форми не є варіантами -yka).

⁷ Див. K. Būga, Rinktiniai raštai, т. 1, Vilnius, 1958, с. 305.

⁸ Див. E. Fraenkel, зазнач. праця, с. 56; P. Skardžius, APh, т. 6, с. 131, LKŽD, с. 160, 365.

⁹ Акты... т. 14, р. 303–306.

150

весис», від дієслова — truputis «крихітка» (пор. truputis «крихта»). Зменшувально-пестливого значення вже не мають похідні із суфіксами -utis, -ė: blakutė, рідко blakutė «клоп», rągutės «сани», žmogutis «зіниця ока, лялька».

Із суфіксом -utis трапляються також окремі особові імена, наприклад: Sigirskūtis «син Сигірса», Svibūtis «син Свіба»; пор. імена та прізвища (по батькові) з інвентарів маєтків околиць Зієтели XVI ст.: Молдутъ (с. Савичі), Пенькутъ (с. Дайнава), а також Довкутевич (Dauk-ut-evičius), Кестутевич (с. Пагіряй), Нарутевич (с. Стрела)¹⁰.

§ 10. -ytis, -ė. Із суфіксом -ytis, -ė зафіксовано лише такі іменники: karvītė, lovītis, mergītė. Частіше він трапляється разом з іншими суфіксами, наприклад: avìt'bìlka (через гармонію голосних також avbūt'bìka), lovì'tūkas «ліжечко», vaikì'tūkas «дитинка», za'sì't'bìka «гусенятко».

§ 11. -aitis, -ė. У діалекті мало похідних із цим суфіксом. Слова з ним зазвичай утворюються від іменників, наприклад: bernàitis, mergàitė; пор. слово ponàitė, записане Е. Вольтером (MLLG, т. 4, с. 172). Зменшувально-пестливого значення не має слово pirkàitė «комора». Пор. також часто вживані іменники з двома суфіксами: mergaitbìka, pirkaitbìka.

Із суфіксом -aitis, -ė утворюються також особові імена, наприклад: Jurkàitis «син Юрки», Laurukàitis «син Лаурука»¹¹, а також назви місцевостей, наприклад: Balàitės «луг у с. Засечі», Pievàitė «поле у с. Засечі».

§ 12. -(i)ulis, -ė. Із цим суфіксом зафіксовано лише кілька похідних. Це слова, утворені від іменників: bočiùlis «дідусик», dievùlis; від прикметника утворено ім’я корови Margùlė, а від звуконаслідувального слова — bubùlis «малий бешкетник», пор. bubùlùkai.

§ 13. -užėlis, -ė. У діалекті не засвідчено похідних лише із суфіксом -užis, -ė. Він зафіксований тільки у складеному суфіксі -užėlės, -ė в словах із пісні bernužėlis, mergužėlė.

§ 14. -ynas, -a. Із цим суфіксом зафіксовано лише один іменник із пестливим значенням: sàulì'na, рідко sàulìna. У зневажливому значенні вживається похідне із цим суфіксом pagonìnas «невихований, недбалий юнак».

§ 15. -ikas. У словах литовського походження зменшувально-пестливий суфікс -ikas трапляється рідко й лише як частина складеного суфікса -ik-utas, наприклад: bernikùtas «хлопченятко», paršikùtas «поросятко».

§ 16. -itkas. Цей суфікс прикметникових похідних (пор. báltitkas «біленький») іноді додається також до іменників зі значенням зменшеності, наприклад: vaìkitkas «дитинка, дитятко».

§ 17. До діалекту Зієтели проникли також окремі зменшувально-пестливі суфікси слов’янського походження. Серед них слід назвати такі:

а) -ikas. За білоруським і польським зразком цей суфікс нині дуже охоче використовують у діалекті для утворення особових імен зі зменшувально-пестливим значенням, наприклад: Álikas «Аліукас, Альгіукас», Barnádikas «Бернардукас», Dònikas «Даніелюкас», Jùzikas «Юозукас», Kázikas «Казюкас», Kóstikas «Кастукас», Valėrikas «Валеріукас»; пор. інші запозичення із цим суфіксом: kùmpikas «шматочок горба», kaptánikas «коротенький, тоненький піджачок», krìžikas «хрестик»;

¹⁰ Акты..., т. 14, р. 213, 215, 226.

¹¹ Обидва особові імена записані від місцевої литовської вчительки, колишньої мешканки с. Засечі, Котрини Жукеліте-Йодене.

151

b) -usis, -ė. Цей суфікс також частіше використовують для утворення особових імен, наприклад: Bōlūsis «Баліукас», Kastūsis «Кастукас», Marūsė «Марите». Із загальних іменників варто згадати momūsė «матуся», пор. чисте запозичення tatūsis «татуся, татусь».

c) -ilka. Цей гібридний суфікс має іменник із зневажливим значенням mergilka «несерйозна дівчина»;

d) -ečkas. Із цим слов’янським суфіксом засвідчено лише слово ažarėčkas «озерце, невелике озерце».

Назви дій та їхніх результатів

§ 18. Оскільки назви дій та їхніх результатів утворюються переважно від дієслів і ті самі похідні часто можуть мати значення як дії, так і її результату, їх розглянуто в одному місці. Спочатку подано характерніші суфіксальні назви дій, а потім — назви результатів дій.

a) Суфікси назв дій:

§ 19. -imas. Це один із найпродуктивніших суфіксів у діалекті. Його похідні найчастіше означають назву дії, наприклад: akėjimas, arimas, gimimas, gėrimas, jėdimas, prausimas, šienavimas, užtekėjimas, užžimas, žaidimas, пор. також гібрид kūrėjimas «куріння». Однак чимало похідних із цим суфіксом набули й інших конкретних значень:

a) результату дії, наприклад: arimas «зоране поле», ištinimas «набрякла частина тіла», kvėpimas «запах», sarišimas «зв’язок», tinimas «робоча частина коси», virimas «вариво»;

b) об’єкта дії, наприклад: jėdimas «їжа», penimas || penėjimas «корм, пожива»;

c) певного письмового документа, наприклад: laidimas «дозвільний документ».

Із прикладів видно, що похідні утворюються від основи минулого одноразового часу первинних і вторинних дієслів (пор. gėrimas, kūlimas).

У похідних, утворених від вторинних дієслів, суфікс основи минулого одноразового часу іноді випускається, і здається, ніби похідні утворено від основи теперішнього часу, наприклад: gulimas «лежання» (пор. gulė ir gulėjo), kvėpimas (пор. kvėpėjo), penimas (пор. penėjo).

Більшість назв дій, утворених від первинних дієслів, можуть мати наголос як на суфіксі, так і на корені, наприклад: arimas || arimas, gėrimas || gėrimas, kūlimas || kūlimas, pjovimas || pjovimas, užžimas || užžimas. А назви результату дії та її об’єкта найчастіше мають наголос на корені.

§ 20. -ymas. Із цим суфіксом назви дій зазвичай утворюються від дієслів з основою на o, наприклад: gani·mas, rūki·mas, saki·mas, рідше ganimas, rūki-mas.

Деякі похідні з цим суфіксом уживаються також у конкретному значенні, наприклад: minki·mas «замішане тісто», pudi·mas, valgi·mas «обід, час обіду».

Одна чи кілька похідних із суфіксом -ymas утворені від дієслів з основою на a, наприклад: būsti·mas «життя, буття» (пор. būsta «живе, перебуває»), Degimas «луг біля села Пагіряй» (пор. dega).

§ 21. -ulys. Суфіксальні -ulys похідні утворюються від дієслів і називають фізіологічні явища або стани, наприклад: kosulīs «кашляння», skaudulīs «боління, біль».

152

«боління, біль», smirdulis «сморід, смердючість». Деякі похідні з цим суфіксом мають конкретне значення, наприклад: skāudulis «нарив».

§ 22. -ienė. Від дієслів із суфіксом -ienė утворено слова čiužinė «ковзання, катання на ковзанах (по льоду, снігу)», žaidinė «гра, розвага».

§ 23. -yba. Із суфіксом -yba зафіксовано лише один віддієслівний похідний іменник dailiba «поділ, ділення» (пор. dailīt «ділити»).

§ 24. -estis. Цей суфікс має слово rūpestis, утворене від дієслова, — «турбота про щось або через щось».

§ 25. -umas. Від дієслова за допомогою цього суфікса утворено слово kvepumas «дихання, запах (пор. kvėpa „пахне“)», яке означає і дію, і результат дії. Можливо, до такого типу словотворення (від дієслова dega) належить і слово degūmas «спека», що виражає ознаку або результат дії (у говірці прикметника degūs немає).

§ 26. Значення інших назв дій, утворених переважно за допомогою непродуктивних суфіксів, також значно конкретизувалося, наприклад, із:

a) -lys: diėglis «колювання, проколювання»;

b) -na: šalnà «замерзання, підмерзання»;

c) -smė: giėsmė «спів, пісня»;

d) -tus: li:tūs «дощ».

b) суфікси назв результатів дії:

§ 27. -inys. Цей суфікс мають слова конкретного значення, утворені від дієслів, наприклад kratīnīs «змішаний корм із сіна та соломи», lopinīs, trupinīs.

§ 28. -alas. Із цим суфіксом утворено такі назви результатів дії від первинних дієслів: mi:zālai «сеча», vērpalas «спрядені нитки», viralas «суп; іноді також овочі для приготування супу».

§ 29. З багатьма іншими суфіксами в говірці зафіксовано лише по одному похідному слову такого значення, наприклад:

a) -еклас || -іклас: audeklas || audiklas;

b) -eta: kupetà;

c) -etys: šepetis (пор. šèpti);

d) -yna: lupīna || lupī·na «лушпиння (картоплі, дерева)»;

e) -інес: rāžginės ~ rėžginės;

f) -urys: žiburis «світло, ліхтар, лампа»;

g) -utas: degūtas;

i) -utys: trupūtis «шматочок, крихта, грудочка».

Можливо, до назв результатів дії слід віднести й похідне від суфікса -enės || -inēs kėpenės || kėpinēs «печінка, лівер».

Назви ознак

§ 30. Назви ознак утворюються переважно від прикметників, рідше — від інших частин мови. Поряд із більшістю похідних абстрактного значення трапляються й окремі іменники з конкретним значенням. Останні зазначаються окремо.

§ 31. -umas. Більшість похідних із цим суфіксом утворено від звичайних (безсуфіксних) прикметників. Похідні можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду, без

153

відмінності у значенні. Похідні жіночого роду трапляються навіть частіше. Зазвичай вони позначають абстраговану ознаку, наприклад: au(k)štūmà || au(k)štùmas, brangùma, grąžùmas, jìlgumà, karštùmas, kartùma || kartùmas, platùma || platùmas, ruštùma || ruš-tùmas „rūgštumas, -a“, saldùmas, sausùma, slidùma, storùma, šaltùma „šaltis“, šiltùma „šiluma“, tirštùmas.

Від іменника, що вживається прислівниково, утворено слово daugumas (пор. daugis, daugelis).

Деякі похідні з цим суфіксом мають і конкретніше значення, наприклад: ilgùma «сама довга місцевість», platùma «сама широка місцевість», sausùma «сухе місце».

§ 32. -yba. Похідні з цим суфіксом утворюються від прикметників, наприклад: gerìba «добро, доброта», gi·viba, gražìba, jaunìba «молодість», negerìba «зло, недоброта», piktìba, saldìba. Зазвичай похідні мають сталий наголос, але іноді наголос падає й на закінчення, наприклад: gražìbà, saldìbà.

§ 33. -umynas, -a. Іменники з цим складним суфіксом також утворюються від прикметників. Виражена ними ознака сильніша й інтенсивніша за ознаку, виражену похідними із суфіксом -umas. Більшість похідних із цим суфіксом — жіночого роду, наприклад: gražùmi·nà «краса, красота», karštùmi·nà «спека, жар», tamsùmi·nà «темрява, темність». Форми чоловічого роду рідкісні, наприклад: gražù-minas.

§ 34. -imas. У говірці досить часто іменники зі значенням ознаки утворюються від прикметників також за допомогою суфікса -imas, наприклад: aštrìmas || aštrìmas «гострота», karštìmas «спека», rušìmas «кислота», šlapìmas «вологість».

Чимало похідних із суфіксом -imas вживаються і в конкретному значенні, наприклад: aštrìmas || aštrìmas «лезо», min(k)štìmas, tirštìmas.

Тут ще можна згадати утворене від числівника слово зі схожим значенням trãji-mas «поле, зоране тричі».

§ 35. -ysta. Похідних із цим суфіксом небагато. Прикметникового походження такі: jaunì·stà «молодість», і senì·stà «старість, давнина, старовина». Від іменника утворено присвійний похідний іменник kùngi·stà, рідше kunìgi stà «панщина».

§ 36. -ata. У говірці із цим суфіксом є лише один іменник, утворений від прикметника: švì·katà, рідше šveikatà «здоров’я, здоровий стан».

§ 37. -aitė. Із цим суфіксом від прикметника утворено іменник pilnaitė «повня». Можливо, у цьому слові -aitė за аналогією до інших похідних зі зменшувальними й пестливими суфіксами з’явилося замість суфікса -atė (закінчення i-kamienė -is у говірці не вживається).

§ 38. -ystva. Цей суфікс поряд із -ysta мають слова jaunì·stvà (частіше jaunì·stà), senì·stvà. Суфікс -ystva, найімовірніше, є гібридним, утвореним унаслідок контамінації литовського суфікса -ysta і слов’янського -stva (пор. запозичення: bagostvà «багатство, багатства», krìžastva «перехрестя», susì(d)stvà «сусідство», tùžestva «тяжкість, тягар»).

§ 39. Для позначення деяких абстрактних ознак уживаються також запозичення із суфіксом -àstis, наприклад: ròdastis «радість», slòbastis «слабкість», spakàinastis «спокій, тиша».

154

Назви знарядь

§ 40. Подані в цьому підрозділі суфіксальні іменники здебільшого утворені від дієслів і називають різні знаряддя, пристрої або будь-які засоби. Похідних із таким значенням у говірці небагато.

§ 41. -tavas. Це один із найпродуктивніших суфіксів цієї групи, наприклад: gelaist uvas «точило, брусок», pjautuvas, skaltuvas «пристрій для викрешування вогню з кременю».

Трапляються також похідні множини, наприклад: mintuvai || mintuvai, muštuvai «частина ткацького верстата».

§ 42. -yklė. Цей суфікс мають похідні šaudiklė «пристрій для вставляння човника під час ткання» і veit'klė.

§ 43. -tuvė. Із цим суфіксом записано лише кілька прикладів, наприклад: brauktuvė «знаряддя для тертя льону», kultuvė «знаряддя для вибивання білизни».

§ 44. -(i)olas. Суфікс -(i)olas має утворена від дієслова назва sukòlas «пристрій для тертя човників», що виникла, можливо, під впливом запозичення kočėlas «качалка».

§ 45. Деякі суфікси назв знарядь трапляються лише в окремих похідних, наприклад:

a) -ata || -eta || -ita: ádata, daž. ádeta, ádita; можливо, також lopetà «лопата»;

b) -ėčia: akėčia, reč. akėčia «борона»;

c) -ynė: sėdinė;

d) -imas: vežimas;

e) -las: šulas;

f) -lys: grėblis, kaplis «мотика»;

g) зі слов’янським суфіксом -yčia утворено гібрид sprageli'čia «держак ціпа».

§ 46. До цієї групи похідних слід віднести також такі назви знарядь, словотвір яких неясний, наприклад: із -elas: spragėlas «ціп», -enas: vėlanas ~ vėlenas, -ega: vedegà.

Назви місцевостей

§ 47. Назвами місцевостей вважаються іменники, утворені від різних частин мови, які позначають місце за предметами, що в ньому є, за дією, що в ньому відбувається, або за якоюсь іншою характерною ознакою. Разом із цими назвами подаються також характерніші похідні назви місцевостей із суфіксами.

§ 48. -ynas. Слова із суфіксом -ynas утворюються від іменників для позначення місця, де є багато предметів одного виду, наприклад: aglynas «ялиновий ліс», an(k)slìnas «вільховий ліс», aržolìnas «дубовий ліс», beržìnas, karklìnas, ruošutìnas «ліщина»¹², skiedìnas «хмизняк», гібриди kvaìnas «сосновий ліс», velaukinas «ялівцевий гай».

Від слів із таким самим значенням походять назви місцевостей, як-от: Beržìnas «луг с. Пагіряй», Kuìlinas «пасовище с. Пагіряй», Laužìnas «ліс біля с. Нарчяй», Lazdinai «луг с. Курпешяй»; пор. також Gardìnas «місто Гродно, Гродно», записані з уст білорусів назви місцевостей Краклін || Карклін «пасовище с. Змеячяй». Жвырздыны «поле с. Нарбутоніси».

¹² Поряд із цими похідними дуже часто вживаються також слов’янські запозичення, наприклад: ariešni'kas «ліщина», bereznikas «березняк», jie'lnikas «ялиновий ліс».

155

§ 49. -iena. Похідні з цим суфіксом утворюються від іменників і означають місце (ґрунт), де росли певні культурні рослини, наприклад: avižienà, kvietienà, kunodienà, «bulviene», linienà, miežienà, rugienà, žirnienà.

§ 50. - (і)ник. Суфікс -(і)ник мають такі іменники на позначення місця: свинарник «свинарник, місце, де тримають свиней», папіросник «коробочка для папірос, місце, папіросниця»; пор. також похідні зі складними суфіксами (-ідник, -ину̇кас): свинарникове місце «місце свинарників», вільхняк «місце, де є багато вільхових заростей».

§ 51. -(i)ava || -uva. Із дієслова за допомогою цього суфікса утворено слово ganavà «пасовище»; пор. також назви місцевостей із цим суфіксом: Dainavà, рідше Dainuvà «село в околицях Зітели (білоруською Játviez)», Li·tavà || Li·tuvà, частіше Litvà, Ramúltava Ramúntava «луг с. Курпешяй і частина річки Зітели», Varenavà «Варенав (місто)».

§ 52. Наведемо по одному прикладу інших зафіксованих похідних із цими суфіксами, що позначають місце:

a) -yklė || -ykla: gani·klė, рідше gani·klà;

b) -iniai: kapinei || kapinei «цвинтар»;

c) -udė: peludė, пор. також peludīka;

d) -ūnė: pelūnė «сінник», пор. viršūnė;

e) -urys: vidurīs, пор. Dāuburei || Dāuburai «зарості в с. Засечяй».

Уже згаданий суфікс -idnykas (kaulidni·kas) свідчить, що раніше в зітельській говірці були похідні також із суфіксом -idė.

Ще вживаються окремі похідні із суфіксом -uma зі значенням місця, див. § 31.

§ 53. Литовські топоніми, що трапляються на території говірки, крім уже згаданих суфіксів, мають також такі:

a) -iškės: Kràučškės «село в околицях Зєтели», Tetāliškės, Vinātiškės «поля села Chadian-lionų», Vesėliškės «луг Жукаучино». Пор. також топоніми з цим суфіксом, записані лише зі слів білорусів: Андру́нишки, Де́книшки, Падоу́кінишки «поля села Нарбутоні», Гле́бишки «поле села Юравичі», Янкишки, Гле́нишки «поле і луг села Акані». Юрішки «поле села Дайнава», Яцішки «поле села Кяучишкі», Вайню́йшки «поле села Малдуни», а також луки, згадані в XVI ст. поблизу села Везау́чюс: Одринишки а Селивонишки¹³;

b) -aine: Šilainė «ліс села Наручі»;

c) -ikliai: Variklei «чагарники села Пагіряй»;

d) -onas: Dirvōnas «поле села Засєти».

Є чимало топонімів зі слов’янським (білоруським) суфіксом -ščina, наприклад: Bablāuščina, Fidinăuščina || Chvidinăuščina «поля села Засєти», Žibartauščina «колишній маєток в околицях Зєтели», Hápкoyшчина «поле села Змеяуци».

Назви діячів і осіб

§ 54. У говірці дуже мало назв діячів, утворених від дієслів, тому разом із ними розглядаються й іменники на позначення осіб, утворені від інших частин мови. Спочатку наводяться назви діячів, похідні від дієслів, а далі — назви осіб, похідні від інших частин мови, що вказують на різні ознаки особи: її професію, походження чи місце проживання, статеву відмінність, спорідненість тощо. У цьому підрозділі наведено також характерніші прізвища із суфіксами, а також деякі топоніми, що виникли від назв осіб.

¹³ Акты..., т. 22 (1895), p. 290–291.

156

а) Суфікси назв діячів:

§ 55. -ėjas, -a. Похідні з цим суфіксом позначають діяча або особу за її постійним заняттям, роботою, а також за випадково виконуваною дією. Іменники із суфіксом -ėjas, -a утворюються від дієслів минулого одноразового часу, наприклад: audėja (: audė), melžėja (: melžė), pjovėjas, рідше pjovėjis, pjovėja (: pjovė). Суфікс малопродуктивний, оскільки діяча нерідко називають описово, наприклад: mergà, katrà kárves mėlža; móterė, katrì grėba.

§ 56. -ūnas. З цим суфіксом зазвичай утворюються назви осіб із негативним значенням, наприклад слова, утворені від дієслів: ėdūnas «ненажера, обжора», girgitūnas «той, хто незрозуміло говорить, скрипить».

За допомогою суфікса -ūnas утворюються також прізвища й топоніми, однак ці похідні за первісним значенням є патронімами, наприклад: Dibūnas «прізвище в с. Засети», Burdun, Tekun, Žykelun (< *Žukel-ūnas?) «прізвища на надгробках цвинтаря Зіетелос»; Maldūnai || Maldūnei, зрідка Maldūčei «село в околицях Зіетелос», Mišūnai «південний край с. Засети», Lagūnai, Taukūnai «села в околицях Зіетелос».

§ 57. -ojas. Із суфіксом -ojas зафіксовано лише одну назву діяча, утворену від дієслова, — artójas, рідше artójis.

§ 58. -očius. Із цим запозиченим суфіксом зафіксовано лише одну назву діяча, утворену від дієслова: ru·kõčius || ru·kõčis «людина, яка курить, курець люльки»; пор. також запозичення з подібною словотвірною структурою bagõčius || bagõčis «багатій; осіннє свято (5 вересня)», skripõčius «скрипаль; цвіркун».

б) Суфікси назв осіб:

§ 59. -(i)nykas, -ė. Похідні з цим суфіксом утворюються від іменників і позначають осіб за роботою, заняттям, схильністю, одягом тощо, наприклад: darbinìkas, -ė, giesminìkas, -ė, mėsini·kas, -ė; пор. також гібриди kepelūšni·kas «людина, яка носить капелюх», vesėlnì·kas «учасник весілля». Литовських похідних із цим суфіксом у говірці загалом небагато.

§ 60. -iškis, -ė. Із суфіксом -iškis, -ė зазвичай утворюються назви осіб за місцем їхнього походження або проживання (село, містечко, місто), наприклад: dainaviškis, -ė, krėliškis, -ė, kurpėšiškis, -ė, narbutoniškis, -ė, narčoniškis, -ė, no°gardiškis, -ė, pagiriškis, -ė, vilniškis, -ė, zasečiškis, -ė, zi°teliškis, -ė.

Із цим суфіксом іноді утворюються також назви осіб за національністю, наприклад: látviškis, -ė «латиш, латишка», lietaviškis, -ė || lietuviškis, -ė, рідше lietuviškis, -ė «литовець, литовка», rūsiškis, -ė «росіянин, росіянка», або за статевою відмінністю, наприклад іменники чоловічого роду móteriškis «жінка» і virìškis «чоловік».

Іноді в значенні іменника вживаються також займенникові похідні maniškis, -ė «моя людина, чоловік або син», mūsiškis, -ė «наш, наш чоловік», taviškis, -ė «твій, твій чоловік».

§ 61. -(i)onis, -(i)onės || -(i)on(i)ai. Суфікс -(i)onis трапляється в окремих словах, що позначають осіб за місцем їхнього проживання або походження, наприклад: narčónis, частіше narčoniškis, -ė «житель с. Нарчі», пор. запозичення з подібним значенням і словотвірною структурою mieščónis «міщанин».

У деяких топонімах цей суфікс може мати патронімічне походження, наприклад: Narbutónės, так само Naradónės «села в околицях Зіетелос», Žirmónės || Žirmónai

157

«містечко Лідського району», в інших — слов’янські, наприклад: Chadaūlōnės || Kadūalōnės, Chil-mōnės «села Зітельської околиці». Із суфіксом -(i)oniai кажуть Sači̇vlōnei «село Зітельської околиці».

§ 62. -ėnas. Із суфіксом -ėnas зафіксовано лише одне слово, що означає особу за місцем проживання або походження; це гібрид v'ėšėnas «селянин, житель села» (пор. vesė || viešė «село»).

§ 63. -ienė. За допомогою цього суфікса похідні слова здебільшого утворюються від назв осіб чоловічої статі, зазвичай тих, що позначають родинні стосунки або професію, наприклад: kalvī̇nė || ka-volīnė «дружина коваля», didẽnė «дружина діда, старого», kriauči̇nė «швачка або дружина кравця», udūlinīnė «вдова».

У прізвиськах дружин цей суфікс нехарактерний. Із ним зафіксовано лише пару прикладів, наприклад: Buroki̇nė, Šaipuki̇nė. Зазвичай жінок називають просто прізвищами чоловіків або батьків, наприклад: Katri̇na Žukėlis-Jōda «Катрина Жукеліте-Йодене», Marjonā Burȯkas «Марійона Бурокене». Між собою найчастіше кажуть просто: Adōlo pati, Jūnkos bōba «дружина Йонаса», Bōlūso aspādnie.

Із подібним суфіксом траплялися також чоловічі прізвища, пор. Лапеня «прізвище у с. Стрела XVI ст.»¹⁴

§ 64. -ainė. Із суфіксом -ainė вживається слово brōlàinė «невістка, дружина брата».

§ 65. -ikis. За допомогою цього суфікса від прикметника утворено іменник чоловічого роду jaunìkis «слуга, наймит».

§ 66. -ynas, -a. Із суфіксом -ynas, -a вживається утворений від займенника іменник savīnas, savīna || savīna «родич, родичка; свій, своя».

§ 67. Суфікси деяких назв осіб збереглися лише у власних іменах, прізвищах або топонімах, наприклад:

a) -eika: Čučėika, Domeika, Kugeika, Ku̇leika, Mileika, Noreika, Šareika ~ Šereika, Žadeika; пор. також топоніми Teteikei || Titeikei, Žadeikei «села Зітельської околиці». Лижейки «поле в с. Таукуни»;

б) -ilas: Курілас, Вірбілас;

c) суфікси -idė, -ilda відображені у прізвищах Дойлида Кибилда Зітельської околиці XVI ст.¹⁵

§ 68. У говірці вживається чимало литуанізованих запозичень, що позначають особу. За заняттям, видом і характером роботи найчастіше вживаються запозичення із суфіксом -nykas: agrōdni̇kas «городник», „kolchōzni̇kas «колгоспник», leṡnikas «лісник», mėlnīkas «мірошник», pamōčni̇kas «помічник», tōpelni̇kas «утопленик» та ін.

Осіб за національністю часто називають литуанізовані запозичення із суфіксом -ėkas, наприклад: litvėkas «литовець», palėkas «поляк», žmuid(z)ėkas «литовець, жемайт».

Слов’янськими запозиченнями іноді називають особу також за місцем її проживання або походження, наприклад: nārbutaūckas «нарбутонішець», vilenskas «вільнюсець».

Назви тварин і рослин

§ 69. Суфіксальні іменники, що позначають тварин і рослини, переважно утворені від іменників, прикметників і дієслів.

§ 70. -ėlė. Найуживаніші похідні з цим суфіксом: dirgėlė, kirmėlė, utėlė.

¹⁴ Akты..., т. 14, с. 216.

¹⁵ Akты..., т. 14, с. 203.

158

§ 71. Більшість суфіксів цієї групи малопродуктивні, і їхні похідні засвідчені лише по одному прикладу:

a) -atė. Цей суфікс має слово gi:vātė, утворене від прикметника;

b) -ava || -uva. За допомогою цього суфікса від дієслова утворено іменник kėltava || kėltuva «велика рогата худоба, корова»;

c) -inas. За допомогою цього суфікса від іменника утворено слово kātinas;

d) -ynė. За допомогою -ynė від прикметника утворено слово ruškīnės «щавель»;

e) -ojas (|| -ojis, -ojus). Цей суфікс має похідне vasarōjas, рідше vasarōjis, vasarōjus, утворене від іменника.

§ 72. Окремі похідні цієї групи мають або слов’янський корінь, або слов’янський суфікс, наприклад:

a) -ulys. Цей суфікс має chrištulis || krištulis «жук-чорнотілка», утворене від слов’янського кореня (пор. польське chrząszcz «жук»);

b) -očius. Із цим слов’янським суфіксом утворено гібрид krankōčius поряд із частішим запозиченням kramkōtis «ґава, крук»;

c) -nykas, -aunykas. За зразком слов’янських мов за допомогою цих суфіксів утворюють назви стебел деяких рослин, наприклад: kunōdni·kas «картоплиння» (пор. kunodā «картопля»); viūgauni·kas «ягідне бадилля», пор. запозичення аналогічної словотвірної структури krivāuni·kas «кровохлібка».

Збірні назви

§ 73. Суфіксальні похідні, що позначають як гурт живих істот, так і групу, скупчення чи колектив рослин або якихось предметів, нечисленні. Їх утворюють від іменників або прикметників.

§ 74. -ynas. Пара записаних похідних із цим суфіксом позначає групу рослин, наприклад: ru'sūtinas || ru⁰sūtinas «ліщина, кущ», žōlinas, žōli'nai «лікарські рослини».

§ 75. Певні людські колективи позначають іменники з такими суфіксами:

a) -yna: šeimyna;

b) -imas: jaunimas «молодь, молоді люди».

Назви свят і обрядів

§ 76. Нечисленні слова цієї невеликої групи утворені переважно від числівників. Дещо більше похідних має суфікс -inės || -inis, наприклад: devintinės || devintinis, sekminės, šeštinės || šeštinis. Як видно з прикладів, це переважно іменники жіночого роду у формі множини.

Найімовірніше, зі слов’янської мови запозичено назву обряду krikstynos «хрещення».

Різні інші назви

§ 77. Крім уже згаданих значень, суфіксальні іменники можуть мати й різні інші значення: наприклад, є похідні слова, що позначають одяг людей (предмети одягу, взуття), страви, частини тіла, час тощо. Однак таких похідних слів трапляється дуже мало, тому групувати їх за значеннями недоцільно.

§ 78. -inė, -inės. Похідні слова з цим суфіксом утворено від іменників. Одні з них уживаються в однині, інші — у множині; одні належать до чоловічого, інші — до жіночого роду й позначають одяг людини, наприклад: kėlinės || kelinės, рідше kálnės, piršti-

159

nė. Деякі похідні слова з цим суфіксом мають також інше значення, наприклад, daržinė означає будівлю для зберігання зерна, клуню.

§ 79. (-inys), -iniai. Цей суфікс мають слова, що вживаються у множині: kalnẽi (<-kailiniai), marškinẽi || marškinėi. Він є і в слові lašinėi. Пор. також похідне з цим суфіксом auštinys, записане Е. Вольтером (MLLG, т. 4, с. 168): «Rauchloch, aukštinis, отвір у стелі для виходу диму».

§ 80. -ienė. Похідні слова, утворені від іменників, позначають страви, наприклад: pautẽnė || pautinė «яєчня», гібридне слово panuokfẽnė «каша з грубої ячмінної крупи».

§ 81. З іншими суфіксами записано лише по одному-два похідні слова:

a) -alys: šakalis;

b) -iemus: saldīnus || saldītnis «трохи заквашене сусло з житнього або ячмінного борошна, яке зазвичай їдять із картоплею під час Великого посту»;

c) -ija: žarija;

d) -ynė: krūtītnė || krūtis (пор. krūtìsa skaũst «болить груди»);

e) -ojas, -ojus: rìtojas, рідше rìtojus;

f) -ovė: rankovė;

g) -ulys: šipulis;

i) -ivis (<-uvis): liežīvis «язик».

§ 82. Можна також навести такі іменники, уживані в Зітельській говірці, суфіксальний спосіб творення яких більшою чи меншою мірою відчутний, але корінь тепер уже важче пов’язати з якимось твірним словом, наприклад: -ara || -era: ašara || ašera, vāsara; -eras || -aras: ažaras «озеро», vãkaras, žãgaras; -ega, || -ẽl || vuodegà || vuodegė; -enai: pelėnai; -eta || -ita: skẽpeta, рідше skãpita «хустка, хустинка»; -ykas: vainikas «вінок»; -olys: komolis «клубок»; -ūnė: alkūnė; -urys: staburīs || stimburīs «пеньок»; -utas, -učios: riẽšutas || rū̃šutas; ruõškūčios «горіхи».

§ 83. У говірці багато різноманітних суфіксальних запозичень. Особливо нагадують похідні із суфіксом -ėkas, уживані в деяких литовських говірках, численні фонетично адаптовані слов’янські запозичення, широко вживані в Зієтельській говірці: arlėkas «адамове яблуко», barčėkas «вулик», čerpėkas «черпак», derevėkas «корінець», kumpėkas «окіст», smal-(n)ėkas «шматок смолистого дерева», stremėkas «заноза» тощо.

Похідні із закінченнями

§ 84. Похідні із закінченнями в Зієтельській говірці становлять одну з найменш численних словотвірних груп. Ці похідні давні, традиційні й загалом не відрізняються від літературної мови, наприклад: ėdžos, drãugė «родина», gìlis || gilìs, sãmitis, švìlus «людина, яка багато курить, курець люльки», šaltis, šiltis «тепло, вогонь, світло, пожежа», vilkė тощо. Про похідні із закінченнями, утворені від дієслів із префіксами, див. § 88.

Похідні з префіксами

§ 85. Іменників, утворених за допомогою префіксів, у Зієтельській говірці небагато. Зафіксовано похідні з такими префіксами: apy || api-, in-, ne-, pa-, per-, pra-, prie-, užu(o)-. Найпродуктивніший серед них префікс pa-. Одні похідні утворені від іменників, інші — від дієслів. Спочатку розглянемо похідні від іменників.

§ 86 pa-. Похідні з префіксом pa- переважно означають місце, розташоване біля предмета, названого твірним словом, або під ним, наприклад: pakelė || pakelīs, pakluonė

160

«місце біля клуні», patvorė; pau⁰degė, пор. топоніми подібного творення і значення: Pagirėi || Pagir'is «село в околицях Зієтели», Pãgudės «луг у с. Засеці», Patiltai «луг у с. Засеці», Pãži'telei «луг у с. Засеці, розташований біля річки Зієтельки», пор. також частково зіпсовані слов’янськими мовами топоніми цього типу: Побаль «луги, пасовище с. Заполля». Падубы «пасовище, чагарники сіл Нарбутоні та Ведравичі».

Похідні зі значенням часу — pavakarė, pavasaris. Конкретне значення має іменник pagalís.

У похідних із префіксом pa-, утворених від іменників, голосний у кінці основи найчастіше змінюється, наприклад:

a > ė, рідше ia: pakluonė, pakelė || pakelės, pavakarė, Pãgudės, pagalis;

o > ia або ė: pavásaris, Pãži'telei, patvorė, pau⁰degė;

io > ia: Пагіреі || Пагір'іс.

З незміненою основою утворено похідне Patiltai. Форми окремих відмінків із незміненою основою трапляються й частіше, наприклад: aš sėdu papirkōj «я сиджу біля хати, papirký»; tik iš paviršo (greta poviršo) šlapas «мокрий лише з поверхні» (пор. viršas «верх»).

Також можна навести характерніші слов’янські запозичення подібного творення або своєрідні гібриди, переробки, наприклад: pãkutis || pakutis «почесне місце на лаві, почесний кут за столом», papėčė, paviduì, пор. āni'z būsta paviduì vesės «вони живуть посеред села».

§ 87. Іменників, утворених за допомогою інших префіксів, зафіксовано лише по одному-два.

ne-: nedalà «невдача, нещастя», netiesà. Слово negerība «негарність, зло, біда», можливо, утворене від прикметника negėras за допомогою суфікса -yba.

api-: apinast ris || apinast ris, найчастіше aprimėstis;

per-: pėrdienė «найближчий час, майбутнє», наприклад: ānas an pėrdienės atvažiuos «він приїде найближчими днями»;

prie-: priėšvirmė;

префікс užu(o)-: užūvėja || užū⁰vėja;

pra-: pravardė «прізвище»;

pro-: prodėdas «прадід» (перероблене запозичення).

Таке нечисленне вживання префіксальних похідних слід пояснювати тим, що в говірці їх часто замінюють прийменникові конструкції, наприклад: po tvōrai «біля огорожі», po vā-kari «під вечір», prie švirmi «біля вітряка», už vėjo «у затишку» тощо.

§ 88. Похідних із префіксами від дієслів ще менше. Більшість із них дуже давні, і тепер нелегко встановити, які з цих похідних утворені за допомогою префіксів від безпрефіксних дієслів, а які походять безпосередньо від префіксальних дієслів.

Імовірно, від безпрефіксних дієслів утворено іменники pãkulos, pašukos.

Інші похідні, найімовірніше, виникли безпосередньо від префіксальних дієслів, наприклад: apivara || apivara «мотузочка», пор. ap(i)verti; inklōtis «підстилка, підстилковий матеріал», пор. inklōti «розкидати, струшувати, стелити», prākaitas, пор. prakaisi; гібрид užgavė «переддень Масниці», пор. užgavėti. Отже, ці іменники слід вважати вже не префіксальними, а суфіксальними похідними, що позначають переважно результат дії.

Окремі суфіксальні похідні з префіксами трапляються також із чергуванням голосних, наприклад: pavadis || pāvadis, pavalkai, užū⁰gana || žū⁰gana. Останні можуть бути й префіксальними похідними.

11. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai

161

Sudurtiniai daiktavardžiai

§ 89. У діалекті Зієтелоса складних іменників ще менше, ніж префіксальних похідних.

Найбільше зафіксовано утворень із двох іменників. Зазвичай перший компонент складних іменників цього типу визначає другий. За першим компонентом можна розрізнити такі значення цих складних іменників:

a) належності, наприклад: grėblakotis, kirvakotis «держак граблів», пор. назву місцевості Gaidžoklonis || Gaidžuklonės «поле в с. Засеціях»;

b) подібності, наприклад: lapanošis «широконосий, приплюснутоносий».

У діалекті є лише кілька таких складних іменників, у яких другий компонент визначає перший. Першим компонентом у них найчастіше виступає іменник vidus. Ці складні іменники мають два значення:

a) місця, наприклад: vidùki⋅mis «середина села, поселення», пор. також назви місцевостей подібного значення: Vidùgirei, рідше Vidùgiris «ліс між селами Засеці та Курпеші», а також записане зі слів білорусів Бідулаўка «лісок у с. Нарбутонях»;

b) часу, наприклад: vidunakčtis.

За цими кількома прикладами важко судити про частотність чи характерність тих чи тих сполучних голосних. У багатьох утвореннях цього типу сполучні голосні збігаються з кінцевим голосним основи першого компонента, наприклад: lapanošis, grėblakotis, vidùki⋅mis. Вирізняється іменник kirvakotis, який замість очікуваного -ia- має сполучний голосний -a- (африката в кінці основи, найімовірніше, виникла за аналогією з іншими відмінками, пор. kirvakočio, kirvakočių), а також назва місцевості Gaidžoklonis || Gaidžuklonės. Сполучним голосним у останньому, найімовірніше, є закінчення родового відмінка іменника основи на ia- — -io. Про те, що цей родовий відмінок у назві місцевості ще недавно злився в один складний іменник, свідчать два збережені наголоси. Сполучний голосний у паралельній формі -iu-, найімовірніше, є фонетичним варіантом -io-, оскільки ненаголошене o тут іноді вимовляється як u і в інших словах діалекту, наприклад: kùdėl ~ kodėl, tukàm ~ tokiàm.

§ 90. Складних іменників з іншими компонентами записано лише по кілька слів, наприклад:

з числівника та іменника: pirmagalis, trikojis «підставка для горщиків»;

з прикметника та іменника: ankstritas || anstritas, рідше ansritas «ранок, рання пора»;

з прислівника та іменника: pušáudi⋅na «полудень»; з іменника та дієслова: ši⋅mpjovis «косар сіна, жнець».

§ 91. Нега staff?

§ 91. Нечисленну групу складних іменників можна доповнити різноманітними складними власними назвами, складники яких нам уже важко точно співвіднести з тією чи тією частиною мови, оскільки окремі компоненти майже не відчуваються. До цієї групи складних іменників із неясною будовою належать переважно давні особові імена, наприклад: Vizgiris «прізвище в с. Пагирях», Žibartas «прізвище в околицях Зієтелоса», пор. також Ginvid «прізвище в метричних книгах парафії Зієтелоса за 1814—1815 рр.», Gintowt «прізвище, записане К. Бугой (ZŠ, p. 4) у с. Засеціях»; полонізовані прізвища (патроніми) з документів XVI ст.: Довкгаловичъ (с. Засеці та Стріла), Домонтовичъ (с. Нарбутоні), Контминовичъ (с. Пагирі), Радивиловичъ (с. Наручі та Зіє-

162

тела̨)¹⁶. Також слід згадати топоніми подібної будови, наприклад: Butvilai || Butvil-laučiai, Giędzgalai || Gięzgalai, рідше Giędagalai, Ži-bartai, Žibartauščina «села в околицях Зєтели», Nāugardas «Новогрудок».

Алфавітний покажчик суфіксів іменників

§ 92. Під час групування суфіксальних іменників за значеннями похідні деяких суфіксів повторюються в кількох групах значень. Щоб читач одразу бачив усі суфікси іменників Зєтельської говірки й міг легше знайти, де йдеться про похідні від кожного з них, нижче наведено їхній алфавітний покажчик.

-ainė § 53 b, 64; -aitis, -ė § 11, 37; -alas § 28; -alys 81a; -ara (|| -era) 82; -aras (|| -eras) § 82; -astis § 39; -ata § 36, (|| -eta || -ita) § 45a; -atė § 71a; -auckus § 68; -auny­kas § 72c; -(i)ava (|| -uva) § 51, 71b; -ėčia § 45b; -ėčkas § 17c; -ega, -ė § 46, 82; -eika § 67a; -ėjas (|| -ėjis), -a § 55; -ėkas § 68, 83; -eklas (|| -iklas) § 29; -elas § 46; -ėlė § 70; -elis, -ė § 4; -ėlis, -ė § 7; -enai § 82; -enas § 46; -enas § 62; -enės (|| -inėš) § 29; -enskas § 68; -era (|| -ara), -eras, -eris § 82; -estis § 24; -eta § 29b, (|| -ita) 45a, 82; -etys § 29c; -yba § 23, 32; -yčia § 45g; -id(e), (-ida) § 52, 67c; -iena § 49; -ienė § 22, 63, 80; -ienius § 81b; -ija § 81c; -yka § 6; -ykas § 82; -ikas § 15, 17a; -ikis § 65; -ykla (|| -yklė) § 52 a; -yklė § 42; -ikliai § 53c; -ilas § 67b; -ilda § 67c; -ilka § 17c; -imas § 19, 34, 45d, 75b; -ymas § 20; -inas § 70c; -yna § 29b, 75a; -ynas, -a § 14, 48, 65, 74; -inė (|| -inėš) § 78; -ynė § 45c, 70d, 81d; -inės § 29e, (|| -inis) § 76; -iniai § 52b, 79; -inykas (|| -(i)nykas), -ė § 50, 59, 68; -inis (|| -inėš) § 76; -inys § 27; -ynos § 76; -ysta § 35; -ystva § 38; -iškės § 53a; -iškis, -ė § 60; -ita (|| -ata, -eta) § 45a, 82; -ytis, -ė § 70; -itkas § 16; -ivis 81i; -las § 45e; -lys § 26a, 45f; -na § 26b; -nykas § 68, 72c; -odžius § 58, 72b; -ojas § 57, (|| -ojis, -ojus) 70e, 81e; -(i)olas § 44; -olys § 82; -onas § 53d; -ionis (|| -iones) § 66; -ovė § 81f; -smė 26c; -ščina § 53; -tus § 26d; -tūvas (|| -tuvai), -tuvė § 41, 43; -učios § 82; -udė § 52c; -(i)ukas, -ė § 5; -(i)ulis, -ė § 12; -ulys § 21, 72a, 87g; -umas, -a § 25, 31, 51; -umynas-a § 33; -ūnas § 56; -ūnė § 52d, 82; -urys § 29f, 52e, 82; -usis, -ė § 17b; -utas, -a § 8; -ūtas § 29g, (|| -učios) 82; -utis, -ė § 9; -utys § 29i; -uva (|| ava) § 51, 71b; -užėlis § 13.

ВІДМІНЮВАННЯ

Загальні зауваги

Рід

§ 63. Іменники Зєтельської говірки належать або до чоловічого, або до жіночого роду. Рід розрізняють як за лексичними значеннями слів, так і за морфологічними ознаками іменників. У назвах осіб, діячів і деяких тварин граматичний рід здебільшого відповідає природній чоловічій або жіночій статі, наприклад: vyras — moterė, pati, sūnūs — duktė, brolis — sesūo; veršis — karvė, šūo — kālė, darbinikas — darbinikė, pjovėjas — pjovėją тощо. Проте трапляються й невідповідності: окремі назви осіб чоловічої статі мають жіночий рід, наприклад, запозичення — pāpa «папа», tāta «тато», прізвища — Jōda, Kaškā, Koskā, Lenkā, Žibkā, а також слова із закінченням чоловічого роду

¹⁶ Акты..., т. 14, р. 203—208, 210—211, 215.

11*

163

вживається іменник moteriškis, що позначає саму жінку (поряд із moterė, moteriškė). Граматичний рід інших іменників — тих, що позначають конкретні предмети чи абстрактні поняття, — є немотивованим, наприклад: pirkà, tvártas, grážumas, seni’sta.

У говірці є кілька іменників, рід яких не збігається з літературною мовою, наприклад: жіночого роду ágrastas, klónis, páūštė «птах», sémenos; чоловічого роду: tulžis «жовч».

Подвійний рід — і чоловічий, і жіночий — мають такі іменники: pė́tis, rudùo, Vílna || Vílnius || Víl-nis. Крім того, у говірці є чимало інших прикладів коливання та змішування роду, пор.: ašei «осі», dárba «робота», duónas «хліб», kójei «ноги», pláukos «волосся», rankóvei «рукави», šėserei «сестри», (ta) vandùo, vū́ogai «ягоди» (частіше: ášės, kójos, šėsėres, vū́ogos).

На таку різноманітність граматичного роду іменників, безперечно, вплинула двомовність людей, яка зазвичай зумовлює як мотивоване, так і, на перший погляд, нічим не обґрунтоване відхилення від норми — інтерференцію. Рід деяких іменників узгоджується з родом відповідних іменників у слов’янських мовах (найчастіше білоруській), наприклад: dárba, duónas, vandùo. Зміну роду в інших словах (наприклад: ašei, as,mókos, частіше asmókai «гроші», bažnìčei, частіше bažnìčos, kójei, pláukos) важко пояснити прямою аналогією. Найімовірніше, це своєрідні гіпернормалізми, що виникли внаслідок прагнення сказати якомога правильніше форму забутих слів. Зазвичай найбільше таких форм зі зміненим родом уживають представники говірки, які тривалий час ні з ким не спілкувалися литовською. Отже, ці форми — результат забування рідної мови.

Число

§ 94. Іменники мають два числа: однину й множину, наприклад: jáučas: jáučei, pirkà: pirkõs, sesùo: šėsėres. Двоїна — категорія, що вже зникає. Найчастіше вживаються форми називного й знахідного відмінків двоїни зі числівниками du, dvi, рідше abù, abì, наприклад: чол. р., наз.: dú gražù bérnu nūvažáu; du jáuču ir žágre bit (buvo); reìka, kad dú daugù bútu(p); dú vaikùtù biti; чол. р., знах.: dú kartù vagójam; dáu du kaisnukù «дав два шматочки», abù (dù) paršù nupenė́jom; жін. р., наз.: dvi avýki bit «було дві вівці»; dvi bóbi kásėm; irà dvi (abì) dukti; dvi de’ni jáu pjáuna; kab dvi kárvi, tai svė́sto irà; жін. р., знах.: dvi kasi pìne; dvi mergìti pametė «залишив двох дівчаток», dvi seserì turė́; dvi žiemì vai(k)ščiójau. Форми множини з цими числівниками рідкісні: dú arklėi ir kárvė; dvi mašinàs átvežė.

Форми інших відмінків двоїни не відрізняються від форм множини, наприклад: з abejų vesės galū bit vyrai «з обох кінців села були чоловіки»; pirkà sa dvejeis langais «хата з подвійними або двома вікнами»; dvi’mi arklaami avižu davù; sa dvėmi (частіше dvejomi) bóbomi ùtarinau «розмовляв із двома жінками».

Деякі іменники говірки можуть мати лише одне з чисел — або тільки однину, або тільки множину. Наприклад, іменники однини: akėčia, kunóđni’kas, málka «дрова», šiltis та ін.; іменники множини — ákstės || ákščos «острога», dùlkės (лише з клоччя), nasrai «рот, ніздрі», stóvai «ткацький верстат», žvirž-dos «дрібний пісок, пісок» та ін.

У певних випадках числа іменників змінюються. Наприклад: у збірному, узагальненому значенні однина конкретних іменників часто вживається замість множини, пор.: labai pė́rdžuvo grúdas; kab nebit futorė, là ùkas bit tàuli «коли вже не було фільварку, тоді село було далеко»

164

були хутори, смуги оброблюваної землі були далеко»; на цих пальцях ніготь не ріс. Множина замість однини вживається дещо рідше, наприклад: ще все лито й лито, «тепер усе дощ і дощ»; вода затікала всередину; біди та біди — так жити.

Відмінок

§ 95. Окрім семи відмінків, уживаних у літературній мові, діалект має також внутрішній напрямний місцевий відмінок, або ілатив, зовнішній статичний місцевий, або адесив, та зовнішній напрямний місцевий, або алатив¹⁷. Окремо слід розглянути згадані місцеві відмінки та інші відмінки, закінчення яких відрізняються від літературної мови, а саме: давальний відмінок однини чоловічого роду, орудний відмінок однини жіночого роду, давальний відмінок множини чоловічого й жіночого родів, орудний відмінок жіночого роду, інесив чоловічого й жіночого родів.

§ 96. Ілатив утворено від давнього знахідного відмінка та постпозиції -n(a)¹⁸. Форми ілатива однини, як і інесива, найчастіше мають лише іменники, що позначають неживі предмети, наприклад: indė́j lapai; vežimąn krauna; nuvažų giron; įvertė duobėn. Ілатив множини можуть мати іменники, що позначають як неживі предмети, так і живих істот, наприклад: įlindo kártėsna vištą; palaido šunį bobosna; nuvėži marčiosna; išėjai švė̃čiosna.

§ 97. Адесив утворено від давнього місцевого відмінка однини та постпозиції -pi (< -pie)¹⁹, частіше -p, наприклад: bernupi, brólip, gaid(ž)i’ep || gaidip, Žukip. Відмінок адесив мають переважно іменники, що позначають осіб і живих істот, наприклад: berniukip akės gražos «у хлопчика гарні очі»; pasiklausyk dievip; manam virip bit sesū «мій чоловік мав сестру»; buvau Žvirblip, Kaškąp būsti ar Šaipukip «живеш у Кашки чи в Шайпуки»? mergiteip gražūs plaukai; bit tik vienas sūnus mūmaip; vištaip nėra pieno. Лише дуже рідко відмінок адесив уживається з іменниками, що позначають неживі предмети, наприклад: o jūsip šonip moza daugėst būsta «а у вашому краї, може, більше живе (людей)»; rudenip kunodās kašė «восени копали картоплю».

Форм адесива множини в діалекті не зафіксовано. Їх замінює інесив множини, наприклад: jau manūsa sunūsa vaikai і «вже в моїх синів є діти»; tuosa visūsa žmonėsa nebit ražumo «у всіх тих людей не було розуму». Значення адесива множини має адесив однини, ужитий у вислові: kad aš būčap lietuvėp, tai viekest pajimčap, «якби я жила серед литовців (у Литві), то швидше вивчила б (літературну мову)». Тепер іноді вже навіть замість адесива однини трапляється знахідний відмінок із прийменником pas: o paz Adāmā ar buvai? o ar pas Katrīnā jo nebit «а чи був ти в Катрини, чи її там не було»?

§ 98. Алатив утворено від родового відмінка та постпозиції -p (< -pie). Від цього відмінка залишилися лише сліди. Він зберігся у прислівниковому слові namóp (наприклад: aimù namóp; važiuosim namóp; namóp nuvažavāu) і

¹⁷ Надалі ці місцеві відмінки для зручності називатимуться латинськими назвами. Інесив, або внутрішній статичний місцевий відмінок, у тексті скорочено як in, а в парадигмі — In.

¹⁸ Plg. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīgā, 1951, p. 460–461 (toliau – Gr); J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957, p. 130–131 (toliau – GF); J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, t. 3, Warszawa, 1956, p. 76–78 (toliau – Gr).

¹⁹ K. Būga, „Vil tis“, 1908, Nr. 125; Ф. Эн дзелинь, Латышские предлоги, т. 1, Юрьевъ, 1905, p. 168. J. Endzelynas, GF, p. 131; P. Arumaa, Untersuchungen zur Geschichte der litauischen Personalpronomina, Tartu, 1933, p. 90–92 (toliau – Untersuchungen…); A. Laig onaitė, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje, kn.: Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai, Vilnius, 1958, p. 21–25 (toliau – LKGK); J. Otrębski, Gr., t. 3, p. 78–83.

165

іноді в іменниках, що позначають осіб (найчастіше у прізвищах), наприклад: ánas nuvãi Burõkop «він пішов до Буроке»; Gaidžóp aisù; nuvejãu pónop prašít; iš Michailùko nuvãi Saračìnskõp «від Михайлюка пішов до Сарачинського»; aimù Žvirblóp «іду до Жвирбля». Тепер замість цих форм частіше вживається знахідний відмінок із прийменником pas: aimù paz Adòlį; važìju paz Ganõfą «їду до Геновайте»; nuvãi paz árklį. Іноді замість однини аліатива вживається адесив: ìma dẽvip tã vaikùtą; o anà Ròmakiẽp nenõri aĩt «а вона не хоче йти до Романа».

Форми множини іліатива тепер уже не вживаються. Замість них кажуть: nuvejãu paz arklùs; dabẽgo pas tùos žmonìs. Семантичне вживання адесива множини, очевидно, збереглося в залишках старого аліатива множини у вислові: põnum mõža bit, o žmonùm nebit lõsku «пани, мабуть, мали, а люди не мали ліжок».

§ 99. Закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду має два варіанти: -(i)u та -i. Зазвичай уживаються форми із закінченням -(i)u [<-(i)uo], наприклад: árklu, bėrnu, piẽmeniu, šùniu, žmogù.

У прийменникових конструкціях збереглося давнє закінчення -i іменників приголосної та i-основи. Найчастіше воно трапляється у формах із такими прийменниками: lig, po та prig || preg || pri, наприклад: prig ìtam dãnti kitas skãust; po pažãsti bit snẽgo «до пахви був сніг»; duktẽ praturẽs manè lig šmertì «донька утримуватиме мене до смерті». Вважають²⁰, що під впливом цих основ закінчення -i з тими самими прийменниками мають також форми давального відмінка однини іменників (i)a-основи, наприклад: dvì kasì lik ìtam dãikti; nùnešė lik truputùki; vàndino po ìtam dãikti «води до цього місця»; buvãu preg brõli; pri kẽli būsta «біля дороги живе»; prig lõpši būk.

§ 100. Орудний відмінок однини всіх іменників жіночого роду замість литовських книжних закінчень -a, -e має -ai, -ei (-aei), наприклад: kójaĩ pakùlė tãrla «нога розбила глечик»; ãnas ten Li·dõji sa nãkàei bõbaĩ būsta «він там у Ліді з якоюсь жінкою живе»; vandùõ káp upẽĩ ãjo iš visù laukù; drãugẽĩ gãnõ; sa viẽnãĩ momùtẽĩ būsta; sa gražãĩ mergãĩ pasižãnino «одружився з гарною дівчиною»; tãĩ parãĩ jãũ buvãũ namìẽ «тоді я вже був удома».

Поряд трапляються також форми орудного відмінка однини із закінченням -a, -e, що адвербіалізувалися або застигли в певних висловах, наприклад: basamiñča apšavė «взув босоніж»; atãĩ nakẽĩ; nu·nãĩnìšča atãĩ «сьогодні прийшов»; dùona nubẽgo pãkluõne; пор. також запис К. Бюґи: bẽrnas sa mergãite²¹. Останні приклади свідчать, що форми на -ai, -ei у говірці є новішими. Ніхто не сумнівається, що -ai, -ei виникли з займенникових форм. Однак погляди розходяться щодо того, як і звідки виникли довші закінчення орудного відмінка однини тих іменників, які ніколи не мають займенникових форм²².

²⁰ Пор. J. Endzelīns, Gr., с. 428–432; J. Otrebski, Gr., т. 3, с. 40; K. Ulvydas, LKGK с. 115 і далі; J. Kazlauskas, LKGK, с. 7–8.

²¹ Žr. K. Būga, „Viltis“, Vilnius, 1908, Nr. 125.

²² Щодо думки, що -ai, -ei є скороченими закінченнями займенникових займенників або прикметників -aja, -iaja, які згодом узагальнилися та поширилися на інші частини мови, див. P. Arumaa, LMT, с. 42, 70; E. Fraenkel, цит. праця, т. 2, с. 49; Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai, Vilnius, 1957, с. 100 (далі — IBIB).

Щодо думки, що орудний відмінок однини іменників o-основи литовської мови споконвіку мав поряд із короткою формою (rankan) і довшу (займенникову) форму (*rankajan), від якої могла виникнути й форма rankai, див. J. Kazlauskas, „Kalbotyra“, т. 1, Vilnius, 1958, с. 58; пор. також K. Morkūnas, MAD, A. т. 2(7), с. 198 і далі.

166

Розгляньмо ще, чи не могли закінчення -ai, -ei виникнути суто фонетично безпосередньо з первісних акутових абсолютних закінчень -a, -e (можливо, ще не позбавлених інтонаційного підйому) або -án, -én; пор. аналогічне явище в корені слова: geláistuva s, káisnis ~ kãšnis, káisk ~ kãsk, pageláisk «підгостри». Те саме явище властиве й деяким іншим говорам, наприклад північно-західному капському gerãsas ~ gerãsias, jáisas ~ jáisias, táis «той»²³, говорам литовських рибалок колишньої Східної Пруссії geresnêises, káisti, sal-džeises, sláistai ~ žemdises²⁴. Щоправда, -ai, -ei замість давніх акутових закінчень -á, -é чи -án, -én ніде не зафіксовано; пор. закінчення родового відмінка множини всіх згаданих говорів gálvas (< *gál-vans), mažàs, tokàs, місцевий відмінок однини daiktè (< *daiktén), kamè, орудний відмінок множини південно-західних аукштайтських говорів ausisè (< *ausysén), laukuóse і зієтельські форми áusi·sà, šveču·sà. Це свідчить, що коли -á-, -é- або -án-, -én- перед певними приголосними в основі слова перетворилися на -ai-, -ei-, у закінченні вони вже були монофтонгізовані й скорочені²⁵. Форми пзанавицьких капсів anáis «той», táis не спростовують цього твердження, оскільки це передусім односкладові слова, для яких загалом часто властиві окремі закони фонетичного розвитку; з іншого боку, вони могли походити від скорочених займенникових форм *anáisas, *táisas або бути утворені за їхнім зразком. Отже, і припущення, що закінчення -ai, -ei могли виникнути з абсолютних закінчень -á, -é або -án, -én, не можна вважати переконливим. Однак таке перетворення (тобто á, é або án, én > ái, éi), найімовірніше, відбулося майже в усіх можливих випадках: як у корені слова, так і в захищеному закінченні орудного відмінка однини іншого складу (аналогічних займенникових форм знахідного відмінка множини в говорі не збереглося). Це підтверджують і форми орудного відмінка однини капсів і занавицьких говорів senáju || senájā²⁶. Пізніше, зі скороченням займенникових форм, другий компонент дифтонгів ai, ei легко злився з -j (< -ja)²⁷. *-ánjan > *-ánja > -ája > -áj. Можливо, на таке значне узагальнення довших закінчень у зієтельському говорі вплинули й аналогічні закінчення того самого відмінка та роду в слов’янських мовах -ou, -eu; пор. білоруське прыехаў ранняй вясной; російське пришёл со своей женой.

§ 101. Давальний відмінок множини іменників усіх основ чоловічого й жіночого роду після голосного основи має закінчення -mi, наприклад: dùok darbà· vīrami itre·mi «дай цим чоловікам роботу»; ark lám i reikà dùot pasulsèt (відпочити); visómi marčiómi po skėpta’ nupirko «усім невісткам купив по хустці»; kárvėmi kunódu· diòjam; vis èmi žmonėmi atlaidė; nupirkâu akimikàplu «купив краплі для очей»; pi ẽme nàmi davàu.

Такі самі закінчення мають і форми орудного відмінка множини багатьох (переважно жіночого роду) іменників, наприклад: visa reikėj rankomi dirpt; sa penkomi mergomi aimù namop; ilgomi dalgėmi pjaunam; ragù savomi akimi; dantìmi krimta; iš-kirzdinėja (дерева) sa visomi šaknìmi; aimù sa savomi dukterimi; рідше sa mergòmi, šakòmi²⁸.

²³ J. Senkus, Pzanavykio kapsų tarmė, філол. наук. канд. дисертація, машинопис, рукописний відділ бібліотеки Вільнюського державного університету ім. В. Капсукаса, Вільнюс, 1955, с. 64; J. Otręb ski, Gr., т. I, с. 175.

²⁴ Žr. J. Gerullis ir Chr. Stang’as, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, Kaunas, 1933, p. 11.

²⁵ Про довше збереження носових голосних у корені слова та циркумфлексних голосних у кінці слова, особливо ą, ę, свідчать і давні писемні пам’ятки; див. A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, Göttingen, 1877, с. 30; J. Palionis, Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius, 1967, с. 99–103.

²⁶ Див. J. Senkus, LKK, т. 3, с. 146–147.

²⁷ Пор. J. Endzelīns, Gr., с. 470–471; Z. Zinkevičius, IBIB, с. 43.

²⁸ Акцентуація форм незрозуміла. Тому розрізнення форм давального відмінка множини mergòmi та орудного відмінка множини mergòmi (частіше mergo-mi) є радше формальним.

167

Формально форми давального й орудного відмінків множини відрізняються інтонацією або місцем наголосу, проте по суті ці обидва відмінки все ж мають одне узагальнене закінчення. З огляду на інші говірки, у яких переважно вживається однакова форма дав. і ор. відмінків множини, слід вважати, що спочатку її узагальнено для i- та приголосної основ²⁹, а лише згодом — для основ на -(i)o, ė та інших³⁰.

Закінчення -mi давального й орудного відмінків множини, ймовірно, узагальнено для обох цих відмінків не дуже давно, оскільки зрідка ще трапляються форми давального відмінка множини без -i, наприклад: dúok z a·sim avižų; adúok jẽm; jům pasakáu.

§ 102. Інессив множини всіх іменників має закінчення -sa, наприклад: krūmúsa, nasrúosa; bóbosa, pū́kosa, draugė́sa, upė́sa; krúti sa; baltúsa, drobinė́sa, trijósa, júosa, ma-nosa, tosa. Таке саме закінчення інесива множини широко трапляється в південних дзуцьких говірках — як на території Литовської РСР (приблизно до лінії Лаздіяй — Варена — Шальчинінкеляй³¹), так і в сусідніх литовськомовних місцевостях Білоруської РСР (Гродненський, Родунський³², Вороновський, Ів’євський р-ни) та ін.

Існує думка, що кінцевий голосний a у формах орудного відмінка множини виник унаслідок депалаталізації приголосного s³³, однак найімовірніше, він походить від форм ілатива, пор. laukúosna, savósna³⁴.

Основи

§ 103. У Зієтельській говірці, як і в літературній мові, є шість основних іменникових основ: (i)a, (i)o, ė, i, (i)u і приголосна. Не всі основи однаково сильні й добре збережені. Найсильніші — основи на (i)a, (i)o та ė. Решта — основи на i, (i)u і приголосну — слабші: багато їхніх форм витісняють відповідні форми основ на (i)a-, (i)o- або ė; наприклад, множину основи на (i)u майже цілковито витіснила множина основи на ia: su·nai, su·nami, pãčėis. Більшість іменників жіночого роду i- та приголосної основ перейшла до основи на ė (duktẽ || duktẽrė, móterė, žãsė «гуска», živẽ «риба») або, рідше, — до основи на (i)o (ãkšės || ãkštės), а іменники чоловічого роду — до основи на (i)a (dañtas || dañ-čis, dañtei, šunei), рідше — до основи на ė (dañtės, šunės).

Трапляються й протилежні випадки: наприклад, деякі іменники основи на (i)a або i в окремих відмінках отримують закінчення основи на (i)u, наприклад: оруд. одн. kelúm, ugnúm, клич. brólau, dievìliau.

Інші поодинокі випадки змішування основ зазначено після парадигм.

Зворотних іменників у говірці зовсім не зафіксовано.

²⁹ Цю особливість, здається, першим помітив P. Aruma (LMT, p. 68), записуючи тексти Лазунської говірки: «Nur die i-Stämme endigen in beiden Kasus regelmäßig auf -mi».

³⁰ Про походження форманта -mi див. P. Arumaa, Untersuchungen..., p. 50–78; E. Fraenkel, зазнач. праця, т. 2, p. 36; J. Otrębski, Gr., т. 3, p. 84–85.

³¹ Використано дані, зібрані для Атласу литовської мови (відповідно до запитання № 290 «Програми»).

³² О. Брок, описуючи литовську говірку східної частини Родунського р-ну (с. Пуоджяй, Лапотішкіс, Зенюнай), транскрибував закінчення інесива множини як -sę, однак зазначив, що s не пом’якшується; див. O. Broch, NTS, т. 19, (1960), p. 21.

³³ Пор. J. Senkus, MAD, A, т. 1 (1955), p. 150; A. Laigonaitė, Місцеві відмінки в сучасній литовській мові, дисертація кандидата філологічних наук, машинопис, Вільнюс, 1956, p. 15–16.

³⁴ Пор. також Z. Zinkevičius, Литовська діалектологія, p. 239.

168

Наголошення

§ 104. Діалектний іменник має й чимало власних особливостей наголошення. Люди, які призабули діалект, у багатьох випадках уже не відчувають системи наголошення слів і порівняно часто плутають місце наголосу. Найчастіше плутають місце наголосу в орудному відмінку однини, називному й родовому відмінках множини та знахідному відмінку множини іменників. Напр., форми цих відмінків іменників I і III акцентних парадигм часто мають перенесений на закінчення наголос, пор.: одн. ор. árklu || arklù, brólu || bro·lù, láužu || laužù, pù·du || pu·dù, súnu || su·nù; agù·nai || agù·naí, gálvai || galvái, márškai || marškái;

дв. наз. – знах. du brólu || bro·lù, sú·nu || su·nù; dvi bóbi || bobi, rišti || ri·šti «прутики», stráisti || straisti «мішечків»;

мн. знах. árklus || arklùs, brólus || bro·lùs, dárbus || darbùs, súnus || su·nùs; dróbes drobès, || gálvas || galvàs.

Здається, закінчення цих форм почали наголошувати здебільшого під впливом відповідних відмінкових форм іменників II і IV акцентних парадигм. Хоч наголос і переноситься, проте різниця між іменниками з різним наголошенням усе ж не зникла, оскільки зберігається давніша інтонація кореня слова, яка, за винятком окремих випадків, у більшості іменників така сама, як у литовській літературній мові. Певне значення для коливання місця наголосу має й акцентна парадигма іменника. Слова третьої акцентної парадигми частіше мають наголос на закінченні згаданих відмінкових форм, а першої — на корені.

Окремі форми іменників II і IV акцентних парадигм вимовляються також із відтягнутим наголосом. Наголос найчастіше відтягується з короткого закінчення на довгий корінь, напр.: одн. ор. gaĩdu, rė̃tu, ver̃šu, žõdu, мн. знах. gaĩdus, blĩnus, žõdus, pĩrkas, vir̃šas. Проте це явище трапляється значно рідше, ніж згадане перенесення наголосу на закінчення.

Подвійне наголошення трапляється й в інших відмінках. Порівняно часто подвійно наголошується називний відмінок однини іменників ia-основи із закінченням -ys або -is: форми із наголошеним закінченням (arklìs, gi·lìs, glėbìs, šulnìs) нерідко наголошуються на корені (árklis, gilis, glėbis, šulnis), а у формах із кореневим наголосом (aṅ(k)slis, žõdis) іноді наголошується закінчення (an(k)slìs, žodìs).

У деяких іменників подвійно наголошується частіше ілатив однини (krúman || kru·màn, pádān || padàn, rátan || ratàn, ski·etàn || ski·e·tan, sódan || sodàn), в інших — форми інесива або ілатива множини (daiktuosa || dãiktuosa, daiktu·sna || dãiktu·sna, lovu·sà || lóvu·sa), у третіх — адесив однини, пор. § 106 та ін.

Є й інші особливості наголошення окремих іменників або їхніх форм. Їх зазначено в примітках після парадигм.

Відмінювання

(i)a основа

§ 105.

Однина

V. brólis, par̃šas, bérnas, kẽlas, gaidìs || gaid̃is K. brólo, par̃šo, bérno, kẽlo, gaid̃o || gaidžo N. brólu, par̃šu, bérnu, kẽlu, gaid̃u || gaidžu G. brólį, par̃šą, bérną, kẽlą, gaidì· Įn. brólių³⁵, par̃šu, bérnu, kelùm || kelù, gaidù || gaidžù

³⁵Форми, подані в парадигмах і тексті з двома наголосами, свідчать про те, що наголос може падати як на корінь, так і на закінчення.

169

In. вітрі, ситі, речі, дорозі: ramti «у палиці» Il. вітром, ситом, речом, дорогою, ramtiņ Ad. брати, поросі, діти, півні, gaidʿep || gaidžʿep Al. панове, gaidóp || gaidžóp Š. брат(е) || брате, пане, дитино, зелений

Двоїна

V.-G. два брати, два поросяти, двоє дітей, два півні || gaidžʿù

Множина

Н. brólei, paršai, bernai, gaidēi || gaidžai Р. brólu, paršu, bernu, gaidū || gaidžū Д. brólamī, paršamī, bernāmī, gaidāmī || gaidžāmī Зн. brólūs, paršūs, bérnūs, gaidūs || gaidžūs Ор. bróleis, paršais, bernais, gaidēis || gaidžais Місц. žirnʿosa, pónuʿs(a), dáiktuʿosa, gaiduʿsa || gaidžuʿsa Іл. žirnʿosna, páituʿsna, dáiktuʿsna, švečiʿsna Кл. brólei, bernai

Примітки. § 106. 1. У іменників a-основи в закінченні називного відмінка однини часом випадає рухоме a, наприклад: vaiks, частіше vaikas, dėus, частіше dėvas, пор. nechói dėz gina «нехай Бог оберігає». Іменники ia-основи такого типу, як artójas, kráujas, vėjas, у називному відмінку однини після приголосного j нерідко мають закінчення -is: artójis, kráujis, vėjis. 2. Місцевий внутрішній однини іменників ia-основи скорочений, наприклад: kaisni «у шматку», kráuji || kráuji, kuʿgi, lopši, lovi, ramti, rēti, sámiti, vėjį. Слово kėlas має форму місцевого внутрішнього однини на a-основу kelė, пор. daiktė, kraštė. 3. Іменники ia-основи, які в називному відмінку однини закінчуються на -ias, в ілативі однини мають закінчення -ian (< -iana) (kelan «у дорогу, у подорож», medžan), а всі решта — закінчення -in (< -ina) (lovin, ramtiņ, sámtin, vėjin). 4. Закінчення адесиву однини двояке: -iep або -ip. Закінчення -iep частіше буває під наголосом, наприклад: arklīep, diēvīep, gaidīep, || gaidžīep, lietuvīep, veršīep, Žukīep, žvirblīep, а без наголосу — -ip: árklip, Adólip, Adómip, bernūkìp, Bóhusip, brólip, Burókip, dedžūkìp «у дядька», jáučip, diēvip, gaidip || gaidžip, Jōnip, kiškìp, paršip, pónip, veršip, virip || virīskip. Однак поряд кажуть також: gaidip, paršip, veršip або Rōmakiep, virīškiep, žvirblīep. Часом уживається й займенникове закінчення адесиву однини, наприклад: Žukelčikim sàdegė tvártas, пор. manim, muʿsim. 5. В алативі однини двоскладових іменників зазвичай наголошується закінчення -op (Gaidžóp aišū «піду до Гайдіса»; aimū Žukóp), а в багатоскладових — по-різному: і закінчення, і основу (Gaide lóp nubėk; nuvājom Macūkóp || Mačūk op; Michailūk op || Michailukóp tadaik bėgu «тоді біжу до Михайлука (прізвисько)». 6. Закінчення кличного відмінка однини іменників двоскладової a-основи — -e. Такий кличний найчастіше наголошується на корені, наприклад: kab táu, bérne, dūgno nebūt «щоб ти, хлопче, провалився крізь землю»; diēve, dovánok táu; atai̇kit šēi, pône; vaike, krūpa inkáisk «дитино, трохи перекуси». Однак часом наголос буває і на закінченні-

170

— наприклад: o kab, vaike, stalavojates «о як, дитино, харчуєтеся»? dievė mano miltikas «Боже мій любий».

Кличний відмінок багатоскладових іменників (із суфіксами -ukas, -utas) здебільшого без закінчення, наприклад: kiškut nabagut (л. д.); aimà, brolùk; Vosi'lùk, palàuk; vaikùt, àik šen.

У деяких іменників ia-основи кличний відмінок однини має закінчення iu-основи, наприклад: tep bùstasi, brólau «так ведеться (так складається життя), брате»; dièvulau tu mùnas; tai vòl, ponėlau, kàp.

У говірці нерідко замість кличного вживається й називний відмінок, а саме: ak, mùnas tu katinùkas; ar nu'naik, pònas, aisi kanà «чи сьогодні, пане, підеш кудись»? nacàlnì'kas (начальнику), padarik mùn tep; àch, vaikùtas tu miltikas.

7. Поряд зі звичайним закінченням орудного відмінка множини -(i)ais зрідка (можливо, за зразком слов’янського орудного відмінка, частково також за формами іменників жіночого роду) трапляються форми цього відмінка з -(i)ami, наприклад: jàučami tadaik arè «тоді орали волами»; pìrṧtami intardė «подряпав пальцями»; ùspilė skatikami; sa švèčami prabit; o anà būma sa tomi vilkùtami «а вона буває з тими вовченятами».

8. Місцевий внутрішній множини нерідко буває скороченим, наприклад: daržùos, kampùos, laukùos, marškiniùos, naginiùos «у постолах», pònùos, rugùos. Часом повні форми вимовляються з відтягнутим наголосом, наприклад: didesnìù-sa vaikùosa.

9. Ілатив множини зрідка має наголошений постпозиційний елемент, наприклад: nas(t)ruosna, Žirmonuosna «до Жирмунаса». Одного разу почуто форму із закінченням -uosan: šìena stogùosan sakràudinėja «сіно складають у стоги».

Адесив і алатив іменників у множині вже не вживаються.

10. Кличний відмінок множини трапляється рідко. Він збігається з називним множини, наприклад: kab jùmi, pònai, visa gerai būtù'p «щоб вам, панове, все було добре»; àch, brólei mani; kanà jūs, vìrai, aimat «куди ви, чоловіки, йдете».

§ 107. У Зетелоській говірці до a-основи належить ще слово mėnas «місяць», до ia-основи — tulžis і vōris «повітря». Замість слів a-основи ažaras, vìras часом можуть уживатися також ažaris, viris, род. в. одн. ažari', viri'.

2. Поряд із формами ia-основи з африкатами (gaidžo, gaidžù, gaidžei, ramčo, rėčo, žodžo) уживаються й форми без африкат (gaido, gaidù, gaidei, ramio, rėto, žōdo). Найімовірніше, вони виникли за аналогією до інших форм тієї самої парадигми, що не мають африкат (gaidìs, ramìtis, gaidì', ramì', ramti', rėti', ramtiñ, rėtiñ). Те саме стосується й рідшого зворотного явища, наприклад: gaidžis, darčis, žōdžis, danči', žōdži', žōdžin.

3. До IV наголосового типу належать lāpas, ku'gīs, tulžīs, žaltīs, rāžnas «держак мітли».

основа на (i)o

§ 108.

Однина

V. bōba «дружина, жінка», momà «мама», galvà, gìrà, martì || marcà

К. bōbos, momōs, galvōs, gìros, marcōs

Н. bōbai, mōmai, gálvai, gìrai, marcèi

Р. bōbà, momà', galvà', gìrà', marcà'

Ін. bōbai, momái, galvái, gìrāi, marcāi

Ін. strāistoi, galvōi, gìroi

Іл. strāiston, galvōn, gìrōn,

171

Див. bóbaip, mōmaip, marčeip

Al. Katri·nõs(p)³⁶

Пор. bóba, mōma, tētà || tẽt

Двоїна

V.-G. дві бо́бі, дві мо̄мі, дві га́лві, дві марті.

Множина

V. bóbos, mōmos, gálvos, gìros, marčos

K. bóbuˈ, mōmuˈ, galvũ, gìruˈ, marčũ

Н. бо́бомі, mōmomi, галво́мі, гі̀ромі, марчо̃мі

Р. бо́бас, мома̀с, га́лвас, gìrãs, марча̀с

Одн. bóbomi, mōmomi, galvōmi, marčõmi

Одн. bóbosa, galvosà, gìrosa, marčosà

Il. bóbosna, galvósna, gìrosna

Š. bóbos, mẽrgos

Примітки. § 109. 1. Форми однини давального відмінка найчастіше мають наголос на корені, наприклад: bóbai, pažei, tėtai. Однак іноді трапляються форми цього відмінка з наголошеним закінченням, яке найчастіше має циркумфлекс, наприклад: Katri·nai треба dapadēt «Катерині треба допомогти»; marčẽi pasakāi tiktàik viẽnai «сказав лише одній невістці»; kāmgi t a i mergãi reĩka; dūˈsi pačẽi krūpa «даси дружині трохи»; padēk savaĩ tetai kumōdni·kaˈ kāst «допоможи своїй тітці згрібати картоплиння». Одного разу записано форму однини давального відмінка і з наголошеним акутовим закінченням: pasakik tāi mergãi. Можливо, ці форми є залишками іменників із давнім кінцевим наголосом (ок-ситонів).

2. Наголошене закінчення орудного відмінка однини -(i)ai завжди має лише акут, наприклад: galvãi, gīrãi, mergãi, pirkãi. Навіть у ненаголошеному закінченні дифтонга -ai (kōjai, karvìkai) перший компонент виразніший, ніж перший компонент такого самого дифтонга в закінченні однини давального відмінка (mōmai, pirkèi).

3. Місцевий відмінок однини скорочений, наприклад: galvōi, márškoje, «у ковдрі», pirkōi, Vilnoi «у Вільнюсі». Можливо, e тут відпало нещодавно, оскільки E. Volteris поряд із giroi ще записує pirkioje³⁷.

4. Закінчення адесива однини для основ на o — -aip, для основ на io — -iaip (вимовляється -eip), наприклад: avìkaip, bóbaip, mergáip, mōmaip, Juzžfaip, Katerìnaip, Šẽnkaip, Víktaip. Наголошене закінчення адесива однини найчастіше має циркумфлексну інтонацію, наприклад: marčẽip, mergãip, momãip, pačẽip, vištãip, Kaškaip, Katri·naip. Форми адесива однини з акутовою інтонацією рідкісні: marčāip, momāip.

5. В аліативі іменників у говірці зафіксовано лише кілька прикладів: Katri-nōs (< Katri·nōsp) і форма жіночого роду з чоловічим закінченням аліатива однини Lenkōp nu-vejàu (Lenkā — прізвище із села Zasečiai).

6. Поряд із формами кличного відмінка однини із закінченням -a (aik tu, bóba, nug manē «іди ти, бабо, від мене»; mōma, dūˈk pienuko; būk šviekā, tēt a || tẽta «будь здорова, тітко»), зрідка трапляються й скорочені форми, наприклад: tẽt, aik šōn.

³⁶ Цю форму аліатива взято з праці P. Arumas, див. P. Arumaa, LMT, с. 70.

³⁷ Див. E. Wolter, MLLG, т. 4, с. 169, 172.

172

§ 110. 1. Слова основи на io marti, pati, імовірно через вирівнювання парадигми, у називному відмінку однини іноді вимовляються як marčà, pačà. До цієї основи належить і давніша форма назви міста Vilnius Vilna. До основи на o належать: grucà «гречана каша», plėvà «плівка», žirkłos, žvirzdos «піски».

2. На відміну від у першому наголосовому типі наголошуються такі діалектні слова: до II та IV наголосових типів можуть належати: kapà, rankà, vištà, mergà, plėvà, apačà, vir(k)ščà. До II наголосового типу належать похідні із суфіксом -yčia (bažnyčà, sprageli·čà, teli·čà); до III наголосового типу — із суфіксом -iena (aviž·nà, žirni·nà). До IV наголосового типу належать: ši·và «шея», pirkà.

ė-основа

§ 111. Іменники ė-основи відмінюються так:

Однина

Наз. karvė, bitė, gerklė, draugė «сім'я», pelė; Р. karvės, bitės, gerklės, draugės, pelės; Дав. karvei, bitei, g’rklai, draugei, pelai; Зн. karvę, bitę, gerklą, draugę, pėlą; Ор. karvai, bitai, gerklai, draugai, pelai; Ор. upė, gerklė, draugė; Місц. upen, gerklėn, draugėn; Ад. karveip, biteip, kãteip || kateip; Кл. karve, momūte, kãte

Двоїна

Наз.-Зн. dvi karvi, dvi biti, dvi draugi, dvi pelbi

Множина

Наз. karvės, bitės, gerklės, draugės, pėlės; Р. karvių, bitių, gerklių, draugių, pelų; Дав. karvėmi, bitėmi, gerklėmi, draugėmi; Зн. karvės, bitės, gerklas, draugės, pelàs; Ор. karvėmi, bitėmi, gerklėmi, draugėmi; Ор. karvėsa, bitėsa, gerklesà, draugėsà; Місц. karvėsna, bitėsna, draugėsna; Кл. karvės, kãtės

Примітки. § 112. 1. Поряд зі звичайними формами давального відмінка однини ė-основи з наголошеним коренем (karvei, kaũlai, kãtei, põnei, bitei, paūstei) іноді трапляються поодинокі форми з наголошеним закінченням. Наголошене закінчення мають лише слова з коротким або циркумфлексним коренем, наприклад: bitei, katei, kaulai, paūstei.

2. Щодо закінчення -ėi в орудному відмінку однини та зрідка вживаного -e див. § 100.

3. Місцевий відмінок однини скорочений: draugėi, pūšėi, ūpėi³⁸.

4. Адесив однини найчастіше має наголос на корені: Burok’ė neip zladjei bit «у Бурокене були злодії»; vėnas sunūs bit Kãseip «Касе мав одного сина»; mergiteip gražūs plāukai. Наголошене закінчення рідкісне: kateip nagai ilgi; poneip li-

³⁸ Е. Вольтеріс (MLLG, т. 4, с. 172) наводить також upeja (sagāwo Alēna upeja).

173

kaũ. Злитий голосний у закінченні -ep (< -iep < -eip, можливо, як і у слові viˈkãũ || vĩkãũ || vekãũ «швидше») чути у слові mergĩep.

Форм аліатива однини й множини не зафіксовано.

5. Кличні відмінки однини й множини дуже рідкісні.

§ 113. У парадигмі основи на ē голосні кінцевої частини основи ē, e, æ та дифтонг ei у формах давального відмінка однини, знахідного відмінка однини й множини та кличного відмінка однини після твердих приголосних l, r, š перейшли в e, a, ą, ai, наприклад: gruˈšė, grūša, gruˈšas, kãulė, kãulai, kãula, kãulas; žãgrė, žãgra, žãgràs; mergẽla, vuˈgẽla. Отже, закінчення цих відмінків фактично збігаються із закінченнями відповідних відмінків основи на o, див. § 108. Через це за аналогією до основи на o іноді переходять також форми родового відмінка однини й називного відмінка множини, наприклад: gruˈšos, grūšos, šaũlos, skiˈlos, skìlos, žìrklos.

§ 114. 1. У діалекті до основи на ē належать такі слова: bãlė «бруд, калюжа», blusė «блоха», gisle «жила», dal̃gė, kãrtė «жердина», kùlsė «терлиця», mãrės, рідше mãros, pẽntė «п’ята», pãuštė, põnė || ponẽ «пані». Слово з подвійною основою — sėklė || sėkla. До основи на ē схильний переходити й іменник kõjēs, kõjėmi;

2. За II і IV акцентними парадигмами наголошуються такі слова: bitė || bitẽ, dal̃gė || dalgẽ, klešnė || klešnẽ «штанина», mùsė || musẽ, põnė || ponẽ, pusė || pusẽ, virvė || virvẽ, verpstė, рідше verpstẽ.

До IV акцентної парадигми належать такі слова: meñtė «лезо серпа», rumbė «нитка, край», skuˈlė «нарив, виразка», tiˈsė «правий бік», žvaizdė.

i-основа

§ 115. Більшість іменників з основою на i належать до жіночого роду. До чоловічого роду належать лише ãnglis, dañtis, diˈveris, gelãžis, žveris (частіше žvẽris), ùgnis (замість нього тепер частіше вживають також іменник чоловічого роду šìltis).

Однина

Наз. klõnis, širdìs, dañtis, akìs

Род. klõniės, širdìes, dañto || dañčio, akiẽs || akẽs

Дав. klõnei, širdei (присв. širdi), dañtũ || dañčiu, ãkei

Зн. klõniˈ, širdiˈ, dañtiˈ, ãkiˈ

Ін. klõnei, širdẽi, dañtũ || dañčiu, akẽi

Ін. klõniˈ, širdiˈ, dañtiˈ, ãkiˈ

Ілл. klõnin, širdin, dañtin, akĩn

Ад. žvẽrip, žìveip, žãsēip

Двоїна

О. В. двома серцями, двома зубами, двома очима, двома гусьми

Множина

Р. долин, сердець || сердець, зубів || зубів, очей

К. долинам, серцям, зубам || зубцям, очам

О. серцем, зубом || зубом, оком || оком

Р. klõnis, širdis, dañtũs || dañtis, akìs || akẽs

Ор. klõnimi, širdimi, dañtẽis || dañtimi, akimi

Ор. klõniˈsa, kruˈtiˈsa, dañtiˈsa, akiˈsa

Місц. klõniˈsna, kruˈtiˈsna, dañtiˈsna, akiˈsna

174

Pastabos. § 116. 1. Daugelis i-kamienių daiktavardžių greta vns. vardininko galūnės -is gali turėti ir -ė, pvz.: nósis || nosė, karštis || karštė „nauda“, pažastis || pažastė, širdis || širdė, verpstis || verpstė || verpštė, za’sis || zašė || za’sė, žuvis, dažniau žvė || žvė.

2. Родовий відмінок однини жіночого роду також нерідко має паралельну форму на ė-основу, наприклад: з ausės pakėlė «підняв за вухо»; nėr karštės «немає користі», an naktės atȧi «прийшов уночі»; an kloniės gano «пасе в долині». Родовий відмінок однини чоловічого роду перейшов до ia-основи: añglo, dañto, žvėro.

3. Замість давнього закінчення орудного відмінка однини іменників жіночого роду на i-основу -imi тепер узагальнено закінчення ė-основи -ei: nósėi, živéi (про нього див. § 100), а замість закінчення орудного відмінка чоловічого роду — закінчення ia-основи -(i)u: añglų, gãlažu, žvėru. Закінчення, що походять від io- та iu-основ, трапляються лише в прислівникових формах, наприклад: nakčà (частіше nakčėi) kab ima lót; kad ãnas ugnũm (< ugnim?) nepažnótų «щоб він зовсім не впізнав».

4. Однина місцевого внутрішнього відмінка скоротилася: ausī, nósī, širdī. Закінчення присвійного відмінка однини жіночого роду таке саме, як і в ė-основи: žãseip, živeip, а закінчення чоловічого роду -ip збіглося із закінченням приголосної та ненаголошеної (i)a-основи: díʽverip, žvėrip.

5. Іменники жіночого роду і-основи в множині майже повністю перейшли до основи на ė: ãkės, ãšės, ãusės, šãknės, zãses. Форми називного відмінка чоловічого роду з основою на ė рідкісні, наприклад: dañtės, dùrės, širdės. Частіша форма називного відмінка множини чоловічого роду має закінчення -ei ~ -iai, наприклад: anglei, dañtei, gelãžei, žvėrei (але також: gãlaži’s, zvėri’s). Із давнім закінченням приголосної основи -es записано лише кілька форм називного відмінка множини: dañtes, dùres, širdes.

6. Родовый відмінок множини має закінчення -(i)ų, наприклад: akų, ausų, dañtų || dañčių, kruʽtų, naktų, nósų, petų || pecų, pirčių, zaʽsų || žãstų, živų. Вирізняються лише два слова: dùrų і žvėrų.

7. Закінчення знахідного відмінка множини має два варіанти: -is (akis, ašis, ausis, dañtis, naktis, žuvis) і -es — ašės, šaknės, živės || živės, zaʽsės.

8. Із скороченим закінченням множинного інесиву записано лише один приклад: anà tũri dañtis nėka «вона щось має в зубах». Іноді трапляються також форми з основою на ė, наприклад: dùrėsa.

9. Дв. мн. ілатив поряд із формами із закінченням -i·sna дещо рідше має також форми з -ėsna: pažùrėk abejòs akísna; šmertis nėžùri dañtísna «смерть не дивиться на зуби»; mẽtė dùrísna || dùrĭėsna, živėsna. Наголос падає здебільшого на передостанній склад, хоча іноді кажуть і: kõ žùri dañti·snà.

§ 117. 1. Як бачимо, i-основа значно занепала: одні слова вже цілком перейшли до інших основ (див. § 114), в інших переходять лише окремі форми, наприклад: форми аж трьох основ має слово dañtis || dañčės, іноді dañtas, пор.: одн. род. dañčo || dañti·s; мн. наз. dañtėi || dañtės, мн. дав. dañtimi || dañtėmi || dañtãmi || dañčėmi. Форм, що походять від io-основи, мало, наприклад: одн. оруд. nakčà, мн. наз. ãkščos, мн. дав. ašómi, мн. оруд. nakčómi, частіше naktimi.

2. Варто відзначити численну парадигму іменника žmonės, що має форми i-основи та приголосної основи, наприклад: мн. наз. žmonės || žmon'ės, рідше žmonės || žmoni·s (|| žmogai, пор. § 119₈), род. žmonų, дав. žmonėmi || žmonimi || žmonãmi, знах. žmonis, рідше žmones, оруд. žmonėmi, рідше žmonimi, žmonėis, оруд. žmoni·sà || žmonėsa, ілат. žmonisna || žmoni’ėsna.

175

Було б важко повірити, що форми зникаючих основ на i та приголосний у цій парадигмі є новими. Найімовірніше, вони збереглися ще з того часу, коли людина була іменником із приголосною основою; пор. форму людини в лазунському діалекті.

3. Слово dùrės має кореневий наголос. Подвійне наголошення має лише форма д. в. інесива та ілативу: dùrėsa || dùri·sà, dùrėsna || dùrisna.

IV наголосу має švirtis (це слово було почуте лише від одного старого).

У множинних формах слова za·sis наголос переважно припадає на закінчення, проте кажуть також zàšų, zàšimi, zàšėsna; пор. зрідка вживану форму однини називного відмінка žàsę.

(i)u-основа

§ 118. Іменників на u-основу в зетелоському діалекті дуже мало. До того ж більшість із них уживається лише в однині, наприклад: alùs, dangùs, li·tùs, medùs, pãekus, vidùs, cùkrus. Іменників на iu-основу дещо більше: bõčus, kãpčius, lãjus, pãčus, saldė·nus, švìlus, ru·kõčius та ін.

Однина Н. pãekus, su·nùs, viršùs, bõčus || bõčis Р. pãekaus, su·nãus, viršãus, bõčo Д. pãeku, sùnu, bõču Зн. pãeku·, sùnu·, viršù·, bõčù· || bõči· Ор. pãeku, sùnu, viršù, medùm bõčù М. dangù·i, viršù·i || viršù·i Напр. dangùn, viršùn Ад. sùnip || su·nìp, bõčip || bõčup Алат. Mikalõjop К. su·nãu bõčau Двоїна Н.–Зн. du turgù, sùnù, viršù, žmogù, bõčù Множина Н. turgai, su·nãi || sùnù·s, viršai, bõčei Р. turgù, su·nù, viršù, bõčù· Д. turgãmi, su·nãmi || su·nùmi, viršãmi, bõčãmi Зн. turgùs, sùnùs, viršùs, bõčãs Ор. turgais, su·nais, viršais, bõčéis М. turgù·sà, su·nù·s || su·nu·sà, bõčù·sa М. turgù·sna, su·nù·sna, bõčù·sna

Примітки. § 119. 1. Закінчення називного відмінка однини багатьох іменників на iu-основу має два варіанти: -ius і -is, наприклад: bõčus, dĩšlus || dĩšlus, pãčus, ru·kõčius, saldė·nus, švìlus, užančius «груднина» і поряд pãčis, ru·kõčis, užančis. Трапляються також слова на u-основу, що перейшли до i a-основи, наприклад: viršas || viršus.

Іменники на iu-основу, у кінці основи яких є приголосні r, š, c, здатні до пом’якшення, іноді мають у називному відмінку однини закінчення u-основи, наприклад: aspadõrus || aspadõris «господар», kermõšus || kermõšis «великий базар», palãčus «палац», plãčius «площа».

176

2. Родовий відмінок однини іменників u-основи поряд із закінченням -aus (ir medaus ir alaus; iš vidaus gražast, kap iš viršaus), має також дещо рідше паралельне закінчення основи на a, наприклад: iš daňgo mětė; an turgo važinėjo Zičtelon, а родовий відмінок однини іменників iu-основи — частіше закінчення ia-основи, наприклад: ir bōčo nebit namė; ir stōja gaidis an kāpčo; važuoja an kermošo Li-dōn, rečiau an ri-tōjaus bus; nug pėčiaus; mārlūs „marlės“.

3. Знахідний відмінок однини іменників iu-основи часто вживається також із закінченнями інших основ, наприклад: sūna' momā ište'sė negiva', bit piē Vilni: «був (жив) біля Вільнюса»; piē pėči' dirbasi.

4. Закінчення орудного відмінка однини -um, наприклад: lig li-tum; kvepėtu medum: sa cukrum трапляється рідко. Ще частіше кажуть: sa cūcru, sa medū; sa bōču ir momāi.

5. Місцевий та ілатив однини також мають по два варіанти закінчень, наприклад: būsta dangūi; būvom turgu; ir vidū ir viršūi karšta biti; āugo dangūn; nuvažiavom Nogardan turgu n; saldė'nūn nekrauna miēlū; viršūn ir apačōn pakeldinėi, а також поряд: medė pristāpino mūsė «муха втопилася в меду», būsta Vilni:; katė pėči' sėdėi; medan inkišāu pirštūs; kunodās kāpčin supilė.

6. Адесив однини зазвичай такий самий, як у основи (i)a, наприклад: klāusa bōčip; pasiklāsks sūnip; su-niep būvom; tām žmōgip arklis prapuōle; žmōgip (|| žmo-giep) valasai, paršip šarei «(людини — волосся, свині — щетина (отже)». Старі форми (i)u-основ трапляються лише як залишки. Імовірно, таку форму маємо в прикладі, записаному П. Халецькене з Пагіре: vienam bōčup bit keturi su-nai. Закінчення адесива однини u-основи вжито з іменником основи a pōnas: riudenip kunodās mōteres pōnup dirbo «восени жінки копали картоплю в пана». Варто згадати також закінчення аліатива однини ia-основи, ужите з формою iu-основи у значенні адесива однини: Mikalōjop būvot? «чи були у Миколая?»

7. Множина іменників (i)u-основ майже повністю перейшла до основи (i)a (пор. парадигму). Зафіксовано лише поодинокі старі форми (i)u-основ, наприклад: називний множини mūsų bōčis ir jo bōčis biti rodni brōlei, jau didžūko sūnūs; давальний множини bōčis su-nūmi (|| su-numi) pārdavdinėi (ūki).

8. У іменника žmogus (— рідко žmogūs⁳⁹) називний—знахідний двоїни — du žmōgū, називний множини žmōgai (|| žmōnės || žmōnes || žmōni·s, див. § 117₂), родовий множини žmōgū, давальний множини žmōgāmi, знахідний множини žmōgūs, орудний множини žmōgais, місцевий множини žmōgūos || žmōgūsa, ілатив множини žmōgūosna.

120. 1. Хоча (i)u-основа в говірці дуже нечисленна, окремі її відмінкові форми, однак, відносно численні й проникають навіть до інших основ, наприклад: орудний однини aik keliūm; kad ānas ugūnūm; кличний однини artōjau, brōliau, dievuliau ponēliau. У парадигмах окремих іменників форми (i)u-основи трапляються також у деяких інших відмінках, наприклад: називний однини ana kėpina, kap šilūs «вона пече, як вогонь»; vasarōjus (частіше vasarōjas, -ōjis); родовий однини pirko medžāus an visōs pirķōs «купили деревини (матеріалу) на всю лазню»; an ri-tōjaus (частіше ri-tōjo); šiltāus nebit «вогню, тепла, світла не було»; vasarōjaus; орудний однини medžūi kirmėlės «у дереві черви»; šiltūi dėga.

2. Множина слова žmogus належить до четвертого типу наголошення, а однина — різна: в орудному відмінку та адесиві однини наголос найчастіше на корені, інтонація нечітка: žmogū, žmogų, žmogip,

³⁹ Форма žmogūs дещо частіше трапляється з прикметниками u-основи, наприклад: brangūs, gražūs skupūs žmogūs.

12. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai

177

Рідше — žmogų, žmogip || žmogieᵖ. Найчастіше наголос у корені мають усі форми слова bōči(u)s.

До четвертої акцентної парадигми належить lìtus. Однина слова tùrgus належить до другої акцентної парадигми, а множина — до четвертої.

Приголосний тип основи

§ 121. У говірці є кілька іменників із приголосним (n- і r-) типом основи. Майже всі іменники з n-основою чоловічого роду, наприклад: akmūo, pi̇emūo, rudūo, šūo, tešmūo, vandūo. Однак rudūo || rudenė і vandūo, імовірно, під впливом відповідних слів слов’янських мов нерідко переходять до жіночого роду, наприклад: ilgą rudūo || rudenė, an rudenės, lig r ū denei; tokà vandūo bit, nàvet kárvė negėrė «така (брудна) вода була, навіть корова не пила». До жіночого роду належить також іменник із n-основою sėmenos || sėmenės, який перейшов до основ на o та ē.

Іменники з приголосною r-основою — duktē (рідше dukterė), mòtērē (поряд із mòteriškis), sestrō — жіночого роду. Слово чоловічого роду тієї самої основи di̇e’veris || di̇everis (рідк. di̇everis) майже повністю перейшло до основ на ia. До основ на a перейшло слово з s-основою mė́nas «місяць».

§ 122. Парадигма відмінювання іменників із n- та r-основою:

Однина

V. šūo || šuva || šūnis, pi̇emūo, sesūo || seserė K. šunìes || šūno pi̇emenio, seserės N. šuniu || prig šūni, pi̇emeni, sēserei, рідк. seserei G. šuni, pi̇emeni, sēseri Įn. šūnū, pi̇emenū, sēserā In. vandenì Il. šunìņ pi̇emenìņ Ad. šūnip || šūnieᵖ⁴⁰, pi̇emenip || pi̇emenieᵖ, sēserēip, рідк. seserēip Двоїна V.G. du šunū, du pi̇emenū, dvi sēseri Множина V. šūnes || šūnes || šūnei, pi̇emenai || pi̇menei, sēserēs || sēseres K. šūnū, рідк. šunū pi̇menū || pi̇menū, seserū N. šūnimi || šunāmi, pi̇menāmi, sēserēmi || sēserimi G. šūnis || šūnūs, pi̇menūs, sēseres || sēseris Įn. šūnimi || šūneis, pi̇menais || pi̇menāmì || pi̇menāmi, sēserēmi || sēserimi In. šun’isā || šunūos(a), pi̇menūos(a), sēserēsā Il. šunisnā || šuni̇osna, pi̇menūosna || pi̇meniosna, seserēsna

Примітки. § 123. У говірці лише небагато відмінків зберегли давні закінчення приголосного типу основи, наприклад: одн. наз. šūo, sesūo, tešmūo; мн. род. akmenū, dukterū, obelū, pi̇emenū, šunū, seserū; із прийменниками чол. р. одн. дав. lig rudenì; prig šūni;

⁴⁰ Ця форма взята з праці Chr. Stang (NTS, т. 18, с. 186–187).

178

Час від часу трапляються форма родового відмінка однини та називного множини seserės dukte; tris seseres; šūnes jis, do ir visa; jaib tris dukteres bit «вона мала трьох дочок», пор. також форму pėmenes, записану К. Бюгою. Що тут маємо давнє закінчення називного відмінка множини -es, свідчить форма з випадінням короткого -e, напр.: dvi čà dukters, vienà ten.

Закінчення місцевого відмінка однини чоловічого роду -ip, iᵉp збіглося з таким самим закінченням іменників i- та ia-основ: šunip, šunīᵉp, piᵉmenip, rūdenip. Закінчення місцевого відмінка чоловічого роду іноді переноситься на слова жіночого роду, напр.: dukterip (частіше duktereip, sėsereip).

Найбільше давніх закінчень приголосної основи зберігає парадигма слова šūo (пор. форми множини, що збіглися з i-основою: šunimi, šunis, šunimi, šunìsà, šunisna). Незастарілими є також закінчення родового, місцевого та ілативного відмінків однини інших слів n-основи, що збігаються із закінченнями основ ia та i, пор. знах. одн. piᵉmeni; tėšmeni; місц. одн. akmeni, vándini; ілат. одн. akmenin, vandenin. Час від часу трапляється ще й давальний, знахідний та орудний відмінки множини r-основи зі старими закінченнями: dukterimi, sėseris, sėserimi.

Невідомо, чи мають давнє, чи новіше походження форми давального відмінка однини жіночого роду з наголосом на закінченні, напр.: tiktaik seserei tai pasakāu vienai; viresnei seserei savo pasakāu; šunča lapūs (листи) dukterei ir ganà.

Поряд із давнішими формами приголосної основи вже починають уживатися паралельні форми називного відмінка однини, утворені за моделлю i- або ia-основи: akmenis, piᵉmenis, rūdenis, tėšmenis, vándenis, šūnis. Форма šuvà, що трапляється час від часу, має таке саме походження, як і форми західних дзуків sesuvà, ruduvà, šuvà, vanduvà.

Інші відмінки n-основи мають закінчення ia-, рідше a-основи, пор. парадигму.

Паралельні форми жіночого роду однини слова rudùo, як і більшість форм r-основи того самого числа, тепер перейшли до ē-основи, пор. парадигму. Форму ē-основи часто має також називний відмінок множини слова чоловічого роду šuo.

За формою називного відмінка однини ē-основи duktė утворилися коротші паралельні форми ē-основи майже в усіх інших відмінках: род. одн. duktes, дав. одн. duktei, місц. одн. dukteip, оруд. мн. duktešù. За зразком duktė іноді кажуть і sesė: sesė nečhoj atvažūoja «нехай сестра приїде».

§ 124. Іменник приголосної основи vanduo, за винятком називного відмінка однини, у всіх інших відмінках може мати подвійні форми: поряд із vándeno, vándenu тощо вимовляють vándinio, vándiniu, vándini, vándini... ⁴¹ Таке саме явище трапляється і в інших литовських діалектах, а також у старих писемних пам’ятках⁴².

* * *

§ 125. Порівняно з літературною литовською мовою та іншими діалектами, іменник у Зієтельському діалекті має чимало своєрідних рис. Більшість із них виникла внаслідок ізольованості цього діалекту, що тривала багато століть:

Унаслідок такої ізольованості (найближчі литовськомовні місцевості розташовані за понад 80 км на північ від Зієтели) у діалекті збереглися деякі архаїчні риси, напр.: післяйменникові

⁴¹ Слід зазначити, що голосні e та i чергуються також в окремих словотворчих суфіксах іменників Зієтельського діалекту, пор.: ādeta || ādāta: ādita, kãepenės: kãpinės, škãpeta: škãp(i)ta тощо.

⁴² Див. K. Būga. Rinktiniai raštai, т. 3, Vilnius, 1961, с. 369, 375; A. Jonait y tė, LKK, т. 3, с. 107; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, с. 58–59.

12⁺

179

vietininkai (gaidip || gaidiẽp, gaid(ž)óp, kárveip, sãšereip, akiñ, dañtiñ, dañtisna, galvósna, turgũosna), į ir priebalsinio kamieno atskirų linksnių formos (vns. naud. prik dañti, po pažãsti, lig rudenì; vns. kilm. dukterès, seserès; dgs. vard. dũkteres, šines) ir kt.

З іншого боку, ця говірка здавна зазнає впливу навколишніх слов’янських мов (передусім білоруської, меншою мірою польської та російської). Вплив слов’янських мов досить помітний. Він позначається і на словотворенні іменників, і на їхньому відмінюванні. Під впливом цих мов плутають рід деяких слів (dárba, dĩonas, vandũo), поширилося творення власних іменників із пестливим значенням за допомогою суфікса -ikas, з’явилися різні афікси та утворені з ними гібриди (mergìlkos, rùkõčius, sunãučius «синівець» pradėdukas «прадід» тощо.

У говірці є також чимало інших морфологічних особливостей, які не можна пояснити безпосереднім впливом слов’янських мов, однак безсумнівно, що появу багатьох із них зумовила двомовність носіїв говірки. Вони вже мислять білоруською і, коли потрібно заговорити литовською, перекладають свої думки; загалом вони значною мірою призабули традиційну місцеву литовську говірку. Через це виникло безліч різноманітних паралельних форм, варіантів наголошення, словотворення та відмінювання (sãulìna || saulì:na, pelùdė || pelūnė, senìstà || senìstvà; mergãip || mergãip, jáučéis || jáučami, sãserèmi || sėserèmi).

Щоправда, на різноманіття морфологічних форм цієї говірки деякою мірою вплинули також літературна литовська мова та інші литовські говірки. З носіями інших говірок — переважно західними дзуками — зетелішцям доводилося спілкуватися на ринках Лиди, рідше Зетелы, Вільнюса та інших міст; дехто зустрічався з литовцями, що розмовляли іншими говірками, служачи в армії царської Росії або буржуазної Польщі. Декому із зетелішців довелося трохи повчитися літературної литовської мови в литовській школі, що діяла у 1918—1928 рр. у с. Засечі, почути її від литовських інтелігентів, які певний час тут працювали, а також дещо ознайомитися з нею через литовську пресу. Однак вплив літературної мови здебільшого обмежується лексикою та тим, що більшість носіїв говірки краще чи гірше спроможні розуміти літературну мову або людину, яка розмовляє іншою близькою говіркою.

Загалом впадає в око велика бідність цієї литовської говірки. Це відчувають і самі зетелішці. Багато носіїв говірки, які порівняно добре розмовляють литовською, бажаючи висловити складнішу думку, часто вдаються до слов’янських мов. Через це багато суфіксальних і префіксальних похідних вдалося проілюструвати лише одним-двома прикладами. Проте, з іншого боку, у говірці, безперечно, залишилося чимало незаписаного матеріалу, який міг би значно повніше проілюструвати не лише морфологію іменника, а й загалом усю структуру цієї зникаючої унікальної говірки.

ІМЕННИК ЗЕТЕЛЬСЬКОЇ ГОВІРКИ

А. ВИДУГИРИС

Резюме

У статті описано словотвір і словозміну іменників Зетельської говірки — однієї з найцікавіших ізольованих говірок литовської мови на території Білоруської РСР.

У першому розділі розглянуто особливості словотворення іменників у говірці. Встановлено такі словотвірні ти-

180

способи: суфіксальний, префіксальний, флективний і словоскладання. Констатується, що в говірці найширше представлені суфіксальні утворення. Префіксальні утворення (напр.: apinastris || aprimėstis, pakelė || pakelės, pãkulos, pãrdė nė), словоскладання (напр.: an(k)strítas, kĩrvakočis, šiẽmpjovis, vidukiẽmis), а також флективні утворення (напр.: drãugė, švìlus, šìltis) для говірки не характерні.

Під час розгляду похідні іменники, особливо слова суфіксального творення, поділяються на групи за значенням. Із таких груп найбільший інтерес становлять, наприклад: демінутиви із суфіксами -ukas (arkliùkas, piẽniukas), -yka, частіше -bì-ka (karvìka, pãuštìka, sãujika), -utas, -a (kiškùtas, langùtas, mergùtá), -yna (sãulina || sãuli·nà); назви дій та їхніх результатів із суфіксами -imas (arìmas, gẽrimas, ku·lìmas, kvepìmas (пор. kvepėjimas) і ãrimas, gẽrimas, kùlimas), -ymas (bùsti·mas, vãlgi·mas), -ienė (čùz̃rė·nė, žaidė·nė), -ulys (skùadulìs), -yba (dailìba); назви властивостей із суфіксами -umas, частіше -umà (brangùmà, grãžumas, kartùmd), -yba (jaũniba, saldìba), -umyna (gražùmi·na), -ysta (seni·stã), -imas (karštìmas, šlapìmas); назви осіб із суфіксами -iškis, -ė (lãtviškis, -ė, liẽtaviškis, -ė || lietuviškis, -ė), -ainė (brólainė) та ін.

У другому розділі розглядаються зміни іменників говірки за родами, числами й відмінками. Встановлено, що деякі іменники вживаються і в чоловічому, і в жіночому роді (rudù, Víl·nia || Vílnius) або мають інший рід, ніж у літературній мові (dãlgė, tuĩžis).

Окрім однини й множини, іменники в називному та знахідному відмінках мають ще двоїну, яка вживається з числівниками du, dvi, abi, abi: du gražiù bérni nuvažã·; abi dukti pãmetė.

Окрім семи відмінків, таких самих, як у літературній мові, у говірці вживаються також ілатив (одн. gìron; мн. dãritisna), адесив (лише одн. bérnpi, veršẽp, vištãip) та алатив (лише одн. patób, põnpop).

Давальний відмінок однини чоловічого роду завжди вживається без кінцевого -i: gaid(ž)u, kãtinu. У прийменникових конструкціях збереглося давнє закінчення -i давального відмінка однини чоловічого роду, успадковане від іменників з основою на i та на приголосний: po pãžasti, pri gãnti, pri kẽli, lig rùdeni.

Багато іменників жіночого роду в давальному відмінку однини вимовляються з наголосом на закінченні, напр.: katẽi, marcẽi, mergãi, seserẽi.

Форми орудного відмінка однини всіх іменників жіночого роду мають закінчення -aį, -eį: mãrškai, virvẽį, але в деяких висловах або прислівниках трапляються також закінчення -a, -e: pakčã, pãkū·nė.

Форми іменників з основами на (i)o, ė, (i)u в місцевому відмінку однини завжди вимовляються без кінцевого -e: strãistoi, pirḱoi, drãugėi, saldiẽniui, а з основами на ia, i та на приголосний — без -je: kraũji, akmeni.

Усі іменники в давальному відмінку множини мають закінчення -mi: ark-lãmi, galvómi, akìmi, su·nùmi. Іменники з основами на (i)o, ė, i та на приголосний мають те саме закінчення також в орудному відмінку множини: pirkómi, pelėmi, šunìmi.

Форми місцевого відмінка множини більшості іменників закінчуються на -s(a) замість -se літературної мови (krùmu·sa, ùpėsa поряд із krùmu·s).

Іменники з основою на приголосний у родовому відмінку однини та називному відмінку множини зберегли давнє закінчення -es (пор. seserẽs і sãseres, šùnes поряд із seserẽs, sãseres, sãseri·s, šùnes, šùnei) та ін.

181

Багато іменників у говірці можуть мати іншу основу, ніж у літературній мові (mēnas, pāištē), або іншу парадигму наголосу (bitė || bitē 2, 4, lāpas 4, pirkā 4). Нерідко трапляються також випадки змішування основ і плутання парадигм наголосу.

Як видно з цього короткого огляду, у відмінюванні іменників говірки, з одного боку, збереглося багато архаїчних рис, але з іншого — з’явилося чимало інновацій.

Збереженню архаїзмів сприяло тривале ізольоване становище цієї говірки. Поява ж інновацій, крім ізольованості, зумовлена тим, що ця говірка здавна перебуває в найтісніших контактах зі слов’янськими мовами (найтісніше контактує з білоруською, меншою мірою — з польською та російською). До речі, вплив цих мов помітний не стільки в царині зміни іменників говірки (наприклад, у деяких словах рід змінюється за зразком відповідних слів слов’янських мов: dárba, diònas, vandrō), скільки в царині словотвору (наприклад: узагальнилося творення демінутивів від власних імен із суфіксом -ikas, з’явилося багато гібридів зі слов’янськими афіксами: mergīlkos, ru-kōčus, su-nāiēus, prodie-dūkas) тощо.

Крім того, у морфології іменників відзначається чимало інших особливостей, появу яких не можна пояснити безпосереднім впливом слов’янських мов. Проте появу багатьох із них зумовило двомовність носіїв говірки. Через цю двомовність у говірці виникло безліч паралелізмів як у царині словотвору, так і у царині словозміни та акцентуації (наприклад: pelūnē || pelūdē, seni-stà || seni-stvà, jāu-čēs || jāu-cami, sēserēm || sēserimi, mērgaip || mergaip) тощо.