ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLV (2001), 39–61

Соціолінгвістичний погляд на антропонімію Східної Литви XVI–XVII ст.

Laima Grumadienė

Інститут литовської мови, Вільнюс

На підставі аналізу особових імен, зафіксованих у судових книгах Лінкмян 1554 і 1636 років (Східна Литва), висловлено припущення, що принаймні з XVI століття на землях сучасної Литви міг діяти механізм русинізації, подібний до процесу полонізації, що відбувався пізніше. Руська мова — розмовний різновид мови великокнязівської канцелярії — могла поширюватися серед шляхти як символ статусу. Цей процес міг також торкнутися частини селянства. Те, що скорочені форми християнських імен могли мати як литовську, так і слов’янську форму, свідчить, що вживалися обидві; пояснити це звичкою писарів неможливо. Це означає, що в XVI столітті осередки литовсько-руського білінгвізму могли існувати далеко на північ від литовсько-руського мовного кордону. Якщо це так, то слід переглянути наше уявлення про механізм проникнення (частини) слов’янізмів у східнолитовські діалекти: вони могли проникнути разом із новими рисами повсякденного життя, під впливом писемної (особливо церковнослов’янської) традиції або внаслідок поширення білінгвізму, починаючи з XVI століття.

1. ПРО СОЦІОЛІНГВІСТИЧНУ СИТУАЦІЮ

Обговорюючи фонетичні зміни литовської мови або окремих її діалектів, зокрема східних, що відбулися кілька століть тому, загальновизнано, що «дуже тісні й давні контакти зі східними слов’янами та всіляке змішування не могли не вплинути на розвиток литовської мови» (Zinkevičius 1987: 68). Появу значної частини лексичних слов’янізмів зазвичай пояснюють взаємодією культур і розвитком цивілізації, тобто називанням НОВИХ ПОНЯТЬ запозиченими або дослівно перекладеними словами. У таких випадках надзвичайно тісні й активні контакти не обов’язкові, запозичення можуть поширюватися через посередників: «[…] литовці ще до часів Міндовга вже були певною мірою знайомі з християнством, очевидно, переважно через східних слов’ян-сусідів: знали й уживали отримані від східних слов’ян християнські терміни, назви християнських свят, їм були знайомі деякі християнські особові імена. Усе це литовці, найімовірніше, отримали природним шляхом — спілкуючись із сусідами-християнами, торгуючи з ними та обмінюючись культурними цінностями, адже прямих свідчень про місіонерську діяльність у Литві того часу ми не маємо» (Zinkevičius 2000: 14). Відомо, що для лексичних запозичень, які виникають унаслідок активних контактів, характерно також те, що запозичуються або замінюються чужими словами слова, які вже існували у власній мові, або слову надається додаткове значення, якого раніше не було у своїй мові, запозичене з чужої, хоча для позначення цього значення поруч є інше (власне) слово; тобто поряд зі звичайним, природним відбувається і надлишко-

40 |

LAIMA GRUMADIENĖ

ве запозичення. Саме таких запозичень і уникали, укладаючи великий Словник литовської мови. Якби ми спробували скласти на його основі словники окремих діалектів чи говірок і порівняли їх із небагатьма вже наявними друкованими словниками, то передусім нам бракувало б запозичень описаного характеру. Однак дослідження слов’янізмів у діалектах та їхньої хронології (докладніше про літературу з цього питання та власні спостереження див. Kardelis 1999) аж ніяк не спростовують гіпотези, що частина лексичних слов’янізмів могла потрапити до деяких говірок сучасних південних і східних аукштайтів (насамперед вільнюських і утенських) досить давно й не лише як культурні запозичення, тобто разом із новими чи по-новому осмисленими реаліями. Адже в говірках є певна кількість давніх слов’янізмів, які просто витіснили безсумнівно вживані власні слова (у системах і підсистемах найменувань — як семантичних, так і граматичних — зияють своєрідні «прогалини», які заповнюють слов’янізми). Отже, це типові явища білінгвізму й активних контактів. Такі слов’янізми, що вживалися постійно й тривалий час, шліфувалися та змінювалися, тому нелегко встановити час їхньої появи (пор. Urbutis 1992, 1993), однак можна припустити, що частина з них могла проникнути й у XVI–XVII століттях. Пам’яток чистих розмовних різновидів східнолитовських діалектів того часу немає, а в текстах так званого східного варіанта писемної мови, заснованого на вільнюському інтердіалекті, що формувався, відображено вищий рівень, тобто писемну мову, на яку, своєю чергою, впливали слов’янські (і не лише) мови також унаслідок взаємодії з мовами-джерелами, з яких перекладали значну частину цієї писемної спадщини. Певним, хоча й із великими застереженнями, свідченням уживання мов є різноманітні адміністративні та церковні списки населення й топонімів.

Зрозуміло, що відносини між литовською та білоруською¹ мовами дуже давні. Тут я хотіла б розглянути їх, спираючись на дані джерел середини XVI — початку XVII століття. Новішою є думка про те, що тогочасна розмовна білоруська мова могла істотно вплинути на сучасні говірки Східної Литви, особливо на лексику, через безпосередні контакти з найнижчим соціальним прошарком населення — селянами — та можливі в окремих місцях випадки активного білінгвізму в цей період НЕ ЛИШЕ НА САМОМУ СХІДНОМУ КРАЇ ЕТНІЧНОЇ ЛИТВИ (Zinkevičius 1987: 112) (пор. Vidugiris 1983: 53), АЛЕ Й У НАБАГАТО ШИРШІЙ СМУЗІ НА ЗАХІД. Можна сформулювати висунуте тут припущення й обережніше: якщо факти підтвердять, що в XVI–XVII століттях на території сучасної Східної Литви (можливо, лише в окремих місцевостях) справді мали місце активні контакти між литовською та білоруською мовами й випадки білінгвізму, то, можливо, і частина

¹ Нині в литовському мовознавстві звичнішим є білоруський термін, але його зазвичай пов’язують із назвою сучасної держави Білорусь та її мешканців, тоді як у цьому обговоренні проблем середини XVI — початку XVII століття, мабуть, доречно вживати етнонім гуди, який також має давні традиції в литовській мові, а мову цього етносу називати гудською мовою (пор. Gudavičius 1999: 436). Литовці називали гудами мешканців Великого князівства Литовського, які розмовляли слов’янською мовою й жили в частині так званої Чорної, Білої та Червоної Русі. Росіяни, московити Великого князівства Московського, називали їх просто литвинами, рос. литвины; самі вони називали себе русами, рос. русские (Čekmonas 1988: 42), а усвідомлюючи себе підданими Великого князівства Литовського — просто литовцями. Доводиться запровадити незвичне для литовського мовознавства скорочення gu. — гудська мова. У досліджуваному джерелі 1554 року, до речі, згадується маєток Гудішкес (dworu jego Gudziśzek In₁₅₅₄ 121), що свідчить, що інші не були гудами; є особові імена етнонімного походження: Szczepan Gudelis In₁₅₅₄ 84; Jezioru Tanu miedzy polu Mosią Nareykowicz, ktore zowią Gudziskiego In₁₅₅₄ 123; Janielis z Mosiem bratem Melancy, ludzi gudziskie In₁₅₅₄ 122, хоча два останні можуть означати належність до маєтку Гудішкес. Є ще одне особове ім’я етнонімного походження — Andrzey Tatarzyn In₁₅₅₄ 86, а Lach In₁₅₅₄ 104 robi особове ім’я можна пов’язати як з етнонімом, так і зі скороченою формою імені Олексія або Іллі, пор. Б II, 24, 71. Варто згадати міркування J. Ochmanski (1996: 66–7) щодо можливої хронології та історії виникнення таких назв.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 41

Появу слов’янізмів у говорах можна було б пояснювати саме ними, тобто в окремих випадках відносити до давніших часів? Пошук таких слов’янізмів — уже зовсім інша тема. Тут важливо з’ясувати, чи є докази того, що тоді могли скластися обставини для виникнення двомовності. Необхідно додати, що ніхто й не заперечує взаємодії литовської та білоруської мов (докладніше див. Zinkevičius 1987: 54–75), але зазвичай ідеться або про активні зв’язки пізнішого часу, тобто після того, як на початку XVIII ст. чума й війни спустошили Литву, до спорожнілих східних і південно-східних околиць сучасної Литви переселилася вже значна кількість білорусів, або про дуже давні часи. Тут, спираючись на дані антропонімії, хотілося б спробувати довести, що в деяких місцевостях сучасної Східної Литви активні контакти з білорусами могли мати місце ще в середині XVI ст. та на початку XVII ст.

Про те, що на початку XVII ст. у Вільнюсі жило чимало білорусів, писав Zinkevičius (1977: 6–7), однак він досліджував документ католицької церкви, тому поза розглядом залишилися імена православних, які просто не могли потрапити до цього документа (а принаймні частина білорусів, як і литовців, тоді, ймовірно, були православними, адже лише у Вільнюсі стояло 9 церков). І загалом багато тогочасних білорусів, які, до речі, ще не так давно (у XIV–XV ст.) сформувалися в народ зі своєю мовою, що розвинулася із західноруських говорів, жили у Великому князівстві Литовському й становили значну частину тодішніх мешканців Вільнюського воєводства. Немає даних про те, чи всі вони вже прийняли хрещення за візантійським обрядом (православ’я було запроваджене 988 р.); вважають, що на той час західна межа православ’я проходила по лінії Полоцьк — Мінськ — Гродно (Zinkevičius 2000: 13). Деякі білоруси, як і православні литовці, згодом могли перейти в католицизм. Небагато відомо про православних, які жили тоді у віддаленіших місцевостях, але все ж очевидно, що, хоча в деяких місцях їх було небагато, вони жили по всій території сучасної Литви, особливо у володіннях магнатів (Gudavičius 1999: 68, 96, 358, 436–439, 452 та ін.). І, безперечно, що далі на схід, то більше. Однак не хотілося б ставити знак рівності між білорусами та православними: очевидно, що згодом це було не так, як не є так і тепер, але ж католицькі землі межують із православними приблизно там само, де проходили основні ареали розселення етнічних литовців і білорусів. До речі, частина мешканців цього прикордоння, починаючи з XIV ст., стала уніатами (Gudavičius 1999: 318–321). Підстави підозрювати вплив православ’я дають наявність канонічних православних імен та їхніх скорочених форм, а також прізвищ, що згодом від них утворилися. На думку Zinkevičius (1977: 89), «Оскільки тоді під час хрещення досить суворо дотримувалися католицьких канонічних форм хресних імен (записаних латиною або польською), їхні східнослов’янські варіанти могли потрапити до актів лише випадково, і саме ті, які тоді були широко вживані людьми (католиками)». До речі, на тій самій сторінці автор наводить 57 скорочених форм хресних імен східнослов’янського походження, збережених на початку XVII ст. у патронімах, оскільки останні не нормувалися. Maciejauskienė, обговорюючи імена, записані в джерелах XVI ст. майже з усієї території сучасної Литви, зазначає, що не всі вони тоді були однаково популярними, і серед таких називає, наприклад: Асмафей, Ярмола, Калукстъ, Климентъ, Прокопъ, Владиславъ та ін. (1979: 86); вона також зауважує, що з приблизно 10 000 опрацьованих тогочасних записів можна виокремити 70 різних хресних імен із найрізноманітнішими скороченими формами, тоді як імена цього типу майже не мають таких форм. Частина цих імен належить до православного іменника або є давньослов’янською. Однак досі не цілком зрозуміло, чи поширювалися вони у XVI ст. і серед католиків без особливих відмінностей.

42 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Maciejauskienė (1991: 230) taip pat pažymi, kad „Reti XVI a. slaviškos bei germaniškos kilmės asmenvardžiai greičiausiai rodo lietuvių pavardžių atsiradimą skolinimo keliu. Be to, kai kurie iš slavų kalbų kilę antroponimai gali būti vertinami ir kaip lietuviškų asmenvardžių slavinimo rezultatas“. Bet pavardžių skolinimo sąvoka dabartinės Rytų Lietuvos teritorijoje komplikuotusi, jeigu būtų priimta prielaida, kad tame pačiame pavardžių formavimosi procese dalyvavo tiek lietuviai, tiek ir gudai, tiek vieniems, tiek kitiems buvo tiesiog prisegamos patroniminės -evič, -ovič priesagos, nes tokia buvo bendra Lietuvos Didžiosios Kunigaikštijos nuostata, kai oficialioji jos kalba iki 1696 m. buvo slavų kanceliarinė (šios nuostatos neatsisakyta ir vėliau). Taigi ir gudų arba sugudėjusių lietuvių, Lietuvos Didžiosios Kunigaikštijos gyventojų, pavardės galėjo tapti sunkiai beatidaloma ir todėl tik sąlygiškai vadintina skolinta lietuvių antroponimijos dalimi.

Номенклатура християнських імен у різних країнах відрізняється, хоча її ядро значною мірою спільне. У Литві, коли наприкінці XVI ст. у календарях почали записувати імена святих у дні їхньої смерті, поступово сформувалася номенклатура, дуже подібна до польської (Kuzavinis, Savukynas 1994: 36–40). Навряд чи це дає підстави вважати, що до того суворіших правил не дотримувалися. Отже, питання про те, чи утворився на території сучасної Східної Литви в середині XVI — на початку XVII ст. значно потужніший, ніж у Литві загалом, шар слов’янських імен, а відповідно й пізніших прізвищ, похідних від православних канонічних або давньослов’янських імен (чому не суперечить і дослідження прізвищ мешканців Вільнюса на початку XVII ст., здійснене Zinkevičius (1977)), через те, що тут жило більше людей, пов’язаних із православ’ям (білорусів чи литовців — поки що невідомо), чи з інших причин, залишається відкритим. У статті висувається припущення, що люди, які вживали характерні для того часу слов’янські скорочені форми імен, особливо похідні від давніх слов’янських двоосновних і канонічних православних імен, імовірно, розмовляли нелитовською мовою або принаймні були двомовними.

Загалом щодо вживання розмовних мов того часу виникає чимало запитань. Zinkevičius (1987: 144–146), який, мабуть, найґрунтовніше описав мовну ситуацію та вживання мов на території сучасної Литви в середині XVI — на початку XVII ст., наводить факти, які свідчать, що тоді усна литовська мова в суспільному житті вживалася не лише простолюдом, а й магнатами, проте поряд із польською та руською. Незабаром литовська мова залишилася лише мовою простолюду. Польська мова, принесена католицизмом і двором великого князя, поширювалася через школи й писарів, дедалі більше набувала престижу й ширилася. Руська мова, яка до того поширювалася як (давня) слов’янська канцелярська мова, а в справах православної церкви — також як давня церковнослов’янська мова, від початку XVI ст. у Великому князівстві Литовському стала означати вже ніщо інше, як білоруську мову (Gudavičius 1999: 436–439). Із суміші слов’янської канцелярської мови, вживаної в офіційному діловодстві й зазналої впливу давньої церковнослов’янської мови, та західноруських говорів, що перетворилися на білоруську мову й також зазнали значного впливу литовської, уже сформувався досить цілісний інтердіалектний варіант писемної мови. На нього впливала й мова, вживана в канцеляріях Полоцько-Смоленського та Волинсько-Київського ареалів; із цієї мови вже доводилося перекладати тодішньою московською мовою. Цією мовою вели канцелярське діловодство, нею було перекладено й написано релігійну, юридичну та світську літературу (варто згадати роль P. Skorina та заснованої ним 1525 р. у Вільнюсі друкарні). Безперечно, така мова, яку також називають давньою білоруською мовою (див. Čekmonas 1988: 44–45), уже

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 43

мала не лише писемний, а й усний різновид; ним володіли також спольщена литовська шляхта й магнати, а також урядовці та писарі. Частина з них була одномовною, але частина — безперечно двомовною. Зазвичай стверджують, що польська мова поширювалася через маєтки й що виявлявся її вплив. Однак у XVI ст. (і раніше), можливо, через маєтки впливала також руська мова — якщо вона була мовою панів, то мала впливати й на найменування. Так можна було б спробувати частково пояснити, чому досить далеко на захід від Vilniaus траплялися прізвища знатних (або заможних) людей, основою яких стали руські скорочені форми християнських імен, адже не всі вони мали бути прибульцями зі східних слов’янських земель країни. Отже, обережно можна спробувати сформулювати думку, досі принаймні в литовському мовознавстві чітко не висловлену: у XVI ст. (можливо, і раніше) на території сучасної Lietuvos міг діяти механізм русифікації (і русинізації), подібний до пізнішого механізму полонізації (і спольщення): як престижна мова через маєтки (а у випадку польської мови — ще й через школи та церкву) могла поширюватися руська мова, якою як розмовним різновидом слов’янської канцелярської мови послуговувалася знать². На жаль, дані цієї статті надто мізерні, щоб обґрунтувати таку гіпотезу. Третім різновидом руської мови були діалекти, а прості селяни, які жили у Вільнюському ареалі й розмовляли ними, опинившись на периферії, так і не усвідомили своєї належності до спільного руського (або білоруського) ареалу, тому й досі називають себе, не визнаючи іншої назви, терміном, що відповідав їхньому становищу в XIV–XVI ст., — ПРОСТА МОВА, ПРОСТО РОЗМОВЛЯЮТЬ (по-руськи no-procmy). Такий термін, уживаний у середньовіччі й в інших країнах Європи, поруч із поняттям місцевих людей, що заступало етнонім, — гу-мутэйцы, передбачає зіставлення з іншим різновидом цієї мови, престижнішим, яким, можливо, послуговувалися пани. Варто наголосити, що це була усна форма мови, адже більшість селян, безперечно, були неписьменними. Тришарова руська мова справляла на литовську також потрійний вплив. На східні литовські діалекти найбільше могли впливати руські діалекти, коли їхні носії безпосередньо спілкувалися. Отже, запозичення могли тоді бути іншого характеру, а не лише численні назви нових або перейменованих реалій, що прийшли через східних слов’ян, особливо пов’язаних із релігією (які вони нерідко самі запозичували з інших мов; докладніше див. Zinkevičius 1987: 68–75).

Тут розглядається частина копій інвентарю Віленського тіунства за 1554 рік — волостей Nemenčinės і Linkmenų, тобто опису сіл та їхніх мешканців, — що збереглися й були підготовлені та надруковані 1934 року зусиллями Konstantinas Jablonskis; рукопис, на жаль, зник на початку XX ст.³. Ця частина стосується волості Linkmenų (сторінки 83–131). Також розглядається частина рукописного інвентарю за 1636 рік обсягом 43 аркуші (86 сторінок), що зберігається у бібліотеці Vilniaus universiteto (IN₁₆₃₆),

² Čekmonas згадує розмовний різновид слов’янської канцелярської мови, але не розвиває думки про її вживання на території етнічної Lietuvos: «Старобілоруська мова насамперед була основною державною мовою Д. Л. к. (Великого князівства Литовського — L. G.), нею було написано більшість юридичних документів (і на території етнічної Lietuvos). З огляду на цю функцію старобілоруську мову називають також канцелярською (або мовою ділових документів) мовою Д. Л. к. Однак вона виконувала набагато більше функцій. Старобілоруською мовою ГОВОРИЛИ (виділено мною — L. G.) численні представники феодальної знаті — православні й католики; нею писали літописи та богословські трактати, перекладали твори художньої літератури» (1988: 44, переклад мій — L. G.). Там само автор нагадує і про татар, які жили у Великому князівстві Литовському, та їхню релігійну літературу — кітаби, що від початку XVII ст. писалася руською мовою, але арабським письмом. Тут природно виникає запитання: з ким же вони спілкувалися руською мовою, як не із сусідами? (Див. також Kričinskis 1993: 196 та ін.; Potasčenko, red., 2001: 78–79 та ін.)

³ Докладніше історію всіх копій викладено в книжці K. Jablonskio (IN₁₅₅₄: 30–31).

44 |

LAIMA GRUMADIENĖ

також стосується волості Linkmenų (сторінки 15–31v). Для з’ясування розвитку антропонімії східних литовців дані про походження імен насамперед наводяться за Lietuvių pavardžių žodyno (LPŽ), оскільки це результат великої колективної праці; до інших джерел звертаються лише тоді, коли потрібно доповнити факти або обґрунтувати іншу думку, найчастіше — до праць M. Biry los (Б_I, Б_II).

2. ІНВЕНТАР ВОЛОСТІ LINKMENŲ ЗА 1554 Р.

У середині XVI ст., точніше — від 1543 року (Zinkevičius 1987: 137), адміністративні документи Великого князівства Литовського почали писати також польською мовою, тоді як до того переважала слов’янська канцелярська мова. Один із перших інвентарів, написаних польською, — це розглядуваний тут інвентар волостей Віленського тіунства: Nemenčinės і Linkmenų. Можна припустити, що той, хто писав⁴ цей інвентар, іще міг не мати достатніх навичок; на нього могла впливати й слов’янська канцелярська мова. Щоправда, плутання абеток не помічено, але воно могло зникнути, коли у XX ст. переписували оригінал або копії, зроблені в попередні століття, адже оригінал майже весь утрачено. Польська мова писаря не бездоганна: він не дотримується єдиних правил, уживання твердого l значно варіюється, не завжди послідовно вживаються й інші діакритичні знаки, тому тут текст подано так, як його записано в оригіналі, точніше — у копіях. Якщо поглянути на записані польською мовою в джерелі 1554 року особові імена, що тоді складалися або лише з імені, або з імені та другого компонента найменування особи, то досить часто це ще не було справжнє прізвище, а просто патронім, тобто особове ім’я, утворене за допомогою патронімних суфіксів від будь-якого (не обов’язково першого) компонента найменування батька (деякі автори, наприклад Vanagas і Zinkevičius, уживають термін БАТЬКІВСЬКЕ ІМ’Я, але нині частіше вживається термін ПАТРОНІМ, див. Maciejauskienė 1991: 16), або інших найменувань особи без патронімних суфіксів, а також прізвиськ; можна припустити, що тоді мешканці розмовляли щонайменше двома мовами — литовською та руською. Одним із джерел доказів можуть бути документи з антропонімними даними. На це можуть указувати литовські й слов’янські християнські імена, а також давні слов’янські імена, особливо їхні скорочені або пестливі форми. Сам факт уживання скорочених форм і утворених від них патронімів свідчить, що вони існували і в литовському, і в слов’янському вжитку, а не були лише найменуваннями, нав’язаними писарями. Писар міг дещо змінювати, наприклад, не записувати закінчення⁵, подавати польський запис особового імені, скажімо, Szczepan I₁₅₅₄ 84, Andrzej I₁₅₅₄ 123, перекладати, додавати слов’янський патронімний суфікс -evič або -ovič тощо, але навряд чи змінював корінь скороченого імені, хіба що розгортав його до повної форми. Дослідники зазначають, що в маєткових інвентарях та інших документах адміністративного й юридичного характеру узус міг відображатися автентичніше, ніж у церковних книгах (Zinkevičius 1977: 67); до них заносили не лише католиків. Мешканці Великого князівства Литовського, які розмовляли руською мовою, брали участь у тому самому по-

⁴ На титульному аркуші інвентарю написано: «[…]niżej mianowanych przez mię, Jerzyka Zacharyaszewicza, dzierżawcę zoslienskiego […]» I₁₅₅₄ 31 (тобто із Zaslių, не місцевий мешканець).

⁵ Ту саму людину на тій самій сторінці інвентарю Linkmenų записано двома способами: Petrelis Urbanowicz і Petrel Urbanowicz I₁₅₅₄ 107.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija

45

У процесі письмового оформлення імен (формування литовських прізвищ почалося раніше й відбувалося інакше), як і в литовськомовних, тобто вже раніше почала виразно виявлятися й особливо посилюватися на той час тенденція «приєднувати» слов’янські патронімічні суфікси -evič, -ovič під час реєстрації мешканців; на неї впливало використання слов’янської канцелярської мови. Сам процес дещо відрізнявся від аналогічного процесу у Великому князівстві Литовському, адже там такі суфікси дозволяли приєднувати лише знатнішим, а представникам нижчих станів — коротші -ev, -ov (Zinkevičius 1987: 134).

У цій статті висунуто припущення, що скорочені форми слов’янських імен принесли із собою (або отримали, нікуди не виїжджаючи) люди, які тоді мешкали в розглядуваних місцевостях і розмовляли лише білоруською (або також білоруською), оскільки в литовському мовному середовищі деякі такі скорочення навряд чи могли виникнути. Варто звернути увагу на зауваження Zinkevičiaus (1977: 81; також пор. 82–88): «Спираючись на записи по батькові, можемо реконструювати чимало форм хрестильних імен, уживаних литовцями у XVI–XVII ст., початок яким дали не слов’янські канонічні хрестильні імена, а їхні народні варіанти. Частина таких форм могла бути утворена й самими литовцями від канонічних імен, насамперед ті, відповідників яких у сусідніх слов’янських мовах не знаходимо».

Не слід забувати й про те, що досліджуваний інвентар є документом волочної реформи, проведеної у 1547–1566 рр. на землях великого князя Литовського. З цього документа 1554 р. випливає, що землі Линкменської волості, які належали великому князеві Литовському⁶, мабуть, були відміряні за два чи три роки до того, а селян із колишніх сіл, що складалися з 2–4 димів, переселили до більших, адже передусім орієнтувалися на цілеспрямоване впорядкування земель фільварку (докладніше про перебіг волочної реформи див. Ochmanskis 1996: 188 і далі). У цьому джерелі не згадується про переселення селян здалеку, хоча позначка пол. nowik ‘новоселець’ біля деяких особових імен, звісно, назва села Nowosady In₁₅₅₄ 87 свідчить про певну чужість щодо місцевості. До речі, особові імена з позначкою nowik нічим особливим не відрізняються від інших.

В історичній антропоніміці литовців не заведено пов’язувати ступінь литовськості чи слов’янськості (як і германськості) записів із реальним уживанням мов у той час, хоча походження імені чи скороченої форми й намагаються з’ясувати⁷. Це зрозуміло, адже протягом багатьох століть записи робили нелитовською мовою, здебільшого також не литовські писарі чи церковні служителі, нерідко маючи намір слов’янізувати або германізувати. Однак із соціолінгвістичного погляду, можливо, варто було б поцікавитися, звідки, наприклад, у середині XVI ст. у тих місцевостях сучасної Східної Литви, які, безсумнівно, були заселені литовцями⁸, з’явилися такі скорочені форми християнських імен, уживані в розмовній мові, яким не властиве литовське словотворення.

⁶ На титульному аркуші досліджуваного інвентарю записано: «Rejestr dworow jego k. mości ciwunstwa Wilenskiego [...]» In₁₅₅₄ 31.

⁷ Найдокладніше походження християнських імен у Литві та хронологію їх появи описав J. Dumčius (1957), однак він не розглядав, ЯК ці імена поширювалися.

⁸ Частина топонімів зберігається і після зміни мови населення, але про те, що в згаданих місцевостях колись жили литовці, свідчать, наприклад, і такі топоніми: Sioto Mewranskie In₁₅₅₄ 89, Sioto Minducze In₁₅₅₄ 103, od sianożęci Czuyszek y Kudrolanek In₁₅₅₄ 96, Jeziora Strawinoicia In₁₅₅₄ 132, za rzeką Wirynta In₁₅₅₄ 105, Jezioro Żusklinis In₁₅₅₄ 130, W tey ziemi Ligotowkach In₁₅₅₄ 99, niwa, ktorą zowią Wierzmieli In₁₅₅₄ 123 та ін.

46 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Звернімо увагу на те, що частина слов’янських імен або їхніх скорочених форм, а також утворених від них особових імен зі слов’янськими патронімічними суфіксами -evič, -ovič (інших не виявлено) з інвентарю Линкменської волості 1554 р., у працях M. B irylos⁹ (Б₁, БⅡ), засвідчених у писемності Великого князівства Литовського XVI–XVIII ст., в інших документах того часу з території сучасної Білорусі та/або у вжитку сучасних мешканців Білорусі, — це давні імена, канонічні лише у православних (скорочення ст.), або їхні скорочені форми, наприклад: Dosis, Dosia (Gen.) žonka In₁₅₅₄ 116, 127: біл. Дасⁱ⁰: ст. Дасий¹¹ Б₁ 60; БⅡ 140 або ст. Феодосий _БⅡ 124; Micewicz In₁₅₅₄ 114: біл. Міц: ст. Димитрий _БⅡ 169; Micowicz In₁₅₅₄ 114: біл. Міц: ст. Димитрий _Б₁ 62; Procewicz In₁₅₅₄ 93: біл. Проц: ст. Прокоп, Протас _БⅡ 243; Szerg-ut-owicz¹² In₁₅₅₄ 108: біл. Сяргуля, Сяргуня, Серусь: ст. Сергей _БⅡ 115; за наявності литовського зменшувального суфікса -ut- можна обережно висунути припущення і щодо Sopowicz sopa¹³ In₁₅₅₄ 120:? пор. біл. Сафончык, Сахончык, Сапончык: біл. Сафон, Сахон, Сапон: ст. Софония, Софоний _Б₁ 153; БⅡ 209, 138 тощо. Ім’я Niestoya (Nom.) In₁₅₅₄ 119 можна пов’язати зі ст. Нестор _БⅡ 98.

Зрозуміло, більшість слов’янських канонічних імен мають відповідники й у номенклатурах хрестильних імен інших країв, особливо польській; крім того, з часом вони змінювалися і у вжитку самих слов’ян або збігалися з католицькими, наприклад, такі як Feliksas, Martynas, Motiejus, Petras, Silvestras, Simonas та ін.; отже, деякі з них неможливо точно віднести до тієї чи іншої групи. Зазвичай це роблять лише на підставі фонетичних відповідників, наприклад: f і t (ст. Феодор, Фома і пол. Teodor, Tomasz), n і m (ст. Николай і пол. Mikołaj), l і v (ст. Лаврентий і пол. Wawrzyniec), v і b (ст. Василий і пол. Bazyli) та інші.

Тому скорочена форма Chwiecko In₁₅₅₄ 104 радше, мабуть, походить від біл. Хведзька: біл. XVI–XVIII ст. Хведор: ст. Феодор, а не від пол. Teodor _БⅡ 123; Josys In₁₅₅₄ 87: біл. XVI–XVIII ст. Ецун: ст. Иосиф, а не пол. Józef (усі скорочені форми із z) БⅡ 76; Matewicz In₁₅₅₄ 108: біл. Mam: ст. Матфей, а не пол. Maciej _Б₁ 118, так само як і Matulewicz In₁₅₅₄ 117; Mosis In₁₅₅₄ 110, Moysis In₁₅₅₄ 104, з Mosiem (Instr.) In₁₅₅₄ 122, з Moyszeм (Instr.) In₁₅₅₄ 103, Mosiewicz In₁₅₅₄ 110: біл. XVI–XVIII ст. Мосей, Моцей: ст. Моисей, а не пол. Maś: пол. Mateusz _БⅡ 85, LPŽⅡ 172, хіба що у випадку a Masiem (Instr.) In₁₅₅₄ 89; Pieczulis

⁹ Навмисно вирішено порівнювати передусім із білоруською антропонімією, оскільки поставлено завдання знайти зв’язки саме з нею, хоча відповідники можна було б знайти й в інших слов’янських мовах. Не слід забувати, що списки M. B irylos, хоч і дуже багаті, не є всеохопними. Враховано той факт, що зі сходу поширювалися православні імена, а через поляків — католицькі.

¹⁰ Те, що тут записано a замість слов’янського o, може бути адаптацією голосного o східнослов’янських мов, у цьому разі білоруської, в литовській мові голосним a (здебільшого напівдовгим) (докладніше див. Kardelis 1999: 39 і далі). Також слід зазначити, що тут білоруські відповідники найчастіше наводяться лише з двох джерел M. B irylos, у яких певного імені чи скороченої форми може й не бути зафіксовано; тоді подається найбільш подібний відповідник, який має тогочасні паралелі (якщо його знайдено в джерелах, написаних у XVI–XVIII ст. на території сучасної Білорусі, римськими цифрами зазначається століття; якщо посилання немає — це приклад із сучасного вжитку).

¹¹ Тут і далі транскрипцію подано в тому написанні, у якому вона міститься в джерелі, що цитується.

¹² Для сучасних західних білоруських говірок також характерна вимова перехідних звуків, особливо м’яких, між s і š, c і č, z і ž, тому Sz- тут може бути фіксацією такої вимови.

¹³ Див. примітку 10.

¹⁴ Ця форма не засвідчена в працях M. B i ry los, але див. його зауваження щодо тенденції, яка існувала у XVI–XVIII ст., змінювати або відкидати закінчення імені на s, сл. закінчення -uń, наприклад, біл. Іса(а): ст. Исаия _БⅡ 158. Так чи інакше, від цього імені утворено також патроніми: Bolulis Niestajewicz In₁₅₅₄ 112 з Stanisławem bratem; Piotr Niestajewicz In₁₅₅₄ 112.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 47

In₁₅₅₄ 97, Pieczul¹⁵ In₁₅₅₄ 108 (з литовським зменшувальним суфіксом -ul⁻): білор. Пеш, Пецюля: дав.-слов. Петр БⅠ 137, БⅡ 101, а не від польс. Piotr, оскільки поляки такого скорочення не мають. Для східних слов’ян характерніше також скорочення в особовому імені Michnowicz In₁₅₅₄ 83, утворене від імені дав.-слов. Михаил, уживаного всіма слов’янами, польс. Michał БⅡ 232.

Назва села Sioto Miksztewiczow (Gen.) In₁₅₅₄ 113, утворена від скорочення Miksžta: дав.-слов. Николай, білор. XVI–XVIII ст. Миколай, польс. Mikołay БⅠ 129, БⅡ 88¹⁶, у копіях (невідомо, як було в оригіналі) чергується з Niksztewiczow, яке, своєю чергою, слід виводити від східнослов’янського Николай; в інших випадках трапляються форми з M-: z Mikszą (Instr.) In₁₅₅₄ 101; z Mi­xą (Instr.) In₁₅₅₄ 116; Mixtowicz In₁₅₅₄ 123.

Прикладом характерного для східних слов’ян уживання звуків (і літер) l і v (польс. ł і w) є форма лише повного імені (та відповідні патроніми) Ławryn In₁₅₅₄ 96; z Ławry­nem (Instr.) In₁₅₅₄ 87: білор. XVI–XVIII ст. Лаврин: дав.-слов. Лаврентий, але в XVI–XVIII ст. уживалося також білор. Ваврын, пов’язане з польс. Wawrzyniec БⅡ 82.

Уживання фрикативного h замість g властиве білорусам; у джерелі поряд зі скороченням Gryciem (Instr.) In₁₅₅₄ 88; z Gryczem¹⁷ (Instr.) In₁₅₅₄ 117, 118 наявні також Hryc In₁₅₅₄ 86, 102 або Hrycz In₁₅₅₄ 84; z Hryczem (Instr.) In₁₅₅₄ 98 (хоча й у польських джерелах засвідчено форму з h, пор.: білор. Грыц, польс. Hryć: дав.-слов. Григорий, польс. Grzegorz БⅡ 107; LPŽⅠ 709). Очевидно, що в цій позиції h чергувалося з g; крім того, форми з g можуть відображати й литовську вимову. Із фрикативним білоруським h пов’язане також написання повної форми імені Hryhora In₁₅₅₄ 102, як і Bohdan In₁₅₅₄ 84, його скорочення Bohdiusz In₁₅₅₄ 96 або Bohdziewicz In₁₅₅₄ 97, що містить патронімічний суфікс -ewicz. Переконливішим доказом могло б бути наявність фрикативного h в особовому імені Ihnatowicz In₁₅₅₄ 118: дав.-слов. Игнатий, польс. Ignacy БⅡ 70.

Про білоруське вживання свідчить також сполучення приголосних ltr в особовому імені Batromiey In₁₅₅₄ 119, зафіксованому кілька разів (канонічне Балатромей, уживане в XVI–XVIII ст.: польс. Bartłomiej БⅡ 132), проте в досліджуваному джерелі поряд уживаються також Barttomiey In₁₅₅₄ 96, Barth­omȯiey In₁₅₅₄ 129. У скорочених формах цього імені Bartko¹⁸ In₁₅₅₄ 83, Bortko In₁₅₅₄ 111 збереглася послідовність приголосних rt(l).

Іноді неможливо перевірити за фонетичними відповідниками, чи форма запозичена з білоруської, чи з польської, наприклад: Daniewicz In₁₅₅₄ 115, z Daniulem In₁₅₅₄ 110 пов’язані як із білор. Данило, Данько XVI–XVIII ст.: дав.-слов. Даниил, так і з польс. Daniel БⅡ 57, 202; Macko In₁₅₅₄ 83; Macieyko In₁₅₅₄ 99; z Maciulem (Instr.) In₁₅₅₄ 97; z Maczulem¹⁹ (Instr.) In₁₅₅₄ 100: білор. Мац, Матцей XVI–XVIII ст.: дав.-слов. Матфей і польс. Maciej БⅡ 88; Mosis Mielewicz In₁₅₅₄ 119: білор. Мель: дав.-слов. Емельян і польс. Melko: польс. Emilian БⅡ 62. Скорочення Misius In₁₅₅₄ 88: білор. Мись XVI–XVIII ст.: дав.-слов. Михаил збігається з польс. Miś: польс. Michał, оскільки має спільний давній слов’янський зменшувальний суфікс -s БⅡ 92, 235.

Як білоруси в XVI–XVIII ст., так і поляки мають скорочення білор. Яша: дав.-слов. Иаков, польс. Jaksza: польс. Jakub БⅡ 129. У джерелі з Лінкмени є три подібні, але не тотожні скорочення цього імені-

¹⁵ Див. примітку 12.

¹⁶ Тут подано докладний огляд інтерпретацій вимови імен, що починаються на N- та M-, у слов’янських мовах; уживання останнього звука пов’язується не лише з польською мовою.

¹⁷ Див. примітку 12.

¹⁸ M. Biryla наводить приклади лише з o — Bortko (I₁ 37), тож знову див. примітку 10.

¹⁹ Див. примітку 12.

48 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Записи: Janulis Jurgiewicz z Jaxte(m (INSTR.) IN₁₅₅₄ 103 [Jurgiewiczem; ludzi dzisienskich Jkazkta (GEN.) IN₁₅₅₄ 122 y Stanka Rostaniewiczow ir Jakszta IN₁₅₅₄ 112 Piotraszkiewicz z Howienem Mikołajewiczem. Vanagas (1974: 115–116) пов’язував jakšt-, jokšt- із нім. Jaxt: Jacobus, що, можливо, прийшло через латишів; він також зауважив, що похідних антропонімів від цього кореня зі слов’янськими суфіксами майже немає: вони трапляються в місцевості ближче до латишів або в Заніманні, тобто там, де були контакти з німцями. М. Biryla як слов’янську вказує лише коротку форму Jokūbas без -t-. Отже, походження цієї короткої форми Jokūbas із -t- у джерелі з Linkmenys пояснити складно. Vanagas як подібну дублетну форму наводить білоруські Mikša і Mikšta, які, до речі, обидві зафіксовано саме в інвентарі Linkmenys за 1554 рік: z Mikszą synem IN₁₅₅₄ 101, але назва села Miksztewiczow (Niksżtewiczow) (GEN.) IN₁₅₅₄ 113. Є також Mixta IN₁₅₅₄ 123, Mixtowicz IN₁₅₅₄ 123.

Можливі також кілька етимологій імен, адже іноді незрозуміло, від якого саме імені утворено коротку форму, наприклад: Juchno IN₁₅₅₄ 88: біл. XVI ст. Юхно, пол. Juchno: дав. Евфимий, але може походити й від пол. Jurij БII 232, LPŽII 852; Milewicz IN₁₅₅₄ 103: біл. Миль: дав. Милай або Емельян, але також пол. Emilian БII 61, 141, 244; Pacz IN₁₅₅₄ 118: біл. Пац: дав. Игнатий БII 168, проте згодом воно могло бути також короткою формою булг. Па(ц): Павел, уживаною в білоруській мові LPŽII 358; так само, наприклад, With IN₁₅₅₄ 96 насамперед слід виводити з дав. Bum, пол. With, але не можна відкидати зв’язки і з дав. Виталий, пол. Witalis або кан. Виктор, пол. Wiktor БII 48–50, як і з лит. Vytautas.

Два імені ніби законсервувалися в литовській мові — Grigas і Jurgis. Вони прийшли з грецької через сусідні слов’янські мови, носії яких згодом істотно їх змінили. В інвентарі Linkmenys зафіксовано Grygis (Grygul) IN₁₅₅₄ 118; Gryg IN₁₅₅₄ 109; Grygalewicz IN₁₅₅₄ 108: біл. XVI–XVIII ст. Григор: дав. Григорий, пор. пол. Grzegorz БII 108. Короткі форми Jurgis IN₁₅₅₄ 92; Jurgielis IN₁₅₅₄ 94; Jurgiel IN₁₅₅₄ 89; z Jurguciem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 96: старослов. Jurgъ, Jurgij (Kuzavinis, Savukynas 1994: 215). Отже, Grigas і Jurgis — дуже архаїчні форми, але впевнено стверджувати, з якого боку вони прийшли, не можна. Коротка форма того самого імені, що міститься в антропонімі Jurewicz IN₁₅₅₄ 117, уживалася в білоруській мові у XVI–XVIII ст.; існують також Юр, Юри, характерніші для східних слов’ян, похідні від дав. Юрий БII 129, 140.

Є імена, безсумнівно спільні для білорусів і поляків, а також для православних і католиків, чиї короткі форми без abejonių білоруські, наприклад: Alechnowicz IN₁₅₅₄ 89; z Olechnem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 108: біл. XVI ст. Олехно: кан. Александр, пол. Aleksand(e)r БII 20, 233; Lesis (Lesius) IN₁₅₅₄ 119: біл. Лесь: кан. Александр, пол. Aleksand(e)r БII 22; Pieleyko IN₁₅₅₄ 83: біл. Пилецка: дав. Филипп БII 197 і Puszkiewicz (Puskiewicz) IN₁₅₅₄ 115: від контамінаційного утворення біл. Пусь-, Пусик: біл. Пятрусь: дав. Петр БII 101, пор. пол. Piotr та ін. (інші похідні від цього імені, якими названо лише двох людей, безперечно не білоруські: Petrelis IN₁₅₅₄ 107, Petrel IN₁₅₅₄ 107, Petrek IN₁₅₅₄ 108, повна форма імені Piotr IN₁₅₅₄ 108; для поляків характерніше Piotraszkiewicz IN₁₅₅₄ 112).

Серед імен і коротких форм, характерніших для поляків, варто згадати Domaszewicz IN₁₅₅₄ 103: біл. XVI–XVIII ст. Дамаш: дав. Дамиан, Доментиан, пол. Damasz: пол. Damijan БII 248; Heliasz IN₁₅₅₄ 112: пол. Eliasz, а коротка форма біл. Гелиаш, своєю чергою похідна від пол. Eliasz, походить від старослов. Илья БII 71; Joc IN₁₅₅₄ 115; Jocz IN₁₅₅₄ 90: пол. Jakub LPŽII 782; Szczepanowicz IN₁₅₅₄ 117: пол. Stefan. Деякі короткі форми або самі імена, спільні для православних і католиків, у XVI–XVIII ст. уживалися на дуже великих територіях; нерідко це була польська форма. Наприклад, Лука, Лукиан мають польські відповідники Łukasz,

XVI–XVII a. RYTŲ LIETUVOS ANTROPONIMIJA

49

Łucjan (форма Łukasz, яка вважалася польською і вживалася в обох мовах BII 84), трапляється і в джерелі з Linkmenys — Łukasz IN₁₅₅₄ 116; так само сталося і з Szymko IN₁₅₅₄ 97: пол. Szymon (пор. дав. Cumeon) BII 114; T(h)omasz: Tomasz IN₁₅₅₄ 110; Thomasz IN₁₅₅₄ 114; z Tomkiem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 100; Tomaszko IN₁₅₅₄ 122: пол. Tomasz (пор. дав. Фома BII 121).

M. Biryla суворо не пов’язує ім’я Jan (православний відповідник Иоанн) та його короткі форми виключно з польським хресним ім’ям; він зазначає, що Jan і його короткі форми широко вживалися також у білоруській мові XVI–XVIII ст. (BII 64–69). У досліджуваному джерелі засвідчено лише Jan та його короткі форми: Jan IN₁₅₅₄ 100; Janielis IN₁₅₅₄ 110; Janiel IN₁₅₅₄ 95; Janulis IN₁₅₅₄ 99; Janu(j)lis IN₁₅₅₄ 93; Janiul IN₁₅₅₄ 95; Jankus IN₁₅₅₄ 119 (Jankiewicz IN₁₅₅₄ 112; Jankowicz IN₁₅₅₄ 84); Januszko IN₁₅₅₄ 115; а також Jasis IN₁₅₅₄ 92; Jasius IN₁₅₅₄ 94; Jasz²⁰ IN₁₅₅₄ 90.

Частина імен та їхніх коротких форм походить від давніх слов’янських двоосновних імен (скорочено — старослов.), наприклад Богдан, Болеслав, Радислав, Станислав, Вячеслав, Войтех та ін. Іноді вони подібні до (або й справді є) кальками з грецької чи інших мов або їхніх латинізованих варіантів; наприклад, старослов. Богдан пор. з лат. Theodotus, дав. Феодом «даний Богом» (до речі, у BII 38 зазначено, що у XVI–XVII ст. це ім’я ще вважали язичницьким). У джерелі зафіксовано Bohdan IN₁₅₅₄ 87, його короткі форми Bohdiusz IN₁₅₅₄ 96, Baniul IN₁₅₅₄ 112, Boniulis IN₁₅₅₄ 116 (останні дві можуть бути також короткими формами імені Bonifacas), патронім Bohdziewicz IN₁₅₅₄ 97. Наприклад, Радислав так і залишився неканонічним ім’ям, але в досліджуваному джерелі знайдено коротку форму Rodzius IN₁₅₅₄ 96; Radziewicz IN₁₅₅₄ 106 і Radoszewicz IN₁₅₅₄ 96, що містяться в антропонімах із патронімічним суфіксом, так само можуть пов’язуватися й з іншим православним ім’ям Родион BII 105, 170, 230, а Rotkiewicz IN₁₅₅₄ 112 — можливо, і зі старослов. Радислав або з Kondrat, спільним для давньоруської та польської мов LPŽII 580. У джерелі записано коротку форму Woytko IN₁₅₅₄ 92; її повна форма z Woyciechem (INSTR.) уживалася у XVI–XVIII ст. і в білоруській мові, але загалом це ім’я популярніше серед поляків (BII 51). Існують давні слов’янські двоосновні імена, канонізовані лише католиками, наприклад старослов. Болеслав — пол. Bolesław, але лише від XIX ст. (BII 38); у джерелі є коротка форма цього імені Bolulis IN₁₅₅₄ 112: біл. Болесь, Боліс, Бол-юс. В інвентарі волості Linkmenys, мабуть, найпопулярніше ім’я — старослов. Станислав та його короткі форми з основами Stan- і Stas-²¹ (BII 112), яке згодом стало суто католицьким — пол. Stanisław, лит. Stanislovas.

Два антропоніми дуже проблематичні, але, мабуть, можна шукати, як це робить Zinkevičius (1977: 49), зв’язок Szczęśny IN₁₅₅₄ 110 зі старослов. Вячеслав, яке в польській мові перетворилося на Więcestaw; Maczuda IN₁₅₅₄ 128 можна пов’язати з короткою формою імені Motiejus, оброслою давніми слов’янськими суфіксами (пор. BII 241, 243).

Отже, розгляд походження імен у джерелі 1554 року виявляє їхню неоднорідність і засвідчує наявність православних і давніх слов’янських двоосновних імен або їхніх коротких форм. Окремо розглянемо…

20 Див. примітку 12.

21 Воно подано 18 разів у повній формі Stanisław IN₁₅₅₄ 83, 84 і далі, Stanisław IN₁₅₅₄ 112, 118 і далі, Stanisławiem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 88, 95, 96, 112, 115, Stanisławowi (NOM. PL.) IN₁₅₅₄ 128, а також у численних коротких формах: Stas IN₁₅₅₄ 86, 87, 97, 108, Stasia (GEN.) IN₁₅₅₄ 121, Staszem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 88, 96, 103, 111, 112, 118, Staś IN₁₅₅₄ 83, 84, 92, 94, 128, Stasis IN₁₅₅₄ 92, 100, 110, 113, Stasius IN₁₅₅₄ 95, Stasko IN₁₅₅₄ 120, Stasiel IN₁₅₅₄ 101, 122, Stasielem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 121, Staszel IN₁₅₅₄ 101, 120, Stanis IN₁₅₅₄ 110, 112, 113, 114, Stanko IN₁₅₅₄ 106, 110, 113, 115, 116, Stanka IN₁₅₅₄ 122, Staniulis IN₁₅₅₄ 97, 103, 105, 106, Staniul IN₁₅₅₄ 92, 110, 115, z Staniułem (INSTR.) IN₁₅₅₄ 88, 100, 115, 118, Staniel IN₁₅₅₄ 98, 103.

50 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Характерна антропонімічна словотвірна модель. Про литовське словотворення свідчать литовські суфікси й закінчення. Останній показник ненадійний, оскільки під час записування особових імен закінчення часто просто опускали. Далі до литовських зараховано форми християнських імен, які мають як литовські суфікси, зазвичай зменшувальні -el-, -ul-, так і закінчення (-is, -us), хоча основою самих особових імен найчастіше є білоруське скорочення (і лише іноді польське), наприклад: Bolulis In₁₅₅₄ 112 Niestajewicz z Stanisławem bratem²²; Boniulis In₁₅₅₄ 118 Piotrowicz z Grygiem bratem; Janielis In₁₅₅₄ 95 Witkowicz (Woytkowicz) z Janem²³ bratem; Janiulis In₁₅₅₄ 93 Procewicz; Janulis In₁₅₅₄ 104 Goyżewicz z Janem bratem; Jurgielis In₁₅₅₄ 113 Pietraszewicz; Pieczulis In₁₅₅₄ 117 Szczepanowicz z Piotrem synem; Petrelis In₁₅₅₄ 107 Urbanowicz; Staniulis In₁₅₅₄ 97 Misiewicz; Woyciech (Woyciulis) In₁₅₅₄ 108 Andrzejewicz z Walentym synem.

Скорочення зі зменшувальними литовськими суфіксами в цьому джерелі, як зазвичай, нерідко записані без закінчень, наприклад: Baniul In₁₅₅₄ 112 Piotrowicz; Grygis (Grygul) In₁₅₅₄ 118 Minciewicz; Janiel In₁₅₅₄ 84 Juniewicz z syniem; Janiul In₁₅₅₄ 95 Misiewicz; Janul In₁₅₅₄ 117 Kuniszkis z Bartłomiejem Marcinowiczem; Jurgiel In₁₅₅₄ 109 Konratowicz; Matel In₁₅₅₄ 98 Piktewicz z Piotrem bratem; Pieczul In₁₅₅₄ 108 Mateykowicz z Tomaszem bratem; Pietrel In₁₅₅₄ 119 Stani ewicz z Maciejem bratem; Staniel In₁₅₅₄ 103 Bernatowicz z Stasiem Mielewiczem; Staniul In₁₅₅₄ 115 Woytkowicz z Batromiejem bratem; Staśiel In₁₅₅₄ 122 Piotrowicz przysiężny z Woyciechem synem; Staszel In₁₅₅₄ 120 Piotraszewicz. Лише 4 з них не згадано в інвентарі також із закінченнями: Baniul, Grygul, Matel і Staśiel (Staszel). Форми двох імен наведено лише в орудному відмінку: Marcin Ambrożewicz z Jurguciem In₁₅₅₄ 96 Stanowicz(em); Pieczulis Radoszewicz z Maczułem In₁₅₅₄ 100 Bohdanowicz(em).

Є форми без зменшувальних литовських суфіксів, але з литовськими закінченнями -is, -us, наприклад: Dosis In₁₅₅₄ 116 Woytkowicz z Niewiastą Janową; Grygis (Grygul) In₁₅₅₄ 118 Mincewicz; Janis In₁₅₅₄ 103 Butkiewicz, Jasis In₁₅₅₄ 92 Piotrowicz; Jasius In₁₅₅₄ 92, Staś Goyzetowicz; Josys In₁₅₅₄ 87 Piotrowicz z Pawłem synem; Jurgis In₁₅₅₄ 88 Klimontowicz; Lesis In₁₅₅₄ 92 Jankowicz; Misius In₁₅₅₄ 88 Janowicz; Mosis In₁₅₅₄ 112 Januszkowicz; Rodzius In₁₅₅₄ 96 Staniewicz z synem swym; Stanis In₁₅₅₄ 110 Janowicz z Szczepanem Pawłowicz(em); Stasis In₁₅₅₄ 100 Piotrowicz; Misius, Stasius In₁₅₅₄ 95 Symonowicz.

Скорочень без литовських словотвірних елементів чимало. Різноманітність скорочень, які слід вважати білоруськими, невелика: Bohdiusz In₁₅₅₄ 96 Migowicz; Chwiecko In₁₅₅₄ 104 Masiłowicz; Bohdan Stankowicz z Olechneм (INSTR.) In₁₅₅₄ 108 bratem; Pacz In₁₅₅₄ 118 Staniewicz z Piotrem synem; Pielęyko In₁₅₅₄ 83 Auxinowicz.

Трохи більше є скорочень, спільних для білоруської та польської мов. У реєстрі маєтку записані без литовських словотвірних елементів: Bortko (Boreytko) In₁₅₅₄ 111 Woytkowicz; Stanisław Staniewicz z Grygiem (Grycem) (можливо, початкове G- якраз свідчить про литовське вживання?) In₁₅₅₄ 88 Kasperowiczem; Hryc In₁₅₅₄ 102 Zagierdowicz z Piotrem synem; Hrycz In₁₅₅₄ 84 Maciejewicz; Juchno In₁₅₅₄ 88 Rutkowicz (Rackowicz); Macieyko In₁₅₅₄

22 Описуючи словотвір особових імен, тут і далі наведено виписки з контекстом, тож іноді перелічено й членів родини. Було зроблено спробу виявити залежність між іменами батька та синів або братів: наприклад, якщо форма одного литовська, то, можливо, литовськими будуть і форми інших, однак це не так.

23 Імена обох братів однакові; можливо, тому одного з них подано у зменшувальній формі?

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 51

99 з Марцином Герневичем; Macko In₁₅₅₄ 83 Rymszewicz; Miś In₁₅₅₄ 96 Radoszewicz; Stanko In₁₅₅₄ 113 Talminowicz; Staś In₁₅₅₄ 83 Niekraszewicz; Stasko In₁₅₅₄ 120 Bohdanowicz.

Деякі скорочення без литовських словотвірних елементів слід вважати польськими, проте M. Biryla наводить дані про поширення майже всіх їх у XVI–XVIII ст. значно східніше або південніше-східніше від Vilniaus. Спільним для них є те, що це скорочення католицьких імен, які мають відповідники в канонічній номенклатурі православних імен, або ж це давні слов’янські двоосновні імена; тому скорочення різних періодів можуть бути подібними або навіть збігатися: Heliasz In₁₅₅₄ 112 Rotkiewicz; Janek In₁₅₅₄ 119 Łukaszewicz; Januszko In₁₅₅₄ 113 Jakubowicz; Greycius Stankowicz z Jasiem (Instr.) In₁₅₅₄ 89, Stasiem, synmi swemi; Jasz In₁₅₅₄ 90 Jocewicz; Jerzy In₁₅₅₄ 104 robi; Joc In₁₅₅₄ 115 Jakubowicz; Jocz In₁₅₅₄ 90 Maciewicz; Łukasz In₁₅₅₄ 116 MuraleWicz z Urbanem bratem; Petrek In₁₅₅₄ 108 Wraszowicz; Szymko In₁₅₅₄ 97 Bohdanowicz; Tomasz In₁₅₅₄ 110 [Juteykowicz] z Misiem, synem swym; Tomaszko In₁₅₅₄ 122 Pawłowicz, człowiek pana wojewoda bielskiego; Woytko In₁₅₅₄ 92 Daugutowicz.

Довгі форми імен записано без закінчень, однак тут картина зовсім інша, адже з 24 лише 3 — Bohdan, Hregorya (Gen.), Niestoia — не належать до звичайної польської номенклатури хрестильних імен: Bohdan In₁₅₅₄ 101 Pietkiewicz z Marcinem synem; Od ziem Hrehorya In₁₅₅₄ 101 Pukienia; можливо, також Niestoia In₁₅₅₄ 119 Govlewicz.

Як уже зазначалося, з фонетичного погляду до білоруського ареалу належать Baltromiej In₁₅₅₄ 88 Tomaszewicz; Ławryn In₁₅₅₄ 96 Radoszewicz z Marcinem synem. M. Biryla зазначає, що With зафіксовано в джерелах XVI ст. як довгу форму імені, а не лише як скорочення (B₁₁ 148); вона наявна й в інвентарі маєтку в Linkmenų: With In₁₅₅₄ 96 Lesiewicz (Liesewicz) z Szczepanem synem.

Решту довгих форм імен записано так, як вони вживаються в номенклатурі хрестильних імен польських католиків, хоча не можна виключити, що деякі з них писар «виправив», тим паче що така практика справді існувала: Adam In₁₅₅₄ 105 Bernatowicz z Maciejem synem; Ambrożey In₁₅₅₄ 120 Staskowicz; Ambroży In₁₅₅₄ 97 Staniulewicz z Andrzejem synem; Andrzej In₁₅₅₄ 123 Mixtowicz; Symon Taleykowicz z Bartłomiejem (Instr.) In₁₅₅₄ 99 Leszowie; Mażej (Błażej) Micowicz In₁₅₅₄ 114; Jakub In₁₅₅₄ 113 Talminowicz z Raginowa; Jan In₁₅₅₄ 96 Mikołajewicz z Piotrem pasynkiem; Kasper In₁₅₅₄ 96 Stankowicz; Maciej In₁₅₅₄ 83 Marcinowicz; Marcin In₁₅₅₄ 96 Ambrożewicz z Jurguciem Stanowicz(em); Mikołay In₁₅₅₄ 96 Ławrynowicz z Stanisławem synem; Paweł In₁₅₅₄ 84 Andrzejewicz; Piotr In₁₅₅₄ 87 Juriewicz z Maciejem Pawłowiczem; Symon In₁₅₅₄ 85, Piotr Michnowiczy (Michowiczy); Szczepan In₁₅₅₄ 100 Juchnowicz z Marcinem bratem; Stanisław In₁₅₅₄ 108 Grygalewicz z Subaczem Szergutowiczem; Urban In₁₅₅₄ 115 Janowicz z Staniulem Maciejewiczem; Woyciech (Woyciulis) Andrzejewicz z Walentym In₁₅₅₄ 108 synem; Wenstaw In₁₅₅₄ 120 Mikołajewicz.

У XVI ст. прізвища лише формувалися, тому не завжди можна точно сказати, коли другий компонент найменування особи вже міг стати прізвищем. Далі розглядаються особові імена з досліджуваного джерела з Linkmenų, основою яких є форми хрестильних імен із патронімічними суфіксами.

Особових імен, утворених від скорочень із литовськими словотвірними елементами, дуже мало: [Jurgis] (Jurgi) Janielowicz In₁₅₅₄ 116; z Marcinem Jurgielewicz(em) In₁₅₅₄ 112;

52 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Urban Jurgielowicz In₁₅₅₄ 108 z Janem synem; Maciej Maczulewicz In₁₅₅₄ 96; Janel Matulewicz z synmi dwiema In₁₅₅₄ 117; Paweł Pieczulewicz In₁₅₅₄ 117; z Subaczem Szergutowiczem (Instr.) In₁₅₅₄ 108; Stasis Stanielewicz In₁₅₅₄ 110; Łukasz Stasulewicz In₁₅₅₄ 122. Можливо, одне особове ім’я утворене від імені (із закінченням -is) Jurgis, але, можливо, й від слов’янського скороченого імені Jurgi: Janulis Jurgiewicz z Jaxtem [Jurg]iewiczem In₁₅₅₄ 103.

Переважну більшість особових імен із патронімічними суфіксами утворено від скорочених форм без литовських словотвірних елементів. Деякі такі скорочені форми, як уже зазначалося, можна вважати білоруськими, наприклад: Andrzej Alechnowicz In₁₅₅₄ 89; Narusz (Narucz) Lesiewicz In₁₅₅₄ 114 z Jakubem Juchnowicz(em); Symon Michnowicz In₁₅₅₄ 83; Stanis Micewicz In₁₅₅₄ 114 z Marcinem bratem; Mažey (Błażey) Micowicz In₁₅₅₄ 114; Bohdan Pietkewicz In₁₅₅₄ 101; Janulis Procewicz In₁₅₅₄ 93; Urban Puszkiewicz (Puskiewicz) In₁₅₅₄ 115; Staniulis Radziewicz In₁₅₅₄ 106; Heliasz Rotkiewicz In₁₅₅₄ 112; Juchno Sopowicz sopa In₁₅₅₄ 120.

Імовірно, білоруським (пор. LPŽ¹ 849) слід вважати й особове ім’я Juciewicz In₁₅₅₄ 88, хоча такого скороченого імені у працях M. Biryłos не засвідчено. Можна припустити, що походження особового імені Minczewicz, найімовірніше, пов’язане з гідронімом або ойконімами²⁴, але обережно можна також припустити існування скорочених форм st. Muha, Минай, пор. Мунчук БII 92, 224.

Знайдено такі особові імена, утворені від спільних для білорусів і поляків скорочених форм: Piotr Daniewicz In₁₅₅₄ 115; Stanisław Juchnowicz In₁₅₅₄ 88; Goczutis Jurewicz In₁₅₅₄ 117; Jocz Maciewicz In₁₅₅₄ 90; Jan Mackiewicz In₁₅₅₄ 88; Piotr Mateykowicz In₁₅₅₄ 108 z Łukaszem; Mosis Mielewicz In₁₅₅₄ 119; Jan Milewicz In₁₅₅₄ 103; Janiul Misiewicz In₁₅₅₄ 95; Andrzej Mixtowicz In₁₅₅₄ 123; Lesis (Lesius) Mosiewicz In₁₅₅₄ 119; Jurgielis Pietraszewicz In₁₅₅₄ 112; Jakszta Piotraszkiewicz In₁₅₅₄ 112; Kasper Stankowicz In₁₅₅₄ 96; Ambrozey Staskowicz In₁₅₅₄ 120; Bortko (Boreytko) Woytkowicz In₁₅₅₄ 111.

Особових імен, утворених від типово польських скорочених форм, небагато: Piotr Domaszewicz In₁₅₅₄ 103; Stanis Jankiewicz In₁₅₅₄ 112; Bohdan Jankowicz In₁₅₅₄ 84; Mikołay Januszkowicz In₁₅₅₄ 88.

Частину особових імен із патронімічними суфіксами утворено від повних форм імен: Stanisław Adamowicz In₁₅₅₄ 108 z Maciejem a Janem synmi; Juchno Ambrożewicz In₁₅₅₄ 93; Stasko Bohdanowicz In₁₅₅₄ 120; Stanisław Grygalewicz In₁₅₅₄ 108; Maciej Ihnatowicz In₁₅₅₄ 118; Staniulis Jakubowicz In₁₅₅₄ 103; Piotr Janowicz In₁₅₅₄ 88; Jurgis Klimontowicz In₁₅₅₄ 88; z Jurgielem Konratowicz(em) In₁₅₅₄ 108; Jakub Ławrynowicz In₁₅₅₄ 83; Marcin Maciejewicz In₁₅₅₄ 84; Pawet Matewicz In₁₅₅₄ 108, z Misiem, wnukiem swym; Maciej Marcinowicz In₁₅₅₄ 83; Andrzej Mikołajewicz In₁₅₅₄ 88; Stas Pawłowicz In₁₅₅₄ 108 z synmi trzema; Jasis Piotrowicz In₁₅₅₄ 92; Maciej Rakowicz In₁₅₅₄ 96 z Jakubem pasynkiem; Maciej Szczepanowicz In₁₅₅₄ 117 z synmi dwiema; Piotr Symonowicz In₁₅₅₄ 92; Janiel Stanisławowicz In₁₅₅₄ 95; Maciey, Jakub Urbanowiczy In₁₅₅₄ 92.

Хоча в інвентарі Линкменського волостного округу 1554 року переважають хрещальні особові імена, є й інші. Вони не були предметом дослідження цієї статті, тому докладнішого огляду їх не подано. Щоб не склалося хибне враження, ніби там уживалися лише особові імена одного типу, коротко згадаємо й інші.

Є кілька давніх балтійських двоосновних імен, наприклад: Dawiat In₁₅₅₄ 111; Narbutha (Gen.) In₁₅₅₄ 128; Tharwid In₁₅₅₄ 101 та ін.; їхніх скорочених форм, а також похідних із патронімічними

24 У цих краях і досі є села Мінча та Мінчякампіс, височіє Мінчяський ліс. Vanagas (1981: 216–217) виводить назву річки Мінча в Салакському краї від литовських слів minti або mentė.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 53

із суфіксами, наприклад: Butrymowicz In₁₅₅₄ 105; Mongierdowiczow (Gen. Pl.) In₁₅₅₄ 120; Nargielowicz In₁₅₅₄ 117; Talminowicz In₁₅₅₄ 113; Tarwidowiczem (Instr.) In₁₅₅₄ 101 та ін.

Литовських особових імен апелятивного походження небагато, наприклад: Botus In₁₅₅₄ 106; Goylis In₁₅₅₄ 83; Grevius In₁₅₅₄ 89; Goyzutis In₁₅₅₄ 110; Kuniszkis In₁₅₅₄ 117; Oszkinis In₁₅₅₄ 85; Pozeymis²⁵ In₁₅₅₄ 113; Pukienia (Gen.) In₁₅₅₄ 101 та ін. Особових імен такого типу, частина яких може бути також скороченнями давніх двоосновних балтських імен, із слов’янськими патронімічними суфіксами -evič, -ovič більше, наприклад: Budrewicz In₁₅₅₄ 115; Daugutowicz In₁₅₅₄ 92; Doylewicz In₁₅₅₄ 88; Goyżewicz In₁₅₅₄ 104; Greycewicz In₁₅₅₄ 103; Kieylowicz In₁₅₅₄ 111; Pikłewicz In₁₅₅₄ 98; Rymeyszewicz In₁₅₅₄ 105; Rymoszewicz In₁₅₅₄ 96; Rymszowicz In₁₅₅₄ 85; Rostaniewiczow (Gen. Pl.) In₁₅₅₄ 122; Rukszewicz In₁₅₅₄ 94; Szyleykowicz In₁₅₅₄ 89; Taleykowicz In₁₅₅₄ 99; Wayszniewicz In₁₅₅₄ 106 та ін.

Після огляду особових імен в інвентарі Лінкменського волоства 1554 р. було помічено:

1) переважають особові імена хрестильного походження; невелика частина хрестильних імен або їхніх скорочень — це також православні або давньослов’янські імена, проте здебільшого це імена, спільні для католиків і православних;

2) чимало скорочень хрестильних імен характерні для білоруської мови або є давніми слов’янськими скороченнями, поширеними в XVI ст. як у білоруській, так і в польській (та інших слов’янських) мовах;

3) імена хрестильного походження мають два типи литовських словотвірних елементів: зменшувальні суфікси -el-, -ut- і не завжди записувані закінчення -is, -us. Суфікси зберігаються в особових іменах із патронімічними суфіксами, але литовських патронімічних суфіксів не виявлено: вживалися лише слов’янські -evič, -ovič;

4) немає зв’язку між членами багатокомпонентного (зазвичай двокомпонентного) іменування тих самих людей литовського походження або з литовськими словотвірними елементами та членами слов’янського походження та/або словотвору; те саме стосується й іменування членів однієї родини; особові імена мешканців окремих сіл не вирізняються.

3. ІНВЕНТАР ЛІНКМЕНСЬКОГО ВОЛОСТВА 1636 р.

Рукопис інвентаря Лінкменського волоства, укладений майже через сто років (точніше — через 82), тобто 1636 р., зберігся донині. Порівняння імен хрестильного походження в ньому з такими самими іменами з інвентаря тієї самої волості 1554 р. дає змогу перевірити припущення щодо можливого білоруського впливу в Лінкменському краї у XVI–XVII ст.

Рукопис написаний однією людиною²⁶ польською мовою; є одне прізвище, записане кириличними літерами: Іоцевич In₁₆₃₆ 16v. Як і в інвентарі 1554 р., знання польського правопису недостатнє. Тут особові імена частіше записані з малої літери, однак інвентар 1554 р. міг бути виправлений у цьому аспекті під час кількох переписувань. Використано більше діакритичних знаків, наприклад: ÿ із двома крапками зверху, ù, ỳ з однією крапкою зверху, ý, á зі знаком акут, ý із циркумфлексом, ō, ū, ñ, ȳ, ž із рискою зверху, ẹ з крапкою зверху тощо. У статті правопис докладніше не вивчається; у прикладах лише намагаємося передати його якомога автентичніше.

²⁵ Згадується річка Žeimena (до речі, в усіх випадках пишеться Z-): w rzekę Zeymianę; a rzeką Zeymioną In₁₅₅₄ 132.

²⁶ На титульному аркуші записано: «[...] przez mię Gerzega Kazimirza Jawgiela».

54 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Антропоніми з інвентарю 1636 р. істотно відрізняються від тих, що зафіксовані в попередньому інвентарі (1554). Передусім вони різноманітніші: більше утворень від литовських апелятивів, різноманітніші словотвірні елементи, оскільки трапляються похідні з литовськими патронімічними суфіксами. Оскільки з усіх антропонімів інвентарю 1554 р. було розглянуто лише хрестильні імена, які там переважали, за тим самим принципом порівнюватимуться й антропоніми Лінкменської волості 1636 р.

З погляду походження нових хрестильних імен небагато; усі новації пов’язані зі словотвором. Можливо, давнє слов’янське двоосновне ім’я Гоццислав приховане в антропонімі Gasiewicz In₁₆₃₆ 16v, LPŽ₂ I 628.

Є білоруські скорочені форми, які можна виводити з дуже давніх православних імен, але можливе й інше тлумачення їхнього походження, наприклад: maknienas In₁₆₃₆ 26v; makniunas In₁₆₃₆ 26: біл., укр. Махно: давньорус. Епимах БII 232, однак воно може бути пов’язане і з польським Maciej LPŽII 139, і з литовським maknys «той, хто під час розмови мимрить, заїкається» (там само). Обережно можна спробувати шукати скорочену форму давньорус. Мамон і в антропонімі Mamenas In₁₆₃₆ 27, пор. БII 151. Подібне можна сказати про походження антропоніма Palanis In₁₆₃₆ 25v: його основою могли бути, можливо, скорочені відповідники хрестильних імен Аполлон, Инполит або Полин — білоруські форми Паланец БII 242, Поля БII 76, Пол БI 137 чи подібні, проте можливе й інше тлумачення походження. Точно невідомо від якого, але, можливо, основою антропоніма Jodka In₁₆₃₆ 30v є скорочена форма якогось хрестильного імені: можливо, це Евдоким БI 64, а можливо, якесь інше. Allik In₁₆₃₆ 19 може походити від канонічного імені Олег БII 19, але також і від польського Aleksander (там само), канонічних Алексий БII 24, Илья БII 71 або Орест БII 37.

Скорочення гуд. Бача, що стало васовичем In₁₆₃₆ 16v, є основою, походить від уживаної в білоруській мові хрестильної форми імені Василий, а не від польського відповідника Bazyli БII 43. Те саме стосується й скорочення гуд. Ильяш: Илия БII 71, знайденого в інвентарі Лінкменай 1636 року: Iliasz In₁₆₃₆ 26 слід віднести до білоруського вжитку, оскільки польський відповідник — Eliasz БII 71. Хоча і поляки, і білоруси мають відповідники імені Леонтій, Леон, особове ім’я ловчиш In₁₆₃₆ 26v слід виводити саме з білоруського скорочення, пор. Лейчанок, Лейчьк БI 107, БII 209. Так само від білоруського скорочення Пилька: ст. Филипп, пол. Filip БII 103 слід виводити Пілкіунас In₁₆₃₆ 29, хоча не можна виключати й зв’язок із лит. pilkas.

Зв’язок Wolan In₁₆₃₆ 17 із білоруським Вален: Валентин БII 42, 168 є досить сумнівним, але можливим; можливий і зв’язок із Валерий LPŽII 1154. До речі, з останнім ім’ям можна спробувати пов’язати wiralunas In₁₆₃₆ 29v (із литовськими зменшувальним і патронімічним суфіксами), оскільки білоруси мали його контаміновану скорочену форму Вир БII 41.

Відповідниками того самого хрестильного імені в польській і білоруській мовах є Gasper In₁₆₃₆ 19 і Kasper In₁₆₃₆ 18v (див. БI 95). Те саме стосується й варіанта Бернардо Бернат In₁₆₃₆ 16v, оскільки пол. Biennat, Barnat, гуд. Бернат БI 34, як і діалектна форма Леонардо: пол. Lenart, гуд. Ленарт БI 107, пор. Lenart In₁₆₃₆ 19.

Особове ім’я Дамішзис In₁₆₃₆ 28v походить як від скорочення, уживаного поляками, так і від уживаного білорусами Damasz, Дамаш: Доментиан, Дамиан БII 248, як і гуд. Гяніц, пол. Genus від Євгенія LPŽI 652, якщо виводити з них особове ім’я Гєналіс In₁₆₃₆ 29, оскільки воно може мати й апелятивне походження. Подібне сталося і зі скороченням у складі особового імені Мілошунас In₁₆₃₆ 27: пол. Milosz: le. Emilian, gu. Милош: ст. Милий БII 141, 248. В обох мовах уживається скорочення хрестильного імені пол. Klemens, гуд. Климент(ий) — Klim, Клим БI 98, БII 81, пор. Klimas In₁₆₃₆ 30v.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija

55

Довга форма імені Krzyszto(ph) In₁₆₃₆ 26v — це польський запис Кшиштофа, хоча, до речі, білоруси також зафіксували Криштоф Б₁ 104. Блажис In₁₆₃₆ 22 — також польське хрестильне ім’я (LPŽ₁ 274).

Такі нові імена або їхні скорочені форми згадано в інвентарі 1636 р., яких не було в інвентарі Линкменського волостного управління 1554 р., за винятком хіба що згадки про Валентинга. Інші імена або їхні скорочені форми вже траплялися в джерелі 1554 р., але тут далі наведено ще не згадані варіанти їхнього написання, скорочення або похідні від них.

У джерелі 1554 р. був лише польський запис імені Андрія — Andrzej, тоді як тут наявна характерна для східних слов’ян форма Andrey In₁₆₃₆ 21, а також його скорочена форма зі слов’янським суфіксом, що збігається з литовським закінченням, — Andrus In₁₆₃₆ 27, Б₁₁ 31.

Ще одна повна форма вже згаданого імені — Walęty In₁₆₃₆ 16v — не лише записана дещо інакше, тобто замість -en- пишеться -ę-, а й зафіксовано її литовську діалектну вимову з -in-: Walint In₁₆₃₆ 16v. У джерелі XVII ст. є також скорочені форми цього імені: слов’янська форма зі зменшувальним суфіксом, що збігається з литовським закінченням, — Walis In₁₆₃₆ 19 — та Waluk In₁₆₃₆ 18v із литовським суфіксом -uk-.

Є нові скорочені форми вже згаданих імен. Значно більша їх частина має скорочені форми, характерніші для польської мови, наприклад: Brazulis In₁₆₃₆ 29: польське Brozik, Brożek: польське Ambroży LPŽ₁ 302; Czep In₁₆₃₆ 25v; Czepolis In₁₆₃₆ 28v: польське Czep: польське Szczepan LPŽ₁ 411; mitenas In₁₆₃₆ 22, пор. польське Mita: Dywmit LPŽ₁₁ 258, але пор. також білоруське Mimko: Димитрий Б₁ 61; Piotrokal In₁₆₃₆ 16v, але пор. польське Piotrat: польське Piotr, білоруське Пятрок: давньорус. Петр Б₁₁ 101; Szym In₁₆₃₆ 16v: польське Szym: польське Szymon LPŽ₁₁ 930; Tumas In₁₆₃₆ 31, пор. польське Tomasz, давньорус. Фома Б₁₁ 121.

Деякі скорочені форми мають відповідники і в білоруській, і в польській мовах, наприклад: Alexa In₁₆₃₆ 29v: польське Aleks, давньорус. Алексей LPŽ₁ 80; Jakutys In₁₆₃₆ 27v: польське Jak: польське Jakub, білоруські Як, Якуma: давньорус. Яков Б₁₁ 129, 241; Joszko In₁₆₃₆ 16v, пор. польське Jeszo: польське Jan, білоруське Яша: давньорус. Иаков LPŽ₁ 820; Jurka In₁₆₃₆ 26v; Jurko In₁₆₃₆ 22v: польське Jurka, білоруське Юрка: давньорус. Юрий LPŽ₁ 870; Marcel In₁₆₃₆ 16v, пор. білоруське XVI ст. Марцин, польське Marcin Б₁₁ 87; Stakun In₁₆₃₆ 22v, пор. польське Stach: польське Stanisław, білоруське Стах: Станислав Б₁₁ 110; wąsowicz In₁₆₃₆ 17, пор. виведення від давньорус. Иоанн Б₁ 83 (щодо інших етимологій див. LPŽ₁₁ 1159).

Частина скорочених форм усе ж характерніша для білоруської мови, хоча зв’язок із польською виключати не можна, наприклад: Czasiuk Czasenas In₁₆₃₆ 22 — білоруське Часок: давньослов’янське Вячеслав Б₁₁ 51; maciuta In₁₆₃₆ 16v: білоруське Мацума: давньорус. Матфей, Мацей; польське Mac: польське Maciej Б₁₁ 240; stepsalis In₁₆₃₆ 28v, основою якого могла бути скорочена форма Steps від польського Stefan, давньорус. Стефан, із давнім слов’янським зменшувальним суфіксом -s, пор. Б₁₁ 112, 235.

З погляду словотвору антропоніми, утворені від хрестильних імен, досить різноманітні. Кілька антропонімів без патронімічних суфіксів мають як литовські зменшувальні суфікси -el-, -ul-, так і литовські закінчення: Czepulis In₁₆₃₆ 22 Szymkunas; Borkunas Janelis In₁₆₃₆ 29v; Matulis In₁₆₃₆ 22 niekiszkis; Mikialis In₁₆₃₆ 20 maszkiozna; Stasulis niekisakis In₁₆₃₆ 22. У попередньому джерелі (1554) не траплялися випадки, коли скорочені форми хрестильних імен були другими компонентами особового найменування, тоді як в інвентарі 1636 р. такі є. У декого обидва компоненти найменування походять від хрестильних імен, наприклад: Jurgis Jakutys In₁₆₃₆ 27v; Iliasz matulis In₁₆₃₆ 26; Czepolis stepsalis In₁₆₃₆ 28v; у деяких же перший компонент може мати апелятивне походження, наприклад: Duda woyčiulis In₁₆₃₆ 21; Kuta matulis In₁₆₃₆ 22 тощо.

Кілька антропонімів мають лише зменшувальні суфікси, крім уже згаданих також -uk-, -ut- (у випадку Petrokal, можливо, -el-, але за написанням це неясно), однак записані без закінчень: Czasiuk

56 |

LAIMA GRUMADIENĖ

IN₁₆₃₆ 22 Czasenas; Januk IN₁₆₃₆ 21v Alksnianis; Jasul IN₁₆₃₆ 22v maciucenas; Jasiuk IN₁₆₃₆ 28 mikszan; Marcel Piotrokal IN₁₆₃₆ 16v; Matul IN₁₆₃₆ 22v Baltromieikis; Piatru IN₁₆₃₆ 22v Gaýžas; Stasiuk IN₁₆₃₆ 20 Stýmberelis; Stasul IN₁₆₃₆ 29v Berziulenas; Waluk IN₁₆₃₆ 18v Lepeta. Дві такі форми є другими компонентами іменування особи: Ławryn Staniul IN₁₆₃₆ 16v; Marcel Piotrokal IN₁₆₃₆ 16v.

Є також скорочені форми з литовськими закінченнями, які іноді ставали й повними формами хрестильного імені, наприклад: Baltrus IN₁₆₃₆ 27 molerunas; Jurgis Bernat IN₁₆₃₆ 16v; Szymaś IN₁₆₃₆ 27 Żýmonas, а також: Błażis IN₁₆₃₆ 18v Dwakinis; Czepas IN₁₆₃₆ 29v Czepulenas; Damusžys IN₁₆₃₆ 28v nowik; Jasus IN₁₆₃₆ 21 Grugalus; Klimas IN₁₆₃₆ 30v Baczenas; Tumas IN₁₆₃₆ 31 milenis. Одного разу Jurgis записано й другим компонентом іменування особи — Woÿciech Jurgis IN₁₆₃₆ 26. Повною формою імені стали також Grýg IN₁₆₃₆ 16v Krzywopust; Grig IN₁₆₃₆ 28v wizelis. Два скорочення можна інтерпретувати двояко, оскільки литовські закінчення збігаються зі слов’янськими суфіксами: Andrus IN₁₆₃₆ 27, B₁ 31 milūnas; Walis IN₁₆₃₆ 19, B₁ 36 Allik.

На відміну від інвентарю 1554 р., скорочень без будь-яких литовських словотвірних елементів небагато: Alexa IN₁₆₃₆ 29v Kiautenas; Czep IN₁₆₃₆ 25v Palanis; Iliasz IN₁₆₃₆ 26 matulis; Jodka IN₁₆₃₆ 30v Blażenas; Jurka IN₁₆₃₆ 26v Kimbar; Jurko IN₁₆₃₆ 22v Stakun; Luksza IN₁₆₃₆ 16v Kulewicz; Szym Joszko IN₁₆₃₆ 16v; Tomasz IN₁₆₃₆ 27 milošzunas. Одне скорочення стало повною формою в польській мові: Jerze IN₁₆₃₆ 18v woÿciech; Jerzi IN₁₆₃₆ 22 kudenas.

Зафіксовано особові імена хрестильного походження без патронімічних суфіксів, які стали другими компонентами іменування особи. До них належать радше форми із закінченнями, подібними (можливо, через запис) до литовських, ніж справді литовськими, наприклад: Piotr Joczes IN₁₆₃₆ 19; Kowal tołczyś IN₁₆₃₆ 26; Mikołay: Woÿciech maciuta IN₁₆₃₆ 16v; Rodzios IN₁₆₃₆ 21v, а також форми без литовських закінчень, наприклад: Walis Allik IN₁₆₃₆ 19; Szym Joszko IN₁₆₃₆ 16v; Jasiuk mikszan IN₁₆₃₆ 28; Kasper Tomasz IN₁₆₃₆ 18v.

Багато повних форм імен. Три з них нелитовські, хоча й мають відповідники: Andreÿ IN₁₆₃₆ 21 Ławnik; Baltromiei IN₁₆₃₆ 18v Niemonìun; Ławryn IN₁₆₃₆ 16v Staniul. Одну форму імені фонетично змінено — Czapan IN₁₆₃₆ 30v Jušenas (замість очікуваного польського Szcz-). Одна форма — Lenart IN₁₆₃₆ 19 Iaszkėnas — є діалектним варіантом Leonardo, уживаним як у білоруській, так і в польській мовах (див. B₁ 107, LPŽ II 55). Одне католицьке ім’я записано з литовським закінченням: Karolis IN₁₆₃₆ 29v Bezdenas; Karulis IN₁₆₃₆ 21v Karpis, а інше має литовський зменшувальний суфікс — steponalis IN₁₆₃₆ 28v. Решта — звичайні польські хрестильні імена, деякі з них уживаються також у білоруській мові: Adam IN₁₆₃₆ 21v Balinski; Ambrożey IN₁₆₃₆ 26v masenas; Błażey IN₁₆₃₆ 22v mtenas; Gasper IN₁₆₃₆ 19 Jakubowicz; Jakub IN₁₆₃₆ 19 Ambrozieiewicz; Jan IN₁₆₃₆ 16v Gasiewicz; Kasper IN₁₆₃₆ 18v Tomasz; Krzyszto ph IN₁₆₃₆ 26v Plenius; Marcin IN₁₆₃₆ 26 Podwoński; Mikołay IN₁₆₃₆ 21v Rodzios; Paweł IN₁₆₃₆ 22 Żesinas; Piotr IN₁₆₃₆ 17v Gaużutys; Stanisław IN₁₆₃₆ 16v woÿskun; Stephan IN₁₆₃₆ 16w Ioceвич; Szyman IN₁₆₃₆ 16v lach; Urban IN₁₆₃₆ 19v miteÿkis; Wałęty IN₁₆₃₆ 16v kowal; Walint IN₁₆₃₆ 16v kulewicz; Woÿciech IN₁₆₃₆ 16v maciuta; Wolan IN₁₆₃₆ 17 Kulewicz. Повні форми також можуть ставати другими компонентами іменування особи — як із литовським закінченням, наприклад: Aszkinis Ambr as as IN₁₆₃₆ 22; Rukas Czapanas IN₁₆₃₆ 31, Jasus Grygalus IN₁₆₃₆ 21, так і без закінчення: Jurgis Bernat IN₁₆₃₆ 16v; Swidren Krýsz toph IN₁₆₃₆ 22; Jerze woÿciech IN₁₆₃₆ 16v.

Жіночі імена зазвичай не зазначають, а лише вказують, чиєю вдовою вона є, наприклад: Wdowa Stasio-wa IN₁₆₃₆ 16v. Є два записи з жіночими іменами, які виразно є слов’янськими: Aksania Batt-

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 57

romiejowa In₁₆₃₆ 22, Milowa Uliana In₁₆₃₆ 29. Пізніше ця форма імені (без J-) поширилася у східній та південно-східній Литві (Kuzavin is, Savukynas 1994: 213).

Переважають другі компоненти іменування особи, що мають патронімічні суфікси. Відмінність полягає в тому, що в джерелі 1636 р. з’являються похідні від хрестильних імен із литовськими патронімічними суфіксами -ėn-, -ūn- і один похідний варіант із -yn-. Є складне утворення зі скороченої форми з литовським зменшувальним суфіксом -ok- і іменника žentas: Grig mikszakzentis In₁₆₃₆ 29.

Особових імен із кількома литовськими суфіксами (зменшувальним і патронімічним) небагато; ці особові імена мають також литовські закінчення: Poszenas Andrulenas In₁₆₃₆ 29; Czepas Czepulenas In₁₆₃₆ 29v; Jasul maciulenas In₁₆₃₆ 22v; Adam Pečiulenas In₁₆₃₆ 29v; трапляється таке особове ім’я і без закінчення — Ławryn Staniulin²⁷ In₁₆₃₆ 17. Виявлено два особові імена, що мають литовський зменшувальний і слов’янський патронімічний суфікси (у джерелі 1554 р. таких було більше): Szym Czepulewicz In₁₆₃₆ 19; Januk manulewicz In₁₆₃₆ 22.

Натомість доволі численною є група особових імен, основою яких стали скорочені форми хрестильних імен без литовських зменшувальних суфіксів, але з литовськими патронімічними суфіксами (сюди також додається -ait-), наприклад, записані із закінченнями: Andrey Blažėnas In₁₆₃₆ 25; Borkunas In₁₆₃₆ 29v Janelis; Czasiuk Czasenas In₁₆₃₆ 22; Szym Domaszunas In₁₆₃₆ 30v (Lat 100); Sžyman Gryčiunas In₁₆₃₆ 21v; Jurgis Jakavītis In₁₆₃₆ 27; Jan Jaczunas In₁₆₃₆ 26; Lenart Jas zkenas In₁₆₃₆ 19; Jan Jociunas In₁₆₃₆ 21; Czapan Jušėnas In₁₆₃₆ 30v; Kržysz-toph maknienas In1636 26v; marcin makniunas In1636 26v; Sžyman marczenas In1636 29; Walulis masenas In1636 26v; Tomasz miłoszunas In1636 27; Blažis miten as In1636 22; Jan Sžymkienas In1636 21; Czepulis Sžymkunas In1636 22, а в одного человека обидва компоненти іменування мають патронімічний суфікс — Poczenas In1636 29 Andrulenas. Такі особові імена трапляються і без литовських закінчень: Bogdžun nowik In1636 22; Marcin Domaszun In1636 19v; Jan Jaciun In1636 26v; Wojciech maňčiun In1636 18v; Jurko Stakun In1636 22v; Adam Stasun In1636 22v. Суфікс -in- в одному особовому імені, утвореному від скороченої форми, є непатронімічним — Stanisław Sžymkinis In1636 21; можливо, можна припустити, що корінь іншого особового імені з непатронімічним суфіксом²⁸ -išk- також має хрестильне походження — Ambrožey miližkis In1636 28v.

На відміну від інвентарю 1554 р., є кілька особових імен, утворених від скорочень без литовських словотвірних елементів, але зі слов’янськими патронімічними суфіксами; їх записано без закінчень: Jan Gasiewicz In1636 16v; Stephan Joweyu In1636 16v; Marcin Łukaszewicz In1636 18v; Grýg wasowicz In1636 16v; Grýg wąsowicz In1636 17; Jan wołtkiewicz In1636 24v.

Особових імен, утворених від повних форм імен із литовськими патронімічними суфіксами, лише два — Krzysztoph Karalunas In1636 24v; Andrus martynenas In1636 29v; суфікс ще одного є непатронімічним — Matul Baltromieikis In1636 22v. Залишилося дуже мало таких особових імен зі слов’янськими патронімічними суфіксами; вони не мають закінчень: Jan Alekseiewicz In1636 21v; Jakub Ambrozieiewicz In1636 19; Gasper Jakubowicz In1636 19; Stanisław Jozephowicz In1636 24v; Krzysztop marcinowicz In1636 19.

²⁷ Та сама особа, що й Ławryn Staniul In1636 16v.

²⁸ Maciejauskienė (1991: 227–228) teigia priesagą -išk- turėjus patroniminę reikšmę, ypač kai asmenvardžiai buvo daromi iš krikšto vardų.

58 |

LAIMA GRUMADIENĖ

Загалом антропоніми інвентарю 1636 р. незрівнянно литовськіші, ніж у 1554 р.; про це свідчить і численність антропонімів, утворених від литовських апелятивів. Як і в огляді інвентарю 1554 р., вони не є об’єктом дослідження, тож можна лише згадати деякі з них, наприклад, без литовських патронімічних суфіксів: Urban Auksla IN₁₆₃₆ 24; Jan Dewelis IN₁₆₃₆ 19; Piat­ruc Gaižas IN₁₆₃₆ 22v; Karulis Karpis IN₁₆₃₆ 21v; Waluk Lepeta IN₁₆₃₆ 18v; Jan Pilwialis IN₁₆₃₆ 29v; Piotr ragialis IN₁₆₃₆ 19; Stasiuk Stymbirelis IN₁₆₃₆ 20; Jan Szakalis IN₁₆₃₆ 24v; Mikotay wilkas IN₁₆₃₆ 27; Grig wizelis IN₁₆₃₆ 28v; Pawel Žešinas IN₁₆₃₆ 22; Grýg Žýburys IN₁₆₃₆ 20v та ін. Є також складні імена, наприклад: Matulis Dzwiniakis IN₁₆₃₆ 24v; Stasulis niekisakis IN₁₆₃₆ 22 та ін. Кілька антропонімів мають непатронімічні литовські суфікси, наприклад: Blažis Dwak inis IN₁₆₃₆ 18v; Jan Gaužutenis IN₁₆₃₆ 17v; Piotr Goyžut IN₁₆₃₆ 24; Jan kupietis IN₁₆₃₆ 28; Matulis niekizskis IN₁₆₃₆ 22 та ін.

Важко сказати, чи ці антропоніми вже втратили патронімічні суфікси, чи взагалі їх не мали: по всій Литві велика кількість таких антропонімів властива джерелам давнішого, XVI ст. (пор. Maciejauskienė 1991: 151 та ін.; 225), однак цього не можна сказати про джерело з Лінкмене 1554 р.

Значну частину литовських антропонімів апелятивного походження з патронімічними суфіксами -ėn-, -on-, -ūn- записано із закінченнями, наприклад: Januk Alksnianis IN₁₆₃₆ 21v; Stasiul Beržulenas IN₁₆₃₆ 29v; Jurgis Beždenas IN₁₆₃₆ 29v; Pawel Dikienas IN₁₆₃₆ 28; Pawel Dýkunas²⁹ IN₁₆₃₆ 28; Jasus Kauten as³⁰ IN₁₆₃₆ 29v; Alexa Kiautenas IN₁₆₃₆ 29v; Piotr Kupre-nas IN₁₆₃₆ 26; Marcin Purienenas IN₁₆₃₆ 29; Jan Rukszenas IN₁₆₃₆ 20v; Marcin Sžykszniūnas IN₁₆₃₆ 29; grig wizatanis IN₁₆₃₆ 28v; Piotr Žýtenas IN₁₆₃₆ 25; Žýtenas marcin IN₁₆₃₆ 25 та ін. Є й такі антропоніми без закінчень, наприклад: Jan Szakutan IN₁₆₃₆ 24; Sžym Stulgian IN₁₆₃₆ 28 та ін. Дуже мало антропонімів зі слов’янськими патронімічними суфіксами, наприклад: Marcin Gribewicz IN₁₆₃₆ 16v; Jan Rugaýszewicz IN₁₆₃₆ 16v; Jurgis stemborowicz IN₁₆₃₆ 19v та ін.

Є кілька давніх балтійських двоосновних антропонімів, наприклад: Jurka Kimbar IN₁₆₃₆ 26v; Stanisław minat IN₁₆₃₆ 22v; Jan woýsznaras IN₁₆₃₆ 22; Sžýmas Žýmonas IN₁₆₃₆ 27 та ін.

Записи прізвиськ, а також утворених від них антропонімів із литовськими патронімічними суфіксами, також спонукають замислитися про можливе чергування мов або двомовність, наприклад: поряд із Ławryn kalwis IN₁₆₃₆ 25 є Wałety kowal IN₁₆₃₆ 16v; поряд із Battro-mieý kotwenas IN₁₆₆₃ 21 є Kawatenas IN₁₆₆₃ 24v, тобто лит. kalvis і слов’янське kowal, але тут записувач також міг внести корективи. Наявність антропонімів з етнонімом gudas підтверджує припущення про більшу чи меншу мовну неоднорідність, наприклад: Gudas Sawicki IN₁₆₃₆ 26, Jurgis Gudunas IN₁₆₃₆ 21v.

Лише в джерелі 1636 р. з’явилися антропоніми із суфіксом -ski, характернішим для польської, ніж для білоруської мови, наприклад: Adam Balinski IN₁₆₃₆ 21v; matul Dirwanski, tenze Dýrwinski IN₁₆₃₆ 24v; Woýciech Grzybowski IN₁₆₃₆ 19v; Urban Łapaczinski IN₁₆₃₆ 30v; Marcin Podwoýski IN₁₆₃₆ 26; Adam Pokulewski IN₁₆₃₆ 26; Gudas Sawicki IN₁₆₃₆ 26; Woýciech Sopkowski IN₁₆₃₆ 21v; Swiderski IN₁₆₃₆ 16v; Andreý zawacki IN₁₆₃₆ 21, а один запис засвідчує певний ступінь адаптації, оскільки має закінчення: Ambrozeý Kilbowskis IN₁₆₃₆ 28v.

29 Тут Dikienas і Dýkunas — одна й та сама людина, що дає підстави припускати, що в околицях Лінкмене у XVII ст. литовські патронімічні суфікси -ėn- і -ūn- могли вживатися впереміш.

30 У тому самому селі жив і Kiaulėnas, тому, очевидно, основою апелятивного прізвища тут також є слово kiaulė.

XVI–XVII a. Rytų Lietuvos antroponimija | 59

Підсумовуючи огляд особових імен хрестильного походження з інвентарю Лінкменського волостю 1636 р., слід зазначити:

1) хоча тут, як і в інвентарі 1554 р., переважають особові імена хрестильного походження, а лише невелика їх частина — це хрестильні імена або їхні скорочення, утворені від православних або давньослов’янських імен, більшість становлять імена, спільні як для католиків, так і для християн. У джерелі 1663 р. більше особових імен, пов’язаних із литовською апелятивною лексикою;

2) частина скорочень хрестильних імен характерна для білоруської мови або є спільними давніми слов’янськими скороченнями, поширеними у XVII ст. як у білоруській, так і в польській (та інших слов’янських) мовах, однак багато з них мають елементи литовського словотворення особових імен;

3) імена хрестильного походження мають два типи литовських словотвірних елементів: зменшувальні суфікси -el-, -uk-, -ul-, -ut- і не завжди записувані закінчення -is, -us. Ці суфікси зберігаються в особових іменах із патронімічними суфіксами; трапляється чимало особових імен із литовськими патронімічними суфіксами -ėn-, -ūn- тощо, тоді як часто вживані в джерелі 1554 р. слов’янські суфікси -evič, -ovič стають рідшими. З’являються особові імена з польським патронімічним суфіксом -ski;

4) не встановлено залежності між членами багатокомпонентного (зазвичай двокомпонентного) найменування тих самих осіб, якщо одні мають литовське походження або литовські словотвірні елементи, а інші — слов’янське походження та/або слов’янські словотвірні елементи; те саме стосується найменування членів однієї сім’ї; особові імена мешканців окремих сіл не вирізняються.

4. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Розглянуті особові імена хрестильного походження з інвентарів Лінкменського волостю 1554 і 1636 рр. дещо відрізняються від інших особових імен того часу, зафіксованих на території сучасної Литви. Передусім це стосується джерела XVI ст.: воно значно більш слов’янське, містить небагато національних імен, характерних для інших джерел того часу; форми християнських імен мало пристосовані до литовського словотворення; особових імен із литовськими патронімічними суфіксами немає; переважно вживаються слов’янські, особливо білоруські, скорочення імен, деякі з яких не належать до католицького іменника (пор. Maciejauskienė 1991: 33 та ін.). Особові імена з інвентарю 1636 р. значно більш литовські за словотворенням: широко вживаються не лише литовські зменшувальні суфікси, а й чимало особових імен із литовськими патронімічними суфіксами; отже, особові імена зі слов’янськими патронімічними суфіксами вживаються рідше. За походженням особові імена з джерела XVII ст. подібні до імен із джерела XVI ст., але з’являється дещо більше форм імен, що походять або лише від польських повних форм імен, або є спільними для поляків і білорусів.

Можна обережно припустити, що в XVI ст. у Лінкменському краї міг відчуватися вплив білоруської мови, який у XVII ст. вже значно послабився. Білоруські скорочення християнських імен нерідко могли проникати також через безпосередні контакти із сусідами, які не розмовляли литовською.

60 |

LAIMA GRUMADIENĖ

С К О Р О Ч Е Н Н Я

B₁ – M. V. BIRYLA, Беларуская антрапанімія 1. Уласныя імёны, імёны-мянушкі, імёны па бацьку, прозвішчы. Мінск: Навука і тэхніка, 1966.

B₁₁ – M. V. BIRYLA, Беларуская антрапанімія 3. Структура уласных мужчынскіх імён. Мінск: Навука і тэхніка, 1982.

болг. – болгарська

GEN. – genitivus (родовий відмінок)

гудз. – білоруська

IN₁₅₅₄ – інвентар від 4 грудня 1554 р. Віленського тіунства — Неменчинської та Линкменської волостей. K. JABLONSKIS, упоряд., Історичний архів (XVI ст.), Каунас, 1934, 30–131.

IN₁₆₃₆ - Inwentarz Wszystkiego Ciwuństwa Wilenskiego ýy Miasteczek powierzonych Niemenczyńskiej Łyngmanskiej ýy kończąžyna Woytówstwa Przez ýy Poddanych z ich (…) przez mię Gęzega Kazimirza Jawgiela Dworzai (…) 1636. VUBRS, F 14.

INSTR. – instrumentalis (орудний відмінок)

кан. – канонічний

пол. – польська

лит. – литовська

LPŽ_I, LPŽ_II – A. VANAGAS, ред., Литовський словник прізвищ (A-K), т. 1; Литовський словник прізвищ (L-Ž), т. 2, Вільнюс: Mokslas, 1985, 1989.

лат. – латинська

NOM. – nominativus (називний відмінок)

PL. – pluralis (множина)

ст. сл. – старослов’янська

ст. – православних

укр. – українська

нім. – німецька

LITERATŪRA

ČEKMONAS, V. 1988: Введение в славянскую филологию, Vilnius: Mokslas.

DUMČIUS, J. 1957: Antikiniai vardai lietuvių liaudies kalboje. Vilniaus valstybinio V. Kapsuko universiteto Istorijos-filologijos fakulteto mokslo darbai 3, 178–183.

GUDAVIČIUS, E. 1999: Lietuvos istorija 1. Nuo seniausių laikų iki 1569 metų, Vilnius: Akademinio skautų sąjūdžio Vydūno fondas Čikagoje, Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

KARDELIS, V. 1999: Fonetinės slavizmų ypatybės ir jų raida rytinėse lietuvių šnektose. Daktaro disertacija, Vilnius: Vilniaus universitetas.

KRIČINSKIS, S. 1993: Lietuvos totoriai. Istorinės ir etnografinės monografijos bandymas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

KUZAVINIS, K., SAVUKYNAS, B. 1994: Lietuvių vardų kilmės žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1979: XVI a. lietuvių vardai. Kalbos kultūra 36, 84–89.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1991: Lietuvių pavardžių susidarymas, Vilnius: Mokslas.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 2001: Dėl lietuvių pavardžių vertinimo darybos požiūriu. Acta linguistica Lithuanica 44, 167–188.

OCHMANSKIS, J. 1996: Senojį Lietuva, Vilnius: Mintis.

XVI–XVII a. RYTŲ LIETUVOS ANTROPONIMIJA

61

Potašenko, G., red., 2001: Lietuvos tautinės mažumos. Kultūros paveldas, Vilnius: Kronta.

Urbutis, V. 1992: Senosios lietuvių kalbos slavizmai. Baltistica 27 (1), 4–14.

Urbutis, V. 1993: Senųjų slavizmų kilmės įvairovė. Baltistica 28 (1), 91–101.

Vanagas, A. 1974: Pavardės iš hebrajiškos kilmės vardų. Savukynas, B., red., Žodžiai ir žmonės, Vilnius: Mintis, 87–152.

Vanagas, A. 1981: Lietuvių hidronimų etimologijos žodynas, Vilnius: Mokslas.

Vidugiris, A. 1983: Dėl kalbų kontaktavimo pietryčių Lietuvoje. Lietuvių kalbotyros klausimai 23, 46–60.

Zinkevičius, Z. 1977: Lietuvių antroponimika. Vilniaus lietuvių asmenvardžiai XVII a. pradžioje, Vilnius: Mintis.

Zinkevičius, Z. 1987: Lietuvių kalbos istorija 2. Iki pirmųjų raštų, Vilnius: Mokslas.

Zinkevičius, Z. 2000: Lietuvių potėriai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Laima Gr umadienė

Gauta 2001 12 12

Lietuvių kalbos institutas

Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva

[email protected]