LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997)

LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS

Алоїзас ГУДАВІЧЮС

СЛОВНИК СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ СИСТЕМНОСТІ ЛЕКСИКИ

Уже ніхто не сперечається з тим, що лексика є системою, як і інші мовні рівні, хоча природу самої лексичної системи розуміють не всі однаково. Однак можна стверджувати, що за кількістю елементів і різноманітністю та численністю зв’язків між ними лексична система є найскладнішим утворенням серед усіх мовних рівнів. Тому структуристам було так важко впоратися з лексикою. Лексичну систему важко втиснути в будь-які схеми. Специфіку лексичної системи визначають такі її основні риси:

a) численність і нестабільність елементів, оскільки постійно з’являються нові елементи (лексеми, семеми), а наявні помітно змінюються,

b) різноманітність зв’язків між елементами (зв’язки за змістом, за формою, за змістом і формою),

c) поділ системи на більші й менші підсистеми,

d) нечіткі межі між елементами й підсистемами, їх частковий збіг і переплетення.

Насправді неможливо вичерпно й адекватно описати та зобразити лексичну систему або навіть її частину. Тут зовсім не підходить визнаний Ю. Тиром принцип мозаїки. Примітивніше уявлення — безліч менших і більших об’ємів, що торкаються один одного й ще частіше проникають один в одного в багатовимірному просторі. Це неможливо зобразити на двовимірній площині — аркуші паперу.

Найповніші й найточніші описи лексичної системи мови — це тлумачні словники. Однак по суті це лише реєстрація елементів системи, а не опис самої системи (структури). Особливо це стосується алфавітних словників. Виразно про словники такого типу писав видатний російський лексикограф В. Даль, який сам обрав для свого словника гніздовий принцип подання слів: «Найближчі, споріднені слова (...) розкидані далеко в різні боки й страждають там на самоті; будь-який живий зв’язок мови розірвано й утрачено (...), немає сил читати такий словник, на десятому слові розум тупіє, а голова починає йти обертом, адже наш розум усюди шукає якогось осмисленого зв’язку й послідовності» (Dal’ 1989 psl. XXVI). Системність лексики частково відображають системні (ідеографічні) словники, тоді як в алфавітних словниках можна знайти лише окремі ознаки системності. По-перше, певною експлікацією системних зв’язків є тлумачення значень слова за допомогою синонімів та антонімів — показується збіг або близькість різних семем. По-друге, тлумачення за допомогою відсилань до інших елементів показує самі найближчі-

33

найважливіші зв’язки між лексемами (вказується таке саме значення іншого слова або словотвірний зв’язок). По-третє, описове тлумачення значення також виявляє системні зв’язки між значенням тлумаченого слова та значеннями слів, ужитих у тлумаченні (наприклад, siekti — «намагатися доторкнутися, узяти щось, що міститься далі» — чітко простежується зв’язок між значеннями «сягати» та «намагатися», «доторкнутися, узяти», «далі»).

Тлумачний алфавітний словник не може докладно відобразити системність лексики через принцип алфавітного розташування слів (поруч часто опиняються семантично дуже віддалені слова, руйнуються реальні семантичні зв’язки (Piesarskas 1987: 121)); до того ж мета його інша — надавати інформацію про окремі елементи лексичної системи. Однак, укладаючи такий словник і описуючи семантичну структуру окремого слова, необхідно мати на увазі всю систему або її частину. На цьому наголошують і самі лексикографи. J. Paulauskas пише, що редагування словника не за абеткою, а за спільними ознаками слів (групами слів) «мало б допомогти усунути різні помилки, нерівномірності, випадки неоднакового трактування, яких неможливо уникнути, укладаючи словник за алфавітом» (Paulauskas 1985: 6; див. також Švedova 1981: 171; Babickienė 1985: 231).

Однак обсяг словника мови та величезна кількість семантичних груп і підгруп є об’єктивною причиною того, що редагування словника (а мало б бути — і його написання) за групами слів часто занедбують. Унаслідок цього виникають такі недоліки словника:

1) неоднаково описуються аналогічні, однотипні лексичні одиниці (слова й семеми),

2) хибно тлумачаться синонімами, через що нівелюються відмінності між значеннями близьких семем,

3) тлумачення даються словами, які самі в словнику не тлумачаться.

Не маючи на меті докладніше розглянути «Словник сучасної литовської мови», наведемо тут лише кілька прикладів, які показують, які розбіжності й непослідовності виникають, коли недостатньо зважають на системні відношення між словами та семемами і на всю структуру лексичної системи.

Мабуть, найчастіший недолік семантичної частини тлумачних словників — неоднаковий опис однотипних фактів. Слова baritonas, bosas, altas, kontral- tas, diskantas, sopranas, tenoras, основне значення яких — «певний чоловічий, жіночий або дитячий голос», можуть також називати співака чи співачку з таким голосом. Цей регулярний метонімічний зв’язок у DŽ₂ позначено неоднаково. При словах sopranas, kontr altas, bosas, tenoras позначено друге значення — «співак, який має такий голос»; при словах baritonas і diskantas це значення подано як відтінок першого значення (після крапки з комою), а при слові altas його не зазначено навіть як відтінок значення. У цьому випадку DŽ₃ також непослідовний, але ця непослідовність інша: самостійне значення «співачка» позначено при словах altas, kontr altas; відтінок значення «певний голос» — при слові diskantas, а при словах baritonas, bosas, sopranas, tenoras значення взагалі не позначено.

У свідомості мовців дуже близькі й пов’язані назви свійських тварин: ar-

34

теля, вівця, корова, кішка, свиня, коза, собака, кролик. Для тлумачення їхніх основних значень DŽ₂ використовує три групи сем: зазначення ширшого класу (‘свійська тварина’), диференційні ознаки (‘великий’, ‘рогатий, жуйний’) і мету вирощування (‘утримують заради м’яса й вовни’), однак послідовності немає. Сему мети не позначено у значеннях слів кішка і кролик (могло б бути ‘для домашнього затишку, ловити мишей’ і ‘заради хутра та м’яса’), сему ‘свійський’ не позначено у значенні кози, сем диференційних ознак немає при вівці (‘середнього розміру’), свині (‘вкрита щетиною’), кішки (‘невелика’, ‘з м’яким хутром’), собаки (‘гавкає, кусається’), кролика (‘з м’яким хутром’); без потреби, здається, позначено сему належності до зоологічної класифікації при кішці (‘ряду хижих’) і кролику (‘родини зайцевих’), а термінологічну позначку zool. наведено лише при назвах кішки, кози, собаки і кролика. Тлумачення DŽ₃ одноманітніші, проте бідніші: зазначено лише сему мети вирощування, але знову непослідовно; до значення корови додано ‘велика рогата’, а до тлумачень кішки і кролика — позначку zool.

Перше значення слова погрупис у DŽ₂ визначено так: ‘таксономічна одиниця тварин або рослин, менша за групу’; водночас у слові групе̇ такого термінологізованого значення не виокремлено. У DŽ₃ цієї непослідовності вже немає.

Семи карштакрауїс, шалтакрауїс ‘запальний, поривчастий’ і ‘повільний, спокійний’ плюс ‘про людину’, що мають майже аналогічну семантичну структуру й цінність (valeur), в обох словниках тлумачаться зовсім по-різному: першу подано як іменник і пояснено синонімом ‘гарячкуватий’, а другу — як прикметник і як похідне значення від основного ‘змінює температуру тіла відповідно до температури навколишнього середовища’ (з позначкою prk.). Але, мабуть, важко заперечити, що у свідомості мовців обидва слова сприймаються як виразна характеристика людського темпераменту, основою якої є переносне вживання перших коренів гарштас і шалтас; між першим і другим значеннями слова шалтакрауїс важко побачити семантичний зв’язок залежності, тож це слід вважати просто паралельною номінацією.

Розмежування значень слова, імовірно, часто є найскладнішим завданням для лексикографа, адже принципово в слові можна виокремити або більше, спеціалізованіших значень, або менше, але загальніших і абстрактніших (такі приклади легко знайти, порівнявши DŽ і LKŽ). Однак не можна виправдати неоднакове розмежування значень між базовим словом і префіксальними похідними, які зазвичай мають простішу семантичну структуру. У DŽ₂ розрізнено два значення слова keipti: ‘слабнути, зомлівати’ і ‘здихати, гинути’, а в похідному nukeipti перше значення фактично розкладено на три: ‘ослабнути, занепасти’, ‘обвиснути, обм’якнути’ і ‘знепритомніти’; неоднаковою є і стилістична характеристика: у keipti лише друге значення має позначку šnek., тоді як у nukeipti її має все слово.

У DŽ₂ часто непослідовно подано професійну лексику та стилістичні характеристики слів. Наприклад, при словах вірусас, лазделе̇ є позначка biol., при užkratas — med., а при mikrobas, bacila, bakterija, net gonokokas жодних позначок немає; у DŽ₃ без позначки залишено лише mikrobas і gonokokas, тоді як bacila і bakterija мають позначки biol.

35

Лексеми зі сфери кулінарії įsnauja ‘певним способом підготовлений і загорнутий у очеревину свинячий жир; сальник’, kraujienė ‘юшка з крові’, nugarinė ‘м’ясо зі спини тварини’ у DŽ₂ мають позначку kul., тоді як лексеми taukinė, žarnokai, šoninė, kumpis з цілком аналогічними значеннями й сферою вживання цієї позначки не мають. У DŽ₃ позначку kul. залишено лише при kraujienės, а при žarnokų додано etnogr.

У раніше згаданій групі назв людських голосів усі лексеми мають позначку muz., крім altas ir tenoras. Тут DŽ₂ і DŽ₃ однаково непослідовні. Непослідовне трактування професійної (термінологічної) лексики ілюструє такий приклад: у DŽ₂ не виокремлено peledagalvių, baltukų — родини метеликів, хоча в поясненнях окремих представників назви родин уживаються (kaspinuotis – 3. “такий метелик родини п’ядух”; citrinukas – zool.“метелик родини біланів”), а у статті sprindis подано окреме значення ‘родина’ — 3.dgs.zool. ‘така родина метеликів’.

Дуже поширене явище — неоднакове стилістичне трактування префіксальних похідних порівняно зі стилістичним маркуванням базового слова, хоча префікс зазвичай не змінює стилістичної цінності слова (семи). Наприклад, у DŽ₂ при семах traiškyti, pritraiškyti ‘доїти, надоїти, отримуючи мало молока’ наведено позначку šnek., але її немає при аналогічній семі patraiškyti; у DŽ₃ позначку šnek. наведено при обох префіксальних словах, але не при traiškyti.

Слова apdriskėlis, nudriskėlis у DŽ₂ не мають позначки menk., а sudriskėlis її має. У DŽ₃ усі ці слова подано без позначки menk.. У DŽ₂ при слові išdvasa ‘мізерна, виснажена тварина або людина’ немає позначки menk., тоді як у цілком аналогічних з погляду емоційного оцінювання семах слів dvasna ir nuodvasa вона є; те саме й у DŽ₃.

Значення слів žliaubti, žliaugti ‘жадібно їсти, ковтати’ у DŽ₂ не має позначки šnek., тоді як префіксальні слова sužliaubti, sužliaugti її мають; у DŽ₃ послідовно позначено šnek. і при безпрефіксальних формах. Порівнюючи DŽ₂ і DŽ₃, бачимо, що DŽ₃ послідовніше подає стилістичні характеристики й позначки емоційного оцінювання; пор. також: у DŽ₂ при kiaulinti є позначка šnek., а при iškiaulinti її немає; при tauzyti, taukšti є menk., а при pritauzyti, pritaukšti її немає; при pliurpti є šnek., а при papliurpti — menk.; у DŽ₃ усім цим словам надано позначку šnek.. У DŽ₂ позначку menk. наведено при liežuvauti, а paliežuvauti ir priliežuvauti подано без цієї позначки, тоді як у DŽ₃ без позначки залишено лише priliežuvauti; у DŽ₂ позначку šnek. наведено при слові pirmokas, але при antrokas, trečiokas і наступних її немає; її наведено при penketukininkas, але не при dvejetukininkas, trejetukininkas, ketvertukininkas. У DŽ₃ усі згадані слова вважаються стилістично нейтральними.

Непослідовно позначають і переносний характер значення; іноді при семах з однаковим семантичним зв’язком залежності одна має позначку prk., а інша — šnek.; наприклад, у DŽ₂ значення слова dergti зі значенням ‘ганьбити, лаяти, обмовляти’ позначено як переносне, а аналогічне значення слова išdergti — ні (у DŽ₃ обидва випадки позначено prk.); цілком аналогічні значення слів atšauti ir atkirsti ‘різко відповісти’, однак у DŽ₂ позначка prk. є лише при першому (у DŽ₃ — при обох); слово

36

значення rėžti ‘говорити відкрито, прямо’ у DŽ₂ подано як переносне, а аналогічне значення похідного išrežti – із ремаркою šnek. (у DŽ₃ в обох випадках – šnek.); значення слова ryti ‘жадібно їсти, жерти, пити’ у DŽ₂ подано з ремаркою prk., а аналогічне значення praryti – із ремаркою menk. (у DŽ₃ в обох випадках – menk.).

Через недостатню увагу до системності ті самі граматичні ознаки слова подаються неоднаково. І в DŽ₂, і в DŽ₃ слова pirmaklasis, pirmakursis (у DŽ₂ ще й penktaklasis) подаються як іменники, а antrakursis, antraklasis, trečiaklasis тощо – як прикметники; слів trečiakursis, ketvirtakursis, penktakursis в обох словниках узагалі немає. Інші приклади з DŽ₂: dykakalbis – іменник, а tuščiakalbis – прикметник; šaltakraujis – прикметник, а šiltakraujis – іменник; šiurkščiavilnis – іменник, а švelniavilnis, ilgavilnis, plonavilnis, trumpavilnis, šiltavilnis, juodavilnis – прикметники; vienergis, aštuonergis – іменники, а ketvergis – septynergis і devynergis – прикметники; у DŽ₃ назви тварин за віком подаються так само, а всі інші слова послідовно вважаються прикметниками.

Якщо не брати до уваги всю семантичну групу, легко не помітити нічим не виправданих пропусків. Наприклад, у DŽ₂ є всі назви учнів за класами, але пропущено vienuoliktokas і dvyliktokas; є keturiolikinis, šešiolikinis, septyniolikinis, devyniolikinis, але чомусь немає penkiolikinis, aštuoniolikinis.

Дуже часто згадуваним недоліком тлумачних словників є хибне тлумачення значення, тобто значення якогось слова пояснюється синонімом, а значення останнього пояснюється через відсилання до першого слова. У такому разі не стає зрозумілим ані те, що означають обидва слова, ані те, чи відрізняються і чим саме відрізняються їхні значення (Lyberis 1962: 201). Часто слова з дуже близькими або тотожними значеннями пояснюються одне через одне. Такі приклади легко знайти в DŽ₂ і DŽ₃: pjūdyti – 1. “siundyti”, а siundyti – 1. “pjūdyti”; zimbti – 1. “zvimbti, bimbti”; bimbti – 1. “zirzti, zvimbti”, zvimbti – 1. “bimbti”, zirzti – 1. “birbti, bimbti (про комах)”, birbti – 2. “zirzti, bimbti”. Дещо допомагають випадкові уточнення значення при тому чи іншому слові, як у наведеному прикладі – “(про комах)”; пор. також (в обох словниках): čirkšti – 1. “чіркати, цвірінькати”, svirpti – “čirkšti (про цвіркуна)”, čirpti – 1. “čirkšti, svirpti (про цвіркуна, пташку)”. Проте логічно такі уточнення не виправдані, оскільки виходить, що, скажімо, у наведеному прикладі čirkšti – це те саме, що ir svirpti, а svirpti – уже не те саме, що čirkšti. Ще очевиднішу суперечність видно в такому прикладі: skepeta – “skarelė”, а skarelė – “невелика хустка для пов’язування голови” (DŽ₂). Очевидно, що, пояснюючи слова синонімами, найбільше зважають на принцип системності. Проблема, однак, у тому, що відмінності між словами з близькими значеннями зазвичай не виявляються, фіксується лише їхня спільність (Němec 1970: 293). В обох виданнях bur(b)ti пояснюється синонімом burgzti, останній – синонімами bigzti, ūžti, dūgzti, birgzti – синонімами bimbti, zirzti, а dūgzti і ūžti мають ще й описове пояснення значення: перше – “видавати негучний, тонкий звук, дзижчати, гудіти, шуміти”, друге – “видавати низький, протяжний звук, гудіти”. З цього кола тлумачень трохи зрозуміла лише відмінність між dūgzti

37

і užžti, але незрозуміло, чим відрізняються значення всіх інших слів. Із наведеного синонімічного тлумачення випливало б, що вони начебто не відрізняються, але насправді це не так (пор. miškas ūžia, але * miškas burbia, burzgia, birzgia).

Частим недоліком тлумачних словників є те, що значення пояснюються словами, які самі в словнику не пояснені. Таке “пояснення” особливо погане, коли саме непояснене слово є єдиним, що розкриває значення. Наприклад, DŽ₂: bū išt. “mū (про ревіння великої рогатої худоби)”, а mū – немає; vamptelėti 1. “suvamspėti”, а suvamspėti – немає; vedekliauti жм. ”їздити возом, вивозячи ліс”, а važnyčioti – немає; prisirpti – “дозріти”, а išsirpti – немає; capsenti – “потроху капати”, а capsėti – немає; vypa б. “той, хто часто випчує, випчелик”, але немає ні vypčioti, ні išvypelis. У DŽ₃ таких непослідовностей уже менше; у згаданих тут випадках знаходимо тлумачення слів mū, suvamspėti, capsėti, vypčioti. Недолік цього тлумачного словника виявляється і тоді, коли значення розкривається описово, але поруч (або навіть у самому тлумаченні) наводиться слово, пропущене у словнику, наприклад (у тлумаченнях виділено слова, яких самих немає в DŽ₂): pliumpinti 2. “незграбно йти, plumpinti”; širšėti діал. “гудіти, bimbiliuoti (про бджіл, шершнів)”; motina 2. “бджола, що відкладає яйця; bitinėlis”, dvasna 3. б. зневажл. “виснажена тварина чи людина; nuosproga, perdvėsėlis”, kačiukas 1. “кошеня, katukas”; pakarūklai мн. 2. “соски на шиї поросяти; sargučiai”; svisti сх. “світитися, світати”; gluodenas зоол. “неотруйна рептилія, схожа на змію; залізна змія, varinukė”; sukiaukšėti “коротко покрякати, крякнути”; sukirksėti “коротко проіржати, іржати”. У DŽ₃ такі непослідовності трапляються рідше, проте вони є (так само, як і в DŽ₂, пояснюються слова sukiaukšėti, svisti, pliumpinti).

Наведені тут приклади (а їх є й більше) не добиралися спеціально для критики DŽ, а були помічені під час з’ясування інших питань лексичної семантики. Отже, можна вважати, що в DŽ є й інші подібні непослідовності. Не думаємо, що порушені питання становлять значний недолік тлумачного словника, адже суворе дотримання принципу науковості не гарантує, що словникові визначення будуть зрозумілими й корисними для читача (Pravdin 1983: 3). Часто логічно бездоганні визначення значень, запропоновані лексикологами, зовсім не підійшли б для тлумачного словника, призначеного широкому загалу; пор. таку можливу характеристику значення слова gerbti у контексті “X gerbia Y”: “Спілкуючись із Y, X відчуває те, що зазвичай відчувають, спілкуючись із тим, хто, на нашу думку, є таким, яким має бути”. Саме так визначає значення польського слова szanować відома мовознавиця А. Вєжбицька (Wierzbicka 1971: 72). З іншого боку, легко зрозуміти, наскільки складним завданням для укладача словника є постійно тримати в полі зору всі семантичні групи, до яких належить слово, значення чи значення якого тлумачить лексикограф. Попри все, до такої мети варто прагнути. Тлумачення синонімами без зазначення відмінностей між їхніми значеннями, використання для пояснення слів, які самі в словнику не пояснені, – усе це знижує цінність словника цього типу й шкодить практичним цілям його використання.

38

LITERATŪRA

Babickienė Z. 1985: Reguliariųjų išvestinių reikšmių pateikimas aiškinamuosiuose lietuvių ir rusų kalbų žodynuose. – Lietuvių kalbotyros klausimai 24, 223–235.

D a l’ V. 1989: Даль Б. Напутное слово. – Толковый словарь живого великорусского языка 1.

DŽ₂ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mintis, 1972.

DŽ₃ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993.

Lyberis A. 1962: Sinoniminis žodžių reikšmės aiškinimas “Lietuvių kalbos žodyne”. – Lietuvių kalbotyros klausimai 5.

N ė m e c I. 1970: Systémové pojetí slovní zásoby v jejím lexikografickem popise. – Slavica slovaca 5(3).

P a u l a u s k a s J. 1985: Žodyno redagavimas žodžių grupėmis. – Kalbos kultūra, 49.

P i e s a r s k a s B. 1987: Sisteminiai žodžių ryšiai mokomajame dvikalbiame žodyne. – Kalbotyra 27(3).

P r a v d i n M.N. 1983: Правдин М.Н. Словарное толкование, научность и здравый смысл. – Вопросы языкознания 6.

Š v e d o v a N. J. 1981: Шведова Н. Ю. Однотомный толковый словарь: специфика жанра и некоторые проблемы дальнейшей работы. – Русский язык: проблемы художественной речи. Лексикология и лексикография. Виноградовские чтения 9, 10, Москва.

W i e r z b i c k a A. 1971: Kocha, lubi, szanuje. Medytacje semantyczne, Warszawa.

THE DICTIONARY OF CONTEMPORARY LITHUANIAN FROM THE POINT OF VIEW OF LEXICAL SYSTEMATICS

Summary

The alphabetical dictionary can reflect the system of lexical relations to a certain degree only. However, when editing such a dictionary one must have a clear image of the structure and relations of semantic groups. The paper reviews inaccuracies or diversities which originated because of the lack of attention to the systemic organization of the vocabulary. These include a different description of analogous lexemes, synonymic explanation which makes the meanings of close sememes almost identical, and their description by words that are not explained in the dictionary.

39