Функції спеціальної лексикографії в загальнонаціональній системі «наука–технології–інновації»

ВЯЧЕСЛАВ КОНСТАНТИНОВИЧ ЩЕРБИН

Центр системного аналізу та стратегічних досліджень Національної академії наук Білорусі

КЛЮЧОВІ СЛОВА: спеціальна лексикографія, функції спеціальних словників, загальнонаціональна система «наука–технології–інновації»

В останні десятиліття у зв’язку з розширенням у сучасному мовознавстві сфери застосування функціонального підходу, який прийшов на зміну домінувальним протягом XX століття порівняльно-історичному, системно-структурному та генеративному підходам, дедалі частіше робляться спроби представити вичерпні описи а) функцій терміна (див., наприклад, Татаринов 2006: 337–338); б) функцій спеціальних словників (див., наприклад, Кудашев 2007: 43–46; Гринев-Гриневич 2009: 66–74; Дубичинский 2013: 282–283); в) функцій окремих напрямів спеціальної лексикографії (див., наприклад, Щербин 2010: 381–387; Шчэрбін 2011: 141–152) тощо.

Зокрема, найширшим на сьогодні є перелік функцій терміна, укладений Віктором А. Татариновим, який містить майже два десятки назв таких функцій. Серед них: комунікативна, когнітивна, номінативна, структурно-мовна, класифікаційна, вегетаційна, прототипічна, стереотипічна, етноціннісна, символічна, експресивна, естетична, гендерна, спеціалізувальна, характеризувальна, компаративна, феноменотворча, менталітетотворча функції (Татаринов 2006: 337–338). Інші російські фахівці в галузі термінології виокремлюють також інші функції терміна. Наприклад, Олена І. Голованова вважає, що «попри те, що термін поліфункціональний, його основною, домінантною функцією є (далі виділено нами. – В.Щ.) функція фіксації та проду-

76

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенациональной системе «наука–технологии–инновации»

кування спеціального знання як результату пізнавальної діяльності (Голованова 2007: 33).

Своєю чергою, до основних функцій спеціальних словників Сергій В. Гринев-Гриневич сьогодні відносить такі їхні функціональні характеристики: інвентаризаційну, нормативну, гносеологічну, прогностичну, навчальну та ін. (Гринев-Гриневич 2009: 29, 60, 73). Своєю чергою, Ігор С. Кудашев описав такі функції спеціальних словників: інформаційну, комунікативну, навчальну, реєструвальну, систематизувальну, кодифікаційну, пізнавальну (гносеологічну), ідеологічну (Кудашев 2007: 43–45). Крім того, Володимир В. Дубичинський за призначенням термінологічних словників виокремлює такі їхні групи, які значною мірою мають функціональний характер: 1) реєструвальні словники (більшість наявних термінологічних словників); 2) регламентувальні словники (термінологічні стандарти та словники рекомендованих термінів); 3) інформаційні словники (інформаційно-пошукові тезауруси); 4) систематизувальні словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словники та словники терміносистем) (Дубичинский 2013: 282–283). Відповідно, виокремлення перелічених вище груп термінологічних словників у класифікації В.В. Дубичинського дає підстави визначити такі функції спеціальних словників, як реєструвальна, регламентувальна, інформаційна та систематизувальна.

Нарешті, залежно від виконуваної ними основної функції нами виокремлено такі основні напрями спеціальної лексикографії, однойменні з виконуваними ними функціями: 1) термінологічна лексикографія (термінографія) орієнтується на опис формальних і змістових характеристик терміна; 2) енциклопедична лексикографія прагне представити системний опис поняттєвого змісту екстралінгвістичних явищ, процесів, фактів; 3) в основі експериментальної лексикографії лежить використання нетрадиційних для лексикографії способів систематизації представленої інформації (таблиць, схем, рисунків, креслень, невербальних символів, формул, запитально-відповідних комплексів, баз даних, баз знань та ін.), які запозичуються з різних галузей спеціальних знань; 4) у межах класифікаційної лексикографії готуються алфавітні, систематичні, пред-

Terminologija | 2017 | 24

7 7

предметні та інші покажчики й індекси; визначники рослин, тварин, мінералів, гірських порід тощо; рубрикатори й класифікатори; тарифно-кваліфікаційні довідники професій, спеціальностей і посад; а також інші довідкові видання, головним завданням яких є поняттєве впорядкування самої предметної галузі знань, у межах якої використовується термінологія, описувана такими виданнями; 5) спеціальна концептографія має на меті укладання словників основних наукових понять і категорій; словників ключових термінів, понять і слів; словників наукових дескрипторів; комплексних, загальнонаукових і вузькодисциплінарних концептуаріїв; словників одного концепту (Шчэрбін 2011: 141–152).

Порівняльний аналіз наведених вище переліків основних функцій терміна, спеціальних словників та основних напрямів спеціальної лексикографії показує, що повного ізоморфізму між зазначеними функціональними переліками поки що не спостерігається, що, безумовно, перешкоджає побудові єдиної й несуперечливої теорії, яка охоплює весь спектр наукових дисциплін, пов’язаних із вивченням, описом і нормуванням термінів (термінологія, термінознавство, термінографія, спеціальна лексикографія). Головною метою нашої статті якраз і є пошук системних засад для побудови єдиної теорії термінології, термінознавства й термінографії.

Як першу системну засаду можна назвати спільне розуміння представниками різних галузей термінологічної науки такого базового наукового концепту, як ФУНКЦІЯ. Нині, за слушним зауваженням С. В. Гриньова-Гриневича, «призначення і функція словника не всіма лексикографами достатньо чітко розмежовуються» (Гринев-Гриневич 2009: 29). Останнє, на наш погляд, є наслідком того, що в загальнонаукових довідниках ці два поняття (призначення і функція) нерідко ототожнюються. Див., наприклад, визначення поняття «функція» в Сучасному словнику із суспільних наук (2005): «Функція (лат. function – виконання) – обов’язок, коло діяльності, призначення; роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільної системи вищого рівня або організаційних інтересів соціальних груп та індивідів, що її утворюють» (Дани-льян, Панов 2005: 462–463).

78

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенацио-нальной системе «наука–технологии–инновации»

Водночас у галузі спеціальної лексикографії поняття призначення словника і функція словника досить чітко розмежовуються:

«Якщо призначення словника визначається характером його використання, то його функція ґрунтується на співвідношенні елементів опису й регламентації щодо спеціальної лексики, включеної до нього. При цьому функція термінологічного словника значною мірою визначається особливостями обраного пласта лексики і насамперед — ступенем розвитку відповідної галузі термінології. Як зазначає Ольга С. Ахманова, на етапі формування й швидкого розвитку або докорінної перебудови термінології (для якого характерні велика кількість синонімів і багатозначне вживання багатьох термінів, нестійкість їхнього значення, наявність багатьох метадіалектів наукових шкіл та ідіолектів окремих фахівців) найважливішим завданням є інвентаризація термінології, а за наявності сформованої та усталеної системи понять, стабілізації семантичних зв’язків — актуальним є завдання встановлення норм терміновживання та їх фіксації в нормативних словниках [Ахманова, 1966]. Відповідно до цього можна виокремити дві основні функції термінологічного словника — інвентаризаційну й нормативну» (Гринев-Гриневич 2009: 28–29).

Залежно від того, на яку з функцій (інвентаризаційну чи нормативну) орієнтується укладач під час створення термінологічного словника, визначаються як реєстровий обсяг такого словника, так і ступінь нормованості включеної до нього спеціальної лексики. Зокрема, укладаючи термінологічний словник реєстраційного типу, коли термінограф¹ прагне якнайповніше реалізувати інвентаризаційну функцію такого словника, він спирається на такі методологічні положення: 1) «термінологія вилучається, як метал із руди, з усієї сукупності метамовних творів досліджуваного періоду» (Ахманова 1969: 5); 2) «першочерговим і реально здійсненним завданням нині є лексикографічний опис тієї (хай недосконалої, непослідовної та різнорідної) мови, за допомогою якої мовознавці спілкуються між собою і яку вони застосовують у викладанні» (Ахманова 1969: 9). Результатом послідовної реалізації укладачем термінологічного словника реєстраційного типу зазначених вище методологічних положень стає включення до його реєстру багатьох тисяч термінів, професіоналізмів, номенів, спеціальних неологізмів, напівтермінів, прототермінів і терміноїдів, виявлених у наукових текстах.

Terminologija | 2017 | 24

79

Натомість, укладаючи термінологічний словник нормативного типу, його автор у своїй діяльності орієнтується на реалізацію нормативної, або регламентувальної, функції спеціального словника, спираючись при цьому на цілком інші методологічні положення: 1) до реєстру термінологічного словника нормативного типу включаються лише ті термінологічні одиниці, поняттєвий зміст яких уже чітко визначено, тобто які вже мають своє наукове визначення. Як слушно зауважив із цього приводу австро-американський дослідник Ойген Розеншток-Хюссі, «дефініція — це останнє слово людини в низці слів, присвячених її предмету» (Розеншток-Хюсси 1994: 96); 2) у термінологічному словнику нормативного типу бажано вказати для кожної реєстрової одиниці її місце у відповідній галузевій терміносистемі, яка, своєю чергою, становить певну систему концептуальних знань про світ і мову: «Терміносистема загалом, відображаючи певну концептосферу, формується не лише як сукупність одиниць, а як сукупність дуже складної мережі знань, у якій взаємодіють різні типи знання про світ і мову, пов’язані з розвитком людського мислення» (Новодранова 2009: 93). Результатом реалізації укладачем термінологічного словника нормативного типу зазначених методологічних положень у своїй термінографічній діяльності стає суворий відбір до реєстру такого словника достатньо унормованої та семантично чітко визначеної спеціальної лексики, обсяг якої рідко перевищує одну-дві тисячі реєстрових одиниць.

Як другу системну засаду побудови єдиної теорії термінології, термінознавства й термінографії слід розглядати безумовне виконання всіма представниками термінологічної науки імперативної вимоги розмежовувати власне наукові, технічні й ділові тексти, з одного боку, та словниково-довідкові, метамовні тексти — з другого. До речі, ще 10 років тому відомий російський термінолог Володимир М. Лейчик (2007: 11) поділив усі наукові, технічні й ділові тексти на три групи: терміноуживальні, наприклад, оглядові статті, монографії, ділові документи, на термінофіксувальні-

80

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенациональной системе «наука–технологии–инновации»

руючі, наприклад, словники та довідники, і термінотворчі, зокрема дослідницькі статті, у яких автор уперше викладає результати своїх експериментів, узагальнень тощо. Однак, якщо спиратися на досягнення такої новітньої науки, як лінгвосеміотика, то зазначену вельми цікаву текстову класифікацію В.М. Лейчика можна звести до двох типів текстів: з одного боку, це наукові, технічні та ділові тексти, що мають лінійний характер; з іншого боку, це словниково-довідкові тексти, що мають метамовний, нелінійний характер.

Як аргумент на користь запропонованої нами простішої класифікаційної системи текстів покликаємося на навчальний посібник С.В. Гринева Основы семиотики (2003), у якому наголошено на тісному зв’язку новітніх напрямів лінгвістичної науки з основними проблемами та принципами семіотики: «У 1980–1990-ті роки сформувався ряд наук і напрямів, пов’язаних із семіотичною проблематикою, — термінознавство, термінографія, комунікативна лінгвістика, когнітивна психологія та лінгвістика<...>» (Гринев 2003: 20). На думку С.В. Гринева (2003: 30–31),

«застосування семіотичних принципів у низці галузей дослідження виявилося вельми продуктивним. У мовознавстві, де виникла спеціальна прикордонна дисципліна — лінгвосеміотика, вивчення мовних одиниць у трьох аспектах — змістовому, формальному та функціональному — стало можливим на всіх рівнях мови, починаючи від фонеми й закінчуючи текстами <...>, сприяло системності лінгвістичних досліджень і значно розширило арсенал методів дослідження мови».

Щоб продемонструвати істинність цього твердження щодо різножанрових текстів, проведемо порівняльний аналіз семіотичних особливостей словниково-довідкових (нелінійних) текстів і звичайних (художніх, наукових, публіцистичних, ділових та інших) текстів лінійного характеру за трьома зазначеними вище критеріями — змістовим, формальним і функціональним.

За традицією розпочнемо порівняльний аналіз зазначених різножанрових текстів з їхніх формальних характеристик. Однією з таких характеристик є назва або заголовок тексту. Як правило, словниково-довідкові тексти за цим показником істотно відрізняються від текстів інших жанрів, оскільки їхні назви містять термінологічні одиниці (словарь, энциклопедия,

Terminologija | 2017 | 24

81

справочник, глоссарий, указатель та ін.), що безпосередньо вказують на жанрову належність названих ними текстів до сфери словниково-довідкової літератури. Ця обставина дала підстави членові-кореспондентові РАН Юрію Н. Караулову припустити, що «наявна типологія словників — це значною мірою типологія їхніх назв» (Караулов 1981: 43).

Однак, якщо спробувати використати перелічені вище термінологічні одиниці зі складу назв словниково-довідкових текстів (словарь, энциклопедия, справочник, глоссарий, указатель та ін.) як ключові слова для пошуку відповідних словниково-довідкових текстів у віртуальному просторі Інтернету або в електронних каталогах великих бібліотек, то дуже скоро переконаємося, що використання такого формального показника, як назва тексту, далеко не завжди дає потрібний результат. Наприклад, використання ключового слова словарь дало змогу знайти у віртуальному просторі не лише спеціальний Словарь ветров Леоніда З. Проха (1983), у якому в алфавітному порядку наведено природничо-наукові описи різнотипних вітрів, що дмуть у різних регіонах планети, а й збірку ліричних творів київського поета Юрія Мезенка Словарь ветров (1986), яка ні за формою, ні за змістом не пов’язана з жанром словниково-довідкової літератури. Крім того, використання ключового слова словарь дало змогу знайти художній роман англійського письменника Лоуренса Норфолка Словарь Лампиера (1996), художній роман сербського письменника Милорада Павича Хазарский словарь (1989) та багато інших художніх творів, які використовують для організації свого текстового простору лише зовнішню форму словника, а тому мають лише опосередковане відношення до жанру словниково-довідкової літератури.

Подібним чином використання під час пошуку словниково-довідкових текстів такого ключового слова, як энциклопедия, дало змогу знайти не лише справжні енциклопедичні видання, а й книгу спогадів Валентина Рича Я – Энциклопедия (2006) та багато інших подібних видань, що не мають безпосереднього стосунку до жанру словниково-довідкових текстів. Усе сказане вище дає змогу зробити висновок, що, використовуючи такий формальний показник, як назва тексту, не можна зі стовідсотковою ймовірністю відмежувати словниково-

82

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенацио-нальной системе «наука-технологии-инновации»

довідкові тексти від текстів інших жанрів. А отже, типологія назв словників не може слугувати основою для їхньої наукової класифікації.

Значно повніше специфіку словниково-довідкових текстів розкриває використання такого змістового критерію, як спосіб організації їхнього поняттєвого змісту. На відміну від звичайних (художніх, наукових, публіцистичних, ділових та інших) текстів, яким притаманні наративність, лінійність і синтаксична зв’язність, текстовий простір сучасних словників і довідників організований на принципово інших семіотичних засадах (гіпертекстовість, нелінійність, різноманітність способів лексикографічної пов’язаності тощо) (Щербин 2002). Зокрема, якщо зміст будь-якого звичайного тексту структурно являє собою «довгий ряд символів, який читають в одному напрямку» (Морозов, Тихомиров, Хрусталев 1997: 56), то зміст словниково-довідкових текстів може структуруватися за алфавітом (прямим і зворотним) літерної оболонки назв словникових статей, за темами (ідеями), за словотвірними гніздами, за граматичними характеристиками слів-назв, за їхніми генетичними характеристиками, за хронологією їхньої появи в мові, за умовною цифровою нумерацією (простою, подвійною тощо) та за багатьма іншими організаційними принципами. Зазначене різноманіття лексикографічних підходів до організації текстового простору словника є найкращим доказом того, що «порядок розташування матеріалів у довідковому виданні <...> має вирішальне значення в комплексі вихідних даних для оформлення книги» (Адамов, Кричевский 1981: 10).

Водночас видавнича практика останніх десятиліть свідчить, що в пошуках нових образотворчих форм автори звичайних текстів дедалі частіше звертаються до використання лексикографічних способів організації текстового простору створюваних ними художніх, наукових та інших творів. Як приклад назвемо жіночий роман Маші Царьової Московський бестіарій. Балаканина броненетки (2007), у якому порядок розділів відповідає алфавіту літерної оболонки їхніх назв, що, однак, аж ніяк не порушує загальної смислової цілісності художнього твору й не змінює його жанрової належності. У цьому

Terminologija | 2017 | 24

8 3

зв’язку можна зробити висновок, що використання такого змістового критерію, як спосіб організації поняттєвого змісту тексту, також не може стовідсотково гарантувати безпомилкове відмежування словниково-довідкових текстів від звичайних (художніх, наукових та інших) творів.

Усе сказане вище пояснює, чому книговидавці, бібліотекарі, книгознавці та інші дослідники текстів у процесі їх класифікації використовують поряд із формальним і змістовим критеріями ще й функціональний критерій. Зокрема, ось що пише про основну функцію звичайних текстів лінійного характеру один із перших розробників вітчизняних гіпертекстових систем Мартин М. Субботин (1993: 39–40):

«<...> основна функція лінійного тексту розумілася і розуміється як представлення, репрезентація вже наявного смислу. При цьому йдеться про представлення смислу як єдиного, як певного відносно завершеного цілого. Книга представляє й оформлює свій зміст як щось ціле, замкнене, «загорнуте в палітурку». Саме для цього зміст подається у формі єдиної ієрархічної структури. У цьому й полягає глибинний сенс лінійності. Адже найповніша ієрархізація здійснюється саме при лінійному впорядкуванні, коли кожен елемент займає єдине, строго визначене місце — після чогось, перед чимось. Ієрархічна побудова, послідовність смислонесучих елементів тексту орієнтує на сприйняття його змісту як єдиного організованого цілого, відсікаючи, не допускаючи до тексту всі відгалуження думки, усі можливі траєкторії її руху, які не вписуються в цю організованість».

Зовсім іншу функцію виконують словниково-довідкові тексти:

«Довідкові видання спеціально пристосовані для швидкого знаходження й сприйняття потрібних читачеві відомостей (довідок). Інакше кажучи, вони призначені не для суцільного послідовного читання, а для вибіркового, чим принципово й відрізняються від видань інших типів. Ця особливість — одна з основоположних на всіх етапах створення довідкового видання. На ній ґрунтується не лише принцип поліграфічного оформлення книги, не лише змістова побудова ілюстрацій, а й лінгвістична структура книги» (Адамов, Кричевский 1981: 8).

Отже, якщо звичайні тексти виконують переважно комунікативну, творчу (креативну) і кумулятивну функції (Лотман 2000: 155–163), то словниково-довідкові тексти виконують насамперед службову, пошукову функцію.

84 Вячеслав Щербин Функции специальной лексикографии в общенациональной системе «наука–технологии–инновации»

По справедливому замечанию И.С. Кудашева (2007: 46),

«Функції зазвичай не є єдиним критерієм, за яким можна відрізнити словникові твори від несловникових. Як правило, функції впливають і на зміст, і на структуру твору. Але у складних, граничних випадках, коли твори близькі один до одного і за змістом, і за будовою, саме функції видання відіграють вирішальну роль. Наприклад, мовні тезауруси, тобто словники, що відображають логічні, асоціативні та інші зв’язки слів і призначені для роботи з мовою, ми віднесли б до словників. Водночас інформаційно-пошукові тезауруси, які містять схожу інформацію, але призначені для правильного формування пошукових запитів в інформаційно-пошукових системах, ми не схильні вважати словниками. Подібні твори мають лише опосередковане відношення до лінгвістики, і їх грамотне укладання неможливе без участі фахівців з інформаційного пошуку. Отже, ми вважаємо, що функції — це один із найважливіших критеріїв розмежування словників та інших типів довідкових видань, який зумовлює й усі інші відмінності. Основна функція словника полягає в тому, що він повідомляє головним чином інформацію, актуальну з погляду інтерпретації, вживання або заміни знаків, що містяться в лівій частині».

Водночас саме відмінністю виконуваних функцій зумовлена обов’язкова публікація наукових, художніх і ділових текстів у вигляді окремих книжкових видань та нерідка публікація словниково-довідкових текстів у вигляді прикнижкових або пристатейних видань допоміжного характеру. Як афористично сказав про такі прикнижкові словниково-довідкові видання російський дослідник Едуард Л. Призмант, допоміжні зовсім не означає другорядні (Призмант 1995). Сьогодні вже не викликає сумніву той факт, що частка нелінійних текстів (словників, енциклопедій, довідників, покажчиків тощо — гіпертекстів) у загальній сукупності різножанрових текстів, які репрезентують ту чи іншу національну культуру, безперервно зростатиме, забезпечуючи тим самим цілісність та інформаційну доступність цієї культури. Саме усвідомлення зростання значення словниково-довідкової літератури в житті сучасного інформаційного суспільства, а також необхідності вивчення її семіотичних особливостей сприяло формуванню такого металексикографічного напряму, як семіотика словника (Денисов 1980: 207) або лексикографічна семіотика (Степанов, Рогова 2006: 44–46). Саме в межах зазначеного

Terminologija | 2017 | 24

85

напряму, на думку Петра Н. Денисова, має вивчатися «вся знакова проблематика словника, проблематика метамови, способів фіксації та презентації словникової інформації, <...> види шрифтів, виділень, кольору, таблиць, символів, графічних зображень, застосовуваних у словниковій практиці» (Денисов 1980: 211).

У Республіці Білорусь вагомий внесок у розвиток цього металексикографічного напряму зробив Анатолій І. Киселевський, який опублікував 1977 року монографію Мови та метамови енциклопедій і тлумачних словників. Час вимагає від нас рухатися далі, безперервно розширюючи коло досліджуваних спеціальних словників і довідників, в основі яких лежать значною мірою штучні системи знаків — термінів, номенів, професіоналізмів. Як слушно зауважила Ніна Б. Мечковська, ці «штучні системи знаків створювалися тому, що природні мови та інші «стихійні» семіотики в чомусь не справлялися з новими потребами комунікації, що виникали» (Мечковская 2009: 35). З цієї ж причини вивчення семіотичних особливостей словниково-довідкових текстів спеціального характеру, на наш погляд, може сприяти зближенню екстралінгвістичних і лінгвістичних уявлень, без чого неможливий швидкий прогрес у галузі створення інтелектуальних технологій та експертних систем знань.

Нарешті, третьою системною підставою для побудови єдиної теорії термінології, термінознавства й термінографії, на наш погляд, може стати обов’язкове врахування під час проєктування та створення спеціальних словників особливостей функціональної структури національної інноваційної системи (НІС) або, як її інакше називають, загальнонаціональної системи «наука-технології-інновації» (ЗНСНТІ). Перевагу використання останнього поняття (ЗНСНТІ) в умовах Республіки Білорусь Валерій В. Гончаров обґрунтовує такими причинами:

«<...> за зовнішньої схожості понять НІС і системи «наука-технології-інновації» у першому випадку критеріальною основою є елементна структура, у другому — функціональний зв’язок. Для Білорусі ця відмінність є принциповою, оскільки за наявності всіх компонентів, властивих ефективним моделям НІС (організації освіти, науки, виробництва, інфраструктури, органи управління), їхня взаємодія поки що не є оптимальною. <...> Центральною проблемою білоруської НІС залишається недостатній рівень її розвитку. Це зумовлено тим, що

86

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенациональной системе «наука-технологии-инновации»

не сформовано стійких інноваційних ланцюгів між її основними елементами, розірваність яких знижує можливості виробництва справді інноваційної продукції (насамперед — нової для світового ринку). <...> Це потребує нового формату дій і переходу від програм та планів заходів до дорожніх карт. <...> Структура Дорожньої карти має містити три блоки: поелементний, функціональний, проєктний» (Гончаров 2016: 60–62).

Саме взаємопов’язана робота трьох зазначених блоків (поелементного, функціонального та проєктного) Дорожньої карти, що лежить в основі загальнонаціональної системи «наука–технології–інновації», на думку В.В. Гончарова, забезпечить високу ефективність ЗНСНТІ:

«Систему «наука–технології–інновації» формуватимуть нові взаємодії дослідницьких, інфраструктурних, освітніх і виробничих організацій, спрямовані на розширення мережі кооперації, створення точок зростання, проривних напрямів, за якими можна отримати найбільші ефекти — наукові, практичні, економічні, соціогуманітарні» (Гончаров 2016: 65).

На наш погляд, досягти високого рівня взаємодії перелічених вище організацій (дослідницьких, інфраструктурних, освітніх і виробничих), які суттєво відрізняються за своїм профілем і розв’язуваними завданнями, можна лише за умови, що їхня спільна робота матиме єдине науково-інформаційне (зокрема єдине словниково-довідкове) забезпечення.

Під «єдиним словниково-довідковим забезпеченням» ми розуміємо зовсім не створення спільних для всіх суб’єктів ЗНСНТІ спеціальних словників. Такі спільні спеціальні словники видаються вже досить давно. До них належать: а) політехнічні словники (наприклад, РБПС 1997–1998); б) «сумарні» словники (наприклад, РБССТ 1994); в) словники наукової та культурної грамотності (наприклад, Hirsch, Kett, Trefil 1988; Бреннан 1997). На жаль, перелічені вище типи спільних спеціальних словників не розв’язують усіх проблем, пов’язаних зі словниково-довідковим забезпеченням тісної взаємодії різнопрофільних організацій. Коли ми говоримо про «єдине словниково-довідкове забезпечення» суб’єктів ЗНСНТІ (дослідницьких, інфраструктурних, освітніх і виробничих організацій), які суттєво відрізняються між собою, то маємо на увазі формування єдиних методологічних позицій цілої системи спеціальних словників різних типів, окремі ланки якої матимуть свою функ-

Terminologija | 2017 | 24

87

ціональне призначення для обслуговування словникових запитів того чи іншого типу суб’єктів ОСНТІ.

Наприклад, у НІС розвинених країн світу, як правило, виділяють три основні блоки: а) блок генерації (отримання) знань, який охоплює фундаментальну науку та прикладні дослідження; б) блок передавання знань, основу якого становить освіта, що акумулює будь-які наукові знання та забезпечує їх поширення через систему освітніх закладів різного типу й рівня; в) блок реалізації знань, який забезпечує випуск товарів і надання послуг на основі отриманих знань (Иванов 2015: 191–193). При цьому філологічні та термінологічні організації цих країн готують для кожного блоку НІС спеціальні словники, що виконують конкретні функції:

а) у межах блоку генерації (отримання) знань такі спеціальні словники виконують інформаційну, інвентаризаційну, реєстраційну, когнітивну, номінативну, кодифікаційну, структурно-мовну та інші функції (це політехнічні й сумарні словники; словники наукової грамотності; загальнонаукові словники й довідники; комплексні концептуарії та ін.);

б) представники блоку передавання знань розробляють і використовують спеціальні словники, за допомогою яких реалізуються навчальна, комунікативна, класифікаційна, менталітет-формувальна, ідеологічна та інші функції (це універсальні енциклопедії; навчальні, перекладні, тлумачні, загальнонаукові термінологічні словники; загальнонаукові та вузькодисциплінарні концептуарії; словники культурної грамотності та ін.);

в) у межах блоку реалізації знань укладають і використовують спеціальні словники, що виконують такі функції: інформаційну, спеціалізувальну, регламентувальну, систематизувальну та інші (це галузеві довідники й енциклопедії; термінологічні стандарти; інформаційно-пошукові тезауруси; класифікатори, рубрикатори, частотні термінологічні словники; темники й проблемники; промислові каталоги; каталоги інноваційних розробок та ін.).

Щоб перелічені вище різнотипні спеціальні словники утворили «єдине словниково-довідкове забезпечення» інноваційної

88

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенацио-нальной системе «наука-технологии-инновации»

діяльності різнопрофільних суб’єктів ОСНТІ, мають виконуватися дві основні умови:

1) зазначене «єдине словниково-довідкове забезпечення» має бути системним, тобто являти собою взаємопов’язану систему спеціальних словників, що має а) спільне поняттєве ядро (перелік базових наукових концептів); б) спільний зональний простір — в одній із наших останніх статей ми назвали цей простір «Універсальним словником предметних рубрик, що відображають поняттєвий континуум основних LSP (ЯСЦ)» (Щербин 2016: 44); в) взаємодоповнювальні периферійні предметні терміносистеми, відображені у вузькодисциплінарних спеціальних словниках і концептуаріях. Саме густа мережа наявних ядерних, зональних і периферійних взаємозв’язків між окремими спеціальними словниками різних типів робить їх невід’ємними частинами єдиної системи спеціальних словників;

2) управління словниковою програмою з розроблення й публікації окремих спеціальних словників, які в перспективі мають скласти єдину систему таких словників, повинно здійснюватися з одного координаційного центру, роль якого може виконувати відповідна профільна наукова організація (Термінологічний центр, академічний Відділ термінології, редакційна колегія термінологічного журналу тощо), що має статус юридичної особи.

Лише такий системний підхід до створення «єдиного словниково-довідкового забезпечення» інноваційної діяльності різнопрофільних суб’єктів ОСНТІ дасть змогу розв’язати завдання активізації спільних дій науки й виробництва, яке поставив Голова Президії НАН Білорусі академік Владимир Г. Гусаков на круглому столі з керівниками провідних підприємств Республіки Білорусь. Зокрема, у програмному виступі академіка В.Г. Гусакова було окреслено такі заходи й етапи розв’язання зазначеного завдання:

«Для активізації спільних дій науки й виробництва пропоную сьогодні обговорити перспективи та очікувані ефекти від низки заходів, яких ми могли б ужити:

Terminologija | 2017 | 24

89

1. щорічне планування спільних дій у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, проведення науково-організаційних заходів;

2. створення єдиного інтернет-порталу «Наука-промисловість», зокрема інтегрованої бази даних наукових пропозицій на основі Каталогу наших інноваційних розробок і запитів промисловості (розширити практику формування Міністерством освіти так званого «Задачника промисловості». Багато хто з вас пам’ятає радянські «проблемники»);

3. формування технологічних платформ — постійно діючих комунікаційних майданчиків для виробників і споживачів наукоємної та високотехнологічної продукції;

4. створення науково-промислових кластерів, функціональна, а можливо, і структурна інтеграція наукових організацій, університетських та академічних наукоємних підприємств до складу діючих і новостворюваних холдингів;

5. створення на пайових засадах спільних високотехнологічних підприємств і суб’єктів інноваційної інфраструктури — інноваційних центрів, розширення мережі центрів трансферу технологій, спільних лабораторій, центрів колективного користування; використання наявних каналів для популяризації досягнень науки й практики, просування результатів НДДКР, об’єктів інтелектуальної власності, промислової продукції. Принаймні — взаємне інформування про попит і наявні науково-технічні проблеми.

Наголошу, що майже всі позиції, згадані в цьому пункті, можна реалізувати без залучення додаткових коштів. Потрібні лише добра воля та бажання вийти за межі стандартних посадових обов’язків» (Гусаков 2017: 58).

З наведеного вище переліку заходів щодо активізації спільних дій науки й виробництва в Республіці Білорусь видно, що низка положень цього переліку («створення єдиного інтернет-порталу «Наука-промисловість», зокрема інтегрованої бази даних наукових пропозицій на основі Каталогу наших інноваційних розробок і запитів промисловості»; «радянські проблемники»; «комунікаційні майданчики для виробників і споживачів наукоємної та високотехнологічної продукції»; «використання наявних каналів для популяризації досягнень науки й практики»; «взаємне інформування про попит і наявні науково-технічні проблеми») має безпосередній стосунок до тих функцій,

90

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенациональной системе «наука-технологии-инновации»

які традиційно виконує спеціальна лексикографія в межах загальнонаціональної системи «наука–технології–інновації».

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

1. В умовах формування глобальної економіки знань дедалі очевиднішою стає залежність рівня науково-технічного та інноваційного розвитку тієї чи іншої країни від кількості виданої нею словниково-довідкової літератури.

2. У загальнонаціональній системі «наука–технології–інновації» різнотипні спеціальні словники виконують дедалі ширший спектр функцій.

3. Розв’язанню ключових завдань спеціальної лексикографії тієї чи іншої країни (побудова єдиної теорії термінології, термінознавства, термінографії; створення «єдиного словниково-довідкового забезпечення» інноваційної діяльності різнопрофільних суб’єктів ОСНТІ та ін.) сприятиме реалізація таких умов: а) використання уніфікованого визначення терміна функция; б) опис і врахування в термінографічній діяльності семіотичних особливостей спеціальних словників; в) врахування функціональної структури загальнонаціональної системи «наука–технології–інновації» у процесі проєктування, укладання та використання спеціальних словників.

ЛИТЕРАТУРА

Адамов Е.Б., Кричевский В.Г. 1981: Оформление справочных изданий, Москва: Книга.

Ахманова О.С. 1969: Словарь лингвистических терминов. 2-е изд., Москва: Советская энциклопедия.

Бреннан Р. 1997: Словарь научной грамотности. Пер. с англ., Москва: Мир.

Голованова Е.И. 2007: Теория профессиональной коммуникации в свете когнитивно-дискурсивной парадигмы языкознания. – Языки профессиональной коммуникации. Сборник статей участников Третьей международной научной конференции (Челябинск, 23–25 октября 2007 г.). 1, Челябинск: Энциклопедия, 29–34.

Гончаров В.В. 2016: Концептуальные подходы к созданию эффективной системы «наука–технологии–инновации» в Беларуси. – Система «наука–технологии–инновации»: методология, опыт, перспективы. Материалы Международной научно-практической конференции (Минск, 1 декабря 2016 г.), Минск: Центр системного анализа и стратегических исследований НАН Беларуси, 59–73.

Гринев С.В. 2003: Основы семиотики. Учебное пособие, Москва: МГОУ.

Гринев-Гриневич С.В. 2009: Введение в терминографию: Как просто и легко составить словарь. Учебное пособие. 3-е изд., Москва: Книжный дом ЛИБРОКОМ.

Гусаков В.Г. 2017: Выступление Председателя Президиума НАН Беларуси академика В.Г. Гусакова на круглом столе с директорским корпусом ведущих предприятий страны. – Аксиосфера белорусской

Terminologija | 2017 | 24

91

науки и пути ее совершенствования. Сб. докл., выступлений, публикаций в СМИ, приветственных и вступ. слов Предс. Президиума НАН Беларуси В.Г. Гусакова, Минск: Беларуская навука, 55–58.

Данильян О.Г., Панов Н.И. (общ. ред.) 2005: Современный словарь по общественным наукам, Москва: Изд-во Эксмо.

Денисов П.Н. 1980: Лексика русского языка и принципы ее описания, Москва: Русский язык.

Дубичинский В.В. 2013: Лексикография украинского языка: прошлое и настоящее. – Славянская лексикография. Международная коллективная монография, Москва: Издательский центр “Азбуковник”, 251–309.

Иванов В.В. 2015: Инновационная парадигма XXI. 2-е изд., Москва: Наука.

Караулов Ю.Н. 1981: Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка, Москва: Наука.

Кудашев И.С. 2007: Проектирование переводческих словарей специальной лексики, Helsinki: Helsinki University Translation Studies.

Лейчик В.М. 2007: Три возраста термина. – Terminologija 14, 10–19.

Лотман Ю.М. 2000: Семиосфера, Санкт-Петербург: Искусство-СПБ.

Мечковская Н.Б. 2009: История языка и история коммуникации: от клинописи до Интернета. Курс лекций по общему языкознанию, Москва: Флинта; Наука.

Морозов В.П., Тихомиров В.П., Хрусталев Е.Ю. 1997: Гипертексты в экономике. Информационная технология моделирования. Учебное пособие, Москва: Финансы и статистика.

Новодранова В.Ф. 2009: Роль обыденного знания в формировании научной картины мира. – Термино-логия и знание. Материалы I Международного симпозиума (Москва, 23–24 мая 2008 г.), Москва: Институт русского языка им. В.В. Виноградова РАН, 89–93.

Призмент Э.Л. 1995: Вспомогательные, но необходимые: Об указателях к содержанию новых книг. – Книжное дело 1, 56–59.

Прох Л.З. 1983: Словарь ветров, Ленинград: Гидрометеоиздат.

РБПС 1997–1998: Русско-белорусский политехнический словарь. В 2 т., Минск: Беларуская навука.

РБССТ 1994: Русka-беларускі слоўнік сельскагаспадарчай тэрміналогіі, Мінск: Ураджай.

Розеншток-Хюсси О. 1994: Речь и действительность. Пер. с нем., англ., Москва: Лабиринт.

Степанов Ю.С., Рогова Н.В. 2006: Новое общеевропейское явление «лексикографической семиотики». С особым вниманием к польскому опыту проф. Я. Вавжиньчика. – Вопросы филологии 2, 44–46.

Субботин М.М. 1993: Теория и практика нелинейного письма (взгляд сквозь призму «грамматологии» Ж. Деррида). – Вопросы философии 3, 36–45.

Татаринов В.А. 2006: Общее терминоведение. Энциклопедический словарь, Москва: Московский Лицей.

Шчербин В.К. 2011: Структура беларускай спецыяльнай лексікаграфіі. – Лексікаграфічны бюлетэнь 20, 141–152.

Щербин В.К. 2002: Словарные истоки практики нелинейного письма. – Веснік Беларускага дзяржаўнага універсітэта. Сер. 4, Минск, 28–33.

Щербин В.К. 2010: Терминография и специальная концептография. – Leksikografija ir leksikologija. Jono Kriuo 100-osioms gimimo metinėms, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 377–390.

Щербин В.К. 2016: Роль словарей предметных рубрик в систематизации и развитии современной терминографии. – Terminologija 23, 29–51.

Hirsch E.D., Kett J.F., Trefil J.1988: The Dictionary of Cultural Literacy, Boston: Houghton Mifflin Company.

SPECIALIOSIOS LEKSIKOGRAFIJOS FUNKCIJOS NACIONALINĖJE SISTEMOJE „MOKSLAS–TECHNOLOGIJOS–INOVACIJOS“

Straipsnyje nagrinėjamos termino, specialiųjų žodynų ir pagrindinių specialiosios leksikografijos krypčių funkcijos. Pateikiami vieningos terminologijos, terminotyros ir terminografijos teorijos plėtojimo sisteminių pagrindų paieškos rezultatai. Pagrindžiama išvada, kad a) unifikuotos termino funkcija apibrėžties naudojimas, b) specialiųjų žodynų semiotinių ypatybių apibūdinimas ir c) atsižvelgimas į sistemos „mokslas–technologijos–inovacijos“ funkcinę struktūrą gali padėti spręsti svarbiausius šiuolaikinės terminografijos uždavinius.

92

Вячеслав Щербин

Функции специальной лексикографии в общенацио-нальной системе «наука–технологии–инновации»

THE FUNCTIONS OF SPECIAL LEXICOGRAPHY IN THE NATION-WIDE SYSTEM

SCIENCE–TECHNOLOGIES–INNOVATIONS

The functions of the term, special dictionaries and main directions of special lexicography are considered in the article. The results of the search for systemic substantiation for elaboration of the single theory of terminology, science of terminology, and terminography are presented. The following conclusions are substantiated: a) the use of a unified definition of the term function; b) the description of semiotic peculiarities of special dictionaries, as well as c) factoring in the functional structure of the nation-wide system science–technologies–innovation in the process of designing of special dictionaries will facilitate the solution of the key objectives of modern special lexicography.

Gauta 2017-11-21

Вячеслав Константинович Щербин Центр системного анализа и стратегических исследований Национальная академия наук Беларуси ул. Академическая, 1, 220072, г. Минск, Республика Беларусь Эл. почта: [email protected]

Terminologija | 2017 | 24

93