ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLII (2000)

Anna STAFECKA

Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts, Rīga

ДІАЛЕКТ, НОРМА І ТРАДИЦІЯ В ЛАТГАЛЬСЬКІЙ РУКОПИСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

У другій половині XIX століття після придушення польського повстання в Латгалії (так само, як і в Литві) протягом цілих сорока років діє заборона на друк. Якщо литовці можуть друкувати книжки в Малій Литві, на яку ця заборона не поширюється, і таємно ввозити їх до решти Литви, то латгальські латиші опинилися в набагато складнішій ситуації. Хоча інші регіони Латвії (Курземе й Відземе) заборона на друк не зачіпає, книжки латгальців там не друкують, адже латишів Латгалії, або — як її тоді називали — Вітебської губернії, та інших регіонів розділяє не лише адміністративний кордон, а й досить відмінні діалекти, на основі яких сформувалися дві писемні традиції (середній діалект як основа нижньолатиської літературної мови та верхньоземгальський, або верхньолатиський, діалект — в основі латгальської літературної мови), відмінна орфографія (готичні літери в нижньолатиському письмі та латинські літери у верхньолатиському письмі) і, звичайно, належність до різних конфесій (католики в Латгалії та лютерани в решті Латвії).

Деякі латгальські книжки друкують за кордоном (у Голландії, Німеччині, Швеції, Фінляндії) і контрабандою ввозять до Латгалії¹. Вони дуже дорогі, а в селянина, який прагнув звільнитися від кріпацтва², бракує коштів на їх придбання. Проте молитовники й книги пісень украй необхідні, без них духовне життя селян неможливо уявити. Тому дбайливо зберігають старі книжки, надруковані до запровадження заборони на друк, від руки переписують окремі зношені сторінки, а згодом і цілі книжки. Найчастіше це молитовники, пізніше — також практичні поради для селян і фольклорні матеріали, рідше — оригінальні твори самих авторів. З'являється дедалі більше книжок, переписаних від руки й оправлених. У результаті сьогодні ми можемо говорити про цілий період в історії латгальської писемної мови та літератури — рукописну літературу часів заборони на друк³, створену латиськими селянами Латгалії, які зазвичай самі не мали шкільної освіти.

¹ Latgalīšu grōmotu izstōdes materiāli. M. Apela un S. Seila sakōrtojumā. – Rēzekne, 1936, 24.

² Latgalē dzimtbūšana tika atcelta tikai 1861. gadā (tāpat kā Krievijā), pārējos Latvijas novados tā bija atcelta jau agrāk: Kurzemē – 1817. gadā, Vidzemē – 1819. gadā.

³ Plašāk par to: Rupains O. Tautas rakstnieki un grōmotu pārrakstītōji drukas aizlieguma laikā. – Rokstu krōjums latgaļu drukas aizlieguma atcelšonas 40 godu atcerei, Daugavpils, 1944, 190–204.

128

Наразі відомі імена приблизно 15 переписувачів книжок⁴, проте їх було набагато більше; навіть сьогодні все ще знаходять збережені рукописні книжки⁵.

Рукописна література, як встановив історик книговидання Алексей Апініс, розквітає переважно в центральній частині Латгалії — у частинах Резекненського та Люцинського повітів (у волостях Баркава, Варакляни, Гайгалава, Наутрени, Макешани). Цікаво, що саме в тих волостях, де працюють переписувачі книжок, близько 1900 року (через 35 років після запровадження заборони на друк) зафіксовано доволі високий рівень грамотності. Серед латиських селян Латгалії — 76,5%, тоді як у сусідніх волостях, де рукописна література не була поширена, грамотними були лише 39,2%⁶.

Розглядаючи кілька рукописних книжок, не можна не помітити значної подібності в мовному вираженні, а також у писемній традиції. Це закономірно, адже рукописні книжки не виникають на порожньому місці: від початку XVIII століття існує верхньолатиська, або латгальська, писемна традиція, що сформувалася на основі південнолатгальських говірок і зазнала досить сильного впливу нижньолатиської літературної мови та інших мов (особливо польської); вона також має вже певною мірою усталену орфографію й уживання морфологічних форм, для яких характерні стихійно сформовані норми. Водночас важливо враховувати вплив рідних говірок переписувачів книжок і авторів, оскільки творцями рукописної літератури були самі латиські селяни (на відміну від авторів друкованих книжок, якими переважно були чужинці), чиє місце проживання зазвичай не змінювалося; тому в джерелах рукописної літератури нерідко зафіксовано свідчення про окрему говірку. Оскільки взаємодія рідної говірки автора, норми й традиції найкраще виявляється у творах світського змісту (тексти духовного змісту зазвичай є переписами з раніше надрукованих латгальських молитовників і книг пісень або перекладами з польської мови), розглянемо її на прикладі творів Андріва Юрджа, селянина із Зеленого маєтку, або волості Наутрени, найвизначнішого представника рукописного книговидання Латгалії⁷, у доробку якого досить значну частку становлять тексти світського характеру.

Andrivs Jūrdžs (1845–1925) skolā nebija mācījies, lasīt viņu bija iemācījusi māte. A. Jūrdžs pašmācības ceļā bija iemācījies rakstīt un apguvis krievu, poļu, lietuviešu, nedaudz arī latīņu

⁴ Apiņis A., Klekere I., Limane L. Rakstītājs no Nautrēniem. Andriva Jūrdža dzīve un veikums, Rīga, 1989, 13.

⁵ Нещодавно було виявлено ще дві рукописні книжки молитов і пісень, які, судячи з відмінностей у почерках, мали кількох переписувачів, див.: Cirša L. Оригінальні матеріали періоду заборони друку у фондах BFPC. – Проблеми інтеграції сьогодні. Матеріали міжнародної наукової конференції, Резекне, 1999, 4–6.

⁶ Apiņis A. Neprasot atļauju. Latviešu rokraksta literatūra 18. un 19. gadsimtā, Rīga, 1987, 162.

⁷ Внесок А. Юрджа у книговидання та літературу неодноразово оцінювався у досить ґрунтовних публікаціях, див., наприклад, Apiņis A. Латвійське книговидання, Рига, 1977, 220–222.; Apiņis A. Без дозволу. Латвійська рукописна література XVIII і XIX століть, Рига, 1987,156–179.; Apiņis A., Klekere I., Limane L. Писар із Наутрені, Рига, 1989, 136.

129

володів мовами, умів також готичні літери й читав видання нижньонімецькою мовою. And­rivs Jūrdžs написав понад 20 товстих томів, деякі обсягом близько 1000 сторінок, а також тонші зошити й окремі аркуші⁸. На жаль, більша частина цього загинула під час пожежі. Книги, що збереглися, перебувають у науковому відділі рідкісних книг і рукописів Національної бібліотеки Латвії та у відділі рукописів і рідкісних книг Академічної бібліотеки Латвії.

Нині внесок Андріва Юрджа в літературу та історію книговидання має передусім культурно-історичне значення, однак у період заборони друку він відігравав важливу роль у літературному житті краю. Сьогодні рукописи, залишені А. Юрджем, хоча й не слід оцінювати некритично, мають особливу цінність саме з погляду мови. У них досить наочно відображено, наскільки традиція писемної мови, тобто мови друкованих книжок, та стихійно сформовані норми впливали на мову рукописних книг, а також те, як автор тексту й переписувач зважали на мовні явища, не властиві їхній рідній говірці. Водночас важливо усвідомлювати й вплив говірки на мову рукописів, особливо з огляду на те, що рідна говірка А. Юрджа разюче відрізняється від говорів Південної Латгалії, на основі яких сформувалася латгальська писемна мова.

Щоб простежити взаємодію діалекту та норм і традицій писемної мови у працях А. Jūrdžs, розгляньмо три найважливіші твори, створені в різні періоди (А. Jūrdžs писав і після скасування заборони на друк). Це збірка світських творів, написана близько 1870 року⁹, „Parunu woceleytē“, написана близько 1910 року¹⁰, і два календарі під назвою „Myužeygays kalinders“ — за 1907 рік¹¹ та 1916 рік¹². Слід зазначити, що багато текстів (особливо приказок і прислів’їв) повторюються.

Хоча писемна мова Андріва Юрджа ґрунтується на верхньолатиській, або латгальській, писемній мові, що існувала до заборони друку, не можна не помітити, що правопис спирається переважно на правопис латгальських книжок початку XIX століття, а не на писемні джерела середини століття, як можна було б очікувати. Можливо, це пояснюється впливом старих молитовників, у яких досить послідовно дотримано правописної традиції початку століття. Хоч правопис і досить непослідовний, у рукописних книгах А. Юрджа доволі точно позначається довгота голосних за допомогою циркумфлекса (ˆ) над літерою голосного (особливо в закінченні місцевого відмінка, наприклад, rukā, pūrs, walsteybā). Циркумфлекс зазвичай ставиться також над літерою o, якщо вона позначає дифтонг [uo], наприклад, mōte, kōzas, і над e, якщо вона позначає дифтонг ie, наприклад, wēju, pēŗts. Рідше довготу голосного або дифтонг позначено акутом (´) над голосною літерою-

⁸ Sīkāk par to: Apinis A. Latviešu grāmatniecība, Rīga, 1977, 221.

⁹ Зберігається у відділі рукописів і рідкісних книг Академічної бібліотеки Латвії (фонд Jūrdžs A. I).

¹⁰ Зберігається в Науковому відділі рідкісних книг і рукописів Національної бібліотеки Латвії, шифр R. 2, 1, 6.

¹¹ Там само, шифр R. 2, 1, 7.

¹² Там само, шифр R. 2, 1, 4.

130

Звук літери, наприклад, bērzenia, utrō. У рукописах А. Юрджа другим компонентом дифтонгів [ai], [ei] та [oi] є лише y (а не j, як у творах середини XIX століття, наприклад, у календарях Г. Мантейфеля), — mayze, sweteybu, batynoy. Іноді трапляється фонетичний принцип письма, як-от auksts «високий», sotc [-ts] «холодний», actoy «залишає».

У рукописах А. Юрджа приголосні позначено за зразком польського правопису. Використовувалися так звані диграфи cz і sz для позначення приголосних [č] і [š], приголосний [ž] позначався літерою ž, однак у календарі, написаному 1916 року, послідовно вживалися літери č і š для приголосних, а також ž. У цьому можна переконатися, порівнявши календарі 1907 і 1916 років, у яких є чимало текстів, цілком ідентичних за змістом. Кілька прикладів:

У календарі за 1907 рік:

У календарі за 1916 рік:

puczias «квіти»

pučias

zacci «зайці»

zači

szudi «сьогодні»

šudin

celsz «шлях»

celš

meža

meža

žygli

žygli

Jāpiebilst, ka šāds līdzskaņu apzīmējums proponēts 1908. gada iznākušajā O. Skrindas gramatikā, kas ir pirmā normatīvā latgaliešu gramatika un atspoguļo 20. gadsimta sākumā izveidotās latgaliešu ortogrāfijas komisijas pirmo sēžu lēmumus¹³. Tas liecina, ka A. Jūrdžs ir sekojis arī sava laika rakstības normēšanai un pieņemtās normas respektējis. Toties skaņas [ļ] un [ļ] A. Jūrdža rokrakstos konsekventi turpinātas apzīmēt ar ł un l, varbūt arī tāpēc, ka normatīvajā gramatikā tās netiek šķirtas – gan [ļ], gan [ļ] apzīmētas tikai ar l.

Взаємодія говірок і наявної традиції письма виразно виявляється у вживанні морфологічних форм, а також у словниковому складі.

Досить сильний вплив нижньолатиської писемності, характерний для найдавнішого періоду латгальської літературної мови, помітний також у рукописах А. Юрджа. Особливо виразно це відчувається в переписаних текстах — як із джерел латгальської писемності (переважно молитовників), так і з нижньолатиських видань (народних пісень, приказок). Отже, у рукописних книжках трапляються, наприклад, нехарактерні для говірок Латгале закінчення -enis, -ene, наприклад, draudzene; mirā ar sowu likteni; закінчення родового відмінка однини та називного й знахідного відмінків множини іменників жіночого роду -as, -es, як-от dinas, saknes; займенники третьої особи viņš, viņa, ikviens, ikviena, наприклад, strodoy w i n i a wasareniu; del i k w i n a; i k k o t r u din. Нерідко трапляються також лексеми, нехарактерні для говірок Латгале, наприклад, nikod weytulā naaug kiršu (у говірці višņu) u gas; meytas grob (у говірці kaš) sinu; atnōcie (у говірці atguoja) mums sweycynotu; nōcit (у говірці eite), bērni, škotā!

¹³ Skrinda O. Latvišu woludas gramatika, Piterburgā, 1908, 6.

131

Однак мова рукописів А. Юрджа важлива саме відображенням локальних мовних явищ, не характерних для латгальських книжок, виданих до заборони друку. Особливу увагу слід приділити варіантам морфологічних явищ, уживання яких у говірках досить стабільне. Тут можна виокремити кілька груп.

1. Морфологічні явища, які трапляються на широкому ареалі говірок Латгале (зокрема й говірок Південної Латгале), але не стали нормою літературної мови. Насамперед слід згадати закінчення називного відмінка однини та називного й знахідного відмінків множини іменників жіночого роду -is, -ys, які в рукописах А. Юрджа трапляються досить часто поряд із закінченнями -as, -es, нехарактерними для говірок, наприклад, saula saknis bahynoy; dzidit, meytas, upis motā; gudreyba miālis gotā; pakryta pi zemis; nawajag mayzis est; tay motkys pityktu; diel eyksys dzieywes.

У рукописах Андріва Юрджа досить часто вживається супін, нехарактерний для мови латгальських друкованих книжок, хоча він і досі вживається в широкому ареалі говірок, наприклад, igoja krugā porgutātu; nuskrin padia wartus; kotnā kōpu es dzīdōtu; idama sina kostu. Однак в одній із перших рукописних книжок знаходимо авторське виправлення — goja gutatu: останню літеру u закреслено, очевидно, автор усвідомлював, що вона не зовсім відповідає традиції письма. У пізніших рукописних книжках А. Юрджа супін уживається частіше.

2. Морфологічні явища, не характерні для говірок Південної Латгале, а отже, не стали традицією латгальської літературної мови. Це низка особливостей, характерних для центральних і східних говірок Латгале, які зрідка трапляються також у друкованих латгальських книжках. Передусім слід згадати зворотний формант -sa- (-za-) дієслів, утворених за допомогою префіксів. Хоча в рукописах А. Юрджа часто трапляється як варіант уживання -sa- (-za-), характерний для латгальських друкованих книжок і південних говірок Латгале, так і -si-, досить поширений у молитовниках (apsižaloy, atsidu тощо), у пізніших творах (особливо в календарі за 1916 рік) уже переважає вживання -sa- (-za-), характерне для центральних (зокрема й рідної говірки А. Юрджа) і східних говірок Латгале, наприклад, nazadzen, nazawer, pazacatusia, apsawyłtkusia.

Форми 3-ї особи теперішнього часу дієслів, які нині широко вживаються в говірках, але рідко трапляються у друкованих книжках, також часто вживаються в рукописах А. Юрджа, наприклад, atskria žubia; pūces niwinas naradzīā; snigā turiā; gayli dzidō taktenā.

У рукописах А. Юрджа (особливо у власних творах) трапляються характерні для говірки префікси pra (pro-) і roz-, наприклад, por itu progojušū godu; nu miga prozamudusia; roztrence wusżku munu pulceniu; adbalš plaši rozaskrin. Однак навіть в одному реченні зафіксовано характерний для говірки префікс pra- і відповідний літературній мові pār (por-): Atmine nu porgojušōm bādu dinom, atmine nu progojušom taymes dinom.

132

У рукописах часто трапляються також прикметники зі слов’янським суфіксом -ink-, наприклад, моцінкс повненька дівчина; така молоденька дівчина; красуня і дівчинка; працює багато молодих людей і хлопчиків, які поширені також у сучасних говірках.

Зафіксовано також певні прикметники (а також числівники й займенники) із закінченням -īs, характерним для центральних, східних і північних говірок Латгале, наприклад, kudīs «пісний» mīrs irā toboks nekay žyrnō «жирний» nataysnyeba; також kurīs, utrīs. Однак у більшості випадків, очевидно, під впливом наявної писемної традиції, у календарі вживалося закінчення -ais, наприклад, wacays gods; skaytleytoys «читач» mitays; sokamais wōrds; jaunays orojens.

Можна згадати також уживання відмінкових форм особових займенників, характерних для рідної говірки А. Юрджа та навколишніх говірок, як-от pimini myusus wyssod, Diws myusim pagrīž por sweteybu, kad Diwa pi myusu nawa, що загалом не властиво друкованим латгальським книжкам.

У рукописах зафіксовано також характерні для говірок майбутні дієприкметники зі вставним -k-, як-от duszkys ar tobu; pajimskys tu naudu, а також незмінюваний дієприкметник із -īt (-eit): reibums naredzeit’ it gotwā, який лише зрідка зафіксовано в друкованих книжках.

3. Морфологічні явища, які в рідній говірці А. Юрджа (а також у найближчих навколишніх говірках) нині є явищами, що зникають або вже зникли, але широко представлені в рукописних книжках. Так, наприклад, у сучасній Наутренській говірці лише в мовленні найстаршого покоління зрідка виявляють форми теперішнього часу дієслів, у яких перед закінченням стоїть приголосний [!], наприклад, smukays kucensz zidla; gulbieys gulla azarā; kur laudim natryukstla mayzias; stōwla, rukas satykdama.

Подібна ситуація спостерігається з формами умовного способу дієслів із -m- і різними закінченнями для кожної особи, наприклад, pisyuteytum dzismiu un stostu; kad wysas tōs bādas un nataymies saraustumem; uz kotna myužeybas izkop tumem; kab poši nabyutumiat tisoti; kab tu piečok nabyutumi apsmits; abgodotum ikšan sirdies.

Так само лише спорадично в мовленні найстаршого покоління вдалося виявити в сучасній Наутренській говірці дієслівні основи минулого часу на -avā-, які в рукописах трапляються доволі часто, наприклад, nu jo naudas dabowis; raudowu dinas, naktes; kotpowi Diwam; naesim damoksowuszy; naesmu sarekinowis. Однак трапляються також неправильно утворені за цією моделлю форми дієприкметника минулого часу, як-от nu moju beja izgowis, водночас поруч уживаються також форми минулого часу на -āj- (-uoj-), наприклад, izwaycoja; dauzi pastrodoja. Це дає підстави сумніватися в ширшому й стабільному вживанні основ минулого часу на -avā- у Наутренській говірці навіть сто років тому.

Натомість теперішні форми 3-ї особи атематичних дієслів iet і duot — iem (īm), duom (dūm), які нині взагалі не зафіксовані в Наутренській говірці, у рукописах А. Юрджа трапляються досить часто, наприклад, lepn ieyba im pa priszku, tutayk kauns im pakaļā; tupi tay im gonus; graks smidamis i jim, bet raudodams i z im; tels cela gobots jo im; iz dum pi weyra.

133

До зниклих із сучасної Наутренської говірки належать займенники, досить часто зафіксовані в рукописах А. Юрджа: seykurs «кожен, будь-хто» і kažns «кожен», наприклад, Diws pasorgoy s e w k u r u kristievtu cytwaku; na s i a w k u r u dinu to motia lieynikus ‘paņkūkas’ cap; nawajag pec s e w k u r a uda sist; nu invadnika un nu skaudeybas s e w k u r a m ir jociš; s e w k u r a m cytwakam ir sows guds; nowie ar iskapti pi s e w k u r a steydzas; k a ž n u stund i, k a ž n u din; kōzas, delen, šugod byus k a ž n e j a m puikem.

Варто особливо згадати вузьколокальні фонетичні особливості, спорадично зафіксовані в рукописах А. Юрджа, за якими й сьогодні легко впізнати носіїв Наутренської говірки. Це, по-перше, перехід ai › ei у словах kei «як» і keids «який». Також у рукописах А. Юрджа читаємо: k e i m o s a n u m a n i s a c i d a l e j o s; as k i e y r a d z u, byus gotodni ‘izsalkuši’ pahykuši; stopins ‘slāpes’ n a s k e y t s winiu jamia. Інша мовна особливість Наутренського краю — дифтонг uo › oi, як-от у toboik, runoit. У рукописі спорадично зафіксовано також слово kamandawoit. Однак у рукописних книгах воно, очевидно, не набуло ширшого вжитку також і тому, що дифтонг [uo] як у друкованих, так і в рукописних книгах зазвичай позначали літерою o або ô. Виявлено також перехід [a], який і сьогодні зберігається у слові apse: kay e p s i s topa. Усі згадані фонетичні явища трапляються у ранніх творах А. Юрджа (зазвичай у прямій мові казок) або в листах. У пізніших творах автор, очевидно, свідомо уникав їх, дотримуючись письмової традиції.

Простеживши взаємодію говірки та норм писемної мови в рукописних книгах Андріва Юрджа, можемо зробити висновок, що поступово в автора сформувалася власна індивідуальна письмова традиція, у якій дедалі більшої ваги набувало відображення мовних явищ рідної говірки. Варто ще раз нагадати, що в період заборони друку рукописну літературу створювали самі латгальські латиші-селяни, забезпечуючи таким чином безперервність латгальської писемності й літературного процесу та збереження латиської ідентичності в період заборони друку.

ДІАЛЕКТ, НОРМА І ТРАДИЦІЯ В ЛАТГАЛЬСЬКІЙ РУКОПИСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

У другій половині минулого століття в Латвії, як і в Литві, діяла заборона друку. Оскільки невелика кількість книжок, виданих за кордоном і таємно ввезених до Латгалії, не могла задовольнити потреб селян, серед них з’явилися переписувачі книжок, які спочатку переписували молитовники та збірники гімнів. Поступово функції переписування книжок розширювалися: від руки переписували також світські твори, поради для селян, фольклорні матеріали, укладали рукописні календарі. Тому в історії латгальської писемної мови можна говорити про цілий період — період рукописних книг.

У статті латгальська рукописна література розглядається з лінгвістичного погляду; йдеться про творчість найвідомішого переписувача книжок у Латгалії Андріва Юрджа (1845–1925). Розглядається традиція латгальської писемної мови, що склалася до періоду заборони друку, а також стихійно сформоване співвідношення між нормами цієї мови та рідною говіркою. Розглянутий матеріал дає підстави зробити висновок, що Андріву Юрджу властиві власна індивідуальна орфографія та традиція, у якій помітний значний

134

вплив рідної говірки. Слід нагадати, що авторами латгальських книжок, виданих до заборони друку, здебільшого були представники інших національностей, тоді як рукописну літературу створили самі латгальські селяни-латиші, забезпечивши таким чином безперервність латгальської орфографії та літературного процесу.

ДІАЛЕКТ, СТАНДАРТ І ТРАДИЦІЯ В ЛАТГАЛЬСЬКІЙ РУКОПИСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

Наприкінці XIX століття латвійці Латгале (так само як і литовці) зазнавали утисків через заборону латинської абетки. Деякі латгальські книжки друкували за межами цього регіону, а потім доправляли до Латгале контрабандою. Такі книжки були дуже дорогими й не могли повністю задовольнити потребу в них. Незабаром з’явилися люди — прості латгальські селяни, — які від руки переписували молитовники, катехізиси та практичні поради. Складали навіть рукописні календарі. Отже, можна говорити про цілий період в історії латгальської писемної мови — рукописну літературу.

У цій статті рукописну літературу розглянуто з лінгвістичного погляду на матеріалі аналізу праць одного з відомих переписувачів, Андрівса Юрджса (1845–1925). Докладно досліджено взаємодію латгальської писемної мови, що сформувалася до заборони друку, її спонтанних тенденцій до стандартизації та впливу рідного діалекту автора.

Проаналізований матеріал дає змогу зробити висновок, що Андрівс Юрджс створив власну індивідуальну писемну традицію, ближчу до рідного діалекту.

Слід зазначити, що авторами латгальських книжок, виданих до заборони, були не латвійці, проте традицію рукописної літератури плекали латвійські селяни, які таким чином забезпечили тяглість рідної літературної традиції.

Anna STAFECKA

Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts Akadēmijas lauk. 1 LV-1050, Rīga, Latvia El. pastas [email protected]

Отримано 1999 06 01

135