LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIII (1995) GRAMATIKA IR LEKSIKOLOGIJA

SAULIUS AMBRAZAS

РОЗВИТОК СЛОВОТВОРЕННЯ ЗБІРНИХ НАЗВ І НАЗВ МІСЦЬ, УТВОРЕНИХ ВІД ІМЕННИКІВ, У ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

Збірні назви

Збірні назви (nomina collectiva, далі — NC) — одна з найдавніших словотвірних категорій, успадкованих із праіндоєвропейської мови. У литовській мові, як і в багатьох інших споріднених мовах, ця категорія швидко зникає. Адже після формування морфологічної категорії числа збірні назви стали своєрідним надлишком у мові. У литовській мові їх утворюють за допомогою словотвірних афіксів, що походять від словотвірного закінчення *-ā-, прикметникових суфіксів *-no-, *-to-, *-io-. Крім того, збірного значення іноді набувають назви ознак (nomina qualitatis).

Похідні з *-ā-

-a

У литовській мові збірні назви з давнім словотвірним закінченням -a майже зникли. Залишилися лише ледь упізнавані релікти.

Серед них насамперед варто згадати похідні álksna/alksnà «вільховий гай» Skd; Smln; Als; Vdk; Grg; VšR; «болото, низина, долина» BB 1 Мак 9,45; Mžk (LKŽ I² 104, пор. 1a. álksna «заболочене місце», див. Būga 1961:407; ME I 67), kárkla «зарості верболозу» Ms, Kv (LKŽ V 291), kaimýna «сусіди» JD 850; JV 413. Спираючись на назви водойм Léndra NmŽ; Šln, Švėndra Vdk, A. Vanagas (1970:44) реконструює похідні *léndra «зарості очерету», *švėndra «зарості рогозу».

Можливо, збірне походження мають і іменники daũsos: *dausas (пор. сл. dъzъ «дух», див. Būga, 1958:553—554), dervà (пор. ст.-сл. nom.pl. dreva «дерева»: nom.sg. drevo «дерево», а також гр. δόγυ «стовбур дерева, поліно», гот. triu «поліно, дерево» тощо), nagà «копито» (пор. ст.-сл. noga «нога»): nãgas (ŽD 46), прислівник namõ (пор. гр. νομóς «місце перебування, проживання; пасовище», див. Schmidt 1889:39), такі числівникові утворення, як dvejó-pas (Brugmann 1911:234), keturió-lika, форми середнього роду займенників to, ko, šito тощо (Valeckienė 1984:205 і далі).

Підстави вважати, що колись у балтійських мовах збірні назви з *-ā- ще були продуктивним словотвірним типом, дає прусська мова. Адже в Ельбінгському словнику зафіксовано чимало іменників середнього роду збірного походження з *-ā-, наприклад austo «рот» (Munt) 89 (пор. ст.-сл. ousta «рот» і санскр. oṣṭhah «губа»), slayo «сани, полоз» (Slete) 307 (пор. лит. šlājos): slayan «полоз» (Sletekuffe) 309, wьrto «двері» (Thore) 210 (пор. ст.-сл. vrata «ворота») тощо (Mažiulis

180

1981; PKEŽ I 124–125; Дегтярев:1991).

-ai

Pastaruoju metu vėl bandoma atgaivinti G. H. Mahlowo (1879:49, 81) ir J. Schmidto (1889) hipotezę, pagal kurią tokios formos kaip lie. vilkai, gerai, kai, tai kilusios iš kuopinių pavadinimų su darybos galūne *-ā-/-ə- (plg. pr. warto ir lie. vartai, lo. loca greta loci: locus ”vieta”, gr. κέλευθα greta κέλευθοι ”kelias”). Antai V. Ilič-Svityčius (1963:53–55), kaip kadaise J. Schmidtas, rašė, kad kai kurie lietuvių kalbos o kamieno daiktavardžių nom.pl. formų (ypač pluralia tantum) kirčio vieta rodanti senąjį kuopinių pavadinimų su *-ā- kirčiavimą (pvz.: linai iš *linā, plaušai iš *pluosā ir kt.). A. Valeckienė (1978:69–81, 93; 1984:208–217, 220–221) pateikė naujų argumentų, remiančių įvardžių bevardės giminės formos tai kilmę iš *tā+-i. Kiek kitaip pastarojo įvardžio kilmę aiškina A. Rosinas (1988:183–188).

B. Stundžia (1981) nustatė, kad nemaža dalis lietuvių kalbos (i)o kamieno daugiskaitinių oksitoninio kirčiavimo vietovardžių (ypač vakarų aukštaičių ir žemaičių tarmėse) kilę iš baritoninio kirčiavimo ā ir ē kamieno asmenvardžių (pvz.: Burbai: Būrba, Lapiai: Lāpė). Jis mano, kad jie galėtų būti kuopinės kilmės, nes kai kur tarmėse oksitoninėmis asmenvardžių (i)o kamieno nom. pl. formomis su -(i)ai pažymimas šeimos, giminės vardas (pvz.: dveji, treji Dūdai, Gudeliai ”dvi, trys Dūdōs Gudėlio šeimos”). Be to, tarmėse kartais kuopinę reikšmę turi bendriniai daiktavardžiai su -(i)ai (pvz.: liepai ”liepynas” Št: liepa, liepos; siuvėjai ”siuvėjų šeimyna” Ldvn; Jrb: siuvėjas, siuvėjai). Tuo remiantis daroma išvada, kad lietuvių kalboje, be paprastosios daugiskaitos, kadaise egzistavusi ir kuopinė daugiskaita, kilusi iš senųjų kuopinių pavadinimų su *-ā-/-ə-. Panašią hipotezę anksčiau kėlė ir J. Otrębskis (GJL III 28).

M. L. Palmaitis (1989:126–128) lie. liepai ”liepynas” tipo formas susiejo su pr. Stat Gennai ”tos moterys” (die Weiber) III 93₁₂ ir atitinkamomis nom. pl. formomis graikų ir lotynų kalbose (pvz.: gr. χώραι, lo. terrae). Pasak jo, jos esančios ne naujadarai, kaip manė ankstesni tyrinėtojai, o archaizmai, kilę iš kuopinių pavadinimų su *-ā-. Be to, jis teigia, kad tiek įvardžių, tiek ir o kamieno vardažodžių nom.pl. formos su *-ei/-oi (pvz.: lie. jie, vilkai) išsirutuliojusios iš neutralią kuopinę reikšmę turėjusių prieveiksmių, plg.: lie. gerai, namie, pr. labbai ”gerai” (wol) III 49₁₆, bitai ”vakare” (Abends) III 77₂₃, sl. dobre ”gerai”, gr. οἴχοτο ”namie”.

Отже, дедалі очевиднішим стає, що форми nom.pl. зі східнобалтійських мов на -ai (або принаймні деякі з них, особливо форми множини, напр.: лит. linai, латв. lini) можуть походити від збірних назв із *-ā-/-ə- або інших форм збірного походження. Це узгоджується з давно висловлюваним припущенням, що в праіндоєвропейській мові спочатку не було морфологічних форм множини; вони сформувалися пізніше, насамперед із збірних назв із словотвірним формантом *-ā-/-ə- (Schmidt 1889; Meillet 1934:291–292; Тронский 1946; Lehmann 1958:189 і далі; Гамкрелидзе, Иванов 1984:281–283 та ін.).

Словотвірний формант *-ā- заклав підґрунтя для виникнення кількох похідних литовських

181

мовних суфіксів -(i)ava, -auja, -(i)uva, можливо, -ija, а почасти — -o-jas, -o-tas.

-(i)ava

За допомогою суфікса -(i)ava, характерного для гідронімів і топонімів балтійських мов (Vanagas 1970:101 і далі з літературою), утворено кілька збірних назв, напр.: brolavà Užp; Str; Ds, broliavà «брати й сестри» Dgls (LKŽ I² 1069), gõniava «стадо, гурт, безліч» J; Upn; Užv (III 482), šašavà «гурт малих дітей» Ml (XIV 537), šiukšlavos «сміття, покидьки» Rmš (XIV 928), šunavà «гурт собак, бешкетників або злих людей» Švnč; Ml; Dv; Slk; Str; Lbv (LKŽ XV 354), velniavà (фіксується від WP 156). Суфікс -(i)ava походить від кінцевого елемента основи eu/ou/u, розширеного формами ā-основи (ŽD 381; Мажюлис 1967:39—41).

-auja

Новіший варіант суфікса -ava — -auja (ŽD 88—89) мають NC indaujã (LKŽ IV 105—106), šunaujã «гурт собак, бешкетників або злих людей» (XV 352, пор. šunavà), vilkaujà «місце, де багато вовків; холодне місце» (Senkus 1972:150).

-(i)uva

Su priesagos -(i)ava apofoniniu variantu -(i)uva (Мажюлис 1967:40—41) padarytas NC velniuvà ”velniai; velnias; velniškas darbas” (plg. velniavà), paplitęs vakarų aukštaičių ir žemaičių tarmėmis pagristuose XVI—XVII a. raštuose, ir tarminiai vediniai: broliuvà Trg, bróluva ”broliai ir seserys” Ktk (LKŽ I² 1072, plg. brolavà), sesiuva ”seserija” Dgls (XII 438).

-ія

Суфікс -ія у литовській мові є найважливішим засобом творення збірних назв. Похідні цього типу найчастіше позначають групу осіб, її сукупність, наприклад: у старих писемних пам’ятках NC raitelija «вершники, їхня сукупність» Lex 71; C I 425; N; [K]; LL 57.

Однак досить давно похідні з -ija почали позначати скупчення рослин чи інших природних об’єктів в одному місці (так само, як похідні із суфіксами -ynas, -ynė, див. с. 183—185). Наприклад, уже у словнику К. Сирвіда зафіксовано похідне ąžuolijà «дубняк» SD¹ 19 (також Ds; Tvr; Grg; Dglš; Dsn; Prng — LKŽ I² 535). Нині таких похідних найбільше в жемайтському діалекті, наприклад: grybijà «місце, де багато грибів» Šts (також Mrc — LKŽ III 584), išlynijà «земля біля глинистого ґрунту, глинище» Užv (IV 206), kerpijos «місце, де росте багато лишайників» Šts (V 619), lapijà «місце, де багато листя» Tv (VII 148), lazdijà «місце, де росте ліщина» Grg (VII 213), lenkijà «місце, де багато низин, ярів» Varn (VII 614), liūnijà «болото, болотиста місцевість» Šts; Kal (VII 614), molijà «глинистий ґрунт, глинище» Trk; Slnt; Užv; Kv; Vvr; Vkš; «глинисте морське дно» Plng (VIII 337), rūdijà «місце покладів залізної руди» Kv; Šts; Brs; «поклад руди» S.Dauk (XII 707), smiltijà «піщане місце» Grg (XIII 184).

Значення місця має широко поширене в діалектах похідне uošvijà. У деяких діалектах уживається похідне seniūnijà «сільська одиниця, якою керує староста» Grz; Grv (LKŽ XII 395). Цілком можливо, що з діалектів до писемної мови потрапило

182

і похідне karaliją. Наприклад, В. Креве у «Прислів’ях і приказках» записав таке речення з Недзінге: Королівство сліпих і глухих не боїться блискавки та грому. У діалектних текстах А. Баранаускаса, виданих Ф. Шпехтом, зафіксовано похідне valstiją у значенні «повіт» BM 24. У XIX ст. та в деяких пізніших писемних пам’ятках це похідне вживається у значенні «держава». К. Буга (1958:113) пропонував позначати похідним valstiją «союз держав». Так виник нині усталений термін Сполучені Штати Америки (Dambriūnas 1960; 1966).

За зразком цих народних похідних у процесі формування літовської літературної мови із суфіксом -ija почали утворювати й інші адміністративні терміни. Уже в XVIII ст. у писемних пам’ятках Малої Литви вживається похідне vyskupiją (Būga 1958:545; Skardžius 1960:19). Похідні kunigaikštiją, urėdiją, viešpatiją, імовірно, належать перу С. Даукантаса. Уже у словнику А. Юшки знаходимо також похідне vaivadiją. У сучасній літературній мові вживаються ще кілька похідних цього типу, наприклад: eiguliją, girininkiją, naujasėdiją, tėvoniją (DaiktvDr 401; Keinys, 1975:52).

Збірні назви із суфіксом -ija мають відповідники в багатьох споріднених мовах (Brugmann 1966:647; Hirt 1927:176; Meillet 1934:285; Lohmann 1932:12 та ін.). Наприклад, лит. broliją «брати й сестри» Vst (LKŽ I² 1070) приблизно відповідає слов. *brat(r)ьja «брати», гр. φρᾱτρίᾱ «рід, плем’я; братство». Однак афікс *-(i)jā- може бути вторинним, утвореним приєднанням словотвірного закінчення *-ā- до основи на i; пор. лит. гідронім Kirmiją Al: kirmis «черв’як», санскр. kul’yā «струмок, потік»: *kuli- (реконструйовано на підставі гідроніма Kuli-šā, спорідненого з лит. kūlis «камінь», див. Schmid 1990), а також гр. φρᾱτρίᾱ і φρᾱτρά.

Похідні утворення з *-(i)jō-

-ijas

На те, що похідні утворення з *-(i)jā- могли походити від давніх збірних назв із *-ā-, а не від прикметників із *-(i)jō-, зокрема вказує й та обставина, що прикметники з афіксом *-(i)jō- у балтійських мовах майже зникли (ŽD 80; LVG 276—277), тоді як збірні назви з *-ij̄ā- є продуктивними. З іншого боку, афікс *-(i)jō-, імовірно, також має вторинне походження: він виник унаслідок розширення основи на i (або інших форм на -i) формами основ на o (Benveniste 1935; Wackernagel, Debrunner 1954:816 з літ.) або внаслідок змішування основ на i та o (пор. Mažiulis 1970:152).

У слов’янських, германських та індоіранських мовах збірні назви часто утворюються за допомогою афікса *-(i)jō-. Натомість у балтійських мовах похідних утворень цього типу дуже мало.

Чистий суфікс -ijas у литовській мові, здається, має лише galvijai з LC, споріднене зі слов. *(po)golovъje «кількість худоби» (Мартынов 1973:24).

-ojas, -ynojas

У діалектах є лише кілька збірних назв із суфіксом -ojas, наприклад: liepėjas «липовий гай» V.Krėv (LKŽ VII 426), riešutojas «ліщина» Kč; Vvs (пор. також riešutojis Lzd; Sn — LKŽ XI 580), samanojai «пучки моху, що кладуть між

183

колодами стін» B.Sruog; Pn (XII 90).

У жемайтському діалекті трапляються також похідні з подвійним суфіксом -ynojas, наприклад: balunojas «болотисте місце» Plng (I² 596), beržynojas «березняк» Užv (I² 777), kelmynojas «місце з пнями» J; Ms; Slnt (V. 525), žuvynojas «ставок, у якому розводять рибу» S.Dauk (пор. žuvynas «те саме» J).

У латиській мові відповідних похідних із -ājs значно більше, наприклад: bērzājs «березняк», smiltājs «піщане місце» (LVG 284).

Імовірно, у суфіксі *-ā-io- приховане закінчення *-ā-, за допомогою якого утворюються збірні назви, розширене прикметниковим афіксом *-io-; пор. лит. álksna та латис. álksnājs «вільховий гай».

-роє

Варіант суфікса -ojas -roje має NC āpušroje «осичник» Prk (LKŽ I² 276), пор. apušotas, apušrotas (с. 186).

Похідні з *-no-

-ynas

Похідні із суфіксом -ynas найчастіше позначають скупчення рослин або інших природних об’єктів, рідше — живих істот в одному місці. Такі похідні часто трапляються вже в давніх писемних пам’ятках; пор. похідні, зафіксовані у словнику К. Сирвідаса: ąžuolynas ^SD¹ 19; SD³ 45, avietynas ^SD³ 162, mirtynas «садок миртів» 175, pušynas ^SD¹ 12; SD³ 21, 30, 414, ropynas ^SD³ 395, rožynas 383, skrudėlynas «мурашник» SD¹ 83, žolynas 13, žolynynas SD³ 32.

Похідні із суфіксом -ynas мають не лише збірне, а й локативне значення. Останнє значення особливо виразне у похідних, утворених:

a) від деяких іменників із суфіксом -umas (або -uma), наприклад: gilumynas «глибоке місце» Nč (LKŽ III 304), klampumynas «багнисте місце» Mrs; Trak; Kb; Rud (VI 958), tankumynas (широко поширене);

b) iš būdvardžių, pvz.: klampynas ”klampi vieta” Ns 1851,2; Vkš; Rm (VI 955), tankynas ”tankumynas” Rmš; Pn; Ms; Sln (LKŽ XV 811).

Тому деякі дослідники цілком обґрунтовано відносять похідні цього типу з синхронічного погляду до назв місць (DaiktvDr 396—397; Vidugiris 1969:155; Keinys 1975:50—51; Range 1977:129). Однак історично це збірні назви, що лексикалізувалися (ŽD 266—267; GJL II 199). Про це свідчить похідне žvaigždynas, яке зберегло суто збірне значення (фіксується від DP 542a₅). Крім того, у літературній мові із суфіксом -ynas охоче утворюють нові збірні назви, наприклад: balsẏnas, garsynas, žarnynas тощо (DaiktvDr 419—420; Keinys 1975:52—53).

Збірні назви із суфіксом -ynas походять від субстантивованих прикметників прабалтської мови з *-ī-no- (пор. лит. mėlynas, ст.-сл. zvěrinъ, лат. ferīnus «звірячий», лат. fiberinus, дав.-верх.-нім. bibirin «бобровий», див. Brugmann 1906:274 і далі). Субстантивація похідних цього типу та їхнє перетворення на збірні назви розпочалися досить давно. Адже збірні назви з *-īno- є не лише в балтійських, а й у слов’янських та почасти в латинській мовах (Brugmann 1906:278, 649; Lohmann, 1932:15). До литовських похідних із суфіксом -ynas особливо близькі слов’янські похідні із -ina,

184

які також нерідко позначають ліси, пор. лит. beržynas і слов. *berzina ”березняк” (Slawski 1974:121, 123).

-yna

Збірних назв із суфіксом -yna, що безпосередньо відповідає слов. -ina, у литовській мові лише кілька. Здавна широко поширене похідне šeimyna (але пор. прус. šeimin’s ”родина” (Gesinde) III 834 і частково старослов. sěminъ ”той, хто належить до родини, раб”). Інші трапляються дуже рідко, наприклад: molyna ”глинище” N; ”глиняна яма” MŽ; N, pusnyna ”замет” R; MŽ, pušyna ”сосняк” MŽ; N; N 336; RD 76, rūdynā ”торфовище” RB Ez 47,11; MŽ; N; K, sąslavōnos ”зміття” JV 40; NdŽ.

Можливо, похідні цього типу існували й у прусській мові, пор. топонім Spandyno (Gerullis 1922:253).

-ynė

За новим парадигматичним варіантом суфікса -ynas/-yna — -ynė, що виник завдяки продуктивності основи на ē, у литовській мові найчастіше утворюють іменникові похідні зі значенням, подібним до значення похідних із суфіксом -ynas. Здавна вони властиві західноаукштайтському діалекту. У Lexicon Lithuanicum, словнику Малої Литви XVII ст., іменникових похідних із суфіксом -ynė (7) навіть більше, ніж із суфіксом -ynas (5): klampynė 85a, kadagynė 102a, elksnyne ”вільховий ліс” 30, drebulynė ”осиковий ліс” 33, beržynė ”березняк” 18, ąžuolynė ”дубняк”, skroblynė ”грабняк” 27. З іншого боку, у словнику східнолитовця К. Сирвіда знаходимо лише одне похідне цього типу — kelmynė SD¹ 51.

Похідним із суфіксом -ynė значення місця властиве більше, ніж похідним із суфіксом -ynas. Ф. Куршайтіс у литовсько-німецькому словнику чітко розмежовує значення цих словотвірних типів, пор. karklynas ”скупчення вербових заростей” і karklynė ”велика ділянка, заросла вербами”, nendrynas ”скупчення очерету, очеретяне болото” і nendrynė ”зарості очерету, місце, де росте багато очерету”, riešutynas ”зарості ліщини або скупчення кущів ліщини” і riešutynė ”велика ділянка, заросла кущами ліщини”, skroblynas ”невеликий буковий ліс” і skroblynė ”ділянка, поросла буками”. Лише в описі значення похідного pušynė сказано, що воно означає те саме, що й pušynas.

Крім того, у верхньолитовському діалекті з суфіксом -ynė утворюють дещо більше назв місць від прикметників, ніж із суфіксом -ynas. Окрім широко поширених похідних klampynė, tankynė, що мають відповідники із суфіксом -ynas, у говорах уживаються також похідні dykynė ”погане поле” Bsg; Brt (LKŽ II² 537), gūžynė ”глибоке місце” Kt (III 299), sausynė ”торф’яний луг” Rk (XII 217), slapynė ”вологе місце” Dbk; Vžns; Sdk; Rk; Ggr; Ds; Prng (XIV 1019). У капсайських і занавицьких говорах похідні із суфіксом -ynė, утворені від особових імен, часто позначають місця, де люди живуть або жили, наприклад: Dubickynė ”місце проживання Дубіцка, господарство”, Glytynė ”місце проживання Гліто” та ін. (Senkus 1972:168).

У жемайтському діалекті широко вживається похідне patalynė, яке зберегло суто збірне значення. Натомість іменникових назв місць із -ynė тут зовсім небагато. Так, у словнику жемайтського говору dünininkų В. Віткаускаса (DünŽ) знаходимо лише 5 похідних цього типу: maurynė, varputynė, motinynė ”господарство матері”,

185

kėsynė «зарості ожини» (поряд із 47 відповідними похідними із суфіксом -ynas). За свідченням Б. Ванагієне, вони рідко трапляються також у північній частині жемайтського діалекту, в околицях Моседиса. З іншого боку, у жемайтському діалекті поширені назви страв, переважно супів, із суфіксом -ynė, наприклад: bulvynė «картопляний суп», burokynė, lapynė «буряковий суп», kopūstynė «капустяний суп», kiaušynė «яєчня» тощо (LKA I Žemėl. nr. 29. P. 83—84; III Žemėl. nr. 125. P. 138—139); ці назви також могли походити від збірних назв.

Імовірно, збірні назви із суфіксом -ynė у східноавкштайтському й жемайтському діалектах конкретизувалися по-різному. У східноавкштайтському (особливо західному) діалекті вони набули значення місця. На це могли вплинути назви місць дії з омонімічним суфіксом -ynė (імовірно, утвореним із -inė під впливом дієслів із суфіксом -yti, пор. DaiktvDrR 64, 214). Натомість у жемайтському діалекті похідні із суфіксом -ynė стали використовувати для позначення назв страв.

-iena

У литовській мові трапляється лише кілька збірних назв із суфіксом -iena, наприклад: mergiena Trgn, mergiena «дівчата» Al, moliena «глиняник» Lzp; LT III 512(Bs); LTR(Upn); Sn (LKŽ VIII 27, 337), rašiena Šl; Plv; Užp (XI 341). Збірне походження можуть мати й назви місць із -iena, що позначають місця, де росли культурні рослини, наприклад: agauñiena, bulviena, kopūstiena тощо (ŽD 288; DaiktvDr 400). Інше походження мають назви м’яса з омонімічним суфіксом -iena, наприклад: aviena, jautiena тощо. Це назви носіїв ознаки (nomina attributiva).

Більше збірних назв із відповідними суфіксами -iens, -iena утворюється в латиській мові, наприклад: eglienas «ялиновий ліс», cielmiens «пеньковище», skā̄dzīena «трісковище» (LVG 322—324; BKGF 79; MLLVG I 132, 137). Однак у латиській мові зовсім немає збірних назв із *-īno-.

-ēna

Похідне mergiena у жемайтському діалекті має варіант із -ēna mergēna «дівчата» Grg (LKŽ VIII 27), пор. східноавкштайтське aviena і жемайтське avēna, східноавкштайтське jautiena і жемайтське jautēna тощо.

-ainė

Збірне походження можуть мати й такі діалектні похідні із суфіксом -ainė (апофонічним варіантом суфікса -iena з праіндоєвропейського *-eino-/-oino-): diršainė «хліб із висівками» JR 39 (пор. diršainis,-ė «висівковий» S.Dauk; Skr — LKŽ II² 584), rataine «сарай для зберігання возів та інших речей» Vaižg; Tl (XI 237).

У латиській мові численні збірні назви утворюються із суфіксом -aine, наприклад: eglaine «ялиновий ліс», alsknaine «вільховий ліс» (LVG 327; MLLVG I 86—87).

Збірні назви з прикметниковим суфіксом *-eino-/-oino- існували й у прусській мові. На це насамперед указує похідне seweynis, тобто suveinis ar svainis «свинарник» (Sewstal) E 229 (пор. лат. sūs, гр. ūs і лат. suvêns «порося», давньослов. svinъ «свинячий», див. Trautmann 1911:425—426; SV 46, 246; Mažiulis 1981:279), а також частково топоніми, пор. прус. Alkayne, Alkeyne і лит. alkas, лат. ēļks, гот. alhs «святилище», прус. Zanseynen: sansy «гуси» (Gans) E 719 та ін. (Gerullis

186

1922:252).

-ina

Прикметниковий суфікс -ina має NC kaimina «купа, гурт» J.

-inė

Лише поодинокі похідні з новішим суфіксом -inė можна частково віднести до словотвірної категорії збірних назв: kāpinės (фіксується від R; MŽ II 76), kopūstinė «капустяник» Nč (LKŽ VI 357), krūminė «чагарник» Tvr (VI 699), kupstinė «місце, поросле купинами» Rdm (VI 936), pātalinė «постіль» Mrj) (IX 602), malkinė «стос дров» S.Dauk; Sk; «купа накиданих речей» J; Škn; Šd (VII 801).

Однак найчастіше похідні з -inė мають виразне значення місця (див. с. 190).

Похідні з *-to-

-ta

За допомогою суфікса -ta, що безпосередньо походить від індоєвропейського прикметникового суфікса *-to-/-tā-, утворено NC béržta «березняк» J; Š (пор. також варіант béržtva I).

-(r)otas

Похідний суфікс -(r)otas мають лише кілька збірних назв, наприклад: alksnōtas «вільховий гай» J I 96, apynōtas Kv; Rt; Šdv, apvynōtas «хмільник» J; JD 219, apušōtas J; Kp; Ds; Pg, apušrōtas «осичник» J; Krž; Kv; Ms; Brs; Užv; Gl, beržōtas «березняк» Jd; Srv; Pc (LKŽ I² 105, 218, 277, 283, 778).

Pasak K. Būgos (1958:160 tt.), kuopinės kilmės yra ir kai kurie baltų kalbų vietovardžiai, pvz.: lie. Apušotas, Liepalotai: liepālė, Pušalotas: pušālė, pr. Rickayot: rikijs ”viešpats” (Herr) III 371².

Похідні цього типу могли виникнути внаслідок приєднання суфікса -tas до збірних назв зі старим словотвірним закінченням *-ā-, пор. alksnōtas та alksna/alksnā (див. с. 179), а також beržōtas та béržta.

-ytė

У деяких східно- та західноаукштайтських говірках похідні із суфіксом -ytė мають такі самі значення, як похідні із суфіксами -ynas, -ynė, наприклад: alksnytė «вільховий гай» J; Šd; Rs; Pg; Klov; Rgv (LKŽ I² 105), ąžuolytė «молодий дубовий ліс» J; Kp; Rm; Grk (I² 535–536), beržytė Rm; Rgv, beržytė «молодий березовий ліс» Rs; Grk (I² 777), eglyte «ялиновий ліс» J I 694, karklytė «місце, заросле вербами» Rgv; Rm (V 294), kelmytė «пеньківник» Grk; Kp; Dl (V 526), kemšytė «осока́сте лука» Vdšk (V 564), lazdytė «місце, де росте ліщина» Ėr (VII 214), liepytė «липові зарості» Rgv (VII 426), molytė «глинище» Kur; Ėr (VIII 340), nendrytė «очеретяний заріст» Rm (VIII 655), samanytė «місце, заросле мохом» Ėr (XII 90). Від похідних цього типу утворилися гідроніми Beržytė Bsg, Javytė Btg, Kelmytės Vad, Žilvytė Šlv (Vanagas 1970:44).

На підставі таких топонімів, як Apsitė, Kelmitė, Žvirgždītė тощо, припускають,

187

що в латиській мові раніше також існували збірні назви з відповідним суфіксом -īte (LVG 388; BKGF 97).

Далі похідні цього типу можна пов’язати зі збірними назвами германських мов із суфіксом -ide (<*-īt̄io-), наприклад: середньонижньонімецьке pfūogide «пара робочих волів», geveterīde «батьки» (Meid 1967:149). За допомогою суфікса *-īt̄io- (<*-īto-+*-i̯o-), рефлекси якого, крім балтійських і германських мов, є також у слов’янських мовах, спочатку, найімовірніше, утворювали назви носіїв ознаки (nomina attributiva). Пізніше вони набули й інших значень, зокрема збірного (aut. 1991:18–19).

Похідні з *-men-

-menė, -mė

Збірне значення іноді мають назви ознак із суфіксами -menė, -mė, що походять від *-men-, наприклад: mažmenė «дрібні речі» BM 433; Trgn (поряд із «дитинство, немовлячий вік» Dkšt; Aps — LKŽ VII 978), smulkmė «малі діти» J; Žem; Užv; Vkš; «дрібніша худоба, тварини» S.Dauk; Slv; Krkl; Up; «незначні, непримітні люди» Štk (XII 221).

-(i)uomenė

В аукштайтському діалекті вживаються збірні назви із суфіксом -(i)uomenė, наприклад: kar(i)ūomenė, didūomenė, jaunūomenė тощо (LKA III Žemėl. nr. 126. P. 139—140).

П. Скарджюс (ŽD 237) вважав, що цей суфікс виник із прикметникового суфікса -uom-, розширеного суфіксом -enė. Так, похідне didūomenė він, як і К. Буга (1959:338), пов’язував із похідним didūomis «вельможа», засвідченим у працях С. Даукантаса; похідне tikrūomenė «справжні люди» Grz пов’язує з прусським starintickroms «суворо справедливі» (eueriger) III 371₃. Однак це досить сумнівно, оскільки в литовській мові суфікс -uom- мають, здається, лише два похідні: згадане didūomis і visuomis «всеосяжний», відомі лише з праць С. Даукантаса. Отже, це можуть бути новотвори. Крім того, в литовській мові збірні назви із суфіксом -enė не утворюються.

Įtikinamesnė atrodo J. Endzelyno (1979:408—409) hipotezė, pagal kurią lietuvių kalbos priesaga -uomenė kildinama iš *-ōmen- (*-men- varianto) ir siejama su tos priesagos vediniais germanų kalbose, plg. go. dat.sing. aldōmin ”senatvei”, s.angl. ealdom ”pagarba seniesiems”. Šį požiūrį remia ta aplinkybė, kad kai kurie priesagos -uomenė vediniai rytų aukštaičių tarmėje turi išlaikę ypatybės reikšmę, pvz.: jaunūomenė ”jaunystė” Ds (LKŽ IV 315), mažūomenė ”vaikystė” Ds; Str; Švnč; Tvr; Brsl (VII 978, plg. mažmenė). Tai leidžia laikyti priesagą *-ōmen- priesagos *-men- variantu, su kuriuo iš pradžių buvo daromi ypatybių pavadinimai ir tik vėliau, jau lietuvių kalbos dirvoje imta daryti kuopinius pavadinimus.

Суфікс -uomenė у діалектах має кілька варіантів.

-(i)ūmenė

У жемайтському діалекті та в деяких аукштайтських говірках замість суфікса

188

-(i)uomenė уживається -(i)ūmenė, пор. kar(i)ūomenė і kar(i)ūmenė, didūmenė і didūmenė, jaunūmenė і jaunūmenė (LKA III Žemėl. nr. 126. P. 139—140). Цей суфікс розвинувся з *-ōmen- унаслідок звуження голосного *-ō- (Vitkauskas 1977:103).

-(i)ūmenė

Мабуть, під впливом суфікса -umė (або -umas, -uma) виник варіант суфікса -(i)uomenė/-(i)ūmenė — -(i)ūmenė. Дещо поширеніший похідний утвір цього типу — kar(i)ūmenė (переважно в околицях Кайшядориса, Єзнаса, Стаклішкеса). Інші трапляються дуже рідко, наприклад: didūmenė (поблизу Купішкіса), didumenė Lkm, mažūmenė Pnd, mažumenė Mlg (LKA III Žemėl. nr. 126. P. 141).

-(i)уоміне̇, -(i)ūminė, -(i)уміне̇

У деяких говорах (особливо східноаукштайтських) поряд із суфіксами -(i)uomenė, -(i)ūmenė трапляються їхні варіанти -(i)uominė, -(i)ūminė, наприклад: kar(i)ūominė, kar(i)ūminė; jaunūominė; varguominė; visuominė, visuūminė (LKA III Žemėl. nr. 126. P. 140). Ще рідше трапляється варіант суфікса -(i)ūminė — (i)ūminė, наприклад: karūminė Drs; VIkv; Ndz; Žž, karūminė Mnj (LKŽ V 349; LKA III Žemėl. nr. 126), diduminė Rmš, mažūminė Rmš; Lb, jaunum inė Lb (LKA III 141). В. Грінавецкіс (1977:75—76) вважає, що -(i)uominė виникло внаслідок переходу ненаголошеного голосного e у голосний i в оточенні різноскладових приголосних m, n. Ці суфікси можуть бути слабшим ступенем чергування голосних відповідних суфіксів -(i)uomenė, -(i)ūmenė, -(i)ūmenė, пор. лит. akmuo, akmenas і akminas Krž; Krš; LT I 48, akmina WP 47 (LKŽ I² 82), латв. akmens ir akminis «камінь», давньосл. камъние greta камение «каміння» (Brugmann 1906:233—234), а також лит. edmenė, édmenys «їжа, страва», латв. edmenis, edmanis ir edminis «наживка, принада», лит. juosmuo, juosmenys, латв. juosmenis ir juosminis «поперек, талія», лит. lekmenė, латв. lekmenis ir lekminis «трясовина, багно», лит. skiemuo, латв. šķiemenis ir šķieminis «проміжок для проходу човника під час ткання; планка, що кладеться на ткацький верстат», лит. tešmuo, латв. tesmens, tesmenis ir tesminis «вим’я» тощо (Urbutis 1981:187).

-uomė

Імовірно, внаслідок контамінації суфіксів -uomenė і -umė виник суфікс -uomė, пор. did(u)omė «did(u)omenė» Ad (LKA III 140), jaunūomė «jaunuomenė» Grz (LKŽ IV 314), mažūomė «дитинство» Ad; Krc; Jnšk (VII 978) і didumė, jaunumė, mažumė.

Похідні утворення з іншими афіксами назв ознак

Іноді збірного значення набувають і назви ознак інших словотвірних типів:

-umas: jaunumas «молодь» BB Ps 48,15; 78,63; Vln 47₁₇; DP 413₁₂, 587₆, tikrumai «найближчі родичі» Srv (ŽD 213), žalumas «зарості трави» Pžsl; Kp (LKŽK);

-uma: diduma «diduomenė» Pg (LKŽ II² 485), jaunuma «молодь» Grv (IV 313), senuma «старі речі» Lz (XII 410);

-umė: didumė «diduomenė» Lkm (LKA III 140), jaunumė «jaunuomenė»

189

NS 456, 522, 1288; BM 24; On; Al; Rk; Svn; Ldk; Vdn; Nmj (LKŽ IV 313; LKA III 140), малу́мене «мала спільнота» Bt ApD 26,29; Brs; Ds; Rk; Lkm; Gdr; Lzd (LKŽ VII 978; LKA III 140);

-imas: юна́цтво (поширене від початку писемності), мала́цтво «малі діти» Arm (LKŽ VII 969), ста́рство «старі люди» Brt; Skp; Srj; Mrs; Dv (XII 390);

-imė: юна́цтво «молодь» A.Baran; O; Kp; Pnd (LKŽ IV 310);

-yba: духове́нство «духовенство» J;

-ybė: товари́ство «спільнота» MT 1916; SE 1327; «товаришка, компанія» PK 80; MP 205; LzP, духове́нство «духовенство» J; LL 55, панство «панство, шляхта» J; M.Valanč; Žem; Užv; Slnt; Pln; Brs; Rmč; Lnkv; Lg (LKŽ X 428), чолові́цтво «чоловіцтво» Vb (Būga 1958:544);

-ysta: товари́ство «товариство» DP 449₂₂, 513₄₃, 578₄₁, єврейство «євреї» BB PvK 3,1;

-ystė: товари́ство «товариство» DP 234₂₀, 351₁₁, 371₁₈, 403₂₁, християнство «християни» Vln 1917₂₀, козацтво «козаки» SD³ 126;

-atis: роди́чі «домочадці» DP 464₁₃; BB Jer 20,6; Job 19,15; J; NdŽ; KŽ;

-astis: ба́жмастіс «велика кількість, безліч» J, бжаурастіс «бридкі лихі слова» Ds (LKŽ I² 795);

-iškė: юна́цтво «молодь» BP I 169₁₇; K; Up; Kv; Pgr; Šll; Trg; Erž (LKŽ IV 312; LKA III 140);

-ovė: співто́вариство «сім’я, рід; товариство» J; JR 90, 82;

-ė: товаришка «спільнота; товариство; гурт, купа; сім’я; родина» (у старих писемних джерелах похідне слово товаришка, окрім цих значень, мало ще й значення ознаки — «дружба» LKŽ II² 655–656; однак збірні значення, очевидно, також давні; пор. лат. dràudze «спільнота, гурт, купа» ME I 491), льоне «кілька стебел льону, що зрослися в один пучок» Dkk; Užp; LTR(Dglš) (LKŽ VII 524), моле Vlk; Lp; Grž; Bd, моле «місце, заросле молочаєм» Mrs (VIII 335), туле «велика кількість, гурт, зграя» (характерне для жемайтського діалекту).

Назви ознак і збірні назви дуже близькі також у багатьох інших давніх індоєвропейських мовах (Brugmann, 1906:644 і далі). Ці словотвірні категорії, очевидно, зблизилися тоді, коли під час формування морфологічної ā-основи за допомогою словотвірного закінчення *-ā- (а згодом також афікса *-(i)jā-) почали утворювати не лише збірні назви, а й абстрактні іменники.

Іменникові назви місць

Розглянуті дані свідчать, що збірні назви (особливо з суфіксами -ynas, -ynė, -iena, -ija, -ytė) дуже часто набувають значень назв місць. Це один із найважливіших стимулів, що сприяв виникненню окремої словотвірної категорії іменникових назв місць, цілком нової, сформованої на ґрунті литовської мови. Важливу роль у цьому процесі відіграли похідні із суфіксами -idė/-ydė, -udė, властиві лише цій словотвірній категорії, а також вплив слов’янських мов. Адже у слов’янських мовах іще до появи писемності іменникові назви місць почали творити за допомогою суфіксів -(ь)на, -(ь)ница, -isče, що походять від прикметникових при-

190

sagų *-ino-, *-isko- (Бошкович 1984:245—266; Range 1977 su lit.). Vietų reikšmės lietuvių kalboje gavo ir dalis ypatybių pavadinimų (nomina qualitatis).

Похідні із суфіксами -idė/-ydė, -udė

Похідні із суфіксом -idė/-ydė, яких налічується близько 20, здебільшого позначають хліви, наприклад: arklidė/arklydė, karvidė/karvydė, kiaulidė/kiauly­dė та ін. (DaiktvDr 400—401; LKA I 50—52).

Із суфіксом -udė утворено лише кілька похідних: aludė (значення «бочка для пива» зафіксовано вже в SD³ 106, 269; R II 74), pašarūdė «місце для корму в клуні» PnmR (LKŽ IX 559), pelūdė (зафіксовано вже в SD³ 299).

Суфікси -idė/-ydė і -udė походять від кореня дієслова dėti (<*dhē-) (Prellwitz 1897:94; Specht 1936:95; Fraenkel 1936:204; LEW 92; ŽD 100—101; GJL II 268—269; Bammesberger 1973:35; Urbutis 1978:159 і далі).

Похідні із суфіксами -inė, -inis

-inė

За допомогою прикметникового суфікса -inė утворюється досить багато назв місць. Здебільшого вони позначають посудину або приміщення (DaiktvDr 398). Похідні цього типу трапляються вже в давніх писемних пам’ятках, наприклад: avinė «кошара для овець» SD¹ 117; SD³ 278; SP I 216, druskinė SD³ 106; Lex 144; C II 360, pašoginė «прибудована до господарських споруд повітка» Lex 74; C II 400, rūbinė SD³ 433, vyskupinė «єпископія» C I 357; Krz; S.Dauk; N.

На їхнє виникнення могли вплинути назви місць із подібним суфіксом -(b)n’a у сусідніх східно- та західнослов’янських мовах, пор. пол. owczarnia «кошара для овець», рос. конюшня «стайня» (Бошкович 1984:250 і далі; Sławski 1974:138—139).

-ний

У деяких говорах місце позначають також субстантивовані прикметники із суфіксом -inis, наприклад: kiaūlinis Skdt; Ds; Vdn; Mrc, kiaulinis «свинарник» Ktk (LKŽ V 69; LKA I 52), vištinis Mrc, vištinis «курник» Drsk (LKA I 52), bar kštinis Sk; Grz; Gšč, bar kštinis «бочка для квашення капусти» Žg, girin is «бочка для виготовлення браги, пива» On (LKA I 70), šaukštinis «місце для ложок» Vlk (LKŽ XIV 566).

Похідні із суфіксом -(i)nykas(-ė)/-ininkas(-ė)

У жемайтському діалекті та деяких говорах аукштайтів назви місць іноді утворюються за допомогою суфікса -(i)nykas(-ė)/-ininkas(-ė), характерного для назв осіб, які мають певну ознаку. Найчастіше вони позначають хліви, наприклад: arklinýkas(-ė)/arklininkas «стайня», bandinininkas, karvinýkas/karvininkas «коровник», kiaulinýkas/kiaulininkas(-ė) «свинарник», vištinykas(-ė)/vištininkas «курник» тощо (LKA I 50—52). Однак деякі похідні цього типу мають і інші значення, наприклад: gardinykas «загорода» LTR(An) (LKŽ III 122), pelūdnykas «місце зберігання полови» (поширене в східноаукштайтському діалекті, див. LKŽ IX 777), salyklinykas S.Dauk; Mit II 262, salyklininkas «приміщення для сушіння солоду» Lnk (XII 79), šaukšnykas

191

«шафка для зберігання ложок» Ob (ŽD 145), tarpininkas «перегородка, що ділить сарай на дві частини» Žg; Trk; Mžk; Brs; Skr; Vlkj (LKŽ XV 896).

Можливо, назви місць із суфіксом -inykas/-ininkas почали утворювати під впливом слов’янського суфікса -(b)nica (<*-inьka-), властивого назвам місць. Загалом суфікс *-inьko- (<*-ino- + *-iko-) міг сформуватися у слов’янських мовах і лише згодом проникнути до балтійських мов (aut. 1991).

Похідні зі слов’янськими за походженням суфіксами

-(i)nyčia

Безпосередньо від слов’янського суфікса -(b)nica походить суфікс -(i)nyčia (ŽD 357—358). Назви місць із цим суфіксом утворювали вже у XVI—XVII ст.

Особливо багато похідних цього типу зафіксовано у словнику К. Сирвіда. Частина з них і тепер уживається в говорах: karvelinyčia «голуб’ятня» SD³ 72, kaulinyčia «місце для складання кісток» SD¹ 61; SD³ 123, plytnyčia «цегельня» SD¹ 10, varpinyčia «дзвіниця» SD³ 59, vištinyčia «курник» 110, 143. Похідне drusknyčia «склад солі» SD³ 115 в інших старих писемних джерелах і говорах має значення «сільничка» Lex 72a; C II 360; K; Gs; Rg; Lnk; Vvr (LKŽ II² 769), а похідне sūrinýčia «сироварня» SD³ 400 нині відоме в говорах у значеннях «приміщення для зберігання сирів» Mrj; «сиропрес» Vad; VšR; «кошик для зберігання сирів» N; [K]; Krok (XIV 214). Інші похідні вже зникли: knyginyčia «бібліотека» SD³ 137 (також Sut; A 1884,19; «книгарня» Lex 20a; A.Baran; «книжкова полиця» K), paukštinyčia «пташник» SD³ 110 (також K; J), plytinyčia «цегельня» SD³ 27 (також K; J), raštinyčia «канцелярія» SD³ 94 (також S.Dauk; J; K I 654; V.Kudir; «чорнильниця» R II 352; MŽ II 471; N; «письмове приладдя» K II 169), stiklinyčia «склянка» SD³ 83 (також N); «скляна майстерня» SD³ 143 (також Q 224; R II 178; MŽ II 236; Sut; N; I; K I 548; «шафа для зберігання скляного посуду» N; K; J).

З іншого боку, у словнику Lexicon Lithuanicum XVII ст. з Малої Литви похідних із суфіксом -inyčia лише кілька. Окрім згаданих drusknyčia, knyginyčia, тут знаходимо ще vilkinyčia «вовча яма» 107a (уживається й тепер у східноаукштайтському діалекті) та žiezdrinyčia «піщане місце» 72a (також C II 364; Krz; K; LC 1883,4).

-yčia

Суфікс -yčia, виділюваний у деяких назвах місцевості, може бути скороченням від -inyčia, пор. karvelyčia «голуб’ятник» SP I 216₂₄; J і karvelinyčia, kaulyčia/kaulyčia «скриня або місце для складання кісток померлих» BB Job 30,24; Prng; Vkš; Brs; Slnt; Žd (LKŽ V 432) і kaulinyčia/kaulinyčia, kiaulyčia «свинарник» Rod (LKA I 51) та kiaulinyčia.

-inčius

Похідне kiaulinčius «свинарник» Ds; Arn; Kls; Knv; Rud; Dbč; Vrn; Nč; Pls; Rod (LKŽ VI 696; LKA I 51), імовірно, утворене за зразком слов’янізму bobinčius «притвор церкви» (польськ. babinec), а також прикладу lesinčius «лісовий сторож» (білорус. лесничий, польськ. leśniczy) (ŽD 334).

192

Похідні з афіксами творення назв ознак

-umas

Назви ознак із суфіксом -umas дуже рідко набувають значення місця, наприклад: aštrumas «гострий край» BB Job 1,15, aukštumas «високе місце» GG 4,8; Ch 2 Moz 17,10, gilumas «глибина, глибоке місце» DP 1440, 154₄₂, 291₄₈, 400₂₆, 516₃ (також у пізніших писемних пам’ятках), cėilumas «глибина, вир» Nmn; Drsk; Lp (LKŽ II 2 25), geltonumas «жовтизна» LŽ 78, lygumas Rš, lygụmai «рівнина» Ktk; Dt (LKŽ VII 485).

-uma

У багатьох литовських діалектах (особливо в аукштайтських) значення місця похідних із суфіксом -uma (це парадигматичний варіант суфікса -umas) нині є основним (DaiktvDr 399—400). Виняток становлять лише деякі південні периферійні говірки, у яких значна частина похідних із суфіксом -uma зберегла давніше значення ознаки (авт., 1992). Похідні з цим суфіксом, що позначають місце, трапляються вже в давніх писемних пам’ятках, наприклад: aukštuma DP 407₁₄, ankštuma BB 2 Sam 12,34, giluma DP 85₂₉; SD¹ 35; SD³ 11, 68, 354, lyguma (широко поширене), negiluma SD³ 169, nelyguma 214, šlapuma 89, 178.

-umė

Іноді значення місця має рідкісний парадигматичний варіант суфікса -umas/-uma — -umė, наприклад: gilumė «глибина» RD 48, lygumė «рівнина» Lkž (LKŽ VII 485).

-imas/-umas

Назви властивостей із суфіксом -imas/-ymas, конкретизуючись, найчастіше набувають значення носія властивості, а місце позначають рідко, наприклад: lėndrimai «луг, зарослий чагарниками» Žeml (LKŽ VII 329), margimas «пляма, веснянка» SD¹ 121; R II 329; MŽ, pōlymas «низьке, вологе, заболочене місце» Krsn; Sug; Lb; Ktk; «велика ділянка лісу, поля» Lkm (LKŽ X 416), rėtymas «вибіркова лісосіка» Jsv (XI 489), tuštimai/tuštimai «закутки, закапелки» Q 131; Mž; K I 313; Bb 2 Mak 14,14; Švnč; Lnk; LTR(Srj); Dglš; Grv; Dbč; Db, tuštymai/tuštymai «те саме» PnmŽ; Nm j; Gl, tuštimas «те саме» N; K; Krsn; «місце, де немає кістки» Pv, tuštimas «закутки, закапелки» Šts; Dr, tuštymas «те саме» Vs; Pls; «порожнина, пустота» Bsg (LKŽK).

-ima/-yma

Похідні з суфіксом -ima/-yma (парадигматичним варіантом суфікса -imas/-ymas) у жмудському діалекті вживаються подібно до похідних із суфіксом -uma у верхньолитовському діалекті, наприклад: ankštimà «вузькість» S.Dauk; M.Valanč; J; Krt; Plt; Užv (LKŽ I² 148; DūnŽ 27), aštrimà «гострота» Lk; Vds (LKŽ I² 342; DūnŽ 33), druktrimà «міцність» S.Dauk; Slnt; Pvn (LKŽ II² 754; DūnŽ 76) gilimà «глибина» Užv; Pvn (LKŽ III 29 299; DūnŽ 92), karštimà «гаряче місце» Užv; Vds (LKŽ V 325; DūnŽ 124), kiaurymà «отвір»

193

Užv; Varn; Vkšn (LKŽ V 707; DūnŽ 134), minkštimą «м’якість» Pkl; Vkš; Šts; Pvn (LKŽ VIII 229; DūnŽ 201), raudónyma «червона пляма» Slnt (LKŽ XI 260), sausimą «суша» J; Žem; Užv; Sd; Lkž; Vds (DūnŽ 316; LKŽ XII 216), siaurimą «вузькість» S.Dauk; Pln; Als; Užv; Pvn (LKŽ XII 480), smailimą «гострота» Trk; Pvn (DūnŽ 337; LKŽ XIII 89), šlapimą «мокре місце» Pvn (DūnŽ 374), tuštimą «порожнє місце» J; Žem; Plt; «черевна порожнина» P; LC 1878,20 (LKŽK, пор. tuštimas/tuštìmas).

-imė/-ymė

У жмудському діалекті та в деяких говорах верхньолитовського діалекту вживаються похідні з пізнішим ē-основним варіантом суфікса -imą/-ymą. Вони також часто виражають значення місця, наприклад: kíaurymė «щілина, отвір» J; Pln; Šv, kíaurýmė «ополонка» Vlk v; Mrs; Skp (LKŽ V 707, пор. kiaurýma), kietymė «інше місце» S.Dauk; Slnt; Ms (V 763), laúkymė «природна галявина в лісі» S.Dauk; Grg; Gl; Plt; Rt; «біла пляма на лобі тварини» Mrk; Rod; L1 (VII 180), márgymė «строката, різнокольорова пляма» D.Pošk; J; Ms; Slnt; Ttk (VII 852–853), mėlỹmė «синя пляма» J; Kv; Als; Kal (VII 1030), raudýme Rs (XI 249), raudónyme «червона пляма» J; Pp; Vkš; «червоне заграву» Žem; «почервоніння шкіри» Šts (пор. raudónyma), rėtỹmė «рідколісся» Šts (XI 489, пор. rėtymas), šlapymė «мокре місце» Šts (XIV 1019, пор. šlapimą), tuštýmė «місце без кісток, живіт» Snt, tuštymė «порожнє місце, пустка» Žem; K.Bink; Antš (LKŽK, пор. tuštymas, tuštimą).

-муо, -мена, -мене, -(с)ме

Лише зрідка назви властивостей із суфіксами -мена, -мене, -(с)ме, що походять від *-men-, набувають значення місця; пор. гилмена J I 703, гилмене A 1885, 97; Mc та гильме «глибина» S.Dauk; M.Valanč; Žem; J; Ggr (III 302), гельме (пор. також латиськ. dzėlme, dzėlmenis, прус. Gilmen, див. Eckert, 1971:58); retmuõ «ділянка з пророслим зерном» Svn (Zinkevičius 1966:267), retmena Žg (LKŽ 494) і retme «рідке місце, прогалина» J; Žeml; Als; Šauk (XI 493–494), rėsme «рідкий ліс, рідколісся» J; Vl (XI 475), plonmena «тонша частина чогось», stormena «товстіша частина чогось» J I 703, lygmė «рівнина» J; Pvn; Tl (VII 477), plotmė «порожнє, рівне місце» I; J; LzP; Yl; Slnt (X 313), šlopmė «мокре місце» LC 1886, 48; I.Simon; Slnt; Drb, tankmė S.Dauk; M.Valanč; Žem; J; Vkš; Kltn; Šts; Alk; Btg; Lkž; Skr (LKŽ XV 814).

-ovė

У деяких діалектах локативного значення набув похідний утвір із суфіксом -ovė prastovė «погане місце» Vad; Tj (поряд із «погане, жалюгідне існування» Trgn; «погана робота» Rm — LKŽ X 560), у літературній мові — похідний утвір tvirtovė, однак у діалектах він зберіг і давнє значення «міцність» Mrj; Sd; Mrc (LKŽK), пор. також новотвори ramovė, šventovė (DaiktvDr 402).

194

-ysta/-ystė

Назви місцевостей із суфіксом -ysta/-ystė з’явилися на початку литовської писемності під впливом слов’янських мов.

У литовській мові суфіксом -ysta/-ystė здавна утворюють назви ознак, які зовсім не схильні конкретизуватися і зазвичай не позначають місцевостей. У слов’янських мовах усе інакше. Колись тут назви ознак широко утворювалися за допомогою суфікса -ьstvo. Однак у період писемної традиції їхня кількість значно скоротилася, чимало з них набули різних конкретних значень, зокрема й локативного (Auerbach 1973:6 і наст. з літ.). Наприклад, давній слов’янський похідний утвір *korl’evьstvo, що спочатку позначав «владу короля», у дуже давні часи набув також локативного значення (ЭССЯ XI 8). За його зразком засновники нашої писемності утворили литовський похідний утвір karalystą/karalystę, який часто вживався вже в писемних пам’ятках XVI—XVII ст.

Польський термін państwo «держава, володіння» у давніх писемних пам’ятках перекладали похідним утвором viešpatystė DP 374₄, 542a₄₄, 586₃₈; SP II 204₁₉; SIG II 73₁₉ (він уживається і в пізніших пам’ятках) та viešpatysta DP 22₂₃, 311₂₉; MP 5, 42, 62a.

Подібне значення мав і похідний утвір kunigysta DP 22b₁, kunigystė «володіння» DP 203₄₉, 526₂₈, 542a₁₅; «князівство» SD³ 138 (пор. також PrG 67(1715); VoL 74; V.Piet), пор. польськ. księstwo, рос. княжество. Водночас у діалектах kunigystą/kunigystę означає «панщину» (LKŽ VI 894).

Звичний нині похідний утвір kunigaikštystė, імовірно, вперше вжито в указі 1641 р. короля Польщі та великого князя Литовського Владислава: didėję Kunigąkbstę[teje Lietuvos. Для позначення Прусської держави, що виникла з Тевтонського ордену, тут ужито похідний утвір ercikūstė: Ercikū[tes Prus[ų (PrG 58). Він трапляється також у пізніших писемних пам’ятках Малої Литви (Lex 21, 38a, 48a; N; K). У пам’ятках XVI—XVII ст. знаходимо давніші варіанти цього похідного утвору: hercigysta BB Pat 28,2, hercikysta VlnE 172₉, hercikystė Mž 93₄, hercikgystė PrG 57(1639). У сучасній літературній мові їм відповідає пізніший новотвір hercogystė.

За польським wojewodstwo «воєводство» на початку литовської писемності було утворено похідні слова vaivadysta DP 484₁₅, vaivadystė SD¹ 195; PrG 57(1639); C II 202 (наявне також у пізніших пам’ятках).

У значенні «єпархія» в Постилі М. Дауґши вживається похідний утвір byskuPysta (7X), тоді як його варіант byskuPystė (5X) має абстрактне значення «обов’язки, стан єпископа» (як і Mž 29₉). У XVII ст. цей похідний утвір набув сучасної форми vyskupystė і позначав «обов’язки, стан єпископа» (SD³ 17; SIG I 76a₁₂; Q 93). У той час локативне значення мав похідний утвір vyskupinė (див. с. 190), згодом його замінив vyskupija (див. с. 182). Похідний утвір vyskupystė у значенні «єпархія», мабуть, почав уживати лише М. Валанчюс, написавши працю «Жемайтське єпископство». З цією метою Й. Пабрежа вживав похідний утвір vyskupysta. Цьому сприяло польське bySkupstwo, що позначає як єпископські обов’язки, так і підвладну йому територію.

Отже, згадані назви місцевостей із суфіксом -ysta/-ystė є поморфемними перекладами зі слов’янських мов. Цим вони відрізняються від похідних утворів із суфіксом -ija того самого значення karalija, kunigaikštija, vyskupija тощо, утворених відповідно до словотвірних тенденцій литовської мови (див. с. 182).

195

-ė

З назв конкретизованих ознак могли виникнути назви місць із іменниковим характером та словотвірним закінченням -ė, наприклад: bendrẽ «спільний луг, спільне поле» J; пор. (LKŽ I² 750), gylė/gylė «глибоке місце озера чи річки» (широко поширене, засвідчене вже в SE 161²⁶), grūnė «голий, непридатний луг» Ilg; Skrd; Plv; Grs (LKŽ III 659), klebonė «плебанія» Rod (VI 21), lygė «рівнина; галявина в лісі; прогалина» (широко поширене; цей дериват має також значення ознаки: «рівність» Msn; «рівність чогось, однаковість» Jz — LKŽ VII 463—464), núošalė «віддалене місце» Grž (VIII 959), plynė «рівнина» R; K; Dv; «болото, трясовина» Q 515; V.Kudir; Vl; Vlkv; Jrb; Plv; Sim; Vlk (X 238).

Висновки

1. Назви сукупностей становлять дуже давню словотвірну категорію, що занепадає. Словотвірна парадигма назв сукупностей у литовській мові сформувалася такими способами: а) від давніх назв сукупностей зі словотвірним закінченням *-ā-; б) від субстантивованих прикметників із *-(i)jo-, *-no-, *-to-; в) від назв конкретизованих ознак.

2. У литовській мові давні назви сукупностей зі словотвірним закінченням *-ā- майже зникли; у прусській мові їх було ще досить багато. Із словотвірного закінчення *-ā- могли розвинутися і дуже давній індоєвропейський суфікс -ija — найважливіший засіб творення назв сукупностей у литовській мові, — і новіші суфікси -(i)ava, -auja, -(i)uva, частково -o-jas, -o-tas, за допомогою яких назви сукупностей творяться рідко.

3. У слов’янських, германських та індоіранських мовах назви сукупностей часто творяться за допомогою прикметникового афікса *-(i)jo-. Натомість у балтійських мовах дериватів цього типу дуже мало.

4. У балтійських, слов’янських і частково латинській мовах назви сукупностей почали творити за допомогою прикметникового суфікса *-ī-no-. Особливо близькі в цьому аспекті балтійські та слов’янські мови. Адже в литовській мові за допомогою суфікса -ynas, а в слов’янських (особливо південних) мовах за допомогою суфікса -ina творяться назви лісів. Відрізняється лише форма цих суфіксів. У литовській мові із суфіксом -yna, що точно відповідає слов’янському -ina, утворено лише кілька дериватів. Ширше тут поширений його ē-основний варіант -ynė, за допомогою якого спочатку творилися назви сукупностей, а згодом вони конкретизувалися: в аукштайтському (особливо західному) діалекті набули значення місця, а в жемайтському — переважно значення страв.

5. У литовській мові (на відміну від латиської) назви сукупностей із *-ei-no/-oi-no- рідкісні. Вони були також у прусській мові.

6. Рідко в литовській мові творяться назви сукупностей і за допомогою прикметникових суфіксів -ina, -inė, -inis.

7. Литовські назви сукупностей із суфіксом -ytė відповідають дериватам германських мов із -ide (< *-ītio-).

8. За допомогою похідного суфікса *-ō-men-, спільного для литовської та германських мов, так само як і за допомогою первинного суфікса *-men-, спочатку творилися назви ознак, а згодом у литовській мові його почали використовувати для творення назв сукупностей. У литовській мові сукупного значення набули й деякі інші назви ознак

196

назви, особливо з *-mo-.

9. Відсубстантивні назви місць — це цілком нова категорія словотворення, що виникла на ґрунті литовської мови внаслідок конкретизації збірних та особливих назв і появи спеціальних суфіксів *dhē- -idē/-ydē, -udē. Крім того, цьому процесу сприяли слов’янські мови, у яких суфікси -bn’a, -bnica, -išče ще до початку писемності використовувалися для творення назв місць. Безпосередньо від слов’янського суфікса -bnica виник литовський суфікс -inyčia. З іншого боку, імовірно, під впливом похідних із суфіксом -bnica у литовській мові назви місць (особливо хлівів) почали утворювати за допомогою суфікса -inykas/-ininkas, який також міг потрапити до балтійських мов зі слов’янських. Похідні слов’янських мов із -bn’a могли сприяти творенню в литовській мові назв приміщень за допомогою суфікса -inė. Адміністративні терміни із суфіксом -ysta/-ystė є кальками зі слов’янських похідних із -(ь)stvo, пор. лит. karalystė і слов. *korľevъstvo, kunigaikštystė і пол. kšęstво, рос. княжество тощо. Вони відрізняються від назв місць із таким самим значенням і суфіксом -ija (наприклад: karalija, kunigaikštija тощо), утворених відповідно до словотвірних тенденцій литовської мови.

СКОРОЧЕННЯ

Arn — Arnióvys, Molėtų r.

BKGF — Endzelynas J. Baltų kalbų garsai ir formos. V., 1957.

DaiktvDr — Urbutis V. Daiktavardžių daryba. — Lietuvių kalbos gramatika. T. 1. V., 1965, p. 251—473.

DaiktvDrR — Ambrazas S. Daiktavardžių darybos raida. Lietuvių kalbos veiksmažodiniai vediniai. V., 1993.

DūnŽ — Vitkauskas V. Šiaurės rytų dünininkų tarmės žodynas. V., 1976.

GJL II—III — Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. T. 2—3. Warszawa, 1956—1965.

KZ — Zeitschrift für vergleichenden Sprachforschung auf dem Gebiete der indogermanischen Sprachen, begr. von A. Kuhn. Berlin etc.

LEW — Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg; Göttingen, 1962.

LKA — Lietuvių kalbos atlasas / Ats. red. K. Morkūnas. T. 1—3. V., 1977—1991.

LKK — Lietuvių kalbotyros klausimai. V.

LKŽ — Lietuvių kalbos žodynas. T. 1—15. V., 1956—1991.

LKŽK — Lietuvių kalbos žodyno kartoteka.

LVG — Endzelīns J. Latviešu valodas gramatika. Rīgā, 1951.

LŽ — Petrasukas J., Vidugiris A. Lazūnų tarmės žodynas. V., 1985.

ME — Mühlenbachs K., Endzelīns J. Latviešu valodas vārdnīca. Rīgā, 1932—1932. S. 1—4.

MLVG I — Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika. S.1. Rīga, 1959.

PKEŽ — Mažiulis V. Prūsų kalbos etimologinis žodynas. T. 1—2. V., 1988—1991.

PrG — Prūsijos valdžios gromatos, pagraudenimai ir apsakymai lietuviams valstiečiams. V., 1960.

SV — Endzelīns J. Senprūšu valoda. Rīgā, 1943.

ŽD — Skardžius P. Lietuvių kalbos žodžių daryba. V., 1943.

ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков. Прославянский фонд. Вып. 1—19. Москва, 1974—1990.

Інші скорочення такі самі, як у великому «Словнику литовської мови».

197

LITERATŪRA

1. Ambrazas S. Baltyų ir slavų kalbų vardažodžių daryba (senosios bendrybės ir skirt-ybės). — Baltistica. T. 27(1), 1991, p. 15—34.

2. Ambrazas S. Lietuvių kalbos ypatybių pavadinimų darybos raida (1. Pagrindiniai darybos tipai). — Lituanistica. Nr. 3(11), 1992, p. 22—34.

3. Auerbach I. Nomina abstracta im Russischen des 16. Jahrhunderts. München, 1973.

4. Bammesberger A. Abstraktbildungen in den baltischen Sprachen. Göttingen, 1973.

5. Benveniste E. Origines de la formation des noms en indo-européen. Paris, 1935.

6. Brugmann K. Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen. Bd. 1. T. 1—2. Strassburg, 1906—1911.

7. Būga K. Rinktiniai raštai. T. 1—3. V., 1958—1961.

8. Dambriūnas L. Žodžių vartosenos tikslinimas. — Gimtoji kalba, 1960. Nr. 1(7), p. 19—20.

9. Dambriūnas L. Jungtinės Amerikos Valstybės ar Jungtinės Amerikos Valstijos. — Gimtoji kalba, Nr. 3—4 (33—34), 1966, p. 35—39.

10. Eckert R. Baltische Studien. Berlin, 1971.

11. Endzelīns J. Darbu izlase. S. 3. D. 1. Rīga, 1979.

12. Fraenkel E. Zur Suffix Substitution im Litauischen. — KZ. Bd. 63, 1936, S. 201—204.

13. Gerullis G. Die altpreussiche Ortsnamen. Berlin, 1922.

14. Grinaveckis V. Dėl lietuvių kalbos tarmių balsio e pakitimo heterosilabinių m,n aplinkoje. — Baltistica. 2 priedas, 1977, p. 74—82.

15. Hirt H. Indogermanische Grammatik. Bd. 3. Heidelberg, 1927.

16. Keinys S. Priesaginė lietuviškų terminų daryba. — LKK. T. 16, 1975, p. 7—56.

17. Lehmann W. P. On earlier stages of Indo-European nominal inflection. — Language. Vol. 34. 1958, p. 179—202.

18. Lohmann J. Genus und Sexus. Göttingen, 1932.

19. Mahlow G. H. Die langen Vocale ā, ē, ō. Berlin, 1879.

20. Mažiulis V. Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai (deklinacija). V., 1970.

21. Mažiulis V. Prūsų kalbos paminklai. T. 2. V., 1981.

22. Meid W. Germanische Sprachwissenschaft. Bd. 3: Wortbildung. Berlin, 1967.

23. Meillet A. Introduction à l’étude comparative des langues indoeuropéennes. Paris, 1934.

24. Pal-maitis M. L. Borussica. — Baltistica. T. 23(2), 1989, p. 126—133.

25. Prellwitz W. Studien zur indogermanischen Etymologie und Wortbildung. — Beiträge zur Kunde der indogermanischen Sprachen. Bd. 22. 1887, S. 76—114.

26. Range J. Zur Entwicklung der Wortbildungskategorie ”Nomen loci” im Baltischen und Slavischen. — Baltistica. 2 priedas. 1977, p. 124—130.

27. Rosinas A. Baltų kalbų įvardžiai. V., 1988.

28. Schmid W. P. Zum vedischen Flußname Kuliś́ — Croatica. Slavica. Indoeuropea. Wiener slavisches Jahrbuch. Ergänzungsband 8 / Hrsg. von G. Holzer. Wien, 1990, S. 205—207.

29. Schmidt J. Die Pluralbildungen der indogermanischen Neutra. Weimar, 1889.

30. Senkus J. Kapsų-zanavykų tarmių vardažodžių darybos bruožai. — LKK. T. 13, 1972, p. 143—187.

31. Skardžius P. Klausimų kraitelė. — Gimtoji kalba. Nr. 1(7), 1960, p. 19—20.

32. Sławski F. Zarys słowotwórstwa prasłowiańskiego. — Słownik prasłowiański. T. 1. Wrocław etc., 1974, s. 44—141.

198

33. S p e c h t F. Lituanica. — KZ. Bd. 63, 1936, S. 68—98.

34. S t u n d ž i a B. Daugiskaitiniai asmenvardiniai oikonimai ir jų reiks- mė linksniavimo ir kirčiavimo sistemų rekonstrukcijai. — LKK. T. 21. 1981, p. 185—197.

35. T r a u t m a n n R. Die altpreussischen Sprachdenkmäler. Göttingen, 1911.

36. U r b u t i s V. Žodžių darybos teorija. V., 1978.

37. U r b u t i s V. Baltų etimologijos etiudai. V., 1981.

38. V a l e c k i e n ė A. Lietuvių kalbos bevardės giminės įvardžių kilmė. — LKK. T. 18. 1978, p. 69—98.

39. V a l e c k i e n ė A. Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija. V., 1984.

40. V a n a g a s A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970.

41. V i d u g i r i s A. Zietetos tarmės daiktavardis. — LKK. T. 11, 1969, p. 147—182.

42. V i t k a u s k a s V. Šiaurės rytų žemaičių dünininkų kai kurie morf foneminiai dialektizmai. — LKK. T. 17, 1977, p. 97—108.

43. W a c k e r n a g e l J., D e b r u n n e r A. Altindische Grammatik. Bd. 2. T. 2. Göttingen, 1954.

44. Z i n k e v i č i u s Z. Lietuvių dialektologija. V., 1966.

45. Б о ш к о в и ч Р. Основы сравнительной грамматики славянских языков. Фонетика и словообразование. Москва, 1984.

46. Г а м к р е л и д з е Т. В., И в а н о в Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Т. 1. Тбилиси, 1984.

47. Д е г т я р е в В. И. Рефлексы индоевропейской формы собирательности на *-ā- в балтийских и славянских языках. — VI tarptautinis baltistų kongresas 1991 m. spalio 2—4 d. Pranešimų tezės. V., 1991, p. 103—104.

48. И л л и ч — С в и т ы ч В. М. Именная акцентуация в балтийском и славянском. Москва, 1963.

49. М а р т ы н о в В. В. Пра славянская и балто-славянская деривация имен. Минск, 1973.

50. М а ж ю л и с В. К балтийскому и индоевропейскому дативу ед.ч. — Baltistica. Т. 3(1), 1967, p. 29—45.

51. Т р о н с к и й И. М. К семантике множественного числа в греческом и латинском языках. — Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук. Вып. 69. Т. 10, 1946, с. 54—72.

THE DEVELOPMENT OF NOMINA COLLECTIVA

AND NOMINA LOCI IN LITHUANIAN

Summary

The following chronological strata of nomina collectiva in Lithuanian have been established:

1. the oldest nomina collectiva with the derivative ending *-ā- (cf. Lith. álksna ”alder grove; bog; valley”, Latv. ālksna ”marshy area”), which have laid a foundation for some derivative suffixes: *-i̯ā- (cf. Lith. broli̯ā ”brothers and sisters”, Slav. *bratьja ”brothers”, Gk. φρᾱτρίᾱ and φρᾱτρᾱ ”Kinsfolk; kin; brothers and sisters”), *-ou̯-ā- (cf. Lith. broliavā ”brothers and sisters”), -ā-jo- (cf. Lith. liepōjas ”lime-grove”; Latv. ālksnājs ”alder grove” and Lith. álksna), *-ā-to- (cf. Lith. alksnōtas ”alder grove”);

2. derivatives with the adjective affixes *-no- (cf. Lith. beržynas, Slav. *berzina ”birch-grove”), *-to- (cf. alksnytė ”alder grove”, MHG pflougide ”a pair of oxen”), *-i̯o- (cf. Lith. galvijai ”cattle”, Slav. *(po)golvьje ”a number of animals”);

199

3. nomina qualitatis concretized in Lithuanian; the suffix -uomenė is especially productive (cf. Lith. jaunúomenė “youth” and “young people”).

Nomina loci derived from nouns are a new Lithuanian derivative category based on nomina collectiva. The main role in its formation was played by the suffixes -idė/-ydė (arklidė/arklydė “stable”) and -udė which originated from the root *dhē- “lay, put down, place”.

The development of nomina loci was stimulated by the impact of Slavic languages. The suffix -inyčia (cf. vištinyčia “hen-coop”) is a borrowing from Slav. -ьnica. On the other hand, it is highly possible that Lithuanian nomina loci with suffixes -inykas/-ininkas (cf. arklinýkas/arklininkas “stable”), -inė (cf. avinė “sheepfold”) were formed under the influence of Slavic derivatives with the suffixes -ьnica, -ьňa. Lithuanian administration terms with the suffix -ysta/-ystė are loan-translations from Slavic derivatives with the suffix -ьstvo (cf. karalystà/karalystė and Slav. *korl’evbstvo “kingdom”).

200