LIETUVIŲ KALBOS LEKSIKOS RAIDA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ЛИТ. vāsara = СЛ. vesnā

(Про назви «весни» у балтійських і слов’янських мовах)

R. EKERTAS

Лит. vāsara, лат. vasara «літо» і сл. vesnā «весна», попри деякі відмінності форми та значення між цими східнобалтійськими й слов’янськими словами, цілком обґрунтовано пов’язують. Ще Г. Педерсен (K Z, XXXII, 246) і К. Бругман (Grdr., II, I, 160) вбачали в цих словах чергування давніх основ на r- та n-, а пізніші дослідження, особливо Е. Бенвеністом (Origines de la formation des noms en indoeuropéen, Paris, 1935) і Ф. Шпехтом (Der Ursprung der indogermanischen Deklination, Göttingen, 1944), підтвердили, що таке чергування властиве багатьом словам, які належать до найдавнішого шару індоєвропейської лексики, наприклад, назвам внутрішніх органів, пір року та подібним.

У цьому випадку маємо справу з праіндоєвропейською гетероклітичною основою, яку дослідники реконструюють у вигляді праформ *ueser- / *uesn- (пор. Brugmann, op. cit.; далі IF, III, 329, 351; Boisacq, 210; Vondrak, Vgl. Gr. I², 527) відповідно *ųes-r-t / *ųes-n-es (Petersson, Stud., 3; крім того, після -r- відповідно -n- наступні -t- і -es- не є обов’язковими для всіх гетероклітичних форм, тому як давня індоєвропейська назва «весни» надійнішою є реконструкція Петерссона) і *uesr- / *ues-n-es (Machek, Et. sl., 562).

Е. Бенвеніст у згаданій праці¹ досить переконливо пояснює різні форми з -r-, вбачаючи в них різні ступені чергування голосних: крім того, подовженому ступеню голосного кореня зазвичай відповідає нульовий ступінь розширення (Erweiterung) (лат. vēr < *ųes-r-), і навпаки². На думку Е. Бенвеніста, те, що розширення -er- часто має нульовий ступінь *r̥ замість очікуваного -r- (гр. ἔαρ < *ųēs-r-), зумовлено природою сонорного приголосного (Liquida).

Основа на -r- була узагальнена вже в згаданих класичних мовах; пор. лат. vēr, vēris «весна», гр. дор. Fᾶρ, іон. ἔαρ, ἦρος, ἦρι «весна», а також давньоінд. vasar-, vāsara- «ранок», vasar «ранній»; авест. vaŋri (= vahri) «навесні»; давньоперс. vāhara-, перс. bahar «весна»; вірм. garun (*ųesr- за Е. Бенвеністом,

¹ Origines... (тут і далі цитовано за російським перекладом: Э. Бенвенист, Индоевропейское именное словообразование, М., 1955, p. 49–50; скорочено: И.-е. им. сло-вообр.).

² В. Горнунг у примітках до перекладу книжки Е. Бенвеніста (И.-е. им. словообр., p. 244, примітка 13) зазначає, що, на його думку, *ųs-er- можна вважати нульовим ступенем, очевидно, збереженим у лат. serēnus «ясний (про небо)» < *ųs-er-es-no-s і, можливо, у гр. ξηρός (аттич. ξηρός) < *σερός < *Fσερ-ος «сухий».

143

op. cit., 40); дав.-ірл. fär «схід», ірл. errach, дав.-ірл. earrach (*wesr-āk із утратою w через причини сандгі, пор. H. Pedersen, Vgl. Gr., I, 82, 435) і, нарешті, лит. vāsara, vāsarā, латис. vasara «літо».

Тим часом основу на -n- мають дав.-інд. vasantas «весна» (із розширенням -n-t), дав.-вал. guianmuin «навесні» < *vesanteino, нововал. qwanwyn, корн. guaintoin «весна» і, мабуть, дав.-ірл. fáinne (an lae) «займатися справами (про день)» (пор. H. Pedersen, Vgl. Gr., II, 106, § 461), а також прасл. праформа *vesnā, засвідчена дав.-слов. весна, рос. весна́, пол. wiosna «весна». В одній статті ми зазначали³, що для слов’янських мов не властиве узагальнення основи на -r- гетероклітичних форм, тоді як східнобалтійські мови в цьому відрізняються від слов’янських.

Хоча цілком слушне віднесення лит. vāsara, vāsarā, латис. vasara та слов. vesná до групи слів, які вважають продовженнями індоєвропейських гетероклітиків, воно аж ніяк не усуває ні фонетичних, ні семантичних неясностей щодо цих слів у двох згаданих мовних гілках.

У зв’язку з цим, на нашу думку, постають такі питання: 1) як пояснити розширення кореня -ar- у східнобалтійських мовах; 2) як співвідносяться голосні кореня -a- у східнобалтійських мовах і -e- у слов’янських; 3) як пояснити значення «літо» у східнобалтійських мовах, якщо в інших індоєвропейських мовах, зокрема й у слов’янських, ці слова мають значення «весна»?

У цій статті ми спробуємо відповісти на зазначені питання, пов’язавши їх також із деякими проблемами поширення слов’янської праформи.

I

I. Як уже зазначалося, розширення кореня гетероклітичних праформ (Erweiterung) могло мати різні ступені чергування голосних, які, як довів E. Benvenistas, у прамові залежали від чергування голосних у корені. Пор., наприклад, *-ēr- / *-r- відповідно *-r- у таких формах, як дав.-інд. vasar- / гр. ἔαρ (< *u̯esr), лат. vēr (< *u̯esr-), або *-ōr- / *-r-, *-r- / *-n- у таких формах, як гр. ὕδωρ «вода» / ὑδρία (< *udr-) «відро для води» / род. одн. ὕδατος (< *udn̥-) «вода».

Однак назва «весни» в індоєвропейській прамові, здається, мала розширення лише на ступені e; пор. наведену V. Gornung лат. serēnus (< *u̯es-er-es-no-s⁴. Яке ж тоді співвідношення між лит., латис. -ar- та індоєвр. *-er-? Ми вважаємо, що *-er- є первинним і що лит., латис. -ar- виникло з *-er-. Це можна довести кількома способами.

1. У литовській мові чергування -e- та -a- властиве багатьом словам не лише на початку слова (пор. лит. літ. aš «я» та лит. діал. eš «я»; лит. літ. ašutai «кінський волос» та лит. діал. ešutai «те саме» тощо), а й усередині слова: поряд із лит. ašara «сльоза» є також форма ašerā⁵, наведена J. Otrembskis (Gramatyka języka litewskiego, т. I, Warszawa

³ Пор. R. Eckert, Reste indoeuropäischer heteroklitischer Nominalstämme im Slawischen und Baltischen, «Zeitschrift für Slavistik», Berlin, 1963, H. 6, с. 878, 883 і 890—891.

⁴ І P. Skardžius (LKŽD, 50, 562) вважає лит. vāsara (про інші варіанти див. нижче), виводячи його з *veser-ā, давньою гетероклітичною основою. Пор. також J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius, 1957, с. 17, 83.

⁵ Це слово також є реліктом індоєвропейської гетероклітичної основи; пор. Eckert, op. cit., с. 888. Поряд із лит. vėdaras «нутрощі, ковбасний шлунок», латис. vēdars (Būga, KS, 239) є варіант на -er- (лит. vėderas «те саме»), якому відповідають латис. vēders «живіт», прус. weders «живіт» (Voc. 122), «шлунок» (Voc. 132) (див. Fraenkel, LEW, 553). Тут ми знову стикаємося з продовженнями індоєвропейської гетероклізії: лит. vėdaras, vėderas чергуються з лит. paūdrė «низ живота людини, сальник у свиней», paūdrōni «набувати дедалі більшого вимені (про свиней і сук)» і лит. ūdrōti «бути тільною». Уся ця група слів належить до індоєвропейської назви «вимені», що має основи на -r-, -n- і -men-

144

wa, 1958, p. 215-216), kuri yra tos pat rūšies, kaip ir minėti pavyzdžiai. Svarbi yra J. Otremskio pastaba, kad dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos žodžius su -a- atitinka senųjų raštų ir tarmių formos su -e-.

2. У «Словотворі литовської мови» (LKŽD, 303) П. Скаржджюс точніше описує умови, за яких відбувався процес, що нас цікавить. Він каже, що вважає: -a- перед (виділено нами. — R.E.) -r- у деяких похідних, найімовірніше, походить від давнішого -e-. Свою думку він підтверджує такими прикладами, як лит. laidaras «загін, загородка для худоби, скотний двір»⁶; laideris «гнойова яма біля двору», stągaras «сухе, зів’яле, висохле стебло»: stegerýš «стебло; стрижень (пера)» та ін. У тому самому місці він наводить лит. vãsara і жем. vasẽris, pavãsėris. Ці два останні приклади дуже важливі для розв’язання поставленого вище питання. Отже, вже можна констатувати, що поряд із лит. літ. vãsara або vasarà (з -ar-!) існують діалектні форми з -er-: жем. vasẽris і pavãsėris (Кведарна, Саланти; див. Skardžius, APh, VII, Kaunas, 1938, p. 41). Жем. vaseris у значенні «лютий», спираючись на Валанчюса, Баранаускаса, а також Віверсіса («Auszra», I, 137), наводить і Е. Гофманас (K Z, 60, p. 71).

3. Форми з -er- можна знайти також у давніх писемних пам’ятках. У перекладі Біблії С. Хилінського, у Євангеліях від Луки та Марка, маємо wafera, а в Євангелії від Матвія на тому самому місці — wafara⁷. Ось цитати з «Biblia litewska Chylińskiego. Nowy Testament», том II, Познань, 1958, виданого Ч. Кудзиновським і Я. Отремським:

a) с. 139(75): Євангеліє від Луки, XXI, 30:

Kad jau [progſta, ó (tev) regite, patis tey iß ſawe žynote, jog [jau ira arti waſera⁸.

b) с. 89 (46): Євангеліє від Марка, XIII, 28:

O mokikites iß figos medžia to pryliginima, kad bakos jo atſijaūnina, ir lapey [p<r>ogſta, žynote jog waſera arti ira.

c) с. 51(27): Євангеліє від Матвія, XXIV, 32:

O [to pryliginima mokikites¹ nog figos medžia, kad [pradeſt jo βaka! [progſt, ir lapey taydzias, numanot jog [arti waſara ira¹.

Старолит. vasera «літо» фонетично співвідноситься з лит. vãsara, vasarà «літо» так само, як лит. жем. vasẽris, pavãsėris співвідносяться з лит. літ. vasãris «лютий», pavãsa-ris «весна». Давня писемна пам’ятка й жемайтський діалект зберегли варіант з -er-. Крім того, слід зазначити, що Хилінський був пов’язаний із жемайтами (його мачуха походила з жемайтської шляхетської родини Мінвидасів¹⁰).

н звукову зміну. Пор. рос. бы́мя < прасл. *y̆mę < *ūdh-men-; про це див. Eckert, op. cit., 885–886, 888. У семантичному плані лит. paũdoti дуже подібне до чеськ. zvýmnati < *z-vymenati, яке вживається у значенні «набухання вимені (у корови) після отелення» (див. Machek, Et. sl., 578). Отже, крім лит. vãsara, яке, як з’ясується далі, слід виводити з *veser-a, маємо також такі форми, як лит. ãšara: ašera і vėdaras: vėderas, відповідно лат. vēdars: vēders, що походять від гетероклітної основи праіндоєвропейської мови.

⁶ Див. Fraenkel, LEW, 330, де наведено форми лише з -aras.

⁷ У Євангелії від Івана відповідного місця немає.

⁸ Слова, позначені круглими дужками (), видавці (с. 429) відновили в первісному порядку: wafera jau ira arti.

⁹ Пор. Biblia litewska, с. 427: первісний порядок слів — wafara ira arti.

¹⁰ Пор. St. Kot, Chylinski’s lithuanian Bible; origin and historical background, «Biblia litewska», II, с. XLV.

10. Užsak. Nr. 174

145

Варто зазначити, що в пам’ятці писемності верхньолитовського наріччя, «Постилі» М. Даукши, яка з’явилася на пів століття раніше, у цитованому біблійному місці є waſara; пор. Weizdek ant’ medžio figų ir ant vijų medžių; kad’ jau ſprogſta žinotė jog jau arti yra wâſara (Lukopiup 21, kâpit: 25; Daukšos „Postilė“, p. 12-13).

І давні литовські писемні пам’ятки, і діалекти свідчать, що форми з -er- слід вважати давнішими, первинними, а -ar- у словах лит. vasara, vasarà і аналогічно латис. vaſara – вторинним, таким, що виник через перехід -e- перед -r- у -a-¹¹.

II. Щодо походження кореневого -a- у литовських формах vâsara, vasarà ми також дотримуємося думки П. Скаржджюса (див. «Про асиміляцію голосних», APh, VII, 1938, p. 41), що з первісного *vesera утворилися *veseris і *paveseris, а потім унаслідок прогресивної асиміляції *paveseris перейшло в pavaseris, спонукавши й форму *veseris перейти в vaseris. Нарешті, первісне *vesera таким самим способом перейшло в vasara. П. Скаржджюс також бере до уваги, що vasara могло виникнути з *vesera через проміжний ступінь *vesara, а дериват vasaris у жемайтському діалекті міг перейти в vaseris під впливом слів із суфіксом -eris. На нашу думку, П. Скаржджюс цілком слушно вважає цю останню можливість менш вірогідною, оскільки важко пояснити походження кореневого -a- у формі vasera зі старих писемних пам’яток регресивною асиміляцією голосних. Також можна погодитися з думкою П. Скаржджюса, що це явище асиміляції не є давнім (op. cit., p. 40). Отже, лит. vâsara або vasarà та їхній латиський відповідник vasara лише частково відбивають первісну звукову структуру і зазнали значно більших фонетичних змін, ніж слов’янське vesná.

III. Слід констатувати той факт, що слова східнобалтійських мов зазнали також семантичних змін, тоді як слов’янське vesná, навпаки, зберегло первісне значення. Пор. давн. лит. wásaru «aestas» (Pirm. liet. k. gr., p. 96); лит. vâsara «найтепліша пора року (у червні, липні та серпні)» (DLKŽ, p. 921); «Sommer» (Senn, Handb. II, 273) і верхньолитовський варіант vasarà (Явнис, Грамматика, 95)¹², waſara,-ôs «der Sommer» (Mielcke, 318); а також лат. vasara «Sommer» (Bielenstein, Die lett. Spr., 263; Mühlenb.-Endz., IV, 484) і праслов. *vesná (давн. слов. весна «Frühling», пол. wiosna, рос. весна «Frühling»). У більшості індоєвропейських мов, які зберегли це слово, воно має давнє значення «весна» (див. вище).

У східнобалтійських мовах це слово, яке в інших мовах уживається у значенні «Frühling», має значення «Sommer», а назвою весни є його похідне: лит. pavâsaris чол. р. «Frühling», лат. pavasaris чол. р. «т. с.», pàusaris (<pavasaris, див. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, p. 20), pavasara жін. р. «Frühling» (див. BSlW, 356). Ці префіксальні утворення литовської та латиської мов із pa- мають приблизно таке саме значення, як російські вислови под лето «до літа», тобто «ще до літа», под вечер «ближче до вечора». У балтійських мовах є й інші утворення, у яких pa- має не часове, а просторове значення; пор., наприклад, pasaulis «Welt», тобто «місце під сонцем» = рос. «место под солнцем» (пор. J. Otrębski, Gr. jęz. lit. III, 335; Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 219). Отже, лит. pavâsaris, лат. pavasaris, pàusaris, pavasara означають «(Zeit) gegen den Sommer (zu)»¹³. За семантичною структурою ці слова точно відповідають чеськ. podletí «doba před letem (duben, květen)» (Machek, Et. sl.,

¹¹ Крім того, не слід забувати, що тут частково могла діяти й асиміляція голосних (див. нижче).

¹² К. Яунюс (Явнис, Грамматика, 95) зауважує, що замість верхньосхіднолитовського vasarà у жемайтському діалекті кажуть vasara; однак К. Буга в російському перекладі граматики К. Яунюса, у примітці (loc. cit.), зазначає, що vâsara є також у Дусетосі. Літературна норма — vâsara; пор. DLKŽ, 921 і A. Laigonaitė, Literatūrinės lietuvių kalbos kirčiavimas, Vilnius, 1959, p. 34.

¹³ Щодо значення пор. також pavâsaris «Ansommer», O. Schrader, Reallex, 258.

146

265, 585); далі пор. чеськ. podzimek, podzim «осінь», буквально «(час) перед зимою» (Bs1W, 356; Machek, loc. cit.)¹⁴.

Як сталося, що успадкована з праіндоєвропейської мови назва весни в східнобалтійських мовах набула значення «літо»?

1. Тут слід сказати, що не лише в балтійських, а й у романських і слов’янських мовах давня назва весни переноситься на пізнішу теплу пору року — літо¹⁵, а для позначення «весни» утворюється новий термін зі значенням «передліто, раннє літо, перше літо», уже від уживаної назви «літо». Пор. рум. vară «літо» і primăvară «весна»; ісп. verano «літо» (поряд із estío) і primavera «весна» (Buck, Dict., 1013).

Значення «літо» має також лат. vēr, відповідно континуанти розмовного лат. vērānum (tempus) «весняна пора»: старонеаполітанське vera, валенсійське ver «літо», корсиканське veramu, логудорське b(e)ranu, португальське v(e)rão «літо»; давніше значення зберегло логудорське beranile «земля, підготовлена навесні» (Див. Meyer-Lübke, Romanisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1935, p. 768).

У латинській мові маємо vēr зі значенням «весна» і aestās зі значенням «літо», в італійській уже primavera «весна» і estate «літо», в іспанській primavera «весна» і verano, estío «літо», нарешті, в румунській primăvară «весна» і vară «літо». Тут виразно простежуються ті різні етапи, коли давню назву літа було витіснено й замінено словом зі значенням «весна», а для позначення «весни» утворили нову назву від давньої назви «весна»¹⁶.

Про слов’янські форми див. нижче.

2. З іншого боку, цілком можна припустити, що східнобалтійські мови з певних причин, які сьогодні важко збагнути, втратили давню назву «літа» й замість неї стали вживати назву «весни». Прусське dagis «літо» (Voc., 13 за FEW, 85; пор. далі BS1W, 49), можливо, є збереженою давньою балтійською назвою «літа». Прусському слову відповідає лит. dãgas «горіння, пожежа; жар, літня спека»,

¹⁴ Ми не погоджуємося з поглядом A. Buck (Dict., 1014), що лит. pavãsaris слід розуміти як «різновид літа, квазі-літо» і що перший компонент цього похідного слова можна зіставити з таким pa-, як у лит. pãmotė «мачуха». Справді, pa- може мати значення «різновид», пор. FEW, 520: pàbro-lis «друг, який на весіллі почесно супроводжує нареченого, дружба», буквально «різновид брата». Однак значення pavãsario «різновид літа» позбавлене сенсу. Крім того, E. Frenkelis (FEW, 538) зазначає, що pa- у словах лит. patėvis «вітчим», pãmotė «мачуха» має зменшувально-зневажливе значення.

¹⁵ Див. Buck, Dict., 1014.

¹⁶ Слід сказати, що, мабуть, найдавнішою і найсталішою в індоєвропейських мовних групах і мовах є індоєвропейська назва «зими», тоді як спільну індоєвропейську назву «літа» для всього індоєвропейського мовного ареалу навряд чи вдасться встановити (хіба що для якоїсь діалектної області). Натомість спільноіндоєвропейського терміна на позначення «осені» взагалі немає. Як ми вже згадували на початку, первісна назва «весни» (*ḱueser-, *ḱuese(r)-/*uesn-) засвідчена достовірно, пор. Schrader, Reallex, 258, 366–367, 390, 394–396, 782, 958.

Дослідження слів на позначення пір року в окремих індоєвропейських мовах показують, що назв «зими» і частково «літа» порівняно мало, до того ж вони дуже несталі, тоді як назв «весни» й «осені» багато і вони різноманітні; пор., наприклад, три назви «весни» у верхньонімецькій мові: Frühling, Frühjahr, Lenz. Це явище намагаються пояснити, зокрема, тим, що літо й зима завдяки своїй контрастності утворюють у свідомості людей загальніші поняття, ніж весна й осінь, які, будучи перехідними порами року, мають більш специфічний характер (пор. Merlo, Nomi romanzi delle stagioni e dei mesi, 1904, за Quadri, Aufgaben, 57–60).

10*

147

«Урожай» і dagà f. «урожай»¹⁷, а також гот. dags m. «день», д.-інд. nidághá- m. «спека, літо» і dáha- m. «горіння, спека». У прусській мові відоме також складне слово dagoaugis (Voc. 638 за FEW, 85) «somirlatte», тобто «паросток, який виростає за одне літо». За семантичною структурою це слово точно відповідає лит. vásaraugis «однорічний пагін», лат. vasaraudzis 1. «літній пагін», 2. «лоша, якому лише одне літо або яке народилося навесні», 3. «слабак», 4. f. vasaraudze і vasaraug’e «молода дівчина, підлітка» (Mühlenb.-Endz., IV, 484). Це спільнобалтійське слово у значенні «літній паросток» (спільнобалтійське в сенсі єдиної семантичної структури) підтверджує нашу думку, що східнобалтійське vasara відповідає західнобалтійському dagis і що прусське слово, найімовірніше, є давньою спільнобалтійською назвою «літа».

Це підтверджують ще два аргументи:

a) Лит. atúodogiai, atúoda(u)giai «літнє жито» належить до тієї самої групи, що й пр. dagis, лит. dágas, dègti «горіти»¹⁸. У великій групі литовських термінів на позначення «ярих зернових» atúodagiai посідає особливе місце; пор. лит. waſarojas,-jo «ярі зернові», waſarini kweczei «яра пшениця» (Mielcke, 318); vasariena = vasarojiena = vasarojas = vasarojus = vasarojis «ярі жнива, жниво», vasariniai rugiai = vasarūčiai «яра пшениця, яриця», «літнє зерно», vasariniai kviečiai «яра пшениця», vasaris = vasarojemis = vasarojimis «яровий», vasarojputė «жнива, жниво», vasarójus «ярі хліба, яре поле», vasarolaukis «яре поле» (Sereiskis, 1047; DLKŽ, 921). Тому цілком можливо, що другий компонент литовського слова atúodagiai — *dog- (що чергується з dá gas і dègti) — зберіг первісне значення «літо».

b) До цієї ж групи належить лит. degėsis «місяць серпень» (таку форму подають Frenkelis EW, 85; Mielcke, 47: Dégėſis, fio). Це слово вживали на позначення одного з літніх місяців і, як на мене, воно відображає давнє значення «літо». Про назви місяців, утворені від назв пір року, див. нижче.

3. Досліджуючи численні похідні лит. і лат. vasar- (пор. DLKŽ, 921; Sereiskis, 1047; Mühlenb.-Endz., IV, 484), одразу помічаємо дві назви місяців: по-перше, лат. wossoros menesis «червень» (Słownik polskolacińsko-łotewski ułożony przez xiędza Jana Kurmina, Wilno, 1858, p. 20 за E. Hofmann, KZ, 60, p. 72, примітка 1 і p. 74, примітка 1), а по-друге, лит. vasãris «лютий». З семантичних міркувань латиську назву місяця слід вважати пізнім похідним від лат. vasara «літо», тоді як литовське слово, схоже, має значно давніше походження. Так, давнє лит. vasãris «лютий» уже трапляється у граматиці Д. Клейна (Pirm. liet. kalb. gr., 156), а пізніше Мілкус (318) пояснює його так: Waſſaris Menū «січень». У сучасній литовській мові

¹⁷ Щодо співвідношення значень «літо»: «урожай» пор. дав.-рос. ЖАТВА поряд із гр. θερος в Остромировому Євангелії: НАKO БЛИЗЪ ГОСТЬ ЖАТВА отъ єгѡ єсть ѿ θερος (Остромирово евангелие 1056—57 года с приложением греческого текста евангелий и с грамматическими объяснениями, изданное А. Востоковым, Санктпетербург, 1843, p. 146, Math. XXIV, 32—33).

¹⁸ Див. A. Sabaliauskas, Dėl lietuvių atúoriečiai „vasariniai rugiai“ kilmės, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos Darbai“, serija A, 1 (10), 1961, p. 101—103; тут походження досі недостатньо з’ясованого лит. atúoriečiai «літнє жито» автор, зіставляючи його з етимологічно прозорим atúodagiai (< *ato- resp. atuo- + корінь dog-, який в іншому ступені чергування голосних представлений у лит. dègti, degùtas, nudegùlys, dága, пр. dagis), виводить із *at(u)oriečiai (< *ato-, atuo- + корінь jor-, збережений у таких словах, як лит. joras, jas, jorė, сл. *jarъ, *jara, *jaro). З огляду на тотожність семантичної структури обох термінів, які, як доводить A. Sabaliauskas, можуть бути реліквіями давньої лексики, ця етимологія переконлива.

148

vasāris означає «другий місяць року» (DLKŽ, 921); «лютий; південний вітер, полуденник»; vasario mėnuo «місяць лютий» (Sereiskis, 1047). E. Hofmanas у статті «Kultur und Sprachgeist in den Monatsnamen» (KZ, 60, p. 71) наводить також інші варіанти цього литовського слова: 1. у значенні «січень»: vasaris, vasarius (Nesselmann, 55; Kurschat, I, 670; II, 491), vasarinis (прикметник, який раніше вживався, як і субстантивований прикметник vasaris; пор. Skardžius, LKŽD, 313), і 2. у значенні «лютий»: vasaris, vasario mėnuo, vasaris. Думку E. Hofmanas, що давніше значення слова vasaris — «січень», заперечити не можна. Однак не можна погодитися з думкою E. Hofmanas, що литовська назва місяця vasāris не має нічого спільного зі словом vāsara (відповідно vasarā) «літо», оскільки їхні значення нібито надто різні. Його пов’язування vasario із vēšūs видається набагато сумнівнішим. Чому назву пори року не могли вживати для позначення місяця? На це ж указують такі приклади, як уже згадане лит. degėsis і давня балтійська назва «літа» (пр. dagis), а також нім. Lenzmond тощо. Крім того, лит. vāsara (відповідно vasarā) — це давній індоєвропейський термін на позначення «весни», а його значення «літо» слід вважати вторинним. Тому лит. vasāris як окремий термін (назва місяця) міг певною мірою зберегти давнє первинне значення. На те, що в vasāris і vāsara (відповідно vasarā) маємо споріднені слова з тим самим коренем, указують також наведені вище нижньолат. vaseris і давнє лит. (Chylinskio) wasera.

II

У слов’янських мовах, як уже зазначалося, давня праіндоєвропейська назва «весни» мала узагальнений n-основний тип відмінювання. Крім того, як і в балтійських мовах, цей іменник було тематизовано голосним закінчення *-ā, і тому він перейшов до жіночого роду¹⁹.

Праслав. *vesna засвідчене в таких формах: церк.-слов. весна, ἔαρ, ver. (Psalterium Sinaiticum — макед.; Psalterium Pogodinianum — болг.; Psalterium e codice Lobkowicziano — Pragensi — серб.-хорв.; БECBЛА Psalterium Bononiense — болг.; Psalterium e codice Parisiensi — серб.-хорв.; весна Parvemi arion Zacharianum (lectiones Veteris Test.) — рос.; Lobk. (див. вище); БECNBИ «Frühlings-»: ВРЪМА БECNBHOFE — болг.; ПРЕЖЕ БECNBНЪХЪ РЕВЕННН «πρὸ τῆς ἐαρινῆς ἰσημενίας» Novocanon s. Methodii — рос.; sl. j. st., Lieferung 4, 182); церковнослов’ян. весна і БЕСЬНА, давньорус. БЕСЬНА «Frühling» (Mikl., Lex., 61; Срезн, I, 247)²⁰; рос. весна, -ы, знах. одн. весну або весну, наз. мн. вёсны, род. мн. вёсен «Frühling» (слов. русск. яз., II отд. 1, 382), укр. весна, -ні (Ізюм., 55; Грінч. 1, 142), білорус. вясна (Ластоўскі, 61)²¹; пол. wiosna, у народному мовленні також wiesna «Früh-

¹⁹ Тут ми хотіли б зауважити, що відокремлення суфікса -na у формі рос. весна, як це роблять автори «Краткий этимологический словарь русского языка» Н. Шанський, В. Іванов і Т. Шанська (с. 57), з погляду історії слова є невиправданим. Так само більш ніж сумнівним є його пов’язування з основою, збереженою у слові весёлый.

²⁰ Далі пор. середньовічні рос. весна (= весной) і веснованье (= весна), які Р. Джеймс (Richard James) глосує так: весно «spring», Весно Баня «the spring» (Б. А. Ларин, Русско-английский словарь-дневник Ричарда Джемса 1618—1619, изд. Академии наук Литовской ССР и Ленинградского университета им. А. А. Жданова, Ленинград, 1959, с. 61, 195, 270).

²¹ Очевидно, слово є суто білоруським, про що свідчать його похідні, пор. білорус. вясняк «warmer Südwind», вяснянка «Lied, das bei Frühlingsbräuchen gesungen wird», веснавіца «Sommer-

149

ling» (Brückner, Sl. et., 623); чеськ. діал. (північноморавське, східноморавське, лехітське, сілезьке) vesno n. «Frühling» (Kott, IV, 640, H.-K., Et. sl., 413; Machek, Et. sl., 562). Мачек вважає, що середній рід тут виник за аналогією до léto «Sommer». Від цього чеського діалектного слова утворено дієслова vesnati se, vesniti se і vyvesnati se, vyvesniti se «Frühling werden», відомі, як зазначає Котт (Kott, IV, 640, 1171), в околицях Острави. Див. також Machek, loc. cit. Чеськ. книжн. (поетичне) vesna у часи їхнього національного відродження було запозичено з російської (пор. Machek і H.-K., Et. sl., loc. cit.). У словенській мові vęsna, як зазначає у своєму словнику Плетершник (II, 763), додаючи, що це слово трапляється переважно в найновішій літературі, також запозичене з інших слов’янських мов (найімовірніше, з російської). Насамперед впадає в око той факт, що у словенській мові немає жодних його похідних. Саме лише наведене у Fasmer, REW, I, 192 серб.-хорв. vęsna²² ще не свідчить, що це слово справді існує в сербсько-хорватській мові, тим паче що в найвідоміших словниках (наприклад, Караджича) його немає. Засвідчене у словацькій мові слово vesna Ісаченко (Sl. sl., II, 565) також позначає ремаркою «поетичне», що, найімовірніше, вказує на вживання в тих самих випадках, що й чеськ. vesna. В інших слов’янських мовах це слово невідоме. Очевидно, тут маємо справу зі словом, успадкованим із давнини, безперечно дуже давнім, але його поширення у слов’янських мовах дуже обмежене. Це слово, живе в народному мовленні, мають східні слов’яни (про його частково давні похідні в українській мові див. далі), поляки, а також морави. Наскільки ще можна розширити ареал його поширення на підставі даних давньослов’янських і церковнослов’янських пам’яток, локалізація яких надзвичайно складна, а подекуди й цілком неможлива, — навряд чи можна сказати. З наведених вище фактів видно, що в пам’ятках весна засвідчене на македонській, болгарській, сербсько-хорватській і російській мовних територіях. Звичайно, розглядуване слово могло перейти з одного рукопису до іншого. Цей конкретний приклад ще раз підтверджує необхідність чітко розрізняти праслов’янське (Urslavisch) і спільнослов’янське (Gemeinslavisch). Слово *vesna справді є праслов’янським, але не спільнослов’янським.

Після сказаного постає питання: як називали «весну» в тих слов’янських мовах, які не зберегли успадкованої з праіндоєвропейської мови назви?

1. У частині слов’янських мов праслов’янський і спільнослов’янський термін «весни», «сівби» та «ярих зернових» *jaro, *jarъ, *jara, *jaro міг почати вживатися замість відсутнього *vesna, пор., наприклад, чеськ. jaro, давньочеськ. jěri «Frühling», словац. jar «Frühling», болг. діал. jară «Frühling». Частково його можна виявити й у тих слов’янських мовах, де є *vesna, пор. рос. і давньорус. яра «Frühling», укр. яро f. «Lenz», пол. і давньопол. jarz «wiosna», а також пол. jar m. у тому самому значенні. У типологічному порівнянні таких семантичних структур важливим є факт, що назви «весняної сівби» та «ярих зернових» утворюються від назв «весни». Таке саме явище бачимо й у литовській мові, якщо зважати на первісне давнє значення слова «літо». Крім того, мабуть, невипадково англосакс. gēar, відповідником якого є давньоверхньонім. jār «Jahr» і праслов. *jarъ, *jarb, *jara, *jaro, може мати значення «Frühling», а гр. ὥρα, ὥρη означають і «Jahreszeit, rechte, passende Zeit, Blütezeit», і «Frühling», пор. «Іліада» 2, 468: μυρίοι, ὅσσα τε φύλλα καὶ ἄνθεα γίγνεται ὥρη

weizen, Sommergetreide» і весень «давня білоруська назва квітня (April)» (Дастоўскі, loc. cit.). З останнім можна порівняти рос. діал. (з Архангельської області) весень «перші квіти в полі, первоцвіт, краса однорічних рослин» (Даль, 1, 187).

²² Тут наведено також чеськ. vesna, без зазначення, що воно є вторинним.

150

(цитується за Leo Meyer, Handbuch der griechischen Etymologie, 1 Bd., Leip- zig, 1901, p. 653). Мені здається, що Мейєр помилково вважає невдалим етимологічне пов’язання грецького слова зі сл. *jarъ.

2. Значно важливішим, ніж уживання *jarъ, *jarь, *jara, *jaro, було «заміщення» відсутньої назви «весни» похідними з префіксами *pro-, *pod-, *na-, *za-, *perd-, *prei-, *sъn-, утвореними від прасл. *lěto «Sommer» і подібними за семантичною структурою до похідних цього типу, описаних у першій частині статті, як-от лит. pavasaris «Frühling als Vor-, An-, Erst- Sommer». Такі похідні могли виникнути й у тих мовах, де існували терміни *jarъ і *vesna. Їх витіснили слова, що вживалися частіше, а згодом змінилося й їхнє лексичне значення.

Наведений нижче матеріал насамперед розподілено за словотвірною структурою. Крім того, вказано випадки, коли пізніші похідні замінили *vesna.

a) *pro-lětьje;

bulg. пролет «Frühling», пролетнина «Sommergetreide», пролетница «Sommersaat, Sommerkorn» (Дювернуа, 1941; Бълг. тълк. р., p. 690); болг. діал. (із болгарських говірок на території СРСР) пролет = пролим «весна» (Я. К. Бунина, Словарь говора ольшанских болгар, „Статьи и материалы по болгарской диалектологии СССР“, вып. 5, Москва, 1954, p. 42); серб.-хорв. пролеће, диалектологии СССР“, вып. 5, Москва, 1954, p. 42); серб.-хорв. пролеће, prolitje «Frühling», пролетница «Sommergetreide» (Karadžić, 626; Rječn., XII, 347; Толстой, 760); серб.-хорв. діал. пролеће «Frühling» (Елезовић, II, 142)²³; старорус., старослов. ПРОЛѢТЬНЕ n «ver», ПРОЛѢБЬ f. «ver», ПРОЛѢТЬНЪ «Vernus» (Mikl., Lex., 699; Срезн., II, 1543); рос. пролетье n. «перволетье, весна, начало лета, июнь, пора до Петрова дня» (Даль, II, 280; III, 494); далі пор. «проводы весны, встреча пролетя» (Даль, I, 187); укр. пролімок «Anfang des Sommers, Frühsommer» (Ukr.-dtsch. Wb., 915)²⁴. Слова типу *prolětьje утворюють єдиний замкнений ареал (східно- й південнослов’янські мови), до якого, однак, не входять периферійні діалекти (словенська й білоруська мови). У болгарській і сербсько-хорватській мовах пролет і пролеће вживаються як основні назви «весни».

b) *pod-lětьje:

словен. podletje n. «Vorsommer» (Pleteršn., II, 85); чеськ. podletí «die Zeit vor dem Sommer, Vorsommer; April, Mai» (Kott, II, 641; Machek, Et. sl., 265, 585); верхньолуж. podlěće ir podlěčo n. «Vorsommer», w podlěću «zeitig vor dem Sommer» (Pfuhl, 477)²⁵. І ці назви вживаються на досить обмеженій діалектній території.

²³ Через вплив італійської мови замість pro- часто трапляється prema-, *prama-, prima-, пор. серб.-хорв. премање, прѐмање (Karadžić, loc. cit.), прамалѝје ir прималѝје (Rječn., loc. cit.); пор. цитоване вище італ. primavera «Frühling».

²⁴ Так само утворені укр. про́весна, -ни f. (рідше), про́весінь, -ні «Frühlingsanfang, Vorfrühling», пор. Грінч., III, 459; Кириченко, IV, 442. На те, що це слово, очевидно, успадковане з давнини, вказують, наприклад, укр. веснянка 1. «Frühlingslied», 2. «Frühlingsnymphe», 3. pl. «Sommerprossen» (пор. рос. веснушки), веснуватий «Frühlingsjahrsarbeiten ausführen; das Frühjahr verbringen», веснобане «Frühjahrsweide des Viehs auf den Hochebenen» (Грінч., I, 142).

²⁵ До цього самого словотвірного типу належать також рос. поздимые «поздняя осень», поздими, поздизме «заморозки, ранняя зима, начало зимы, после которого ещё отпускает, первый снег и морозы», подзимок «осенний утренник, морозец» (Даль, II, 179) і чеськ. podzimek, у розмовній мові podzim «Herbst», які, на думку Machek (Et. sl., 585), виникли за аналогією до первісного podzimí.

151

У цих мовах вони існують поряд із широко вживаними назвами «весни» й тому мають вужче, спеціалізованіше значення.

c) *na-літі:

Назву «весни» цього типу має лише лужицька мова, пор. верхньолужицьке nalāče, nalēčo, nalētko «Frühling», nalēto присл. «im Frühling, während des Frühlings», nalētni «Frühlings» (Pfuhl, 401), nalētnik «März» (Jakubas, 194); нижньолужицьке nalēto «das Frühjahr, der Frühling», naletny «zum Frühjahr gehörig», nalētnik або nalētny (із місяцем або без нього) «der Frühlingsmonat, d. i. der April» (Mucke, I, 978). Тут слід зазначити, що нижньолужицьке lēto, яке зазвичай уживається як назва «Jahr» і «Sommer», у давньолужицькій мові (Jakubica, Morkaus evangelija 24, 32) означало «весну».

d) *жа-літі:

Рос. залетие або залетье означає «начало лета или пора от половины мая до июля» (Даль, 1, 599; Слов. русск. яз., II отд., III, 1378). Воно відповідає чеському záleti «der Spätsommer» (Kott, V, 134), пор. рос. зазимье «первый выпавший снег, первые заморозки, первозимье, начало зимы» (Слов. русск. яз., II отд., II, 1079).

e) Утворення в окремих мовах із *perd-, *prei-, *sъn- або паралелі з *ot-, *po-, *pa- та *do-:

Польське przedlecie «Frühlingsende, Zeit unmittelbar vor Beginn des Sommers» (J. Karłowicz, A. Kryński, W. Niedźwiedzki, Słownik języka polskiego, 5, Warszawa, 1952, p. 61); полабське prel’otü «Frühling, Ansommer», пор. l’otü «Jahr, Sommer» (BEW, 713); рос. діал. (з околиць Пермі) слетное²⁶ «лето, летняя пора, время», «что лето дает, плоды, овощи, подспорье хлебу», загалом «урожай чему, избыток, обилие; удача, счастье или приволье» (Даль, IV, 229), «Ernte» (BEW, 713). Із російської мови можна навести ще кілька паралелей: рос. отзимье або отзимок = позимок = позимки = пазимки «последние внезапные морозы или снег по весне, после красных дней, поздняя холодная весна», а як терміни з протилежним значенням дозимки = зазимье = подзимки «осенние морозы и снег» (Даль, II, 726; III, 231). Пор. ще прислів’я «Паси сено не для зимы, для отзимка (или позимка), т. е. для холодной суровой весны» (Даль, I, 682).

3. Діалекти або мови, у яких не збереглося слово *vesna, використовують іще й інший спосіб утворення замінника назви весни, а саме для цієї мети вживають групу слів — сполучення прикметника й іменника, пор. словен. mlado léto «das Frühjahr» (Pleteršn., I, 513). Із цього словосполучення утворюють також складне слово, напр., словен. mladletje = mladolétje n.; mladlétek, -tka «Frühling», mladoléten, -tna 1. «Frühlings-», 2. «minderjährig»; mladolétec, -tca «der Frühjahrsheilige» (Pleteršn., I, 588), або похідні з префіксами, напр.: pomlád f. «der Frühling» (Pleteršn., II, 141). Структура й семантика словенського mlado léto «Frühjahr» точно відповідають чеському діал.

²⁶ Дехто сумнівається у значенні цього діалектного слова (з околиць Пермі), очевидно, маючи на увазі, що в інших російських говірках воно має інше значення. Слетное він виводить від селенье, тобто «что дало сено», проте це дуже сумнівно, адже навряд чи можливе таке сильне стягнення се-, пор. сено в російському слові сегодня.

152

(імовірно, моравське) nové léto «весна» (H. K., Et. sl., 203)²⁷. За семантичною структурою ці похідні нагадують франц. діал. (із Західної Швейцарії) renouveau «весна» (Quadri, 88).

З’ясоване можна підсумувати так:

1. Праіндоєвропейські назви весни у східнобалтійських мовах зазнали значно більших змін — як фонетичних, так і семантичних, — ніж у слов’янських мовах. У цьому випадку слов’янські мови краще зберегли первісний стан.

2. Лит. vāsara походить від vasera. На підтвердження цього поряд із уже відомими фактами ми навели нові аргументи зі старих литовських писемних пам’яток (wafera з Біблії Хилінського). Порівняння цього слова з іншими продовженнями давніх індоєвропейських гетероклітиків у балтійських мовах, що також мають елемент розширення кореня -er- (лит. vėderas, āšera; латис. vēders, прус. weders), підтверджує нашу думку.

3. Лит. vāsara, латис. vasara зі значенням «літо» пояснюється тим, що первісна назва весни у східнобалтійських мовах почала вживатися на позначення літа. Наведено типологічні паралелі цього явища з романських і слов’янських мов. В окремих випадках виявлено також сліди первісного значення лит. vāsara. Тому ми висловлюємо кілька припущень щодо давньої, спільнобалтійської назви «літа».

4. Слов. *vesna вживається дуже обмежено (у східнослов’янських, польській і моравській мовах). Слов’янські мови, які не зберегли *vesna, згодом запозичили це слово (словенська, словацька, чеська). Більшість слов’янських мов замінили його: а) частково іншою назвою весни *jarъ, *jarь, *jara, *jaro; б) утвореннями, першим компонентом яких є префікс (*pro-, *pod-, *na-, *za-, *perd-, *prei-), а другим — давня слов’янська назва «літа» (lěto); їхня структура відповідає лит. pavasaris; в) певними словосполученнями (у словенській і чеській мовах), які, найімовірніше, виникли за зразком нім. Frühjahr.

5. Типологічне зіставлення балтійського, слов’янського й частково романського та германського мовного матеріалу (у відносному плані) дає змогу встановити такі семантичні моделі пізніх назв весни, як-от:

а) «весна», «передліття» — «(час) перед літом»;

б) «нове літо».

З німецької переклав

S. Karaliūnas

ЛИТ. vāsara = СЛ. vesná

Р. ЭКЕРТ

Резюме

1. Індоєвропейські назви весни у східнобалтійських мовах зазнали значно більших фонетичних і семантичних змін, ніж у слов’янських. Слов’янські мови краще зберегли в цьому відношенні первісний стан.

2. Лит. vāsara походить від vasera. На підтвердження цього, крім уже відомих фактів, наведено нові аргументи з давньої литовської писемності (wafera з Біблії Хилінскіса). Порівняння цього слова в балтійських мовах з іншими континуантами індоєвропейських гетероклітиків, які також мають елемент -er- у розширенні кореня (лит. vēderas, āšera; лат. vēders, прус. weders), підтверджує нашу думку.

²⁷ Дякуємо панові д-ру В. Шперберу (Лейпциг) за зауваження, що словенські приклади можуть бути також кальками з німецької мови. І чеський діалектний вислів nové léto міг вплинути на нім. Frühjahr.

153

3. Лит. vašara, лат. vasara має лексичне значення «літо» через те, що первісну назву весни у східнобалтійських мовах почали вживати для позначення літа. Наводимо кілька типологічних паралелей цього явища в романських і слов’янських мовах. Знайдено деякі ознаки первісного лексичного значення лит. vašara. У зв’язку з цим висловлюється кілька припущень щодо давньої спільнобалтійської назви «літа».

4. Сл. *vesna (у східних слов’ян, поляків, моравів) уживається вельми обмежено. Слов’янські мови, які не зберегли слова *vesna, запозичили його пізніше (словенці, словаки, чехи). Більшість слов’янських мов замінили згадане слово: а) частково іншою назвою весни *jarъ, *jarь, *jara, *jaro; б) похідними словами, першим компонентом яких є префікс (*pro-, *pod-, *na-, *za-, *perd-, *prei-), а другим — давня слов’янська назва «літа» (lěto), структура яких відповідає типу лит. pavāsaris; в) певними словосполученнями (у словенській і чеській мовах), які, ймовірно, утворилися за зразком нім. Frühjahr.

5. Порівнюючи (відносно) в типологічному аспекті дані балтійських, слов’янських, романських і частково германських мов, для пізніх назв весни можна встановити такі семантичні моделі:

а) «початок літа, передліття; час до початку літа»;

б) «нове літо».

ЛИТ. vašara = СЛАВ. vesná

R. ECKERT

Підсумок

1. Рефлекси індоєвропейської назви весни зазнали у східнобалтійських мовах сильніших звукових і семантичних змін, ніж у слов’янській. У цьому випадку слов’янська мова краще зберегла первісний стан.

2. Лит. vāsara виникло з vasera. Поряд із низкою вже відомих фактів ми змогли навести нові аргументи на користь цього з давньолитовської мови (wafera з Біблії Хилінського). Порівняння з іншими рефлексами давніх індоєвропейських гетероклітичних основ у балтійських мовах, які також мають у розширенні звукову послідовність -er- (лит. vēderas, āšera; латис. vēders; давньопрус. weders), дало змогу ще більше підкріпити цю думку.

3. Значення лит. vāsara, латис. vasara «літо» пояснюється використанням первісної назви весни для позначення літа у східнобалтійських мовах. Для цього явища можна навести типологічні паралелі з романських і слов’янських мов. У низці випадків виявлено сліди давнього значення лит. vāsara. У цьому зв’язку ми також висловили деякі припущення щодо давньої спільнобалтійської назви «літа».

4. У слов’янській мові vesná має обмежене поширення (східнослов’янська, польська та моравська мови). У деякі слов’янські мови, де vesná не збереглося, це слово проникло як пізнє запозичення (словенська, словацька, чеська). У більшості слов’янських мов його «заступили»: а) частково інше позначення весни *jarъ, *jarь, *jara, *jaro; б) утворення, у першому компоненті яких є префікс (*pro-, *pod-, *na-, *za-, *perd-, *prei-), а другий компонент є похідним від давньослов’янської назви «літа» (lěto); за структурою вони подібні до типу лит. pavāsaris; в) певні словосполучення (у словенській і чеській мовах), які, найімовірніше, виникли за аналогією з нім. Frühjahr.

5. Типологічне зіставлення матеріалів балтійських, слов’янських, а частково романських і германських мов дає змогу виявити певні семантичні моделі (відносно) нових назв весни, наприклад:

а) «передліто», «наступ літа», «раннє літо»; «(час) наближення літа»;

б) «нове літо», «новоліття».

154