ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVIII (2003), 59–70

Деякі попередні зауваги

про просторові розрізнення в литовській мові

KRZYSZTOF MALESA

Warsaw University

Мета цієї статті — запропонувати концептуальну основу для опису просторових виразів у литовській мові. Досі пропонувалися лише структуралістські описи литовських просторових виразів. Автор стверджує, що від структуралістського підходу слід відмовитися на користь когнітивного, і вводить низку базових понять, які, як довели класичні нині праці таких авторів, як Talmy та Herskovits, є корисними інструментами для дослідження концептуалізації простору в мові.

1. ВСТУПНІ ЗАУВАГИ

Просторове пізнання в балтійських мовах досі не було ґрунтовно досліджене. Попередні лінгвістичні дослідження просторових відношень, проведені такими авторами, як Valiulytė (1995, 1998) або Šukys (1998), а також описи в Академічній граматиці литовської мови мають досить обмежене охоплення й ґрунтуються на структуралістському методі опису. Такий спосіб опису дає нам широкий спектр переліків, укладених на основі морфологічної або синтаксичної структури дієслів чи словосполучень. З погляду когнітивної лінгвістики, це не зовсім той результат, який має дати дослідження просторової системи мови. Як я спробую довести в подальших частинах цієї статті, щоб описати просторове структурування й зрозуміти походження деяких досі доволі побіжно описаних просторових словосполучень у литовській мові (наприклад, так званих складених прийменників, або samplaikiniai prielinksniai), слід передусім розпізнати й зрозуміти, як мовці концептуалізують простір і розташовані в ньому об’єкти. Когнітивний опис нині загальновизнаний як найбільш відповідна парадигма для дослідження просторових систем у природній мові.

Основи когнітивного дослідження простору були закладені на початку сімдесятих років¹, одночасно з першими описами просторових категорій. Отже, це порівняно недавно сформована дисципліна, і пов’язані з нею переваги беззаперечні. Як і інші нові ідеї, вона сприяє експериментам, розробленню нових дослідницьких інструментів і, зрештою, міждисциплінарним контактам, адже когнітивні дослідження охоче використовують методи й концепції, розроблені іншими дисциплінами, що не пов’язані безпосередньо з лінгвістикою.

¹Шлях розвитку когнітивної лінгвістики від її витоків до сучасних досліджень доступно змалювали Ungerer & Schmid (1996).

60 |

KRZYSZTOF MALESA

Основна мета цієї статті — у попередньому, орієнтовному вигляді запропонувати базову концептуальну модель для опису литовської просторової системи. Також коротко охарактеризовано основні геометричні та вимірні розрізнення, позначені в литовській мові. Використана мною описова модель ґрунтується, з одного боку, на дослідженнях просторової організації в когнітивній лінгвістиці (Talmy 1983), а з іншого — на дослідженнях, метою яких є аналіз семантики й прагматики локативних виразів (Herskovits 1986). З огляду на значні відмінності між системою просторових виразів англійської мови, дослідженою в згаданих вище працях, і литовською системою, деякі елементи опису сформульовано дещо інакше, з урахуванням загальних структурних властивостей литовської мови².

2. ОСНОВНИЙ ПОДІЛ ПРОСТОРОВОЇ СЦЕНИ. СХЕМАТИЗАЦІЯ

Очевидним і беззаперечним є той факт, що кожна людина сприймає своє оточення, а отже й простір загалом, як сукупність конкретних елементів, видимих або сприйманих за допомогою інших органів чуття, як у прикладі (1):

(1)

За стіною співали діти.

«Діти співали за стіною».

На рівні мовної структури просторова сцена не може бути представлена всіма компонентами, які сприймаються людськими органами чуття. Розглянувши будь-яке речення, що описує просторові відношення, можна побачити, що для представлення всієї референтної сцени виокремлюються лише кілька релевантних компонентів дійсності. Решта компонентів не береться до уваги.

Отже, було б неправильно стверджувати, що просторова сцена представлена в мові просто як комплекс багатьох елементів, пов’язаних між собою певним чином. Як зауважив Talmy, для виокремлення певних елементів, релевантних для опису просторових відношень, мова використовує елементи закритих класів³, а також структуру речення. Цей процес називають СХЕМАТИЗАЦІЄЮ.

У ході цього процесу один фрагмент просторової сцени виокремлюється як основний фокус. Його просторові характеристики, а саме місце розташування, коли він нерухомий, траєкторія, коли він рухається, та його орієнтація в референтній сцені незалежно від руху, характеризуються через інший фрагмент сцени. Іноді може бути залучено й третій фрагмент⁴. Ці об’єкти можна попередньо назвати «первинним об’єктом» і «вторинним об’єктом».

² Хочу подякувати професорові Axel Holvoet за його неоціненні зауваження до статті та виправлення англійського тексту.

³ Клас слів або морфем із фіксованим складом, який можна перелічити, наприклад особові займенники (пор. Matthews 1997: 57).

⁴ Так званий «вторинний орієнтир». У цій статті ця проблема не розглядатиметься; докладніший опис див. у Talmy (1983).

SPATIAL DISTINCTIONS IN LITHUANIAN

61

Вибір вторинних елементів, або ОБ’ЄКТІВ-ОРІЄНТИРІВ, що використовуються для характеристики просторових ознак первинного об’єкта, не є випадковим. Об’єкт-орієнтир, вибраний у межах сцени, має місце розташування, а іноді й геометричні властивості, які вже відомі адресатові або вважаються йому відомими. Це необхідна передумова, оскільки об’єкт можна використовувати як точку відліку лише за таких умов.

Місце розташування, траєкторію або орієнтацію первинного об’єкта можна вказати через відстань, а також описавши його співвідношення з геометрією другого об’єкта:

(2) Dviratis stovėjo šalia mokyklos. «Велосипед стояв біля школи».

(3) Jonas gulėjo skersai lovos. «Джон лежав упоперек ліжка».

Як бачимо в (2), місце розташування первинного об’єкта — велосипеда — характеризується словом šalia через відстань від місця розташування школи, без додаткової інформації про геометричні властивості будь-якого об’єкта. У (3) задіяно інформацію іншого типу: певні очевидні геометричні властивості об’єктів і відношення між ними описано за допомогою прийменника skersai. Основну інформацію про просторову орієнтацію та геометрію об’єктів, схарактеризованих у (3), можна коротко підсумувати так: (а) об’єкти розташовані поруч (відстань), і (б) довжина одного з об’єктів перпендикулярна до ширини іншого. Геометричні властивості первинного та вторинного об’єктів докладніше розглядатимуться в другій частині цієї статті.

Окрім певних властивостей об’єктів, відомих адресатові або таких, що вважаються йому відомими, та орієнтації у просторі, розподіл функцій орієнтування зазвичай визначається деякими додатковими відношеннями між двома об’єктами, вибраними як первинний і вторинний. Для цих відношень Talmy пропонує такий тип відповідності (таблицю відтворено за Talmy, 1983: 230–231):

ТАБЛИЦЯ 1. ВЛАСТИВОСТІ ПЕРВИННИХ І ВТОРИННИХ ОБ’ЄКТІВ

Первинний об’єкт | Вторинний об’єкт; a | має просторові параметри, які потрібно визначити | виступає як об’єкт-орієнтир із відомими просторовими характеристиками; b | більш рухомий | розташований більш постійно; c | менший | більший; d | мислиться геометрично простішим (часто точкоподібним) | вважається геометрично складнішим

62 |

KRZYSZTOF MALESA

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 1

Первинний об’єкт Вторинний об’єкт e помітніший більше віднесений до тла f з’явився на сцені / у свідомості пізніше раніше з’явився на сцені / у пам’яті

Ця таблиця відображає припущення, що два об’єкти, розташовані в референтній сцені, зазвичай не мають однакового статусу. Це припущення можна наочно проілюструвати прикладом (2). Якби обидва об’єкти мали однаковий статус, ми могли б просто поміняти їх місцями й утворити пару речень з однаковим значенням. Як бачимо у (4) і (4′), така перестановка не дає правильного речення; хоча в реченні (4′), позначеному зірочкою, немає порушення граматичних правил, воно звучить неприродно:

(4) Dviratis stovėjo šalia mokyklos. «Велосипед стояв біля школи».

(4′) *Mokykla stovėjo šalia dviračio. *«Школа стояла біля велосипеда».

Однак слід зазначити, що трапляються випадки, коли відносно великі об’єкти, розташовані на місці більш постійно, не використовуються як точки відліку. Це спостерігається тоді, коли головна мета використання вислову — ідентифікувати об’єкт, а не описати його просторові властивості. У такому разі місце розташування об’єкта не береться до уваги, як у прикладі:

(5) Kalnas, kuris šiuo momentu yra po lėktuvu, vadinasi Mount Shasta. «Гора, що саме зараз перебуває під літаком, називається Маунт-Шаста».

(6) Paduok man šitą knygą šalia pieštuko! ‘Give me the book next to the pencil!’⁵

Отже, коли головна мета полягає лише в ідентифікації об’єкта без уваги до його просторових властивостей, критерії вибору первинного й вторинного об’єктів можуть відхилятися від загальних принципів.

2.1 Прототипи та ідеальні значення

Асиметрія, спостережувана в (4), зумовлена головно семантичною функцією обох іменників, тобто нашими загальними знаннями про світ, у якому будівлі зазвичай більші за такі об’єкти, як велосипед, а також мають постійніше місце розташування. Згідно з прототипною теорією значення слова, коли ми думаємо про школу й велосипед, ми використовуємо прототипні екземпляри будівель і транспортних засобів, а потім співвідносимо конкретні типи об’єктів із цими екземплярами —

⁵ Пор. Herskovits (1986: 36–38).

SPATIAL DISTINCTIONS IN LITHUANIAN

63

до цих екземплярів. Отже, прототипи дають нам змогу визначити приблизний розмір і рухливість об’єктів та відповідно класифікувати їх як первинний або вторинний об’єкт згідно з наведеною вище таблицею.

Використання прототипів для опису значень дає змогу припустити цілком узгоджену категоризацію світу й простіше описати деякі аспекти просторового моделювання. Це дає змогу зрозуміти, як мовці трактують об’єкти у своїх висловлюваннях. Звісно, у реальному світі прототипів не існує, і, описуючи денотати, варто радше говорити про ступені прототиповості. Отже, прототипи слід розглядати як градуальну категорію, що дає змогу послідовніше класифікувати об’єкти та їхнє пізнання.

Прототипи загалом корисні для опису просторових властивостей окремих об’єктів. Щоб докладніше описати просторові відношення між двома чи більше об’єктами, як-от ті, що виражаються прийменниковими словосполученнями, потрібне додаткове поняття, яке можна було б використати як допоміжний описовий інструмент і яке представляло б найчіткіші й найочевидніші просторові ситуації, забезпечуючи тим самим підґрунтя для подальшого опису. Для таких «найтиповіших» ситуацій Herskovits (1986) пропонує термін ІДЕАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ.

Ідеальне значення прийменника можна розуміти як просте відношення, запропоноване як значення прийменника в граматиках і лінгвістичних дослідженнях. Це відношення між двома чи більше геометрично ідеальними об’єктами, як-от точками або лініями. Отже, усі можливі вживання конкретних прийменників походять від ідеального значення, зазнаючи різноманітних, більш чи менш значних трансформацій. Деякі очевидні приклади ідеального значення та його модифікованого вживання демонструє один із базових топологічних прийменників, ant. Найхарактернішим прикладом уживання ant буде ситуація, у якій об’єкт середнього розміру (наприклад, книжка) розташований на плоскій горизонтальній поверхні. Існують також дві істотні умови, які мають виконуватися, щоб цей прийменник можна було вжити: (а) первинний об’єкт має безпосередньо прилягати до поверхні; (б) референтний об’єкт має підтримувати первинний об’єкт. Усі наведені вище умови легко побачити у висловах на кшталт:

(7)

Knyga yra ant stalo.

«Книжка лежить на столі».

Зазвичай цей вислів тлумачать так, що книжка лежить безпосередньо на столі, без скатертини, і не лежить поверх стосу інших книжок, розташованих на столі; за таких обставин можна сказати, що приклад (7) відображає ідеальне значення прийменника ant⁶.

З іншого боку, можна також уявити ситуацію, у якій місце розташування замінюється рухом і безпосереднього дотику немає, хоча підтримка все ще необхідна. Це можна тлумачити як подальшу модифікацію описаного вище ідеального значення:

⁶ Herskovits (1986: 49) defines the ideal meaning of the English preposition on in the following way: “[…] on: for a geometric construct X to be contiguous with a line or surface Y; if Y is the surface of an object O_y, and X is the space occupied by another object O_x, for O_y to support O_x.”

64 |

K R Z Y S Z T O F M A L E S A

(8) Ant grindų žaidė Jonukas, baisiai purvindamas kilimą. «Джонні грався на підлозі, страшенно бруднячи килим».

У наступному прикладі вимоги щодо суміжності та опори зовсім не дотримано:

(9) Simbolis išraižytas ant akmens. «Символ, вирізьблений на камені».

Вирази (8) і (9) досить далекі від ідеального значення, оскільки до них застосовано різні адаптації та зсуви. Однак обидва приклади все ще можна інтерпретувати як різновиди «оптимальної ситуації», показаної в (7). З іншого боку, наші знання про вторинний об’єкт і певні випадки вживання локативних виразів указують на другу можливість, адже значення локативного відмінка концептуально близьке до таких випадків, як (9). Отже, для частини носіїв литовської мови наведений нижче вираз, імовірно, також буде прийнятним поряд із (9):

(10) Simbolis išraižytas akmenyje. «Символ, вирізьблений у камені».

2.2 Фігура & тло (об’єкт відліку)

Первинний і вторинний об’єкти, описані вище для схематизації та базового розчленування просторової сцени, є робочими термінами й звучать дещо розпливчасто. Для лаконічнішого й прозорішого опису простору варто використовувати усталені стандартизовані терміни. Дослідники-мовознавці, які досі вивчали простір, послуговувалися багатьма різними, але, по суті, дуже подібними поняттями. З-поміж усіх цих термінів пара, яку використовує Talmy, видається досить промовистою та корисною. Talmy помітив тісну подібність між теорією «первинних» і «вторинних» об’єктів та гештальтпсихологією, у якій використовують поняття ФІГУРИ й ТЛА. Він наводить таку характеристику фігури й тла, придатну для лінгвістичних цілей (Talmy 1983: 232):

Фігура — це рухомий або концептуально рухомий об’єкт, місце, траєкторія чи орієнтація якого осмислюються як змінна, а конкретне її значення становить головний інтерес. Тло — це об’єкт відліку (сам нерухомо розташований у межах системи відліку), стосовно якого характеризуються місце, траєкторія чи орієнтація фігури.

Як визнає Talmy, для деяких типів ситуацій поняття «об’єкт відліку» може бути виразнішим за поняття «тло», тож замість нього можна використовувати саме цей термін. У подальших частинах цієї статті буде дотримано такого термінологічного вживання.

SPATIAL DISTINCTIONS IN LITHUANIAN

65

3. ГЕОМЕТРІЇ ФІГУРИ Й ТЛА ТА ЇХНІ ВІДНОШЕННЯ

Складові частини мовної системи пов’язані з простором, а її елементи закритих класів наділяють об’єкти певними просторовими властивостями. У просторових дослідженнях їх зазвичай називають ГЕОМЕТРІЯМИ.

Слід зазначити, що геометрію Фігури зазвичай характеризують просторовими елементами прямолінійніше, ніж геометрію Тла. Отже, у більшості випадків Фігуру можна тлумачити просто як точкоподібний, тобто симетричний, ненаправлений об’єкт або як подібну просту форму. Проте трапляються також випадки, коли геометрія, приписувана Фігурі, є доволі складною. Найяскравішим прикладом прийменника, який приписує Фігурі набір геометричних ознак, є skersai «поперек». Можна описати принаймні кілька властивостей, на які вказує цей прийменник; це можливо й для англійських прикладів, проаналізованих Гершковіц і Телмі. Типовий приклад наведено в реченні (11):

(11) Lenta gulėjo skersai geležinkelio bėgių. «Дошка лежала поперек залізничної колії».

Основні компоненти значення, передані цим прийменником, полягають у тому, що lenta (Фігура) є лінійним об’єктом, а Тло, представлене словом bėgiai, є вузьким фрагментом площини з двома паралельними краями. Такі об’єкти можна описати як «стрічкоподібні». Окрім цієї базової інформації, відношення Фігури до Тла можна описати так⁷:

1) Фігура — лінійний об’єкт, обмежений з обох кінців;

2) Тло — об’єкт «стрічкоподібного» типу;

3) Фігура є горизонтальною і, отже, паралельною площині Тла;

4) Фігура й Тло приблизно перпендикулярні одне до одного;

5) Фігура прилягає до площини Тла й підтримується нею;

6) довжина Фігури не може бути меншою за ширину Тла;

7) обидва кінці Фігури виступають (приблизно однаково) за межі площини Тла.

Усі наведені вище чинники однаково важливі. Слід наголосити, що їх не можна описати як складники ІДЕАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ прийменника skersai. У межах «ідеального значення» прийменника допустимі певні зсуви й адаптації, і такі зміни не спричиняють уживання іншого прийменника. Натомість перелічені вище чинники є невід’ємними складниками значення прийменника skersai, і якщо один із них відсутній, потрібно вжити інший прийменник. Наприклад, коли довжина Фігури менша за ширину Тла (умова 6), слід ужити прийменник ant:

⁷ Пор. Talmy (1983: 234–235).

66 |

K R Z Y S Z T O F M A L E S A

(12) Дошка лежала на залізничній колії. «Дошка лежала on залізничному полотні».

Отже, у деяких випадках геометричні характеристики Фігури зображено складніше, ніж просто у вигляді точки. Існує один особливий тип Фігури, який описують у лінгвістичній літературі по-різному і який, здається, широко вживається в більшості мов. Він позначає точкоподібну або лінійну Фігуру, що рухається вздовж лінійного, визначеного шляху (Ground). Іноді подібним чином можна говорити про нерухому лінійну Фігуру, використовуючи різноманітні дієслова, що вказують на рух:

(13) Дорога проходить неподалік від села. «Дорога проходить неподалік від будинку».

Віртуальний рух тут можна припустити, оскільки Фігура є лінійною, тобто її можна концептуалізувати способом, який помітно відрізняється від способу концептуалізації точкоподібних об’єктів. За словами Талмі, така Фігура «сканується вздовж усієї своєї довжини фокусом уваги». Така інтерпретація видається вельми корисною для опису того, що називають «динамічною локалізацією», тобто ситуації, коли вживається дієслово руху, хоча в описаному виразом випадку фізичного переміщення не відбувається. Структурний метод опису не дає пояснення таким випадкам уживання, оскільки зосереджує увагу на граматичній структурі, у якій немає чинника, що мотивував би використання дієслова руху. Пояснення можна знайти лише поза структурою — у способі концептуалізації Фігури. Єдиний спосіб пояснити цей «віртуальний рух» — застосувати когнітивний аналіз.

На відміну від того, що спостерігаємо у випадку Фігури, елементи мови із замкненого класу здебільшого надають нам широкий спектр геометричних розрізнень для Ground (об’єкта відліку). Наприклад, можна говорити про градуйовану «частковість» об’єкта відліку, яку можна виразити різними засобами мовної системи. В англійській мові для цього використовують відповідні прийменники; у прикладі (14) їх виділено жирним шрифтом. У литовській мові спектр прийменникових показників не такий широкий, але можна розрізнити подібну кількість типів Ground залежно від його складності. Приклади в (14) ілюструють, як у литовській мові виражають різні ступені складності Ground, зокрема за допомогою неприйменникових засобів:

(14 a) Йонас стояв біля будинку. «Джон стояв біля будинку».

(14 b) Йонас стояв між будинками. «Джон стояв between будинками».

(14 c) Йонас зник серед дерев. «Джон зник among деревами».

(14 d) Йонас крокував серед тисяч учасників демонстрації. «Джон крокував amidst тисяч учасників демонстрації».

(14 e) Йонас пробирався крізь натовп. «Джон пробирався through натовп».

SPATIAL DISTINCTIONS IN LITHUANIAN

67

У виразах, наведених як приклади в (14), «частинність» Ground можна визначити так: у (a) Ground є однією точкою, у (b) він представлений парою точок, у (c) Ground інтерпретується як множина точок — більше ніж двох, але не надто багато, а в (d) — як «сукупність, безперервна маса» (за визначенням Talmy). Речення в (e) демонструє Ground, який можна охарактеризувати як «середовище», тобто щось більш тісно змішане й однорідне, ніж «безперервна маса» у прикладі (d).

3.1 Асиметрична геометрія Ground

У більшості описаних вище випадків геометрії Ground цілком регулярні. Однак слід пам’ятати, що в більшості випадків Reference Objects асиметричні, мають спрямовану структуру й часто також чітко розрізнювані частини. Така «асиметрична» геометрія лежить в основі широкого спектра конкретних просторових розрізнень. Reference objects із розрізнюваними частинами зазвичай об’єднують їх у протиставлені пари. Легко розрізнити об’єкти з однією такою парою (зазвичай це буде протиставлення «перед — зад» або «верх — низ»); типовішою моделлю є об’єкт із трьома парами граней, подібний до куба (наприклад, будівля), який також має лівий і правий бік. Вирази, що стосуються такого об’єкта, можуть локалізувати Figure як фізично дотичний до Reference Object, як у прикладі:

(15) Ant dešinės pastato sienos yra žibintas. «Ліхтар розташований на правій стіні будівлі».

Інший тип виразів розміщує об’єкт у безпосередній близькості до асиметричної частини Ground:

(16) Dviratis yra prie pastato užpakalinio įėjimo. «Велосипед стоїть біля заднього входу до будівлі».

Третій тип виразів містить інформацію про те, що Figure розташована на певній відстані від визначеної частини Reference Object, як у прикладі:

(17) Telefono būdelė yra dešinėn nuo neseniai nudažytos pastato pusės. «Телефонна будка розташована праворуч від щойно пофарбованого боку будівлі».

Як бачимо, класифікацію просторових виразів, які локалізують Figure відносно визначених частин Ground, можна здійснювати за різними критеріями; у наведених вище прикладах використано критерій відстані.

Асиметричність частин об’єкта — не єдиний тип асиметрії, який можна спостерігати серед Reference Objects. Деякі з них мають також асиметричну спрямованість. Протилежні напрямки часто задаються віссю, що з’єднує пару протилежних асиметричних частин (наприклад, у черги напрямок визначається віссю, яка з’єднує її початок і кінець). У деяких випадках напрямок можна описати на підставі певних властивостей об’єкта, не посилаючись на жодну його конкретну частину, як у часто цитованому

68 |

KRZYSZTOF MALESA

приклад річки, напрямок якої можна легко встановити, хоча її поляризовані частини — витік і гирло — у звичайному вжитку не називаються. Річка, звісно, є особливим випадком, оскільки це природний об’єкт. Такі природні точки відліку, до яких можна зарахувати й саму Землю, регулярно використовуються для структурування простору та відіграють вирішальну роль у когнітивних процесах. Ґрунтовне дослідження в цій галузі, безперечно, дало б цікаві результати.

4. КОГНІТИВНИЙ ПОГЛЯД ЯК АЛЬТЕРНАТИВА СТРУКТУРНОМУ ОПИСУ

Головною метою попередніх частин цієї статті було стисло й у загальних рисах ознайомити читача з когнітивним описом і підготувати ґрунт для практичного застосування цього методу до литовської мови. Тепер ми перейдемо до конкретних прикладів; наша мета — запропонувати альтернативу традиційному структурному підходу та пошукати можливість описати просторові відношення в новий, переконливіший спосіб. Складні прийменники, згадані у вступі, можуть слугувати тут добрим прикладом, оскільки в академічних граматиках їх описано більш ніж лаконічно.

В академічних граматиках литовської мови не подано жодної класифікації складних прийменників. У них наведено лише стислу інформацію про морфологічну структуру складних прийменників і однореченнєві визначення їхнього значення, за якими йдуть списки прикладів, довільно дібраних із литовської літератури та діалектологічних архівів. Автори згаданих тут визначень не визнають відмінностей між окремими типами просторового пізнання й постулюють, зокрема щодо складних прийменників, існування синонімів, хоча з наведених ними прикладів видно, що вони не утворюють однорідного класу. Неадекватність такого підходу буде стисло проілюстровано нижче на прикладі двох конкретних просторових виразів, iš už та iš anapus «з-за, з того боку», щоб показати переваги дослідницького інструментарію, який пропонує когнітивна наука і який дає змогу докладніше описувати такі пари прийменників.

Усі складні прийменники литовської мови складаються з двох основних прийменників, кожен із яких має власне значення. Перший компонент, утворений прийменниками iš та į⁸, є спільним для всіх. Він передає аблативне значення й не впливає на спосіб концептуалізації Об’єкта відліку. Важливіша інформація міститься в другій частині цієї особливої структури — у цьому конкретному випадку в прийменниках už та anapus. Усі відмінності, які можна помітити між прикладами, пов’язані з другим прийменником: він відмежовує Фон від просторової сцени й визначає значення всієї фрази. Отже, спершу слід дослідити спосіб концептуалізації Об’єктів відліку, а на основі отриманих результатів описати аналогічні відмінності, пов’язані зі складними прийменниками, які в цьому конкретному випадку включають аблативне значення.

⁸ Складний прийменник už anapus можна вважати плеонастичним; у цьому дослідженні його не розглядають.

SPATIAL DISTINCTIONS IN LITHUANIAN

| 69

Серед уживань прийменника už, наведених в академічній граматиці та литовських словниках, можна виокремити щонайменше три типи словосполучень, у яких už не можна взаємозамінно вживати з anapus. Перший тип ілюструє приклад (18):

(18) Nuskintą rūtoc šakelę Akelaitis užkišo už kasos jaunesniajai Balsytei. «Акелайтіс заклав за косу молодшій Балсіте гілочку рути, яку зірвав».

Цей приклад передбачає безпосередній фізичний контакт між Фігурою (rūtos šakelė) і Фоном (kasa). Крім того, необхідною є ще одна умова — первинний об’єкт підтримується вторинним. Ці умови, пов’язані з певними топологічними характеристиками обох об’єктів, які є відносно малими й обидва перебувають у полі зору, виключають уживання прийменника anapus у цьому прикладі.

Другий приклад містить інформацію про певну відстань, яка після вимірювання позначає уявну межу, за якою відбувається дія, описана дієсловом:

(19) Gyveno jisai už kokios mylios, valdžios miškuose. «Він жив приблизно за милю звідси, у державних лісах».

У цьому прикладі певну межу позначено за допомогою прийменника už, щоб окреслити Фон. Як і в прикладі (18), тут не можна просто замінити прийменник на anapus. Це зумовлено певними геометричними властивостями Об’єкта відліку (mylia), який не має протилежних передньої та задньої сторін, тож про його «інший бік» говорити не можна. З цієї причини прийменник anapus тут також не вживається.

Останній приклад, який буде використано тут, щоб показати ситуації, характерні для прийменника už, — це речення (20):

(20) Greitai jie užbėgo už krūmų, nusileido pakalnėn ir dingo. «Вони швидко забігли за кущі, спустилися схилом і зникли».

У цьому конкретному випадку прийменник už, додатково підтриманий префіксом už-, указує на певний простір відліку, що безпосередньо прилягає до задньої частини Фону. Фігуру локалізовано в межах цього просторового об’єму; через певні топологічні властивості Фону вона вже не видна мовцеві. Прийменник anapus трапляється в подібних випадках, але фраза užbėgo anapus krūmų у цьому конкретному прикладі звучала б досить дивно. Anapus доречніше вживати для опису іншого типу Об’єктів відліку, а саме більших елементів ландшафту або меж, установлених природою; крім того, відстані, позначені за допомогою anapus, у більшості випадків значно більші, ніж можна було б припустити з геометричних властивостей Фону, наприклад anapus upės, girios «за річкою, лісом».

Три наведені вище приклади демонструють ситуації, у яких прийменники už та anapus, описані в граматиці литовської мови як синоніми, не можна вживати взаємозамінно. Це зумовлено певними незначними відмінностями між геометричними характеристиками

70

KRZYSZTOF MALESA

…тур і локалізацію Об’єктів відліку, позначених прийменниковими словосполученнями. Такий спосіб концептуалізації також зумовлює певні відмінності між аблативними відповідниками цих прийменників. Як зазначалося вище, перша частина складеного прийменника містить інформацію про те, як діяльність орієнтована щодо простору відліку (у цьому разі вона має аблативне значення, тобто описує діяльність або рух, що починається в просторі відліку й спрямований від нього). Уся інша інформація, зокрема всі властивості Фону, міститься в другому компоненті прийменника. Отже, певні відмінності між нескладеними прийменниками зберігаються й під час утворення складених прийменників. Простір відліку, позначений словосполученнями, не змінюється — змінюється лише напрям діяльності. Отже, якщо значення прийменників už і anapus у деяких випадках можна зрозуміти по-різному, то відповідні аблативні словосполучення iš už та iš anapus також не можна вважати синонімами, хоча саме так їх досі описували в структурних підходах.

Наведені вище міркування мали на меті дати загальне уявлення про переваги когнітивного підходу до вивчення просторових відношень і способу їх відображення в мові. Когнітивне дослідження концептуалізації простору, відображеної в литовських просторових виразах, без сумніву, частково підтвердить результати, отримані для інших мов, таких як англійська, але дослідження, зосереджене саме на литовському матеріалі, неодмінно дасть нові уявлення про те, як мова концептуалізує простір; водночас воно також сприятиме адекватнішому граматичному й лексикографічному опису просторових виразів у литовській мові.

REFERENCES

HERSKOVITS, A. 1986: Language and Spatial Cognition: An Interdisciplinary Study of the Prepositions in English, Cambridge, UK: Cambridge University Press.

MATTHEWS, P. H. 1997: Oxford Concise Dictionary of Linguistics, Oxford–New York: Oxford University Press.

ŠUKYS, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa.

TALMY, L. 1983: How language structures space. In: PICK, H., ACREDOLO, L., eds., Spatial Orientation: Theory, Research and Application, New York: Plenum Press.

UNGERER, F., SCHMID, H.-J. 1996: An Introduction to Cognitive Linguistics, London: Longman.

VALIULYTĖ, E. 1995: Vietų nusakome įvairiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

VALIULYTĖ, E. 1998: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksiniai sinonimai. Vietos, laiko ir priežasties raiška, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Krzysztof Malesa Uniwersytet Warszawski Katedra Językoznawstwa Ogólnego i Bałtystyki Krakowskie Przedmieście 26/28 PL-00-927 Warszawa [email protected]

Gauta 2003 03 24