LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994)

LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI

Vincentas DROTVINAS

НАВЧАННЯ АНТАНАСА САЛІСА В НІМЕЧЧИНІ

Документи, що висвітлюють життя і навчання А. Саліса в Німеччині у 1925—1929 рр., знайдено в Центральному державному архіві Литви (LCVA, f. 631, f. 391) та в архіві Лейпцизького університету. У Вільнюському архіві матеріали містять книга протоколів ради гуманітарних факультетів Каунаського університету, листи Міністерства освіти до Каунаського університету щодо відрядження А. Саліса на навчання до Німеччини, а також семестрові звіти А. Саліса для Міністерства освіти про перебіг навчання, листування з Міністерством освіти щодо стипендії тощо. З архіву філософського факультету Лейпцизького університету отримано копії документів про захист докторської дисертації А. Саліса, складання іспитів тощо. Усі ці досі невідомі архівні документи надають автентичний матеріал про наукове й професійне становлення ювіляра.

Антанас Саліс 1923 року вступив до Каунаського університету, а 1925 року вже пройшов половину курсу навчання з литовської мови та порівняльного індоєвропейського мовознавства. Він відвідував лекції професорів Казимераса Буґи та Йонаса Яблонскіса, працював секретарем Казимераса Буґи над «Словником литовської мови», допомагав Йонасу Яблонскісу редагувати твори Жемайте, виконував і іншу філологічну роботу.

Рання смерть проф. К. Буґи була великою втратою не лише для литовської культури і, зокрема, литовського мовознавства, а й для факультету гуманітарних наук: корпус професорів литовського мовознавства значно ослаб. Тому, як відомо, до роботи в молодому Литовському університеті запросили проф. Юргіса Ґерулліса з Лейпцига. І на самому факультеті шукали здібну молодь, майбутню зміну професури. Антанас Саліс був одним із тих, хто давав найбільші підстави сподіватися, що виросте науковцем. Не випадково він разом із Пранасу Скарджюсом міг претендувати на право навчатися за кордоном. Про це свідчить наведене нижче прохання Антанаса Саліса та Пранаса Скарджюса від 19 травня 1925 року:

Його Високоповажності деканові факультету гуманітарних наук

студентів факультету гуманітарних наук Пранаса Скарджюса й Антанаса Саліса

Прохання

Від осіннього семестру цього року я хочу вивчати свою спеціальність — порівняльне мовознавство, основу литуаністики — в одному із зарубіжних центрів (у Лейпцигу, Кенігсберзі або Ризі), де працюють видатні фахівці в цій галузі. З цього приводу ми також подали відповідні прохання до Міністерства освіти: просимо призначити нам обом із наступного семестру певну стипендію для навчання (власних коштів на це не маємо).

12

Мав честь просити факультет підтримати наше з колегою прохання — пояснити Святому Міністерству, що нам обом справді потрібен серйозний науковий центр із такими фахівцями, як J. Gerullis, W. Streitbergas, E. Sieversas, R. Trautmannas...

У Каунасі, 19 травня 1925 р.

А. Саліс Пр. Скарджюс

Найкраще висвітлює становище на факультеті того часу та турботу про підготовку зміни кваліфікованих литуаністів-мовознавців лист професора Йонаса Яблонскіса до міністра освіти Казиміра Йокантаса від 20 травня 1925 р. Рекомендаційний лист Яблонскіса наведено повністю — через докладність аргументації та як зразок службового листування:

Каунас, 20 травня 1925 р.

Міністрові освіти К. Йокантасу

Двоє студентів-гуманітаріїв, Ант. Саліс і Пр. Скарджюс, — вони вже два роки тут вивчають мовознавство з литуаністикою, — бачачи, що наш факультет дає їм мало духовної поживи (на факультеті поки що немає ані лінгвіста, дослідника мови для порівняльного мовознавства), — вже давно (після смерті К. Бӯґи) хочуть поїхати звідси до якогось німецького університету, до такого вищого навчального закладу, де ця наука вже зміцнилася і викладається належним чином. Вони вже давно переймаються цією справою й постійно так чи інакше дошкуляють мені, весь час шукаючи поради, як це здійснити і де, на мою думку, їм найкраще продовжити навчання в Німеччині.

Учора я дізнався від них, що вони вже подали прохання до Міністерства освіти — просили, чи не змогло б Міністерство якось виділити їм кошти на закордонні стипендії.

Повністю їм співчуваючи — ми справді поки що в цьому сенсі в скрутному становищі, — поспішаю й сам долучитися зі своїм «дрібним внеском». Обидва вони (жмудин і східний аукштайт) справді ґрунтовні й тямущі в мовних та інших наукових справах молоді люди, від яких можна багато очікувати для майбутнього нашої школи; але обоє, на жаль, також бідні селяни — їм обом потрібні, скажу цілком відверто, чималі стипендії, щоб за кордоном, присвятивши себе навчанню, їм не довелося голодувати без жодної користі ні для себе, ні для нашої школи. На цих двох студентів я особливо покладаюся; не вважаю їх легковажними, цілком довіряю їхній серйозності й наполегливості. Прошу, якщо тільки можливо, не пошкодувати для них стипендій, починаючи з осіннього семестру цього року, щоб вони могли навчатися за кордоном.

Вони (Саліс зі Скарджюсом) пробули в Каунасі лише два роки, але тепер, після того як Каз. Бӯґа відійшов від нас і в нашому гуманітарному факультеті немає серед колег помітного дослідника мови (і литуаніста), вони хоч-не-хоч починають шукати в Німеччині, стародавній батьківщині мовознавства, таких дослідників мови — серйозних і глибоких знавців мовознавства. Вони кажуть мені, що особливо хотіли б навчатися в Лейпцигу (там є помітне коло дослідників мови, які їх цікавлять) або в Кенігсберзі, Ризі; бачу, що для навчання вони не розглядають ні Париж, ні Швейцарію.

Наміри обох цих студентів вважаю серйозною справою. Раджу Вам довіряти обом цим студентам; вони, як мені справді здається, не під-

13

… так, як це іноді робить якийсь студент, що виїхав за стипендією за кордон повчитися і водночас трохи розважитися, не маючи на те якоїсь вагомої причини. Обидва вони й у Kaune, наскільки мені відомо, навчаючись, переважно заробляли перекладацькою працею і цим тут жили.

1925 р. V 20 д. Kaunas

J.Jablonskis¹

Jablonskis не обмежується листом до міністра, а відразу (21 травня 1925 р.) пише й деканові факультету гуманітарних наук, проф. M.Biržiškai: ”Обидва ці студенти, здається, є найсерйознішими мовознавцями нашого факультету. З іншого боку, вони є й ‘учнями K.Būgos’, однак ”лише почали працювати з ним і, крім Būga, литуаніста, не мали серед своїх професорів іншого серйозного дослідника мови”. Скромно сказавши про себе (”я сам лише певною мірою популяризатор мовознавства в литовському суспільстві, не можу дати студентам чогось ґрунтовного й серйозного, як і інші наші люди, для потреб мовознавства”), Jablonskis продовжує: ”не слід чекати того часу, коли в країні залишаться тільки учні K.Būgos, які трохи торкнулися його науки, але як слід не вивчили мовознавства. Не маючи змоги самим серйозно навчити цих учнів K.Būgos, які розпочали свою працю, дозвольмо їм навчатися у більших центрах цієї науки.”... ”Ми повинні порадити Міністрові виділити певні кошти, щоб невдовзі могли отримати зі свого середовища серйозних мовознавців, які як слід опанували мовознавство, таку науку, якої ми самі дати не можемо”. Звернувши увагу декана на потребу намагатися бути поінформованими про студента, який нас цікавить, Jablonskis пропонує і спосіб: щороку, а якщо не щопівроку, отримувати його звіт (термін Jablonskio), і далі пише: ”Якщо на засіданні доведеться трохи говорити про цю справу, уповноважую Вас висловити й цю мою думку на засіданні. Як бачите, я дотримуюся думки, що обом згаданим студентам слід дозволити за певних умов продовжити навчання в одному з серйозніших центрів науки, яка нас цікавить, і працювати з досвідченими та знаними вченими цієї галузі (видатними фахівцями).”²

Секретаріат факультету гуманітарних наук на засіданні 22 травня того самого року (№ 113), за участю M.Biržiškos, A.Voldemaro, V.Krėvės—Mickevičiaus, E.Volterio, A.Senno, V.Sezemano, J.Tumo, A.Smetonos, Vl.Šilkarskio, Iz.Tamošaičio, Pr.Augustaičio, J.Vabalo-Gudaičio, P.Gronskio, J.Balčikonio, B.Sruogos, розглянув прохання студентів A.Salio та Pr.Skardžiaus: ”Студенти A.Salys і Pr.Skardžius повідомляють засіданню, що подали до Міністерства освіти заяву з проханням надати їм двом стипендії для вивчення мовознавства за кордоном, і просять факультет підтримати їхнє прохання, коли Міністр освіти звернеться із запитом.”

¹Див. LCVA, f. 391, ap. 4, b. 1382, g. 98—99 a. Опубліковано: Jono Jablonskio laiškai // Упорядкував A.Piročkinas. — V., ”Mokslas”, 1985. С. 165—166. На думку упорядника, лист написаний не самим J.Jablonskis, від нього лише підпис.

²Див. LCVA, f. 631, ap. 3, b. 253, p. 22. Опубліковано: Jonas Jablonskis. Straipsniai ir laiškai // Упорядкував A.Piročkinas. — V., ”Mokslas”, 1991. С. 225—227.

14

Постановили: розглянути прохання студ. A.Salio і Pr.Skardžiaus після запиту Міністра освіти³. Щоправда, записів про подальший розгляд прохань A.Salio і Pr.Skardžiaus після запиту Міністра освіти в книзі протоколів засідань ради факультету гуманітарних наук за весну 1925 р. не знайдено. Однак Salys отримує всі необхідні дозволи.

Забезпечивши себе документами, зокрема довідкою про знання німецької мови, виданою 23 жовтня, яка підтверджувала, що ”Er beherrscht die deutsche Sprache genügend, um die Vorlesungen und Übungen an einer deutschen Universität erfolgreich besuchen zu können”, Salys від 1 листопада 1925 р. вже перебуває в університеті Leipzig. У грудні 1925 р. він повідомляє Міністерство освіти з Leipzig про свою матрикуляцію й зазначає адресу: Leipzig, Wettinerstr. 23.II, bei J.Quosdorf.

В університеті Leipzig A.Salys був матрикулярований у 1925 р. і навчався від зимового семестру 1925/1926 р. до літнього семестру 1929 р. балтистиці, індоєвропейському мовознавству та філософії, підготував і захистив докторську дисертацію з філософії. Перебіг навчання в університеті Leipzig відображено у звітах про роботу, які щосеместру надсилалися Міністерству освіти. Тут перелічено предмети, прослухані кожного семестру, їхній характер і професорів. Із загальнонаукових дисциплін Salys слухав основи психології, вступ до філософії, огляд історії філософії, нарис систематичної філософії, історію нової філософії (від Декарта до Канта), вступ до психології мови. З теорії мовознавства слухав практичні заняття з індоєвропейського мовознавства (проблеми реконструкції — проф. H.Junkeris), вступ до загального мовознавства. Він мав змогу добре вивчити класичні слов’янські та балтійські мови, необхідні для студій із порівняльного мовознавства: прослухав граматику старослов’янської мови (проф. K.H.Meyeris), тексти давньоруської мови, церковнослов’янську мову (проф. R.Trautmannas) — два семестри з практичними заняттями, а також курс про слов’янські народи та мови (Die Slavischen Völker und Sprachen) у проф. R.Trautmannas, порівняльну граматику слов’янських мов (проф. R.Trautmannas), словотвір слов’янських мов (проф. R.Trautmannas). Він також слухав санскрит (два семестри), латинську мову й латинську граматику, мав заняття з палеографії.

Найбільше предметів із балтистики він слухав у проф. J.Gerulio: історична граматика латиської мови, аналіз пруського Енхіридіона, практичні заняття з латиської граматики, литовські та латиські писемні пам’ятки XVI—XVII ст., литовські діалекти; практичні заняття з текстів литовських діалектів, історична граматика литовської мови, практичні заняття з текстів латиських діалектів, практичні заняття з граматики литовської мови; граматика пруської мови; практичні заняття з балтійської етнографії, порівняльна граматика балтійських мов, а також практичні заняття з латиських діалектів, проведені в Балтійському інституті Leipzig, практичні заняття з пруської мови; історична граматика литовської мови. Протягом першого зимового семестру 1925/26 навчального року він підготував семінарську роботу ”D.Kleino Gramatica Litvanica ir giesmyno kalbos santykis” (”Das Sprachliche Verhältnis der ”Grammatice Litvanice” von Daniel Klein zu seinem Gesangbuch”).

У звітах зазначено, що ”ні мінімум обов’язкових для слухання предметів, ні кількість практичних робіт на філософському факультеті університету Leipzig не встановлені”. Те саме сказано й у звіті за сьомий семестр: ”Кількість предметів, які належить слухати, —

³ Див. LCVA. F. 631, ap. 12, b. 146, p. 96.

15

…ки мінімуму та семестрових іспитів в університеті немає». Звіти були підставою для того, щоб Міністерство освіти виплачувало стипендії студентам, які навчалися за кордоном; цих стипендій було не надто багато. Їх забракло вже в перший рік навчання в Лейпцигу. В особовій справі товариша по навчанню Пранаса Скарджюса знаходимо прохання двох лейпцизьких студентів до Його Ексцеленції пана міністра освіти, у якому вони просять від Нового року 1926-го «подвоїти стипендію або хоча б настільки її збільшити», щоб мати змогу серйозно, не відволікаючись на жодні сторонні перешкоди, займатися лише науковою працею. Прохання вони пояснюють такими причинами: у Каунасі, пишуть лейпцизькі студенти, ми здебільшого заробляли на прожиток сторонньою роботою, а тому були змушені займатися навчанням лише поверхово, уривками. У Лейпцигу ми маємо вивчати всі основні мовознавчі дисципліни, яких у Каунасі нам викладали мало; «По-друге, — продовжують двоє товаришів по навчанню, — за два роки ми маємо завершити основне навчання й підготувати докторські праці, для яких потрібно дуже багато готуватися». А. Салісу, як зазначено в проханні, потрібно «дослідити самі жмудські говірки та говірки їхніх сусідів, визначити їхні межі й закономірності та вивчити загальні основи діалектології й фонетики». Щоб виконати цю роботу, «ми маємо працювати в інститутах балтійських, слов’янських та індогерманських мов (тобто на кафедрах, у відділах — В. Д.), тому сторонньою роботою, навіть якби й хотіли, вже не можемо займатися і, найголовніше, зовсім не маємо на це часу». Зрештою, важливі й побутові обставини, ціна щоденного хліба: «Саме життя в Німеччині набагато дорожче, ніж у Каунасі, а крім того, для наукової праці доводиться купувати деякі книжки, нині в Німеччині дуже дорогі, та й інші необхідні життєві речі». Друзі завершують прохання зауваженням, що щодо їхньої праці «за потреби завжди може висловитися проф. Й. Герулліс».

Leipcigas, 1925.XII.8

Pr.Skardžius A.Salys

Це прохання не було надіслане до Міністерства освіти самотужки. Його доповнив і підтримав лист Й. Яблонскіса до Міністерства освіти, адресований Каз. Йокантасу. Яблонскіс пише, що отримав кілька листів від двох лейпцизьких студентів, які радіють, що мають добрих професорів зі свого фаху, але трохи нарікають, що на отримувані стипендії важко прожити без сторонньої роботи, і тому запитують, чи не можна було б із Нового року призначити більші стипендії. Тут Й. Яблонскіс знаходить і прецедент. Студент Й. Буко́та в Парижі отримує набагато більшу стипендію й може значно вільніше присвячувати себе навчанню. Яблонскіс «полегшує» роботу міністрові, називаючи й суму підвищеної стипендії: вони обоє дуже хотіли б, пише Яблонскіс, і надалі отримувати по чотириста або п’ятсот стипендії. «Цим своїм листочком дуже прошу звернути увагу на цю справу й зробити [...], щоб вони обоє, працюючи над своєю працею, не мусили надмірно турбуватися про хліб насущний...» (Лист, підписаний лише Яблонскісом, від 1925.XII.21⁴)

Важливе місце в навчанні А. Саліса посідала фонетика. Спочатку її не було в планах навчання Саліса. Лише у звіті про роботу за II семестр, де перелічено 8 прослуханих курсів, читаємо: «Упродовж усього літнього семестру приватно, по дві години на тиждень, займався фонетикою з проф. емеритом Е. Зіверсом і проф. Герулісом» (звіт А. Саліса від 1926.VIII.28 до Міністерства освіти). 1927—1928 рр.

⁴Žr. LCVA, f. 391, ap. 9, b. 838 (P.Skardžiaus asmens byloje, nespausdintas?)

16

у зимовому семестрі. У звіті про роботу Саліс пише, що прослухав вступ до експериментальної фонетики («Einführung in die experimentelle Phonetik») у проф. Юнкера та виконав експерименти з практикуму з фонетики у фонетичній лабораторії («Experimentalphonetischen Praktikum»), див. звіт від 24 березня 1928 р. до Міністерства освіти. У листі від 27 липня 1928 р. до Міністерства освіти № 10476 А. Саліс повідомляє, що в літньому семестрі прослухав 4 курси з практичними заняттями, серед яких були основи самостійної роботи з фонетики («Anleitung zu selbständigen phonetischen Arbeit») у проф. Юнкера. «Крім того, — далі пише у звіті А. Саліс, — 27—30 червня я брав участь у навчальній екскурсії до Берліна й Гамбурга під керівництвом проф. Юнкера. У Берліні ми відвідали й ознайомилися з відділом фонограм Прусської державної бібліотеки та його лабораторією, якими керує проф. Дьоген, а в Гамбурзі — з фонетичною лабораторією Інституту колоніальних мов, якою керує проф. Панкончеллі-Кальція».

Чим зацікавив і привабив А. Саліса Гамбург?

Це пов’язано з розвитком фонетичної науки в Європі. Як відомо, основоположником мовознавчої (спостережної) фонетики вважають професора-германіста Лейпцизького університету Едварда Зіверса (1850—1932). Його найвідоміша праця — «Grundzüge der Lautphysiologie», 1876 р. (п’яте видання цієї праці під дещо іншою назвою — «Grundzüge der Phonetik» — вийшло 1901 р.). На межі XIX—XX ст. в Європі славилися три центри вивчення фонетики: Париж, Гамбург і Лондон. У Парижі працював французький мовознавець, католицький священник Жан-П’єр Руссло (1846—1924), творець експериментальної фонетики, який від 1897 р. працював у лабораторії експериментальної фонетики Колеж де Франс. Його найвідоміша праця — «Principes de phonétique expérimentale» (1897—1908). 1908 р. у Гамбурзі було засновано Інститут колоніальних досліджень (Kolonialinstitut), у діяльності якого значну роль відігравав семінар колоніальних (африканських і азійських) мов, що невдовзі розпочав роботу (Seminar für Kolonialsprachen). 1910 р. при семінарі було засновано фонетичну лабораторію (das Phonetische Laboratorium am Seminar für Kolonialsprachen), очолити яку запросили італійця Джуліо Панкончеллі-Кальцію (1878—1966), учня Руссло, який прибув із Гамбурзького університету. 1914 р. у Гамбурзі відбувся перший міжнародний конгрес експериментальної фонетики, і хоча світова війна загальмувала діяльність, відразу після війни, 1919 р., було засновано Гамбурзький університет і першу кафедру фонетики в Німеччині. Історики фонетики зазначають, що третє десятиліття було добою розквіту гамбурзької фонетичної лабораторії⁵. Отже, у Німеччині Саліс пройшов найсучаснішу школу експериментальної фонетики Панкончеллі-Кальції і недарма вважається засновником цієї галузі литовського мовознавства.

Напружений час навчання швидко минув. Навчання тривалістю сім із половиною семестрів завершено, докторську дисертацію написано. 29 травня 1929 р. Саліс подає до філософського факультету Лейпцизького університету прохання дозволити складати докторські іспити та захистити дисертацію (щоправда, у Каунасі). У проханні він зазначає, що атестат зрілості здобув у Тельшяйській гімназії, від осені 1923 р. навчався чотири семестри в Каунаському університеті, а від осені 1925 р. прослухав сім із половиною семестрів у Лейпцизькому університеті. «Галузями моїх студій є балтистика, індогерманістика та філософія», — пише Саліс. До прохання додано автобіографію (Lebenslauf), де, зокрема, написано: «Початкову освіту здобував у 1912—1915 роках у школі в Салантай, потім два роки готувався приватно, а згодом вступив до гуманістичної (humanistische) гімназії в Тельшяї».

⁵ Žr. G r i e g e r W. Führer durch die Schausammlung Phonetisches Institut. Hamburg, 1989, S. 14—16.)

17

Навчався в Каунаському університеті у 1923–1925 рр., а від зимового семестру 1925 р. до 1929 р. — як стипендіат Міністерства освіти Литви — в Лейпцизькому університеті, де студіював балтистику, індогерманістику та філософію. Далі Саліс зазначає, що під час навчання слухав лекції таких доцентів і професорів — у Каунасі: М. Біржишки, Буги (покійного), Яблонскіса, Сенна, Сеземана, Штрауха, Студерауса, Тамошайтіса, Тума, Вольтера, Ічо; у Лейпцигу — Дріша, Дітріха, Герулліса, Гайнце, Гертеля, Юнкера, Крюґера, Маєра, Траутманна.

Однак аж ніяк не все складалося якнайкраще. Події останніх місяців відображені в проханні А. Саліса від 17 липня 1929 р. до Його Ексцеленції пана міністра освіти.

«Учора я подав філософському факультету Лейпцизького університету свою завершальну дисертацію „Жемайтські говірки. Частина I. Історія території жемайтських говірок“. Роботу було закінчено майже два місяці тому. Я не міг її подати, бо німці створювали перешкоди, не допускаючи мене до іспитів. Через це довелося звернутися навіть до нашого представництва в Берліні».

Далі Саліс пише, що має складати відповідні іспити в перші дні серпня, але вже не має коштів, щоб сплатити іспитові збори (200 марок), тому має честь просити Його Ексцеленцію надати йому допомогу в розмірі 500 літів на іспити. Прохання продовжити стипендію на один місяць було задоволене: «через Литовський банк Вам востаннє надіслано 30 дол. для виплати стипендії за липень цього року» і — попередження: «надалі стипендію Вам надсилати не будуть» (секретар А. Данілюскас).

В архіві Лейпцизького університету зберігаються документи про захист дисертації А. Саліса: оголошення спеціальної форми № P. 91 про захист дисертації на ступінь доктора філософії, у якому перелічено додатки (згадані автобіографія, пояснення („Erklärung“) і три відгуки („Zeugnisse“)), а найважливіше — рецензії опонентів на дисертацію („Referat“ — за нашим давнім терміном, відгук). Рецензії написані на бланку спеціальної форми, де визначено вимоги до здібностей, якими повинен володіти кандидат, беручись до самостійного дослідження, вимоги щодо оцінювання змісту роботи, а також оцінки (Noten). Ось текст першої рецензії.

Пан Саліс, будучи жемайтом, захотів дослідити опис жемайтських говірок. З історичного філологічного вступу цієї дисертації постає історія жемайтських говірок. Це випливає саме з того, що більшість тверджень мовознавців та істориків про ареал жемайтської говірки ґрунтуються на голих здогадах, які часто є хибними, особливо коли їх обґрунтовано російськими чи польськими джерелами. Саліс дослідив усі доступні нині німецькі, російські та польські джерела, а також сам опитав усіх жемайтів. Тепер він подає добре обґрунтовану історичними й філологічними доказами (ідентифікацією назв) історію ареалу жемайтської говірки — до того ж, цілком уперше. Це науково цінна праця. Вона істотно збагачує наші знання в згаданій галузі. Підхід і виклад свідчать про самостійне, методичне мислення. Тому, незважаючи на подекуди дещо неправильну німецьку мову, пропоную найвищу оцінку

дуже добре

13 липня 1929 р.

Герулліс

18

Ось коротша пропозиція другого референта, проф. Р. Траутманна:

Повністю погоджуюся зі змістом відгуку першого референта щодо справді дуже цінної праці про фрагмент одного важливого ареалу розселення балтів

15 липня 1929 р.

Р. Траутманн

Дисертацію було оцінено «дуже добре» («Mit Note I») і засвідчено підписами 18 членів ради. Водночас було дозволено складати усні іспити. 23 липня 1929 р. проф. Геруліс оцінив іспит із балтистики на «sehr gut»; також на «ausgezeichnet» складено іспит з індоєвропейського мовознавства (проф. Юнкер), а іспит із філософії 25 липня оцінено на «sehr gut», і проф. Дріш охарактеризував його словами: «Міцні знання й радісне самостійне мислення» («Sicheres Wissen und erfreuliches eigenes Denken»). Тут же міститься резолюція декана філософського факультету А. Гофманна та традиційний штамп про завершення навчання: «Усні іспити складено дуже добре (Demnach ist die mündliche Prüfungen bestanden mit Note I». Лейпциг, 25 липня 1929 р.

У тому самому документі зазначено, що тимчасове свідоцтво про захист докторської дисертації видано 26 липня 1929 р., а докторський диплом — 21 червня 1930 р. Справа завершується останнім штампом від 26 липня 1930 р.

На цьому завершилося навчання Антанаса Саліса в Німеччині. Повернувшись до Каунаса, доктор Саліс на початку 1930 р. отримав запрошення обійняти посаду доцента на теологічно-філософському факультеті. «6 січня прочитав вступну лекцію “Фонетика і правопис”, а у весняному семестрі читатиме фонетику та вступ до балтійського мовознавства», — писав «Židinys», 1930, № 1.

Розпочалася самостійна наукова діяльність Антанаса Саліса, інтенсивна педагогічна праця у Вітовтовому Великому університеті.

19