ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIX (2003), 5 – 31

Етимологічні зауваги до лит. kāmanos, kamiėnas, kumėlė

BERND GLIWA

Sargeliai

Наведено новий матеріал для етимології лит. kāmanos «вуздечка», kamiėnas «стовбур, комель (дерева, деревини)», kumėlė «кобила», kamantinis «верховий кінь; хміль» тощо. Особливу увагу приділено практичному, етнологічному аспекту проблеми, яким попередні етимологи нехтували. Обговорюється семантичне виведення цих слів у зв’язку з окремими індоєвропейськими коренями *(s)kem- «тиснути, перешкоджати, стискати», *(s)kem- «згинати, викривляти, схиляти». Окреслено відповідність балт. k-, герм. h- і сл. ch-, імовірно, від індоєвропейського *(s)k-. Kāmanos розглядається як девербальне утворення від балт. *kam- «приручати» < індоєвроп. *(s)kom- «тиснути, перешкоджати», первісне значення якого — *«приручення; знаряддя, використовуване для приручення». Обґрунтовується, що лит. žaboti «вкладати вудила між зубами коня, приборкувати, стримувати» пов’язане з žābtas «рот...», а не з žābas «гілка...». Етимології kāmanos «вуздечка», засновані на гаданому значенні *«оснащений дерев’яними вудилами», відкидаються з огляду на практичні вимоги й археологічні дані. На основі того самого дієслова балт. *kam- «приручати» kumėlė «кобила» могло первісно означати *«приручений кінь». Kamiėnas «стовбур, комель» могло вказувати на увігнутий вигин, який поверхня стовбура має в осьовому напрямку поблизу кореня < індоєвроп. *(s)kem- «згинати, викривляти, схиляти».

1. Буґа зіставляє лит. kāmanos «вуздечка» з латв. kamanas «сани» й обґрунтовує це так: «У давнину kāmana литовці називали обтесаний стовбур дерева разом із корінням [...] Два стовбури з корінням, наче два роги (звідси: ragės або rogės «сани»)» (Būga 1959: 295). Технічний бік справи простий і водночас геніальний, якщо йдеться про сани: стовбур дає пряму полозину, а корінь утворює міцний вигин. Відповідні дерева легко знайти, тож не потрібно, як лисиці в казці, замовляти дерево, щоб воно набуло потрібної форми: «Зігнися, вигнися, деревце з усього лісу, зігнися, вигнися... І воно зігнулося. Лисиця й зробила собі санчата.» (Slančiauskas 1974: 65). Це лише заувага про те, що kumpti «ставати кривим» пасує для опису форми полозини, так само як і lėnkė «санна полозина» (більше прикладів: Morkūnas 1977: 101).

Подальші міркування Буґи менш переконливі: «Те, що в давнину kamanų не мали нічого спільного зі шкірою та залізом, засвідчує вислів kamanoms reikia žaboty’, тобто коневі треба встромити в пащу žabą: žabą «прутик»...» (Būga 1959: 295). Безперечно, на основі іменника можна й зазвичай утворюють похідні слова або дієслова, що описують дії, які виконують із відповідним конкретним предметом. Однак кожен окремий випадок слід перевіряти, особливо з огляду на семантичні труднощі й можливу омонімію. Лит. žābas

6 | B E R N D G L I W A

«гілка; держак; різка; кущ, чагарник; *вудила»; перен.: усе, що є сухим ø’ (LKŽₓₓ 15f.) — основа, наприклад, для žābaras «тонка гілка, паличка; держак; кущ; різка; тріска» (LKŽₓₓ 11f.), а також для žābyti «бити, шмагати» (LKŽₓₓ 18), ž̇abūoti «покривати гілками; бити різкою; подрібнювати гілки». Проте сумнівно, чи є žābas «гілка; держак; різка...» також основою для žābōti «вкладати вудила коневі в пащу; приручати, приборкувати; вкладати мотузку або солому в пащу прирученій корові; наїжджати колесом на щось; натягувати сітку; роззявлятися» (LKŽₓₓ 19f.) і žābinti «охоплювати, закріплювати», ¹ž̇abūoti «вуздити коня», žābāngai «пастка; вудила у вуздечці; інтриги» (LKŽₓₓ 9).

Однак слова, які, безсумнівно, позначають вудила (можливо, поряд з іншими значеннями), є щонайбільше похідними від žābōti, а не від žābas: žābōkliai, žābōklai, žābōklis, žābōklės та ін. (LKŽₓₓ 19), так само як žābotinė «різновид повідців» (LKŽₓₓ 23). Якби йшлося про певний різновид гілок, наприклад призначених для конкретної мети, можна було б очікувати назву, утворену безпосередньо від žābas. Крім того, існує широко поширений термін žāslai «вудила; морда» (LKŽₓₓ 208) для позначення вудил. Його можна зіставити з žāndas «нижня щелепа, щелепа, щока» (Fraenkel 1965: 1289, пор. Pokorny 1994: 381f.). А оскільки знаходимо також лит. žabtà «морда, паща, її край; рот», žābtai «те саме; знаряддя, яким щось стискають; частина вуздечки, до якої прикріплюють повідці», ¹žābtas «морда, паща; щока, обличчя; їжа», žābùčiai «кляпи для поросяти, якого відлучають від свиноматки», žābùkas «вудила, вуздечка», žābùkliai «вудила», žābùklai «те саме; пастка», žābulai «рот», ²žābtas «ненажера; настирлива людина», ³žābtas «жадібний, настирливий у мовленні», žābùs «ненажерливий», žābtùs «гострий на язик; балакучий; рішучий» (LKŽₓₓ 23ff.), žāplė «ясна», žāplos «вудила у вуздечці», žāpsėti «жадібно клювати, ковтати, перен.: їсти» (навряд чи звуконаслідувальне) (LKŽₓₓ 162), а також із носовим: žamba «морда», žambai «мигдалики, запалення шийних лімфатичних вузлів»² (LKŽₓₓ 151), дуже ймовірно, що тут маємо семасіологічно аналогічне утворення, яке вважається встановленим для žāslai «вудила; морда». Отже, йдеться не про якісь гілки, нібито використовувані як вудила, а про те, що вудила вкладають у пащу й з боків пащі з’єднують із рештою вуздечки та повідцем. Для цього слід припустити або дієслово балт. *žab- «роззявлятися, розкриватися (наприклад, про пащу)», на основі якого лит. žābtas *«те, що роззявлене, розкрите» було б девербальним утворенням на *-to, близьким до пасивного дієприкметника. До цього я також відношу žābāngai, всупереч Fraenkel (1965: 1282f.), який пов’язує це слово з žābas³, зі значенням, аналогічним *«те, що розкривається», адже незалежно від того, чи йдеться про петлю, сітку або защіпну-

¹ Значення *«вудила у вуздечці» реконструйоване й походить із лінгвістичних, тобто метамовних, праць Буґи та Саліса, а отже, не є мовним фактом у власному розумінні.

² Siehe auch Pokorny (1994: 369, 382), dessen Frage „ob gémbh- ‘beißen’ als nasalierte Form zu [gép(h)-, gébh- ‘Kiefer, Mund; essen, fressen’] gehört?“ (1994: 382) hier ein bejahendes Indiz erhält.

³ Як саме споруджують пастку з гілок, мені важко уявити з практичного погляду, хіба що мається на увазі яма-пастка, накрита гілками; однак її радше назвали б за ямою або падінням у неї (пор. також Kluge 1999: 247), а не за гілками.

Lit. kāmanos, kamienas, kumelė

| 7

йдеться про пастку, спершу вона відкрита. Або ж можна взяти до уваги ³žabti «міцно стискати» й реконструювати *žab- «сильно стискати, кусати» > žābtas «*те, що кусає, стискає» > «морда», причому подібний розвиток міг би також привести до значення «пастка». Однак для žābtas «морда...» утворення на *-to радше свідчить проти такого розвитку.

У цьому місці хочу розглянути два прусські слова, sbeclis – veder (E 539) і slango – gebys (E 452), для яких нещодавно запропоновано нову етимологію, а саме запозичення з німецької мови (Smoczyński 2000: 198–201). Підставою для критики досі усталеного зіставлення з лит. žabóklai ‘вуздечка’ (пор. Mažiulis 1997: 78) є, по-перше, семантичні міркування, адже якщо прийняти розглянутий вище перехід від žābas ‘гілка, палиця’ > žabóklai ‘вуздечка’, то звідси важко пояснити розвиток до sbeclis ‘пружина в замку’. По-друге, початкова група sb- (з німецькою звуковою реалізацією), фонологічно відповідна žb-, пояснюється як така, що не має паралелей у балтійських мовах, і тому інтерпретується як sp- (пор. Smoczyński 2000: 198). Я хотів би заперечити проти цієї аргументації, адже необґрунтовано спочатку наводити sbeclis як одиничний випадок наявності sb-, а невдовзі потому подавати також slango як помилку написання замість *sbango (Smoczyński 2000: 201). Отже, маємо два випадки sb-, які взаємно підтверджують один одного. На мою думку, відсутність паралелей в інших балтійських мовах пояснюється прусською особливістю — випадінням (ненаголошеного) голосного першого складу, як, наприклад, у назві місцевості Parengel (1298), пізніше > Prengel (Smoczyński 2000: 24, 43). Що ж до семантичного розвитку, з наведених вище міркувань випливає, що морфологічно пр. slango ‘вуздечка’ відповідає лит. žabángai ‘пастка’, а пр. sbeclis ‘пружина в замку’ — лит. *žabēklis (Mažiulis 1997: 78), причому розподіл значень майже діаметрально протилежний. Якщо залишити осторонь лит. žābas ‘гілка, палиця’ і семасіологічно зіставити з лит. spęsti ‘натягувати; ставити пастку’, spąstai, spąslai ‘пастка’, spendėlė ‘пружина замка’ < та інд. *(s)pen-d- ‘натягувати, тягнути, прясти’ (Fraenkel 1965: 862, 865), то видно, що такий розвиток цілком звичайний; при цьому наведене вище *žab- ‘роззявлятися, розкриватися (наприклад, про пащу)’, можливо, краще тлумачити як ‘(на)тягувати’. Отже, традиційне зіставлення з литовськими відповідниками слід зберегти, однак суворо відмежовувати його від žābas ‘гілка, палиця’.

Лит. ¹žabúoti «вуздити коня» і žabóti «вкладати коневі вудила до рота; приборкувати, опановувати; вкладати мотузку або солому до рота прирученій худобі; наїжджати колесом на щось; натягувати сітку» належать до гнізда слів навколо žabùs «ненажерливий», ^¹žābtas «паща...», тоді як ^²žabúoti «встеляти гілками; бити різкою; рубати гілля» справді є утворенням від žābas «гілка; держак; різка». Хотів би також звернути увагу на те, що переносне значення žabóti «приборкувати, опановувати», žabóklai «2. заборона, перешкода» не обов’язково має походити від «надягати коневі вуздечку», а може так само походити від žābyti «бити, ударяти», ^²žabúoti «бити різкою», тобто від використання різки для випасання худоби, якою тварин підганяють, а за потреби й б’ють. Якщо таке похідне утворення й існує та походить від žābas «гілка; держак; різка...», то його слід пояснювати саме так.

8 | B E R N D G L I W A

2. Отже, якщо розвивати думку, що полози саней виготовляли з викопаного дерева разом з одним із його головних коренів, то видно, що вигин полоза розташований саме там, де корінь відходить від стовбура. Тому варто з’ясувати, чи не стосується лит. kamienas «товстий кінець стовбура» саме цієї ділянки стовбура: корені, що починають відростати, спричиняють потовщення стовбура, через яке його форма тут відхиляється від загалом приблизно конічної, а поверхня стовбура, у напрямку росту, утворює увігнутий вигин. Отже, конкретно йдеться, можливо, про утворення на основі дієслова балт. *kam- «гнути»? Близькість значень «гнути, повертатися» та «товстий кінець стовбура, стовбур» показав Simas Karaliūnas на таких парах: žuolis «товсте дерево, стовбур, залізнична шпала»: žvilti «нахилятися, згинатися», kūkė «шматок дерева, цурка, частина стовбура...»: kūkti «гнути, нахиляти вниз», giūoga, guōgas «довбня, булава з товстим кінцем»: giogti «нахиляти», лат. gudžēt «susiri e tus sėdėti» (Karaliūnas 1987: 12–13). На користь того, що лит. kamienas первісно означало не весь стовбур, а лише його товстий кінець, свідчать також статті в рукописному Lexicon Lithuanicum XVII століття: kamiēna – Stamend des Baums і liemū – Stam eines Baums (Drotvinas 1987: 357), хоча редактор і зазначає в покажчику: «kamiena, medžio liemuo: kamiēna» (Drotvinas 1987: 509). Оскільки він також пише: «Kai abejojama dėl atstatymo tikrumo, rašomas klaustukas, o tokių žodžių reikšmė aiškinama pagal vokiečių kalbos žodžių reikšmę» (Drotvinas 1987: 481), можна зробити висновок, що тут у значенні не сумнівалися — передчасно. Далі: kamėna «кінець стовбура; товстий кінець зрубаного дерева» (Nesselmann, LKŽ_v 175), kamblys «стовбур, держак; товстий кінець стовбура» (LKŽ_v 174).

Рецензент попередньої версії цієї статті зауважив, що латв. kamanas «сани» слід спершу зіставити з латв. kamans «товстий кінець балки», а також із чеськ. kmen, польськ. kien тощо. До цього традиційного погляду Fraenkel додає також рос. kom «грудка» (1962: 212). Таке тлумачення не можна прийняти: по-перше, полози саней (переважно pluralia tantum) вигнуті, а не потовщені; по-друге, товстий кінець балки тотожний товстому кінцю зрубаного стовбура, адже балки, виготовлені на тартаку, існують не так давно; до того ж у них не було б товстого кінця — отже, тут справджується те, що було сказано про kamiēnas. Хоча, скажімо, kāmpa «наріст на деревині, сучок...» (LKŽ_v: 179) ще можна вважати ґулеподібним, таке тлумачення щодо стовбура або стебла натягнуте. Вони не мають форми грудки й не були зібрані в грудку, тож довелося б припустити семантичне перенесення, можливо, від «колода» чи «пень», які, однак, теж не надто схожі на грудку.

Моя альтернативна пропозиція: значення походить від балт. *kam- «гнути» й стосується ділянки стовбура або стебла, де воно переходить у корінь або відгалужуються гілки.

Узагальнено, за принципом pars pro toto, так можна назвати весь стовбур або стебло. Залишаються колода й пень. Пень утворюється, коли зрубують стовбур, саме в тій ділянці, що має увігнутий вигин. Отже, маємо

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė | 9

Отже, і стовбур, і пень є частиною в місці вигину та мають право носити цю назву. Те, що згодом відбувається лексикалізація і звуження значення до «стовбура» або «пня», цілком очікувано й цьому не суперечить. Щодо колоди, тут доречні деякі практичні зауваги: дерево зрубують на будівельну деревину або дрова. Для будівництва непридатні криві та гіллясті частини, розгалуження. Гіллясті частини важко рубати, тому вони, як і кореневі грудки, непридатні на дрова (за винятком відкритого багаття або використання для добування смоли). Водночас такі гіллясті частини, саме тому, що їх неможливо розколоти, а деревина тут особливо щільна й міцна, надзвичайно придатні як колода для рубання, оброблення м’яса тощо. Отже, і тут підґрунтям може бути вигин відгалужених гілок або коренів, а наведене вище заперечення втрачає силу або навіть цілком узгоджується з викладеним тут, оскільки всі терміни можна вивести з основи і.-є. *kom- ‘кривити’.

Ganz abgesehen davon, ist der Vergleich von kamiènas mit čech. kmen ‘Halm, Stamm’, poln. kien ‘Klotz, Stumpf, Stange’ umstritten. ESSJ rekonstru iert sl. *kmenъ, woher čech. kmen ‘Stiel, Geschlecht, Sippe’⁴, < ig. *kn-men mit Suffix -men- (ESSJₓ₃ₙ 196) und verwandtes mit Formans -n- *kъnъ/kъnь (ESSJₓ₃ₙ 196, 205), wozu poln. kien ‘Klotz, Stumpf, Stange’ gestellt wird (ESSJₓ₃ₙ 205), welches seinerseits mit lit. kūnas ‘Körper’ sowohl semantisch ‘Körper’ – ‘Klotz’ als auch formal *kū ‘aufquellen, anschwellen’ verglichen wird (ESSJₓ₃ₙ 205), wozu möglicherweise aruss. кинятися, кынятися ‘sich an einem Ort zusammenfinden’, киняхуся ‘schwirren, schwärmen (insbes. von Bienen)’ (ESSJₓ₃ₙ 264). Nach ESSJ gehört lit. kamiènas wohl eher zu sl. *komъ (ESSJₓ₃ₙ 196) > poln. dial. kom ‘Klumpen, Knäuel’ u.a. (ESSJₓ 179f.). Fraenkel bestreitet den Zusammenhang von kūnas mit poln. kien wegen des lit. ū und stellt kien zu kāmanos, welches wiederum mit kamuolỹs, kamuóti usw. und sl. *kъmy (Gen. *kъmene, n-Stamm) russ. kom ‘Klumpen’ (1962: 214). Die dargestellte semantische Entwicklung überzeugt in beiden Fällen nicht.

Припущення, що kamiènas, kamièna ‘стовбур, товстий кінець стовбура’ спочатку було прикметником із закінченням -iena- < *-eina- (Skardžius 1996: 287f.) і, отже, становило за змістом субстантивовані означення (Ambrazas 2000: 152), аж ніяк не суперечить викладеному погляду; однак із семантичного погляду перевагу слід віддати зв’язку з балт. *kam- ‘кривити’, а не з *kam- ‘збирати в грудку’. Отже, Kamiènas — це місце на стовбурі, де є вигин.

3. Kāmanos, kamanà, kāmana означає ‘шкіряне вуздечкове спорядження з вудилами’ (LKŽᵥ 167–169), проте окреме наведення: [arklys] nuog kamanų ir žąslių tuoj nurimsta (LKŽᵥ 169) — ‘[кінь] без вуздечки й вудил відразу заспокоюється’ — дещо змінює це твердження, адже якби kāmanos безсумнівно охоплювало й вудила, таке висловлювання було б зайвим⁵. Типове для пісень висловлювання: iš šilkų kasų kamanėlės (наприклад, ø LKŽᵥ 169), імовірно, слід розуміти переносно

⁴ Назви споріднених понять є вторинними переносними вживаннями рослинних (прото)образів, як-от у сучасній верхньонімецькій Stamm, Stammbaum, seine Wurzeln irgendwo haben, Spross, Geschlecht.

⁵ Адже не кажуть *ich fahre mit dem Auto und vier Rädern — «я їду автомобілем і на чотирьох колесах», — оскільки автомобіль неодмінно передбачає наявність коліс.

10 |

Bernd Gliwa

і стосується žirgas ‘кінь, верховий кінь’, якщо він символізує юнака (наприклад, Sruoga 1957: 307–312); попри це, до поняття kāmanos зараховують також повід: kamanužės rankužėlei jojau (Juška 1955: II 160ff., № 564). Вуздечка без вудил називається, наприклад, apinast̃ris, як випливає з вислову kamanos su žabokliais, o apinastris be žaboklių – jis tik art (LKŽₓₓ 19), або також apīnasris (LKŽ₁ 216), apýgalvis (LKŽ₁ 205, 1063); зазначається, що на доброму коні — тут мається на увазі добре виїжджений — воно також замінює kāmanos. З іншого боку: gero arklio ir už apinastrio nenuturėsi (LKŽ₁ 216), причому geras arklys тут, імовірно, означає ‘сильний кінь’.

До цієї системи ременів можна прикріпити вудила, а саме в тому місці, де вудила з’єднуються з ременями й де кріпиться повід, можна також прикріпити з кожного боку по щічній пластині, лит. laužtukai (археологічні матеріали та реконструкцію для наочності див., наприклад: Volkaitė-Kulikauskienė 1999: 316–327, Kulakov 2002: 215f.); під час натягування повода вона додатково тисне на щоку коня й змушує його змінити напрямок. Така ламальна вуздечка називається або plėstinės, або laužtinės: plėbtinnes – Brechzaum (LEX 19a, in: Drotvinas 1987: 102), kamanos plėbtinės / zyfly / ydilay – monßuk końfki (SD₃ 179, in: Lyberis 1979: 277), laužtinės, laužtiniai, laužtinis, laužtuvės ‘вуздечка зі щічними пластинами’ Stov žirgeli... laužtinėliais pažaboti (текст пісні, KlvD 236, цит. за LKŽᵥᵢᵢ 207), laužtukai ‘щічна пластина при вудилах’ (LKŽᵥᵢᵢ 207f.). В обох випадках етимологія очевидна й указує на застосування сили: láužti ‘1. ламати; 6. змінювати напрямок; 10. колоти, завдавати болю; 11. примушувати...’ (LKŽᵥᵢᵢ 201f.), plėšti ‘1. відривати; 2. силоміць тягнути вбік...’ (LKŽₓ 179ff.).

Порівняно неясним є розвиток лит. brizgilai, brizgilas, brizgilis, brizgilos ‘вудила; вуздечка з вудилами; оздоба на вуздечці; металеві накладки на санях; рот’, давньопрус. brisgelan ‘вузда (вуздечка)’, можливо, спорідненого з bružduklis ‘вуздечка (лише ремені)...’ (LKŽ₁ 1099) (Fraenkel 1962: 60f., Mažiulis 1988: 157f., 161f. та література там). Семантично можна припустити або вихідне значення *‘бовтатися, брязкотіти’ (Toporov 1975: 252f.; пор. brazgiliai ‘дзвіночки на шийній ремінній упряжі коня’ та звук, що виникає від контакту зубів із вудилами), або *‘те, що відкололося і придатне на вудила’ (Mažiulis 1988: 158). Неясним є можливий зв’язок із brazlai ‘залізні деталі вуздечки й упряжі’, brazgėti ‘тріщати’ та ін., а також із branktas ‘голобля; дишло; (загалом — поліно для спеціальних цілей)’ (LKŽ₁ 1002f.), яке має напрочуд багато спільних значень із bružduklis.

Після цього короткого огляду частин вуздечки та їхніх назв, маючи певні предметні знання, можна повернутися до kāmanos. V. Mažiulis реконструює східнобалт. *kamana- ‘те, що має певні грудкуваті утворення, нерівності’ < як іменник, похідний від балто-слов. *kama- ‘збирання в грудку, клубок’ із суфіксом *-na (Mažiulis 1993: 102). Однак незрозуміло, де тут можна знайти щось клубкоподібне. Mažiulis пояснює це, виходячи з наведеного на початку міркування Būgas: „*‘примітивний полоз для саней (маленький), який чимось нагадує žąbas’ = *‘дерев’яне žaboklis’“ (Mažiulis 1993: 102). Схоже, Fraenkel також вважає, що назву мотивувала грудкувата або стрижнеподібна форма вудил, і зіставляє її з латв. kamans ‘товстий кінець балки’, kamanas ‘сани’, чеськ. kmen ‘стебло, стовбур’, польськ. kien ‘колода, пень,

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė

11

Stange’, russ. kom ‘Klumpen’, lett. kams ‘Klumpen, große Masse, Kloß’ (1962: 212). Wie man den Ausführungen weiter oben entnehmen kann, ist ein Zaumzeug ohne Gebiss sehr wohl möglich, nicht aber ein Gebiss ohne Zaumzeug. Mit einiger Sicherheit ist auch die technische Entwicklung in dieser Reihenfolge vonstatten gegangen und es ist sinnvoll, anzunehmen, dass es eine Bezeichnung des Zaumzeugs ohne Gebiss gegeben hat. Ob diese Bezeichnung erhalten ist, ist natürlich überhaupt nicht sicher. Wenn sie erhalten ist, dann kommen kāmanos und brizgilai in die engere Wahl, evtl. auch apinasris. Es ging bei dem Zaumzeug zunächst nicht um die konkrete Form⁶, sondern zunächst um eine Funktion, nämlich das Pferd zu zähmen und zu beherrschen. Diese funktionelle Sicht spiegelt sich etwa in arklys < *arklja ‘Pferd, das einen Hakenpflug zieht’ dar (Skardžius 1996: 62; Mažiulis 1993: 103). Das Zaumzeug kāmanos ist nun das wichtigste Mittel, um das Pferd zu zähmen und zur Arbeit verwenden zu können. Für die Arbeit, die erst nach dem Zähmen einsetzen kann, kommen dann noch weitere Geschirre hinzu, etwa Kummet mit Gurten, um Pflug oder Wagen anzuspannen.

Погляд Mažiulis: іменник kāmanos < прикметник kamana *«такий, що має певні нерівності, клубки» < іменник балто-слов. *kama- «клубок, скупчення» < дієслово балто-слов. *kam- «стискати, збивати в клубок» (1993: 102) погоджуюся щодо реконструкції *kam- «стискати, збивати в клубок», проте не бачу підстав заперечувати безпосереднє віддієслівне утворення. Безперечно, правильно, що чимало прикметників утворюється за допомогою суфікса -ana-, наприклад dárganas «неприємна, дощова погода»: dárga «те саме» (Skardžius 1996: 226 і далі; Otrębski 1965: 174). Але це не дає підстав стверджувати, що таке утворення є єдино можливим, адже поряд існують і справжні віддієслівні утворення з -ana: gābana «оберемок сіна тощо» liẽkana «залишок», palūkanos «урожай; відсотки», plėiskana «клоччя (чоловічі суцвіття конопель)», trāškana «гній з очей» (Skardžius 1996: 227 і далі), rāgana «відьма» (Gliwa 2003: 1–8), dovanà «подарунок; дарування» (LKŽ II 616), а також із -ena: mūšenos, mūšena «биття», bārena «лайка», dovanà «подарунок; дарування» (LKŽ II 616, Ambrazas 1993: 59 і далі, 94 і далі). Однак такі безпосередні віддієслівні утворення відсутні з -anas; так само чергування ступенів вокалізму в -ena або -sena, із додатковим *-s-, яке, вочевидь, походить від маркера (пра)майбутнього часу (Mažiulis 1988: 152 і далі, Ambrazas 1993: 61 та література там), у творенні абстрактних іменників, як-от eisena «хода; переїзд», зазвичай не має відповідників на -enas або -senas. До них, можливо, належать і фрагментарно засвідчені дієслівні форми з чергуванням ступенів вокалізму в нульовому ступені (активні напівдієприкметники) на -ina-: tẽkinas «поспішаючи», vẽdinas «ведучи», утворення яких із синтаксичних міркувань має бути виразно дописемним (пор. Gliwa 2003a).

Один із рецензентів цієї статті викладає питання дещо інакше, стверджуючи, що йдеться про дерев’яне вудило, яке коневі

⁶ Якщо зважити на процес його виготовлення, слід повернутися до значень на кшталт «зв’язувати, зав’язувати вузлом, обмотувати».

⁷ Цікавим було б також питання, як десакралізація коня, колись важливого в релігійному культі (пор. Puhvel 2001: 293; Gimbutienė 1996: 263), узгоджується з його одомашненням. Саме тому й виникла потреба в новій назві на противагу успадкованому ašva- «кінь».

12 |

BERND GLIWA

коневі встромляють до рота, адже тут ідеться вже не насамперед про форму, а про матеріал, тобто про похідне від незасвідченого балт. *kama- «стовбур, держак» > kāmanos *«те, що є дерев’яним» > *«вуздечка з дерев’яним вудилом». Передусім той факт, що це слово переважно вживається лише в множині, не вказує на назву окремого⁸ шматка дерева, який вставляли б коневі до рота як вудило. Крім того, твердження, що вудило було дерев’яним, є надто категоричним. Археологічно знайдене кінське спорядження має або металеві вудила (наприклад, Volkaitė-Kulikauskienė 1999: 316–327, Kulakov 2002: 215 і далі), або рогові чи кістяні (знахідки близько 4500 р. до н. е., Gimbutienė 1996: 259; I тис. до н. е. — Luchtanas 1992: 70), не кажучи вже про етнографічні свідчення. В археологічній літературі мені не траплялося згадок про дерев’яні вудила. Однак це мало що доводить, адже тут слушне заперечення, що дерево, ймовірно, не збереглося б. Крім того, найдавніші кінські поховання, знайдені на території Литви, які є головним джерелом знахідок кінського спорядження, датують лише II–IV ст. н. е. (Volkauskaitė-Kulikauskienė 1999: 310, Varnas 1998: 291–294). Отже, розгляньмо питання з практичного погляду: чи могли існувати дерев’яні вудила? Чи можна було їх виготовити й використовувати? Із цим питанням доречно звернутися до практично мислячих конярів. Можливість використання для цього дуба оцінюють дуже скептично, проте одразу наголошують: «арклис ґі свеікатос турі» (S. Sigitavičius 2002, особисте повідомлення). Можлива товщина такого дерева була б обмежена тим, що кінь мусить дихати, його язик не можна знерухомити, а рот не повинен залишатися відкритим. Для годування вудило можна було б, мабуть, знімати; так роблять і деякі конярі з двочастинним залізним вудилом (щоб язик мав свободу руху), особливо раніше, коли коні були завантажені роботою більше й мали більше значення, ніж сьогодні. Отже, в екстремальних ситуаціях могли використовувати типові дерев’яні вудила одноразового вжитку. Припущення Sigitavičius, що метал був відомий і використовувався вже тоді, коли коней почали запрягати (2002, особисте повідомлення), цілком узгоджується з тим, що про це кажуть освічені лінгвісти (метал у індоєвропейців близько 4000 р. до н. е., Euler 2002: 47 і далі) й археологи (з урахуванням невизначеності атрибуції знахідок до мовної групи), і майже позбавляє дискусію будь-яких підстав. Адже якщо можна було виготовити порівняно довговічні металеві вудила, дерев’яні шматки в цій ролі могли бути лише гіршою заміною і навряд чи могли стати мотивом для найменування. Кістка також набагато придатніша, і вона, безперечно, була доступною, — однак J. Šeškauskas оцінює довговічність кістяних вудил лише в кілька тижнів і згадує, що ще молодим господарем (до 1950 року) користувався вже дуже тонкими, зношеними вудилами (2003, особисте повідомлення), що свідчить про обмежений строк служби навіть залізних вудил.

Якщо наголосити на функції вуздечки й розглянути реконструкцію балт. *kam- «стискати, збивати в клубок» як можливе віддієслівне утворення

⁸ Вирізьблювати дерев’яні ланки ланцюга можливо, але це надзвичайно трудомістко й дає дуже недовговічний результат.

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė | 13

якщо прийняти таке тлумачення, то з огляду на споріднене з цим ⁹ kamantinė́ti «розпитувати, допитувати; надокучати запитаннями» (LKŽ_V, 170) kamúoti «трудитися, мучити; служити...» (LKŽ_V, 191; так само Fraenkel 1962: 214) можна вбачати переносне значення, близьке до процесу приборкання тварини й керування нею, хоча конкретне значення «приборкувати, одомашнювати» < *«привчати до дому» (Euler 2002: 46; Pokorny 1994: 198–200) відсутнє. Однак литовські терміни на позначення приборкання мають інше мотиваційне підґрунтя: з одного боку, лит. (pri-)jaukìnti «(щось, когось) привчати», jaukėti, ²jaukti «(звикати) до чогось»: jaukas «принада» (LKŽ_IV 300 і далі), (pri-)jùnkinti, jùnkyti, jùnkti «(при)вчати»: junklas «принада» (LKŽ_IV 385 і далі) < *«привчати за допомогою принади, їжі»; з іншого боку, вони також відображають іншу частину рецепта «батіг і пряник», а саме trám(d)yti «втішати, полегшувати; приборкувати, стримувати, підкоряти; забороняти; руйнувати...»¹⁰ (LKŽ_XVI 556 і далі): tremìti «збивати з ніг, штовхати, виганяти...» (Fraenkel 1965: 1117); tvárdyti «заспокоювати, приборкувати, стримувати» (LKŽ_XVII 217): tvérti «хапати, брати; обгороджувати...» (Fraenkel 1965: 1152 і далі). Отже, видається можливим, що насильницьке приборкання або підкорення — а саме для цього й потрібна вуздечка (пор. laužti, plėšti!) — позначалося балт. *kam- «стискати, збивати в клубок», що передбачає застосування сили, зокрема тиску < іє. *kem- «стискати, пресувати, перешкоджати» (Pokorny 1994: 555 і далі; Rix et al. 2001: 329).

Щодо словотвору: первинні балтійські утворення на -ana, схоже, переважно позначають абстрактні іменники (nomina actionis), звідки відбувався семантичний перехід до конкретних іменників (nomina acti) dovanà «дарування» > «подарунок» поряд із dõvis «давання; пайок; посаг», dõtas, dotìlas «подарунок, посаг» (LKŽ_II 615 і далі) або до іменника інструмента. Для -ena такого погляду дотримується також Ambrazas: kãsena «копання» > «інструмент для вирізьблювання посудин», mėtena «удар» > «батіг, прут; петля» (Ambrazas 1993: 194). Поряд із ними трапляються й первинні конкретні назви, як-от liekana «залишок» < *«те, що залишилося»: lìkti «залишати», trãskana «гній з очей» < *«те, що було витиснуто»: trėkšti «бризкати, витискати».

Отже, погляд, згідно з яким kāmanos спочатку було абстрактним іменником зі значенням *«приборкання», а згодом набуло значення *«те, що потрібне для приборкання, вуздечка», є семантично правдоподібним і не становить морфологічного винятку¹¹.

Звернення до фразеології та усталених фольклорних сюжетів дає додаткові свідчення щодо kāmanos. У низці казок трапляється вислів pard(u)odamas aržilą, neparduok su kamanom (LKŽ_V: 169). Ідеться про учня чарівника, який, щоб заробити грошей, перетворюється на жеребця, якого має продати його батько. Проте продати його треба без вуздечки, бо лише так він зможе знову перетворитися на людину й утекти (або навпаки: утекти й перетворитися назад).

⁹ Rix та ін. реконструюють *kem- «пресувати, стискати» і *kemh₂- «втомлюватися, надриватися» (Rix et al. 2001: 329, 350); чи могло б сюди належати й kamúoti з кентумним рефлексом?

¹⁰ Значення «втішати, полегшувати» слід, мабуть, розуміти як переносне, під впливом raminti «заспокоювати, полегшувати біль» kur tramas, ten ramas (LKŽ_XVI 555).

¹¹ Це тлумачення можна досить елегантно застосувати, наприклад, і до ragana *«воскресіння; явлення, видіння» > «те, що воскресло, те, що з’являється» > «привид»; раніше я цього не враховував (щодо етимології ragana: Gliwa 2003: 1–8).

14 |

BERND GLIWA

(Basanavičius 1998: 208, № 104). Існують відповідні варіанти з мотузкою та кабаном або волом; іноді батько забуває зняти мотузку чи вуздечку, і тоді учень-чарівник не може втекти. Однак усе закінчується добре: хтось зрештою знімає вуздечку, завдяки чому відбувається зворотне перетворення (Kerbelytė 1999: 158 і далі).

In anderen Märchentypen (Kerbelytė 1999: 196, 210, 313, 337) und auch in Sagen gibt es das Motiv, dass eine Hexe durch Überwerfen des Zaumzeugs einen Bursche in ein Pferd verwandelt, bzw. umgekehrt der Bursche die Hexe oder Hexentochter in eine Stute: jis greitai paėmė ir užmetė apynasrį. Ta pavirto į kumelę. (Vėlius 1979: 213), šeimininke kamanas ant jo galvos užmauna, paverčia jį arkliu, užsėda ir joja ant Šatrijos kalno (1979: 226; LKŽ^II 88).

Оскільки аналогічний мотив трапляється, наприклад, також в індійських казках, щоправда, там ідеться про волів і мотузку-повід, а зворотне перетворення стає можливим лише тоді, коли мотузка виривається з отвору в носовій перегородці (Hertel 1998: 138), навряд чи цей мотив є суто балтійським новотвором. Отже, суть полягає в тому, що за допомогою вуздечки (конкретна реалізація залежить від заміщення реквізиту, пор. Lüthi 1996: 84) можна здобути абсолютну владу над людиною і твариною. Розмірковуючи про те, що сьогодні може здаватися магічним або суто казковим, не слід забувати, що одомашнення худоби мало релігійне значення: зрештою, померлих предків індоєвропейців уявляли, зокрема, у вигляді великої рогатої худоби (пор. Vėlius 1987: 163 і далі). Перехід від тварини, яку вважали представником предків, до робочої худоби (економізація) супроводжується десакралізацією. Якщо так само розглядати тварину як рівну людині, лише в іншій подобі, то за допомогою вуздечки як засобу досягнення мети ця людина в подобі тварини стає худобою, якою можна володіти й керувати. Зрештою, існує приказка: Jei randi arklio kaukolę ir tą pažabok – taip sakydavo (J. Šeškauskas 2002, усне повідомлення), яку можна зрозуміти лише в релігійному контексті.

На вихідне значення «кривий» указує також значення латиського kamana «1. сани, 2. крива жінка» (Mühlenbach 1927: 148), причому останнє можна розуміти і як субстантивований прикметник, і як відіменниковий іменник, подібно до «trāskana очний гній» < *«те, що було видавлене»: trēkšti «бризкати, вичавлювати».

4. Походження нім. Hamen «хомут», можливо, тотожного Hamen «сітка», вважають нез’ясованим, проте розглядали можливість порівняння з лит. kāmanos, гр. αημός «намордник, плетена кришка урни для голосування, верша, пов’язка для морди тощо» або hemmen (Kluge 1999: 352). Натомість Kummet < запозичене з польс. chomąto / старопольс. chomot «те саме», «можливо, відповідник Hamen» (Kluge 1999: 493). За Fraenkel, лит. kamanītai «хомут» також походить від польс. chomąt(o) «те саме». Тут я хотів би висловити сумнів. З одного боку, kamanītai можна етимологізувати в балтійському контексті, з іншого — його значення навряд чи обмежується поняттям «хомут».

Наводять такі значення: ¹kamaňtas «хомут, дерев’яна дуга у збруї; збруя, кінська упряж; нагрудний ремінь у постромковій упряжі; ледацюга, негідник», ²kamantas «допитування, надокучання», ³kamántas «шматок, земельна ділянка» (LKŽ^V 169 і далі). За словотвірною структурою, якщо це не запозичення, можна порівняти з ramāntas «підпора, милиця».

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė

15

(Ulvydas 1965: 393), gramanìtas «грудка землі», lamanìtas «шматок», топоніми: Kūkantas «пагорб у районі Skaudvilė», Šalantas «права притока Minija» тощо (Skardžius 1996: 374). Проте це «дуже давнє утворення не лише для дієприкметників, а й [...] особливо для іменників» (Skardžius 1996: 376). У докладному дослідженні гідронімів з елементом -nt- Skardžius доходить висновку, що принаймні частина цих назв є пізнішими утвореннями в окремих мовах: в одних випадках вони використовують органічний суфікс -ant-, наприклад Kražāñtė «річка, що протікає через Kražiai»: Kražiai «місто в районі Kelme» (Skardžius 1998: 894), в інших — вставляють -t- у закінчення типу -ana-, -ena-, наприклад Kieméntas «озеро в районі Giedraičiai» (раніше його також називали Kiemeitis): kiemena «звичай, особливість господарства» (Skardžius 1998: 894). Ці дві категорії мають відіменникову природу (Skardžius 1998: 918–927). Третій спосіб творення, віддієслівний, трапляється порівняно рідко: Bėgantỹs «притока Dubysa», Tėkančioji «притока Nevėžis»; ці назви майже ідентичні активному дієприкметнику теперішнього часу, а в багатьох випадках тип словотворення вже неможливо встановити (Skardžius 1998: 939). Що стосується загальних назв, то gramanìtas «грудка, великий шматок»: grāmatas «купа, група»: grāmas «жуйний харчовий комок» і lamanìtas «грудка, шматок», lamātas «шматок», lamākas «шматок, земельна ділянка», lāmas «те саме» (Skardžius 1998: 922 і далі), схоже, належать до відіменникових утворень, тоді як ramanìtas «милиця, шматок», remēntas, ramenìtas «милиця», поряд із rāmstis «підпора, милиця, поручень»: rēnti «підпирати, тримати, будувати...» (LKŽₓᵢ 118 і далі, 428 і далі), радше вказують на утворення, близьке до дієприкметника, з основним значенням *«те, що підпирає».

Отже, для kamantas можливі також кілька шляхів пояснення. Для ¹kamántas «шматок, земельна ділянка» правдоподібною основою відіменникового утворення є ²kāmas «грудка, тюк; каша». ²Kamantas «допитування, надокучання» і kamantà «той, хто допитує» пов’язані з kamantinėti «допитувати, надокучати запитаннями», kamantìnti «те саме; мучити», а точніше, утворюють основу для останніх дієслів і не можуть бути похідними від них. Тому я трактую ²kamantas «допитування, надокучання» і kamantà «той, хто допитує» як віддієслівне утворення (≈ активний дієприкметник теперішнього часу), від основи *kam- «приборкувати, підкоряти волі, мучити», звідки також kamiuoti «мучити, служити», що, своєю чергою, є семантичним перенесенням уже розглянутого балтійського *kam- «тиснути, здавлювати; стримувати» (пор. Pokorny 1994: 555)¹². Значення, властиве активному дієприкметнику теперішнього часу, особливо чітко збереглося в kamantà «той, хто допитує». Аналогічно можна пояснити й ¹kamanìtas «хомут, дерев’яна дуга у збруї; постромкова упряж; нагрудний ремінь у постромковій упряжі; ледацюга»: значення *«те, що приборкує», конкретно вживане як іменник зі значенням знаряддя, за словотвірною структурою має точну паралель у ramanìtas *«те, що підпирає». Альтернативно можна припустити розвиток kamana «вуздечка» (<* «те, чим приборкують») > kamanìtas «збруя тощо», відповідно до напрямів розвитку, запропонованих Skardžius; у такому разі йшлося б, мабуть, про внутрішньомовний процес, на який могло вплинути польс. chomąto, тож його неможливо відмежувати від запозичення. Перший варіант цілком може свідчити про давніше утворення, тим паче що щодо сл. *chomotъ/chomotъ висували припущення, чи є -otъ

¹² Пор. лит. slogutìs «нічний кошмар, жахливий сон»: slégti «тиснути, здавлювати» і «мучити».

16 |

Bernd Gliwa

йдеться про давній суфікс дієприкметника теперішнього часу активного стану (пор. ESSJ_VIII 70), або ж про те, чи не було слов’янське слово, можливо, запозичене з гот. *hamands (Pokorny 1994: 555, ESSJ_VIII 70 і літ.). ESSJ вказує на багатозначність слова; оскільки тут, крім кумета, наявні також терміни на позначення пучків, в’язок і рибальської сітки, навряд чи йдеться про запозичення. Запропоновано утворення від і.-є. *(s)kom- ‘стискати, тиснути’ та зіставлено його з лит. kāmanos і нім. Hamen (ESSJ_VIII 70).

Похідний термін kamantinis трапляється як слово-загадка: Atlēkē šaltabarzdis, pasiëmē kikibarzdži. Pasiimčiau kamantinį, pasivyčiau šaltabarzdį, atsimėčiau kikibarzdį, де зашифровано вовка, вівцю та коня (LKŽ_V 170). Ще один крок дає форму kamantikai, також у загадці: Atbēgo vogìbasai, pagavo kikirmikį, nuvijo kamantininkai ‘вовк, вівця, (верхи) пастухи’ (LKŽ_V 170). Kamantinis — прикметникове утворення із суфіксом -inis від основи kamant-as¹³; такі прикметники виражають властивості, належність, походження тощо (Ulvy das 1965: 568ff.). З огляду на засвідчені й реконструйовані значення kamantas ‘збруя; нагрудний ремінь...’ *‘*те, що приборкує’, для kamantinis ‘кінь’ природним є вихідне значення *‘кінь, на якого надягнуто вуздечку’. Прихильники запозичення лит. kamāntas ‘кумет’ (інші значення тоді були б переносними, узагальненими?) могли б заперечити, що слід реконструювати значення *‘кінь із куметом’. Однак, крім багатозначності слова, проти цього свідчить те, що на верхового коня не надягають кумет. Можна припустити, що ‘кінь’ є узагальненням значення ‘тягловий кінь’, — але тоді дивує, що слово позначає виключно верхового коня. Адже Kamantinis ‘верховий кінь’ має лежати в основі також слова-загадки kamantinkai ‘верхи пастухи’.

За формою подібним вважає Мажюліс розвиток, що привів до давньорус. комонь ‘бойовий кінь’: слов. іменник *kamana ‘дерев’яне вудило’ > прикметник *kamanja- ‘оснащений вудилом’ > субстантивований прикметник *kamanja- ‘кінь (кінь, для керування яким потрібне вудило)’ > давньорус. комонь ‘бойовий кінь’ (Mažiulis 1993: 102f.). Заперечення стосуються семантичного розвитку. Вихідне значення ‘дерев’яне вудило’ слід замінити абстрактнішим поняттям *‘те, чим приборкують коня’ або конкретнішим *‘вуздечка’; крім того, давньорус. комонь ‘бойовий кінь’ навряд чи могло розвинутися зі значення *‘кінь, для керування яким потрібне вудило’, адже бойового коня дресирують так, щоб він реагував на тиск шенкелів або команду, бо в бою вершник зазвичай не має вільної руки, щоб керувати повіддям та спорядженням¹⁴. Однак формально цілком безперешкодно можна реконструювати *kamanja- ‘кінь (приборканий і виїжджений кінь)’, тож серйозних труднощів це не створює. Від аналогічного прусського прикметника *kamanja-

¹³ Аналогічно ramanītis ‘милиця’, ramantinis ‘товста палиця’ (LKŽ_XI 118), також субстантивовані.

¹⁴ Це стосується як середньовічного лицаря (озброєного щитом і мечем або дворучним бойовим мечем), так і ранніх індоєвропейських воїнів-вершників (лук і стріли). Останніх часто вважають войовничими кочівниками, які завдяки кінному війську перемагали ворогів і швидко розширювали свої володіння (Gimbutienė 1996: 256ff.; протилежну думку обстоює, зокрема, Renfrew 2000: 40–48).

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė

17

могли також розвинутися > іменник kamanis > демінутивний іменник kamanītis > давньопрус. (GrC) kampnit ‘кінь’, (GrG) camnet ‘те саме’ (Mažiulis 1993: 105). Натомість Топоров розглядає давньопрус. camnet ‘кінь’ як *kam(a)n-ēt-(a)s > camnet, що відповідало б дієприкметнику лит. *kaman-ét-as; те, що лит. kamanėti ‘рухати, пересувати’ (LKŽᵧ 168) засвідчене лише з відмінним значенням, не заважає такому тлумаченню. Топоров також погоджується зі зіставленням із давньорус. комонь ‘бойовий кінь’ (1980: 194).

5. Оскільки нульовий ступінь і.-є. *kṃ- може дати не лише балт. *kim-, а й *kum-, варто розглянути, чи не належать сюди також лит. kumėlė ‘кобила’ та kumelỹs ‘жеребець, лоша’. Від балт. дієслова *kam- ‘приборкувати’ kumėlė було б суфіксальним утворенням із нульовим ступенем. Амбражас зазначає: „Išvestinė priesaga *-elo-/-olo- gali būti gana sena. Su ja veikiausiai jau indoeuropiečių prokalbėje buvo daromi veiksmažodiniai būdvardžiai, kurie vėliau sud daiktavardėjo ir gavo veiksmų, jų rezultatų ar veikėjų reikšmes“ (Ambrazas 1993: 71), але не висловлюється щодо питання, чи є kumėlė таким утворенням.

Тлумачення, за яким kumėlė має значення *‘приборкана кобила’ (результат дії), було б функційно мотивованим і мало б семасіологічну паралель у jáutis ‘вол, самець великої рогатої худоби’ < *‘тварина, запряжена в ярмо’ (Fraenkel 1962: 191). Семасіологічно показовим є зіставлення з новоперс. dām ‘свійська тварина’, санскр. dām-: dāmyati ‘бути ручним; приручати’, damana ‘той, хто приборкує, підкорює; приборкувач коней; приборкування; покарання’, damya ‘молодий бик, якого належить приручити’, damin ‘приручений; той, хто приручає; той, хто володіє собою’, гр. δαμάλης ‘той, хто приборкує, дресирує; молодий бик’, ‘молода корова’, δάμαλις ‘теля’, δαμάλη ‘молода корова; дівчина’ (Pokorny 1994: 199, Kaegi 1990: 160, Mylius 2001: 201), ἀδαμάντινος ‘сталевий, міцний, твердий’ < ἀδάμας ‘непереможний’ (Kaegi 1990: 9), δαμάζω ‘активний і медіальний стан: приборкувати, приручати, дресирувати; (дівчину) видавати заміж; перемагати, підкоряти; присипляти; знесилювати; вбивати в бою; пасивний стан: бути приборканим, підкорятися’ (Kaegi 1990: 160).

Sabaliauskas (1968: 156 u. Lit.) erörtert, ob es sich bei kumėlė um eine primäre Bedeutung *‘kastriertes Pferd’ handeln könnte, ähnlich wie sl. *komolъ(jь) ‘hornlos; Stumpf, Stummel’ (ESSJₓ 174f.)¹⁵. Schließlich favorisiert er den Vergleich mit комонь, bedauert aber, dass „jų giminystė įrodyti kol kas neįmanoma” (Sabaliauskas 1968: 156).

Казлаускас критикує дослідження Сабаляускаса за те, що в обговоренні не було враховано інші значення kumelỹs та споріднених слів (1970: 132). Передусім слід назвати kumėlė ‘1. кобила; 2. лайливе слово; 3. підставка, на якій лежать струни скрипки тощо¹⁶; 4. контрабас; 5. отвір у жорні, куди вставляють держак¹⁷; 6. держак жорна; 7. дефект у канатних лебідках або ткацьких ланцюгах (у формі петлі); 8. поперечне дерево на

¹⁵ В окремому ономасіологічному дослідженні слід було б показати, що значна кількість литовських термінів зі значенням ‘безрогий; обрубок, пеньок’ ґрунтується саме на понятті ‘бути кривим’, поряд із дещо рідше засвідченим ‘бути гладким’, тож це зіставлення зі слов’янськими термінами тут цілком доречне.

¹⁶ Цю частину інструментів у багатьох мовах називають словами, спорідненими з назвами коня, кобили, осла (G. Kirdienė, 2002, особисте повідомлення).

¹⁷ Отвір також називають šuniukas, ausis (LKŽₓᵥ 365).

18 |

BERND GLIWA

волокуша; 9. інструмент для згинання ободів; 10. катівська лава; 11. їстівний гриб із товстою ніжкою й товстим капелюшком (LKŽ_VI 867); інші значення додають kumeliūkas ‘1. лоша; 2. гра; 3. довгий зубчастий важіль для притискання кріпильних лат над шаром соломи на м’якій покрівлі¹⁸; 4. вигин у скошеній смузі; 5. яєчний жовток’ і kumelỹs: ‘1. кінь, жеребець; 6. дошка для трамбування, якою вирівнюють солом’яну покрівлю; 9. гирло волокуші; 10. поплавок на сітці; 11. нерівності на мотузці або батозі; 12. опуклості на косі, що утворюються під час кування¹⁹; 13. хребет’ (LKŽ_VI 868 і далі). Ці значення варто дещо впорядкувати. Подальший виклад слід розуміти як спробу це зробити. Уживання як лайливого слова, особливо для позначення кремезних жінок, збігається з уживанням нім. Stute ‘кобила’ або Kuh ‘корова’; сюди ж за формою належить і контрабас. Семасіологічно споріднені з кінським Pferd гімнастів або Sägebock ‘козел для пиляння’ є місток скрипки та катівська лава. Отже, до цього місця йдеться про перенесення значення від усталеного поняття «кінь». Натомість знаряддя для покрівельних робіт і згинання ободів становлять незалежні утворення; я пов’язав би їх із балтійською основою нульового ступеня *kum- ‘тиснути, притискати’. Сюди ж, імовірно, належать kumeliūkas ‘яєчний жовток’, який доречно порівняти з kãmas ‘грудка, клубок; каша’ (LKŽ_V, 172), і товстий гриб. До основи *kum- ‘гнути, повертати’ я відношу kumelỹs ‘нерівності на мотузці; опуклості на косі; хребет²⁰’ і kumėlė ‘вушко у жорні або на ньому, куди вставляють ручку; ручка на жорнах; вада у лебідці’. Через брак спеціальних знань утримаюся від спроби класифікувати поняття, пов’язані з рибальством; мені також невідомий перебіг цієї гри.

Отже, маємо кілька однакових, омонімічних, але здебільшого незалежних одне від одного утворень, які засвідчують природність такої моделі словотворення: вона породжує як девербативні конкретні іменники (результат дії), так і назви знарядь (Nom. instr.).

Fraenkel відносить kumėlė «найімовірніше до інд. kumārā- ‘(новонароджена) дитина, хлопчик, юнак, син’», яке, своєю чергою, виводиться з < *ku-mel- із префіксом *ku-²¹ при корені *-mel- ‘м’який, ніжний, молодий’ (ESSJ_X 178). Ця етимологія має принаймні один очевидний недолік: вона передбачає наявність у балтійських мовах префікса *ku-, який більше ніде не засвідчений. На підтвердження того, що kumėlė не може бути суфіксальним похідним від *kum-, зазначають, що kumė нібито є лише зворотним утворенням²² (Fraenkel 1962: 309) і не має нічого спільного з рос. комонь

¹⁸ Окрім kumeliõkas, kumelỹs, це знаряддя також називають erzīlas ‘жеребець’, імовірно, внаслідок перенесення значення (LKŽ_II 1152).

¹⁹ Також відоме під назвами paplampa, klumbė (LKŽ_VI 869).

²⁰ Із семасіологічного погляду слід згадати лит. kãklas, імовірно редупліковане утворення від і.-є. *kʷel- ‘повертати’ (Fraenkel 1962: 205; Kluge 1999: 351).

²¹ Інд. ku- зазвичай, однак, надає слову негативного значення: kūmanas ‘невдоволений’, kumitra- ‘поганий, фальшивий друг’: mitrá- ‘друг…’ (Mylius 2001 112, 114, 370).

²² Припущення про зворотне утворення викликає великі сумніви. Хоча на перший погляд видається можливим, що kūmė є скороченням, зумовленим ритмічними (метричними) потребами, адже в попередніх строфах тут трапляються двоскладові слова Aš turū gãidi, reiks ma vīstos...Aš turū qnti, reiks ma

Lit. kāmanos, kamiènas, kùmėlė

19

має (ESSJ_x 178). Навіть якщо засвідчене kumė є зворотним утворенням, це мало про що свідчить і зовсім не виключає первісного *kum-el-. Так само як у випадку ežilas, eržalas, erželas, eržilis «жеребець» (LKŽ_II 1151f.) не знаходять *eržas/eržis у тому самому значенні, хоча немає підстав сумніватися в утворенні за допомогою суфікса -l-, так і існування лит. kumė аж ніяк не є необхідною передумовою аналогічного утворення²³ kumėlė за допомогою суфікса -l-.

Якщо, отже, прийняти думку, що kumėlė первісно означало «приручена кобила», тоді первинним значенням kumelys було б «лоша» — назва, утворена за належністю до материнської кобили. М. Гімбутене вважає, що первісними мотивами розведення коней у степу були використання молока й м’яса; лише згодом важливим, важливішим за перші два, стало використання коней для верхової їзди та роботи (Gimbutienė 1996: 259). Вона також зазначає, що переважання знахідок кісток жеребців уже вказує на пізніший етап розведення, тоді як на початковій стадії слід очікувати переважно кісток кобил (1996: 259). Також щодо Балтії факт, що майже всі знайдені кінські кістки були порубані, свідчить про те, що коней іще в першому тисячолітті до н. е. утримували значною мірою для виробництва м’яса (Luchtanas 1992: 70). Важливість кобилячого молока серед балтів засвідчує Вульфстан (близько 890 року н. е.): королі й знать п’ють кобиляче молоко, бідняки та раби — мед (Vėlius 1996: 168).

6. Як і верхового коня називають kamantinis, так само називається й озеро Kamantinis (біля Римше, Ігналінський район); найімовірнішим тлумаченням вважають походження від особового імені²⁴, але розглядають також порівняння з kamàntas «земельна ділянка» (Vanagas 1981: 144; Skardžius 1998: 893f.). Скарджюс зазначає, що, можливо, існує зв’язок з іншими гідронімами, які мають корінь kam-, і, можливо, з основою kãmas «грудка, копиця, клубок» тощо (1998: 893). До інших водойм належать Kamaìnė (річка), Kãmė (р.), Kamojà (р.), Kamanỹs (озеро), Kamatis (р.), Kãmona (р.) та ін. (Vanagas 1981: 144); їх, з одного боку, трактують як похідні від назв коня (Otrębski 1961: 262f. zit. Vanagas 1981: 144), а з іншого — пов’язують із припущеним і цілком вірогідним значенням kamas, а саме *«мохова купина або пучок трави»; пор. kėmsa «мохова купина, пень, порослий мохом; пучок трави», kìminas «торф’яний мох, види Sphagnum», kìmonai «те саме» (LKŽ_V 802f.; Vanagas 1981: 144). Проти цього можна заперечити, що такі мохові купини виникають біля стоячих водойм, особливо в заболочених місцевостях і на верхових болотах, але не в проточних водоймах і не біля них. Пучки трави також навряд чи трапляються біля

kùru...Aš turiu žirgą, rejks ma kùmės.... Однак, оскільки невдовзі далі порушується закономірність... Aš turiù žãmbi, rejks ma akėčios... Aš turiù piėmeni, rejks ma gùlovos... (Juška 1955: I 300ff., Nr. 150.), навряд чи це можна вважати причиною. До того ж для справжніх литовських народних пісень цілком звично, що в кожній строфі мелодія дещо змінюється, завдяки чому кількість складів легко вирівнюється (D. Šeškauskaitė, 2003 pers. Mitt.).

²³ Також щодо erėlis «орел» Юшка, як вважають, створив зворотне утворення ãras, ėras (Fraenkel 1962: 122). На думку Скарджюса, це не можна приписувати Юшці, оскільки цю форму знаходимо в піснях (1996: 21). Оскільки трапляється також поетичне німецьке Aar (архаїзм), від якого походить Adler < mhd. adel-are (Kluge 1999: 15), немає підстав заперечувати наявність відповідного архаїзму ãras, ėras у текстах пісень і вважати його зворотним утворенням.

²⁴ Ця форма не збереглася, але її існування можна реконструювати на підставі особового імені Kamantauškas (Vanagas 1981: 144).

20 |

BERND GLIWA

Вода, а радше на луках. Безперечно, цілком обґрунтовано виводити назви боліт, як-от Kemsinaite (ставок) < Kemsinė (пасовище) (Bilkis 1999: 57), Kemsėlis (ставок) < kėmsas «мохова купина»²⁵ (Bilkis 1999: 65); для проточних водойм таке тлумачення сумнівне, особливо якщо йдеться про первинні назви, як-от Kãmė, які навряд чи можна пов’язати із сусідніми пасовищами, як, наприклад, Kemsinaite (ставок). Тому хочу звернути увагу на Kumė (р.), Kumpė (струмок), Kumpalė (р.) та ін. (Vanagas 1981: 171), у яких, можливо, відбувається аблаут; Ванагас пов’язує їх із лит. kũmpti «гнути, ставати кривим», латв. kùmt «ставати горбатим, кривим» (1981: 171). Семантичні зв’язки з річковими меандрами трапляються надзвичайно часто²⁶, як-от Vingis (р.): vìngis «дуга, звивина» (Vanagas 1981: 385), Kulė (р.): kulỹs «затока, мис, вигин, дуга; кут, край, частина» (Vanagas 1981: 170), Ringė (р.): ringė «дуга» (Vanagas 1981: 278), Lùnginas (р.): lungúoti «гойдатись, звиватися...» (Vanagas 1981: 171) та ін. (див. також Vanagas 1988: 8). Те, що Kamantinis є озером, можливо, можна пояснити перенесенням відповідної назви з притоки або відтоку на озеро; однак у мене немає даних, які підтверджували б таке тлумачення в цьому конкретному випадку.

Namen wie Kumėlupis (Vanagas 1981: 171) könnten sich durchaus auf Stuten beziehen, müssen sie aber nicht. Einerseits war auf die Bedeutungsvielfalt von kumėlė und kumelys verwiesen worden, der teilweise ein *kum- ‘drehen, krümmen’ zugrunde zu liegen scheint, andererseits hat man eine der Wortbildung nach exakte Entsprechung in Ving-el-upis (F) (Vanagas 1981: 385). Auch hier wäre also ein Bezug auf die Mäander des Flusses als Benennungsmotivation denkbar mit einem erst sekundären Anschluss an kumėlė. Mit einem -r-haltigen Suffix²⁷ könnten zu dieser Wurzel auch Kamarià, Kamãrė (F), Kamarà (F) u.a. (Vanagas 1981: 144) gehören, womit die wenig überzeugende Anlehnung an das Lehnwort kamarà ‘Kammer...’ hinfällig wäre. Dass Kamárkos upėlis (F) auf Kamárka (Wiese) zurückgeht (Vanagas 1981: 145) ist denkbar, mindestens genauso wahrscheinlich ist der umgekehrte Gang: ein Appellativum für Wiese lañkas nannte ursprünglich die Wiese, die sich in einer Flussbiegung befindet (Fraenkel 1962: 339), ist also ursprünglich nach dem sich

²⁵ LKŽ, und darauf verweisend auch Bilkis (1999: 65), geben für kėmsas ‘samanomis ar žole apžėlęs kelmas ar žemės kauburėlis, kašas’ (LKŽ, 563) an, und gehen damit am Kern der Sache vorbei. Die Hügelform resultiert nämlich nicht aus einem unterliegenden Erdhügel oder Stubben, sondern aus der Art des Mooses (Zweige oder Sträucher sind vollkommen ausreichend als Skelett) oder der Grasart (hier kann von einer Unterlage überhaupt keine Rede sein) zu wachsen (seltene Ausnahmen sind möglich, die würde man aber in der Regel auch kelmas ‘Stubben’, kauburys ‘Huckel, Haufen’, kupstas ‘Haufen’: kaupì ‘anhäufen’ bezeichnen). Die Moose, um die es sich handelt sind wesentlich kimìnai ‘Torfmoose, Sphagnum spp.’ und daher ist die Etymologie auch mit diesen zu verknüpfen: die Mooshügel sind nämlich ausgesprochen weich und geben nach, lassen sich zusammenpressen, gehören also zu kimšti ‘stopfen’, evtl. auch als Isoliermaterial im Bau und Verwendung in Kopfkissen etc. Weich, im Vergleich zu einem Erdhügel, sind auch die Grasbüschel (als Hindernis bei der Mahd eventuell ‘verstopfen’ sie vielleicht die Sense – ebenfalls eine zu prüfende Motivation). Daher ist die Etymologie von Fraenkel (1962: 239) „wohl zu der [unter] kemėras ‘unförmiger, großer Gegenstand, ungeschlachte Person’ [...] zusammengestellten Familie“ nur auf die Form orientiert und daher zurückzuweisen, wenngleich weitläufige etymologische Verwandtschaft besteht.

²⁶ Однак у меліорованій Литві це часто вже неможливо встановити безпосереднім спостереженням.

²⁷ Рівнозначні утворення із суфіксами -r- та -l- трапляються, наприклад, у kėmelis «труднощі, незручність», kėmeris «те саме; те, що заплуталося, безформна річ» (LKŽ, 557).

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė

| 21

названу на честь звивистої річки. Поряд із відповідними назвами річок Lankà (F), Lañkenas (F) назву Lankupė (F) (Vanagas 1981: 180), імовірно, утворили також, щоб відрізнити її від луки, колись названої на честь річки. Так само Kamárkos upėlis (F) могла виникнути поряд із Kamárka (лука). Якщо не вважати запозичене слово kamarā джерелом назви, можна без проблем припустити, що Kamarā — давніша, первісна форма, і не потрібно вважати її «пізнім штучним варіантом» (Vanagas 1981: 145).

У цьому зв’язку хочу згадати ще одну загадку: Kur tu bėgi, kambanka? – Kas tau darbo, praskustine? (LKŽᵥ, 173), у якій закодовано річку й скошену луку, а також варіанти: Kur tu bėgi, kumpuringe? – Kas tau darbo, kirpse!; Kur tu bėgi patekolė...; Kinka ringa, kur tu bėgi...; Kreivarangi, kur tu bėgi... (Korsakas 1968: 461). Очевидно, що, крім patekolė: tekėti ‘текти...’, в усіх випадках маються на увазі вигини річки. У зв’язку з Kinka ringa варто також згадати kinkai ‘рухомі з’єднання; суглоб’, kiñka ‘нога; дверна завіса; литка; коліно; стегно...’ (LKŽᵥ, 813). Суфікс -anka вважають слов’янським; він трапляється, наприклад, у Liaukiánka (хутір), Mazuránka (село), Sabaliánka (хутір) (Razmukaitė 1998: 164, 197).

7. Ще одне kamantinis знову трапляється в загадці: Vytinis kamantinis, aukštyn lėkdamas, kiaušius deda або: Susuktinis pakunktinis lipa aukštyn kiaušinių dėti (LKŽᵥ: 170, Korsakas 1968: 491 і далі). Тут треба відгадати хміль (Humulus lupulus L.), а саме жіночу рослину, чиї шишкоподібні супліддя порівнюються тут із яйцями. Тоді як звична назва apynys, apynis та незначно відмінні варіанти виразно вказують на обвивання, властиве виткій рослині, для kamantinis, з огляду на сказане вище, можна запропонувати два пояснення. З одного боку, можна порівняти з назвами річок kam-ant-inis *‘те, що в’ється, звивається’; за семантикою це відповідало б apynys. З іншого боку, можливе й пояснення, запропоноване для kamantinis ‘верховий кінь’, однак тут не в переносному значенні ‘приборкувати’, а в первіснішому значенні *kam- ‘згортати в клубок’, до якого належить kãmas ‘грудка, клубок’, зі значенням kam-ant-inis *‘те, що має шишки; те, що утворює шишки’. Цей другий варіант має паралель у нім. Hopfen ‘Humulus lupulus L.’, назва якого спочатку стосувалася лише шишок — важливої сировини для ліків і харчування (Marzell 2000: II 904). Ботанічну назву humulus вважають запозиченням із германської мови (Marzell 2000: II 902–903); схоже, ця рослина була невідома античному світу. У письмових джерелах згадки про хміль у Центральній Європі з’являються у VIII ст., і відразу йдеться про humlonariae ‘хмільники’ (Marzell 2000: II 902). Hehn згадує про його використання у Великому князівстві Литовському у XV ст.: на весіллі великого князя Олександра його наречену, російську князівну Олену, обсипали хмелем (Hehn 1963: 485). З огляду на це можна було б погодитися з викладом ESSJ, згідно з яким хміль прийшов до Європи зі сходу, тож цілком можливо, що його позначає мандрівне слово (докладно розглянуто в ESSJᵥᵢᵢᵢ 141–145). Однак аналіз пилку показує, що на Жемайтійському височинному плато, біля озера Біржуліс, протягом тривалого періоду (щонайменше 1500 років), близько 7000 р. до н. е., хміль тут ріс у великій кількості; протягом короткого часу в цей тепліший кліматичний період тут траплявся навіть бук

22 |

B E R N D G L I W A

nachgewiesen (Guobytė, Stančikaitė 1998: 125, Fig. 4). In signifikantem Maße erscheint der Hopfen wieder (gemäß Pollenanalyse) in den ersten Jh. AD (Guobytė, Stančikaitė 1998: 124, Fig. 3). Daraus darf nun aber nicht geschlossen werden, dass der Hopfen in der Zwischenzeit gar nicht vorhanden war. Sicher ist jedoch, dass sich die artspezifische Vegetationsgrenze verschob, möglicherweise zwischenzeitlich bis südlich des heutigen Litauens. Angesichts des vormaligen ausgedehnteren Siedlungsraumes der Balten (sobald man in dem betrachteten Zeitraum von Balten reden kann), kann der Hopfen in diesem aber mit hoher Sicherheit als vorhanden angesehen werden. Šimkūnaitė berichtet, dass Hopfenreste in Ausgrabungen steinzeitlicher Siedlungen gefunden werden (2001: 110)²⁸.

Ритуальне використання хмелю чи навіть його порівняння із сомою або хаомою (ESSJ_VIII 144) також не можна обґрунтувати з огляду на фармакологічні дані. Хміль має заспокійливу дію і слугує снодійним. Відомий також його антиафродизійний ефект — саме тому хміль спочатку додавали до пива в монастирях: на противагу диявольським спокусам. Закон про чистоту пива у XVI ст. закріпив це законодавчо, унаслідок чого хміль утвердився як пивна приправа ø і, зокрема, витіснив із пива блекоту (Rätsch 1998: 269–271).

Marzell вважає германське *humilo успадкованим словом, зважаючи на давньоанглійське hymele. Також зазначають, що поряд із хмелем давньоанглійським hymele називали берізку польову ‘Volvulus spp.’ та переступень білий ‘Bryonia spp.’. Тому він доходить висновку, що слов’янське *chъmelъ є запозиченням (Marzell 2000: II 903). Seebold лаконічно зауважує, що напрям запозичення є спірним (Kluge 1999: 382 і далі).

Якщо зважити на те, що берізка польова й переступень також є виткими рослинами, напрошується припущення, що в основі лежить відповідне поняття, чого навряд чи можна було б очікувати в разі запозичення. Германське *hum-, як і індоєвропейське < ig. *ḱm̥-, зі свого боку, можна вважати нульовим ступенем індоєвропейського *kem-. Питання про відповідності балтійського k-, слов’янського ch- та германського h- зазвичай пояснюють запозиченнями (наприклад, Büga 1959: 216). ESSJ розглядає це питання інакше: якщо припустити наявність s-mobile у слов’янських відповідниках, то тут закономірно очікувати ch- (ESSJ_VIII: 70 et passim). Якщо виходити з того, що балтійське k-, слов’янське ch- та германське h- (у деяких випадках) можна пояснити спільним походженням, тоді важливо, що й слов’янське -ъm- може бути результатом нульового ступеня індоєвропейського *-m-. У литовській ця ступінь указувала б на kum- або kim-. Однак литовське kamantinis є продовженням ступеня o, тож могло б бути хіба що паралельним утворенням²⁹.

Поки поняття ще етимологічно прозоре, лексикалізація цілком може відбуватися на основі різних ступенів аблаута й не обов’язково свідчить про запозичення, наприклад kamane ‘джміль, Bombus spp.’ < індоєвропейське *kom-: нім. Hummel, чеськ. čmel ‘джміль’ < індоєвропейське ḱm̥- (хоча численні етимології

²⁸ Це науково-популярна стаття без джерел, але, оскільки відомо, що авторка часто займалася аналізом рослинних решток з археологічних розкопок, я не бачу підстав ставити це твердження під сумнів.

²⁹ Для подальшого дослідження важливим має бути діалектне німецьке слово (Трансильванія) Hamê ‘Humulus’, яке, за Marzell, походить від румунського hmei, hamei ‘те саме’ (Marzell 2000: II 906). Однак навряд чи це романське успадковане слово; запозичення зі слов’янських мов також видається малоймовірним.

Lit. kāmanos, kamiēnas, kumelē

23

це можна було б інтерпретувати як свідчення того, що спорідненості тут немає; пор. ESSJ^V 145 і Lit. — однак у цьому я сумніваюся). Ще один приклад із тієї самої предметної галузі: литовською муха називається musė (ступінь редукції *-u-), тоді як у слов’янських мовах тут застосовується ступінь o (*-ou-): польськ. mucha. Ба більше, навіть у діалектах однієї мови для позначення тотожних явищ можуть використовуватися різні ступені аблаута: лит. kaukas «домовик, домашній дух»: kukas «те саме», так само прус. cawx «чорт», cucumbrast «Чортів брід» (Maziulis 1993: 148ff., 295f.; інші приклади див. Kazlauskas 1968: 109). Інакше кажучи: спочатку можуть існувати кілька конкурентних назв, наприклад діалектних варіантів, для подібного або того самого явища, подальший розвиток яких може відбуватися цілком діаметрально протилежно. Особливо разючий приклад цього — назви богів і демонів в авестійській та давньоіндійській мовах: давньоінд. devá- «бог; цар…», ásura- «демон», але також «живий, божественний»; авест. daēva- «демони», ahura- «бог» (пор. Puhvel 2001: 99; Mylius 2001: 58).

Отже, належність kamantinis цілком можна обґрунтувати. З іншого боку, можливо, існує відповідний ступінь редукції — у фразеологізмі kumelės šlapimas «переварений солод або тепле пиво з медом і молоком» (Šimkūnaitė 2001: 29). Оскільки нині пиво зазвичай охмелюють, можна припустити, що назва походить від хмелю. А kumelė відповідає германському *humilo і слов’янському *chomelb не лише ступенем аблаута, а й суфіксом. Як показала Šimkūnaitė в іншому місці, назви зі значенням šlapimas «сеча, волога» або šūdas «гній» слід розуміти переносно; при цьому подібність названого об’єкта, як-от pelėšūdžiai, буквально «мишачий послід», = «ріжки, Secale cornutum», до мишачого посліду справді наявна (2001: 72). Хоча в разі kumelės šlapimas назву можна було б обґрунтувати певною подібністю, першочерговою мотивацією залишається використання архаїчного слова, яке цілком трапляється в загадках, — а рецепт і є загадкою, та ще й професійною таємницею.

8. Ще один випадок, коли слов’янському ch- відповідає балтійське k-, знаходимо в рос. хомяк «хом’як, Cricetus cricetus», чеськ. chomík «те саме» та ін., які вважають результатом зворотного словотвору від реконструйованого *choměstorb «хом’як» (із новим суфіксом) (ESSJ^VIII 67). Для давньоруських хомпсторъ, хомпстаръ передане значення «комаха» вважають помилковим; тут також припускають, що справжнім значенням було «хом’як» (ESSJ^VIII 67). Німецький відповідник Hamster < давньоверхньонім. hamustro слід вважати запозиченням зі слов’янської (< рос.-церк.-слов. choměstorb «те саме» Kluge 1999: 353), натомість взаємозв’язок слов’янських слів із балтійськими — з одного боку, лит. ³kamas «великий пацюк», kamūklis «те саме» (LKŽ^V 172ff.), латис. kāmis «хом’як, Cricetus cricetus» (Būga 1958: 581), а з іншого — лит. stãras «тварина, Citellus або Spermophilopsis»³⁰ (LKŽ^XIII 668), зі значенням «те саме; хом’як» (Fraenkel 1965: 896), — є дискусійним. Fraenkel щодо kāmas зазначає: «балтійські назви можна пов’язати зі слов’янськими щонайбільше так, як зауважує Būga: вони незалежно походять із чужого джерела» (1965: 213). ESSJ: «Не зовсім ясно, чи існувало складне лит. *kamastaras < прасл. choměstorb, чи kāmas і stãras від самого початку

³⁰ Ймовірно, одноколірний ховрах «Spermophilus citellus».

24 |

BERND GLIWA

були запозичені окремо» (ESSJ_VIII 67). Що стосується хом’яка, згадка про його защічні мішки (ESSJ_VIII 68), у яких він переносить запаси до комори, цілком доречна: хом’як відомий тим, що набиває мішки доверху й робить великі запаси. Це набивання в литовській влучно передає kimšti «набивати; жадібно їсти; маринувати; збиратися» (LKŽ_V 805); із чергуванням голосних сюди належать kamštis «корок, затичка», kamšlys «той, хто багато їсть» < *«той, хто набиває себе» kamšėklis «те саме», kamasuoti «їсти з великим апетитом, жадібно ковтати, набивати» (LKŽ_V 172ff.), ²kimštinis «ненажера, обжера»³¹ (LKŽ_V 805). Тож порівняння зі слов’янським *skomiti «стискати, пресувати» (ESSJ_VIII 68) цілком виправдане. Щодо лит. kamūklis слід зазначити, що -uklis — типовий суфікс для утворення віддієслівних іменників на позначення знарядь (назва знаряддя) або виконавців дії (назва діяча) (Ambrazas 1993: 156, 178); хоча деномінальне вживання зрідка трапляється, як-от Ežerūkis «ставок» (Bilkis 1998: 83), воно, ймовірно, ґрунтується на подвійному зменшувальному суфіксі < *Ežer-iuk-elis. miegūklis «сонько», наведене як зменшувальне утворення (Ambrazas 2000: 110), належить до згаданої вище категорії (назв діячів), тоді як barzdūklis, barzdžiūklis «хвощ польовий, Equisetum arvense L.» (Ambrazas 2000: 184), на мою думку, слід вважати контамінацією barzdà «борода» та asiūklis, asiukai «хвощ» (щодо контамінації див. Kabašinskaitė 1998: 63ff.) (або спрощеним складним словом *barzdaasiuklis); пор. kaukabarždis, буквально «борода Kaukas», = «хвощ» (LKŽ_V 419). Отже, з певною ймовірністю kamūklis можна розуміти як *«набивач» — або стосовно набитої комори із запасами, або щодо защічних мішків; у такому разі це, звісно, суто балтійське утворення від дієслова *kam- «набивати». Те, що лит. kāmas, dial. kāms «пацюк», а особливо латис. kāmis «хом’як» не є запозиченнями з російської, Būga (1958: 581f.) обґрунтовує варіюванням довготи голосних, якому відповідають лит. lāsas; латис. lase, lāse «крапля», лит. vēlės: латис. veļi, vēli «душі померлих» та ін. Він також указує, що рос. хомяк означає не лише хом’яка, а й пацюка (1958: 581), так само як апол. chomyk — «крота» (ESSJ_VIII 66). Отже, назви пацюка й хом’яка, схоже, легко переносяться з одного виду на інший; на це вказує також синонім žiurkėnas «хом’як», нині також «степовий бабак, Marmota bobac», утворений на основі žiurkė «пацюк, нікчемна непотрібна людина, миша, дерев’яний черевик» (LKŽ_XX 810f.).

Lit. stāras wird einerseits mit stirti ‘erstarren’ verglichen (Fraenkel 1965: 896 und Lit.), was für den Hamster: „Begegnet der Feldhamster einem Feind auf dem Boden, dann richtet er sich auf und bläht die Backentaschen auf. Begleitet wird das ganze von wütendem Knurren und Fauchen.“ (www.das-tierlexikon.de/eigentliche-wuehler.htm) wie auch für den Siebenschläfer (auch Steppenmurmeltier, lit. švilpikas, Marmota bobac) plausibel erscheint, da diese am Bau wachen und sich dazu auf den Hinterbeinen aufrichten, bei Gefahr durchdringend pfeifen und dann in den Bau abtauchen

31

Як показав Urbutis на прикладі лит. gomùs «жадібний, схильний» і латис. gāma «ненажера», такий розвиток на основі індоєвропейського *gem- «тиснути, пресувати; нагромаджувати…» цілком звичний, тож до жадібного їдання (лит. kamuóti, kamuŕkyti) (пор. Urbutis 1981: 62-68) можна додати й kamaros «хіть».

Lit. kāmanos, kamiēnas, kumėlė

25

(див., наприклад, www.darwin.museum.ru/expos/ZooGeo/8_07.htm). З іншого боку, хочу звернути увагу на starinti «важко тягнути, волочити, нести; врізатися, важко обтяжувати; ціпеніти», starỹs «той, хто тягне, напружуючись» (LKŽ_XIII 668t.), sterinti «тягнути, напружуючись» (LKŽ_XIII 754), stirénti «повільно й незграбно чванливо походжати; важко нести; тремтіти (від холоду); смикатися; конати; шаленіти; схлипувати», stīrlioti «важко піднімати або нести; сваритися», stīrninti «важко піднімати, нести», stirnóti «те саме, тремтіти від холоду», stirnùs «міцний, твердий; нерухомий», styrúoti «важко нести, надриватися, мучитися; хитатися» (LKŽ_XIII 817–830). Не зовсім зрозуміло, чи йдеться тут про споріднені назви, чи окремі леми слід розділити на омоніми. Не вдаючись до докладного обговорення цього питання³², я дотримуюся погляду Френкеля, який розглядає всі ці поняття (якщо згадує їх) разом і зіставляє з нім. starr тощо (1965: 896; Pokorny 1994: 1022); сюди ж, за Бюгою (1959: 259), належить і stōras «товстий» — дуже розгалужене, диференційоване гніздо. Особливо цікаве тут starinti «важко тягнути, волочити, нести...»: через наявність форм із більш-менш тотожним значенням stīrlioti, styrúoti, sterinti його не можна вважати одиничним утворенням від stãras, запідозреного в запозиченні, за моделлю Hamster > hamstern «зносити докупи у великій кількості, запасати». Якщо, отже, припустити спільне походження, stãras можна тлумачити як «той або те, що важко несе, тягне», — влучна назва хом’яка. Тоді складне слов’янське chomèstōrō слід розуміти як <«те, що набивається й важко тягне». Проблематичними залишаються, з одного боку, непевна атрибуція цих назв хом’якові, а з іншого — питання, чи хом’як та інші названі тварини взагалі мешкали у відповідний період у ареалі поселення балтів і слов’ян. На жаль, конкретні дані мені невідомі, тож наведу кілька міркувань. Як степовий гризун, хом’як у лісистих місцевостях мав залежати від орних земель як культурного степу. Оскільки землеробство поширилося щонайпізніше з індоєвропейцями, цю обставину принаймні не можна вважати перешкодою. Існування інших назв žiurkėnas, šalčias, balėsas «хом’як» можна розглядати як свідчення тривалого знайомства з цією твариною. З іншого боку, в Литві немає ні вовчка, ні ховраха, тож первісним значенням можна вважати «хом’як» як для stãras, так і для kamùklis — якщо, звісно, не наполягати на запозиченні.

9. Лит. ¹kamas «простак; кріпак; селюк», яке через kēmeras, kemèras «неприваблива, груба річ; труднощі; дурень, незграбна людина» (LKŽ_V 556), kamėga «незграбна, обірвана людина» (LKŽ_V 175), kēmas «незрозуміла всячина, опудало», kemėklis «той, хто незграбно працює; той, хто ледве або незграбно говорить», kemėklis «непотрібна, заважлива всячина; опудало», kemėšius «незграбна людина» (LKŽ_V 554 і далі) та інші слова зі схожим значенням, навряд чи є запозиченням із польської cham, рос. хам «те саме»³³, як вважає LKŽ_V (172), а є балто-слов’янським *ch-; пор. рос. хомяк

³² Один приклад: щодо stãrãs «вітер із поривами дощу», stãruoti «дощити з поривчастим вітром» (LKŽ_XIII 669) доречно вказати на не тотожний, але все ж близький відповідник у німецькій — steife Brise «сильний вітер».

³³ Співвідношення з біблійним Ham (івр. HM або з огласовкою HAM, Септуагінта Χαμ, польс. Cham, натомість Chus, івр. KWS, Септ. Χους, польс. Chus) незрозуміле. Однак біблійний текст (Буття 9 і далі) радше постає як етнічна й релігійна, а не соціальна класифікація; звідси від XVIII ст. мовні категорії «семітський» і «хамітський» (Körner 1990: 13). Тлумачення польського дрібно-

26 |

B E R N D G L I W A

«мотлох, безформна всячина» (Kardelytė 1985: IV 533), чеч. chomeček «стара людина», <*«горбата людина», Chomek «особове ім’я», čumák «ненаситна людина» (ESSJ_VIII 66), з іншим суфіксом чеськ. chomor «сміття, мотлох» (ESSJ_VIII 68), а також, можливо, нім. Hampelmann «спочатку в значенні “простак”, незрозумілого походження, ймовірно звуконаслідувальне» (Kluge 1999: 353). Тут варто ще раз згадати й латв. kamana «крива жінка» (Mühlenbach 1927: 148).

Далі слід показати, що незграбних, бездіяльних людей або громіздкі предмети називають словами, які за семасіологічним походженням пов’язані зі значенням «кривий». Це видно з таких литовських прикладів:

Kerėpla «розгалужене дерево як підпора на трьох ніжках; сідло у збруї; неприваблива, громіздка річ; розлога рослина (особливо кущ, дерево); незграбна людина», kėrė «пень; дернина; шар на зарослому ставку, губчастий болотистий ґрунт; частина прядки; маленька, повільна людина...», kerėva «кривонога людина, що накульгує» (LKŽ_V 600 і далі), kerėti «рости, розростатися, розгалужуватися; міцніти», а в антонімічному значенні — «чахло рости, животіти» (LKŽ_V 605), пор. латв. čerba «локон, людина з розкуйовдженим волоссям», рос. kopenь «корінь» (Fraenkel 1962: 241)³⁴; інші ступені чергування збереглися лише у вигляді слідів: kárka «(у худоби) коліно; стегно; стегнова кістка» (LKŽ_V 289), kirtmuõ «вигин», kirùlis «гачок для помішування; знаряддя для натягування тканини на ткацькому верстаті», kìrlas «милиця», kirkšnis «пах, ділянка паху», kirkšnìmas «те саме, пахва» (LKŽ_V 838 і далі) та ін.

Kevérza «маленьке криве дерево зі сплутаними між собою гілками; крива річ; кривонога, незграбна, неповоротка людина; дурень; маленька, крива людина...», kėvalas «оболонка, лушпиння; полова; неповоротка людина», keveĩša «дурень», keveliuóti «відхилятися вбік; перевертатися, котитися; сходитися; тинятися», kevėlsės «ноги (зневажливо)» (LKŽ_V 671 і далі), імовірно, споріднене з і.-є. *keu- «гнути» (Pokorny 1994: 588).

Kreĩvas «кривий; косий, зігнутий; нерівний; неправий; примітивний, поганий», kreĩvis «те, що є кривим (дерево або людина); неточний», kreĩvys «кривонога людина; горбун; шульга», kreivùklis «той, хто ходить криво (про п’яних)» (LKŽ_VI 508 і далі).

Lìngius «висока, згорблена людина», linginėti «нахилятися, кивати; тинятися без діла», lingýnas «багнистий ґрунт, болото», lingė «дуга», lingti «гнути» та lìngti «кохати одне одного» (LKŽ_VII 526 і далі), пор. за семасіологічним зв’язком: бути прихильним до когось, схильність: нахилятися: кивати.

Подібне знаходимо й у німецькій: наприклад, «крива або ліва справа» на противагу «пряма, права, правильна»; також links, linkisch «незграбний», швед. linka «кульгати» (Kluge 1999: 521), Gelenk «суглоб», порівняно з лит. leĩkti «гнути» як варіантом із чергуванням g/k (Kluge 1999: 310); однак доречніше одразу згадати lingti «те саме» та ін. (див. вище).

шляхти, згідно з яким простолюд походить від Хама, радше пояснюється пристосуванням тлумачення Біблії до вже наявних термінів, а не створенням поняття на підставі цього біблійного місця. Дякую проф. А. Голвоєту, який звернув мою увагу на можливий вплив цього біблійного місця на запозичення й люб’язно надіслав мені записи імен із єврейської, грецької та польської Біблій.

34

Der erwogene Anschluss an *(s)ker- ‘schneiden’ (Fraenkel 1965: 241) kann nicht überzeugen, vgl. die obigen Erörterungen zu kamienas.

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė | 27

10. СИНТЕЗ

Отже, маємо низку відповідностей, які починаються відповідно на лит. k-, герм. h-, слов. ch- / k-. Найпростіший спосіб об’єднати їх — припустити наявність s-mobile у слов’янських випадках, від і.-є. *(s)k- > слов. chrustěti, латис. skrāustēt ‘тріщати, хрустіти’, де слов’янська форма виникла через проміжну стадію *ksroust-, і слов. chrupati < ksroup-: лит. skùpsnūs, skrūpsi, skrupsėti ‘тріщати, хрустіти’, skràubis ‘страх, переляк’ (Būga 1958: 443). Такий розвиток заперечує Mel’ničuk, який вважає розвиток і.-є. *sk- > слов. *ch- «недоказанным и по чисто теоретическим соображениям невероятно» за винятком кількох випадків (Mel’ničuk 1968: 215–6). Тому лит. skujà ‘шишка; голка хвойного дерева; гілка сосни…’ (= слов. chvoj-) слід розглядати як давнє утворення з метатезою початкового *ks- > sk- перед балт. *ks- > š- (Mel’ničuk 1968: 215–6). З іншого боку, первинне існування *ks- не завжди очевидне, а обов’язковий проміжний етап *sk- > *ks- > слов. ch- видається вельми штучним. Тому прагматичний підхід ESSJ (наприклад, ESSJᵥᵢᵢᵢ 22 та ін.) — і.-є. *(s)k > слов. ch- — є переконливим; водночас кожен може вільно припустити відповідне утворення, представлене, наприклад, у парі skujà ‘шишка…’: слов. *chvoja > чеськ. chvoja ‘сосна…’ та ін. (ESSJᵥᵢᵢᵢ 125f.), з усіма припущеннями щодо давності й метатези.

Отже, для хмелю маємо лит. kamantai, сумнівне kumėlė, слов. *chъmelъ > рос. хмель: герм. *humilo- > дан. humlekop, лат. humulus (Marzell 2000: II 906). З огляду на англосакс. hymele ‘хміль’ і ‘берізка польова, переступень’, слід виходити з і.-є. основи *(s)kem- ‘витися, згинатися’.

Для назви кумета: лит. kamantāi ‘кумет’, польськ. chomąto / верхньолуж. chомот ‘те саме’, нім. Hamen ‘кумет’; слід зауважити, що сюди ж можуть належати й назви сітки — нім. Hamen ‘сітка’, словен. homôt ‘сітка’ (ESSJᵥᵢᵢᵢ 69), а також, можливо, kumelys з іншим аблаутом: ‘9. гирло трала; 10. поплавок на сітці’. Це, як уже зазначав ESSJ, є достатнім аргументом проти запозичення та виправдовує порівняння з лит. kāmanos (ESSJᵥᵢᵢᵢ 70), якщо припустити загальніше значення на основі і.-є. *(s)kem- ‘стримувати; приборкувати’ (пор. Pokorny 1994: 555).

Латис. kāmis ‘хом’як’ і рос. хомяк ‘те саме’ слід вважати спорідненими, з огляду на невизначеність історичного ареалу поширення гризуна; їхньою основою є і.-є. *(s)kem- ‘стискати, тиснути’ у спеціальному значенні ‘набивати’, як у лит. kimšti, тобто буквально ‘той, хто набиває собі щоки’.

Лит. kamas ‘простак; кріпак; селюк’, kamėga ‘незграбна, неохайна людина’, kemėšius ‘незграбна людина’, польськ. cham, рос. хам ‘те саме’, чеськ. chomeček ‘стара людина’ (з горбом?), нім. Hampelmann розглядаються як споріднена група на основі *(s)kem- ‘кривити, згинати’.

Zu den lit. Flussnamen Kamainė, Kāmė, Kamoja, Kamatis, Kāmona (Vanagas 1981: 144), Kumė, Kùmpė, Kumpālė (Vanagas 1981: 171), vgl. lit. kùmpti ‘biegen, krumm werden’, lett. kùmt ‘bucklig, krumm werden’, ebenso Kumėlupis (Vanagas 1981: 171), Kamarià, Kamārė, Kamarà (Vanagas 1981: 144) und den Rätselworten kambanka, kumpuringė ‘Fluss’ stelle ich die ukr. Flussnamen Хомо́ра, Хомор, Хомур, (ESSJᵥᵢᵢᵢ

28 | BERND GLIWA

69). Далі — до основи *(s)kom- ‘згинати’: словац. діал. chomola ‘шия’ (ESSJ^VIII 68); пор. за семантикою лит. kākłas ‘шия’ (Fraenkel 1962: 205f.) і kumelvš ‘13. хребет’, давньочеськ. chomol ‘вершина, верхівка’: лит. kaukurė ‘пагорб, вершина’ < і.-є. *kou-k- ‘згинати, склепляти’ (пор. Pokorny 1994: 589), давньопольськ. chomla ‘вінок на голові, що утримує волосся’, укр. χόмля, хомівка ‘жіночий головний убір’ (ESSJ^VIII 68f.).

Іншою можливістю включити слов. ch- у цей контекст, можливо, є припущення слов. ch < *kh₂, яке наводить Kortlandt (1988: 303) без посилання на літературу. Щодо наведеного прикладу — рос. xanatʹ ‘схопити, вхопити’ (Kortlandt 1988: 303) — ESSJ, не згадуючи етимології з ларингальним, констатує: «Основано, в конечном счете, на звукоподражании» і порівнює з аналогічними слов. *capati, *gabati (ESSJ^VIII 19). У розглянутих вище випадках трактування ch- < як kh₂- має суттєвий недолік: ларингальний не може з’являтися факультативно, а слов’янські дублети з початковими k- та ch- не повинні виникати³⁵.

Отже, досить чітко виокремлюються два різні, але (принаймні на пізній стадії) омонімічні корені: *(s)kem- ‘згинати, викривляти, вити’³⁶ і *(s)kem- ‘стискати, тиснути, перешкоджати’³⁷, звідки також ‘приборкувати, пригнічувати’ та ‘мучити’: kamuiti, kamuoti, kamuoti ‘виснажувати, мучити; тяжко працювати, бути в рабстві…’, з одного боку, і kimšti ‘набивати’, з іншого. При цьому не можна забувати, що співзвучність може призводити до взаємного впливу значень і контамінацій; наприклад, значення ‘приборкувати’ також може розвинутися зі значення ‘викривляти, схиляти’: пор. лит. palankùs ‘покірний, гнучкий, схильний’ (LKŽ^IX: 239) у контексті Іноді навіть важко повірити, що laumė — це уособлена небезпечна й грізна для первісної людини стихія природи, передусім води, яку вона намагається приборкати, схилити собі на користь (Vėlius 1979: 9), а також вислів схилити когось під ярмо ‘приборкати, підпорядкувати, виховати когось’.

ЛІТЕРАТУРА³⁸

AMBRAZAS, S. 1993: Daiktavardžių darybos raida, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

AMBRAZAS, S. 2000: Daiktavardžių darybos raida II, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BASANAVIČIUS, J. (Hrsg.) 1998: Lietuviškos pasakos įvairios IV, Vilnius: Vaga.

BILKIS, L. 1999: Lietuvių priesaginiai diminutyviniai helonimai, Acta Linguistica Lithuanica 41, 51–95.

BŪGA, K. 1958: Rinktiniai Raštai I, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

BŪGA, K. 1959: Rinktiniai Raštai II, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

DINI, P.U. 2000: Baltų kalbos. Lyginamoji istorija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

³⁵ Формально був би достатнім підхід із метатезою і.-є. *k/HVm- (>k-) > сл. *k/HVm- (>ch-) де H поводиться як l, r у рос. голова, пол. głowa: лит. galvà «голова», рос. голова «місто», пол. gród «замок»: лит. gardas «огорожа». Однак жодних свідчень на користь такої ларингальної метатези немає.

³⁶ Hierzu lit. kumpis, ne. ham ‘kumpis’, fnhd. Hämchen – karka (Drotvinas 1987: 206), lett. kamps ‘krumm’, ai. kmárati ‘ist gebogen, krumm’ < ig. *kam-(?). *kṃ- ‘gebogen, krumm sein’ (Fraenkel 1962: 309), lit. kė́mos ‘Schenkel’ (LKŽ^V: 561), kìmbra ‘Bein (abwertend)...’ (LKŽ^V: 800).

³⁷ До цього можна додати вірм. kamel «тиснути, викручувати», давньоскан. hemja «стримувати, гальмувати», нижньонім. hamme «обгороджене поле» (Pokorny 1994: 555).

³⁸ Щиро дякую д-ру А. Юджентісу за допомогу в пошуку літератури.

LIT. kāmanos, kamienas, kumėlė

29

DROTVINAS, V., red. 1987: Lexicon Lithuanicum. Rankraštinis XVII a. vokiečių-lietuvių kalbų žodynas, Vilnius: Mokslas.

ESSJ – Етимологічний словник слов’янських мов, 4, 8, 10, 13, за ред. О. Н. Трубачова, Москва: Наука, 1977, 1981, 1983, 1987.

EULER, W., 2002: Indogermanische Hirten und Krieger – ein Mythos oder Beginn europäischer Kultur? Res Baltica 8, 35–65.

FRAENKEL, E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

FRAENKEL, E. 1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 2, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

GIMBUTIENĖ, M. 1996: Senojĭ Europa, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

GLIWA, B. 2003: Witches in Baltic Fairy Tales, Onomasiology Online 4, 1–14. [www.onomasiology.de]

GLIWA, B. 2003a: Nešinas, vedinas, tekinas, Acta Linguistica Lithuanica 48, 19–34

GLIWA, B. 2003b: Die Hexe und der Junge (AaTh 327 F) und Der Junge im Sack des Freßdämonen (AaTh 327 C). Ein kulturgeschichtlicher Deutungsversuch litauischer Märchen. Fabula 3/4 Bd. 44, 272–291.

GUOBYTĖ, R., STANČIKAITĖ, M. 1998: Traces of Human Activities in Pollen Diagrams from Biržulis Lake with a Short Review of Geological and Geomorphological Conditions in the Biržulis Area, Archaeologia Baltica, 3: 121–130.

HEHN, V. 1963: Kulturpflanzen und Haustiere, Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.

HERTEL, J. (Hrsg. u. Übers.) 1998: Indische Märchen, Augsburg: Weltbild (Bechtermünz).

HOAD, T. F. 1996: Concise Dictionary of English Etymology, Oxford, New York: Oxford University Press.

JUŠKA, A. 1955: Lietuviškos dainos 1–2, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla.

KABAŠINSKAITĖ, B. 1998: Lietuvių kalbos liaudies etimologija ir artimi reiškiniai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

KAEGI, A., bearb. 1990: Benselers Griechisch-Deutsches Wörterbuch, (19. Auflage), Leipzig: Verlag Enzyklopädie.

KARALIŪNAS, S. 1987: Baltų kalbų struktūrų bendrybės ir jų kilmė, Vilnius: Mokslas.

KARDELYTĖ, J. et al., red. 1985: Rusų–lietuvių kalbos žodynas IV, Vilnius: Mokslas.

KARULIS, K. 1992: Latviešu etimoloģijas vārdnīca I–II, Rīga: Avots.

KAZLAUSKAS, J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika, Vilnius: Mintis.

KAZLAUSKAS, J. 1970: (Rez.) Baltų ir slavų kalbų ryšiai (Lietuvių kalbotyros klausimai X), Baltistica 6 (1), 130–132.

KERBELYTĖ, B. 1999: Lietuvių pasakojamosios tautosakos katalogas 1 – Pasakos apie gyvūnus. Pasakėčios. Stebuklinės pasakos, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

KLUGE, F. 1999: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache, 23. erw. Auflage, bearbeitet von Elmar Seebold, Berlin, New York: W. de Gruyter.

KÖRNER, J. 1990: Hebräische Studiengrammatik, Leipzig: VEB Verlag Enzyklopädie

KORTLANDT, F.1988: The laryngeal theory and Slavic accentuation. Bammesberger, A. (Hrsg.) 1988: Die Laryngaltheorie und die Rekonstruktion des indogermanischen Laut- und Formensystems, Heidelberg: Winter, 299–312.

KORZAKAS, K. (Red.) 1968: Lietuvių tautosaka V – Smulkioji Tautosaka, žaidimai ir šokiai, Vilnius: Mintis.

KULAKOV, V. 2002: Pferdeopfer am Dollkeimer-Berg, Res Balticae 8, 209–218.

LKŽ – Словник литовської мови I–XX, Вільнюс: Mintis, Інститут видавництва науки та енциклопедій, LKI, 1956–2002.

LUCHTANAS, A. 1992: Rytų Lietuva I. tūkst. pr. m. erą, Lietuvos Archeologija 8, 56–85.

LÜTHI, M. 1996: Märchen, 9. durchgesehene und ergänzte Auflage, bearbeitet von H. Rölleke, Stuttgart, Weimar: Metzler.

LYBERIS, A. et al. (Hrsg.) 1979: Pirmasis lietuvių kalbos žodynas, Vilnius: Mokslas.

30 |

Bernd Gliwa

Mel’ničuk, A. S. 1968: Корень *kes- и его разновидности в лексике славянских и других индоевропейских языков. Этимология 1966, 194–240.

Marzell, H. 2000: Wörterbuch der deutschen Pflanzennamen I–V, Köln: Parkland.

Mažiulis, V. 1988: Prūsų kalbos etimologijos žodynas I (A–H), Vilnius: Mokslas.

Mažiulis, V. 1993: Prūsų kalbos etimologijos žodynas II (I–K), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Mažiulis, V. 1997: Prūsų kalbos etimologijos žodynas IV (R–Z), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Morkūnas, K. et al. (Red.) 1977: Lietuvių kalbos atlasas 1. Leksika, Vilnius: Mokslas.

Mühlenbach, K. (1925–) 1927: Латисько-німецький словник II, відредагований, доповнений і продовжений Й. Ендзеліном. Рига: Латвійський культурний фонд.

Mylius, K. 2001: Langenscheidts Handwörterbuch Sanskrit-Deutsch, Berlin etc.: Langenscheidt.

Otrębski, J. 1961: Beiträge zur baltisch slavischen Namenkunde, Beiträge zur Namenforschung 3, 262–265. (zit. Vanagas 1981: 144)

Otrębski, J. 1965: Gramatyka języka litewskiego II. Nauka o budowie wyrazów, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Pokorny, J. 1994: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch I, (3. Aufl.) Tübingen, Basel: Francke.

Puhvel, J. 2001: Lyginamoji mitologija, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Rätsch, Ch. 1998: Enzyklopädie der psychoaktiven Pflanzen, Aarau: AT-Verlag

Razmukaitė, M. 1998: Priesaginiai oikonimai iš asmenvardžių ir apeliatyvinių asmenų pavadinimų, Acta Linguistica Lithuanica 41, 159–201.

Renfrew, C. 2000: Die Indoeuropäer – aus archäologischer Sicht. Spektrum der Wissenschaft. Dossier: Die Evolution der Sprache, 40–48.

Rix, H. et al. 2001: Lexikon der indogermanischen Verben. Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen, Wiesbaden: Dr. Reichert.

Sabaliauskas, A. 1968: Baltų kalbų naminių gyvulių pavadinimai. Lietuvių kalbotyros klausimai 10, 101–190.

Skardžius, P. 1996: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Id., Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidykla.

Skardžius, P. 1998: Lietuvių vandenvardžiai su -nt-. Id., Rinktiniai raštai 4, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidybos institutas.

Slančiauskas, M. 1974: Šiaurės Lietuvos pasakos, Herausgegeben von N. Vėlius und A. Seselskytė, Vilnius: Vaga.

Smoczyński, W. 2000: Untersuchungen zum deutschen Lehngut im Altpreußischen, Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego.

Sruoga, B. 1957: Dainų poetikos etiudai. Id., Raštai 6, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla.

Šimkūnaitė, E. 2001: Gyvenimo receptai, Vilnius: Žuvėdra.

Toporov, V. N. 1975: Русский язык. Словарь (А–Д), Москва: Наука.

Toporov, V. N. 1980: Русский язык. Словарь (I–K), Москва: Наука.

Ulvy das, K. (Red.) 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1, Vilnius: Mintis.

Urbutis, V. 1972: [Rez.] Этимология 1966, Москва: Наука. Baltistica 8 (2), 207–213.

Urbutis, V. 1981: Lie. gomus, -i „norus, noringas, linkęs“, la. gama „kas pernelyg daug valgo“ ir kiti giminiški žodžiai. Id., Baltų etimologijos etiudai, Vilnius: Mokslas.

Vanagas, A. 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas, Vilnius: Mokslas.

Vanagas, A. 1988: Ringuoja, linguoja, gumba mūsų upės, Gimtasis kraštas, 25.02–02.03, 8.

Varnas, A. 1998: Horse Burials in Lithuania, Archaeologia Baltica, 3: 291–294.

Vėlius, N. 1979: Laumių dovanos, Vilnius: Vaga.

Lit. kāmanos, kamienas, kumėlė | 31

Vėlius, N. 1987: Chtoniškasis lietuvių mitologijos pasaulis, Vilnius: Vaga.

Vėlius, N., (Hrsg.) 1996: Baltų religijos ir mitologijos šaltiniai I, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidykla.

Volkaitė-Kulikauskienė, R. 1999: „Žirgų kapai“ ir jų simboliai, Augalų ir gyvūnų simboliai, Vilnius: Gervelė, 306–334. (Senovės baltų kultūra, 5)

Bernd Gliwa

Отримано 2003 10 16

Sargeliai

LT 60433 Žaiginio pšt.