ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLIII (2000)

Ineta KURZEMNIECE

Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts, Rīga

GULŽOGU NOSAUKUMI LATVIEŠU VALODAS IZLOKŠŅU LEKSIKĀ

Від давніх часів і до наших днів люди намагалися огородити й захистити певне місце, поселення, а згодом сільське подвір’я чи окрему садибу. З цією метою на території Латвії споруджували багато огорож різної конструкції, зокрема й gulžogi (див., наприклад, етнографічні дослідження типів огорож: Cimmermanis; Jaunzems; Krastiņa; Kundziņš).

За висновками археологів, початки спорудження gulžogi датуються другою половиною І тис. до н. е. (Sedovs 1992: 34). Описи археологічних розкопок свідчать, що gulžogi широко використовувалися на краях латвійських городищ; наприклад, їхні рештки знайдено на городищі Ķente, яке було заселене у V–IX ст. (Stubavs 1976: 40), на озерній поселенні Āraiši, зведеній близько 830 р. (Apals 1993: 6), та на городищі Mežotne, яке виникло приблизно у VIII–IX ст. (Sedovs 1992: 105).

Gulžogi обмежували також латвійські міста. Про це свідчить, наприклад, малюнок міста Риги Й. К. Broce 1499 р. тощо (Broce 1992: 19).

У пізніші часи gulžogi уздовж господарських і скотопрогінних шляхів споруджували селяни, які жили в лісистих місцевостях. Під час виготовлення gulžogi переважно використовували два способи: 1) у землю приблизно на 3 фути завглибшки закопували стовпи завдовжки 1,5–2,0 м, з обох боків яких широколезим знаряддям, схожим на сокиру, видовбували жолоби. Стовпи ставили на відстані приблизно від 3 до 7 м один від одного. Між стовпами клали gulnieši — колоди різної товщини, кінці яких затискали в жолобах стовпів; 2) стовпи парами закопували в землю поруч, а gulkoķi прикріплювали до них лозинами. Щоб заощадити деревину, між gulkoķi клали чурбаки.

Gulžogi були відомі на всій території Латвії, але, за висновками етнографів, найдовше зберігалися в Курземе, Північному Відземе та Латгалії. Нині gulžogi більше не виготовляють.

Хоча нині gulžogi вже не використовуються, їхні назви можна знайти як у письмових джерелах, так і в лексиці діалектів. У цій статті розглянуто розмаїття назв цього типу огорож у регіонах Латвії, зокрема у словниках, із головною увагою до семантики та походження назв.

У літературній мові для позначення gulžogi вживають кілька назв – gulžogs, gulšeta, gulkuoku žuogs (LLVV 3, 173), slita «огорожа, зроблена з gulbaļķi» (LLVV 71, 597), тоді як до словника як діалектне слово включено назву kritenis (також krītenis) — «огорожа, у якій кінці поперечних жердин спираються на пази стовпів» (LLVV 4, 439).

1. У латвійських діалектах найчастіше вживаються такі назви gulžogi, які характеризують огорожу за: 1) використаними в ній частинами огорожі; 2) способом розташування частин огорожі;

136

3) способу обробки частин огорожі; 4) давності; 5) дії, характерної для спорудження огорожі.

Це переважно назви-словосполучення, у яких залежний компонент є узагальненим позначенням огорожі (sēta, яке вживають у Земгале, Відземе та частині латгальських говірок, ž uogs, яке вживають у Курземе, Земгале та деяких говірках Відземе й Латгале, sētiņa, яке вживають у селонських говірках, і sētmali, яке використовують як узагальнену назву огорожі в частині латгальських говірок).

1.1. У лексиці тих говірок зафіксовано назви горизонтальних огорож та їхні варіанти, що містять вказівку на балки або товсті жердини:

Назву-словосполучення balkēnu sēta зафіксовано в Північній Відземе, наприклад, у Кудумі — balkēnu sēt’s like leideriēm un cūkām, tur jau vaiga tād’s stiprāks. stabiem katrā pusē rievina. lika tād’s pusbalkēn’s iekšā tomū renē, vai nu plesc’s vai apaļ’s (Apv.).

Слово bālkis, від основи якого за допомогою зменшувального суфікса – ēns утворено слово balkēns, вживалося зі значенням «балка» і, як лит. bālkis та ест. pal’k, було запозичене з нижньонімецької balke «балка» (ME I 261; Sehwers 1936: 8; LEV I 105; Lgr 147§).

Назва-словосполучення kritiņu žuogs із суфіксом -in- у залежному компоненті нині відома лише з ME II 281 у Ніці; похідна ж форма kritēņu žuogs із суфіксом -en- у залежному компоненті зафіксована в говіркових матеріалах із Гробіні — bi tādi kritiņāti žuogi – rešni stabi, izzina a tādu platu ēveli tādu rievu un ta lik tā kritiņaja iekšā apaļus kuōkus (Apv.). Суфікс -en-, імовірно, заступив давніший -in- (Rudzīte 1964: 105).

Варіант kritēņu žuogs з уживанням родового відмінка однини в залежному компоненті назви-словосполучення засвідчено в літературі в EH I 656.

Слова kritenis, kritiņis у згаданих назвах ужито зі значенням «товсті балки або товсті жердини, кінці яких згори опускають у пази двох стовпів огорожі»; їх утворено від дієслова krist (лит. krìsti) за допомогою суфіксів -enis, -iņis (ME II 281; Lgr 144–5§).

В окремих латиських говірках трапляються назви горизонтальних огорож, що містять вказівку на товсті дошки.

Гладкі товсті дошки для горизонтальних огорож замість кругляка почали використовувати в пізніші часи, коли з’явилася можливість розпилювати колоди на дошки.

Vārdkopnosaukums blanku sēts reģistrēts apvidvārdu vā kumos 1936. g. Svētc iemā – blānk šēç. stabu sāņuos ir ruobi, kuruos saliek blankas, tagad gluudus apaļus dēļus, agrāk rešnas apaļas kārtis, kam tad aptēsa tikai galus, kas nāk ruobuos (Apv.).

Слово blānka вживалося зі значенням «дошка, тес» і є запозиченням із нижньонімецької blanke «те саме» (ME I 309; Sehwers 1936: 13).

Сполучення слів dēļu sēta зі значенням «горизонтальна огорожа» зафіксовано подекуди в латиських говірках, наприклад, у Кудумі — ziemel galā ar dēļu sēt’ nuo vien’s sien’s līdz

137

uōtrai bi nuōdalî¹ aitū būda (Grabis 1991: 67); складена назва dēļu žuogs відома з Плявиняс (A.), а словосполучення dēļu sētmalis трапляється місцями в Латгалії, наприклад, у Ціблі — dieļu sàtmals. ap laidaru (A.).

Слово dēlis є запозиченням із давньоверхньонімецького dele «дошка» (ME I 462; Sehw ers 1936: 26; LEV I 207).

У латиській мові зареєстровано назву лежачого паркану, що містить указівку на стовпи огорожі.

Vārdkopnosaukums stulpeņu žuogs pierakstīts Kārsavā un Gaigalavā (Strods 1991: 49). Tā atkarīgais komponents ar deminutīva izskaņu -enš darināts no substantīva stulps ‘der Pfosten’ celma un izplatīts Latvijas austrumdaļas izloksnēs, piem., Kalupē – ka stat'ēnč tāisa, to sadzān stūlp'ēnč i pi stūlp'ēnu pīsyt kuorc (Reķēna 1975: 191) (par izskaņu -enš sīkāk skat. Lgr 146§, Rudzīte 1964: 317).

Походження слова stulps² неясне. Корінь stulp-, імовірно, похідний від коренів stelp- і stup-. Пор. слово з лит. stulpas, рос. столб і латис. stulbs (ME III 1104; LEV II 313).

1.2. У лексиці латиських говірок поширені назви лежачого паркану, які характеризують огорожу за горизонтальним розташуванням її частин.

Так, окрім назв, уживаних у літературній мові (див. вище), у говірках місцями зафіксовано також складені назви gulā sēta, наприклад, у Каугурі — gulā sēta (R.-Dr. 46); guldeļu sēta, наприклад, у Яунпієбалзі (A.).

Слово gulū «лежачий» пов’язане з дієсловом guļt (ME I 678; LEV I 324).

1.3. Іноді в говірках для позначення лежачого паркану вживається назва, що містить указівку на спосіб обробки частин огорожі.

Складена назва gruopū žuogs поки що відома лише з Куршишів (VMP).

Слово gruōpe уживається зі значенням «паз, жолобок, канавка, фальц» і запозичене з давньоверхньонімецького grope (ME I 671).

1.4. Місцями в лексиці говірок зафіксовано назву лежачого паркану, що містить указівку на давність огорожі.

Складену назву tēvu sēta записано у збірках місцевих слів у Валмієрі: žēna gaduos rezēju arī guļkuoku sētu, kuo sauca par tēvu sētu. tādai vajaga dauz un labi rešnu kuoku bluķus.

Слово tēvs пор. з лит. tēvas і є успадкованим (ME IV 177).

1.5. У латиських говірках уживаються такі назви лежачого паркану, що містять указівку на дію, характерну для спорудження огорожі.

У ME IV 289 зафіксовано назву tvāra у Мемеле та tvāre у Мемеле й Нереті. У сучасних записах говірок трапляється варіант tvora (LVDA).

Слово tvāra «огорожа з горизонтально покладених жердин» (лит. tvorà «огорожа») утворене від дієслова tvert за допомогою дериваційних закінчень -a, -e (ME IV 289). Оскільки назву зафіксовано на литовському прикордонні, вона може бути запозиченням із лит. tvorà «огорожа, живопліт, межова стіна», пов’язаного з праслов. tvarm «виріб, предмет, творіння», польськ. twarz «обличчя, лик» та ін. (Fraenkel 1962: 1155).

138

Назва з основою ā-celma зі значенням slita «тин із горизонтально покладених колод» трапляється тепер лише у словниках — ME III 933–4 у Латгале, Метрієні та Засі; назва з основою o-celma slits — ME III 933 у Лубані, Нереті та в матеріалах VMP з Асуні. Складена назва slitu sētiņa зі значенням «тин, зроблений із горизонтально покладених колод» зареєстрована в ME III 934 у Засі й вважається уточненням слова slita або slits.

Архаїчна назва, утворена від дієслова sliet (лит. šlieti) шляхом чергування звуків із суфіксами -ts, -ta, у говірках перенесена на новіші форми огорож (ME III 933–4; LEV II 230; Fraenkel 1962: 1006; Lgr 199, 201§; Skardžius 1943: 181–3§).

2. Окрім уже згаданих, у лексиці латиських говірок уживаються назви тину з горизонтально покладених колод, що виникли внаслідок метонімічного перенесення, заснованого на зв’язках між реаліями. У назвах таких тинів використовується синекдоха — «...метонімія, в основі якої лежать відношення між явищами кількісного характеру» (Paegle,1980: 11).

2.1. Кілька назв тину з горизонтально покладених колод виникли внаслідок метонімічного перенесення «частина огорожі» → «огорожа».

Так, назви колоди або товстої жердини kritenis, kritinis (див. вище) у говірках можуть уживатися також для позначення самого тину з горизонтально покладених колод; наприклад, у ME II 281 слово kritenis у літературі вжите також зі значенням «огорожа з тонких колод або товстих жердин, кінці яких зверху опускають у жолоби двох стовпів», а в EH I 656 слово kritinis записане з таким самим значенням у Дуніці (пор. також значення назви kritenis, kritinis, зареєстрованої в LLVV 4, 439).

Назва знімної жердини огорожі vārstulis у говірках може вживатися також для позначення тину з горизонтально покладених колод; наприклад, у ME IV 509 слово vārstulis зареєстроване зі значенням «=galšēta» у Гуденієках.

Слово vārstulis із суфіксом -ulis утворене від основи дієслова vārstīt (ME IV 509; Lgr 163§).

2.2. Одна назва тину з горизонтально покладених колод у латиських говірках виникла внаслідок метонімічного перенесення «огорожа» → «частина огорожі».

Так, назва bulverķis у говірках уживається для позначення горизонтально покладених колод огорожі; наприклад, в етнографічних описах Курземе трапляється складена назва bulverķu žuogs (Jaunzems 1940: 20; Kundziņš 1974: 254); її також зареєстровано в збірках говірок у Стенде — bulvērķ žuoks «огорожа, зроблена з товстих дерев’яних жердин», де bulvērķs уживається зі значенням «товста жердина огорожі» (Mund. St II 75).

Варіант із формою родового відмінка однини в залежному компоненті назви bulvērķa žuogs зареєстрований у матеріалах VMP у Лайдзе, Стразде, Спаре, Лубезере та Лібаґах. Подекуди в говірках назва може вживатися як уточнення слова bulverķis: пор. латиську немотивовану назву тину з горизонтально покладених колод bulverķis «Bollwerk», згадану в письмових джерелах із XVIII ст., наприклад St I 31; U I 40; bulverķis «огорожа, зроблена з довгих товстих дерев» у Блідієне (Etn. III 162). Назва трапляється також у народній пісні, записаній у Рундале —

Що нам, браття, робити? / Візьмемо тих старих дівчат. Поки весілля святкуватимем, / Доти любо житимем; А як весілля скінчиться, / Бий у чоло, штовхай у діжку,

139

Сиди на чолі, заштовхай у бочку, / Розітри її на порох. Восени вандерзельї / Викуплять її за фунти, навесні стрілятимуть / по тих ризьких бульверках (LD II 13017 8. вар.).

Для назви гуліжога в говорах зафіксовано багато варіантів, напр., фонетичний варіант bulverķis bulveķis записаний у LD II 13017 8. вар. з Межотне, bulvērģis трапляється у Зварде та Лутрині (LVDA), а bulvēģis — у діалектних записах із Цієцере (būlvēģis: по обидва боки кілка жолоби, у них кінці жердин; між жердинами поліна завдовжки менше фута, щоб свиня не могла пролізти крізь них LVDA). Багатство варіантів зазвичай характерне для запозичень, адже «.. почувши в мовленні якесь чуже, маловідоме слово, його не завжди сприймають так, як його вимовляє мовець, і, відповідно, можливі різні індивідуальні перетворення» (Kagaine 1993: 12; див. також Jansone 1998: 75).

Слово bulverķis та його варіанти запозичені з н.-нім. bolwerk «шанець, укріплення, фортифікаційна споруда» (Sehwers 1936: 20). Запозиченими з н.-нім. bolle «дошка» + rick «довга жердина» є, отже, і назва būldrīkis, немотивована в латиській мові; її зафіксовано в EH I 250 у Дундазі зі значенням «досить висока, розташована між будівлями огорожа з горизонтальних жердин з великими стовпами».

3. В окремих латиських говорах зафіксовано назви гуліжогів, семантична мотивація та походження яких незрозумілі.

Однією з них є складена назва kreteņu šēta, відома наразі лише за ME II 274 без указівки місцевості: kreteņu šēta «=šēta, де розщеплені поліна покладені одне на одне».

В опитуванні, проведеному 1995 р., у Мердзене записано складену назву lūkņu sētmalis. Походження та семантична мотивація її залежного компонента також незрозумілі.

4. Подекуди в лексиці латиських говорів і писемних джерелах збереглися назви складників гуліжога, від яких, можливо, утворювалися також назви гуліжогів.

Наразі лише з писемних джерел відома назва з коренем kamp- — kampine «перекладина, дерево огорожі, яке кладуть горизонтально між двома стовпами» Etn. I 121 у Ніці та ME II 151. Назва, ймовірно, утворена від основи дієслова kampt із суфіксом -ine і, можливо, вказує на дію, характерну для спорудження огорожі (Lgr 144–5§§).

У цьому разі, споруджуючи гуліжог, дерева огорожі горизонтально закріплювали, тобто вставляли, не в жолоб одного стовпа, а між двома стовпами.

У матеріалах VMP у Двієте зафіксовано назву горизонтальних жердин огорожі žerģi. У діалектних записах, а також у писемних джерелах, назви огорож із цим словом не трапляються.

Слово žerģi є запозиченням із рос. жердь «зрубане, очищене від кори дерево» (Даль 1989: I, 534), але, наприклад, на території колишнього Володимиро-Суздальського князівства, що існувало в XII–XIII ст., у Росії ця назва внаслідок метонімічного перенесення «дерево огорожі» → «огорожа» позначає також гуліжог (Мельниченко 1974: 129).

140

Як видно, на території Латвії для позначення огорож із горизонтально покладених колод уживали різні назви. У назвах використовували як успадковані слова, так і слова, запозичені переважно з німецької мови. Із зникненням таких огорож із повсякденного життя жителів Латвії описані назви неминуче зникають і з мови сучасних мовців або набувають іншого значення.

СКОРОЧЕННЯ

g. – рік

gs. – століття

g.t. – тисячоліття

ig. – естонський

kr. – російський

latv. – латвійський

liet. – литовський

piem. – наприклад

p.m.ē. – до нашої ери

p. – польський

saist. – пов’язаний

sal. – порівняти

skat. – дивитися

skat. iepr. – дивитися вище

ssl. – старослов’янська

t.p. – те саме

u.c. – та інші

var. – варіант

vlv. – середньонижньонімецька

LITERATŪRA

A.: 1995. autores organizētā aptauja par žogu nosaukumiem.

Apals J. 1993: Āraišu ezెrpils, Cēsis.

Apv.: Latviešu apvienotā apvidvārdu kartotēka.

Broce J. K. Zīmējumi un apraksti 1–2, Rīga, 1992–1996.

Cimermanis S. 1994–1998: Būves un to izmantošana lībiešu ciemos. – Līvli, Rīga, 1994, Nr. 8–12; 1995, Nr. 1–7; 1996, Nr. 1–12; 1997, Nr. 1–4; 1998, Nr. 1–2.

Cimermanis S. 1990: Latvijas sēta gadsimtu gaitā. – Dabas un vēstures kalendārs 1991, Rīga, 187–197.

EH: Endzelīns J., Hauzenberga E. Papildinājumi un labojumi K. Mīlenbaha Latviešu valodas vārdnīcai 1–2, Rīga, 1934–1946.

Etn.: Etnogrāfiskās ziņas par latviešiem. – Laikraksta „Dienas lapa“ pielikums 1–4, Rīga.

Fraenkel E. 1962: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg-Göttingen.

Grabis R. 1991: Kūduma izlokšnes teksti, Rīga.

Jansone I. 1998: Vārda cilme un tā semantiskā motivācija (latv. piedurkne). – Lietuviešu kalbotyros klausimai 40, Vilnius, 74–79.

Jaunzems J. 1943: Kurzemes sēta. Etnogrāfisks apcerējums, Rīga.

Kagaine E. 1993: Dialektālās un vispārlietojamās leksikas attieksmju raksturojums. – LZA Vēstis, Nr. 7., 8–17.

141

K r a s t i ņ a A. 1963: Zemnieku celtnes Vidzemē 19. un 20. gs. – Arheoloģija un etnogrāfija 5, Rīga, 159–192.

K u n d z i ņ š P. 1974: Latvju sēta, Stokholma.

LD: B a r o n s K., V i s e n d o r f s H. Latvju Dainas 1–6, Jelgava-Pēterburga, 1894–1915.

LEV: K a r u l i s K. Latviešu etimoloģijas vārdnīca 1–2, Rīga, 1992.

Lgr: E n d z e l ī n s J. Latviešu valodas gramatika, Rīga, 1951.

LLVV: Latviešu literārās valodas vārdnīca 1–8, Rīga, 1972–1996.

LVDA: Latviešu valodas dialektu atlanta materiāli.

ME: M i l e n b a h s K. Latviešu valodas vārdnīca 1–4, Rediģējis, papildinājis, turpinājis J. E n d z e l ī n s, Rīga, 1923–1932.

Mund. St.: D r a v i ņ š K., R ū ķ e V. Leute und Nominalformen der Mundart von Stenden 1–2, Lund, 1955–1956.

P a e g l e Dz. 1980: Motivācijas aspekts nominācijā, Rīga.

R.-Dr.: R ū ķ e - D r a v i ņ a V. Senie žogi Ziemeļvidzemē ap Valmieru. – Baltu filoloģija 5, Rīga, 1995, 44–51.

R e ķ ē n a A. 1975: Amatniecības leksika dažās Latgales dienvidu izloksnēs un tās sakari ar atbilstošiem nosaukumiem slāvu valodās, Rīga.

R u d z ī t e M. 1964: Latviešu dialektoloģija, Rīga.

S e d o v s V. 1992: Balti senatnē, Rīga.

S e h w e r s J. 1936: Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen vornehmlich über der deutschen Einfluss im Lettischen, Leipzig.

S k a r d ž i u s P. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius.

St: Lettisches Lexicon... von Gotthard Friedrich S t e n d e r 1–2, Mitau, 1789.

S t r o d s H. 1991: Latgales etnogrāfisko terminu skaidrojums, Rīga.

S t u b a v s A. 1976: Ķentes pilskalns un apkārtne, Rīga.

U: Lettisches Wörterbuch. Teil 1. Lettisch-deutsches Wörterbuch von Bischof C. C. U l m a n n, Riga, 1872.

VMP: Latvijas Vēstures muzeja Etnogrāfijas nodaļas bīj. Pieminekļu valdes (V) dokumentu kolekcija Nr. 2503; 2592; 2415; 2904; 2748; 2671; 1932; 2945; 2822; 3153; 1918.

Д а л ь В.: Толковый словарь живого великорусского языка 1–4, Москва, 1989–1991.

М е л ь н и ч е н к о Г. Г. 1974: Слова обозначающие изгородь. – Некоторые лексические группы в современных говорах на территории Владимиро-Суздальского княжества XII– нач. XIII в., Ярославль.

GULSČIŲ TVORŲ PAVADINIMAI LATVIŲ KALBOS TARMIŲ LEKSIKOJE

Santrauka

Daugiausia latvių kalbos tarmėse vartojami gulščių tvorų pavadinimai, kurie apibūdina tvorą pagal:

1) jos vartojamas tvoros dalis, pvz., balkēņu sēta, stulpeņu žuogs;

2) tvoros dalių išdėstymo būdą, pvz., gulšēta;

3) tvoros dalių apdirbimo būdą, pvz., gruōpu žuogs;

4) senumą, pvz., tēvu sēta;

5) veiksmą, kuris būdingas darant tvorą, pvz., slita, tvāre.

Keli gulščių tvorų pavadinimai atsirado kaip metonimiško perkėlimo rezultatas: ‘tvoros dalis’ → ‘tvora’, pvz., kritinis, bei ‘tvora’ → ‘tvoros dalis’, pvz., bulverku žuogs.

Pavadinimai – tai ir paveldėti, ir dažniausiai iš vokiečių kalbos pasiskolinti žodžiai. Kadangi gulščių tvoros kaip realijos nebelieka Lietuvos gyventojų buityje, ir jų pavadinimai dingsta iš dabartinės kalbos vartotojų kalbos arba jie įgauna kitą reikšmę.

142

BENENNUNGEN DES ZAUNES AUS LIEGENDEN HÖLZERN IN DER LEXIK DER LETTISCHEN MUNDARTEN

Zusammenfassung

Im Artikel werden mundartliche Benennungen für Zäune aus liegenden Hölzern behandelt.

Am meisten werden in den Mundarten des Lettischen solche Benennungen des Zaunes aus liegenden Hölzern gebraucht, die den Zaun folgendermaßen charakterisieren:

1) nach Gebrauch der Zaunteile, z. B. baļķēnu sēta, stulpeņu žuogs;

2) nach der Weise der Unterbringung von Zaunteilen, z.B. guļsēta;

3) nach der Bearbeitung von Zaunteilen, z.B. gruopu žuogs;

4) nach Altertümlichkeit, z.B. tēvu sēta;

5) nach der Tätigkeit, z.B. slīta, tvāre.

Mehrere Benennungen des Zaunes aus liegenden Hölzern sind als Ergebnis der metonymischen Übertragung ‘Zaunteile’ → ‘Zaun’, z.B. kritinis, ‘Zaun’ → ‘Zaunteile’, z.B. bulverku žuogs, entstanden.

Als Benennungen werden sowohl ererbte als auch hauptsächlich aus dem Deutschen entlehnte Wörter verwendet. Mit dem Verschwinden des Zaunes aus liegenden Hölzern aus dem Alltagsleben der Bevölkerung Lettlands verschwinden auch ihre Benennungen aus der Sprache heutiger Mundartträger, oder aber sie erhalten eine andere Bedeutung.

Ineta KURZEMNIECE

Gauta 1999 05 22

Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts Akadēmijas lauk. 1 LV–1050, Rīga, Latvija El. pastas [email protected]

143