Lietuvių kalbos vardininko su dalyviu (nominativus cum participio) struktūra ir raida

V. Ambrazas

Go to original

Preparing document pages…

GRAMATINĖS KATEGORIJOS IR JŲ RAIDA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XVIII (1978)

V. AMBRAZAS

СТРУКТУРА Й РОЗВИТОК ЛИТОВСЬКОГО НАЗИВНОГО З ДІЄПРИКМЕТНИКОМ (NOMINATIVUS CUM PARTICIPIO)

Традиційним терміном «називний з дієприкметником» (далі — VD) зазвичай називають конструкції, у яких із дієсловами пояснювального значення¹ вживається називний відмінок дієприкметника, що займає в реченні позицію предикативного атрибута (ад’юнкта) і має подвійні синтаксичні зв’язки: з дієсловом і називним відмінком іменника або займенника, наприклад: батько почувався хворим, гість удавав, що не помітив, він казав, що важко працював, брат вважав мене тим, хто не повернувся. Називний відмінок дієприкметника тут залежить від дієслова й указує на його зміст; водночас він семантично пов’язаний і формально узгоджується з називним відмінком іменника або займенника, який означає суб’єкта як дії дієслова, так і дії самого дієприкметника.

Структура й розвиток VD давно привертають увагу мовознавців. Цю конструкцію розглянуто вже в граматиках Д. Клейна (KlG 165; KlC 111), а згодом її згадано в більшості граматик литовської мови XVII–XIX ст. (SC 82–4; R 150; MG 188–9; OsG 162, 165; HG 336; SchG 317). Чимало прикладів VD із сучасної литовської мови навели Й. Яблонскіс (1957: 456–7, 557), який вважав їх певними формами дієприкметникового мовлення, і Й. Балкявічюс (1963: 101–3; 403 далі), а зі старих писемних пам’яток — К. Буґа (1959: 116–7, 122–3) і особливо Й. Пальоніс (1967: 152–3). Як окремий випадок уживання називного відмінка VD охарактеризував Е. Френкель (1928: 18–9). Зіставляючи VD литовської та латиської мов із відповідними фактами слов’янських мов, генезу цієї конструкції пояснював А. Потебня (Потебня 1958: 156–67), а згодом істотно інакше — Е. Танґль (1928: 48 далі) та І. Марван (1962; 1969: 18). Розглядаючи дієслово-присудок, поняття VD у сучасній литовській мові схарактеризував В. Сіртаутинас (1965: 27–32; 1968: 305–38). Однак синтаксичну структуру й уживання VD у старих пам’ятках мови систематично не описано, а його походження та розвиток пояснюють вельми суперечливо. Оскільки історія цієї конструкції безпосередньо пов’язана з основними процесами розвитку простого речення та зміною синтаксичних опозицій його граматичного центру — дієслова, варто дослідити її окремо.

1. СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА НАЗИВНОГО З ДІЄПРИКМЕТНИКОМ

1.1. VD утворюють лише дієслова певних семантичних груп². Окремі форми дієприкметників сполучаються з ними по-різному.

¹ Тобто дієсловами, здатними керувати підрядними частинами пояснювальних речень. Такі дієслова фразового керування називають також коментативними (щодо терміна див. авт. 1974: 210).

² Так само, як особові форми дієслова, VD можуть утворювати й дієприкметники та напівдієприкметники, наприклад: Йокубас, зрозумівши смерть, усіх своїх дітей похапцем охрестив Valanč (LKŽ IV 129); Коваль, знаючи, що має сильного хлопця, почав кувати якісь там речі Lt III 239; Він має ті гілки й самого птаха Lt III 394.

1.1. Дієприкметники активного стану в конструкції VD зазвичай залежать від дієслів, що позначають:

a) фізичне сприйняття, наприклад: matyti(s), regėti(s), jausti(s), pa(si)justi; близькі до них дієслова (pa)rodyti, rodytis, atrodyti:

Senis matos galios nebeturis Dauk (LKŽ VII 916); Tėvs ir motina … matė sūnaus neperk albėsią Ši (MLLG I 362); jis pasijuto stovįs prie daktaro namų CvR III 108; ji nejaučia klaidą padariusi PaukštK 264; Pirmą sykį girdžiu turis ponus ant savo žemės ŽemR I 24; ta pasirodys turinti geriausią širdį ŠRagR III 233; (mašina) parodė pagyvenusi savo darbą ŽemR III 258; jis atrodo nieko nežinąs Kps;

b) психічне сприйняття та діяльність, наприклад: manyti(s), nu(si)manyti, pra(si)manyti, tartis, žinoti(s), su(si)prasti, pa(si)tirti, susigriebti, at(si)minti, prisiminti, už(si)miršti; сюди можна віднести також дієслова, що позначають рішення та обіцянку діяти, наприклад: apsiimti, siūlytis, nuspręsti, žadėti(s), ketinti, grasinti, užtikrinti, а також віру й сумнів, наприклад: (į)tikėti(s), įsitikinti, viltis, abejoti:

Jis manosi sapnuojas SimonąŠL 321; numanau nieko gero negausiąs girdėt Klp; (MLLG I 75); gali manyti pakliuvęs tarp garsių daktarų CvR IX 93; Kiti tamstos metų taras viską žiną, viską išmaną Blv (LKŽ VII 833); dingojus rišąs pėdus LKŽ II 385 sapnuoja esąs bažnyčioje KatkR 223; Šis nusigandęs — žinosi to paukščio neturis Lt III 394; greitai supratau apsirikęs CvR II 220; susigribo išsitarusi ŽemR I 220; susigriebė per daug besnekanti SimonVK I 158; Vilkads atsimenė trečiadienio neužlaikęs LTRn 284; Petronėlė naujai pasityrė turinti dangiškas akis ŽemR I 223; Rimeika… ligonei siūlosi kunigą parvešiąs ŽemR III 88; ketinaus šiąda tada atrašysiąs Baran (APh II 81); kunigas grasino jį iškeiksiąs Myk-PutS 304; žadėtas man padėsiąs VaižgRR I 273; Degutis žadėjo ją užmušiąs BsRP 161; pasižadėjo jam gelbėsias Jrk (LKŽ III 211); vylėsi turėsiąs gerą darbininkę ŽemR II 7–8; pasitikė nugalesiąs jūros audras VaižgRR I 368; tikìuosi gausiąs Baran (APh VII 110); Vincas įsitikino gerai pirkęs VaižgRR I 276;

c) інформацію, наприклад: sakyti(s), pa(si)sakyti, skelbti(s), tvirtinti, minėti, liudyti, kalbėti, pasakoti(s), pareikšti, rašyti(s), pri(si)pažinti, gintis, teisintis, prisiekti, dievažytis, girtis, skųstis:

O tu sakeisi nedrąskęs JD I 172; Moterys sakė nebeturinčios kuo kūrenti Lt III 378; Bernas pasisakė noris gauti karališkąją karietą CvR V 34; Tėvs… parodė mane, pasakė į mokyklą atvedęs ŽemR IV 31; tvirtino šokę per tvorą CvR III 168; pasakojos matę Šts (LKŽ VII 913); svečias pasakojo atliekamus savo skat ikus dedąs latvių banke ŽemR III 7; Jokiu dovanu ji pasiskel bė niekam neduosianti SimonVK I 280; Etmonas… Pareiškė josias į Lietuvą SimonŠL₂ 13; pirklys pasirašė atiduosias visą savo gėrybę BsRP 59; rašė tamsta… nespėsiąs išspausdinti Baran (APh VI 157); jie jam prisipažino karaliaus pinigus pavogę BsRP 33; Pečiūra… dievažijosi daugiau nebevogsiąs Vien IMA 77; tas teisinos kaip drūtas nieko nežinąs Jrk 94; Antanas užsigynė nematęs ŽemR III 347; gyrėsi gaidys vadovą pagavęs Ppr 341; žmogus pasiskundė netekęs savo dvaro TMPs 50; vilkas… skundžiasi neveikiąs kumelės ŽemR IV 455;

d) емоційний та удаваний стан, наприклад: džiaugtis, bijoti(s), baisėtis, b ūdy tis, rūpintis, sielvartauti, gailėtis, verkti, gėdytis, stebėtis; apsimesti, nu(si)duoti, išsiduoti, dėtis, slėpti(s), tartis, būti:

Лисиця… раділа, що матиме смачний сніданок LKŽ II 727; зрадів, побачивши лелеку; вони бояться, що не заробили на хліб; іноді (Petronėlė) боїться чоловіка, який ходить до коханки ŽemR I 225; турбуюся, що не маю чого покласти ŽemR I 232; шкодую і не можу перестати шкодувати, як нерозумно вчинив Kp (LKŽ III 25); плакала, що не виправдала батьківських сподівань VienUT 34; зустрівши мене, удав, ніби зовсім не бачив Alvt (LKŽ II 633); найстарші двоє вдавали, ніби дуже мудрі BsRP 102; мати… прикинулася, ніби нічого не помітила Krėv Rg 193; не кажи ані слова, удавай, що не чуєш Lt III 255; Як він уміє швидко поцілувати, і знову ти нічого не знатимеш ŽemR I 221.

Найчастіше в конструкції VD вживаються дієприкметники активного стану теперішнього часу, які можуть поєднуватися з усіма згаданими дієсловами. Дієприкметники активного стану минулого багаторазового часу трапляються рідше; крім того, вони не поєднуються з дієсло-

словами, що позначають рішення та обіцянку діяти (взятися, вирішити, обіцяти, погрожувати, запевнити). Саме з цими дієсловами, а також із вірити, переконатися, сподіватися, сумніватися, захищатися, що самою своєю лексичною семантикою позначають певний намір і перспективу дії, частіше вживаються дієприкметники активного стану майбутнього часу 1. З іншого боку, дієприкметники активного стану майбутнього часу 1 не схильні поєднуватися з дієсловами, що позначають дію, обмежену теперішнім або минулим часом, наприклад, видати себе, схаменутися або так званими verba memoriae: згадати, пригадати, забути (за винятком конструкцій із дієприкметниками модального значення, наприклад, він пам'ятатиме, що має повернутися). Лише з дієприкметниками активного стану теперішнього часу 1 поєднується дієслово бути (див. 4.6.3.3). Конструкції VD з дієприкметниками активного стану минулого часу частотного 1 трапляються лише в дуже рідкісних випадках.

1.1.2. Пасивні дієприкметники теперішнього й минулого часу 1 у конструкції VD залежать майже від тих самих груп дієслів, що й активні, проте трапляються рідше, а сфера їхнього вживання вужча. У сучасній мові їх не схильні поєднувати з деякими дієсловами психічного сприйняття (згадати, пригадати, забути), вони зовсім не трапляються з дієсловами, що позначають рішення та обіцянку діяти (взятися, вирішити, обіцяти, погрожувати, запевнити), з деякими дієсловами інформації (згадувати, свідчити, говорити, повідомляти, присягатися, божитися) та з дієсловом бути.

Він почувався зціленим LKŽ III 285; вони відчували, що їх самих навмисно кривдять Норманти VaižgP, IV 194; старий наче відчув, що його відсунули на друге місце CvR III 156; дорога видалася йому знайомою Šl; вранці Юргіс мав вигляд побитого Kp.;

Людина не помічає, що з неї глузують Šts; тоді подорожній, зрозумівши, що його обдурили, сказав DaukRR 331; Промінчик, не усвідомлюючи, що його не люблять, спускався вниз ŽemR I 262; (Катре̇) пригадала, що вже відокремлена від батьків ŽemR I 74; сподіваюся, що мене виправдають ŽemR III 284;

Каже, що її кривдять, а хто там їх знає Kltn; ви ніяк не зізнаєтеся, що вас перемогли JankKK 384; Ці питання… настійно вимагають відповіді JabIR II 256; батько хвалився, що його добре утримують і лікують Krž; а дитину там і кривдять, і штовхають Krž;

Нещасного чути, не плач — тебе сварять VP 31; солдат удав, що його застрелили Ds; тепер він удає, ніби його кривдять Kv; мабуть, його вмовили повернутися Sd.

1.1.3. Дієприкметники пасивного стану теперішнього часу 1 можуть також залежати від дієслів, що виражають бажання, намагання (або, навпаки, небажання, уникання, страх, прохання чи звичку, наприклад: хотіти, дозволятися, даватися, піддаватися, любити, чекати, опиратися, просити, благати, молити, (при)звикнути, терпіти, витримувати, боятися.

Обидва старі, обидва хочуть, щоб їх доглядали Tv (LKŽ V 317); може, хочете, щоб вас краще доглядали? ŽemR II 351; він дозволив себе переконати SimonVK I 40; і добрий пес дається навчати Ds (LKŽ V 324); не дамо себе кривдити ŽemR II 71; він не давав себе гладити по носі Vlkv; Ларсен любить, коли його хвалять (рукопис); той чекає, щоб його підвезли Kv (LKŽ VII 185); Хлопець не чекає, щоб його сварили Als (LKŽ VII 186); тоді не опиратиметься, коли йому пропонуватимуть ŽemR I 261; кінь боїться, коли його б'ють по морді Škn³; просився, щоб його впустили разом зі своїм другом Šlv (LKŽ VII 262); Печюра вже не кликав і не просив, щоб йому дарували VienIMA 78; молив, щоб його врятували з того пекла ŽemR II 233; кликав, щоб їх випустили назад BaltSKVD I 138; Книга так благала, щоб Няури її читали VaižgR IX 47; просять: бичок хай іде на повідку, лошак — під сідлом JabIRR I 457; Невже ви терпітимете, коли вас так сварять? Alk (LKŽ V 641); хто ж витримає, коли його словами, наче дрючками, закидають ČinlE III 122.

1.1.4. Як видно з прикладів, VD можуть утворюватися зворотними й незворотними формами самих дієслів, наприклад: відчувати, бачити, вважати, знати, казати тощо. Зворотні форми звичніші, і з ними VD зазвичай утворюються в жемайтському діалекті. Конструкції з незворотними формами дієслів, властиві деяким північно-східним говорам Литви⁴, у літературній мові також по-

³ При боятися зафіксовано також дієприкметник пасивного стану минулого часу 1, наприклад: були такі, що не боялися, щоб рано викопали Skr (LKŽ V 386), тому такі конструкції можна було б віднести й до попередньої групи (1.1.2). Однак пасивний дієприкметник минулого часу 1 тут надзвичайно рідкісний, а VD із боятися пов'язують з іншими конструкціями цієї групи також спільна синоніміка й трансформаційні зв'язки, див. 1.3.2.

⁴ Žr. VD paplitimo lietuvių kalbos tarmių plote kartografinę schemą aut. 1977: 17.

продуктивні. Лише зворотні форми VD вживаються з дієсловами prisiminti, apsimti, dievagytis, džiaugtis, stebėtis, baisėtis, apsimesti, išsižadėti, dėtis, tartis, girtis, skųstis, gintis, įsitikinti, būtis. Лише незворотні форми тут мають дієслова atrodyti, nuspręsti, grasinti, užtikrinti, tvirtinti, minėti, liudyti, kalbėti, pranešti, prisiekti, nuliūsti, abejoti; mėgti, vengti, maldauti, paprasti, kęsti.

1.2.1. У конструкції VD називний відмінок дієприкметника (P) підпорядкований дієслову (V), яке перебуває у предикативному відношенні з називним відмінком іменника або займенника (N). Крім того, P пов’язаний з N ще й напівпредикативним відношенням, однак їхній зв’язок не прямий, а опосередкований — через V. Взаємні відношення членів VD, що виявляються у зовнішній структурі й відображаються у граматичних формах слів, зображено на такій схемі:

1.2.2. Такі складні відношення між членами VD можна пояснити, якщо розглядати конструкцію з синхронного погляду як похідну, утворену шляхом трансформації з двох речень простішої структури. Одне з них (конститутивне, або вбудоване) включене в інше (матричне) й займає в ньому позицію пропозиційного об’єкта (або семантичного відмінка пояснювального значення), зумовлену валентністю дієслова. Наприклад, конструкцію tėvas sakosi dirbęs можна вважати утвореною з базових речень tėvas sako (tėvas dirbo), структура яких і взаємні відношення вказують на її внутрішню структуру⁵. Дієслово матричного речення sako тут «відкриває» позицію пропозиційного об’єкта (семантичного відмінка пояснювального значення), яку займає конститутивне (вбудоване) речення tėvas dirbo. Під час утворення VD дієслово цього речення замінюється називним відмінком дієприкметника, а називний відмінок підмета, що збігається з відповідною формою матричного речення, усувається⁶. Збіг підметів у зовнішній структурі часто позначається зворотною часткою, доданою до дієслова⁷. Напр.:

брат відчуває (брат хворіє) ⇒ брат відчуває(ся) хворим; хлопець радів (хлопець повернувся) ⇒ хлопець радів, повернувшись; батько погрожував (батько не пробачить) ⇒ батько погрожував, що не пробачить; дитина звикла (дитину били) ⇒ дитина звикла бути битою; друг визнав (друга було переможено) ⇒ друг зізнався, що його переможено.

Речення з формами перифрастичного пасиву, своєю чергою, виводяться з активних речень, напр.: vaikas įprato (vaikas buvo mušamas) ⇐ vaikas įprato (x mušė vaiką).

Часова форма дієслова у вбудованому реченні та дієприкметника у зовнішній структурі найчастіше збігається, але не завжди. Коли VD залежить від дієслів, що виражають намір щодо дії або її проєкцію в майбутнє, напр.: tikėti(s), viltis, norėti, laukti(s), bijoti(s), prašyti(s), maldauti, у вбудованому реченні постулюється майбутній час, напр.: berniukas laukė pavežamas ⇐ berniukas laukė (berniukas bus pavežamas) ⇐ berniukas laukė (x paveš berniuką).

⁵ Внутрішню структуру конструкції (англ. underlying structure, рос. внутренняя структура) вважають її синтаксичним інваріантом, який визначають за трансформаційними зв’язками з іншими конструкціями тієї самої мови. Внутрішня структура в такому розумінні є синтаксичною й не тотожна глибинній структурі (deep structure, глубинная структура), постульованій генеративною семантикою. Загалом трансформації в роботі використовуються лише як засіб синтаксичного аналізу речення, а не його породження; пор. авт. 1974: 261 із лит.

⁶ Усунення співвідносної іменникової групи (англ. Equi-Noun Phrase — Deletion, скор. END) — одна з найелементарніших трансформацій, властива також інфінітивним конструкціям (aš prašiau valgyti, eisiu dirbti тощо), пор. Rosenbaum 1967; Perlmutter 1971; Miller 1974: 224 і далі; Wegner 1975: 98.

⁷ У деяких випадках зворотна частка також допомагає уникнути омонімії з відповідними конструкціями апозитивних дієприкметників, пор.: tėvas sakosi papietavęs ir tėvas sako papietavęs || pietau-damas.

Вважаючи дієслово (V) граматичним центром речення й вершиною його синтаксичних відношень (Tesnière 1959; Fillmore 1968; Lehmann 1974; Нейд 1974), а підрядне речення позначаючи S, іменну фразу — NP, а дієприкметник — P, внутрішню структуру VD можна зобразити такою схемою:

Вербоцентрична модель будови речення дає змогу пояснити позицію підрядного речення валентними властивостями дієслова та охарактеризувати її семантично. Тому вона придатніша за дихотомічну модель N. Chomsky (1956) та його школи, застосовану також до дієприкметникових та інфінітивних конструкцій типу VD в інших мовах (пор. Miller 1974: 232 і далі).

1.3.1. За своєю внутрішньою структурою VD відповідає конструкції знахідного відмінка з дієприкметником та напівдієприкметником (GD), яку також репрезентує NP₁ → S (див. aut. 1974: 261). Однак GD відрізняється тим, що NP підрядного речення не збігається з NP головного речення і тому не усувається, а в зовнішній структурі набуває форми знахідного відмінка, пор.: брат відчуває (мати хвора) ⇒ брат відчуває, що мати хвора. З синхронічного погляду значну частину конструкцій VD можна вважати синтаксичними варіантами відповідних GD.

1.3.2. З тієї самої внутрішньої структури, що й VD, застосувавши іншу трансформацію, можна вивести також пояснювальне підрядне речення зі сполучником kad або jog. У підрядній частині пояснювального речення, як і у VD, NP усувається, наприклад: брат відчував (брат хворий) ⇒ брат відчував, що (нібито) хворий (пор.: почувався хворим). Такі пояснювальні речення вживаються як синтаксичні синоніми VD. Їх можна утворювати з тими самими дієсловами, що й VD, проте в літературній мові більше схильні надавати перевагу дієприкметниковим конструкціям як стилістично виразнішим і (особливо з дієсловами зворотного стану) однозначним. У цьому відношенні співвідношення VD з пояснювальними реченнями відрізняється від GD.

Синонімічні пояснювальні речення мають і VD з активними дієприкметниками теперішнього часу, залежними від дієслів, що позначають бажання, прагнення, страх, прохання або звичку (див. 1.1.3). Утворюючи такі пояснювальні речення, пасивна трансформація в підрядному реченні не застосовується, V виражається формою умовного способу, а NP замінюється займенником, наприклад: хворий хотів (x відвідає хворого) ⇒ хворий хотів, щоб його відвідали; так само з leisti(s), mėgti, laukti(s), prašyti(s) та ін. Інша особливість цієї групи — синонімія з інфінітивними конструкціями. Інфінітивна конструкція утворюється з підрядного речення, трансформованого в пасив, у якому спільну NP усунуто, а допоміжне дієслово перетворено на інфінітив, наприклад хворий хотів, щоб його відвідували або (після дієслів leisti(s), duotis, prašytis) — і сама форма пасивного дієприкметника, наприклад мати не дозволила навіть слова сказати (SKr (LKŽ VII 245).

Синонімічні інфінітивні конструкції можуть мати також деякі VD з активними дієприкметниками, а саме ті, що залежать від дієслів, які виражають намір і перспективу дії: apsiimti, nuspręsti, žadėti, grasinti, užtikrinti, tikėtis, viltis тощо, наприклад: батько обіцяв (батько повернеться) ⇒ батько обіцяв повернутися.

Отже, внутрішня синтаксична структура VD збігається зі структурою пояснювальних речень, а в певних лексично й семантично обмежених випадках — також із внутрішньою структурою інфінітивних конструкцій. З тих самих базових речень, застосовуючи різні трансформації, можна утворити і VD, і пояснювальні речення зазначеного типу, і інфінітивні конструкції.

1.3.3. У конструкції VD дієприкметник виконує синтаксичну й семантичну роль, подібну до ролі особової форми дієслова в підрядній частині пояснювального речення. Він може приєднувати різні відмінки, інфінітив і утворювати складні конструк-

цій, до складу яких, своєю чергою, входять і підрядні частини речень. Іменний присудок підрядної пояснювальної частини в конструкції VD відповідає сполукам форм називного відмінка дієприкметників дієслова бути та іменників, наприклад: panos pasijuto besą baltos iki juostai Lt III 253 (докладніше див. авт. LKG II 359). Складеним дієслівним часовим формам відповідають сполуки повнозначних дієприкметників і дієприкметників допоміжного дієслова бути, наприклад: sakės esąs pavalgięs Skd; mama sakės buvusi sutikusi savo seserį Yl; Laumė… suprato apgauta esanti MLLG II 60; Jis laukė būsiąs kaip visados apibar tas ir iškoneveiktas VaizgP 16 (див. також LKG II 359, 361). Вони можуть виступати відповідниками як початкових, так і перфектних складених часів, проте трапляються значно рідше, а деякі форми (наприклад, із дієприкметниковими сполуками давноминулого часу) видаються можливими лише теоретично. Отже, поряд із VD з одиничними дієприкметниками маємо цілу парадигму VD зі сполуками дієприкметників дієслова бути та інших дієприкметників із різними лексичними значеннями, наприклад:

tėvas sakėsi buvęs, būsiąs beeinąs

„ „ esąs, buvęs, būsiąs atėjęs

„ „ „ „ „ mušamas

„ „ „ „ „ muštas

VD вживані конструкції з повнозначними дієприкметниками та дієприкметниковими сполуками цілком відповідають складеним формам непрямого способу (див. авт. 1977: 7–8).

1.4. За зовнішньою будовою до VD близькі конструкції, утворені фазовими дієсловами liautis, paliauti, baigti, nustoti, mesti тощо з дієприкметниками активного стану минулого частотного часу, які зазвичай мають значення недоконаного виду, наприклад: liaukis barškėjus Gs; vėjas nustojo pūtęs Lzd; puodžius metė prekiavęs LTR. У таких випадках дієприкметники активного стану минулого частотного часу не поєднуються з дієприкметниковими сполуками. За внутрішньою структурою ці конструкції відрізняються від VD. Лексеми liautis, baigti, nustoti у них не позначають окремої дії, а лише надають дії дієприкметника фазової характеристики завершення. Основою таких речень, як ar baigei lauką akėnes? (Rdm), слід вважати дієслово akenti з ознакою завершення дії, яка в цьому випадку виражена лексично, але в інших випадках може виражатися й словотвірними засобами, пор. ar suakenai lauką? Із такої структури неможливо вивести пояснювальне речення (*baigei, kad akėnai), проте конструкції з керованим інфінітивом (baigei akenti, lioveisi pūsti, metė prekiauti тощо), як і з фазовими дієсловами початку дії (pradėjo || ėmė akenti, pūsti, prekiauti…) та модальними дієсловами (norėjo, galėjo, turėjo eiti). Докладніше про ці конструкції та їхній розвиток див. 4.1.

Фазу завершення дії позначають і деякі дієслова, що мають самостійне лексичне значення та також поєднуються з формами називного відмінка дієприкметників активного стану минулого частотного часу, наприклад: sustok bėgęs, žirgūžėli LB 109; panačiai parėjo medžioje Plng; kada sugrįši krygaitėn joje? KlvD 250; jis atsikėlė klūpojęs ŠRagĮT 282 (див. авт. 1964: 56). За своєю внутрішньою структурою такі конструкції відповідають предикативним атрибутам, залежним від дієслів стану та руху. Вони виводяться з двох базових речень, але між ними не простежуються пояснювальні (пропозиційно-об’єктні) відношення, наприклад: žirgas bėgo + žirgas sustojo ⇒ žirgas sustojo bėgęs; пор. відповідні конструкції з прикметниками: tėvas grįžo + tėvas (buvo) piktas ⇒ tėvas grįžo piktas. Подібно побудовані й конструкції дієслів (iš)(nu)kęsti, (iš)kentėti, ištverti, susivaldyti, susilaikyti тощо з формами називного відмінка заперечних дієприкметників активного стану минулого частотного часу, наприклад: sesuo iškentė + sesuo nešnekėjo ⇒ sesuo iškentė nešnekėjusi (докладніше про них див. 4.1.1.). У випадках справжнього подвійного заперечення для внутрішньої структури постулюється форма дієприкметника без заперечення: jis neiškentė + jis pasakė ⇒ jis neiškentė nepasakęs.

Отже, внутрішня структура вживаних у сучасній литовській мові номінативних конструкцій із дієприкметниками неоднорідна. Характерною ознакою VD є трансформаційна деривація від базових речень, між якими встановлюються пояснювальні відношення.

2. НАЗИВНИЙ ВІДМІНОК ІЗ ДІЄПРИКМЕТНИКОМ У ПАМ’ЯТКАХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ XVI–XVII ст.

У пам’ятках мови XVI–XVII ст. зафіксовано дещо раніший етап розвитку НВ, ніж у сучасних литовських говорах; у деяких аспектах відрізняється також співвідношення цієї конструкції з іншими синтаксичними засобами. Дані давніх писемних пам’яток допомагають краще зрозуміти формування НВ та його подальший розвиток.

2.1. Поширення та співвідношення з конструкціями оригіналів

2.1.1. НВ у давніх писемних пам’ятках не дуже поширений. У всіх досліджених пам’ятках мови XVI–XVII ст. знаходимо лише близько 500 прикладів, отже, НВ тут приблизно у 6 разів рідший, ніж РВ (пор. авт. 1969). Однак за відносною частотністю вживання в текстах окремих авторів обидві конструкції подібні. НВ найчастіше вживають Б. Вілентас, Й. Бреткунас, С. Вайшнорас, тобто автори, які походять із жемайтських говірок і західноавкштайтських говірок Малої Литви. Показник частотності конструкції (тобто кількість конструкцій у текстовому фрагменті, що містить приблизно 40 000 друкованих знаків) тут коливається від 5 до 2. Найвищий він у «Пунктах» східняка К. Ширвіда (5, 6), де навіть наближається до показника частотності РВ (7, 7). Однак в інших писемних пам’ятках, що представляють говірки східних авкштайтів (наприклад, AK, Ev), НВ набагато рідший, а у виданнях реформатів, переважно заснованих на кедайняйській говірці, цю конструкцію вже треба шукати зі свічкою (наприклад, у найбільших кальвіністських виданнях — «Постилі» 1600 р. та Новому Завіті Хилінського — показник частотності НВ становить лише близько 0,2). Частіше вживання НВ у «Сумі Євангелій» (1653) можна зіставити з іншими жемайтськими мовними елементами цього видання, яких тут чимало (пор. Palionis 1967: 76), а отже, і з можливим походженням перекладача із Жемайтії або прилеглих до неї земель. Це дає підстави вважати, що НВ, як і РВ, у XVI–XVII ст. найширше вживали у жемайтських і західноавкштайтських говірках Малої Литви, дещо рідше — у східних авкштайтських говірках, а в північній та центральній частинах ареалу західноавкштайтських говірок (за новою класифікацією — у говірці šiauliškiai західних авкштайтів) він був рідкісним і непродуктивним.

Отже, ареал уживання НВ у XVI–XVII ст., визначений за давніми писемними пам’ятками, приблизно збігається із сучасним, лише видається дещо ширшим і охоплює частину східних авкштайтських говірок, де нині НВ після зворотних дієслів майже не вживають.

2.1.2. Окрім авторської говірки, на поширення НВ у писемних пам’ятках XVI–XVII ст. впливали й інші обставини, найважливіші з яких — співвідношення з відповідними конструкціями оригіналів, їхній характер і жанр.

Уже зі статистики поширення НВ (див. табл. 1) чітко видно, що цю конструкцію інтенсивніше вживають в оригінальних або напіворигінальних творах, ніж у перекладах. У компіляційній «Постилі» Й. Бреткунаса її вжито вчетверо частіше, ніж у перекладі Біблії. У литовських вступах до перекладів С. Вайшнораса знаходимо 7 прикладів НВ, а в його значно більшому перекладі «Про папську месу» (переважно з німецької мови) — 9. Особливо впадає в око інтенсивне вживання НВ у «Пунктах проповідей». Це тим примітніше, що ні в сучасних говірках околиць Анікщяй—Укмерге, звідки, ймовірно, походив сам автор (пор. Zinkevičius 1971: 153—167 з літ.), ні в ближчих околицях Вільнюса, говірка яких долучилася до формування східного різновиду мови литовських писемних пам’яток XVII ст. (Zinkevičius 1972: 90 та наст.), НВ зі зворотними дієсловами нині не вживають. Малоймовірно, що й у XVII ст. саме там був головний осередок уживання цієї конструкції — тоді він, найімовірніше, так само містився у Жемайтії та Малій Литві. Вищу частотність НВ в оригінальних або частково оригінальних творах можна пояснити тим, що в них автора менше обмежував вплив мови оригіналу. Це підтверджує зіставлення перекладених текстів з оригіналами.

У частинах Біблії Й. Бреткунаса, перекладених з німецької мови, за допомогою конструкцій НВ перекладено такі синтаксичні засоби оригіналу:

a) підрядні частини з’ясувальних складнопідрядних речень, наприклад: szinnokes smertimi mirsens I Moz 20, 7 – so wisse / das du des tods sterben must; ghis dėiosi tho negirdins I Sam 19, 27 – er thet als hóre ers nicht;

b) частини складносурядних речень (зі сполучником або безсполучникових), наприклад: paleiskem, jei nenories mana uszmuschama I Sam 19, 17 – las mich gehen / oder ich tödte dich; kaip galli sakiti (nubr. -es) manne milins Teis 16, 14 – Wie kanstu sagen / du hast mich lieb.

c) інфінітивні конструкції, наприклад: welcziaus… kariaudiens Iz 27,4 – ich möcht… kriegen.

d) конструкції з предикативним атрибутом, наприклад: ieib netartumbeis nekaltas esans Jer 30,11 – das du dich nicht vrschuldig haltest.

e) інші різноманітні вислови, наприклад: ir randosi teipo esą V Moz 22,28 – und findet sich also; Ach welcziaus tą kardą turrins Rankoia IV Moz 22,29 – Ah / das ich itzt ein schwert in der hand hette.

Із чотирьох НВ у Євангелії від Луки три передають латинські інфінітивні конструкції (наприклад: tikities atgause 6,34 – speratis recipere (також гр.: ἐλπίζετε λαβεῖν)), а один — дієслівне словосполучення з іменником: naritis sweikinami: dilig itis…salutationes 11,43.

.. Отже, ні в німецькому, ні в латинському оригіналі перекладів Й. Бреткунаса взагалі не було конструкцій, зовнішньою формою близьких до НВ. Ті синтаксичні засоби, які автор перекладав за допомогою НВ, можна було перекласти й литовськими висловами відповідної структури (підрядними частинами складнопідрядних речень, інфінітивними та іншими конструкціями), не порушуючи законів литовської мови. Те, що автор у багатьох випадках обирав НВ, долаючи таким чином вплив мови оригіналу, можна пояснити лише високою продуктивністю НВ у тогочасній західноавкштайтській говірці Малої Литви. Влучне, стилістично продумане використання НВ та чергування цієї конструкції з підрядними частинами складнопідрядних речень² й іншими конструкціями свідчать також про велику майстерність перекладача та його живе мовне чуття.

У «Постилі» М. Даукаші знаходимо 63 НВ, більшість яких (46, тобто 74%) становлять конструкції з формами дієприкметника būti («esąs, esanti, esą»). Варто зазначити, що 38 із них ужито для перекладу польського accusativus cum infinitivo з дієсловом być, тобто конструкції, запозиченої з латинської мови³, яка не має відповідника такої самої форми в живій литовській мові; наприклад: idant’ paroditus essąs tikrūu anų Pranaszų 504₂ – aby się okazał być prawym onym Prorokiem W 857; kas… ręgis taw’ essąs artimu anám 322₂₀ – Ktoryż… zda się tobie bliżnym być onemu 534.Частіше, ніж деінде, вживання НВ із дієприкметниками būti пояснюється прагненням перекладача знайти семантичний еквівалент цієї конструкції. Лише 4 такі конструкції в DP перекладають підрядні частини складнопідрядних речень, а 2 — вислови іншої будови. Із НВ із дієприкметниками інших дієслів 8 також відповідають інфінітивним конструкціям оригіналу, 7 — частинам складнопідрядних речень зі сполучниками że, aby, iż, iakoby, а 2 — дієприкметниковим конструкціям. Отже, співвідношення НВ з оригіналом цілком відповідає загальній тенденції перекладу М. Даукаші — якомога точніше передавати ори-

¹ Уривки з творів Й. Бреткуна та Б. Вілентаса зіставлено з виданням Біблії Лютера 1549 року: Biblia: Das ist: die gantze heilige Schrifft… D. Mart. Luth. Wittemberg. Gedruckt durch Hans Lufft. Для зіставлення з Вульгатою використано такі видання: Biblia Sacra Vulgatae editionis Sixti Quinti Pont. Max. iussu recognita atque edita Romae… MDXCIII; Novum Testamentum graece et latine… curavit Eberhard Nestle Stuttgart, ¹1921. Цитати з цих текстів не позначено скороченнями.

² Іноді підрядні частини замінюють конструкцією з називним відмінком і дієприкметником, виправляючи рукопис, наприклад: O tu Mote ar szinnaisi ischgananti Wirą? (tais. iš bau ischganasi Wirą?) I Kor 7,16 – ob du den man werdest selig machen? – si virum salvum facies?

³ Dėl acc. c. inf. lenkų kalboje, kaip sintaksinės kalkės, žr. S. Kropaczek 1928: 424 tt.; J. Bauer 1972: 60; J. Safarewicz 1972: 148 tt. Kad VD senųjų raštų autorių buvo laikomas lenkų k. acc. c. inf. atitikmeniu, rodo ir „Punktų sakymų“ originalaus pamokslų teksto santykis su lenkišku vertimu: acc. c. inf. čia atitinka VD 21 atveju iš 51.

Називний відмінок із дієприкметником у текстах XVI–XVII ст. (статистичні дані)

1 lentelė

Šaltiniai

Apimtis (lankais)

Vardininkas su dalyviu

es. l. veik.

būt. k. į. veik.

bus. l. veik.

es. l. nev.

būt. l. nev.

bus. l. nev.

Bendras skaičius

Skaičius 1-me lanke

M. Mažvydo raštai (1547—1570)

—

0,3

B. Vilentas, „Enchiridion“ (1579)

1,2

—

4,2

B. Vilentas, „Euangeliac bei Epistolas“ (1579)

—

1,5

J. Bretkūnas, „Biblia…“ (1579—1590)

100

78(3)

26(1)

39(7)

—

161(11)

1,4

J. Bretkūnas, „Postilla…“ I-II (1591)

36(6)

25(2)

10(1)

14(3)

9(2)

—

95(14)

J. Bretkūnas, „Giesmes Duchau[n]as…“ (1589)

2,3

1(1)

—

7(1)

M. Daukša, „Katechismas…“ (1595)

1,5

—

Anoniminis 1605 m. katekizmas

1,5

—

1,7

M. Daukša, „Postilla…“ (1599)

59(2)

—

63(2)

1,5

Ischguldimas Evangeliv (1573) (ištraukos)

1,2

—

3,3

S. Vaišnoras, „Margarita Theologica…“, PM etc. (1600)

11,3

26(6)

5(1)

22(3)

58(10)

„Postilla Lietvwizska“ (1600)

41,5

—

0,17

„Punktay sakimu…“ I-II (1629—1644)

33(3)

20(3)

—

6,2

S. M. Slavčinskis, „Giesmes…“ (1646)

3,6

—

0,8

„Kniga Nobaznistes…“ (1653)

5,5

—

0,4

„Summa… Evangeliv…“ (1653)

4(1)

—

3(2)

—

10(3)

1,4

S. B. Chylinskis, „Novvm Testamentum…“ (1658…)

21,3

—

0,2

„Ewangelie Polskie y Litewskie…“ (1674)

3,5

—

0,8

J. Rikovijus, „Naujos… Giesmju Knygos…“ (1685)

6,5

—

275(21)

85(8)

63(8)

56(8)

18(2)

498(47)

Pastaba. Kai konstrukcijoje yra keli dalyvių vardininkai, tai antroje, trečioje ar tolesnėse vietose einančių vardininko formų skaičius pateikiamas skliausteliuose

ginalo sakinio sintaksinę sandarą, nutolstant nuo jos nebent tik tada, kai ji prieštarauja lietuvių kalbos dėsniams. Tokiomis aplinkybėmis palyginti reti VD atvejai M. Daukšos raštuose yra itin simptomiški ir reikšmingi.

Svarbiausių verstinių tekstų gretinimas su originalais rodo, kad VD paplitimas XVI–XVII a. raštuose tik iš dalies atspindi realią šios konstrukcijos vartojimo apimtį to meto gyvojoje kalboje. Vokiškų, lotyniškų, lenkiškų originalų kalboje konstrukcijų, savo išorine forma atitinkančių VD, visai nebuvo, todėl VD į raštus buvo ypač sunku patekti. Šiuo atžvilgiu VD vartosenai raštuose sąlygos buvo dar sunkesnės negu GD arba savaiminiam naudininkui, kurie turėjo stipresnę atramą lotynų kalboje. Turint omenyje tuo metu vyraujantį sakralinių tekstų vertimo pobūdį, net palyginti retą VD vartojimą verstiniuose raštuose galima paaiškinti tik dideliu konstrukcijos produktyvumu vertėjų tarmėje. VD senuosiuose raštuose – tai autochtoniškos, reikšmingos ir informatyvios to meto gyvosios kalbos konstrukcijos, prasiskverbusios pro aukštą originalų kalbos užtvarą.

2.1.3. Pagal pasiskirstymą įvairaus žanro tekstuose VD skiriasi tiek nuo GD, tiek nuo savaiminio naudininko ir kitų dalyvinių konstrukcijų. J. Bretkūno Biblijoje VD būdingesnis ne epinio, o didaktinio, filosofinio, teologinio stiliaus dalims. Pavyzdžiui, Povilo laiškuose jis dažnesnis negu evangelijose, Job, Pat, Sir knygose labiau vartojamas negu Moz, Kar, Mak. Žanro skirtumu veikiau reikėtų aiškinti ir dažnesnį VD vartojimą Naujojo testamento vertime (NT dažnumo rodiklis 2, 4, ST – 1,3). M. Daukšos Postilėje VD taip pat paprastai randamas pačiuose pamoksluose, o ne perikopių tekstuose (taigi vėl visai priešingai kaip GD ir savaiminis naudininkas, plg. aut. 1962: 41).

2.1.4. VD senuosiuose raštuose vartojami kaip aiškinamųjų sakinių su jungtukais jog, jeng, kad, kaip, bau ir kt. sintaksiniai sinonimai. Jų sinonimija yra pagrįsta vidinės struktūros bendrumu (plg. 1.3.2). Nuo tų pačių veiksmažodžių, kaip VD, priklauso ir aiškinamųjų sakinių šalutiniai dėmenys, plg.: passiszinūsi, ne ischmintingai kalbėiens BrB Job 42,3 – passiszinsta, jog tame sugrieschija BrB III Moz 5,4 ir pan. Šiuo atžvilgiu VD atitinka GD (žr. aut. 1974: 256 tt.). VD ir aiškinamųjų sakinių sinonimika ypač išryškėja J. Bretkūno Biblijos taisymuose. Daugelyje vertimo vietų, taisant rankraštį, aiškinamieji sakiniai pakeisti VD konstrukcija, pvz.:

Sakos, jog (užbraukta) Diewą paszista Tit 1,16 (Sie sagen / sie erkennen Gott; confitentur se nosse); Wire, er szinai, bau tu ischganisi (nuo bau pabr., paraštėje: ischganisens) Moterį? I Kor 7,16 (was weissestu ob du das weib werdest selig machen? si mulierem salvam facies?); ne tardios, ieng (pabr.) tau gawes bucziau (pabr.) Filip 3, 13 (Ich schetze mich selbs noch nicht / das ichs ergriffen habe; me non arbitror comprehendisse); Nes tikiūsi kaip (pabr., virš. iōg) te pareisiu (pabr., parašt.: pereisens) ir ius reges (-iu nūbr., parašt.: sens) Rom 15, 24 (ich hoffe das ich dadurch reisen vnd euch sehen werde; spero quod praeteriens videam)⁴.

Pažymėtina, kad priešingų atvejų, kur VD būtų taisomas į aiškinamąjį sakinį, J. Bretkūno Biblijos rankraštyje visai nepastebėta. Tai irgi rodo didelį VD populiarumą to meto gyvojoje kalboje, kuris tik iš dalies galėjo atsispindėti raštuose.

2.2. Граматична форма

2.2.1. Дієслівний компонент

2.2.1.1. Дієприкметники в конструкції з називним відмінком і дієприкметником із зворотними дієсловами становлять близько 90% усіх прикладів цієї конструкції, знайдених у текстах XVI–XVII ст. Більшість цих дієслів — ті самі, форми без зворотного займенника яких виступають головним компонентом конструкції з родовим відмінком і дієприкметником. Їхній розподіл за семантикою показано в таблиці 2. Оскільки всі зворотні дієслова, що утворюють конструкцію з називним відмінком і дієприкметником, є неперехідними, за спільними валентнісними характеристиками

⁴ Подібно в Filip 2, 23; I Kor 4, 7; Sir 32, 12; II Kron 19, 6; Rom 7, 15.

їх не розподіляють на групи, а об’єднують у ті самі групи, що й розглянуті в 1.1 дієприкметники в конструкції з називним відмінком і дієприкметником сучасної мови. Однак зворотні дієслова, вживані в цій конструкції, відрізняються за дистрибуцією всередині самої конструкції: дієслова norėtis, geistis, melstis, privalytis вживаються лише з дієприкметниками теперішнього часу активного стану й утворюють окрему групу.

Серед дієслів фізичного сприйняття в конструкції з називним відмінком і дієприкметником переважає regėtis, яке загалом трапляється в цій конструкції найчастіше (близько 20% прикладів). Значно рідше вживаються дієслова rodytis ir jaustis, а з іншими зафіксовано лише поодинокі приклади.

regėtis, rodytis, jaustis, justis, matytis, rastis

regėjauš su jumis edąs ir geriąs DP 196₅; (zdąlem się z wami jeść y pić W 332); o anas rodesi tolaus eysiąs SE 848; esch ne jauczias hadna alba verta santi BrP II 268; paiusies ęsęs maz ne praritu nūg nuludimo DP 400₂₆ (poczujesz się być mało nie požartym W₃ 657); Idant… asanti matićiaus potą danguose SIG I 146₄; ir randosi teipo esą BrB V Moz 22, 28 (und findet sich also).

Серед дієслів психічного сприйняття в конструкції з називним відмінком і дієприкметником частіше трапляються žinotis ir pasižinti; інші мають поодинокі приклади.

žinotis, pasižinti, suprastis, (pra) (iš)manytis, dabotis, atmintis

Він знав, що вони його не люблять, але хвалять (= дорікають) BrP I 110; Тому, розгнівавшись, нерозумно (угорі підкреслено «дурно») говорив BrB Job 42, 3 (bekenne ich | das ich hab vmweislich geredt); і зрозуміли, що вони голі BrB I Moz 3, 7 (wurden gewar | das sie nackat waren); вигадує, зневаживши все це SP I 156–7 (= rozumie się | że tym wszytkim pogardza); вважають себе праведними DP 364₃₆ (sie zmyślali być sprawiedliwymi W 599); Королями ж, не вважаючи себе DP 586₃₅ (Krolem się tedy być nie baczy W 998); щоб завжди пам’ятали, що вони вівці DP 209₂₉ (aby zawsze pamiętał że są owce W 353)

До дієслів психічного сприйняття примикають також дієслова на позначення сподівання tikėtis, tartis, які досить часто утворюють конструкцію з називним відмінком і дієприкметником та вживаються з різними формами дієприкметників активного й пасивного стану.

tikėtis, tar(y)tis

Nesitikiek…išėjusios ir pasibaigusios SE 601; tikėkis trumpai pas tave atėjęs BrB I Timot 3, 14 (hoffe auffß schirst zu dir zu komen); tarkitės, graikui mirus BrB Rom 6, 11 (hallet euch da für | das jr der Sünde tod seid; existimate, vos mortuos quidem esse peccato)

У старих писемних пам’ятках дієслова емоційного стану та удавання значно рідше утворюють VD і здебільшого вживаються з дієприкметниками теперішнього часу активного стану.

радіти, шкодувати, соромитися, удавати, ставати («удавати»)

Вона радіє, що знайшла SIG II 72₅; шкодуючи, що віддав доньку Александрові BrB I Mak 11, 10 (Es hette jn gewenen | das er Alexandro die Tochter gegeben hette); О, а ті мусиш засоромитися, коли туди прийдеш BrB Job 6, 20 (sie… werden… sich schemen müssen | wenn sie dahin komen); він удав, що не чує BrB I Sam 10, 27 (er thet als höre ers nicht); вважаючи, що він помер DP 459₄ (żeby się zmyślał być vmárłym W 766)⁵.

Серед дієслів інформації у VD переважає sakytis, яке за частотою вживання в конструкціях VD старих писемних пам’яток посідає третє місце (після regėtis і tikėtis). У старих писемних пам’ятках не зафіксовано VD з дієсловами інформації та недієприкметниками.

сказатися, (похвастатися), поважатися («хвалитися»), скаржитися, сповідатися, (об)оронитися, пообіцяти, (по)писатися

Лютер сказав, що став теологом MT3₁₇; Сміюся похвалитися, що так стоятиму KN 32₂₀; Похвалися, що ти християнин RG 347₂₂; Не бачить… свого зла | і не має чим похвалитися (chelpi sie že ich nie ma) SP II 116₆; Давид… скаржиться, що близько до-

⁵Пор. вони вдавали («давали»), що не знають одне одного Galbrasčiai MLLG VI 44.

2. Gramatinės kategorijos ir jų raida

pulties (= бути близько до загибелі) SP I 199₁₂; mes ischpaszinstames negali panakti WP 142; Nesigina padaris (Не той, хто вчинив, заперечує) SP I 8₁₆; v̇žgineś essus mókitiniu DP 162₃ (žipzal се бути в’язнем W₂ P 26); kaip kada wienas… apsiszadetu noris usch ius wissus walgiți MT (PM) 32–32²; Св. Августин… знайшовши філософію Платона, прихилився до неї, а потім від неї відступив MT 265; Бог… описав… світ водами, не перестаючи MT LI XXXI₇.

Дієслова, що виражають бажання, потребу та прохання (verba voluntatis), як уже згадувалося, зазвичай утворюють конструкцію знахідного відмінка з інфінітивом лише з пасивними дієприкметниками теперішнього часу.

хотітися, бажатися, молитися, мусити, чекатися

Вони хочуть бути шанованими, поважаними й прославленими своїми володарями DP 497₃₆ (Вони хочуть бути вшанованими й поважаними та уславленими W 838)⁶; Geidcžusi ischrischa-mas ir su Christumi be essas MT 186ᵃ₅; Давид молився, щоб його знайшли в царстві MT 193₆; його тіло… мусило бути принесеним MT (PM) 31; Не чекай, щоб тебе просили молитися | а побачивши | потребу… помовч SE 168₁₅.

Утім, у таких конструкціях можна помітити й сліди вживання активних дієприкметників. У двох місцях із «Žemčiūga» С. Вайшнора поряд із дієприкметником теперішнього часу пасивного стану вжито також дієприкметник теперішнього часу активного стану, наприклад: Ir Pomilas norisi ischrschamas ir su Christumi e ssąs 267ᵃ₁₅; див. також наведений вище приклад із geistis. Дієприкметник теперішнього часу активного стану тут є синонімічним до інфінітива, пор.: Norįsi ischrschamas | ir buti su Christumi 261₁₅ (також 261ᵃ₁₃).

Дієслово (be)velytis, яке за значенням відповідає verba voluntatis, утворює конструкцію знахідного відмінка з інфінітивом з активними дієприкметниками теперішнього й майбутнього часів, а також із пасивними дієприкметниками теперішнього й минулого часів.

(be)velytis

Але welicziaus, dabar su iumis esas ir iumus bekalbas BrB Gal 4, 20 (Ich wolt aber | das ich jetz bey euch were | vnd meine stimme wandeln kündte; vellem autem esse… et mutare vocem); ghe weltusi nekada gimte negimi WP 11 (Ger. 53); bewelijes… wargus kenteje MT 181ᵃ: daugia isch szmoniu… weliasi nuszawinami, nei apsibiauinoghe BrB I Myk 1, 66 (liessen sich lieber tödten | denn das sie sich ver-unreinigen); mana dusche welitunse pakarta BrB Job 7, 15 (meine seele wünd-schet erlangen zu sein).

Усе це дає підстави вважати, що обмеження конструкції знахідного відмінка з інфінітивом після verba voluntatis пасивними дієприкметниками теперішнього часу не є первісним. Активні дієприкметники теперішнього й майбутнього часів, а також пасивні дієприкметники минулого часу, очевидно, були витіснені з таких конструкцій інфінітивом.

2.2.1.2. У старих писемних пам’ятках конструкції VD з неповоротними дієсловами трапляються значно рідше. У них зазвичай уживаються ті самі дієслова, поворотні форми яких утворюють VD. Основним членом конструкції виступають:

дієслова фізичного сприйняття regėti, veizdėti, parodyti, jausti

Pharaonas regeia atsidwesens (над рядком: atsigawęs) BrB II Moz 8, 15 (sahe | das er lufft kriegt hatte); weisdeket (dabokities) ką weike (-t закреслено) BrB II Kron 19, 6 (Sehet zu was ir thut); idant parodytu esas anu tikriiu Emanuelu DP 504₁₃ (aby się okazał być… W 858); Kuris žmogus iauzdamas essąs tokioié…garbeie… DP 422₇ (czując się być w takiej… chwale W 690);

дієслова психічного сприйняття žinoti, suprasti, atmintį, dūmoti, sapnuoti; tikėti, tarti

Szinok essas yszwaizdas BrGD LXXIV (126); Bet supratens, mirsens, adwa-dina sawensp Heretkius (підкреслено, у варіанті: Kunigaikszcius) BrB I Mak 1, 6 (mercket | das er sterben würde); nótmena Karālumi essas ant’ žmonių DP 586₃₈ (nie pomni iż królem iest W 999); kuris… Prassidesti iau dumoti | Diewop noris prisiwersti BrGD

⁶ В одному місці рукопису Біблії Й. Бреткуна у дієслові norėti замінено унікальне для цієї конструкції дієслово ieškoti: Kurie ieschkas, milimi (підкреслено, на полях: kurie naris milimi) pagal kuna, tie werzia ius BrB Gal 6, 12 (die sich wollen angenehme machen nach dem Fleisch; volunt placere).

2 lentelė

Класифікація конструкцій nominativus cum participio у пам’ятках XVI–XVII ст. за основним членом

Дієслова | Форма дієприкметника* | теп. ч. акт. | мин. ч. акт. | майб. ч. акт. | усі акт. | теп. ч. пас. | мин. ч. пас. | майб. ч. пас. | усі пас. | Загальна кількість Поворотні jaustis, pajustis | 9 | 1 | — | 10 | — | — | — | — | 10 regėtis, matytis | 53 | 8 | 3 | 64 | — | 4 | — | 4 | 68 (pa) rodytis | 15 | 3 | 1 | 19 | — | — | — | — | 19 rastis | 2 | — | — | 2 | — | — | — | — | 2 (iš) (pra) manytis | 3 | 1 | — | 4 | — | 1 | — | 1 | 5 žinotis | 20 | 4 | 13 | 37 | 1 | 7 | — | 8 | 45 pasižinti | 15 | 3 | — | 18 | — | — | — | — | 18 suprastis, dabotis | 2 | — | — | 2 | — | — | — | — | 2 atmintis | 2 | — | — | 2 | — | — | — | — | 2 tikėtis | 26 | 3 | 20 | 49 | 2 | — | 1 | 3 | 52 tartis | 33 | 6 | 8 | 47 | 3 | 1 | — | 4 | 51 džiaugtis | 1 | 1 | — | 2 | — | — | — | — | 2 gailėtis | — | 7 | — | 7 | — | — | — | — | 7 gėdytis | — | 1 | — | 1 | — | — | — | — | 1 dėtis, darytis | 8 | — | — | 8 | 1 | — | — | 1 | 9 sakytis | 34 | 18 | 3 | 55 | — | — | — | — | 55 (pasi) girtis, gerbtis | 8 | 1 | 1 | 10 | — | — | — | — | 10 skųstis | 2 | 1 | — | 3 | — | — | — | — | 3 (už)gintis | 1 | 4 | — | 5 | — | — | — | — | 5 išpažintis | 4 | — | — | 4 | — | — | — | — | 4 rašytis | — | 1 | 1 | 2 | — | — | — | — | 2 apsižadėti | 1 | — | — | 1 | — | — | — | — | 1 išsimanyti | — | 1 | — | 1 | — | — | — | — | 1 norėtis | — | — | — | — | 44 | — | — | — | 44 be (velytis) | 5 | 14 | — | 19 | 1 | 2 | — | 3 | 22 geistis, melstis, privalytis, lauktis | — | — | — | — | 4 | — | — | — | 4 244 | 78 | 50 | 372 | 56 | 15 | 1 | 72 | 444 Неповоротні regėti | — | — | 4 | 4 | — | — | — | — | 4 veizdėti, jausti, parodyti, pakesti | 2 | 2 | — | 4 | — | — | — | — | 4 žinoti | 5 | — | 2 | 7 | — | — | — | — | 7 bevelyti | 1 | — | — | 1 | — | — | — | — | 1 Інші дієслова психічного сприйняття | 5 | — | 1 | 6 | — | — | — | — | 6 tikėti | 1 | — | 4 | 5 | — | — | — | — | 5 sakyti | 3 | 3 | — | 6 | — | — | — | — | 6 Інші дієслова повідомлення | 2 | 1 | — | 3 | — | — | — | — | 3 norėti | 4 | — | — | 4 | — | 1 | — | 1 | 5 Пасивні форми | 8 | 1 | 2 | 11 | — | 2 | — | 2 | 13 Усього | 275 | 85 | 63 | 423 | 56 | 18 | 1 | 75 | 498

^* Тобто перша форма дієприкметника, що входить до конструкції. Кількість дієприкметників, які стоять на другому, третьому чи наступному місці, до таблиці не включено.

LXVI (108); Мені снилося, ніби я колись стояв на березі біля води BrB I Moz 41, 17 (Mir trewmete | Ich stunde);

оскільки ви вважаєте, що це від Бога… Тому спробуйте BrB Judit 8, 30 (dafur haltet | das aus Gott sey);

дієслова інформаційного значення сказати, пообіцяти, твердити — «стверджувати», «визнавати»

з’явився Тевда, який казав, що він є кимось ChB Apd 5, 36 Бог обіцяв нам щось велике MT 118₁₈; …ствердивши нам, що гріхи справді прощені й даровано виправдання MT 71₆; …і засвідчивши, що він знає … що є слугами й учнями його DP 254₂₄ (wyznawać… že są sludzy W 424)

Дуже близькі до VD конструкції з дієсловами інформаційного значення — конструкції, залежні від дієслова дякувати, наприклад: Дякую тобі, що дочекався мене | Веселий цього дня BrGD XLVII; пор. подібні конструкції, але з іншим суб’єктом, уживані зі словами здоровий (типу «здоровий повернувся») або дякую, спасибі, наприклад: дякую, що прийшов (= за те, що прийшов) Kd; дякую, що запитали OsG 162;

дієслова волевиявлення хотіти, (не)воліти

Отже, хто не хоче боятися Божого суду | той його не уникне DP 285₄₉ (niechce byč, sadzon W 476); хто хоче, тому віддається на поталу псам MP II 328₃₈ (wolisz to dać psom RP 220₄₅); не хочеш — геть відступи, нічого не вдієш MT LLJ XXXII₁₄

2.2.1.3. VD з перифрастичними формами пасивного стану неперехідних дієслів, до складу яких входять дієприкметники теперішнього й минулого часу, утворюють окрему групу. Хоч такі конструкції досить рідкісні, їх виявлено в писемних пам’ятках різних авторів, що належать до різних діалектів, і немає підстав сумніватися, що в XVI—XVII ст. вони вживалися в живому мовленні. Форми пасивного стану в них утворюють дієприкметники тих самих дієслів, які вживаються й в інших конструкціях VD.

а) VD із дієприкметниками теперішнього часу:

ми… самі тепер виявляємося грішниками BrB Gal 2, 17 (Solten wir … selbs Sünder erfunden werden; inventi sumus et ipsi peccatores); суддя вірним виявився Mž 86 (= BrGD XXXVI); мерці, кажуть, можуть спати й спочити MT 262₁₁; бо ти маєш ім’я, ніби живий, але ти мертвий BrB Apr 3, 1 (du hast den namen | das du lebest; nomen habes quod vivas); розлука вважається в Канцях стражданням BrB Išm 3, 2 (abschied wird für ein pein gerechnet);

б) VD із дієприкметниками минулого часу:

хлопчик Ісус знайдений не в корчмі… а сидячи посеред учителів | і слухаючи їх та розпитуючи DP 66₂₀ (nálezion jest… siedząc… y słucháiąc ich y pytáiąc W₂ 66); хоч він не мав моєї праведності MT 83₁₄; той ніколи не був знайдений обманутим MP II 359₂₂ (omynym nie byl nalezon RP 241₉); чи міг Христос таким чином бути знайдений таким, що має два тіла? MT (PM) 31₁₅.

2.2.2. Дієприкметниковий член

2.2.2.1. Найчастіше у VD вживаються активні дієприкметники теперішнього часу (понад половину всіх прикладів). Активні дієприкметники минулого одноразового часу трапляються більш ніж у чотири рази рідше, проте з деякими дієсловами (gailėtis, gėdytis, pakęsti) у давніх писемних пам’ятках зафіксовано лише їх. Обсяг уживання активних дієприкметників майбутнього часу майже такий самий, хоча їхнє співвідношення з окремими дієсловами відрізняється: найчастіше вони сполучаються з tikėtis, žinoti, tartis; лише активні дієприкметники майбутнього часу зафіксовано з неповоротними формами regėti.

VD з пасивними дієприкметниками становлять близько 13% усіх прикладів, зафіксованих у давніх писемних пам’ятках. Частіше трапляються пасивні дієприкметники теперішнього часу. Лише з ними пов’язані дієслова geistis, melstis, privalyti, lauktis. Натомість у конструкціях із žinotis, tikėtis, tartis, gėdytis, regėtis пасивні дієприкметники вживаються поряд з активними. Пасивні дієприкметники теперішнього часу у VD зазвичай мають значення недоконаного виду, дієприкметники минулого одноразового часу — доконаного виду. З пасивним дієприкметником майбутнього часу за-

фіксовано лише одну конструкцію: per malone Iesaus Christaus tikimes ischganisemi | kaip ir anie yra ischganiti MT 208₁₂.

2.2.2.2. Оскільки дієприкметниковий член конструкції VD відповідає дієслову підрядного речення (пор. 1.2.), він має багато властивостей, характерних для присудка речення. Близько 32% усіх VD, що трапляються в давніх писемних пам’ятках, утворені з дієприкметниками дієслова būti, які поєднуються з іменниками та прислівниками так само, як особові форми цього дієслова, що виступають зв’язкою.

У тих випадках, коли дієприкметник būti сполучається з прислівниками модального значення, виразніше відчувається його лексичне значення існування, наприклад: Ir randosi teipo esa BrB V Moz 22, 28 (vnd findet sich also); Awis... puschozie kleodama iauczesši negerai esanti BrP II 224. Сполучаючись із прислівниками місця й часу, як і з місцевими відмінками іменників або прийменниковими конструкціями обставинного значення, він уже наближається до зв’язки, наприклад: Ius kurie toli tarities esa nūg piktos dienos BrB Am 6, 3 (Die jr euch weit vom bösen tag achtet); Kas sakosi Schwiesibeie esas BrB I Jon 2, 9 (saget er sey im liecht; dicit se in luce esse); regis éssas didime smurtę DP 80₂₃ (widzì žé iest w wielkim niebespiečenstwie W₂ 87); iaučiasi essus sunkiuose nusidėlimuose (sė czuié byé w wielkich grzechach) SP I 246₃. Цілком виразна релятивна (тобто віднесення до певного класу) функція виявляється в конструкціях, де дієприкметник būti сполучається з формами називного відмінка іменників, прикметників і займенників.

Сполучаючись із називними формами дієприкметників, дієприкметник būti може утворювати відповідники складених дієслівних форм. Активні дієприкметники теперішнього часу не сполучаються з дієприкметниковими зв’язками (так само як тепер не схильні поєднувати їх і з дієслівними зв’язками), за винятком тих, що вживаються у значенні прикметників, наприклад: nė žeminos... pasižindamas éssas teip niekam’ nedėrancziu (znaiąc sie byé ták nikczemnym) DK₁ 119. Серед активних дієприкметників минулого часу зафіксовано лише кілька конструкцій із nusidėjęs, яке також має значення, близьке до прикметникового, і в DP відповідає оригінальному grzeszny, наприклад: pažìstas éssas nussidėisiųjų DP 291₂ (sie zna byé grzesznym), див. також DP 280₁₉, 515₁₅, 586₃₃. Типові конструкції з пасивними дієприкметниками, наприклад: žinnas essa ischklaúsomi MT 10₁₆; A ieigi kas rastusi essas neapsunkintas Vln 31₄; sakos essus aptaystas (powiada śię býc opuszczonym) SP I 199₁₂; rėgis éssa... izliźusį DP 84₃₅ (widzą býć wyzwoleni W₂ 94); Ghis gerrai szinnosi busens Ischdùts Apìukts | Ischgedents | Appiaudìts | Ischplakts | Numarints BrP I 257. Проте такі конструкції охоплюють лише невелику частину (близько 20%) усіх VD з пасивними дієприкметниками⁷. Крім того, деякі пасивні дієприкметники, уживані з дієприкметниковими зв’язками, також мають прикметникове значення й не утворюють відповідників складених дієслівних форм часу, наприклад: ažusleptas įzadas... regėsi essus regimas ir atwiras (sie zda býdź widomy) SP II 209₁₈.

2.2.2.3. З іменниками та займенниками в н а з и в н о м у відмінку дієприкметникові зв’язки поєднуються так само, як і відповідні особові форми дієслова būti, пор. sakosi esąs karalius || piktas ir sako, kad yra karalius || piktas. Іменники (a) зі зв’язками вживаються майже вдвічі рідше, ніж прикметники (b); займенники (c) трапляються ще рідше. Зв’язкою найчастіше виступає активний дієприкметник теперішнього часу дієслова būti.

a) Phariseuschai... kitiems Szidams regėiosi... geri kunigai esa BrP II 58; Regisi čia žodžiuose kazto essunti priesziare (zda się tu byé... prze-ciwność) SP I 136₁₇; karoghimas... regisi mumus ne dzauksmas, bet tuszba esans BrB Hebr 12, 11 (düncket sie vns... trawrigkeit sein; videtur non esse gaudii, sed moeroris)

b) він зізнається, що є невірним BrP II 362; скажу, що я правий BrB Job 9, 20 (Sage ich | das ich gerecht bin); які, здається, є твердими, як камінь (sie zdadzą býc) SP I 349₁₆; Знаю, що я грішний KN 55₂₂; Esch szinnaus Teisus busens BrB Job 13, 18 (Ich weis | das ich werde gerecht sein)

c) priežastis... tikriausia regis santi toii DP 496₁₀ (nawłasnieysza zda się být tá W 836); Teip iog iiemus regėjęs éssas kitókias DP 191₁ (Так, що вони побачили, що ті інші

⁷ У таблиці 2 конструкції з дієприкметниковими зв’язками розподілено за окремими розділами відповідно до форми активного дієприкметника, що виступає зв’язкою.

im zdai byč w inszey pastawie W 324); Повілас каже / Wissiems wissas buwens BrP I 223.

2.2.2.4. Як і особові форми дієслова būti, дієприкметникові зв’язки VD можуть поєднуватися з предикативним орудним відмінком. Орудний відмінок іменників (a) тут навіть частіший за називний. Натомість орудний відмінок прикметників (b) трапляється значно рідше, а займенників — лише в поодиноких випадках (c).

a) szinausi tame essąs tarnu MT LĮ XLI₁; ne pažinós éssąs didžiuni skoli- niškų DP 481₁₂ (šie nie znai byé wielkim winowayę W 809); каже, що esą Apaschtalais BrB Apr 2, 2 (sagen / sie seien Apostel; se dicunt apostolos esse); О Алцим... ne tikies... Wiriauskunigu busens BrB II Mak 14, 3 (dacht | Das er... noch weder zum Hohenpriesternampt komen möchte);

b) ismānos éssąs brągumi DP 291₁₆ (rozumie się być w wadze W 485); Коросіє, тебе спонукали | щоб ти не вважав себе праведним MT II 193ₐ; Коли ті, що вважали себе мудрими BrB Rom 1, 22 (Da sie sich für Weise hielten, dicentes enim se esse sapientes)⁸; Хто з тих трьох, на твою думку, був ближнім тому (zda się tobie bližnim być onemu) Ev 116₉;

c) Але ми вже чули | що Іван, як виявилося, не знав DP 23₁₀ (slyszeli | czym się Ian być nie znal W 23) А їй здалося, що вона ніщо є VEE 110₈ (lesst düncken | er sey etwas)¹⁰.

Загалом конструкції з орудним відмінком у давніх писемних пам’ятках уживаються не рідше, ніж із називним, а деякі автори (наприклад, М. Дауґша) навіть надають їм перевагу (ймовірно, через вплив польського предикативного інструмента — особливо в конструкціях із прикметниками). У цьому аспекті VD відрізняється від GD, де конструкції з орудним відмінком при дієприкметникових зв’язках трапляються рідше (див. aut. 1974: 248), пор.: Regim ne wisus krikschczonis essanczus | kurie girressi krikschczonims essa BrP I 249¹¹; однак зовсім поруч знаходимо також girresi Krikschczonis esa BrP I 247.

Дієприкметникові форми būti, що виконують функцію зв’язки, іноді поєднуються також із родовим відмінком, з яким вони теж утворюють еквіваленти складеного присудка, наприклад: Бо не здавалося, що обличчя на ньому було людським (nie zdála się bydź twarz ná nim ludzka SP 220₂₅; Бо Ірод вважав, що він походить із чужого роду BrP I 110.

Окрім дієприкметників дієслова būti, функцію зв’язки VD можуть виконувати й дієприкметники інших дієслів близького значення, наприклад: Лютер казав, що став богословом MT 3ₐ¹⁷.

Отже, дієприкметниковий член VD за своїми синтаксичними властивостями в давніх писемних пам’ятках цілком відповідає особовій формі дієслова.

2.2.3. Післяпозиційні моделі

2.2.3.1. Порядок трьох основних членів VD у давніх писемних пам’ятках дуже стабільний: понад 450 виявлених у них прикладів (близько 92%) репрезентують позиційну модель NVP, і лише близько 8% — інші моделі. За винятком поодиноких прикладів, для всіх конструкцій характерна постпозиція дієприкметникового члена (P) щодо іменникового члена (N). У цьому відношенні VD відповідає іншим напівпредикативним дієприкметниковим конструкціям (пор. авт. 1973: 170 і далі), однак перевершує їх регулярністю порядку членів, що особливо примітно, оскільки для самої структури VD він у багатьох випадках не є релевантним. Із шести можливих варіантів розташування членів тричленної конструкції в давніх писемних пам’ятках реалізовано лише чотири.

Основна позиційна модель NVP зумовлена властивими литовській мові в історичний період тенденціями до порядку слів: препозицією суб’єкта й постпозицією об’єкта щодо дієслова. Дієприкметниковий член VD, що репрезентує підрядне речення з’ясувального (змістового) значення, займає позицію пропозиційного об’єкта.

⁸ Подібно в BrB Pat 28, 11.

⁹ Подібно в DP 322₂₀ з éssąs.

¹⁰ Подібно в BrB Gal 6, 3: kuo esąs, див. також Apd 5, 36.

¹¹ Пор. також Pasigir krikščionims essa RG 347₂₂.

позицію. Отже, модель NVP безпосередньо відображає модель SVO (subjectum-verbum-objectum), характерну для сучасної литовської мови, як і для багатьох інших індоєвропейських мов. Вона є стилістично нейтральною і представлена у VD з усіма формами дієприкметника.

Значно меншою мірою порядок слів VO зберігають другорядні члени конструкції всередині цієї моделі. У випадках, коли дієприкметниковий член, своєю чергою, має об’єкт, у більшості випадків помітна тенденція переносити цей об’єкт перед P, а не після нього (чого слід було б очікувати за послідовного принципу VO), наприклад:

Herodas… tares kaki szenkla nūg io regesens BrP I 378; Bet kad jau tikėsi wirszu gavęs | Ir iz wisso piktunno išbėges RG 550₃.

Препозицію об’єкта іноді спостерігаємо й тоді, коли в оригіналах знаходимо інший порядок слів, що збігається з моделлю VO, пор.: kiekwiens… tikiesis tarnawimu Diewuy darus (nniemac będzie że czyni posługę Bogu) Ev 85₈ (також DP 231₂₉, VEE 91; SE 119₃). Вплив оригіналу міг сприяти розташуванню об’єкта перед дієприкметником лише в перекладах з німецької мови, де кінцева позиція дієслова в джерелах з’ясувальних речень є закономірною. Це частково пояснює особливо велику популярність такого порядку слів у творах Й. Бреткунаса, де ми бачимо його в цілих серіях VD, наприклад: Jei tu regiesi Diewo szodi nemilins | Basznczion ne eigans | poteru schwen-tu nemokans | Diewo kuna… reta karta imans | tadda szinok tikrai Welina nūg tawes Diewo szodi atimanti BrP I 250. Збереженню цієї моделі, очевидно, сприяв і порядок членів NVP, що переважає в тричленних нерозширених конструкціях із дієприкметником у кінці. Випадки препозиції об’єкта до дієприкметника часто трапляються також в інших перекладних і частково оригінальних писемних пам’ятках. Вони зустрічаються і в народному розмовному мовленні та фольклорі, пор.: Vagis pasisakęs jaunojo žirgą vykas pavogti BsMt I 73; Jaunikaitis visą savo vakartį pasisakė pametęs End (VoL II 321); varinių papuošalų girias turįs Pp (LKT 62). Загалом у сучасній мові такі конструкції значно рідші. Цілком можливо, що препозиція об’єкта в них є архаїчною і відображає давнішу модель порядку слів із кінцевою позицією дієслова (тобто OV), яку нині багато дослідників реконструюють для періоду спільності індоєвропейських мов¹².

Варто зазначити, що так само подібним чином до кінця конструкції переноситься й дієприкметниковий зв’язковий елемент, пов’язаний із препозитивно вжитими іменниками, наприклад: esch ne iaucziūs hadna alba werta santi BrP I 268; ieib netartumbeis nekaltas esans BrB Jer 30, 11 (Das du dich nicht vnschüldig haltest); Simon… sakęs nėko didis esąs BrB Apd 8, 9 (gab fur | Er were atwas grosses; dicens se esse aliquem magnum); Po kieno akimis pasisizsti grieschnas essas? VE 72₁₃; kurie tikėimu gir-resi teisus essa MT 93₂.

Такий порядок слів у давніх писемних пам’ятках також є стилістично нейтральним і не залежить від впливу оригіналів, а його автохтонність підтверджують відповідні конструкції в сучасних діалектах і фольклорі, наприклад: Velniukas prapuolė, o ji pasijuto viena vidury šokančių bestovinti SI 117; Ale žmonės dedas tei(p) kytrūs esą Jrk 96. Варто зазначити, що в давніх писемних пам’ятках дієприкметниковий зв’язковий елемент частіше стоїть у кінці, коли він пов’язаний із називним відмінком. Саме форма називного відмінка в предикативних сполуках є найархаїчнішою. Натомість у новіших конструкціях з орудним відмінком, особливо прикметникових, багато з яких у давніх писемних пам’ятках зазнали впливу слов’янських мов (пор. Fraenkel 1926: 94 і далі, 114; 1928: 201 — 4), іменник в орудному відмінку частіше стоїть після дієприкметникового зв’язкового елемента, наприклад: ne pažinęs ėssas didžiūniu skolininkū DP 48₁₂ (sie nie znal być wielkim winowaycą W 809); pažikimės ėssą ne naudigais tarnāis DP 97₃ (žesmy są niepożyteczni słudzy W 163); tureio… sakitis essu biaurumis ir izteptays (powiōdac śię być nieczystymi y pomāzānymi) SP I 256 —7. Іноді навіть у тому самому реченні відрізняється порядок слів у конструкціях із називним та орудним відмінками, пор.: Asch pasisizstius takiop darbop per silpnas ir ne hadnas neigi tam tikras essas, taczu

¹² Щодо кінцевої позиції дієслова в індоєвропейській мові, на яку вже вказував Б. Дельбрюк, див. Watkins 1963: 36 і далі, 1964: 1037 і далі; Ибанов 1965: 194 і далі; щодо OV як первинної індоєвропейської моделі — Lehmann 1972a: 984 і далі; 1973: 47 і далі; 1974: 30 і далі; Vennemann 1974: 345 і далі; інакше — Ross 1970: 258. Про архаїчність антецедентного (тобто OV) порядку слів із погляду загального мовознавства див. Балли 1955: 226–7 (§ 325 — 6); Müller 1957: 3–4, 22; Lehmann 1972.

kaipog (40) знаючи себе слугою свого Господа MT LĮ XL–XLI. Звісно, це не суворе правило, а лише тенденція, що подекуди виявляється, і навіть у тих самих текстах можна помітити цілком рівномірне співіснування різних прикладів, пор.: Powilas… каже про себе, що він слуга MT 70₂₃ і знав, що він там слуга MT LĮ XL₁. Однак наведені дані свідчать, що кінцева позиція зв’язки у VD набагато частіша й звичніша, ніж у відповідних дієслівних конструкціях, де її добре зберегла лише жмудська говірка. Очевидно, конструкція VD і в цьому разі зберегла давніші тенденції порядку слів.

Поряд із наведеними, у старих писемних пам’ятках широко вживані й такі конструкції, у яких об’єкт стоїть після дієприкметника (a), а іменник у називному чи орудному відмінку предикативного сполучення — після дієприкметникової зв’язки (b), наприклад:

a) Що з того, браття, якщо хтось каже, що має віру BrB Як 2, 14 (jemand sagt | er habe den glauben; si fidem quis dicat se habere); І ті, хто сподівається | знаку від нього VEE 201₁₆ (und hoffet er wurde ein Zeichen von jm sehen); А в писанні кажуть, що він має очі | вуха | руки та інші людські члени (iž ma oczẏ | vszy | ręce…) SP 196₁₇; Господь… каже, що ненавидить людську науку й службу MT LĮ XXIV₁₅;

b) причини | які (327) видаються протилежними (ktore śię zdadzą byč przeciwne) SP 327–8; Аш… виявляється винним MT 143₁₂; ті слова… здаються малими (śię zdadzą byč małe) SP I 315₂; Знаю, що я грішний KN 55₂₃; Бо він називається Сином Божим VEE 208₂₄.

У сучасній мові такі конструкції становлять переважну більшість усіх випадків уживання VD. Очевидно, стабілізація порядку слів у конструкції VD в період писемної традиції відбувалася саме в цьому напрямі.

Іменний член VD може бути не виражений у самій конструкції: його можна припускати за формою дієслова 1-ї або 2-ї особи; він може бути названий раніше в тому самому реченні або бути зрозумілим із контексту чи ситуації.

Бо на очах може казати, що працює SP I 328; Ляж на своє ліжко й удавай хворого BrB II Сам 13, 5 (mach dich kranck); Бо краще мені померти, ніж бути живим BrB Тов 3, 6 (ich wil viel lieber tod sein | denn leben); сподіваємося, що віримо DP 291₄₄ (mniemamy że wierzymy W 486); Наше життя — смерть | Кажуть, уже змучене BrGD LXVIII

З огляду на звичну препозицію суб’єкта щодо дієслова та абсолютне переважання моделі VNP, такі конструкції умовно можна вважати варіантами цієї моделі.

2.2.3.2. Позиційну модель NPV у старих писемних пам’ятках представляють близько 20 прикладів. Цю модель побудовано за принципом OV: дієслівний член, що організовує структуру всієї конструкції, стоїть у кінці, наприклад:

І явився тим, хто сміливо вважав себе віруючим BrB Прем 12, 17 (die sich keck wusten); щоб я видавався милим (aby śię wdzięcznym stawił) SP I 37₂₁; у своєму домі | народжуючись віруючою SE 18₁₇; із усього світу відпущена, виявляється MT 45₈₁₂; Коли не хочеш здаватися | то не бійся RG 375₁₈.

Особливо вартий уваги приклад із передмови до оригінального анонімного катехизму 1605 року, де після дієслова стоїть також об’єкт, залежний від дієприкметникового члена: Твої вуха почують не одне слово, яке неосвічені називають перекладеним катехизисом, від… Даукши AK I 11₂.

Якщо відкинути близько третини прикладів, у яких порядок NPV цілком відповідає оригіналам, використаним перекладачами (наприклад, у Постилі М. Дауκші), то в решті не видно, щоб на такий зворотний порядок членів конструкції вплинули особливості контексту чи будови самого речення (як у відповідних конструкціях GD, пор. авт. 1973: 172). Можливо, це залишки раніше продуктивної моделі з кінцевою позицією дієслова. У пізніших писемних пам’ятках і в сучасній мові вони трапляються лише як виняток (пор.: Iš didelės baimės ir rūpesčių pasenęs pasimačiau Tat. (LŽK VII 919).

2.2.3.3. Модель VNP ґрунтується на винесенні дієслова перед підметом у називному відмінку (тобто порядок VS). Вона непродуктивна (лише близько десятка прикладів) і частіше

трапляються лише в конструкціях із дієприкметниками теперішнього часу пасивного стану, наприклад: jei norisi žmogus išsiklausams maldoje BrP II 101; norėios Dievas paszistamas, ir sawes klausomas MT LI XXVII₂₃. Варто зазначити, що й конструкції GD із norėti значно частіше бувають інверсійними, але в них іменний член, навпаки, переміщується перед дієсловом (там порядок NVP є звичайним), пор. aut. 1973: 176. В інших випадках, за винятком прикладів із можливою іноземною впливовістю, такий порядок слів зумовлений потребою інверсійно винести дієслово на перше місце й пов’язати його з попереднім контекстом, наприклад: Gromata… ischsaka… santi ghi amsziniu wiriausiuiu Kunigu… neigi kittus tokius Kunigus sakos ta gromata paszistanti MT (PM) 18ₐ₁₈; І тоді кажеться Йонас S регіс іти в пекло (pavirada Jan S. že | widzial) SP II 42₁₅. Іноді між V і N вклинюється ще й препозитивний об’єкт дієприкметника, наприклад: Norint regisi ir tay Wieszpats ne kaday padaris (zda się Pan | že y to nie kiedy vczynil) SP II 41, отже, тут також спостерігаємо подібну препозицію об’єкта дієприкметника, як у моделі NVP.

У сучасній мові модель VNP також уживається як інверсійна: стилістично маркована або зумовлена контекстом, наприклад: Giriasi lapė kiški pagavusi, o šunys jau uodegom kimba PP 340; rodės pirmojo sesu ta esanti Jurgis Irk 85; Atsiminė Petras matęs Marcikę arklių ieškodamas ŽemR II 162; Pasisakė jisai turtingas kunigaikštis esąs KrėvSP 252.

2.2.3.4. У старих писемних пам’ятках засвідчено лише кілька поодиноких прикладів моделі VNP, де дієприкметник займає невластиву для напівпредикативних конструкцій препозитивну позицію щодо іменного члена:

Nessisina piktai daręs žmogus Mž 446₁₃; За словами, з яких дізнаються, що владу відібрано в чортів (die sie wiedzieć / že iest moc odieta Dyabłu) SP II 71.

Теоретично можливі моделі PNV і PVN (також із препозицією дієприкметника щодо іменного члена) у досліджених текстах не засвідчені. Дуже рідкісна й двочленна модель безособової конструкції VP (наприклад: Ir randosi teipo esą BrB V Moz 22, 28 — vnd findet sich also), пор. відповідні конструкції знахідного відмінка з напівдієприслівником Er neszinai wissadai teipo buwus BrB Job 20, 4 (див. aut. 1968: 197).

Отже, порядок членів VD у старих писемних пам’ятках ґрунтується на загальних закономірностях порядку слів у литовській мові, насамперед на переважній моделі SVO та постпозиції напівпредикативних дієприкметників щодо іменника (займенника). Водночас у цій конструкції помітні й сліди моделі OV, а саме схильність у певних випадках уживати об’єкт перед дієприкметником, а зрідка й переміщувати саме дієслово в кінець конструкції.

Таблиця 3

Порядок членів конструкції називного відмінка з дієприкметником у XVI—XVIII ст.

Позиційна модель

Кількість конструкцій

NVP

460

92,3

NPV

4,1

VNP

2,6

VPN

0,7

0,3

3. ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ НАЗИВНОГО ВІДМІНКА З ДІЄПРИКМЕТНИКОМ

Походження VD почали досліджувати ще наприкінці минулого століття, і відтоді це питання неодноразово розглядали й обговорювали. Воно не з’ясоване остаточно й досі. Хоча VD відзначено й в інших споріднених мовах, однак дані литовської та латиської мов

¹³ Так само RG 89₁₄.

тут мають особливо велике значення, оскільки в цих мовах VD є живим явищем, що добре збереглося до наших днів; його співвідношення з іншими синтаксичними засобами та вживання можна безпосередньо спостерігати, а історію протягом кількох століть писемної традиції — документувати безсумнівно автентичними фактами. Особливості структури та розвитку VD у литовській мові допомагають краще зрозуміти генезу відповідних конструкцій в інших мовах і навпаки. Тому після розгляду структури VD у сучасній мові та давніх писемних пам’ятках варто звернути увагу на його співвідношення з відповідними конструкціями інших споріднених мов.

3.2. Називний відмінок із дієприкметником у балтійських і слов’янських мовах

3.1.1. Латиський VD також утворюється з дієприкметниками формантів *ant > uot, us, m і t, особливо активними. Основними членами конструкції також є дієслова тих самих семантичних груп, що позначають фізичне й психічне сприйняття (наприклад: redzēties, rasties, zinoties, (ie)domāties), обіцянку (наприклад: vēlēties), передавання інформації (наприклад: sacīties, teikties), емоційний і удаваний стан (наприклад: priecāties, cerēties, šķisties, izlikties, lielīties) тощо. Дуже добре збігаються також відношення цих дієслів до певних форм дієприкметників та їхній розподіл усередині конструкції. Як і в литовській мові, дієприкметники минулого часу активного стану з us іще можуть поєднуватися з дієсловами, що виражають вольові зусилля (особливо з їхніми заперечними формами), наприклад: neciešu nesacij(u)se, nevaru nesnauduse, nevar atturēties nenēmīs Endzelīns 1951: 1015, тоді як дієприкметники теперішнього часу пасивного стану з формантом m — із дієсловами, що виражають бажання, очікування тощо, наприклад: nauda gribas skaitāma, gaidu tauta pieceļama ib. 997. Останні конструкції (з gribēties, gaidīt) засвідчені в латиській мові ще від давніх пам’яток (трапляються у творах Глюка, Манселя та ін.; пор. Ta ne gribb dseedinajama Glück Jer 15, 18; ghaida Weesis meelojams Manz. L. P. I, 529, див. P. Schmidts 1908: 34) і часто вживаються в народних піснях. Варто зазначити, що й давні литовські писемні пам’ятки, як уже зауважив K. Būga (1922: 93), свідчать про широке поширення таких конструкцій із дієприкметниками на m¹, і тепер їх уживають не лише в Жемайтії, а й у багатьох місцевостях Центральної та Східної Литви (Sirtautas 1965: 31). Відповідність таких конструкцій, що нині вже занепадають, але колись широко вживалися в обох мовах, особливо показова. Загалом усе сказане про внутрішню структуру литовського VD (1. 2) стосується й латиської мови. Збігаючись за синтаксичною будовою, литовські та латиські VD у багатьох випадках мають однакове лексичне вираження, тобто складаються із семантично й етимологічно тотожних лексем: пор. zinuos tēva klausījuse ME IV 722 — žinokis tėvo neklauses ŠĮ (LTR); sakas dzirdējis ME III 603 — sakos girdėjęs tą malodiją Ssk; vēlējās nepīnusī Schmidts 1908: 34 — bevelýčian nepyvnus Sd тощо. Усе це наочно свідчить про спільне походження литовського й латиського VD. Відмінності між цими мовами пов’язані з пізнішим розвитком конструкції й сягають порівняно недавнього минулого. Найважливіша з них полягає в тому, що в латиському VD широко вживаються незмінювані форми дієприкметників, які поступово витісняють із ужитку дієприкметникові форми називного відмінка. Поряд із називним відмінком дієприкметників на *nt, що переважає в давніх писемних пам’ятках, наприклад у Манселя škietās… tuvi esuoši, apzinuos pareizi daruots Endzelīns 1951: 1009, утверджується відповідна незмінювана форма, наприклад: škita pili būvējuot ib. 1013 zinājuos nemākuot BW 7327 (ME IV 722). Однак і вона, своєю чергою, витісняється з VD дедалі поширенішою незмінюваною формою дієприкметника теперішнього часу пасивного стану з -m (J. Bergmane MLLVG 26–27), яка могла проникнути сюди лише після того, як уже закріпилася в конструкції GD (Endzelīns 1951: 1002), пор. likuos nieku nemākam (Endzelīns ib.). В академічній граматиці латиської мови, де розглянуто словосполучення типу VD у сучасній мові, наведено вже лише кілька прикладів із дієприкметниками на us у називному відмінку,

¹Окрім творів J. Bretkūnas і S. Vaišnoras, що представляють західноавкштайтську та жемайтську говірки, їх знаходимо також у «Постилі» M. Daukša (наприклад: to del’ noris wadinami giaradieomis DP 497₂₆ — checą byc zwāni W 838) та у «Сумі Євангелій» (Ne laukis prāszomās meldžiāmas 168₁₅).

а всі інші — з незмінюваними формами (A. Bergmane MLLVG 23 і далі). Отже, латиський VD, за первинною структурою відповідний литовському, представляє дещо пізніший етап розвитку напівпредикативних конструкцій, коли процеси заміни балтійських відмінюваних форм дієприкметників незмінюваними та їхньої видової нівеляції вже просунулися далі.

3.1.2. У давньопруській мові VD, очевидно, також уживався. Про це свідчить речення з «Енхіридіона» 1561 року (III катехізис): Pirsdau Deiwan turridi wissans Grikans sien skellants dātunsi 177₁₇–₁₈ – Für Gott sol man aller Sünden sich schuldig geben 176₁₇–₈ (Mažiulis 1966)². Зворотну форму дієслова dāt (dātwei) тут ужито зі значенням «зізнаватися», і вона поєднується з дієприкметником у називному відмінку skellants цілком так само, як у литовській мові в конструкціях типу duodasi kaltas. Дієприкметник skellānts можна вважати скороченою формою Nom. plur., тобто < *skelāntes (див. про це Endzelīns 1943: 249), однак зміст німецького тексту дозволяє розуміти його і як Nom. sing. узагальненого значення, пор. лит. skelįs (від skelėti). Поряд зі зворотним інфінітивом dātunsi знахідний відмінок ортото́нічного зворотного займенника skuzatyvas племонастично вжито, імовірно, під впливом німецької мови (пор. Jakulienė 1969: 40), хоча тут можна вбачати й певну аналогію з «подвійно зворотними» формами литовських дієслів: pasimestis, prisipažintis тощо; див. 4.4. Загалом тут маємо відповідник таких литовських VD, як sakosi (prisipažįsta) skelįs. Усе це дає змогу вважати VD конструкцією спільнобалтійського походження.

У литовських писемних пам’ятках XVI–XVII ст. конструкціями типу duodasi kaltas перекладають відповідні німецькі (su sich geben) або польські (su dać się) вислови, наприклад: dūmiesi kaltas mana grieku VE 69₁₉; dūmies iz wisso kaltas DK 131₁₈ (daįe sįe... winien DK₁ 122); dūmies kaltas AK 160; tēdałis kaltas DK 125₁₃ (niechay sįe da winien DK₁ 118)³; turėtų duotis kaltos DK 115₁₀ (by sįe miały winne-mi dawać DK₁ 112)⁴; impudus… nusideimosna niesidave kaltas (nie dawał sįe winnym) SP 75, 2; idant vž tay dutotus kaltās (aby sįe żadne dewał winien) PK LVII; Diukites Diewų kalti KN 5, 12; duosios | kaltās KN 36₂₆⁵.

3.1.3. У давніх слов’янських пам’ятках зворотні форми дієслів фізичного й психічного сприйняття, передавання інформації, емоційного й удаваного стану також утворюють із дієприкметниками конструкцію, відповідну балтійському VD⁶. У давньослов’янській мові до неї входять активні дієприкметники із суфіксами *-nt та *-us, залежні від дієслів javiti sę, mьněti sę, obrěsti sę, slyšati sę, tvoriti sę тощо, наприклад: slьšaše sę… glagole Supr 162₁₈–₁₉; da obrěstemo sę prědъ toboju ugọždъše Euch 17₁₈–₂₀ (Večerka 1961: 65). За семантикою дієслів і формами активних дієприкметників давньослов’янський VD цілком відповідає балтійським конструкціям. Збігається й їхня внутрішня структура: описана в 1.2 модель підходить і для слов’янських мов. Тут також уживаються конструкції з дієприкметниковими зв’язками, наприклад: tvoręšte sę pravedъnici sъše Luk 20, 20 (Havránek 1928: 158, Růžička 1963: 191–2). Утім, лексичний склад форм, що утворюють називну конструкцію у слов’янських мовах, і сфера її вживання значно вужчі. Зовсім не виявлено властивих балтійським мовам VD із дієсловами, що виражають вольові зусилля, бажання, очікування; дуже рідкісні й спорадичні випадки з дієприкметниками на суфікс *mo, наприклад: veděaše… iskušaemъ Luk 4₁–₂ (τεσσεράκοντα πειραζόμενος), які могли виникнути під впливом грецької мови (Růžička ib. 201); на низьку продуктивність цих форм у давньоруській мові вже вказував Potebnia (1958: 159). Однак слов’янський характер самої конструкції, її автохтонність не викликають сумніву: це підтверджує її тісний зв’язок із GD, що вживається після тих самих (але незворотних) дієслів і утворюється з дієприкметниками тих самих суфіксів

² Або 43₂₃–₄ і 42₂₁–₂ за Trautmann 1910.

³ Теж DK 121₁₁; 123₁₅; 128₁₇; 130₁₂.

⁴ Подібні приклади — DK 119₁₇.

⁵ Зрідка замість називного тут уживаються й форми орудного відмінка, наприклад: iš ko turėtus (115) káltais dūtis DK 115–6 (sįe winni dác mieli DK₁ 112); duomisi kaltu iz septiniu grieku Ev 219₁.

⁶ Про VD у слов’янських мовах див. Потебня 1958: 156 і далі; Jagić 1900: 62; Vondrák 1928: 406; Gebauer 1929: 597 і далі; Havránek 1928: 156–61; 181; 1963: 51–2, 61; Ломтев 1956: 141; Večerka 1961: 65–6; Růžička 1963: 191 і далі, 194, 201–2; Борковский-Кузнецов 1965: 377.

(пор. Večerka 1961: 66), зіставлення з грецькими оригіналами, де у відповідних місцях часто вживаються інфінітивні конструкції (Večerka ib; Ružička ib. 191 tt.) та відповідниками в інших слов’янських мовах у найдавніші зафіксовані періоди їхнього розвитку (особливо в давньоруській і чеській мовах). У них VD найчастіше утворюється з дієсловами, що є рефлексами згаданих давньослов’янських лексем (особливо vid-, obrět, tvor-, mьn-); подібний стан спостерігається і в давньосербській, давньохорватській, давньословенській, давньопольській мовах (див. Jagić 1900: 62; Havránek 1928: 158 tt. з літ.). Варто зазначити, що в деяких із них помічено також тенденції до ширшого вживання цієї конструкції. Так, у давньоруській мові VD вживається і з дієсловами, що позначають емоційний стан, довольны, радоватися, сожалитися тощо, наприклад: сожалимси отослав сына Ип. 190; не убоящаяся князя два умыще Лавр. 160 (Потебня 1958: 157). З огляду на спільність внутрішньої структури й водночас зовнішньої форми (дієслівних лексем, дієприкметникових суфіксів), а також на балтійські відповідники, майже немає сумніву, що синтаксична модель VD є праслов’янською. Однак у найдавніших пам’ятках слов’янських мов VD, очевидно, вже було зафіксовано в період занепаду й у певних випадках дещо активізовано грецькими зразками. Вони не дорівнюють відповідним конструкціям балтійських мов ані за різноманітністю форм, ані за обсягом уживання, а згодом у багатьох слов’янських мовах зовсім занепадають — їх замінюють підрядні пояснювальні частини складного речення, інфінітивні конструкції або сполуки з інструменталем.

Оскільки литовська мова протягом усього періоду писемної традиції й донині найкраще зберегла синтаксичну структуру VD, її дані мають велике значення і для пояснення генези відповідних слов’янських конструкцій.

3.2. Г і п о т е з и д в о х т и п і в

Щодо походження VD у балтійських і слов’янських мовах висунуто дві різні гіпотези.

3.2.1. Перша з них безпосередньо виводить VD із GD. Так будову VD у латиській мові пояснював уже A. Bielensteinas (1863: 265—6). VD з дієприкметниками, наприклад, šie teicās labi strādājoši, так само як і відповідні конструкції з прикметниками, наприклад, viņš teicās bagāts, він вважав утвореними з дієслова, його об’єкта, позначеного зворотною часткою, та іменного предиката. Останній дістав форму називного відмінка замість знахідного (пор. лат. dixit se divitem) під впливом називного відмінка підмета (атракція). Подібним чином A. Bielensteinas пояснював і форму називного відмінка займенника pats зі зворотними дієсловами, наприклад, apskaties pats (ib. 266). Цей погляд, який наприкінці минулого століття суворо критикував A. Potebnios (1958: 167), згодом розвинув і доповнив новими аргументами E. Tanglis (1928: 48 tt.). Він стверджував, що спочатку зворотна частка вживалася в конструкції GD литовської мови у значенні знахідного відмінка; пізніше, коли це значення зблякло, дієприкметник почали узгоджувати з підметом у називному відмінку. Так із GD žinojo si (= save) atėjusį утворилося VD žinojosi atėjęs. VD з дієсловами, у яких зворотна частка не має значення знахідного відмінка, E. Tanglis вважав пізнішими утвореннями. Так само новішими він вважав і VD з незворотними дієсловами (sakė atėjęs, manė grįšiąs тощо). Погоджуючись із поглядом E. Tanglio щодо походження литовського VD від GD зі зворотними займенниками, I. Marvanas (1962; 1969: 18) поширив його і на слов’янські мови. Цей напрям розвитку конструкцій він інтерпретував як спільну рису балтійських і слов’янських мов, зумовлену генетичним зв’язком їхніх синтаксичних систем. Згідно з цією гіпотезою VD слід вважати порівняно новою конструкцією, що утворилася в балтійських і слов’янських мовах після того, як енклітичні зворотні займенники втратили значення знахідного відмінка.

3.2.2. Другий погляд найвиразніше виклав A. Potebnia (Потебня 1958: 156—67). VD балтійських і слов’янських мов він вважав здавна існуючим різновидом «другого називного відмінка», невіддільним від відповідних конструкцій із незворотними неперехідними дієсловами. На думку Potebnios, твориться ида — це такий самий складений присудок, як і останется творя (ib. 167), пор. лит. dedasi bemiegas і liko bemiegas. Зворотна частка в таких висловах не має об’єктного значення і є чистим «показником медіальності». Тому форма називного відмінка дієприкметника в конструкції VD цілком закономірно узгоджується з підметом, як і в лат. nemo doctus nascitur. VD зі зворотними

і незворотними дієсловами Potebnia наводить поряд із такими конструкціями, як лат. palika kauts (163), лит. pasiliko bestovis (161), давньорус. самъ пребылъ еси с тѣлъ (157). B. Havránekas (1928: 160; 181) також вважає, що предикативний називний відмінок у конструкціях балтійського та слов’янського типу VD може бути дуже давнім, походити з іменного речення (як у реченні [Симонъ волхъ] u сам премѣня- шется, ово старъ, ово молодъ), а злиття зворотного займенника з дієсловом допомогло йому зберегти свою форму, не перетворитися на знахідний відмінок. Багато інших дослідників зазвичай відносять балтійські й слов’янські VD до тієї самої групи, що й випадки предикативного називного відмінка з дієсловами зі значенням «здаватися», «залишатися» тощо⁸.

3.2.3. Якщо говорити про походження VD загалом, не пов’язуючи його з певним періодом еволюції синтаксичної системи, ці гіпотези видаються діаметрально протилежними, і навколо них неодноразово точилася полеміка (пор. Потебня 1958: 167; Tangl 1928: 48). З погляду відносної хронології ця протилежність є лише умовною. Якщо розрізнити окремі етапи розвитку граматичних опозицій і синтаксичних зв’язків та спробувати визначити місце VD на кожному з них, можна помітити, що обидва погляди стосуються різних етапів генези й історії цієї конструкції та частково доповнюють один одного.

3.3. Відношення з іншими конструкціями предикативного атрибута

3.3.1. Погляд А. Потебні можна застосувати до найдавнішого етапу історії VD, що сягає часів індоєвропейської спільноти. За синтаксичними зв’язками між членами у зовнішній структурі VD цілком відповідає конструкціям предикативного атрибута (ад’юнкта) з прикметниками, залежними переважно від дієслів, що позначають стани та їхні зміни, як-от сидіти, лежати, стояти, йти, бігти, підійматися, падати, народжуватися, помирати, рости, жити тощо, наприклад: людина сидить сердита, лежить простягнувшись, стоїть брудна, біжить п’яна, спить щаслива, росте велика, народжується каліка, помирає стара, живе багата; значно рідше (зазвичай у фольклорі) — з іменниками: cūnelis užaugo darbininkas LTR; jis… apsisuko ir išlindo plunks kąreivis LTT 322 (Valeckienė 1967: 99); ãnas jau gimė ligonis Rk. Виразні паралелі до цих конструкцій є в усіх групах індоєвропейських мов, починаючи з найдавніших пам’яток, пор.: с. сл. padǫ ničb (Miklosich 1874: 16), slěpǫ rodi (ib. 136); с. рус. стояще крѣпокъ Лавр. 82, паде мертвъ Лавр. 78; ide p’ишъ Ип. 438 (Потебня 1958: 168 tt.; Ломтев 1956: 142; Мельничук 1966: 133 tt.; Борковский 1968: 6; Стрингчак 1960: 67); гот. (þiumagus) ligip uslipa «(слуга) лежить хворий» «galaib gaurs» «пішов сумний» (Гухман 1958: 222; щодо інших германських мов Wilmanns 1909: 666 – 7; Behaghel 1924: 383 tt. 409 tt.); лат. felix vivas (Schmalz-Hofmann 1928: 467), санскр. (savitā) ’sthād ūrdvāh «став прямий», гр. στῆ δ’ ὀρθός «те саме» (Brugmann 1925: 93; 1911: 664 tt.; Delbrück 1888: 78; 1893: 453 з літ.; Савченко 1974: 339) тощо. Через синтаксичні зв’язки двовідмінкового імені такі конструкції нестійкі, і з часом у багатьох індоєвропейських мовах їхня структура перебудовується: ім’я, що виконує роль предикативного атрибута, тісніше приєднується до дієслова, набуває форми відмінка, залежного від нього (наприклад, інструменталя у слов’янських мовах), або, втративши узгодження, прислівниковіє (у германських і романських мовах). Давність конструкцій предикативного атрибута не викликає сумнівів: від часів Б. Дельбрюка (1893: 393—4, 453 tt.) та А. Мейє (1934: 359—60) і до найновіших узагальнювальних оглядів порівняльного синтаксису (наприклад, Lehmann 1974: 42 tt.; Савченко 1974: 340) їх вважають праіндоєвропейськими. Багато дослідників вважають, що вони виникли внаслідок контамінації архаїчних іменних речень із дієслівни-

⁷ Beje, kitoje vietoje (1928: 161) B. Havránekas nurodo, kad predikatinio atributo ir subjekto derinimas kai kur gali būti ir antrinės kilmės, t. y. iš divitem se facit tipo konstrukcijų.

⁸ Пор. Miklosich 1868—74 IV: 344—5, 822 tt.; Jagić 1900: §§ 27, 34; Endzelīns 1951: 553, 997, 1013—4; щодо інших індоєвропейських мов Brugmann 1897—1916 II²: 2: 643 tt.; Delbrück 1893—1900 I: 393—4. E. Fraenkel 1928: 16 tt. також відносить VD до інших випадків предикативного номінатива, однак у 1947: 102 вважає можливим і припущення E. Tangl.

дієслівними)⁹. Наприклад, лат. perii miser Plt. Amph. 1039 виводять із речень (ego) perii, (ego) miser (Schmalz-Hofmann 1928: 467–8); чеськ. bratr leží nemocen — із bratr nemocen, leží (Zubatý ib.; Trávníček 1956: 123). Такий шлях розвитку цілком можливий; його підтверджує й трансформаційна деривація: предикативний атрибут виводиться з іменного речення, включеного до складу дієслівного речення¹⁰, отже, (ego) perii + (ego sum) miser ⇒ (ego) perii miser. Однак цей процес, імовірно, сягає найвіддаленіших часів мовної історії, і наприкінці існування індоєвропейської мовної спільноти багато конструкцій предикативного атрибута вже мали бути сформованими синтаксичними одиницями.

3.3.2. Від згаданих випадків предикативного атрибута історично невіддільні й відповідні вислови з такими самостійно не вживаними дієсловами, як лит. at(iš)rodyti, likti, tapti, virsti. У литовській мові з ними вживаються і називні відмінки іменників, і прикметників та займенників, наприклад: jis... senas ir atrodo KrėvP 197; aš našlė likau Skr; liko vienas Kp; neliks skolingas Jnš; brolis tapo lobingas; Jonelis pavirto kiškis LTR¹¹; подібно й в інших індоєвропейських мовах, див. Brugmann 1911: 644; 1925: 93 tt. Синтаксичну й семантичну нестабільність дієслова в конструкції предикативного атрибута, його коливання між «повнозначними» дієсловами та синтаксичними зв’язками переконливо показав ще Б. Дельбрюк (1900: 12 tt.). Поєднуючись в одну конструкцію з іменем, дієслово схильне втрачати самостійність і наближається до зв’язки. Так із дієслів від кореня *bheu/*bhū, які колись означали «рости, буяти» (Pokorny 1959: 146 tt.), через проміжне значення «підніматися, ставати» в багатьох індоєвропейських мовах, зокрема й у литовській, сформувалися зв’язки минулого та майбутнього часів; натомість дієслово від кореня *ues, яке в давньоіндійській мові ще зберігало конкретне значення «затримуватися, ночувати, (про)живати десь» (пор. санскр. vásati «живе, ночує»), у германських мовах уже від найдавніших пам’яток уживається як чиста зв’язка, що поєднується з формами коренів *es та *bhū. Цілком можливо, що й дієслово від кореня *es, уживане як зв’язка, імовірно, вже за часів індоєвропейської спільноти, пройшло подібний шлях розвитку: від конкретнішого лексичного значення та самостійного вживання через конструкції предикативного атрибута до показника абстрактного синтаксичного відношення¹². У такому разі вживання цього дієслова у значенні «існувати, жити» (пор. лит. aš gerai esu Jrb; kaip ėstite? Lp (LKŽ I, 1213–4), помітне в багатьох споріднених мовах, слід вважати архаїзмом. Протилежний погляд, за яким зв’язкове (тобто майже копулятивне) значення *es первинне (Савченко 1974: 332–3), спирається на його переважання в давніх пам’ятках індоєвропейських мов (наприклад, у поемах Гомера) та на семантичні аргументи¹³, проте його важко узгодити з етимологією інших дієслів, що перетворилися на зв’язки, і з виявленим в індоєвропейських мовах загальним напрямом розвитку, який засвідчує абстрагування значення дієслів при предикативному атрибуті та його граматикалізацію. Такі різні з погляду сучасної мови конструкції, як tėvas buvo piktas («чиста» зв’язка), liko neramus («нечиста» зв’язка), gyveno laimingas (предикативний атрибут, пор. Valeckienė 1967: 108–9), відображають різні ступені цієї граматикалізації й, імовірно, мають спільну генетичну основу.

3.3.3. Так само, як із називним відмінком, предикативний атрибут в індоєвропейських мовах поєднувався й з іншими залежними від дієслова відмінками: давальним, знахідним, орудним, місцевим. Через складну синтаксичну структуру ці конструк-

⁹ Пор. Zubatý (1954: 126 tt.; Meillet 1934: 359 tt.; Meillet – Vendryes 1952: 596; Trávníček 1956: 123 tt., 179 tt.; Bauer 1958: 108 tt. та ін.

¹⁰ Щодо інтерпретації речень із предикативним атрибутом з погляду трансформаційної граматики пор. Harris 1964: 180–1; Růžička 1966: 56 tt.; Križková 1968: 106–7; Бархударов 1973: 59–60; Schwartz 1968: 757–8.

¹¹Див. також Jablonskis 1957: 455 tt.; Fraenkel 1928: 12 tt.; 1926: 88 tt.; Balkevičius 1963: 106 tt.; Valeckienė 1967: 108 tt.

¹²Щодо первинного конкретного значення існування дієслова *es та його зв’язку зі зв’язкою див. Delbrück 1900: 13–14; Brugmann 1904: 627; 1925: 72 tt.; Meillet 1906–8: 23–6; Benveniste 1950: 28 tt.; 1960: 114 tt. (= Бенвенист 1974: 175 tt.; 203 tt., див. також зауваги J. Stepanovas на с. 433, 435 з літ.); Иванов 1965: 266 tt.

¹³ Pvz., Ch. Kahn (1973) aiškina „gyventi“, „tapti“ reikšmes kaip pirminės „būti“ reikšmės eksplikacijas, sudarytas iš „būti“ + semantinis operatorius.

ції від самого початку також були схильні до змін; процеси їхньої адвербіалізації та абсолютизації помітні вже в найдавніших пам’ятках індоєвропейських мов. Для розвитку VD найважливішими серед них є акузативні конструкції, які як у литовській, так і в інших споріднених мовах корелюють із номінативними. Як номінатив зазвичай виступає предикативним атрибутом із дієсловами стану, так акузатив — із дієсловами, що позначають активну дію, часто навіть каузативними; пор.:

(батько) сипав зерно сухе: зерно сипалося сухе „ рвав тканину навскіс: тканина рвалася навскіс „ мочив одяг брудний: одяг мокнув брудний „ (по)робив його нещасним: він (по)робився нещасний „ ламав дошку навскіс: дошка ламалася навскіс

Основою кореляції таких акузативних і номінативних конструкцій предикативного атрибута в сучасній литовській мові є опозиція перехідних — неперехідних дієслів. Перехідними дієсловами зазвичай виражається каузативний процес, а відповідними кореневими неперехідними — каузований стан (Степанов 1975: 191). Однак опозиція перехідних—неперехідних дієслів у литовській мові, як і в інших індоєвропейських мовах, не є первинною, а сформувалася на основі давнішої опозиції активних — стативних (стану) дієслів. Основи деяких дієслів із перехідним і неперехідним значенням і досі залишилися недиференційованими; наприклад, дієслова кореня *leik* у литовській мові вживаються в обох значеннях (пор. Senn 1935 — 6: 73) і можуть утворювати як акузативні, так і номінативні конструкції предикативного атрибута, напр.: батько залишає (залишив) сина здоровим і син (за)лишається (за)лишився) здоровий. На підставі морфологічної реконструкції дієслівних форм балтійських і слов’янських мов Я. Степанов (1975: 182—97) переконливо показав, що опозиція перехідних—неперехідних дієслів почала реалізовуватися шляхом перегрупування парадигм дієслів із різним ступенем чергування голосних: форми ступеня e (ber-, vert- типу) використовувалися для вираження перехідної дії, а форми ступеня i (bir- virt- тощо) — неперехідної. Пізніше властиве перехідним дієсловам значення каузації дії було виокремлено за допомогою спеціальних суфіксів -inti, -enti, а згодом і -dinti, -dyti, тоді як морфологічним показником значення стану в неперехідних дієсловах стали інфіксальні та sta основні форми¹⁴. У той період акузативні конструкції предикативного атрибута такого типу, як повертає його нещасним, будить гостя п’яним, народжувала дитину калікою чи пророщує рослину кволою, мали корелювати з номінативними він повертається нещасний, гість прокидається п’яний, дитина народилася калікою, рослина проростає кволою тощо. Лише після формування зворотних дієслів зворотна частка також стала показником значення неперехідності. Таким чином стало можливим корелювати конструкції робить його нещасним і він робиться (= стає, перетворюється) нещасним; показує його гарним і він показується (= здається) гарним; називає його другом і він називається другом тощо. Оскільки на той час опозиція перехідних — неперехідних дієслів уже виразно сформувалася, майже не викликає сумнівів, що більшість номінативних конструкцій предикативного атрибута зі зворотними дієсловами утворювалися за моделлю давніших конструкцій із неперехідними дієсловами (tapti, virsti, atrodyti тощо), а не від акузативних (*робить себе нещасним, *показує себе гарним, *називає себе другом). Це підтверджує і різниця в семантиці дієслів: darytis, rodytis, vadintis ≠ daryti save, rodyti save, vadinti save; це просто неперехідні кореляти відповідних незворотних форм (пор. Jakulienė 1967: 188). Використання зворотних дієслів — це найпізніший етап розвитку опозиції перехідності — неперехідності та кореляції акузативних — номінативних конструкцій, що триває й нині.

3.3.4. Кореляція номінативних і акузативних конструкцій предикативного атрибута властива й іншим індоєвропейським мовам уже в найдавніші періоди їхнього розвитку. У бага-

¹⁴ Dėl šių kamienų intranzityvinės reikšmės susidarymo žr. Stang 1942: 131 tt.; 1966: 338 tt.; Топоров 1961: 57; Kazlauskas 1968: 316 tt.

тьох випадках вона пов’язана з відмінностями дієслівної флексії. Подібно до того, як у литовській мові дієслова з різним ступенем чергування голосних у корені та різними суфіксами, у давньоіндійській, давньогрецькій, хетській та інших мовах можуть протиставлятися форми активу й медіопасиву; пор. давньоінд. dṛmhati «робить твердим, загартовує» і dṛmhate «твердішає»; várdhati «вирощує, збільшує» і várdhate «росте, збільшується» (Borrow 1959: 293)¹⁵. Хоча таке неперехідне значення медіопасиву в індоіранських мовах аж ніяк не є основним і виявляється лише в протиставленні деяких дієслів, воно має реліктовий характер і багатьма дослідниками вважається давнішим за значення дії, що виконується в інтересах суб’єкта або спрямована на нього, яке переважає в цих мовах (Kuryłowicz 1964: 74; Савченко 1960; 1960a: 15; Расторгуева и др. 1975: 305)¹⁶. Ще виразніше протиставлення перехідних форм активу й неперехідних форм медіопасиву простежується в давньогрецькій і хетській мовах; пор. давньогр. λείπει «залишає» і λείπεται «залишається»; κοιμάω «приспляє» і κοιμάομαι «сплю»; ἀπόλλυμι «вбиваю» і ἀπόλλυμαι «гину»¹⁷; хет. sallanu(z)i «вирощує» і sala[n]atari «росте»; paršiazi «ламає», paršittari «розбивається» (Friedrich 1952: 163; 178–9)¹⁸. На основі цих протиставлень корелюють номінативні й акузативні конструкції предикативного атрибута (номінативні — з формами медіопасиву, акузативні — з формами активу); пор. давньоінд. saṃgrahītāro vadante «візничі (бойових колісниць) називаються» (Delbrück 1888: 104) та anyó hyám nāpām avadan «один одного називали злим» (Macdonell 1955: 304; подібні приклади з brū- «говорити, називати» ib. 298 і 304); давньогр. Κῦρος… κράτιστος ἐνομίζετο Xen. Anab. 1, 9, 3 «Кір… вважався найвидатнішим» (Соболевский 1948:252) і μισοῦντές με ὀνομάζουσι Κακίαν Xen. Mem. 2, 1, 26 «ті, хто ненавидить мене, називають (вважають) мене Пороком» (ib. 255; Schwyzer-Debrunnner 1950: 83).

Поряд із такими корельованими формами й конструкціями медіопасиву — активу в зазначених мовах помітне архаїчне вживання тих самих дієслівних форм у перехідному й неперехідному значеннях (наприклад, давньоінд. váhati «везе, їде», давньогр. κλίνω «нахиляє, нахиляється» тощо²⁰). Отже, протиставлення форм перехідного (об’єктного) і неперехідного (необ’єктного) значень, хоч і досить архаїчне, не є первинним. Дослідження останніх десятиліть, які виявили зв’язок індоєвропейських форм медіопасиву з перфектом і хетським відмінюванням на -ḫi²¹, дали змогу розпізнати ще давніший стан, коли дієслова стану (стативні), що стали основою парадигм перфекта й медіопасиву в багатьох мовах, протиставлялися активним дієсловам²². У балтійських мовах це протиставлення не стало флексійним, а набуло дериваційного характеру²³; і на його основі, очевидно, згодом сформувалися групи перехідних і неперехідних дієслів, що різняться ступенем голосного в корені, суфіксами та іншими словотвірними засобами.

У тому самому напрямі розвивалася категорія перехідності й у германських мовах. Поряд із рано занепалими формами медіопасиву, які лише в готській мові зберегли окрему парадигму й могли протиставлятися активним формам; пор. afdaupjaidau Mork 7, 10 «нехай помре» і (af)dauþjan «убивати, умертвляти», inmaidjanda Kor 15, 51

¹⁵ Beje, J. Kuryłowicziaus (1964: 85 tt.) ir šių formų priešprieša laiko derivacine.

¹⁶ Зв’язок дії із суб’єктом (або «значення участі суб’єкта») від часів Brugmann вважається основним значенням індоєвропейського медіуму (Brugmann 1916: 686 і далі; Delbrück 1897: 425 і далі; подібно й Hirt 1934 I: 203 — 5, останнім часом Lehmann 1974: 127 з літ.).

¹⁷ Докладніше про це: Schwyzer 1938 I: 686; Десницкая 1951; Гухман 1964: 32; Савченко 1974; 306.

¹⁸ Žr. dar Фридрих 1952a: 116 tt.; Kronasser 1956: 201 tt.; Савченко 1974: 307–8.

¹⁹ Žr. dar Speyer 1896: 30–1; Шерцль 1883: 27; Whitney 1889: 268.

²⁰ Див. Meillet 1934: 197; Delbrück 1897: 417 і далі; Десницкая 1951: 141; Савченко 1974: 308.

²¹ Семантичні зв’язки індоєвропейського медіопасиву й перфекта встановили ще J. Wackernagel (1926 I: 168) і P. Chantraine (1927: 26 і далі); щодо співвідношення цих форм із хетським відмінюванням на -ḫi див. Stang 1932; Kuryłowicz 1932; Rosenkranz 1958; Гизани 1956: 157–8 з літ.: інакше Пельмутер 1974.

²² Žr. Kuryłowicz 1964: 56–89, ypač 61 tt., 72; Иванов 1965: 112 — 138 su lit., kur ši priešprieša siejama su rekonstruojamomis dviem fleksyvinėm formų serijomis (dėl to plg. dar Watkins 1969: 66); Савченко 1960a: 24 tt.; 1974: 306 tt., 324 tt.; Степанов 1975: 194 ir 21 išn. nurodytą lit.

²³ Пор. міркування Kuryłowicz щодо перетворення інфлекційних форм давнього перфекта на дериваційні в балтійських і слов’янських мовах (1964: 81 і далі).

«змінити» і inmaidian «міняти» (Гухман 1964: 41; Макаев (ред.) 1966: 262)²⁴; для цього широко використовувалися основи дієслів робочих класів із різним ступенем аблаута та різними суфіксами. Як і в литовській мові, неперехідні форми готських дієслів із нижчим ступенем аблаута протиставляються перехідним формам із вищим ступенем, наприклад: dis-skritnan «розірватися» і diskreitnan «розірвати», ligan «лежати» і lagjan «класти», sitan «сидіти» і satjan «садити» (Гухман 1959: 130; 1964: 72 і далі; Макаев (ред.) 1966: 169—70), пор. лит. berti — birti (див. 3.3.3.).

У слов’янських мовах значення стану й активної, зазвичай спрямованої на об’єкт дії також пов’язані з відповідними ступенями чергування голосних у корені дієслова (наприклад, сл. ber-: bbra-) та словотвірними суфіксами й інфіксами (пор. форми зі значенням стану із суфіксом nā-, що відповідає германському медіально-неперехідному суфіксу nō- та генетично тотожному литовському інфіксу теперішнього часу²⁵). Хоча ці засоби тут насамперед уживаються для розрізнення недоконаного й доконаного виду, а основним показником неперехідності є пізніші зворотні форми, значення доконаного виду часто пов’язане з перехідністю, а недоконаного — з неперехідністю та значенням стану (Степанов 1975а: 142). Тому в слов’янських мовах словотвірні пари дієслів недоконаного й доконаного виду можуть становити основу для такої самої кореляції номінативних—акузативних конструкцій із предикативним атрибутом, яку спостерігаємо в литовській мові, пор.: давньорус. ude n būti Инп. 438 (Потебня 1958: 169) і давньобілорус. кого naštu в томъ… право (Борковский 1968: 117), хоча можливе й протилежне співвідношення щодо виду, наприклад: давньослов. staše žvьrije nepostopyši Supr. 167, 15 (Miklosich 1874: 16), давньорус. жона… стала права (Борковский 1968: 117) і диающне, кого царя поставлять Новг. I, 27 (Потебня 1958: 303)²⁶. Після того, як Я. Степанов (1975: 182—195; 1975a: 140—144) установив генетичний і семантичний зв’язок між балтійськими опозиціями перехідних: неперехідних дієслів і слов’янськими опозиціями недоконаного: доконаного виду, стає цілком очевидно, що давнє протиставлення дії й стану в балтійських, слов’янських і германських мовах розвивалося в одному напрямі, узагальнюючи подібні словотвірні засоби. Частина неперехідних дієслів, які становлять основу номінативних конструкцій із предикативним атрибутом, є нащадками давніх дієслів стану.

4. РИСИ РОЗВИТКУ НАЗИВНОГО ВІДМІНКА З ДІЄПРИКМЕТНИКОМ

4.1. Конструкції з фазовими дієсловами

Функція предикативного атрибута (ад’юнкта) — одна з типових сфер уживання дієприкметників. Давно помічено, що в давнину в багатьох індоєвропейських мовах дієприкметникові форми особливо часто вживалися в конструкціях із подвійними синтаксичними зв’язками. Таке вживання зумовлене самою морфологічною природою дієприкметника, його проміжним становищем між іменником і дієсловом. Будучи утвореними від дієслівних основ, індоєвропейські іменні форми, з яких розвинулися дієприкметники, безперечно, відрізнялися за значенням від інших іменних форм, які не могли позначати дії та процеси. Тому зрозуміло, що для позначення дії в конструкціях із предикативним атрибутом уживалися дієприкметникові форми. Значно ширше вживання дієприкметників порівняно з прикметниками чи іменниками засвідчено в акузативних і дативних конструкціях (авт. 1962; 1974). У називному

²⁴ На основі протиставлення цих форм у готській мові в певних випадках була можлива така сама кореляція номінативних і акузативних конструкцій із предикативним атрибутом, як у давньогрецькій чи давньоіндійській мовах, пор.: Daweid ina fraujan haitip «Давид називає його господом» Лук 20, 44 і sei haitada Nazaraiþ «який називається Назарет» Лук 1, 26 (Гухман 1958: 126, 119, 221).

²⁵ Nosinių afiksų ingresyvinę ir medialinę-intranzityvinę funkciją Ch. Stangas (1942: 58, 270; 1966: 338) laiko bendra prabaltų ir praslavų dialektų inovacija.

²⁶ Пор. подібну кореляцію значень стану й дії в давньоіндійських agnír hōtā ny āśidad yajñān «Агні, гідний шани, усівся як жрець» і hōtāram agním mānuṣo ni ṣeduh «Люди посадили Агні як жерця» Delbrück 1900: 197.

3. Gramatinės kategorijos ir jų raida

у конструкції дієприкметники також часто вживаються в тих випадках, коли форми іменників або прикметників не використовуються.

4.1.1.

Лише дієприкметникові форми вживаються в уже згаданих у 1.4 номінативних конструкціях із фазовими дієсловами, що позначають завершення дії: liauti(s), paliauti, nustoti, baigti, mesti (перестань пити, перестав їздити, кинув курити тощо). У сучасній мові ці конструкції утворюють лише дієприкметники минулого часу активного стану. Лише зрідка трапляються конструкції з дієприкметниками теперішнього часу активного стану, наприклад: bernas nesiliovė bereikias, besiskundžias KrėvRg 152, або з напівдієприкметниками, наприклад: arklys netliaunas eidamas Als (LKŽ VII 395); jis nepaliovė vis tą šaukdamas MLLG VI 42; подібні приклади знаходимо вже в текстах XVI ст., наприклад: idan tsch ichsu neliuduvnse tarnai mal-kas kapodami ir wandeni neschodami BrB Joz 9, 23 (da nicht auffhören | Knechte die holtz hawen vnd Wasser tragen). Дієприкметники теперішнього часу активного стану й напівдієприкметники за своїм значенням тут нічим не відрізняються від дієприкметників минулого часу активного стану. Узагальнення в цих конструкціях однієї дієприкметникової форми зі значенням недоконаного виду зумовлене самою семантикою фазових дієслів: позначаючи завершення дії, дієслова liauti(s), nustoti, baigti тощо водночас передбачають певний час, упродовж якого тривала попередня дія. Варто зазначити, що в помічених конструкціях із дієприкметниками теперішнього часу активного стану або напівдієприкметниками фазові дієслова вживаються із запереченням, тобто позначають не завершення дії, а, навпаки, підкреслюють її тривання (на це вказує й афікс be-, доданий до дієприкметника теперішнього часу активного стану). Однак через згадане узагальнення однієї дієприкметникової форми навіть у конструкціях із запереченням майже завжди вживаються дієприкметники минулого часу активного стану, наприклад: neliaują lyg vilkas nestaugęs LTR.

За винятком liautis, усі дієслова, що позначають завершення дії, вираженої дієприкметником, є незворотними. Дієслово liautis від перших писемних пам’яток і донині вживається також у незворотній формі, яка в номінативній конструкції має те саме значення, наприклад: Palauk kalbėjus (Höre ein mahl auf zu reden) BŽ 138 (ST 254); Palauk (= paliauk) su rykszte plakęs mus RG 481; paliaukite verkę Donel 106; gyvuliai liovė savo gramą gromuloje VaižgR I 77. Зворотна форма тут, очевидно, є пізнішою.

Номінативні конструкції з дієприкметниками минулого часу активного стану утворюються також дієсловами multitli, nurimti, nuščiti, palsti, sustoti, perstoti, apsistoti, stabtelėti, atleisti тощо, наприклад: Nutilo Jonienė šaukusi ŽemR IV 464; Nurimk nesiburnojęs! An (LKŽ I 977); Moteriškosios truputį nuščiuvo klegėjusios ŽemR I 306; Žydas susilaikė ėjęs į duris KrėvRg 226; laikas, rodos, sustoja ėjęs Vrn; Šuo… apsistojo(a) kau-kęs TD r III 54; Bernai… stabtelėjo bloškę pėdus VienR V 82; grėbėjai atleido skubėję ŽemR II 331; galią paiso vaikščiojusi Jrk 86. Ці дієслова також позначають завершення дії дієприкметника, але можуть уживатися самостійно й самі утворювати граматичну основу речення. До фазових близькі дієслова (pa)laukti, luktelėti, наприклад: palaukite besidžiaugusios KrėvLŽ 252; luktelėk dainavęs Všt. Так само дієприкметники минулого часу активного стану залежать від фразеологізмів, що позначають завершення дії, наприклад: Susičnkp nasrus berėkus KrėvLŽ 250. Відповідні конструкції з інфінітивом у таких випадках трапляються рідше або майже не вживаються (наприклад, із nurimti, apsistoti, stabte-lėti).

Ще виразніша лексична й синтаксична самостійність дієслова в конструкціях із дієсловами руху, що позначають повернення. Серед них у фольклорі й діалектах найчастіше трапляються конструкції з дієсловом pareiti, наприклад: parėjau loveles darius JD II 814; pareisi veltui buvusi Plt; parėjo žlugta velėjus Pc (див. aut. 1964: 56); рідше — з grįžti, ateiti, eiti, atsikelti, pabusti тощо, наприклад: diedas jau grįžo meškė-rijos Ign.; grįžo siuvęs S I 182; piemėnė neateina ganius Ds; jis atsikėlė klūpojęs ŠRagIT 282; tartum jis būtų pabudęs sunkiai, baigiasi sapnavęs ŠRagR III 126.

У тих випадках, коли sustoti, apsistoti, stabtelėti позначають дію, яку діяч свідомо й вольовим зусиллям припиняє (або тимчасово перериває), до них близькі дієслова susi-laikyti, susivaldyti (наприклад: Gustė susilaikė verkusi SimonNTP 128). Однак найчастіше ці дієслова вживаються з дієприкметником заперечної форми, і тому вся конструкція виражає не припинення дії, а, навпаки, стан, підтримуваний зусиллям волі, наприклад: vos susilaikiau nepagriuvęs DLKŽ 767; kalvis vos susivaldė netrintkelė-

jes per bedantę burną LKŽ V 543. Так само з дієприкметниками минулого часу активного стану заперечної форми поєднуються дієслова, що позначають вольове стримування: išgesti, iškentėti, nukęsti, pakęsti, ištverti, наприклад: jei tu iškęstum tris metus nieko nešnekejęs BsMt I 115; (vargšas) tris dienas ir tris naktis ištvėręs nemiegojęs LTR; vagis... negi nukęs neėmęs Rk (LKŽ V 642)¹, пор. також дієслово įtikti: aš neįtinku anam dirbęs Grg (LKŽ II 390). Якщо заперечення стоїть і при дієприкметнику, і при особовій формі дієслова, конструкція констатує реалізацію дії, позначеної дієприкметником, наприклад: mergytė neiškenčia neparvirtusi gulbe LTt III 317; neiškenčia kaip vilkas nestaugęs Rz, Gs, Jrb (LKŽ V 642). Як видно з прикладів, із дієсловами, що позначають вольові зусилля, вживаються форми дієприкметників зі значенням як недоконаного, так і доконаного виду.

Так само, як називні форми дієприкметників, у безособових реченнях із фазовими дієсловами поєднуються дієприслівники минулого часу, наприклад: reikia kol kas luktelėti rašius VenclR III 729; sakai, nutilti plėpėjus ŠI; jau metas būtų ir juokusis nustoti (LKŽ IV 420); atsibodo giedojus ŽemR III 94; або безособово вжиті форми середнього роду дієприкметників минулого часу активного стану, наприклад: danguje nesilovė žaibavę LKŽ VII 395.

4.1.2. Порівняння згаданих прикладів виявляє поступовий перехід від висловлень, у яких дієслово з фінітним значенням (наприклад: повернутися, вернутися, покласти) ще цілком самостійне, а дієприкметник виражає додаткову інформацію (пор. повернувся розгніваний, вернувся втомлений тощо, див. авт. 1964: 55 і далі), через випадки, де дієслово замовкнути, заспокоїтися тощо зберігає семантичну самостійність, але вже тісно пов’язане з дієприкметником і позначає завершення його дії, аж до конструкцій із дієсловами перестати, припинити, які перетворилися лише на показники фінітного значення дієприкметника. Зокрема, зв’язок між цими конструкціями добре ілюструють приклади з народних пісень, де в цілком тотожних реченнях уживаються форми, що виражають повернення та завершення дії, пор.: Як я повернуся з корчми, напившись KlvD 144 і Як я перестану в корчмі пити JD I 79. Майже безсумнівно, що всі ці конструкції з історичного погляду належать до того самого структурного типу, а дієслова перестати, припинити, кинути, поєднуючись із дієприкметниками в називному відмінку, колись також мали самостійне лексичне значення, як нині заспокоїтися або втомитися. В інших випадках ці дієслова добре зберегли свою самостійність; пор. цілком конкретне значення кинути — «жбурнути», уживання припинити у значенні «зупинитися, спинитися», значення перестати — «минути, вщухнути» LKŽ VII 396 (пор. прус. aulaut «померти» Trautmann 1910: 307; Fraenkel 1962 I: 362 з літ.) та самостійну функцію, наприклад: Зимові морози тоді минають JD 332 (LKŽ VII 396); перестала гриміти гроза RD 193 (там само) тощо. У старих писемних пам’ятках liautis у значенні «закінчити» також уживається без дієприкметника чи інфінітива, наприклад: tihnai lowesi Rubeszus BrB Joz 19, 47; Manna liowies antrą dieną Joz 5, 2; noriu užsities, ir potam liausosi Teis 15, 7. Отже, конструкції з дієприкметником у називному відмінку та фазовими дієсловами, ймовірно, розвинулися з висловлень такої самої внутрішньої структури, як і предикативні атрибути з дієсловами зупинитися, повернутися, вернутися тощо (див. 1.4). Основою реконструйованої внутрішньої структури цих конструкцій також слід вважати базові речення (дієслівне та іменниково-дієприкметникове), пов’язані тим самим відношенням, наприклад: дитина перестала плакати ⇐ дитина припинила + дитина (була) заплакана.

4.1.3. Дієприкметникові конструкції з фазовими дієсловами, що втратили конкретне лексичне значення, нині зазвичай уживаються у фольклорі, народному мовленні (діалектах) та художній літературі, заснованій на його особливостях. В інших випадках вони непродуктивні й загалом витісняються синонімічними висловами з інфінітивом. У писемній мові такі вислови переважають уже від найдавніших мовних пам’яток². Нині конструкції з інфінітивом є основним засобом вираження фази дії та модальності: вони стилістично нейтральні, однаково утворюються як із дієсловами початку дії.

¹ Іноді можливі, але значно рідші, конструкції з інфінітивом, наприклад: Ale jis negali išgest valgyt (= nevalgęs) BsP IV 7.

² Пор. приклади з Біблії Й. Бреткуна: lowes prarakaut I Sam 10, 13; Netliaukesi… schaukti 7, 8; lowes pagimdti I Moz 29, 35; 30, 9; lio wes su jo kalbėti 17, 22; pamestu (pabr.) (liautumse) mane toliaus ieschkoti I Sam 27, 1 ginnies… pakarnu buti II Moz 10, 3; ginnaties, laikiti (parašt.: saugoti) mana Prisakinu II Moz 16, 28.

(починати, братися, хапатися, заходжуватися…), а також із дієсловами завершення та модальними дієсловами (хотіти, могти, бути зобов’язаним, мати…). Натомість дієприкметникові конструкції, вживані лише з дієсловами завершення дії та її цілеспрямованого продовження, схильні перетворюватися на стилістично марковані конструкції, що становлять певну частину інфінітивних конструкцій.

4.1.4. Номінативні конструкції з дієсловами, що позначають завершення дії, мають відповідники в багатьох споріднених мовах. У латиських діалектах дієслово nostāt поєднується з називним відмінком активних дієприкметників минулого часу так само, як у литовській мові, пор. nuostāja braucis (Endzelīns 1951: 1014). У старослов’янській мові дієслова, що позначають завершення дії, prěstati, skončati вживаються з називним відмінком активних дієприкметників теперішнього часу, наприклад prěsta gl(agol)ę Luc 5, 4 (ἐπαύσατο λαλῶν); skonьča dobrotvorę Supr 481₂₁ (Večerka 1961: 67). Відповідні конструкції вживалися й в інших слов’янських мовах — давньоруській, давньочеській, — і лише згодом інфінітиви остаточно витіснили з них дієприкметники, наприклад: давньорус. не престаи моляся Лавр. 255 (Barnet 1965: 58); сконча зижа (= окончил строить) Лавр. 52 (Потебня 1958: 158); давньочеськ. (рет.) čestuje nepřesta Jid 45 (Gebauer 1929: 595; Trávníček 1956: 167; Dvořák 1970: 155). Поширеність у різних слов’янських мовах (не лише в перекладних, а й в оригінальних текстах) і балтійські паралелі не дають підстав вважати ці конструкції запозиченими з грецької мови, як гадали Th. Forssmann (1877—8: 13) та A. Vaillant (Вайан 1952: 397); після спеціальних досліджень синтаксису дієприкметника в давніх слов’янських мовах, проведених протягом останніх десятиліть³, їхній слов’янський характер не викликає сумнівів. З литовськими дієприкметниковими конструкціями після дієслів liautis, nutilti та подібних їх порівнювали A. Potebnia (ib. 161) і Nepokupnas (Непокупный 1964: 135). Деякі з них можуть навіть збігатися за лексичним складом, пор. давньорус. не престашемь … творя Ип. 167 (507) (Потебня 1958: 158) і цілком можливе лит. neperstoja tveriąs. Ці слов’янські, як і відповідні балтійські, конструкції тісно пов’язані з тими, що залежать від самостійно вживаних дієслів, які позначають завершення дії або її продовження, тобто мають фазове значення, наприклад, давньорус. остатии, пришти, возвратитися; пробьти, събьти та ін., пор. в оригінальних текстах остались сице творя («залишишся так роблячи», тобто не перестанеш так робити, Потебня 1958: 158); пробысть негдь (Борковский-Кузнецов 1965: 376).

Ще ширше дієприкметники вживаються після фазових дієслів у давньогрецькій мові. Конструкції з дієсловами, що позначають завершення дії (наприклад: τελέ(ω) «виконую, роблю до кінця, завершую», λήγω «стримую, завершую», παύω «стримую, зупиняю, завершую», μεθίημι «кидаю, відпускаю») та називним відмінком дієприкметників засвідчені тут уже від часів гомерівських епосів, наприклад: οὐδ’ ἐπέσσε ἔφρων «не закінчив розмірковувати» II XII 222; ὁπότε λήξειεν ἀείδων «поки не перестав би співати» II IX 191 та ін.⁴ У давньогрецькій мові з називним відмінком дієприкметників сполучаються й дієслова, що позначають початок дії (також уже від часів Гомера), наприклад: ἐγὼ δ’ ἄρχον χαλεπαίνων «а я почав гніватися (= сваритися)» II II 378⁵. Ці конструкції в синтаксичній системі давньогрецької мови також не ізольовані: дієслова початку дії поєднуються з називним відмінком дієприкметників так само, як дієслова зі значенням «пробувати», «намагатися» (наприклад: πειράω, σπεύδω), а дієслова завершення дії — як дієслова зі значенням «стомитися», «виснажитися» (наприклад: κάμνω, ἀποκάμνω, ἀπαγορεύω, пор. Stahl 1907: 746—7) і навіть «прокинутися» (наприклад, ἐγέρετο … εὕδων «прокинувся сплячи» Od. XIII 187—9 (Овсянико-Куликовский 1898: 2); натомість дієслова зі значеннями «перебувати», «йти» часто вживаються, щоб підкреслити дію дієприкметника, наприклад ἦκω ἀγγέλλων букв. «іду повідомивши», тобто «повідомляю» (Kühner 1870: 622); μένετε ἐσθίοντες καὶ πίνοντες ≈ старослов. пребывайте. édąste i pijõste Luk 10,7 Žogr, Mar (Večerka 1961: 67).

³ Зокрема Rūžicka 1963; Večerka 1961; Barnet 1965; Dvořák 1970; там само див. критику поглядів A. Vaillant. Ці конструкції вважали слов’янськими й попередні дослідники, пор. Потебня 1958: 156 і далі; Jagić 1900: 60 і далі; Vondrák 1912: 609.

⁴ Daug tokių pavyzdžių iš įvairių graikų k. raidos laikotarpių duoda R. Kühneris (1870: 618—9) ir J. M. Stahlias (1907: 745—6), žr. t. p. Schwyzer-Debrunner 1975: 393.

⁵ Коментуючи приклади такого типу, J. M. Stahl (ib. 744) зазначає, що дієприкметник тут не цілком тотожний інфінітиву: дієприкметникова конструкція описує початок дії як певну частину її цілого.

У наведених прикладах дієслова завершення та початку дії є не лише показниками певної фази; як і в балтійських та слов’янських мовах, у багатьох випадках вони зберігають конкретні лексичні значення. Наприклад, виразну паралель із литовською мовою бачимо у вживанні дієслова кореня *met-: маючи цілком конкретне значення «відпустити, кинути (якийсь предмет)», наприклад μεθίημι τόξον, ἄγκυραν «кидаю стрілу, якір», у номінативній конструкції з дієприкметником воно, як і лит. mesti, позначає завершення дії, наприклад: κλαύσας καὶ δυνάμενος μεθέηκεν «поплакавши й посумувавши, кинув» II XXIV 48 (Schwyzer-Debr runner 1975: 393); щодо препозиції дієприкметників пор. bensyk ir verkusi liaudis DonR 33.

Дієслова з конкретним лексичним значенням не втратили його й у подібних іранських та індійських конструкціях. Наприклад, авестійська конструкція, цитована H. Reicheltom (1909: 330), āat tum nišhidōiš gāwāsca srāvayō apasca vanuhis yazamno «da hobst du an (букв.: сів), die Gathas aufzusagen und die Wasser zu verehren» (пор. також Расторгуева 1975 I: 111) цілком відповідає давньоруському прикладу Святославъ … сѣде княжа (= сел княжить) ту в Переяславци Лавр. 27 (Потебня 1958: 158).

Тотожність структури й семантики конструкцій із фазовими дієсловами (особливо дієсловами завершення дії) у мовах різних індоєвропейських груп, їхнє дуже подібне місце серед інших номінативних конструкцій і відповідний напрям розвитку, пов’язаний з абстрагуванням значення дієслів, виразно свідчать про спільну основу розглянутих конструкцій. Ця основа, що сформувалася ще за часів спільноіндоєвропейської мовної єдності, — номінативні конструкції з фінітивними, інхоативними або дуративними дієсловами, які мають конкретне лексичне значення. Пізніше, мабуть, уже в окремих мовних групах, деякі з цих дієслів спеціалізувалися на вираженні завершення або (рідше) початку дії, частково десемантизувалися й перетворилися на певні фазові показники. Через спільну основу й однаковий напрям розвитку паралельний процес у різних мовних групах (балтійській, слов’янській, давньогрецькій) дав дуже подібні результати. Віднести їх до праіндоєвропейської епохи не дають змоги залишки конкретних (самостійних) лексичних значень фазових дієслів, що відчутні в усіх згаданих мовах. Крім того, у давніх індоєвропейських мовах чітко помітна тенденція виражати модальні, фазові та інші загальніші семантичні особливості дії (семантичні функтори) за допомогою суфіксації дієслів, а не аналітичних конструкцій із «функціональними словами» (пор. Lehmann 1974: 139 і далі, 187 і далі, 246).

Десемантизація дієслова в номінативній конструкції, його перетворення на абстрактний показник фази дії пов’язані з перебудовою внутрішньої структури самої конструкції. У сучасній литовській мові вислів brolis baigė (ar metė) gėręs є синонімічним вислову brolis nebegeria, тоді як внутрішня структура вислову brolis parėjo gėręs ґрунтується на копулятивно поєднаних базових реченнях brolis (buvo) gėręs + brolis parėjo. Ці конструкції відрізняються і за синтаксичними відношеннями між словами у зовнішній структурі: у першому випадку дієслово baigė ar metė вимагає знахідного відмінка, позицію якого займає дієприкметник у називному відмінку; у другому випадку дієслово parėjo є самостійним.

4.2. Конструкції з дієсловами емоційного стану

4.2.1. З формами дієприкметників минулого часу активного стану найчастіше поєднуються також дієслова, що позначають емоційний стан: радіти, захоплюватися, пишатися; журитися, сумувати, шкодувати, мучитися, жахатися, дивуватися, здивуватися, соромитися тощо. Найпоширеніші конструкції з дієсловом радіти, наприклад: зрадівши, що позбувся лелек Šll; радію, що врятував голову Rs; не радій, знайшовши, не плач, загубивши. Також утворюються конструкції з іншими дієсловами емоційного стану: Крізас теж, бабусю… дуже радів, що дочка дочекалася весілля DnR 67; пишався, що міг викорчовувати пні Kp; не журилася, що втратила його Myk-PutAŠ III142; шкодую, що пообіцяв дочку Jrk 133; мучиться, що погодився йти Krš; дивувався, що купив так дешево Kps; хоч би ти посоромився так заливатися! VaičiūnDK I 173 (див. також 1.1.1. і aut. 1964:58).

Поряд із формами минулого часу, хоча й значно рідше, вживаються також називні форми дієприкметників активного стану теперішнього та майбутнього часу, наприклад: а) теп. ч.: радій, що сама маєш кусень ŽemR II 168; (селяни) пишалися, що мають таку віру VaižgRR I 50; Девойка скаржиться, що нездужає CvMS 206; б) майб. ч.: лисиця… раділа, що матиме смачний сніданок LTR; радів, що всім зав’язав язика і заспокоїв пана ŽemR III 383; він навіть радів, що зможе витягнути ноги ŠRagrR III 63; іноді й пасивних дієприкметників, наприклад: Невже вас так сварили? Alk; той дурень радіє, що його б’ють Kps. На відміну від конструкцій із фазовими дієсловами, дієприкметники тут зберегли значення відповідних часів. Проте активні дієприкметники теперішнього часу в цих конструкціях інтенсивно витісняють новіші форми напівдієприкметників; поряд із радій, що отримуєш, утвердилися набагато продуктивніші конструкції типу радій, отримуючи, пор. також: не радій, першим косячи LTR; пастух журився, не маючи змоги вигнати гусей-вівців Šr (LKŽ I 201) тощо. І дієприкметники, і співвідносні з ними напівдієприкметники можуть залежати також від словосполучень зі значенням дієслів емоційного стану, наприклад бути щасливим = радіти, пор. ми були щасливі, настромивши птаха CvR II 9; я щасливий, бачачи вас Gruš ABP 104⁶.

Напівдієприкметник, як відомо, є специфічним засобом вираження супровідної дії. Тож його проникнення в ці конструкції (як і у відповідні вислови з фазовими дієсловами, згадані в 4.1.) виразно засвідчує зв’язок розглядуваних конструкцій із уживанням називних форм дієприкметників для вираження супровідної дії. Наприклад, до внутрішньої структури таких висловів, як не пошкодуєш, що рано встав || встаючи, входять речення (ти) не пошкодуєш і (ти) рано встав, співвідношення між якими можна інтерпретувати двояко. У першому випадку друге речення займатиме позицію пропозиційного об’єкта, і конструкція буде синонімічною до не пошкодуєш, що рано встав. У другому випадку обидва речення будуть пов’язані лише відношенням підрядності, і конструкція буде синонімічною до коли (якщо, бо) рано встанеш, не пошкодуєш (значення часу, умови або причини в цьому випадку не є синтаксичними й залежать від контексту, див. aut. 1964: 66 далі). Так само омонімічні відповідні конструкції з пасивними дієприкметниками, наприклад: ворона зомліває, коли її хвалять LTRn 285. Часто достатньо перенести дієприкметники з залежними словами після дієслова, щоб перетворити конструкцію, що виражає супровідну дію, на пропозиційний об’єкт, пор.: одружившись молодим, не шкодуй — син виросте, як брати, і не пошкодуєш, що рано встав і рано одружився (LK III 24). Однак і в конструкціях із постпозиційними дієприкметниками часто відчувається значення супровідної дії. Воно особливо виразне тоді, коли конструкцію утворюють незворотні дієслова (сумувати, шкодувати, дивуватися, стогнати тощо).⁸

4.2.2. Хоча нині в номінативних дієприкметникових конструкціях найчастіше вживаються форми зворотних дієслів емоційного стану, вони не дуже давні. У діалектах, фольклорі та старих писемних пам’ятках знаходимо майже всі їхні незворотні відповідники, уживані з тим самим значенням емоційного стану, пор. nuėj toliau džiaugdamas Mrc (MLLG VI 66), tu nejauk iš vargšo žmogaus Lp (LKŽ III 421), didžiuoja, nedeina Jnšk (LKŽ II 494); tvardome… nosį idant ne gerėtų (= gerėtusi) kvėpimosse DP 568⁴⁵; neketu būti (…) bijoti⁶⁷ LKŽ I 567; aš gėstu J (LKŽ III 280); ko tu gąsti? J (LKŽ III 152); nesielok PK 59³; такі форми трапляються і в номінативних конструкціях, наприклад: negailėk pametęs Nj (LKŽ III 152). Частка зворотності тут не має жодного відмінкового значення і, безперечно, генетично не пов’язана з

⁶ До згаданих тут близькі також дієприкметники й напівдієприкметники, що передають зміст предикатів із модальним (найчастіше оцінним) значенням, наприклад: він винен, що не подбав вчасно знайти добрих помічників-робітників JabIRR II 191; я вчинив недобре, відповівши тобі Lt III 158 (можливе також відповідаючи), див. також aut. LKG II 381.

⁷ У старих писемних пам’ятках за зразком конструкцій із фазовими та модальними дієсловами в цьому випадку іноді вживається також інфінітив, наприклад: Esch galios gwenti po akim Dukterų Heth BrB I Moz 27, 46 (Mich verdenusst zu leben).

⁸ Тому в усному мовленні конструкції з цими дієсловами часто замінюються, наприклад: Бальсіс і Петрас із Пранаїтісом здивувалися, побачивши на ринку то тут, то там зерно Myk-PutR VI 11; Сусіди стогнуть, згадавши про біду LKŽ VII 188.

⁹ Plačiau apie tai žr. Jakulienė 1968: 29–31, kur duota daug atitinkamų formų iš senųjų raštų.

dalyvinės konstrukcijos struktūra. Reikia sutikti su A. Jakuliene (1968: 14), kad ji yra tiesiog veiksmažodžio intranzityvumo papildomas rodiklis, pradėtas dėti prie emocinės būsenos veiksmažodžių jau sangrąžiniams veiksmažodžiams susiformavus ir virtus atskira morfologine formų grupe. Panašiai sangrąžos dalelytė buvo pridėta ir prie daugelio kitų intranzityvinių veiksmažodžių, pvz.: gultis, klauptis, stotis, liktis ir pan. Tokį pat procesą galima įžiūrėti ir latvių kalboje, kur greta sangrąžinių bitės, priecāties, brīnīties, smieties ir pan. formų sen. raštuose ir tarmėse dar pasitaiko ir nesangrąžinių, pvz.: Glücko siewa, bidama un drēbēdama Mork 5, 33, Mancelio sawu tēwu bistam Post III 114 (ME I 305); smejat, ļaudis, dziesminai (ib. III 906); plg. taip pat sangrąžos dalelytės pridėjimą prie kitų intranzityvinių veiksmažodžių: tupties, kustēties, sēsties, gulties, stāties etc. (Endzelins 1951: 987–8).

4.2.3. Дуже подібну картину спостерігаємо у слов’янських мовах, у найдавніших пам’ятках яких зворотні форми дієслів емоційного стану ще мають напіваналітичний характер (Борковский-Кузнецов 1965: 288–9). Поряд із ними іноді вживаються й відповідні незворотні форми, пор. старослов. plakati ir plakati se; žaliti ir sožaliti si; regati ir regati se (Havránek 1928: 120 і далі), які майже не відрізняються за значенням (так само, як ostati || ostati se ≈ lie. likti || liktis), і лише деякі такі дієслова (наприклад, старослов. ubojati se, smējati se) уже не мають незворотних відповідників. У номінативних конструкціях переважають зворотні форми, наприклад, давньорус. сожилъся Ип. 190, не убоявся князя два имуще Лавр. 160 (Потебня 1958: 157), хоча можливі й незворотні форми, наприклад: довѣть мѫжомъ напълнивъ уши (там само). Формант зворотності, який іще зберіг у реченні позицію окремого службового слова, тут за своєю функцією цілком відповідає зворотній частці в балтійських мовах.

Те, що номінативні конструкції в балтійських і слов’янських мовах, залежні від дієслів емоційного стану, за своєю природою не пов’язані з уживанням зворотних форм, підтверджують відповідники в інших індоєвропейських мовах. У давньогрецькій мові номінативи дієприкметників сполучаються з медіальними формами дієслів цілком такого самого значення, пор. ἥσατο … πίνων „džiaugėsi geriąs“ Od. IX 353; γέγηθας ζῶν Soph. Ph. 1021 «радієш, що живеш» тощо (Kühner 1870: 616, 619–20; Schwyzer-Debrunner 1975: 392–3). Коментуючи такі приклади, J. Stahalis (1907: 737) наголошує на первинному предикативному значенні дієприкметників (ursprünglich prädikative Bedeutung); подібно пояснюють ці конструкції й Meillet-Vendryes (1952: 613), підкреслюючи їхній проміжний, перехідний характер. Як і у відповідних конструкціях балтійських і слов’янських мов, причина емоційного стану тут водночас є і його змістом. Так само, як у литовській мові, у давньогрецькій дієприкметники (також від Гомера) сполучаються з дієсловами зі значенням «задовольнятися, насичуватися», наприклад: ἔσθει τέρπεσθαι ἐς ἀλλήλους ὁρῶντες досл. «коли вдовольнилися (наситилися), дивлячись одне на одного (бачачи одне одного)» Il. XXIV 633¹⁰ (Schwyzer-Debrunner там само 393). У давньоіндійській мові номінативи дієприкметників із дієсловами коренів зі значенням lajj- «соромитися», nand- «радіти» тощо позначають підставу відповідних афектів, цілком так само, як у литовській чи давньослов’янській мовах, пор.: na lajajasa evam bruvāṇaḥ «не соромишся так говорити?» Pañc. II, 15, 17; nananduh siddhahāryāḥ «раділи, що здійснили намір» Kathās. 20, 99 (Speyer 1886: 373; 1896: 63). Навіть у латинській мові, де вживання дієприкметників значно вужче, з дієсловом gaudeo «радію» іноді вживається номінатив дієприкметника, наприклад: gaudent perfusi sanguine fratrum Verg. Georg. 2, 510 «радіють, облиті кров’ю братів» (Schmalz-Hofmann 1927: 589).

Усе це дає підстави вважати, що номінативні конструкції з дієсловами емоційного стану ґрунтуються на статальному значенні цих дієслів і напівпредикативному вживанні дієслівних імен (які згодом стали дієприкметниками sensu stricto), корені якого сягають часів спільності індоєвропейських мов. Поширення зворотних форм у балтійських і слов’янських мовах є тут, безперечно, паралельним явищем пізнішого походження. Для розгляду генези VD приклади з дієсловами емоційного стану важливі тим,

¹⁰ Пор. переклад J. Ralys та ін.: «Коли вони обоє надивилися одне на одного досхочу» (Homeras 1962: 522).

що в них виразно проступає сполучна ланка між номінативними апозиційними конструкціями та більш централізованими сполуками типу VD, у яких дієприкметник репрезентує пропозиційний об’єкт, залежний від дієслова.

4.3. Конструкції з дієсловами перцепції та інформації

4.3.1. У конструкціях із дієсловами перцепції, мислення та інформації дієприкметник або дієприкметникова група передає зміст дієслова. Такі VD, як уже згадувалося, найчастіше утворюються зі зворотними дієсловами. Деякі дослідники вважають конструкції з незворотними формами новішими (Tangl 1928: 50; Марьян 1962: 36). Однак є підстави вважати, що дієприкметники сполучалися з дієсловами цих значень і в сиву давнину, ще до виникнення зворотних форм. У жемайтських і західноаукштайтських говірках незворотні дієслова перцепції, мислення, особливо інформації, подекуди можуть утворювати VD так само, як зворотні: поряд із brolis sakos atėjęs кажуть ir brolis sako atėjęs¹¹. У писемних пам’ятках XVI–XVII ст. знаходимо близько 40 прикладів VD з незворотними дієслівними формами (близько 9%). На північному сході Литви VD тепер утворюється майже винятково з незворотними дієсловами¹². Тут номінативні дієприкметникові конструкції нерозривно пов’язані з непрямим способом, який часто вживається після тих самих дієслів і, своєю чергою, ґрунтується на давньому предикативному вживанні дієприкметників (авт. 1970: 6–12; 1977: 18 і далі). Важко повірити, що всі східноаукштайтські VD з незворотними формами є новотворами, тим паче що в інших випадках у цих говірках зворотні дієслова дуже поширені й навіть витісняють із ужитку відповідні незворотні (пор. kyla – keliasi, virsta – verčiasi, kinta – keičiasi тощо). Крім того, якщо вважати VD з незворотними дієсловами перцепції та інформації новотворами, їх слід було б чітко відмежувати від VD з дієсловами емоційного стану, хоча подібність їхньої синтаксичної структури очевидна.

VD з незворотними формами (поряд зі зворотними) вживається і в латиській мові, пор. zināju tēvu klausījušies (Bielenstein 1863: 377); cerējāt… paēduši ME I 375; duomādams viens pats esus (Endzelīns 1951: 1009). Приклади відповідників трапляються і в давніх пам’ятках слов’янських мов (пор. Потебня 1958: 156 і далі; Vondrák 1928: 406; Gebauer 1929: 597).

4.3.2. Особливо примітні паралелі з дієсловами кореня *men. Незворотні форми дієслова mněti у слов’янських мовах можуть утворювати такі самі номінативні конструкції, як і переважні в цьому випадку зворотні форми, наприклад: старослов. mъně-ache dъchъ viděšte Mar Luk 24, 37 (Růžička 1963: 193; у грецькому тексті — інфінітив: ἐδόκουν... θεωρεῖν); старочеськ. mnieše oklamajíc čbána Hrad. 130a (Gebauer 1929: 597), пор. конструкції зі зворотними формами: старослов. mnito sę imy Mat 25, 29; старочеськ. mniš sě kúpe DalC 50 (Gebauer там само) тощо. За головним членом — дієсловом — такі конструкції навіть етимологічно збігаються з литовськими, але в останніх переважають незворотні форми дієслова manyti, уживані з дієприкметниками різних часів, наприклад: jis manė daugiau žinąs VeinR V 250; gali manyti pakliuvęs tarp garsių daktarų CvR IX 93; numanau nieko gero negadusius girdėjęt Klp (MLLG I 75) тощо (пор. manosi sapnuojanti LKŽ VII 832; manosi gerbiamas Tl, див. також приклади зі старих писемних пам’яток у 2.2.1.1.).

Цілком ідентичний тип конструкції з дієсловом того самого кореня й значення man- засвідчений у давньоіндійській мові (від Ріґведи), наприклад: sómam manyate

¹¹ У картотеці діалектологічного атласу литовської мови зафіксовано такі випадки вживання паралельних незворотних форм у околицях Плунге, Паланги, Вайнутаса, Тильзита, Ретаваса, Ужвенчіса, Стулґяй, Тришкяй, Куршеная, Шилале, Шилуте та ін.

¹² Дані про поширення в говірках VD зі зворотними й незворотними дієслівними формами (з картографічною схемою) див. авт. 1977: 17.

papiván «той, хто випив мою сому» RV X 85, 3¹³. Коментуючи такі приклади, L. Renou (1936: 37) зазначає, що в найдавніших метричних текстах дієприкметник тут ще досить незалежний від дієслова, а їхнє об’єднання в одну конструкцію відбувається пізніше. Інакше кажучи, дієприкметник тут іще частково зберіг давню функцію іменного присудка.

Так само, як і дієслова з коренями man-drš- «бачити», chad- «здаватися», vid- «знати» (Renou 1936: 10, 37). Таке саме вживання засвідчене й в авестійській мові (Reichelt 1909: 330—1), де відповідні конструкції також утворюються з медіальними формами man-, наприклад maēda manyete jaɣnvā «вважає себе непереможеним» Yt. 10, 71. Це свідчить про індоіранське походження цих конструкцій.

У давньогрецькій мові дієприкметникові номінативи поєднуються з такими дієсловами сприйняття й мислення, як φαίνομαι «здаюся», *εἴδω «знаю», αἰσθάνομαι «відчуваю», γιγνώσκω «пізнаю, дізнаюся» тощо; пор. ἔσθι... ἀργιγμένος Arist. Plut. 962 «знай... наперед»; οὐκ αἰσθάνεσθε ἐξαπατώμενοι Xen. Hist. 7, 1, 12 «невже ви не відчуваєте, що вас обманюють?» (Соболевский 1948: 347; Chantraine 1953: 326; Schwyzer-Debrunner 1975: 396). Відповідні конструкції з дієприкметниками (поряд зі звичайними конструкціями з інфінітивами) трапляються і в латинській мові, наприклад: sensit medios delapsus in hostes Verg. A. 2, 377. Meillet-Vendryes (1952: 616) порівнюють їх із грецькими, однак інші автори вважають їх грецизмами (Kühner-Stegmann 1912: 702—3), хоча й утвореними за зразком питомих висловів із дієсловами емоційного стану (Schmalz-Hofmann 1928: 588—9).

4.3.3. Згадані тут паралелі в споріднених мовах дають підстави вважати, що номінативні дієприкметникові конструкції з дієсловами сприйняття й мислення такі ж давні, як і конструкції з дієсловами емоційного стану. З них видно, що колись ті самі дієслова сприйняття могли вживатися і з номінативом віддієслівних імен (пізніше — дієприкметників), і з акузативом — залежно від того, чи був їхній суб’єкт тотожним суб’єктові особової форми дієслова, чи відмінним. Наприклад, уже згадане дієслово manyti, маючи суб’єкт, відмінний від суб’єкта дієприкметника, утворює GD, а за тотожності суб’єктів — VD; пор.: Кастіс вважав її сплячою ŠRaGr III 124 (у старих текстах — із дієприкметником: вважав молодого Короля... народженим BrP I 152, див. aut. 1974: 217) і він справді вважав, що нікому не скаже KrėvAP 148; можливим було б і Кастіс вважав себе сплячим. Так само співвідносяться GD і VD, утворені дієсловом того самого кореня, у старослов’янській мові: поряд із GD mъněvъša že i vъ družině sъstь Luk 2, 44 (Večerka 1961: 57) маємо вже згадане mъněacho dъchъ viděšte Mar Luk 24, 37. L. Renou (1936: 10) вказує на таку саму диференціацію конструкцій із дієсловом кореня man- у ведійській прозі; пор.: tiṣṭhantam manyeta «вважає ворога таким, що стоїть перед ним» і sa riricāno manyata TS VI 6, 5, 1 «він вважав себе виснаженим (знесиленим)»¹⁴. У давньогрецькій мові дієслова *εἴδω «знаю», αἰσθάνομαι «відчуваю», λέγω «кажу» тощо також могли сполучатися і з акузативом, і з номінативом (залежно від тотожності суб’єкта; див. Соболевский 1948: 346—7; Schwyzer-Debrunner 1975: 394 і 396).

У литовській мові VD поряд із GD вживається з дієсловами regėti, jausti, žinoti, suprasti, dūmoti, tarti, atminti, tikėti, sakyti тощо вже від пам’яток XVI—XVII ст.; пор.:

І побачив він усіх людей, що ходили BrB Apd 3,9 — Цей митник, побачивши... тих, що пропадають... почне... молитися BrP II 363;

Бо хто знає, чи він буде мудрим, чи дурним BrB Pam 2, 19 — знаю, що, залишившись, буду й у вас усіх (з вами) BrB Filip 1, 25;

¹³ Plačiau apie tai žr. Delbrück 1888: 104; Whitney 1889—1964: 268; Щерцль 1883: 27—8; Speyer 1896: 63; Macdonell 1955: 298; уεά Oertel 1926: 25 ir Renou 1936: 10—11, 37 su tolesne lit. Konstrukcijos su šiuo veiksmažodžiu уεά perduktyvios Brahmanuose, kur, pasak L. Renou (ib. 10), jos vartojamos kaip tam tikros pastovios formulės. ¹⁴ Daugiau tokių pavyzdžių žr. Oertel 1926: 25.

Пам’ятай про моє життя — воно минає BrB Job 7, 7 – nótmeną karālumi ēssą

DP 586₃₈.

Хіба я не казав тобі, що цей нічого доброго не пророкує BrB I Kar 22, 18; Невже ти сказав мені... розмовлятимеш із Богом AK 62₁₅.

За тотожністю суб’єкта розрізняються GD і VD з тим самим неповоротним дієсловом; іноді вони трапляються навіть в одному реченні, наприклад: Бо він бачив, що Король не буде, а Сальну відступає від нього BrB I Mak 15, 12.

Кореляція номінативних і акузативних конструкцій, залежних від тих самих дієслів, пов’язана із семантикою цих дієслів. Більшість дієслів сприйняття, як і дієслова афекту, за своєю природою могли означати і психічний стан суб’єкта, і спрямований на певний об’єкт сприйняття активний психічний процес. Наприклад, galvoti і тепер може означати і «бути задумливим», і «думати (про) щось» (пор. LKŽ III 87); так само matyt, а в значенні стану вживалося й manyti; пор. багато тих, хто думає, мало тих, хто розуміє Eržy (LKŽ VII 831), відповідні значення староіндійського man- (Cappeler 1955: 318–9) та реконструйоване *men- «думати, бути психічно збудженим» (Pokorny 1959: 726–7); щодо давнього інтранзитивного значення слов’янського mъniti: mъně див. також Kurylowicz 1964: 79. На значення психічного стану вказує також етимологія та вживання багатьох інших дієслів сприйняття. Номінативні конструкції з дієсловами сприйняття, що мають це значення, за своєю зовнішньою структурою були дуже близькі до предикативних атрибутів з іншими дієсловами стану. Такою самою двозначністю характеризуються деякі дієслова інформації (пор. синонімію kalbėti і sakyti у LKŽ V 113–4).

4.3.4. Неоднорідність VD, залежних від неповоротних дієслів сприйняття й передачі інформації, підтверджується їхніми зв’язками з предикативним уживанням дієприкметників. У говорах і старих писемних пам’ятках VD часто важко відрізнити від предикативних дієприкметників у формах непрямого способу, особливо коли між особовою формою дієслова та дієприкметником є пауза. Вислови типу «Брат каже / що йшов (був)» особливо поширені на північному сході Литви (див. aut. 1977:17 наст.). Варто зазначити, що й у пам’ятках XVI-XVII ст. після неповоротної форми дієслова sakyti перед дієприкметником найчастіше стоїть розділовий знак, що позначає паузу, наприклад: жінки... прийшли, кажучи | бачили ангельську подобу VEE 675, Luk 24, 22–23 (vnd sagen | sie haben ein gesichte der Engel gesehen)¹⁶; як можеш казати (закреслено -es) що любиш мене BrB Teis 16, 14 (Wie kanstu sagen | du hast mich lieb); подібно іноді розділяються також конструкції з іншими дієсловами, наприклад: і справді знав | що святі приймуть MT 108ᵃ²; почав уже думати | що хоче навернутися до Бога BrGD LXVI, 10, див. також 2.2.1.2. Після зворотних дієслів сприйняття в текстах XVI-XVII ст. розділові знаки вжито приблизно у 40 конструкціях (близько 10%); пор.: І сам казав | що не має де прихилити голову BrP I 123; тому, хто втратив розум, уві сні здається, що їсть... тому, хто страждає від спраги, уві сні здається, що п’є BrB Iz 29, 8 (träumet | das er esse… das er trincke); як коли один... сів | хоче всіх вас нагодувати MT (PM) 32–32ᵃ тощо. Хоч розділові знаки тут могли бути навіяні оригіналами, якими користувалися перекладачі, їхнє порівняно часте вживання свідчить, що автори старих пам’яток, очевидно, відчували певну смислову самостійність деяких дієприкметників, ужитих після дієслів сприйняття чи передачі інформації. У таких прикладах зі старих пам’яток, як і у відповідних висловах сучасних говорів (брат каже(ться) | що був або думає | що все чув), дієприкметники можна вважати також самостійними предикатами, що виражають непряму мову чи зміст сприйняття і розвинулися з давніх іменних речень¹⁷. Очевидно, поряд із такими безсполучниковими дієслівними висловами, як брат каже (думає) | хворію || хворіє, архаїчність яких безсумнівна, від найдавніших часів уживалися й відповідні вислови іменного типу, наприклад: брат каже (думає): хворий, які

¹⁵ Пор. у DK уже зі зворотною формою: сказав мені... слова? 65–66. Більше прикладів див. 2.2.1.1 і aut. 1974: 211–24.

¹⁶ У MP 164ᵃ⁴ той самий текст уже без розділового знака: sākidāmos Angelu weydą regeiusios.

¹⁷ Plačiau apie VD ryšius su predikatine dalyvių vartosena ir aut. 1970: 10; 1977:19 tt..

і заклала основу розглядуваних тут номінативних конструкцій. Із посиленням централізації речення та гіпотактичних зв’язків між його частинами за зразком інших номінативних конструкцій предикативного атрибута дієслово з дієприкметником було об’єднано в тісну інтонаційну й смислову сполуку. Таким чином, VD із дієсловами перцепції та інформації перетворилися на варіанти конструкцій предикативного атрибута.

Після розгляду окремих типів номінативних конструкцій виявляються їхні генетичні зв’язки зі спільними індоєвропейськими синтаксичними моделями. Конструкції з фазовими дієсловами та дієсловами емоційного стану історично відповідають предикативним атрибутам, які з прадавніх часів уживалися з іншими дієсловами стану (стативними). Номінатив віддієслівного імені, що згодом перетворився на дієприкметник, у них виконував функцію другого, підпорядкованого предиката. Основу конструкцій із дієсловами перцепції та інформації становлять дієприкметники, що виражають зміст почуття, думки або мовлення й колись функціонували як відносно самостійні номінальні предикати. Ці дієслова з дієприкметниками об’єдналися в тісні конструкції VD пізніше, і як у литовській, так і в інших споріднених мовах (наприклад, давньоіндійській, давньогрецькій) тут іще можна помітити сліди самостійнішого вживання дієприкметника.

4.4. Конструкції з пасивними формами

4.4.1. Основною моделлю, за якою оформилося VD, були номінативні конструкції предикативного атрибута зі стативними дієсловами. Як уже зазначалося, з давніх часів вони становили протиставлення акузативним конструкціям з активними дієсловами. Протиставлення акузатива й номінатива, як відомо, пов’язане з пасивною трансформацією: за словами Я. Куриловича (1964: 74, 179 далі), акузатив саме тому вважається граматичним відмінком, що в пасивній конструкції він протиставлений номінативу (hostem occidit: hostis occiditur). Поки категорія транзитивності та пасив не сформувалися в литовській мові, протиставлення номінативного й акузативного предикативного атрибута (відповідно VD і GD) було пов’язане передусім із відмінним дериваційним значенням дієслова та семантикою самого відмінка, тобто не мало суворої синтаксичної мотивації¹⁸. Із початком формування пасиву поряд з акузативною конструкцією з активними дієсловами (вважає його злим) і номінативною — зі стативними (він здається злим) утворилася номінативна конструкція з формами перифрастичного пасиву (його показано злим), синтаксично протиставлена акузативній, наприклад:

(батько) сипле зерно сухе: зерно сиплеться сухе „ ” рве тканину навскіс: тканина рветься навскіс „ ” зробив його нещасним: він зроблений нещасним „ ” ламає дошку навскіс: дошка ламається навскіс

(пор. кореляцію з реченнями, що містять дериваційні форми варити, рватися, обертатися, ламатися, 3.3.3.).

Конструкцій із пасивними формами чимало в текстах XVI-XVII ст., наприклад: ніхто не був знайдений гідним BrB Apr 5, 4; одягнімося | щоб не бути знайденими голими MT 139ᵃ; самець... має бути посвячений Господу VEE 47ᵇ; сьомий день також буде названий святим BrB III Moz 23, 8 (sol auch heilig heissen); яка проголошується недійсною BrP I 332 (= II 262). У них, цілком так само, як у конструкціях з іменами, вживаються номінативи дієприкметників, пор.: ми... самі тепер виявляємося грішниками BrB Gal 2, 17 (selbs Sünder erfunden worden); хлопчик... виявився... безсилим DP 66₂₀ (nádležion iest... siedząc W₂ 66)¹⁹.

У текстах XVI—XVII ст. трапляється VD і з пасивними формами дієслів вірити, вигадувати, вважати, казати та проголошувати, наприклад:

¹⁸ Plg. A. Meillet (1934: 359 tt.), L. Renou (1952: 355—6; 1965: 231—2), B. Havráneko (1968: 409 tt.) mintis apie sintaksinio valdymo silpnumą ir semantinį linksnių pobūdį senojoje ide. sakinio struktūroje.

¹⁹ Подібно BrB V Moz 22, 22, MT 83₁₄, ChB Apd 5, 39.

справді вірить, що прийдеш BrGD XXXVI (52); Christus... turtetu pramani- tas buti turis du kumu? MT (PM) 31^a15; прощання, мовляв, у канцелярії є BrB Išm 3, 2 (abschied wird fur ein pein gerechnet); про померлих кажуть, що вони сплять і спочивають MT 262¹¹; бо про тебе мовиться, що ти живий, а ти мертвий²⁰ BrB Apr 3, 1 (Denn du hast den namen / das du lebest).

Активні форми всіх цих дієслів уживаються в конструкціях GD, пор. не повірили б... Неприятелі ввійдуть BrB JerR 4, 12 тощо (див. авт. 1974: 216 і далі). У сучасній мові VD з дієсловами бачити, помічати, чути, показувати, сповіщати, повідомляти тощо у пасивних формах також протиставляються GD із синтаксично активними формами, пор.: бачить його таким, що йде: його видно таким, що йде; показує його таким, що повернувся: його показують таким, що повернувся; сповістив про його майбутній приїзд: його сповіщають як того, хто приїде; поряд із називним відмінком дієприкметників тут іноді вживаються також дієприслівники: його видно, коли він іде.

4.4.2. Точно так само, як у литовській мові, з давніх текстів утворюється латиський VD із пасивними формами, пор.: viņš tika redzēts stāvus (Endzelīns 1951: 1009), поряд із відповідними конструкціями з незмінюваними дієприкметниками, наприклад: viņš nav redzēts braucot (Valmiera, Endzelīns ib. 1013), dzirdēts bērns raudam (ib. 1002). Те, що тут маємо варіанти відповідних конструкцій із субстантивними предикативними атрибутами, виразно видно також із кореляції в цих латгальських прикладах, наприклад: він зробив своїх сусідів щасливими: сусіди стали щасливими; мене побачили першим: я був побачений першим тощо (Bukšs-Placinskis 1973: 303).

Таке саме протиставлення акузативних і номінативних конструкцій бачимо в давніх пам’ятках слов’янських мов, пор. старослов’янське viděchъ nebъstъvago prěvoznošęsta sję Ps Sin 36, 35 (Večerka 1961: 58) і vidimъ běaše prebъvaje prisno Supr 544, 25—6 (ib. 65). Форми перифрастичного пасиву, що формуються в старослов’янській мові, за своєю структурою також цілком відповідають балтійським, хоча й зазнали значного впливу грецької мови (Havránek 1928: 115 і далі, Večerka 1961: 73 із літ.). У самій грецькій мові пасивні форми, що утворюють відповідну кореляцію з активними формами акузативних конструкцій, близькі до згаданих у 3.3.4 медіальних (Соболевский 1948: 252, 291—2, 345 і далі, Schwyzer-Debrunner 1975: 396); те саме стосується й давньоіндійської мови, де вже від ведійського періоду акузативні та номінативні конструкції співвідносяться на основі форм активу-медіопасиву дієслів (див. 3.3.4). Виразне протиставлення акузативних конструкцій з активними формами та номінативних — із пасивними формами існує в латинській мові, пор.: ego vos salvas sistam Pl. Rud. 1049 і omnia... salva sistentur ib. 1359 (Kühner-Stegmann 1912: 293); а також із дієприкметниками: mandata dicam facta Asin. 913 і is nunc dicitur venturus Peregr. Truc. 84 (Schmalz-Hofmann 1928: 383—4), пор. також oppugnata domus... nunti abatur Cic. Mil. 66 (ib. 608)²¹. Поширення цих конструкцій у латинській мові пов’язане з інтенсивним уживанням самих форм пасиву. Тим часом у литовській мові формування перифрастичного пасиву зупинилося ніби на півдорозі: у деяких діалектах пасив почав зникати, так і не закріпившись. Тому VD із формами перифрастичного пасиву не набули значного поширення, а їхнє протиставлення GD, хоч і синтаксичного характеру, залишилося другорядним.

Значно більшу роль у подальшому розвитку VD у балтійських і слов’янських мовах відіграло формування зворотних дієслів. Цей процес у двох групах мов відбувався незалежно, однак мав аналогічні передумови та спільний напрям.

4.5. Формування зворотних дієслів

Генеза зворотних дієслів литовської мови — складне й непросте питання, яке вже багато разів розглядали й обговорювали. Починаючи зі студії W. Porzeziński (Поржезинский 1903), що відразу викликала жваву полеміку, у цьому питанні сформува-

²⁰ Записано на берегах замість підкресленого в тексті: бо маєш ім’я, адже живий єси, і помреш єси.

²¹ У мові давнього періоду в таких випадках називні відмінки дієприкметників і прикметників уживаються однаково, а протиставлений їм acc. duplex функціонально рівнозначний молодшій конструкції acc. c. inf. (Hofmann 1924: 79; Schmalz-Hofmann 1928: 383—4).

Існує широка література, сам огляд якої зайняв би багато сторінок. Свою думку щодо походження зворотних форм висловлювали J. Endzelýnas (1901, 1903, 1951 та ін.), J. Zubatý (1904), E. Hermann (1926), Chr. S. Stangas (1966), J. Otrębski (1956), V. Mažiulis (1959), J. Kazlauskas (1968) та інші балтисти; протягом останніх десятиліть зворотні дієслова спеціально досліджувалися в монографіях P. Bernadišienė (1961) та A. Jakulienė (1968). Однак це питання ще не можна вважати розв’язаним. Детальніше дослідження форм і вживання зворотних дієслів разом із новими даними виявило нові проблеми, що ускладнюють визначення їхнього походження.

4.5.1. Досі проведені дослідження показали, що і дативне, і акузативне значення форманта si сягає далекого минулого, однак спроби вважати одне з них первинним і історично вивести з нього друге не дали переконливих результатів. Вважати первинним акузативне значення і виводити si з акузатива зворотного займенника не дозволяють форма та відповідники дативного значення в інших мовах: сл. si < *sei або *soi, хет. ši тощо.²² З акузативом намагалися гадано пов’язати форму se південножмудських, прибережних говірок і давніх писемних пам’яток (Hermann 1926: 83 tt., 87; Mažiulis 1959: 13), однак, схоже, її можна пояснити новішими фонетичними та морфологічними процесами в цих говірках (Zinkevičius 1966: 331–2, Jakulienė 1968: 241–2); у її архаїчності сумнівався вже й J. Endzelýnas (1951: 914). Важко вивести з акузатива *se і давньопрусське si²³, оскільки в такому разі довелося б припустити, що в східнобалтійських і західнобалтійських мовах формант зворотності si утворився від різних відмінкових форм присвійного займенника. Відповідні форми енклітичних займенників mi, ti також відповідають дативу займенників в інших мовах (пор. давньосл. mi, ti, гр. μοι, σοι (Hom. τοι), давньоінд. mē, tē (Endzelýnas 1957: 148). З іншого боку, виведенню si з датива зворотного займенника та поясненню утворення зворотних дієслів у балтійських мовах за умови первинності дативного значення перешкоджають інші формальні й семантичні аргументи. Суфіксація si із дативним значенням у жмудських перехідних дієсловах (наприклад, atrasties «знайти собі» поряд із atsirasti «зникнувши десь, знову з’явитися» Zinkevičius 1966: 334), здається, вказує на пізніше зрощення з дієсловом, ніж у форм із інфіксом та акузативним значенням (Kazlauskas 1968: 144–145; Jakulienė 1968: 65, 78, 220, 246). У давньопрусській мові перехідних зворотних дієслів із дативним значенням si або sin зовсім не засвідчено (Jakulienė 1969: 42); порівняно вузько вони вживаються і в латиській мові (Endzelīns 1951: 986; Lepika MLLVG I 557). У литовській мові вони також значно рідші, ніж відповідні неперехідні зворотні дієслова. Більшу частотність дативних форм mi, ti у писемних пам’ятках XVI–XVIII ст. порівняно з акузативними, помічену E. Hermann (1926: 80 tt.), можна пояснити тим, що ортотонічні форми займенників mane, tave швидше витіснили давні енклітичні форми з позиції прямого об’єкта (синтаксичного відмінка), тоді як периферійніші форми давального відмінка збереглися довше; отже, ця обставина також не змушувала вважати акузативне значення mi, ti, si новішим.

4.5.2. Не зумівши визначити єдине первинне відмінкове значення енклітики si, зрештою засумнівалися, чи можна вважати цю енклітику відмінковою формою займенника. У важливій і змістовній праці A. Jakulienė (1968) переконливо показано, що в сучасній литовській мові частка si часто є показником інтранзитивності, що не має відмінкового значення. Однак спроба авторки вважати таку функцію si найдавнішою й перенести її в далеке минуле прабалтійської мови видається непереконливою (1968: 227–8: 231 і далі; Skūvelė 1968: 17). Насамперед важко повірити, що первинне значення форманта si було б настільки абстрактним. Цьому суперечать типологічні аргументи, зокрема утворення зворотних дієслів у слов’янських, германських і — вже в історичні часи — романських мовах, де виразно простежується походження зворотного форманта, який у реченні часто ще зберігає позицію окремого слова, від знахідних і давальних форм зворотних займенників; семантика самих зворотних дієслів дуже подібна до балтійської (пор. що

²² Dėl formato si santykio su sangrąžinių įvardžių datyvo formomis žr. Поржезинский 1903: 88–9; Havránek 1928: 111; Endzelīns 1951: 915; Mažiulis 1959: 11–12; Stang 1966: 253–4.

²³ Dėl šios prielaidos žr. Zubatý 1904: 59–60; Endzelīns 1944: 131–2; 1957: 148; Havránek 1928: 114; Mažiulis 1959: 13.

і паралельність будови та значення так званих reflexiva tantum bijotis, džiaugtis, gėdytis тощо в усіх згаданих групах мов). Сама опозиція транзитивності й інтранзитивності не є дуже архаїчною: про це свідчать як пам’ятки найдавніших індоєвропейських мов²⁴, так і дані самої литовської мови²⁵. Однак найважливіше те, що історично енклітику si неможливо відокремити від mi і ti, які в давніх писемних пам’ятках, а подекуди й у фольклорі, мають виразне займенникове значення давального й знахідного відмінків. Значення цих відмінків більшою чи меншою мірою відчувається і в багатьох зворотних дієсловах.

Варто зазначити, що й в інших індоєвропейських мовах, особливо засвідчених найдавніше, відповідні форми енклітичних займенників можуть уживатися в різних відмінках. Наприклад, давньоінд. (вед.) mē, tē, пракрит se, авест. mē, tē, hē, šē, відповідні лит. (і слов’янським) mi, ti, si, мають не лише давальне, а й знахідне значення (Delbrück 1888: 205–6; 1893: 462; Wackernagel 1930: 471 і далі, 484); крім того, давньоінд. mē, tē семантично відповідають також родовому відмінку, а авест. hē — ще й аблативному та інструментальному (Wackernagel там само; Havránek 1928: 112 з літературою). Спроби вивести деякі значення цих енклітик (наприклад, родове) з первинного давального виявилися невдалими²⁶. Хетські займенникові енклітики mi, ti, ši (= si), які, за V. Ivanov (1965: 230), безпосередньо відповідають лит. mi, ti, si, мають присвійне й давальне значення (Friedrich 1952: 141–2, 192, 223; Kronasser 1956: 143–6), а лувійське ієрогліфічне mi — можливо, також називне (Дунаевская 1969: 72).

За таких обставин найпереконливішим видається припущення, що вживання займенникових енклітик mi, ti, si у значеннях різних відмінків (особливо давального й знахідного) є архаїчним явищем, можливо, успадкованим від часів, коли непрямі відмінки займенників ще не були морфологічно диференційовані (Wackernagel-Debrunner 1930: 471, 485; Havránek 1928: 111, 113; Erhart 1970: 37)²⁷. Отже, і давальне, і знахідне значення литовських енклітичних займенників mi, ti, si можуть бути однаково давніми. На нашу думку, те, що енклітика si репрезентує саме основу зворотного займенника, досить виразно засвідчують її форма, значення, співвідношення з mi, ti та займенникові відповідники в споріднених мовах.

4.5.3. Однак яке з двох згаданих значень енклітичного займенника si відіграло більшу роль в утворенні зворотних дієслів? Оскільки в усіх балтійських мовах, дані яких відомі, зворотні дієслова передусім протиставляються транзитивним (Jakulienė 1967: 199–200), слід вважати, що таке протиставлення найбільше зумовило саме знахідне значення. Знахідне вживання цієї енклітики, яке унеможливлює наявність іншого прямого об’єкта, найкраще пояснює її провідну функцію інтранзитивізації. Це підтверджують і типологічні паралелі у споріднених мовах. Наприклад, у східнослов’янських мовах ще виразно простежується розвиток зворотних дієслів зі словосполучень дієслів із займенником sen, що мав знахідне значення (Meie 1951: 263; Havránek 1928: 24 і далі; Гавранек 1963: 60 і далі; Борковский-Кузнецов 1965: 288–9). Серед германських мов особливо виразну паралель бачимо у скандинавських мовах, де формант зворотних дієслів -sk явно походить від знахідного відмінка енклітичного займенника; у давньоісландській мові він уживається паралельно з -s, яке може мати й давальне походження. Ці форманти, що мали переважно знахідне (а подекуди й давальне) значення, перетворилися на морфологічні показники, які позначають обмеження дії сферою суб’єкта, і вже відрізняються від ортотонічних займенників у знахідному відмінку (давньоісл. sik, норв. seg), що позначають дію, безпосередньо спрямовану на суб’єкт (Стеблин-Каменский 1953: 238 і далі; 1957: 124 і далі; Гухман 1964: 214 і далі, 229–59). У багатьох інших германських

²⁴ Щодо слабкості керувальних зв’язків, які зумовлюють транзитивність, у давньоінд., гр. та інших мовах пор. Meillet-Vendryes 1924: 519 і далі; Renou 1965: 231; Chantraine 1953: 8, 16–7, 232, 319 і далі (дещо інакше Савченко 1975: 336–7); безпосередньо про категорію транзитивності в індоєвропейських мовах див. Десницкая 1951: 143; Перельмутер 1974: 71–81.

²⁵ Пор. авт. 1974: 233–4; 1974a: 244–5; див. також 3.3.

²⁶ Plg. Havers 1911: 19 tt., 323 ir Brugmann-Thumb 1913: 458 dėl s. ind. mē, tē genetyvinės reikšmės kilmės; motyvuoja šio požiūrio kritiką žr. Hermann 1926: 77 ir ypač Havránek 1928: 112–3.

²⁷ З давністю енклітичних займенників ще з часів F. Bopp дехто пов’язує походження відповідних атематичних дієслівних закінчень -m, -t, -s (через аглютинацію займенникових елементів); останнім часом цю думку представляють Савченко 1960: 48 і далі; Иванов 1963: 185; Erhart 1970: 12–3, 51.

мов (навіть у готській мові, що має найдавнішу писемну традицію²⁸), як і в романських мовах, акузативи зворотних займенників ще зберегли морфологічну самостійність, хоча семантично в багатьох випадках вони невіддільні від дієслова (як нім. sich freuen, sich fürchten, фр. se réjouir тощо). Формування дієслів такого типу зворотних дієслів зі сполук із зворотним займенником в акузативі помітне вже в народній латині, де поряд із формами медіопасивного походження delectari, fieri тощо набувають поширення se delectare, se facere, пор. ubi se tamen montes … aperiebant Peregr. Aeth. I, 1 (Дынников и др. 1975: 282); facit se hora quinta ib. 60, 135). Поряд зі значенням акузативного відмінка у формуванні зворотних дієслів в індоєвропейських мовах значну роль відіграло й інклюзивне значення основи самого зворотного займенника *s(e)-²⁹, яке дало змогу зворотним дієслівним формам у різних групах індоєвропейських мов (балтійській, слов’янській, германській, романській) набути дуже подібних функцій і стати семантичними відповідниками давнього медіопасиву.

На відміну від романських і більшості германських мов, у східнобалтійських мовах енклітичний займенник si втратив морфологічну самостійність ще до початку писемної традиції. Це не суперечить архаїчному характеру балтійських мов, оскільки в них цей займенник міг пов’язатися з дієсловом значно раніше, ніж, наприклад, у германських мовах. Давність балтійських мов також не є абсолютною й не охоплює всієї граматичної системи. Зворотні дієслова як балтійських, так і інших споріднених мов не належать до давніх індоєвропейських реліктів і, безперечно, значно новіші за форми медіального стану відповідного значення в індоіранських чи грецькій мовах.

4.5.4. Із давніх тематичних особових закінчень, збережених у зворотних формах литовських дієслів, видно, що дієслово з приєднаним постпозиційним енклітичним займенником si вважалося морфологічно цілісною формою ще до скорочення кінцевих -ie < *-éi, úo < *-ó; пор. лит. velkuosi, velkiesi, латис. velkuôs, velciês (Endzelīns 1951: 903 т. д.). На досить давнє злиття в одне слово вказують і специфічні особливості їхнього наголошування (Skardžius 1935: 201 т. д.; Kazlauskas 1968: 88 т. д.; Girdenis-Žulys 1972: 199). Незкорочені закінчення найчастіше трапляються також перед енклітикою -t, зафіксованою в давніх писемних пам’ятках і вже тоді такою, що зникала, наприклад: duosiuot MP 85, KN 52₅, BrB Pat 3, 28, likčiut («бажаю тобі»), rodiūt DP 514₁₁, meldžiuot N 379, duomiet MP 176ᵃ₁₀, BrB Apr 3, 18 (Hermann 1926: 50, 37 т. д., 46 т. д.). Натомість перед енклітикою mi, яка найкраще зберегла відмінкове значення займенника (особливо давального), закінчення вже скорочені; пор. dosi mi ChB II Kar 20, 5, nedosi mi I Moz 30, 31, služysi mi I Moz 29, 27, budawosi mi II Sam 7, 5 тощо, навіть kalbejọt mi ChB I Sam 12, 1, хоча перед коротшою формою -m трапляються також і збережені повні форми; пор. galim «можеш мене» BrB Ps 44, 7 і galiem «т. с.» Teis 19, 18³⁰.

Енклітики -mi, -ti, особливо ті, що мають значення давального відмінка, до самого кінця зберігали морфологічну й семантичну самостійність. Інакше було з енклітикою si: її сполуки з дієсловами та віддієслівними іменниками в балтійських мовах від найперших пам’яток функціонують як семантично неподільні одиниці. Енклітика mi при дієсловах із -si, що втратило відмінкове значення, приєднується так само, як і при невозвратних дієсловах, наприклад: gailis mi ChB I Moz 6, 7, regis mi III Moz 14, 35 тощо (Hermann 1926: 37). Семантично єдиними є й нечисленні прусські дієслова з енклітиками -si та -sin; при перекладі зворотних конструкцій оригіналу з ними, як і з невозвратними дієсловами, вживаються ортотонічні зворотні займенники в акузативі, наприклад: Turei sien … maitātunsin 199₂₀–₁ — sollen sich … meeren 198₁₆ (Jakulienė 1969: 39–40). Імовірно, литовська енклітика si з акузативним значенням (як і відповідні енклітичні форми слов’янських та скандинавських мов) уже в дуже давні часи почала семантично узагальнювати-

²⁸ Dėl gotų k. sangražinių veiksmažodžių žr. Hermodsson 1952: 85 tt.; Buch 1958: 335 tt.

²⁹ Žr. Гухман 1964: 214. Plg. dar *s(e) kamieno formų vartojimą visų trijų vn. ir dg. asmenų savybine reikšme nuo pat seniausių ide. kalbų paminklų. Dėl negalimumo išvesti visas intranzityvinių sangražinių veiksmažodžių reikšmes iš akuzatyvinės sangražinio įvardžio vartosenos žr. dar Hatcher 1942: 44; Hermodsson 1952: 85 tt.

³⁰ Приклади з Hermann 1926: 19, 21.

ватися як певний дієслівний формант, що позначає обмеження дії сферою суб’єкта. Так утворилися форми, що виражають взаємну дію (лит. bartis, ginčytis, susitikti, латис. bārties, kauties, kildoties, sastapties), спонтанні процеси (лит. driektis, niauktis, sunktis³¹, латис. stiepties, māk ties, sūkties, прус. sien audāt «відбуватися» 169^22–3;³² etläikusin «утримується» 210^11–2, embad dusisi «стирчить» 227²² тощо), які напрочуд точно відповідають зворотним формам і конструкціям із такими самими значеннями у слов’янських і германських мовах, з одного боку, та формам медіопасиву давньоіндійської і грецької мов — з іншого.

Набувши специфічної семантичної функції, енклітика si отримала нове осмислення й утвердилася в граматичній системі як певний морфологічний формант, тоді як mi, ti, зберігши значення давального й знахідного відмінків, уже в період писемної традиції литовської мови були витіснені відповідними ортотонічними формами.

Формант si не лише закріпився в ширшій функції, а й значно розширив сферу вживання: задовго до початку писемної традиції його почали додавати також до багатьох неперехідних, особливо дієслів стану. Так виникли такі форми, як liktis, gultis, sėstis, galėtis, džiaugtis, bijotis, liautis тощо, що мають мало спільного зі старими вживаннями si у відмінковому значенні та вживаються поряд із давнішими невозвратними формами. Тут знову бачимо виразну паралель у слов’янських і германських мовах; пор. старослов’янські форми bojati se, smb ja ti se, sъžaliti si, які вже в найдавніших пам’ятках не вживаються без енклітики (на відміну від давньолитовських писемних пам’яток, що зберегли давніший стан), і паралельні форми moliti || moliti se, plakati || plakati se (Гавранек 1963: 61; Борковский-Кузнецов 1965: 288–9); подібно в давньоісландській: fjask || fjá «ненавидіти», undrask || undra «дивуватися», але вже тільки зворотне oásk «боятися» (Гухман 1964: 247 т. д. з літ.). Морфологізація енклітичного займенника пояснює також поширення конструкцій із називним відмінком дієприкметника при зворотних формах цих дієслів.

4.5.5. Хоча зворотні дієслова балтійських (як і слов’янських) мов із давніх часів утворюють досить сталі й семантично неподільні одиниці, у давніх писемних пам’ятках, фольклорі та діалектах усе ж трапляється чимало залишків колишньої самостійності енклітики si. Насамперед слід згадати певну позиційну свободу si у реліктових застиглих формах і конструкціях литовської та латиської мов, де між si і коренем дієслова вклинюються інші енклітики³³; наприклад, лит. nesigibi iaus KN 79, pasigžiūrėjau, pasigiedėjau Pnm (Būga 1959: 44) поряд із nesigėjau TŽ 3 11₁₅; delsi rangiančiu žmoniu SE 159₁₅ (Hermann 1926: 90); латис. iz-sa gauži raudājuos BW 205; nuo sa skani gavilēju BW 632 (Endzelīns 1971: 187) тощо; імовірно, сюди належить також лит. wisesi tur išchpažinti MT (PM) 2ª₆–₇, де si має подібне дистантне положення й давальне значення, як mi у конструкції wisur mi wilkai ap-spito KN 17₂ тощо (Hermann там само, 33), латис. sa, наприклад ap-sa pate duomājies! BW 4690 (Endzelīns 1951: 627), і тому це не обов’язково слід вважати коректорською помилкою (як у Jakulienė 1969: 197–8): у дистантній позиції рідкість si порівняно з mi пояснюється тим, що остання енклітика не втратила самостійності. Звісно, випадки позиційної свободи si, які відображають успадковані з глибокої давнини тенденції до розташування енклітичних часток, ще не перетворюють згадані зворотні форми на двослівні сполуки³⁴ — так само, як вклинювання форм mi, gi, nu або займенника jis між префіксом і коренем³⁴ не руйнує семантичної єдності префіксальних дієслів чи інших складних форм; пор. atmileisk KG 376, pagidėk MP 112₃₆, praišpūlęs DP 169₂₁, nug-

³¹ Пор. зовсім інші за значенням конструкції зі зворотним займенником в акузативі: barti save, sunkti save тощо.

³² Також і з енклітикою sir: Audāsin 163₃, audaseysin «відбувається» 105₁₆ (Jakulienė 1969: 39).

³³ Apie šias konstrukcijas žr. Bezzenberger 1877: 165; Būga 1959: 44; Hermann 1926: 90; Endzelīns 1951: 627, 903; 1971: 187; pastaruoju metu Иванов 1965: 227 tt.; 1974: 106–10.

³⁴ На близькість інфіксації префіксальних дієслів із вклиненими енклітиками до інфіксації форм займенника jis звернув увагу ще K. Būga 1959: 44–5. Про їхній зв’язок із розташуванням енклітик у другій позиції речення відповідно до закону J. Wackernagel і давнього індоєвропейського порядку членів речення див. Hermann 1926: 1 т. д., 264 т. д., 399 т. д.; Иванов 1965: 227 т. д.; 1974: 106–10.

hiewargie KN 186₁₉ (Zinkevičius 1957: 7–8), komidel KN 49₅₂, togidel BrB III Moz 26, 41, tegigu KN 76₂₀, M.Kr 20₁₂ і навіть kanugidel WP 118^a24, kanugirdin WP 17^a20 118^a13 — із двома вставленими енклітиками. Утім, це безсумнівні реліквії колишньої відносної самостійності енклітики si.

4.6. Конструкції зі зворотними формами

4.6.1. Конструкції з si

Сліди відносної самостійності енклітики si та її відмінкового значення можна помітити й у деяких конструкціях з акузативним предикативним атрибутом. Один такий випадок із Постилії Й. Бреткуна навів Е. Тангліс (1928: 50): Ponas Iesus Kristus szinoiosi didzu daiktu ir darbu delei isch dangaus ant szemes atejusi, ir isch Marios gimusi I 267. Зіставивши його зі старорос. jegda že vidê se skrušena, glagola (Потебня 1958: 309), він припустив, що такі конструкції з GD становили основу (Vorstufe) VD: після втрати енклітикою si акузативного значення GD зі зворотними дієсловами перетворилася на VD.

Докладніше дослідивши мовні пам’ятки XVI–XVIII ст., можна переконатися, що цей приклад не випадковий. Такі випадки, у яких формант зворотності si за своїм значенням в акузативній конструкції відповідає зворотному займеннику save, трапляються не лише з дієприкметниками, а й з іменниками та інфінітивами. Ось кілька прикладів:

Благаю, скажи, що я твоя сестра BrB I Moz 12, 13 (Прошу, скажи ж / що ти моя сестра; dic ergo, quod soror mea sis). Що тут це має значення знахідного відмінка зворотного займенника, підтверджує також паралельна конструкція бо сказав їй: «Ти моя сестра» I Moz 12, 19; пор. інші конструкції з verba dicendi (aut. 1974: 201) та відповідні приклади з себе: Сестра, побачивши свою неплідність MP 68_a3 (побачивши свою неплідність RP 42₃₆);

Bei schis (підкреслене вище ghis) suprata, sawe sugautą, noreiosi patsai nudurti BrB II Mak 14, 42 (wolt er sich selbs erstechen); пор. також конструкції типу ghis dūsis rasti BrB II Kron 15, 43^b, хоча в них можливий і вплив німецької мови (wird er sich finden lassen); тут si і save іноді вживаються паралельно в тому самому реченні, пор.: ... sawe... noreia affierawotiesi MT (PM) 20₁₆ (також у неінфінітивних конструкціях: patsai sawe… ira issidawes MT (PM) 11^a22; зрідка й з енклітикою -t, напр.: aš tavę papiešuot Vn, LKŽ IX 898).

Енклітика si тут має таке саме акузативне значення, як і в конструкціях із дієприкметниками, напр.: Togidel ir mes krikschczonis nessitikekem wissad gero schehme giwenime turresenczius BrP I 258; duosi materischkei Iesabel kuri sakosi Prancschiene esanczia (згодом виправлено на esanti) makiti BrB Apr 2, 20 (spricht | sie sey ein Prophetin; quae se dicit propheten). Так само в конструкціях із GD уживаються енклітичні займенники mi ir ti з акузативним значенням, пор.: Sztai iszmiwisk báymey mirsztánti KN 76₂₀; Ans mi ápsaugos biūánti KN 78_10–21; Sunau te girdziu raudanti SIG I 97₁₆³⁶.

З таких прикладів можна припустити, що енклітика si у ті часи, коли вона ще мала відмінкове значення зворотного займенника, в акузативних конструкціях з іменниками та дієприкметниками вживалася подібно до ортотонічної форми save.

4.6.2. Конструкції з save

4.6.2.1. Нині GD з акузативами зворотних ортотонічних займенників майже вже не вживаються; зрідка вони трапляються лише з деякими дієсловами

³⁵ Подібно й II Kron 15, 15 та ін.

³⁶ te < ti у пісеннику Славочинського, очевидно, є такою самою особливістю говірки расенян, як se < si; щодо останньої див. Zinkevičius 1974: 145.

4. Gramatinės kategorijos ir jų raida

або в певних контекстах (наприклад, з акузативами інших займенників): відчуваю, як бачу себе щоразу дедалі слабшим Sln; Здається, він бачив себе таким, що тоне високо-високо CyR II 42; Побачивши, як змінилися вони самі та інші, люди здогадалися і про причину тієї зміни Bil (LKŽ VII 741). Однак у писемних пам’ятках XVI-XVII ст. такі конструкції ще досить поширені: тут їх зафіксовано близько 90³⁷, тобто приблизно 4% усіх GD або 20% VD зі зворотними дієсловами. Це означає, що приблизно в одному випадку з п’яти, коли суб’єкт дії дієслова й дієприкметника був тотожним, автори давніх писемних пам’яток обирали GD з акузативом зворотного займенника, а в чотирьох — VD зі зворотним дієсловом.

За своєю граматичною формою конструкції зі зворотним займенником відповідають GD. Їхнім головним членом найчастіше виступають дієслова знати, вірити, (від)казати, загалом переважно вживані в GD не об’єктного типу, рідше — бачити, побачити, чути, мовити, пов’язані з дієприкметниками теперішнього, одноразового минулого й майбутнього часу, наприклад: O kaip regeida, save ne pritenkanti pinnigdis … bijojos BrB I Mak 3, 29 (sahe | das er nicht Geld genug hatte). Rahel regedama save Jakubui nieka pagimdancze, peike ghi Sesserį sawa BrB I Moz 30, 1 (sahe | das sie dem Jakob nichts gebar); idant ir tu | regiedams jau ant paties wikja (arba galą švieta save esanti tay weyktumby SE 242²⁴; išwisite … pacius save izmestus oran ChB Luk 13, 28; szinoia Jesus jog iam Tiewas wis buwa ing io (359) rankas padawes | ir save nog Diewo ateijusi BrP I 359–60; Ianas … szinoddamas save idu ne ilgai giwa busenti | nor BrP I 31; zinodami | save tikrai sanczus prijmtus MT 130; idant … anus priwestu tiketi save reginczius szmogu BrP II 37; Nesa kada tikietu turinti save taip daug piktiby | ir taip be gwiel (8) daug gera save priwalanti VE 8–9; ghis sadkie | save santi Karaliumi Szidu VEE 207²²; Nesa ghis iemus buwa pakasens, save Szidą sანტį BrB Est 3, 4 (hatte jnen gesagt | das er ein Iüde were)³⁸; materischkes … atdija biladamas, save regejima Angelu regeiuses BrB Luk 24, 23 (dicentes se etiam visionem angelorum vidisse)³⁹; idant to szenklintu save tas szmones milinti BrP I 144.

У конструкціях зі зворотним займенником уживаються також дієприкметники теперішнього й минулого часу пасивного стану: Paszinkimeg tada | sawe teisei korojemus MT 186; ieng nepabasznieghi … sawe praszudomus paszintu MT 249^a; idant ir Moterischkiu ingme szinotu | sawe Diewa milima | ir dali turresnczes dangaus Karalistoie BrP II 34; tiketi … sawe nūg Diewa malonena prijmama MT 138¹⁴; nuog Aniola girdeiauy | Sawe Diewuy pažénklinta | Vz Motiną paszlowinta SIG II 71_16–7.

Як і в більшості GD не об’єктного типу, у таких конструкціях між дієсловом та акузативом зворотного займенника немає безпосереднього зв’язку керування, а словосполучення займенника з дієприкметником семантично відповідає об’єктному підрядному з’ясувальному реченню. Тому конструкції утворюються також із заперечними формами (a) та зворотними (b) дієсловами, які не керують акузативом.

а) Якубас … їм не сказав, що втікає BrB I Moz 31, 20 (не сказав, що він утік); частина людей так само навіть не вважає себе живими в такій скруті BrP II 220; вирушаючи, не вважає себе тим, кого Господь виганяє BrP II 102;

б) нечестиві … сподіваючись ні на що, даремно не втрачають надії²⁰; сподіваймося … що самі врятуємося BrB Jer 8, 15 (покладайтеся … що ви будете зцілені); це узгоджується з подальшим. Ті, хто хотів самі … вже збиралися вирушити BrB II Mak 13, 13 (порадився з ними | він хотів … піти їм назустріч); Багато хто вважає, що це вже знайдено BrB Sir 29, 4 (думають | що воно знайдене); Якої ще причини шукати, щоб вихвалятися такими святими BrB II Kor 11, 12 (могли б вихвалятися | що вони такі, як ми).

³⁷ До цієї кількості входять також конструкції з формами акузатива особових займенників, ужитими у зворотному значенні: mane, tave, mus; див. 4.6.2.3.

³⁸ Дуже подібно BrB I Moz 29, 12; Apr 3, 9; див. також BrP II 263, BrB Judit 2, 3; I Mak 7, 33.

³⁹ Подібно BrP I 404; II 263.

4.6.2.2. Майже чверть усіх GD із save становлять зворотні дієслова (17 із 70). Натомість у конструкціях GD, у яких суб’єкти дієприкметника й дієслова різняться, зворотних дієслів лише близько 2,6%⁴⁰. Отже, у конструкціях із save автори давніх писемних пам’яток уживали зворотні дієслова майже вдесятеро частіше. Така відмінність не може бути випадковою. Вона дає підстави вважати, що принаймні в деяких конструкціях ортотонічну форму займенника save вжито для посилення відтінку значення відмінка, що зблякло в енклітиці si, як воно іноді вживається і в інших випадках, пор.: kursaị patsai sawe nepateptu per Dwasę schwenkta affjerawosi VEE 52³. У такому разі тут ми також мали б релікти колишнього акузативного вживання si, але зі значенням, що зблякло сильніше, ніж у вже згаданих конструкціях типу nesitikėkim turėsiančius. Так можна інтерпретувати зворотні форми хоча б у таких прикладах:

piktieghi sawe nůg Diewa amszinai su welnais reģesis atmestus MT 254²; Ghis... Neatboiasi (užbr. iog) sawe noprosnai dirbanti BrB Job 39, 16 (Achtets nicht | das er vmbsonst erbeitet); tie sawe... tulomis Įauties bilancius kalbomis SIG I 125^14–6.

Уживання конструкцій із save у мовних пам’ятках XVI-XVII ст. (особливо у творах Й. Бреткуна) активізували також латинські зразки, передусім accusativus duplex (типу dixit se divitem) та accusativus cum infinitivo з відповідною формою зворотного займенника se. Майже всі такі конструкції, які трапляються в перекладі НЗ Й. Бреткуна, відповідають acc. c. inf. або acc. duplex латинського оригіналу, пор.: atsake sawe neszinanczius – responderunt se nescire Luk 20, 7; sakis, sawe Szidus sanezius – dicunt se Iudeos esse Apr 3, 9; bilanti sawe santi Christu Karaliu – dicentem se Christum regem esse Luk 23, 2; atsake... sawe wel trumpai the eisenti – respondit... se autem maturius profecturum Apd 25, 4. Отже, конструкції GD такого типу, ймовірно, були тоді менш поширені в народній мові, ніж у писемних джерелах.

4.6.2.3. Крім зворотного займенника save, у конструкціях зі спільним суб’єктом дії дієслова й дієприкметника в тому самому значенні вживаються й знахідні відмінки особових займенників mane, tave, mus, наприклад:

parodisiu, mane schwentą santį BrB Ezech 28, 25 (erzeigen | das ich heilig bin); prisiekiau, mane ne norintį... rustauti Iz 54, 9 (hab... geschworen | das ich nicht... zürnen... wil)⁴².

ich tirsi ir išpažinsi | tavo daugybę nuodėmių, kurias turi savyje BrP II 285; Bet atsimink, kad ти був слугою в Єгипті BrB V Moz 24, 18 (solt gedenken | das du Knecht... gewesen bist)⁴³; Чи знаєш ти, коли ти мав народитися? Job 38, 21 (Wustestu | das du zu der zeit soltest geboren werden?)⁴⁴;

ieng pasiroditumbime, mus pažistančzus | tą santį tikrūii Diewu MT 119⁵; Ischkoghi galime zinoti | mus... sanczius ischrinktus? MT 171¹; idant... atleidima ghreku mus apturinczus tiketumbim Mž 376⁴⁵.

За винятком останніх трьох прикладів, усі інші такі конструкції трапляються у творах Й. Бреткуна. Уживання займенників 1-ї та 2-ї особи у рефлексивному значенні загалом не властиве литовській мові й зазвичай спостерігається лише в емфатичних випадках. Імовірно, у давніх писемних пам’ятках цьому сприяв вплив латинської та німецької мов, передусім німецьких оригіналів, якими послуговувалися перекладачі.

4.6.2.4. Розглянуті тут дані давніх писемних пам’яток дають підстави вважати, що для вираження об’єктних відношень між двома діями з ідентичним суб’єктом поряд із VD колись уживалися також конструкції GD зі знахідковими формами зворотного займенника: енклітичною (атонічною) si та ортотонічною save. Коли енклітика si втратила відмінкове значення і перетворилася на морфологічний формант — зворотну частку, знахідковий відмінок дієприкметника втратив син-

⁴⁰ Plg. GD sudarančių veiksmažodžių statistiką (aut. 1974: 235–8).

⁴¹Можливо, факультативністю save можна пояснити й таке виправлення Й. Бреткуна: kursai pitm isch didzos Puikistes tikėjos, (pabraukta sawe) norinti Mariams prisikati II Mak 9, 8 (düncken lies | Erwolte dem Meer gebieten).

⁴²Див. також V Moz 26, 3; Job 31, 21; Jer 16, 21.

⁴³Приблизно так само V Moz 24, 22; 15, 15; 5, 15.

⁴⁴Подібно II Sam 19, 6; Job 36, 24; Judit 6, 15; BrP II 360; 413.

⁴⁵Подібно BrP II 325; 412; BrB I Jon 4, 13; 5, 2; 5, 15 (у латинському тексті — побічні члени з quoniam).

тактильної мотивації та було замінено називним відмінком за зразком номінативних конструкцій, що існували здавна, тобто конструкції типу jis sakėsi bėgantį перетворилися на jis sakėsi bėgęs за зразком таких VD, як jis atrodo einąs, mane gyvenas, sakė bėgąs, džiūgė(si) grįžęs. Ця зміна не могла відбутися раптово: найімовірніше, протягом досить тривалого періоду, кінець якого зафіксовано в найдавніших писемних пам’ятках, обидві конструкції вживалися паралельно. Саме до цього періоду, що настав після утворення зворотних дієслів, можна застосувати гіпотезу А. Білєнштейна та Е. Тангхі щодо перетворення деяких GD зі зворотним енклітичним займенником на VD. Однак заміну знахідного відмінка дієприкметника називним уможливила обставина, що в мові здавна вживалися номінативні конструкції з дієсловами емоційного стану, перцепції та інформації. GD зі зворотними енклітичними займенниками були не основою номінативної конструкції, а одним із чинників, що зумовили напрям її подальшого розвитку.

4.6.2.5. GD із знахідним відмінком ортотонічного зворотного займенника save зберігалися значно довше, ніж із енклітикою відповідного значення si, і, як ми бачили, досить численно засвідчені в старих писемних пам’ятках. Проте вже у XVI–XVII ст. їх витісняли з ужитку відповідні номінативні конструкції. У розмовній мові того часу сфера їх уживання могла бути ще вужчою, ніж у писемних текстах, де її певною мірою підтримував авторитет латинських зразків. Д. Кляйн, указавши у своїй «Grammatica Litvanica» на відповідність значень обох конструкцій, водночас наголошує на стилістичній вишуканості VD зі зворотним дієсловом: «Post verba reciproca eleganter sequitur Participium Nominativi casus, qui per Accusativum cum Pronomine reciproco et verbo finito simplici explicari potest, ut: sakosi turįs / dicit se habere, taresi / teisu esąs / putavit se justum esse, pro sako / sawe turinti, tare / sawe teisu santi» KIG 165; подібно й у Compendium, де GD із save уже зовсім не згадується (KIC 111).

У рукописі Біблії Й. Бреткуна GD із займенниками рефлексивного значення подекуди виправлено на VD (протилежних виправлень зовсім не помічено), наприклад:

Prieszinkes … statasi ing Baszniczen … radidomasi (із -mas), sawe (підкреслено) Diewu santį (підкреслено) essans (дописано пізніше) II Tes 2, 4 (gibt sich für / er sey Gott; ostendens se tamquam sit Deus); Jei sakomies (-ies дописано пізніше, після цього викреслено mus) Draugiste su iuo turinczius (підкреслено, на берегах: turi) … mėliudam I Jon 1, 6 (sagen / das wir Gemeinschafft mit jm haben; Si dixerimus quoniam societatem habemus).

Заміну GD із save на VD відображають і поодинокі випадки контамінації обох конструкцій, наприклад: idant sergans … tiketu sawe Ponip … atleidima (460) gausens BrP II 460–1.

Загалом у випадках збігу суб’єкта дії дієслова й дієприкметника VD у XVI столітті були нормою писемної і, безперечно, розмовної мови. У подальшому розвитку мови вони майже цілком витіснили з ужитку відповідні конструкції із save. Наприклад, у тих місцях, де Й. Бреткун ще вживає GD із save, С. Битнетис (1701) і Й. Реза (1824) уже зазвичай обирають VD, наприклад: sakis, sawe Szidus sanczius BrB Apr 3, 9 – sákos Žydais esąs Bt – sakos, esą Žydai RB (див. також авт. 1974: 266).

4.6.3. П о ш и р е н н я з в о р о т н и х ф о р м

4.6.3.1. Перетворення GD з ортотонічними та енклітичними (атонічними) формами зворотних займенників на VD ще більше розширило вживання зворотних дієслів у номінативних конструкціях. Опозицію активних: статичних дієслів, яка з прадавніх часів зумовлювала кореляцію акузативних конструкцій із номінативними, змінила опозиція перехідних: неперехідних зворотних дієслів.

Саме такий стан засвідчено в литовських пам’ятках XVI–XVII ст. Як видно з даних, наведених у табл. 2.2.1 і 2, у них зворотні дієслова становлять близько 90% усіх VD (із 498 VD — 444 зі зворотними дієсловами і лише близько 50 із незворотними.

…-ся). Усі вжиті у VD зворотні дієслова є неперехідними. Найчастіше VD утворено з дієсловами regėtis (67), tikėtis (52), tartis (51), sakytis (55), žinotis (45), pasižinti (18), (pa)rodytis (19). Варто зауважити, що саме незворотні форми цих дієслів найчастіше трапляються і в GD старих писемних пам’яток: regėti (519 — в обох випадках абсолютно переважає), žinoti (264 — одне з найчастотніших), sakyti (229), tikėti (118) (авт. 1974: 235—8). GD і VD утворюють регулярне протиставлення формами тих самих дієслів:

бачить його таким, що йде: йому видається, що він іде; каже, що він прийшов: стверджує, що прийшов; вірить, що він прийде: сподівається, що прийде тощо.

Навіть у конструкціях з акузативом та дієсловами, які в мові XVI—XVII ст. вже не сполучаються зі знахідним відмінком, але можуть утворювати GD, наприклад norėti, velyti, протиставлено VD зі зворотними формами, пор.: kurie Mosaischkus įstati-mus nareia laikomus MT 208₁₄ — Tu Kriste nories didziu laikoms BrP II 205.

Поряд зі зворотними формами в таких VD вживаються також незворотні, пор.: Tatáis kas ne nor báisei nug Diéwo súditas DP 285. Останні переважають і у відповідних конструкціях сучасного жемайтського діалекту, наприклад: svéčias... nor pavai-šindmas Kv (LKŽ VIII 860); mergos nori laistomos ŽemR II 207₄₆, а також у латиській мові, пор. es teicama negribēju BW 8803; visas grib precējamas 11705; visi grib sē-dināti 19137 (ME I 653); відповідні номінативні конструкції з дієсловами зі значенням «norėti» засвідчені й у давньоіндійській мові, пор.: pradjijisamānó ’venat “he longed to be born“ Renou 1936: 10, прим.: «хотів бути народженим». Отже, вживання незворотних дієслів у таких VD, імовірно, є архаїчним. Зворотна частка могла бути додана тут через згаданий характер протиставлення GD: VD, хоча цілком можливий і давній зв’язок norėti зі знахідним відмінком займенника зі зворотним значенням, пор. конструкції типу лат. volo me venire (Miller 1974: 228—9).

Поширенню зворотних дієслів у номінативних конструкціях сприяла також та обставина, що формант si, утративши відмінкове значення й перетворившись на показник неперехідності, задовго до появи писемності вже приєднувався не лише до перехідних, а й до неперехідних дієслів, що позначають стан. Таким чином, зворотні форми поширилися в конструкціях із дієсловами емоційного стану, розглянутими в 4.2.2: džiaugtis, gailėtis, didžiuotis тощо. Деякі з них у старих писемних пам’ятках можуть утворювати не лише номінативні, а й акузативні конструкції. У таких випадках згадана опозиція перехідних і зворотних дієслів у конструкціях GD та VD нейтралізується, а тотожність або відмінність суб’єктів залишається невідображеною у формі дієслова, пор.: Džiaugies ana atradusi SIG II 72; ir džiaugius, tawę sweiką namump parejusį KIG 165 (=KIC 111).

Вживання зворотних дієслів у VD стимулювало також давнє інклюзивне значення енклітичного займенника si (пор. 4.5.3.3.). У VD, синонімічних пояснювальним реченням, уживаються зворотні форми не лише дієслів стану, а й дієслів сприйняття та інформації (особливо у випадках збігу суб’єкта), наприклад: daktarai sotug neszimnos / kaip tas nauias liggas giditi BrP II 459; tada ghis taresei / tataigi nu gerai laimeiau BrP II 377; pats norėtus išditi ii miletu (chčial bych milowan) DK₁ 120; passiszinsta, jog tame sugriéschija BrB III Moz 5,4; зворотні форми вживаються також у сучасних діалектах, пор.: jaučiaus, kad aš ne viena Vrn; drįsti sakytis, kad buvai karalium BM 246; brolis sakės, ką pardavė trobas Dr (також Krš, Mžk, Pn, Šlu та ін.), подібно й із формами непрямого способу (див. авт. 1977: 19). Такі конструкції підтверджують, що GD зі знахідними відмінками зворотних займенників аж ніяк не був єдиним осередком поширення VD зі зворотними формами дієслів.

4.6.3.2. Зворотні форми дієслів від самого початку писемності трапляються також у номінативних конструкціях з іменниками, особливо прикметниками. Їх утворюють дієслова сприйняття, інформації та удаваного стану, наприклад:

⁴⁶ Plačiau žr. Būga 1959: 116—7; Sirt tautas 1965: 28 tt.; aut. LKG II 361.

Regisi iż wirszaus kartays duona balta ir grażi (zdá śie... chleb biały) SP II 106⁴⁷; Ana... rodose teip biauri, kaip maischas BrB Sir 25, 24 (wird so scheuslich); відокремлена земля... вже (40ª) виявилася сухою MT 40–41; Dievas algojasi stebuklingas (zowie się dziwny) SP I 177⁴⁷; mes kalti sakomės RG 435; szmogus i tares tiesus / geras ir Dievui intinkams BrP II 91⁴⁸; kodel desies swetima BrB I Kar 14, 6 (Warum stellest dich so frembd?)⁴⁹.

У старих писемних пам’ятках багато таких конструкцій співвідносяться з відповідними акузативними так само, як VD, пор.:

Kad ius regi grinūs DP 484¹⁹ (Gdy ie widzą ubogimi) — Kosznam sawd (виправлено з io) kelis tikras regessi BrB Pat 21, 2 (Кожному здається, що його шлях правий);

Isch to nu palaiminga mane sakis BrP II 259– (Марія) вважає себе негідною DP 600³⁹ (вона вважає себе негідною W 726);

Tadda tare Eli ię-girta BrB I Sam 1, 14 (Елі подумав, що вона п’яна) — Kaddelei ir pats tarjaus ne wertas BrB Luk 7, 7 (я не вважав себе гідним).

Третім членом кореляції є номінативні конструкції, залежні від відповідних форм перифрастичного пасиву, наприклад: niekas ne buvo atrastas wertas BrB Apr 5, 4 (ніхто не був визнаний гідним).

Так само співвідносяться й конструкції з фактитивними дієсловами daryti, palikti, vadinti тощо (див. авт. 1974: 201–2), пор.: wadina palaymintus grinūs (zowie błogosławionymi wbogie) SP 303¹⁶ – Alwienas patinelis... tur būti Ponui schwentas wadintas VEE 39⁸; Iod palikka gwus atlikiusius Mieste BrB I Kron 12, 8 (залишив живими тих, хто вижив) — Ir passilikos wiens BrB I Moz 32, 24 (і залишився один).

Однак номінативні конструкції з іменниками становлять лише частину зворотних дієслів, здатних бути головними членами VD. До них належать дієслова: jaustis, regėtis, pasijusti, rodytis, pasirodyti, sakytis, tartis, dėtis, apsimesti (а також незворотне nuduoti), išsidavoti та їхні синоніми. Номінативні конструкції з ними утворюються й донині (такі як він почувається сердитим, багатим, відчув себе начальником, постав старим, назвався щасливим, прикинувся бідним, удав дурного тощо), хоча відповідні акузативні (вважаю батька сердитим, назвав мене такою тощо; див. авт. 1974: 200 і далі) нині вже стали архаїзмами й лише зрідка трапляються у фольклорі або народному мовленні (за винятком дещо поширеніших висловів із rodyti, наприклад: показав її всім голою тощо). Ні в старих писемних пам’ятках, ні в сучасній мові акузативних відповідників не мають конструкції з дієсловами удаваного стану dėtis чи apsimesti. За винятком atrodyti (наприклад, він здається дивним), номінативні конструкції з іменниками утворюють лише зворотні форми згаданих дієслів. Таке абсолютне закріплення зворотних форм пояснюється тим, що їх рано узагальнили для вираження дії, обмеженої сферою суб’єкта; отже, і в конструкціях із предикативним атрибутом вони стали засобом приписати відповідну ознаку тому самому суб’єктові. Лише у відповідних конструкціях із дієприкметниками, що мають значення другорядної дії (а не ознаки), поряд зі зворотними збереглися й незворотні форми, наприклад: він казав, що повернувся, але не *казав сердитий (звісно, за винятком VD із дієсловами удаваного стану, що не мають незворотних відповідників). Загалом за моделлю своєї внутрішньої структури номінативні конструкції з іменниками та дієприкметниками не відрізняються: він почувався сердитим ⇐ він відчував (що він сердитий), пор. 1.2.2.

4.6.3.3. Перетворившись на спеціальний засіб вираження дії, обмеженої сферою суб’єкта, зворотну частку епізодично почали додавати не лише до власне неперехідних, а й навіть до зворотних дієслів, що вже мають інфіксований елемент š. Це явище спостерігається від самого початку писемності, особливо у творах Й. Бреткуна та С. Вайшнораса, наприклад: passigeilias (3 sing.) BrB I Moz 43, 30; neapsijims 39, 8; nessibijokities IV Moz 14, 9; prassideiosi 16, 46; atsikreipsities 32, 15; nussiwesęs Teis 4, 6; nusidūs-

⁴⁷ Подібно BrB Pat 16, 2; 30, 12; III Moz 14, 37; II Mak 12, 16; Joz 22, 19; Sir 8, 18 тощо.

⁴⁸ Подібно BrB Sir 6, 1; 8, 11.

⁴⁹ Подібно BrB I Moz 42, 7; I Kar 14, 5.

tis MT 93₁₂, 105ᵃ₁₀; prasidėstissi 138₁₅; pasimegstasi 90₆; atsiskiresssi 118₁₇, issimamosi 85₈; PM 20₂₁; saseitėsi (3 pl.) MT 71₂₂; passisawinnamesi 145₆; pasibagissi 98₁₉ тощо.⁵⁰ З такими «подвійно зворотними» дієсловами утворюються також VD, наприклад: pasizištūsi essąs kalts MT 143₁₂; pasiszistūs … per silpnas … essąs MT LĮ XL–XLI⁵¹.

Очевидно, через додавання форманта зворотності до дієслова būti у жемайтському діалекті виникли специфічні конструкції, у яких зворотні форми цього дієслова мають значення, подібне до dėtis, apsimesti, і так само сполучаються з називним відмінком дієприкметників теперішнього часу активного стану, наприклад: Tyčia būsios ane nematanti Krš; Jis barasi, o mes būsimės nieko negirdį Š; būkis neįnuntanti! ŽemR II 306; Užeikite sankravon, būkitės nori ko pirkti Š (LKŽ I₁ 1216)⁵². У говірках Куршеная, Тришкяй, Рауденай та інших жемайтських говірок форма 3-ї особи майбутнього часу в цих конструкціях має звичайне закінчення зворотних форм -ės ~ літ. -ias(is): bū'sė's ~ būsias (būsis) як du'sė's ~ duosias (duosis) Krš (Vitkauskas 1960: 68; 1965: 17). Варто зазначити, що в цих конструкціях від дієслова būtis вживаються лише майбутній час і наказовий спосіб; крім того, згадані форми дієслова поєднуються тільки з дієприкметниками теперішнього часу активного стану (не зафіксовано висловів типу ні *būnas чи *buvos nematęs, ні *būsis nematęs). Обмеженість граматичної структури виразно відрізняє ці конструкції від VD і дає підстави вважати, що вони мають специфічне походження.

Як відомо, незворотні форми дієслова būti з називним відмінком дієприкметників теперішнього часу активного стану можуть утворювати так званий складений початковий майбутній час, який найчастіше вживається для позначення нереальної, припущуваної дії в теперішньому або майбутньому, наприклад: užsižiebk tik žiburį, bus beįsigiriamas į vidų LzPR I 367 (Slizienė 1961: 68; LKG II 147). Такі вислови, як tas jau bus nematas, насамперед мають модальне значення «той уже, мабуть (можливо), не бачить». Форми наказового способу būk, būkim(e), būkit(e) з дієприкметниками теперішнього часу активного стану також позначають стан, який не існує в момент мовлення, а лише наказується здійснити. Отже, як форми майбутнього часу, так і форми наказового способу дієслова būti з дієприкметниками теперішнього часу активного стану позначають нереальні стани й мають виразне модальне значення. Якщо дієприкметник вжито із запереченням, вони можуть також виражати удавану дію. Наприклад, такі вислови, як būk nematas (nežinas, negirdis), у багатьох контекстах і ситуаціях можуть уживатися в тому самому значенні, що й būkis (= dėkis) nematas (nežinas, negirdis). Саме негативні форми дієприкметників теперішнього часу активного стану зазвичай трапляються і в конструкціях із būtis. Ці обставини дають підстави припускати, що конструкції типу būsis || būkis nematęs, -anti виникли внаслідок додавання форманта зворотності до дієслова būti, яке утворює з дієприкметниками теперішнього часу активного стану складені початкові форми майбутнього часу й наказового способу. Довгота голосного у формі 3-ї особи майбутнього часу (būsis) у зворотній формі цілком регулярна, пор. siūs, bet siūsis; у жемайтському діалекті голосний відповідних незворотних форм також такий самий довгий: būs, gįs «gis», пор. Zinkevičius 1966: 361. Формант зворотності -s(i) іноді додається до форм дієслова būti і в інших випадках, але не надає значення удаваності, пор.: Senių būtis yr, bet nepažinda gero Dr (LKŽ I₁ 1213); Man besibūnant (belaukiant), ir parėjo numie Šts (ib. 1215). У текстах XVI ст. ще трапляються приклади, де воно має виразне значення давального відмінка зворотного займенника — навіть у дієприкметникових конструкціях, наприклад: asch busius Garbę gawens isch Phardono BrB II Moz 14, 18 (wenn ich Ehre eingelegt habe; cum glorificatus fuero)⁵³. Коли до дієслова būti приєднався зворотний постпозитив, згадані складені форми майбутнього часу й наказового способу збіглися з VD. Найближчою до них семантично підгрупою VD були конструкції з удаваним станом

⁵⁰ Dėl atitinkamų formų dabartinėse tarmėse žr. Zinkevičius 1966: 332; ypač jos paplitusios Žemaičiuose, žr. Vitkauskas 1978.

⁵¹ Пор. passisizti grieschnas essas VE 72₁₃.

⁵² Daugiau pavyzdžių žr. Vitkauskas 1965: 17; 1976: 57; aut. LKG II 360.

⁵³ Пор.: asch saw Garbę gawusiu BrB II Moz 14, 17 (so wil ich Ehre eingelegen). Подібно si вживається в інших (не дієприкметникових) конструкціях, наприклад: Mana Sunaus Hemora schirdis norisi (угорі: geidulauja) iusų Dukteres BrB I Moz 34, 8.

дієсловами, також поширені в Жемайтії, пор.: būsis nematąs, būkis nematąs і dėsis nematąs, dėkis nematąs. Тому цілком зрозуміло, що конструкції з bū-тиснулися до цієї підгрупи VD, яка закріпила їхнє значення удаваної дії. Таким чином до VD приєдналася конструкція цілком іншої синтаксичної природи, яка й досі зберігає специфічні обмеження будови. Та обставина, що значення удавання мають лише певні форми дієслова būtis і лише в конструкціях із теперішніми активними дієприкметниками, підтверджує синтаксичні мотиви виникнення цього значення.

4.6.4. Співвідношення зі слов’янськими конструкціями

Подібну роль у формуванні слов’янських номінативних конструкцій, яку в литовській мові відіграло утворення зворотних дієслів для конструкції називного відмінка з дієприкметником, мало й утворення зворотних дієслів. Як відомо, зворотні дієслова слов’янських мов виникли внаслідок аглютинації форм зворотних займенників se (спочатку, очевидно, ортотонічних, згодом енклітичних⁵⁴) і si (енклітичних). У східнослов’янських мовах ці зворотні займенники злилися з дієсловом в одне слово, в інших (наприклад, чеській, болгарській, македонській, польській) зберегли позиційну рухливість, але їхня семантична єдність у багатьох випадках помітна вже від найдавніших пам’яток. У старослов’янській мові si, а часто й se уже не мають відмінкового значення, подекуди вживаються паралельно (наприклад, mьniti si || se; sъžaliti si || se) і функціонують як форманти зворотності (Гарбнак 1963: 50 і далі, 62). У конструкціях предикативного атрибута зі зворотними формами дієслів найчастіше вживаються номінативи прикметників і дієприкметників, наприклад: utvrъdi se rъka ego čela Mork 3, 5; naučiťo sъ veli narečete se Mat 5, 19; mьnitъ se imy Mat 25, 29 (Havránek 1928: 157–8)⁵⁵ — як і в згаданих у 4.3.1 конструкціях із неперехідними дієсловами. Однак форма акузатива зворотного займенника se, що вживається з усіма трьома особами, може сполучатися також з акузативами прикметників і дієприкметників, тобто цілком так само, як лит. save... kogo se samo ty tvoriši Jon 8, 53 (Havránek ib. 157). Відповідні конструкції зрідка трапляються від найдавніших писемних пам’яток і донині також у чеській та болгарській мовах, де se зберегло певну самостійність, наприклад: ст.-сл. vidě se sъkrušena (Потебня 1958: 309)⁵⁶, ст.-чеськ. Josef nedoustoina sé mně Kruml. 17 (Havránek ib. 157), новочеськ. viděl se ležícího поряд зі звичайним viděl se ležet (там само, 160). Зв’язок між акузативною та номінативною конструкціями у слов’янських мовах ще виразніший, ніж у литовській, оскільки в обох конструкціях вживається та сама форма за своєю природою ортотонічного займенника se. Отже, вживання зворотних займенників у значенні акузатива, паралельне в обох групах мов, мало значно сприяти поширенню зворотних дієслів у номінативних конструкціях. Однак це не означає, що номінативні конструкції балтійських і слов’янських мов загалом можна виводити з акузативних конструкцій зі зворотними займенниками, як вважав І. Марван (Марван 1962: 35). Акузативна конструкція зі зворотними займенниками не могла відіграти такої ролі вже хоча б тому, що сама вона є пізнішою, вторинною, утвореною за зразком конструкцій із займенниками, що позначають різних суб’єктів, тобто vidim se nucena за зразком vidim tě zdráva

⁵⁴ Питання енклітичності форм акузатива займенників у слов’янських мовах mę, tę, sę вирішували по-різному. Е. Бернекер, Й. Зубатий, А. Маргулієс вважали їх за своєю природою ортотонічними, К. Мюленбах, Ш. Кульбакін, В. Вондрак, Й. Розвадовський — енклітичними; такої думки спочатку дотримувався й А. Мейє, але згодом змінив її. Після ґрунтовного дослідження цього питання Б. Гавранеком (1928: 25 і далі з бібліографією) ортотонічна природа слов’янського sę видається цілком очевидною.

⁵⁵ Докладніше про ці конструкції у слов’янських мовах: Miklosich 1868–74 IV: 345, 822–3; Потебня 1958: 156 і далі; Jagić 1900: 61 і далі; Gebauer 1929: 197–8; Trávníček 1956: 186; Борковский-Кузнецов 1965: Dvořák 1970: 155–6; Bauer 1972: 59; Večerka 1961: 65 і далі; Růžička 1963: 191 і далі, 198; Рожновская 1970: 43 і далі.

⁵⁶ М. Рожновська зазначає, що в сучасній болгарській мові форма се може мати значення акузатива зворотного займенника й уживатися з атрибутом прямого додатка, наприклад: kamo се видя омотан (Рожновская 1970: 24 і далі). Через незмінюваність іменної форми зв’язок предикативного атрибута із суб’єктом або об’єктом тут можна встановити лише зі змісту речення. У болгарській мові досі немає чіткої межі між се, що функціонує як формант зворотності, і се, що функціонує як зворотний займенник (Костов 1939: 123–4).

(Zubatý 1919⁵⁷), а в літературних південно- та західнослов’янських мовах їх досі активізують конструкції латинського типу dixit se divitem⁵⁸. Значно переконливішим є припущення Б. Гавранека про те, що злиття зворотного займенника зі значенням акузатива з дієсловом, перетворення його на формант зворотності (частку) у слов’янських мовах зміцнило й зберегло архаїчну номінативну конструкцію, можливо, засновану на вторинній іменній предикації (Гавранек 1963: 61).

Унаслідок поширення зворотних форм номінативні конструкції у давніх пам’ятках слов’янських мов співвідносяться з акузативними цілком так само, як у литовській мові, тобто VD зі зворотними дієсловами утворює опозицію до GD з відповідними незворотними дієсловами, пор.: ст.-сл. viděaše se to strážde Supr. 553₅ (Večerka 1961: 65) і viděše i juže umrъšь Jon 19, 33 Zogr., Mar. (Večerka 1961: 58)⁵⁹; поряд із ними знаходимо тут і третій член кореляції — номінативну конструкцію з перифрастичним пасивом, який у старослов’янській мові міг бути варіантом зворотних форм, наприклад: vidimъ běaše přěbyvaje Supr. 544₂₅.

Отже, конструкції типу VD у балтійських і слов’янських мовах не лише мають спільну генетичну основу, а й їхній доісторичний розвиток, пов’язаний з утворенням зворотних дієслів, паралельно відбувався в тому самому напрямі й дав напрочуд подібні результати. Конструкції VD у литовській мові та в пам’ятках найдавніших слов’янських мов збігаються за місцем у системі синтаксичних засобів (передусім за співвідношенням з акузативними конструкціями), за своєю синтаксичною структурою і навіть значною мірою — за морфологічним оформленням.

4.6.5. Подальший напрям розвитку

Подальша історія VD у балтійських і слов’янських мовах, що розгорталася вже в період писемної традиції, відрізняється. У східнослов’янських мовах із занепадом і застигненням коротких (неозначених) форм дієприкметників акузативні та номінативні дієприкметникові конструкції порівняно швидко вийшли з ужитку, а прикметник у функції предикативного атрибута та номінатив дієприкметників у багатьох випадках були замінені інструменталем (Fraenkel 1926: 77 tt.; Мразек 1962: 347 tt.; 1958: 15 tt.). Цілком можливо, що в живих східнослов’янських мовах номінативні дієприкметникові конструкції зникли ще раніше, ніж у писемних пам’ятках, де їх певний час іще підтримували традиція старослов’янської мови та вплив грецьких зразків. У південних і західних слов’янських мовах ці конструкції також значно занепали, але протрималися довше, а в деяких мовах (наприклад, чеській, болгарській) залишки їх уживання трапляються й нині.

У литовській і латиській мовах VD, як і GD, широко вживається донині, однак взаємовідношення цих конструкцій, а почасти й сама їхня структура, у період писемної традиції також змінилися. Із поширенням форми напівдієприкметника в акузативних конструкціях дієприкметники в них збереглися лише в тих випадках, коли знахідний відмінок іменника чи займенника має значення прямого об’єкта (aut. 1974: 265 tt.). Отже, уживання відмінюваних форм дієприкметників в акузативних конструкціях значно звузилося. Водночас послабилося й протиставлення акузативних і номінативних конструкцій. Нині такі VD, як sakėsi || žinojosi grįžęs, уже не можна співвідносити з GD sakė || žinojo jį grįžtantį так, як у XVI–XVII ст., оскільки замість останніх зазвичай уживаються конструкції з напівдієприкметником (sakė || žinojo jį grįžtant) або підрядні речення (sakė || žinojo, kad jis grįžta). За таких обставин функціональне навантаження частки si зменшилося. Мабуть, тому в сучасній литовській мові знову почали ширше вживати VD із незворотними дієсловами сприйняття та повідомлення, наприклад: jis sakė || žinojo grįžtas.

⁵⁷ Straipsnyje, išsp. žurnale Naše Řeč, 1919, Nr. 3, p. 29 pagal Havránek 1928: 160.

⁵⁸ Пор. Havránek ib. 160. Однак і латинські конструкції такого типу з se, наприклад, imperatorem se appellaverat Caes. B.G. 3, 31; se miserum praedicat Pl. Men. 909 (Kühner-Stegmann 1912: 294), вважаються такими, що виникли під впливом відповідних прикладів із me, te, які позначають іншого суб’єкта (Miller 1974: 229).

⁵⁹ Пор. відповідну кореляцію в чеській мові: zříš se stojě – zří tě stojiec(e) (Dvořák 1970: 155).

Таким чином VD ще більше зблизилося з непрямим способом, який також уживається після дієслів відповідного значення, наприклад: sakau || žinau, kad jis grįžtas.

Продуктивність VD із незворотними формами особливо виразна в північних говорах східноаукштайтського діалекту, де GD майже не вживається, тому кореляція номінативних конструкцій з акузативними нині тут цілком неможлива. Натомість непрямий спосіб у цих говорах дуже поширений. Із праць К. Сирвіда видно, що VD зі зворотними дієсловами в XVI—XVII ст. ще широко вживалося східними аукштайтами. У «Punktuose sakymų» серед 51 VD лише в одному знаходимо незворотну форму дієслова: idant žmogus... gailėtas... bewelidams ing kū- norint kito pikto impuolys essus / negi Dievu pažiedys I 158₁₆. Інші VD зі зворотними дієсловами, залежно від тотожності чи відмінності суб’єкта, у «Punktuose sakymų» співвідносяться з GD, який тут іще досить частий і продуктивний (близько 70 конструкцій, пор. aut. 1969: 53 tt.). Нині в говірці К. Сирвіда, як і в усьому північно-східному кутку Литви, майже не трапляються ані VD зі зворотними дієсловами, ані GD, хоча після незворотних дієслів такі номінативні дієприкметникові конструкції, як Janė sakė Petrą sutikus Kp; žmonės kalbėjo matę Kraujelį ir pan., цілком звичайні. Звісно, це ще не свідчить, що вони нові й походять від конструкцій зі зворотними дієсловами. Поширення зворотних форм у VD, найхарактерніше для жемайтського діалекту, імовірно, лише частково торкнулося номінативних конструкцій східних говорів, багато з яких могли зберегти давнішу форму. Проте невипадково незворотні форми в цих говорах майже цілком витіснили з VD зворотні, які в XVI—XVII ст. тут іще вживалися. Вихід GD з ужитку та зникнення згаданої кореляції номінативних і акузативних конструкцій, мабуть, були одними з найважливіших причин цього явища.

Значення кореляції з акузативними конструкціями для вживання зворотних дієслівних форм помітне й у сучасній літературній мові. Більшість дієслів, які у VD мають лише незворотні форми (див. 1.1.4), не утворюють конструкцій GD, а деякі з них, наприклад, atrodyti, grasinti, nuliūsti, abejoti, vengti, paprastai, узагалі не сполучаються зі знахідним відмінком. Такі дієслова повідомлення, як tvirtinti, liudyti, kalbėti, pranešti, prisiekti, у GD зазвичай уживаються зі зворотом із напівдієприкметником (esant, buvus, būsiant).

Хоча в сучасній літературній мові помітна тенденція дещо ширше вживати VD з деякими незворотними дієсловами, у цій конструкції й досі переважають зворотні форми. Частка зворотності функціонує в ній як виразний, хоча часто й факультативний, граматичний показник, що позначає тотожність суб’єктів особового дієслова й дії дієприкметника.

Генеза та історія VD у литовській мові свідчать, що розвиток дієприкметникових конструкцій значною мірою зумовлений морфологічними процесами та змінами загальніших синтаксичних опозицій.

ВИСНОВКИ

1. VD утворюють дієслова фізичного й психічного сприйняття, інформації та емоційного й удаваного стану, здатні приєднувати підрядні з’ясувальні частини. Крім того, з дієприкметниками теперішнього часу пасивного стану вживаються також дієслова, що виражають бажання, намагання (або небажання, уникання, страх), прохання та звичку. Називний відмінок дієприкметника (самостійно або із залежними словами) у цій конструкції репрезентує включене речення зі з’ясувальним значенням, яке займає позицію пропозиційного об’єкта. За своєю внутрішньою синтаксичною структурою VD відповідає знахідному відмінку з дієприкметником (GD), але відрізняється від останнього збігом особової форми дієслова та суб’єкта дієприкметника.

2. VD засвідчений від найперших пам’яток литовської мови. У XVI—XVII ст. його найчастіше вживали у своїх творах автори, що представляли жмудські та західноавкштайтські говірки (Й. Бреткунас, С. Вайшнорас). За давніми писемними пам’ятками встановлюється

ареал уживання VD у XVI–XVII ст., який приблизно збігається із сучасним, але охоплює ще частину східноавкштайтських говірок, де нині VD після зворотних дієслів майже не вживається.

3. Зіставлення перекладних текстів XVI–XVII ст. з латинськими, німецькими та польськими оригіналами показує, що вживання VD у давніх писемних пам’ятках ґрунтується на живій мові того часу й загалом не зазнало впливу інших мов. Найчастіше VD відповідали підрядні з’ясувальні частини складнопідрядних речень в оригіналах. Вплив мов оригіналів не сприяв, а, навпаки, стримував і звужував уживання VD у давніх пам’ятках мови. Тому поширення VD у текстах XVI–XVII ст. лише частково відображає справжній обсяг уживання цієї конструкції в живій мові. Це підтверджує значно ширше використання VD в оригінальних і компілятивних творах тих самих авторів.

4. У писемних пам’ятках XVI–XVII ст. VD найчастіше утворюють зворотні дієслова (близько 90%), серед яких найпоширеніші regėtis, tikėtis, sakytis, žinotis, тобто ті дієслова, незворотні форми яких переважають і в конструкції знахідного відмінка з дієприкметником (GD). Поряд із ними в давніх писемних пам’ятках у VD вживаються також незворотні форми відповідних дієслів і форми перифрастичного пасиву.

5. Дієприкметниковий член VD за своїми конструкційними особливостями відповідає присудку підрядної з’ясувальної частини. Близько 32% VD у давніх писемних пам’ятках утворено з дієприкметниками būti, що функціонують як еквіваленти дієслівної зв’язки.

6. Порядок членів VD у давніх писемних пам’ятках порівняно стабільний. Переважна позиційна модель NVP (92% прикладів) ґрунтується на загальних закономірностях порядку слів у литовській мові (принципі SVO). Водночас у конструкціях VD помітні й сліди моделі OV.

7. Граматична будова VD у литовській і латиській мовах, а в багатьох випадках і лексичне вираження, збігаються; проте VD латиської мови має новіші риси, пов’язані з поширенням незмінюваних форм дієприкметників. Сліди цієї конструкції виявлено й у давньопрусській мові. Балтійські VD пов’язує з відповідними конструкціями слов’янських мов однакова внутрішня структура, дуже подібна семантика основних членів і багато особливостей їхньої морфологічної будови (тенденції до рефлексивізації дієслова, генетично тотожні форми дієприкметників тощо).

8. Внутрішня реконструкція та зіставлення з іншими індоєвропейськими мовами показують, що синтаксичну основу VD становив предикативний атрибут зі стативними дієсловами стану, з яких в індоіранських, грецькій та італійських мовах сформувалися парадигми медіопасиву. Називні відмінки дієприкметників у конструкціях предикативного атрибута вживаються як форми іменного походження. Номінативні конструкції предикативного атрибута зі стативними дієсловами від найдавніших часів становили протиставлення акузативним конструкціям з активними дієсловами. На цьому ґрунтується первинна кореляція VD і GD.

9. У номінативних конструкціях із фазовими дієсловами та дієсловами емоційного стану називний відмінок дієслівного іменника, який згодом перетворився на дієприкметник, колись виконував функцію другорядного присудка. З дієсловами сприйняття та інформації пов’язувалися називні відмінки дієприкметників, що функціонували як відносно самостійні номінальні речення, які згодом злилися з дієсловами в тісні конструкції VD. У всіх цих випадках здавна вживалися незворотні форми дієслів.

10. У процесі формування перифрастичного пасиву акузативним конструкціям із перехідними дієсловами (rado jį gulinti) протиставлялися також номінативні конструкції з новими формами пасиву (jis buvo rastas gulįs).

11. Розвиток VD тісно пов’язаний із формуванням зворотних дієслів, у якому дуже важливу роль (особливо на останньому етапі) відіграло акузативне значення енклітичного займенника si. Хоча енклітичний займенник si злився з дієсловом ще до початку писемної традиції, значно раніше, ніж mi, ti, у давніх писемних пам’ятках усе ще трапляються залишки його колишньої самостійності.

12. Дані давніх писемних пам’яток свідчать, що для вираження об’єктивних відношень між двома діями з тотожним суб’єктом колись поряд із VD вживали також GD із формами знахідного відмінка зворотних займенників: енклітичною (ненаголошеною) si та ортотонічною save. Після остаточної втрати енклітикою si відмінкового значення знахідний відмінок дієприкметника було замінено називним за моделлю VD та інших номінативних конструкцій, що існували здавна. Це сприяло поширенню зворотних форм дієслова в конструкціях VD.

13. Перетворившись на морфологічний формант, що позначає обмеження дії сферою суб’єкта, зворотна частка в VD, як і в інших конструкціях, почала додаватися також до за своєю природою неперехідних дієслів. VD зі зворотними неперехідними дієсловами утворила опозицію до GD із перехідними дієсловами, особливо виразну в писемних пам’ятках XVI–XVII ст.: у тому самому напрямі розвивалися й акузативні та номінативні конструкції у слов’янських мовах.

14. Через додаткове приєднання зворотної частки до дієслова būti у складених формах майбутнього часу з початковим компонентом у жемайтських говірках утворилися конструкції типу būsis nematas, які згодом приєдналися до VD.

15. У період писемної традиції, зі звуженням уживання GD, його опозиція до VD послабилася. Відповідно, у номінативних конструкціях зменшилося й функціональне навантаження зворотних форм. У сучасній литовській мові VD часто знову утворюється з незворотними дієсловами сприйняття та інформації.

Додаткові скорочення

AfsIPh — «Архів слов’янської філології». BrB — Biblia tatai esti Wissas schwentas Raschtas Lietuwischkai pergulditas per Ianą Bretkuną (рукопис 1579–1590 рр., цит. за фотокопіями Вільнюського університету та Інституту литовської мови і літератури). BrGD — Giesmes Duchauanas / isch Wokischka ing Lietuwischka lieszuwi … pergulditas. Isspaustas Karaliaucziuje … 1589 (фотокопія збірки гімнів Й. Бреткуна, що зберігається в бібліотеці Уппсальського університету, у фондах Книжкової палати Литовської РСР). BrP I–II — Postilla … Per Ianą Bretkuna … Karaliaucziue … 1591. BSL — «Бюлетень Паризького лінгвістичного товариства». BW — Кр. Баронс і Г. Віссендорфс. Latwju dainas. Т. I–VI. Єлгава та Петроград, 1894–1915. ChB — Versionis Bibliorum in Lingvam Lithvanicam. Tomus VII. Novm Testamentum… Lithvanicā Lingvā donatum (рукопис Нового Заповіту литовської Біблії Б. Хилінського, опублікований у виданні: Biblia litewska Chylińskiego, Nowy Testament. Т. II. Tekst, wyd. Cz. Kudzinowski-Jan Otrębski. Познань, 1958). HG — В. Хаак. Vocabularium … Nebst einem Anhang einer kurtzgefaßten Litthauischen Grammatic. Галле, 1730. IF — «Індогерманські дослідження». KIC — M. Danielis Kleinii Compendium Litvanico-Germanicum … Königsberg, 1654. KIG — Grammatica Litvanica … edita à M. Daniele Klein … Regiomonti, 1653. KZ — «Журнал порівняльного мовознавства в галузі індогерманських мов, заснований А. Куном». LKG — Граматика литовської мови. Т. I–III. Ред. К. Улвідас. В., 1965–76. LKK — «Питання литовського мовознавства». LKT — Діалекти литовської мови. Хрестоматія. Ред. Е. Грінавецкене, К. Моркунас. В., 1970. Mar — Quattuor Evangeliorum versionis palaeoslovenicae, Codex Marianus glagoliticus. Ed. V. Jagić. Berolini, 1883. ME — Словник латиської мови К. Мюленбаха. Ред., доповнив і продовжив Я. Ендзелінс. Т. I–IV. Рига, 1923–32. MG — Anfangs-Gründe einer Littauischen Sprach-Lehre … von Christian Gottlieb Mielcke … Königsberg, 1800. MLLG — Повідомлення Литовського літературного товариства. Т. I–VI. Гайдельберг, 1883–1912. MLLVG — Інститут мови та літератури АН Латвійської РСР. Граматика сучасної латиської літературної мови. Т. I–II. Рига, 1959–62. MT LĮ — Литовський вступ С. Вайшнораса в книзі: Margarita Theologica … perguldita per Simona Waischnora warnischki … Karaliaucziue … 1600. MT(PM) — Ape popieszischkaie missche. Видано разом із MT.

OsG – Neue Littauische Grammatik ans Licht gestellt von Gotfried Ostermeyer… Königsberg, 1791.

R – Ph. Ruhig. Anfangsgründe einer Littauischen Grammatik. Königsberg, 1747.

RB – L. J. Rhesa. Biblia, Tai esti: Wissas Szwentas Rásżtas… ketwirta Kartą išspáustas. Tilžėje 1824.

RP – Świętych słów ásprav Pańskich… Kroyniká albo Postillá… 1556 (M. Réjaus „Postilė“, cituojama iš Lietuvos TSR Mokslų Akademijos bibliotekoje esančio defektuoto egzemplioriaus).

SC – Compendium Grammaticae Lithvanicae Theophili Schultzen… Regiomonti… 1673.

ST – Дрібний литовський фольклор XVII–XVIII століть. Упорядкував Юргіс Лебедіс. Вільнюс, 1956.

Supr – Супрасльская рукопись. Памятники старославянского языка. Т. II. I. Изд. С. Северьянова. Санктпетербург, 1904.

VE – Enchiridion… per Baltramieju Willentha… Ischspaustas Karalauczui… 1579.

VEE – Euangelias bei Epistolas… perguldıtas… per Baltramieju Willenta… Ischspaustas Karalauczui… 1579.

W₂ – Postilla Catholicka mnieysza… Przez D. Jakuba Wuyka… w Poznaniu… 1582 (antrasis leidimas).

W – Postilla… Przez D. Jakoba Wuyka… w Krakowie… 1617 (Šeštasis leidimas).

Zogr – Codex glagoliticus olim Zographensis nunc Petropolitanus… edidit V. Jagić. Berolini, 1879.

LITERATŪRA

Aleksandravičius J. Kretingos tarmės veiksmažodis. — „Vilniaus valst. pedagoginio instituto mokslo darbai. Lietuvių kalba ir literatūra“, 1959, t. VIII, p. 107—141.

Ambrazas V. Absoliutinis naudininkas XVI—XVII a. lietuvių kalbos paminkluose. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1962, t. V, p. 3—146.

T. p. Lietuvių kalbos dalyvių atributyvinė-predikatyvinė vartosena. — Kn.: Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. VII). V., 1964, p. 47—79.

T. p. Galininkas su dalyviu XVI-XVII a. lietuvių kalbos paminkluose (paplitimas ir santykis su originalų konstrukcijomis). — Kn.: Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. XI). V., 1969, p. 41—56.

T. p. Dėl lietuvių kalbos netiesioginės nuosakos (modus relativus). — In: Donum Balticum to Prof. Chr. S. Stang. Stockholm, 1970, p. 6—13.

T. p. Lietuvių kalbos galininko su dalyviu poziciniai modeliai. — Kn.: Baltų kalbų veiksmažodžio tyrinėjimai („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. XIV). V., 1973, p. 169—182.

T. p. Galininko su dalyviu (accusativus cum participio) struktūra ir vartosena senojoje lietuvių kalboje. — Kn.: Žodžių formos ir jų vartosena („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. XV). V., 1974, p. 195—275.

T. p. Zur Entwicklung der Partizipialkonstruktionen mit obliquen Kasus im Litauischen. — „Zeitschrift für Slawistik“, 1974 (a), Bd. XIX, Hf. 2. S. 241—251.

T. p. Netiesioginės nuosakos paplitimas ir kilmės problema. — Kn.: Lietuvių kalbos arealinės lingvistikos klausimai („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. XVII. V., 1977, p. 7—54.

Balkevičius J. Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė. V., 1963.

Barnet V. Vývoj systému participií aktivních v ruštině. Praha, 1965.

Bauer J. Staročeská věta a staročeské souvětí na základě srovnávacím. — In: K historicko-srovnávacímu studiu slovanských jazyků. Praha, 1958, s. 108—123.

T. p. Syntactica slavica. Brno, 1972.

Behaghel O. Deutsche Syntax. Bd. II. Die Wortklassen und Wortformen. Heidelberg, 1924.

Benveniste E. La phrase nominale. — „Bulletin de la Société de Linguistique de Paris“, 1950, t. XLVI, f. 1., p. 19—36.

T. p. „Être“ et „avoir“ dans leur fonctions linguistiques. — Bulletin de la Société de linguistique de Paris“, 1960, t. XLI, f. 1.

Bernadišienė P. Sangražinių veiksmažodžių reikšmė ir vartosena dabartinėje lietuvių kalboje. Kand. dis. rankr. V., 1961.

Bezzenberger A. Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache. Göttingen, 1877.

Bielenstein A. Lettische Grammatik. Mitau, 1863.

Borrow T. The Sanskrit Language. London, 1959.

Brugmann K. Kurze vergleichende Grammatik der indogermanischen Sprachen. Strassburg, 1904.

T. p. Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen. Strassburg, 1906, Bd. II, T. 1; 1911, Bd. II, T. 2; 1916, Bd. II, T. 3.

T. p. Die Syntax des einfachen Satzes im Indogermanischen. Berlin-Leipzig, 1925.

Brugmann K., Thumb A. Griechische Grammatik. München, 1913.

Buch T. Die reflexive Konstruktion der Verba im Gotischen. — „Kwartalnik Neofilologiczny“, 1958, V, 4, S. 335–345.

Būga K. Rinktiniai raštai. T. II. Sud. Z. Zinkevičius. V., 1959.

Bukšs M., Placinskis J. Latgaļu volūdas gramatika un pareizraksteibas vōrdneica. München, 1973.

Cappeler C. Sanskrit-Wörterbuch. Neudruck. Berlin, 1955.

Chantraine P. Grammaire homérique. T. 2. Syntaxe. Paris, 1953.

Chomsky N. Aspects of the Theory of Syntax. Massachusetts, 1965.

Delbrück B. Altindische Syntax. Halle, 1888.

T. p. Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen. Bd. I. Strassburg, 1893; Bd. II. Strassburg, 1897; Bd. III. Strassburg, 1900.

Dvořák E. Vývoj prechodníkových konštrukcií ve starší češtině. Praha, 1970.

Endzelynas J. Baltų kalbų garsai ir formos. V., 1957.

Endzelīns J. Par latviešu valodas refleksīvām formām. Rakstu krājums, Rīgā, 1901, lpp. 13–22.

T.p. [Rec.:] B. K. Поржезинский. Возвратная форма глаголов в литовском и латышском языках. Москва, 1903. — „Известия Императорской Академии Наук по отделению русского языка и словесности“, 1904, т. IX, ч. 2, с. 376–388.

T. p. Senprūšu valoda. Rīgā, 1943.

T. p. Altpreussische Grammatik. Riga, 1944.

T. p. Latviešu valodas gramatika. Rīgā, 1951.

T. p. Darbu izlase. T. I. Rīgā, 1971.

Erhart A. Studien zur indogermanischen Morphologie. Brno, 1970.

Fillmore Ch. J. The Case for Case. — In: Universals of Linguistic Theory. New York, Chicago etc., 1968, p. 1–88.

Forssman Th. Die Übertragung der griechischen Partizipialkonstruktionen in dem Ostromir-schen Evangelium. Strassburg, 1877–8.

Fraenkel E. Der prädikative Instrumental im Slavischen und Baltischen und seine syntaktischen Grundlagen. — „Archiv für slavische Philologie“, 1926, S. 77–117.

T. p. Syntax der litauischen Kasus. K., 1928.

T. p. Sprachliche, besonders syntaktische Untersuchung des kalvinistischen litauischen Katechismus des Malcher Pietkiewicz von 1598. Göttingen, 1947.

T. p. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Bd. I. Göttingen, 1962.

Friedrich J. Hethitisches Wörterbuch. Heidelberg, 1952.

Gebauer J. Historická mluvnice jazyka českého. T. IV. Skladba. Praha, 1929.

Girdenis A., Žulys V. [Rec.:] J. Kazlauskas. Lietuvių kalbos istorinė gramatika (kirčiavimas, daiktavardis, veiksmažodis). V., 1968. — „Baltistica“, 1972, t. VIII (2), p. 193–202.

Harris Z. S. Co-occurrence and Transformation in Linguistic Structure. — In: The Structure of Language. Englewood Cliffs—New Jersey, 1964, p. 155–210.

Hatcher A. Reflexive Verbs. Latin, Old French, Modern French. Baltimore—London, 1942.

Havers W. Untersuchungen zur Kasussyntax der indogermanischen Sprachen. Strassburg, 1911.

Havránek B. Genera verbí v slovanských jazycích. T. I. Praha, 1928.

T. p. Žodis diskusijoje. — In: Otázky slovanské syntaxe. T. II. Brno, 1968, S. 409–411.

Hermann E. Litauische Studien. Berlin, 1926.

Hermodsson L. Reflexive und intransitive Verba im älteren Westgermanischen. Uppsala, 1952.

Hirt H. Indogermanische Grammatik. Bd. VI. Syntax. T. I. Heidelberg, 1934.

Hofmann J. B. Syntaktische Gliederungsverschiebungen im Lateinischen infolge Erstarrung ursprünglich appositioneller Verhältnisse. — „Indogermanische Forschungen“, 1924, Bd. XLII, S. 75–87.

Homeras. Iliada. Vertė J. Ralys ir kt. Red. A. Dambrauskas. V., 1962.

Jablonskis J. Rinktiniai raštai. T. I. Sudarė J. Palionis. V., 1957.

Jagić V. Beiträge zur slavischen Syntax. — „Denkschriften der Akademie der Wissenschaften. Philos. — historische Klasse“, 1900, Bd. XLVI.

Jakulienė A. Apie lietuvių kalbos sangrąžinių veiksmažodžių funkcijas. — „Baltistica“, 1967, t. III (2), p. 185–200.

T. p. Lietuvių ir kitų baltų kalbų sangrąžinių veiksmažodžių istorija. Filol. kand. disert. rankraštis. V., 1968.

T. p. Prūsų kalbos sangrąžiniai veiksmažodžiai. — „Baltistica“, 1969, t. V(1), p. 37–42.

T. p. Dėl wisęsi tur ischpazinti. — „Baltistica“, 1969(a), t. V(2), p. 197–8.

Kahn Ch. The Verb “be” in Ancient Greek. — “Foundations of Language”. Suppl. ser. 16. The Verb “be” and Its Synonyms. Philosophical and Grammatical Studies, V. 6. Dordrecht—Boston, 1973.

Kazlauskas J. Lietuvių kalbos istorinė gramatika (Kirčiavimas, daiktavardis, veiksmažodis). V., 1968.

Kronasser H. Vergleichende Laut- und Formenlehre des Hethitischen. Heidelberg, 1956.

Kropaczek S. Zwrot accusativus cum infinitivo w języku polskim. — „Prace Filologiczne“, 1928, t. XII, s. 424–93.

Křižková H. Adverbiální determinace slovesná a větný vzorec. — In: Otázky slovanské syntaxe, z. II. Brno, 1968, s. 103–109.

Kühner R. Ausführliche Grammatik der griechischen Sprache. Bd. II. T. I. Hannover, 1870.

Kühner R. Stegmann C. Ausführliche Grammatik der lateinischen Sprache. Bd. II. T. 1. Hannover, 1912.

Kuryłowicz J. Les désinences moyennes de l’indo-européen et du hittite. — „Bulletin de la Société de linguistique de Paris“, 1932, t. XXX, p. 1—4.

T. p. The Inflectional Categories of Indo-European. Heidelberg, 1964.

Lehmann W. P. Converging Theories in Linguistics. — “Language“, 1972, V. 48, No 2, p. 266—75.

T. p. Contemporary Linguistics and Indo-European Studies. — In: “Publications of the Modern Language Association“, 1972(a), V. 87, p. 976—993.

T. p. A Structural Principle of Language and its Implications. — “Language“, 1973, V. 49, p. 47—66.

T. p. Proto-Indo-European Syntax. Austin—London, 1974.

MacDonell A. A. A Vedic Grammar for Students. London, 1955.

Mažiulis V. Pastabos baltų ir slavų kalbų seniausių santykių klausimu. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1959, t. II, p. 5—16.

Mažiulis V. Prūsų kalbos paminklai. V., 1966.

Meillet A. La phrase nominale en indo-européen. — „Mémoires de la Société de linguistique de Paris“, 1906—1908, t. XIV, f. 1, p. 1—26.

T. p. Introduction à l’étude comparative des langues indoeuropéennes. Paris, 1934.

Meillet A., Vendryes J. Traité de grammaire comparée des langues classiques. Paris, 1952.

Miklosich F. Vergleichende Grammatik der slavischen Sprachen. Bd. IV. Syntax. Wien, 1874.

Miller G. On the History of Infinitive Complementation in Latin and Greek. — „The Journal of Indo-European Studies“, 1974, V. 2, No 3, p. 222—245.

Müller D. Studies in Modern English Syntax. Two Aspects of Synthesis. Winterthur, 1957.

Oertel H. The Syntax of Cases in the Narrative and Descriptive Prose of the Brāhmanas. V. I. The Disjunct Use of Cases. Heidelberg, 1926.

Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. T. III. Nauka o formach. Warszawa, 1956.

Palionis J. Lietuvių literatūrinė kalba XVI-XVII a. V., 1967.

Pedersen H. Hittitisch und die anderen indoeuropäischen Sprachen. Köbenhavn, 1938.

Perlmutter D. M. Deep and Surface Structure Constraints in Syntax. New York, 1971.

Pokorny J. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bd. I. Bern—München, 1959.

Reichelt H. Aw estisches Elementarbuch. Heidelberg, 1909.

Renou L. Études de grammaire sanscrite. T. I. Paris, 1936.

T. p. Grammaire de la langue védique. Lyon—Paris, 1952.

T. p. Remarques générales sur la phrase védique. — In: Symbolae linguisticae in honorem G. Kuryłowicz. Wrocław—Warszawa—Kraków, 1965, p. 230—234.

Rosenbaum P. S. The Grammar of English Predicate Complement Constructions. Cambridge, Mass., 1967.

Rosenkranz B. Die hethitische ḫi — Konjugation und das idg. Perfekt. — „Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, begründet von A. Kuhn“, 1958, Bd. LXXV.

Ross J. R. Gapping and the Order of Constituents. — In: Progress in Linguistics. Ed. M. Bierwisch, K. E. Heidolph. The Hague—Paris, 1970, p. 249—259.

Růžička R. Das syntaktische System der altslavischen Partizipien und sein Verhältnis zum Griechischen. Berlin, 1963.

T. p. Studien zur Theorie der russischen Syntax. Berlin, 1966.

Safarewicz J. Wpływ łaciński na system gramatyczny polszczyzny. — In: Symbolae Polonicae in honorem St. Jodłowski. Wrocław, 1972, s. 145—150.

Schmalz J. H., Hofmann J. B. Syntax und Stilistik. — In: Stolz-Schmalz. Lateinische Grammatik. München, 1928, S. 345—850.

Schmidts P. Glūka bībeles valoda. — „Rakstu krājums“, 1908, s. XIV, lpp. 21—100.

Schwartz A. Derivative Functions in Syntax. — “Language“, 1968, V. XLIV, p. 747—783.

Schwyzer E. Griechische Grammatik. Bd. I. München, 1938.

Schwyzer E., Debrunner A. Griechische Grammatik. Bd. II. Syntax und syntaktische Stilistik. München, 1950, 1975.

Senn A. Zu den litauischen Zahlwörtern für 11—19. — „Studi Baltici“, V. Roma, 1935—1936.

Sirtautas V. Konstrukcijų duodasi įkikiamas, laukia pavežamas ir pan. sandara bei vartosena. — „Kalbos kultūra“, 1965, sąs. 9, p. 27—32.

T. p. Veiksmažodinis tarinys dabartinėje lietuvių literatūrinėje kalboje. Kand. disert. rankraštis. V., VVU bibl., 1968.

Skardžius P. Daukšos akcentologija. K., 1935.

Sližienė N. Apie sudurtines pradėtines veiksmažodžių formas. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1961, t. IV, p. 67—72.

Speyer J. S. Sanskrit Syntax. Leyden, 1886.

T. p. Vedische und Sanskrit-Syntax. Strassburg, 1896.

Stahl J. M. Kritisch-historische Syntax des griechischen Verbums der klassischen Zeit. Heidelberg, 1907.

Stang Chr. S. Perfektum und Medium. — „Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap“, 1932, t. VI, p. 29—39.

T. p. Das slavische und baltische Verbum. Oslo, 1942.

T. p. Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen. Oslo—Bergen—Tromsö, 1966.

Tangl E. Der Accusativus und Nominativus cum Participio im Altitaluischen. Weimar, 1928.

Tesnière L. Éléments de syntaxe structurale. Paris, 1959.

Trautmann R. Die altpreussischen Sprachdenkmäler. Göttingen, 1910.

Trávníček F. Historická mluvnice česká. T. III. Skladba. Praha, 1956.

Valeckienė A. Predikatyvinis pažyminys kaip atskira sakinio dalis. — Kn.: Lietuvių kalbos gramatinė sandara. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. IX, 1967, p. 97—116.

Večerka R. Syntax aktivnich participiů v staroslověnštině. Praha, 1961.

Vennemann Th. Topics, Subjects, and Word Order: from SXV to SVX via TVX. — In: Historical Linguistics. V. I. Ed. J. M. Anderson, C. Jones. Amsterdam — Oxford etc., 1974, p. 339—376.

Vitkauskas V. Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė. — „Lietuvių kalbotyros klausimai“, 1960, t. III, p. 61—77.

T. p. Dėl vienos Lazdynų Pelėdos raštų kalbos smulkmenos. — „Kalbos kultūra“, 1965, sąs. 8, p. 17.

T. p. Šiaurės rytų dünininkų šnektų žodynas. V., 1976.

T. p. „[P]+[s]+V+s“ tipo sangrąžiniai veiksmažodžiai rytinėse žemaičių šnektose. — Kn.: Gramatinės kategorijos ir jų raida („Lietuvių kalbotyros klausimai“, t. XVIII). V., 1978, p. 171—175.

Vondrák W. Vergleichende slavische Grammatik. Bd. II. Formenlehre und Syntax. Göttingen, 1928.

T. p. Altkirchenslavische Grammatik. Berlin, 1912.

Wackernagel J. Vorlesungen über Syntax mit besonderer Berücksichtigung von Griechisch, Lateinisch und Deutsch. Bd. I. Basel, 1926; Bd. II. Basel, 1928.

Wackernagel J., Debrunner A. Altindische Grammatik. Bd. III. T. 1, Göttingen, 1929; Bd. III. T. 2. Göttingen, 1930.

Watkins C. Preliminaries to a Historical and Comparative Reconstruction of the Syntax of the Old Irish Verb. — „Celtica“, 1963, V. VII, p. 1—49.

T. p. Preliminaries to the Reconstruction of Indo-European Sentence Structure. — In: Proceedings of the IX International Congress of Linguists. London—the Hague—Paris, 1964, p. 1035—1042.

T. p. Indogermanische Grammatik. Bd. 3. Formenlehre. T. 1. Geschichte der indogermanischen Verbalflexion. Heidelberg, 1969.

Wegner A. Noun Phrase Analysis of the Infinitive Complement Sentences. — „Studia Anglica Posnaniensia“, 1975, V. 6, No 1—2, p. 91—106.

Whitney W. D. A Sanskrit Grammar. Leipzig, 1889.

Willmanns W. Deutsche Grammatik Gotisch, Alt-, Mittel-, und Neuhochdeutsch. Bd. III. T. 2. Strassburg, 1909.

Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos įvardžiuotinių būdvardžių istorijos bruožai. V., 1957.

T. p. Lietuvių dialektologija. V., 1966.

T. p. Dėl K. Sirvydo „Punktų sakymų“ genezės ir kalbos. — „Baltistica“, 1971, t. VII(2), p. 153—168.

T. p. Rytietiškoji XVII a. lietuvių raštų kalba, jos kilmė ir išnykimas. — „Baltistica“, 1972, t. VIII(1), p. 79—100.

T. p. S. M. Slavčinskio giesmyno (1646 m.) kalba. — Kn.: Gramatinės formos ir jų vartosena. V., 1974, p. 135—170.

Zubatý J. [Rec.:] Поржезинский В. К. К истории форм спряжения в балтийских языках. М., 1901; Возвратная форма глагола в литовском и латышском языках. М., 1903. — „Indogermanische Forschungen“, 1904, Bd. XVI, S. 50—64.

T. p. Studie a články. T. II. Praha, 1954.

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 1955.

Бархударов Л. С. К вопросу о поверхностной и глубинной структуре предложения. — „Вопросы языкознания“, 1973, № 3, с. 50—61.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. Ред. Ю. С. Степанов. М., 1974.

Борковский В. И., Кузнецов П. С. Историческая грамматика русского языка. М., 1965.

Вайан А. Руководство по старославянскому языку. М., 1952.

Гавранек Б. Залог (genus verbi) в старославянском языке. — В сб.: Исследования по синтаксису старославянского языка. Прага, 1963, с. 15—100.

Гухман М. М. Готский язык. М., 1958.

Ее же. Развитие залоговых противопоставлений в германских языках. М., 1964.

Десницкая А. В. Из истории развития категории глагольной переходности. — В сб.: Памяти акад. Л. В. Щербы. Л., 1951, с. 136—144.

Дунаевская И. М. Язык хеттских иероглифов. М., 1969.

Дынникова Н. Н. и др. Народная латынь. М., 1975.

Иванов Вяч. Вс. Хеттский язык. М., 1963.

Его же. Общеиндоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы. М., 1965.

Его же. Реконструкция общебалтийских синтаксических структур. — В сб.: Балто-славянские исследования. М., 1974.

Костов Н. Българска граматика. София, 1939.

Кузьмина И. Б., Немченко Е. В. Синтаксис причастных форм в русских говорах. М., 1971.

Ломтев Т. П. Очерки по историческому синтаксису русского языка. М., 1956.

Сравнительная грамматика германских языков. Под ред. Э. А. Макаева. Т. IV. М., 1966.

Марван И. О некоторых предикативных функциях литовского причастия. — „Kalbotyra“, 1962, t. IV, p. 33—42.

Его же. К вопросу о лингво-географическом положении балто-славянских языков. — „Baltistica“, 1969, t. V(1), p. 17—20.

Мейе А. Общеславянский язык. М., 1951.

Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення. Київ, 1966.

Непокупный А. П. Ареальные аспекты балто-славянских отношений. М., 1964.

Овсянико-Куликовский Н. Д. Синтаксические наблюдения. — „Журнал министерства народного просвещения“, 1898, т. 317, с. 1—47.

Перельмутер И. А. Об оппозиции „переходность-непереходность“ в системе индоевропейского глагола. — „Вопросы языкознания“, 1974, № 3, с. 70—81.

Пизани В. Общее и индоевропейское языкознание. — В кн.: Общее и индоевропейское языкознание. Ред. В. А. Звегинцев. М., 1956, с. 83—199.

Поржезинский В. К. Возвратная форма глаголов в литовском и латышском языках. М., 1903.

Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Т. I—II. М., 1958.

Опыты историко-типологического исследования иранских языков. Т. I—II. М., 1975. Авт.: В. С. Расторгуева (отв. ред.), Д. И. Эдельман и др.

Рожновская М. Г. Синтаксис прилагательного в болгарском литературном языке. М., 1970.

Савченко А. Н. Происхождение среднего залога в индоевропейском языке. Ростов-на-Дону, 1960.

Его же. Категория среднего залога в индоевропейском языке. Автореф. докт. дис. Л., 1960(а).

Его же. Сравнительная грамматика индоевропейских языков. М., 1974.

Соболевский С. И. Древне-греческий язык. М., 1948.

Спиринская Я. А. Очерк русского исторического синтаксиса. Киев, 1960.

Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков. Члены предложения. Под. ред. В. И. Борковского. М., 1968.

Стеблин-Каменский М. И. История скандинавских языков. М.—Л., 1953.

Его же. Грамматика норвежского языка. М.—Л., 1957.

Степанов Ю. С. Принципы и методы современной лингвистики. М., 1975.

Его же. Об исторической зависимости между балтийской категорией переходности—непереходности и славянской категорией глагольных видов. — Kn.: III Sajungine baltų kalbotyros konferencija. Pranešimų tezės (III Всесоюзная конференция по балтийскому языкознанию. Тезисы докладов). V., 1975(а).

Топоров В. Н. К вопросу об эволюции славянского и балтийского глагола. — „Вопросы славянского языкознания“, 1961, т. V, с. 35—70.

Фридрих И. Краткая грамматика хеттского языка. М., 1952.

Чейф У. Л. Значение и структура языка. М., 1975.

Шерцль В. И. Синтаксис древнеиндийского языка. Харьков, 1883.

Якулене А. История возвратных глаголов в литовском и в других балтийских языках. Автореф. канд. дис. Вильнюс, 1968.

В. АМБРАЗАС

СТРУКТУРА И РАЗВИТИЕ ИМЕНИТЕЛЬНОГО С ПРИЧАСТИЕМ (NOMINATIVUS CUM PARTICIPIO) В ЛИТОВСКОМ ЯЗЫКЕ

Резюме

Конструкцию именительного с причастием (в дальнейшем — ИП) образуют глаголы физического или умственного восприятия (в том числе и мышления), информации и эмоционального состояния (напр., tėvas jautėsi sergas), а со страдательными причастиями настоящего времени — также глаголы, выражающие волеизъявление, усилие, просьбу или привычку (norėti, leistis, duotis, laukti(s), įprasti, apsimesti и под.). Причастие в этой конструкции имеет двойную синтаксическую связь (с именем и с глаголом) и занимает позицию пропозитивного объекта с изъяснительным (экспликативным) значением.

На основании статистического анализа конструкции с ИП, извлеченных путем полного выбора из древнелитовских памятников, установлено, что ареал распространения ИП в XVI—XVII вв. примерно соответствовал теперешнему, однако охватывал также часть

5. Gramatinės kategorijos ir jų raida

восточно-аукштайтских диалектов, где ИП после возвратных глаголов в настоящее время уже не употребляется.

Сопоставление переводных текстов с латинскими, немецкими и польскими оригиналами показало, что ИП в древнелитовской письменности не зависит от влияния других языков. Использование переводчиками иноязычных оригиналов препятствовало проникновению этого оборота в переводы, поэтому статистические данные по памятникам XVI—XVII вв., приведенные в таблицах 1 и 2, только частично отражают его широкое употребление в живой речи этого периода.

Для структуры ИП в XVI—XVII вв. характерно преобладание возвратных форм глаголов (около 90% всех примеров), особенно regētis, tikėtis, sakytis, žinotis, и широкое употребление оборотов с причастными связками от глагола būti. Господствующий порядок членов конструкции имя — глагол — причастие основан на позиционной модели SVO, характерном для литовского языка исторического периода, однако в ИП обнаружены также реликты более древнего порядка SOV.

Синтаксическая структура, морфологическое оформление главных членов, а во многих случаях и лексический состав ИП в литовском и латышском языках совпадают. Латышская конструкция отличается только некоторыми инновациями, связанными с более широким распространением несклоняемых форм причастий. Следы употребления ИП обнаружены и в древнерусских памятниках.

Путем синтаксической реконструкции в работе установлено, что в основу ИП легли номинативные конструкции предикативного атрибута (адъюнкта) со статичными глаголами, которые противопоставлялись аккузативным конструкциям с активными глаголами. На этом древнем противопоставлении основана более поздняя корреляция ИП и ВП. В конструкциях с фазовыми глаголами (liauti, baigti, nustoti и под.) и глаголами эмоционального состояния причастия первоначально выполняли функцию второстепенного именного предиката. ИП с глаголами восприятия и информации образовались из предложений с относительно самостоятельными именными предикатами, которые только позже вступили в тесное синтаксическое единство с глаголом.

Дальнейшее развитие ИП связано с возникновением возвратных форм глагола путем присоединения энклитической формы возвратного местоимения si к глагольной основе. Превратившись в морфологический формант, обозначающий ограничение действия сферой субъекта, возвратная частица стала прилагаться ко многим интранзитивным глаголам. Однако в древнелитовских памятниках еще сохранились некоторые реликты употребления местоимения si со значением аккузатива, в том числе в конструкциях ВП (напр., nesitikė-ket wissado geo... turresenczius BrP). После того, как энклитическая форма местоимения в ВП окончательно потеряла падежное значение, аккузативы причастий были заменены номинативами по аналогии с древними конструкциями ИП. Это способствовало распространению возвратных форм глагола в ИП и образованию оппозиции ИП с безвозвратными глаголами: ВП с транзитивными глаголами, особенно характерной для языка древнелитовских памятников.

Сравнение со славянскими языками выявляет общую генетическую основу ИП и указывает на параллелизм раннего развития этой конструкции. ИП литовского языка соответствует старославянскому, древнерусскому и старочешскому обороту по своему месту в синтаксической системе (прежде всего — по отношению к ВП), по синтаксической структуре, а в большинстве случаев — и по ее морфологической реализации.

В период письменной традиции вследствие сужения сферы применения ВП оппозиция ВП: ИП стала ослабевать, и функциональная нагрузка возвратной частицы в ИП уменьшилась. В связи с этим ИП с невозвратными формами глаголов стали опять более продуктивными.

V. AMBRAZAS

THE STRUCTURE AND DEVELOPMENT OF NOMINATIVUS CUM PARTICIPIO IN LITHUANIAN

Summary

The Nominativus cum participio construction (NP) is formed with verbs of physical and mental perception (including verbs of thinking), verbs of information and emotional state (e. g. tėvas jautėsi sergąs), and in case of passive participles — also with verbs expressing will, effort, request, and habit (e. g. norėti, leistis, duotis, laukti(s), apsiskęsti). The participle in the said construction is subjected to a double linking (it is linked with both the noun and the verb); it takes the position of a prepositional object with an explicative meaning.

On the basis of a statistical analysis of the NP constructions drawn from old Lithuanian writings, it has been found that the area of the distribution of NP in the 16th—17th centuries roughly corresponded to the present area, but it also covered part of East Lithuanian dialects where NP is at present no longer used after reflexive verbs.

The comparison of translations with their Latin, German and Polish originals has shown the NP of old Lithuanian writings to be independent of the influence of other languages. The foreign originals only hampered the use of the construction in translations. In view of this, the statistical data as presented in tables 1, 2 only partially reflect wide use of NP in the colloquial Lithuanian of that period.

The notable feature about the structure of the 16th–17th century NP is the considerable predominance of reflexive verbs (they make up about 90% of the examples) – notably regėtis, tikėtis, sakytis, žinotis – as well as the wide use of constructions with participial copulas derived from the verb būti. The dominating order of the constituents in the construction noun—verb—participle is based on the positional pattern SVO, which is characteristic of the Lithuanian language of the historical period. Relics of SOV pattern relating to a much earlier period were also found in the construction.

The syntactic structure, the morphological expression of the main constituents and in many cases the lexical structure of NP coincide in Lithuanian and Latvian. The Latvian NP differs from its Lithuanian counterpart only in certain innovations arising from the wider distribution of indeclinable participial forms. The use of NP can also be traced in Old Prussian texts.

Applying the method of syntactic reconstruction, we found NP to have been based on predicative adjunct nominative constructions with statative verbs which were opposed to accusative constructions with active verbs. This ancient opposition serves as the basis of a much later correlation of NP and AP (i. e. accusative with the participle). In constructions with phase verbs (liauti, baigti, nustoti, etc.) and with verbs of emotional state, participles originally performed the function of a secondary predicate. NP used with verbs of perception and information resulted from relatively independent sentences with nominal predicates which only later formed close syntactic units with the verb.

The subsequent development of NP is connected with the appearance of reflexive verbs resulting from the addition of the enclitic form of the reflexive pronoun si to the verb forms. Having turned into a morphological element marking the restriction of the action to the sphere of the subject, the reflexive particle came to be used with many intransitive verbs. In old Lithuanian writings, however, we can still find relics of the pronoun si with an accusative meaning; such relics can also be found in AP (e. g. nessitikėkem wissad gero... turesenczius BrP). After the enclitic form of the pronoun in AP finally lost its case meaning, the accusatives of the participle were replaced by nominatives by analogy with the old NP constructions. This favoured the distribution of reflexive verb-forms in NP as well as the formation of the opposition NP with reflexive intransitive verbs: AP with non-reflexive transitive verbs, which is characteristic of old Lithuanian writings in particular.

Comparison with Slavic languages reveals a common genetic basis of NP and points to a parallelism of the early development of the construction. The Lithuanian NP corresponds to Old Slavic, Old Russian and Old Czech NP constructions according to its place in the syntactic system (above all according to its relationship to AP), according to its syntactic structure, and in most cases according to its morphological realization.

Owing to the narrowing of the use of AP during the period of the written tradition, the opposition AP: NP grew weaker, and the functional load of the reflexive particle decreased. As a result, NP with non-reflexive forms of the verb became more productive again.