RITA MILIŪNAITĖ

Інститут литовської мови

СТАНДАРТНА ЛИТОВСЬКА МОВА В КОНТЕКСТІ ПОСТСТАНДАРТИЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ

Мені іноді кажуть: чому я так виразно й правильно розмовляю не на роботі, чи не можу говорити просто. Уже не дуже можу, але, можливо, це й не так погано.

Журналістка радіо й телебачення Aistė Plaipaitė¹

КЛЮЧОВІ СЛОВА: стандартна мова, стандартизація, постстандартизація, дестандартизація, демотизація, соціолінгвістика, мовні ідеології.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається становище стандартної литовської мови в період постстандартизації європейських мов. Спираючись на найважливіші ознаки, що характеризують стандартну мову та формують парадигму стандартності (спільність для всього суспільства, однорідність норм, стабільна кодифікація та престиж у суспільстві), представлено теоретичні міркування, які дали б змогу застосувати до стандартної литовської мови ту чи іншу модель динаміки (дестандартизації, демотизації тощо), властиву стандартним мовам Європи. Актуалізується поняття субстандарту — проміжного різновиду між регіолектами та стандартною мовою, — яке може допомогти пояснити динаміку сучасної стандартної литовської мови: зміни у вживанні та мовних настановах.

ВСТУП

Упродовж тривалого періоду творення європейських стандартних мов — стандартизації², що тривав цілі століття, сформувалося розуміння, що для публічного управління державою, освіти, культури, інформування суспільства та інших спільних справ найпридатнішим різновидом мови є

¹ Ширший контекст цієї мовної настанови (Laimius Strazinskas, Aistė Plaipaitė: «Радіо — моє перше кохання, а телебачення — досі виклик». Savaitė, 2019 07 25, № 30, с. 30–31):

– Ви отримали нагороду «Захисниця мови» та стали найкращою радіожурналісткою. Чого навчилися вже під час роботи, а що здобули ще в дитинстві з того, що привело вас до успіху?

– Що стосується мови, то одна моя бабуся була дуже прискіпливою і змалечку весь час мене виправляла, якщо, наприклад, я неправильно ставила наголос у словах «Raseiniai» чи «Kėdainiai». Вона працювала в бібліотеці, багато читала сама, дуже рано навчила читати й мене та робила зауваження щодо мови. Литовська мова цікавила мене в школі та під час навчання на факультеті журналістики в університеті. Практика роботи вдосконалила мою вимову й сформувала моє теперішнє мовлення.

² Dėl termino standartizacija žr. Miliūnaitė (2017: 1–33).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

різновидом є стандартна мова, зазвичай більшою чи меншою мірою свідомо регульована, тобто мова з унормованою формою. Стверджують, що європейська культура є культурою стандартних мов (Vogl 2012: 12). Стандартні мови здебільшого формувалися й активно підтримувалися передусім у письмовій формі — у книжках, а згодом і в медіа, тож парадоксально, що сьогодні медіа пов’язують зі зростанням варіативності вживання та дестандартизацією стандартних мов (пор. Geeaerts 2001: 281–291; Coupland, Kristiansen 2011: 12–14; Androutsopoulos 2014: 3–48; Nevinskaitė 2019: 83–100).

Помітно змінюється й варіюється публічне усне та писемне вживання литовської мови — від засобів масової інформації до соціальних медіа. Ці зміни свідчать про дедалі більший розрив між реальними нормами та кодифікацією норм стандартної мови й порушують питання: чи переходить стандартна литовська мова на новий етап розвитку, чи її місце в публічному просторі починає посідати якийсь інший різновид? Подібні питання науковці, які досліджують розвиток стандартних мов та їхню взаємодію зі змінами, що відбуваються в конкретних мовних спільнотах і в усьому світі, почали порушувати ще раніше, ніж у Литві, наприкінці XX століття, у різних країнах Європи.

Політичні, соціальні та економічні чинники — глобалізація, демократизація й інтернетизація, а також міграція різних напрямів — помітно впливають на європейські мови та їхні стандартні різновиди, тому почали висловлювати побоювання щодо загрози нормативності й однорідності цих різновидів (див. Ghyselen et al. 2016: 75–76). Шукаючи спільні та відмінні риси розвитку європейських стандартних мов, часто згадують випадок, особливо характерний для італійської мови: формуються нові стандартні різновиди, ближчі до розмовної мови, ніж традиційний стандартний різновид (Berruto 2017: 31–60; Cerruti et al. 2017: 3–28). Згідно з цими оптимістичними прогнозами, один стандарт просто заступає інший, відбувається так звана рестандартизація, отже, стандартні мови не зникають, а лише змінюють форму. Стверджують, що стандартну мову замінюють такі мовні (ужиткові) стандарти, утвердження яких залежить уже не стільки від вибору влади та еліти, скільки від думок і рішень неформальних соціальних груп (пор. Coupland, Kristiansen 2011: 27–28).

Песимістичні прогнози стверджують, що в сучасних суспільствах стандартні мови взагалі не мають майбутнього. За словами німецького соціолога Ульріха Бека, їх охопила зомбіфікація: як і інші концепти модерності (соціальний клас, шлюб, релігія), стандартна мова стала схожою на зомбі й, хоча вже померла, досі структурує суспільне мислення та дії (докладніше див. Deumert 2010: 258–260).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Мета статті — окреслити основні напрями змін європейських стандартних мов і порівняти, як ці процеси відбуваються в Литві та наскільки вони відповідають загальним моделям динаміки європейських стандартних мов. Поставлено такі завдання: 1) розглянути причини й ознаки змін європейських стандартних мов у період постстандартизації; 2) обговорити моделі динаміки європейських стандартних мов; 3) схарактеризувати найважливіші ознаки змін стандартної литовської мови; 4) окреслити теоретичні можливості застосування моделей динаміки європейських стандартних мов до стандартної литовської мови. Застосовано такі методи дослідження: аналітичний, описовий і порівняльний.

1. ПАРАДИГМА СТАНДАРТНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТНИХ МОВ У ПЕРІОД ПОСТСТАНДАРТИЗАЦІЇ

Зміни мови як суспільного явища тісно пов’язані з тим, що відбувається в суспільстві, яке нею користується. Емпіричні дослідження можуть показати, яким є узус, яка мова властива людям із різних соціальних верств, що живуть у різних місцевостях, і якими є їхні мовні настанови. Моделі динаміки пояснюють, які процеси відбуваються і як саме. Усе це спонукає шукати причини змін і прогнозувати подальші напрями розвитку. Там, де мовна політика має чіткий курс, за потреби слід також коригувати її стратегію.

1.1. Зміни європейських мов та їхні причини

На формування й утвердження стандартних мов особливо впливають соціальні, економічні, культурні, а часто й політичні обставини. Тому, розглядаючи зміни мов, важливо зважати на ширший історичний і соціальний контекст. Історично розвиток європейських стандартних мов був переважно пов’язаний із національно-визвольними рухами та утворенням держав, хоча в різних країнах він не був ні однаковим, ні цілком синхронним і залежав від співвідношення сил між країнами, а всередині країн — між соціальними класами. Однак сама модель розвитку була подібною: європейські стандартні мови формувалися й розвивалися здебільшого за добре відомою моделлю стандартизації стандартних мов Ейнара Гаугена (Haugen 1966: 933). З огляду на різноманітність розвитку стандартних мов цю модель згодом неодноразово вдосконалювали й навіть визнали, що процес стандартизації може повторюватися циклічно (Deumert, Vandenbussche 2003: 10).

Говорячи про стандартизацію стандартних мов, виокремлюють два боки цього процесу. По-перше, піднесення стандартної мови до статусу національного стандарту означає, що інші різновиди набувають нижчого статусу й меншого престижу. По-друге, поява стандартного різновиду природно

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 4

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

обґрунтовується економічними, соціальними, політичними, географічними та історичними обставинами й пов’язана з такими суспільними потребами, як централізація державного управління (див. Hernández-Campoy, Villena-Ponsoda 2009: 181–204).

За часом виокремлюють стандартні мови раннього періоду (англійську, французьку, німецьку, іспанську та інші, що сформувалися в XV–XVI — XIX ст. і стали мовами міжнародного спілкування), середнього періоду (литовську, латиську, чеську, хорватську, білоруську, естонську та інші, що сформувалися від кінця XVIII–XIX ст. до початку XX ст.) і пізнього періоду (молдовську, македонську та саамські стандартні мови, що сформувалися в середині — наприкінці XX ст.) (детальніше див. Vogl 2012: 22–26; Miliūnaitė 2018: 184–186 і наведену там літературу).

Як бачимо, стандартна литовська мова належить до середнього періоду формування; її норми кодифікував Йонас Яблонскіс лише на самому початку XX ст. У середині XX ст. стандартні мови вже утвердилися в багатьох європейських країнах, поширилися в суспільстві й вплинули на діалекти: десь діалекти почали зникати, а десь через соціальні та економічні причини (міграцію до більших центрів) трансформувалися в більші утворення — регіолекти. Натомість стандартна литовська мова тоді, замість того щоб досягти зрілості, мусила протистояти русифікації, а її норми протягом 50 років радянської окупації не могли розвиватися природно³.

Європейські стандартні мови вступили в XXI століття, маючи неоднаковий рівень стандартизації: одні вже утвердилися серед освічених верств суспільства, інші ще порівняно молоді, а тому зазвичай більше регулюються на державному рівні. Тоді почалися зміни стандартних мов, які можна віднести до нового періоду — постстандартизації. Він загалом збігається з періодом пізньої модерності або, за терміном польського соціолога Зигмунта Баумана, плинної модерності, центральною рисою якої є глобальне сучасне суспільство, що живе в умовах високорозвиненої глобальної економіки та інформаційної революції. Важливими особливостями цього періоду є розвінчання старих авторитетів і піднесення нових впливових осіб. Їхня сила зазвичай полягає не в зрілості особистості, силі думки чи генеруванні ідей, а радше у здатності маніпулювати громадською думкою. Для цього періоду також характерні фрагментарність і розмивання всіх меж; особливої актуальності набувають потреби особистості та права людини. Норми, за якими люди оцінюють поведінку одне одного, стають менш суворими, а поведінку, що їм не відповідає, виправдовують зовнішніми чинниками та пом’якшувальними обставинами; ба більше — люди

³ До речі, говорячи про стандартизацію в Литві, слід наголосити, що на розвиток норм стандартної литовської мови й загалом на функціонування литовської мови історично значний вплив мали й досі мають нерівноправні мовні контакти — так само, як і на найближчу за походженням латиську мову. Тому тут не завжди доречно автоматично переносити аксіоми соціолінгвістики, сформульовані зарубіжними дослідниками для мов, що розвиваються природно (див. Coupland, Kristiansen 2011: 17).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 5

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

більше не обмежені заздалегідь установленими правилами, вони вільні визначати власні правила й норми відповідно до обставин (пор. Odendaal 2013: 183–187).

Sociolingvistų darbuose (žr. Coupland, Kristiansen 2011: 27) konstatuojama, kad vėlyvosios modernybės laikotarpiu, visuomenei individualizuojantis, socialinės jėgos, kurios apibrėždavo, kas yra kalbos standartas, visiškai pasikeitė. Iš valdančiosios klasės, politikos, mokslo ir religijos veikėjų – autoritetų – šios galios pereina individams. Demokratizacija naikina viršūnių galią ir skatina reikštis socialines jėgas „iš apačios“, todėl į viešumą iškyla „apačių“ kalba. Pradedama abejoti bendrinių kalbų, kurių prigimtis yra ideologinė (atliepianti ekonominio, socialinio ir politinio kalbinės bendruomenės elito viešpatavimą), svarbumu: modernioje demokratinėje visuomenėje, sudarytoje iš skirtingų kalbinių bendruomenių, nebėra vietos unifikuotai (vienalytei) bendrinei kalbai, ji nebėra siekiamybė (Coupland, Kristiansen 2011: 27–33; Odendaal 2013: 186). Kita vertus, nors globalizacija niveliuoja tautas, jų kultūras ir kalbas, bet kartu sukelia ir priešingus procesus, skatinančius kalbų įvairovę ir individualumo, kalbinės (kaip ir apskritai kultūrinės) tapatybės išlaikymą. Internetizacija keičia įprastas kalbų funkcionavimo terpes, transformuoja kalbas ir kuria naujus jų pavidalus.

Спільним для всіх європейських мов є те, що становище діалектів помітно змінюється: десь вони зникають або навіть майже зникли, а десь переростають у регіолекти. Змінюється також старий стандарт; традиційні європейські стандартні мови втрачають стабільність — на рівні форми, функцій і мовних настанов. Усе це мовне розмаїття спричиняє плутанину в школах під час навчання мов (Odendaal 2013: 187). Однак є й відмінності, які значною мірою залежать від історичного контексту. Наприклад, в Ісландії, Франції та Данії ідеологія стандартної мови є сильною, тому зміни відбуваються не в напрямі послаблення цієї ідеології, а на рівні вживання стандартної мови (зростання варіантності) (пор. Ghyselen та ін. 2016: 78).

Варто зазначити, що процеси постстандартизації стандартних мов країн Східної Європи розпочалися з певним запізненням і відбуваються не в такому значному масштабі. Причина цього — тривала політична залежність цих країн, яка стримувала розвиток демократизації (див. Kristiansen 2016: 94).

1.2. Аспекти дослідження динаміки стандартних мов

З огляду на згадані помітні зміни в європейських мовах не дивно, що дослідники європейських мов, особливо протягом останнього десятиліття, виявляють значний інтерес до розвитку стандартних мов і зміни їхніх взаємин із нестандартними різновидами, а також теоретично й емпірично досліджують зближення цих різновидів

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų poststandartizacijos kontekste | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

(пор. німецька — Auer, Spiekermann 2011; нідерландська — Grondelaers, Van Hout 2011; італійська — Berruto 2017; норвезька — Sandøy 2011; фінська — Nuolijärvi, Vaattovaara 2011 та ін.). Якими можуть бути спільні вихідні точки й критерії вимірювання цих змін?

Насамперед важливо пам’ятати, що, попри схожість чинників, які зумовлюють мовні зміни, мовні спільноти можуть радикально відрізнятися уявленнями про соціальні класи, гендер, зв’язки всередині спільноти, норми й престиж, а також відповідними функціями; тому кожен період розвитку конкретної мови й кожну мовну спільноту потрібно досліджувати з урахуванням цього (пор. Bergs 2012: 96; Smakman, Barasa 2016: 24–25).

У дослідженнях стандартних мов найчастіше виокремлюють п’ять аспектів (пор. Smakman, Barasa 2016: 23; Miliūnaitė 2018: 45–70):

▪ історичний підхід (формування й розвиток),

▪ географічний підхід (взаємозв’язок з іншими різновидами тієї самої мови),

▪ структурний підхід (норми, варіанти),

▪ нормувальний підхід (ступінь кодифікації стандартного різновиду),

▪ соціолінгвістичний підхід (мовні ідеології, суспільні настанови, статус, престиж).

За цими аспектами найкраще можна описати усталені стандартні мови одномовних, політично й мовно стабільних суспільств як природне продовження діалектів (Smakman, Barasa 2016: 23). У сучасних багатомовних суспільствах соціолінгвісти знову звертаються до поняття стандартної мови та критеріїв її визначення й стверджують, що етапів стандартизації, описаних Ейнаром Haugen, уже недостатньо для характеристики сучасної динаміки стандартних мов: явища, властиві періоду постстандартизації, виходять за межі моделі Haugen (Coupland, Kristiansen 2011: 11).

З’ясовуючи масштаби змін у період постстандартизації європейських стандартних мов, також порушують питання, чи втрачають стандартні мови (як писемна, так і усна форми), особливо у великих містах, свої позиції, поступаючись місцем нестандартним різновидам, які раніше мали нижчий статус і не користувалися престижем; чи втрачають свою силу ідеологічні системи, що підтримували взаємини стандартної мови з іншими різновидами, чи вони лише переформатовуються. Структурні й соціолінгвістичні дослідження варіантності спираються на кількісний аналіз корпусних даних, а отже, можуть виявляти конкретні зміни. Водночас визнається, що говорити про зміни мовних настанов (наприклад, з’ясувати, чи люди справді раніше говорили

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandardizacijos kontekste | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

є нормативнішими або що в минулому стандартний різновид оцінювали інакше) значно складніше (Ghyselen і ін. 2016: 85).

1.3. Парадигма стандартності стандартних мов

Модель динаміки європейських стандартних мов, наскільки можна судити з численних праць на цю тему, зазвичай вибудовується, виходячи з основної властивості стандартної мови — стандартності. Традиційно виокремлюють три або чотири ознаки стандартності (пор. Auer, Spiekermann 2011: 164; Grondelaers і ін. 2016: 119):

1) спільність для всієї території, на якій існують нестандартні різновиди (діалекти),

2) престиж (використання в офіційних публічних ситуаціях, у системі освіти),

3) однорідність засобів вираження,

4) кодифікація.

Проаналізувавши й узагальнивши ознаки стандартності, описані в різних джерелах, для дослідження динаміки європейських стандартних мов можна запропонувати парадигму стандартності та дослідницькі питання (див. таблицю 1).

ТАБЛИЦЯ 1. Парадигма стандартності та питання для дослідження

Парадигма стандартностіПитання1.Відношення стандартної мови до інших різновидівЯк змінюється відношення стандартної мови до інших різновидів національної мови?2.ВаріативністьЗбільшується чи зменшується варіативність публічного вжитку (особливо в медіа)?3.Стратегія кодифікаціїЯк змінюється характер кодифікації норм стандартної мови?4.Мовні ідеологіїЯк змінюються ідеологія стандартної мови та престиж цього різновиду в суспільстві?

Запропонована парадигма стандартності може бути відправною точкою для аналізу динаміки стандартної мови, якщо, застосовуючи модель стандартизації Гауґена, стандартна мова досягла найвищого етапу розвитку або наблизилася до нього. Складники цієї парадигми тісно пов’язані між собою, а їхня взаємодія порушує ширше питання: яким є взаємозв’язок між змінами у вжитку та змінами мовних ідеологій? Далі всі згадані складники стисло розглядаються окремо.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 8

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

1.3.1. Співвідношення стандартної мови з іншими різновидами.

Стандартність стандартної мови, особливо її усної форми, стає максимальною, якщо стандартна мова охоплює весь мовний ареал, тобто носії діалектів визнають стандартну мову різновидом офіційного публічного мовлення, хоча самі можуть бути недостатньо компетентними, щоб нею користуватися (Auer, Spiekermann 2011: 164). Із початком змін (дестандартизації) деякі регіони можуть виробити новий стандарт або залишитися без будь-якого, якщо з певних причин віддаляються від функціонального стандартного різновиду.

Говорячи про стратифікацію мов, тобто їх поділ на різновиди, та співвідношення між різними різновидами, іноді вживають термін субстандарту. Це різновид, який оцінюється нижче за стандарт (стандартну мову), а його особливості мовна спільнота вважає нижчими за ті, що приписуються престижному різновидові за трьома вимірами варіювання: діатопією (тобто географічним варіюванням — діалектами), діастратією (соціальним варіюванням — соціолектами) та діафазією (варіюванням відповідно до комунікативної ситуації — функціональними стилями) (пор. Berruto 2017: 32 — запозичено з E. Coseriu; Kardelis 2016: 7). У німецькій соціолінгвістиці субстандартом часто називають усний різновид, близький до стандартного полюса, певною мірою позначений регіональними варіантами, однак багато його особливостей не є ані регіональними варіантами, ані явищами стандартної мови (див. Stoeckle, Svenstrup 2011: 87).

У процесі розроблення моделей динаміки стандартних мов поняття субстандарту дає змогу узагальнено назвати різні нестандартні різновиди, особливо ті, що формуються як проміжний шар між стандартною мовою та діалектами (регіональними варіантами). Іноді подібно описуваний різновид називають загальною мовою, наголошуючи, що цей різновид призначений для міжрегіональної та надрегіональної комунікації, але не має офіційного статусу й виміру правильності—неправильності (пор. Bartsch 1985: 41).

Чи можна говорити про сформований субстандарт у Литві? Найімовірніше, так. У Литві у XXI ст. на межі діалектів і стандартної мови змінюються не лише самі діалекти — з соціальних та економічних причин, як уже зазначалося, формуються регіолекти. Теоретично можна припустити, що на цій межі, у міру поширення стандартної мови через систему освіти та засоби масової інформації, уже сформувався новий проміжний шар — субстандарт литовської мови, або загальна литовська мова. Яке її співвідношення зі стандартною мовою? Сьогодні можна сказати, що письмова стандартна литовська мова функціонує там, де її створюють і впорядковують (редагують) спеціально підготовлені люди. Якщо публічно оприлюднюється невідредагований текст вільного стилю (у засобах масової інформації, соціальних мережах тощо), є значна ймовірність, що це субстандарт.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 9

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

(докладніше про це див. розділ 2.2). Межі функціонування усної стандартної мови ще вужчі⁴, оскільки через молодий вік стандартної литовської мови ще немає (та й не може бути) багато мовців, які спеціально опанували стандартну вимову, особливо серед тих, хто живе в діалектному середовищі (або походить із нього).

1.3.2. Варіативність. Одним із найважливіших принципів стандартності є зменшення внутрішньої варіативності стандартної мови (тобто засобів її вираження), встановлення якомога менш варіативних норм стандартної мови шляхом усунення дублетів, що належать до різних мовних рівнів. Часто кажуть, що мета стандартності — однорідні норми (Auer, Spiekermann 2011: 164), хоча у випадку литовської мови це не зовсім так (докладніше див. розділ 1.3.3).

Зміни, що відбуваються в суспільстві, роблять різновиди мови відкритими, мовні явища мігрують між ними, і результат публічного мовлення вже не завжди можна визначити як реалізацію якогось одного різновиду або прояв конкретного функціонального стилю. Досліджуючи дані слововживання, з’ясовують, чи не зростає в ситуаціях, для яких зазвичай характерні норми стандартної мови, неоднорідність засобів вираження (Ghyselen та ін. 2016: 83). Марковані явища нижчого різновиду в нейтральному публічному мовленні втрачають маркованість, а варіативність стає засобом творення такої ідентичності. За таких обставин норми стандартної литовської мови також стають нестабільними, їхня варіативність зростає, і це є наслідком тиску реального слововживання (по суті, можна сказати — субстандарту), а іноді й стратегії кодифікації.

1.3.3. Кодифікація. Кодифікація — це спосіб письмового закріплення норм стандартної мови. У деяких країнах її здійснюють спеціальні установи чи агентства, а кодифіковані норми фіксують у словниках, граматиках і посібниках із мовних рекомендацій. Стандартність характеризується зростанням кодифікації на початку формування стандартного різновиду, а згодом — її стабільністю. У міру зміни мови кодифікацію можуть переглядати; її стратегія залежить від мовної політики конкретної країни. У період постстандартизації помітно, що норма стандартної мови загалом стає полицентричною, тобто зникає єдиний центр, який диктує мовні норми (Coupland, Kristiansen 2011: 30; Ammon 2015: 53).

⁴ Наприклад, не можна було б стверджувати, що, скажімо, усне мовлення на засіданнях Сейму Литовської Республіки є цілком стандартним.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Можливі два типи кодифікації, що залежать від історії розвитку стандартної мови та характеру її регулювання (конкретніше — від (не)наявності державної мовної політики). Один тип кодифікації найбільше спирається на реальне вживання, а норми стандартної мови встановлюються лише на підставі того, що в ній функціонує. Другий тип кодифікації орієнтований не лише на вживання, а й на мовну систему та традицію нормування. Останній тип особливо характерний для молодших стандартних мов, а отже, і для стандартної литовської мови. Система її норм наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалася на основі одного діалекту, оскільки на той час ще не сформувався елітний прошарок, що розмовляв би стандартним різновидом. Важливість традиції нормування пояснюється прагненням стабілізувати норми. Показовою ілюстрацією випадку стандартної литовської мови як засвоюваної, а не набутої є також motto цієї статті.

У теорії та практиці кодифікації стандартної литовської мови помірний варіативний характер, а також стилістичний і функціональний розподіл варіантів (лише не однаковою мірою на всіх мовних рівнях) визнаються можливістю змінювати норму, щоб кодифікація не відривалася від уживання та потреб користувачів стандартної мови (див. Miliūnaitė 2009). Наприклад, від початку XXI ст. у кодифікації стандартної литовської мови прагнуть послідовніше позначати так звані функціональні ознаки (а разом із ними й випадки стилістичного розподілу), тобто фіксується (кодифікується) варіативність норми. Однак слід визнати, що в литовській мові вплив кодифікації на публічне вживання зменшується, користувачі публічної мови дедалі менше зважають на неї, а натомість дедалі більше схиляються до другого типу кодифікації, коли деякі мовні фахівці намагаються піднести критерій уживання ледь не до рівня єдиного.

1.3.4. Мовні ідеології, престиж. Поширені в суспільстві мовні ідеології — як сукупність мовних настанов щодо мови, її різновидів або вживання інших мов — визначають, яка мова, різновид чи кілька різновидів будуть престижними, найбільше підтримуваними й бажаними. Стандартність означає, що статус стандартної мови є сильним; члени суспільства, які володіють стандартною мовою, зазвичай вважаються розумнішими, впливовішими, авторитетнішими (Auer, Spiekermann 2011: 164). Стандартність стандартного різновиду зростає, а його статус зміцнюється разом з його офіційним престижем, який передусім залежить від того, наскільки правлячі верстви підтримують стандартну мову на державному рівні.

Ідеологію стандартної мови підтримує уявлення про те, що в сучасних суспільствах це найпридатніший різновид мови, необхідний людям для спілкування з владою, системою державного управління та правосуддя; стандартна мова використовується в інтелектуальній діяльності високого рівня,

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 11

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

професійній діяльності, економіці, технологічній сфері та системі освіти; це засіб передавання знань та інформації, формування навичок, підтримання культури читання, публічного спілкування, перекладу з інших мов і національних медіа (Odendaal 2013: 188). Іноді зазначають, що стандартний різновид зазвичай є також мовою найвищої влади, наприклад парламентських засідань (Smakman, Barasa 2016: 23). У Європі стандартна мова кожної країни часто вважається символом національної ідентичності, національної єдності, солідарності та престижу (Auer, Spiekermann 2011: 164; Leonard, Árnason 2011: 91–96; Odendaal 2013: 188).

У період постстандартизації, як уже зазначалося, змінюється співвідношення суспільних сил, що визначають мовні норми. Як і модель стандартизації Гауґена, теоретична модель соціальних сил, які визначають, що є мовним стандартом, створена Улріхом Аммоном ще наприкінці XX ст. (див. Ammon 2015: 53–67), уже не цілком відповідає дійсності, оскільки відображає поширення норм стандартної мови «згори». Соціальними силами, які підтримують ідеологію стандартної мови, створюють, поширюють або нав’язують мовні норми, U. Ammon вважає мовних експертів, кодифікаторів мовних норм, авторитетів мовних норм (професійних доповідачів, журналістів, учителів, редакторів), зразкових мовців та авторів текстів.

Ліберальна мовна ідеологія, що постала разом із демократизацією суспільства, розглядає традиційний стандартний різновид мови як нав’язаний більшості суспільства, а отже, такий, що дискримінує мовні меншини й маргіналізовані групи та загрожує свободі особи (див. Odendaal 2013: 183–203). Висуваючи на перший план «народних» мовних авторитетів, ліберальна мовна ідеологія сприяє закріпленню в публічному вжитку «демократичнішого» варіанта стандартної мови — часто стихійно сформованого субстандарту, який не формує реальну норму, а переймає її. Звинувачуючи ідеологію стандартної мови в авторитаризмі, сама ліберальна мовна ідеологія іноді шукає опорні точки своєї влади серед політиків, медійників, нових формувачів громадської думки (інфлюенсерів), а також у системі освіти; отже, вона прагне впливати на ті ланки суспільства, від яких найбільше залежать престиж і функціонування стандартної мови, та прищеплювати критичне ставлення до стандартного різновиду. У Литві намагаються переконати, що престижним різновидом мови є вже не традиційна стандартна мова, а субстандартна столична — вільнюська — мова (див. Vaicekauskienė, Čičirkaitė 2011: 57–76), однак спираються на доволі

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 12

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

суперечливі дослідження мовних настанов⁵. Не слід також забувати, що деякі прихильники ліберальної мовної ідеології йдуть іще далі: применшуючи престиж литовської мови, вони вже десятиліття послідовно формують позитивні настанови щодо вживання англійської мови як другої мови в Литві⁶. З іншого боку, дослідження різновидів литовської мови (варіативності) з погляду перцептивної діалектології показують, що уявлення литовської молоді про стандартну мову пов’язане не лише з Вільнюсом, а й з іншими великими містами, а також передусім з освітою (Aliūkaitė ir kt. 2017: 285–286).

Отже, питання зміни мовних ідеологій і престижності стандартної мови є особливо важливим у розгляді динаміки розвитку стандартних мов.

2. МОДЕЛІ ДИНАМІКИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТНИХ МОВ У ПЕРІОД ПОСТАНДАРТИЗАЦІЇ

З огляду на розглянуту чотирикомпонентну стандарт(…)

⁵ Dėl tokių tyrimų vertinimo plg. Pupkis (2019). Beje, suomių sociolingvistų tyrimai atskleidė, kad, nepaisant to, jog visuomenės kalbinės nuostatos rodo esant destandartizacijos požymių, dauguma suomių, ypač vyresnio amžiaus, vis dar nori, kad sakytinėje žiniasklaidoje žinių ir kitose aktualijų laidose būtų kalbama bendrine kalba. Skirtingų Suomijos vietų dialektologinės studijos parodė, kad sostinės Helsinkio regionas dažniau suvokiamas kaip miesto slengo, o ne kaip bendrinės kalbos centras; jame gyvenantys žmonės apibūdinami kaip arogantiški, pasipūtę ir nedraugiški (Nuolijärvi, Vaattovaara 2011: 69–70).

⁶Характерний приклад із найчитанішого інтернет-медіа: «<...> яка безпорадна литовська мова перед англійською, що здатна сказати все коротко, односкладовими й двоскладовими словами, практично обходиться без відмінків, є точною, до того ж гарно звучить у піснях і, крім того, не регулюється жодними комісіями» (Andrius Užkalnis. Огляд їжі Užkalnis продається за 4000 євро або іншим способом. delfi.lt, 2019-12-08. Доступно в інтернеті: https://www.delfi.lt/maistas/laukines-zasys/uzkalnio-maisto-apzvalga-perkama-uz-4000-euru-arba-dar-vienu-budu.d?id=82990773).

⁷Наприклад, італійці схильні говорити про неформалізацію, що супроводжує процеси постандартизації, тобто про зближення стандартної мови з вільними, розмовними та регіональними різновидами, а також про дегомогенізацію (співіснування традиційної стандартної мови та нового стандарту, який менш кодифікований і регіонально варіюється) (Cerruti та ін. 2017: 3).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandardizacijos kontekste | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

ТАБЛИЦЯ 2. Зміна парадигми стандартності відповідно до моделей динаміки європейських мов

Парадигма стандартності

Запитання

Постандартизація

Дестандартизація

Демотизація

1.

Взаємозв’язок стандартної мови з іншими різновидами

Як змінюється взаємозв’язок стандартної мови з іншими різновидами національної мови?

Демократизація дає змогу й іншим різновидам (діалектам, регіолектам, субстандарту тощо) виходити на публічну арену — стандартна мова починає з ними конкурувати й втрачає деякі функції в мовній спільноті.

Потреба в одному різновиді, спільному для всієї мовної спільноти, зникає. Кілька різновидів функціонують паралельно.

Відбувається рестандартизація, і колишній або такий, що формується, непрестижний різновид посідає місце традиційної стандартної мови.

2.

Варіативність

Чи зростає або зменшується варіативність у публічному вжитку (особливо в засобах масової інформації)?

Варіативність зростає, норма стає поліцентричною.

Варіативність зростає, спостерігається горизонтальна й вертикальна міграція варіантів. Особливості невимушеного (розмовного) стилю переходять до офіційного вжитку та писемної форми мови.

3.

Стратегія кодифікації

Як змінюється характер кодифікації норм стандартної мови?

Після зникнення єдиного центру регулювання норм стандартної мови роль кодифікації зменшується.

Позитивно кодифікується дедалі більше колишніх нестандартних варіантів з урахуванням тенденцій реального вжитку; кодифіковані норми стають дедалі варіативнішими.

4.

Мовні ідеології

Як змінюються ідеологія стандартної мови та престиж цього різновиду в суспільстві?

Ідеологія стандартної мови слабшає, стандартна мова втрачає офіційний престиж і виняткову цінність у суспільстві. Кілька різновидів визнаються рівноправними.

Ідеологія стандартної мови зберігається: цей різновид зберігає престиж, але змінюється уявлення про те, якою вона має бути.

Як видно з наукових праць із цієї тематики, досліджуючи динаміку стандартних мов, слід зважати на такі застереження:

немає усталеного терміна, тому ті самі або подібні моделі іноді називають по-різному;

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

▪ оскільки йдеться про динаміку сучасних мов, процес постійно змінюється, тому розрізнювальні ознаки моделей динаміки не завжди чіткі;

▪ у стандартних мовах різних країн можливі різноманітні варіації взаємодії моделей;

▪ ці моделі спрощені, оскільки не враховують різних проявів мови (усного й писемного), динаміка яких може демонструвати протилежні тенденції.

До процесів динаміки європейських стандартних мов підходять по-різному. Деякі автори висловлюють думку, що в період пізньої модерності можливі два альтернативні сценарії змін стандартних мов: дестандартизація і демотизація. Другий сценарій, як стверджується, поширеніший у європейських країнах (Coupland, Kristiansen 2011: 28). Німецькі соціолінгвісти стверджують, що дестандартизація і демотизація не виключають одна одну. Ці моделі можуть функціонувати паралельно, одночасно, і це не обов’язково свідчить про протилежні напрями розвитку стандартних мов (див. Auer, Spiekermann 2011: 162).

Далі докладніше розглядаються найхарактерніші моделі динаміки європейських стандартних мов та конкретніші їхні прояви.

2.1. Демотизація → рестандартизація

Термін демотизація (нім. Demotisierung < від грец. demōs «народ») у 1997 році запровадив німецький лінгвіст Клаус Й. Маттайєр для позначення поширення грамотності серед освічених соціальних класів у період ранньої модерності. У пізній модерності цей термін позначає народнизацію стандартної мови. У разі демотизації ідеологія стандартної мови залишається незмінною, оскільки визнається потреба в такому престижному різновиді. Отже, мовні настанови суспільства щодо цього не змінюються, але змінюється оцінювання способів мовлення — яким має бути цей стандартний різновид. Зазвичай підвищується статус різновиду, що раніше не мав престижу. Як приклад цієї моделі динаміки стандартної мови наводять публічне усне мовлення данською, де молодь позитивніше оцінює копенгагенську говірку робітничого класу, раніше пов’язану з низьким статусом, ніж традиційну високу копенгагенську вимову або інші місцеві акценти (Coupland, Kristiansen 2011: 25–26). Однак є одне застереження. Говірка з низьким статусом (демотична) підвищується до вищого статусу не безумовно, а лише за певних обставин комунікативного акту, і це процес не швидкий, а такий, що триває десятиліттями (від 7-го десятиліття XX століття) (див. Kristiansen 2016: 96–97). Традиційна висока копенгагенська вимова належить до визнаних (авторитетних) інституцій, тоді як демотична говірка

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

пов’язана з динамізмом окремого мовця: такого мовця характеризують як діяльного, простого, такого, що викликає довіру, цікавого, успішного представника медіасфери (Coupland, Kristiansen 2011: 28–30). Оскільки демотизація безпосередньо пов’язана з поширенням нової медіакультури⁸ та відкриттям публічного простору для голосу суспільства, стверджується, що медіа є водночас ідеологічним засобом формування нового стандарту мовної компетентності та інструментом поширення цього стандарту. Ці процеси очевидні й у Литві (див. Nevinskaitė 2019: 83–100).

Отже, у разі демотизації (принаймні на початку) визнається одночасне існування кількох престижних різновидів, які набувають престижу залежно від обставин комунікації (соціальних контекстів). Тому демотизацію можна розглядати як часткове зниження статусу традиційної стандартної мови та звуження її функцій, коли частину функцій і високого статусу перебирає інший різновид. Така поліцетричність норм пов’язана з дестандартизацією (пор. Coupland, Kristiansen 2011: 30), тож очевидно, що процеси дестандартизації та демотизації не обов’язково є альтернативними моделями розвитку стандартних мов. Як приклад демотизації наводять сучасну стандартну німецьку мову. Усний стандарт, якого раніше навчали в школі поряд із писемним, став різновидом, з яким виросло багато німців. Тепер усний стандарт, поширюваний медіа, став доступним для всіх і відокремився від писемного (Auer, Spiekermann 2011: 166–174).

Унаслідок демотизації виникає суперечність між традиційними нормами, встановленими авторитетами, яких мають дотримуватися заклади освіти, та реальним уживанням (Auer, Spiekermann 2011: 162). Це відбувається і в Литві. Дослідження мовних настанов показують, що вчителі, особливо вчителі литовської мови та літератури, стикаються з подвійними нормами: кодифікованими, яких вони мають навчати, і реальними, що впливають на учнів переважно поза школою. Зростання розриву між кодифікованими та реальними нормами знижує мотивацію до навчання й ускладнює навчальний процес. Те саме можна сказати про професійних ведучих новин і мовних редакторів, які працюють в усних медіа й лавірують між кодифікованими та реальними («народними») нормами, коли ці норми не збігаються.

Одним із проявів демотизації, що набрала обертів, можна вважати рестандартизацію — стандартизацію, що відбувається заново. Це нагадує процес формування стандартної мови, лише у випадку рестандартизації стандартна мова вже існує, а до обігу вводиться новий набір норм або функцій (Odendaal 2013: 189). Інакше кажучи, перебіг рестандартизації протилежний

⁸ Не випадково первісне позитивно конотоване значення самого слова культура, що означає форму матеріальних і духовних цінностей, створювану людиною та суспільством, у нових медіа розширюється, тобто нейтралізується (пор. нові контексти вживання слова культура: культура цькування, культура ненависті тощо).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 16

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

стандартизації — прагнуть не відкидати неприйнятні засоби вираження й відмежовувати соціальні групи, а розширювати межі прийнятності мовних явищ. У разі рестандартизації мовні норми не спускають «згори», а обґрунтовують дослідженням реального вжитку та мовної поведінки мовців. Отже, рестандартизацією називають демократизацію стандарту, і найчастіше вона є відповіддю на соціальну проблему або на зміни, яких зазнають специфічні соціальні групи.

Рестандартизація як прояв моделі динаміки стандартної мови не має єдиного визначення. Іноді її називають проміжним, перехідним станом від одного етапу розвитку стандартної мови до іншого, тобто тимчасовою варіативністю, коли до вжитку стандартної мови проникають варіанти «знизу» (Auer, Spiekermann 2011: 165). Як зазначалося, термін «рестандартизація» італійці широко використовують для позначення процесу, що триває від 9-го десятиліття XX ст.: традиційна стандартна мова взаємодіє з розмовними, невимушеними й регіональними різновидами, колишні субстандартні особливості поглинаються сферами вживання стандартної мови, а результатом цього стає новий стандарт, тобто нова стандартна італійська мова, яка існує паралельно з традиційним стандартним різновидом (Cerruti ir kt. 2017: 3–28). Інакше кажучи, мовні форми й структури, які вже існують в італійському субстандарті, а також інновації, що виникли під впливом англійської мови, втрачають маркованість як елементи низького, розмовного різновиду й переходять у мовлення освічених людей і писемну мову, частково — у засоби масової інформації (Berruto 2017: 31).

Іноді рестандартизацією називають етап мовного планування (тобто не стихійного розвитку, а свідомого регулювання мови), коли створюють новий різновид стандартної мови, покликаний трансформувати традиційну стандартну мову, що вже не відповідає потребам суспільства, і цілеспрямованими зусиллями змінити мовні форми, функції та мовну поведінку (пор. Odendaal 2013: 183–203).

2.2. Дестандартизація → субстандартизація

Стандартизація означає розмежування різних мовних різновидів, відокремлення їх один від одного та піднесення одного з них, а дестандартизація — зближення цих різновидів і зрівняння їхнього статусу. Демократизація відкриває шлях до публічного простору для інших мовних різновидів поряд зі стандартною мовою, а інтернетизація створює інструменти й доступ для всіх, хто хоче публічно висловлювати свою думку. Дестандартизація означає, що стандартна мова, яка до того утвердилася, структурно розпадається й утрачає офіційний, відкритий престиж — її ідеологія слабшає (Auer, Spiekermann 2011: 162–164). Публічне вживання

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postანდartizacijos kontekste | 17

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

стає дедалі варіативнішим, а форми, що раніше вважалися ненормативними (наприклад, уживані робітничим класом), підвищуються до статусу альтернативних нормативних форм.

Коли зникає єдиний ідеалізований мовний різновид, на який орієнтувалося б усе суспільство, мовні настанови радикально змінюються: люди звільняються від таких негативних явищ, як глузування, насмішки, дискримінація та соціальне відторгнення, спричинених недостатнім володінням престижним різновидом (пор. Coupland, Kristiansen 2011: 29). Хоча часто стверджують, що в Європі дестандартизації майже немає, адже зберігається потреба в різновидах, найпридатніших для суспільного життя (Coupland, Kristiansen 2011: 29), можна знайти певні прояви послаблення ідеології стандартної мови, за якого норма стає поліцентричною (створюється й поширюється не з одного центру влади). Ця модель мовної динаміки особливо пов’язана зі зростанням міграції та характерна для багатомовних і багатокультурних країн, де навряд чи можливо засвоїти один узгоджений стандарт (особливо усну форму, включно з вимовою).

Чому суспільство, що виявляє себе в публічному просторі, не обов’язково орієнтується на стандартну мову? Арсенал засобів вираження стандартного різновиду за своїм призначенням більше пристосований до нейтрального або офіційного вжитку. Електронна комунікація призначена переважно для невимушеного спілкування, і це зумовлює вибір інших, стилістично та функційно конотованих засобів вираження. Крім того, у період стандартизації більшість суспільства користувалася стандартною мовою пасивно, тобто лише сприймала її через публічні канали, але не творила. Коли виникла потреба активно виявляти себе публічно, для цього часто почали використовувати звичний повсякденний (розмовний) різновид, який до того мав нижчий статус.

Як характерний приклад дестандартизації в Європі наводять норвезьку мову. У Норвегії діалекти мають високий статус навіть в офіційних ситуаціях, а панівна мовна ідеологія підтримує регіональні способи мовлення (докладніше див. Sandøy 2011: 119–126).

Певним проявом демократизації можна вважати субстандартизацію — взаємодію субстандарту зі стандартним різновидом, однак, здається, чіткіші критерії, що визначають цей процес, іще не викристалізувалися. Наприклад, нідерландські науковці не дійшли згоди щодо того, чи відбувається в цій країні субстандартизація стандартної мови (коли субстандарт витісняє стандартну мову), чи зростання варіативності та послаблення норм означають лише розширення норм стандартної мови за рахунок регіональних і соціальних ознак (Grondelaers, Van Hout 2011: 117). Якщо субстандарт утверджується поряд зі стандартним різновидом і починає з ним конкурувати, можна сказати, що його поширення сприяє процесу дестандартизації.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 18

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Для пояснення процесів, що відбуваються в Литві, поняття субстандарту є доволі зручним (див. рис. 2): воно дає змогу назвати результат взаємодії діалектів (а на початку XXI ст. — і регіолектів) із літературною мовою та іншими мовами, що тривала понад століття.

РИС. 2. Субстандарт литовської мови як проміжний шар між регіолектами й літературною мовою, зображений також з урахуванням впливу інших мов⁹

У публічному неформальному писемному вжитку (електронній комунікації в соціальних мережах, блогах тощо) фіксується багато поширених ненормативних варіантів, ненормативності яких мовці зазвичай не відчувають і вживають їх як нейтральні засоби вираження. Субстандарт не має кодифікації та чітко визначеної системи норм, однак мовні явища, що належать до нього, є універсальними, виходять за межі регіолектів, спільними для публічного вжитку, але нижчого рівня, ніж норми літературної мови.

У Литві можна поставити питання, чи цей субстандарт, як і в Нідерландах, розширюється, посідаючи деякі сфери вжитку, що раніше належали літературній мові, чи сама літературна мова набуває нових особливостей, частину з них переймаючи із субстандарту. Інакше кажучи, чи те, що сьогодні

⁹ Подібні конуси, діахронно пояснюючи співвідношення діалектів і літературної мови в європейських мовах, креслив Петер Ауер (див. Auer 2005: 9–28). Для рисунка 2 за згодою авторів використано карту регіолектів (Geržotaitė, Mikulėnienė 2014). Конструкція конуса та міські койне-точки — авторки цієї статті.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 19

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

називають усною «вільнюською мовою», що вживають у письмових медіа, якою говорять на засіданнях Сейму, — це вільний стиль літературної мови чи субстандарт, що функціонує поза межами літературної мови¹⁰?

У першому випадку, якщо літературну мову більше не визнають престижним різновидом, ішлося б про дестандартизацію; у другому, якщо літературна мова набуває нових ознак, — про демотизацію. Відповідаючи на це питання, можна спиратися на істотну ознаку норм літературної мови — їхню кодифікацію. Отже, доки особливості субстандарту не кодифіковані (або кодифіковані як ненормативні), немає підстав вважати їх нормою літературної мови. У тих сферах ужитку, де норми літературної мови спеціально не підтримуються (текст не редагується), поширюється субстандарт.

Щоправда, слід зазначити, що існує тенденція кодифікувати деякі варіанти субстандарту як норму літературної мови. Наприклад, останніми роками Державна комісія з литовської мови схвалила раніше ненормативні варіанти наголошення asmeniškas, –a, visuomeniškas, –a (поряд із ãsmẽniškas, –a, visúomeniškas, –a); словотвірні варіанти з суфіксом –iokas, –ė (klasiokas, –ė, grupiokas, –ė, kambariokas, –ė), який вважали чужим, лібералізувала правила пунктуації тощо. Це відповідає загальним ознакам динаміки літературної мови в постстандартизаційний період: у деяких випадках суворість кодифікації послаблюється, кодифікована норма стає варіативнішою.

Однак у випадку литовської мови парадокс полягає в тому, що через молодість літературної мови ті верстви суспільства, які мали б поширювати її норми й еталон літературної мови, часто самі не засвоюють його належним чином¹¹. Наприклад, не засвоївши системи наголошення літературної мови, люди дивуються, чому ця система вимагає наголошувати запозичені власні назви — імена, прізвища тощо — під час мовлення літературною мовою відповідно до правил литовської мови: Natašà, Nebraškà). У тих, хто володіє літературною мовою, таке питання взагалі не виникає — система працює автоматично. Однак більшість суспільства орієнтується не на бажану, а на реальну норму

¹⁰ З огляду на новизну й складність обговорюваних процесів дивує стаття Гедрюса Субачюса (щоправда, не наукова), у якій ці процеси розглянуто доволі однобічно й спрощено, без опори на будь-які дослідження, а все узагальнено як демотизація (яку також називають демотизуванням, демотизацією), «розширенням літературної мови» (Subačius 2019: 8–11).

¹¹ Г. Субачюс, схоже, великий оптиміст, стверджуючи в згаданій статті: «Важко сказати, коли більшість (понад половина) литовців — носіїв мови — навчилася говорити літературною мовою, можливо, близько 1970–1980 років? Лише коли більшість навчилася говорити літературною мовою, можна сказати, що розмовна літературна мова була прийнята суспільством і стала домінантною в Литві». (Subačius 2019: 9). Систему літературної вимови й наголошення (а не окремі елементи) зазвичай засвоюють лише фахівці (наприклад, частина професіоналів усних медіа). Розмовна літературна мова, яку має на увазі автор (її звукова форма), у цьому випадку, найімовірніше, є субстандартом.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 20

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

і використовує її та засвоює. Реальна норма в публічному вжитку помітно не збігається з кодифікованою, отже, якщо школа не прищеплює навичок володіння стандартною мовою, їх формує середовище: носій мови по суті засвоює не стандартну мову, а субстандарт.

Ось кілька характерних прикладів субстандарту різних рівнів — реальної публічної норми (але негативно кодифікованої або не кодифікованої як норма стандартної мови):

▪ відтягнений наголос (наприклад, Spinòza, Obãma, Kanãda) або перехід до іншої акцентної парадигми внаслідок нівеляції інтонаційних розрізнень (griežtùs, baltùs, vienùs, su žmonà);

▪ ненормативні запозичення (наприклад, durnas, –a, biškį, jo (розм. «так»), OK (розм. «добре»));

▪ елементи сленгу (наприклад, bele(n)kas, išdurti («розм. обдурити»));

▪ ненормативні (кальковані) значення слів (наприклад, gautis (розм. «виходити, ставати»), perspjauti «перевершити, перевершити»));

▪ кальки (наприклад, išsireikšti, išsireiškimas, kažkas (kažkur...) tai);

▪ ненормативні граматичні форми (наприклад, du tūkstantis pirmais metais, trys rinkimai, penki metai, mėgiamas, –a — остання форма давно поширилася в публічному вжитку поза межами діалектів);

▪ ненормативний синтаксис (наприклад, šiai dienai (для позначення часової межі або моменту), kad su з інфінітивом для вираження мети).

Особливість Литви полягає в тому, що до публічного вжитку, поряд із регіональними, проникають і несистемні, чужі литовській мові елементи, які існують у шарі субстандарту. Це робить ужиток ще варіативнішим. Ця обставина спонукає замислитися, що сталося б, якби субстандарт (а разом із ним і «вільнюська мова») почали ототожнювати з престижною стандартною мовою та намагалися узаконити як новий стандартний різновид, що замінив би традиційну стандартну мову (випадок рестандартизації). Така субстандартизована (рестандартизована) стандартна мова втратила б системність, і її було б неможливо послідовно викладати та вивчати. З іншого боку, очевидно, що стандартна мова може існувати й уживатися лише за умови, що змінну частину її норми (на відміну від ядра норми) не консервуватимуть десятиліттями.

***

Із розглянутих випадків субстандартизації та рестандартизації видно, що ці прояви динаміки стандартних мов можуть переходити один в один і функціонувати паралельно. Це залежить від соціолінгвістичної ситуації кожної мови.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 21

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Про ознаки динаміки літовської стандартної мови можна говорити поки що не надто предметно, радше гіпотетично (див. таблицю 3).

ТАБЛИЦЯ 3. Ознаки динаміки літовської стандартної мови

Парадигма стандартності

Ознаки динаміки літовської стандартної мови

1.

Взаємини стандартної мови з іншими різновидами

У деяких сферах, особливо в медіа, місце стандартної мови посідає інший різновид (субстандарт). Виразна неформалізація публічних сфер (піднесення мови нижчого статусу, більш характерної для приватного спілкування, на вищий рівень, тобто проникнення елементів розмовної мови у публічний простір). Традиційна стандартна мова зберігається там, де її контролюють і підтримують: у письмових текстах — правових та адміністративних документах, а також частково в системі науки й освіти (наприклад, у відредагованих книжках і підручниках).

2.

Варіативність

Очевидне зростання варіативності (дегомогенізація), вертикальна й горизонтальна міграція варіантів.

3.

Стратегія кодифікації

Кодифікація норм літовської стандартної мови «згори» й надалі важлива для офіційних стилів, у яких мову спеціально контролюють, тоді як у вільних стилях на кодифікацію зважають дедалі менше. Під час перегляду кодифікації фіксують значну варіативність норм стандартної мови, норми лібералізують, дедалі більше явищ субстандарту позитивно кодифікують.

4.

Мовні ідеології

Традиційну стандартну мову (як у письмовій, так і в усній формі) не завжди вважають найпрестижнішою. Користувачі мови не приймають частини кодифікованих норм, не розуміють їх, а іноді навіть глузують із них, називаючи штучною мовою, вигаданою мовознавцями. Поряд з ідеологією традиційної стандартної мови у другому десятилітті XXI століття постає ліберальна мовна ідеологія, що підтримує субстандартизацію.

Очевидно, що в період постстандартизації можна говорити і про прояви дестандартизації літовської стандартної мови (на тлі зниження престижу традиційної стандартної мови¹²), і про

¹² Однак слід визнати, що очікування частини суспільства щодо вживання правильної стандартної мови, наприклад в інтернет-медіа, залишаються досить сильними (детальніше див. Miliūnaitė 2018).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 22

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

сфери публічного вжитку, мова яких більше не перебуває під спеціальним наглядом, до субстандартизації. Чи стане субстандарт новим стандартом і чи зможемо ми назвати весь цей процес рестандартизацією, сьогодні вирішувати ще зарано. Крім того, не можна відкидати припущення, що писемна літературна мова схиляється до розвитку за моделлю демотизації, а усна, попри спроби представити її як «вільнюську мову, що претендує на престижність»¹³, — за моделлю дестандартизації. Таке припущення можна обґрунтувати тим, що в редагованих сферах писемного вжитку літературної мови зберігається еталон традиційної літературної мови, його викладають у школі, а в нередагованих сферах її писемного вжитку на цей еталон також і далі орієнтуються, лише «розбавляючи» його елементами субстандарту (особливо лексичними). Інакше все відбувається з публічною усною мовою. Оскільки немає одного виразного, реально функціонуючого еталона літературної усної мови (можна говорити про поодинокі його прояви, коли літературної вимови та наголошування спеціально навчаються переважно з професійних потреб), на публічну усну літературну мову сильно впливає субстандарт, а регіолекти залишаються більшою чи меншою мірою сильними, умови для дестандартизації складаються досить сприятливі.

ПІДСУМКОВІ ЗАУВАГИ

З огляду на різні зовнішні причини (глобалізацію, демократизацію суспільства, поширення інтернету, посилення міграції) літовська літературна мова, як і інші європейські літературні мови, на початку XXI ст. переживає період постстандартизації. Змінюється традиційне розуміння літературної мови, зростає варіативність уживання, змінюються мовні настанови суспільства та мовні ідеології. Варто відзначити кілька аспектів цього процесу.

1. Динаміку літературних мов можна описувати й порівнювати, спираючись на парадигму стандартності, що складається з чотирьох компонентів: співвідношення літературної мови з іншими різновидами, варіативність, стратегія кодифікації та мовні ідеології.

2. На процеси змін у літовській літературній мові впливають кілька чинників, які вирізняють її серед деяких інших європейських літературних мов.

2.1. Хоча на початку XXI ст. літовська літературна мова вже вийшла зі стану традиційної стандартизації, до періоду постстандартизації вона вступила ще досить молодою, Йонаса

¹³ Пор.: «<...> медіа формують уявлення про те, що таке стандартна літовська мова. Хоча мовники, особливо суспільний мовник, офіційно дотримуються стандарту літературної мови, дослідження свідчать, що мова в ефірі насправді ближча до вільнюської (але не тотожна їй). <...> Оскільки вимова, ближча до літературної мови, властива дикторам і ведучим серйозних програм, імовірно, що зі зміною уявлень про роль диктора та появою більшої кількості розважального контенту престиж вільнюського мовлення й надалі зростатиме». (Nevinskaitė 2019: 97).

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 23

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

кодифікована Яблонскісом на самому початку XX ст. Трохи більше ніж сто років кодифікації та поширення її норм — ще недостатній час, щоб ці норми стабільно закріпилися на всіх рівнях в освічених верствах суспільства, тому динаміка ще не набула чіткого спрямування.

2.2. На відміну від багатьох інших європейських мов, литовська мова протягом багатьох століть існувала під сильним тиском інших мов, постійно зазнаючи впливу мовних контактів. Норми літовської літературної мови також не могли природно розвиватися протягом 50 років радянської окупації, оскільки зазнали значного впливу російської мови. Тому й варіативність уживання літературної мови неоднорідна: у парадигмі варіативності є й чужі елементи, що випадають із системи литовської мови як цілісності та з її норми.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. літовська літературна мова ще не позбулася наслідків русифікації, водночас вона зазнає конвергенції з новими мовними системами (у багатьох випадках з англійською мовою) та з іншими різновидами самої литовської мови (регіонектами й субстандартом). Варіативність поширюється як горизонтально (усередині самих різновидів), так і вертикально (варіанти мігрують з одного різновиду до іншого).

3. Досліджень розвитку літовської літературної мови та мовних настанов у Литві поки що небагато (більше є досліджень варіативності — з погляду перцептивної діалектології — та мовних настанов, ніж уживання); вони охоплюють короткий період і майже унеможливлюють оцінювання змін. Хоча моніторинг уживання та дослідження мовних настанов свідчать про наявність змін на структурному рівні, на рівні регулювання мови та на рівні мовних ідеологій, спираючись на них і зважаючи на різноспрямовані чинники, наразі було б необачно беззастережно класифікувати характер динаміки літовської літературної мови. Є спроби підігнати зміни, що відбуваються, під модель демотизації, однак вона не охоплює всіх процесів, що відбуваються водночас.

4. У нинішній період розвитку літовської літературної мови дедалі більший розрив між кодифікованою та реальною нормою можна пояснити формуванням субстандарту — проміжного шару між регіолектами й літературною мовою. Субстандарт — поняття, якому досі майже не приділяли уваги в литовському мовознавстві, проте воно може допомогти пояснити динаміку сучасної літовської літературної мови.

5. Говорячи про зміни мовних ідеологій, варто зазначити, що цей процес намагаються штучно прискорити, формуючи в публічному просторі негативні настанови як щодо норм традиційної літературної мови, так і щодо установ, які опікуються нею, та мовної політики, яку проводить держава

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 24

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

політики, а протягом останнього десятиліття — і загалом щодо литовської мови, наголошуючи на перевагах англійської мови. Це викликає подвійне невдоволення суспільства: через ідеологію стандартної мови, яка нібито гальмує розвиток мови, і через різкі заяви деяких соціолінгвістів та інфлюенсерів, за якими стоїть прагнення перебрати центри влади у мовній політиці й лібералізувати ставлення до норм стандартної мови та нагляду за ними.

6. Дослідники змін стандартних мов Європи зазначають, що в багатьох випадках мовні установки суспільства свідчать про те, що необхідність самих стандартних різновидів не викликає сумнівів. Загальна тенденція змін частіше виявляється не на рівні ідеології стандартної мови, а на рівні мовної структури (узусу). Для стандартної литовської мови особливо важливою є думка про те, що в глобальній світовій спільноті шанси мов із невеликою кількістю мовців на виживання, розвиток і відродження зростають, якщо така мова має стандартний різновид (Odendaal 2013: 188). Тому навіть у період постстандартизації функціонування та зміни стандартної литовської мови не можна пускати на самоплив.

LITERATŪRA

Aliūkaitė D., Mikulėnienė D., Čepaitienė A., Geržotaitė L. 2017: Kalbos variantiškumas ir jo vertinimas perceptyviosios dialektologijos požiūriu: variantų ir vietų vaizdiniai. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Ammon U. 2015: On the Social Forces that Determine what is Standard in a Language – With a Look at The norms of Non-standard Language Varieties. – Bulletin VALS–ASLA, 3, 53–67.

Androutsopoulos J. 2014: Mediatization and Sociolinguistic Change. Key Concepts, Research Traditions, Open Issues. – Mediatization and Sociolinguistic Change. Linguae & Litterae 36. J. Androutsopoulos (ed.). Berlin, Boston: Walter de Gruyter, 3–48.

Auer P. 2005: Europe’s Sociolinguistic Unity, or: A Typology of European Dialect / Standard Constellations. – Perspectives on Variation. Sociolinguistic, Historical, Comparative. N. Delbecque, J. van der Auwera, D. Geeraerts (eds.). Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 7–42.

Auer P., Spiekermann H. 2011: Demotisation of the Standard Variety or Destandardisation? The Changing Status of German in Late Modernity (with special reference to south-western Germany). – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 161–176.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 25

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Bartsch R. 1985: The Influence of Language Standardization on Linguistic Norms. – Studia Linguistica 39(1), 23–50.

Bergs A. 2012: The Uniformitarian Principle and the Risk of Anachronisms in Language and Social History. – The Handbook of Historical Sociolinguistics. J. M. Hernández-Campoy, J. C. Conde-Silvestre (eds.). Wiley-Blackwell, 80–98.

Berruto G. 2017: What is Changing in Italian Today? Phenomena of Restandardization in Syntax and Morphology: An Overview. – Towards a New Standard: Theoretical and empirical Studies on the Restandardization of Italian. M. Cerruti, C. Crocco, S. Marzo (eds.). Walter de Gruyter Inc., Boston / Berlin, 31–60.

Cerruti M., Crocco C., Marzo S. 2017: On the Developement of a New Standard Norm in Italian. – Towards a New Standard: Theoretical and Empirical Studies on the Restandardization of Italian. M. Cerruti, C. Crocco, S.Marzo (eds.). Walter de Gruyter Inc., Boston / Berlin, 3–28.

Coupland N., Kristiansen T. 2011: SLICE: Critical Perspectives on Language (De)standardization. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 161–176.

Deumert A. 2010: Imbodela Zamakhumsha – Reflections on Standardization and Destandardization. – Multilingua 29, 343–264.

Deumert A., Vandenbussche W. 2003: Standard Languages: Taxonomies and Histories. – Germanic Standardizations. Past to Present. A. Deumert, W. Vandenbussche (eds.). Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 1–14.

Geržotaitė L., Mikulėnienė D. 2014: Geolektų ir regiolektų formavimasis Lietuvoje: žemėlapis ir komentarai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. D. Mikulėnienė, V. Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, XIII žemėlapis ir komentaras (sp. įklija).

Geeaerts D. 2001: Everyday Language in the Media: The Case of Belgian Duch Soap Series. Sprache im Alltag. Beiträge zu neuen Perspektiven in der Linguistik. Herbert Ernst Wiegand zum 65. Geburtstag gewidmet. A. Lehr, M. Kammerer, K. P. Konerding, A. Storrer, W. Wolski, C. Thimm (eds.). Berlin / New York: Walter de Gruyter, 281–291.

Ghyselen A.S., Delarue S., Lybaert Ch. 2016: Studying Standard Language Dynamics in Europe. – Taal en Tongval 68 (2), 75–91.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandardizacijos kontekste | 26

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Grondelaers S., Van Hout R. 2011. The Standard Language Situation in the Netherlands. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 113–118.

Haugen E. 1966: Dialect, Language, Nation. – American Anthropologist, New Series 68(4), 922–935. Prieiga internete: https://alogro.files.wordpress.com/2010/05/haugen_1_d_n.pdf (žiūrėta 2019 11 20).

Hernández-Campoy J. M., Villena-Ponsoda J. A. 2009: Standardness and Non-standardness in Spain: Dialect Attrition and Revitalization of Regional Dialects of Spanish. – International Journal of the Sociology of Language 196–197, 181–204.

Kardelis V. 2016: Septyni lietuvių dialektologijos žingsniai. – Lietuvių kalba 10. Prieiga internete: www.lietuviukalba.lt.

Kristiansen T. 2016: Contemporary Standard Language Change: Weakening or Strenghtening? – Taal en Tongval68 (2), 93–117.

Leonard S. P., Árnason K. 2011: Language Ideology and Standardisation in Iceland. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 91–96.

Miliūnaitė R. 2009: Dabartinės lietuvių kalbos vartosenos variantai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Miliūnaitė R. 2017: Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje. – Bendrinė kalba 90, 1–33. Prieiga internete: http://www.bendrinekalba.lt/Straipsniai/90/Miliunaite_BK_90_straipsnis.pdf.

Miliūnaitė R. 2018. Kalbos normos ir jų savireguliacija interneto bendruomenėje [Language Norms and their Self-Regulation in the Internet Community]. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Nevinskaitė L. 2019: Nes taip kalba žurnalistai: kaip radijas ir TV veikia lietuvių kalbos pokyčius. – Darbai ir dienos 71, 83–100.

Nuolijärvi P., Vaattovaara J. 2011. De-standardisation in Progress in Finnish Society? – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, p. 67–74.

Odendaal G. 2013: Restandardisation Defined as Democratising Language Planning. – Stellenbosch Papers in Linguistics Plus 42, 183–203. Doi: 10.5842/42-0-165.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandardizacijos kontekste | 27

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

Pupkis A. 2019: Ypatingoji Vilniaus miesto tartis – fikcija ar tikrovė? – delfi.lt, rugsėjo 5 d. Prieiga internete: https://www.delfi.lt/miestai/vilnius/ypatingoji-vilniaus-miesto-tartis-fikcija-ar-tikrove.d?id=82170237 (žiūrėta 2019 11 20).

Ruettei T., Ehretij K., Szmrecsanyi B. 2016: A Lectometric Analysis of Aggregated Lexical Variation in Written Standard English with Semantic Vector Space Models. – International Journal of Corpus Linguistics 21 (1), 48–79.

Sandøy H. 2011: Language Culture in Norway: A tradition of Questioning Standard Language Norms. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 119–126.

Smakman D., Barasa S.N. 2016: Defining 'Standard': Towards a Cross-cultural Definition of the Language Norm. – Prescription and Tradition in Language. Establishing Standards across Time and Space. I. Tieken-Boon van Ostade, C. Percy (eds.). Bristol/Buffalo, NY/Toronto: Multilingual Matters, 23–38.

Stoeckle P., Svenstrup Ch. H. 2011: Language Variation and (De-) standardisation Processes in Germany. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. T. Kristiansen, N. Coupland (eds.). Oslo: Novus Press, 83–90.

Subačius G. 2019: Bendrinės lietuvių kalbos demotikavimo etapas. – Kultūros barai 5, 8–11.

Vaicekauskienė L., Čičirkaitė R. 2011: Vilniaus klausimas bendrinės lietuvių kalbos sampratose: metalingvistinių vilniečių komentarų tyrimas. – Darbai ir dienos 56, 57–76.

Vogl U. 2012: Multilingualism in a Standard Language Culture. – Standard Languages and Multilingualism in European History (Multilingualism and Diversity Management). M. Hüning, U. Vogl, M. Olivier (eds.). Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins, 1–44.

Gauta 2019 12 09

Priimta 2019 12 30

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 28

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

STANDARD LITHUANIAN IN THE CONTEXT OF POST-STANDARDIZATION OF EUROPEAN LANGUAGES

Summary

During the past few decades, the European languages and their standard varieties have experienced significant changes. The reasons of these changes (due to the political, social, economic, cultural development of European countries) are common: globalization, democratization and internetization, as well as different intensity and directions of migration.

Unsurprisingly, researchers of the European languages show considerable interest in the development of standard languages and changes in their relationship with non–standard varieties. There are a lot of theoretical and empirical studies of the convergence processes of these varieties.

Standard language is usually defined by the following attributes: commonality to society as a whole, homogeneity of norms, stable codification and prestige. Thus the scope of issues related to the dynamics of standard languages is broad:

1) changing relation with other varieties of the national language,

2) increasing or decreasing variability of public usage (especially mass-media),

3) changing the nature of the codification of standard language norms,

4) changing the ideology and prestige of the standard language,

5) relation between changes in usage and language ideologies.

The European standard languages are experiencing two-fold (structural and ideological) changes in different degree. In the level of usage variability and colloquialization increases, in the level of language ideology prestige of the standard language weakens or a new standard forms. According to these changes various models of the post-standardization period of standard languages are being developed, such as destandardisation, demotization, restandardisation, ect. At the same time, it should be taken into account the fact that “specific nature of these language dynamics differs from nation to nation, dependent on the (historical) context” (Ghyselen et al. 2016).

The development of standard Lithuanian has several specific features. First, its norms could not develop naturally within 50 years of Soviet occupation as they experienced a

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Bendrinė lietuvių kalba Europos kalbų postandartizacijos kontekste | 29

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.10

significant impact of the Russian language and currently they are influenced by the English language and its growing prestige. Second, standard Lithuanian entered the post-standardisation process rather young in comparison with some other European standard languages (it was codified by Jonas Jablonskis in the very beginning of the 20th century). During the current development period, the gap between codified norms and real usage is growing and it can be treated as the formation of a substandard variety – an intermediate layer between regiolects and standard language. The concept of substandard was almost not being employed until now in the Lithuanian linguistics, but it can help to explain current dynamics of standard Lithuanian.Studies in this field in Lithuania are still rather fragmented and it would not be reasonable to categorize the dynamics of standard Lithuanian according to one concrete model. Although there are attempts to adapt the ongoing changes to the demotization model (when the standard language ideology stays intact and the usage becomes more and more informalized), this does not include all processes that are currently in progress.

KEYWORDS: standard language, standardization, post-standardization, destandardization, demotisation, sociolinguistics, language ideologies.

RITA MILIŪNAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204