ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIX (2003), 63 – 102

Словотвір у рукописній граматиці литовської мови Казимира Кріступаса Дауки

ANTANAS SMETONA

Vilniaus universitetas

Рукописна граматика Казимира Кріступаса Дауки, датована першою половиною XIX століття, є найдавнішою граматикою литовської мови, написаною литовською. Це робить її важливим джерелом для дослідження історії граматики й граматичної термінології, а також свідченням теоретичних досягнень мовознавства за часів Дауки. Серед інших долейхерових граматик литовської (та інших мов) вона вирізняється вичерпним і теоретично обґрунтованим трактуванням словотвору, якому приділено більше уваги, ніж у попередніх граматиках. Складання та деривацію вже розмежовано й розглянуто в окремих розділах. Тому трактування словотвору у Дауки можна вважати автономною частиною граматики, хоча її місце в граматичній системі ще чітко не визначене.

1. ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

1.1. Граматики Малої Литви

1.1.1. Уже в перших граматиках литовської мови поряд зі словозміною йдеться про словотвір. У граматиці Даніелюса Кляйна Grammatica Litvanica у розділах про іменник і дієслово є підрозділи про словотвір: De nominis specie et figura (Про форму й образ імені) (Klein 1653: 64–69) і De verbi specie et figura (Про форму й образ дієслова) (Klein 1653: 129–131). Систематизації словотвору немає, лише згадано поодинокі випадки префіксального словотворення, а також кілька суфіксальних. Там пояснюється, що іменники бувають первинними й похідними, що вони утворюються від іменників та інших частин мови. Від іменників утворюються чотири типи похідних іменників: присвійні — tėvains (: tėvas), namiškis (: namai), miesčionis (: miestas), laukininkas (: laukas), karaliaučionis (: Karaliaučius), патронімічні — Adomaitis (: Adomas), klebonaitis (: klebonas); зменшувальні — ponelis (: ponas), žmогutis (: žmogus), silpnokas (: silpnas); абстрактні — geležinis (: geležis), teisybė (: teisus), grožybė, gražumas (: gražus). Із інших частин мови також утворюються іменники — це похідні від дієслів із закінченням -a та суфіксом -imas: valdžia (: valdau)¹, pabaiga (: pabaigiu); išgulydymas, pamokinimas, sakymas. Варіанти суфікса -imas пояснюються дещо докладніше. Від дієслів утворюються також прикметники — šventas (: švenčiu), sveikas

¹ За прикладом граматик латинської мови в старих граматиках основною формою вважається перша особа теперішнього часу. Подання прикладів у цій праці дещо варіюється, оскільки з метою збереження автентичності вихідні слова не наводяться там, де їх не було й в оригіналі.

64 |

ANTANAS SMETONA

(: sveikstu)². Також згадується словотвір від прислівників — tolus (: toli), artimas (: arti). Структура розділу про словотвір дієслів також подібна: дієслова є первинними та похідними — klausinėju (: klausau)³. Є три їхні різновиди: починальні (pradedu mirti – merdami, pradedu pulti – puol inėju), частотні (užpuolinėju, darbuliuoju, sakydavau, valgydavau)⁴ та зменшувальні (valginėju, vaikštinėju, klausinėju, mirinėju, girauju, girsnoju). Варто звернути увагу, що Кляйн префіксальні дієслова іноді зараховує до первинних (pasenstu), а іноді — до складних (suvadinu). У розділі про словотвір дієслів згадано також складні дієслова чотирьох типів: іменник + дієслово (karavedu, juokdarau), прислівник + дієслово (gerdarau), прийменник + дієслово (prieimi, sugrįžtu) та частка + дієслово (beesmi). Інших розділів про словотвір немає. Однак про словотвірні явища йдеться також у розділах про словозміну та творення граматичних форм. Варто звернути увагу на те, що вже в першій граматиці помічено функційний словотвір. У розділі про дієприкметники (Klein 1653: 133) зазначено, що за певних умов деякі дієприкметники перетворюються на імена: при сполученні дієслова із заперечною часткою (яку Кляйн називає прислівником) (nemokytas, negirdėtas), коли втрачають значення часу (my lėtinas, plaktinas, mokytas), а також коли їх можна порівнювати й утворювати ступені порівняння (mokytas – mokyčiausias). До явищ функційного словотвору належать також адвербіалізація орудного та місцевого відмінків (pulkais, vardu, atviromis, tylomis, viduj). До словотвору Кляйн зараховує також аліатив і ілатив, які не вважає відмінками, а стверджує, що з такими закінченнями утворюються прислівники (manimp, namuosna, jūsump⁵). У Компендіумі Кляйна згадано про творення зменшувальних форм і вказано, що докладніше про це можна прочитати в граматиці. У першій граматиці литовської мови наведено лише найзагальніші відомості. Але ця граматика була першою і призначалася для практичного використання, а також мала показати, що й «мова варварів» не така вже погана, як вважали багато хто (див. Klein 1653: 14–15).

1.1.2. У граматиці Сапунаса й Шульца Compendium grammaticae lithvanicae про словотвір також ідеться в розділах про іменник і дієслово. Є розділи про вид і фігуру — Figura & Species (перекладач К. Ейгмінас species перекладає як різновидом) (Schultz 1997: 18). У цій граматиці згадано ті самі типи словотвору — присвійні (tėvainis, mieščionis, laukininkas), патронімічні (Adomaitis, Jokūbaitis), зменшувальні (ponelis, vaik elis, žmogutis, lietutis, dukteraitė) (Schultz 1997: 18–20). Ідеться про творення іменників та прикметників від іменників (geležinis, kūniškas, teisybė, viežlibumas, patogumas); окремо згадано похідні із суфіксом -omas та похідні від інших частин мови. Згадано також дієприкметники, що стали іменниками або прикметниками (mokytas, pagirtas, priprastas,

² Цей словотвірний зв’язок двоскладових прикметників із дієсловом важливий навіть для сучасних граматик (див. Paulauskienė 1994: 181–182).

³ Насправді — від klausiu.

⁴ Як видно з прикладів, Кляйн не розрізняв граматичний ітератив із -davo (минулого частотного часу) та дієслівні ітеративи.

⁵ Kad senoviniai linksniai (kurie istoriškai ir nelabai seni – žr. Zinkevičius 1966: 200–202) Kleino laikais jau nebepriklausė linksnių paradigmai, rodo ir tai, kad jų postpozicinius elementus jis laikė prieveiksmiu, o ne linksniu darybos priemonėmis. Nors, kaip toliau matysime, Kazimieras Kristupas Daukša, būdamas rytų aukštaičių atstovas, iliatyvą dar įtraukė į linksnių paradigmą, o elementus -p, -pi jau laikė tam tikrais postpoziciniais priešdėlių variantais.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 65

išganytas, turįs, regis, tikįs) (Schultz 1997: 22). Apie sudėtinius žodžius (t. y. sudėtinius ir priešdėlinius) tik pasakoma, kad jų yra didelė įvairovė, kurioje lengva susigaudyti iš praktikos (Schultz 1997: 23). Veiksmažodžių daryba taip pat nedaug tesiskiria nuo Kleino gramatikos. Tik čia jau nustatomos keturios išvestinių veiksmažodžių rūšys (Schultz 1997: 41): dažniniai (puolinėju, siuntinėju), mažybiniai (pataikauju, vaikštinėju, girsnoju, garbinoju), leidžiamieji (juokinu, puldinu) ir intranzityviniai (myliu̇os, rašydinuos, be myliu, besi myliu̇os). Sudurtiniai veiksmažodžiai aptarti kiek išsamiau (Schultz 1997: 42): daromi veiksmažodžius jungiant su vardažodžiais (karavėdu, juokdarau, dalytėju)⁶, su prieveiksmiais (gierdarau, gandarau), su prielinksniais (prieimi, ateimi) ir su dalelytėmis (be eimi, be esmi). Dalyvio skyriuje minimas dalyvio virtimas vardažodžiu (Schultz 1997: 63–64) taip pat, kaip ir Kleino gramatikoje.

У граматиці Сапунас відокремив минулий частотний час від словотвору і першим в історії граматик литовської мови включив його до системи часів як другий перфект. Однак цю часову форму він творив не від інфінітива, а від першого перфекта, тому визначив два суфікси минулого частотного часу: -davo (dirbdavo) і -ydavo (sakydavo). Інфінітив, як і Кляйн, він вважав похідною формою (окремим способом), тож йому було недостатньо одного суфікса -davo для творення похідної форми від першого перфекта. Крім того, бракувало послідовності: адже перед -ti: -ė-, -y-, -o- в інфінітиві стоять три голосні, тож і Сапунас, прагнучи послідовності, мав би розрізняти не дві, а чотири форми минулого частотного часу: -davo, -ydavo, -ėdavo ir -odavo.

Однак відокремлення минулого частотного часу від словотвору є важливим теоретичним спостереженням, відкриттям, що утвердилося в багатьох литовських граматиках і збереглося в сучасних граматиках — як практичних, так і наукових.

1.1.3. Значно докладніше про словотвір написано в праці Повіласа Фрідріха Ругіса (Paul Friedrich Ruhig) Anfangsgründe einer Littauischen Grammatick. Граматика Кляйна впливала на пізніших авторів навіть до часів Августа Шлейхера (Schleicher), однак, імовірно, на більшу увагу до цієї теми могли вплинути й німецькі граматики. Спочатку без жодної системи в описах деяких частин мови згадано окремі випадки словотвору, передусім словоскладання. Однак цілий розділ присвячено похідним словам (3 параграфи). Згадано nomina derivata – denominativa: kantrumas (: kantrybė), puodžius (: puodas), girtuoklis (: girtas), geležinis (: geležis); gentilia: приклади напрочуд подібні до прикладів Остермейєра (див. наступний параграф); patronimica: Jokubaitis, Karalūnas; diminutiva: brolužis, broliukas, brolytį тощо — сюди не зовсім зрозуміло додано такі похідні: silpnokas, graudenimas, prašimas, atpirktotis, pridėtojis, daugumas, tarpininkas, priešininkas, pirmonis; in verba derivata – laupsinu (: laupsė), garbinu (: garbė), pasinaudoju (: nauda), atollinti (: toli), skirti (: skiru). Безперечно, у всіх цих прикладах чимало неточностей і нерозуміння справжніх словотвірних відношень.

1.1.4. Найдокладніше словотвір, мабуть, описано в Neue littauische Grammatik. Ґотфріда Остермейєра (Gottfried Ostermeyer). Праці присвячено аж 12 параграфів. Уточ-

⁶ Хоча в обох граматиках розрізняють складні дієслова, нині таких дієслів немає. У LKŽIII 96 зафіксовано gandaryti, однак приклади наведено зі старих церковних книг і творів Антанаса Баранаускаса, а karą vedu, найімовірніше, було двома словами вже й у ті часи.

66 |

ANTANAS SMETONA

виразно розрізнено два способи словотворення — творення похідних і словоскладання. Похідні вже описано досить послідовно. Спершу перелічено іменникові суфікси (-astis, -estis, -ybė, -yčia, -ystė, -immas, -ummas, -inkas, -innė, -innis, -ynė, -yklė, -ikas, -ėjas, -ėjis, -ėję, -ėna, -ojis, -ojė, -onas, -onis, -onė, -aukštis, -iškis, -iškė, -alas, -alus, -unas, -uwas, -uwe, -ėna, -ojis, -oje, -onas, -onis, -one, -alkštis, -iškis, -iškė, -alas, -alus, -unas, -uwas, -uwe, -gys, -lys, -wys, -orus, -žys, -ba, -džia, -kla, -we), а потім на прикладах пояснено, з яких частин мови утворюються іменники: від іменників — knygininkas (: knyga), від прикметників — plotis (: platus), від займенників — saviškė (: savęs)⁷, від дієслів — valdžia (: valdau), vagis (: vagiu), šėriks (: šėriau) — наведено похідні від форм теперішнього, минулого й майбутнього часу, а також від інфінітива; від прислівників — daugumas (: daug), від прийменників — tarpas (: tarp). Так само описано прикметник: перелічено прикметникові суфікси й наведено приклади творення прикметників від іменників, прикметників, займенників, дієслів, дієприкметників, прислівників і прийменників. Остермейєр не перелічує дієслівних суфіксів, але знову наводить приклади словотворення від іменників, прикметників, числівників (suvienyt), займенників, дієслів, прислівників, прийменників і вигуків. Далі логіку дещо порушено й виділено ще кілька окремих словотвірних випадків: демінутиви іменних частин мови, патроніми (Adomaitis – Adomo sūnus), а далі — назви мешканців (lietuvininks, vokietis, tilžėnas, karaliaučionis, isrutiškis, klaipėdiškis, darkiemujis). Назви осіб за місцем проживання (або походження) повторюються такими самими, як у граматиці Руїгіса; деякі з них трапляються ще в граматиці Кляйна. Інший, менший, розділ присвячено композиції. Тут композити класифіковано за другим компонентом, як і в сучасних граматиках; відчувається, що перший компонент визначає, характеризує другий: іменник + іменник, прикметник + іменник, займенник + іменник, прислівник + іменник (pussiaužiemis, pussiauramžis, neganda, negalė, nežinė), прийменник + іменник (posunis, isunis, patevis, bedugnis, patvoris, pavasaris, priangis), прислівник + прикметник (negvys, nelab’s)⁸.

1.2. Граматики Великої Литви

1.2.1. У граматиках, написаних і виданих у Великій Литві, словотвору приділяють значно менше уваги. В одній із важливіших граматик Universitas Lingvarum Litvaniae (1737) про словотворення взагалі нічого не сказано (згадується лише творення форм — ступенів порівняння, родів прикметника, часів тощо). Очевидно, ця граматика не зазнала жодного впливу праць Малої Литви (див. Sabaliauskas (1979: 21)); її автора, слід гадати, більше формували тенденції німецьких граматик. Саме впливом німецьких граматик на авторів із Малої Литви можна пояснити й таке відмінне ставлення до питань словотвору.

1.2.2. У XVIII столітті у Великій Литві більше граматик не видавали, тому далі розглядаються граматики сучасників Дауґші. На жаль, у них словотвору приділено не набагато більше місця, ніж у попередників. У написаній польською мовою праці Юозаса Чюлди Krót-kie pomysły o prawidłach grammatycznych języka żmudzkiego про словотворення роз-

⁷Справді, утворене від savas, а savas — поряд із savo — утворене від savęs.

⁸Очевидно, прислівником названо частку ne.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 67

писано зовсім небагато. Пояснюючи семантику іменної частини мови, наведено лише гнізда зменшувальних іменників (Čiulda 1993: 133). Про відсутність тут розуміння словотвору свідчить зіставлення зменшувальних іменників зі стилістично негативно конотованими іменниками, які з погляду словотвору можуть бути й неподільними (пол. O imionach zgrubiałych i zdrobniałych), тобто класифікація здійснюється за семантичними відтінками. Далі про словотворення йдеться лише в розділі синтаксису (пол. O Składni): словоскладання, додавання префіксів (також розуміється як словоскладання) та додавання суфіксів зіставлено із синтаксичним поєднанням і узгодженням слів. Основа складного іменного слова — синтаксична конструкція — певною мірою може виправдовувати такий погляд, однак тут словотворення не сприймається як достатньо самостійне граматичне явище. У цьому підході радше можна вбачати зародки сучасної функціональної граматики, оскільки пояснюються такі явища: час виражаємо знахідним і місцевим відмінками, предмет, виготовлений із певного матеріалу, характеризуємо похідними із суфіксом -inis, для вираження сукупності маємо суфікс -ystė. Адже навіть назва розділу про дієслова з префіксами наголошує не на словотворенні, а на функції — o słowach dokonanych «про дієслова доконаного виду» (Čiulda 1993: 191–197), — через функцію пояснюється утворення дієслів із префіксами.

Хоч словотворення й опинилося в розділі синтаксису, найкраще його, мабуть, розглянуто у двох підрозділах: «Про творення одних простих іменників від інших» і «Про складні слова» (пол. O formowaniu się rzeczowników prostych jednych od drugich; O wyrazach złożonych) (Čiulda 1993: 191–193). Тут наведено, коротко охарактеризовано й класифіковано такі приклади: 1) baltumas, aukštybė; 2) karalystė; 3) eglynas (до цієї групи долучено також збірні іменники banda, būrys, krūva, хоча перші два не є похідними); 4) audimas; у другому підрозділі — 1) pusgalvis, juodberis, balt-nugaris; 2) užtrobis, pasaulis, priekletis; 3) juokdarys, kaminšluostys, sandara, uždarbis; 4) girpel­nys, niekdžiugys; 5) šunbajoris, puspiemenis, pusšunis. Приклади показують, що бракує єдиної основи класифікації та систематичного викладу словотвору загалом. І все ж ці підрозділи вже можна вважати начерками науки про словотвір.

1.2.3. Інша граматика того часу — також написана польською мовою праця Каликста Касакаускіса (Kalixt Kossakowski) Grammatyka języka żmudzkiego... Цю граматику видано 1832 року, тож її, ймовірно, могли читати і Чюлда, і Дауґша. По суті, словотвору в цій граматиці немає: лише в кількох місцях згадано окремі словотвірні явища, та подано їх безладно й побіжно. Наприклад, про словотвір ідеться в підрозділі про прислівники, де пояснюється, що від прикметників утворюються прислівники — giarai (: giras), didiey (: didis), gražiey (: gražus), а від них — ступені порівняння прислівників: giariaus (: giarai), gražiaus (: gražiey), gražiausiey (: gražiaus). Трохи далі виділено ще одну невелику групу прислівників, утворених, як стверджується, від іменників (хоч насправді вони утворені від відіменникових прикметників): kalbiškai (: kalba), bitiškai (: bitė), poniškai (: ponas); kalbingai, poningai, akmeniškai, akmeningai (Kasakauskis 1832: 13–14). У розділі про ступені порівняння прикметників коротко пояснено, як утворюються займенникові форми (Kasakauskis 1832: 57–58), а в розділах класифікації іменних частин мови та дієслова встановлено такі їхні різновиди: žodey nesudiety – dedu, raszau (: Kasakauskis 1832: 27), sudiety – sudedu, įraszau (Kasakauskis 1832: 28), sudietiny – draugmokitinis, medutekans; pirmutiny – tiews, dirwa; iszeyny – tiewiszkas, dirwinis (Kasakauskis 1832: 15).

68 |

ANTANAS SMETONA

1.2.4. Ще одна рукописна граматика першої половини XIX ст. невідомого автора — X. D. K. P. S. Prawida języka Litewskiego Czyli Grammatyką Litewską. У ній згадується лише префіксальне творення дієслів разом із парадигмами форм. Від докладного опису словотвору (та інших мовних явищ) свідомо відмовилися. Автор граматики стверджує: «...не бачу потреби розширювати цю книжечку цими менш потрібними правилами; адже тому, хто досліджує літературу цієї мертвої (чи занедбаної) мови, щедро відкриваються безмежні мовні багатства й краса, розгортається також вплив і взаємодія більшості слів, що особливо діють на розум; візьмімо, наприклад, слово bijau, bijausi: gądaw, gądaws, Jšsygądaw, pargądaw, nusygądaw, parsegądaw, parsegądynaw...» (X. D. K. P. S. 2002: 314).

2. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ВИКЛАДУ СЛОВОТВОРУ В ГРАМАТИЦІ ДАУКШІ

2.1. У граматиці Даукші (далі – DG) є чотири розділи, спеціально присвячені словотвору: 1) Про творення однієї частини мови з інших (Apie tajsimų vienos dal’os kalbos iš kitų^209/1) – ідеться про суфіксальне творення (DG 209–211); 2) Про складні слова (Apie išreikš’kus sudetin’us^212/12) – ідеться про складні слова та слова з префіксами (DG 212–214); 3) Про прийменник і префікс (Apie prielinksnį^131/1) – ідеться про префіксальне творення (DG 131–135); 4) Про творення прислівників від прикметників і дієприкметників та їх ступенювання (Apie tajsimų priežod’c’u iš pripultiniku ir vardžod’c’u ir apie ju žięngs’n’awimu^174/14) – ідеться про одну модель творення прислівників (із формантом -ai) (DG 174).

2.2. СУФІКСАЛЬНЕ ТВОРЕННЯ розділ має чотири підрозділи: 1) про творення зменшувальних форм (Про творення зменшувальних іменників із простих іменників^209/3); 2) про творення іменників (Про творення іменників з інших частин мови^210/1); 3) про творення прикметників (Про творення прикметників з інших частин мови^210/19); 4) про творення дієслів (Про творення дієслів з інших частин мови^211/1).

Розділ про творення демінутивів, мабуть, найдетальніший: їх класифіковано, а словотвір коротко розглянуто. Однак серед іменників-демінутивів трапляється також невелика група прикметників із зменшувальними суфіксами. Це цілком зрозуміло, адже в старих граматиках іменник і прикметник часто охоплювали одним поняттям імені. Насправді ототожнити творення зменшувальних іменників і прикметників можна лише формально. Зменшувальні прикметники позначають лише менший ступінь ознаки, ніж звичайні (пор. gražus ir gražčiukas, gražutėlis), а семантичного відтінку пестливості набувають лише тоді, коли вживаються поряд із іменником-демінутивом. Прикметник завжди узгоджується з іменником, тож насправді демінутивні прикметники означають не малий ступінь ознаки, а малий розмір предмета, що має цю ознаку, або прихильне ставлення до нього.

В інших підрозділах про суфіксальне словотворення просто наведено приклади словотвірних гнізд відповідних частин мови, класифіковані за твірними частинами мови. Опису значень немає, подано лише формальні приклади словотворення. У розділі про суфіксальне творення іменників помітна одна непослідовність — знову повторено творення демінутивів, яке зовсім недоречне в розділі про творення з інших частин мови, оскільки воно є модифікаційним. Така методологічна непослідовність завадила розкрити повну словотвірну систему.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 69

і семантичним зв’язком між твірними словами та похідними. Однак ідея подати похідні за словотвірною основою також досить цінна. З прикладів можна зрозуміти, що йдеться саме про префіксальне творення іменників від інших частин мови.

2.3. СКЛАДНІ СЛОВА

у граматиці подано не в окремому розділі, а за частинами мови; їх названо не складноскороченими, а складними (за польськ. złożone). У граматиці є три підрозділи: 1) про складні іменники (Apie daiktininkus sudetin’us_212/2); 2) про складні прикметники (Apie pripultinikus sudetin’us_214/1); 3) про складні дієслова (Apie žod’čus sudetin’us_214/29). У цих підрозділах не лише наведено приклади словотворення, а й пояснено деякі особливості вживання складних слів та вказано, до якого типу словозміни належить похідне. Описи похідних різняться за докладністю: складні іменники описано найдетальніше, а для дієслів наведено лише приклади. Як і інші автори старих граматик, Даукша зараховує до похідних також префіксальні слова, тобто дотримується погляду, що префіксальне слово утворене з прийменника й самостійного слова. Це не якийсь несподіваний чи незвичний погляд і він має раціональне підґрунтя, адже прийменники й префікси, безперечно, споріднені⁹. Тому ототожнення певної частини префіксації з композицією загалом прийнятне для синхронної лінгвістики, оскільки цілком очевидно, що і префіксальні іменники, і композити мають той самий словотвірний формант — закінчення (пор. prieš aušrą = priešaušris і grėblio kotas = grėbliakotis).

2.4.

Незважаючи на те, що префіксальні слова вважаються складними, усе ж можна стверджувати, що про ПРЕФІКСАЛЬНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ в граматиці йдеться також окремо. У розділі, присвяченому прийменникам, Apie priev ardi^131/1 автор зараховує до однієї частини мови прийменники та утворені від них префікси, тому тут згадується і префіксальне словотворення. Це було зумовлено теоретичними поглядами автора граматики на частини мови: дотримано ще античної традиції, за якою прийменник і префікс називаються одним терміном, оскільки вони споріднені й часто прийменник (особливо іменників) входить до складу слова, наприклад, po stalu – pastalė. Автор відчував, що це одне й те саме. Зрештою, відповідниками дієслівних префіксів також є прийменники, пор. išeiti iš..., įeiti į.... Цілком природно було розуміти, що префікс і прийменник — це той самий елемент, лише один є вільним, а інший перетворився на складову частину слова. Однак такий погляд автора граматики на суть префікса й прийменника породжує в граматиці багато суперечностей: префікс пишеться разом зі словом, отже, частиною мови вважається не лише слово, а й частина слова; префіксальні слова вважаються складними, але ж у звичайних складних словах жоден із компонентів не мав би вважатися окремим словом, окремою частиною мови; якщо утворені від прийменників префікси ототожнюються з прийменниками, мало б бути якесь пояснення й для тих префіксів, що не мають відповідників-прийменників. Особливо важко зрозуміти, чому постпозиційні елементи -p, -pi також вважаються прийменниками, хоча в історичній граматиці можна об’єднати препозиційні та постпозиційні елементи в один клас несамостійних елементів, схильних зростатися з самостійними словами.

⁹ Urbutis (1978: 284) teigia, kad priešėlinė daryba istorinėje kalbotyroje kartais laikoma kompozicijos rūšimi. Būtent taip yra ir Daukšos, ir daugelyje iki jo rašytų gramatikų, kur tik minimi sudurtiniai žodžiai. Netgi šiais laikais veiksmažodžių priešėliai klasifikuojami į prielinksnių ir dalelyčių kilmės priešėlius (be-, te-, nebe-, tebe-), o kad daiktavardžių priešėliai yra aiškūs prielinksniai, rašo daugelis tyrinėtojų ne tik Lietuvoje, bet ir užsienyje. Priešėlinius daiktavardžius sudurtiniais žodžiais siūlo laikyti ir Paulauskienė (1994: 64).

70 |

ANTANAS SMETONA

У цьому розділі DG перелічено прийменники, пояснено, якими вони бувають залежно від керованого відмінка (на цю частину мови відведено п’ять аркушів, один із яких неповний: DG 131–135), а все інше присвячено префіксам. Тому цей розділ можна вважати розділом про префіксальне словотворення зі вступом про походження прийменника.

Отже, думки про префіксальне словотворення можна знайти в розділі про прийменник, де прийменники, префікси та енклітики місцевих відмінків (усі вони, за терміном автора граматики, — prievardžiai) поділено на справжні й несправжні, які пишуться окремо, та приліпки. До приліпок зараховано закінчення постпозиційних місцевих відмінків -p, -pi (справжні прєвардії) та префікси (несправжні прєвардії). Справжнім прийменникам приділено мало уваги — їх просто поділено за керуванням різними відмінками. Автор граматики, об’єднавши в одному розділі прийменники й префікси, наголошує на їхній суттєвій відмінності: прийменники, ставши частиною слова, втрачають здатність керувати відмінком (prievardž’ aji prilipėd’ ai ne tikrieji neva valdo prietik’ ais¹³¹/²¹). Далі йдеться про вживання префіксів (приліпок несправжніх прєвардій) і пояснюється їхнє словотворення. Спершу їх класифікують за походженням: перша група — такі самі, як і справжні, бо мають абсолютні відповідники-прийменники: až, ažu, in, i, iš, nu, nu, po, per, prie, pro, su¹³¹/²⁷; друга група — утворені від справжніх прийменників, інакше кажучи, варіанти префіксів: ap yr api – išėina iš apie; nu išeina iš nu; pa išeina iš po, par iš per, pra iš pro, pri iš prie, sun iš su¹³¹/²⁹; третя група — ні від чого не утворені й самі собою нічого не означають, тобто нині ми сказали б, що це префікси часткового походження, які не мають відповідників-прийменників: at, ata, ato; už, užu; be, tebe, nebe <…> lenkiškų prievardi do, kuri Lietuvnikas iškalba da¹³¹/³². Потім подано великий, але ніяк не названий розділ із поясненням префіксального словотворення, написання префіксів (і їх уживання) — йому присвячено майже чотири аркуші (DG 132–135).

У розділі Apie prievardį йдеться про всі частини мови, які можуть мати префікс: і про іменники, і про дієслова, і про прикметники. Пояснюючи в граматиці словотворення за допомогою тих чи інших префіксів, у багатьох випадках зазначають, з якої частини мови утворюється слово. Через такий виклад словотвору дуже важко визначити, до якої частини мови належить те чи інше утворення. Ця плутанина змушує обрати такий план подальшого опису префіксального словотворення: основний опис префіксального словотворення буде подано в розділі про префіксальні дієслова (оскільки й Daukša переважно говорить про дієслова, та й загалом цей спосіб словотворення найхарактерніший для дієслів) (див. 5.2.2), а в розділах про творення префіксальних іменників (див. 3.3.2) і прикметників (див. 4.3.2) буде лише згадано явища, характерні для цих частин мови, із посиланнями на основний розділ про префіксальне словотворення (тим паче, що в цій граматиці, як уже нещодавно зазначалося, складення не відмежовано від префіксального словотворення).

2.5. ТВОРЕННЯ ПРИСЛІВНИКІВ назва розділу Apie tajsimų priezod’cų iš pripulti- niku ir vardžod’cų ir apie ju žięngsn’avimu¹⁷⁴/¹⁴ свідчить, що творення ступенів тут ще не відмежоване від словотворення. Daukša вважає прислівник незмінною частиною мови, а ступенювання — не словозмінною, а словотвірною категорією. Загалом усі частини мови поділено на змінні й незмінні, і відповідно до цього в граматиці сформовано два великі розділи: Apie nekaitomąsias kalbos dalis ir Apie kaitomąsias kalbos dalis; серед незмінних частин мови першою описано прислівник, а опис творення прислівників опинився в розділі змінних частин мови — можливо, тому, що в назві ще згадується і

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 71

ступенювання. У підрозділі про творення прислівників зроблено спробу подати аж чотири випадки словотворення, але після уважнішого розгляду з’ясовується, що про власне творення прислівників ідеться лише в одному випадку (за допомогою форманта -ai, див. 6.1), а інші три групи прикладів стосуються творення прикметників від прислівників (див. 6.2), творення прислівників вищого й найвищого ступенів та творення безродової форми стану прикметника.

2.6. У DG слабко описано СУФІКСАЛЬНО-ЗАКІНЧЕННЄВЕ СЛОВОТВОРЕННЯ. Незначна кількість безпрефіксних похідних із закінченням, тоді як префіксальні похідні із закінченням досить послідовно, відповідно до своєї структури, перенесені до розділів про складні слова. До власне закінченнєвого словотворення можна зарахувати граматичний підрозділ, у якому йдеться про творення особових імен і етнонімів жіночого роду від чоловічого, наприклад, anglė (: anglas). Підрозділ названо Про творення жіночого роду від чоловічого (Apie tajsimų gimties moteriškos iš vyriškos171/28). У ньому насправді більше показано зміну за родами, а окремі питання словотворення буде розглянуто в розділі про творення іменників (див. 3.4.1).

2.7. ФРАГМЕНТИ СЛОВОТВОРУ можна знайти й в інших розділах граматики, тобто там, де цього вимагає логіка викладу. Серед цих фрагментів словотвору насамперед варто згадати досить докладний опис творення дієслівних форм у вступному підрозділі про парадигми дієвідмінювання (DG 176–181). Там подано три підрозділи про творення дієслівних форм, розподілені за твірною основою — трьома основними формами дієслова. До дієслівних форм зараховано також кілька похідних із дієслівними та іменниковими суфіксами. Так відбувається тому, що в старих граматиках творення дієслівних форм і деяких суфіксальних похідних ще не цілком розмежоване. Це можна зрозуміти, знаючи, наскільки регулярно, наприклад, від дієслова утворюються похідні із суфіксом -imas (-ymas). Така регулярність словотворення, очевидно, не дозволила авторові граматики не згадати саме цей випадок словотворення й у підрозділі розділу фонетики, де докладно пояснюється написання голосної i (DG 118–119). Усі суфіксальні похідні з цих розділів розглядаються в цій праці у відповідних частинах про суфіксальне творення іменників і дієслів.

Отже, у DG словотворенню загалом приділено більше уваги, ніж в інших граматиках, написаних у Великій Литві. Водночас більшої уваги до словотворення все ж не вистачило, щоб відійти від розуміння словотвірних явищ попередниками.

3. ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

3.1. Суфіксальні іменники

3.1.1. Найбільше уваги в DG приділено похідним від іменників. Найбільша й найґрунтовніше описана категорія творення таких іменників — ДИМІНУТИВИ (суфіксальні зменшувальні іменники). Такий вступ до опису суфіксального творення іменників зберігся й до наших днів, хоча димінутиви стилістично марковані й уживаються не в усіх стилях. На це впливають два чинники: а) часте вживання в розмовному мовленні та б) потенційна регулярність творення: від кожного іменника, навіть за допомогою кількох суфіксів, можна утворити димінутиви (Ulvy das, ред., 1965: 253–288).

Димінутиви в DG поділено на три типи словотворення (четвертий тип, виділений у граматиці, — творення прикметників за допомогою зменшувальних суфіксів; його розглянуто у відповідному розділі про творення прикметників, див. 4.1.2):

72 |

ANTANAS SMETONA

3.1.2. ДЛЯ ПЕРШОГО ТИПУ ДИМІНУТИВІВ наведено такі приклади: daržel_is (: daržas), ož_elis (: ožis), arkl_elis (: arklis), sun_elis (: sunus), žmog_elis (: žmogus), šun_elis (: šuva), dun- tel_is (: duntis), galv_elė (: galva), ded_elė (: dede), rikšt_elė (: rikštė), ak_elė (: akis), av_elė (: avis), avinelis (: avinas), žilvitelis (: žilvitis), karalelis (: karal'us), akmenėnelis (: akmuo), menešelis (: menù), motinėla (: motina), ge.guže.la (: ge.guže), žibinkštelė (: žibinkštis)²⁰⁹/⁸. До цієї групи належать похідні з варіантами двох суфіксів: -elis, -ėlis. Вибір суфікса пов’язано з різною кількістю складів у твірному слові. Зазначається, що димінутиви із суфіксом -ėlis утворюються від слів, які мають більше ніж три склади (subalses²⁰⁹/⁸). Цей спосіб творення описано докладно: названо відмінкові закінчення й форми твірних слів, від яких утворюються похідні: від іменників у називному відмінку відкидаються закінчення -as, -is, -us, -a, -ea, -is, а від твірних слів із закінченнями -uo(-ū), -va — родовий відмінок, відкидаючи закінчення -ies, -o. Так відмежовано іменники давньої приголосної основи, тобто зазначено, що суфіксальні похідні іменників mėnuo, akmuo, šuva утворюються від родового, а не від називного відмінка. Перші два іменники зараховано до трискладових¹⁰.

До цього типу творення було включено й приклад davganora – davganorėlė²⁰⁹/¹², однак його викреслено з обґрунтуванням, що це складне слово. Дауκша ще не розрізняв безпосередньої та опосередкованої мотивації, а також морфемного й словотвірного аналізу; крім того, вважалося, що твірною основою може бути як просте слово, так і похідне (суфіксальне чи префіксальне утворення або складне слово). Спочатку Дауκша чітко бачив, що daugnorėlė — зменшувальний іменник, і закономірно мав би бути утворений від daugnora, але в структурі основи було два корені, тому daugnorėlę викреслено зі списку димінутивів і віднесено до складних слів.

Саму форму суфіксів через особливості орфографії не виокремлено: galv_elė – ge.guže.la. Графема ea є поліфонетичною, тобто її пишуть там, де, на думку автора, звук у діалектах варіює. Приголосний l суфікса автор граматики, імовірно, вимовляв твердо, але орфографічні особливості цього не відображають, оскільки твердий l позначається непослідовно: ge.guže.la, žibinkštėlea. Або ж просто не було знайдено якогось єдиного позначення, яке відображало б становище в різних діалектах. Наприкінці слова, там, де в сучасній літературній мові маємо ė, систематично пишеться літера ea. За такого написання варіанти e після l (і твердого, і м’якого) стають нерозрізнюваними. Це лише підтверджує твердження З. Зінкявічюса, що після твердого l голосний ė варіює (Zinkevičius 1966: 162–163), проте встановити якість варіантів неможливо. Так само неможливо перевірити якість обох голосних суфікса -elė (в оригіналі -edlea). Хоча автор граматики не ототожнював суфікси -elis і -ėlis, специфіка граматичного письма в деяких випадках не дає читачеві змоги їх розрізнити; іноді ці суфікси могли бути цілком однаковими.

3.1.3. ДРУГИЙ І ТРЕТІЙ ТИПИ ДИМІНУТИВІВ: avin’ukas, brol’ukas, šun’ukas, sun’u-kas, dunt’ukas, gajd’c’ukas²⁰⁹/¹⁷, runkitėa (: runka), deditea (: dedea), karvitea (: karvea), avitea (: avis), dukitea, dukteritea, duk’ritea (: duktea), sešitea, sešearitea (: sesu, sesuo)^{²⁰⁹/¹⁹} Об’єднати ці типи в один дав змогу авторський коментар: від твірних іменників чоловічого роду із закінченнями -as, -is, -us^{²⁰⁹/¹⁴}, утворюються слова із суфіксом -iukas, а від тих, що мають

¹⁰ Парадигму приголосної основи окремо не названо: за родовим відмінком її об’єднано з іменниками i-основи — так, як нині в Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje (1997).

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 73

ці закінчення -a, -eₐ (-ea), -is, -ù (-uo)^209/19 — із суфіксом -ytė. І з прикладів, і із закінчень видно, що ці типи чітко розмежовані за родом, а ними називаються живі істоти, рід яких мотивований. Наводяться твірні слова з тим самим коренем — avinas і avis — aviniukas і avytė; або в іншому підрозділі про словотвір іменників — brol’ukas, brolite^a210/4. Це свідчить, що автор граматики розподіляє слова за словотвірними типами не лише за словотворчими формантами, а й за семантичними відношеннями між формами роду. Хоча сумнівно, чи таке співвіднесення суфіксів із диференційною ознакою роду відображає реальне вживання, адже той самий суфікс справді може утворювати з твірних слів різного роду демінутиви обох родів, пор.: brolyt is, brolyte. Даних для твердження, що такий суворий поділ суфіксів за родом є діалектною особливістю, недостатньо. Хоча автор про це не зазначає, це може бути одним із фактів нормалізації граматики.

Говорячи про форми твірних слів (називний або родовий відмінок), у групі чоловічого роду автор граматики пояснює особливості словотвору з приголосною основою, а šuniuka утворює від родового відмінка. Однак у групі жіночого роду таких докладних словотвірних пояснень немає, хоча сам автор наводить більше прикладів творення іменників від приголосної основи: від duktė і sesuo – duktytė, dukterytė, dukrytė, seserytė, sesytė. Жодних пояснень не подано, але так, імовірно, докладно відображено і реальне вживання в діалекті автора, і в діалектах, знайомих авторові.

Суфікс -ukas систематично пишеться з апострофом -’ukas, і наполегливо підкреслюється, що голосний -u- нібито завжди пом’якшений (за термінологією Дауґші — minkštas), а кінцевий приголосний твірної основи завжди м’який. Через це, як зазначає автор, приголосні d і t, опинившись перед пом’якшеним u, неминуче переходять у м’які африкати dž і č: dančiukas, gaidžiukas. Про непом’якшуваний приголосний перед суфіксом не згадується, хоча в діалектах і літературній мові вимова дуже різниться (Ambrazas, red., 1997: 91).

3.1.4. ДЛЯ ІЛЮСТРАЦІЇ ІНШИХ МОДЕЛЕЙ ТВОРЕННЯ ПОХІДНИХ ВІД ІМЕННИКІВ автор граматики використовує словотвірні гнізда слів «батько» і «брат»: iš tėvo – tėvainis, tėvainystė, tėvikšt’a, tėvinė, tėviškė, tėvelis, tėvutis, tėvuta arba tavta; iš brol’o – brolėnas, bralajt’a, brol’ukas, brolel’is, brolite^a210/2. Отже, до інших словотвірних типів зараховано й демінутиви. Ці два словотвірні гнізда не викликають особливих труднощів. У гнізді слова «брат» brolėnas, broliukas, brolelis і brolystė — регулярні похідні; дещо незвичніші два приклади жіночого роду — brolaičia і brolytė. Це назви осіб, пов’язаних родинними стосунками або весільними обрядами, хоча до першого тому LKŽ їх і не внесено. Не маючи речень, можна лише припустити, що вони мають те саме значення, що й brolaitė (LKŽ, 1068). Brolaičia — результат змішування основ на ē та iā у східноаукштайтських діалектах, подібно до Bronia, Teklia, eil ia, špūlia, kandžia (Zinkevičius 1966: 226, 247): суфікс -aitė переходить у -aičia.

Словотвірне гніздо слова «батько» дещо складніше. Тут приклади поділено на три групи (розділені крапками з комою): перша — tėvainis та його абстрактний похідний іменник tėvainystė; друга — tėvynė, її похідне tėvykščia і tėviškė; третя — демінутиви tėvelis, tėvutis, tėvuta та його синонім tavta. Останні два синоніми найважче зрозуміти. У граматиці дифтонг au пишеться як av — tavit’āj^137/22 Vitavtas^137/32. Однак ототожнити tavta із сучасним tauta не дають три обставини: по-перше, зарахування до демінутивів; по-друге, синонімічність із tėvuta; по-третє, tauta насправді не є похідним від tėvas (Fraenkel 1965: 1069). Нарешті, це може бути простою орфографічною помилкою: не tavta, а *tavuta – варіант tevuta. Саме tevuta, найімовірніше, можна ототожнити з tėvutis (LKŽ_XVI 157). До речі, значення деяких похідних від слова «батько»...

74 |

ANTANAS SMETONA

значення похідних пояснено в розділі про класифікацію основ іменних частин мови: Tevikšt’a, Tevinė, Teviškė – (Oczyzna), Tevajniste (dziedzictwo), Tevajnis (dziedzic)^138/12. У польсько-литовському словнику (Vaitkevičiūtė 1994) oczyžyna перекладено як tėvynė, gimtinė і заст. tėviškė; dziedzictwo — успадкування, спадковий маєток; dziedzic — спадкоємець, поміщик. Отже, деякі похідні семантично можна пов’язати з уже зафіксованими у словниках утвореннями: tėvaynistė – tėvonystė «успадкування, спадщина»; tėvajnis – tėvonis «2. спадкоємець батькового майна, спадкоємець» (Keinys 2000: 842).

3.1.5. ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ ВІД ДІЄСЛІВ проілюстровано дієсловом rašyti і трьома дієсловами з коренем mok- — mokyti, mokti, mokėti: rašyti – rašalas, rašiklas, rašiklis, rašilas, rašimas, rašytojas, rašituvas, rašituvėa, raštas, raštinikas; mokiti¹¹, mokti, moketi – mokitojas, mokitinis, mokituvėa, mokstas, mokimas, mokėjimas^210/10 (Подання похідних від іменників і дієслів свідчить, що Дауґша розумів: під час творення нових слів формується спільнокореневе словотвірне гніздо, слова якого відрізняються за структурою, але поєднуються спільною формою кореня та семантикою.) Гніздо слова Rašyti повне й зрозуміле. Усі похідні утворено від дієслова, але не зазначено, від яких саме його форм. Дещо незвично подано гніздо mokti, адже наведено аж три твірні дієслова, які також пов’язані між собою словотвірними відношеннями: mokyti і mokėti — похідні від mokti. Автор у словотвірному гнізді не вказує, від якого дієслова утворено кожне похідне. Дієслово mokti без префікса в сучасній мові не вживається, але в Литовському словнику його наведено за джерелами Aušra, словниками Антанаса Юшки та Барона: Kūdikis moksta mylėti artimą. Temoksti jis visa, ja nor pramokti išmokti. Baigti atmintinai mokti (LKŽ^VIII, 333). Нині ми кажемо лише išmokti, pramokti, але за часів Дауґші в його діалекті mokti могло вживатися й без префікса. Тому найраціональніше було б вважати mokti основним словом гнізда кореня mok- і не було б потреби подавати для цього гнізда три твірні слова: mokti, mokyti ir mokėti. Останні дві форми ми тепер зарахували б до змішаного словотвірного типу, у якому не всі основні форми зберігають суфікс (mokyti, moko, mokė; mokėti, moka, mokėjo). Можливо, теперішній час без суфікса зумовив те, що Дауґша вважав усі форми рівнозначними з погляду словотвору (пор.: moksta, moko, moka; жодна форма теперішнього часу не має суфікса).

3.1.6. Як уже зазначалося в розділі 2.7, про суфіксальне творення іменників ідеться також у розділах про дієвідміну. У вступі до розділу про дієвідмінювання спершу встановлюються чотири типи дієвідмінювання дієслова і пояснюється, що, знаючи їх, з основних форм дієслова нібито можна визначити всі способи, часи, числа, особи, дієприкметники, а також іменники, утворені від дієслів^175/33. Саме тому до цього розділу потрапили й деякі регулярніші випадки суфіксального творення дієслів. Далі автор подає три підрозділи, у яких поряд із творенням форм дієслова розглянуто також творення деяких суфіксальних дієслів та іменників від першої особи теперішнього часу, першої особи простого минулого часу та інфінітива.

3.1.7. У DG зазначено, що від першої особи простого минулого часу утворюються іменники із суфіксами -imas ir -ėjas/-ėjųs. Найдокладніше (і найзаплутаніше) описано похідні із суфіксом -imas. Із тексту зрозуміло, що автор граматики не розрізняв варіантів суфікса -imas ir -ymas. Це властиво східним діалектам: ненаголошені довгі голосні ū та y

¹¹ У рукописі підкреслено пунктирною лінією.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 75

У середині слова паневежці скорочують і вимовляють як короткі u, i; крім того, не слід забувати й про подовження коротких наголошених u, i (Zinkevičius 1994: 62). У ненаголошеному тексті тепер важко встановити, де які наголоси були, однак із численних виправлень і заплутаного пояснення видно, що й сам автор граматики сумнівався щодо вимови та написання суфікса -imas. Ось кілька прикладів із усього тексту граматики: darimų^181/21 dari-mo^142/6 grasimų^137/1 išgul(d)imo^193/21 išskaitimų^129/7 paliginimo^140/17 parašimas^126/29 pataj-simo^166/21 perskírimas^128/1 rašimas^117/19 skajtimo^112/29 sugrįžimu^134/21 šavkymu^136/30 iškal-bejymas^117/17 išmeatymas^125/10 perskiryymas^129/19 suminkštinymas^116/29 išradimas^133/8 išradymas^133/17. Із цих прикладів випливає цілком очевидний висновок: літери y та i призначені не для позначення довготи звука. Сам Дауκша пояснює відмінність між цими літерами в розділі про вимову та написання літер і наводить ті самі приклади із суфіксом -imas. Однак і там пояснення дуже заплутане (DG 117–121). Те, що похідні із суфіксом -imas потрапили до морфології та інших розділів граматики, закономірно, адже ці похідні регулярні, як і форми словозміни. У словниках їх зазвичай не подають як заголовні слова, а наводять у гніздах відповідних дієслів.

Усі пояснення автора граматики, очевидно, є спробою розв’язати проблему палаталізації кінцевих приголосних основи твірного слова, що опинилися перед -imas. Дауκша стверджує, що в цій позиції можна писати два варіанти голосного [i]: м’який i (м’якість позначається або крапкою над i, або дужкою біля попереднього пом’якшеного приголосного, або обома способами водночас) і твердий i (твердість позначається або відсутністю крапки над i, або літерою y): šal’imas – šatys ‘šalęs’^178/8 vadin’imas, sodin’ymas, pažin’i-mas – pažin’is, va/so-din’is ‘pažinęs, vadinęs, sodinęs’^178/9. Як винятки, коли кінцеві приголосні основи не пом’якшуються, наведено інфінітиви дієслів із суфіксом i (y) та приголосними перед ним: -biti, -piti, -giti, -kiti, -riti, -siti, -siti^178/25. Це також може бути доказом того, що Дауκша все ж розрізняв варіанти суфікса -imas і -ymas, адже саме варіант із довгим голосним здебільшого потрапив до винятків: mokimas, plikimas, kinkimas, minkimas, mirkimas, n’urkimas, nukimas, dulkinimas, spirgimas, skubimas, vilbimas, kusimas^178/2712

3.1.8. У граматиці стверджується, що від форми першої особи однини минулого одноразового часу нібито утворюються іменники із суфіксами -ėjas та -ėjus, точніше — з одним суфіксом -ėj-, але похідні належать до різних парадигм відмінювання: pirkejas, pirkejus – pirkeja, pirkejį (: pirkav); kasejas, -jus, kaseja, -ji (: kas’av)^179/5. Від інфінітива утворюються іменники із суфіксами -tojas, -tojus, -smas. Суфікси -tojas і -tojus за змішуванням парадигм відмінювання подібні до -ėjas та -ėjus. У граматиці наведено такі приклади похідних із цими суфіксами: garbintojas, garbintojus, garbintoja, garbintoji (: garbinti); artojas, artojus, artoja, artoji (: arti)^181/8. Важливо, що Дауκша вже помітив: іменники утворюються не лише від інфінітива. З прикладів можна зробити висновок, що похідні цих суфіксів із основами на ia та iu в середині XIX століття вживалися вперемішку в північних паневежських говірках та в діалектах, відомих авторові граматики.

Про особливу властивість похідних із суфіксами -ėjas і -tojas змішувати основи стверджує також Zigmas Zinkevičius (1966: 255). До речі, там само зазначено, що в паневежському діалекті основи на ia та iu «практично злилися в одну парадигму» (1966: 244). Рукописної

¹² Загалом усе це радше проблеми правопису й фонетики, а не словотвору, тому вони докладніше описані в розділі про правопис і фонетику.

76 |

ANTANAS SMETONA

дані граматики показують, що в середині XIX століття основи ще не злилися в одну, проте їх уже значно змішували. Найбільш незвичні форми жіночого роду — pirkėjai, kasei, garbintoji ir artoji. Поряд із marti ir pati Zinkevičius згадує жемайтські poni ir viešni, див. Zinkevičius (1966: 223–224), однак у граматиці наведено особові імена, які можуть бути обох родів; точніше, форма жіночого роду утворюється від чоловічого. Різні за родом форми того самого іменника узгоджуються з основами прикметників на u та io, пор. gražus, graži; smalsus, smalsi – pirkėjus, pirkėji. Хоча трапляються й непослідовності: поряд із gražios, graži у граматиці вживається також giedrus, giedra (а не giedri!). Обидва типи похідних (-tojas, -tojus; -ėjas, -ėjus) для автора граматики є паралельними й обидва вживаними. Більше похідних із цими суфіксами наведено в розділі про творення складних іменників (див. 3.2.3), де вони подані як основа для творення складних слів, наприклад, mėsėdis (: mėsos ėdėjas, ėstojas). Регулярно наведені похідні з обома суфіксами, імовірно, вважаються автором граматики рівноцінними, проте iu форми на основу не згадуються. Це назви осіб за дією, вираженою твірним словом. Регулярність словотвору показує, що суфіксальні назви осіб цього типу утворювалися однаково з обома суфіксами — від інфінітива або минулого одноразового часу: kirtėjas – kirstojas, ėdėjas – ėstojas, davėjas – duotojas, pjovėjas – pjautojas. Лише žuvėtojas не має словотвірної пари — і це, слід гадати, відображає реальне вживання в північних паневежських говірках.

У розділі DG про похідні від інфінітива ще згадується творення іменників із суфіксом -smas. Зазначається, що від деяких дієслів утворюються іменники шляхом заміни -ti на -smas: šauksmas (: šaukti), reksmas (: rekti), d’c’avgsmas (: d’c’avgtiesi), gr’avsmas (: gr’avsti). Дауκша помітив, що іменників із суфіксом -smas утворюється не так уже й багато і лише від деяких дієслів (у «Словнику сучасної литовської мови» їх наведено лише близько 50).

У граматиці в підрозділі про словотвір від основи теперішнього часу йдеться лише про утворення дієслівних форм, і жодних прикладів творення нових дієслів не наведено.

3.1.9. Далі, у розділі про суфіксальні іменники, подано ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ ВІД ПРИКМЕТНИКІВ із суфіксами -ybė, -umas, -uomenė, -ulis: didybė, didumas, didumė, didumėna, did’c’unas, did’c’ulis (: iš did’c’o)₂₁₀/₅. Дві похідні дещо незвичні — didumenė та didžiulis. У слові didumenė написано не дифтонг uo, а просто u. Дауκша послідовно використовував літеру ū для позначення дифтонга uo, а в граматиці чимало коректорських помилок, зокрема пропущених діакритичних знаків; проте, з іншого боку, це може бути й паралельна форма, наприклад у LKŽ наведено слова didumenė і didūmenė (LKŽ₍ₙ₎ 486). Невідомо, чи не можна вважати форму didumenė жемайтизмом, пор. Zinkevičius (1966: 85). Інша похідна — didžiulis. Сьогодні це слово зрозуміле нам лише як прикметник, але Дауκша записав його серед іменників. Якщо це не помилка, можливо, існували приклади вживання цього слова як іменника, але докладніше про це не пояснюється.

3.1.10. Автор граматики стверджує, що існує окрема група СУФІКСАЛЬНИХ ПОХІДНИХ ВІД ЗАЙМЕННИКІВ: iš manies, tavies, savies, musu, jūsu – maniškis, taviškis, saviškis, musiškis, jušiškis; savibė, savitnumas, nūsavistėₐ₂₁₀/₇. Нині похідні із суфіксом -iškis maniškis, taviškis, saviškis, musiškis, jušiškis тлумачать трьома способами: а) як похідні присвійні займенники (наприклад, maniškis berniukas – так їх кваліфікує більшість граматик); б) як займенникові прикметники, ужиті субстантивно (наприклад, Maniškis jau parvažiavo) (Keinys 2000: 381):

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 77

c) kaip iš įvardžių padaryti būdvardžiai (Paulauskienė 1994: 187). Iš tiesų tai yra įvardiniai būdvardžiai, bet dėl įvardžio kamieno specifikos jie, ir gavę būdvardžio priesagą, pasilieka įvardžio klasėje. Labai dažnai jie vartojami kaip daiktavardžiai, pvz.: Mūsiškiai šįkart pralaimėjo. O ar taviškis dar nesugrįžo? (galvoje turima žmonos vyras). Taigi Daukšai daiktavardinė vartosena pirmiausia krito į akis ir todėl šiuos įvardinės kilmės būdvardžius jis tiesiog vadino daiktavardžiais.

Сам Дауґша в тексті граматики вжив лише один дериват із цим суфіксом: Vardaj savišk’aj arba tikri Lietuviški (imiona swojskie albo prawdziwe litewskie)¹³⁸/²⁷ – і не в позиції іменника, а прикметника. Отже, хоча автор зарахував слова цього типу (maniškis, taviškis тощо) до іменників, переконливих прикладів він не навів. Дауґша мав рацію, відмежувавши maniškį від maniško, яке чітко означає ознаку (про суфікс -iškas див. 4.1.3).

Властивість, своєрідність, власність — це іменники з абстрактним значенням. Savybė утворено суфіксом -ybė від savas, яке також граматично можна інтерпретувати як прикметник. Тому savybė належить до того самого словотвірного типу, що й aukštybė, didybė, galybė, tolybė (у Dabartinės lietuvių kalbos žodyne наведено близько 200 таких утворень).

Неологізм Дауґші savitnumas не є безпосереднім похідним від savęs, а походить від прикметника savitnas. До групи похідних від savęs належить і єдиний у цьому розділі префіксальний іменник nuosavystė. Йому відведено місце в цьому словотвірному гнізді, проте повного словотвірного ланцюжка не розкрито; до того ж це суперечить деяким теоретичним положенням рукописної граматики: по-перше, хоча префіксальні похідні вважаються складними словами, це префіксальне слово внесено до переліку похідних; по-друге, не пояснено прикметникового походження цього суфіксального похідного; по-третє, справжню словотвірну структуру слова так і не визначено, і його вдруге внесено до розділу складних іменників (див. 3.3.1).

3.1.11. У DG стверджується, що ІМЕННИКИ ІЗ СУФІКСАМИ УТВОРЮЮТЬСЯ ТАКОЖ ВІД ПРИСЛІВНИКІВ, ВИГУКІВ І СПОЛУЧНИКІВ. За твердженням автора граматики, від прислівників утворюються абстрактні іменники із суфіксом -umas: ūkstumas (: ūksti), tolumac (: toli), daugumas, daugybė (: daug)²¹⁰/¹⁵. Зазвичай нині не викликає сумнівів утворення daugumas і daugybė від прислівника — принаймні в граматиках у цьому не сумніваються. Tolumas і ankstumas також можуть утворюватися від відповідних прислівників, однак не слід забувати й про можливість утворення від відповідних прикметників tolus, ankstus (Ambrazas, red., 1997: 412). Утворення іменників з абстрактним значенням і суфіксом -umas від ступенюваних прикметників таке саме регулярне, як і утворення із суфіксом -imas від дієслів, тому ankstumas і tolumac не могли б бути винятками. Крім того, сам автор граматики вживає прикметники ankstus ir tolus, щоправда, їх він також виводить із прислівників — див. 6.2. У Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje нічого не сказано про те, що daugumą та daugybę також можна пов’язати з прикметником або іменником daugus, daugis (LKŽ 326, 322). Крім того, поряд із anksti, toli у говорах уживається також прислівникова форма daugi (Zinkevičius 1966: 392).

3.1.12. Дауґша стверджує, що іменники можна утворювати й від сполучників. Значення сполучника зовсім не узгоджується зі значенням самостійного слова, тому сполучник не може бути твірною основою іменника. Це помилка теорії DG, однак у цій монографії аналізується те, що написано. Автор наводить такі приклади: kadaj, kad’ a (: kad)²¹⁰/¹⁷ Слово kadaj ніяк не можна вважати іменником. Це прислів-

78

ANTANAS SMETONA

ник часу, твірною основою якого, найімовірніше, і є kad: «можливо, тут маємо частку -ai, що приєдналася згодом» (Zinkevičius 1966: 408). Ще менш зрозумілий наведений приклад kadžia. Утім, його можна сприймати як іменник. У рукописі сучасника Дауґші, Амбразієса Кашараускаса, наведено такий приклад: Kuri tat kadė! (LKŽ, 44) — kadė «час, година». Перехід kadės у kadžia у східноаукштайтських говорах унаслідок змішування основ на ė та ia цілком закономірний (Zinkevičius 1966: 226, 247) (див. також 3.1.4). Проте словотвірне пов’язування іменника kadžia «час, година» зі сполучником kad насправді хибне. Семантика сполучника не дає змоги приєднувати засоби творення іменника (суфікси), тому утворення іменників від сполучників неможливе: суфікс має змінювати лексичне значення, а сполучник лексичного значення не має. Його функція — граматична. Це морфема речення.

3.2. Складні іменники

3.2.1. У розділі граматики про творення складних іменників автор, мабуть, коментує приклади найбільше. Спершу розглядаються складні іменники, утворені від двох іменників. За твердженням автора граматики, твірною основою для такого творення є родовий відмінок множини одного іменника та другий іменник, який вільно відмінюється. Незрозуміло, чому формою першого компонента складного іменника вважається родовий відмінок множини: стверджується, що закінчення родового відмінка множини -u нібито потрібно замінити на -a або зовсім відкинути. Одне зрозуміло: так уникають пояснення змін приголосної основи, наприклад у šun-pėdis. Зміни другого компонента складного іменника та вибір закінчення складного слова пояснено не так послідовно: закінчення чоловічого роду замінюються на -is, а закінчення іменників із приголосною основою — на -enis. З погляду морфемного поділу це не зовсім точно, проте для практичного навчання досить зручно: ryt-met-is, mišk-a-žmog-is, galvij-piem-enis. Про сполучні голосні не йдеться. Автор стверджує, що закінчення іменника жіночого роду замінюється на -e: bal-puš-ė. Таку зміну закінчень автор убачає лише у складних словах із двох іменників, і то не завжди, адже, як буде видно далі, вибір закінчення не збігається з родом твірного слова, наприклад ritmėtis²¹⁷ і darbmėtė²¹²/³¹ — другим компонентом обох складних слів є metas. Досить сумнівне й твердження, що коли твірне слово відповідного роду має закінчення -is або -ė, у складному слові воно залишається незмінним: vilka-žolė. Це правильно лише формально, адже насправді тут маємо справу з властивою литовській мові омонімією морфем¹³. Майже для всіх складних слів указано, до яких відмін типу вони належать.

Після характеристики способу творення та парадигми відмінювання складного слова пояснюються також значення деяких складних слів і словосполучень, від яких вони утворені. Наведено такі приклади: Ritmėtis (: Rito metas), Mišk ažmogis (: Miško žmogus), Galvijpiemėnis (: Gal’

¹³ Ця теоретична непослідовність не завжди до кінця усвідомлюється навіть у сучасному мовознавстві, тому її варто пояснити окремо. Адже було б неправильно стверджувати, що в словах ož-k-a, ei-k-i і Graž-k-a той самий суфікс: це три різні суфікси, лише форма в них збігається. Так само цілком різними є закінчення al-us (nom. sg., основа на u) і vaik-us (acc. pl., основа на a). Звідси висновок: закінчення в žol-ė і vilkžol-ė відрізняються так само, як у puš-is і balpuš-ė. Отже, не можна стверджувати, що в слові vilkžolė закінчення залишилося незмінним. Закінчення слова žolė означає nom. sg.; закінчення слова vilkžolė — nom. sg. + словотвірний формант.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

79

пастух овець), Vilkažolė, vilkžolė (: Vilko žolė), Šilažemė, šilžemė (: Šilo žemė), Šunpedis, šuntakis (: Šunies pedas, šunies takas), Balpušė (: Balos pušis) і так далі^212/17. Видно, що автор добирає приклади так, щоб можна було проілюструвати співвідношення складного іменника та базової синтаксичної конструкції, тобто помітно, що словотвірною основою є не просто випадкові іменники, а лише ті, що утворюють змістовне словосполучення. (Звісно, не завжди можна розкласти складне слово й отримати словосполучення з тим самим значенням: dviratis — це не два колеса; kupranugaris — це не горб і спина; складне слово часто семантично відривається від основи, функціонує в мові як самостійне слово, набуває нових і переносних значень.) Приклади Дауки подано не просто так: пояснюється, як слід розкладати складне слово або яка синтаксична конструкція має відповідати йому. Тут варто процитувати самого автора граматики: Часто складені назви виражаються двома назвами: перша вживається у формі однини родового відмінка, а друга відмінюється за відмінками й числами відповідно до своєї відміни^212/13. Таке тлумачення спонукає припустити, що, можливо, Даука іноді не розрізняв напрямку словотворення. Крім того, базова синтаксична конструкція та складне слово не вважаються повними синонімами, у них вбачають семантичну відмінність: складне слово має більш негативну конотацію, а синтаксична конструкція — більш позитивну: усі назви, що виражаються двома назвами, означають певну шанобливість (пор. пол. poszanować «шанувати»), а якщо виражаються однією складеною назвою, то означають більший осуд^212/24.

3.2.2. Далі Дауґша встановлює ще кілька моделей складних слів, коментує їхнє творення та відмінювання: šienapjūtis, rug’apjūtis, vasarojpjūtis, mežlavežtis^212/28 відмінюються як прості слова за сьомою парадигмою, встановленою в граматиці, — вона жіночого роду. Про складні слова naktigonėa, darbimėtea, naktidavža^212/31 сказано, що основою перших компонентів є скорочений орудний відмінок однини, хоча щойно стверджувалося, що основою першого компонента складного слова є родовий відмінок множини (див. 3.2.1.). Але таке рішення, очевидно, єдино можливе, коли сполучні голосні не названо. Рід складних слів деяких із цих груп неясний. Рід іменників, що позначають неживі предмети, не мотивований, тому навіть донині рід деяких із них не усталився й у діалектах варіює. У граматиці стверджується, що рід складного слова визначає рід другого твірного слова (див. 3.2.1.). Прикладів, звісно, замало, але якщо складні слова жіночого роду šienapjūtis, rug’apjūtis, vasarojpjūtis, mežlavežtis утворено з двох іменників, виходить, що не дотримано встановленого правила обирати для складних слів жіночого роду закінчення -ė. Твірними іменниками, ймовірно, були pjūtis, vežtis arba važtis¹⁴ — рід неясний. Якщо дотримуватися погляду, що ці складні слова утворені з іменника та дієслова, вибір роду не буде мотивованим, однак тоді стає незрозумілою поява суфікса -t-. Загалом така різноманітність вибору родів (точніше — основ) цілком закономірна й у сучасних діалектах (Zinkevičius 1966: 219), отже, це явище було живим і в діалектах східних аукштайтів середини XIX ст.

3.2.3. Окремо описано складні слова, що позначають назви осіб: šienapjuvis, šienpjūvis (: šieno pjovėjas, pjauto jas); žmog ažudis, žmogžudis (: žmogavs arba žmon’u

¹⁴ До речі, іменники vasarojpjūtis і vežtis / važtis не зафіксовані у «Словнику литовської мови». Пов’язувати з važta не дає змоги відсутність значення часового проміжку (як у pjūtės). Тому mežlavežtis / mešlavaitės також можуть бути результатом аналогічного словотворення.

80 |

ANTANAS SMETONA

убивця); dünadavis, dündavis (: dünos davėjas, dūtojas); malkakirtis (: malkų kirtėjas, kirstojas); mesedis (: mėsos edėjas, estojas)^213/1. Наведено лише форми чоловічого роду. У граматиці стверджується, що складні слова цього типу поєднуються так само, як і два прості іменники, тільки від дієслівного іменника нібито відкидається більше компонентів: яких саме і як — не пояснено. Насправді це можуть бути складні слова з другим дієслівним компонентом: šenapjūvis «той, хто косить сіно», žmogžudīs «той, хто вбиває людину», duonadavis «той, хто дає хліб» тощо. Šienapjūvis, žmogžudīs, duonadavis можуть мати переставлені місцями базові компоненти: žmogžudys (: žudyti žmogų), але можна припустити, що в час, коли утворювалися складні слова цього типу, порядок слів у реченні був іншим: duondavis (: duoną duoti), або, можливо, вже утворене від іншої конструкції: duonadavis (: duonos davėjas; означальний родовий відмінок + дієслівний іменник) «той, хто дає хліб». Остання думка видається переконливішою: другий крок від дієслова, тобто утворення від дієслова назви діяча davėjas (: duoti), далі його значення звужується означальним родовим відмінком duonos davėjas; під час утворення складного слова відкидається суфікс із закінченням, і отримуємо duondavis. Таких слів чимало, і саме таке їхнє творення бачить Даука.

Для деяких складних слів наведено варіанти зі сполучним голосним і без нього — такий спосіб подання, найімовірніше, відображає реальні тенденції вживання. Серед конкретних прикладів варто згадати šienpjūvis — з голосним u кореня дієслова (імовірно, це довгий або напівдовгий голосний). У LKŽ^xiv 750 наведено приклади лише з писемних джерел і з говорів західних та південних аукштайтів, а прикладів зі східних аукштайтів немає. Інший приклад — mėsėdis «той, хто їсть м’ясо». Його структура звичайна, але на тій самій сторінці згадано ще одне складне слово, утворене від тих самих базових слів, — mesiedas^213/1. Слід гадати, що мається на увазі період від Різдва до Масниці. У північному паневежиському говорі (біля Біржая) перехід ē в ie є закономірним (LKŽ^viii 44). Відмінне закінчення дає змогу відрізнити його від назви особи mėsėdis.

Базовими словами цієї групи складних слів є похідні із суфіксами -tojas і -ėjas. У DG вони розглядаються в розділі словотворення від основних форм дієслова, а в цій праці — у розділі суфіксальних іменників (див. 3.1.8.).

3.2.4. У граматиці окремо описано складні слова з так званими нині префіксоїдами й суфіксоїдами — елементами складних слів, які через регулярність словотворення вже уподібнюються до префіксів або суфіксів, наприклад: pusrytīs або laibgalis. Спостереження й групування цих явищ свідчать про неабияку мовну проникливість автора граматики. Окремо розглянуто складні слова з pus-, vid- і -gal-: pusrytis, pusbernis, pusbrolis, pusdienis, pusžuvis, pus’vanktais, pus’avžiemis, pus’avgavenis, pus’avdienis, vidudienis, vidunaktis, viduvasaris, vidužiemis, vidupievis (vidulavkis arba vidulavke¹⁵), drutgalis, laibgalis, tvoragalis, tvorugalis, sienogalis^{213/27, 213/29, 213/30}.

Приклади з компонентами pus- і pusiau- показують (і автор граматики це констатує), що словотвірною основою може бути не лише іменник pusė, а й прислівник pusiau. У граматиці також сформульовано словотвірне значення цього типу: позначає половину предмета, названого другим компонентом, — pusęą rito, pusęą berno^213/20. Безперечно, це не надто точне узагальнення; справжнє словотвірне значення pusbernio — «ще не-

¹⁵ Слова vidulavkis і vidulavke у рукописі закреслено.

Žodžių daryba K. K. Daukšos gramatikoje | 81

той, хто досяг певного віку, напівшашлик — «приблизно половина предмета, названого другим компонентом», двоюрідний брат — «дитина сестри або брата батька чи матері» тощо. Можна згадати ще два приклади, спершу внесені до розділу складних прикметників, але згодом викреслені: напівлюдина, напівкінь^214/17 (складні прикметники з компонентом напів- розглядаються в розділі 4.2.3). Їхнє словотвірне значення значно узагальненіше, менше варіює; можливо, тому й не було помічено різноманіття значень відповідних складних іменників. Варто також звернути увагу на прикметники, утворені від напів- та іменника, оскільки сьогодні вони дуже субстантивувалися — докладніше про це див. 4.2.3.

У DG уже простежується різне словотвірне значення композитів із vid-: vidudienis, vidunak-tis, viduvasaris, vidužiemis означають «середину дня, ночі, літа, зими», тобто «середину проміжку часу, названого другим компонентом складного слова». До цієї семантичної групи не належить vidupievės — воно означає pievų tarp dirvų esantį“^213/25. Подібно значення визначено й у словнику: «луг між полями або ріллею» (LKŽ_XIX 96). Варто зазначити, що автор граматики викреслив із цієї групи композитів vidulaukis та vidulaukė. І справді, vidulaukis не має значення «перебування між чимось».

Композити з коренем -gal- утворюють дві групи, розмежовані за першим компонентом складного слова — прикметником або іменником. Із композитів, утворених від прикметника, наведено такі приклади: drūtgailis ir laibgalis. У граматиці зазначено, що такі композити можна утворити не від кожного прикметника, а лише від прикметника atžvalg(i)ngo? (względnego)^213/26. З двох прикладів важко тепер сказати, що мав на увазі автор, адже видно, що він і сам сумнівався щодо терміна atžvalg(i)ngas, тому навіть подав польський відповідник. Сьогодні цей польський термін розуміємо як santykinis (Vaitkevičiūtė 1994: 924). Отже, Даукша стверджував, що композити з galas утворюються лише від відносних прикметників. Звісно, не від усіх відносних прикметників (наприклад, не сполучаються gražus + galas, greitas + galas), але наведені приклади цьому не суперечать. Крім того, наведено й вихідні сполуки drūtasaj galas, lajbasaj galas^213/27, з яких видно, що вихідні прикметники мають займенникову форму.

Інша група композитів має іменник як перший компонент: tvoragalis, tvorugalis, sienojgalis. Словотвірні значення наведених прикладів істотно різняться: tvoragalis означає tvoros galas arba šmotas^213/29, а tvorugalis означає tvoros galų, kur tvora baig’asi^213/30; sienojgalis означає sienojos galų arba šmotu ir mažu sienojų^213/31. Узагальнення значень засвідчує й твердження автора: усі «подібні до них» мають те саме значення. Отже, Даукша вважає, що у випадку tvoragalio / tvorugalio саме сполучний голосний зумовлює відмінність значення. Невідомо, чи це лише діалектна особливість, адже знайти більше матеріалу про такі випадки не вдалося.

3.3. Префіксальні іменники

3.3.1. Префіксальні віддієслівні іменники згадуються в розділі складних іменників. На думку автора, вони утворені складанням префікса та дієслова: priedas, apirašas, atarašas, ažurašas, įrašas, išrašas, parašas, perrašas, prirašas, surašas, užrašas^213/3 Як уже йшлося в 2.3, тут похідні від префіксальних дієслів із флексією ототожнюються з префіксальними іменниками, які справді можна вважати композитами. На таку класифікацію вплинуло й те, що загалом у граматиці зовсім не згадано про флексійні похідні. Точніше кажучи, автор тут не розглядає словотвір. Він лише констатує факт,

82 |

ANTANAS SMETONA

що «похідні від префіксальних дієслів» відмінюються як безпрефіксальні іменники відповідних відмін (išėjungtinė nu žodž’ų sudetin’u [...] atsimaino kaip n’ėa sudeti₂₁₃/₂). Тому поява цих прикладів у розділі композитів свідчила б, що автор граматики не розрізняв словотвірні типи apirašas ir apyrankė. У тому самому розділі ці сумніви розвіюються: окремо згадано й префіксальні іменники, утворені від прийменника та іменника: pamiškė, palavkė, paupė; apinak­tis, apižiemis; priešienis₂₁₃/₃₄. Поруч наведено й словотвірне значення цих похідних: žink­lina artumų sudetin’o prie n’ėasudetin’uj egsunt’0₂₁₃/₃₂ — похідне вказує на близькість до предмета, названого твірним словом.

У розділі складних іменників згадується також префіксальний іменник nūsavistė₂₁₃/₃₆. Зазначається, що він утворений від прийменника та займенника. У словотвірному гнізді присвійного займенника це утворення, безперечно, має своє місце, але через складний словотвірний ланцюжок автор граматики не зміг його встановити: це утворення згадується і в розділі суфіксальних іменників (див. 3.1.10).

3.3.2. Докладніше про творення префіксальних іменників ідеться в розділі рукописної граматики про прийменники (див. 2.4). Хоча більша його частина присвячена префіксальним дієсловам, наведено чимало прикладів інших частин мови, зокрема й префіксальних іменників.

ІМЕННИКІВ ІЗ ПРЕФІКСОМ AT- та всіма його варіантами небагато. З цим префіксом найчастіше утворюються дієслова (див. 5.2.7), а також пояснюється вживання варіантів префікса. Автор стверджує, що префікс ato- вживається з іменниками, похідними від дієслів, у власне класі іменників, а іноді й із прикметниками: atož’ura, atotvanas₁₃₃/₄. Більше прикладів не наведено, проте автор ще кілька разів сам уживає atožvalga₁₅₉/₃₄ і один раз atomajna₁₅₀/₁₉ (це може бути й коректурна помилка, оскільки в усіх інших місцях ужито atamaina). У мові автора граматики вживається лише один іменник із префіксом at-: atmaina «парадигма, відміна, дієвідміна, флексія» — atamajnos, atmajnas, atomajna.

ПРЕФІКСИ PA- IR PO- також згадуються в розділі про прийменники. Там пояснюється, що найчастіше ці префікси (у термінології граматики — прийменники) додаються до дієслів і значно рідше — до іменників та прикметників. Прикладів дієслів зовсім не наведено, проілюстровано лише рідше вживання. Наведено такі іменники: poil’sis, posunis, povajkis, podukra₁₃₃/₄. Вживання цих префіксів тісно пов’язане з іменниками, прикметниками й систематично утворюваними дієсловами, хоча прикладів останніх найменше. У граматиці XIX ст. похідні з префіксами ще не систематизуються за частинами мови; до того ж, можливо, це було й неможливо зробити, оскільки, наприклад, прикметники також подаються з такими самими варіантами префіксів: padidis, pabaltis тощо. Тому, щоб подати повнішу картину, доцільніше розглянути всі похідні з префіксом pa- в одному розділі. Це зроблено в розділі про префіксальне творення дієслів 5.2.3.

ІМЕННИКІВ ІЗ ПРЕФІКСАМИ UŽ-, AŽ- є лише кілька (ažurašas, užrašas₂₁₃/₃), і вони утворені від префіксальних дієслів, тому їхні особливості та відмінності докладно розглядаються в розділі про префіксальне творення дієслів 5.2.8.

Іменників із префіксом į- також лише кілька: islenis₁₃₂/₁₁ (: долина), irašas₂₁₃/₃ (: записати). Автор граматики рідко вживає похідні з цим префіксом і досить стисло їх розглядає—

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 83

…рія. Проблематика похідних із цим префіксом докладніше розкривається через префіксальні похідні дієслова, тому його розглянуто в розділі про творення дієслів 5.2.4.

На перший погляд, у розділі про прийменники цілком безпідставно утворено ПАРУ ПРИЙМЕННИКА І ПРЕФІКСА SU І SAN- (SĄ-). Очевидно, до цього спричинилися і змінений вокалізм префіксів są-, san- (у північнопаневежиських говорах вимовляються su-, sun-), і відомі авторові граматики варіанти прийменника su (sa у частині західноавкштайтських говорів і в латиській мові), — отже, через суто фонетичну подібність він міг ототожнити цей прийменник із префіксом. У граматиці наведено похідні з префіксом są-: suntarmeₐ, suņdara, suņžineₐ₁₃₃/₅, sužineₐ₁₂₄/₁₆, sunkalbinis₁₄₃/₃₁, surašas₂₁₃/₄; похідні з префіксом su-: sustatimas₁₁₂/₃₆, subalʼseₐ₁₂₁/₁₂ і два дієслова — sudėtas₁₃₅/₁₆, sudūti₂₁₄/₃₅ (про творення дієслів із są- і su- див. 5.2.5). Два похідні викликають сумнів. Surašas може бути похідним із закінченням від префіксального дієслова surašyti (пор. aprašas від aprašyti), хоча правопис граматики не перешкоджає тлумачити surašas як sąrašas. Subalsę можна зрозуміти лише як похідне з są- — sąbalsę, оскільки поряд немає того самого дієслова з префіксом su-. Усі ці приклади, однак, дають підстави припустити, що через збіг вокалізму префіксів są- і su- у північнопаневежиських говорах їх могли ототожнювати.

3.4. Іменники — похідні із закінченням

3.4.1. У DG творення за допомогою закінчень не назване, проте про похідні із закінченням Daukša все одно неминуче мусить говорити, пояснюючи Творення жіночого роду від чоловічого (Apie tajsimų gimties moteriškos iš vyriškos₁₇₁/₂₈). Тут наведено дві групи слів. Про першу групу сказано, що від іменників чоловічого роду, утворених від інших частин мови, творяться форми жіночого роду заміною закінчення -us на -ė: undęₐneₐ (: undęₐnʼus), tiknėₐ (: tiknʼus), kitrėₐ (: kitrus)₁₇₂/₁₆. Це вже виклад словотвору за допомогою закінчень. Хоча слова tiknius і kitrus можуть уживатися і як прикметники, доводиться покладатися на твердження автора граматики, що це іменники, оскільки без прикладів майже нічого не можна визначити. Другу групу охарактеризовано ще стисло: від назв народів чоловічого роду назва народу жіночого роду утворюється заміною закінчення -as на -ė: Lietuvʼnikeₐ (: Lietuvʼnikas), Rusėₐ (: Rusas), Lienkėₐ (: Lienkas), tʼcʼekėₐ (: tʼcʼekas), Latvēₐ (: Latvīs), Ingleₐ (: Inglis)₁₇₂/₁₈. Навряд чи в середині XIX ст. це могли розуміти інакше. Адже тут справді змінюється лише закінчення. І сьогодні неясно, чи це чітка словотвірна опозиція, чи рівноправні форми substantiva mobilia, не пов’язані між собою словотвірними відношеннями. У дисертації Юдіти Джежульскене стверджується, що ці пари слід вважати «окремою словотвірною категорією осіб (тварин), яка охоплює назви виконавців дії та носіїв ознаки» (Džežulskienė 2001: 5). Отже, навряд чи можна говорити про словотвірні відношення між членами пари.

Ця словотвірна модель, схоже, у говірці не була звичною й розвиненою так, як сьогодні. Вона застосовувалася лише до назв людей. Навівши сім парадигм відмінювання особових назв, автор перелічує також чотирнадцять груп слів, які так чи інакше не вкладаються в ці парадигми: одним бракує множини, іншим — однини, в одних однина відмінюється за однією парадигмою, а множина — за іншою тощо. До переліку таких нерегулярностей потрапили назви звірів і птахів, які мають один граматичний рід, але можуть позначати і чоловічу, і жіночу стать (наприклад, meška, kiškis). Автор

84 |

ANTANAS SMETONA

не пропонує розширювати розглянуту словотвірну модель або використовувати якісь суфікси для утворення форм обох родів (наприклад, meškinas, kiškė), а бере допоміжні слова patinas ir patytė і навіть не узгоджує з ними іменники: bajkštus kiškis patinas, bajkštus kiškis patytė; kėbli meška patinas, kėbli meška patytė; pilkas žvirblis patinas, pilkas žvirblis patytė; marga krėgždė patinas, marga krėgždė patytė^169/16.

3.4.2. У розділі про творення іменників наведено також приклади творення від вигуків: aimana, ajman’a^210/18. У словнику литовської мови стверджується, що вигук ai-man виник унаслідок злиття ai і man (LKŽ, 38), тож цілком можливо, що в DG такі слова зараховано до складних слів. Однак aimana внесено до розділу суфіксальних іменників, хоча це слово не має суфікса. Насправді іменники цього типу є похідними із закінченням від дієслів, пор.: rauda (: raudoti), malda (: maldauti) тощо. У розділах про творення дієслів і прикметників вигук aiman знову виступає твірною основою (див. 5.1.4) — aimanuoti ir aimaningas. Насправді головним словом словотвірного гнізда є вигук, але спочатку від нього утворюється дієслово, а потім від нього — усі інші можливі похідні; наприклад, похідні із суфіксом -ingas утворюються від іменника: aimaningas (: aimana). У граматиці наведено два варіанти іменника aimana зі стовбурами ā і iā: aimana ir aimania. Імовірно, це відображає реальне мовлення східних авкштайтів того часу.

4. ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

У своїй граматиці Daukša присвятив творенню прикметників, як і творенню іменників, два розділи: про суфіксальні прикметники та складні прикметники. Префіксальні прикметники потрапили до двох розділів — складних прикметників і прийменників. Виклад творення прикметників нічим не відрізняється від викладу творення дієслів та іменників.

4.1. Суфіксальні прикметники

4.1.1. Окремо описано творення суфіксальних прикметників від інших частин мови: Apie tajsimu pripultininku iš kitu dal’u kalbos^210/19. Зазначається, що прикметники утворюються від іменників, прикметників, займенників, дієприкметників, дієслів, прислівників, прийменників і вигуків, а приклади такого творення наведено без коментарів. Крім того, деякі суфіксальні прикметники згадуються в розділі про суфіксальне творення іменників (див. 3.1.1) і становлять четвертий тип демінутивів. Це цілком зрозуміло, адже навіть у переліку частин мови іменник не відокремлено від прикметника, а обидва названо іменами — це традиція латинської граматики.

4.1.2. Як і розділ про творення іменників, розгляд суфіксального творення прикметників починається з прикметників із зменшувальними суфіксами: baltutis, baltutė, baltutelis, baltutelėa (: baltas, balta), nėdidutis, nėdidutėa, nėdidutelis, nėdidutelėa (: nėdidis, nėdidė), gražutis, gražutėa, gražutelis, gražutelėa (: gražus, graži)^209/23. Цей тип словотворення подано дуже стисло, без коментарів. Зазначається, що закінчення прикметників -as, -is, -us, -a, -i, -ė^209/22 замінюються на суфікси -utis і -utelis (-utis, -utėa, -utelis, -utelėa^209/22). Похідні цілком регулярні й зрозумілі. Суфікс -utelė розглядається як один самостійний суфікс, а не як поєднання двох суфіксів.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 85

4.1.3. Далі називаються частини мови, від яких утворюються прикметники. Від іменників: iš brol’o – broliškas, brolinis; від прикметників: iš balto – balsganas, balsvas ir visi susmulkinti – baltutis, baltutėlis^210/20; від займенників: iš manies, tavies, savies, musu, jusu eina: maniškas, taviškas, saviškas, musiškas, jusiškas^210/21; від дієприкметників: iš pirkto – pirktinis, rašito – rašitinis¹⁶; від дієслів: iš duoti – davingas, davus, dūšlingas, dūšlus, dūsningas, dūs(n)us^210/25,26; від прислівників: iš toli – totus, tol’imas; iš unks(t)i – unks(t)us, unks(t)ivas; iš dabar – dabarikšt’čas, dabarikštis^210/28; від прийменників: iš prieš – priešingas; iš lig – ligus^210/30; від вигуків: iš ajman – ajmaningas, ajmanus^210/31.

З наведених прикладів можна скласти уявлення і про теоретичні міркування автора. Звичайно, похідні, подані без речень або словосполучень, не дають змоги точно зрозуміти їхнє значення. Творення прикметників від іменників, прикметників і займенників не викликає жодних сумнівів чи проблем. Приклади творення від прикметників поділено на дві групи: звичайні похідні (balsganas, balsvas) і демінутиви (baltutis, baltutėlis).

До похідних maniškas, taviškas, saviškas, broliškas тощо Дауκша зараховує прикметники. Це цілком закономірно, адже суфікс -iškas мають лише прикметники (пор. žemiškas, žmogiškas, pieniškas тощо). Дуже подібні похідні maniškis, taviškis, saviškis тощо в граматиці вважаються іменниками (див. 3.1.10). Хоча насправді похідні із суфіксом -iškis могли б бути й прикметниками (пор. vilniškis laikraštis), а maniškis, taviškis найчастіше вживаються як іменники або вже навіть лексикалізувалися як іменники.

Для ілюстрації творення прикметників від вигуків обрано невдалі приклади: зрозуміло, що aimanus і aimaningas є автентичними членами спільного словотвірного гнізда від вигуку aiman, однак вони утворені не безпосередньо від вигуку, а є вторинними похідними від відповідного іменника — див. 3.4.2 і 5.1.4.

4.1.4. Дауκша описав творення прикметників від дієприкметників — наведено похідні із суфіксом -inis pirktinis, rašytinis. Lietuvių kalbos gramatikoje (Ulvdas, red., 1965: 571) висунуто припущення, що такі похідні можна пов’язати з інфінітивом і виокремити суфікс -tinis. Проте тут виявляється проникливість Дауκші, яка дала йому змогу побачити в похідному і відносне значення прикметника, і значення пасивного дієприкметника: і сьогодні є автори, які вважають, що pirktinis, austinis, dirbtinis та подібні прикметники утворюються від відповідних пасивних дієприкметників минулого часу (pirtkas, austas, dirbtas) за допомогою суфікса -inis (Paulauskienė 1994: 183). Автор граматики вписав тут і пару rastas – rastinis, але невідомо, чому викреслив її.

4.1.5. Досить заплутане словотвірне гніздо від duoti. Зазвичай прикметники утворюються від дієслів, але приклади зі словотвірного гнізда подано як рівноправні, без урахування ієрархії похідних: davingas, davus, dūslingas, dūslus, dūsningas, dūsnus (: dūti)^210/26. Від duoti тут могли утворитися лише дві похідні: dūsnus і dūslus. Від форми минулого одноразового часу могло утворитися лише davus — до того ж це похідне не суфіксальне, а флексійне. У цьому гнізді не визначаються вихідні форми дієслова, хоча загалом Дауκша добре розрізняє творення від різних основних форм дієслова — див. 2.7. Похідні із суфіксом -ingas утворюються від відповідних прикметників. Значення деяких похідних дуже неясне, тому є підстави сумніватися в їхній реальності. Davus, dūsnus і dūslus є синонімами (LKŽ₁₁ 343). Щодо синонімічності dūsnus і dūslus, варіантів суфіксів і значень сумнівів немає, оскільки у словнику pa-

¹⁶ Тут викреслено: iš rasto – rastinis.

86 |

ANTANAS SMETONA

наведено достатньо прикладів (LKŽ_II 614). Однак поряд із davus немає жодного прикладу, лише вказано джерела — Юргіс Шлапеліс і Амброзієй Кашараускас. Надійність цих джерел змушує засумніватися в одному факті: обидва тримали в руках DG і словник та переписували з них приклади (див. Būga 1923: 344–345; Balčikonis 1955), отже, це не два різні джерела, а фактично спираються на одне неперевірене джерело, у якому можуть траплятися й нереальні форми. З тієї самої причини сумніви викликає іменник kadžia, kadė «час, година» (див. 3.1.12).

Інша доволі заплутана річ — написання голосного кореня (дифтонга?): dūti, dūšlingas, dūslus, dūšningas, dūs-nus. Цей поліфонетичний графічний знак можна було б розуміти навіть трьома способами. По-перше, це справді поліфонетичний графічний знак, що означає, що автор граматики чув у різних говорах різні звуки, наприклад: duoti, duti, dūti (пор. Zinkevičius 1966: 84–88); це підтверджує і твердження граматики: аукштайти в деяких місцях вимовляють повний дифтонг, тоді як жмудини — лише перший голосний або міняють обидва звуки місцями й замість uo вимовляють ou (ov)^114/35. До речі, бачимо, що чергування дифтонга uo Дау́кша пояснює відмінністю між аукштайтами та жмудинами, однак у самих східних аукштайтів цей дифтонг також монофтонгізується.

По-друге, це може бути не питанням поліфонічного, а морфологічного написання: автор граматики не чув жодних варіантів вимови, а писав за твірним словом; належить писати avti, gavti, mavti, оскільки ave, gavo, move^116/37.

По-третє, автор чув, як жемайти дифтонгізують довгий голосний кореня у словах dosnus, doslus, dosningas, doslingas, і тому писав поліфонічний знак ū, однак це найменш імовірно, оскільки, говорячи про вимову голосного o, автор нічого не згадує про його дифтонгізацію.

4.1.6. Творення прикметників від прислівників: tolus, tol’imas (: toli), ūnkstus, ūnkstivas (: ūnksti), dabarikšt’as, dabarikštis (: dabar)^210/28. Творення від прислівників знову ілюструється прислівниками toli, anksti. Докладніше про це йдеться у 3.1.11 і 6.2. Якщо не розглядати напрям творення toli – tolus і anksti – ankstus, тут усе зрозуміло. Суфіксальні похідні tolimas і ankstyvas, безперечно, утворені не від прислівників, а від відповідних прикметників. Творення похідних dabarykščias і dabarykštis від прислівника не викликає сумнівів. Наведено похідні з різними закінченнями nom. sg., що вживаються впереміш. Схоже, що форму з іменниковим закінченням східні аукштайти вживали частіше, оскільки її наведено першою.

4.1.7. Творення прикметників від прийменників: priešingas (: prieš), ligus (: lig)^210/30. Від прийменників, як і від сполучників (див. 3.1.12), іменне слово утворити неможливо. Прийменники не мають кореня, до якого могли б приєднуватися словотвірні форманти. Отже, приклади такого словотворення неправильні. Priešingas могло б бути утворене від прислівника priešais (існував і прикметник priešus) або іменника priešas, як і багато похідних із суфіксом -ingas (Ambrazas, red., 1997: 198), а lygus загалом слід вважати простим словом. Отже, модель творення прикметників від прийменників залишається без прикладів і її слід вважати помилкою автора граматики.

4.2. Складні прикметники

4.2.1. Підрозділ про складні прикметники значно стисліший за підрозділ про складні іменники. Разом із підрозділом про складні дієслова він умістився на одному аркуші й

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

87

названий Про складні прикметники (Apie pripultinikus sudėtin’ūs_214/1). Складні прикметники класифікуються за твірною основою; до деяких наведено короткі пояснення: прикметники, утворені від двох іменників, — linaziedis, šunžardis_214/2; від прикметника й іменника — žmogus baltaplaukis arba baltaplaukis_214/6; від займенника й іменника — kasdienis, kasdieninis, kasmetinis_214/9; від іменника й дієслова — šalnakunis_214/11; від двох прикметників — judmargis, judberis, žal’margis_214/18; від прикметника й дієприкметника — Visogalis_214/21; від прислівника й дієприкметника — davgalis_214/22. Як окремий компонент складання згадується іменник pusė, до якого можуть приєднуватися іменники й прикметники, наприклад: pus’ūnžis, pus’bal̃tis_{214/15, 214/16}.

4.2.2. Багато похідних слів не викликають жодних сумнівів і запитань. Робиться спроба пояснити словотвірне значення деяких похідних слів, як і складних іменників: judmargis, judberis, žal’margis позначають дві припульті, змішані в одному місці, як ці вирази – дві масті_214/18; baltaplaukis arba baltaplaukis означає: людина, що має біле волосся, або людина з білим волоссям, або людина білого волосся_214/6. Однак тут пояснено не словотвірне, а індивідуальне лексичне значення; крім того, наведено синонімічні синтаксичні відповідники — відмінок, прийменникову конструкцію та групу з відокремленим дієприкметниковим означенням; linaziedis, šunžardis — позначають прикметник припультиніків, що мають властивість цього іменника_214/2. Значення інших груп складних прикметників не пояснюється, а лише вказується, з яких частин мови їх утворено.

У граматиці стверджується, що похідні слова judmargis, judberis, žal’margis утворені від двох прикметників. Справді, корені обох слів — прикметникові. Якби Дауκша спробував знайти синтаксичний відповідник (як у випадку зі складними іменниками), можливо, з’ясувалося б, що це похідні від прислівника на основі прикметника та прикметника — juodai margas, juodai bėras, žalial! margas (не žalai — на це вказує знак м’якості біля l). Академічна граматика литовської мови не вбачає у першому компоненті прислівника, а стверджує, що тут є дві прикметникові основи (Ulvy das, red., 1965: 600). Деякі інші джерела (Paulauskienė 1994: 197; Ambrazas, red., 1997: 234) дотримуються такого самого погляду, як і Дауκша, хоча насправді можливі різні варіанти: juodmargis, juodberis, žal’margis безперечно утворені від прислівника та прикметника, але tamsžalis може бути утворене й від tamsus žalias, оскільки в мові цілком можливе таке словосполучення: Я купив темно-зелений костюм.

4.2.3. Ще один тип творення складних прикметників — із компонентом іменникового походження pus-. За допомогою цього префіксоїда утворюються також складні іменники (див. 3.2.4.). У граматиці чітко розмежовано два типи творення за другим твірним компонентом (прикметником або іменником). Перша група похідних дуже нагадує складні іменники: pus’ūnžis, pus’gal’vis, pus’bernis, pus’kvortis_214/15. Особливо це стосується pusbernis ir puskvortis. Pusbernis навіть потрапило до розділу складних іменників. Дауκша пояснює значення цих похідних і переконливо показує, що їх можна сприймати як прикметники: той, хто має половину всього: віку, голови й прикмет чоловіка_214/15, тобто має половину віку, половину голови й половину властивостей чоловіка. За певних обставин усі ці похідні можуть уживатися і як іменники, а навіть повністю субстантивуватися. На жаль, у старих граматиках дуже мало прикладів, особливо речень або словосполучень. А саме про класи цих похідних можна говорити лише в чіткому контексті словосполучень (наприклад: минувший середній вік був спокійним — іменник; чоловік середнього віку був спокійним — прикметник; лише людина середнього віку може це зрозуміти й зробити — прикметник, ужитий субстантивно; або приклад зі словом,

88

ANTANAS SMETONA

взятим із DG — kopūsto pusgalvis; pusgalvis žmogus; ko tas pusgalvis nori). Отже, теоретично цілком можливо, що згадані тут композити можуть бути іменниками, прикметниками та прикметниками, ужитими субстантивно, однак читачеві залишається лише покластися на автора граматики й повірити, що згадані тут прикметники йому відомі, — матеріал граматики не дає змоги це перевірити. До речі, внесені до цієї групи, але згодом викреслені pušžmogis ir pusponis свідчать, що автор граматики також вагався і мав труднощі з визначенням частини мови, адже насправді багато прикметників цього словотвірного типу в мові частіше вживаються як іменники, аніж як прикметники. Усі твердження, наведені в цьому абзаці, стосуються й іншої, дуже подібної групи слів: у граматиці композитами названо префіксальні прикметники, утворені зі службового слова be та іменника: bęprotis, bęgalvis, bępirštis^214/12 (про них ідеться в розділі префіксальних прикметників).

Інша група композитів із pus- — композити з прикметником як другим твірним компонентом: pus’bal­tis, pus’judis, pus’grąžtis, pus’girtis, pus’žabalis, pus’kurtis – той, хто має половину властивості: білизни, рухливості, кучерявості^214/16. Автор граматики стисло й точно визначає значення: той, хто має половину властивості, названої другим твірним словом. Тут можна лише зауважити, що м’якість останнього кореневого приголосного першого компонента позначається дуже систематично — незалежно від якості наступного голосного: pus’greitis, pus’girtis — справді, s може бути м’яким¹⁷, але в pus’baltis, pus’žabalis, pus’kurtis перед голосними заднього ряду м’якого s бути не повинно. З огляду на схильність Дауκші до морфологічного, а не фонетичного правопису, цілком можливо, що тут він просто ставить знак м’якості за м’якістю твірного слова: pusė, pus’av (а можливо, ця м’якість справді походить від твірного слова). Також можливо, що апострофом позначено неповне злиття складених компонентів. У цьому розділі не згадується твірний прислівник pusiau, хоча поєднання цього прислівника з якимось іншим словом цілком можливе як складний прикметник.

4.3. Префіксальні прикметники

4.3.1. У DG прикметники з префіксами подано в розділі складних прикметників, оскільки спираються (як було зазначено в 2.3) на теоретичне положення, що різні частини мови можна поєднати зі службовим словом і утворити складне слово. Робиться спроба охарактеризувати словотвірне значення: bęprotis, bęgalvis, bępirštis, тобто той, хто не має розуму, голови, пальця, або «той, хто не має предмета, названого твірним словом» (див. також 5.2.10); apigrąžtis, pagrąžtis, apidis, apisal’dis, padidis, pasal’dis тощо вказують на невеликий вияв цієї ознаки^214/23 – тобто позначають частину, невеликий вияв ознаки, названої твірним словом; pailgas, pergaras^214/26 і nūsavis^214/28 – значення не пояснено. Насправді прикметники beprotis, begalvis можна вважати складними словами, оскільки вони мають чітку словотвірну основу — прийменникову конструкцію: be proto, be galvos. Однак apygeris і сьогодні викликає сумніви: закінчення змінене, префікс наявний, але словотвірну основу важко встановити. Можливо, вона лише мислиться, а не виражена (apygeris – приблизно добрий, близько до доброго), але граматика послідовно дотримується положення, що прикметники цього типу регулярно утворюються від усіх якісних прикметників: apygeris (: geras).

¹⁷ До речі, тут помітне нехтування фонетичними закономірностями мови: приголосні k, g у групі приголосних, пом’якшуваній голосним переднього ряду, блокують пом’якшення s.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

89

Однак Дауґша не зводить їх усіх в одне місце. Хоча розділ названо Про складні прикметники (Apie pripultinikus sudėtin’us^214/1), приклади в ньому згруповано за різною словотвірною основою: прикметник + прикметник (žalmarģis), іменник + іменник (linažiedis), прийменник + іменник (begalvis), прийменник + прикметник (apygeris) тощо.

Деякі прикметники з префіксами варто згадати окремо. Насамперед pagrájtis, padidis ir pasal’dis — із префіксом pa-. Прикметник pailgas подано окремо, оскільки чітко розмежовано дещо інший спосіб творення і значення. Граматика сучасної литовської мови взагалі не вважає прикметник pailgas похідним з погляду сучасної мови (Ambrazas, red., 1997: 226), однак у зіставленні з padidis його також можна було б вважати префіксальним похідним — принаймні так міг міркувати Дауґша. ПРЕФІКСИ PA- І PO- згадуються також у розділі прийменників. Там пояснюється, що найчастіше їх додають до дієслів і значно рідше — до іменників та прикметників. У цьому розділі прикладів дієслів зовсім не наведено, а прикметник подано лише один: pabalítis^132/15. Докладніше вживання цих префіксів та їхні відношення розглянуто в 5.2.3.

На перший погляд, до похідних безпідставно зараховано pergeras. Нині per geras вважають двома словами. Але можна зрозуміти й аргумент Дауґши на користь того, щоб вважати його одним словом. Якщо маємо geras, gerutis, apygeris (різний ступінь доброти), то й надмір доброти може бути позначений префіксом, тим паче що префікс у DG вважається тим самим мовним елементом, який в одних випадках пишуть окремо, а в інших — разом. У цьому разі pergeras сприймається так само, як pogeris, тобто як елемент того самого словотвірного й семантичного класу. Є й інші такі приклади: potrętʿcʿaj^133/21 – po trętʿcʿaj^134/8. У розділі прийменників автор визнає, що одні елементи цього самого класу є власне прийменниками, а інші — частками. З погляду сучасного мовознавства це не так уже й далеко від істини — слід пам’ятати, що до цього ряду зараховано також закінчення постпозиційних місцевих відмінків -p, -pi, тож усі ці явища можна охопити поняттям клітик. Також не можна відкидати припущення, що таке написання є не питанням нерозрізнення префікса й прийменника, а просто несталою практикою написання разом і окремо.

4.3.2. Ще про префіксальні прикметники йдеться в розділі прийменників рукописної граматики (його розглянуто в 2.4). Знову пояснюються значення слів із префіксом be-. Перше значення чітко пов’язане з префіксальними дієсловами (besidžiaugiantis), а в другому знову згадуються й обговорюються прикметники або іменники типу bekojis^132/21. Усе це також пов’язується з префіксами nebe- і tebe-. Дауґша не розмежовує проблематику слів із префіксом be- за частинами мови, а настільки пов’язує окремі словотвірні випадки, що нині недоцільно й навряд чи можливо розподіляти їх між різними частинами мови та розглядати в окремих розділах. Тому докладніший аналіз слів із префіксом be- подано в 5.2.10.

З тих самих причин варіанти ПРЕФІКСІВ AP- І API- (APY-) розглянуто в 5.2.6. Дауґша не вживав ані довгого y, ані загалом не позначав довготи на письмі. Тому розглядаються лише два варіанти: ap- і api-. Твердження автора граматики, що з прикметниками вживається лише api-, імовірно, стосується префікса apy-: apibaltis, apibaltė, apididis, apididė, apig’aris, apig’area, apijūdis, apijūdė^133/12.

Дауґша стверджує, що з ПРЕФІКСОМ AT- найчастіше утворюються дієслова, але нібито можна утворити також іменники та прикметники (див. 5.2.7). Однак приклади прикметників-

90 |

ANTANAS SMETONA

слів він не подає, хоча сам один раз уживає прислівник регулярного творення прикметникового походження atžagar’ą^114/37 (: atžagarus).

5. ТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВ

Розділи про творення дієслів не такі чіткі, як розділи про іменники та прикметники, до того ж вони значно коротші. У сучасних граматиках визначають два способи творення дієслів — префіксальний і суфіксальний. Префіксальне творення набагато гнучкіше за суфіксальне. Кожне дієслово має багато значень, префікси приєднуються до дієслова, уживаного в кожному зі значень (і не по одному, а по кілька; часто до того самого кореня приєднуються всі префікси). Даукша всюди вважав префікс прийменником, а його додавання — словоскладанням, тому в його граматиці з’явилися складні дієслова. Дещо ясніше описано суфіксальне творення дієслів. Часто плутають творення форм дієслова й творення нових слів. Усе це робить опис творення дієслів досить безладним і суперечливим. Однак, якщо не зважати на плутанину термінів і словотвірних явищ, своєрідне тлумачення словоскладання та префіксації й виокремити власне словотвірні питання, можна скласти досить чітке уявлення про творення дієслів.

5.1. Суфіксальні дієслова

5.1.1. Суфіксальне творення дієслів описано тим самим методом, що й творення іменних частин мови, тобто звернено увагу на категорійне значення суфікса та з’ясовано, з яких частин мови утворюється дієслово, хоча суфіксальне творення дієслів можна описувати й за суфіксами, адже той самий суфікс, наприклад -auti, придатний для творення дієслів і від прикметників — gudrauti (: gudrus), і від дієслів — šūkauti (: šaukti), але Даукшу можна розуміти як автора граматики, що прагнув послідовності: 1) суфікс указує, до якої частини мови належить слово; 2) суфікс — основний засіб утворення слів однієї частини мови від слів інших частин мови. Тому в граматиці зазначено, що дієслова утворюються від різних частин мови: іменників, прикметників, займенників, дієслів, прислівників, прийменників і вигуків.

5.1.2. У розділі похідних із суфіксами DG наведено значно більше прикладів ТВОРЕННЯ ВІД ІМЕННИКІВ, ніж від інших частин мови, причому найбільше уваги приділено суфіксу -auti. Прикладами, наведеними в граматиці, проілюстровано три словотвірні моделі (сам автор їх не класифікує): 1) «збирати предмети, названі твірним словом»: gribavti (: gribę, gribę̇s), ūgauti (: ūga -os), kupolavti (: kupolai)₂₁₁/₂; 2) «виконувати дію, що відповідає стану, названому твірним словом»: keḷ’avti (: keḷ’as)₂₁₁/₄; 3) «запастися предметом, названим твірним словом, приготувати предмет, названий твірним словом»: šienavti (: šienas -no)₂₁₁/₃ — останній приклад можна вважати різновидом типу grybauti.

Прикладів із іншими суфіксами для творення дієслів від іменників наведено значно менше. Із суфіксом -oti є лише один приклад: med’c’oti (: med’c’as)₂₁₁/₄ «робити щось у місці, названому твірним словом». Пара прикладів із суфіксом -inti: sidabrinti (: sidabras)₂₁₁/₄ «покривати щось предметом, названим твірним словом»; garbinti (: garbę, garba)₂₁₁/₅ «виконувати дії, щоб спричинити стан, названий твірним словом». Деякі форми твірних слів для суфіксальних дієслів подано дещо інакше

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

91

— не лише називного, а й родового відмінка. Поруч із такими формами наведений називний відмінок множини kūpoliai дає підстави припустити, що для східних аукштайтів звичнішою була форма множини, а можливо, раніше й сам іменник мав форму множини (LKŽ не подає форми множини). Для іменника garbė також наведено два варіанти — garbė і garba. Це може бути виявом змішування різних основ. Із прикладів Даукши можна зробити висновок, що в середині XIX ст. північні паневежці паралельно вживали обидві форми.

У розділі про творення складних дієслів наведено пару прикладів із досить продуктивним суфіксом -(i)uoti. Звісно, дієслова не утворюються способом словоскладання. Обидва похідні із суфіксом -iuoti, наведені Даукшею, утворено від складного та префіксального іменників: piktažod^c'uoti^214/30 і pravard^c'uoti^214/31. Автор граматики, зараховуючи їх до складних дієслів, класифікував їх не за способом творення, а за морфологічною будовою похідного слова.

5.1.3. У розділі суфіксальних дієслів наведено лише одне словотвірне гніздо ТВОРЕННЯ ВІД ДІЄСЛІВ: rekavti, rekdti, rekdinti, rekinti, rektereti (: rekti)^211/9. Коментарів немає, але з прикладів видно, що тут представлено аж три значення: ітеративне (rėkauti), каузативне (rėkdyti, rėkdinti, rėkinti) і моментальне (rėkterėti). Крім того, із прикладів видно, що суфікси -yti, -dyti, -inti мають однакове значення і можуть вважатися варіантами одного суфікса. Звісно, визначаючи значення слів, наведених без контексту, можна й помилитися. Однак тут зроблено висновок, що це варіанти одного суфікса з огляду на їхнє сучасне значення та словникові дані.

Іншу групу суфіксальних дієслів розглянуто у вступі до розділу про дієвідмінювання, де пояснено всю систему дієслова, однак туди потрапило й кілька суфіксальних іменників (про них див. 3.1.7 і 3.1.8), а також дієслів із дієслівною основою. Приклади творення суфіксальних дієслів наведено в підрозділах про основи інфінітива та простого минулого часу.

Похідні із суфіксом -terėti: šavkterėti ir šukterėti (: šavkti), skustėrėti (: skusti), begterėti (: begti), lavkterėti ir luktėrėti (: lavkti), travkterėti ir truktėrėti (: travktie), spavstėrėti ir spustėrėti (: spavsti), stavgtėrėti ir stugtėrėti (: stavgti)^181/11. Автор граматики звертає увагу на дві групи дієслів: із дифтонгом au у корені (šaukti, laukti) та інші (skusti, bėgti). Відповідно до цього розрізняються й дві словотвірні моделі. Від skusti і bėgti наведено лише по одному прикладу, а від дієслів із кореневим au — по два (зі чергуванням голосного кореня та без нього): šaukt erėti ir šukt erėti. У самому тексті з дев’яти варіантів цього суфікса вжито лише -terėti.

Каузативні дієслова зі значенням забезпечення та спричинення дії із суфіксом -dinti (варіантом суфікса -inti): dirbdinti ir dirbditi (: dirbti), s’u dinti ir s’u diti (: s’uti), valgidinti ir valgiditi (: valgyti), migdinti ir migditi (: migti), rikdinti ir rikditi (: rikti)^181/23. Приклади показують, що систематично вживаються обидві форми суфікса: -dinti і -dyti. У цій групі повторено й форми дієслова rikdyti з розділу про творення суфіксальних дієслів.

Необхідні дієприкметники: vardžod^c'aj jiemingi n’apžinklint o lajko, pridedunt -nas, -na k.š.: dirbtinas, dirbtina^181/3. Загалом питання про належність необхідного дієприкметника до граматичної категорії дієслова чи прикметника досі викликає дискусії (Paulauskienė 1994: 184), тому й позиція Даукши з цього питання має бути важливою. Як видно з щойно процитованого речення, необхідний дієприкметник зараховано до класу пасивних дієприкметників як немаркований член категорії часу. Таке теоретичне положення

92 |

ANTANAS SMETONA

дозволяє також зарахувати дієприслівник до активних дієприкметників — як такий, що не має категорії часу. Видима авторові граматики суфікса -nas, -na, хоча насправді це суфікс -tinas, -tina. Йому здавалося, що до інфінітива безпосередньо (не відкидаючи -ti) додано -nas. Автор ототожнює формант інфінітива з першим складом суфікса. Звідси можна припустити, що теоретично ще не було усталено погляду, згідно з яким похідні від інфінітива спершу втрачають його формант, і лише потім додаються суфікси й закінчення. З іншого боку, такий погляд автора можна й обґрунтувати: адже формант інфінітива — не закінчення, за функцією та формою він ближчий до суфікса, а поєднання двох чи навіть трьох суфіксів є звичним явищем.

Такого формального підходу дотримуються досить послідовно. Ось похідні із суфіксом -inėti: спочатку показано, що закінчення минулого часу разом із кінцевим елементом основи (-au) замінюється суфіксом -inėti – arinėjau (: ariau)¹⁸. Коли перед кінцевим елементом основи з’являється -in-, правило відразу коригується: -au замінюється не на -inėti, а на -ėti: у дієсловах із кінцевою частиною -inav змінюється -av на -ėjav тощо. Vadinav – vadinėja v^179/11. Інші приклади похідних із цим суфіксом (без жодних варіантів суфікса): dirbinėjav (: dirbav), davinėjav (: dav’av), arinėja v (: ar’av), valginejav (: valg’av), kalbinejav (: kalbėjav), vaikštinejav (: vaikšt’ojav), ieškinėjav (: ieškojav)^179/8. Жодних коментарів не наведено, тож сумнів викликає лише вибір твірної основи: адже видно, що kalb-inėjau (: kalb-a, kalbėj-o), vaikšt-inėjau (: vaikšt-o, vaikščio-j-o), iešk-inėjau (: iešk-o, ieškoj-o) не утворені від форми одноразового минулого часу. З іншого боку, kalbinėti роботу від форми одноразового минулого часу можна й зрозуміти, адже в граматиці є інфінітив kalbti^141/28.

5.1.4. У розділі про суфіксальні дієслова також наведено ПОХІДНІ ВІД ПРИКМЕТНИКІВ, ЗАЙМЕННИКІВ, ПРИСЛІВНИКІВ, ПРИЙМЕННИКІВ І ВИГУКІВ: bal’ti, bal’kti, bal’diti, baltinti, balti-ti (: iš balto)^211/6; savinti, prisavinti (: iš savies)^211/8; davginti (: davg), tolinti (: toli)^211/10; priešintiės‘ (: prieš), ligi, liginti, ligintis‘ (: lig)^211/11; ajmanuti, ajman’oti (: ajman’)^211/12. Наведені приклади дають змогу судити лише про пропоновані словотвірні моделі. Для прикладів беруть ті самі твірні слова в усіх випадках словотворення, хоча це часто буває неправильно: наприклад, від вигуку утворюється іменник — aimana (насправді від дієслова ajmanuoti), від вигуку прикметник — ajmanus (насправді від іменника aimana, див. також 3.4.2), від вигуку дієслово — ajmanuoti (це вже правильно). Так само пояснюється словотворення від прислівників (дієслова — dauginti, tolinti; прикметник — tolus; іменники — tolumas, daugumas, daugybė) або від прийменників (priešingas, priešintis), навіть якщо з погляду словотвору це не завжди правильно. Таке подання словотвору різних частин мови, ймовірно, зручніше й зрозуміліше з погляду методики навчання — не слід забувати, що Даўкша був учителем парафіяльної школи. Однак це не відображає справжніх ієрархічних словотвірних зв’язків. У розділах про творення прикметників і дієслів уже не згадується словотворення від сполучників (про нього йшлося лише в розділі про творення іменників, див. 3.1.12).

Більшість суфіксальних похідних від прикметників є звичними: bal’ti, bal’kti, bal’diti, baltinti, baltiti^211/6; savinti^211/8. Даўкша виводить двоскладове дієслово balti від прикметника baltas. Обидва слова мають просту структуру. Тому розуміння автором граматики словотвірного зв’язку між цими словами слід високо оцінити з теоретичного погляду. Адже при зіставленні baltas

¹⁸За прикладом граматик латинської мови за основну форму береться форма першої особи.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 93

і balti не видно жодного суфікса: обидва слова мають однакову структуру. Але Даўкша побачив внутрішній словотвірний зв’язок — мотивацію: balti «ставати білим». Навіть нині зв’язки між такими словами не цілком зрозумілі (Paulauskienė 1994: 190), адже тут можлива й двобічна мотивація: baltas «побілілий» і balti «ставати білим». Отже, baltas можна розуміти як результат побіління. Дуже важливо, що вже в граматиці середини XIX століття було помічено цей взаємозв’язок між словами простої структури, який і нині не з’ясовано до кінця.

Інша річ — baltinti, baldinti, savinti. Тут суфікс -inti чітко виражений. Сумнів викликає дієслово prisavinti, зараховане до цієї групи, адже останнім кроком його словотворення є додавання префікса: спершу додати префікс до займенника savęs неможливо, бо цьому перешкоджає категоріальне значення займенника. Очевидно, для Даўкши prisavinti було зрозумілішим і звичнішим, ніж savinti. І нині частіше вживається зворотна форма savintis.

5.2. Префіксальні дієслова

5.2.1. Як у розділі про складні іменники й прикметники, так і в розділі про складні дієслова йдеться про префіксальні дієслова. Однак у ньому не наведено жодного прикладу творення складних дієслів — увесь підрозділ присвячено саме префіксальним дієсловам. У ньому подано такі приклади: 1) префіксальні зворотні дієслова (за словами Даўкши, утворені з префікса, зворотної частки та дієслова) apsėjti, apsiz’ureti, pasikalbeti^214/32; 2) префіксальні дієслова apidūti, apdūti, atadūti, ažūdūti, aždūti, idūti, išdūti, nudūti, padūti, pardūti, perdūti, pradūti, pridūti, sudūti, užūdūti, uždūti^214/33. Наведено одне дієслово duoti з майже всіма префіксами (api-, ap-, ata-, ažu-, až-, į-, iš-, nu-, pa-, par-, per-, pra-, pri-, su-, užu-, už-). У сучасній мові є дванадцять дієслівних префіксів, а в DG — шістнадцять, оскільки там варіанти того самого префікса наведено як окремі префікси. Префікси api- і ap- — нормативні варіанти, що виникли з фонетичних причин. Мав би бути також префікс at-, але його, ймовірно, не наведено тому, що вибраний приклад починається на приголосний d. Загалом в інших місцях граматики вжито обидва варіанти: at- і ata-; прикладів із ati- не знайдено.

Приклади показують, що Даўкша звертає увагу лише на будову слова. Він бачить префікс і корінь іменної або дієслівної частини мови й робить висновок, що це нібито словоскладання. Окремо згадано зворотні дієслова. Загалом багато прикладів мають цілком регулярну словотвірну структуру й не потребують коментарів. Навряд чи реальною є форма pradūti. Форми з префіксами až- і už- мають семантичну відмінність (aždengti – пол. zakryć, uždengti – пол. nakryć), і автор граматики розглядає їх у розділі про прийменники (див. 6.1).

5.2.2. Розглядаючи словотворення префіксальних дієслів, варто окремо відзначити розділ граматики, присвячений прийменнику (див. 2.4). Автор граматики систематично ототожнює цю частину мови з префіксами, тому більшу частину розділу присвячено питанням словотвору. Як уже згадувалося, у цьому розділі робиться спроба розглянути всі частини мови, які можуть мати префікси; тому питання творення префіксальних іменників і прикметників перенесено до відповідних підрозділів (іменників — 3.3.2, прикметників — 4.3.2). У розділі про прийменники рукописної граматики префікси розглядаються безсистемно. Хоча в цьому розділі зібрано всі частини мови, які можуть мати префікси, грам-

94 |

ANTANAS SMETONA

Автор граматики розуміє відмінності між префіксальним творенням іменників і дієслів. Ось як описано творення за допомогою деяких префіксів: прийменники ato, nuo, po, prie, pro, san найчастіше пишуться з іменниками, утвореними від дієслів, і зі складними іменниками, але іноді пишуться також із прикметниками, напр.: atož’ura, atovanas, poilsis, priešpauda <...> posunis, povaikis, podukra, priekletis, priešienis, produris, prokritis^133/1. Це твердження свідчить, що префіксальні іменники, утворені від дієслів, як-от priespauda (: prispausti), чітко відмежовуються від, за словами автора граматики, складних іменників, як-от priekletis (: prie klėties). В іншому місці навіть пояснюється, які синтаксичні відповідники мають утворені таким чином справжні префіксальні (складні) іменники: bebarzdžis – означає те саме, що neturintis barzdos або be barzdos^132/22. Автор граматики ще не міг бути цілком послідовним. У розділі про творення складних слів він усе ж називає префіксальні дієслова складними словами, хоча це не спростовує того, що він розрізняв творення іменників від префіксальних дієслів і творення префіксальних іменників у межах класу іменників.

Розгляд префіксальних слів як композитів у подальших розділах граматики (особливо присвячених складним словам) допомагає уникнути теоретичної помилки, якої часто припускаються й сьогодні: ніде не стверджується, що за допомогою префікса можна утворити похідне слово від іншої частини мови, адже префікс не змінює категорійного значення слова. Наприклад, у розділі про складні прикметники сказано, що прикметник можна утворити шляхом поєднання іменника та прийменника be, а це зовсім не те саме, що стверджувати, ніби з іменника за допомогою префікса утворюємо прикметник. Це явище докладніше пояснює Paulauskienė (1994: 192–193).

Кілька разів згадується, що у зворотних префіксальних похідних зворотна частка опиняється між префіксом і коренем.

Автор рукописної граматики розуміє, що окремі частини мови мають власні префікси і що префіксальне словотворення не змінює категорійного значення слова. Він перелічує префікси, за допомогою яких утворюються лише дієслова: ap, at, ata, až, da, in, iš, nu, par, per, pro, pri, su, už, užu – dedasi su žod’c’ajs yr visajs išreikš’c’ajs nū žod’c’u išėjunt’c’ajs^132/6. Тут, безперечно, наявне своєрідне хибне розуміння словотворення, оскільки, наприклад, atvaž̌iavimas утворено не від važiavimas і префікса, а від atvažiuoti та суфікса. Однак Дауκша всюди закономірно зосереджується на будові слів, а не на відношенні між твірним словом і похідним. Граматики того часу не розрізняли морфемного й словотвірного аналізу. Тому й Дауκша не міг мислити інакше. Він лише бачив те, що є в слові, а той самий похідний утвір за такої основи нескладно зарахувати і до слів префіксального, і до слів суфіксального творення.

Префікс і прийменник споріднені, тому Даукша може стверджувати, що за допомогою тих самих префіксів утворюються і дієслова, і іменники, і навіть прикметники: až̌uupis arba až̌uupė, až̌ukalnis arba až̌ukalnė, išlenis, nėbilis, nėgalea, n’apikunta, nėkrikštas, netikėlis,... apiname, paname, apibaltis, pabalts, apibalt’c’aj, pabalt’c’aj^132/8;^132/14. Із таких тверджень і прикладів постає питання, чи відрізняється вживання деяких варіантів префіксів. Це питання виникає не лише у читачів граматики, а й у самого автора. Далі він намагається справді розмежувати вживання деяких варіантів префіксів: не лише за формальною ознакою написання, а й помічає відмінності у значенні. У граматиці окремо розглядаються такі варіанти префіксів: ap- api-, at- ata-, až- ažu-, už- užu-, par- per-. Par- і per-, звісно, є різними префіксами, а не варіантами того самого префікса…

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

95

ріантами, однак через фонетичні причини вони опинилися в одному ряду з парами варіантів. З іншого боку, až- і už- не вважаються варіантами й суворо розмежовуються. Про пари префіксів i- та in-, są- та su-, po- та pa- майже не йдеться, але з наведених прикладів, приміток і згадок навіть в інших розділах про словотворення зрозуміло, що їх також так чи інакше намагаються семантично пов’язати. Тому далі розглядаються всі вони.

5.2.3. PO- IR PA- описано порівняно докладно, хоча окремого підрозділу, присвяченого цим префіксам, немає. У двох місцях зроблено спробу визначити їхнє вживання. Дауκша стверджує, що po- найчастіше вживається з іменниками, утвореними від дієслів (такими як poilsis від pailsėti). Оскільки автор граматики вважає pa- і po- тим самим префіксом, то, отже, він уже спроможний об’єднувати аломорфи в одну морфему (ідентифікація морфеми). Фонетична зміна префікса є закономірною. Така зміна зазвичай супроводжує творення слів за допомогою закінчень. Автор граматики також бачить окрему словотвірну модель, утворену від синтаксичної конструкції (прийменник + іменник). Складними вважаються іменники posūnis, povaikis. Іноді утворюються також прикметники, але прикладів не наведено, хоча далі в цьому ж підрозділі видно, що вживаються саме padidis, pasaldis. Префікс pa- вживається з дієсловами, словами й формами, утвореними від них, а іноді — з іменниками, прикметниками та прислівниками: pa- dedasi su veiksmažodžiais ir visais iš jų padarytais žodžiais, taip pat dedasi ir su daiktavardžiais, būdvardžiais ir prieveiksmiais: panamė, pabal tis pabal tʿaj^132/12. Прикладів дієслів немає, наведено лише рідкісніші — іменник і прикметник. Більше слів із цими префіксами подано в розділах рукописної граматики про складні іменники (див. 3.3.1) і прикметники (див. 4.3.1), а загалом вони трапляються в усьому тексті граматики. Щоб зрозуміти, що автор граматики думав про префікси pa- і po-, можна оглянути їхнє вживання в усій граматиці: префікс po- вжито 9 разів: povaikis, posūnis, podukra^133/6, povaik iš^207/1 ‘приклад’, porit^130/16, poligintinʿaj^136/16 ‘порівняльні’, poilʿsis^133/4, žimės po išrėškines arba poštarinės^129/1 ‘розділові знаки речення’; префікс pa- вживається набагато частіше (у кількох сотнях прикладів, але це переважно дієслова та їхні форми). У розділі граматики про складні прикметники спочатку наведено pagraj tis, padidis ir pasalʿdis^214/23. Інші приклади: pabajgos^114/16, paavgo^128/18, pabajgtinʿaj^142/9, pabal tis^132/15, pažisti^125/22, pauntrins^126/20, pašalijie^130/30, pa-pėjktinʿaj^138/4, paprastinʿis^205/23, pamiškė, palavkė, paupė^213/34, panamė^132/14 тощо.¹⁹

Із наведених прикладів видно, що вживання префіксів pa- і po- не відрізняється від сучасного, за винятком префіксальних прикметників, утворених від прикметників: pagraj tis, padidis, pasalʿdis, pabal tis, а також деяких префіксальних прикметників із суфіксом -inis pabajgtinʿaj, papejktinʿaj, paprastinʿis – poligintinʿaj, po išrėškines, poštarinės. В інших випадках східні аукштайти в наголошеній позиції можуть вимовляти o як a (Zinkevičius 1966: 69), тому в DG можна помітити кілька суперечностей. По-перше, незрозуміло, чому не вжито поліфонетичний

¹⁹ У граматиці сучасної литовської мови у системах творення іменників і прикметників префікс pa- не вважається варіантом po- — обидва трактуються як різні префікси (Ambrazas, red., 1997: 145, 224). Тоді лишається незрозумілим, хоч і не цілком регулярне, перетворення префікса pa- на префікс po- під час творення іменників від дієслів: potraukis (: patraukti), postūmis (: pastumti), poilsis (: pailsėti), pokalbis (: pakalbėti) тощо. Таких похідних дуже багато, можливо, навіть стільки ж, як pagalba (: pagelbėti), paroda (: parodyti), pažyma (: pažymėti). Тому й у рукописній граматиці дотримуються погляду, що префікси pa- і po- є фонетичними варіантами; цьому не суперечить і Aldona Paulauskienė, яка вважає ці префікси фонетичними варіантами через однакове відношення до прийменника po (Paulauskienė 1994: 96).

96 |

ANTANAS SMETONA

літера, оскільки приклади засвідчують коливання у вимові. По-друге, у варіантах похідних із суфіксом -inis немає жодної системи. З цього можна зробити висновок, що автор граматики не помітив або не зрозумів деяких діалектних особливостей.

5.2.4. Į- ТА IN-. Автор граматики встановив, що ці префікси пов’язані, однак не наголосив на їхній семантичній тотожності. У граматиці наведено такі похідні з префіксом į-: у прикладах – įsikalbėti, įsirišti, įkalbėti, įidūti (є також пара іменників – islėnis, įrašas); у мові автора – įtikti, įvežtu, intiktu, įneštus, imėstos. Простежується така тенденція: прийменник į та його варіанти in, ing, ieng неодноразово згадуються в описах прийменників, проте сам автор зовсім їх не вживає, а префікс in- ужито лише один раз (до речі, представлені обидва випадки: įtikti та intikti), тоді як префікс į- ужито ще 10 разів. І зрозуміло чому: північні паневежиські діалектні мовці систематично замінюють прийменник į прийменником ant (Zinkevičius 1966: 416). Це підтверджує і сам автор граматики: іноді й аукштайти наслідують жемайтів, але часто вживають прийменник ant замість į, наприклад, ‘unt miestų ejnu’ («іду до міста»), однак такий вислів має трохи інше значення, бо означає ‘на околиці, близько, неподалік від міста, біля міста, поруч із містом’, а не ‘усередину міста’, оскільки ‘ejnu miestan arba ing miestų’ означає ‘усередину, у середину міста’. Префікс ant- у граматиці не вжито жодного разу і, як видно з щойно наведених прикладів, його не сплутано з префіксом į-.

5.2.5. SĄ- ТА SU-. З цими префіксами наведено переважно приклади іменників, тому в цій праці їх описано в розділі про префіксальні іменники. У граматиці подано такі дієслова та їхні форми: sudetas, sudūti. Ці приклади не викликають жодних сумнівів, проте порівняння з іменниковими префіксами показує, що через збіг вокалізму префіксів są- і su- північні паневежиські діалектні мовці могли їх плутати (докладніше див. 3.3.2).

5.2.6. AP- ТА API-. Ці варіанти префікса описано дуже стисло; жодної семантичної відмінності між ними не простежується. Спочатку подано рекомендації, коли перевагу віддають одному написанню (ap- вживається з рефлексивними дієсловами), а коли іншому (api- насамперед уживається з дієсловами, що починаються на b, p), а потім пояснюється, що в усіх інших випадках вони вживаються як синоніми (apdėti або apidėti; apdūti або apidūti; apgauti або apigauti; apjükti або apijükti). Те саме сказано про префікси až-, ažu- та už-, užu-. Лише ažu- та užu- рекомендовано вживати з дієсловами, що починаються на приголосні š, ž. На думку автора, з прикметниками слід уживати тільки api-. Імовірно, це означає, що через особливості правопису в граматиці ототожнено префікси api- та apy- різних частин мови (див. 4.3.2).

5.2.7. AT- ТА ATA-. Схоже, семантичної відмінності між цими префіксами не проводять. Отже, у граматиці різниця між ними — лише проблема правопису: зазначено аж п’ять випадків, коли слід писати at-, і три — коли ata-. At- пишеться: 1) із рефлексивними дієсловами – atsikalbėti, atsidūti; 2) з дієсловами, що починаються на голосні – atarti, atarditi, atesti, atęti, atieškoti, atirti; 3) з інфінітивами дієслів, що починаються на приголосні b, g, j, k, l, m, n, p, r, s, š, t, v, z, ž, та утвореними від них формами, за винятком пасивних дієприкметників минулого часу – ataneštas, atnešti, atnaujinti, atpešti, atpilti, atrasti, atrašyti, atsakyti, atšaukti, atvežti, atžingti, atžibti, atrasti, atsakiti, atvariti, atžlobinti; atnešti, atpešti, atšaukti, atžėlti; 4) з активними дієприкметниками теперішнього часу та простого минулого часу – atnešis, atpe-

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 97

šis₁₃₃,₃; 5) а загалом в інфінітиві частіше трапляється at-, ніж ata-, але найчастіше перед n, p, š, s, ³⁴напр. atnešti, atpėšti, atpilti, atšavkti₁₃₃/₃. Ata- пишеться: 1) з дієсловами, що починаються на приголосні d і t, та їхніми похідними – atadirbti, atadirbimas, atadėti, atadejimas, atadūti, atadavimas, atatravkti, atatravkimas, atatvėrti, atatvėrimas, хоча трапляються також atdirbti -bimas, atdėti -dejimas, atduoti -davimas₁₃₄/₃ (бачимо, що правило не є суворим і, очевидно, ґрунтується на фактах живого мовлення; отже, у говірці не надто суворо уникають незручного збігу приголосних); 2) частіше з дієсловами першої дієвідміни у формах теперішнього та простого минулого часу перед приголосними n, p, š, s – ataneša -eₐ, atapeša²⁰ -eₐ, atašavk’a -kea, але дехто каже й atšavk’a, atšavkėa – або коротко кажучи, перед š однаково часто трапляються і at-, і ata-₁₃₄/₆ (по суті, стверджується синонімічне вживання варіантів префікса); 3) з пасивними дієприкметниками минулого часу та деякими іншими формами дієслова (приклади навіть не варто наводити, адже спочатку стверджується одна форма (з ata-), але відразу ж визнається, що вживається й інша форма (з at-)). Отже, бачимо, що спроба розмежувати й чітко визначити правопис цих варіантів префікса дуже невиразна. Насправді наявність префікса перед коренем жодним чином не пов’язана з граматичною формою дієслова, яка виражається суфіксами чи закінченнями, а автор граматики змішує тут фонетичні явища з граматичними, які зовсім не впливають на вживання та написання варіантів префікса. З такого складного міркування можна зробити лише висновок, що в говірці Даукши вживався й довший варіант префікса – atanešas, atanešiau, однак частіше вживали короткі форми, як стверджується у п’ятому випадку написання at- та в усіх випадках написання ata-. До цих правил уживання at- і ata- не входить варіант префікса ato-. Сам автор уживає його рідко й лише окремо в одному місці згадує, що він пишеться з іменниками (див. 3.3.2). Ще один варіант цього префікса ati- узагалі не вживається й не коментується. У мовленні самого автора граматики випадків уживання похідних із префіксом at- зовсім небагато, але й вони свідчать, що варіанти префікса систематично не розрізняються. Уживається лише кілька похідних із префіксом at- та його варіантами, тож можна перелічити їх усі: atmėsti – atameta, atametam’o s, atametamunt, atmėsdami, atmėasti, atmėtimas, atmėtus; atimti – atjiemis; atmainyti ‘читати’ – atmainamas, atmainimu, atmaino; atrasti – atrastie, atradimų; atsakyti – atsakiti, atsakunt’c’u.

5.2.8. Значно складніше співвідношення між префіксами DG až- ТА už-. Автор граматики суворо застерігає, що плутати ці префікси — дуже велика помилка. Семантичне обґрунтування цієї вимоги таке: одне означає — aždengti (накрити) очі тому, хто стоїть, а зовсім інше означає — uždengti (прикрити) очі тому, хто лежить₁₃₅/₅; або одне означає — užduoti щось комусь, хто перебуває нагорі (на верх, угору) (не з, не від верху), а зовсім інше означає — ažduoti, ažduoti щось комусь збоку, з боку (спереду, ззаду, зсередини, звідкись, знизу, згори, з краю або від краю)₁₃₅/₂₈. Інша причина — різне керування похідних із цими префіксами. Пояснення Даукши складні й заплутані через те, що наукова мова та термінологія ще не сформувалися, тому відмінність найкраще зрозуміти з наведених прикладів. На його думку, похідні з префіксом už- керують конструкцією з прийменником ant, знахідним та ілативом: užjoti ant kalno, užeiti ant bažnit’os, uždėti peilį ant stalo, užstoti ant kel’ō, uždėti akmenį ant kel’ō, užžengą dangun, uždava sieną viršun₁₃₅/₁₀. Префікс až- ве-

²⁰ У словах ataneša та atapeša префікс at- виправлено на ata-.

98 |

ANTANAS SMETONA

Дієслова керують конструкцією з прийменником až, знахідним і орудним відмінками: ażoti až kalno/-u, ažėti až bažnit’os/-u, aždeti peili až stalo/u, ažstoti až keł’ol-u, ažvariti galvijus až kal-no/-u, až keł’ol-u; <...> ažstoti kedų; ażmegsti akmenimis keł’ų, ažtajisiti žabais pili-mų^135/19. Тут дуже корисно розглянути не авторські приклади, наведені в граматиці, а те, як він сам уживає ці префікси й прийменники: загалом їх ужито 32 рази; прийменник už, užu зовсім не вживається; прийменник až, ažu ужито 4 рази (gal’ame skaityti ažu klajdy^124/7, ažu toki skaityti^131/33 prijemtu ažu ligu^140/21 prijemtas ažu pirmų^182/3); похідні з префіксами až-, ažu- ужито 25 разів (ażginti^149/30, ażgre-simo^130/23, ažlajkidami^149/17, ažrakintin’ąj^136/13, ażsimajno^125/10, ażsitil’a^114/26, ażtil’a^113/26, ažutil’a^166/16, ažsitūr’a^187/3, ažutur’a^174/24, ažudravaimu^136/29, ažujiema^139/35, ažulajko^158/14, ažustoja^167/5, іменник ažuvardis^129/21); похідні з префіксами už-, užu- ужито 3 рази (užžymėtos^128/24, а також два прикметники užgamin’aji^137/22, užgamin’ūsie^172/17). Отже, опис уживаних східними аукштайтами прийменника až, ažu та префіксів až-, ažu- і už-, užu- узгоджується і з дослідженнями Зігмаса Зінкявічюса (Zinkevičius 1966: 428). Звісно, опис Даукши відображає стан діалекту в середині XIX ст.: už-, окрім значення «на», охоплює також значення іллятива — užjoti ant kalno, užžengti dangun, užduoti viršun. Два похідні з префіксом už-, ужиті автором граматики, також системні: užžymėtos — маються на увазі знаки наголосу, що пишуться ant над літерами; vardas užgaminis — від užgamas «народ, рід», мається на увазі tautovardis, vardas tautinis, і це, ймовірно, пов’язане з užgimęs ant Lietuvos. Варто згадати ще два віддієслівні іменники, що мають обидва ці префікси: ažurašas, užrašas^213/3. Закономірно, відповідно до правила Даукши, ažurašas мало б означати «заголовок», а užrašas, імовірно, відповідало б сучасному значенню слова užrašą.

5.2.9. Схоже, що PAR- і PER- зіставлено, ймовірно, лише через зовнішню подібність, адже в деяких говірках вони збігаються: parlaužti – perlaužti, parkirsti – perkirsti. Тут також зроблено спробу пояснити словотвірне значення похідних із цими префіксами, що свідчить про те, що ці префікси не є варіантами одного префікса; тому можна лише припустити, що Даукша знав про факт плутання цих префіксів, але у своїй граматиці чітко розмежував їх з метою нормування. Щоправда, немає застереження (а застереження тут узагалі часті), що той чи інший вимовний варіант є грубою помилкою; з цього можна зробити висновок, що сам Даукша чітко розрізняв ці похідні з префіксами й не чув, щоб хтось їх плутав. З іншого боку, написання префікса та прийменника per — pe,r – — показує, що вимовляти його можна по-різному: і par, і per. У граматиці виокремлено два словотвірні значення похідних із префіксом par-: напрямок дії до власного дому та індивідуальне значення дії: 1) par ставиться лише з дієсловами, що позначають певний рух, і означає повернення особи або предмета назад чи його повернення^134/19 — parvažiuoti, pareiti, parjoti, parkakti — і його можна утворити не від усіх дієслів, а лише від дієслів руху; 2) parduoti, išparduoti ką ant turgaus. Для похідних із префіксом per- визначено чотири словотвірні значення: позначає перехід чогось через верх [1], наскрізь [2] або надмірне виконання [3]^134/28, повторення, завершення, перероблення [4]^134/33 — pe,reiti, pe,rjoti, pe,rvaž’uoti, pe,rbegti, pe,rdauti, pe,rarti, pe,rskajiti, pe,rdirbti^{134/29, 134/31, 134/34}. Як уже зазначалося, поліфонетичне написання pe,r не дає змоги встановити справжню форму префікса й прийменника. У рукописі граматики є також помилки. Префікс і прийменник per лише один раз помилково написано як par^134/32. З цієї помилки можна обережно припустити, що сам автор граматики вживав форму per як par, хоча, як уже сказано, значення розрізняв чітко.

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE

99

5.2.10. Окремо в граматиці розглянуто також значення ПРЕФІКСІВ BE-, NEBE- І TEBE-. Насамперед вражає граматична проникливість, якої дослідникам іноді бракує навіть сьогодні. Йдеться про розрізнення двох значень похідних із префіксом be-: передусім помічено суто формальну, службову функцію be- — не змінювати значення дієслова та його похідних, а відсувати зворотний афікс від закінчення, щоб було зручніше відмінювати: Bėa додається до дієслів, значення яких здебільшого не змінює, але іноді це означає do — або — gi найчастіше додається до зворотних дієслів^132/16. Хоча в розділі про префікси (прийменники) не наведено жодного прикладу такого вживання be-, далі — у розділі про відмінювання дієприкметника — це твердження повторено з прикладами: dᶜ’avg’untisis‘ або beᵃsidᶜ’avg’untis; dᶜ’avg’untisi або beᵃsidᶜ’avg’unti; dᶜ’avg’untisi або beᵃsidᶜ’avg’unti^207/26. Або інший приклад: dedamas (beᵃsideᵃduntᶜ’as)^130/1. На цю функцію префікса be- значно пізніше не звернув уваги навіть Юозас Балчиконіс. Відгукуючись про подібне твердження в одній дисертації, він писав: «Твердження, що „для зворотної форми дієприкметника be- навіть необхідний“, — це жива єресь. Частка be- надає дієслову певного значення.» (Balčikonis 1978: 333). Пізніше Паулаускене і Тарвидайте (1986: 154–156) цілком переконливо довели, що префікс be- все ж має функцію відсування зворотного афікса від відмінюваного закінчення.

Інше значення похідних із префіксом be-: beᵃ з іменниками означає відсутність чогось або виражається за допомогою того самого прийменника з родовим відмінком, наприклад: beᵃkojis означає те саме, що neturintis kojos, kojų або be kojos, kojų^132/21, тобто похідне з префіксом be- вказує на відсутність предмета, позначеного твірним словом, і цілком відповідає синтаксичній конструкції з прийменником be. Іншими словами: besidžiaugianti — це дієслово з префіксом, а begalvis — згорнута синтаксична конструкція (складне слово).

У граматиці виділено самостійні префікси nebe- і tebe-. Відмінність їхніх значень чітко помітна: nebe- означає майже те саме, що й jau ne-, а tebe- означає майже те саме, що й dar — Nebedarašau, ką neᵃ tiek pat kaip jau n’ėa rašav, tebedarašav, tebebeg’a-ras, ką n’ėa tiek pat’ kaip — do rašav^{132/26, 132/30}. Автор граматики бачить і синонімію конструкцій: поряд із jau nerašau можна сказати також jau neberašau, а поряд із dar rašau можна сказати також dar teberašau. Цим Даукша ніби визнає недостатність опису значень префіксів nebe- і tebe-.

6. ТВОРЕННЯ ПРИСЛІВНИКІВ

6.1. До першої групи творення прислівників, як зазначено в загальному огляді словотворення (див. 2.5.), належать прислівники регулярного творення з формантом -ai. Щоправда, спочатку автор ніби не помічає цього форманта — стверджує, що прислівники утворюються від називного відмінка прикметників і дієприкметників із закінченням -as, коли -s замінюється на -j: g’araj (: g’aras), mil’a-maj (: mil’amas)^174/20. Це формальний підхід, оскільки закінчення розкладається на частини, хоча насправді закінчення як морфему розкладати не можна. Розклавши морфему, автоматично переходять на рівень незначущих мовних одиниць (фонем). Імовірно, так зроблено, щоб викласти матеріал у підручнику якомога зрозуміліше та легше для запам’ятовування. Наведені далі випадки такого словотворення показують, що автор вирізняв формант прислівника -aj. Зазначено, що від прикметників і дієприкметників із закінченнями -is та -us прислівники утворюються від родового відмінка: закінчення -o або -aus замінюються на формант -aj: didᶜ’aj (: didis, didᶜ’o),

100 |

ANTANAS SMETONA

gal’unt’ė aj (: gal’untis, gal’unt’o), nęatikus’aj (: nęatikis, nęatikus’o), plat’c’aj (: platus, plataus), gard’aj (: gardus, gardavs), giedr’aj (: giedrus, giedravs)^174/24. Додатково уточнюється, що останній приголосний основи завжди пом’якшується, а t, d переходять у č, dž.

Тут є кілька незвичних моментів. По-перше, пропонується утворювати прислівники від родового відмінка, хоча пояснено, що t, d у кінці основи переходять в африкати č, dž. Імовірно, логіка була така: у родовому відмінку č, dž зазвичай уже з’явилися, тому правило стає коротшим, яснішим і зрозумілішим. Однак наведені приклади виявили, що в родовому відмінку основи на -u ця зміна не відбувається (platus, plataus), отже, довелося уточнити пом’якшення приголосного в кінці основи, перенесеного до категорії прислівника, та перехід t, d у č, dž.

Ще одне на перший погляд дещо незвичне твердження полягає в тому, що прислівники утворюються від прикметників і дієприкметників із закінченням -is. Насправді такий прикметник лише один — didis, і це можна вважати винятком. Однак у DG закінчення називного відмінка однини чоловічого роду дієприкметника минулого простого часу активного стану систематично записується як -is: netikis, atnešis, atpešis, matis і цілком збігається із закінченням називного відмінка однини чоловічого роду теперішнього часу, наприклад: galiuntis, dirbuntis. Від цих дієприкметників іноді також можна утворювати прислівники, якщо це допускає значення твірного слова, наприклад, netikusiai (: netikęs, netikusio), хоча прислівник, утворений від таких форм, сьогодні часто вважають помилковим.

6.2. Інша група прислівників, згадана в розділі про творення прислівників, має закінчення -i: arti, toli, anksti. Зазначено, що від них утворюються прикметники: tolus, tolimas (: toli), artus, artimas (: arti), unkštus, unkštis (: unkšti)^174/29. Беручи до уваги похідні від arti, toli, описані й в інших розділах граматики, можна припустити, що Daukša вважає твірними словами arti, toli, anksti. Це правильно, проте arti, toli, anksti історично є похідними, і, найімовірніше, походять від прикметників. Крім того, автор граматики говорить про творення прикметників у розділі про творення прислівників. Сам уживаючи прикметники artus, ankstus, tolus, він не помічає творення прикметників за допомогою суфіксів -umas, -yvas. Матеріалу достатньо, щоб зробити висновки й визначити словотвірні типи, але узагальнення не наведено. Наприкінці автор граматики звертає увагу на те, що ці прислівники можуть ще скорочуватися: tol’, art’, unkšt’^174/30. Загалом творення похідних від прислівників anksti, toli, arti згадується в кількох місцях: у розділі про творення іменників (див. 3.1.11), у розділі про творення прикметників (див. 4.1.6) та у розділі про творення дієслів (див. 5.1.4).

6.3. Про творення прислівників принагідно йдеться також в інших місцях граматики. Наприклад, при обговоренні синонімічності прислівникових формантів -aj і -u — grajtokaj aba grajtoku, tolokaj aba toloku^{129/29, 129/30} Тут не зовсім зрозуміло, чи це справді прислівники, адже функціонально це може бути й незмінювана форма прикметника, пор.: man gerai – man geru – man gera. Сам автор граматики вживає і прислівники, і безродові форми стану з формантом -u, що відповідає форманту -a сучасної літературної мови: kas ir reg’as buti labai doru_157/15 — безсумнівно, незмінювана форма прикметника; kadu^164/28, tadu^158/14, slapt’ų^168/22 — безсумнівні прислівники. Отже, немає підстав сумніватися в твердженні автора граматики, що форми grajtokaj aba grajtoku^129/29, tolokaj aba toloku^129/30 є синонімічними, а прислівники з формантом -u є виразною східнолитовською рисою. З іншого боку, слід пам’ятати, що до третьої групи, наведеної в розділі про творення прислівників у DG, включено саме безродову форму стану прикметника šaltu arba šalta^175/5. В іншому місці, де йдеться про особливості відмінювання імені, згадується прислівникове вживання орудного відмінка: kai kurie iš jų nors ir turi visus linksnius, bet nulaužtuose linksniuose įgyja kitą reikšmę, kaip šit: slapt’ų, šalin (nuo slaptis, šalis), tolin, artin’, it.t. Visi tokie vardai gali būti

ŽODŽIŲ DARYBA K. K. DAUKŠOS GRAMATIKOJE | 101

vadinami prieveiksmiais...^168/23, тобто значення орудного відмінка (і ілативу) може змінитися настільки, що ці іменні слова перетворюються навіть на прислівники. Це дуже важливе спостереження, яке засвідчує розмаїття способів творення прислівників. В обох родах однини в DG орудний відмінок у старих парадигмах найчастіше має закінчення -u. Навіть наполегливо наголошується, що казати sukalba, su rikšte arba su rikšti, su širdc’a arba su širdi; su kumede aba su kumedži, su žole aba su žoly^124/ — велика помилка: треба казати su rikšt’ų, šird’ų, kumedų, žolų, kalbu. Також у розділі про творення прислівників DG (щоправда, там насправді йдеться про творення не слів, а форм) згадується формант творення прислівників -yn: šiltėlin (: šiltėlėsnis), šiltin (: šiltėsnis), тоді як у парадигмах відмінювання іменників цей формант називається закінченням ілативу.^175/9

7. ПІДСУМОК

У граматиці Казимира Криступаса Даукши словотворенню приділено значно більше місця, ніж у написаних до того часу граматиках литовської мови. Хоча словотворення в ній ще не сприймається як цілісний розділ граматики, уже помітне чітке розмежування деривації та композиції й оформлення їх в окремі розділи. Тому про словотворення в граматиці Даукши вже можна говорити як про самостійний розділ граматики та зробити такі висновки щодо його осмислення й подання:

• Порівняно з граматиками попередників і сучасників, у рукописній граматиці Даукши словотворенню приділяється незрівнянно більше уваги, причому це робиться на вищому теоретичному рівні.

• Ще не визначено місце словотворення в граматиці. Воно осмислюється трьома способами: деривацію та композицію названо й описано в окремих розділах; деякі питання словотвору описуються як органічні складники опису частин мови (опис дієвідмінювання дієслова починається з приміток про словотворення, а більша частина опису прийменників присвячена словотворенню); для деяких питань словотвору місця взагалі не знайшлося, і їх подано окремими розділами у випадкових місцях (творення займенникових форм, творення форм роду).

• Від суфіксального словотворення відмовилися (або його зовсім не осмислили): про суто флексійне творення іменників (stalius) узагалі не згадується, а префіксально-флексійні похідні від дієслів зараховуються до композиції.

• Про композицію та деривацію йдеться не загалом, а стосовно частин мови, тобто вже помітно, що словотворення в різних частинах мови цілком відмінне.

• Префіксальне творення іменників осмислюється як різновид композиції, і це теоретично обґрунтовується та підтверджується прикладами.

• Уже теоретично усвідомлено, що різні частини мови мають різні набори словотворчих формантів.

• Як і в усіх граматиках попередників і сучасників, дослідження та осмислення тверджень значно ускладнює те, що наведено замало прикладів і немає ширшого контексту, без якого деякі явища взагалі неможливо оцінити.

• Цілком обґрунтовано невідмінювані форми прикметника й дієприкметника зараховано до прислівників.

• У розділах про словотворення не оминають увагою й питання мовного унормування: різні варіанти словотворчої норми оцінюють інколи вмотивовано, а інколи спираються лише на мовне чуття.

102 |

ANTANAS SMETONA

ŠALTINIAI

ČIULDA, J. Trumpi samprotavimai apie žemaičių kalbos gramatikos taisykles. Parengė Giedrius Subačius, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1993. (Lietuvių atgimimo istorijos studijos, 6.)

DAUKŠA, K. K. Trumpa kalbmoakslea li’žuv’o li’etuvįsko li’nkiškaj išguldīta pear Kaz’ų (Kazimier’ų) Kris’u (Krištap’ų) Davkši. Rankraštis, VU rankraštynas, F 119–516.

KASAKAUSKIS, K. Grammatyką języka żmudzkiego ułożona przez X. Kalixte Kossakowskiego: Kalbrieda ležuwio žiamaytiszko, Wilno, 1832.

KLEIN, D. Gramatica Litvanica, 1653. Cituojama pagal: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika: 1653 metai, red. Jonas Kruopas, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1957.

OSTERMEYER, G. Neue littauische Grammatik, Königsberg, 1791.

RUHIG, P. Anfangsgründe einer Littauischen Grammatic, Königsberg, 1747.

SCHULTZ, T. Compendium Grammaticae Lithvanicae. Cituojama pagal: Sapūno ir Šulco gramatika, spec. red. Bonifacas Stundžia, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997.

Universitas Linguarum Litvaniae, red. Kazimieras Eigminas, Vilnius: Mokslas, 1981.

X. D. K. P. S. Prawidła Języka Litewskiego Czyli Grammatyką Litewską. Cituojama pagal: X. D. K. P. S. lietuvių kalbos gramatika: XIX amžiaus pradžia. Parengė Giedrius Subačius, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2002.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V., red., 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BALČIKONIS, J. 1955: Surastas kalbos mokslo dokumentas. Tiesa 1955 04 16.

BALČIKONIS, J. 1978: Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Mokslas.

BŪGA, K. 1923: Medžiaga lietuvių kalbos žodynui ir šnektoms tirti. Tauta ir žodis 1, 344–345.

DŽEŽULSKIENĖ, J. 2001: Lietuvių kalbos substantiva mobilia (mobilieji daiktavardžiai). Daktaro disertacija, Vilnius.

FRAENKEL, E. 1962, 1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg: Carl Winter, Goettingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

KEINYS, S. 2000: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LKŽ₁–ₓₓ: Lietuvių kalbos žodynas, Vilnius.

PAULAUSKIENĖ, A., TARYDAITĖ, D. 1986: Gramatikos normos ir dabartinė vartosena, Kaunas: Šviesa.

PAULAUSKIENĖ, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija (Paskaitos lituanistams), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

SABALIAUSKAS, A. 1979: Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija iki 1940 m., Vilnius: Mokslas.

ULVYDAS, K., red., 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1, Vilnius: Mintis.

URBUTIS, V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas.

VAITKEVIČIŪTĖ, V. 1994: Lenkų–lietuvių kalbų žodynas, Vilnius: Enciklopedija.

ZINKEVIČIUS, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

ZINKEVIČIUS, Z. 1994: Lietuvių kalbos dialektologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Antanas Smetona Lietuvių kalbos katedra Vilniaus Universitetas Universiteto g. 5, 01122 Vilnius, Lietuva

Gauta 2003 09 15