LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXV (1995)

LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS TYRINĖJIMAI

Вілія САКАЛАУСКЕНЕ

ПРО ВАЛЕНТНІСТЬ ДІЄСЛІВ ІЗ ПРЕФІКСОМ PA-

Структурним і семантичним центром речення є особова форма дієслова. Від центру речення залежать усі інші основні елементи речення та їхні форми. Отже, аналіз синтаксичної структури будь-якого речення можна починати з характеристики дієслова. Від змісту й форми дієслова залежать необхідність і вибір його детермінантів. Синтаксична класифікація дієслів ґрунтується на їхній валентності (Geniušienė 1971:8). Концепції дослідників валентності з цього питання та проблеми валентності дієслів литовської мови широко розглянуто у статтях Н. Сліжене (1978:108—114; 1986:45—91). Поки що щодо більшості найважливіших питань валентності немає єдиної думки (Sližienė 1986:45). С. Кацнельсон «визначив валентність як властивість слів певним чином реалізуватися в реченні та вступати в певні комбінації з іншими словами. Так зрозуміла валентність охоплює не лише суб’єктні й об’єктні, а й усі обставинні зв’язки дієслова з іншими словами» (Sližienė 1978:108). Валентність, як зазначає В. Лабутіс, — «це проєкт синтагматичної взаємодії (відношень) слова як лексичної одиниці мовної системи, що передбачає кількість слів, необхідних, імовірних або лише можливих для взаємодії, зміст (якість) цих взаємодій і орієнтири щодо їх реалізації певними мовними елементами» (Labutis 1985:65). Н. Сліжене пропонує досліджувати валентність як багатошарове явище, основа якого міститься на абстрактному логіко-семантичному рівні, а його реалізація відбувається на конкретних мовних рівнях — семантичному й синтаксичному (Sližienė 1978:121). Саме на цій основі дослідження валентності й ґрунтуватиметься стаття.

Отже, один бік валентності — синтаксична валентність. «Зумовлена значенням дієслова властивість сполучатися з певною кількістю потрібних йому слів певної форми називається його синтаксичною валентністю» (Sližienė 1986:46). Інший бік валентності — семантична валентність дієслова. «Семантична валентність — це певна семантична інтерпретація ситуації дійсності, позначеної дієсловом, зафіксована як відповідний набір семантичних функцій (актантів, або семантичних відмінків)» (Sližienė 1986:90). У цій статті Н. Сліжене вважає, що «дієслово зі своїми валентними супровідниками подає лише певну семантичну оцінку реальної ситуації, яка може збігатися або не збігатися з її психічним образом у свідомості людини» (Sližienė 1986:45). У попередніх працях вона стверджувала, що ситуація, позначена дієсловом, цілком відповідає ситуації дійсності. Далі Н. Сліжене констатує, що «одній і тій самій зовнішній ситуації можуть відповідати різні

121

дієслова з різними структурами семантичних відмінків, а це свідчить, що вони по-різному описують цю ситуацію: семантична репрезентація речення охоплює лише певні аспекти зовнішньої ситуації» (Slīžienė 1986:49).

Найважливішою ознакою і семантичної, і синтаксичної валентності є її обов’язковість або факультативність. Одні супровідники дієслова обов’язкові, їх не можна опустити, інші — факультативні. Обов’язковість супровідників визначають за допомогою трансформації вилучення: «опускаючи то один, то інший конституент, з’ясовують, які з них обов’язкові, а які факультативні. Обов’язкові супровідники позначають ту частину ситуації, яку значення дієслова висуває як найважливішу, найактуальнішу» (Slīžienė 1986:55). Обов’язкова валентність дієслова детермінує, зумовлює певний елемент у реченні, тоді як необов’язкова валентність указує, що певний елемент є лише можливим, потенційним. Факультативні супровідники виражаються в реченні тоді, коли інформація, яку вони передають, стає актуальною. Отже, факультативна семантична валентність визначається як «дуже ймовірна, але не цілком обов’язкова» (Tėkorienė 1983:99).

У статті розглядатимуться дієслова одного валентного класу — тривалентні дієслова з префіксом pa-. Це значно обмежує кількість дієслів, що розглядаються. Префікси виконують словотвірну функцію, завжди обмежують дію, указують на той чи інший її результат і дають змогу протиставити дієслова доконаного виду дієсловам недоконаного виду. Префікс pa- має прийменникове походження (Paulauskienė 1994:272). Він вирізняється серед інших префіксів дієслів литовської мови тим, що його лексичні функції не такі виразні. Він значно ширше за інші префікси вживається лише для вираження виду (Paulauskas 1958:366).

Синтаксичну класифікацію дієслів подають за максимальною кількістю партнерів, тобто за обов’язковими й факультативними супровідниками дієслова¹. «Дієслово відносять до певного синтаксичного класу з огляду на кількість або форму його супровідників, незалежно від того, обов’язкові вони чи факультативні» (Slīžienė 1986:91).

Тривалентні дієслова позначають ситуацію, у якій мають брати участь три актанти. Отже, цю ситуацію можна зафіксувати предикатом із трьома вільними позиціями. Їх мають заповнити аргументи зі своїми значеннями.

І семантичну, і синтаксичну валентність дієслів найточніше визначати в реченні, тому беруть поширені речення, а дієслово показують у різному синтаксичному оточенні. Визначаючи валентність дієслів, за вихідний пункт беруть значення дієслова².

Матеріал зібрано з третього видання «Словника сучасної литовської мови» (1993 р.; далі — DLKŽ) та томів I—XV «Словника литовської мови» (далі — LKŽ).

У синтаксичній дистрибуції дієслів найважливішу роль відіграє іменник, оскільки він може мати різні форми (різні відмінки) або прийменникові конструкції та виконувати в реченні різні функції — підмета, додатка

¹ Kitų kalbininkų jie vadinami aktantais, determinantais žr. (Slīžienė 1986:46).

² Apie kitų tyrinėtojų nuomonę plačiau žr. (Slīžienė 1978:111).

122

і обставин.

Префікс pa- може мати значення, подібне до значення прийменника po, — під чим. Таке значення префікс надає дієсловам, що позначають рух. Наприклад, pavažiuoti «трохи зрушити, посунути, проїхавши»: Pavažiavo vežimą po medžiais (DLKŽ); pavilkti «підтягнути під низ, тягнучи»; Pavilko akėčias po stogu (DLKŽ); pamesti «кинути під щось»: Caras Aleksandras važiavo ir jam bombą po karieta pametė (LKŽ VIII 69); pakišti «покласти під низ, просунувши»; Pakišo pinigus po čiužiniu (DLKŽ). Усі ці дієслова з префіксом pa- позначають напрямок дії «під щось» або вказують, «що кладуть під чимось» (Galnaitytė 1958:101). Конструкції з прийменником po ще виразніше підкреслюють це значення префікса pa-. Наприклад, pavožti «накрити, підклавши під низ»: Pavožė daiktus po statine (DLKŽ); paauti «взути під низ»: Paauk po kulnu aukščiau, kad netrintų (LKŽ I 517); pavilkti «одягнути (одяг) під низ»: Ans pavelka kailinius po apsiaustu (LKŽ картотека); pakaišioti «підкладати»: Po stalo kojom pakaišiojau kaladėles, kad aukštesnis būtų (LKŽ V 72).

Із наведених прикладів і значень предикатів видно, що дієслова pavažiuoti, pavilkti, pamesti, pakišti, pavožti вимагають трьох актантів: суб’єктного, об’єктного й обставинного. Усі актанти важливі для дієслова. Об’єкт, на який спрямована дія, виконувана суб’єктом, є необхідним для значення дієслова. Ми вже бачили, що префікс pa- указує на напрямок або місце, тому для повноти значення дієслова потрібен і обставинний актант місця. Однак у реченнях не завжди виражені всі актанти.

Семантична структура речень складається з предиката і трьох актантів — агенса, пацієнса та кінцевої точки — директива³. Ці актанти синтаксично реалізуються так: агенс представлений називним відмінком суб’єкта, пацієнс — знахідним відмінком об’єкта. Найхарактернішою формою реалізації директива є прийменникова конструкція.

Чимало дієслів із цим префіксом позначають слабку інтенсивність. Наприклад: paplėkti «трохи побити»: Paplėkė arklių (su) botagu (DLKŽ); paknaibyti «трохи пощипати, поколупати»: Paknaibys kiek pirštais duonos minkštimą (LKŽ VI 194). Протилежне значення префікса pa- — коли він позначає інтенсивність і силу дії. Наприклад, paduoti «зробити щось із силою»: Lig pietų keturiese paduosim (gerai papjausime) ir bus rugiai nupjauti (LKŽ II 891).

Дієслова papuošti «прикрасити, оздобити»: Šluota kambario nepapuoši (LKŽ X 934); papa sakoti «розповісти про якусь подію, випадок»: Ji grįžo sutemus ir viską papasakojo vyrui (LKŽ IX 449) позначають завершеність дії. Ці дієслова з префіксом, як і безпрефіксні, вимагають двох об’єктних актантів, пор.: pasakoti «розповідати про якусь подію, випадок»: Jis pasakoja pasakas (LKŽ IX 447). Тут адресат пропущений, а в наступному реченні — Susirinko sykį jauni vyrai nedėlios vakarą ir pasakojas viens kitam pasakas (LKŽ

³ У статті використано класифікацію семантичних ролей, запропоновану V. Ambrazas і N. Sl文žienė (Ambrazas 1986:25; Sl文žienė 1986:51—55).

123

IX 448) — адресат чітко виражений.

Ці дієслова: paraudoninti «підкреслити червоний колір, підфарбувати»; paploninti «зробити тоншим»; patamsinti «зробити темнішим, гірше освітленим»; pastriukinti «зробити коротшим, укоротити (предмет)» — позначають, що об’єкт дії стає більшим або меншим, ніж мав би бути, і вимагають двох об’єктів, один із яких має бути засобом (або матеріалом), потрібним для виконання цієї дії. Семантична формула валентності виглядала б так:

агенс — предикат — пацієнс — інструмент

A — P — Pt — I.

Інша група дієслів позначає нетривалу дію. Ці дієслова вимагають актантів, що вказують часову межу або тривалість. Наприклад: pablokšti «бити, ударяючи об щось»: Einam pablokšim iki pietų (LKŽ I 944); pašerti «годувати протягом певного часу»: Mėnesį pašerk ir atganvsi arkly (LKŽ XIV 673).

Група дієслів без пацієнса, реалізованого об’єктом, вимагає актанта, що виконує функцію інструмента й реалізується в реченні орудним відмінком. Формула семантичної валентності цих дієслів така:

агенс — предикат — пацієнс — інструмент

A — P — Pt — I.

Орудний відмінок, що реалізує інструмент, позначає предмет, за допомогою якого виконується дія і який використовують, діючи на безпосередній об’єкт. Засіб дії, позначеної дієсловами, найчастіше називають конкретні іменники, орудний відмінок яких указує на робочі інструменти, засіб пересування, матеріал або частини тіла живих істот. Наприклад: pakalėti «трохи підбити»: Kirviu kuolą pakalėk (DLKŽ); pavažinėti «покатати»: Pavažinėk vaiką rogutėmis (DLKŽ); padengti «обкласти»: Padengiu sienas lentelėmis (LKŽ II 406); pasiekti «дістати, простягнувши руку, палицю тощо»: Pasiekia rankomis lubas (DLKŽ). Інструмент може реалізуватися орудним відмінком із прийменником su. Наприклад: pabrūžinti «потерти, провести риску»: Šitą vielą pabrūžink su pielyčia, kad perlaūžtum (LKŽ I 1105); pabraukyti «ітератив від pabraukti»: Pabrauko aslę su šluota (DLKŽ); paplikėti «трохи побити»: Paplikė arkly su rykšte (DLKŽ). Формула синтаксичного вираження цих дієслів така:

Nn — Vf — Na — Ni / з Ni⁴.

Із наведених прикладів видно, що відрізняється зв’язок дії, вираженої дієсловом, із пацієнсом та інструментом. Те саме дієслово з відмінком, що виражає прямий об’єкт (пацієнс), указує на один зв’язок, а з відмінком, що виражає непрямий об’єкт, — на інший. Наприклад, pabalzginti «відганяти, б’ючи лозиною»: Pabalzgink kokią pagaliu iš po stovų vištas (LKŽ I 627). Pabalzgink vištas дія переходить на об’єкт, тоді як pabalzgink pagaliu дія не переходить на об’єкт, який через це зовсім не змінюється. Інструмент відповідає знаряддю, засобові,

⁴ Моделі синтаксичної валентності позначаються символами, запропонованими Н. Сліжене (Sližienė 1986:70).

124

за допомогою якого суб’єкт діє на об’єкт, і сприймається як посередник між агенсом і пацієнсом.

У розглянутих трива-лентних дієслів із префіксом pa- інструментальний орудний відмінок важливий і вважається об’єктивним актантом.

Усі трива-лентні дієслова з префіксом pa- вимагають суб’єктного актанта. Суб’єктні актанти — це обов’язкові актанти, оскільки без них значення предиката було б не цілком зрозумілим. Цей актант указує, кому в реченні приписується або може бути приписаний (як певна ознака) зміст семантичного предиката. Відношення між предикатом і актантами описуються в термінах семантичних функцій. Найважливіші семантичні категорії: предикативна ознака (або предикат), суб’єкт і об’єкт (Ambrazas 1986:24). Основна риса семантичного суб’єкта — бути вихідною точкою відліку змісту предиката. У багатьох випадках (див. розглянуті приклади), коли в реченні немає називного відмінка діяча, наявність суб’єкта вказують дієслівні закінчення. Наприклад: papiršti «запропонувати одружитися»: Papi̇rš̌k tu jam tą merginą (DLKŽ); pakrėsti «розсипати, розкидати»: Tik pakrėsiu kurkiukam varškės, ir neber (LKŽ VI 546). Семантичний суб’єкт і граматичний суб’єкт (підмет) можуть не збігатися. Оскільки логічна структура висловлювання, що має форму пропозиційної функції, не тотожна синтаксичній структурі кожного речення, поняття суб’єкта і підмета також можуть стосуватися різних одиниць: не всі суб’єкти відповідають підметам і не всі підмети — суб’єктам (Ambrazas 1982:7).

Трива-лентні дієслова з двома об’єктними актантами було розглянуто раніше, тому докладніше слід розглянути трива-лентні дієслова з обставинним актантом. Між об’єктними й обставинними ролями можна помітити відмінність. Об’єктні актанти мають доцентрову спрямованість, а обставинні актанти — відцентрову. Іншими словами, вони перебувають поза межами дії, майже всі не контролюються предикатом і схильні набувати самостійності. Обставинні (адвербіальні) актанти ніби утворюють тло дії та відповідають традиційним обставинам (Labutis 1976:76). Серед адвербіальних ролей, залежно від конкретного зв’язку залежного компонента з головним, розрізняють ролі місця /Loc/, часу /Temp/, причини /Caus/, мети /Fin/, напрямку /Dir/. Однак не кожна обставина є актантом. У семантиці вони зумовлюються лексичним значенням предиката.

Актант місця та напрямку вказує на сферу дії предиката у просторі й виражається різними прийменниковими конструкціями: прийменниками į, pas, per із знахідним відмінком, ant, iš, už, nuo, prie із родовим відмінком, а також прийменником po з орудним відмінком. Дієслова, яким властива така структура синтаксичної валентності Nn — Vf — Na — į Na, позначають просторові відношення і, конкретніше, указують на напрямок дії або шлях руху. Наприклад: pašluoti «змести, прибрати, відсунути кудись, підмітаючи»: Iššlavė trobą, nušlavė neišnešę, pašlavė į palovį į teip palko (LKŽ XV 45); patrūkti «трохи відтягнути»: Patraukė vežimą į šoną (DLKŽ); palẏdėti, пор. lydėti 1: Oi kas mane mergužėlę į namučius palydės? (LKŽ VII 405); pabraukti «посунути, відсунути, підсуваючи»: Pabraukė į šalį sąšlavas (DLKŽ); pavedėti «трохи провести»: Pavedė jį per gatvę (DLKŽ)

125

(Nn — Vf — Na — через Na). Формула семантичної валентності цих дієслів така:

A — P — Pt — Dir.

Деякі тривалентні дієслова з об’єктним і обставинним актантами вказують, що дія спрямована на межі предмета, який виконує роль місця. Актант місця виражається місцевим відмінком або знахідним відмінком із прийменником «у». Наприклад: pasėti «засіяти», «вкинути насіння в підготовлений ґрунт»: Pasėjo darže vasarinių kviečių (LKŽ XII 462); pasilėsti «вивести на пасовище; дати попастися на пасовищі»: Aš pasileidau berus žirgelius į žalią lanką (LKŽ VII 274). Формули синтаксичної та семантичної валентності дієслів такі:

Nn - Vf - Na - Nl / у Na A — P — Pt — Loc

Тривалентні дієслова з обставинним актантом місця можуть позначати певну зміну стану пацієнса. Наприклад: pasodinti «поселити, розмістити»: Į mano namą svetimą pasodino (LKŽ XIII 281); padėti «покласти, постелити, поставити кудись»: Maišus padėjau ant aruodo (LKŽ II 450); pakelti «покласти щось на вище місце»: Pakelk mane ant žemosios šakos (LKŽ V 542).

Не менш важливим для значення предиката може бути актант часу. Актанти часу позначають проміжок часу, протягом якого об’єкт зазнає дії або на який його призначають. Актант, що виражає часову ситуацію, реалізується знахідним або давальним відмінком, які позначають одиниці виміру. Наприклад: pagrėbti «трохи, недовго, певний час гребти»: Pagrebiau valandą šieną (LKŽ VII 555); pasidėti «покласти, постелити, поставити кудись»: Pasidėk pieno nakčiai (LKŽ VIII 520). Формули семантичної та синтаксичної валентності цих дієслів такі:

Vn - Vf - Na - Na; Nn - Vf - Ng - Nd A - P - Pt - Temp A - P - Pt - Temp.

Проміжки часу й моменти часу, до настання яких відбувається дія, позначена дієсловом, виражають різні прийменникові конструкції: знахідний відмінок із прийменником prieš та родовий відмінок із прийменниками iki, ligi. Наприклад: pablokšti «побити, вдаряючи об щось»: Einam pablokšim iki pietų (LKŽ I 944), pamigdyti «дозволити довше поспати»: Jin pamigdo marčią lig pusryčių (LKŽ VIII 161). Формулу семантичної валентності можна узагальнити так:

A — P — Pt — Temp.

Інша група тривалентних дієслів — це дієслова з обставинним актантом причини. Цей актант також може бути дуже важливим для значення предиката. До неї належать дієслова предикатних структур, що позначають дії, несприятливі для когось. Актант причини в реченні реалізується прийменниковими конструкціями: прийменниками dėl, nuo із родовим відмінком і прийменником už зі знахідним відмінком. Наприклад: 1 paskaūsti «почати боліти»: Žandus paskaūdo nuo juoko (LKŽ XII 785); paginti «прогнати, вигнати»: Pati vyrą pagins už girtuoklystę (DLKŽ). Формули валентності такі:

126

Nn - Vf - Na - nuo Ng / už Na

A - P - Pt - Caus

Серед розглянутих тривалентних дієслів з об’єктним і обставинним актантом є також фінитив — роль мети. Він указує на мету дії або те, чого прагнуть досягти; у реченні реалізується родовим або давальним відмінком. Наприклад: paūkseti «покликати, посвистуючи»: Paukšek pjovėjus pietų (DLKŽ) (Nn — Vf — Na — Ng); padėti «витратити, використати»: Visą savo uždarbį padėjau tiems reikalams (LKŽ II 451) (Nn — Vf — Na — Nd). Формула семантичної валентності була б такою:

A — P — Pt — Fin.

Цей аналіз обставинних ролей показує, що обставинні актанти, як і об’єктні, можуть бути обов’язковими й факультативними супровідниками дієслова.

Розглянувши тривалентні дієслова з префіксом pa-, можна стверджувати, що дієслова, яким префікс надає іншого лексичного значення, вимагають об’єктного й обставинного актанта. А дієслова, яким префікс надає лише граматичного значення, вимагають двох об’єктних актантів. Обов’язковість, кількість і характер актантів визначаються семантичними особливостями дієслова. Формальне вираження об’єктних і обставинних актантів різноманітніше, ніж семантичне.

СКОРОЧЕННЯ

A — агенс

I — інструмент

P — предикат

Pt — пацієнс

Caus — функція причини

Fin — функція мети

Loc — функція місця

Temp — функція часу

Dir — функція напрямку

Vf — особова форма дієслова

Nn — nomen (іменник), n — називний відмінок

Ng — родовий відмінок

Nd — давальний відмінок

Na — знахідний відмінок

Ni — орудний відмінок

Nl — місцевий відмінок

/ — позначаються варіанти

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Ambražas V. 1982: Dėl sintaksinių ir semantinių terminų santykio. — Sintaksės ir semantikos klausimai, Šiauliai, 6—7.

Ambražas V. 1986: Lietuvių kalbos sakinio sintaksinės ir semantinės struktūros vienetai. — Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 4—44.

DLKŽ — Словник сучасної литовської мови. Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1993.

Galnaitytė E. 1958: Veiksmažodžiai su priešdėliu pa- dabartinėje lietuvių kalboje. — Kalbotyra 1(1), 101—122.

Geniušienė E. 1971: Lietuvių kalbos veiksmažodžių sintaksinė klasifikacija. — Kalbotyra 23 (1), 7—16.

127

Labutis V. 1985: Valentingumas — semantiniai vaidmenys — semantinė struktūra. — Tarptautinė baltistų konferencija 1985 m. spalio 9—12 d. Pranešimų tezės, Vilnius, 65—66.

Labutis V. 1976: Žodžių junginių problemos, Vilnius.

LKŽ — Словник литовської мови 3—15, Вільнюс, 1956—1991; 2-ге вид. 1—2, 1968—1969.

Paulauskas J. 1958: Veiksmažodžio priešėlių funkcijos dabartinėje literatūrinėje lietuvių kalboje. — Literatūra ir kalba 3, 303—453.

Paulauskienė A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Sližienė N. 1986: Lietuvių kalbos veiksmažodžių valentingumas ir sintaksinė klasifikacija. — Lietuvių kalbotyros klausimai 25, 45—96.

Sližienė N. 1978: Veiksmažodžių valentingumo klausimu. — Lietuvių kalbotyros klausimai 18, 107—124.

Tekorienė D. 1983: Lietuvių kalbos būdvardžio semantinis valentingumas. — Kalbotyra 34(1), 97—107.

ДО ДІЄСЛІВНОЇ ВАЛЕНТНОСТІ З ПРЕФІКСОМ PA-

Резюме

Теорія валентності за останні роки стала особливо популярною. Валентність є особливістю значення, вона властива не лише дієсловам, а й іншим частинам мови.

Валентність дієслів дуже актуальна для мовознавства, оскільки від неї залежить структура дієслівних речень. За моделями дієслівної валентності утворюються граматично правильні речення.

Об'єкт дослідження — тривалентні дієслова з префіксом pa-. Виділено дві групи досліджуваних дієслів:

1) Тривалентні дієслова, що вимагають суб'єктного, об'єктного та обставинного актантів. Префікс pa- надає цим дієсловам іншого лексичного значення;

2) Тривалентні дієслова, що вимагають суб'єктного та двох об'єктних актантів. Префікс pa- надає цим дієсловам суто граматичного значення.

Найважливішою ознакою як семантичної, так і синтаксичної валентності є її обов'язковість або факультативність. Одні дієслівні актанти є обов'язковими (щоб речення мало правильну граматичну структуру), інші — факультативними.

128