Slaviškos kilmės daiktavardžių morfologinės integracijos tendencijos K. Sirvydo Promptuarium dictionum Polonicarum, Latinarum et Lituanicarum

Anželika Smetonienė

doi:10.35321/all94-09

Machine-translated document

This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.

Preparing document pages…

Acta Linguistica Lituanica 2026, т. 94, с. 1–13 Посилання на зміст / Contents link ISSN 2669–218X (електронний / online)

ТЕНДЕНЦІЇ МОРФОЛОГІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ІМЕННИКІВ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В СЛОВНИКУ К. СИРВІДА PROMPTUARIUM DICTIONUM POLONICARUM, LATINARUM ET LITUANICARUM

Моделі морфологічної інтеграції слов’янських іменників-запозичень у Promptuarium dictionum Polonicarum, Latinarum et Lituanicarum К. Сірвіда⟧

АНЖЕЛІКА СМЕТОНЕНЕ Інститут литовської мови Е-пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0352-884X Напрям наукових досліджень: морфологія.

https://doi.org/10.35321/all94-09

АНОТАЦІЯ У статті досліджується морфологічна інтеграція в литовську мову іменників-слов’янізмів, уживаних у словнику Костянтина Сірвіда 1620 р. Promptuarium dictionum Polonicarum, Latinarum et Lituanicarum, взаємозв’язок між закінченнями та родом слів у слов’янських мовах і литовськими основами, до яких були інтегровані слов’янізми. Для досягнення цієї мети з досліджуваного словника було вибрано всі слова слов’янського походження, відокремлено гібриди, визначено основи та значення слов’янізмів. У словниках слов’янських мов відповідного періоду було здійснено пошук відповідників слов’янізмів, а шляхом зіставлення даних литовської та слов’янських мов установлено закономірності інтеграції слов’янізмів у морфологічну систему литовської мови у словнику К. Сірвіда 1620 р. КЛЮЧОВІ СЛОВА: словник Сірвіда, слов’янізми, морфологічна інтеграція, слов’янські мови.

АНОТАЦІЯ У статті досліджується морфологічна інтеграція в литовську мову слов’янських іменників-запозичень у словнику Promptuarium dictionum Polonicarum, Latinarum et Lituanicarum (1620) Костянтина Сірвіда, а також взаємозв’язок між закінченнями та родом слів у слов’янських мовах і литовськими основами, до яких були інтегровані слов’янізми. Для досягнення цієї мети зі словника було вибрано всі слова слов’янського походження, вилучено гібриди, визначено основи та значення слов’янізмів. У словниках слов’янських мов відповідного періоду було здійснено пошук відповідників запозичень, а шляхом зіставлення мовних даних литовської та слов’янських мов установлено закономірності інтеграції слов’янізмів у морфологічну систему литовської мови у словнику К. Сірвіда 1620 р. КЛЮЧОВІ СЛОВА: словник Сірвіда, слов’янізми, морфологічна інтеграція, слов’янські мови.

ВСТУП Хоча слов’янізми литовської мови почали досліджувати ще в XIX ст., у пізніших працях значну увагу приділяють походженню слов’янізмів і встановленню відповідників звуків запозичень у литовській мові (Skardžius 1931; Būga 1958; Pokorny 1959; Fraenkel 1962; Palionis 1967; Urbutis 1992; 1993; Zinkevičius 2002; Smoczyński 2026) або запозиченій лексиці старих писемних пам’яток загалом (Lebedys 1977; Zinkevičius 1968; 1988; Siaurukienė 1987; Sabaliauskas 1990;

Авторське право © 2026 Anželika Smetonienė. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення в будь-якому форматі за умови зазначення автора й джерела. // Видано Інститутом литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється відповідно до умов ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, які дозволяють необмежено використовувати, поширювати та відтворювати вміст на будь-якому носії за умови зазначення автора та джерела. Отримано: / Gauta: 2025–05–14. Прийнято: / Priimta: 2026–06–12.

Чепене 2013; Васіляускене 2022), інтэграцыя назоўнікаў-славізмаў з лексікону К. Сірвіда Promptuarium dictum Polonicarum, Latinarum et Lituanicarum (SPr) у літоўскую мову дагэтуль даследавана недастаткова. Увогуле прац, прысвечаных марфалагічнай інтэграцыі запазычаных назоўнікаў, няшмат (Valeckienė 1967; Laučiūtė 2007; Rudzinskas 2011a; 2011b; Smetonienė 2019; 2022). Мабыць, найбольш шырока марфалагічную інтэграцыю славізмаў разгледзела Божэна Войткевіч (2010). Паводле яе сцвярджэння, на падставе мовы-донара можна растлумачыць, чаму запазычанне трапляе ў той ці іншы тып асновы; гэтую думку яна абагульняе схемай: славянскае -C → славізмы -as (м. р.); славянскае (бел.) -Č, (польск.) -C → славізмы -is, -ius (м. р.) (Vojtkevič 2010: 248).

У слоўніках К. Сірвіда, у параўнанні з іншымі літоўскамоўнымі пісьмовымі помнікамі ВКЛ XVI і XVII ст., ёсць нямала «слоў гутарковай мовы таго часу» (Pakalka 1997: 24), бо ён вылучаецца сярод іншых пісьмовых крыніц сваёй тэматыкай, таму гэта надзвычай каштоўная крыніца для даследавання літоўскай мовы XVII ст. Мэта гэтага артыкула — вызначыць, як назоўнікі-славізмы SPr размеркаваны па тыпах літоўскіх асноў. Для дасягнення мэты з SPr былі выбраны ўсе словы з запазычаным коранем; яны былі прааналізаваны марфалагічна і этымалагічна, каб аддзяліць славізмы ад гібрыдаў; затым назоўнікі-славізмы былі класіфікаваны паводле тыпаў асноў, каб вызначыць заканамернасці інтэграцыі славізмаў у марфалагічную сістэму літоўскай мовы, адлюстраваныя ў SPr. Усяго з SPr было выбрана 322 непаўторныя назоўнікі-славізмы. Магчымыя адпаведнікі славізмаў шукаліся ў слоўніках славянскіх моў адпаведнага перыяду. Адпаведнікамі называюцца словы, якія патэнцыйна маглі б лічыцца крыніцамі запазычання з прычыны супадзення кораня і значэнняў. Дзеля сцісласці побач са словамі падаюцца толькі значэнні, ужытыя ў SPr; пазначаецца, калі яны ўключаны ў LKŽ^ᵉ.

Паколькі аб’ектам гэтага артыкула з’яўляюцца славізмы, міжнародныя словы і гібрыды не разглядаюцца. Асноўнае адрозненне паміж славізмамі (г. зн. запазычаннямі, якія прыйшлі з суседніх славянскіх моў) і міжнароднымі словамі — крыніца запазычання: крыніцай міжнародных слоў лічыцца мова, з якой слова распаўсюдзілася ў мовах свету, а ў выпадку славізмаў — мова, з якой слова было перанята непасрэдна. Напрыклад, калі нямецкае слова прыйшло ў літоўскую мову праз польскую, яно лічыцца паланізмам, але не германізмам. Гібрыды ж маюць і літоўскія, і запазычаныя марфемы. Запазычаныя назоўнікі, інтэграваныя ў літоўскую мову, не з’яўляюцца гібрыдамі, бо іх канчатак выконвае толькі граматычную функцыю (Keinys 1984: 115). Акрамя таго, для ўзнікнення гібрыда не абавязкова патрэбна наяўнасць асновывага слова (тамсама: 114). Тым не менш у SPr ёсць таксама нямала гібрыдаў; найчасцей гэта словы з запазычаным коранем, але ўласнай суфіксальнай марфемай, або складаныя словы, адзін з кампанентаў якіх мае чужое паходжанне. У аналіз не ўключаліся такія словы, як abrūšelis 163, alvenykėlis 65, karalėlius 64, karaliūnas 64, karči̇amystė 52, lojęjas 163, lȯjikas 57, mašnapjovys 161 і інш.

ТИПЫ АСНОЎ СЛАВІЗМАЎ SPr

Для інтэграцыі слоў чужога паходжання ў літоўскую мову неабходная не толькі фанетычная субстытуцыя. Запазычаныя назоўнікі павінны таксама ўвайсці ў сістэму скланення літоўскай мовы і быць аднесеныя да таго ці іншага роду. Назоўнікі-славізмы SPr размеркаваны па дзевяці тыпах асноў: ō, iō, iio, ā, iā, iu, u, ī, ē. У гэтым слоўніку К. Сірвіда не сустракаюцца славізмы, якія належаць да сёння ўжо непрадуктыўнага зычнага тыпу асновы.

Тып асновы ō. Найбольшая колькасць славізмаў SPr належыць да тыпу асновы ō — 134: abrazas 102 ‘выява (звычайна святых)’ LKŽᵉ; abrūšas 154 ‘ручнік, хустка’ LKŽᵉ; advernykas 109 ‘вартаўнік каля дзвярэй’ LKŽᵉ; akrūtas 112 ‘карабель, параход’ LKŽᵉ; alubnykas 37 ‘галубятня’; alvenykas 65 ‘посудзіна, якая выкарыстоўваецца для мыцця рук (аблівання)’ LKŽᵉ; anūkas 195 ‘дзіця дзіцяці’ LKŽᵉ; aprašnykas 54 ‘купец’; artas 115 ‘старажытная манета’ LKŽᵉ; asetras 147 ‘асётр’ LKŽᵉ; bajoras 168 ‘прывілеяваны землеўладальнік, звычайна сярэдні памешчык; прывілеяваны чалавек шляхецкага паходжання, шляхціц’ LKŽᵉ; botagas 60 ‘прылада для паганяння жывёлы, пуга’ LKŽᵉ; chvoldas 30 ‘складка’; čebatas 167 ‘доўгі бот’ LKŽᵉ; čeraunykas 40 ‘чараўнік’ LKŽᵉ; česnakas 18 ‘гародніна з рэзкім пахам’ LKŽᵉ; četvergas 19 ‘чацвер’; čiepas 178 ‘галінка, парастак, якім прышчапляюць іншую расліну, прышчэпка’ LKŽᵉ; čiobras 16 ‘духмяная расліна сямейства губакветных з дробнымі кветкамі’ LKŽᵉ; funtas 32 ‘фунт’ LKŽᵉ; furmonas 32 ‘фурман, вазнік’

LKŽė; grabas 182 ‘труна; магіла’ LKŽė; grybas 40 ‘арганізм, які звычайна ўтварае ножку і шапку, грыб’ LKŽė; griekas 158 ‘грэх’ LKŽė; gvaltas 40 ‘гвалт, прыгнёт’ LKŽė; herbas 32 ‘адметны знак дзяржавы, горада, саслоўя, роду, які адлюстроўваецца на сцягах, манетах, пячатках’ LKŽė; heretikas 50 ‘прыхільнік ерасі, ерэтык’ LKŽė; hetmanas 32 ‘вярхоўны ваенны кіраўнік у Літоўска-Польскай дзяржаве (XVI–XVIII ст.)’ LKŽė; jermėkas 35 ‘ніжняе жаночае адзенне’ LKŽė; jubileušas 81 ‘юбіляр’ LKŽė; kalpokas 59 ‘від лямцавага капелюша’ LKŽė; kamarnykas 59 ‘галоўны кіраўнік гаспадаркі княжацкага двара; дзесятнік; наогул які-небудзь вышэйшы чыноўнік’ LKŽė; kapeniėkas 60 ‘від верхняга адзення’ LKŽė; kaptonas 50 ‘зімовая куртка, ватоўка’ LKŽė; karosas 51 ‘касцявая рыба з сямейства карпавых (Cyprinidae) з адкрытай плавальнай бурбалкай, карась’ LKŽė; kauras 51 ‘падсцілка, покрыва, дыван’ LKŽė; kazokas 62 ‘лёгка ўзброены вершнік’ LKŽė; kažemiekas 33 ‘апрацоўшчык скур, гарбар’ LKŽė; kilepas 17 ‘старадаўняя зброя — сякерка і молат на доўгім дзяржанні’ LKŽė; kilupas 54 ‘прылада’ LKŽė; klumkas 181 ‘вузел, ноша, цюк’ LKŽė; kolytynkas 50 ‘вытворца або прадавец старадаўніх кашалькоў’ LKŽė; koplūnas 51 ‘кастрыраваны певень’ LKŽė і інш.

Пры запазычанні слова са славянскіх моў і ўключэнні яго ў сістэму літоўскай мовы звычайна захоўваецца яго род (Voitkevič 2010: 248). Адпаведнікі большасці славізмаў SPr, якія маюць аснову ǫ, у мовах-донарах таксама належаць да мужчынскага роду і, акрамя таго, маюць цвёрдае канчатанне, напрыклад, grabas (< старажытнаруск. гробъ 1. ‘яма; место погребения, могила’; 2. ‘grob, гробница’ (SRJA IV 137); русін. гробъ 1. ‘магильныи склеп, гробница, яма’; 2. ‘магильныи uzgorak, mogila’; 3. ‘труна’ (HSBM VII 164); польск. grob ‘месца, дзе хаваюць памерлага, магіла, надмагілле, саркафаг, грабніца’ (SPol VIII 119)); levas 72 (< старажытнаруск. левъ, львъ ‘леў’ (SRJA VIII 183); русін. леѵъ ‘леў’ (HSBM XVI 316); польск. lew ‘заал. Felis leo’ (SPol XII 162)); majestotas 76 (< старажытнаруск. маестатъ ‘велікасць, вялікасць’ (SRJA IX 7); русін. маестать ‘velni?caс, uesemagytasč; slava, xvala’ (HSBM XVII 216); польск. majestat ‘годнасць улады’ (SPol XIII 34)); svietas 177 (< старажытнаруск. свѣтъ ‘зямля, сусвет, усе краіны; свет, светабудова’ (SRJA XXIII 134); русін. светъ, свѣтъ ‘зямны шар; зямля з усім, што на ёй існуе’ (HSBM XXXI 113); польск. świat ‘зямля як месца пражывання людзей з усім, што на ёй знаходзіцца, а таксама навакольны яе сусвет’ (SS IX 48)); sūdas 162 (< старажытнаруск. судь ‘асуджэнне, суд’ (MSDJA III 603); русін. судъ ‘пастанова суда, прысуд’ (HSBM XXXIII 51 і інш.) і г. д.

Славянскія мовы, у адрозненне ад літоўскай, дагэтуль захавалі ніякі род, таму, калі запазычваецца назоўнік такога роду, сёння ён атрымлівае жаночыя канчаткі асновы ą, верагодна, з прычыны фанетычнага збліжэння галосных o і a (Girdenis 2001: 385). Аднак да закона Лескіена, г. зн. у XIII–XIV ст., літоўская мова таксама мела ніякі род, і толькі пасля дзеяння гэтага закона запазычаныя да яго славянскія назоўнікі ніякага роду разам з літоўскімі спадчыннымі словамі перайшлі ў мужчынскі род і трапілі ў парадыгму асновы ǫ (тамсама: 385). У SPr такіх назоўнікаў, якія належаць да асновы ǫ і адпаведнікі якіх у славянскіх мовах маюць ніякі род, параўнальна нямала. Гэтыя славізмы запазычаны з усходнеславянскіх моў: blūdas 81 ‘міска; колькасць, якая ў яе змяшчаецца’ LKŽė (< старажытнаруск. блюдо ‘блюдо’ (SRJA I 247); русін. блюдо ‘талерка’ (HSBM II 74)); čerėslas 183 ‘скрутак, пояс для грошай, кашалёк’ LKŽė (< старажытнаруск. чересла (мн. лік.) ‘паясніца’ (MSDJA III 1501); русін. чересло ‘скураны пояс для грошей і іншых каштоўных рэчаў’ (HSBM XXXVI 36)); kodlyas 50 ‘жаўтлявая духмяная смала, якая звычайна выкарыстоўваецца ў царкоўных абрадах як ладан’ LKŽė (< старажытнаруск. кадило ‘духмянае рэчыва, фіміям, дымны ладан’ (SRJA VII 12); русін. кадило ‘пахучае рэчыва для абкурвання падчас набажэнства’ (HSBM XIV 216)); krapylas 65 ‘венічак для акраплення, крапіла’ LKŽė (< русін. кропило ‘крапіла’ (HSBM XVI 172)); rętnas 10 ‘пляма, знак’ LKŽė (< старажытнаруск. пятно ‘пляма’ (SRJA XXI 98); русін. пятно, петно, пятмо ‘знак, прыкмета’ (HSBM XXIX 418)); remeslas 161 ‘рамяство’ LKŽė (< старажытнаруск. ремесло ‘мастацтва, умельства, рамяство’ (SRJA XXII 143); русін. ремесло ‘занятак, прафесія’ (HSBM XXX 69)); viedras 192 ‘вядро’ LKŽė (< старажытнаруск. ведро ‘вядро’ (SRJA II 49); русін. вядро ‘вядро’ (HSBM III 61)); vynas 194 ‘алкагольны напой, які вырабляецца з вінаграду,

«сік різних плодів» LKŽe (< стар. рос. вино ‘вино’ (SRJA II 182); руськ. вино ‘вино’ (HSBM III 281)).

У SPr є також запозичення давнішого шару, що потрапили до литовської мови ще до зникнення редукованих голосних у слов’янських мовах: asilas 115 «домашня тварина, схожа на коня» LKŽe (< стар. рос. осель, осьль ‘осёл’ (SRJA XIII 84); pulkas 15 «військовий підрозділ» LKŽe (< стар. рос. пълкъ, полк ‘воинское подразделение, полк’ (SRJA XVI 220)).

Серед усіх іменників-слов’янізмів SPr основи ǫ вирізняються blekai 31 «нутрощі, кишки; страва з них» LKŽe та č́erai «ворожіння» LKŽe. Відповідники останнього у слов’янських мовах є іменниками множини або принаймні зазвичай уживаються лише в множині: стар. рос. чары (постоянно во множ. ч.) ‘чародейство, колдовство’ (MSDJA III 1474), руськ. чары, чapu ‘чары, чараўніцтва, ведьмарство’ (HSBM XXXVI 279), пол. czar, czary ‘zjawisko nadprzyrodzone o charakterze demonicznym; gusła, sztuki magiczne, wróżenie’ (у словнику зазначено, що зі 148 фіксацій лише 1 має форму однини) (SPol IV 6). У LKŽe цей іменник також подано як pluralia tantum. При слов’янізмі blekas, хоча зазначено, що форма однини вживається у словнику Фридриха Куршайтіса, у LKŽe подано посилання на звичнішу форму множини blekai. Це запозичення з польської мови, де відповідник слов’янізму — пол. flak ‘kiszka, jelito, wnętrzności, żołądek u zwierząt przežuvajančių, gorszy gatunek mięsa, ochłap’ (SPol VII 77); цей іменник у польській мові має форми однини й множини, хоча, знову ж таки, частіше вживається множина. Отже, запозичення SPr, що походять від іменників слов’янських мов, які здебільшого вживаються в множині, також подано як pluralia tantum.

Основа ā. 79 слов’янізмів SPr належать до основи ā: abyda 150 «кривда, образа, приниження» LKŽe; afiera 100 «жертва» LKŽe; akvata 104 «бажання, потяг» LKŽe; alyva 113 «дерево й плід теплих країв» LKŽe; arielka 37 «горілка» LKŽe; artauga 178 «старовинна монета, шилінг» LKŽe; būda 67 «намет, укриття, будиночок (сторожа, пастуха тощо)» LKŽe; čėra 17 «чаша» LKŽe; dėka 29 «подяка» LKŽe; dieška 30 «бочка, діжка» LKŽe; farba 31 «фарба, колір» LKŽe; farbatka 31 «мереживо»; fijolka 31 «фіалка» LKŽe; galka 33 «кулька, грудочка» LKŽe; gromata 73 «лист; писання, документ» LKŽe; juka 48 «юшка, зварена з крові птахів або тварин» LKŽe; jupa 176 «довгий жіночий (у давнину також чоловічий) верхній одяг із рукавами, що надягається через голову; сукня» LKŽe; kalėda 59 «різдвяний подарунок» LKŽe; kamara 59 «кімната в селянській хаті або коморі для зберігання різних продуктів і речей, комора, склад» LKŽe; karčiama 51 «корчма» LKŽe; karūna 11 «металева прикраса голови; символ влади монархів; вінок» LKŽe; kleka 55; klėtka 55 «клітка» LKŽe; kolyta 50 «старовинний гаманець; тютюнова торбинка» LKŽe; kotauka 52 «мотика»; krota 63 «клітка» LKŽe; kurapka 68 «дикий птах родини куриних, дика курка, куріпка» LKŽe; kurva 68 «розпусна жінка, повія» LKŽe; kvarma 31 «форма, модель, зразок, за яким щось виготовляють» LKŽe тощо.

Серед слов’янізмів SPr основи ā, як і серед слов’янізмів основи ǫ, є такі, що походять від іменників середнього роду слов’янських мов: futra 32 «хутро» LKŽe (< руськ. футро ‘выработанная шкура пушного зверя, а так сама некалькі такіх шкур, сшытых разам’ (HSBM XXXVI 42); пол. futro ‘wyprawiona skóra zwierzęca z włosem, błam futrzany, też odzienie podbite futrem’ (SPol VII 159)); pekla 121 «пекло» LKŽe (< стар. рос. пекло (SRJA XIV 186); руськ. пекло ‘пекла’ (HSBM XXIV 66); пол. piekło ‘równych religiach: miejsce przebywania zmarłych lub ich dusz’ (SPol XXIV 57)); stadala 38 «заїжджий двір із накриттям для коней» LKŽe (< стар. рос. стодола ‘крытое гумно, сарай’ (SRJA XXVIII 72); руськ. стодола ‘заезны двор з карчмой’ (HSBM XXXII 399); пол. stodola ‘budynek w gospodarstwie wiejskim, służący do przechowywania nie wymłóconego zboża i słomy’ (SS VIII 446)). Ці запозичення були перейняті литовською мовою вже після дії закону Лескіна, тому належать не до основи ǫ, а до ā.

До основи ā у SPr належать не лише іменники жіночого роду, а й окремі слова чоловічого, найчастіше — спільного роду. Слов’янізм sirata 165 «сирота» LKŽe у литовській мові є іменником спільного роду, такого самого роду є і його відповідники у слов’янських мовах: стар. рос. сирота ‘ребенек, подросток, оставшийся без одного или обоих

батьків’ (SRJA XXIV 156); руськ. сипота ‘сірата’ (HSBM XXXI 271); пол. sirota ‘dziecko, które utraciło obydwoje rodziców lub jedno z nich’ (SS VIII 191). Іменник vaivada 95 «намісник правителя, управитель певної області краю» LKŽe є іменником чоловічого роду, як і його відповідники в мовах-донорах: стар. рос. воевода ‘лицо, представляющее высшую власть на местах’ (SRJA II 261); руськ. воевода ‘начальник города і градской акругі’ (HSBM IV 85); пол. wojewoda ‘początkowo urzędnik nadworny, dowódca wojska w zastępstwie panującego, z czasem wysoki urzędnik ziemski’ (SS X 279)). Як видно, дотримано принципу, за яким рід іменників під час переходу зі слов’янських мов до литовської не змінюється. Однак одне слово SPr не відповідає цій системі: čerevyka 182 «черевик» LKŽe. У SPr воно засвідчене лише один раз, а в пізнішому словнику K. Sirvydas уже є запозичення чоловічого роду čeverykas SD 448. У східнослов’янських мовах, з яких походить це запозичення, відповідники є іменниками чоловічого роду: стар. рос. черевик ‘башмак, сапогъ’ (MSDJA III 1500); руськ. черевик ‘чapaвік’ (HSBM XXXVI 343). Регулярним запозиченням мав би бути іменник чоловічого роду čerevykas.

Основа iu. До цієї основи належить дещо менше іменників-слов’янізмів SPr, ніж до основи ā, — 50. Це слова чоловічого роду, що мають у кінці -ius або закінчення -us після приголосного j: aliejus 113 «рослинний жир» LKŽe; bardišius 41 «сокира з довгим держаком (бойова зброя)» LKŽe; brylius 51 «капелюх» LKŽe; cielius 10 «мішень» LKŽe; ciesorius 10 «монарх, імператор» LKŽe; čebatorius 177 «швець» LKŽe; čepčius 17 «очіпок, який колись носили заміжні жінки» LKŽe; činšius 18 «плата власникові землі за користування землею» LKŽe; čyščius 18 «чистилище»; driaučius 60 «спис, вістря списа» LKŽe; drukorius 26 «друкар, видавець» LKŽe; dvarčius 31 «дворик» LKŽe; falsierius 30 «фальсифікатор, ошуканець»; falsius 30 «вада, недолік, фальсифікація» LKŽe; gojus 34 «невеликий, гарний гай» LKŽe; kaganijus 50 «горщик»; katlerius 57 «виробник, ремонтник або продавець казанів» LKŽe; kavalierius 52 «неодружений чоловік; чоловік, який залицяється» LKŽe; kytrius 13 «хитра, кмітлива людина» LKŽe; kleštarius 55 «монастир» LKŽe; kukorius 67 «кухар» LKŽe; kušn i erius 68 «чинбар» LKŽe; liktarius 177 «свічник»; moliarius 76 «художник»; mečius 79 «меч, шабля» LKŽe; mincorius 81 «карбувальник монет» LKŽe; morčius 77 «березень» LKŽe; mūror ius 84 «муляр» LKŽe; nepr i etelius 107 «недруг, ворог; негідник» LKŽe; pakajus 95 «мир, спокій» LKŽe тощо.

Усі іменники цієї основи є чоловічого роду, і під час запозичення зміна роду здебільшого не відбувалася. Для основи iu характерно, що відповідники належних до неї слов’янізмів у руській, старослов’янській та польській мовах мають нульове закінчення (наприклад, pakajus 130 «добре облаштована кімната» LKŽe (< стар. рос. pokой ‘комната, помещение’ (SRJA XVI 164); руськ. покой, покою ‘комната’ (SSM II 178); пол. pokoj ‘miejsce odosobnienia, ustronie’ (SPol XXVI 321)), або м’який приголосний (наприклад, karalius 64 «титул правителя, монарха в деяких країнах; особа, яка має цей титул» LKŽe (< стар. рос. король ‘король’ (SRJA VII 338); руськ. король ‘кароль, манарх’ (HSBM XVI 21)), або ž, š, č, r (наприклад, retežius 70 «ланцюг, кайдани» LKŽe (< стар. рос. ретьязь ‘цепь, ожерелье’ (SRJA XXII 149); руськ. ретьязь, ретежь ‘ланцуг’ (HSBM XXX 82)); mečius 79 «меч, шабля» LKŽe (< стар. рос. мечь ‘холодное рубящее и колющее оружие’ (SRJA IX 136); руськ. мечь ‘меч’ (HSBM XVIII 22); пол. miecz ‘broń sieczna’ (SPol XIII 404)); altorius 113 «вівтар; спеціальний стіл у церкві, де відправляють богослужіння» LKŽe (< стар. рос. алтарь, олтарь ‘жертвенныйник’ (SRJA I 31); руськ. алтарь, олтарь, олтарь ‘altar’ (HSBM I 103); пол. ołtarz ‘miejsce składania ofiar bóstwu’ (SPol XXI 327)). У старій слов’янській мові ž, š, č, c, r спочатку були м’якими й почали тверднути в XIV ст. (JAM 2005: 44), тому слова, що потрапили до литовської мови до їхнього затвердіння, увійшли до основи iu.

Серед слів цієї групи вирізняється pečius 121 «піч для опалення приміщення, приготування їжі, випікання; хлібна піч» LKŽe, оскільки у східнослов’янських мовах його відповідники мають жіночий рід (стар. рос. печь ‘сооружение для обогрева помещения, приготовления пищи’ (SRJA XV 41); руськ. печь, печь ‘цаглянае збудаванне, дзе разводзяць агонь, каб нагрэць нам iškanne, прыгатаваць ежу’ (HSBM XXIV 291)), а в польській мові — чоловічий (пол. piec ‘urządzenie

побудоване з негорючого матеріалу, у якому досягається висока температура’ (SPol XXIV 30)).

і̨̄а-основу. 38 запозичень мають основу і̨̄а: adverija 128 ‘одвірок’ LKŽe; asilyčia 115 ‘ослиця’ LKŽe; atkonýčia 181 ‘головна прикраса, стрічка’ LKŽe; bažnyčia 61 ‘будинок молитви (переважно католицький і протестантський)’ LKŽe; čerpyčia 50 ‘кахля для будування печі, кахель’ LKŽe; delija 20 ‘старовинне пальто’; dronyčia 25 ‘тонка дошка, тонка покрівельна дощечка, ґонт’ LKŽe; dūšia 27 ‘у міфології, релігії та філософії — безсмертне нематеріальне начало людини, що існує незалежно від тіла, дух; душа’ LKŽe; grūšia 40 ‘груша (дерево)’ LKŽe; herezija 50 ‘релігійне вчення, яке панівна релігія вважає помилковим, єресь’ LKŽe; karbija 11 ‘такий кошик із кришкою для насипання чогось’ LKŽe; kodvlynčia 50 ‘посудина, у якій спалюють ладан, кадильниця’ LKŽe; koplyčia 51 ‘маленька церква; окрема частина великої церкви або іншої будівлі, де можуть відправлятися богослужіння’ LKŽe; kuknia 67 ‘кухня’ LKŽe; leternia 71 ‘ліхтар’; malmazija 76 ‘таке вино’; melnyčia 82 ‘млин’ LKŽe; mišia 83 ‘меса’ LKŽe тощо.

Майже всі і̨̄а-основні іменники мають жіночий рід, їхні відповідники у слов’янських мовах мають закінчення -a після м’якого кінця основи (у східнослов’янських мовах записується як -я, пол. -ia), наприклад, drukarnia 26 ‘друкарня’ LKŽe (< давньорус. друкарня ‘типография’ (SRJA IV 365); руськ. друкарня ‘drukarnė’ (HSBM IX 86); пол. drukarnia ‘місце, майстерня, де друкують книги, друковані видання’ (SPol VI 83)), nedėlia 93 ‘тиждень, неділя’ LKŽe (< давньорус. недѣля ‘воскресенье’ (SRJA XI 74); руськ. неделя ‘нядзеля’ (HSBM XX 67); пол. niedziela ‘останній, святковий день тижня’ (SPol XVI 263)), skomia 175 ‘старовинний стіл, стіл-скобень’ LKŽe (< руськ. скамья ‘лава, лавка’ (HSBM XXXI 293)), skrynia 60 ‘певна дерев’яна, з кришкою та ніжками, орнаментована скриня для зберігання чогось (переважно одягу, посагу)’ LKŽe (< руськ. скрыня, скрыня ‘скриня, kufar’ (HSBM XXXI 388); пол. skrzynia ‘дерев’яний ящик із кришкою, скриня для зберігання одягу, постільної білизни тощо’ (SS VIII 261)) тощо. Лише один із цих іменників має чоловічий рід — sudžia ‘суддя’ LKŽe (< давньорус. судья, судия ‘той, хто оцінює когось, щось, судить про когось, щось’ (SRJA XXVIII 264); руськ. судия, судиа, судія, судія, судья ‘суддя’ (SSM II 398). У східнослов’янській мові відповідне закінчення -я зумовило потрапляння цього іменника до фонетично близької і̨̄а-основи в литовській мові; у слов’янських мовах відповідник цього запозичення також належить до чоловічого роду. Інші слов’янські іменники — можливі джерела запозичень — із м’яким кінцем основи також зберегли свій рід і ввійшли до і̨̄а-основи як слов’янізми жіночого роду.

Кілька іменників і̨̄а-основи в SPr уживаються як pluralia tantum: gačios 30 ‘штани’; liesvyčios 25 ‘драбина’. Відповідники першого з них у слов’янських мовах також зазвичай уживаються лише в множині: руськ. кгачи ‘штаны, нагавицы’ (HSBM XV 33); пол. gacie ‘нижня частина чоловічого одягу, штани’ (SPol VII 163). Однак іменник liesvyčios, з огляду на мови-донори, міг уживатися і в однині: давньорус. лѣствица ‘лестница’ (SRJA VIII 211); руськ. лесвица ‘драбіны’ (HSBM XVI 358).

i-основа. Запозичених іменників цієї основи — 10: čėstis 84 ‘честь, повага’ LKŽe; donis 18 ‘данина’ LKŽe; dvarionis 28 ‘працівник маєтку, службовець, придворний’ LKŽe; liūbasis 74 ‘любов’; mostis 77 ‘м’яка лікарська маса з жиром, яку застосовують для лікування, мазь’ LKŽe; pečėtis 121 ‘знаряддя для відтискання знака; відбиток або знак, відтиснутий цим знаряддям; печатка’ LKŽe; pomėtis 118 ‘пам’ять’ LKŽe; skoteris 102 ‘скатертина’ LKŽe; smertis 170 ‘смерть’ LKŽe; spaviedis 172 ‘сповідь’ LKŽe.

Сьогодні ця основа не є продуктивною, до неї переважно належать іменники жіночого роду, як і в SPr. Іменники чоловічого роду i-основи трапляються і в сучасній мові (напр., geluonis, dantis тощо); у цьому випадку таким слов’янізмом SPr є один — dvarionis. Те, що цей іменник належить до цієї основи, видно з його засвідчених форм у старих писемних пам’ятках: dvaronies BPII 476 (LKŽe). Вважається, що спочатку литовська мова запозичила множину слова dvarionys (пор. давньорус. дворянинъ ‘лицо, находящееся на службе при дворе князя’ (SRJA IV 194)), на основі якої виникла однина dvarionis (Smoczyński 2026: 388).

Решта слов’янізмів має жіночий рід, зберігши його незмінним порівняно з відповідниками в мовах-донорах. Джерела всіх цих слов’янізмів у слов’янських мовах мають м’які приголосні в кінці, наприклад, čėstis (< руськ. честь ‘честь, пошана, повага’ (MDSUM II 480); пол. cześć ‘шанування, повага, визнання; захоплення; честь’ (SPol IV 150)), donis (< давньорус. дань ‘те, що комусь віддано’ (SRJA IV 170); руськ. дань ‘те, што аддадзена каму-н.’ (HSBM VII 242); пол. dań ‘натуральна або грошова повинність, данина, податок, чинш’ (SPol IV 490)), smertis (< руськ. смерть ‘смерць; спыненне існавання чалавека ці жывёліны’ (HSBM XXXI 483); пол. śmierć ‘закінчення, втрата життя, смерть, у виняткових випадках позбавлення когось життя’ (SS IX 24)), spaviedis (< руськ. споведь ‘споведь’ (HSBM XXXII 163); пол. spowiedź ‘визнання гріхів перед священником для отримання відпущення’ (SS VIII 359)).

ē-основа. Це ще одна не дуже продуктивна основа запозичень у SPr; іменників, що до неї належать, 6: kaniukšnė 175 ‘стайня’ LKŽ; kižė 10 ‘стара хатина, халупа, хижа’ LKŽ; maliaʋonė 76 ‘малювання’ LKŽ; mincė 81 ‘монета’ LKŽ; prababė 129 ‘прабабуся’; ragažė 77 ‘плетений кошик; кількість, що вміщується в такий кошик’ LKŽ.

Ця нечисленна група слів досить неоднорідна: хоча відповідники більшості слов’янізмів мають жіночий рід, їхні закінчення різні. Наприклад, відповідники іменника kaniukšnė (< давньорус. конюшня ‘конюшня, будова, де тримають коней’ (SRJA VII 291); руськ. канюшня ‘канюшня’ (HSBM XV 291)) мають закінчення -ia, kižė, mincė (< давньорус. хижа, хиза ‘хатина, будинок’ (MSDJА III 1368); руськ. хижа ‘хаціна’ (HSBM XXXVI 73); пол. minca ‘монета, биті гроші’ (SPol XIV 272)) — -a, тому ці слов’янізми могли бути інтегровані до основ ia та ā. Джерелом одного іменника є середній рід: maliaʋonė (< руськ. малеванье, малевание ‘дія за дієсловом малевати’ (HSBM XVII 234); пол. malowanie ‘назва дії від malować’ (SPol XIII 60)).

Інші основи. Решта основ, до яких належать іменники-слов’янізми SPr, дуже нечисленні. Два слова мають основу į: kisielis 54 ‘рідка каша (страва) із заквашеної вівсяної муки або ягідного соку з крохмалем’ LKŽ; kriaučias 63 ‘кравець’ LKŽ. До основи į належать три іменники: čemerys 14 ‘отруйна, лікарська багаторічна рослина родини лілійних, чемериця’ LKŽ; grašis 39 ‘дрібна монета, півкопійки; у різні часи — гроші різної вартості; монета’ LKŽ, maneliai 77 ‘нарукавники’, а до основи u — лише один — turgus 180.

З погляду сучасної мови незвично виглядають іменники kisielias і kriaučias. І той, і той зазвичай інтегровані до основи iu, тобто як kisielius і kriaučius. У пізнішому словнику К. Сирвида від kisielias відмовлено й подано лише варіант основи iu kisielius SD 103 (kriaučias / kriaučius узагалі не згадується). Чому в SPr для цих іменників обрано основу iǫ, невідомо, оскільки з огляду на відповідники у слов’янських мовах (давньорус. кусель ‘страва, приготовлена з муки на воді або ягідному соку, кисіль’ (SRJA VII 137); руськ. кусель ‘кіслая страва з мукі, кісель’ (HSBM XV 93); пол. kisiel ‘страва з муки, розведеної водою й підданої ферментації’ (SPol X 330); давньорус. краѳецъ ‘кравець’ (SRJA VII 402); руськ. кравець ‘спецыяліст па шыццю адзення’ (HSBM XVI 80); пол. krawiec ‘ремісник, який шиє одяг’ (SPol XI 134)), основи iu та ō є системнішими.

Іменник maneliai у SPr подано як pluralia tantum, хоча в LKŽ є і manelė, і manelis. Дані слов’янських мов (давньорус. манелы ‘прикраса, різновид браслета, який надягали поверх рукава (нарукавник, зап’ястя)’ (SRJA IX 27); руськ. манеля, манела, манелле ‘браслет; намисто’ (HSBM XVII 93); пол. manella ‘дорогоцінна прикраса, яку носили на руці, браслет, нарукавник’ (SPol XIII 143)) показують, що належно іменник мав бути запозичений як іменник жіночого роду manelia або manelė (через м’який l). Отже, у цьому випадку, на відміну від іменників kisielias, kriaučias, čemerys, grašis, відбулася також зміна роду.

ВИСНОВКИ

SPr — це слов’янські іменники, що належать до ō (abrazas, abrūzas, advernykas, akrūtas, alubnykas тощо), iō (kisielias, kriaušias), iō (čemer ys, grašis, maneliai), ā (abyda, afiera, akvata, alyva, arielka тощо), iā (adverija, asilyčia, atkon yčia, bažnyčia, čerpyčia тощо), iu (aliejus, altorius, bardišius, brylius, cielius тощо), u (turgus), i (čestis, donis, dvarionis, liūbastis, mostis тощо) і ē (kaniukšnė, kižė, maliavonė, mincė, prababė тощо) основ. У цьому джерелі не засвідчено слов’янізмів із приголосною основою.

Найчисленнішою є основа ō — до неї належить 41,6% виявлених іменників-слов’янізмів SPr. Порівняно численними є також основи ā, iu та iā — на них відповідно припадає 24,5%, 15,5% і 11,8% усіх відібраних слів. Слов’янізми з основою i становлять 3,1%, а з основою ē — 1,7% досліджених слов’янізмів. Решта основ представлені дуже нечисленно й становлять дуже малу частку всіх виявлених у SPr іменників-слов’янізмів.

З огляду на відповідники слов’янізмів у мовах-донорах у SPr у певних випадках простежується чітка система, до парадигми якої основи потрапляє те чи те запозичене слово:

• якщо відповідники у слов’янських мовах мають чоловічий рід і закінчуються на твердий приголосний, запозичення в литовській мові інтегрується до основи ō;

• іменники середнього роду слов’янських мов, що закінчуються на –o, у литовській мові належать або до основи ō (давніші запозичення типу klodas), або до ā;

• слова жіночого та чоловічого (найчастіше — спільного) роду, що у слов’янських мовах закінчуються на –a, у литовській мові інтегруються до основи ā;

• іменники чоловічого роду, що у слов’янських мовах мають нульове закінчення; слова чоловічого роду, що у слов’янських мовах мають м’який приголосний (найчастіше l); іменники чоловічого роду, що у східнослов’янських мовах мають історично м’які ž, š, č, c, r, а в польській мові — уже тверді, у литовській мові інтегруються до основи iu;

• іменники, що у східнослов’янських мовах закінчуються на –я, а в польській — на –ia, у литовській мові інтегруються до основи iā;

• іменники, що у слов’янських мовах закінчуються на м’які приголосні t, n, d, у SPr інтегровані до основи i.

До решти основ іменники-слов’янізми SPr інтегруються по-різному, і на підставі лише цього джерела однорідної системи не простежується.

Слов’янізми SPr, як правило, найчастіше мають той самий рід, що й їхнє джерело в мовах-донорах, тобто, наприклад, слово чоловічого роду у слов’янських мовах інтегрується до литовської як запозичення чоловічого роду. Зміни роду, властиві лише SPr, трапляються вкрай рідко (čerevyka, maneliai). У SPr також дотримано відповідності числа — запозичення, що походять від іменників слов’янських мов, які найчастіше вживаються у множині, також подаються як pluralia tantum (blekai, čėrai, gačios). Деякі іменники (liesuvyčios, maneliai) слід було б інтегрувати не як pluralia tantum.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Būga Kazimieras 1958: Rinktiniai raštai [Вибрані праці] 1, Vilnius: Valstybinė politinė ir mokslinė literatūros leidykla.

Čepienė Nijolė 2013: Konstantino Sirvydo „Dictionarium trium linguarum“ leksikos skoliniai“ [Лексичні запозичення в «Dictionarium trium linguarum» Konstantinas Sirvydas]. – Leksikografija ir leksikologija 3: Konstantino Sirvydo darbai ir jo epocha, sud. Z. Šimėnaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 157–188.

Fraenkel Ernst 1962: Litauisches etymologisches wörterbuch [Литовський етимологічний словник], Heidelberg: Winter.

Girdenis Aleksas 2001: Kalbotyros darbai [Мовознавчі праці] 3, Vilnius: Інститут видавництва науки та енциклопедій.

HSBM I: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 1, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1982.

HSBM II: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 2, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1983.

HSBM III: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 3, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1983.

HSBM IV: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 4, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1984.

HSBM VII: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 7, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1986.

HSBM IX: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 9, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1989.

HSBM XIV: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 14, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1996.

HSBM XV: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 15, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Navuka i technika, 1996.

HSBM XVI: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 16, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 1997.

HSBM XVII: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 17, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 1998.

HSBM XVIII: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 18, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 1999.

HSBM XX: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 20, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2001.

HSBM XXIV: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 24, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2005.

HSBM XXIX: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 29, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2009.

HSBM XXX: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 30, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2010.

HSBM XXXI: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 31, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2011.

HSBM XXXII: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 32, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2012.

HSBM XXXIII: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 33, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2013.

HSBM XXXVI: Histaryčny slovnik belaruskaj movy [Історичний словник білоруської мови] 36, ред. A. M. Bulyka, Мінськ: Belaruskaja navuka, 2016.

JAM 2005: Jazyki mira. Slavianskіe jazyki [Мови світу. Слов’янські мови], ред. кол. A. M. Moldovan, S. S. Skorvid, A. A. Kibrik, N. V. Rogova, E. I. Jakuškina, A. F. Žuravlev, S. M. Tolstaja, Москва: Academia.

Keinys Stasys 1984: Литовські мовні гібриди (поняття, види та нормативність) [Lithuanian Language Hybrids (Concept, Types, and Normativity)]. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai, 113–123.

Laučiūtė Jūratė 2007: Доля відмінкових закінчень іменних слів балтійського походження у північних слов’янських мовах [Fate of Baltic-Origin Nominal Endings in the Slavic Language]. – Res humanitariae 2, 85–101.

Lebedys Jurgis 1977: Стара литовська література [Стара литовська література], Вільнюс: Mokslas.

LKŽe: Словник литовської мови [Словник литовської мови] (1–20, 1941–2002), електронна версія, редакційна колегія: G. Naktinienė (головна редакторка), J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė; програмісти: E. Ožeraitis, V. Zinkevičius, Вільнюс: Lietuvių kalbos institutas, оновлена версія, 2018. Доступ в інтернеті: https://ekalba.lt/lietuviu–kalbos–zodynas/.

MDSUM II: Матеріали до словника писемної та книжної української мови [Матеріали до словника писемної та книжної української мови] 2, ред. E. K. Timčenko, Київ, Нью-Йорк: Національна академія наук України, 2003.

MSDJA III: Материалы для словаря древнерусского языка [Матеріали до словника давньоруської мови] 3, ред. I. I. Sreznevskij, Санкт-Петербург: Kniga, 1912.

Pakalka Kazys 1997: Примітки про старий тримовний словник Константина Сирвідаса (бл. 1620 р.) [Notes on Konstantinas Sirvydas’ Old Trilingual Dictionary (c. 1620)]. – Старий словник Константина Сирвідаса, упоряд. K. Pakalka, 6–25.

Palionis Jonas 1967: Литовська літературна мова XVI–XVII ст. [Литовська літературна мова у XVI–XVII¹⁶^th–17^th століттях], Вільнюс: Mintis.

Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches wörterbuch [Індоєвропейський етимологічний словник], Берн: Francke.

Rudzinskas Darius 2011a: Деякі аспекти морфологічної інтеграції славізмів у давніх литовських текстах [Some Aspects of the Morphological Integration of Slavisms in Old Lithuanian Texts]. – Baltu filologija 20, 41–51.

Rudzinskas Darius 2011b: Морфологічна інтеграція слов’янських запозичень: аспекти категорії роду [Morphological Integration of Slavic Loanwords: Aspects of the Gender Category]. – Perspectives of Baltic philology 2, 205–214.

Sabaliauskas Algirdas 1990: Лексика литовської мови [Лексика литовської мови], Vilnius: Mokslas.

Siaurukienė Halina 1987: Запозичення в гімні «Knygos nobažnystės» [Запозичення в гімні «Knygos nobažnystės»]. – Питання литовського мовознавства 26, 145–150.

Skardžius Pranas 1931: Die slavischen Lehnwörter im Altlitauischen [Слов’янські запозичення в старолитовській мові]. – Tauta ir žodis 7, Kaunas: Spindulys.

Smetonienė Anželika 2019: Моделі морфологічної інтеграції слов’янських іменників-запозичень у катехизисі Петкевічюса (1598) як показник їхнього походження та хронології. – Studia z Filologii Polskiej i Słowiańskiej 54, [1–30]. DOI: https://doi.org/10.11649/sfps.1766.

Smetonienė Anželika 2022: Інтеграція запозичених іменників з Анонімного катехизису (1605) і катехизису Даукші (1595) у морфологічну систему литовської мови [Інтеграція запозичених іменників з Анонімного катехизису (1605) і катехизису Даукші (1595) у морфологічну систему литовської мови]. – Литовська мова 17, 25–38. DOI: https://doi.org/10.15388/LK.2022.11.

Smoczyński Wojciech 2026: Етимологічний словник литовської мови [Етимологічний словник литовської мови]. Доступ в інтернеті: http://www.rroman es.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf.

SPol IV: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 4, ред. S. Bąk, Wrocław, Warszawa, Kraków: Instytut badań literackich, 1969.

SPol VI: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 6, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1972.

SPol VII: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 7, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1973.

SPol VIII: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 8, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1974.

SPol X: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 10, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1976.

SPol XI: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 11, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1978.

SPol XII: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 12, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1979.

SPol XIII: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 13, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1981.

SPol XIV: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 14, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk: Instytut badań literackich, 1982.

SPol XVI: Словник польської мови XVI століття [Словник польської мови XVI^th століття] 16, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź: Instytut badań literackich, 1985.

SPol XXI: Słownik polszczyzny XVI wieku [Словник польської мови XVI^th століття] 21, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków: Instytut badań literackich, 1992.

SPol XXIV: Słownik polszczyzny XVI wieku [Словник польської мови XVI^th століття] 24, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź: Instytut badań literackich, 1996.

SPol XXVI: Słownik polszczyzny XVI wieku [Словник польської мови XVI^th століття] 26, ред. M. R. Mayenowa, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź: Instytut badań literackich, 1998.

SPr 1997: Старий словник Костянтина Сирвидаса [Старий словник Костянтина Сирвидаса], уклав K. Pakalka, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

SRJA I: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 1, гол. ред. S. G. Barchudarov, Moskva: Nauka, 1975.

SRJA II: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 2, гол. ред. S. G. Barchudarov, Moskva: Nauka, 1975.

SRJA IV: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 4, гол. ред. S. G. Barchudarov, Moskva: Nauka, 1977.

SRJA VII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 7, гол. ред. F. P. Filin, Moskva: Nauka, 1980.

SRJA VIII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 8, гол. ред. G. J. Romanova, Moskva: Nauka, 1981.

SRJA IX: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 9, гол. ред. V. J. Derjagin, O. V. Malkova, Moskva: Nauka, 1982.

SRJA XI: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 11, гол. ред. A. N. Šalamova, Moskva: Nauka, 1986.

SRJA XIII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 13, гол. ред. O. I. Smirnova, Moskva: Nauka, 1987.

SRJA XIV: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 14, гол. ред. O. I. Smirnova, A. N. Šalamova, Moskva: Nauka, 1988.

SRJA XV: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 15, гол. ред. G. P. Smolickaja, Moskva: Nauka, 1989.

SRJA XVI: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 16, гол. ред. G. J. Romanova, Moskva: Nauka, 1990.

SRJA XXI: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 21, гол. ред. G. A. Bogatova, Moskva: Nauka, 1995.

SRJA XXII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 22, за ред. А. Н. Шаламова, Москва: Наука, 1997.

SRJA XXIII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 23, за ред. В. Б. Кришка, Г. І. Романової, Москва: Наука, 1996.

SRJA XXIV: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 24, за ред. Г. І. Романової, Москва: Наука, 2000.

SRJA XXVIII: Slovar russkogo jazyka XI–XVII vv. [Словник російської мови XI–XVII століть] 28, за ред. Е. І. Державіної, Москва: Наука, 2008.

SS VIII: Słownik staropolski [Словник старопольської мови] 8, за ред. С. Урбанчика, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ, Лодзь: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1980.

SS IX: Słownik staropolski [Словник старопольської мови] 9, за ред. С. Урбанчика, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ, Лодзь: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1982.

SS X: Słownik staropolski [Словник старопольської мови] 10, за ред. С. Урбанчика, Вроцлав, Варшава, Краків, Гданськ, Лодзь: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1990.

SSM II: Słownyk staroukrajinskoj movy XIV–XV st. [Словник староукраїнської мови XIV–XV ¹⁴^th–15^th століть] 2, за ред. Л. Л. Гумецької, І. М. Керницького, Київ: Наукова думка, 1978.

Урбутіс Вінцас 1992: Слов’янізми в старій литовській мові [Слов’янські запозичення у старій литовській мові]. – Baltistica 27(1), 4–41.

Urbutis Vincas 1993: Senųjų slavizmų kilmės įvairovė [Різноманіття походження давніх слов'янізмів]. – Baltistica 28(1), 91–101.

Valeckienė Adelė 1967: Kitų kalbų kilmės žodžiai lietuvių kalbos morfologinėje sistemoje [Слова іншомовного походження в морфологічній системі литовської мови]. – Lietuvių kalba tarybiniais metais, atsak. red. V. Ambrazas, Vilnius: Mintis, 108–12.

Vasilauskienė Virginija 2022: Konstantino Sirvydo žodynų ir Punktų sakymų leksikos sąsajos [Зв’язки між словниками Константіна Сірвідаса та його лексикою в Punktai sakymų]. – Lituanistica 68, 2(128), 135–152.

Voitkevič Božena 2010: Mikalojus Daukšos Postilės slavizmų morfologinė integracija [Морфологічна інтеграція слов’янізмів у «Постилії» Миколая Даукші]. – Baltistica 75(2), 243–255.

Zinkevičius Zigmas 1968: Apie 1605 m. katekizmo tarmę [Про діалект Катехізису 1605 року]. – Baltistica 4, 109–116.

Zinkevičius Zigmas 1988: Senųjų raštų kalba [Мова давніх текстів], Vilnius: Mokslas.

Zinkevičius Zigmas 2002: Rinktiniai raštai [Вибрані твори] 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.