Acta Linguistica Lithuanica

LVII (2007), 1 – 15

Apr. riste, лит. rykštė, латв. rīkste та спорідненість¹

BERND GLIWA

Riga

Д.-прус. riste «прут, різка», лит. rykštė, латв. rīkste досі пов’язували з лит. rišti «зв’язувати, в’язати, пов’язувати». Нещодавно Смоцінський пов’язав його або з лит. rėžti «різати, дряпати», або з rėkšti «збирати». Раніше для позначення прутів, якими в’язали, вживали такі слова, як лит. vytis, давньолатв. wīhte, а не rykštė тощо, що вказує на зв’язок із лит. rėžti «різати, дряпати» < ПІЄ *ureh₁ǵ- «ламати, розколювати». Рефлексом успадкованого нульового ступеня може бути лит. vìržis «верес», формально відмінне від латв. vìrsis, рос. бе́ре̄ск «те саме». Оновлений нульовий ступінь, що лежить в основі лит. rykštė, трапляється також у rýžti «зникати; з’являтися, брунькувати тощо», rýkšti «розпускатися, руйнуватися». Зміну ž > š могли спричинити наступні приголосні, наприклад -sta- у формі теперішнього часу *rýž-sta, або вставний k. До цього ряду могло б належати й лит. ruõšti, rṹošti «готувати, виконувати хатню роботу», якщо воно продовжує ruõžti «чистити, підмітати». Новий нульовий ступінь лежить в основі нових аблаутних рядів, пор. лит. rãžas «стерня, старий віник», raižýti «різати, дряпати» тощо. Лит. ryškùs, raiškùs «виразний, чіткий», ryškėti «ставати виразним», raiškà «значення, вираження», rėikšti «означати» також могли утворитися на основі rýkšti «з’являтися, ставати видимим»; так само лит. rãštas, латв. raksts «письмо, візерунок» походять від «подряпаного знака».

Якщо в давнішій літературі давньопрус. riste – rute (E639) і латв. rīkste, rīksts, rīksts, riste (ME₃₃₃ 538f., LEV₂ 122), лит. rýkštė «прут, різка, жердина», у Зетелє також rýštė, rýštė (LKŽₓₗ 707), здебільшого відносять до литовського дієслова rišti «(за)в’язувати» як до назви прута, що слугував в’язальним матеріалом (LEW 734; Mažiulis 1997: 29; LEV₂ 122), Смоцінський пропонує пов’язати це слово з литовськими дієсловами rėžti «дряпати, (від)різати; бити», parýšta, parýžta «зникати, спадати» (2007: 507) або rėkšti «зривати, збирати», *rīkšti, до

¹ Дослідження проведено в межах дослідницької стипендії, наданої Німецьким науково-дослідницьким товариством для виконання проєкту «Етимологічні дослідження латвійських назв рослин».

1

Bernd Gliwa

letzteren mit dem Ablaut wie trýkšti: trėkšti (2007: 512). Vom Autor wurde (2008) bei der Untersuchung des litauischen Gottesnamens Dviriks für den Anschluss an lit. rėžti plädiert.

При цьому лит. rėkšti «зривати, збирати» не має інших можливостей для порівняння (Smoczyński 2007: 507), тож видається можливим припустити, що це слово є внутрішньобалтійським розвитком із того самого джерела, що й лит. rėžti, а саме і.-є. *ureh₁ǵ- «ламати, розривати» (LIV: 698), хоча циркумфлекс у rėkšti суперечить такому припущенню. У примітці (Gliwa 2006: 65) до і.-є. *ureh₁ǵ- також було віднесено лит. rakštis «(застрягла в шкірі) скалка» та rãkštas, rakštis, rãkštis «труна; могила, надгробок».

Уже найдавніше балтійське свідчення — а саме запис у Ельбінзькому словнику, прус. riste = середньоверхньонім. / середньонижньонім. rute «різка, жердина, палиця, прут» — не підтверджує значення riste як прута для в’язання. Подібна ситуація і в двох інших мовах. Латв. rihste у Manuale Lettico-Germanicum перекладено як Ruthe, Scepter, Fiddelbogen (Fennell 2002: 70); для ранньої литовської мови можна навести запис rozga / virga, ferula. rikšte. _{(SD₁: 157)}.

В’яжі — тобто гілки, зокрема верби, черемхи, ліщини тощо, які використовують для в’язання, — зазвичай називаються лит. vytis, vytėlė та відповідними словами. Такий запис є і в Dictionarium trium linguarum: Wić/ restis. witis., і в witka/ dimin. witele. _{(SD₁: 192)}, а також у ранній латвійській мові: у Фюпекера wihte у контексті Schautrs. Ein Knüttel. ein Prügel oder Stock, damit man die Kluge oder wihte umbdrehet, а також No kasas wihtoleem darra Kluhgas, tee ir Šihksti. Von bach=верби роблять в’язанки, вони гнучкі (Fennell 2000: 304). Хоча Феннелл тут дуже обережно формулює «значення неясне», його вказівка на Kluhga, Sem wizze, Curl. Eine band weide, wede. (2000: 278) цілком слушна. У прусській мові трапляється споріднена назва верби або одного з її видів witwan (E603). Отже, маємо ситуацію, коли rykštė тощо позначали прути й різки, але лише ті, які не використовували для в’язання. Натомість для прутів, які використовували з цією метою, — в’яжів — уживалася окрема назва, причому в той час, коли прути й в’яжі справді були в повсякденному вжитку. Оскільки свідчення в усіх трьох мовах цілком зіставні, не можна просто припустити пізню зміну значення — вона навряд чи відбулася б аналогічно в усіх трьох мовах. Тож припущений зв’язок між rišti і rykštė діахронічно вкрай неправдоподібний-

2

Apr riste, lit rykštė, lett. rikste und Verwandtschaft

імовірно, і синхронно обмежується народноетимологічними впливами та змішуваннями.

З іншого боку, немає формальних аргументів проти пов’язання з rišti і, отже, з праіндоєвропейським *ureik- «крутити, обгортати», LIV 699, тим паче що й тут є форми з k: riškėlė «шийна хустка, краватка», raikštis «мотузка; з’єднання руків’я з ціпом молотильного ціпа», reikštis «те саме», латв. rieksts «ліщина» поряд із лит. riešutas «те саме», rieškutis «розкрита долоня, жменя», пов’язаними з riešas «зап’ястя, долонна частина кисті», що виникли з *rie(k)š(C)- → rieškV-.

Лише з фактичних міркувань я пропоную тому пов’язати rykštė з лит. rėžti «надрізати, відрізати; бити» < з праіндоєвр. *ureh₁ǵ- «ламати, рвати (неперех.)» (LIV 698), причому rykštė, латиське rikste, давньопрусське riste можуть бути лише балтійським похідним утворенням, яке не можна пояснити з індоєвропейського фонду форм. Отже, семантичним значенням rykštė була б не гілка для в’язання, а лозина для підганяння худоби, покарання або ж палиця для надрізання й креслення. Вставлення k перед групами приголосних — широко поширене явище в балтійських мовах (Stang 1966: 3), яке іноді трапляється також перед одиничним приголосним, а саме перед s: лит. áuksas «золото»: давньопрус. ausis «те саме», лит. úoksas «дупло»: úostas «порт (< гирло річки)» (Smoczyński 2006: 141). Після вставленого k лит. ž переходить у š (лат. z у s), наприклад лит. gražùs «гарний»: grakštùs «витончений», brėkšti «світаніти» (про ранок), від праіндоєвр. *bhreH₁ǵ- «сяяти, блищати» (LIV 92), tūžti «затоплювати; набухати» (LKŽ XVII 203), tūkšti «те саме», причому останнє також може належати до праіндоєвр. *teuh₂- «ставати сильним» (LIV 639) або зазнавати впливу похідних, що походять звідси (Gliwa, у друці). Асиміляція може відбуватися й у зворотному напрямку: k → g, або ж замість k відразу вставляється g: лит. driegžlys поряд із driežlys, driežas «ящірка» та druožglė поряд із druožlė, drožlė «стружка», або ж коли g/k є складником кореня: augti: aukštas.

Давньопрус. riste «прут» не суперечить розглянутому походженню від праіндоєвропейського *ureh₁ǵ-, оскільки давньопрус. s відповідає як лит. s, так і ž, наприклад давньопрус. soalis (– середньонидерланд. krewtecht): лит. žolė «трава, зілля». Однак безпосереднє похідне від цього праіндоєвропейського кореня неможливе: йдеться радше про пізніше утворення, яке тут можна назвати балтійським і яке постало на основі інших рефлексів кореня. Тож спочатку розгляньмо ті утворення, які можна безпосередньо вивести з праіндоєвропейської мови. Передусім це лит. rėžti «надрізати, бити» (-é- < *-eh₁-) без точних відповідників у латвійській

3

Bernd Gliwa

та давньопрусській мовах, але з грец. ἔρρηξα «я зламав», а також rúožas «смуга; шар; ділянка землі; старий віник, держак»; rúoštas «ділянка землі» (лит. -uo- < балт. -ō- < праіндоєвроп. *-oh₁-) (Smoczyński 2006: 118, 140; 2007: 512). Тут також немає відповідника в латвійській мові; утім, він злився б із roza [ruôza] «пагорб, гірський хребет», спорідненим із латв. rozīt «розтягувати, витягати; згинати», лит. rąžinti «тягти, витягати», і його можна було б розпізнати хіба що за нюансами значення як омонім; у цьому зв’язку цікавим є діал. roze «смуга листяних дерев у хвойному лісі» (LEV_II 131). Як нульовий ступінь *urh̥ḱ- можна припустити лит. uržti «дряпати, гризти, смужити» з *r > ur і, можливо, urkštis «тісний передпокій при хліві», якщо воно походить від «смуги» тощо, або ж лит. viržis «верес звичайний, Calluna vulgaris» із поширенішим *r > ir. Можливим формальним латвійським відповідником могло б бути urkša «палиця, якою викопують картоплю з борозни» (ME_IV 306), якщо це слово не виникло обхідним шляхом через urkšt «хрюкати, гарчати» → urkšnāt «хрюкаючи, ритися мордою» (ME_IV 306) → *«палиця, що риється, наче дикий кабан».

Лит. viržis уже й тут не збігається з латвійською мовою, де переважають форми з s²: virsis, virsi, vērsnis, viršņi та ін., хоча зрідка трапляються й форми з z: virzāji, virži, virzenes; приклади походять із Рої, Гарсене та Салаци, тож не всі їх можна пояснити литовським впливом (EO 440; ME_IV 619). Натомість більш відповідну форму virzis, virgzdu zāle вживають щодо неспоріднених і ботанічно не близьких рослин Stellaria spp., зокрема S. media, та Anagallis arvensis. Я не бачу підстав для плутанини чи спільної назви обох рослин (груп рослин) на основі специфічного використання. Хіба що йдеться про великі, густі, ґрунтопокривні зарості у відповідних місцях зростання? Але це надто загально. Тому різне походження є ймовірним³ і, можливо, також…

² Розбіжність між двома балтійськими назвами просто оминають, особливо наголошуючи на значно рідкісніших латвійських формах із z (LEW 1264), або намагаються пояснити її кореневою етимологією з розширеннями кореня, які не мають належного обґрунтування (LEV_II 539). Brückner (1957: 634) припускає для лит. viržis «ž замість s».

³ Отже, для мокриці, латв. virzis, можна припустити зв’язок із лит. viržė «мотузка, линва», virželė «нитка» тощо — з огляду на її сплутані, м’які, низько розташовані ниткоподібні стебла. Подібне зауважує і Mühlenbach: «Дуже гілляста й, густо розростаючись, утворює масу, яку важко розплутати, тому, ймовірно, […] споріднена з коренем varza». (ME_IV 619).

4

Apr. riste, lit. rykštė, lett. rīkste und Verwandtschaft

Розгалуження в латиській мові на virsis та virzis, щоб уникнути плутанини, наприклад, на підставі регіональних форм. Семантичну належність назви рослини до rēzti ще належить обґрунтувати: рослину використовують для виготовлення грубих мітел⁴, а підмітання ними цілком можна назвати шкребінням; пор. šluotaražis, šluotražis та sudilo šluota – liko ražas (LKŽ_XV 37ff.). З іншого боку, колюча вересова мітличка спричиняє також подряпини й садна; про це часто згадують, зокрема, у латиських піснях, наприклад virziens manas kājas bada (ME_IV 620) або viršņi manas kurpes plēsa (ME_IV 612).

Литовське vīrzis і латиське virsis зазвичай порівнюють з іншими індоєвропейськими приблизними відповідниками. До них належать насамперед слов’янські назви вересової мітлички: польське wrzos, російське береск, чеське vřes та ін., якими іноді називають і інші вересові рослини, як-от Erica tetralix, Empetrum nigrum, Juniperus spp. (Boryś 2005: 712). Крім того, давньоірландське froech, валлійське grug походять від і.-є. *uroiko-, а грецьке ἐρείκη (GEW_I 551) передбачає і.-є. *uereik-. Окрім цього, для балтійських мов реконструюють *uerǵ-, а для слов’янських — *uerk- (Boryś 2005: 712)⁵. Дещо інакше це пояснює Smoczyński (2007: 761), який виводить балтійські та слов’янські форми з нульового або e-ступеня і.-є. *uŕk-/*uerk-, зіставляючи їх із грецьким ἐρείκη. При цьому литовське -rš- нібито перетворилося на -rž- через асиміляцію або під впливом veržti «міцно зв’язувати», viržėti «те саме (ітератив)». Проти цього слід зауважити, що -rš- збереглося у viršus «верх», і це слово так само могло аналогічно сприяти його збереженню. Крім того, залишається нез’ясованим акут. Утім, чергування аблаутних ступенів, представлене варіантами *uŕk-/*uerk-, має паралель у литовському pušis «сосна»

⁴ Конкретних даних щодо цього з Литви й Латвії немає, однак такі випадки засвідчені, наприклад, і в сучасній Болгарії (Nedelcheva et al. 2007); наукову родову назву Calluna виводять від грец. καλλύνει «чистити, вимітати» (Genaust 1996: 118). Німецька назва Besenheide говорить сама за себе.

⁵ Коректнішою реконструкцією для литовської була б *ur(H)ǵ-, для латиської — *ur(H)k-. Реконструкція *uerk- для слов’янських форм викликає питання: чому в такому разі не маємо російського †берех? Пор. литовське viršus: російське верх. Vasmer намагається оминути цю проблему (REW, 296), зіставляючи з литовським virkščia «стебло, бадилля різних рослин, зокрема бобових і картоплі»; він припускає наявність суфікса -sk-, який, з огляду на поодиноке російське береск, лежав би й в основі слов’янських форм. Отже, неявно реконструюється *uer-sk-. Зіставлення з virkščia не можна підтримати, оскільки це слово з інфіксом k належить до вже згаданих vīržė, virželė, латиського virzis тощо — йдеться знову про м’які стебла, які зазвичай стеляться й в’ються.

5

Bernd Gliwa

на противагу прусському peuse «сосна» і грецькому πεύκη, хоча прусське peuse, можливо, походить від нульового ступеня (Smoczyński 2007: 493). Найімовірніше, тут узагальнили різні форми відмінювання; можливо, акцентний малюнок цієї парадигми також пояснює литовський акут?

Benseler (BGD 305) зазначає, що грецьке ἐρείκη — це не «наш» верес Calluna vulgaris, а неуточнена чагарникова рослина, яку Genaust (1996: 233) ототожнює з Erica arborea. Звісно, не можна виключати інших або ширших значень, однак саме наголос на меді з вересу у Плінія (GEW₁ 551) не перешкоджає ототожненню з Calluna vulgaris, як і з Erica arborea. Вересова мітличка росте в Греції та в деяких частинах Туреччини (Zander 2000: 246), тож і поширення не є перешкодою. Якщо відмовитися від ідеї точної формальної відповідності назв рослин, яка й без того трапляється майже ніколи (надто коли йдеться про рослину, що не росте в більшості ймовірних прабатьківщин індоєвропейців), і натомість віддати перевагу семасіологічним відповідникам, то насамперед впадає у вічі відповідність грецького ἐρείκη «верес» дієслову ἐρείκω «ламати, дробити, рвати, тріскатися». Незалежно від того, чи йдеться про Erica arborea, чи про Calluna vulgaris, можна припустити, що обидві рослини ще в давні часи використовували як грубі мітли (Nedelcheva et al. 2007). Наразі я не можу запропонувати переконливого пояснення слов’янських форм.

У будь-якому разі виведення литовського vìržis з *urh́ǵ- має ту перевагу, що очікувано пояснює наголос, на відміну від vìržis «мотузка в кінській упряжі», що походить від *urǵh- (пор. LIV 688). При цьому латиські та слов’янські форми відрізняються від литовської також наголосом: латиське vìrsis, сербсько-хорватське vrês, російське ве́рек (Rudzīte 1993: 103).

У зв’язку з rēkšti «зривати» постає цікаве питання: чи є вставлення -k- причиною метатонії? Такі випадки слід навести, якщо розглядати належність rēkšti до rēžti. Переважна більшість свідчень не підтверджує метатонії з цієї причини: brēkšti «світаніти» < і.-є. *bʰreh́ǵ-, úokṣas < *tiosas (Smoczyński 2006: 141), plúokštas поряд із plúoštas «волокно (пучок), куделя». Поодинокими контрприкладами є bróžti «від-

6

Apr. riste, lit. rykšte, lett. rikste und Verwandtschaft

«волочити, ковзати, човгати ногами» та brõkšti «стягувати, ковзати», причому можна припустити вплив омонімічного, зазнавшого ономатопоетичного впливу brõkšti «товкти масло»: braškėti «скрипіти, тріщати». Крім того, саме в rẽžti трапляється рідкісний варіант rẽžti, тож не можна цілком виключити утворення безпосередньо від rẽžti / rẽžti. З іншого боку, rẽkšti має відмінні форми теперішнього часу, а саме rẽškia und rẽškia (LKŽₓᵢ 415). Це вказує на те, що в інфінітиві, узагальненому від rẽškė, маємо справу з балтійським ступенем подовження, не пов’язаним із впливом ларингала. Передумовою є новий e-ступінь, що виник лише в балтійський період або в окремій мові, утворений, наприклад, на основі rýkšti «розпадатися, розходитися, розриватися, розшаровуватися». Тож імовірно, що k-вставка відбулася не на давніх ступенях -ē- та -úo-, а пізніше, передусім на новому нульовому ступені. На це вказує також зіставлення прус. riste: латис. rīkste, rīksts, rīksts, riste: лит. rýkšte. Причиною цього нового i-ступеня, ймовірно, спочатку було відчуття відсутності нульового ступеня, оскільки успадковані форми з virž- та urž- більше не сприймалися як споріднені. Можливі три сценарії. Перший: чиста аналогія — оскільки в e- та o-ступенях наявний довгий голосний з акутом, його переносять і на нульовий ступінь. Результат тотожний тому, що можна було б очікувати від *(u)rehₕ́-: *(u)rohₕ́-: *(u)rihₕ́-, тож не можна виключити й цей процес із раннім новоутвореним нульовим ступенем. Другий: спочатку існував нульовий ступінь із коротким i *rīž⁶, від якого утворився y як ступінь подовження, наприклад, у формах минулого часу. Однак тоді спочатку слід було б очікувати ȳ, а для ý припустити метатонію, що супроводжується зміною частини мови, адже коли основа претерита узагальнюється в інфінітиві, наголос зберігається (див. приклади в Kazlauskas 1968: 351). Третій сценарій такий самий, як попередній, тільки ступінь подовження ȳ виник унаслідок стягнення -in- з n-інфіксом у теперішньому часі, як-от у rýja, gýja, šlýja поряд з інфінітивами rýti, gýti, šlýti (ý з iH перед приголосним) і претеритом rìjo, gìjo, šlìjo (ì з ларингальним зиянням із iH перед голосним) (Smoczyński 2003: 19, 40; Hyllested, Gliwa, у друці). І тут також знадобилося б

⁶ Можливо, латис. riksna «смужка» поряд із riksna «те саме» (ME₃ 525, 538). Виразнішим, хоча й із непевною хронологією, є коротке i в утвореннях від структурно тотожного кореня і.-є. *bʰrehₕ́-, а саме brìžes «борона», brìžinti «мазати, терти, пиляти», brìžterti «малювати, писати», поряд із brýžis «вапно, смуга», brẽžti «робити зарубку» і bruõžas «лінія, смуга; риса, властивість».

7

Bernd Gliwa

для обґрунтування акута в rýkšte, rýšte потрібна була б метатонія. Метатонія rude була б можливою, якби акут траплявся лише в іменниках. Але він є також у rýkšti «розпадатися, розходитися, розриватися, розшаровуватися» та в rýžti «зменшуватися, зникати; брунькуватися, товщати; призначати посаг». Варіанти з š замість ž, імовірно, пояснюються суфіксом sta- (Smoczyński 2007: 507); форма теперішнього часу rýžta поряд із rýža указує на інфікс -sta- — у цьому разі, однак, із поширенням ž з інфінітива й претерита на всю лему.

Дієслівне утворення rýžti «зменшуватися, бліднути (про небесне тіло); зникати, ховатися» від réžti «відрізати, руйнувати», як і похідне rýkšti «розпадатися, розходитися, розриватися, розшаровуватися», відповідають тут моделі láužti «ламати (перех.)»: lūžti «ламатися (неперех.)», а також plýšti «рватися, розколюватися, розшаровуватися (неперех.)»: plėšti «рвати, скубти (перех.)». І тут у неперехідних дієслів форми теперішнього часу мають суфікс -sta-: lūžta і plýšta; додаткового n-інфікса не виявляється.

Від réžti «надрізати, позначати (робити щось виразним)» за тією самою моделлю утворилися rýžti «пускати бруньки, товщати (ставати помітним)» і rýkšti «ставати виразним; з’являтися, показуватися». Натомість, очевидно, семантичної зміни не відбулося в парі (at)rýžti «визначати придане; споряджати»: atrėžti (žemę, dalį) «відміряти й відокремити ділянку землі; визначати придане»; пор. також семасіологічно skirti dalį, krauti «визначати придане» (буквально: «відокремлювати»). До цього ж ступеня чергування належать лит. ryžė, ryžmė, ryžtas «смуга». На цій основі, з одного боку, виник новий o-ступінь rãžas «сухе стебло, стерня; стара мітла», а також інші похідні за звичайною моделлю чергування e: a: i/y, наприклад šerkšnas, šarmas, širmas (Gliwa 2005). Сюди слід додати rakštis «скалка (що застрягла в шкірі)» і rãkštas, rakštis, rãkštis «труна; могила, надгробок»⁸ — спочатку, можливо, назва видовбаної труни з масивної деревини? З іншого боку, виник новий o-ступінь, який мав би відповідати i-ряду чергування: лит. raižyti «надрізати, відрізати» формально є ітеративом від réžti «надрізати, відрізати», структурно цілком тотожним braižyti «малювати» щодо brýžis

⁷ Давній нульовий ступінь *pḷHk- мав би дати лит. *pilš- або *pùlš-, але таких форм немає.

⁸ Зазвичай його співвідносять із лит. rakti «колупати»

8

Apr. riste, lit. rykštė, lett. rīkste und Verwandtschaft

«лінія, смуга», brėžti «робити зарубку», brūožas «лінія, смуга; риса, властивість» (і.-є. *bʰreh₁gʰ-) або plėšyti «рвати, розколювати, розшаровуватися (неперех.)» як ітератив до plýšti «рватися, розколюватися, розшаровуватися (неперех.)», plėšti «рвати, скубти (перех.)», а також plėštas «клин», (at)plaiša «тріска, лико», plaišinti «розколювати, розщеплювати» тощо; або braidýti «брести» від bristi «те саме», brastà «брід» (і.-є. *bʰredʰ-).

Вище причиною появи форм із -š- або -kš- замість -ž-, -gž- було названо, з одного боку, k-вставку, а з іншого — використання суфікса -sta-. Крім того, ž може переходити в š уже перед приголосними⁹. Наприклад, težė, težis, težlà, težlis, tešlė, tešlis «підберезник» від tėžti «ставати слизьким; розмокати; набрякати», tižti «те саме», tažėti «капати, дріботіти», težėti «капати, просочуватися», tāžinti «збризкувати», težlynė «болото, багно» та tẽšlas «тісто», а також, із k-вставкою, tekšoti «стояти (про водойму, калюжу)», tãškas «бризка, крапка» (Gliwa 2006: 64ff.). Або lūžnà, lūšnà «халупа, хатина» від lūžti «ламатися, розпадатися (неперех.)», laušiuoti «ламати, трощити, бити»: láužti «ламати (перех.)»; gùštà: gùžtà «гніздо», gùštáuti: gùžtáuti «шукати місце для гнізда»; gošti: gõžti «рости, розростатися (про рослини), (за)буяти».

Якщо це так, постає питання, чи можна зарахувати лит. ruõšti, rūõšti «виконувати, готувати», латис. rosīties «виконувати, готувати; діяти, чинити» до розглянутої спорідненої групи — тим паче, що поза латиською та литовською мовами є лише непевні можливості для зіставлення. Циркумфлекс не є підставою для виключення, хоча, як і в ruõžti «робити зарубки, дряпати; вимітати», він міг би вказувати на віддієслівне утворення. Спочатку обидві балтійські мови мають лише один ступінь аблаута — якщо не зважати на зіставлення з лит. riáušės «заворушення, бунт, заколот» (LEW 750). Подальше зіставлення з польським ruch тощо (LEW 750, LEW^II 129) передбачає і.-є. корінь *reus-, із дією правила ruki у слов’янській та балтійській мовах¹⁰. Цей корінь тоді можна ототожнити з *reus- «рити», але тоді як балтійський відповідник з’являється лит. raũšti «шкрябати, рити» (LIV 511; Boryś 2005: 528). Riáušės у значенні «ворушнява» цілком добре вписується сюди й семантично, хоча й переносно,

⁹ Точні умови цього явища, а також можливі регіональні особливості могли б стати предметом докладніших досліджень.

¹⁰ За au у лит. aušra пор. auksas.

9

BERND GLIWA

але як бути з іншими балтійськими формами? Тим більше, що тоді ще треба було б обґрунтувати балт. *rō(u)š-¹¹, тобто перехід від (східно)балт. *rauš- до ruoš-.

Семантично вимальовуються дві можливості. З одного боку, можна виходити з ruõžti «вимітати», яке внаслідок узагальнення набуло значення ruõšti «виконувати хатню роботу й роботу по господарству», або ж ruõšti «вимітати → готувати до прийому гостей, святкувань → готувати загалом». З іншого боку, впадає в око семантична відповідність ryžtis: ryžtingas, pasirýžęs¹² поряд із ruošis: pasiruošęs.

Вище вже розглядалися можливі шляхи семантичного розвитку rýžti. У цьому випадку найвідповіднішим видається rėžti «надрізати, позначати (робити щось виразним)» → rýžti «ставати виразним». Отже, первісно йшлося не про якісну підготовку до чогось, а про те, щоб намір або позиція ставали виразними, як це видно, наприклад, із речення žąsinas ryžtai atsigręžė į berniuką «гусак рішуче обернувся до хлопчика» або зі сполуки ryžtas balsas «виразний голос» (LKŽ_XI 774). Оскільки, однак, такі значення властиві переважно зворотним формам, то принаймні щодо ruošti слід виходити з першого із зазначених семантичних розвитків — якщо зв’язок із ruõžti обґрунтований.

Ще одна велика група слів у балтійських мовах, яку можна тлумачити як розвиток від *ureh̑ǵ-, становлять слова навколо лит. rãštas, латис. raksts «письмо, писання». За словами Каруліса (LEV_II 103), таку пропозицію вже висував Каралюнас, хоча її й не наведено в бібліографії.

Каруліс вважає raksts утворенням від дієслова rakstīt «писати», яке було утворене як ітератив від rakt, лит. ràkti «копати, надрізати, штрикати», за моделлю lēkt: lēkāt: lakstīt (LEV_II 102). Тоді, власне, довелося б розділити литовські та латиські слова, адже очікуваною формою було б не rašyti, а †rakstyti, відповідно до саме тієї

¹¹ Die ausführliche Untersuchung von Karaliūnas (1987: 174–215) zur Problematik der Apophonie uo: au verzichtet zwar auf Laryngale und ist daher in mancher Hinsicht erneuerungsbedürftig. Allerdings brächte dies kaum neue Erkenntnisse bezüglich der erst (ost)baltischen Apophonie uo: au.

¹² Із типовою метатонією під час переходу від прикметника до іменника: rýžtas «сміливий, енергійний» (прикм.) → rýžtas «сміливість, наполегливість, відповідальність», без потреби в зміні основи (Hyllested, Gliwa, у друці)

10

Apr. riste, lit. rykštė, lett. rikste und Verwandtschaft

тієї моделі в литовській мові: lėkti: lakštyti. Щоб уникнути цього, Френкель припускає вплив piešti (LEW 702). Як визнає і сам Френкель (LEW 702), пара лит. raštas, латис. raksts насправді дозволяє припустити вставне k, особливо поширене в латиській мові; пор. лит. pìrstas: латис. pirksts «палець руки, палець ноги». «Однак доцільно [...] пов’язувати латиські слова зі значеннями “писати” й “письмо” з лит. rãkti “штрикати гострим предметом, викопувати”, латис. rakt “копати” тощо» (LEW 702). Не сказано, чому це доцільно, але, очевидно, тому, що для кореня *raš- неможливо знайти відповідних порівнянь. Смочинський (2007: 500f.) підсумовує: «Bez dobrej etymologii».

Як зазначалося вище, за відповідних умов š може походити з ž. Семантично також немає великої різниці порівняно з пропозицією пов’язати raštas із rãkti «штрикати...». Основа rėžti «надрізати» підходить не гірше, а радше навіть краще. Стандартний семасіологічний приклад — лат. scribere «писати» ← «надрізати, дряпати»; інші приклади див. у Каруліса (LEV_II 102f.). Перехід у ряді аблаута до форм з a поряд із давнішими ē, uo безсумнівно засвідчений також формою rãžas «суха стеблина...». Однак вихідними формами я вважаю іменники raštas, rašmuo «надрізане, знак», імовірно девербативні або утворені від дієприкметника *rašti, *ražti; пор. rėžis «надрізаний знак, зарубка; лінія...», тоді як дієслова лит. rašyti, латис. rakstīt «писати» є відсубстантивними; пор. baslỹs: bãšlyti, burnà: bùrnyti, ginčas: ginčyti та ін. (Skardžius 1943: 535). Нарешті, у групі слів навколо rãkti немає жодного іншого сліду розвитку в напрямі значень «знак, символ, письмо» — на відміну від rėžti.

Якщо, як це було зроблено вище, пов’язати rykšti «ставати виразним; траплятися, з’являтися» з rėžti, то неминуче доведеться долучити сюди й усю групу слів із ryškùs, rá iškus, raiškùs «виразний, помітний, яскравий», ryškėti «ставати виразним», raiškà «вираження», rėikšti «означати», тим більше що відповідників цим словам немає навіть у латиській.

Повернімося до вихідного пункту дослідження — rykšte: від нього утворено лит. rykštėnė «золотарник (Solidago sp.)». Питання лише в тому, народна це назва чи книжна. Відповідники: лит. tvira, auksarykštė (LBŽ), латис. zeltgalvītes, zeltslotiņa, zeltrīste, zelta rīkstes та ін. (EO 457), нім. Goldrute та багато інших. Оскільки єдиний місцевий вид Solidago

11

Bernd Gliwa

virgaurea є¹³ і до того ж також сучасний епітет Virga aurea використовувався як ботанічне (родове) найменування (Genaust 1996: 685), лат. virga «прут, різка», aureus «золотий», у багатьох випадках важко визначити, чи йдеться про кальку, наприклад auksarykštė, чи лише про назви з подібною мотивацією (пор. Marzell 2000: IV 390f.). Адже зрештою слово rykštė вживається в назвах рослин, наприклад Šv. Jurgio rykštė, Juozapa rykštė, Arono rykštė, Erodo rykštė «Gladiolus sp.» (Genelytė 2004: 53f.; LKŽ_XI 611), які, очевидно, не утворені як терміни. Натомість tvira, tvyra безперечно можна вважати ботанічною назвою¹⁴ як родову назву та відповідник Solidago: solidus «твердий». Те саме стосується rykštinis у бінарних ботанічних назвах: це просто переклад лат. virgata.

Нарешті, слід зауважити, що пов’язування rykštė із rėžti, а не з rišti, нарешті дає змогу розумно витлумачити ім’я бога Diviriks. Нечисленні свідчення походять із російських хронік XIII століття й, як погоджується більшість дослідників, хоча незаперечних доказів немає, позначають бога грому Перкунаса. Тоді вже не потрібна католицька теологія, щоб пояснити язичницьке ім’я бога як *Dievo rykštė «Божа кара», натомість бога грому можна розуміти як того, ким він, очевидно, і є: *Dievarykštis «божий громовержець», який блискає, гримить і вражає ударом. Адже, на відміну від гнізда слів навколо rišti «в’язати», rėžti «різати, бити» вживається також безпосередньо в описі грози: Griausmas kaip rėžė, ir užmušė kumelę «Гроза вдарила — і вбила кобилу» (LKŽ_XI 514; Gliwa 2008).

¹³ Досить поширена й велична рослина заввишки до 1 м, яка, ймовірно, мала також народні назви завдяки використанню як засобу для лікування ран і цілющої рослини. На жаль, у старих словниках таких записів не знайти.

¹⁴ Первинні джерела, а саме ботаніки, не подавали наголосів. Позначення наголосу в LKŽ_XVII 305, запозичені зі словника литовської літературної мови Нідермана, можуть видаватися правдоподібними, але створюють оманливе враження точності.

12

Apr. riste, lit. rykštė, lett. rikste und Verwandtschaft

ЛІТЕРАТУРА

BGD = [G. E.] BENSELER, Benselers Griechisch-Deutsches Wörterbuch, за редакцією A. KAEGI. 17-те видання — незмінений передрук 15-го видання 1931 року. Leipzig: Verlag Enzyklopädie, 1990.

BORYŚ, W. 2005: Słownik etymologiczny języka polskiego. Kraków: Wydawnictwo Literackie.

BRÜCKNER, A. 1957: Słownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna.

EO = I. ĒDELMANE, A. OZOLA, Назви рослин латиською мовою. Рига: Аугсбурзький інститут, 2003.

FENNELL, T. G. 2000: Fürecker’s Dictionary: A Concordance II N–Ž. Rīga: Latvijas akadēmiskā bibliotēka.

FENNELL, T. G. 2002: A Concordance to the Manuale Lettico-Germanicum II P–Ž. Rīga: Latvijas akadēmiskā bibliotēka.

GENAUST, H. 1996: Etymologisches Wörterbuch der botanischen Pflanzennamen. Basel–Boston–Berlin: Birkhäuser.

GENELYTĖ, A. 2004: Liaudiškų fitonimų motyvacija (šiaurės panevėžiškių ir kitų lietuvių kalbos tarmių lyginamasis aspektas). Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

GEW = H. FRISK, Griechisches etymologisches Wörterbuch I. Heidelberg: Winter, 1960.

GLIWA, B. 2005: Baltische Bestattungsrituale im Spiegel ihrer Bezeichnungen: litauisch šermenys und šarvojimas, altpreussisch sirmen. Acta Linguistica Lithuanica 53, 9–21.

GLIWA, B. 2006: Studien zu litauischen Pflanzennamen im indogermanischen Kontext. Rozprawa doktorska. Kraków: Uniwersytet Jagielloński.

GLIWA, B. 2008: Der litauische Gottesname Diviriks. In memoriam V. Toporov. Beiträge zur Namenforschung 43 (1), 25–35.

GLIWA, B., у друці: Apr. tubo – filcz (E 448). Res Balticae.

13

Bernd Gliwa

Hyllested, A., B. Gliwa, у друці: Метатонія в литовських безсуфіксних дериватах. У: Th. Olander, ред., Stressing the past. Копенгаген.

Karaliūnas, S. 1987: Baltų kalbų struktūrų bendrybės ir jų kilmė. Vilnius: Mokslas.

Kazlauskas, J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Mintis.

LBŽ = J. Dagys, red., Lietuviškas botanikos žodynas. Kaunas: L. Vailionis, 1938.

LEV = K. Karulis, Latviešu etimoloģijas vārdnīca I–II. Rīga: Avots, 1992.

LEW = E. Fraenkel, Литовський етимологічний словник II. Гайдельберг–Геттінген: Winter, Vandenhoeck & Ruprecht, 1965.

LIV = H. Rix et al., Лексикон індоєвропейських дієслів. Корені та їхні первинні основотворення. 2-ге вид. Вісбаден: Reichert, 2001.

LKŽ = Словник литовської мови I–XX. Вільнюс: Mintis, Інститут видавництва науки та енциклопедій, Інститут литовської мови, 1956–2002.

Marzell, H. 2000: Wörterbuch der deutschen Pflanzennamen I–V. Köln: Parkland.

Mažiulis, V. 1997: Prūsų kalbos etimologijos žodynas IV. R–Z. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

ME = K. Muhlenbachs, Латисько-німецький словник I–IV. Відредаговано й продовжено J. Endzelīns. Рига, 1923–1932.

Nedelcheva, A.M., Y. Dogan, P.M. Guarrara, 2007: Plants traditionally used to make brooms in several European countries. Journal of Ethnobiology and Ethnomedicine 3: 20 (http://www.ethnobiomed.com/content/3/1/20).

REW = M. Vasmer, Етимологічний словник російської мови I. Переклад з німецької та доповнення О. Н. Трубачова. Москва: Прогрес, 1964.

Rudzīte, M. 1993: Latviešu valodas vēsturiskā fonētika. Rīga: Zvaigzne.

SD₁ = Szyrwid, C. 1621. Dictionarium trium linguarum. Vilnius: Acad. Jesu. Faksimile in: K. Pakalka, Hrsg., Senasis Konstantino Sirvydo žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidybos institutas, 1997.

Skardžius, P. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

14

Apr. riste, lit. rykšte, lett. rikste und Verwandtschaft

Smoczyński, W. 2003: Hiat laryngalny w językach bałto-słowiańskich. Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego.

Smoczyński, W. 2006: Laringalų teorija ir lietuvių kalba. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. [Bibliotheca Salensis, 2.]

Smoczyński, W. 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Wilno: Uniwersytet Wileński.

Stang, C. 1966: Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen. Oslo, Bergen, Tromsø: Universitetsforlaget.

Zander, R. 2000: Handwörterbuch der deutschen Pflanzennamen. 16. Auflage in Bearbeitung von W. Erhard, E. Gotz, N. Bödecker, S. Seybold. Stuttgart: Ulmer.

Bernd Gliwa

Latvijas universitāte

Baltu valodu katedra

Visvalža iela 4a, LV 1050 Rīga

[email protected]

15