doi.org/10.35321/term27-01

Творення термінів — чи існує сучасний стан цієї галузі?

JOHAN MYKING

University of Bergen

А Н О Т А Ц І Я

У статті розглядаються теоретичні проблеми творення термінів з огляду як на традицію, так і на новітній розвиток теорії термінології. Протягом останніх трьох десятиліть теорію термінології критикували, обговорювали та переглядали. Порушується питання, чи зазнала галузь творення термінів такого самого теоретичного переосмислення, як інші підгалузі термінології, і чи можна визначити чіткий сучасний стан досліджень із творення термінів. Розглядаються наявні моделі творення термінів, а також окреслюються й обговорюються основні положення деяких сучасних підходів з огляду на наслідки, які ці підходи можуть мати для теоретичної та практичної термінологічної роботи.

У статті стверджується, що будь-яка спроба розробити теорію творення термінів має враховувати як первинне, так і вторинне творення термінів. Функційні аспекти термінів становлять інтерес для практиків, а отже, мають значення для теорії. У статті визнається, що питання про окрему теорію творення термінів, можливо, досі залишається відкритим, однак пропонується заохочувати скромніший підхід до «теоретизування» щодо творення термінів у всіх його аспектах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: творення термінів, неологія, теорія термінології, мовне планування, мотивація термінів

А Н О Т А Ц І Я

У статті розглядаються теоретичні проблеми творення термінів з огляду на традицію та новітній розвиток теорії термінології. Протягом останніх трьох десятиліть теорію термінології неодноразово оспорювали, обговорювали й переглядали. У статті порушується питання, чи стало творення термінів об’єктом таких самих теоретичних дискусій, як і інші галузі термінологічної науки, та чи можна визначити чіткий поступ у сфері творення термінів. Розглядаються наявні моделі творення термінів, викладаються й обговорюються основні принципи сучасних теоретичних підходів з огляду на наслідки, які ці підходи можуть мати для теоретичної та практичної термінологічної роботи.

6

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

У статті стверджується, що будь-яка спроба розробити теорію творення термінів має враховувати первинне й вторинне творення термінів. Функційні аспекти термінів важливі для практиків, а отже, і для теорії. У статті поділяється думка, що питання про існування окремої теорії творення термінів, можливо, досі залишається відкритим, і пропонується заохочувати скромніший підхід до «теоретизування» щодо творення термінів у всіх його аспектах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: творення термінів, неологія, теорія термінології, мовне планування, мотивація термінів

1. ВСТУП

Термінологія лежить в основі розвитку будь-якої мови. Питання її теоретичного підґрунтя розглядали як у межах мовного планування, так і в термінології. Поняття «термін» висвітлюється в кожному ґрунтовному підручнику й посібнику з термінології. У своєму відомому підручнику Геріберт Піхт і Дженніфер Драскау (Picht, Draskau 1985: 35) вказали на творення термінів як на одну з важливих підгалузей термінології, що досі потребувала вивчення. Однак, схоже, протягом останніх десятиліть теоретично зорієнтовані термінологи приділяли статусу творення термінів не таку значну увагу, як теорії понять та іншим основним підгалузям термінології.

Коли в 1970-х і 1980-х роках сучасна термінологія почала бурхливо розвиватися, низка наукових ідей, теорій і методологій співіснували, утворивши нову міждисциплінарну галузь досліджень, головною метою якої було сприяти фаховому спілкуванню попри мовні бар’єри. Безперечно, теоретичні принципи, сформульовані Євгеном Вюстером, загальновизнані як основні положення термінології, що охоплюють теорію понять, визначення та творення термінів і водночас чітко відмежовують термінологію від лексикографії. Цю міждисциплінарну галузь часто називають «Загальною теорією термінології», або просто GTT.

У своїй відомій статті 1993 року Крістер Лаурен і Г. Піхт (Laurén, Picht 1993) вказали на співіснування в термінології різних «шкіл». У важливому канадському (квебекському) підході Гі Рондо запровадив поняття термінологічної неології («néonymie», див. Rondeau 1984). Аналіз, проведений К. Лауреном і Г. Піхтом (Laurén, Picht 1993: 527), засвідчив, що, хоча принципи GTT було прийнято, у Квебеку термінологія приділяла більше уваги лінгвістиці.

Terminologija | 2020 | 27

7

Цю тенденцію можна узагальнити: за словами Джона Гамблі, існують два основні підходи до розвитку термінології та її вивчення:

Теоретичні підходи можна поділити на дві широкі тенденції: перша розглядає термінологічну рефлексію в міждисциплінарному контексті, а друга наполягає на винятково лінгвістичному підґрунті [One can group the theoretical approaches in two broad tendencies: one that situates the terminological reflexion in interdisciplinarity, and a second demanding an exclusive anchoring in linguistics] (Humbley 2018a: 46f.)

Починаючи з 1990-х років положення Вюстера оскаржували, змінювали або навіть замінювали низкою альтернативних підходів. Структуралістську теорію понять заступили когнітивні підходи, а запропоноване Вюстером розмежування «терміна» і «поняття» поставили під сумнів. Однією з головних тем дискусії були взаємини термінології з лінгвістикою — чи є вона лінгвістичною дисципліною? — а також «прескриптивізм»: стверджувалося, що головна мета термінології має бути емпіричною, а не нормативною, і що слід подолати її прескриптивний «ухил».

Два окреслені вище основні підходи погоджуються, що терміни є головним типом репрезентації понять. Терміни — це мовні одиниці, а отже, будь-який підхід до підгалузі творення термінів має так чи інакше розглядати мовні аспекти. Тому термінологія за своєю природою є лінгвістичною, незалежно від того, що надихає її найбільше. Це також порушує питання, чи зазнала підгалузь творення термінів такого самого теоретичного переосмислення і чи можна після двох останніх десятиліть теоретичних дискусій окреслити чіткий сучасний стан досліджень творення термінів. Саме це питання є відправним пунктом цієї статті.

2. ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Питання сучасного стану досліджень нещодавно розглянув Джон Гамблі у ґрунтовній монографії та коротшій статті (Humbley 2018a, Humbley 2018b). Після огляду широкого кола праць і моделей творення термінів він запитує:

<...> кількість термінів, що створюються, щороку зростає експоненційно, створюючи практичну проблему включення цих нових форм до термінологічних ресурсів, зокрема до термінологічних банків. Цю проблему можна розглядати і на теоретичному рівні: як дати раду всім цим новим термінам? (Humbley 2018b: 437f., emph. JM)

8

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

І він продовжує:

Існує <...> низка засадничих питань щодо спеціалізованої неології, <...> які постають у будь-яких роздумах про природу термінології: чи утворюються нові терміни свідомо чи ні, або, точніше, які категорії термінів утворюються свідомо, а які — ні; чи можна переносити способи творення термінів з однієї галузі знань до іншої або з однієї мови до іншої; чи відрізняється творення термінів від творення звичайних лексичних одиниць. Інакше кажучи, чи потрібна окрема спеціальна теорія творення термінів із власними критеріями, а не просто теорія словотворення? (Humbley 2018b: 437f., emph. JM)

Мабуть, це тривіальний і беззаперечний факт, що творення термінів різниться залежно від галузі, мови й традиції, а терміни виникають як свідомо, так і спонтанно. Точні описи закономірностей і відмінностей між галузями мають бути сформульовані та пояснені як мовними, так і контекстуальними чинниками.

Крім того, можна запитати, наскільки теоретичне уточнення питання творення термінів справді є необхідною умовою належного виконання термінологічної роботи. Більшість розвинених мов мають ґрунтовні описи своєї морфології та лексичного складу, а також більш-менш офіційні рекомендації щодо того, які нові слова можна вважати «добрими» або «правильно утвореними». Певна прикладна практика завжди можлива без надмірного теоретизування, і саме цим Дж. Гамблі пояснює брак теоретичних праць про творення термінів (Humbley 2018b: 437). На це можна відповісти, що будь-яка галузь прикладної діяльності потребує принципового обговорення своїх засад і методів, а отже, має бути предметом теоретичного осмислення.

The above cited statements from J. Humbley’s smaller article (Humbley 2018b) must be completed by also referring to his major survey of terminological neology (Humbley 2018a) which provides a vast empirical evidence from French as well as other languages and evaluating the achievements of a variety of theoretical approaches within terminology. The present article is largely indebted to this work.

3. ВИЗНАЧЕННЯ «ТВОРЕННЯ ТЕРМІНІВ»

Поняття «творення термінів» варто прокоментувати, оскільки воно має дещо різні значення:

– TF1: Творення термінів можна визначити як процес утворення нових лексем спеціальної мови (або, точніше, номінацій) за допомогою лексикологічних механіз-

Terminologija | 2020 | 27

9

…мів; це визначення відповідає поняттю «неологія» в його звичайному розумінні;

– TF2: термінотворення також можна розглядати як підгалузь термінознавства, що охоплює як творчий аспект (термінотворення у вузькому розумінні), так і нормативний та функціональний аспекти, які забезпечують ефективність спеціалізованої комунікації (пор. Laurén, Myking, Picht 1998: 212).

Очевидно, що «лінгвістичні» підходи, окреслені вище, тісно пов’язані з TF1, тоді як TF2, безперечно, передбачає міждисциплінарний підхід. Допускаючи два різні визначення, ми ускладнюємо пошук узгоджених критеріїв аналізу. Поняття «термінотворення» у значенні TF2 уже не тотожне поняттю «неологія», тоді як TF1 є саме визначенням неології як лексичного зростання у спеціальних галузях. Однак перевага розгляду двох визначень полягає в можливості всебічного й змістовного обговорення термінотворення в усій його повноті, включно з описовими й нормативними аспектами, первинним і вторинним термінотворенням, цілеспрямованим творенням термінів тощо.

4. СУТНІСТЬ ТЕРМІНА В ТЕРМІНОЗНАВСТВІ ТА ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Однією з конкретних проблем, зумовлених наведеним вище визначенням TF1, є статус бінарного підходу до мовного знака, який представлено у працях Ferdinand de Saussure, а також у підході Вюстера. Поняття «термін» у лексикографії / лексикології та у вюстерівському підході до термінознавства розглядають дещо по-різному: у лексикографії зв’язок між вираженням і змістом вважають довільним, але нерозривним, і тому лексикографія оперує лексемами. У найзагальнішому вигляді лексикографія є семасіологічною, тоді як термінознавство — ономасіологічним. Мета лексикографії — опис мови, а отже, будь-який аналіз починається з рівня вираження, тобто зі «слів» у їхньому усному чи письмовому вжитку.

Термінознавство, з іншого боку, зосереджується на зв’язку між трьома основними елементами об’єкт, поняття і репрезентація, як це визначено в ISO 704:

Цей міжнародний стандарт <...> описує зв’язки між об’єктами, поняттями, та їхніми термінологічними репрезентаціями. (ISO 704 2002: vi emph. JM)

10

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

Об’єкти класифікують у класи, що відповідають одиницям знання, які називають поняттями й яким приписують мовні репрезентації. У типовому вюстерівському підході ставлення до соссюрівської довільності мовного знака радикальніше, ніж у лексикографії, оскільки припускають, що терміни й поняття існують певною мірою незалежно одне від одного; пор. наприклад:

Віденська школа виступає за чітке розмежування між поняттям і найменуванням; вона говорить про «царину понять» і «царину найменувань». [Віденська школа виступає за чітке розмежування між поняттям і терміном; вона говорить про «царину понять» і «царину термінів».] (Laurén, Picht 1993: 530).

Цю позицію широко обговорювали в термінознавчих колах; вона має певні нюанси, а новітні когнітивістські та соціолінгвістичні підходи рішуче її заперечують (пор. розділ 6 нижче). Для цілей цього обговорення визначення TF1 сформульовано достатньо «лексикографічно», щоб охопити і лексикографію, і різні підходи до термінознавства. Елемент «термін» можна розглядати як просту позначку в бінарному знакові або як лексему, перенесену із загальної мови для позначення наукового поняття. В обох випадках репрезентації понять є мовними елементами, утвореними за допомогою сукупності механізмів, наявних у природній мові. Отже, термінотворенням ми називаємо процес незалежно від того, чи його результатом є лексеми, чи лише мовні позначки.

Крім того, у термінознавстві терміни (позначення) розглядають як словесні репрезентації наукових понять на відміну від інших типів позначень, як-от власні назви чи символи; вони складаються зі слів, а термінотворення можна поділити на два типи залежно від кількості лексичних коренів:

Термін — це позначення, що складається з одного чи кількох слів і репрезентує загальне поняття у спеціальній мові певної предметної галузі. Простий термін містить лише один корінь, тоді як термін, що містить два чи більше коренів, називають складним терміном (ISO 704 2002: 34)

Поняття складності також породжує низку проблем:

• Метафори з одним коренем: чи справді вони «прості»? Відношення між буквальним і переносним значеннями можна розглядати як певний різновид складності;

• Складні терміни, особливо складні слова на противагу словосполученням: чи є такі відмінності довільними або залежними від типології, і де провести межу між словами та фразеологічними одиницями?

Terminologija | 2020 | 27

11

Такі проблеми слід розглядати не лише в корпусній термінології, а й у межах цілісної теорії творення термінів. Через свою мовну природу терміни привертають увагу не тільки термінології, а й лексикографії, лексикології та теорії словотвору. І в термінології, і в лексикографії вважається, що відповідні одиниці належать до спеціальної предметної галузі (домену), а обидві дисципліни цікавляться процедурами, за допомогою яких утворюються одиниці / репрезентації. Незалежно від провідного підходу, вивчення термінів становить спільну сферу зацікавлення термінології та лексикології.

Підсумовуючи це обговорення, можна зазначити, що корпусна термінологія вже давно розглядає співвідношення термінів і слів як градуальне, виражене такими категоріями, як «термінність» або «статус терміна», але тут ми змушені залишити це обговорення поза увагою.

5. ПІДХОДИ ДО ТВОРЕННЯ ТЕРМІНІВ

Кількість ґрунтовних праць про творення термінів основними європейськими мовами є значною. Опис інвентарю та принципів творення термінів був важливим для E. Wüster у його основних працях (Wüster 1966, 1985). Drozd & Seibicke (1973) описали принципи творення термінів, зосередившись на німецькій мові. Їхня праця охоплювала як теорію, так і нормативні аспекти, приділяючи увагу також теоретичним питанням. Творення термінів англійської мови описано в Sager & al. (1980), а згодом — у Sager (1990). Першу теоретичну модель термінологічної неології запропонував G. Rondeau (Rondeau 1984), а пізніше вагомий внесок зробив Rostislav Kocourek, описавши французьку спеціальну мову (Kocourek 1991). Щодо теоретичних засад, то, кажучи загалом, Drozd & Seibicke, як і R. Kocourek, працювали в межах празького структуралістського підходу, розглядаючи такі важливі теоретичні питання, як мотивація. У працях Sager помітне прагматичне спрямування, а також запровадження важливих теоретичних дихотомій, зокрема первинного й вторинного творення термінів. Найновішою серед ґрунтовних праць про творення термінів є робота Humbley про французьку термінологічну неологію (Humbley 2018a). Ця праця вирізняється аналітичним оглядом результатів і теоретичних дискусій у термінології за останні десятиліття. Ураховуючи нові термінологічні галузі та результати досліджень неєвропейських мов, цю книжку слід вважати найактуальнішою працею про творення термінів; вона стала відправною точкою для значної частини подальшого обговорення.

12 Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

На основі згаданих праць у широкій галузі мов для спеціальних цілей (LSP), якою її можна було описати до рубежу тисячоліть, на підґрунті різних лінгвістичних традицій було запропоновано кілька моделей і типів моделей творення термінів. Загалом можна окреслити таку типологію моделей творення термінів:

a) Models of neology: primary vs secondary term formation (Rondeau 1984, Sager 1990);

b) інкрементальні моделі: терміни утворюються шляхом застосування (структурного) лексичного словотворення до спеціальних цілей (класичні праці, як-от Drozd & Seibicke 1973, Sager 1990, Kocourek 1991; Kageura 2002, пор. Humbley 2018a, Humbley 2018b);

c) інтегративні моделі, засновані на мотивації (Kocourek 1991; інкрементальне творення + запозичення + семантичне творення + немотивоване творення);

d) функціоналістські (дискурсно-орієнтовані) моделі: терміни утворюються в дискурсі за допомогою граматичної метафори (системно-функціональна лінгвістика Halliday, пор. Humbley 2018a, Humbley 2018b);

e) когнітивні моделі, тобто метафора: творення термінів — це не просто називання, а акт розуміння (Temmerman 2000).

Згідно з двома основними підходами до термінології, групи a–c добре відомі в межах мультидисциплінарного підходу (GTT, Wüster), тоді як d і e чітко пов’язані із сучасними лінгвістичними теоріями — системно-функціональну традицію, або традицію Halliday, лише нещодавно запроваджено в термінологію в цитованих працях J. Humbley (Humbley 2018a, Humbley 2018b). Зарахування K. Kageura (Kageura 2002) до «класичних» праць потребує широкого розуміння категорії «інкрементальний», як буде пояснено нижче.

П’ять категорій відображають широкі тенденції, хоча їхні межі не завжди чіткі. Підхід G. Rondeau, що передбачає включення запозичення та семантичного перенесення, схоже, загалом було прийнято, хоча найчастіше його виражали через дихотомію J. C. Sager (англійською) «первинне» й «вторинне» творення термінів. Останнє відбувається, коли термін для певного поняття замінюють або шляхом перегляду в тій самій мові, або перенесенням до іншої мови, тоді як первинне творення терміна відбувається, коли певне поняття називають уперше (спочатку Sager 1990; цит. за Humbley, наприклад, 2018 a: 91f., Humbley 2018b: 442f.).

Інкрементальні аспекти інтегруються в будь-який аналіз творення термінів, навіть у семантичні процедури та перенесення шляхом запозичення. Аналізуючи

Terminologija | 2020 | 27

13

Морфосемантична структура термінів має вирішальне значення для дослідження термінотворчого потенціалу певної мови. У такий спосіб опис допомагає відповісти на запитання «як» відбувається творення термінів, хоча для відповіді на занедбане запитання «чому» обирають саме певні форми, а не інші, потрібно більше. На запитання «як» отримано відповідь, але не на запитання «чому» (Humbley 2018b: 442).

Однак інкрементні властивості не завжди становлять головний сенс існування певного терміна. Щоб відповісти на запитання «чому» застосовано певну процедуру, корисно розглянути різні мотивації, що лежать в основі терміна: яка мотивація є першорядною, яка підпорядкованою тощо. Метафора, як і запозичений термін, може мати морфологічну структуру, хоча ця структура може й не бути найпомітнішою ознакою терміна. Такі міркування є невід’ємною частиною класичних досліджень творення термінів (Drozd & Seibicke, Kocourek), але їх потрібно пам’ятати, зокрема, у межах нормативної діяльності з вторинного творення термінів, а також під час роботи в рамках нових підходів.

Як уже зазначалося, розмежування первинного й вторинного творення термінів, схоже, загалом визнано відповідною моделлю обліку нових термінів (див. також ISO 704 2002: «неотерміни») на найвищому рівні узагальнення, однак у термінології немає згоди щодо того, що слід вважати основою побудови теорії — первинне чи вторинне творення термінів або обидва різновиди. Пріоритет частково визначається власною теоретичною позицією дослідника.

Важливим є також питання, якою мірою та в якому аспекті розмежування первинного й вторинного творення залежить від дихотомії описового й прескриптивного та збігається з нею. Те, що вторинне творення термінів відбувається в органах стандартизації (у межах однієї мови або між мовами) та в діяльності з термінологічного мовного планування, є очевидним фактом; звідси роблять висновок, що вторинне творення термінів значною мірою є цілеспрямованим і свідомим та пов’язане з прескриптивною діяльністю. Питання свідомого творення термінів у межах первинного термінотворення дещо складніше й тут докладно не розглядатиметься (див. Humbley 2018a: 96f. щодо цього питання).

У мовному плануванні, стандартизації та термінології існує чимало наборів прескриптивних і часто суперечливих принципів цілеспрямованого творення термінів (переважно, але не лише вторинного). Детально обговорювати ці набори тут не будемо. Основні питання, на які слід відповісти під час творення термінів, фактично можна звести до трьох:

14

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

Як ми використовуємо мовний матеріал для творення термінів?

Як ми надаємо термінам значення?

Як ми робимо їх зручними у використанні?

Перше питання чітко стосується творення термінів у вузькому значенні (TF1), але також і TF2. Наступні два питання є ключовими для TF2, проте можуть бути важливими й для TF1: якщо перше питання стосується опису, то наступні два торкаються пояснень — «терміни X і Y створено завдяки їхній значущості та зручності у використанні». Друге питання пов’язане з питанням мотивації у творенні термінів. Третє — з небажаними наслідками мотивації та з тим, як скоротити обсяг мовного матеріалу до функціональної рівноваги. Це дуже швидко приводить до питання про те, як інтегрувати прагматичні й контекстуальні аспекти в теорію творення термінів. Існує давня традиція нормативних настанов, розроблених для розв’язання практичних завдань, що випливають із цих трьох принципів (наприклад, ISO 704 2002).

Поняття мотивації справді є центральним для питання творення термінів у кількох аспектах (див. обговорення в Myking 2009), зокрема:

1) Мотивація на противагу довільності — ключовий семіотичний параметр, що розрізняє традиційну й соціокогнітивну термінологію (Temmermann, див. нижче). Метафори є мотивованими структурами, тоді як традиційна термінологія розглядає поняття й термін як довільно пов’язані сутності;

2) Мотивація як найсильніша й найпоширеніша основа творення термінів, безпосередньо підпорядкована конвенції; див. нижче R. Kocourek;

3) Мотивація у значенні «прозорості» — здатності терміна передавати значення; класичний погляд.

Мотивація у значенні 3 тісно пов’язана з вторинним термінотворенням, хоча й не виключно. Мотивація у значенні 1 пов’язана з первинним термінотворенням не виключно, хоча, безперечно, є важливою рушійною силою. Мотивація у значеннях 1 і 2 сумісна з соссюрівським поняттям «відносної мотивації» і як така може включати погляд К. Кагеури на термінотворення, про що він сам прямо заявляє (див. нижче). А мотивація у значенні 3 — це поступове явище, переваги якого можна повною мірою оцінити лише за умови прийняття концептуального погляду на термінологію, іншими словами, прозорість певного терміна можна аналізувати лише стосовно поняття, яке він репрезентує. З іншого боку, довільність доводить свою значущість тим, що певний термін завжди можна замінити одним або кількома іншими позначеннями, як у випадку вторинного термінотворення.

Terminologija | 2020 | 27

15

Поняття «мотивації» в сучасній когнітивній теорії вважається основним постулатом первинного термінотворення. У «класичній» термінології, натомість, «довільність» у семіотичному сенсі розглядається як основний постулат, що забезпечує незалежний і окремий аналіз поняття та терміна. У відомій мотиваційній моделі термінотворення Р. Коцурека мотивація, як і довільність, безпосередньо підпорядкована конвенції, що вказує на формальні властивості термінів (або їх відсутність):

Рис. 1. Термінотворення за Р. Коцуреком (пор. Kocourek 1991: 175)

Отже, «мотивовані терміни» в цій моделі все ще перебувають у довільному відношенні до понять, які вони позначають, відповідно до Ф. де Соссюра. Використання цих метадихотомій, безперечно, часто спричиняло певну плутанину.

Жодна модель не здатна відобразити всю істину. Проте, на мою думку, класична модель Р. Коцурека (Kocourek 1991: 175) і досі належить до моделей, що найкраще охоплюють багатогранну реальність, поєднуючи семіотичний і таксономічний виміри в моделі, заснованій на мотивації та застосовній як до первинного, так і до вторинного термінотворення.

Одна з важливих переваг моделі Р. Коцурека полягає в тому, що вона відповідає на запитання «чому»: мотивація підпорядкована принципу

16 Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

конвенції, але відтак саме мотивація є головною рушійною силою надання термінам значення. Це можна додатково проілюструвати, додавши критерій «семіотичної валідності» (пор. Myking 2008: 344) і виокремивши типи первинної мотивації:

Рис. 2. Типи первинної мотивації (Myking 2008: 344)

– Поняттєва мотивація: охоплює морфологічні й семантичні типи в межах класичної «прозорості» (усередині знаків);

– Мотивація «знак — знак», або міжмовна мотивація: запозичення різних типів (між мовами);

– Формальна мотивація: взаємодія мовних елементів як таких (між вираженнями).

Взаємодію цих мотивацій ілюструє лише один відомий приклад цілеспрямованого творення терміна: норвезьке kvark і литовське kvarkas мотивовані міжмовно вихідним терміном quark, який, своєю чергою, можна аналізувати як результат первинного творення — через довільність / ex nihilo або непряму / семантичну мотивацію на противагу прямій / фонічній мотивації — залежно від того, чи розглядають «quark» як літературне запозичення чи навіть — можливо, залежно від тлумачення — як звук тварини:

Terminologija | 2020 | 27

17

Кварк — будь-який представник групи елементарних субатомних частинок, які взаємодіють за допомогою сильної взаємодії та, як вважають, належать до фундаментальних складників матерії. <https://www.britannica.com/science/quark> (норвезькою: kvark, литовською: kvarkas)

Такі аналізи дуже легко ризикують звестися до термінологічної народної лінгвістики, проте вони ілюструють психологічний вимір мотивації. «Упакування» мотивацій і брак морфосемантичної структури за наявності семантичної структури, безумовно, мали відіграти певну роль у забезпеченні успіху терміна.

Мотиваційна модель, розроблена Р. Кокуреком, є інтегративною, оскільки визнає, що мети осмисленості можна досягти за допомогою інших механізмів, а не лише структурних / інкрементних. Іконічність моделі вказує на статистичне переважання мотивації над довільністю; завдяки цьому модель пов’язується з іншими напрямами теорії (див. нижче). Крім того, модель дає змогу порівнювати первинне й вторинне термінотворення, наприклад метафори або запозичення в першому випадку, замінені складними словами в другому.

6. ТЕРМІНОТВОРЕННЯ В УМОВАХ ПЕРЕГЛЯДУ ТА НОВИХ ПІДХОДІВ

Як зазначають багато науковців, у період між 1990 і 2010 роками спостерігався жвавий інтерес до перегляду теорії термінології. Класичні вюстерівські принципи ставили під сумнів і критикували, а також запроваджували нові теоретичні підходи. Значною мірою ці нові підходи були зумовлені розвитком загального мовознавства — зокрема, заміною структуралізму когнітивізмом, тоді як термінологія ставала більш семасіологічною (див. оцінку в Cabré 2003). Серед помітних підходів можна назвати такі:

– F. Gaudin 1993: соціотермінологія; емпіричне вивчення термінів у їхніх соціальних контекстах;

– R. Temmerman 2000: соціокогнітивний підхід; метафора є актом розуміння; термінологія виходить із термінів, а не понять;

– K. Kageura 2002: динаміка термінотворення: терміни є емпіричними об’єктами та функціональними варіантами слів; існують на рівні мовлення;

– M. T. Cabré 2003: модель дверей, різні підходи відповідно до дослідницьких намірів і аналітичних потреб.

18

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

Не вдаючись до надмірних нюансів, спільні риси цих нових підходів охоплюють:

Проти ономасіології:

– Оспорювання пріоритету понять над термінами;

– Вихідним пунктом термінологічного аналізу є терміни, а не поняття;

– Укладання термінів має ґрунтуватися на корпусі текстів.

Проти довільності:

– Терміни є мотивованими структурами (метафора, морфологія);

– Терміни й поняття не існують незалежно одне від одного.

Проти принципу моносемії:

– Варіативність, полісемію, діахронічні зміни та синонімію слід визнавати мовними явищами, вартими вивчення.

Проти прескриптивізму:

– Термінологію слід вважати частиною лінгвістики, а отже,

– мета й сфера охоплення термінології мають бути емпіричними та дескриптивними.

Of these approaches R. Temmerman (Temmerman 2000) and K. Kageura (Kageura 2002) have the largest implications for the topic we are discussing. The “anti-standardisation” attitude is first and foremost expressed by R. Temmerman:

– Наслідком [обґрунтування термінології мовним плануванням, JM] є те, що наукове вивчення термінології змішується з прагматичною діяльністю зі стандартизації. (Temmerman 2000: 19)

За Р. Теммерман іде К. Кагеура, який, здається, проводить чітку межу між «теорією термінів» і ширшою галуззю термінології, що, своєю чергою, також може містити певну теорію:

– Стандартизація має невелике значення для теоретичного вивчення термінології. Стандартизація термінів за своєю природою є прескриптивною і не може бути частиною того, що ми нині розуміємо під «теорією». Процес стандартизації термінів теоретично можна вивчати як (зовнішній) чинник термінологічних явищ, імовірно як різновид термінологічної соціальної політики, але у будь-якій теорії термінів немає місця для включення такого дослідження. (Kageura 2002: 19, emphasis JM)

Terminologija | 2020 | 27

19

Р. Теммерман і К. Кагеура окреслюють два цілком відмінні й не сумісні між собою підходи до творення термінів. Основні положення та відмінності, важливі для моєї аргументації, можна підсумувати так:

TEMMERMAN 2000

KAGEURA 2002

Творення термінів є когнітивним процесом

Терміни є функціональними варіантами слів

Первинному творенню термінів не приділяли належної уваги

Терміни утворюються з попередніх термінів шляхом поєднання елементів; більшість термінів є складними

Метафорі слід приділяти особливу увагу з огляду на первинне творення термінів

Творення термінів слід вивчати на основі цілісної предметної галузі

У практичній роботі є чимало свідчень застосування корпусних підходів для цілей мовного планування (напр., Kristiansen, Gjesdal 2018). Проте, схоже, що головна проблема, спричинена новими підходами, полягає саме в тому, що приписовому регулюванню у формі мовного планування чи стандартизації немає місця в теорії термінів. Таке ставлення викликає глибоке занепокоєння, адже значна частина «raison d’être» термінології пов’язана саме з такою діяльністю. Зокрема, функціональні аспекти творення термінів мають бути невід’ємною частиною цілісної й всеохопної теорії творення термінів, а говорити про функціональні аспекти, не торкаючись приписових аспектів, складно. Від функціональних аспектів термінів до досліджень упровадження та соціотермінології — лише невеликий крок.

Важливо пам’ятати, що ці нові підходи до теорії термінології стосуються не лише творення термінів, а задумані як «програми роботи» та переосмислення теорії термінології й досліджень у ширшому сенсі. Однак статус термінів є визначальним для цих нових підходів. Тому необхідно враховувати їхні наслідки для досліджень творення термінів — які явища вважаються вартими уваги, а які ні.

У працях Р. Теммерман і К. Кагеури наголошено, що терміни є мотивованими структурами, хоча Р. Теммерман акцентує на метафорі, тоді як К. Кагеура описує терміни як результат морфосемантичної мотивації, тобто насамперед словоскладання. Семіотичний статус мотивації спричиняв плутанину в термінології, оскільки його можна тлумачити (принаймні) двома способами: як зв’язок між знаком і поняттям у межах бінарних моделей знака Ф. де Соссюра, а також Е. Вюстера, або

20

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

як засіб передавання концептуального змісту шляхом маніпулювання елементами вираження. Ці два виміри не є несумісними (пор. Laurén, Myking, Picht, Sigurður 2008: 186f.). Наголошення на мотивації забезпечує значну спадкоємність із попередніми працями; пор. напр., наведену вище типологію мотивацій R. Kocourek.

Коротко кажучи: виключення питань приписування норм і стандартизації з теоретичного вивчення творення термінів не видається продуктивним, якщо мета такого вивчення — відповісти на запитання «чому» (Humbley 2018b, вище). Форми термінів не обирають самі себе, і вибір термінів значною мірою пов’язаний із користувачами (творцями та реципієнтами термінів), які працюють у нормативно регульованих умовах. Те саме стосується мотивації, яка не є лише внутрішньою властивістю терміна (знака): форми мотивації також слід оцінювати з огляду на користувачів та їхні потреби.

7. ПІДХІД «БЕЗ ФІКСОВАНИХ МЕЖ»

Теоретичні питання, обговорені вище, привернули певну увагу в роки після 2000-го, зокрема на колоквіумі IITF 2001 року, «Термінологія на роздоріжжі» (TSR 2002), а також у книжці, написаній Ch. Laurén, H. Picht, Johan Myking і Jónsson (Laurén, Myking, Picht, Jónsson 2008), де запропоновано підхід «Без фіксованих меж». Дві тези з цієї публікації звучать так (Laurén, Myking, Picht, Jónsson 2008: 45ff., 68ff.):

– Між спеціалізованою комунікацією та іншими формами комунікації немає фіксованих меж.

– Отже, немає фіксованих меж між термінами та лексикою і фразеологією загалом.

І, крім того, обстоюючи легітимність мовного управління:

– І мовне вживання, і мовна система підлягають управлінню (op. cit., 140ff.)

До цих тез можна додати четверту:

– Між дескриптивними та прескриптивними наслідками одного й того самого принципу немає фіксованих меж.

Прескриптивні заходи певною мірою віддзеркалюють емпіричні факти, і навпаки. Принцип мотивації — один із яскравих прикладів: застосований як основний принцип творення термінів (пор. R. Kocourek 1991, вище), він призначений бути дескриптивним і пояснювальним принципом. Однак він не відображає

Terminologija | 2020 | 27

21

прескриптивний принцип мотивації у значенні «прозорості», німецькою: «Durchsichtigkeit». Імовірно, морфосемантична мотивація є найпоширенішим і найвиразнішим способом утворення прозорих термінів, але терміни, мотивовані інакше, також заслуговують на важливе місце в термінології; пор. наведений вище приклад quark.

Одним із яскравих прикладів такого «віддзеркалення» є «принцип аналогії» у вторинному термінотворенні, сформульований К. Валеонтісом та Е. Манцарі:

Згідно з правилом аналогії, «під час утворення терміна в цільовій мові для називання нового поняття, яке було первинно назване мовою-джерелом, першим вибором термінотворця має бути застосування механізму термінотворення, аналогічного механізму, використаному для терміна мовою джерела». (Valeontis, Mantzari 2006)

Цікаво, що ISO 704 також указує на принцип «контр-аналогії»:

Хоча запозичення з інших мов є прийнятним способом термінотворення, перевагу слід надавати висловам рідної мови, а не прямим запозиченням. (ISO 704 2002: 41)

Суперечливі прескриптивні цілі — не новина в мовному плануванні. Важливішим, однак, є те, що принцип аналогії має описовий відповідник у спонтанному утворенні кальок або інших типів термінів, мотивованих за аналогією.

Утворення, домінування або неприйняття термінів, імовірно, значною мірою можна пояснити когнітивними механізмами, зокрема й у тих випадках, коли не переважають ані метафора, ані складений термін. Урахування таких механізмів, безперечно, є законним завданням термінотворення в межах концепції термінотворення TF2.

Певний випадок вторинного термінотворення може проілюструвати цю думку. Є чимало свідчень із підручників та анекдотичних джерел про те, що вторинне термінотворення в таких мовах, як німецька, скандинавські мови чи ісландська, дає морфологічно прозорі й, відповідно, «нормалізовані» та неаналогічні цільові терміни. У норвезькій нафтовій термінології такі принципи було розроблено. Значна частина дискусії про якість мови та «добре» термінотворення зосереджувалася на кількох парах і трійках слів (Andersen, Myking 2018: 542):

kelly

drivrør «привід + труба»

kelly

rathole

drivrørshylse «привід + труба + корпус»

rottehull

mousehole

rørkoplingshylse «труба + з’єднувальна муфта + корпус»

musehull

22

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

Правий стовпчик ілюструє мінімальну норвезьку адаптацію — формальну або семантичну (змішані мотивації), тобто підтипи міжмовної мотивації, тоді як середній стовпчик містить «офіційні» терміни, тобто терміни, що відповідають критеріям якості, заснованим на морфологічній прозорості складних слів. Додаткові свідчення можна знайти в інших мовах, наприклад в ісландських відповідниках данського biograf «кінотеатр»:»

biograf kvikmyndahús («швидкий + зображення + будинок»)

bió

На підставі цих прикладів можна сформулювати такі ймовірні результати вторинного термінотворення; їх також певною мірою підтверджено аналізом більших корпусів (пор. Myking 2008: 13 і далі):

– Нормалізація: терміни пристосовуються до поширених і немаркованих загальних моделей цільової мови;

– Де-метафоризація (як наслідок нормалізації): принаймні тоді, коли англійська є вихідною мовою та мовою первинного термінотворення, а цільова мова є певною синтетичною мовою й мовою вторинного термінотворення.

Цільові терміни тоді групуються у два кластери, ознаками яких є:

Кластер 1: метафоричні, аналогічні, описові (kelly, musehull, rottehull; bió)

Кластер 2: морфологічні, питомі, прескриптивні (drivrør, -shylse, rørkoplingshylse; kvikmyndahús)

Якщо цільова термінологія справді характеризується вищим ступенем морфологічної мотивації, що супроводжується надмірною довжиною, — популярна, але й досі не цілком підтверджена гіпотеза, — це можна було б пояснити когнітивним дисбалансом, зумовленим асиметричною комунікативною ситуацією. Тоді можна було б установити

Симетрична комунікація (відправник–одержувач) > принцип аналогії > короткі/непрозорі терміни Асиметрична комунікація (відправник–одержувач) > питомий принцип > доволі довгі/прозорі терміни

Так ми приходимо до пояснення функціональних властивостей термінів прагматичними чинниками. Таке розуміння було присутнє у працях Валтера Таулі (Tauli 1968). Серед принципів В. Таулі особливо важливі такі два:

E2 Вислів має бути якомога коротшим; E3 Що частіше вживається вислів, то коротшим він має бути.

Terminologija | 2020 | 27

2 3

Це той самий тип висновку, який у 1935 році було сформульовано в законі Ципфа і який сьогодні добре інтегрований у прагматичну теорію (як «принцип кооперації» Грайса (Grice 1991), так і в лінгвістику, засновану на вживанні (пор. Tomasello 2003; подальший розгляд див. Myking 2008: 248). Хоча теоретичний підхід В. Таулі до мовного планування невдовзі було забуто, він містить ідеї, підтверджені сучасними теоріями, якими не слід нехтувати. Хоча результат мовного управління ніколи не можна гарантувати, мовне управління все ж є легітимною діяльністю (Laurén, Myking, Picht, Jónsson 2008: 139ff., 197).

Applied on a ‘complete domain’ (cf. Kageura 2002), we could hope to demonstrate patterns of secondary term formation explained by pragmatics, i.e. the assumptions or background knowledge of the user group(s). It must be said, however, that when applied on the ‘complete domain’ of oil terminology, K. Kageura’s criticism towards anecdotal textbook examples seems reasonable. The tendencies outlined above have been substantiated to some extent (cf. Myking 2008), although more research is needed.

Звісно, можна відкинути всі ці принципи, зокрема ISO 704, як звичайний здоровий глузд або переосмислення мовного пуризму. Будучи дисципліною, що ґрунтується на лінгвістиці, термінологія також має справу з елементами «народної лінгвістики», зокрема, можливо, у (цілеспрямованому) вторинному термінотворенні, де йдеться про «добрі» та «погані» властивості термінів. Такі нібито властивості термінів часто пояснюються суто ідіосинкратичними поглядами.

Однак, хоча наведені вище елементи теорії не слід трактувати як вичерпний перелік, вони відображають уявлення про розвиток термінології; отже, це теорія термінотворення, яка має стосунок до заходів зі стандартизації та мовного планування, але не тотожна їм. Ці елементи заслуговують на місце в науковому дискурсі про термінотворення саме тому, що вони важливі як для теоретиків, так і для практиків.

8. ТЕРМІНОЛОГІЯ: «ЛІНГВІСТИКА» ЧИ «АКТИВІЗМ»?

Теоретизуючи термінологію, важливо зважати на її багатогранність. Один тип теорії, гіпотези чи дослідницького питання не обов’язково суперечить іншим. Згідно з підходом «Без жорстких меж», термінологію слід розглядати як лінгвістику, хоча

24

Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

і в «ліберальному» розумінні: термінологія — це наукова діяльність, пов’язана з мовою (Laurén, Myking, Picht 1998: 353). Якщо Дж. Гамблі (Humbley 2018b: 437) має рацію, стверджуючи, що термінотворення відсунули на другий план у теоретичній дискусії через брак практичної цінності, постає питання, як (знову) включити його в теоретичний розвиток термінології.

Розмежування первинного й вторинного термінотворення перетинається з розмежуванням спонтанного й цілеспрямованого термінотворення. Хоча деякі нові підходи наполягають, що первинному термінотворенню слід надавати перевагу й вивчати його на описових лінгвістичних засадах, у цій статті й далі обстоюється позиція, що «цілеспрямоване» вторинне термінотворення є невіддільною частиною будь-якого термінологічного розвитку в певному суспільстві, а тому його не можна вилучати з теорії термінотворення, попри труднощі з розробленням послідовної теорії.

Розбудова теорії та формулювання гіпотез на кшталт окреслених у розділі 7 безпосередньо важливі для практиків термінології, оскільки, зокрема, дають змогу оцінювати практичні результати своєї роботи й можуть запобігти хибним висновкам про особисті недоліки. Тут можна знову згадати В. Таулі, чиї принципи становлять корисну, теоретично обґрунтовану систему координат для мовного планування, хоча й не дають змоги робити точні передбачення.

Отже, йдеться про включення до сфери термінології як прескриптивних, так і дескриптивних підходів. Теоретичний дискурс про термінотворення має відповідати широкому колу вимог:

– Визнати, що теоретизування термінотворення, як уже зазначалося, має охоплювати як первинне, так і вторинне термінотворення; жодне з них не є менш важливим;

– Давати змогу пояснювати міжмовні закономірності, відмінності та подібності;

– Враховувати проблеми варіативності й діахронії;

– Визнати можливість когнітивного аналізу (наприклад, аналізу метафоричних закономірностей; пор. Temmerman 2000) і його застосовність також до вторинного термінотворення, а також, навпаки, що

– Динаміка термінів, що ґрунтується на морфологічній складності, виявилася придатною для аналізу вторинного термінотворення (пор. Kageura 2002), але її можна поширити й на первинне;

Terminologija | 2020 | 27

25

– Визнати, що між когнітивними та прагматичними поясненнями моделей термінотворення немає чітких меж, а отже, прагматика має значення для теорії термінології;

– І, відповідно, визнати, що між теоретизуванням про терміни як такі та теоретизуванням про терміни в межах певної нормативної системи немає чітких меж.

У відповідь на запитання Дж. Гамблі, наведене у вступі до цієї статті: «Чи потрібна окрема теорія термінотворення зі своїми особливими критеріями, а не просто теорія словотворення?» — можна дати кілька ствердних відповідей.

Щодо TF1, теорія термінотворення має враховувати теоретичні питання, які не завжди розглядаються в межах теорій «словотворення» у вузькому розумінні, як-от, наприклад, терміни-словосполучення на відміну від складних слів. Крім того, питання про те, чи включати запозичення та метафори, залежить від визначення й окреслення меж поняття. Усі ці явища легко пояснюються лінгвістичною теорією, тож у цьому сенсі питання є тривіальним. Якщо «словотворення» визначити як «утворення найменувань», усі такі явища стають релевантними, про що свідчить перехід від терміна «слово» до терміна «найменування». Термінотворення не можна обмежувати інкрементальними та дискурсивними процедурами.

З погляду T2 відповідь також ствердна, хоча не очевидно, що результатом стане цілісна теорія. У цій статті доведено, що питання функціональних властивостей термінів є нетривіальним і важливим, особливо в межах вторинного термінотворення, яке, своєю чергою, є суттю всіх видів нормативної термінологічної діяльності.

9. В И С Н О В К И

Назва цієї статті має два джерела натхнення: тривалий інтерес до проблем термінотворення в контексті мовного планування й теорії термінології, а також безпосередній вплив прочитання нещодавніх праць Дж. Гамблі (Humbley 2018a, Humbley 2018b), про що зазначено вище у вступі, в розділі 1. Основні аргументи ґрунтуються на низці твердих переконань:

1) Більшість термінологів із лінгвістичною освітою цінують теоретичні напрацювання й воліють мати якомога ґрунтовніші теоретичні засади для

26 Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

їхню ефективність якомога краще. Оцінювання практичної роботи за допомогою моделей, гіпотез або теорій про те, як виникають ті чи інші явища, є корисним і необхідним.

2) Жодна термінологічна діяльність не може уникнути наголосу на вторинному термінотворенні, принаймні поза англомовними спільнотами. Саме це становить саму raison-d’être сучасної роботи. Отже, теоретизування щодо вторинного термінотворення слід вважати легітимним завданням нарівні з первинним термінотворенням.

3) На загальному рівні слід пам’ятати, що певна спільна система координат справді є умовою для консолідації термінологічної «дискурсивної спільноти» попри мовні, культурні, організаційні та наукові кордони. Якщо термінологія є міжнародною дисципліною, для забезпечення її цілісності необхідний спільний дискурс. Замість того щоб проводити демаркаційну лінію між прикладною та науковою термінологією, слід поставити питання, як розробити теорію, корисну для практичного застосування й водночас здатну дати науці нові знання. Такі спроби інтеграції вже десятиліттями є характерною рисою термінології, і їх також слід враховувати в підгалузі термінотворення.

У розділі 6 стверджувалося, що нові підходи до термінології є «дослідницькими програмами», які впливають на всі аспекти термінології, зокрема й на термінотворення. Справедливо буде дійти висновку, що ця дискусія має дуже мало практичного значення і не викликає значного інтересу. Сама полеміка не залишила глибокого сліду, однак, схоже, термінологія перейшла до певної кунівської «нормальної науки», як засвідчує нещодавня публікація:

Тоді як вюстерівська традиція була суворо ономасіологічною, альтернативний підхід був семасіологічним і в цьому сенсі більше нагадував традиційну лексикографію. Як свідчать матеріали більшості конференцій із мов спеціального призначення після рубежу тисячоліть, семасіологічна термінологія дедалі більше спирається на електронні корпуси, застосовуючи статистичні методи та частотність слововживання. (Simonnæs, Andersen, Schubert 2019: 10)

Якщо правда, що цей нормальний стан речей охоплює емпіричні й корпусні дослідження та посилення семасіологічного наголосу, то він також

Terminologija | 2020 | 27

27

дає підстави вважати, що поява альтернативних підходів, обговорених у розділі 6, була однією з рушійних сил цієї зміни.

У майбутніх оглядах цю «зміну» можуть розглядати як розширення сфери термінології, а не як заміну одного підходу іншим. Використання корпусів не робить (прескриптивну) розробку термінології зайвою, а лише розширює інструментарій термінології. Термінологічна діяльність як емпіричне лінгвістичне дослідження сприяє підвищенню обізнаності про термінологію і сама по собі не робить ономасіологічні заходи непотрібними. Ще надто рано оцінювати, чи перейшла термінологія до стану співіснування підходів і методів замість однієї панівної парадигми.

Яким є тепер стан питання про термінотворення — чи існує усталений стан справ у цій галузі? Відповідь Дж. Гамблі на власне запитання, наведена в розділі 1, така: «питання про окрему теорію термінотворення, на відміну від словотворення, залишається відкритим» (Humbley 2018b: 448). Замість того щоб запропонувати нібито новий підхід до термінотворення, Дж. Гамблі зробив вагомий внесок, оцінивши всі наявні методології та моделі на основі емпіричного дослідження французької термінологічної неології; тож в одному сенсі дві його праці 2018 року, a і b, фактично становлять сучасний стан цієї галузі. Його висновок про те, що питання залишається відкритим, стає ще очевиднішим, якщо розуміти «термінотворення» як підгалузь TF2, а не обмежувати його неологією у значенні TF1.

Ця стаття не пропонує розв’язання цієї проблеми, і висновки можуть видатися незадовільними. Тема надто широка, щоб охопити її в одній статті. Однак слід наголосити, що розвиток теорії сприяє формуванню спільної дискурсивної спільноти, що теорія корисна для практиків і, відповідно, що будь-яка відповідь має враховувати два головні аспекти термінології: вона є галуззю досліджень, але водночас завжди виконує практичну функцію. Внески з різних позицій і підходів утворюють корисне поєднання; жодна окрема теорія не дає відповідей на всі запитання; не всі підходи несумісні. Можливо, скромна мета «теоретизування» замість «побудови теорії» могла б стати змістовною спільною основою для всіх, хто цікавиться термінотворенням.

28 Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?

REFERENCES

Andersen Øivin, Myking Johan 2018: Terminology work for specific problem areas and issues: the case of oil terminology, In Humbley John et al., 535–547.

Cabré Maria Teresa 2003: Theories of terminology: Their description, prescription and explanation. – Terminology 9:2, Amsterdam: Benjamins, 163–199.

Drozd L[ubomir], Seibicke W[ilfried] 1973: Deutsche Fach- und Wissenschaftssprache, Wiesbaden: Brandstetter.

Gaudin François 1993: Pour une socioterminologie. Des problèmes sémantiques aux pratiques institutionnelles, Rouen: Université de Rouen.

Grice H[enry] P[aul] 1991 [= 1974]: Logic and Conversation. – Pragmatics. A Reader, ed. S. Davis, Oxford University Press, 305–315.

Humbley John 2018a: La néologie terminologique, Limoges: Lambert-Lucas.

Humbley John 2018b: Term formation and neology, In Humbley John et al., 437–452.

Humbley John, Gerhard Budin, Laurén Christer 2018: Languages for Special Purposes. An International Handbook, Berlin, Boston: de Gruyter Mouton.

ISO 704 2002: Principles and methods of terminology, 3rd edition, Switzerland: ISO.

Kageura Kyo 2002: The Dynamics of Terminology. A descriptive theory of term formation and terminological growth, Amsterdam, Philadelphia: Benjamins.

Kocourek Rostislav 1991: La langue française de la science et de la technique, 2. éd., Wiesbaden: Brandstetter.

Kristiansen Marita, Gjesdal Anje Müller 2018: Lexical Dynamism and Language Planning. The Case of the Climate Change Subject Field in Norwegian. – TOTh 2017 – Terminology & Ontology: Theories and applications, Éditions de l’Université Savoie Mont Blanc, 235–246.

Laurén Christer, Picht Heribert 1993: Vergleich der terminologischen Schulen. – Laurén Christer, Picht Heribert (Hg). Ausgewählte Texte zur Terminologie, Wien: TermNet, 493–539.

Laurén Christer, Myking Johan, Picht Heribert 1998: Terminologie unter der Lupe, Wien: TermNet.

Laurén Christer, Myking Johan, Picht Heribert with Sigurður Jónsson 2008: Insikter om insikt. Nordiska teser om terminologi och fackkommunikation, Insights about insight. Nordic Theses about Terminology and Special Communication, Oslo: Novus.

Myking Johan 2008: Motivasjon som termdanningsprinsipp. Ein teoretisk diskusjon basert på norsk oljeterminologi. – Motivation as a principle of term-formation. A theoretical discussion based on Norwegian oil terminology: ph.d. diss., Vaasa: University of Vaasa. (= Acta Wasaensia 191).

Myking Johan 2009: Yet another taxonomy of motivations. – Terminology Science and Research. Journal of the IITF 20, 39–53. Available at: http://www.iitf.fi/cms/component/remository/?Itemid=108. Accessed July 2017, inaccessible June 2019. Cf. Andersen & Myking 2018: 547.

Picht Heribert, Draskau Jennifer 1985: Terminology. An introduction, Guildford: University of Surrey.

Rondeau Guy 1984: Introduction à la terminologie, Québec.

Sager Juan C., Dungworth David, McDonald Peter F. 1980: English Special Languages: Principles and Practice in Science and Technology, Amsterdam, Philadelphia: Benjamins.

Sager Juan C. 1990: A Practical Course in Terminology Processing, Amsterdam, Philadelphia: Benjamins.

Simonnæs Ingrid, Andersen Øivin, Schubert Klaus (eds.) 2019: New Challenges for Research on Language for Special Purposes. Selected proceedings from the 21st LSP-Conference, 28–30 June, Bergen, Norway, Berlin: Frank & Timme. (= FFF series 154).

Tauli Valter 1968: Introduction to a theory of language planning, Uppsala: Almquist & Wicksells.

Temmerman Ruth 2000: Towards New Ways of Terminology Description. The sociocognitive approach, Amsterdam: Benjamins.

Tomasello Michael 2003: Constructing a Language. A Usage-Based Theory of Language Acquisition, Cambridge, Mass: Harvard University Press.

TSR 2002: Terminology Science and Research. Journal of the IITF 12:1–2, Wien: TermNet.

Valeontis Kostas, Mantzari Elena 2006: The linguistic dimension of terminology: principles and methods of term formation: 1st Athens International Conference on Translation and Interpretation Translation: Between Art and Social Science, 13–14 October 2006. Available at: http://www.eleto.gr/download/BooksAnd-Articles/HAU-Conference2006-ValeontisMantzariEN.pdf [accessed 2019-07-29].

Wüster Eugen 1966: Internationale Sprachnormung in der Technik, besonders in der Elektrotechnik. Zweite ergänzte Auflage, Bonn: Bouvier u. Co. Verlag.

Wüster Eugen 1985: Einführung in die Allgemeine Terminologielehre und Terminologische Lexikographie 2, Copenhagen: Copenhagen School of Economics.

Terminologija | 2020 | 27

29

TERMINŲ DARYBA: AR ŠIOJE SRITYJE JAU PASIEKTA PAŽANGA?

Santrauka

Straipsnyje klausiama, ar per pastaruosius metus terminų darybos srityje įvyko tokie patys teoriniai pokyčiai, kaip ir kitose terminologijos mokslo srityse, ir ar galima nustatyti aiškią pažangą terminų daryboje. Straipsnio išeities taškas yra du svarbūs klausimai, kuriuos uždavė John Humbley (Humbley 2018a, b): „Problemą galima iškelti ir teoriniame lygmenyje: kaip būtų galima paaiškinti visus šiuos naujus terminus?“ Jis toliau klausia: „Ar reikia konkrečios terminų darybos teorijos su konkrečiais kriterijais ar užtektų ir vienos, kuri būtų tiesiog žodžių darybos teorija?“

Straipsnyje apibrėžiamos dvi „terminų darybos“ koncepcijos: pirma, naujų pavadinimų (angl. designations) kūrimo procesas naudojant leksikologinius mechanizmus (TF1); antra, terminologijos mokslo sritis, dėmesį kreipianti į kūrybinį aspektą ir į norminius ir funkcinius terminų aspektus (TF2). Aptariami esami terminų darybos modeliai (TF1), ypatingą dėmesį kreipiant į R. Kocourek’o (1991) motyvacinę tipologiją ir skirtingas motyvacijos sąvokos implikacijas.

Apibrėžiamos ir aptariamos kai kurios pastarojo meto teorinės prieigos, susijusios su terminų daryba. K. Kageura (2002) ir R. Temmerman (2000) nusipelno ypatingo dėmesio ir yra laikomi svarbiomis „tyrimo programomis“, pabrėžiančiomis pirminės terminų darybos tyrimų svarbą ir pasisakančiomis už terminologiją kaip deskriptyvinę, empirinę ir lingvistinę discipliną. Straipsnyje paneigiamas šiuose darbuose išreikštas požiūris, kad preskriptyvinių aspektų teoriniuose svarstymuose apie terminologiją neturėtų likti.

Požiūris „Jokių griežtų ribų“ (Laurén et al. 2008) pabrėžia, kad tarp terminų ir bendrinių žodžių nėra jokių aiškių ribų, taigi nėra ir griežtų ribų tarp deskriptyvinių ir preskriptyvinių teorinių principų aspektų. Antrinės terminų darybos tyrimas kaip svarbi terminologijos dalis turi būti tęsiamas. Funkciniai terminų aspektai (TF2) yra įdomūs praktikams ir todėl yra svarbūs teorijai.

Gauta 2020-06-25

Johan Myking

University of Bergen

University of Bergen, P.O. Box 7805, 5020 Bergen, Norway

[email protected]

30 Johan Myking | Term Formation – Is There a State of the Art?