202 |

RECENZIJOS

АЛЬБЕРТАС РОСІНАС, СЕМАНТИЧНА Й МОРФОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЗАЙМЕННИКІВ У ТЕКСТАХ МІКАЛОЮСА ДАУКШІ.

Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2001, 163 p.

Створивши власну систему класифікації займенників, описавши семантичну структуру займенників не лише литовської літературної мови (Rosinas 1984; 1996), а й балтійських мов (1988a), дослідивши й оглянувши походження та розвиток займенників цих мов (1988a: 157–226; 1995), проф. Альбертас Росінас заслужено вважається найвидатнішим дослідником займенників балтійських мов. Книжка, що вийшла 2001 року, присвячена аналізу семантичної та морфологічної структури займенників, наявних у перших писемних пам’ятках ВКЛ — у Катехізисі Мікалоюса Дау́кші та Постилі. Цю монографію можна схарактеризувати як продовження, уточнення, систематизацію й узагальнення попередніх досліджень не лише через те, що об’єктом наукового дослідження знову обрано клас займенників, а й через тексти Дау́кші: уживання деяких займенників у його Постилі уже було описано раніше (Rosinas 1988b: 186; 1991: 53–55), на її матеріалі наведено парадигму займенників і форм (Rosinas 1995: 18; 42–43 тощо), а також розглянуто навіть особливості графічного подання деяких слів (пор. Rosinas 1994: 83–84). У Передмові до нової книжки автор, говорячи про цінність текстів Дау́кші, із жалем зауважує, що дані цих текстів у працях мовознавців і досі найчастіше використовуються лише «для обґрунтування певної гіпотези чи закономірності розвитку мови» (с. 8), хоча системне дослідження мови (на відміну від атомістичного) дає змогу «легше визначати архаїзми та інновації, [...] виявляти умови змін, їхні внутрішні мотиви й тенденції» (с. 8) і може дозволити змінити «граматичний статус деяких слів» (там само). У цій книжці, як і в раніше поданих автором описах системи займенників сучасної литовської мови (пор. Rosinas 1984: 10–12; 1996: 18–20), слово tūlas зберігає той самий статус — не займенника, а прикметника («слово tūlas є не займенником, а прикметником» (с. 153)), так само як і сполука *kok(i)s tok(i)s («має значення “малий, незначний”, як і в сучасній мові šioks toks» (с. 14)), але слово savas граматично схарактеризовано інакше: «Так званий зворотний присвійний “займенник” savas, -a є не займенником, а прикметником, що протиставляється прикметникові svetimas, -a». (с. 153) (пор. також: «вислови, не пов’язані з особою, [...] показують, що [...] форми називного відмінка мають значення не зворотного присвійного займенника, а присвійного прикметника. [...] У розглянутих контекстах форми аналізованого слова не визначають жодного іменника чи займенника, [...] їхні значення прикметникові: “не чужий, близький, належний самому”» (с. 32–33)). До інвентарю займенників із текстів Дау́кші включено visoks, -ia, якого не було в переліку займенників сучасної литовської мови (пор. Rosinas 1996: 19). Діахронно оцінивши вживання цього слова в текстах Дау́кші (с. 107–108; 111–112), автор стверджує, що «лише форми однини слова visokias мали значення займенників загальності, тоді як форми множини — значення прикметника “різний”» (с. 108). Слова, включені до інвентарю займенників, у монографії розглядаються також з погляду походження й словотвору: «Основу інвентарю займенників у текстах Дау́кші становлять займенники, успадковані з балтійської та литовської прамов; лише деякі займенники існування (nékas, nēkuris, nēkurie, nēkokis) є кальками з польської, а займенник загальності *kožnas [...] — запозиченням із білоруської ка́женъ, ка́жный» (с. 153). На думку автора, «відносний займенник kaskas (g) є новотвором Дау́кші, що виник унаслідок переосмислення компонентів складеного займенника загальності wifsa kas у реченнях із відносним займенником kas та приєднання другого компонента займенника загальності до відносного займенника» (с. 154).

У Передмові автор визначає цілі цієї праці: по-перше, «ідентифікувати інвентар займенників у текстах Дау́кші, встановити їхні функції та значення, а також семантичні диференційні [...] ознаки, що відрізняють займенники один від одного й об’єднують їх у певні підкласи» (с. 8), по-друге, «ре-

RECENZIJOS

203

з огляду на дані текстів Дау́кші ([...] та інших авторів XVI–XVII ст.) пояснити [...] умови й внутрішні мотиви нейтралізації адесива та аліатива (с. 8). Реалізація цієї мети зумовила поділ книжки на дві частини: першу, що відповідає вимогам системного опису й у якій помітно застосування створеної автором теорії класифікації та семантики займенників для опису займенників у текстах Дау́кші, і другу, присвячену розгляду й обґрунтуванню умов та мотивів формування й зближення деяких постпозиційних місцевих відмінків (адесива та аліатива). У самій структурі монографії це зовні майже не відображено: книжка складається з Передмови, основної частини — Семантична й морфологічна структура займенників, Висновки, переліків літератури, джерел і скорочень та висновків англійською мовою (The semantic and morphological structure of pronouns in Mikalojus Daukša’s texts). Лише в змісті (с. 5–6) серед наведених посилань на параграфи (до розділу «Семантична й морфологічна структура займенників (§ 1–45)» включено частину «1.10. Постпозиційні місцеві відмінки: походження, внутрішні мотиви зміни функцій (§ 46–48)») видно спробу виокремити цю частину викладу, присвячену не лише займенникам, а й проблемам походження та розвитку постпозиційних місцевих відмінків інших іменних частин мови; її теоретичні узагальнення важливі не тільки для дослідження й опису старих писемних пам’яток, а й для історичної граматики. Оцінивши певну кореляцію, помічену між синтаксичними конструкціями з прийменником prieg та адесивом і аліативом (с. 136), у розділі «Постпозиційні місцеві відмінки [...]» автор розглядає структуру речень у текстах Дау́кші з «адесивною» конструкцією (prieg + давальний відмінок) (с. 136–137) і стверджує, що такі конструкції є позиційними морфологічними варіантами форми адесива. Тут також розглянуто поширену в текстах Дау́кші конструкцію prieg + родовий відмінок, первинне значення якої було «аліативним» (с. 137). Спираючись на матеріал текстів Дау́кші, автор може докладніше обґрунтувати висунуте раніше припущення (пор. Rosinas 1995: 64) про походження однини адесива зі сполуки давального відмінка з постпозицією *p(r)ei (с. 143–144). На думку Росінаса, аналогія з іншими симетричними прийменниковими конструкціями свідчить, що «перестановка компонентів не впливає на їхню морфологію — як після прийменника, так і після післяйменника зберігається той самий відмінок, керований прийменником (післяйменником)» (с. 144). Розглядаючи адесив основи на u, що не збігається з давальним відмінком, автор висуває припущення, яке підтримує думку Йонаса Казлаускаса та Вітаутаса Мажюліса: у час формування адесива енклітична постпозиція «могла приєднатися до форми давального відмінка основи на u із закінченням -u» (с. 144). Розглядаючи проблему походження адесива іменників основи на o, автор монографії не сумнівається, що «адесив однини іменників сформувався з давального відмінка однини та післяйменника *prei» (с. 147). Те, що в старих писемних пам’ятках уживаються форми адесива множини, не пов’язані зі структурою давального відмінка (с. 147), пояснюється запереченням теорії про походження форм адесива множини від місцевого відмінка множини з приєднаною постпозицією pi(e) (с. 147–148), оскільки, на думку автора, ця теорія не здатна пояснити властиву підсистемі місцевого відмінка та адесива балтійських мов асиметрію, а також потребу утворювати постпозиційний місцевий відмінок множини за наявності успадкованого з праіндоєвропейської мови місцевого відмінка множини з -su (с. 147–148). У цій частині монографії розглядаються також можливі умови формування адесива множини з -su(m)p (с. 149–150) та внутрішні мотиви: вибір давнього місцевого відмінка з -su як основи адесива множини з -sump зумовило «вживання фонетично тотожних, або синкретичних, форм давального й місцевого відмінків в однині в локативних та

¹ Пор. Передмову: «займенники також є іменними частинами мови, а водночас і замінниками інших іменних частин мови (іменників, прикметників, числівників). З часом займенники чоловічого роду вплинули на відмінювання інших іменних частин мови» (с. 9). Однак через те, що в тексті подекуди пропущено розрізнювальну форму родового відмінка займенника, може скластися враження, ніби займенник не належить до класу іменних частин мови, пор.: «у родових займенників та іменних частин мови [...] вживається також місцевий відмінок» (с. 141), «зі статичними дієсловами [...] адесив як родових займенників, так і іменних частин мови [...] є синонімом місцевого відмінка» (с. 142).

204 |

RECENZIJOS

в адесивних конструкціях» (с. 151–152). Цей вибір, на думку Rosinas, можна визначити як «природний процес уніфікації морфів відмінкових закінчень» (с. 152).

В основній частині монографії, присвяченій опису семантики й морфології займенників у текстах Daukšos (§1–45), читач знайде короткий вступ під назвою Відношення між займенниками (с. 10) та список інвентарю займенників у текстах Daukšos із примітками, в яких послідовно розглядається проблема невключення слова tūlas до інвентарю займенників. В інших підрозділах цієї частини опис займенників у текстах Daukšos розкриває створену автором раніше систему класифікації займенників, за якою їх поділено на шість класів: особові (партиципні, непартиципні, зворотні) (§4–10); присвійні (§11), вказівні (прикметникові, конкретні іменникові, абсолютні та якісні демонстративи, займенники непрямого вказування, двоїна вказівних займенників) (§12–22), розрізнювальні (§23–24), емфатичні (§26–27) і когнітивні займенники (питальні, екзистенційні, неозначені, означені, узагальнювальні, взаємні, заперечні й відносні) (§28–44). Узагальнення дослідження подано в розділі Диференційні ознаки й семантична структура займенників у текстах Daukšos (§45). За здатністю займати місце в іменниковій групі автор поділяє займенники в текстах Daukšos (як і займенники сучасної литовської мови, пор. Rosinas 1996: 144) на два класи: «іменникові, що вживаються лише в позиції іменника, і прикметникові, що вживаються як у позиції іменника, так і прикметника» (с. 132). Досліджену структуру займенників у текстах Daukšos описано за допомогою пар диференційних ознак, виявлених у ході вивчення синтагматичних і парадигматичних відношень між займенниками в текстах Daukšos. Для опису займенників у цих текстах виділено сімнадцять таких пар² (с. 132–134). Відповідно до комплексу цих ознак займенники подано в матриці (с. 133), а семантична класифікація та ієрархія системних відношень за виділеними 17 диференційними ознаками відображені в дендрограмі ідентифікації займенників (с. 134–135).

Класифікація займенників, розроблена Rosinas, уже міцно утвердилася в литовському мовознавстві, і будь-кому, хто розглядає проблеми класифікації чи опису займенників, важко було б оминути її або замовчати. У контексті праць самого автора цю монографію можна було б оцінити як застосування створеної ним раніше системи для опису займенників у давніх писемних пам’ятках. Тому й у цій рецензії монографію розглянуто як дослідження давніх писемних пам’яток.

Описуючи семантику займенників у текстах Daukšos (див. зміст §1–45), автор застосовує методику, яку використав для аналізу структури займенників та їхніх парадигм уже в першій монографії Семантична структура займенників літовської літературної мови (1984) і вдосконалював у наступних працях — Займенники балтійських мов (1988a: §12–79) та Займенники литовської літературної мови (1996: §12–71). У Передмові до книжки автор нагадує, що, аби уникнути повторів, у монографії не розглядаються складніші теоретичні питання, і радить звернутися до монографії 1996 року, де теоретичні аспекти пояснено докладніше (с. 8). Але іноді до книжки переносяться речі, давно доведені. Наприклад, інвентар займенників у текстах Daukšos, що вмістився в 9 рядках (с. 10–11), супроводжують Примітки, розтягнуті на три сторінки (с. 11–14), де повністю переписано статтю «Щодо статусу й походження tūlas, –à» (Rosinas 1986: 30–33), із цілих 4 посиланнями на неї, хоча лише два останні додають дещо до змісту.

² Описуючи систему займенників сучасної литовської мови, автор спочатку виділяв 20 пар диференційних ознак (Rosinas 1984: 115; 1988a: 146–148), а згодом залишив 19 пар (пор. Rosinas 1996: 145–147): такі займенникові сполуки, як vienas antro, у цій монографії описуються лише за парою ознак взаємні/невзаємні, без характеристики за ознаками недиференційний/диференційний. Відмовлено також від таких диференційних ознак, як кількісний/некількісний і факультативний/нефакультативний, потрібних для опису займенників сучасної литовської мови kas і daug kas; keletas і visi, visa, abu; kiekvienas і bet kuris (Rosinas 1996: 146–147).

RECENZIJOS

205

інформації, проте вона цій книжці напевно не потрібна. Наче наново доводиться, що слово tūlas «ніколи не було займенником» (с. 14). У контексті монографії несерйозною видається спроба знову аргументувати за допомогою психолінгвістичного експерименту, проведеного 1987 року в кількох групах учнів і студентів (див. с. 11–12). Автор нагадує, що Jaunius і Skardžius вважали слово tūlas прикметником (с. 12), але не згадує, що й Palionis у DK, в Покажчику словоформ, подає слово tūlas із позначкою adj. (тобто adjectivum, прикметник) (Palionis 1995: 737). Суцільне переписування статті справляє враження, ніби автор намагається кількісно компенсувати власні сумніви щодо обстоюваного твердження, які виникли під час аналізу особливостей вираження tūlas у текстах Daukšos, наприклад: «у певних контекстах tūlas може набувати значення „не один“ або „кілька“ і наближатися до екзистенційних займенників, що передають відносну численність [...]»; «Навряд чи через ці два випадки вживання tūlas у звуженому значенні³ це слово слід зараховувати до займенників. Цього не дозволив би зробити навіть tūlas із kuris, що корелює в займенниковому реченні лише один раз [...] DP 574». (с. 13).

У Передмові скромно охарактеризована як «спроба заповнити прогалину в системному описі мови текстів Daukšos» (с. 8), ця праця вимагала добору й огляду величезного обсягу матеріалу; зазначено, що «досі ми не маємо (за винятком „Акцентології Daukšos“ Pranas Skardžius) синхронних описів мови текстів Daukšos, які дали б змогу скласти системне уявлення про його мову» (с. 8). Хоча автор і не деталізує, що саме необхідне для системного дослідження, під час читання монографії очевидно, що він поділяє викладені в згаданій праці Skardžius принципи системного опису й застосовує їх⁴, адже зіставлені відповідники катехизмів Daukšos і Ledesmos у монографії наводяться лише кілька разів (с. 65; 66; 105; 115; 140;..?), а зіставлень із фрагментами тексту Постили Wujeko взагалі не подано. Польські відповідники посилили б аргументацію висновків щодо наявності чи відсутності впливу оригіналу на розглядувані конструкції. Наприклад, обговорюючи зміни функцій адесиву й аліативу, автор стверджує, що «ці зміни виникли не під впливом чужих мов [...]» (с. 139), але наведені зіставлені приклади з катехизмів Daukšos і Ledesmos дають підстави заперечити це твердження; пор.: «Говорячи про вживання аліативу в текстах Daukšos, також можна було б обережно стверджувати, що його спричинили прийменникові конструкції польського оригіналу [...] (с. 140)».

Підсумовуючи вживання присвійних займенників у текстах Даукші, автор стверджує, що «як свідчать приклади, наведені до парадигм мій і твій, присвійні займенники мій, твій часто вживаються рефлексивно за моделлю польського оригіналу (див. Rosinas, 1988, 176–179)» (с. 37). Хоча підстав сумніватися у висновку немає, усе ж було б корисно навести принаймні кілька польських відповідників, адже в зазначеній монографії 1988 року також подано лише висновок про вплив польських оригіналів (див. Rosinas 1988a: 179), який відсилає до статті «Одна особливість уживання займенників I та II особи в мові давніх литовських писемних пам’яток», де наведено один приклад із катехізису Меркеліса Петкевічюса, зіставлений з оригіналом (див. Rosinas 1973: 168). Бракує відповідників оригіналу й до закидів Даукші щодо неправильно дібраної форми. Наприклад, на с. 122 стверджується, що «заміна форм займенника той або який формами відносного займенника який у текстах Даукші не є коректною», а також що «у текстах Даукші є й інші випадки некоректного вживання форм який», однак не згадується, що в наведених реченнях Якими словами (DP 10) перекладено Ktoremi słowy, o kuriųsia daiktųsia (DP 582₁₆) із w

³ Йдеться не про два приклади — сам автор наводить їх більше ніж 3: «[...] DP 265₃₄; [...] DP 257_34–35; [...] DP 257₂₆ та ін.» (с. 13), а про два значення, у яких вживається tūlas: 1) «не один»; 2) «кілька».

⁴ На думку Skardžius, «для дослідження всієї сукупності [...] слід використовувати весь досліджуваний матеріал [...]» (цит. за Skardžius 1999: 49); важливо враховувати автентичні приклади мови Daukšos, але їх не обов’язково реєструвати статистично (Skardžius 1999: 49–50); для ясності й полегшення орієнтації доречно наводити польські значення деяких слів (Skardžius 1999: 42).

206 |

RECENZIJOS

у яких шарах. Ігноруючи польські відповідники та специфіку текстів (с. 102), формулюються висновки щодо перекладу: «Форми займенника abų Дауґша іноді не зовсім вдало замінюються формами вказівних займенників tú du, хоча логіка тексту цього не вимагає, пор.: Tárė iam Jefus. Milėfsi Wieppati Diewą táwa išg wifsós Birdies tawós / ir išg wifsós dúbios tawós / ir išg wifso húmo tawo / ir išg wifsų flitų tawí. Tataig yra didžeufes ir pirmiaufias prifjakimas. O antras patogus yra tam. Milėfsi ártimą táwą kaip fawę páti. Túfe dwieiuſę⁷ (=abieiùse) prifjakimúfe vſſwiro wifsas žókonas ir Pránabái.₅» (с. 102). Порівняння з текстом Вуйка («Ná tych dwu⁸ przykazániach záwiſnat wſzytek zakon») показує, що Дауґша дотримувався оригіналу; можливо, він був змушений це робити й з теологічних міркувань, адже форма вказівного займенника, узгоджена з числівником, є ніби адресою, що вказує, яка саме з Божих заповідей розглядається чи узагальнюється, пор.: O kurį yrą bítie/ kurie bilo idant’ Wieppatis Chriſtus lieptų nepatogus dáiktus? Nejſąg iei anie ž́mones ſenamé žókone turėdami teip ſjukus/ ir bgkáičių prifjakimu ir ceremonijų nūg Diewo/ ir ne turėdami tos pábaltos/ kure mes nu turim žókone nauiaimeimė/ galėto vienók’ ippildit’ wiffus anus prifjakimus. O kaipóg mes krikbčionis pildit’ ju ne turime/ kurie tiektaí wieną prifjakimą turime / tatai yra/ Milek’.» DP 463_34,39; Kamėg vyžrakinás / tóji dėkintis prifjakimu? Diewaté prifjakimu ape meilę / tai eft túje: milek Wießpaty Diewą qnt’ wiffo / o ártimq kaip páty fawę/ drin’ Wießpaties Diewo. Trumpai ſakanti/ wiffas žókonas Diewo vyžrakinás ſaldžeufemę prifjakimę meites DK 88_5–16

Через відсутність зіставлення тексту з оригіналом значення аналізованої конструкції іноді визначають поверхово. Наприклад, в описі вживання абсолютного демонстратива з prieg стверджується, що «значення „крім того“ в текстах Даукші виражається [...] сполученням крім того» (с. 137), хоча важко повірити, що в наведеному прикладі DP 73₄₀ присудок, виражений дієсловом стану будучи + крім того, може вживатися не для вираження просторових відношень, а в приписаному автором значенні «крім того» (яке зазвичай виникає лише тоді, коли сполучення крім того перекладають із при цьому, наприклад, крім того DP 299₂₂, або з owβem, наприклад, крім того DP 22₆). Пор. оригінал зазначеного речення Nes išdas intikeio iog Wießpatis будучи крім того міг його зцілити (DP 73₄₀), польський оригінал (Bo Jud uwierzył że Pan bedoc obecnym/ mogł go uzdrowić) та суміжний контекст (Žydą palietium/ o pahoni žodžiu paſweikino DP 74₇).

Можливо, автор, знаючи, що проф. Йонас Паліоніс завершує підготовку паралельного видання постилей Дауґши та Вуйка⁹, дотримувався думки, що читач сам без особливих зусиль зможе зіставити-

⁵У цьому випадку Túfe dwieiuſę — не форма локатива вказівного займенника tú du з однозначним значенням (про однозначні форми двоїни див. с. 103) і не випадок двоїни вказівного займенника (пор. 57–60), а два окремі слова, з яких лише перше є вказівним займенником; пор. вживання Дауґшею нєсвійних вказівних займенників із числівниками, що позначають конкретну кількість молитов: M. O kitų dáiktų privałotum kur meldziame? Mo. Toſę pėkio metaldó ſę/ kurios pójkau tie dwi eit DK 53 (M. A drugich rzeczy potrzebnych kiedy prosimy? V. W drugich pięciu prośbach. LK 33_9–11); «Kog Diewiep prąbom toſſę ſepinioję maldoſę? DK 51_8–9 (Czegoj prosziemy w tych siedmi prośbach / które já tym idą? LK 32_7–8). До речі, сам автор у монографії на с. 59–60, розглядаючи парадигми двоїни вказівних займенників, не наводить інесивної форми вказівного займенника двоїни tuodu. Про двоїну займенників див. також Rosinas (1995: 51–53); пор.: «У литовській мові немає спеціальних форм родового й локативного відмінків двоїни» (Zinkevičius 1980: 182); форми локатива двоїни в сучасній мові: tuódviese, tiédviese (Andronov 1999: 155). Жодних форм локатива двоїни займенників tuodu, tiedvi не наводить Ambrazas, red. (1994: 280).

⁶У DP 342₁₂ написано: sihų – J. P.

⁷У DP 342₁₄ написано: dwieiuſę – J. P.

⁸Вжито давнішу форму спільного родового й місцевого відмінків dwu < *dvojų (Klemensiewicz et al. 1955: 339), ніж новотвір dwuch, dwoch, dwóch, який почав утверджуватися з початку XVI ст.

⁹Про книжку «Постиль Миколая Дауґши 1599 року та її джерела» див. Karaciejus (2001: 187–201), Judžentis (2001: 213–214).

RECENZIJOS

207

зіставити наведені фрагменти тексту Даукши Postilės із польськими відповідниками. У монографії не згадується¹⁰ і «Indeks – Słownik do „Daukšos Postilė“» Чеслава Кудзиновського, що дає змогу швидко побачити не лише можливі польські відповідники потрібного слова¹¹, а й уживані форми самого слова та координати його вживання¹², а за ними визначити й частотність уживання. У рецензованій монографії кількісну картину вживання займенників у текстах Даукши не конкретизовано, її схарактеризовано лише узагальнювальними висловами, наприклад: «і т. ін.» (с. 107; 137; 138); «іноді» (с. 102); «час від часу вживаються» (с. 99); «зовсім не вживаються» (с. 14); «найчастіше вживається» (с. 117). Тому дивно виглядає примітка, що деталізує вживання форм не в текстах Даукши: «Наприклад, у „Enchiridione“ Вілентаса з 23 форм місцевого множини 17 мають закінчення -su і лише 6 — -sa» (с. 148).

Хоча визначення інвентарю займенників у текстах Даукши є однією з цілей монографії (див. с. 8), основний перелік займенників (с. 10–11) подано в монографії без пояснень, і читачеві доводиться коригувати перше враження, ніби в ньому займенники з текстів Даукши наведено за абеткою основних форм з урахуванням графічного написання, займенники з різних семантичних груп розмежовано крапками з комою, а споріднені форми або певні члени парадигми (наприклад, присвійні родові форми) — комами. Жодної з цих засад послідовно не дотримано, а оскільки покажчика немає, то, щоб переконатися, чи правильно записано форму, може знадобитися уважніше перегорнути книжку, адже:

– іноді незрозумілі мотиви вибору графічного написання: наприклад, в інвентарі подано «ābeia, abeias; ābeietas» (с. 10), а на с. 106 розглянуто субстантивоване abeia, наведено приклади й обговорено графічні варіанти, серед яких навіть немає тотожного наведеному в інвентарі ābeia. У синоптичній таблиці (с. 132) та матриці (с. 133) також подано abeia;

– непослідовно дотримано абеткового принципу: в інвентарі подано розділені крапкою з комою «fawo; fawęs», хоча мало б бути навпаки: «fawęs; fawo», пор. у розділі «Зворотні займенники» варіанти родового відмінка: спочатку «Jawė, Jawę, Jawęs, Jawes, Jawis» (с. 24), а потім «fawo, sáwo, Jawô» (с. 25);

– непослідовно позначено знаком реконструкції займенники, форми називного відмінка яких у текстах Даукши не засвідчені: наприклад, займенник nēkas без зірочки наведено в переліку (с. 10), у синоптичній таблиці (с. 132) та на с. 96 тексту, хоча на с. 97 написано: «Іноді замість kas Даукша вживає в Postilė запозичене *nēkas, що має те саме значення „хтось“. І навпаки, у переліку позначено «*keletas; *keli» (с. 10), а на с. 98 розглянуто неозначені вказівні «keli, keletas». Без знака реконструкції ці займенники наведено в синоптичній таблиці займенників (с. 132) та матриці (с. 133);

– у переліку наведено лише форми займенників чоловічого роду, наприклад «iis, ijffai» (с. 10), але в синоптичній таблиці (с. 132) і матриці (с. 133) розрізнено iis; ii_i. У тексті також не уніфіковано подання займенників чоловічого й жіночого роду (таких як patis, -i; bitas, -a; kokis, -i/-ia; tokis, -i/-ia; tas, -a): це один чи два окремі займенники? Пор.: «Такий

¹⁰ Цю настільну книжку дослідників мови DP не включено ані до списку літератури, ані до переліку джерел, хоча автор не проігнорував покажчик словоформ DK, укладений Паліонісом (Palionis 1995: 627–748), і навів коментарі (наприклад, с. 140). Доповнення чи коментарі можна було подати й до праці Кудзиновського.

¹¹ Кудзиновський подав їх за виданням малої постилії Вуєка 1596 року. Іншу думку про оригінал Даукшевого Postilės висловили Урбутіс (1978: 84) і Паліоніс (2000: 17–21).

¹² Наприклад, на с. 79 монографії, розглядаючи сполуку kito mėto, цитоване речення з DP наведено без координат, але читач легко може визначити їх за індексом Кудзиновського: DP 318₄₅–₄₆.

208 |

RECENZIJOS

займенник є сам, сама. Він входить до різних сполук з іменними словами [...]» (с. 86), «Займенник patis, -i утворює сполуки [...]» (с. 87), «Займенники patis, -i у цих сполуках підкреслюють [...]» (с. 86), «Парадигми patis, -i займенників [...]» (с. 87);

– в інвентарі перелічено не всі займенники (не наведено основних форм усіх із них), наприклад, серед займенників існування з вказівним значенням не представлено *tiekas, пор. у тексті: «Невизначену кількість елементів передає також займенник *tiekas, форми якого час від часу вживаються в текстах Даукші й який належить до займенників існування з вказівним значенням [...]» (с. 99). Із перелічених у тексті прикметникових неозначених займенників («vienas, kuris, kokis, kokai, nekūris, nėkokis, kažkokis, kuris nor(int), koksai nor(int)» (с. 97) не потрапив складений займенник koksai nor(int)¹³. На такі пропуски можна було б не зважати, якби був покажчик. Його необхідність очевидна ще й тому, що в таблицях і дендрограмі «через брак місця» (с. 135) наведено лише по одному представникові підкласу, а в описах підкласів той самий займенник може розглядатися в кількох місцях, оскільки цього вимагає семантична класифікація, наприклад, особові зворотні займенники fawo (с. 25) і присвійні займенники fawo з однаковим графічним вираженням (лише на с. 33 подано з відсиланням «див. парадигму зворотних займенників»); опис двоїни займенників розділено на дві частини: двоїну вказівних займенників розглянуто в розділі «Вживання двоїни займенників» (с. 57–60), а «успадковані з прабалтійської однословні форми двоїни» (с. 103) розглянуто в розділі «Займенники спільності»; подібним чином розглядається займенник niekas: у розділі Заперечні займенники (с. 113–114) і як компонент сполуки niekas kitas у розділі Виокремлювальні займенники (с. 80–81));

– в інвентарному списку залишилися коректурні помилки, наприклад, незрозумілий займенник ne kioks (с. 10), якого автор у тексті також не розглядає. Коректурною помилкою можна вважати й неоднакове подання атонічних форм mi, ti особових однинових партиципних займенників: mi наведено в семантичному полі множинного партиципного займенника mes, оскільки його відокремлено комою: «mes, mūjū, mi» (с. 10), тоді як атонічну форму ti подано як цілком самостійний займенник, відокремлений крапками з комою: «tawas; ti; tokis, toks, tokfai; tu, tawęs, tawo» (с. 11). У тексті монографії ці форми описано в розділі про особові однинові партиципні займенники: «Крім розглянутих непрямих ортотонічних форм aš і tu трапляються також атонічні форми [...]. У Постилі Даукші [...] атонічні форми також займають другу позицію після займенника, дієслова, прийменника й мають значення давального та знахідного відмінків» (с. 16). Тут не завадило б і зіставлення з відповідниками в оригіналі, оскільки вибір рідкісних атонічних форм особових займенників у Постилі Даукші (в індексі Кудзінського зазначено 14 таких форм) міг бути зумовлений сполуками деяких польських дієслів¹⁴ з енклітичними давальними формами¹⁵ mi, ci < ti або їхніми скороченими варіантами, пор.: Atfakijūt (Odpowiemi) 478₈; likjūt arba rodiūt (radzeć) 514₁₁; parōdiūt (Pokažeć) 200₂₁; patirōdiū (okažeć) 250₂₉; rōdiūt (radzeć) 165₂₈; teikūt (radzeć) 248₅₁; teikūt (radzeć) 170₃₃; Tepataiminĭ (Niechći okaże [...] oblicże) 258₂₂; kuriūmi dawėi (ktroreś mi dał) 154₁₀; Pamirōdik (Vkaż mi) 84₂₃; Parōdikim (Vkaż mi) 64₃₄; pritajkim’ (dopuść mi) 512₈; Temi tāmpti (Niech mi Jle) 602₂₂. І ще щодо способу подання: хоча атонічні форми є частиною конструкції та вживаються лише в енклітичній позиції, запис в інвентарі цього не відображає (як це частково показано у Висновках, пор.: «Поряд з ортотонічними [...] Даукша іноді вживає й атонічні форми mi, ti (-m, -t) [...]» (с. 155)). У тексті, цитуючи Даукшу, не зважають і на те,

¹³ Записане поєднання fs не характерне для текстів Даукші (звичайним є варіант ſs).

¹⁴ Про труднощі, що постали перед Даукшею під час пошуку відповідника radzeć, свідчать наведені поруч синоніми: likjūt arba rodiūt DP 514₁₁.

¹⁵ Пор.: «форми енклітичних займенників mi, ti також відповідають давальним відмінкам займенників інших мов (пор. старослов’янські mi, ti [...])» (Ambrazas 1979: 119).

RECENZIJOS

209

що скорочені атонічні форми у Постилі найчастіше (за винятком teikiūt DP 248₅₁, DP 64₃₄) позначаються також спеціальними знаками (t’ або t; m’), наприклад, «Atsakifjū́t [...] DP 478₈» (с. 17) (у DP записано: Atfakifjūt).

Незрозуміло, за яким принципом до інвентарю вибрано той чи інший варіант написання займенника і з якою точністю в монографії прагнуть передати приклади з текстів Даукші, хоча іноді автор розглядає деякі орфографічні особливості та графічне подання текстів Даукші (наприклад, «написання wirefnė¹⁶ слід читати як wirefnem. Tai — один із засобів абревіатури [...]» (с. 79); на с. 18 наведено міркування щодо написань męs, ius... і того, чи позначають вони вихідні моделі). Деякі закономірності передавання цитат із текстів Даукші в монографії легко вивести, наприклад, ігноруються не лише згадані t’; t; m’, а й інші спеціальні графеми, наприклад: ṗ; ġ; ṙ (наприклад, с. 13: wienįtefp (замість wienįtefp) DP 276₅₄; с. 137: prieg tam’ (має бути prieg tam’) DP 73₄₀; с. 92 DP 9₆: Kuriū (Kuriū)) тощо. Досить часто літери пропускаються, додаються або замінюються, наприклад: с. 41: kanceliarioi, пор.: kancelliaroi DP 10₂₆; с. 16–17: «Įdant išpilditus žodžei kuriūs bitolo / iog kuriūmi dawei ne pražudžieu ne wieno iż jų DP 154₁₀–₁₁» (пор.: Įdant išpilditus žodžei kuriūs bitolo / iog kuriūmi dawei ne pražudžieu ne wieno iż’ jų); с. 122: o per wārį ir getężi gatibe įbmānos / kuriūja daiktūfja vżgul’ wijśā garbę pasaulo DP 582₁₄–₁₇ (пор.: o per wārį ir getężi gatibe įbmānos / kuriūfja daiktūfja vżgul’ wijśā garbė pasaulo); с. 97: Būwog wel iūje kàżkokis kitas apreißkimas ijemus vżgulis (пор. DP 250₁: Būwog wel iūse kàżkokis kitas apreißkimas ijemus vżgulis). Іноді неправильно переписано ціле слово і навіть сам займенник, наприклад: «Як лексичний варіант abe в текстах Даукші вживається займенник abeias [...]: Ant galo abeias pafikłonioiimas ir DangibKas ir śmónibKas / draugią yra fude-ty DP 536₄₂» (с. 102). Пор. написання в DP: Ant galo abeies pafikłonioiimas ir DiéwibKas ir śmónibKas / draugią yra fudečių; с. 13: per akis sau būtų fugrįžę wienįtefp, пор.: per akis iaubutu fugrįžę wienįtefp DP 276₅₄; у виданні DP 1926 року дуже важко прочитуваний інезив однини жіночого роду abieioiė DP 141₅₁ автор розшифровує як abieieė (с. 103), пор. зазначене Кудзіновським (1977₁: 1) abieioiė. Трапляється, що записано неіснуюче слово (наприклад, с. 102: Ko padarit ir negal ieig ābeietas nebūs wienos ir tiejos wieros. Nes téwas tęss ant Jawos wieros / O motina wel ant Jawos; у DP написано: Ko padarit negal ieig ābeietas nebūs wienos ir tiejos wieros. Nęś téwas tęss ant Jawos wieros / O motina wel ant Jawos DP 70₃₉–₄₀) або пропущено наявне слово (наприклад, с. 97: pradėio nauius mókłus nè kokfai Thamoßius Muncérus DP 204₂₆, пор. написання в DP: pradėio nauius mókłus sęt nė kokfui Thamoßius Muncérus). Переробки текстів Даукші подано неоднаково: десь зі зірочкою, наприклад, с. 117: «синтаксично неправильним було б речення *ne wieną preizūfį fūmėrties ne randū iamė», а десь лише зі стрілкою, причому впереміш то старими, то сучасними літерами. Наприклад, переробка, подана літерами, характерними для текстів Даукші, повторює частину попереднього речення й показує можливе перетворення kas на позитивний займенник спільності: «Kas cżė nęregi / kaip ełt tikri żodżai Wießpaties DP 22₃₁–₃₂ → Wijfi cżė regi» (с. 93), і виглядає так, ніби її справді взято з Постилі Даукші.

Представляючи займенники в інвентарі, таблицях і тексті, автор уникав написання, властивого сучасній мові. Однак іноді правильність уживання займенників у текстах Даукші оцінюється за стандартами кодифікації сучасної мови. Як кальку подано вживання деяких форм інезиву-

¹⁶ Čia vėl kartojama straipsnyje „Nepastebėta M. Daukšos rašybos ypatybė“ (Rosinas 1994: 83–84) padaryta klaida: „Iki šiol, rodos, nepastebėta, kad tokia abreviatūra būtų buvusi vartojama latvių ir lietuvių senuosiuose raštuose. [...] Brūkšneliu nosinės raidės abreviatūra kartais reiškiama ir M. Daukšos postilės tekste“ (ten pat, p. 83). Bet nurodyti DP rašmenys Kudzिनowskio indekse pateikiami su cirkumflekso (ū, ī) ženklu (plg. Kudzिनowski 1977 II: 30: pakłidelūp 436₂₇; p. 240 giwętūbime 568₃₃). Dar plg. Rosinas (1995: 28).

210 |

RECENZIJOS

давнє, наприклад: про інесив tamę кажуть, що «Вживання цього інесива у значенні абсолютного демонстратива — не що інше, як прямий переклад відповідної конструкції польської мови [...]» (с. 65). Так само оцінюється інесив абстрактних іменників, пор.: «Місце (або місця) пропонується позначати інесивом kameg або аліативом kanag; відповіді зазвичай подаються властивими литовській мові конкретними іменниками зі значенням місця [...] Однак у текстах Даукши є випадки, коли інесивом kameg пропонується позначати місце (або місця) абстрактними іменниками, не властивими литовській мові [...]» (с. 92). Як дослівний переклад із польської Росина представляє також інесив займенника узагальненості wiffame, супроводжуючи його заувагою, що «Інесив займенника абсолютної узагальненості, яким позначається сукупність місць, чужий литовській мові» (с. 105), і що «Форми всіх інших відмінків правильні й досі вживаються в сучасній мові» (с. 105). Говорячи про заперечні займенники, автор наголошує, що вони зберегли архаїчні особливості (с. 113), і що «Серед заперечних займенників у всіх текстах Даукши архаїчним уживанням вирізняється niekas» (с. 113), але не згадує про не властиве сучасній литовській мові вживання інесива заперечного займенника niekas (щоправда, у монографії не наведено парадигми займенника niekas у текстах Даукши), на чому він неодноразово наголошував у своїх попередніх працях: «Контексти показують, що niekas не має місцевого відмінка» (Rosinas 1984: 107); «З контекстів видно, що ні латиське nekas, ні литовське niekas не мають місцевого відмінка» (Rosinas 1988a: 136); «З контекстів видно, що niekas не має місцевого відмінка» (Rosinas 1996: 136). Хоча в Катехізисі Даукши немає інесива займенника niekas, у Постіла інесив заперечного займенника niekas, перекладений із наявного в Постіли Вуєка ni w czym¹⁷, ужито чотири рази (див. Kudzinowski 1977: 505):

Але тепер/ якщо Дух Святий не є ні в чому менш/, висновок можна зробити, підставивши замість jawos запропоноване DP 216, (ні в чому мене); Велуокай ні в чому не підходить DP 109 (Cžártowi ні в чому не звикли); поширилося б переконання Йона, що ні в чому /якийсь із Христових DP 23 (ні в чому різний); ми зрозуміли б/ якщо швидше за все не знехтували б жодною річчю, як і він ні в чому не погордував DP 109 (ні в чому не слухатимемо).

У книжці залишилися й редакторські помилки, наприклад: «У позиції інесива вживається інесив tamę замість інструменталя чи інших відмінків» (с. 65), «а локатив локативної основи локативу локатив із *-ei» (с. 146), «дієслово мовити, судити, говорити вживається з давальним і аліативом» (с. 23), «Віднесення форми Jāwi DK 210₁₆ до інесива є некоректним¹⁹ (див. DK 720); тут вона виконує функції давального» (с. 140). Примітка на с. 11: «У згаданих словниках tūlas не вважається займенником — біля нього немає позначки займен.» мала б супроводжувати двозначно сформульоване речення: «Слово tūlas, -a, що вживається в позиції іменника й прикметника та має значення „частий, не один, багато хто“ (див. DLKŽ, 1972, 867), „частий, не один“ (DLKŽ, 1993, 861), традиційно вважається займенником». Неуніфіковане написання того самого імені: «Збереглися лише два безсумнівні його видання — переклад Катехізису Якуба Ледесми та Постіли Якуба Вуєка» (с. 7) (пор. оригінальне написання: Przez D. Jákúbá Le-dezmá ir Przez D. JÁKVBÁ WVYKA) та ін.

Про ni w czym див. Klemensiewicz et al. (1955: 320, 321).

Šią formą nurodo ir Skardžius (1999: 227).

Зазначену форму Jāwi важко оцінити як давальний, навіть пояснюючи її появу впливом оригіналу, пор.: Jog pigėus numirt turimė/ nėkaip įy pažęift: ir turimė fu didė fargibė / faugot wiffūs priffākimus io / bragindami iūs Jāwididžeus ant wiffū dāiktū kurie yra qnt’ to Paffāulo. (Abowiem rūcėy vmrzeć mamy niżli go obrazić: y mamy też pilnie zachować wßytko przykazánie iego / ważąc go / żeby więcey/ niżli ktoreg zecj ná świećie. LK 43₁₇). Навіть із погляду сучасної литовської мови важко вважати можливим у подібному контексті словосполучення цінувати собі, хоча в текстах Даукши інесив значно поширеніший, ніж тепер.

RECENZIJOS

211

Виокремити займенники з величезного масиву текстів Даукши — нелегка праця, не кажучи вже про опис цього класу іменних частин мови як своєрідної системи. Автор не обмежився лише класифікацією займенників у текстах Даукши, виділенням та описом їхніх особливостей у підкласах. Дослідження синтагматичних і парадигматичних відношень займенників у цих текстах дали авторові змогу виокремити 17 пар диференційних ознак і на їх основі описати семантичні опозиції займенників та значення кожного займенника як сукупність диференційних ознак, що й визначило місце конкретного слова в системі досліджуваного класу іменних частин мови або навіть не дозволило зарахувати до нього деякі слова, які в традиційних граматичних описах зазвичай мали статус займенників (visoks не у формах однини, а множини; koks toks, savas, tūlas). Систематизувавши займенники в текстах Даукши й оцінивши умови формування «всієї підсистеми постпозитивних локативів (особливо інесива й адесива)» (с. 150), автор монографії висловив критичні зауваження щодо традиційного пояснення розвитку множинних адесивів із -sump та -samp, яке ґрунтується на припущенні про можливе походження множинного інесива балтійських мов від множинного акузатива + *en (докладніше про це на с. 148). На думку Росина, «збіг множинного інесива й адесива, що стався внаслідок системного скорочення» (с. 156), міг вплинути на змішування інесива й адесива займенників роду та інших іменних частин мови в певних контекстах, а також на форми однини цих відмінків (с. 156).

Невдовзі після виходу книжка привернула увагу дослідників давніх писемних пам’яток і перші цитування²⁰, а в майбутньому матиме ще чимало відгуків. Читачі монографії знайдуть цікаві й корисні матеріали, пов’язані не лише з морфологією та семантикою займенників і давніми писемними пам’ятками, а й із синтаксисом та історичною граматикою. Науково цінна монографія, гарно оформлена (художник Альбертас Брога), потребує нового видання, адже книжки Альбертаса Росина, навіть випущені більшими накладами, швидко розкуповувалися (наклад цієї книжки — лише 400 примірників). Готуючи книжку до перевидання, можливо, буде корисно врахувати деякі висловлені тут зауваження коректурного характеру, хоча їх мали б помітити ще працівники, які готували книжку до друку (редакторка Ріта Вінсловайте, технічна редакторка Елвіра Волкєне, коректорки Дангуоле Балюкінієне та Стасе Урбонєне).

СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ

DK – KATHECHISMAS ARBA MOKSLAS KIEKWIENAM KRIKSZCZIONII PRIWALVS. PARASZITAS PER D. JAKVBA LEDESMA. Теолог Товариства Ісуса. Перекладено з польської мови литовською мовою священником Миколою Дауґшею, каноніком Жемайтії. Надруковано у Вільнюсі року від Різдва Христового 1595.

LK – ХРИСТИЯНСЬКЕ ВЧЕННЯ. Або Катехізм для дітей. Д. Якуба Ледесми. Богослов’я Товариства Ісуса, підготовлене отцями-єзуїтами, а тепер перекладене з вульгарної мови польською. У КРАКОВІ. (1605).

DP – «Постила» Миколая Дауґші 1599 року та її джерела. Видання підготував Йонас Палйоніс, 2000, Вільнюс: Baltos lankos.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, S. 2001: Dėl skaitvardinių būdvardžių kilmės. Acta Linguistica Lithuanica 45, 3–9.

AMBRAZAS, V. 1979: Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė, Vilnius: Mokslas.

AMBRAZAS, V., red. 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

ANDRONOV, A. V. 1999: Сопоставительная грамматика литовского и латышского языков. Словоизменение. Санкт-Петербург: Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук.

JUDŽENTIS, A. 2001: Naujų darbų apžvalga. Acta Linguistica Lithuanica 45, 207–219.

²⁰ Žr. Kavaliaunaitė (2001: 103; 104); Ambrazas S. (2001: 6); Maskuliūnas (2001: 83).

212 |

RECENZIJOS

Karaciejus, J. 2001: [Rec.] Mikalojus Daukšos 1599 metų Postilė ir jos šaltiniai, Acta Linguistica Lithuanica 45, 187–201.

Kavaliūnaitė, G. 2001: Adesyvas Chylinskio Naujojo Testamento vertime. Acta Linguistica Lithuanica 45, 93–111.

Klemensiewicz, Z., Lehr–Spławiński T., Urbańczyk, S. 1955: Gramatyka historyczna języka polskiego, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Kudzinowski, Cz. 1977: Indeks–słownik do „Daukšos Postilė“ I (A–N), II (O–Ž), Poznań: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza.

Maskuliūnas, Br. 2001 [2002]: Dėl senųjų raštų posesyvinių konstrukcijų su veiksmažodžiu priklausyti. Baltistica 36 (1), 81–85.

Palionis, J. 1995: Žodžių formų rodyklė. Mikalojaus Daukšos 1595 metų Katekizmas. Parengė Vida Jakštienė ir Jonas Palionis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 627–748.

Palionis, J. 2000: 1599 metų POSTILĖ ir jos leidimai, Mikalojaus Daukšos 1599 metų POSTILĖ ir jos šaltiniai. Leidimą parengė Jonas Palionis, Vilnius: Baltos lankos, 13–22.

Rosinas, A. 1973: Viena asmeninių I ir II asmens įvardžių vartosenos ypatybė lietuvių senųjų raštų kalboje. Baltistica 9 (2), 161–170.

Rosinas, A. 1984: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžių semantinė struktūra, Vilnius: LTSR aukštojo ir specialiojo vidurinio mokslo ministerija.

Rosinas, A. 1986: Dėl tūlas, -à statuso ir kilmės. Mūsų kalba 2, 30–33.

Rosinas, A. 1988a: Baltų kalbų įvardžiai, Vilnius: Mokslas.

Rosinas, A. 1988b: Dėl žodžio visoks reikšmės ir statuso. Baltistica 24 (2), 185–189.

Rosinas, A. 1991: Neigiamųjų įvardžių vartosenos ypatybės M. Daukšos postilėje. Baltistica 27 (1), 53–55.

Rosinas, A. 1994: Nepastebėta M. Daukšos rašybos ypatybė. Baltistica 27 (2), 83–84.

Rosinas, A. 1995: Baltų kalbų įvardžiai: morfologijos raida, Vilnius: Vilniaus universitetas.

Rosinas, A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Skardžius, Pr. 1999: Rinktiniai raštai 5. Sudarė ir parengė spaudai Albertas Rosinas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Urbutis, V. 1978: [Rec.] Czesław Kudzinowski. Indeks–słownik do „Daukšos Postilė“. Baltistica 14 (1), 81–85.

Zinkevičius, Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika I, Vilnius: Mokslas.

Jūratė Pajėdienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected]

Gauta 2002 08 19