AURELIJA GRITĖNIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: лексикологія, діалектологія.

НАРОДНІ Й ДІАЛЕКТНІ НАЗВИ РОДІВ РОСЛИН У СУЧАСНІЙ ЛИТОВСЬКІЙ ПРОЗІ

Народні й діалектні назви родів рослин у сучасній литовській прозі

АНОТАЦІЯ

Об’єктом дослідження статті є 203 однослівні назви родів рослин, знайдені у 80 творах 49 авторів сучасної литовської прози, які в чомусь (коренем, значенням, словотвором або фонетичним складом) відрізняються від наукових назв. Назви рослин, що не належать до лексики літературної мови, мають виразні ознаки регіональності й ширше вживаються в одному чи кількох діалектах, у статті називаються діалектизмами або діалектними назвами рослин. Назви рослин, корінь яких відрізняється від звичного в науковій термінології, але які належать до загальновживаної лексики, тобто відомі майже всім носіям литовської мови й не мають виразного зв’язку з певним діалектом, у статті називаються народними назвами рослин або колоквіалізмами. Основна мета дослідження — визначити, які народні й діалектні однослівні назви родів рослин уживаються в сучасній литовській прозі, проаналізувати їхню структуру, походження та поширення, розглянути функції й контекст їх уживання в художніх текстах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: художній стиль, проза, назва рослини, діалектизм, колоквіалізм.

АНОТАЦІЯ

Об’єктом дослідження, представленого у статті, є 203 однослівні назви родів рослин, зафіксовані у 80 творах 49 авторів сучасної литовської прози, які певною мірою (коренем, значенням, словотвором або фонетичним складом) відрізняються від наукових назв. Назви рослин, що не належать до стандартної лексики, мають виразні ознаки регіоналізмів і частіше вживаються в одному або кількох діалектах, у статті названо діалектизмами або діалектними назвами рослин. Назви рослин, що мають

Straipsniai / Articles

85

AURELIJA GRITĖNIENĖ

інший корінь, ніж той, який зазвичай використовують у науковій термінології, але належать до загальної лексики, тобто відомі майже всім носіям литовської мови й не мають виразного зв’язку з жодним із діалектів, названо народними назвами рослин або розмовними словами. Основна мета дослідження — визначити, які народні й діалектні однослівні назви родів рослин трапляються в сучасній литовській прозі, проаналізувати їхню структуру, походження та поширеність, а також розглянути функції й контексти їх уживання в художніх текстах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: художній стиль, проза, назва рослини, діалектизм, розмовне слово.

ВСТУП

Аж до середини XX ст. мова литовської літератури живилася живими джерелами діалектів. Тоді канон писемної мови значною мірою формували живі діалекти, тому й у наші дні мовне багатство залишається важливим критерієм цінності твору. У XXI ст., коли дедалі ширше розквітає популярна розважальна культура, у літературі також більшає текстів, які «роблять», і забувають, що сутність літератури — мистецтво слова, що без належного володіння словом доброго твору ніколи не буде. До художніх текстів некритично допускають геть усе, тож литовська проза останніми роками переживає справжній антиестетичний шок (Sprindytė 2006: 23, 29, 34). Противагою швидкомовності, яку насаджують засоби масової інформації, у художній творчості постає збережений деякими авторами архетип народної мови (Kubilius 2003: 43–44). Уважніше дослідження текстів кількох поколінь сучасних литовських прозаїків виявляє дві досить відмінні тенденції: одні митці, відчувши вплив глобалізації, відкриваються культурам світу, відвертаються від національної культури, переймають сленг, тоді як тексти інших орієнтовані на сталі цінності, досі не відірвалися від батьківської землі та дитячого досвіду, зберегли усну сільську оповідь і пісенні інтонації (Bukelienė 2004: 106; Kubilius 2003: 95). Саме ці твори спонукали уважніше дослідити, скільки ознак регіональності збереглося в художніх текстах професійних авторів: різноманітності, багатства й образності словесного вираження. Насамперед маються на увазі діалектні слова. Вони збагачують не лише літературну мову. У художніх творах діалектні слова допомагають індивідуалізувати мовлення персонажів, створюють автентичне середовище; автори часто вживають їх не тільки в діалогах, а й у власному мовленні, тому використання діалектизмів цікаве не лише дослідникам літератури, а й мовознавцям (особливо діалектологам, лексикографам, етнолінгвістам та етностилістам).

Типи й функції діалектизмів у литовській художній літературі докладно описав Juozas Pikčilingis (Pikčilingis 1975: 99–125). Про слова живого мовлення у прозі Ievos Simonait y tės і Mykolo Sluckio писав Pranas Kniūkšta (Kniūkšta 1981: 52–72). Kazys Morkūnas розглянув східні діалектизми у творах Igno Šeiniaus (Morkūnas

86

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

2009: 1–8). Неодноразово аналізували лексичні діалектизми у творах Romualdo Granausko (Akelaitienė, Žiliūtė-Batavičienė 2011: 5–15; Paulauskytė 2001: 19–20). Авторка статті раніше розглядала народні назви рослин, уживані в сучасній литовській дитячій прозі (Gritėnienė 2014: 50–62). Діалектизми в художніх текстах досить широко досліджують російські лінгвісти. Згадаємо лише кілька праць, присвячених творам російської літератури різних періодів: функції діалектизмів у текстах Леоніда Леонова, Михайла Шолохова та інших російських письменників аналізував Борис Ларін (Ларин 1974: 238–261); функціональні й стилістичні особливості діалектизмів, ужитих у російській прозі початку XX ст., розглянули Ірина Курносова й Аліна Попович (Курносова 1995; Попович 2013); походження та функції діалектизмів у творах Антона Чехова дослідила Таїсія Кудінова (Кудинова 2000). Діалектизми, уживані в художній літературі Іспанії XX ст., описано докладно (Дворецкая 2005). Окреме дослідження присвячене назвам рослин у творах Вільяма Шекспіра (Ryden 1978).

Об’єкт дослідження цієї статті — народні й діалектні назви рослин, зібрані з текстів литовських прозаїків початку XXI ст.¹ Літературні критики зауважують, що в литовській прозі новітнього часу помітно посилюється непоетичне вираження, починають говорити навіть про очевидний занепад слова (Sprindytė 2006: 275), однак поряд із цим як противага напівмові, жаргону й ненормативній мові постає діалектність. У понад 100 творах сучасної литовської прози виявлено народні назви рослин у 80 творах 49 авторів². Досліджуваний матеріал становлять 203 різні фітоніми. Обрані автори створюють тексти різних коротких і довгих форм оповіді. Під час добору матеріалу для дослідження найбільшу увагу приділено класичним прозовим жанрам — новелам, оповіданням, повістям і романам³, проте, з огляду на те, що ці жанри поступаються місцем так званим периферійним, або маргінальним, жанрам — есеїстиці, мемуаристиці, щоденникам, стилізації тощо (Arnatkevičiūtė 2006: 63), до поля дослідження потрапило також кілька творів цього жанру.

З погляду структури в литовській прозі зафіксовано кілька типів народних і діалектних назв рослин: 1) однослівні назви родів, наприклад, notrelė «кропива» (Urtica)

¹ Це суто хронологічний вибір. Літературознавці зазначають, що новий етап литовської літератури починається ще раніше — з 9-го десятиліття XX ст. Після відновлення незалежності митці отримують можливість вільно писати, не так, як раніше; виникає сприятливе середовище для експериментів та імпровізації. Докладніше про це див. Brazauskas 2014: 14; Martinaitis 2003: 23–26; Sprindytė 2006: 9–10.

² Докладні бібліографічні відомості подано наприкінці статті в розділі «Скорочення джерел».

³ Про традиційні жанрові класифікації та проблеми визначення їхніх меж див. Kalėda 1996: 11–14.

Straipsniai / Articles

87

AURELIJA GRITĖNIENĖ

(K. Saj. 2010 96)⁴, paleistuvė ‘каланчое’ (Kalanchoe) (L. Čern. 2009 (a) 90) тощо; 2) двослівні або трислівні фразеологічні назви родів і видів рослин⁵, наприклад, нічна цариця ‘ехінопсис’ (Echinopsis) (B. Jon. 2009 220), ключики святого Петра ‘первоцвіт весняний’ (Primula veris) (H. Gud. 150, E. Ign. 274) тощо; 3) двослівні назви видів⁶, наприклад, дикий мак ‘мак-самосійка’ (Papaver rhoeas) (L. Gut. 2007 9), дикий цикорій ‘цикорій звичайний’ (R. Šer. 2014 60) тощо; 4) одно-, дво-, три- або навіть чотирислівні назви сортів⁷, наприклад, сорт картоплі Užuvara (A. Žag. 559), сорт помідорів Puškino-Bizono (A. Žag. 544), сорт груш Mičiurino žieminė Bėra (A. Žag. 558), сорт яблунь Antaninė Perpus Finkuota (Mičiurininė). У цій статті докладніше аналізуються лише назви рослин першої групи, тобто однослівні назви родів рослин, які чимось відрізняються від наукових назв рослин. Очевидні авторські новотвори (наприклад, žirgarūgštynė (J. Kral. 73))⁸, назви, що трапляються лише в писемному мовленні (наприклад, bizonžolė ‘легест’ (Silphium) (H. Gud. 359), kinmedis ‘хінне дерево’ (Cinchona) (L. Gut. 2013 94), vėjažolė ‘анемона’ (Anemone) (J. Skab. 2004 220)), жаргонізми (наприклад, siemkė ‘соняшник’ (Helianthus) (R. Šer. 2008 22)) і неідентифіковані назви рослин (наприклад, burtažolė (J. Skab. 2004 170), devynžolės (J. Kral. 44), rumbė (J. Skab. 2004 183)) у статті докладніше не розглядаються⁹. Ті назви рослин, які не належать до лексики загальнолітературної мови, мають чіткі регіональні ознаки й ширше вживаються в одному чи кількох діалектах, у статті синонімічно називаються діалектизмами або діалектними назвами рослин. Назви рослин, що мають інший характер…

⁴ Біля скорочення прізвища автора зазначено сторінку твору, на якій назву рослини зафіксовано вперше.

⁵ У творах, відібраних для дослідження, зафіксовано близько 20 фразеологічних назв рослин.

⁶ У відібраних прозових текстах знайдено близько 80 різних народних назв видів рослин.

⁷ У текстах знайдено близько 70 різних народних назв сортів рослин. Більшість із них (близько 60) зафіксовано в романі Агне Жагракаліте Eigulio duktė: byla F 117 (2013). Інші наші прозаїки (Генрік Чигрєй, Р. Гранаускас, Казис Сая, Рената Шереліте та ін.) найчастіше згадують деякі популярніші сорти яблунь і пшениці, наприклад, antaninė obelis (R. Šer. 2010 123), antanupkos (H. Čig. 2011 105), grapšteinas (R. Šav. 2009 100), papinkos (H. Čig. 2011 105), паперова яблуня (R. Gran. 2013 (a) 29), остисті, безості, дворядні, чотирирядні, м’які пшениці (K. Saj. 2010 147).

⁸ Значно більше авторських новотворів уживається в сучасній литовській дитячій прозі. Докладніше див. Gritėnienė 2014: 8–13.

⁹ Деякі назви слід вважати не діалектизмами, а коректурними помилками або помилками через незнання: від назв, уживаних у науковій мові, вони відрізняються дуже мало — довжиною голосного, одним приголосним тощо, трапляються лише по одному разу в якомусь творі одного автора; наприклад, antūris ‘антуріум’ (Anthurium) (A. Meil. 136), galinzoga ‘галінзога’ (Galinsoga) (H. Gud. 60), kupolis ‘купаліця’ (Melampyrum) (H. Gud. 293), machonija ‘магонія’ (Mahonia) (J. Skab. 2000 45) тощо. Такі фітоніми в статті також докладніше не аналізуються.

88

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

…ніш, ніж прийнято в науковій термінології, але належать до загальновживаної лексики, тобто відомі майже всім користувачам литовської мови й не мають виразних зв’язків із якимось певним діалектом, у статті називаються народними назвами рослин або колоквіалізмами. Основна мета дослідження — встановити, які народні та діалектні однослівні назви родів рослин уживаються в сучасній литовській прозі, обговорити їхнє походження, поширення та тенденції вживання.

ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ НАРОДНИХ І ДІАЛЕКТНИХ ФІТОНІМІВ

Визначаючи наукові назви рослин, переважно спиралися на матеріали Словника литовської мови (LKŽ), його картотек і різних термінологічних словників. Номенклатура литовських і латинських наукових назв рослин неодноразово змінювалася, тому в статті спираються не лише на укладений Рамуне Янкявічене Словник ботанічних назв (1998), а й на дані, наведені в Банку термінів Литовської Республіки (http://terminai.vlkk.lt).

Найлегше ідентифікувати назви рослин, коли самі автори пояснюють значення чи мотивацію діалектної назви або вказують, у якій частині Литви так називають рослину. «Щоб ужити діалектизм, автор має „показати вміння“ подати його: вплести в речення чи ширший контекст так, щоб той розкривав зміст слова» (Pikčilingis 1975: 121). Можна навести чимало прикладів того, як контекст допомагає встановити значення фітонімів: «Тут, біля Деменішкес, цю отруйну й колючу рослину люди називають durnaropę. Ботанічний словник, своєю чергою, називає її dagišiumi і характеризує як рослину родини айстрових, а також подає латинську назву Carduus» (R. Sad. 92). «Karvelukai уже достигають, але тут справді є karvelukai, ніхто ніколи не називав їх sinavadais» (H. Gud. 113). «[...] vaistinė baltašaknė, у народі її ще називають kurvažole. Чого дивуватися, що вона отруйна, — сама назва про все говорить» (R. Šer. 2013 55). «[...] Cikorija. Це слово відоме лише з книжок, бо дзукі цю чудову квітку, що росте на перелогах, називають arkline rugiagėle. Назву, як і для інших трав, вигадали люди — вона надзвичайно влучна й загадкова. На rugiagėlę cikoriją схожа блакитною квіткою, за кольором не відрізниш» (R. Sad. 230).

Встановити наукову назву рослини (особливо якщо слово має кілька значень) допомагає наведений автором морфологічний опис рослини або вказівка на її лікарські властивості: «Трава у дворі ще зелена, літня, біля стежки — gyslalapėliai, дуже помічні, коли, бувало, поріжешся: витягують жар» (H. Čig. 2007 153). «[...] я хотіла смикнути сестру за рукав і показати засохлий „Pelenės batelį“ — так ми називали невідому квітку з довгим, схожим на алебарду стеблом, що погойдувало сині грона квітів, схожі на черевички, прошиті золотою ниткою» (R. Šer. 2008 172).

Straipsniai / Articles

89

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Читаючи прозові тексти, знайдено кілька назв рослин, наукову назву яких не вдалося встановити. Іноді ідентифікувати рослину не допомагає навіть дуже загальний її опис, наприклад: «Devynžolės захищають від хвороб і страждань. [...] Я відчуваю щастя, рятуючи життя людини devynžolėm» (J. Kral. 44). «А ežiukai ще не цвіли; це осінні квіти, у них бувають дуже дрібні квіточки» (H. Gud. 113).

Інша проблема під час встановлення точної наукової назви рослини — багатозначність назв. У живій мові однією назвою часто називають навіть кілька рослин, тому, якщо автор не вказує точну наукову назву рослини, важко визначити, яку саме рослину він згадує у своєму творі; наприклад: gumbažolė (R. Šer. 2013 88) — у народі гумбажолями називають багато трав, які колись використовували для лікування грижі; jievaras (J. Kunč. 2006 37, R. Marč. 316), jovaras (R. Sad. 100) — так у народі називають кілька дерев: «чорна тополя» (Populus nigra), «клен несправжньоплатановий» (Acer pseudoplatanus), «граб звичайний» (Carpinus betulus), «глід» (Crataegus), «платан» (Platanus); kupstukai (H. Gud. 113) — такою загальною назвою можуть позначати не одну садову рослину, що росте купками: кострицю, примулу, різні види очитку тощо; kregždžolė (V. Mart. 187) у живій мові означає кілька рослин: «ластовень лікарський» (Vincetoxicum hirundinaria), «чистотіл великий» (Chelidonium majus) і «ротики великі» (Antirrhinum majus). Як уже зазначалося, такі поки що неідентифіковані назви рослин у статті не аналізуються.

КОЛОКВІАЛІЗМИ

Майже чверть назв родів рослин, що розглядаються у статті, добре відомі й зрозумілі всім, широко вживані по всій Литві та зафіксовані в одному з видань Словника сучасної литовської мови. Такі фітоніми, пов’язані з неофіційною, побутовою сферою, як уже зазначалося, слід називати не діалектизмами, а народними назвами рослин або колоквіалізмами — загальновживаними словами розмовної народної мови (Jakaitienė 2010: 174). Колоквіалізація — одна з помітних рис сучасного литовського мовлення. Останнім часом тексти майже всіх стилів містять елементи розмовного стилю (Smetonienė 2013: 150). Особливо багато лексики, характерної для розмовного стилю, спостерігається в публічному просторі — на телебаченні, у промовах політиків (Tamaševičius 2009: 143–146; Župerka 2013: 185). Ця тенденція очевидна й у художніх текстах. У відібраних творах прозаїків знайдено понад 30 фітонімів, які можна вважати колоквіалізмами, наприклад: abrikosmedis «абрикос звичайний» (Armeniaca vulgaris) (V. Mart. 33), apelsinas (K. Sab. 2012 59, M. Sluc. 144), apelsinmedis (V. Rykš. 234, K. Sab. 2012 59, R. Šav. 2013 61) «апельсинове дерево» (Citrus sinensis), batvinis

90

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

«столовий буряк» (Beta vulgaris subsp. vulgaris var. conditiva) (L. Gut. 2013 236), dagilis «чортополох» (Carduus) (A. Žag. 234), dilgynė (L. Gut. 2013 168, K. Sab. 2008 29, J. Skab. 2000 228, J. Skab. 2004 147, A. Žag. 255) «кропива» (Urtica), dobilėlis (D. Jaz. 15), dobiliukas (L. Gut. 2013 168, V. Mart. 165, J. Skab. 2000 151, A. Žag. 15) «конюшина біла» (Trifolium repens), eglės «ялівець» (Juniperus) (L. Gut. 2011 58, L. Gut. 2013 14, J. Kral. 19, A. Zur. 2010 112, A. Žag. 181), epušė «осика» (Populus tremula) (L. Gut. 2007 234, L. Gut. 2008 48, S. Par. 29), erškėtrožė «шипшина» (Rosa) (L. Čern. 2009 (b) 132, L. Gut. 2008 156, L. Gut. 2013 10, E. Ign. 17, B. Jon. 2011 27, K. Sab. 2008 154, M. Sluc. 179, J. Skab. 2000 162, R. Šer. 2013 78, G. Vil. 104, A. Žag. 323), figmedis «фікус» (Ficus) (L. Gut. 2007 274, M. Ivaš. 238, K. Sab. 2014 15), gladiolė «гладіолус» (Gladiolus) (A. Žag. 393), granatas «гранат звичайний» (Punica granatum) (K. Sab. 2008 26), kačpėdelė «котяча лапка дводомна» (Antennaria dioica) (B. Jon. 2009 198), karkliukai «флокс волотистий» (Phlox paniculata) (H. Gud. 113), lauras «лавр» (Laurus) (L. Gut. 2013 96), metėlė «полин гіркий» (Artemisia absinthium) (L. Gut. 2007 66, R. Šer. 2010 113), nasturta «красоля» (Tropaeolum) (B. Jon. 2007 20, J. Kunč. 2000 59, J. Kunč. 2006 30, I. Mer. 61, K. Sab. 2008 26, J. Skab. 2000 18, A. Žag. 124), pelynas «полин гіркий» (Artemisia absinthium) (H. Čig. 2003 24, H. Čig. 2011 40, L. Gut. 2007 66, L. Gut. 2008 82, L. Gut. 2011 58, L. Gut. 2013 112, E. Ign. 317, K. Sab. 2011 166, K. Saj. 2010 55, J. Skab. 2000 178, J. Skab. 2004 179, R. Šer. 2010 8, R. Šer. 2013 89, A. Urb. 2014 226, A. Zur. 2000 57), piktadagis «будяк пониклий» (Carduus nutans) (J. Kral. 88), puplaiškis «вахта трилиста» (Menyanthes trifoliata) (H. Čig. 2007 51, R. Gran. 2014 15, J. Kunč. 2006 58), ramunėlė (J. Ap. 288, L. Gut. 2013 211, B. Jon. 2007 75, J. Skab. 2004 117), ramunėlis (H. Čig. 2007 119, A. Žag. 124) «ромашка лікарська» (Chamomilla recutita), šaltmėtė «м'ята перцева» (Mentha × piperita) (R. Šav. 2009 141), švendrė «очерет» (Phragmites) (L. Čern. 2009 (b) 133, L. Gut. 2008 260, J. Skab. 2000 172, J. Skab. 2004 79, R. Šav. 2009 197, R. Šer. 2006 8), topolis (J. Ap. 396, H. Čig. 2003 63, H. Čig. 2007 115, H. Čig. 2011 76, R. Gran. 2005 (a) 29, R. Gran. 2007 248, E. Ign. 260, B. Jon. 2011 68, A. Žag. 154) «тополя» (Populus), trauklapis «подорожник» (Plantago) (L. Gut. 2007 241, L. Gut. 2013 101, S. Par. 93), trūkžolė «цикорій звичайний» (Cichorium intybus) (H. Čig. 2003 182), vynuogė «виноградна лоза» (Vitis) (R. Šer. 2014 21, L. Gut. 2011 322, B. Jon. 2011 82, A. Žag. 453), zuikiakrūmis «рокитник» (Sarothamnus) (B. Jon. 2011 87), žibutė «печіночниця звичайна» (Hepatica nobilis) (V. Čep. 124, R. Gran. 2014 135, H. Gud. 273, L. Gut. 2011 59, E. Jan. 43, J. Kunč. 2000 91, V. Mart. 164, R. Mat. 13, I. Mer. 195, N. Peč. 11, S. Sak. 35, J. Skab. 2004 146, M. Sluc. 10, R. Šer. 2001 130, R. Šer. 2013 42, Š. Šim. 6, A. Žag. 130), žilvitis «верба прутоподібна» (Salix viminalis) (H. Čig. 2003 44, H. Čig. 2011 131, L. Gut. 2008 254, L. Gut. 2011 58, L. Gut. 2013 96, B. Jon. 2011 76, A. Rus. 34, A. Zur. 2000 6, A. Zur. 2010 150, A. Žag. 154).

«Близькість до розмовної мови — ознака життєвості слова» (Pikčilingis 1971: 151), тож можна сказати, що колоквіалізми в текстах художнього стилю є своєрідною проміжною ланкою, яка дає змогу авторові піти ще глибше — у напрямі діалектного мовлення.

Straipsniai / Articles

91

AURELIJA GRITĖNIENĖ

ФОНЕТИЧНІ ТА МОРФОНЕМНІ ДІАЛЕКТИЗМИ

У дібраних прозових текстах зафіксовано порівняно небагато фонетичних і морфонемних діалектизмів. Усі вони в художньому мовленні вживаються мотивовано. Найбільше фонетичних діалектизмів ужито в діалогах. Створюючи реалістичні, живі образи персонажів, автори прагнуть передати і якнайавтентичніше їхнє мовлення. Найвиразніші фонетичні риси східноаукштайтського наріччя — редукція коротких голосних закінчення, перехід наголошеного ą у ū, перехід ненаголошеного uo у напівдовге a, наприклад: ūžals¹⁰ (A. Žag. 565) (північнопаневежиське), ūžalėliu (L. Gut. 2001 128) (утениське) «дуб, дубочком» (Quercus). Для південних аукштайтів характерні дзекання, вимова твердих приголосних l і š перед e, наприклад: blindzės «верби» (Salix) (L. Gut. 2011 384), dzirgelės «кропиви» (Urtica) (B. Jon. 2007 102), eglali «ялинка» (Abies) (L. Gut. 2011 397), gvazdikuciai «чорнобривці» (Tagetes) (H. Gud. 113), lenkuciai (H. Gud. 113), marguciai (H. Gud. 113) «такі садові рослини», pucinelis «калина» (Viburnum) (L. Gut. 2011 58), pušalė «сосонка» (Pinus) (L. Gut. 2011 101). Північні жямайти замість нормативного uo вимовляють ou, наголошене ą переходить у ɔn, а в основі слова ė вимовляють як ie, наприклад: onžouls «дуб» (Quercus) (R. Gran. 2007 235), vuobilieliu «яблуньок» (Malus) (R. Gran. 2007 17). Південні жямайти замість дифтонга ie вимовляють дифтонгоїд iˀi, наприклад: kvyčius «пшеницю» (Triticum) (E. Ign. 119).

У прозових текстах знайдено також кілька морфонемних діалектизмів, тобто таких назв, які відрізняються від наукових назв рослин нерегулярними змінами голосних або приголосних у корені чи основі: аржуолас ‘дуб’ (Quercus) (K. Saj. 2003 31), чинчібірас ‘чінчиберас’ (Strychnos) (V. Čep. 420), качяжоле ‘котяча м’ята’ (Nepeta) (R. Šer. 2008 159), качпеде ‘котяча трава’ (Antennaria) (B. Jon. 2007 104), кадугис ‘звичайний ялівець’ (Juniperus communis) (J. Kral. 50, K. Saj. 2003 27, K. Saj. 2010 17, R. Šav. 2009 31, R. Šer. 2013 147), лендре ‘звичайний очерет’ (Phragmites australis) (J. Ap. 372), палергонія ‘пеларгонія’ (Pelargonium) (H. Čig. 2007 160, H. Čig. 2011 150), табокас ‘тютюн’ (Nicotiana) (H. Čig. 2007 49).

Фонетичні діалектизми найчастіше вживаються тоді, коли автор прагне передати інтонації розмовної мови. Найчастіше діалектом розмовляють персонажі R. Granauskas — старше покоління села, яке зберегло автентичне мовлення: «Не топчіть душ, не дряпайте сіна, не ламайте vuobilieliu, я їх для вас сама посадила. Не стрибайте через ті ėgleles, щоб не поламали верхівочок» (R. Gran. 2007 17). «Дуб просив передати, що ще живий і здоровий. [...] Так казала: дуб, жонсен... Усі тельшяйці так кажуть» (R. Gran. 2007 235). R. Granausko

¹⁰ Усі зафіксовані в текстах фонетичні діалектизми в статті подано в тому відмінку, у якому їх ужили автори.

92

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

Жемайтськість відкрита, природна, спонтанна, виявляється без раціональних зусиль автора (Bukelienė 2004: 65), надаючи автентичності твору об’ємності й мажорного звучання (Sprindytė 2013: 135). Дзукійською мовою так само природно промовляють і персонажі новел Леонардаса Гутаускаса — старі дідусі. У прозових текстах цього автора чимало діалектних вкраплень. Вони дають змогу відчути красу говірки й засвідчують бажання автора зберегти її (Daubaraitė 2012: 13), наприклад: „[...] vieni mišką družbantais darbuja, pūšalaites laidžia, kici laukuosa aria [vyrai]“ (L. Gut. 2011 29). „[...] aš ir tep, ir kitap, iššokįs pabarškinu botagu pūšalaitėn, parėkaunu [...]“ (L. Gut. 2011 38). „[...] paūliais auga užalai, tai ciej let mūsų kunigaikščių laikus prismintų, jei prakalbėt [...]“ (L. Gut. 2011 102). Діалектний субстрат у литовській прозі новітнього часу проступає свідомо, обґрунтовано й умотивовано. Так наважуються заговорити зі своїми персонажами лише письменники старшого покоління, які самі володіють говіркою і не бояться це демонструвати. Речення, написані авторами діалектом, часом відхиляються від норм чистої говірки; у них не завжди прецизійно відображені її фонетичні особливості, проте це й не було головною метою творців. Читач вірить такому мовленню персонажів: воно здається автентичним і природним, і цього цілком достатньо, щоб створити живі портрети персонажів або барвисті литовські пейзажі.

ЛЕКСИЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ

Основна особливість художнього мовлення — образність. Її створенню сприяють спеціальні засоби образного вираження. Використовуючи лексичні діалектизми — слова з коренем, якого немає ані в літературній мові, ані в інших говірках (Jakaitienė 2010: 178), — автори прагнуть створити якомога переконливіший, реалістичніший і живіший образ зображуваного світу. «Живість мови зумовлює насамперед автентичний дух литовської мови, що сягає крізь віки й виражається багатством словника, широтою та жвавістю семантики, традиційними відношеннями між словами» (Pupkis 2005: 382).

У текстах авторів, які походять із Жемайтії, живуть там або творять, зафіксовано чимало жемайтських діалектизмів. У межах жемайтської говірки вживаються такі назви рослин: gyslapis (R. Gran. 2013 (a) 74) «подорожник» (Plantago), gudnoterė «кропива жалка» (Urtica urens) (J. Kral. 14), kalakutžolė «перстач гусячий» (Potentilla anserina) (J. Ap. 73, R. Gran. 2013 (a) 74, E. Ign. 54), kibišis «лопух повстистий» (Arctium tomentosum) (J. Ap. 10), kumelrūgštė «щавель густоцвітий» (Rumex confertus) (V. Jas. 2007 55), notrelė «кропива» (Urtica) (K. Saj. 2010 96), raskilėlis (E. Ign. 28) «манжетка» (Alchemilla), rūgštelė «щавель кислий» (Rumex acetosa) (I. Mer. 85) тощо.

Східними вважаються такі назви: дегутис ‘шовковоквіткова гвоздика’ (Lychnis flos-cuculi) (J. Kral. 83), гислолист ‘подорожник’ (Plantago) (H. Čig. 2007 153), райтузаї ‘строката лілія’ (Lilium lancifolium) (A. Žag. 124), росакелітіс (J. Kral. 44) ‘манжетка’ (Alchemilla), шилквагваиздикис ‘турецька гвоздика’ (Dianthus barbatus) (H. Čig. 2003

Straipsniai / Articles

93

AURELIJA GRITĖNIENĖ

125), tekšnė «морошка» (Rubus chamaemorus) (J. Skab. 2004 183), vilkarnė «вовче лико звичайне» (Daphne mezereum) (J. Skab. 2004 110) тощо.

У прозі авторів, які походять із Дзукії або творять там (Генрікаса Гудавічюса, Л. Гутаускаса, Юргіса Кунчінаса, Ромаса Садаускаса), зафіксовано кілька дзукійських діалектизмів: gaidžia uogė «малина кам’яниста» (Rubus saxatilis) (J. Kunč. 2006 98), martukės «маргаритка багаторічна» (Bellis perennis), mėlynukai «незабудка» (Myosotis), raguotukai «сокирки польові» (Consolida regalis), raktukai «первоцвіт» (Primula) (H. Gud. 113), rugiagėlė «цикорій звичайний» (Cichorium intybus) (R. Sad. 230); пор. також назви рослин із широко вживаними в південноавкштайтській говірці суфіксами –ai-tė і –ukas: bulbaitė «картопля їстівна» (Solanum tuberosum) (L. Gut. 2008 277), panaitės «така квітуча садова рослина» (H. Gud. 113), brolukai «фіалка садова» (Viola wittrockiana) (H. Gud. 113, B. Jon. 2009 199), karvelukai «орлик» (Aquilegia) (H. Gud. 113), sausukas «безсмертник однорічний» (Xeranthemum) (H. Gud. 113).

Інші лексичні діалектизми вживаються ще ширше — поширені на всій території аукштайтського діалекту: дрігняжоле «блекота чорна» (Hyoscyamus niger) (R. Šer. 2013 69), левакас «ротики» (Antirrhinum) (B. Jon. 2007 18), нічничка «матіола дворога» (Matthiola bicornis) (L. Gut 2013 262, R. Marč. 110), палаздис «печіночниця звичайна» (Hepatica nobilis) (A. Žag. 130), спалгена «журавлина» (Oxycoccus) (H. Čig. 2007 84, L. Gut. 2011 58, A. Žag. 491), сверіс «редька дика» (Raphanus raphanistrum) (A. Žag. 207), шаркакодзіс «сокирки польові» (Consolida regalis) (A. Žag. 198), жирнюкай «горошок запашний» (Lathyrus odoratus) (A. Žag. 190) тощо.

Інші народні назви рослин широко поширені по всій Литві: гоштаутас «гвоздика халцедонська» (Lychnis chalcedonica) (H. Gud. 113, A. Žag. 393), леважандіс (B. Jon. 2007 18, A. Žag. 124) «ротики» (Antirrhinum), рєшутінас «ліщина» (Corylus) (A. Žag. 237), слюкукас «слива розлога» (Prunus cerasifera) (E. Ign. 219), шалтепусніс «мати-й-мачуха» (Tussilago) (J. Skab. 2000 189), шімтазєдіс «стокротки багаторічні» (Bellis perennis) (A. Žag. 393), зінія «майорці» (Zinnia) (B. Jon. 2007 20, A. Žag. 124) тощо.

Окремий тип лексичних діалектизмів — семантичні діалектизми, тобто слова, що мають значення, властиве лише певному діалекту (Jakaitienė 2010: 179). У текстах наших прозаїків зафіксовано близько 20 таких назв рослин: бро́ліукас «фіалка садова» (Viola wittrockiana) (H. Gud. 113), ду́наропе «будяк» (Carduus) (R. Sad. 92), гайдукай «гірчак зміїний» (Bistorta major) (J. Kral. 83), гвоздикєліс «чорнобривці» (Tagetes) (R. Šer. 2006 29, R. Šer. 2013 63), юргінас «рудбекія розсіченолиста» (Rudbeckia laciniata) (V. Jas. 2008 28), лінеліс «космос двічіперистий» (Cosmos bipinnatus) (H. Gud. 113, J. Kunč. 2000 59, J. Skab. 2004 165), маурай «ряска» (Lemna) (E. Kurk. 32, L. Gut. 2001 114), ніктібалда «матіола дворога» (Matthiola bicornis) (B. Jon. 2007 19), пу́кучай «пухівка» (Eriophorum) (R. Mat. 282), палейстуве «каланхое» (Kalanchoe) (L. Čern. 2009 (a) 90), райтузай «лілія ланцетолиста» (Lilium lancifolium) (A. Žag. 124), рєшутас «ліщина звичайна» (Corylus avellana) (L. Gut. 2011 192), рикште «гладіолус звичайний» (Gladiolus communis) (J. Kunč. 2006 56), руґягеле «цикорій звичайний» (Cichorium)

94

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

intybus) (R. Sad. 230), saulutė «блакитна феліція» (Felicia amelloides) (B. Jon. 2007 16), šilas «верес звичайний» (Calluna vulgaris) (L. Gut. 2008 147), verba «верба козяча» (Salix caprea) (L. Gut. 2011 58), žemčiūgas «красоля» (Tropaeolum) (A. Žag. 124), žirniukai «чина запашна» (Lathyrus odoratus) (A. Žag. 190).

Ще один різновид лексичних діалектизмів — словотвірні діалектизми, тобто слова, утворені за специфічними для діалекту словотвірними моделями (Jakaitienė 2010: 179). Деякі зафіксовані в текстах авторів фітоніми відрізняються закінченнями від наукових назв рослин, наприклад: astra «айстра» (Aster) (H. Čig. 2003 43, B. Jon. 2007 42), činčiberis «чинчибер» (Strychnos) (J. Skab. 2000 133), obelė «яблуня» (Malus) (H. Čig. 2011 95, R. Gran. 2007 203, A. Žag. 455), serbenta (R. Gran. 2005 (b) 70, L. Gut. 2008 276) «смородина» (Ribes).

У живому мовленні рослини часто називають коротшим словом — особливо часто відкидають якийсь формант, найчастіше суфікс, наприклад: čiobris «чебрець» (Thymus) (L. Gut. 2008 338, L. Gut. 2011 58, L. Gut. 2013 101), dilgė (L. Gut. 2013 242, J. Kral. 131, R. Šer. 2001 124, R. Šer. 2006 13, R. Šer. 2013 58).

Частина вживаних авторами назв рослин з’явилася в нашій мові порівняно недавно — їх не зафіксовано в жодному виданні Словника сучасної литовської мови, не знайдемо їх і в LKŽ. Про живе вживання цих назв у наш час свідчить електронний простір: ці фітоніми неодноразово згадуються на різних вебсайтах і не одним автором, тож їх не можна вважати авторськими новотворами. Найчастіше нова назва (складне слово) утворюється з назви плоду рослини та поняття, що¹¹ позначає життєву форму рослини (у таких назвах другою частиною складного слова найчастіше є слова дерево, кущ, трава). Найбільше таких фітонімів зафіксовано в текстах молодших або середнього покоління авторів, в інтелектуальній і психологічній прозі, наприклад: bambukmedis «бамбук» (Bambusa) (D. Kaj. 180), bananmedis «банан» (Musa) (K. Sab. 2012 60), bukmedis «бук» (Fagus) (L. Gut. 2008 298), erškėtrūmis «шипшина» (Rosa) (V. Bubn. 74), liepmedis «липа» (Tilia) (R. Mat. 167), mangmedis «манго» (Mangifera) (P. Dirg. 19), migoldmedis «мигдаль» (Amygdalus) (L. Gut. 2007 274, L. Gut. 2008 83), sandalmedis «сандал» (Santalum) (R. Šer. 2013 15), serbentkrūmis (V. Jas. 2007 53) «смородина» (Ribes), slyvmedis «слива» (Prunus) (L. Čern. 2009 (a) 9, J. Skab. 2000 9, J. Skab. 2004 169), а також пор. подібне за будовою ricinžolė «рицина звичайна» (Ricinus communis) (H. Gud. 113).

Іноді назви родів рослин утворені від литовської видової назви — змінюється закінчення видового епітета або відкидається його суфікс тощо, наприклад: baltauogis «сніжноягідник білий» (Symphoricarpos albus) (A. Žag. 159), koksagyzas «коксагизний кульбаба» (Taraxacum kok-saghyz) (V. Mart. 164).

¹¹ Dėl šio termino žr. Marozas 2008: 65–67.

Straipsniai / Articles

95

AURELIJA GRITĖNIENĖ

З погляду походження досить численну групу становлять різноманітні запозичені з інших мов назви рослин, які наші прозаїки широко вживають. Більшість із них (17 назв) має корінь латинського походження (назви походять від латинської назви роду), але потрапила до литовської мови через інші (найчастіше слов’янські або німецьку) мови, наприклад, alijošius (польськ. aloes, elijasz, біл. альянс)¹² «алое» (Aloe) (L. Čern. 2008 28, L. Gut. 2008 82, L. Gut. 2013 137, R. Marč. 185, J. Skab. 2004 154, R. Šer. 2013 57, A. Zur. 2010 30), asfodelija (рос. асфодель) «асфоделіна» (Asphodelus) (J. Skab. 2000 159), cikorija (рос. цикорий, біл. цыкорья, польськ. cykoria, нім. Zichorie) «цикорій звичайний» (Cichorium intybus) (H. Gud. 231, R. Sad. 230, M. Sluc. 175), fasolis (рос., біл. фасоль, польськ. fasola, fasolka) «квасоля звичайна» (Phaseolus vulgaris) (A. Žag. 545), irisas (рос. ирис, польськ. irys, нім. Iris) «півники» (Iris) (B. Jon. 2009 174, A. Meil. 19, J. Skab. 2004 222), jeronimas (рос. герань, нім. Geranium) «пеларгонія запашна» (Geranium odoratissimum) (G. Adom. 94, R. Gran. 2013 (b) 123, V. Jas. 2007 69), konvalija (польськ. konwalia) «конвалія» (Convallaria) (R. Ašk. 24, A. Rus. 108, M. Sluc. 200, A. Žag. 422), krakatūzas¹³ (польськ. krategus, рос. кратегус) «глід» (Crataegus) (R. Šer. 2001 163), laminarija (рос. ламинария, біл. ламінапыля) (H. Gud. 127) «бурі морські водорості» (Laminaria), pinavija (H. Čig. 2007 62, H. Čig. 2011 32, K. Sab. 2008 154, R. Šer. 2006 146, A. Žag. 181), pivonija (H. Gud. 113) (польськ. piwonia, біл. півоня, а також пор. рос. пеон, пион, нім. Paeonie) «півонія» (Paeonia), rododendronas (рос. рододендрон, польськ. rododendron, біл. родадэндран, нім. Rhododendron) «рододендрон» (Rhododendron) (B. Jon. 2009 12), rozeranija «розмарин лікарський» (рос. розмарин, польськ. rozmaryn) (Rosmarinus officinalis) (J. Skab. 2000 161), salvinija (рос. сальвиния, біл. сальвінія, польськ. salwinia) «сальвінія» (Salvinia) (J. Skab. 2000 87, J. Skab. 2004 85), silvija (рос. сальвия, польськ. szałwia) «шавлія блискуча» (Salvia splendens) (H. Gud. 333), šparagas (польськ. szparag, рос., біл. спаржа) «аспарагус» (Asparagus) (K. Sab. 2014 135), zinija (рос. цинния, біл. цынія, польськ. cynia, нім. Zinnie) «майорці» (Zinnia) (B. Jon. 2007 20, A. Žag. 124).

Із латинської видової назви утворено три назви: беладона «беладона звичайна» (Atropa belladonna) (A. Žag. 570), чампака «міхелія шовкова» (Michelia champaca) (V. Bubn. 15), каприфолія «жимолость круглолиста» (Lonicera caprifolia) (A. Žag. 126).

Інші запозичення надійшли зі слов’янських мов. Зафіксовано 19 таких назв, наприклад: amerikonka (рос. американка, біл. амерыканка, польськ. amerykanka) «галінсога» (Galinsoga) (R. Šer. 2010 117), bezdas (A. Žag. 59), bėzas (R. Sad. 135) (польськ. bez, bezd, біл. бэз) «бузок» (Syringa), bulbė (біл. бульба, польськ. bulba, bulwa) «їстівна

¹² Назви рослин іншими мовами подано за даними Банку термінів LR (http://terminai.vlkk.lt) та укладеним R. Jankevičienė Словником ботанічних назв (1998). Назви також перевірено в електронних словниках відповідних мов: http://www.wsjp.pl; http://www.gramota.ru, http://www.skarnik.by тощо.

¹³ Plačiau apie krakatūzų kilmę ir sinonimus žr. Klimavičius 2005: 8–9.

96

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

«картопля» (Solanum tuberosum) (H. Gud. 34), čarnobylas (L. Gut. 2007 12), černobylas (укр. чорнобилъ) «полин звичайний» (Artemisia vulgaris), čemerýčia (рос. чемерица, білор. чамярьца, пол. ciemėžyca) «чемериця біла» (Veratrum album) (K. Saj. 2010 180), čyžna (рос. пижма, білор. пижма) «пижмо звичайне» (Tanacetum vulgare) (R. Šer. 2013 88), karagačius (рос. карагач) «в’яз дрібнолистий» (Ulmus parvifolia) (A. Žag. 549), kaštanas (рос. каштан, пол. kasztan) «гіркокаштан звичайний» (Aesculus hippocastanum) (A. Žag. 510), kaštavolas (пол. kosztywał) «живокіст лікарський» (Symphytum officinale) (H. Gud. 403), kolčikai (рос. колокольчик) «дзвоники» (Campanula) (H. Gud. 113), lochas (рос. лох) «маслинка вузьколиста» (Elaeagnus angustifolia) (A. Žag. 530), muškėtėlis (пол. muszkateł, також пор. рос. мускатель «певний сорт вина») «пеларгонія зональна» (Pelargonium zonale) (A. Žag. 548), notka (рос. ноготки, пол. nagietek) «нагідки» (Calendula) (B. Jon. 2009 199), pijolka (рос. фиалка, пол. fiołek) «фіалка собача» (Viola canina) (R. Gran. 2005 (a) 160), radas-tas (пол. rdest) «троянда зморшкувата» (Rosa rugosa) (A. Žag. 124), stanauny kas (пол. stanownik) «підбіл зонтичний» (Chimaphila umbellata) (N. Peč. 235), vosilka, vosil-kas (рос. василек, білор. васілёк) «волошка синя» (Centaurea cyanus) (E. Jan. 54, A. Žag. 215).

Зафіксовано лише три фітоніми, запозичені з німецької мови: kartupelis (нім. Kartoffel, також пор. рос. картофель) «картопля їстівна» (Solanum tuberosum) (K. Sab. 2014 164), šabalbonas (E. Kurk. 92), šebelbonės (A. Žag. 118) «квасоля вогненно-червона» (Phaseolus coccineus) (пор. східнопруссько-німецьке schaballône).

Деякі назви, уживані авторами, за походженням слід вважати гібридами. Відповідно до вужчого розуміння гібрида (пов’язаного з кодифікацією) (Jakaitienė 2010: 255; Keinys 1984: 114), гібридами вважаються слова, що мають литовський корінь, але чужий (ненормативний) словотвірний афікс (або, навпаки, чужий (ненормативний) корінь і литовський словотвірний афікс), а також складні слова, один компонент яких литовський, а інший — чужий, неприйнятний у літературній мові, наприклад: cukierkaitės (пол. cukier) «пухівка широколиста» (Eriophorum latifolium) (L. Gut. 2011 58), čebatėlis (A. Žag. 190), čebatukai (H. Gud. 113) (білор. чобам) «аконіт синій» (Aconitum napellus), kurvažolė (R. Šer. 2014 110, R. Šer. 2013 55), kurvažolynas (R. Šer. 2013 55) (рос., укр. та інші слов’янські мови курва) «купина пахуча» (Polygonatum odoratum), levužandis (B. Jon. 2007 18, A. Žag. 124), levukas (B. Jon. 2007 18) (рос. лев, білор. леў, пол. lew) «левиний зів» (Antirrhinum), plaskažolė (пол. plaski) (R. Sad. 20) «пирій» (Agropyron), zubražolė (рос., білор. зубр) «зубрівка» (Hierochloe) (J. Skab. 2004 193).

У художніх текстах ненормативні мовні явища найчастіше вживаються для стилізації давнини; зазвичай їх пов’язують із давнішими часами або старшим поколінням сільських мешканців, тому ненормативні слова в текстах мають не стільки відтінок чужорідності, скільки архаїчності (Župerka 2012: 11). Найчастіше вживання таких назв рослин є мотивованим: вони допомагають авторові відтворити минулий час

Straipsniai / Articles

97

AURELIJA GRITĖNIENĖ

(тексти Kristinos Sabaliauskaitės, L. Gutausko, A. Žagrakalytės написані з поглядом у минуле — зображено XVIII ст. та першу половину XX ст.), такі назви цитуються зі старих писемних джерел (у романах R. Šerelytės, A. Žagrakalytės), ці назви в діалогах уживають персонажі старшого покоління (сільські старожили у творах L. Gutausko, H. Gudavičiaus, H. Čigriejaus) або оповідач, який дожив до сивого волосся (у наративах R. Granausko, R. Sadausko, K. Sajos).

КОНТЕКСТИ Й ТЕНДЕНЦІЇ ВЖИВАННЯ НАРОДНИХ НАЗВ

Більше народних назв рослин зафіксовано у творах авторів старшого покоління, у текстах традиційної побутової прози з багатою лексикою. Найчастіше назви рослин рясно з’являються тоді, коли прозаїки творять прості, щирі оповіді, засновані на особистому досвіді, малюють словами конкретні краєвиди (описують квітники, луки, узлісся тощо), наприклад: «У нас, у Жемайтії, žemčiūgų теж багато де побачиш, м’яти, шавлії також не бракує. У другому квітнику, біля вікон хати, рута і справжні, білі лілії — не ті, які тут через зігнуті пелюстки називають raitūzais. [...] Однорічні квіти тут щоразу змінюються: одні сіють більше левкоїв, циній, інші люблять петунії, левкої, настурції... Навколо ящиків — ромашки, щоб земля з ящиків не висипалася. У кутку квітника радаст, а з боку вулиці майже вздовж усієї задньої стіни хати розрослися бузина, лаванда, бузок» (A. Žag. 124). «Eugenija Kuliėšienė відчиняє хвіртку й називає свої рослини старовинними іменами: півонії, орлики, нагідки, сухоцвіти, рогачики, ленкучі, купстукаї, виткі рослини, гвоздики, ключики, черевички, дзвоники, мартуке̇с, синенькі, льонці, гоштаутаі, вербички, їжачки, панайтес, палиці Йосипа, сонечка, резеди...» (H. Gud. 113). «Іншим разом, згадавши про пучечки сушених цілющих трав, що висіли в комірчині матері-знахарки, він намагався їх перелічити: звіробій, нагідки, ведмежі вушка, чебрець, полин, або гіркі полини, м’ята, листя брусниці, мучниця, плоди шипшини, липовий цвіт, гадючник від болю в серці, кора білої верби від сухот, омела, ягоди ялівцю, обліпихова олія для ран [...]» (L. Gut. 2011: 58)¹⁴.

Діалектні назви рослин з’являються в прозових текстах і тоді, коли автор цитує якийсь фольклорний твір (найчастіше народні пісні, згадує назви танців тощо): «Ой, синочку, солдатику, на що ти обернувся на užlėliu, а коник — північним вітром

¹⁴ Особливо багато таких переліків у прозі L. Gutausko — тут назви рослин не раз ллються суцільним потоком. Літературознавці навіть визначають це як багатослівність автора, коли говорять заради самого красивого мовлення, а не тому, що є що сказати (Bukelienė 2004: 24).

98

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

[…]» (Gut. 2001 128)¹⁵. «Збудуймо, чоловіки, jievaro міст, алеліумаї рутеле, jievarėlio міст» — «З чого ви будуєте jievaro міст, алеліумаї рутеле, jievarėlio міст» (R. Marč. 316). «[…] танцювальний гурт безупинно репетирує „lievaro міст“ […]» (J. Kunč. 2006 37); «[…] росла в саду serbenta, росла в саду serbenta, росла в саду, серденько, serbenta» […] «не для вас [пташечки] serbenta, не для вас, серденько, serbenta» (L. Gut. 2008 276)¹⁶. Усна народна творчість — це та сфера, де можна відчути вертикальні зв’язки між словами. У піснях і обрядах згадуються найдавніші випадки вживання слів, постають стародавні образи. Жива розмовна мова й усна народна творчість дають змогу відчути, що «наше світосприйняття, спосіб мислення, основні духовні настанови запрограмовані там, у глибині слова» (Martinaitis 1992: 142).

Народні назви рослин автори згадують і цитуючи писемні джерела давніших часів, строфи пісень та віршів відомих і невідомих авторів: «[…] адже всюди тепер так полюбилася пісня: Не йди, не йди ти із села, / Не залишай верб самих […]» (H. Čig. 2003 44)¹⁷; «Чорна блекота, — повідомив Провідник. Її ще називають сон-травою. Вона містить сильнодійні алкалоїди […]» (R. Šer. 2013: 68)¹⁸; «Чому литовці мало сіють і їдять гороху та бобів (šėbelboniū). Із наведених вище відомостей добре зрозуміли, наскільки корисні для харчування бобові рослини, а саме горох і боби (так звані šėbelbonėmis)» (A. Žagr. 118)¹⁹.

Деякі роди рослин у литовській прозі називають кількома різними народними назвами, наприклад: щільноквітковий щавель (Rumex confertus) різні автори називають кінським щавлем (R. Gran. 2003 24), кінською кислицею (D. Grig. 39, R. Šer. 2006 28), кінським щавлем (J. Kunč. 2026 59), кінським щавлем (J. Kral. 83). Шипшину звичайну (Rosa canina) називають шипшиною (L. Čern. 2009 (b) 132, L. Gut. 2008 156, E. Ign. 17, K. Sab. 2008 154, M. Sluc. 179, R. Šer. 2013 78, A. Žag. 323) і собачою трояндою (L. Gut. 2013 151, 356). R. Šerelytė навіть у тому самому реченні перелічує кілька назв тієї самої рослини: «Пижмо, пижмо, гумбажолє, коливна чижма, твої квіточки — жовті кісточки, гойдаються край цвинтаря, і весь ліс їхній, бджоли медом обнесли» (R. Šer. 2013 88). «Сон-траво, блекотно-траво, який синій місяць світить над пусткою, де ти ростеш!» (R. Šer. 2013 69).

15 Та сама народна пісня, але з більшою кількістю фонетичних особливостей дзукійського діалекту, цитується й в іншій новелі L. Gutausko: «Ой, синочку, вершничку, / чом обернувся на бур’янець, / чом обернувся на бур’янець, а коник — швидше за вітер» (L. Gut. 2011 390).

16 Майже ту саму цитату з литовської народної пісні знаходимо і в романі R. Granauskas Kenotafas (2005): «[…] у танцювальному гуртку танцювали „Serbentėlė“. […] Пам’ятає і мелодію, і слова: Росла у дворі serbenta, / Росла у дворі serbenta, / Росла у дворі, серденько, serbenta» (Gran. 2005 (b) 70).

17 Уривок із вірша Pranas Gudaitis, що став популярною піснею.

18 R. Šerelytės romane Vardas tamsoje (2013) ne vieną kartą cituojamas Jono Dagio sudarytas Lietuviškas botanikos žodynas (1938).

19 У романі наведено цитату з «Ūkiškojo kalendoriaus», що виходив у Тільзиті 1908 року.

Straipsniai / Articles

99

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Буває, що в творі того самого автора вживаються різні назви рослин: у своїх новелах H. Čigriejus тополю (Populus) називає topoliu (H. Čig. 2003 63, H. Čig. 2007 115, H. Čig. 2011 76) і topiliu (H. Čig. 2007 57), R. Granauskas це дерево називає tapaliu (R. Gran. 2007 230) і topoliu (R. Gran. 2005 (a) 29, R. Gran. 2007 248), H. Gudavičius фіалку називає broliukais і brolukais (H. Gud. 113), L. Gutauskas паралельно вживає verbą (L. Gut. 2011 58) і blindę (L. Gut. 2011 291), riešutą (L. Gut. 2011 192) і lazdyną (L. Gut. 2011 48); на тій самій сторінці знаходимо ėglį і kadagį (L. Gut. 2011 275), gyslotį і trauklapį (L. Gut. 2013 101), dilgėlę і dilgynę (L. Gut. 2013 168). Таке розмаїття варіантів свідчить, що письменники старшого покоління досі відчувають сильний вплив діалектів, і в їхніх текстах нерідко мимоволі конкурує лексика літературної та розмовної мов. Крім того, вживання різних лексем часто зумовлене авторським задумом (різні лексеми вживають оповідач і персонажі твору).

Важливий контекст уживання народної назви рослини в прозовому творі. Діалектні назви, як уже не раз зазначалося, передусім пов’язані зі старшим поколінням — батьками, дідусями й бабусями, предками, — з тими людьми, які ще знають діалект і близькі до природи, живуть у ній і в її ритмі: «[...] ті дрібні травички, принесені з лук Скроблауса, справжньої назви яких вона не знала, але мама називала їх cukierkaitėm, казала: мені сниться лука cukierkaitių»²⁰ (L. Gut. 2011 58). «З такою — накинутою на пальтечко хусткою, що пахла kačpėdelėm, я брела, тримаючись за руку бабусі, через усе село Відугіряй [...]» (B. Jon. 2009 198). «Братики. Так їх називали мої дідусь і бабуся, так називала Магдуке. А вона була королевою трав...» (B. Jon. 2009 202). «Величезного родинного дуба давно вже немає, але поки буде слово, я зможу чути, як шумить ūžals, — так озивається з уст батька» (A. Žag. 565).

На вживання діалектного слова впливає також зображений у творі простір: поряд із народними фітонімами доволі часто згадуються конкретні топоніми (назви сіл, струмків, лісів), етнографічні регіони чи етноніми, наприклад: «Sta-naunýkas — це женьшень дзуків. Від застуди. Зміцнює весь організм [...]» (N. Peč. 235). «У нас, у Жемайтії, žemčiūgų теж побачиш багато де, м’яти й шавлії також не бракує» (A. Žag. 124). «Пам’ятаю, були такі сині-сині [очі], ніби квіточки uosilkų у селі Скайстгіряй, оточеному житом» (E. Jan. 54).

Іноді вживання народних назв рослин зумовлює зображена прозаїками минула доба. Так, у своїх романах Kristina Sabaliauskaitė відтворює простір і час Вільнюса XVIII століття. Тож цілком природно, що в устах персонажів звучать і давні назви рослин, позначені прикметами тієї епохи: kartupelis (K. Sab. 2014 164),

²⁰ У 2000–2001 рр. у газеті «Šalcinis» (№ 36–41) публікувалися спогади мешканки Меркіне Vladzė Ališauskaitė-Ališauskienė про зникле рідне село Рудня під назвою «Мені сниться лука cukierkaitių». Найімовірніше, звідти ця фраза потрапила і до новели L. Gutausko «Бджоли й вогонь». Про мотивацію назви cukierkaitės див. Lapelė 2007: 5.

100

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

bulba, liuteroniškas kartupelis (K. Sab. 2014 161), šparagas (K. Sab. 2014 135), pinavija (K. Sab. 2008 154) та ін. Однак час написання твору видають уживані авторкою нові запозичення: «[...] він [Норвайша] з огидою витягнув rukolos листок з-під пошто- вого» (K. Sab. 2014 161)²¹.

Погляд Л. Гутаускаса також дуже часто спрямований у минуле. Багато його творів короткої прози можна було б назвати каталогами історій минулого, в яких сучасність постає лише тлом, поштовхом до чогось пригадати. Деякі його тексти можна читати як автентичні історії чи спогади (Daubaraitė 2012: 13), а найчастіше війну й повоєнний час згадує старше покоління, яке ще пам’ятає старовинні назви рослин. Чужомовні слова й гібриди (cukierkaitės, čarnobylas, radastas та ін.) ще більше наближають читача до реальності того часу (війни й повоєнного періоду).

ПІДСУМОК

Літературні критики стверджують, що на зламі епох дійсність швидко й невпізнанно змінюється. Хоча із сучасної литовської прози поступово зникають «улюблений пагорбок, старий дуб, дитяча галявинка із суницями» (Sprindytė 2006: 47), народних і діалектних назв рослин у нашій прозі все ж уживають порівняно чимало.

Після послідовного прочитання майже 100 прозових творів литовських авторів XXI століття у 80 творах 49 авторів виявлено 203 назви рослин, які чимось (коренем, значенням, словотвором або фонетичним складом) відрізняються від наукових назв рослин. Більшість цих назв можна знайти в LKŽ, проте близько 50 назв не зафіксовано ані у великому словнику, ані в картотеці його доповнень. До словника не потрапили не лише назви рослин із чужомовним коренем (beladona, čampaka, čarnobylas, čerbolylas, kaprifolija, karagačius, krakatūzas, muškėtėlis та ін.), а й деякі власне литовські назви (baltauogis, karvelukai, kibišis, lenkučiai, martukės, paleistuvė, raguotukai, raktukai, vilkarnė та ін.). Останні назви мали б потрапити принаймні до текстів доповнень до LKŽ, адже життєвість цих назв у говорах підтверджують не лише автори проаналізованих художніх текстів, а й матеріал, записаний авторкою статті під час експедицій.

З погляду походження досить велику групу становлять різноманітні назви рослин, запозичені з інших мов і широко вживані нашими прозаїками. Більшість із них (17 назв) має корінь латинського походження, але потрапила до литовської мови через інші

²¹Литовська назва олійної рослини з родини капустяних — gražgarstė (Eruca); пор. італ. rucola, англ. arugula (див. L. Vaicekauskienė 2013: 20).

Straipsniai / Articles

101

AURELIJA GRITĖNIENĖ

(найчастіше слов’янські або німецьку) мови. 19 запозичених назв походять зі слов’янських мов. 9 назв рослин слід вважати гібридами.

За поширенням у прозових текстах зафіксовані назви рослин поділяються на кілька груп. Найвужче вживані жемайтійські, східноаукштайтійські й дзукійські діалектні форми. Певна кількість лексичних діалектизмів уживається ширше — на всій території аукштайтійського діалекту. Інші назви відомі по всій Литві.

Розглянуті у статті назви рослин у прозових творах виконують кілька функцій. Передусім слід згадати номінативну функцію (тобто ними просто називають певні рослини). Свідомо вживаючи діалектні назви рослин разом з іншими художніми засобами, прозаїки допомагають індивідуалізувати мовлення персонажів. Крім того, старі й іншомовні назви відображають зображений у творах минулий час, а діалектні назви лікарських рослин і старовинні назви квітів в етнографічних садках допомагають авторам змальовувати автентичні картини довкілля, підкреслюючи місцевий колорит. Цікаво й те, що народні та діалектні назви рослин у прозових текстах іноді стають іменами персонажів, наприклад, дівчина Астра (R. Ašk.), дядько Jievaras (A. Zur. 2000), лікарка Žibutė (Žiba, Žibka) (P. Dirg.), коза Žibutė (J. Kunč. 2006), тітка Konvalija, дядько Jeronimas (R. Šer. 2001) та ін.

Очевидно, що в добу глобалізації й агонії слова наші прозаїки остаточно не відвертаються від національного й діалектного — навпаки, часто свідомо наголошують на них на різних мовних рівнях. Нова література, прагнучи виразності, використовує жаргон, ненормативне мовлення, навіть просторіччя нижчих соціальних верств (Smetonienė 2013: 156), а противагою цьому постає свідомо підкреслювана деякими авторами діалектність, своєрідність і відмінність словесного вираження. Народні (діалектні) назви рослин — лише окрема семантична група слів, однак тенденції їх уживання свідчать, що в наративі сучасності живе мовлення є одним із наріжних каменів, які допомагають авторам зберігати індивідуальність і самобутній національний стиль.

СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ

G. Adom. – Adomait y tė Gintarė. Gėlių gatvė. Vilnius: Gimtasis žodis, 2005.

J. Ap. – Апутіс Юозас. Рейки зникають у тумані. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2010.

R. Ašk. – Aškinytė Rasa. Žmogus, kuriam nieko nereikėjo. Vilnius: Vaga, 2013.

V. Bubn. – Bubnys Vytautas. Balandžio plastejime. Vilnius: Alma littera, 2002.

V. Čep. – Čepas Vytautas. Po saule keičiasi tik laikas. Vilnius: Alma littera, 2008.

L. Čern. 2008 – Черняускайте Лаура Сінтія. Пороги Бенедикта. Вільнюс: Alma littera, 2008.

102

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Народні й діалектні назви родів рослин у сучасній литовській прозі

L. Čern. 2009 (a) – Черняускайте Лаура Сінтія. Кімната в кущі жасмину. Вільнюс: Alma littera, 2009.

L. Čern. 2009 (b) – Черняускайте Лаура Сінтія. Дихання в мармур. Вільнюс: Alma littera, 2009.

R. Čern. – Černiauskas Rimantas. Miestelio istorijos. Vilnius: Versus aureus, 2012.

H. Čig. 2003 – Чігрієйюс Генрікаѕ Алгіс. Люди Ekv主nokcijų. Вільнюс: Vaga, 2003.

H. Čig. 2007 – Чігрієйюс Генрікаѕ Алгіс. Ворона витирає сльозу. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2007.

H. Čig. 2011 – Чігрієйюс Генрікаѕ Алгіс. І приніс запах хмелю. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2011.

P. Dirg. – Діргела Пятрас. Книги алібі. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2004.

R. Gran. 2003 – Гранаускас Ромуальдас. Заплава. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2003.

R. Gran. 2005 (a) – Гранаускас Ромуальдас. Собаки в небі. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2005.

R. Gran. 2005 (b) – Гранаускас Ромуальдас. Кенотаф. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2005.

R. Gran. 2007 – Гранаускас Ромуальдас. Туман над долинами. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2007.

R. Gran. 2011 – Гранаускас Ромуальдас. Три самотності. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2011.

R. Gran. 2013 (a) – Гранаускас Ромуальдас. Вигнанці. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

R. Gran. 2013 (b) – Гранаускас Ромуальдас. Життя святих. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

R. Gran. 2014 – Гутаускас Ромуальдас. Третє життя. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2014.

D. Grig. – Grigaliūnienė Danutė. Saulėlė vakaran. Kaišiadorys: Gija, 2008.

H. Gud. – Гудавічюс Генрікас. Сад природолюба. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

Straipsniai / Articles

103

AURELIJA GRITĖNIENĖ

L. Gust. – Густайніс Людас. Тінь чортополоху, собаки та інші тіні. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2012.

L. Gut. 2001 – Гутаускас Леонардас. Тіні. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2001.

L. Gut. 2007 – Гутаускас Леонардас. Мухи. Горище. Вільнюс: Vaga, 2007.

L. Gut. 2008 – Гутаускас Леонардас. Речі. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2008.

L. Gut. 2011 – Гутаускас Леонардас. Пісні собак. Вільнюс: Gimtasis žodis, 2011.

L. Gut. 2013 – Гутаускас Леонардас. Фрагменти. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

E. Ign. – Ігнатавічюс Еугениюс. Повня на Марсі. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2000.

M. Ivaš. – Ivaškevičius Marius. Žali. Vilnius: Tyto alba, 2002.

E. Jan. – Янушайтіс Едмундас. Жалякальніс — історія воскресіння. Роман 36 снів. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

V. Jas. 2007 – Ясукайтіте Відманте. Коли ми були вовками. Вільнюс: Alma littera, 2007.

V. Jas. 2008 – Ясукайтіте Відманте. Я вбила свою доньку. Вільнюс: Alma littera, 2008.

D. Jaz. – Jazukevičiūtė Dalia. Jo vardas Sibiras. Vilnius: Alma littera, 2013.

B. Jon. 2007 – Йонушкайтіте Біруте. Ластівчина іскра. Вільнюс: Versus aureus, 2007.

B. Jon. 2009 – Йонушкайтіте Біруте. Танго білих блискавок. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2009.

B. Jon. 2011 – Йонушкайтіте Біруте. Застебни мене. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2011.

Д. Кай. – Кайокас Дональдас. Казашас. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2007.

J. Kral. – Kralikauskas Juozas. Dinastijos žūtis. Vilnius: Tyto alba, 2002.

Й. Кунч. 2000 – Кунчінас Юргіс. Щодня на війну. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2000.

Й. Кунч. 2006 – Кунчінас Юргіс. Ніч білих щетинок. Вільнюс: «Рідне слово», 2006.

104

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

Е. Курк. – Курклієтене Елена. Пряля тіней. Історія дикої Тоде. Вільнюс: Alma littera, 2009.

Р. Марч. – Марченас Рімантас. Повільний поспіх до Домаса. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2002.

В. Март. – Мартінкус Вітаутас. Дванадцять лип. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2011.

R. Mat. – Mataitytė Rūta. Svaponė apie sniegą. Versus aureus, 2013.

A. Mil. – Meilūnaitė Alina. Negyvenami miestai. Vilnius: Tyto alba, 2014.

І. Мер. – Мерас Іцхокас. Зупинка посеред шляху. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2004.

Й. Мік. – Мікелінскас Йонас. У вусі динозавра. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2009.

S. Par. – Parulskis Sigitas. Tamsa ir partneriai. Vilnius: Alma littera, 2012.

N. Peč. – Pečiūra Nėrius. Vilniaus kiberpoema. Vilnius: Tyto alba, 2004.

U. Rad. – Radzevičiūtė Undinė. Žuvys ir drakonai. Vilnius: Baltos lankos, 2013.

V. Rykš. – Rykštaitė Vaiva. Kostiumų drama. Vilnius: Alma littera, 2013.

А. Рус. – Русецкайте Алдона. Води моря. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2010.

К. Саб. 2008 – Сабаляускайте Крістіна. Silva rerum. Вільнюс: Baltos lankos, 2008.

К. Саб. 2011 – Сабаляускайте Крістіна. Silva rerum II. Вільнюс: Baltos lankos, 2011.

К. Саб. 2012 – Сабаляускайте Крістіна. Даніелюс Далба & інші історії. Вільнюс: Baltos lankos, 2012.

К. Саб. 2014 – Сабаляускайте Крістіна. Silva rerum III. Вільнюс: Baltos lankos, 2014.

Р. Сад. – Садаускас Ромас. Життя біля шляху. Демянішські картини. Вільнюс: Žuvėdra, 2009.

К. Сая. 2010 – Сая Казис. Невідомо де, невідомо що. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2010.

S. Sak. – Sakalauskaitė Saulė. Sudužusių širdžių diena. Vilnius: Alma littera, 2010.

Й. Скаб. 2000 – Скаблаускайте Йоліта. Третє тисячоліття. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2000.

Straipsniai / Articles

105

AURELIJA GRITĖNIENĖ

J. Skab. 2004 – Skablauskaitė Jolita. Семибескрайній простір. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2004.

M. Sluc. – Sluckis Mykolas. Здійснення не за Йоаною. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2003.

R. Šav. 2009 – Šavelis Rimantas. Ставня на вітрі. Вільнюс: Versus aureus, 2009.

R. Šav. 2013 – Šavelis Rimantas. Трохи місячного сяйва. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

R. Šer. 2001 – Šerelytė Renata. А вона лише сказала «няв». Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2001.

R. Šer. 2006 – Šerelytė Renata. Бальзамувальник. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2006.

R. Šer. 2008 – Šerelytė Renata. Діти синьобородого. Вільнюс: Alma littera, 2008.

R. Šer. 2010 – Šerelytė Renata. Вершник вітру. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2010.

R. Šer. 2013 – Šerelytė Renata. Ім’я в темряві. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2013.

R. Šer. 2014 – Šerelytė Renata. Балади кокона. Вільнюс: Alma littera, 2014.

Š. Šim. – Šimulynas Šarūnas. У житі біля яблунь. Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2001.

A. Tap. – Tapinas Andrius. Vilko valanda.Vilnius: Alma littera, 2013.

A. Urb. 2012 – Urbanaitė Audronė. Зацукрована риба. Вільнюс: Alma littera, 2012.

A. Urb. 2014 – Urbanaitė Audronė. Кімната єврейських речей. Вільнюс: Alma littera, 2014.

G. Vil. – Viliūnė Gina. Vilniaus madona. Vilnius: Alma littera, 2014.

A. Zur. 2000 – Zurba Algimantas. Іде... Вільнюс: Видавництво Спілки письменників Литви, 2000.

A. Zur. 2010 – Zurba Algimantas. Крісіус. Вільнюс: Gimasis žodis, 2010.

A. Žag. – Žagrakalytė Agnė. Дочка лісника: справа F 117. Вільнюс: Tyto alba, 2013.

106

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

LITERATŪRA

Akelaitienė Gražina, Žiliūtė-Batavičienė Dainora 2011: R. Granausko kūrinių leksinės tarmybės. – Žmogus ir žodis: Didaktinė lingvistika 13, 5–15.

Arnatkevičiūtė Laima 2006: Lietuvių esė postmodernizmo situacijoje: Rolandas Rastauskas. – Lituanistica 65(1), 63–72.

Brazauskas Nerijus 2010: XX a. lietuvių modernistinis romanas: raidos ir poetikos linkmės. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Bukelienė Elena 2004: Proza ties tūkstantmečio riba. Kaunas: Šviesa.

Daubaraitė Jolanta 2012: Leonardas Gutauskas. „Šunų dainos“: praeities katalogas. – Literatūra ir menas 22, 12–13.

Gritėnienė Aurelia 2014: Liaudiški augalų vardai šiuolaikinėje lietuvių vaikų prozoje. – Žmogus ir žodis: Didaktinė lingvistika 16, 50–62.

Gritėnienė Aurelia 2014: Šakutmedžiai, bulbūmai ir žlembės šiuolaikinėje lietuvių vaikų prozoje. – Gimtoji kalba 2, 8–13.

Jakaitienė Evalda 2010: Leksikologija. Studijų knyga. Antras pakartotinis leidimas. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Jankevičienė Ramunėlė 1998: Botanikos vardų žodynas. Vilnius: Botanikos instituto leidykla.

Kalėda Algis 1996: Romano struktūros matmenys: literatūrinės komunikacijos lygmuo. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Keinys Stasys 1984: Lietuvių kalbos hibridai (sąvoka, rūšys ir normiškumas). – Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai. A serija 3(88), 113–123.

Klimavičius Jonas 2005: Kas yra krakatūzai? – Gimtoji kalba 10, 8–9.

Kniūkšta Pranas 1981: Rašytojas ir žodis. Vilnius: Mokslas.

Kubilius Vytautas 2003: Tautinė literatūra globalizacijos amžiuje. Kaunas: VDU leidykla.

Lapelė Mindaugas 2007: Kempės upelio slėnyje. – Šalcinis 62, 4–5.

LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002, elektroninis variantas, redaktorių kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. red.), Jonas Paulauskas, R. R. Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga internete: www.lkz.lt [2015-02-28].

Marozas Vitas 2008: Sausumos ekosistemų įvairovė ir apsauga. Kaunas: Akademija.

Straipsniai / Articles

107

A U R E L I J A G R I T Ė N I E N Ė

M a r t i n a i t i s M a r c e l i j u s 2003: Dešimtmečių sąvartoje. – Naujausioji lietuvių literatūra (1988–2002), sud. Giedrius Viliūnas. Vilnius: Alma littera, 9–30.

M a r t i n a i t i s M a r c e l i j u s 1992: Papirusai iš mirusiųjų kapų: Atgimimo ir Vilties knyga, 1988–1991. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

M o r k ū n a s K a z y s 2009: Bagaslaviškio šnekta Ignui Šeiniui: gimtoji ar gimtinės. – Lietuvos lokaliniai tyrimai. Kalba. Lietuvos valsčiai. Gelvonai. Prieiga internete: http://www.llt.lt [2014–02–27].

P a u l a u s k y t ė T e r e s ė 2001: [recenzija] Romualdas Granauskas. Raudonas ant balto. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 2000. – Gimtoji kalba 4, 19–20.

P i k č i l i n g i s J o n a s 1971: Lietuvių kalbos stilistika 1. Vilnius: Mintis, 1971.

P i k č i l i n g i s J o n a s 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2. Vilnius: Mokslas, 1975.

P u p k i s A l d o n a s 2005: Kalbos kultūros studijos. Vilnius: Gimtasis žodis.

R y d é n M a t s 1978: Shakespearean plant names. Identifications and interpretations. Stockholm: Almqvist & Wiksell, 1978.

S m e t o n i e n ė I r e n a 2013: Buitinio stiliaus invazija į kitus funkcinius stilius. – Šiuolaikinės stilistikos kryptys ir problemos. Vilnius: Lietuvos edukologijos universiteto leidykla, 150–158.

S p r i n d y t ė J ū r a t ė 2006: Prozos būsenos 1988–2005. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

S p r i n d y t ė J ū r a t ė 2013: Rašymai, užrašymai – į sąmonę ar į griovį? (R. Granausko „Šventųjų gyvenimai“). – Metai 5–6, 135.

T a m a š e v i č i u s G i e d r i u s 2009: Kalbos paprastėjimo polinkiai viešojoje erdvėje. – Kalbos kultūra 82, 138–148.

V a i c e k a u s k i e n ė L o r e t a 2013: „Skolos bijosi – turtų nepadarysi“. Leksikos skolinimosi poreikiai ir polinkiai 1991–2013 m. rašytiniuose tekstuose. – Taikomoji kalbotyra 2013(3). Prieiga internete: www.taikomoji.kalbotyra.lt [2015–02–24].

Ž u p e r k a K a z i m i e r a s 2013: Dėl kalbos etnostilistikos objekto. – Šiuolaikinės stilistikos kryptys ir problemos. Vilnius: Lietuvos edukologijos universiteto leidykla, 183–191.

Ž u p e r k a K a z i m i e r a s 2012: Stilistika. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Д в о р е ц к а я Е к а т е р и н а 2005: Андалусские диалектизмы и регионализмы в художественной литературе Испании XX века. Prieiga internete: http://www.dis-sercat.com/content/andalusskie-dialektizmy-i-regionalizmy-v-khudozhestvennoi-literature-ispanii-xx-veka [2015–01–14].

108

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a LXXII

Liaudiški ir tarmiški augalų genčių vardai šiuolaikinėje lietuvių prozoje

Кудинова Таисия 2000: Просторечие и диалект в языке А. П. Чехова. К характеристике языковой личности писателя. Prieiga internete: http://www.disser-cat.com/content/prostorechie-i-dialekt-v-yazyke-p-chekhova-k-kharakteristike-ya-zykovoi-lichnosti-pisatelya [2015-02-12].

Курносова Ирина 1995: Диалектная лексика в художественной прозе начала XX в. Prieiga internete: http://cheloveknauka.com/dialektnaya-leksika-v-hudozhestvennoy-proze-nachala-xx-v [2015.01.16].

Ларин Борис А. 1973: Диалектизмы в языке советских писателей. – Эстетика слова и язык писателя. Ленинград: Художественная литература, 228–261.

Попович Алина 2013: Диалектизмы в повестях И. А. Бунина «Деревня» и «Суходол» (функционально-стилистический аспект). Prieiga internete: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/5082/1/108-113.pdf [2014-02-21].

Folk and Dialectal Names of the Genera of Plants in Contemporary Lithuanian Prose

S U M M A R Y

Following a thorough reading of nearly 100 works of prose of 21^st century Lithuanian authors, 203 names of plants which are in some way (by their root, meaning, formation or phonetic composition) different from scientific names of plants were found in 80 works of 49 authors. The main aim of research was to identify what folk and dialectal one-word names of the genera of plants appear in contemporary Lithuanian prose, to analyse their structure, origin and prevalence and to discuss the functions and context of their use in the texts of fiction.

In terms of origin, various names of plants borrowed from foreign languages and widely used by Lithuanian authors of prose make up a rather numerous group. The majority of them (17 names) have a Latin root but they came to the Lithuanian language through other (usually Slavic or German) languages. 19 loanwords derive from Slavic languages. 9 names of plants are considered hybrids.

In respect of prevalence, the names of plants recorded in prose texts can be divided into several groups. The words displaying the features of Samogitian, Eastern Aukštaitian and the Dzūkų dialect are used in the narrowest area. A group of lexical dialecticisms are more widely used – in the whole area of Aukštaitian dialect. Other names are known across Lithuania.

Straipsniai / Articles

109

AURELIJA GRITĖNIENĖ

The names of plants discussed in the article perform several functions in the works of prose. The nominative function should first be mentioned (i.e. they are simply used to name certain plants). A conscious use of dialectal names of plants together with other artistic means of expression contributes to the attempts of the authors to individualise the speech of their characters. Besides, the old names and the names of foreign origin reflect the past that is displayed in the works, whereas dialectal names of medicinal plants and the old names of ethnographic garden flowers help authors depict authentic images of the environment and highlight the colouring of the locality. Occasionally, folk and dialectal names of plants become the names of characters in the texts of prose as well.

It is obvious that in the age of globalization and the agony of the word our prose writers tend not to abandon the national and dialectal spirit altogether – often, they consciously highlight it at various language levels. To be more suggestive, the new literature makes use of slang, non-standard expression, even the vernacular of the lowest social class. Dialecticism, peculiarity of expression of the word and otherness highlighted by some authors emerge as a counterbalance to these processes. Folk (dialectal) names of plants are only a separate semantic group of words but the tendencies of its use show that in the narrative of modern times the living language is one of those cornerstones that help authors maintain their individuality as well as their peculiar national style.

Įteikta 2015 m. gegužės 10 d.

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5 LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

110

Acta Linguistica Lithuanica LXXII