LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994)

KALBOS NORMALIZACIJOS KLAUSIMAI

ОГЛЯДИ, ПРИМІТКИ, РЕЦЕНЗІЇ, БІБЛІОГРАФІЯ

Монографія про видавця календарів

Petkevičiūtė D. Laurynas Ivinskis. V.: Mokslas, 1988. 247 p.

1990 року минуло 180 років від дня народження Л. Івінскіса. У литовських енциклопедіях Л. Івінскіс названий народним просвітителем, літератором. Однак у свідомості пересічного литовського інтелігента образ цієї шляхетної людини, мабуть, насамперед пов’язується з поняттями «видавець календарів» і «учитель». А ще — з образом добросердої, світлої, самотньої людини.

Особистістю Л. Івінскіса та його працями цікавилися Й. Басановичюс, Й. Шлюпас, Вайжгантас, В. Миколайтіс-Путинас та ін. Про його заслуги перед нашою літературною мовою писали Й. Круопас, Й. Пальоніс, В. Віткаускас та інші мовознавці. Монографія Д. Петкевичюте, що узагальнює всі дослідження творчості Л. Івінскіса, значно увиразнює та систематизує факти його біографії, взаємини із сучасниками, оцінює заслуги видатного просвітителя й літератора перед нашою культурою. Слушна думка авторки монографії про те, що «календарі Л. Івінскіса — унікальне видання в усій історії литовської літератури».

Кажуть, одні випереджають майбутнє, а інших випереджає минуле. Л. Івінскіс був освіченою та прогресивною людиною. Його талант ученого-прагматика виразніший, ніж талант митця. Л. Івінскіса цінували видатні вчені того часу: А. Білленштейн, А. Фламінцин, Ф. Куршайтіс, М. Воронін та ін. Д. Петкевичюте наголошує, що Л. Івінскіс «першим серед просвітителів Литви порушив актуальну в усі часи проблему охорони природи». Крім того, він був першим популяризатором науки й одним із перших термінологів.

Ця монографія цінна з багатьох поглядів. Насамперед слід зазначити, що вона, особливо її частина, присвячена біографії, ґрунтується на значному обсязі архівних матеріалів, ґрунтовному вивченні джерел і належному їх узагальненні. Д. Петкевичюте переважно розглядає спадщину Л. Івінскіса з погляду історикині, літературознавиці та мовознавиці. На нашу думку, найпроникливішим є її погляд як історикині. Авторка монографії добре відтворила атмосферу школи в Колайняй, де навчався Л. Івінскіс, докладно описала його педагогічну діяльність у парафіяльній та агрономічній школах у Рієтавасі, у парафіяльній школі в Йонішкелі, у Каунасі та останні дні його життя в Мілвідай. Важливими для історії літератури є встановлені нею нові імена літераторів, які співпрацювали над календарями: Мікалоюс Гадляускас (1818—1890), Якобас Курмавічюс (1794—1858), Кароліс Брунас Рімавічюс (1808—1874), Мотеюс Жутаутас (1828—1880) та ін.

У монографії докладно розглянуто й літературну спадщину самого Л. Івінскіса. За традицією йому приписують оповідання «Одруження», оповіді «А матинінінкас і чебаторюс», «Багатий і бідний сусід», «Змова», «Скарга» та кілька коротких замальовок. Поетична спадщина Л. Івінскіса також невелика:

181

дві байки, дві віршовані казки, кілька віршів. Розглядаючи творчість Л. Івінскіса та його переклади, Д. Петкевичюте слушно наголошує, що найбільша заслуга Л. Івінскіса перед літературою полягає в тому, що в його календарях уперше були надруковані вірші С. Валюнаса «Тому, хто пише литовське слово» і «Біруте», «Анікщяйський бір» А. Баранаускаса, переклад К. Праніяускайте «Мати вужа», «Мій садочок» і «Лист до Тадеуша Чацького» Д. Пошки, «Орач» Й. Пабрежі та ін.

Д. Петкевичюте не розглядає лексикографічну й термінологічну діяльність Л. Івінскіса. Інші мовознавчі питання, особливо з термінології, подекуди пояснено в монографії дещо поверхово й не зовсім точно. Наприклад, на с. 141 написано: «Найкраще в календарях вдалися назви зодіакальних сузір’їв. Назви зодіакальних сузір’їв навіть тепер, більш ніж через 100 років, і далі вживаються в перекладених Л. Івінскісом у календарях формах: Avinas, Jautis, Dvynėj, Wiežis, Lewas, Pana, Swarstikles, Kurklis, Strielczius, Ožis, Wandu, Žuvis». Насправді назви зодіакальних сузір’їв — це не терміни, перекладені для календарів Л. Івінскіса. Д. Пошка (а ще раніше й М. Сарбевій) стверджував, що литовці знали зодіакальні сузір’я, і навів їхні литовські назви١:

«Перший — Avins, другий — Bulius, третій зветься Dvynaičiai, четвертий — Vėžys, п’ятий — Levas, шостий — Panaitė, сьомий — Svąras, восьмий — Parplys Kirminėlis, дев’ятий — Šaudytójas, десятий — Ožragėlis, одинадцятий — Vandeninks sem ūkanų naudą, дванадцятий — Žuvis dievų su tinklu negaudo»².

У календарях того часу назви сузір’їв дещо змінювалися. Наприклад, у календарі «Aušra» вживалися й такі назви: Tekis (Avinas), Jautis, Dvinučiai, Vėžis, Liutas, Pana, Swarstiklė, Kurklis, Strėlczis, Ožis, Vandensvaras, Žuvis³.

Л. Івінскіс створював і новотвори в термінології. Про це свідчить уживана ним термінологія систематики рослин⁴, переклади художньої літератури та науково-популярні статті. Однак, встановлюючи новотвори, потрібно довести, що це не слова з народної (розмовної) мови і що їх не вживали попередні автори. У цьому Д. Петкевичюте не цілком точна. Наприклад, говорячи про перекладене Л. Івінскісом оповідання Й. Красіцького «Кодур» (с. 164), вона пише, що Л. Івінскіс «у перекладі вжив власні новотвори, наприклад, draugininkai, užmusziejas, klastininkai». Насправді слово draugininkas не є новотвором Л. Івінскіса — у значенні «друг, приятель» його вживав К. Сірвідас; воно також уживалося в книжці «Summa Aba Trumpas iszguldimas Ewangeliv… Kiedaynise… 1653», а в значенні «співучасник, спільник» його вживали М. Мажвідас і «Margarita Theologica». Те саме можна сказати і про слово klastininkas. У значенні «обманщик, шахрай» його вживав сучасник Л. Івінскіса Антанас Та-

¹ Gaivenis K. Žvaigždynų pavadinimai // Kalbos kultūra. 1990. Sąs. 59. P. 51.

² Пошка Д. Raštai. V., 1959. P. 89.

³ Kalonaitis R. Saulė eina žvėrių ratu. V. 1976. P. 21.

⁴ Янкявічюс К., Янкявічене Р. Kai kurie nauji duomenys apie L. Ivinskio darbus lietuviškos botaninės terminijos srityse // Botanikos klausimai. 1962. T. 2.

182

Таре (1805—1889). Уже сам по собі цей факт не доводить, що слово klastininkas є новотвором Л. Івінскіса. Не є новотвором і термін striekis (с. 229). Це германізм.

У монографії Л. Івінскієві слушно закидають, що, перекладаючи «Робінзона Крузо», він «деякі словоформи утворив невдало, наприклад: ispanczikas, brazilczikai» (с. 229). Тут мовознавцеві не може не впасти в око поняття «словоформа», адже ним називають не форму слова, а лексему.

При наведенні латинських ботанічних термінів, уживаних Л. Івінскісом, у деяких місцях не вдалося уникнути коректурних помилок, наприклад: «Wilkuoge juodoje. Actaca (= Actaea — KG) spicata» (с. 221), «Kartinis musmiris. Agraricus (= Agaricus — KG) muscarius» (с. 221); «Skujej, lapaj eglu, puszun ir kadagiun. Folija (= Folia — KG) ociculares (= acicularis — KG)» (с. 221) тощо. Якщо це помилки Л. Івінскіса, їх слід було обговорити у примітках. Терміни, які вживає сама авторка, також не всюди точні, наприклад: «У перекладі Л. Івінскіс неправильно вживав префікс nu: у складних словах замість нього писав гіперформалізм nuo» (с. 223). Слова, утворені за допомогою префіксів, не можна називати ні складеними, ні складними. В іншому місці написано: «Діалект засвідчує звук n, що зберігся в носових формах […]» (с. 222). У мовознавстві немає поняття «носова форма». Усе це — різноманітні дрібниці, незначні помилки. Однак, оскільки таких дрібниць у монографії не одна й не дві, а ціла жменя, мимоволі починаєш сумніватися у професійності лінгвістичного аналізу текстів Л. Івінскіса.

Одне чи друге зауваження можна висловити й щодо змісту монографії. Наприклад, її перший розділ має назву «Життєвий шлях». Але ж праця педагога чи робота в Каунасі — це теж життєвий шлях. До монографії додано бібліографічний покажчик творів, статей і повідомлень, опублікованих у календарях Л. Івінскіса, проте бракує покажчика прізвищ і списку ілюстрацій, які зазвичай додають до таких монографій.

Вказуючи на незначні недоліки рецензованої монографії, ми не вважаємо, що за деревами не видно лісу. Тут ліс добре видно, і він тішить око. Праця Д. Пяткевічуте заслуговує на добрі слова. Як сказав римський драматург Публій Теренцій, pro captu lectoris habent sua fata libelli, тобто доля книжок залежить від розуміння читачів. Гадаємо, доля цієї книжки буде прихильною, бо це сумлінно написана праця доброго наукового рівня.

Kazimieras Gaivenis

ЖАЙВОРОНОК, А НЕ ЖАЙВОРОНОЧКА

За словами авторитета литовської орнітології Тадаса Іванаускаса, у родині жайворонкових (Alaudidae), крім найвідомішого польового жайворонка — польового жайворонка, або жайворонка (Alauda arvensis) LPV 134, LP III 167, міського чубатого жайворонка — чубатого жайворонка, або чубатої посмітюхи (Galerida cristata; TLE IV crictata — коректурна помилка) LPV 135, LP III 173 (інакше також чубатик), у нас дуже рідкісного (переважно на Куршській косі) рогатого жайворонка — рогатого (латв. ausainais—вухатий) жайворонка (Eremophila alpestris) LPV 135, LP III 175, є ще й четвертий вид — мешканець сухих піщаних ґрунтів (не любить родючих полів Сувалкії, Клайпедоської

183