БІЛОРУСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ СЛОВНИК

Академія Навук Беларускай ССР Інстытут мовазнаўства імя Якуба Коласа, Беларуска-ruski слоўнік, пад рэд. акад. АН БССР К. К. Крапівы, Масква, 1962, 1048 р.

Литовський і білоруський народи пов’язує не лише багатовікове сусідство, а й багато спільних сторінок історії. Чимало спільних рис має також розвиток культури й науки цих дружніх народів. Досить згадати хоча б те, що офіційною державною писемною мовою Великого князівства Литовського була давня білоруська мова¹. Отже, сьогодні білоруси, вивчаючи минуле свого народу та мови, постійно стикаються і з минулим Литви².

Історія білоруської лексикографії подібна. Початком білоруської, як і української, лексикографії вважають укладені в другій половині XVI ст. словнички (глосарії), призначені для пояснення незрозумілих слів або термінів у різних писемних пам’ятках. Перший такий словничок було додано до перекладу Біблії, і він мав назву «Лексись съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто» (1581). Ціннішим був укладений філологом Л. Зизанієм «Лексись сиречь речения, выкратцѣ събраны и изъ Словенскаго языка на просто рускій діалектъ истолкованы (Вільня, 1956)», доданий до граматики.

Багато білоруських слів є також у виданому в Києве словнику П. Берінди західних східнослов’янських мов³, що з’явився приблизно в той самий час, що й наш «Dictionarium trium linguarum» К. Ширвида⁴.

Серед цінних словників, укладених на основі давньої білоруської мови, слід згадати такі: рукописний словник XVII ст. «Синонима славеноросская», надрукований у Києві П. Житецьким 1889 р.; великий неопублікований словник І. Носовича, укладений у 1853–1857 рр., «Алфавитный указатель старинных белорусских слов, извлеченных из актов, относящихся к истории западной России»; «Словарь древнего актового языка северо-западного края и царства польского» Н. Горбачевського, виданий у Vilniuje 1874 р., та чимало інших неопублікованих або друкованих невеликих словників.

У XIX ст., спираючись на мову писемних пам’яток того часу й окремі діалекти, почали укладати словники загальнонаціональної білоруської мови. Це «Словарь западнорусского наречия» Я. Григоровича (1847–1851, надруковано лише початок), «Собрание белорусских слов» С. Соколова (1854), «Словарь белорусско-кривичанского наречия» А. Кіркора (1856), «Словарь белорусского наречия» І. Носовича (1870, близько 30 000 слів). Крім словника І. Носовича, для практичних потреб було видано також багато коротших двомовних словників, наприклад:

¹ Термін давня білоруська мова є умовним, пор. «Lietuvių literatūros istorija» (ред. К. Korsakas), I, Vilnius, 1957, с. 51–52. Дехто пропонує називати цю мову західноросійською мовою, див. Л. Л. Гумецкая, Вопросы украинско-белорусских языковых связей древнего периода, «Вопросы языкознания», № 2, 1965, с. 39–44.

² Plg., Хрэстаматыя па гісторыі беларускай мовы, I, Мінск, 1961.

³ П. Беринда, Лексиконь славеноросскій, I, вид. 1627 р., II вид. 1653 р. Фототипне видання цього словника підготував Інститут мовознавства АН УРСР: Лексикон словеноросскій Памви Берынды, Київ, 1961.

⁴ Див. K. Pakalka, Iš K. Širvydo „Dictionarium trium linguarum“ žodyno istorijos, «Lietuvių kalbotyros klausimai», III, Vilnius, 1960, с. 277–287.

235

M. Gareckio „Невялічкі беларуска-маскоўскі слоўнік“ (Вільня, 1921), M. Baikovo ir M. Gareckio „Практичны расійска-беларускі слоўнік“ (Менск, 1924), V. Lastovskio „Расійска-крыўскі слоўнік (Kaunas, 1924), M. Baikovo ir S. Nekraševičiaus „Беларуска-расійскі слоўнік“ (Менск, 1926) ir kt.

У той самий час укладали й діалектні словники, як-от: «Слоўнічак правінцыялізмаў» М. Федеровського (1889), «Смоленский областной словарь» В. Добровольського (Смоленск, 1914), «Віцебскі краёвы слоўнік» М. Каспяровича (Віцебск, 1927); «Краёвы слоўнік Чэрвеншчыны» Е. Карського (Мінск, 1929) та ін.

1932 року, після заснування Академії наук Білоруської РСР, лексикографічну роботу було розширено й розпочато колективне опрацювання. Вже 1937 року вийшов «Русka-беларускі слоўнік» за редакцією А. Александровича. З писемних джерел і з діалектів було зібрано величезну картотеку білоруського словника — 3 мільйони карток, однак під час Великої Вітчизняної війни вона вся загинула.

Після війни збирання лексикографічних матеріалів довелося починати заново. Одразу почали укладати кілька картотек. Це картотека словника білоруської літературної мови (з творів білоруських письменників XIX і XX ст. нині вже зібрано близько 1,5 мільйона карток), словника давньої білоруської мови (зі старих білоруських писемних пам’яток зібрано близько 0,5 мільйона карток) і діалектних словників (загалом передбачено укласти вісім діалектних словників найважливіших говорів білоруської мови⁵). Також збирають матеріали для білоруського етимологічного словника.

Першою працею білоруських лексикографів повоєнних років є «Російсько-білоруський словник» (близько 86 000 слів), що вийшов 1953 року за редакцією Я. Коласа, К. Крапиви та П. Глебки. Виданий 1962 року «Білорусько-російський словник» (близько 90 000 слів) — найбільший словник в історії білоруської лексикографії.

Обидва згадані повоєнні словники — праці великої практичної цінності. У них наведено багато синонімів і фразеологізмів, зазначено, які слова вживати, а які — ні; заголовні слова подано з наголосами. Отже, обидва ці словники значною мірою сприяють розвиткові й унормуванню літературної мови. Вони частково замінюють чотиритомний словник сучасної білоруської мови, який ще укладають. Ці словники, будучи двомовними (значення слів білоруської мови пояснюються російською і навпаки), корисні для наукових і практичних потреб також представникам інших народів.

Для нас, литовців (перекладачів і мовознавців), більш значущий «Білорусько-російський словник». Перекладачам він потрібен для практичних цілей, а мовознавцям дає багато матеріалу для ширших досліджень історії мови та висвітлення мовних зв’язків литовської й білоруської мов. Зрештою, він дає змогу простежити, які слова з білоруської мови потрапили до литовської, і навпаки.

Ось, наприклад, у згаданому словнику знаходимо слова, які, на думку багатьох мовознавців, є білоруськими запозиченнями з балтійських (особливо литовської) мов: апу́д←aruodas, баланда←balanda, до́йлид←dailidė, дзёгаць←degutas, eipca←diršė, дзірван←dirvonas, янтарь←gintaras, ядоўка←indauja, гўня←jauja, коўш←kaušas, клыша-ногі←klišas, клуня←kluonas, кулеша←kulšė, кумпяк←kumpis, пакульне, пакля←pakulos, парасё, парасок←paršiukas, рэгені←regzinės, рупец←rūpėti, сцірта←stirta, свірэн←svirnas, шакалана←šakalai, шишок←šeškas, шуля, шу-

⁵ Див. Інструкцыя па збіранню матэрыялаў для складання абласных слоўнікаў беларускай мовы, вып. I, Мінск, 1959, с. 3.

236

ло←шулас, твань←tvanas, потувнис, вагаць←vagoti, венецрь←venterīs, жлукта←žlugtac тощо⁶.

Найімовірніше, запозиченнями з балтійських мов слід вважати й такі слова білоруської мови: атоса←atsaja, атасіея, бамбіза «нездарище, довготелесий», бурбалка «1. бульбашка, 2. водяна лілія», мянта, мянташка «пухир», ←mentė, шыпулька «колючка»←šipulys тощо⁸. У майбутньому, особливо після виходу повного словника білоруської мови, безперечно, буде виявлено й більше таких запозичень, оскільки через обмежений обсяг рецензованого словника частина нині відомих балтизмів до нього не потрапила; наприклад, у ньому немає дулькі «пил з конопляного клоччя»⁹, лаума, лузме «лауме, відьма», путра←putra, свер, свіриня←svirtis, жэгіні←žaginys тощо.

З іншого боку, у ньому є чимало слів, відомих у литовській мові як слов’янізми. Отже, він зможе допомогти литовським етимологам визначити безпосереднє походження окремих слов’янізмів литовської мови. Зі старих безпосередніх запозичень із білоруської мови, уживаних у литовській літературній мові й таких, що не мають литовських відповідників, слід згадати: barščiai←борщ, bulvė←бульба, noragas←нарог, smuikas←смык тощо. Значно більше запозичень, що прийшли з окремих говірок білоруської мови, вживається в наших говірках, наприклад: kožnas «кожен»←кожны, skūpas «скупий»←скупы, skūra «шкіра»←скура, trivoti «терпіти»←трываць тощо. Треба сподіватися, що білоруський словник допоможе краще з’ясувати також походження запозичень, уживаних в окремих говірках литовської мови.

Окрім багатьох переваг, «Білорусько-російський словник», на жаль, має й недоліки. На нашу думку, його зовсім без потреби переобтяжено малопотрібними інтернаціональними словами (фанадізацыя, фантом, паліцыянія), назвами різних країн і міст світу (Сан-Хуан, Сарэма, Сарэнта) тощо. Замість них варто було б подати більше білоруських народних слів, синонімів, яких удосталь у говірках, але які не потрапили до словника, наприклад: грыўшына «грижиця, сітник», калубель «колиска», крошні «плетені ноші», плоскуны «лупа, коноплі», зопка «кошик для полови» тощо.¹⁰ Крім того, нерідко до словника потрапили рідковживані синоніми гладыш «глек», кухцік «горнятко, ківш», мэндлік «копиця», рамень «пояс», сірма «скирта, стіг», жеродка «стіжок сіна» тощо, тоді як поширеніші їхні форми (ладыш, кухлік, мэндля, рамень, скірда, жердзь тощо) зовсім не наведено. Для окремих слів зазначено не всі значення, наприклад: ўсхода, крім іншого, означає й «урожай», загон — «огорожу для худоби», хлуд і тын — «зруб колодязя над землею» тощо.

У словнику чимало морфологічних і фонетичних паралелізмів, які потребують унормування, наприклад: блішчаць; блішчаць, крутануць: крутануць, прыстасованы: прыстасаваны тощо.

Однак, попри зазначені недоліки, «Білорусько-російський словник» є вагомим внеском у білоруську лексикографію та великою підмогою для литовських мовознавців і перекладачів.

A. Vidugiris

⁶ Пор. A. Sabaliauskas, Naujas etimologinis rusų kalbos žodynas, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, IV, Vilnius, 1961, p. 319 і далі, а також с. 84 і далі цього тому.

⁷ Литовське походження цього слова зазначив також V. Urbutis, Senieji latvių kalbos žodynai, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, VI, Vilnius, 1963, с. 298–929.

⁸ Багато з цих слів уживають сусідні польські говірки поблизу Білостока, пор. Cz. Kudzinowski, Jaćwingowie w języku, „Acta baltico-slavica“, Białystok, 1964, с. 223–235.

⁹ Слово дулькі (пор. наглыкацца дулькой) уживається в білоруських говірках поблизу Зетель (Діатлова), Ліди тощо.

¹⁰ Використано лексичний розділ «Дыялекталагічны атлас беларускай мовы» (Мінск, 1963).

237