LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIII (1995) GRAMATIKA IR LEKSIKOLOGIJA

ADELĖ VALECKIENĖ

МІСЦЕ ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИХ СЛІВ І СЛІВ, ЩО ІМІТУЮТЬ ДІЇ, У СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ

1.1. Тривалий час у граматиках литовської мови частка та звуконаслідувальне слово не виділялися як окремі частини мови. Частки, які раніше розглядалися серед прислівників, уперше були подані як окрема частина мови у тритомній «Граматиці литовської мови» (авт. В. Лабутіс, LKG 1971: 543–576). Цю нову частину мови обґрунтовано виокремив і докладно описав Б. Лабутіс у своїй кандидатській дисертації «Частки сучасної литовської мови» (1965).

Термін для звуконаслідувальних слів створив Й. Яблонскіс. Однак Й. Яблонскіс не виділяв їх як окрему частину мови. Вони розглядаються серед вигуків (Jablonskis 1918; 1922). У граматиці Й. Яблонскіса 1901 року звуконаслідувальні слова називаються звуковими словами (Jablonskis 1957: 158). У перших граматиках литовської мови слова цього типу також зазвичай згадувалися серед вигуків (Schleicher 1856: 338; Miežinis 1886: 51). Звуконаслідувальні слова були виділені як окрема частина мови у шкільній граматиці Й. Жюгжди (1961: 221). Ця граматика є переробкою граматик Й. Яблонскіса, і, очевидно, автор необачно спирався на вживаний Й. Яблонскісом окремий термін для звуконаслідувальних слів. Уперше звуконаслідувальні слова широко описано у тритомній «Граматиці литовської мови» (авт. І. Яшинскайте, LKG 1971: 734–746). Тут вони також виділяються як окрема частина мови. Крім того, І. Яшинскайте видала окрему книжку про звуконаслідувальні слова, де розглядаються їхні формальні, семантичні та синтаксичні особливості й наголошується, що ця частина мови є специфічною для литовської мови і що «з усіх індоєвропейських мов лише в литовській звуконаслідувальні слова виділяються в окрему частину мови» (див. Jašinskaitė 1975: 12). Пізніші граматики литовської мови, що спираються на тритомну «Граматику литовської мови», також подають звуконаслідувальні слова як окрему частину мови (див. Jakaitienė, Laigonaitė, Paulauskienė 1976: 247– 251; ГЛЯ 1985: 73–76, 406–414).

1.2. Звуконаслідувальними словами вважаються слова, які зображають або імітують звуки та образи дій, наприклад: būbt, šast, trākšt. Зазвичай вони стоять перед дієсловами й надають мовленню жвавості та образності. Особливо часто звуконаслідувальні слова вживаються в живому мовленні для образного опису характеру дій. Ніхто не сумнівається, що завдяки своєму зображальному значенню звуконаслідувальні слова становлять специфічну групу слів литовської мови, але чи слід через це виділяти їх у граматиках як окрему частину мови — питання вельми сумнівне.

2.1. Класи слів (частини мови) у граматиках зазвичай розрізняють на підставі трьох критеріїв: синтаксичного, морфологічного та семантичного. Уже багато написано

43

…сано про те, що граматична класифікація частин мови не є ні єдиною, ні логічною: одні класи слів виділяються за одними критеріями, а інші — за іншими (Fries 1951: 65—69; Lyons 1968: 317 т.д.; Стеблик-Каменский 1954: 147—157; Кузнецов 1961: 56). Однак сучасні граматики різних мов також не обходяться без частин мови, оскільки такі групи слів існують у мові й мають своєрідні особливості сполучуваності слів, вибору різних морфологічних форм і реалізації семантичної функції. Останнім часом робляться спроби спирати виділення частин мови на більш уніфіковані критерії (докладніше див. Valeckienė 1984: 188 т.д.).

2.2. У литовській мові існує чітка межа між змінюваними та незмінюваними класами слів. Змінювані слова мають певні морфологічні категорії та різні форми для їх вираження. Співвідносні форми тих самих слів утворюють окремі підсистеми морфологічних категорій. (У литовській мові прислівник зараховують до змінюваних класів слів, оскільки він має спеціальні форми категорії ступеня). Незмінювані слова не мають морфологічних категорій і тому функціонують у мові лише в одній формі (не враховуючи варіантів). До незмінюваних класів слів (сполучник, прийменник, частка, вигук) належать також звуконаслідувальні слова. Незмінювані слова не виступають конструктивними елементами речення (членами речення). Тому в цьому відношенні вони наближаються до статусу морфем і деякими авторами не вважаються окремими класами слів (Мухин 1968: 176; Савченко 1968: 187) або, на відміну від справжніх частин мови (іменника, дієслова, прикметника, прислівника), характеризуються як певні функціональні групи слів (Fries 1951: 72—109). Часто незмінювані класи слів називають несамостійними, неповнозначними, службовими, протиставляючи їх самостійним, повнозначним і тим самим нібито припускаючи їхню меншу важливість та роль у мові. Насправді незмінювані класи слів через їхню особливу диференційну функцію в реченні не менш важливі, ніж так звані самостійні (повнозначні) класи слів. Без прийменника, а часто й без сполучника в мові зовсім не можна обійтися. Частки та вигуки також виконують важливу функцію в реченні.

2.3. Критерієм виокремлення незмінюваних класів слів є їхня специфічна диференційна функція в реченні, тобто спосіб, у який слова цього типу, не будучи конструктивними елементами речення, допомагають йому виконувати комунікативну роль. Сполучники поєднують слова, групи слів і частини речень та виражають відношення між ними (одночасності, протиставлення, розділення, умови тощо). Прийменник сам по собі не виступає конструктивним елементом речення, але приєднує відмінкові форми й утворює з ними прийменникові конструкції, які виступають конструктивними елементами речення і зазвичай мають значення обставин (у цих конструкціях прийменник виконує головну — організаційну — роль і визначає форму відмінка). Частки також не виступають конструктивними елементами речення, але модифікують і уточнюють слова та підкреслюють їхні значення. За диференційною функцією, яку вони виконують у реченні й яка має комунікативне значення, незмінювані класи слів по суті не відрізняються від змінюваних (повнозначних) класів слів; незмінювані слова також виконують у реченні

44

диференційну, але функцію іншого характеру. Словом, синтаксичний (синтагматичний) критерій охоплює всі звичайні класи слів.

2.4. У литовських граматиках вигук звуконаслідувального типу виокремлюється за семантичним, або, точніше, лексичним критерієм. Його визначають як клас слів, що зображують та імітують звуки або картини дій¹. Безперечно, такого критерію недостатньо для виокремлення нового класу слів. Тому шукають формальні, «морфологічні» засоби, які посилили б підстави для виділення звуконаслідувальних вигуків в окремий клас слів (див. Jašinskaitė, LKG 1971: 734; Oginskienė ГЛЯ 1985: 406). Такими засобами зазвичай називають характерні для звуконаслідувальних вигуків кінцеві форманти:

a) - (найчастіше): kàpt, krėst, krùst, šàst, sliùkšt;

b) -s, -š: bàks, kìls, klibìnkš, pýkš;

c) -i, -y; -u, -ū: braškì, brazdý, šlamù, girgždù;

d) -(i)à: klebetái, lapatái, makalái.

Для значної частини звуконаслідувальних вигуків характерний префікс pa-, особливо коли їх уживають разом із тим самим вигуком без префікса, наприклад: pabaškšt, pataūkšt; blinkt pablínkt, strik pastrik, šmákšt pašmákšt.

Такі форманти, очевидно, є аналогічними утвореннями, що виникли внаслідок творення нових звуконаслідувальних вигуків за певним зразком. Значення наслідування у звуконаслідувальних вигуках є тією основою, яка зумовлює тут аналогічне творення. Ці форманти аж ніяк не є морфологічними ознаками звуконаслідувального вигука: вони не пов’язані між собою, не утворюють системи й не виражають жодних морфологічних категорій. Вони також не мають словотвірного значення, отже, не є засобом словотворення. Додавання нового форманта не змінює значення вигука. Часто вживаються звуконаслідувальні вигуки як із переліченими формантами, так і без них, причому їхні значення не різняться, пор.: šmákš і šmákšt, tàkš і tàkšt.

Інша річ, коли під час творення звуконаслідувальних вигуків використовуються відмінності між довгими й короткими голосними литовської мови, якість голосних, фонетичні особливості певних приголосних. Наприклад, звуконаслідувальні вигуки з короткими голосними іноді позначають звуки короткої, неінтенсивної дії, а вигуки з довгими голосними — звуки тривалої, інтенсивної дії (grìbš і grýbš); вигуки з голосними переднього ряду — звуки вищого тону й меншої сили, а з голосними заднього ряду — звуки нижчого тону (din і dan). Імітаційне походження мають також звуконаслідувальні вигуки з приголосними, що мають певні фонетичні особливості, наприклад: cvìnkt, džaṅgt (див. Jašinskaitė

¹Часто зазначають, що за семантичним критерієм виокремлюють також числівник. Це клас слів, які позначають кількість предметів та інші кількісні ознаки. Однак числівники вирізняються з-поміж інших іменних частин мови також синтагматичними (дистрибутивними) властивостями. Наприклад, числівники, що функціонують як іменники, не приєднують прикметників (означень), а керують родовим відмінком іменників (тисяча років, трійка коней). Таке керування властиве лише невеликій частині іменників (зграя дітей). Числівники, що функціонують як прикметники, виступають означеннями, але, на відміну від прикметників, не приєднують прислівників (пор.: дуже хороші діти, але не можна *дуже два дітей). Числівники мають також морфологічні (парадигматичні) властивості, відмінні від властивостей інших іменних частин мови. З іншого боку, з огляду на спільні з іменниками та прикметниками властивості числівники, як і займенники, нерідко вважають підкласами іменників та прикметників (Щерба 1974: 83, 85; Пешковский 1956: 154—155; Панов 1960: 14; Савченко 1968: 187; Кубрякова 1978: 45; Harris 1964: 174 т. д.; Helbig 1977: 107; Flämig 1977: 47, 50).

45

1975: 44—54). Це цілком зрозуміло, адже вигуки-звуконаслідування зазвичай є наслідувальними словами. Крім того, зв’язок між значенням і фонетичними особливостями звуків не є постійним.

Отже, вигуки-звуконаслідування не мають формальних класифікаційних ознак і вирізняються серед інших груп слів лише своїм зображальним і наслідувальним значенням.

2.5. Вигуки-звуконаслідування не належать і до вигуків, з якими їх раніше об’єднували. Вигуки в усіх індоєвропейських мовах відрізняються від слів інших класів тим, що виражають суб’єктивні почуття людей або волевиявлення і не мають називної функції. Вони близькі до сигналів і вигуків, що передають багатозначний емоційний стан мовця. Вигуки не мають жодних зв’язків із складниками речення. Це своєрідні вставки й додатки, що надають думці речення емоційного забарвлення. Натомість вигуки-звуконаслідування зазвичай семантично пов’язані в реченні з дієсловами й позначають певні об’єктивні відтінки дій.

З огляду на диференційну функцію, яку вигуки-звуконаслідування виконують у реченні і яка є основним критерієм розмежування незмінюваних класів слів, на нашу думку, вони найкраще відповідають часткам. Мета цієї статті — спробувати це довести.

3.1. Частки мають різні значення, але спільним для цих слів є те, що, не будучи складниками речення, вони позначають смислові, модальні та експресивні відтінки значення і н ш и х слів речення, груп слів, членів речення або цілих речень. Частки ніби не самі розпоряджаються своїм лексичним навантаженням, а переносять його на інші слова, їхні групи й окремі речення, уточнюючи їх, по-різному модифікуючи, підкреслюючи, навіть формуючи й позначаючи певний тип речень або надаючи їм емоційного забарвлення. Це і є диференційна функція часток у реченні, на підставі якої їх слід виділяти в окремий клас слів.

3.2. Виконуючи загальну диференційну функцію в реченні, частки набувають у різних контекстах різноманітних конкретних значень. Тому частки дуже важко класифікувати. Детальну семантичну класифікацію часток подано у тритомній «Граматиці литовської мови» (1971); дещо іншу — в однотомній граматиці російською мовою (ГРЯ 1985). У цій статті також запропоновано дещо іншу класифікацію часток, зокрема з огляду на співвідношення їхніх конкретних значень із загальною диференційною функцією.

За конкретними способами реалізації загальної диференційної функції можна розрізняти модифікаційні, визначальні та експресивні частки.

1. Модифікаційні частки

3.3. Ці частки уточнюють і по-різному модифікують значення слів, їхніх груп або речень. Їх можна поділити на кілька груп.

а) Уточнювальні: майже, ледь не, ще, уже, тільки-но, майже, хоч як, майже, ледь не, сам, понад, тільки, ледве, усе ще, мало не, щойно, наприклад.

Т і л ь к и не злетів з воза Užp; Чекав, чекав, а батько все не повертається BsRP; У мороз, у грудні л е д в е н е босоніж погнав жеребчика... Krėv; Старий Гуґіс у ж е від самого ранку в Мяркіні Krėv.

б) Видільні: принаймні, особливо, і, навіть якщо, ні, хіба що, навіть, хоча, тільки, лише, наприклад:

І сліпому на щастя зернина трапляється PP; Йому х о ч кілок на голові теши PP; О с о б л и в о добре я пам’ятаю Шмукштару Vien; Із усього мого скарбу мені

46

лише самі окуляри Sruog.

c) Вказівні: ana, antai, aure, šit, štai, tai, va. Усі вони мають займенникове походження. Напр.:

A n a там, на пагорбі, наші хати Al; A n t a i поглянь! То Вільнюський замок височіє широко поміж горами Mair; — Візьми, Августинасе, v a, закопай Vien.

d) Частки зі значенням непевності та порівняльні: gal, lyg (kad, tartum, ir) kaip ir kažin, kažin ar, neva, rasi, tarytum, tarsi, tartum. Багато з них формально збігаються з порівняльними сполучниками (lyg, kaip ir, tarytum, tartum), але відрізняються від останніх відтінком значення, якого надають: вони завжди виражають непевність, сумнів щодо того, що порівнюється. Напр.:

Він l y g i r не знає rš; K a ž i n a r він знає Kp; G a l він i r не знає Skp; Місце k a i p i r відоме Skp; T a r t u m хочеться спати Plk; R a s i i r у наше вікно зазирне сонце PP.

У реченнях із питальною інтонацією деякі з цих часток набувають питального значення (kažin (ar), gal, rasi, tarsi, див. §12 b).

2. Частки, що визначають тип речення

3.4. Ці частки характеризують тип речення з погляду мовця (розповідні, питальні, спонукальні речення) або позначають межі речень, їхній початок у тексті. За конкретними значеннями, яких вони надають реченням, ці частки поділяються на 4 групи.

a) Стверджувальні, за допомогою яких утворюються розповідні речення: стверджувальні або заперечні. У стверджувальних реченнях уживаються стверджувальні, а в заперечних — заперечні частки.

Стверджувальні: taip, tagi. Вони підтверджують те, що стверджується в реченні, напр.: Ви поляк? — T a i p, поляк Vien. Ці частки часто замінюють самі речення й виступають їхніми еквівалентами. Це відбувається тому, що власне компоненти речення, зрозумілі з контексту, вже не вимовляються, опускаються, і стверджувальні частки, які підтверджують значення цих компонентів, перебирають на себе їхню функцію — починають представляти все речення, напр.:

— Чи дочекалася ялинка того, чого хотіла? — T a i p! (дочекалася) Balč; — Так відкрито й говорять? — T a i g i (говорять) Marc.

Заперечні ne, nė, nebe, nei. Їхнє вживання ширше, ніж уживання стверджувальних часток. Частка ne заперечує речення і, як і частка tai, часто замінює речення та виступає його еквівалентом (коли справжній компонент речення, зрозумілий із контексту, пропущено), напр.: — Не прийшов? — запитала мати. — N e (не повернувся), — відповіла Марюте LzP.

Крім того, частка ne, а також інші заперечні частки вживаються перед окремими словами та їхніми групами, щоб заперечувати значення цих слів, як модифікувальні частки. Тоді вони вживаються як у заперечних, так і в стверджувальних реченнях, оскільки часто не пов’язані із запереченням речення, напр.:

Адже n e має не десять синів, а лише одного... Krev; N e сьогодні, n e вчора, а в давні часи був король BsRR; Вже n e b e раз оманюють Брісіуса передчуття Bil; На небі n e жодної білої хмаринки Bil.

Заперечні частки ne, nebe також часто виконують словотворчу функцію — виступають префіксами й змінюють стверджувальне значення слова на заперечне, напр.: dirba — nedirba, nebedirba, laimė — nelaimė, didelis — nedidelis, jaunas — nejaunas, nebegyvas, daug — nedaug, nebedaug.

47

б) Питальні: ar, argi, ar ne, ar taip, be, bene, gal(gi), gal ne, ką, kažin, kažin ar, ko, negi, nejau(gi), rasi, tarsi. Ці частки допомагають формувати запитання, тобто з ними утворюються питальні речення. Частки, що формують запитання, зазвичай стоять на початку речення або його частини, яку вимовляють із питальною інтонацією, наприклад:

Хіба він каже правду? Myk-Put; Чи то батько за щось побив? Žem; Іди всередину, невже з’їмо? Krėv.

Частки gal(gi), kažin, kažin ar, rasi, tarsi разом із питальною функцією зберігають і значення непевності, наприклад:

То, може, гостей чекаєте? Paukšt; Чи то корова хоче пити? Grz; Невже молодшого не отримаю? Žem.

Пор. відповідні частки, що мають лише значення непевності та вимовляються без питальної інтонації, §3.3 d.

Частки (ar)ne, (ar)taip, (ar)ką, gal ne, вимовлені з питальною інтонацією наприкінці речення, підсилюють запитання, на яке очікується ствердна відповідь, наприклад:

Вечір був нічого собі, чи не так? Saj; Чи підеш додому, га? rš.

Питальні частки argi, negi, nejaugi, gal, kažin (останні дві водночас виражають і непевність), як і стверджувальні, виконують функцію еквівалента речення, коли з контексту зрозумілі власне складові речення, наприклад:

Кажуть, він поїхав. — Невже? (Невже? Та невже? Може?) (поїхав) rš.

Частки ar, argi, bene, уживані в реченнях без питальної інтонації, надають реченню протилежного значення: ствердженню — заперечного, і навпаки — запереченню стверджувального, наприклад:

Та хіба один пес із хвостом! Jabl (не один); Та невже він розуміє! rš (не розуміє).

в) Спонукальні, що надають реченню (разом з іншими формами) спонукального значення. За різними відтінками значення ці частки можна поділити на дві групи: бажальні: kad, te, tegu(l), і закличні: šė, te, tekėt, nagi, наприклад:

Аби тільки тобі чогось поганого не зробили! Sruog; Нехай пан заплатить нам за роботу Myk-Put;

На, бери собі Lnk; Ледарю, бери яйце! PP; Ну ж бо, розповідай, як там було rš.

Спонукальні частки tegu(l), nagi також можуть уживатися як еквіваленти речень і їхніх частин, наприклад: Якщо йому подобається — нехай собі (робить, бере, іде) Simon.

г) Початкові: na, nu, tai. Ці частки позначають початок речення або більшого відрізка тексту, об’єднаного спільною думкою. Найчастіше їх уживають у розмовному мовленні та в художній літературі, що його відтворює. Крім зазначених початкових часток, часто трапляються їхні сполучення з двох і кількох часток або часток із близькими до них прислівниками: na(nu) ir, na jau, na tai, na čia gi, na jau ir, na tai ir, na tai dabar, na tai jau, na ar tai jau, na čia tai jau, na jau dabar tai, tai dabar, tai ir, tai jau, tai šit(štai), tai tik, tai va, tai visgi, tai čia ir, tai jau čia, tai štai ir, čia tai jau, taigi tatai, va jau, va jau ir, va tai jau. Досі ці частки не включали до класифікації часток. Однак їхня функція така сама — означальна. Початкові частки та їхні

48

Комплекси допомагають поділяти текст на частини, окремі речення, а водночас поєднують текстові одиниці (речення) в ціле. Ними, здається, зручніше починати нову думку, речення, мовлення в діалогах, звертаючись до когось або некатегорично відповідаючи на запитання. Наприклад:

Н а, матінко, знову прожили рочок LzP; — Я перший його з’їв! — буркнув вовк. — Н а, ти! — погодилася лисиця Piet; Т а й здоров, свояче (наливши чарки)! Sruog; — Т а й сьогодні гуляти й не збираєшся? — Кажу ж. — Т а й прощавай Paukšt; Не послухав. Н а й захворів Simon; Н а ч е б т о ти вж е перебільшуєш Myk-Put; Н а в ж е тепер той пан уже не знає, що робити Slan; Т а й добре, що я до Акмянука не потрапив Piet; — Та хміль так пахне. — Т а й пахне Paukšt; Т а й о т о базікаю та базікаю Žem.

Як і інші частки, що характеризують речення, початкові частки вживаються як еквіваленти речень, коли з контексту зрозуміле твердження і його вже не хочуть повторювати. Наприклад:

— А вже! сама б видоїла... — Н а в ж е! (видоїла б). Та ні ти не спроможна, ні хто інший ŠRag; — Якийсь чоловік, напідпитку, повертається додому, а найімовірніше — Юргела. — Т а в ж е! — невпевнено погодилася Ельзе (справді Юргела повертається) Piet.

Початкові частки також уживаються з частками ствердження та запитання, які виступають еквівалентами речень. Наприклад:

— Отже, наступної весни гімназію вже й закінчено. — Т а в ж е т а к Paukšt; — А не повернутися назад? — запитав Юргіс. — Т а н і! — відповів брат Piet; — А брехати не хочете? — Т а в ж е м а б у т ь н і Paukšt; Т а щ о? Я чув, що батько вже збирається везти до семінарії? rš.

3. Експресивні частки

3.5. Одні з цих часток підкреслюють значення слів, їхніх груп і речень, їхню інтенсивність, а інші надають їм емоційного забарвлення.

а) Підсилювальні: gi, ir, juk, kad, kaip, tai, tik, štai, šit, va, наприклад:

І справді була та хвороба страшенно довга Vaižg; Та ж нічого поганого не сталося Bil; Не можу зрозуміти, чому мене бджоли не люблять. Ось і вчора одна як ужалила! Myk-Put; Ось казки, ось плітки — звідки вони беруться Slan; Так кінь і виправився (став кращим) Skp; Що він тебе лає, що лає за ліс!.. Žem; Один як ухопив на виделку, як почав нею трясти! BsRP; Діти тільки стрибали, тільки бігали Balč.

У іншому контексті ці частки мають також інші значення (šit, štai, va — вказівне, tai — початкове, tik — видільне, kad — спонукальне, kaip — порівняльне зі значенням непевності).

б) Емоційні: o, oi, vai, vei, egi, ogi, ugi, наприклад:

О вей, і їхні ляльки... верещать непристойно Don; Хто тебе, дівчинко, навчив так гарно ткати? — Огі, я сама Slan.

Ці частки близькі до вигуків.

4. Зображальні та імітаційні частки

3.6. Цю групу часток становили б імітативи. За диференційною функцією в реченні зображальні та імітаційні слова не відрізняються від інших часток: вони не є складниками речення й по-своєму модифікують і підкреслюють дії, виражені дієсловами, перед якими зазвичай стоять у реченні, увиразнюють

49

викликані ними образи та звуки. Отже, ці слова, як і інші частки, переносять своє семантичне навантаження на значення інших слів (дієслів), надаючи їм певного забарвлення. Єдина відмінність зображальних та імітаційних слів від інших часток полягає в тому, що вони зазвичай стоять при дієсловах, тобто мають визначене вживання. З іншого боку, саме цим уживанням можна пояснити їхнє специфічне зображальне та імітаційне значення: вони підкреслюють і висувають на перший план саме характер дії, вираженої дієсловами.

Розглядувані слова найчастіше вживаються при таких дієсловах, що означають динамічні (ходіння, кидання, падіння) та раптові дії, а також дії, пов’язані зі звуками, які спричиняють тварини, природні явища та різні пристрої. Згадані слова, що стоять перед цими дієсловами, увиразнюють і уточнюють образи та звуки, спричинені діями. Наприклад:

В і р р р миша прошмигнула до нори Vvr; Д з з потекла вода Rm; Ну, дівчата, тепер в е у е заспівайте! Val; Д з і н н н... д з... д з і н н н — ледь чутно дзвонив телефон Vien.

Часто слова цього типу вживаються двічі-тричі, щоб посилити й увиразнити враження від зображуваних і наслідуваних звуків або образів, наприклад:

К у р н і к у р н і біжить песик Št; Усе серце д у к т д у к т б’ється Rd; Д а н д а н д а н дзвенить дзвін Kp; Батько з ріднею бр и н к т бр и н к т кидали гроші на тарілку Val; Г у р к ш т г у р к ш т ми добре наїлися Val.

Інші частки (зазвичай модифікаційні) також повторюються для посилення значення: ще й ще, вже й вже, тільки й тільки, ледве-ледве, наприклад:

Т і к т і к залазить на ліжко й довго не спить Bil; Адже вона їх л е д в е л е д в е торкнулася Simon.

Іноді слова, що повторюються, відрізняються окремими звуками з тією самою метою — виразніше передати наслідувані звуки та образи, наприклад:

Д з і у н д з а п! — просвистіла куля Vien; Мотор тільки ж л е к т п л е к ш т — і зламався Mlt; Д з і н г т бр и н к т і ми розквиталися з паном LzP.

Досить часто при словах цього типу вживаються також інші частки: і, щоб тощо — для підкреслення раптовості та інтенсивності дії, наприклад:

Жаби п а д р у м с т п а д р у м с т — і пострибали у воду Skr; Т а р р р грім к а д розтрощив Ds; Люди, змерзнувши, к у й с к у й с к у й с к а д біжать Kair.

Зображальні та імітаційні слова іноді за своїм звучанням збігаються з дієсловами, які ці слова модифікують і підкреслюють, або подібні до них. У таких випадках вони майже замінюють ці дієслова. Наприклад:

Діти к у р н и к у р н и і покурмеліли Užp; Б р а з д у б р а з-д у хтось за стіною пробраздів Rm; Ч і у ж ж як цвірінькає Grž; К у к у к у кукає їжак Ds.

Зображуючи та імітуючи дії, виражені дієсловом, слова цього типу нерідко замінюють самі дієслова, виступаючи їхніми еквівалентами. У таких випадках дієслово розуміється з контексту, а слова розглядуваного типу займають позицію предиката (пор. відповідну функцію описових часток §3.4). Наприклад:

50

Тільки бабах (гупнуло) одразу два яблука на землю Grž; Ліктем дукст (штовхнув) у бік Gs; Дід драк (шмагав) бабу палицею по голові Prng; Хтозна-хто за хатою бразду бразду (скрипить) Srv.

Іноді звуконаслідувальні слова, як і вигуки або деякі частки, вживаються в позиції іменних слів як їхні замінники. У таких випадках ці слова мають додатковий стилістичний відтінок, наприклад:

Він мені здається «кешт» Skr; Тепер тобі вже буде шибаст із пасовищами Kal; Працював-працював і зробив «шніпшт» An; Там і дівчина «шакарма-кар» KlvrŽ. Пор. вигуки: Він людина — це просто ай-яй-яй: важко знайти іншого такого LK’; Розумній дівчині тут шматочок — ой-ой-ой... Žem; частку: Ті черевики — але (погані) розм.

3.7. Як показує розглянутий матеріал, за своєю диференційною функцією в реченні — спрямовувати своє лексичне навантаження на забарвлення дії, вираженої дієсловом, — звуконаслідувальні слова по суті не відрізняються від інших часток і їх слід вважати підгрупою часток, а не окремим специфічним класом слів литовської мови. З семантичного погляду ці слова мають ознаки як модифікувальних, так і експресивних часток: вони по-своєму модифікують і водночас, п. окреслюють характер дії, вираженої певними дієсловами, наслідуючи й зображаючи образ і звук, які спричиняє відповідна дія. Отже, у граматиках ці слова найкраще розглядати серед часток як окрему їхню підгрупу.

4. Подібно до звуконаслідувальних слів до часток можна було б зарахувати й так звані форми способу дії з формантом -e. Це застиглі форми дієслів, які вживаються лише при дієсловах того самого кореня: bėgte bėgo, meste metė, klykte klykė, пор. зображальні та імітаційні частки: bumt bumt bumsejo (див. §3.6). Як і зображальні та імітаційні частки, ці слова також не виступають окремим членом речення, зазвичай указують не на обставину дії, а лише підсилюють і по-своєму забарвлюють характер дії, вираженої дієсловом, указують на її інтенсивність.

Стара так раділа, що син уже забув свої витівки Krėv; Королівське господарство так і проситься, щоб його помітили більше за інші Simon; Чоловіки ніби й пообіцяли священникові, але й не думали їхати до лікаря Krėv.

Певний контекст іноді ніби надає цим словам значення обставини, наприклад:

Дір не лататиму, пропалю собі наскрізь Kp; Ет, ледве-ледве скільки там принесла Žem.

Отже, за своєю диференційною функцією в реченні ці слова також належать до класу часток (їх можна було б зарахувати до експресивних підсилювальних часток, див. §3.5a). Вони не дуже продуктивні й через постійне вживання при дієсловах того самого кореня схильні застигати.

Слова із суфіксом -tinai, які вживаються з дієсловами різних коренів і виконують функцію обставини, слід вважати прислівниками, наприклад: Купив дошку в розстрочку розм. Однак слова останнього способу творення, що вживаються з дієсловами того самого кореня, виконують не обставинну (прислівникову), а підсилювальну (часткову) функцію, наприклад:

Того разу його батьків таки умовили їхати разом Simon; Він тепер лежить і лежить (не встає) Pc.

51

5. Якщо зарахувати вигуки-звуконаслідування та відповідні дієслівні форми до часток, клас часток дещо розширився б, однак це не змінило б основного критерію виокремлення частки — її диференційної функції в реченні. Навпаки, частка набула б більшої визначеності серед інших класів незмінюваних слів (сполучника, прийменника, вигуку), які виокремлюють за диференційними функціями того самого рівня (синтагматичного плану). У граматиках литовської мови більше не було б «специфічних» класів слів, які не виокремлюються в граматиках інших індоєвропейських мов.

Literatūra

1. Flämig W. Zur grammatischen Klassifizierung des Wortbestandes im Deutschen. — In: Linguistische Studien/ Herausgeg. von G.Helbig. Leipzig, 1977, S. 39-52.

2. Fries Ch.C. The Structure of English. London, 1951.

3. Harris Z.S. Co-occurrence and Transformation in Linguistic Structure. — In: The Structure of Language/ Ed. J.A.Fodor, J.J.Katz. New Jersey, 1964, p. 155-210.

4. Helbig G. Zu einigen Problemen der Wortartklassifizierung im Deutschen. — In: Linguistische Studien. Leipzig, 1977, S. 90-118.

5. [Jablonskis J.] P.Kriaušaitis ir Rygiškių Jonas. Lietuvių kalbos gramatika. V., 1918.

6. [Jablonskis J.] Rygiškių Jono Lietuvių kalbos gramatika. 2 leid. K.-V., 1922.

7. Jablonskis J. Rinktiniai raštai / Sudarė J.Palionis. T. 1. V., 1957.

8. Jakaitienė E., Laigonaitė A., Paulauskienė A. Lietuvių kalbos morfologija. V., 1976.

9. Jašinskaitė I. Lietuvių kalbos ištiktukai. V., 1975.

10. Labutis V. Dabartinės lietuvių kalbos dalelytės (kand. dis.). V., 1965.

11. Lyons J. Introduction to Theoretical Linguistics. Cambridge, 1968.

12. LKG — Lietuvių kalbos gramatika / Vyr. red. K.Ulvydas. T. 2. V., 1971.

13. Miežinis M. Lietuviszka gramatika. Tilžė, 1886.

14. Schleicher A. Littauische Grammatik. Prag, 1856.

15. Valeckienė A. Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija. V., 1984.

16. Žiugžda J. Lietuvių kalbos gramatika. Kaunas, 1961.

17. Гля — Грамматика литовского языка/ Гл. ред.В.Амбразас. В., 1985.

18. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. Москва, 1978.

19. Кузнецов П.С. О принципах изучения грамматики. Москва, 1961.

20. Мухин А.М. Части речи и синтаксические единицы. — В кн.: Вопросы теории частей речи. Ленинград, 1968.

21. Панков М.В. О частях речи в русском языке. — Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. №4. 1960, с. 3-14.

22. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. Москва, 1956.

23. Савченко А.Н. Части речи как грамматические и лексико- грамматические классы слов в индоевропейских языках. — В кн.: Вопросы теории частей речи. Ленинград, 1968, с. 185- 190.

24. Стеблин-Каменский М.И. К вопросу о частях речи. — Вестн. Ленинградск. ун-та. Сер. обществ. наук. №6. 1954, с. 147- 157.

25. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. Ленинград, 1974.

52

THE STATUS OF THE ONOMATOPOEIC INTERJECTIONS IN THE SYSTEM OF THE WORD-CLASSES

Summary

In the most latest grammars of the Lithuanian language onomatopoeic interjections (strýkt, pókšt) are considered to be a separate word-class. The author analyses the functions of the onomatopoeic interjections and concludes that these words have no status of the separate word-class. They form one of the semantic groups in the word-class of the particles.

The so-called ”būdiniai” (bėgtė bėgo) with the formant -te can be enclosed into the word-class of the particles too. They express no adverbial modifiers, but emphasize the action, expressed by the verb.

53