Спектральні характеристики носових у пренайській підговірці
А Н О Т А Ц І Я
На підставі даних інструментального дослідження у статті аналізуються акустичні розрізнювальні особливості носових сонантів східної каунаської пренайської говірки. Описуючи спектральні характеристики досліджуваних звуків, враховують значення формант приголосних і розподіл енергії (якісні ознаки носових сонантів зумовлюються формантами, тільки вони не такі виразні, як у голосних; крім того, кількість формант у спектрі носових звуків часто значно більша, оскільки під час їх артикуляції додатково бере участь носовий резонатор), а також якість сусідніх голосних, значення їхніх формант (особливо F2), їхні траєкторії та структуру. Диференціюючи [m], [m̂], [n], [n̂] і спектральні характеристики носових велярних алофонів, розглядають також значення антиформант, що утворюються в їхньому спектрі.
А Н О Т А Ц І Я
В експериментальному дослідженні, описаному в цій статті, розглянуто основні розрізнювальні акустичні ознаки носових у східній каунаській пренайській підговірці. Отримані дані свідчать, що носові відрізняються від інших звуків пренайської підговірки своєю формантною структурою (подібно до голосних, їх можна характеризувати переважно частотами формант, проте форманти в них не такі гучні, як у голосних; крім того, носові утворюються шляхом блокування виходу звуку через рот і водночас пропускання його через ніс, що впливає на відносну амплітуду формант) та переходами між нею і голосним контексту. Оскільки однією з основних ознак розрізнення носових під час носового шуму є ротовий антирезонанс, носові сонанти [m], [m̂], [n], [n̂], а також носові велярні алофони характеризуються значеннями частоти ротового нуля.
О С Н О В Н І С Л О В А: носові сонанти, форманта, антиформанта, спектральна характеристика, акустичні властивості.
К Л Ю Ч О В І С Л О В А: носові, форманта, ротовий нуль, спектральні характеристики, акустичні ознаки.
Straipsniai / Articles
105
Page 2
JURGITA JAROSLAVIEnĖ
0. ВСТУП
Спектральні характеристики носових сонантів Пренайської говірки в загальних рисах описано під час інструментального дослідження звукової системи Пренайської говірки (Jaroslavienė 2010: 264–267)1. Однак детальнішого аналізу акустичних диференційних ознак досі не було подано; не вимірювали переходу другої форманти в переходах від голосного до сонанта (C→V), а також розташування і значення антиформант, що утворюються у спектрі. Це спонукало провести додаткове дослідження носових сонантів досліджуваної говірки, результати якого й описано в цій статті.
0.1. Мета статті
Носовим сонантам (як і іншим сонорним приголосним) властиві також ознаки голосних: під час їх вимови переважає основний тон (тому сонорні приголосні зазвичай мають чітку формантну структуру); їхні якісні характеристики, як і характеристики голосних, визначаються формантами (особливо першими двома — F1, F2), проте в сонантів вони не такі виразні, як у голосних (пор. Girdenis 2003: 221 і згадану там літературу; 224; Ladefoged, Maddieson 2002: 102–136, 182–245; Ladefoged 2005: 49–62, 84 та ін.). Крім того, через вплив додаткового (носового) резонатора кількість формант у спектрі носових звуків часто буває більшою (див. Bacevičiūtė 2008: 10; Butkauskaitė 2010: 6, 8; Grigorjevs 2012: 267–272 і згадану там літературу). Аналізуючи акустичні особливості відповідних сегментів, зважають також на формантну структуру й динаміку сусідніх голосних2, оскільки, як вважають,
1 Консонантизм литовських діалектів мало досліджували інструментальними методами. Крім приголосних Пренайської говірки (2010: 238–267; 2010a: 307–324), досить докладно й систематично описано лише спектральні (та аудитивні) особливості приголосних північно-жемайтського діалекту й регресивний вплив палаталізації приголосних на спектр голосних (докладніше див. Girdenis 1967; 2000: 69–78; 258–267; Kliukienė 1992; 1994: 43–52; 1995: 58–68; 1998: 79–85; 2011 та ін.). Інші інструментальні праці присвячено переважно окремим випадкам консонантизму літературної литовської мови: наприклад, застосувавши методику вимірювання локусів (англ. loci), Ритис Амбразявічюс описав диференційні акустичні ознаки м’яких і твердих превокальних сонантів литовської мови (2010: 5–10). Встановлено, що найважливішими ознаками для розрізнення м’яких і твердих сонантів є локуси F2. Науковець також наводить результати вимірювання локусів F2 і F3 описаних приголосних, розглядає вплив місця артикуляції та регресивної коартикуляції на локуси (пор. також Bacevičiūtė 2008: 7–19; Dereškevičiūtė 2008: 15–19; Dereškevičiūtė, Kazlauskienė 2009: 98–111; Ambrazevičius 2012a: 13–18 тощо).
2 Під час вимови звуків типу [m], [n] у роті утворюється так звана змичка, однак повітряний струмінь вільно виходить через ніс, і саме цей носовий резонанс визначає певні спектральні ознаки сусідніх звуків (про експериментальне дослідження особливостей тривалості та якості деяких назалізованих голосних літературної литовської мови див. Ledichova 2012: 76–85; також пор. Dereškevičiūtė 2008: 15–19). А, наприклад, під час вимови проривних приголосних у роті також на певний час утворюється так звана повна перешкода (змичка), а повітря виривається зі змички після різкого розмикання органів мовлення зі вибухом; тому якість проривних приголосних точніше відображає початок або кінець формант сусідніх голосних: одні приголосні спрямовують їх в один бік, інші — в інший (докладніше див. Girdenis 2003: 224; 1967; Ladefoged 2005: 50; Jaroslavienė 2010:
106
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 3
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
носові приголосні добре розрізняються лише за певними спектральними ознаками сусідніх голосних (див. Girdenis 2003: 224 і згадану там літературу; Kliukienė 1992: 78 і згадану там літературу; 1998: 80; також пор. Bacevičiūtė 2008: 7–19; Jaroslavienė 2010: 261–262; Grigorjevs 2012: 75–80). Однак для розрізнення одного носового сонанта від іншого — це підтверджують і найновіші експериментальні дослідження сонантів — важливо також вимірювати значення антиформант, що утворюються у спектрі досліджуваних приголосних (пор. Grigorjevs 2012: 275–280; 288–290; 2012a: 22–23; Butkauskaitė 2010: 6 і згадану там літературу; також див. Ladefoged, Maddieson 2002: 117–118)3.
Мета цієї статті — на основі даних інструментального дослідження проаналізувати й описати найважливіші спектральні характеристики ненаголошених носових сонантів Пренайської говірки та визначити, які акустичні особливості відрізняють досліджувані звуки один від одного.
0.2. Досліджуваний матеріал і методика роботи
Для дослідження спектра алофонів приголосних фонем /m/, /m̃/, /n/, /ñ/ було обрано такі слова, уживані в досліджуваній говірці: mã.ma. ~ m̃ãma, m̃ã.na. ~ mãna, nã.ma. ~ nãma, nã.ta. ~ nãta, mã.da. ~ mãda, mã.ta. ~ Mãta, dã.ma. ~ dãma, dã.na. ~ dãna, ñĩ.ko. ~ ñýko, mĩ.ñe. ~ mýñe, pĩ.ñe. ~ pýñe, mẽ.ne. ~ mẽñe, mẽ.te. ~ mẽtę, nẽ.še. ~ nẽšę, mã.-na. ~ mẽna, pã.na. ~ pẽna, mó.ko. ~ móko, nó.ko. ~ nóko тощо. Аналізуючи спектральні характеристики, враховували також структуру й траєкторії формант сусідніх голосних. Для порівняння додатково досліджували особливості спектрального розподілу й інших звуків у словах tã.ka. ~ tãką, kã.pa. ~ kãpą, lã.pa. ~ lãpą, bã.da. ~ bãdą, pã.-da. ~ pãdą, vã.da. ~ vãdą, pĩ.ko. ~ pỹko, pĩ.lę. ~ pỹlę, sẽ.ne. ~ sẽnę, tẽ.ke. ~ tẽkę, kẽ.pe. ~ kẽpę тощо.
З огляду на те, що поруч із твердими й м’якими приголосними зазвичай уживаються дуже різні алофони голосних, а також для якомога об’єктивнішого вимірювання антиформант твердих і м’яких звуків (зокрема й носового піднебінного сонанта), для дослідження було обрано також такі, переважно беззмістовні, приклади з короткими голосними переднього й заднього ряду низького піднесення: [mama], [m̃em̃e], [nana], [ñeñe], [nan-ka], [ñeñke] тощо. Досліджували лише перший, ненаголошений сонант у цих словах4 — [m], [m̃], [n] і [ñ]; ненаголошені піднебінні алофони [ŋ] і [ŋ̃] вимірювали в середині слова.
3 Щодо диференційних акустичних ознак м’яких і твердих превокальних сонантів литовської мови див. Ambrazevičius 2010: 5–10 (див. також прим. 1).
4 Під час їх вимови кінцевий короткий голосний був виділений наголосом.
Straipsniai / Articles
107
Page 4
JURGITA JAROSLAVIENĖ
Досліджуваний матеріал тричі, з розповідною інтонацією (тобто ізольовано, як окремі речення), безпосередньо на комп’ютер записали троє чоловіків і одна жінка з Прієнай, представники середнього покоління, які не мали вад мовлення. Неприродно вимовлені приклади для дослідження не використовували. Матеріал збережено у файлах типу *.wav. Для вирізання досліджуваних елементів користувалися комп’ютерною програмою аналізу звуків PRAAT (версії 5.0.34 і 5.3.23), створеною науковцями Амстердамського університету Паулем Боерсмою та Девідом Вінінком. Під час спектрального аналізу спочатку у вирізаних сегментах (словах або приголосних і сусідніх голосних) визначали та будували природну спектрограму звука або слова типу Visible Speech із різними відтінками сірого, обираючи максимальну частоту 5000 Гц. Потім автоматично вимірювали та, за потреби, будували траєкторії формант, також обираючи максимальну частоту 5000 Гц. Часто природну спектрограму й графіки динаміки формант об’єднували в одне зображення, точно узгоджуючи їх за частотою та тривалістю. Будували також спектральні зрізи носових сонантів: вимірюючи антиформанти звуків (або нульові форманти, англ. oral zeros), об’єднували так звані криві FFT і LPC (для визначення й вимірювання FFT і LPC, а також для їх об’єднання в одному графіку користувалися методикою, описаною латвійським фонетистом Юрісом Григор’євсом5).
1. ОГЛЯД СПЕКТРА НОСОВИХ ПРИГОЛОСНИХ
Далі розглядаються й аналізуються результати інструментального дослідження носових сонантів Пріенайської говірки.
1.1. Структура формант і розподіл енергії носових сонантів Пренайської говірки
Порівняння спектральних характеристик носових і неносових приголосних Пренайської говірки показує (пор. рис. 1–24, а також див. прим. 3), що енергія спектра через своєрідну
5 Щоб побудувати спектральні зрізи сонантів, спочатку потрібно відкрити спектрограму досліджуваного слова або сегмента в правій панелі програми PRAAT, а позначивши спектр носового сонанта (його стаціонарну частину), вибрати Spectrum: View spectral slice. У лівій панелі програми з’являється назва вирізаного спектра FFT. Далі потрібно вибрати LPC smoothing (у тій самій — лівій — панелі) і у вікні Spectrum: LPC smoothing ввести необхідні коефіцієнти. Наприклад, для цього дослідження вибрано значення Number of peaks 26 (оскільки досліджуваний матеріал записано з частотою 44,1 кГц, тобто половина дорівнює 22 + 4 (або 5) = 26), а в полі Pre-emphasis from (Hz) введено 50.0, після чого натисканням OK автоматично отримано зображення спектрального зрізу LPC (траєкторію формант). Пізніше в правій панелі програми PRAAT зображення вже отриманих зрізів звуків FFT і LPC об’єднують в одне (під час об’єднання зображень також важливо правильно вибрати частоти та інші необхідні параметри).
108
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 5
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
[m], [m̃], [n], [ñ]6 артикуляції розподіляються у ширшому діапазоні частот — це одна з акустичних розрізнювальних особливостей носових приголосних (Girdenis 1967: 249; 2003: 225; Kliukienė 1992: 134; 1998: 80). Як зазначалося, через вплив додаткового резонатора кількість формант у спектрі носових сонантів часто більша; крім того, носовий резонанс впливає і на спектр суміжних звуків: під час їх вимови м’яке піднебіння не повністю закриває отвір носової порожнини, і частина повітря виходить через ніс (пор. Pakerys 2003: 191; Kliukienė 1998: 80; Girdenis 2003: 224; Murinienė 2007: 62 та ін.). Тому в наступному розділі також розглядатимуться особливості структури формант суміжних звуків. А розрізнювальна ознака спектральних характеристик приголосних [m], [m̃], [n], [ñ], [ŋ] і [ŋ̃], досі докладніше не досліджених інструментальними методами в литовській мові, — антіформанти, що утворюються в спектрі носових сонантів, та їхня роль у розрізненні членів розглядуваного класу — докладніше аналізується у другій частині цієї статті.
У цьому розділі, спираючись на отримані результати та з огляду на зображення спектрограм і траєкторій формант, спочатку розглядаються якісні ознаки [m], [m̃], [n], [ñ], зумовлені першими двома формантами F₁ і F₂. Вони залежать від резонансних порожнин, що утворюються в ротовій порожнині й частково в носовій, а також від співвідношення між ними (Girdenis 2003: 221).
Перша форманта носових приголосних (англ. nasal formant, рідше — nasal zero7) утворюється в діапазоні найнижчих частот (див. табл. 1, пор. рис. 1–24), а друга тісно пов’язана з якістю суміжного голосного (це важливо враховувати під час розрізнення твердих і м’яких членів цього класу; пор. також Kliukienė 1992: 56–57; 78–79; Bacevičiūtė 2008: 10; Ambrazevičius 2010: 8–9; Grigorjevs 2012: 275–280)8.
За даними дослідження Пренайської говірки, значення F₁ ненаголошених [m], [m̃], [n], [ñ] у вимовлених ізольовано словах (вимірювалася стаціонарна частина сонантів) становлять приблизно від 250 до 290 Гц (див. табл. 1): за узагальненими підрахунками, перед голосним [a.] у вимовленого чоловіком [m] F₁ = 253 Гц; у [n] F₁ = 276 Гц; у вимовленого жінкою [m] F₁ = 266 Гц; у [n] F₁ = 288 Гц; перед голосним [i] у вимовленого чоловіком [m̃] F₁ = 269 Гц; у [ñ] F₁ = 271 Гц; у вимовленого жінкою [m̃] F₁ = 268 Гц; у [ñ] F₁ = 275 Гц тощо. Як видно, дещо вищою має тенденцію бути
6 Досліджувані приголосні складаються переважно з тонових елементів, тому їхні формантні смуги досить добре помітні. Адже під час їх вимови м’яке піднебіння опускається, відходить від задньої стінки глотки, і повітря досить вільно виходить через ніс (тобто вибуху не відбувається, оскільки в ротовій порожнині не утворюється значного тиску повітря). Про вплив місця артикуляції превокальних сонантів литовської мови та фонетичного контексту на локуси див. Ambrazevičius 2010: 8–9. Про акустичні розрізнювальні особливості сонантів латиської мови див. Grigorjevs 2012: 267–292.
7 Слід звернути увагу, що деякі дослідники вживають цей англійський термін (nasal zero) у значенні антіформанти (або нульової форманти), а F₁ носових приголосних називають носовою формантою (nasal formant) (див. Ladefoged, Maddieson 2002: 117, табл. 4.6).
8 Зарубіжні науковці зазначають (на основі даних деяких мов світу), що частотний діапазон F₁ у [m], [n] сягає від 200, 250 або 300 Гц до 300, 400 або 450 Гц (див. Butkauskaitė 2010: 6 і літературу, згадану там; Grigorjevs 2012: 270 і літературу, згадану там та ін.). Наприклад, Пітер Ладефогед та Ієн Меддісон (2002: 117) наводять перші форманти носових приголосних каталонської мови: у [m] F₁ = 250 Гц; у [n] F₁ = 280 Гц.
Straipsniai / Articles
109
Page 6
JURGITA JAROSLAVIENĖ
1 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mą.ma. ~ mąmą (голос першого чоловіка)
2 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mą.na. ~ mąną (голос першого чоловіка)
3 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова ná.ma. ~ namą (голос першого чоловіка)
4 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mą.ma. ~ mąmą (голос жінки)
5 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова ná.ma. ~ namą (голос першого чоловіка)
6 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова sná.pa. ~ snąpą (голос жінки)
7 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова ná.ma. ~ námą (голос жінки)
8 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова má.na. ~ mėną (голос жінки)
9 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mė.ne. ~ mėnę (голос жінки)
10 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mā.na. ~ māną (голос першого чоловіка)
11 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mā.na. ~ mėną (голос першого чоловіка)
12 СПЕКТРОГРАМА. Спектрограма слова mé.ne. ~ mėnę (голос першого чоловіка)
Straipsniai / Articles
111
Page 8
JURGITA JAROSLAVIENĖ
13 РИС. Спектрограма слова nìko. ~ nyko (голос другого чоловіка)
14 РИС. Спектрограма слова mìnė. ~ myné (голос другого чоловіка)
15 РИС. Спектрограма слова móko. ~ móko (голос другого чоловіка)
16 РИС. Спектрограма слова nóko. ~ nóko (голос другого чоловіка)
Перша форманта твердого зубного [n] нижча, ніж відповідно губного [m], а значення F1 м’яких сонантів дуже подібні, проте при порівнянні відповідних твердих і м’яких представників цього класу значення F1 частіше мають тенденцію бути вищими у [m̃] і [ñ]. Перша форманта сонантів [m] і [n] досліджуваної говірки, вимовлених у зв’язному мовленні, не відрізняється, однак формується в зоні дещо вищих частот (за узагальненими даними, F1 = 360 Hz у вимовлених чоловіками [m] [n]), ніж у відповідних словах, вимовлених ізольовано9.
9 Отже, порівнюючи дані, справді важливо враховувати не лише фонетичне оточення досліджуваних звуків і суперсегментні елементи (наприклад, спектр наголошених приголосних часто інтенсивніший, звуки зазвичай набагато довші, ніж відповідні ненаголошені тощо), а й інші чинники (темп вимови, інтонацію тощо). Щоправда, кількісні характеристики носових сонантів у цій роботі спеціально не досліджувалися; лише звернено увагу на те, що при порівнянні мінімальних пар (тобто не випадкових випадків) ненаголошений приголосний [m] довший за відповідний ненаголошений [n].
112
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 9
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
У північно-жемайтському діалекті спектри як м’яких, так і твердих носових сонантів майже не відрізняються. Вважають, що назалізація приголосних, очевидно, послаблює ознаку твердості й м’якості, і вона сприймається лише за сусідніми голосними (див. Kliukienė 1992: 57, прим. 44, 63, табл. 13). Отже, вважають, що опозицію [m]: [m̑], [n]: [n̑] у цьому діалекті підтримують лише голосні (там само, 57, 78–79).
1 ТАБЛИЦЯ. Узагальнені значення першої форманти носових сонантів Пренайської говірки у словах, вимовлених ізольовано10
Друга форманта [m], [m̂], [n] і [n̂] Пренайської говірки (F₂) свідчить, що губні звуки мають нижчий тембр — [m] і [m̂] (див. табл. 2), проте якщо порівнювати лише м’які представники класу [m̂] і [n̂], видно, що діапазон частот другої форманти може бути цілком подібним; наприклад, перед довгим голосним високого піднесення [iˑ] F₂ сонантів [m̂] і [n̂] відрізняється мало. F₂ звуків [m̂] і [n̂], вимовлених перед голосним [e.] низького піднесення позиційної довготи, також відрізняються незначно; помічено лише тенденцію частіше вимовляти м’який нелабіальний звук із дещо вищим тембром (див. табл. 2).
2 ТАБЛИЦЯ. Узагальнені значення другої форманти носових сонантів Пренайської говірки у словах, вимовлених ізольовано11
10 У таблицях 1 і 2 у квадратних дужках зазначено голосний, що йде після носового сонанта; вибірка виміряних сонантів у чоловічому мовленні n = 36, у жіночому мовленні n = 12–24.
11 Знаки питання в таблиці вказують на те, що визначити форманту стаціонарної частини було нелегко, оскільки спектр м’яких носових сонантів значно частіше повністю згасає, ніж спектр відповідних твердих, тому обчислені значення F₂ не можна вважати надійними для розрізнення спектральних характеристик м’яких [m̂] і [n̂]. Значно надійніше вимірювати локалізацію F₂ у сполуках типу CV, тобто на кінці приголосного та на початку голосного, або, інакше кажучи, в переході до голосного; важливо також зважати на динаміку F₂ голосних (див. табл. 3, а також пор. Ambrazevičius 2010: 9, рис. 4; Grigorjevs 2012: 279, табл. 2).
Straipsniai / Articles
113
Page 10
JURGITA JAROSLAVIENE
У реченнях вимовлені сонанти пренайського говору [m], [n] (коли поруч стоїть голосний типу [a.]) мають дещо вищу другу форманту, ніж відповідні сонанти у вимовлених ізольовано словах: за узагальненими даними, F₂ [m] у зв’язному мовленні становить = 1190–1240 Hz, F₂ [n] — = 1310–1390 Hz. Порівнюючи м’які й тверді алофони, слід зазначити, що спектр досліджуваних м’яких сонантів частіше згасає, особливо F₂, тому надійнішими акустичними ознаками розрізнення твердих і м’яких сонантів слід вважати перехід формант приголосного та сусіднього голосного і їхню динаміку (докладніше див. наступний розділ цієї статті; також пор. Ladefoged, Maddieson 2002: 116–117; Ambrazevičius 2010; 2012).
Третя форманта носових сонантів (особливо пор. рис. 2, 5–7, 10, 15, 19 та ін.) через вплив додаткового резонатора може повністю згасати. Статистичні розрахунки показали, що F₃ м’яких сонантів частіше має вищі значення, ніж у відповідних твердих.
Далі розглянуто спектральні ознаки носових сонантів і сусідніх голосних (структура формант і динаміка, а також перехід F₂ C→V).
1.2. Спектральні ознаки носових сонантів і сусідніх голосних
Після аналізу понад 500 спектрограм (приклади див. на рис. 1–24) передусім чітко видно, що структура й динаміка формант відповідних голосних, які стоять поруч із носовими сонантами, дещо відрізняються від таких у голосних поруч із неносовими приголосними. Наприклад, через носовий резонанс під час вимови [m] і [n] друга форманта [a.] знижується, а третя стає дещо вищою і зазвичай згасає (пор. також Ladefoged, Maddieson 2002: 299–300). Перша форманта голосного також має тенденцію бути слабшою і дещо вищою через вплив носової форманти (пор. там само 117, 299–300; Girdenis 2003: 225; Ladefoged 2005: 55–56, 84–85 та ін.). Тому здається, що обидві перші форманти назалізованого [a.] розташовані дуже близько одна до одної (приблизно на рівні 1000 Hz).
Особливо важлива динаміка другої форманти голосних: наприклад, між твердими носовими приголосними друга форманта голосних заднього ряду (особливо низького піднесення) часто залишається нижчою протягом усього часу вимови; поруч з одним носовим приголосним голосним тієї самої якості й твердим приголосним F₂ зазвичай знижується лише протягом певного часу (див. Jaroslavienė 2010: 261–264). Результати цього дослідження показують, що під впливом носових сонантів сусідні голосні заднього ряду зазвичай мають нижчий тембр і більш задню артикуляцію, ніж відповідні голосні поруч із неносовими приголосними (також пор. Ledichova 2012: 79–85). Поруч із м’якими сонантами перша й третя форманти голосних переднього ряду згасають сильніше, ніж поруч із м’якими неносовими звуками (пор. рис. 11, 12–14 та ін.), однак помітного зниження другої форманти, як у випадку голосного [a.], не спостерігалося.
Далі розглянуто конкретні приклади, тобто спектральні характеристики голосних між або поруч із м’якими [m̃], [ñ] і твердими [m], [n], а також вплив назалізації на розподіл енергії та динаміку формант голосних.
Наприклад, у словах mã.da. ~ mądą (пор. рис. 17), mã.ta. ~ Mątą (пор. рис. 19), ná.ta. ~ natą (пор. рис. 23), sná.pa. ~ snąpą (пор. рис. 6) друга форманта першого [a.] for-
17 РИС. Спектрограма слова mã.da. ~ mãdą (голос третього чоловіка)
18 РИС. Спектрограма слова bã.da. ~ bãdą (голос третього чоловіка)
19 РИС. Спектрограма слова mã.ta. ~ Mãtą (голос третього чоловіка)
20 РИС. Спектрограма слова bã.ta. ~ bãtą (голос третього чоловіка)
21 РИС. Спектрограма слова kã.pa. ~ kãpą (голос третього чоловіка)
22 РИС. Спектрограма слова tã.ka. ~ tãką (голос третього чоловіка)
Straipsniai / Articles
115
Page 12
JURGITA JAROSLAVIENĖ
2 3 Р И С. Спектрограма слова ná.ta. ~ nãta (голос третього чоловіка)
2 4 Р И С. Спектрограма слова dã.ta. ~ dãta (голос третього чоловіка)
форманта знижена протягом усієї тривалості звука або частіше протягом більшої її частини (переважно в середині звука), а третя частіше вища й слабша, ніж відповідно поруч із двома неносовими приголосними у словах bá.da. ~ bãdą (пор. рис. 18), bá.ta. ~ bãtą (пор. рис. 20), tá.ka. ~ tãką (пор. рис. 22), dá.ta. ~ dãtą (пор. рис. 24), ká.pa. ~ kãpą (пор. рис. 21). Найбільше голосний [a.] назалізується між двома носовими сонантами, тобто у словах má.ma. ~ mãmą (пор. рис. 1, 4), ná.ma. ~ nãmą (пор. рис. 3, 5, 7), má.na. ~ mãną тощо (пор. рис. 2, 10). Ступінь назалізації засвідчують не лише розташовані близько одна до одної перші дві форманти голосного [a.] (F₂ нижча протягом усього часу вимови, а F₁ вища), а й інтенсивність їхньої енергії: що сильніша назалізація, то слабшою (і вищою) є третя форманта назалізованого голосного.
Дослідивши спектри інших довгих і коротких голосних поруч із носовими та неносовими приголосними, також помічено, що між двома носовими сонантами голосні назалізуються найбільше: третя форманта голосних частіше вища, інтенсивність першої форманти дещо слабша¹². Чимало дослідників відзначали, що носові приголосні мають тенденцію назалізувати всі відповідні голосні у словах (Kliukienė 1998: 80; Pakerys 2003: 191–192; Murinienė 2007: 62 та ін., також пор. Ledichova 2012: 79–85).
Підсумкові параметри динаміки формант назалізованих [a.], [e.], [o.], [i̇] (тобто тих, що стоять поруч із носовими приголосними або між ними; вимірювали значення F₂ голосних на самому початку звука, або на переході до голосного, і в його середині) наведено в таблиці 3. Як видно (див. табл. 3), траєкторії другої форманти звуків у жіночому й чоловічому голосах дещо різняться: траєкторії F₂ голосних, вимовлених чоловіком, рівніші, ніж у жінки (крім того, значення формант у жіночому голосі переважно вищі, ніж у чоловічому). Варто пам’ятати, що локалізація початку F₂ (тобто кінця приголосного й початку голосного) тісно пов’язана з місцем артикуляції носового сонанта та сусіднього голосного.
¹² Також пор. відповідні спектральні характеристики, отримані під час дослідження назалізованих голосних деяких мов світу (Ladefoged, Maddieson 2002: 298–300).
116
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 13
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
³ ТАБЛИЦЯ. Форманти на початку (F₂_pr.) і в середині (F₂_vid.) деяких голосних говірки Прєная (у герцах)¹³
Порівнявши спектральні особливості алофонів твердих і м’яких носових сонантів, структуру та якість формант, а також розподіл енергії й траєкторії формант сусідніх звуків (особливо F₂), можна зробити кілька узагальнювальних висновків:
• у спектрі носових сонантів смуги формант, що визначають якість, досить добре помітні; кількість формант у спектрі носових звуків часто більша; носовим сонантам властиве розсіювання енергії спектра в ширшому діапазоні частот через вплив додаткового резонатора;
• носовим сонантам властива перша, або носова, форманта надзвичайно низької частоти (за узагальненими даними, в ізольовано вимовлених словах для [m], [n], [m̃], [ñ] F₁ = 250–290 Гц);
• локалізація другої форманти носових сонантів пов’язана з якістю сусіднього голосного ([m̃], [ñ] — значно високотембровіші звуки, ніж відповідні тверді [m], [n]);
• енергія формант назалізованих голосних (особливо F₃) часто ослаблена й зміщена донизу; F₂ голосних низького підняття;
• під впливом носових сонантів сусідні голосні, особливо голосні заднього ряду, зазвичай мають нижчий тембр і заднішу артикуляцію, ніж відповідні голосні поряд із неносовими приголосними, однак цей вплив неоднаковий: між носовими сонантами голосні назалізуються більше, ніж безпосередньо біля одного носового сонанта; поряд із двома, а особливо між двома носовими сонантами, третя форманта голосних найчастіше вища, а перша дещо ослаблена й має тенденцію бути вищою (тобто більше наближеною до F₂ під впливом носової форманти).
13 Значення формант вимірювали в тих самих ізольовано вимовлених словах, що й у таблицях 1 і 2; див. також прим. 10. Варто зазначити, що сегментація приголосного, післяприголосного та початкового голосного є досить проблематичною. Визначаючи значення формант, насамперед брали до уваги слухове враження від приголосного й голосного, осцилограми тощо. Значення та оцінки F₂ голосних говірки Прєная в ізольованому мовленні й у зв’язному мовленні див. Jaroslavienė 2011: 65–86.
Straipsniai / Articles
117
Page 14
JURGITA JAROSLAVIENĖ
2. АКУСТИЧНІ РОЗРІЗНЮВАЛЬНІ ОЗНАКИ НОСОВИХ СОНАНТІВ
Огляд спектрів носових приголосних показав, що від інших звуків пренайського говору досліджувані приголосні насамперед відрізняє характерний для носових сонантів розподіл спектральної енергії в ширшому діапазоні частот і спектральні характеристики сусіднього голосного: значення формант і їхня динаміка (особливо другої форманти), інтенсивність, розподіл енергії тощо. Встановлено, що перша форманта носових сонантів утворюється в ділянці низьких частот (див. табл. 1), а друга особливо тісно пов’язана з якістю сусіднього голосного (див. табл. 2, 3). Розрізнювальні акустичні ознаки м’яких і твердих описуваних сонантів можна визначати не лише за спектральними характеристиками приголосних і переходами та динамікою формант C→V (або, відповідно, V→C¹⁴) (див. табл. 3, а також пор. наведені вище рисунки), а й за значеннями антиформант (див. табл. 4). Інакше кажучи, щоб точніше диференціювати [m], [m̃], [n], [n̂], [ŋ] і [ŋ̂]¹⁵, потрібно враховувати ще одну дуже важливу ознаку — антиформанти, які важко визначити за наведеними вище спектрограмами та зображеннями траєкторій формант. Тому було побудовано спільні графіки спектрів FFT і траєкторій LPC (наприклад, див. рис. 25–30).
Розташування антиформант (Z₁) твердих і м’яких [m], [m̃], [n], [n̂], [ŋ] і [ŋ̂] у спектрі особливо пов’язане з їхніми артикуляційними особливостями (місцем артикуляції), які певною мірою залежать і від наступних голосних; значення Z₁ сонантів, вимовлених чоловіками й жінками, також можуть відрізнятися, однак сталі співвідношення зберігаються завжди (пор. Grigorjevs 2012: 267–272 і цит. там літ., 276–278; також пор. Ladefoged, Maddieson 2002: 116–118; Butkauskaitė 2010: 6 і цит. там літ. тощо).
ТАБЛИЦЯ 4. Значення антиформант (Z₁) носових сонантів пренайського говору в герцах¹⁶
Сонант
[m]
[m̃]
[n]
[n̂]
[ŋ]
[ŋ̂]
Інформант (узагальнені дані)
Чоловік
600–900
1000–1250
900–1300
1400–1800
1900–2300
3200–4000
Жінка
600–800
900–1300
1000–1400
1600–2000
2100–2400
2800–3700
За узагальненими даними дослідження приголосних пренайського говору, антиформанти тих самих твердих або м’яких носових сонантів, вимовлених чоловіками та жінкою-інформанткою,
Переходи та динаміка формант у сполуках типу VC у цій статті докладніше не аналізуються.
Передньоязиковий, зубний [ŋ] ([ŋ̂]) перед задньоязиковими [k], [g] (і середньоязиковими [k̂], [ĝ]) вимовляється як задньоязиковий, задньопіднебінний [ŋ] (або, відповідно, середньоязиковий, середньопіднебінний [ŋ̂]) (Pakerys 2003: 134).
Слід нагадати, що антиформанти носових сонантів вимірювали не лише поруч із довгими, а й поруч із короткими голосними (докладніше див. розділ «Досліджуваний матеріал і методика роботи»).
118
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 15
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
інтервали формант (у герцах) значною мірою перекриваються (часто нижчі значення Z1 у носових сонантів, вимовлених чоловіками, за винятком [m] і задньопіднебінного [ŋ]), однак у всіх випадках тенденції подібні: Z1 губного [m] формується в ділянці нижчих частот, ніж у відповідного негубного сонанта [n], а [ŋ] — у ділянці вищих частот, ніж у відповідного [ɲ]. Антиформанти задньопіднебінного [ŋ] і [ɲ] розташовані в ділянці найвищих частот (див. табл. 4).
Те, що антиформанти [m], [ɲ], [n], [ɲ], [ŋ] і [ɲ] відрізняються, виразно видно на зображеннях спектральних перерізів досліджуваних передголосних (тобто графіках загального спектра FFT і траєкторії LPC), на яких більшу або меншу порожнину, що утворюється між траєкторією LPC і спектром FFT, також відображають місце та значення Z1 (пор. рис. 25–30).
Як видно з прикладів на рис. 25 і 26, антиформант твердого [m] формується приблизно на частоті 700 Гц (вимовлений жінкою) і 750 Гц (вимовлений чоловіком), а Z1 м’якого починається на межі 1100 Гц (вимовлений жінкою) або 1000 Гц (вимовлений чоловіком)17.
17 У деяких мовах антиформант носового сонанта [m] формується в ділянці подібних частот (пор. Grigorjevs 2012: 270 і цитовану там літературу, 278; Butkauskaitė 2010: 6 і цитовану там літературу).
З рисунків 27 і 28 видно, що антиформанта вимовленого чоловіком [ŋ] починається приблизно від 1000 Гц, а вимовленого жінкою [ŋ] — від 1100 Гц, тобто вище, ніж у разі вимови відповідного губного сонанта. Антиформанта м’якого [ŋ̇] Z1 починається приблизно від 1600 Гц — також вище, ніж у відповідного [m].
Антиформанти алофонів м’яких і твердих носових задньоязикових також не збігаються: на рисунку 29 [ŋ] Z1 утворюється приблизно від 2000 Гц, тоді як антиформанта [ŋ̇] вища — починається понад 3000 Гц (див. рис. 30).
Матеріали дослідження показують, що діапазон частот антиформант того самого (тобто твердого чи м’якого) сонанта може дещо варіювати через якість (і кількість) сусіднього (наступного) голосного: [ṁ], [ŋ̇] Z1 перед напруженим довгим голосним високого тембру [i̇] дещо вищі, ніж відповідно перед коротким [i], а перед [a] Z сонантів [m], [ŋ1] часто вищий, ніж перед [u], і так далі.
Отже, під час вимови нелабіальних [ŋ], [ŋ̇] і особливо [ŋ̩], [ŋ̩́] антиформанти вищі, ніж під час вимови губних сонантів, — це значною мірою залежить від місця артикуляції: розміру резонаторних порожнин рота (і частково носа), а також положення язика в роті та
120
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 17
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
зсуву (вперед–назад), на який дещо впливає й артикуляція сусіднього голосного (пор. також Grigorjevs 2012: 269 і цитовану там літературу, 276–279). Антиформанта носового звука найвища під час вимови задньоязикових [ŋ], [ŋ̃], тобто коли резонаторна порожнина рота найкоротша, а середня частина язика відсувається до піднебіння.
Коротко підсумовуючи результати дослідження акустичних розрізнювальних ознак, можна стверджувати, що:
• описуючи акустичні розрізнювальні ознаки носових сонантів Пренайського говору, необхідно враховувати як форманти, що визначають якісні ознаки самих сонантів, так і спектральні характеристики сусідніх звуків, а також другу форманту CV (перехід і його динаміку). Перехід другої форманти CV та його динаміку слід вважати одними з найважливіших розрізнювальних ознак місця артикуляції м’яких і твердих носових сонантів. Усе це диференціює описувані приголосні та відрізняє їх від інших звуків;
• для розрізнення [m], [m̃], [n], [ñ], [ŋ], [ŋ̃] дуже важливими є також значення антиформант, які значною мірою залежать від місця творення звука (резонаторної
Straipsniai / Articles
121
Page 18
JURGITA JAROSLAVIENĖ
розміру й форми порожнини, переміщення язика та деяких інших артикуляційних особливостей під час вимови сонанта):
в усіх випадках антиформанта губного [m] нижча, ніж у відповідного негубного сонанта ([n̪]), і особливо нижча, ніж у піднебінного алофона [ŋʲ];
узагальнюючи ці дані, найменше відрізняються значення Z₁ у вимовлених чоловіком [m] і [n];
у пренайській говірці серед усіх досліджених носових приголосних антиформанти піднебінних алофонів найвищі;
порівняння м’яких і твердих приголосних показує, що значення Z₁ відповідно у [m̃], [ñ] і [ŋ̃] є вищими.
3.
НАЙВАЖЛИВІШІ ВИСНОВКИ
Результати інструментального дослідження носових сонантів пренайської говірки свідчать, що досліджувані приголосні можна диференціювати за їхніми акустичними властивостями та спектральними характеристиками приголосних і сусідніх голосних:
Якісні ознаки сонантів значною мірою визначаються першою (або носовою) формантою низьких частот і другою формантою сонантів та початку (або вступної частини) сусідніх голосних, а також її динамікою; важливими є також формантна структура, кількість, інтенсивність і спектральний розподіл досліджуваних приголосних і сусідніх звуків. Для носових сонантів характерне розсіювання енергії спектра в ширшому діапазоні частот через вплив додаткового резонатора.
У голосних, що стоять поруч із носовими приголосними або між ними, перша форманта часто дещо ослаблена й вища (через вплив носової форманти); часто вищою є й третя форманта сусідніх голосних. Голосні між двома носовими сонантами назалізуються сильніше, ніж відповідні голосні поруч з одним носовим сонантом: наприклад, між твердими носовими приголосними друга форманта голосних заднього ряду (особливо низького підняття) нижча протягом усього часу вимови; поруч з одним носовим приголосним у приголосних тієї самої якості й кількості F₂ зазвичай знижується лише протягом певного часу.
Під час розрізнення носових сонантів [m], [m̃], [n], [ñ], [ŋ] і [ŋ̃] особливо важливою є антиформанта Z₁, що утворюється в їхньому спектрі. Узагальнюючи ці дані, у всіх випадках антиформанти губних сонантів нижчі, ніж відповідних негубних. Порівняння м’яких і твердих приголосних показало, що значення антиформант у відповідних м’яких [m̃], [ñ] і [ŋ̃] є вищими. Найвищими в пренайській говірці є антиформанти носового піднебінного сонанта.
LITERATŪRA
Ambrazevičius Rytis 2010: Differential Acoustical Cues for Palatalized vs Nonpala- talized Prevocalic Sonants in Lithuanian. – Žmogus ir žodis 1, 5–10.
122
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 19
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
Ambrazevičius Rytis 2012a: Loci of Palatalized vs Nonpalatalized Prevocalic Plosives in Lithuanian. – Žmogus ir žodis 1, 13–18.
Bacevičiūtė Rima 2008: Dėl lietuvių kalbos minkštųjų priebalsių junginių (eksperimentinis tyrimas). –Perspectives of Baltic Philology. Poznań, 7–19.
Butkauskaitė Edita 2010: Nazalizacija: samprata ir tyrimai. – Lietuvių kalba 4 (prieiga per internetą: www.lietuviukalba.lt).
Dereškevičiūtė Sigita 2008: Dėl lietuvių kalbos sklandžiųjų priebalsių kiekybės. – Žmogus ir žodis I, 15–19.
Dereškevičiūtė Sigita, Kazlauskienė Asta 2009: Dusliųjų sprogstamųjų priebalsių spektrinė analizė ir jų sprogimo trukmė. – Garsas ir jo tyrimo aspektai: metodologija ir praktika. Sud. Leskauskaitė A., Meiliūnaitė V. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 98–111.
Fant Gunnar 1970: Sound, Features, and Perception. – Proc. of the 6th Intern. Congr. of Phonetic Sciences. Prague, 49–60.
Girdenis Aleksas 1967: Mažeikių tarmės fonologinė sistema (Filol. m. kand. dis.). Vilnius: Vilniaus universitetas.
Girdenis Aleksas 2000: Kalbotyros darbai 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.
Girdenis Aleksas 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.
Grigorjevs Juris 2008: Latviešu valodas patskaņu sistēmas akustisks un auditīvs raksturojums. Rīga: LU Latviešu valodas institūts.
Grigorjevs Juris 2012: Acoustic characteristics of the Latvian sonorants. – Baltistica XLVII (2), 267–292.
Grigorjevs Juris 2012a: Relation of the locus equations to the place of articulation of the Latvian consonants. – Profesoriaus Alekso Girdenio (1936–2011) atminimo konferencija, Vilniaus universitetas, 2012 m. spalio 18–20 d., Pranešimų tezės. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 22–23.
Jaroslavienė Jurgita 2010: Rytinių kauniškių Prienų šnektos fonologija (Daktaro disertacija). Vilnius: Vilniaus universitetas.
Jaroslavienė Jurgita 2010a: Prienų šnektos sprogstamųjų priebalsių spektro sklaida ir kitos skiriamosios ypatybės. – Baltistica XLV (2), 307–324.
Jaroslavienė Jurgita 2011: Prienų šnektos izoliuotieji ir rišliosios kalbos balsiai: akustiniai ir artikuliaciniai požymiai. – Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV, 65–86.
Straipsniai / Articles
123
Page 20
JURGITA JAROSLAVIENĖ
Jassem Wiktor 1973: Podstawy fonetyki akustycznej. Warszawa: Państwowe wydawnictwo naukowe.
Kliukienė Regina 1992: Šiaurės žemaičių tarmės konsonantizmo akustinės ir audicinės ypatybės (Filol. m. kand. dis.). Vilnius.
Kliukienė Regina 1994: Šiaurės žemaičių priebalsių spektrai ir akustinės priebalsių klasės. – Kalbotyra XLIII (1), 43–52.
Kliukienė Regina 1995: Šiaurės žemaičių intervokalinių priebalsių trukmė. – Kalbotyra XLIV, 58–68.
Kliukienė Regina 1998: Šiaurės žemaičių priebalsių diferencinių požymių sistema. – Kalbotyra XLVII, 79–85.
Kliukienė Regina 2011: Šiaurės žemaičių tarmės konsonantizmas: akustinės ir audicinės ypatybės. Vilnius: Vilniaus universitetas.
Ladefoged Peter 2005: Vowels and Consonants: (An Introduction to the sounds of Languages). 2nd Edition. University of California, Los Angeles: Blackwell Publishing.
Ladefoged Peter, Ian Maddieson 2002: The Sounds of the World’s Languages. Malden: Blackwell Publishers.
Ledichova Edita 2012: Lietuvių bendrinės kalbos nazalizuotųjų balsių [aⁿ], [oⁿ], [uⁿ] trukmės ir kokybės ypatybių eksperimentinis tyrimas. – Žmogus ir žodis I, 79–85.
Murinienė Lina 2007: Rytinių šiaurės žemaičių fonologija: vokalizmas ir prozodija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vilniaus pedagoginis universitetas.
Pakerys Antanas 2003: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika. Vilnius: Enciklopedija.
The spectral characteristics of the nasals in the subdialect of Prienai
SUMMARY
The main distinctive spectral features of the nasals in the subdialect of Prienai have been investigated in the experimental study described in the present article. The obtained data suggest that the nasals can be distinguished from the other sounds of the subdialect of Prienai on the basis of their set of acoustic parameters (formant structure) and transitions between it and the context vowel.
Nasals are like vowels in that they can be characterizes largely in terms of their formant frequencies (one of the main properties of nasals is low first formant), but they differ in that the formants are not as loud as they are in vowels; besides, the nasals are made by blocking the sound from coming out of the mouth while allowing it to come out through the nose, and
124
Acta Linguistica Lithuanica LXVIII
Page 21
Prienų šnektos nosinių sonantų spektrinė charakteristika
this affects the relative amplitude of the formants (both for consonants and context vowels). For example, the first two formants of that context vowel [ɑː] are very close together with the center between them being at about 1000 Hz. Usually the first formant of that nasalized vowels are weaker than the second due to the incidence of a nasal zero, and the third formant moves up if the nasalization increases or in case the vowel is fully nasalized.
Since the main distinction between nasals during the nasal murmur is provided by the oral anti-resonance (oral zeros or anti-formants whose frequencies are determined by place of articulation), the nasal sonorants [m], [m̃], [n], [ñ] as well as nasal-velar allophones are characterized by the frequency values of the oral zero. The region of the oral zero was searched taking into account the length of the oral rezonator as well as the tongue configuration affected by the context vowel. The results show that the frequency of the oral zero differs because of articulatory habits and gender differences of the informants.
