АКТУАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

V. Schmidt, Die Streckformen des deutschen Verbums. Substantivisch-verbale Wortverbindungen in publizistischen Texten der Jahre 1948 bis 1967, Halle (Saale), 1968, 144 p.

Дослідження німецької мовознавиці Вероніки Шмідт про сполуки дієслів із віддієслівними іменниками (наприклад, Vortrag halten, Mitteilung machen, Entscheid(ung) treffen, українською відповідно виголосити доповідь, ухвалити рішення) через проблемність цього питання може зацікавити й литуаністів. Як відомо, Й. Яблонскіс, хоча сам уживав duoti patarimą, gauti pakvietimą, neturėti pasitikėjimo, загалом виправляв подібні сполуки¹. Дехто не погоджувався з таким виправленням і захищав ці сполуки. Так само вчинив і упорядник «Вибраних творів» Й. Яблонскіса — Й. Пальоніс². Однак і досі ці форми оцінюють по-різному, а вживають ще більш по-різному. Тому, не претендуючи на ґрунтовну рецензію, хотіли б висвітлити одну-дві теоретичні думки цієї праці, які могли б бути актуальними й для литовської мови.

Для своєї праці авторка зібрала понад вісім із половиною тисяч прикладів із німецької публіцистики за 20-річний період (1948—1967). Ця змістовна книжка складається зі вступу, трьох розділів — граматичного й синтаксичного аналізу, стилістичного аналізу та узагальнення багатих статистичних даних, — висновків і додатків: двох покажчиків — віддієслівних іменників і дієслів (із зазначенням частотності).

Сполуками дієслова з віддієслівним іменником³ В. Шмідт називає аналітичні фразеологічні сполуки, утворені з абстрактного іменника та семантично ослабленого дієслова, що виконує роль структурного центру, і наявні паралельно із синтетичними формами дієслова, приблизно еквівалентними їм семантично. Їх виникнення авторка пояснює субстантивацією дієслова, яка руйнує речення — зміст зникає. Тоді на допомогу приходить інше дієслово, яке стає зв’язкою. Однак, мабуть, слід вважати, що субстантивація відбувається поза межами речення, а в реченні субстантивовані форми, ці дієслівні трансформації, вже використовуються як готові. Дієслівною зв’язкою найчастіше виступають полісемічні дієслова, оскільки зміна їхніх значень відбувається в напрямі послаблення конкретних компонентів значення та посилення абстрактних (і водночас посилюється абстракт-

¹ Žr. J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, t. II, Vilnius, 1959, p. 515.

² Див. там само, с. 532.

³ Німецькою Streckformen, дослівно — розширені форми. Можна лише захоплюватися зручністю цього невибагливого терміна (а також аналогічного йому Streckverb) і шкодувати, що ми не маємо такого короткого терміна.

223

ність і в основному лексичному значенні). Крім того, вони мають високу сполучуваність (багатовалентні), тому утворюють багато аналітичних сполук. Ці зв’язки найчастіше називають напівдопоміжними дієсловами⁴. У німецькій мові їх досить багато, так само як у ній більш розвинена категорія допоміжних і модальних дієслів. Оскільки значення дієслівної зв’язки абстрагувалося, ослабло, значення сполуки не є сумою значень її компонентів. Тут виявляється певна ідіоматичність, відокремленість значень. А це, як вважають, одна з причин того, що за своїми значеннями ці аналітичні форми не цілком еквівалентні синтетичним. Подібної думки дотримуються й інші автори. Синтетична форма є сталою, дія має загальніше, ширше значення. В аналітичній же сполуці дію деталізовано й конкретизовано, семантика максимально вузька⁵. Перед нами справді цікаве явище: сполука абстрагованого дієслова з віддієслівним абстрактним іменником має конкретніше, вужче значення, ніж значення синтетичної форми. В. Амбразас зазначає, що такою сполукою позначають не лише дію, а й її об’єкт або результат⁶.

Далі авторка показує, як більшою чи меншою мірою модифікується значення аналітичної сполуки, коли в ній змінюється вид порівняно із синтетичною формою (інгресив, тривалість, егресив, інхоатив, континуатив, результатив, каузатив), а також інші граматичні (актив, пасив, рефлексив) і синтаксичні категорії (конструкція особового чи безособового речення). Зміна видів в аналітичних сполуках справді відкриває нові можливості варіювання. Це показують і приклади з литовської мови, пор.: kovoti ir pradėti kovą, ištraukti į kovą – tęsti kovą, vesti kovą– baigti kovą, nutraukti kovą. В. Шмідт вважає це найважливішим граматичним і синтаксичним мотивом вибору аналітичних форм. Субституція (заміна) в таких випадках неможлива.

Дуже важливою й актуальною є помічена авторкою роль означення, пор.: pranešti ir padaryti įdomų pranešimą, nutarti ir priimti svarbų nutarimą. У цих випадках субституція цілком неможлива. За статистикою авторки, приблизно у 70 відсотках випадків можливі означення (чи інші поширювачі, наприклад: padaryti pranešimą apie...).

У стилістичній сфері В. Шмідт, трактуючи аналітичні й синтетичні форми як факультативні та приблизно еквівалентні, виокремлює такі мотиви вживання сполук дієслова з віддієслівними іменниками: офіційність повідомлення, урочистість, публічність, актуальність тощо.

Авторка зазначає, що в оцінюванні цих форм дедалі більше відмовляються від безогудного, поверхового осуду та необґрунтованих звинувачень. Зростання кількості таких сполук пов’язане, мовляв, з іншими тенденціями мови — субстантивацією, номіналізацією тощо. Розвиток науки, техніки, освіти й культури впливає і на процес мислення, а через нього — і на мову. Тенденції до науковості, абстрактності й поняттєвості дедалі посилюються.

⁴ Оскільки вони нерідко бувають цілковито десемантизовані й перетворюються на своєрідні граматикалізовані форманти, деякі дослідники називають їх порожніми дієсловами (пор. М. А. Пеклер, Аналитизм и идиоматизм сочетаний с „пустыми“ глаголами, „Проблемы лексикологии и грамматики“, вып. II, Минск, 1967, p. 137.

⁵ Žr. В. И. Андрусенко, К вопросу о синоформии (о лингвостилистическом характере синонимических отношений между глаголом и глагольно-именным словосочетанием), Русский язык, его изучение в высшей и средней школе, Астрахань, 1970, p. 22.

⁶ Див. V. Ambrazas, Dabartinės lietuvių kalbos sintaksės klausimai, „Lietuvių kalba tarybiniais metais“. Vilnius, 1967, p. 132.

224

Прагнуть стабільності мовних форм. А цю стабільність якраз і забезпечують сполуки зі сталим іменниковим ядром. Це підтверджують не лише нові мови. Так, H. Якобі (H. Jacobi) ще 1903 року помітив подібне явище в науковому стилі санскриту, де воно, за словами H. Якобі, розвинулося до надзвичайного, сказати б, разючого ступеня. У мові також посилюється аналітизм. Сполуки дієслів і віддієслівних іменників надають більше можливостей для вираження нового змісту, оскільки поєднання кількох смислових елементів створює більше варіантів, яким немає синтетичних відповідників.

Звісно, цей процес має й зворотний бік. Авторка каже, що уникала критичного акценту. Проте вона все ж зазначає, що є й проблеми та небезпеки. Зі збільшенням кількості цих аналітичних сполук посилюється тенденція обходити домінантну структурну роль дієслова в реченні, зростає його смислове згасання. Трапляються випадки невиправданого вживання. Іноді важко сказати, чи сполуку дієслова й віддієслівного іменника свідомо обрано зі стилістичних міркувань, чи її вжито лише за аналогією. Це, мовляв, справжня небезпека для мови. Через зростання абстракції можуть бути втрачені образність і ясність. Однак авторка вважає, що на розвиток мови можна впливати, причому тим ефективніше, чим культурніше суспільство.

Такі міркування не викликають сумнівів. Хоча в практичному вжитку литовської мови стилістичне використання цих форм і надалі залишатиметься актуальним, надзвичайно корисним було б також теоретичне дослідження цього явища. Праця В. Шмідт стала б тут великою підтримкою й незамінним джерелом для мікротипологічних зіставлень, із яких можна зробити важливі висновки про спорідненість мов та їхню лексичну своєрідність. Наприклад, у німецькій мові є майже 300 напівдопоміжних дієслів. Однак лише кілька з них мають литовські відповідники, які, мабуть, не поступалися б частотністю та сполучуваністю (geben — duoti, machen — daryti, haben — turėti та ін.). Сполучуваність інших значно менша або навіть нульова, наприклад: Vorsitz führen — pirmininkauti, Untersuchung führen — tardyti (хоча Kampf führen — kovoti /vesti kovą/; Verzicht leisten — atsisakyti; Sorge tragen — rūpintis, Verantwortung tragen — atsakyti, būti atsakingam; Opfer bringen — pasiaukoti, in Ordnung bringen — sutvarkyti, zu Ausdruck bringen — išreikšti тощо). Литовських сполук менше тому, що в цій мові загалом менше абстрактних дієслів. Отже, у литовській мові частіше вживаються синтетичні форми. Цю синтетичність якраз і посилює конкретність семантики литовського дієслова.

В інших випадках, хоча й уживаються аналітичні сполуки, їхні дієслівні компоненти неадекватні, наприклад: Beweis führen — pateikti įrodymą; Gefahr bringen — (su)kelti pavojų, Hilfe bringen — (su)teikti pagalbą; Frage, Aufgabe stellen — kelti klausimą, uždavinį; Klage erheben — paduoti skundą. Подібне спостерігається й в інших мовах. Наприклад, у російських аналітичних сполуках дієслову делать відповідають німецькі machen, tun, geben, ziehen, treiben, wirken, erteilen, bringen та інші — загалом близько 60 дієслів⁷. Російському оказывать (влияние, любезность, помощь, предпочтение) відповідають українські робити (вилив, ласки), подавати (допомогу), віддавати (перевагу)⁸. Неадекватність дієслівних компонентів (як і їхня взаємозамінність, пор., наприклад: padaryti /atlikti tyrimus) підтверджує думку про їхню

⁷ Žr. М. А. Пеклер, min. veik., p. 138.

⁸ Žr. Д. Н. Шмелёв, Основные процессы в лексике современных восточнославянских языков, Славянское языкознание, Москва, 1966, p. 403.

225

порожнечу, десемантизацію, принаймні часткову граматикалізацію. Водночас це важливі чинники мовної своєрідності.

Інша річ — віддієслівні іменники. В. Амбразас стверджує, що сфера їх уживання в литовській мові значно вужча. Безперечно, великі відмінності можна було б виявити й між абстрактними іменниками із суфіксом -imas, з одного боку, та утвореннями з іншими суфіксами, а надто флексійними утвореннями, — з іншого. Останні мають конкретніше значення. А абстрактне поняття може стати об’єктом дії лише після конкретизації, що є необхідною умовою аналітичної сполуки. Тому похідні із суфіксом -imas, наприклад sėdėjimas, ėjimas, veikimas, šokimas, dauginimas, sudėjimas, brėžimas, будучи абстрактними іменниками, не можуть стати об’єктами дії, і, наприклад, не кажуть vykdyti sėdėjimą; atlikti ėjimą, veikimą, šokimą, dauginimą, sudėjimą; daryti brėžimą. Але цілком можна сказати turėti posėdį; duoti eigą, atlikti veiksmą, šokį, daugybą, sudėtį; daryti brėžinį, оскільки в цих сполуках віддієслівні іменники мають конкретніше значення. Подібне можна сказати про сполуки atlikti kelionę, pareigas; vykdyti sėją; turėti kosulį, svajonę, rūpestį, nuostolį; daryti priekaištą, mankštą; sudaryti paliaubas, santuoką, sandėrį; duoti pastabą, pažadą; paduoti skundą; suteikti pagalbą; pasiekti pergalę тощо. А якщо кажуть padaryti pranešimą, то тут похідний іменник із суфіксом -imas pranešimas настільки конкретизувався, що, скажімо, якби це повідомлення загубили, його було б важко виготовити.

Без сумніву, ця цінна праця Вероніки Шмідт у майбутньому буде докладніше вивчена й оцінена, а литовська мова — стане предметом ґрунтовного дослідження дієслів і дієслівних сполук. Потреба в такому дослідженні очевидна.

J. Klimavičius

⁹ Žr. V. Ambrazas, min. veik., p. 137.

226