162 |

PASTABOS

різноманітніші коливання спостерігаються в говірках Акмене, Кликоли, Папіле, Вегеряй, Тиркшляй (скорочення Vg (с. 92–93) мало бути Vaiguva, але там цього явища немає — мабуть, якась помилка).

Здебільшого повсюди не відтягуються наголоси з означень, іноді — з короткого закінчення (але pùo žemaičiùs Rdn, Trš, Šiaudinė біля Pp; pùo agl’ik’ès Krš тощо).

Šiek tiek pavyzdžių pateikta naujojoje Lietuvių kalbos tarmių chrestomatijoje (2004): Darbėnuose ẹ(š) šèrdė ~ iš širdie (transponuota iš širdie); ẹš jègâ· (transponuota iš jègâi); ar ne ẹš jie-gâ· (~ iš jègai) – negi iš tvirtapradės galūnės galėtų kirtį šitaip atitraukti! Tai nelaukta, nes susiję su iškilia mokslininko kalbininko, konsultavusio šį leidinį, asmenybe.

Vytautas Vitkauskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva

Gauta 2005 05 23

«ПОРОЖНЄ МІСЦЕ» — МЕТОДОЛОГІЧНО ВРАЗЛИВЕ ПОНЯТТЯ¹

У своїй відповіді Чи може щось означати порожнє місце? (Acta Linguistica Litu-hanica 50, 136–138) Вітаутас Амбразас, дискутуючи з моїми поглядами на так звану нульову зв’язку, вважає, що мої «логічні твердження правильні, але вони зовсім не суперечать поняттю нуля, наведеному в Граматиці» (с. 136), оскільки в ній «на нуль дивляться як на методичний концепт, який допомагає встановити, коли відсутність певного показника має визначену граматичну функцію» (с. 137). Якщо нуль (або порожнє місце) належить до методології, то його й слід уживати так, як заведено в інших науках, — «не обтяжуючи» семантикою. Я сам не заперечую проти використання нуля як суто технічного засобу (пор. пояснення чергування голосних, де вживається термін нульового ступеня цього чергування). Не заперечую і проти терміна «порожнє місце», адже, наприклад, у теорії формальних граматик використовується порожній рядок (базових елементів), символ якого E розкривається як ‘ ’. Заперечую лише проти надання порожньому місцю значення, бо такі граматики вирізняються з-поміж усіх емпіричних наук (я не можу вважати граматичні факти лише складниками психіки, адже мовознавство для мене не є галуззю психології).

Викладаючи свої міркування про так звану нульову зв’язку, я вже показав, як виникає логічна суперечність: певне значення, не передане текстом, ігнорується, а текстові (через переінтерпретацію) приписується додаткове значення. Гадаю, це часто трапляється тому, що

¹ Коли я знайшов статтю Енциклопедія литовської мови Нульовий елемент мови (с. 441) у виданій 1999 року енциклопедії та, все добре обміркувавши, зрозумів, що не можу погодитися з більшістю її тверджень, я вирішив за короткий час викласти свої міркування у трьох текстах: (i) про так звану нульову зв’язку, (ii) про так звані нульові закінчення і (iii) про так звані номінативні речення (такі, як, наприклад, Зима.), яким дехто також приписує нульове вираження дієслова бути. Лише після цього мала з’ясуватися моя повна позиція щодо «нульових» мовних елементів, і тільки тоді я сподівався взяти участь у дискусії, якщо хтось не погодиться з моїми міркуваннями. Але після оприлюднення думок про так звану нульову зв’язку (Acta Linguistica Lithuanica 48, 177–184) усякі негаразди цілковито перервали мої роздуми, а тим часом я дочекався полемічної відповіді Вітаутаса Амбразаса. Через це, тимчасово відступивши від попереднього задуму, я змушений вступити в дискусію. Читачам цього мого тексту повідомляю, що деякі аргументи щодо нульових мовних елементів залишаю на майбутнє, бо сподіваюся написати і про нульові закінчення, і про так звані номінативні речення.

² Гросс, М., Лантен, А., Теория формальных грамматик, Москва, 1971, 15.

PASTABOS

163

принципи семантичного аналізу недостатньо зрозумілі. Тому ще раз розгляну приклад із Граматики Oras gražus / Oras yra gražus (с. 612). Ці два речення вважаються абсолютними синонімами, адже інакше не можна було б сказати, що «такий нульовий [...] зв’язок еквівалентний формі теперішнього часу дієслова būti» (там само). Речення Oras gražus (будучи носієм утенського діалекту, я сам дуже часто вживаю такі речення) описує стан атмосфери, який збігається з часом висловлювання. Це можна встановити й об’єктивним спостереженням ззовні, а не аналізом психічного змісту. Чимало мовознавців, які не мають чіткого розуміння семантичного аналізу, вже з цього роблять висновок, що речення Oras gražus має значення теперішнього часу. Саме тут і слід запитати: звідки отримано таку інформацію? У цьому випадку спостережуваний факт (теперішній час) належить до умов уживання речення, але з цього ще не можна зробити висновок, що таку інформацію виражено й у тексті, адже вона може бути й не вираженою⁴. Так є щонайменше з трьох причин: (i) мова спирається не на закони природи, які є необхідними й універсальними, а на суспільні звички (вона конвенційна), тому не лише в різних мовах може не бути чогось, що, на нашу думку, є важливим⁵, а й у діалектах тієї самої мови це може варіюватися; (ii) не слід забувати, що тексти не є вичерпними відображеннями дійсності, адже навіть великі тексти не охоплюють усього: вони є результатом відбору; (iii) мовцеві теж може не здаватися за потрібне щось говорити (у розглядуваному випадку можна було б припустити, що мовець не каже yra, бо це очевидно, але тоді речення з yra слід було б вважати базовими й говорити про еліпсис, а я не можу підтримати таке пояснення (це скоро стане зрозуміло).

Очевидно, що ні oras, ні gražus не мають часового значення, а так зване «порожнє місце», будучи іншою назвою порожньої множини, яка не містить нічого (жодного елемента)⁶, також не може мати часового значення, бо тоді ніщо вже перетворилося б на щось⁷.

Синтаксисти зазвичай аналізують відібрані речення, а тому не мають змоги побачити їх у ширшому контексті; тож наведу речення розглядуваного типу з (мінімальним) контекстом:

Довкола зеленіли сосни. Ліс спокійний, тихий. Лише де-не-де стукає старий дятел. Світало, день яснів. / Я так змучився, що почав марити ночами. Холодно, особливо вночі. /

³ Слідом за Леоном Завадовським, який справив великий вплив на моє мислення, я називаю конституцію ситуацією мовлення, і мені цей термін видається потрібним (див. Zawadowski, L., Lingwistyczna teoria języka, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1966, 272–273).

⁴ Не з реальності ми робимо висновки про те, що має виражатися в тексті, а з тексту (за звичайних обставин) робимо висновки про реальність. Здається, я добре виклав це, доповідаючи про погляди Леона Завадовського на мову (див. Kalbotyra 24 (1), 1972, 111–119), і не беру на себе відповідальність за те, що інші мовознавці цим не зацікавилися.

⁵ Наприклад, в індонезійській мові безперечно є дієслова, але вони не мають ані категорії часу, ані категорії способу, тому речення Anak tidur може означати і Дитина спить, і Дитина спала, і Дитина спатиме, і було б великою помилкою приписувати дієслову tidur значення на підставі його співвідношення з ситуацією мовлення.

⁶ Щодо поняття (математичної) множини див. Visuotinė lietuvių enciklopedija 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2001, 180 (стаття «множина»). Мовознавцям було б досить ознайомитися з: Bulota, A., Susipažinkime su aibėmis, Vilnius: Mintis, 1973 (особливо з розділом 11). Для чого математиці потрібна порожня множина, добре пояснює Наум Віленкін (Виленкин, Н. Я., Рассказы о множествах, Москва: Наука, 1965, 27–28).

⁷ Мислення мовознавців-«нулівців» дуже нагадує мені антилогіку й антисцієнтизм Мартіна Гайдеґґера, чий відомий вислів Das Nichts nichtet (приблизно: «Ніщо виявляє себе») став об’єктом критики віденських позитивістів (а також глузувань із манери висловлюватися Гайдеґґера загалом). Про мову Гайдеґґера див.: Carnapas, R., Metafizikos įveikimas kalbos loginės analizės būdu. У: Nekrašas, E., Filosofijos įvadas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2004, 277–281. (Я сам, звісно, на боці Карнапа, а не Гайдеґґера.)

164 |

P A S T A B O S

Сів у приміський поїзд. Вагон довгий. [...] Була ніч, зовсім темно. | Приїхали до Долгомоста. Дорога дуже погана. Тут уже були литовці, привезені раніше.

Ці уривки тексту відібрано зі спогадів колишнього в’язня В. Ульчинскаса⁸, написаних через сорок років, тож тут не може бути й мови про збіг беззв’язкових речень із часом написання.

Як заведено, у спогадах про минуле говорять у минулому часі. Якщо виокремлені беззв’язкові речення і в цьому разі мають значення теперішнього часу, то слід було б визнати, що оповідач через недосвідченість постійно змінює час оповіді. Я так не вважаю, бо В. Ульчинскас — добрий оповідач. Якщо в цих випадках так званий нульовий зв’язок має значення речень контексту, то такі речення рівнозначні реченням із було, а отже, мають ще одне граматичне значення, не лише значення теперішнього часу. Я також не підтримую такого твердження: гадаю, що в цьому разі беззв’язкові описові речення вставлено в оповідні речення, які змальовують минуле.

Можна навести ще один аргумент на користь того, що ці речення не мають значення теперішнього часу. Ось цілком правильне з граматичного погляду речення: У Солтон-Сінку (США) погода завжди гарна. Як прихильники значення теперішнього часу пояснили б у реченні Погода завжди гарна вживання прислівника завжди, яким виражається позачасовість?

Питання про те, чи можна моє речення Мій брат інвалід пояснити «як член парадигми речень зі зв’язкою Брат є / був / бував / буде інвалідом, ужитий у значенні теперішнього часу» (с. 137), залежить від розуміння парадигми. Мовознавці поки що вживають поняття парадигми без точнішого визначення⁹, хоча має бути зрозуміло, що воно не може впасти з неба. Я не можу включити речення Брат є інвалідом і Брат інвалід до тієї самої парадигми, бо ці два речення не утворюють опозиції (і дуже важливе поняття опозиції мовознавці вживають досить невизначено).

Щоб було зрозуміло, чому я так чиню, наведу приклади з фонології, адже в усіх мовах, з якими я бодай трохи знайомий, фонологічні системи найпростіші й найлегше піддаються аналізу. Наприклад, у литовській мові bado і pado утворюють опозицію, і ця опозиція дає змогу виокремити протиставлення /b/: /p/ та встановити, що ці два звуки відрізняються як дзвінкий і глухий. Тепер запитую, чи bado (і pado) утворюють опозицію з ado? Якщо відповімо ствердно, то отримаємо протиставлення /b/: /ø/, /p/: /ø/ (якщо взяти інші пари, наприклад sako і ako, tako і ako, то отримаємо набагато більше таких самих протиставлень).

Міркуючи логічно, хоч-не-хоч доведеться включити до інвентарю фонем нульову фонему. Зіставлення всіх фонем із нулем не дасть жодної користі, бо реальні фонеми відрізнятимуться від нульової за всіма акустичними ознаками, а фонологові важливі лише диференційні ознаки. Наскільки мені відомо, більшість фонологів заперечує поняття нульової фонеми, хоча в їхніх запереченнях я не знайшов такого обґрунтування, яке навів тут. Погоджуючись з André Martinet, вважаю, що поняття контрасту стосується синтагматичних відношень, а опозиції — парадигматичних¹⁰. Оскільки відношення bado: ado, на мою дум-

⁸ Ešelonų broliai, Vilnius: Vyturys, 1991, 183–241.

⁹ Як слушно зазначив російський математик і філософ науки Георгій Рузавін, у багатьох теоріях гуманітарних наук, особливо на початковому етапі їх розроблення, фундаментальні принципи чітко не виокремлюються, хоча й припускаються (Рузавин, Г. И., Научная теория: Логико-методологический анализ, Москва: Мысль, 1978, 15). Уже давно, відколи я прочитав книгу Логика научного исследования, Москва: Наука, 1965, я переконаний, що будь-яку систему думок, гідну називатися справжньою теорією, навіть якщо комусь це може й не сподобатися, завжди слід переглядати й уточнювати.

¹⁰ Цю думку André Martinet я взяв із: Girdenis, A., Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2001, 66 (примітка 24).

PASTABOS

165

му, належить до контрасту, а не до опозиції, то, з огляду на те, що найважливіші поняття мають однаково застосовуватися до всіх рівнів мови, і речення Brolis neįgalus не можна включати до парадигми з дієсловом бути.

Зверну увагу на те, що в цьому питанні я цілком погоджуюся з Емілем Бенвеністом, який у широко відомій статті «La phrase nominale» дуже чітко стверджував, що дослідження номінативного речення потрібно цілком відокремити від дослідження речень із бути, що в ньому не можна вбачати нуля, і не погоджувався з Луї Єльмслевом, який у латинському реченні Omnia praeclara rara виокремив 3 імпліцитні елементи: інфект, теперішній час і дійсний спосіб¹¹.

Свою позицію — твердження про значущість порожнього місця — Вітаутас Амбразас намагається обґрунтувати також діахронічними аргументами. Я, як прихильник функціональної лінгвістики (але багато років викладав і історичну граматику литовської мови), твердо переконаний, що під час синхронного опису мови як функціонуючої системи діахронію з констатованими в ній змінами слід залишати осторонь, адже синхронний опис мови епістемічно первинний, а діахронічний — вторинний: неможливо помітити зміни, не встановивши спершу, що саме змінюється¹². Я не можу погодитися з думкою Вітаутаса Амбразаса про переосмислення (реаналіз, див. с. 137) речень без зв’язки, оскільки гетське Attaś assuś¹³ і литовське Tėvas geras, vedu Tvám Viṣṇuh¹⁴, а також литовське Tu Višnus, pali Dhammā aniccā¹⁵ і литовське Dhamai nepastovūs мають однакову структуру й граматичне значення, тому їх і слід тлумачити однаково: це описові, а не речення про «вічні істини» (пишучи про так звану нульову зв’язку, я вже згадував, що речення з yra можуть конкурувати з реченнями без зв’язки, але це не випадок переосмислення). Думаю, ми досить добре зберегли давню індоєвропейську модель, і лише лінгвісти, які неналежно оперують нулем, всупереч здоровому глузду плутаються у власних думках і можуть вводити в оману інших.

Друге міркування таке: діахронічні процеси не можна описувати в термінах законів, якщо тільки ми погодимося називати законом те, що є необхідним і загальним¹⁶. Але коли немає законів, то немає й змін, які можна пояснити законами. Не лише лінгвістам, а й усім іншим представникам суспільних наук варто добре обміркувати думку Карла Поппера про те, що ми можемо спостерігати напрямки чи тенденції змін, але «закони й напрямки — це принципово різні речі»¹⁷, тому зі спостереження напрямків або тенденцій не можна зробити необхідних висновків. А Вітаутас Амбразас, говорячи про такі речення в інших індоєвропейських мовах¹⁸, схоже, хоче поставити й литовську мову в один ряд з іншими мовами, але ж

¹¹ Можу посилатися лише на переклад російською мовою: Бенвенист, Э., Общая лингвистика, Москва: Прогресс, 1974, 167–183.

¹² Див. Zawadowski, L., op. cit., 47 і Girdenis, A., op cit., 28–30 (і примітку 10).

¹³ Наприклад, з: Иванов, В. В., Хеттский язык, Москва: Издательство восточной литературы, 1963, 171.

¹⁴ Pavyzdys iš: Елизаренкова, Т. Я., Ведийский язык, Москва: Наука, 1987, 158.

¹⁵ Приклад узято з: Елизаренкова, Т. Я., Топоров, В. Н., Язык пали, Москва: Наука, 1965, 124.

¹⁶ Поки марксизм (нині відсунутий убік) втовкмачував усім, що існують навіть універсальні закони розвитку людства, лінгвістам також було зручно без належного осмислення говорити про закони розвитку (або функціонування) мови.

¹⁷ Popper, K. R., Rinktinė, Vilnius: Pradai, 2001, 395.

¹⁸ Тим, кого цікавлять подібні речення російської мови, порадив би ознайомитися з розумінням нелокалізації в часі та поняттями німецького славіста Ервіна Кошмідера «wartość miejscowa w czasie» і «Zeitstellenwert», адже ці міркування можуть стати в пригоді й під час розгляду значення часу в литовській мові (див. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис, Ленинград: Наука, 1987, 210–226, 230–232).

166 |

P A S T A B O S

Використання речень без сполучника значно різниться навіть у литовських діалектах, які й справді є живими та єдиними продовжують минуле¹⁹.

Завершуючи обговорення речень без сполучника, хочу ще раз наголосити, що поняття порожнього місця (наділеного позитивним значенням!) виникло внаслідок неповного й поверхового семантичного аналізу, коли умови вживання мови помилково прийняли за значення тексту.

Мені не зовсім зрозуміло, чому Вітаутас Амбразас, будучи відомим мовознавцем, наприкінці своєї полеміки зі мною повівся зовсім не як серйозний науковець: він узявся «відстрілюватися» у відповідь на окремі мої незгоди з психологізмом, тоді як я, зосередившись на розгляді «нульового зв’язку», цілком ясно сказав, що мій погляд на психологізм здебільшого запозичений у Леона Завадовського, і вказав, де можна ознайомитися з цим набагато докладніше. Якщо Вітаутас Амбразас хоче по суті сперечатися про психологізм, то сперечатися йому слід не зі мною²⁰. Оскільки Вітаутас Амбразас чомусь не захотів ознайомитися з першоджерелом, у деяких випадках він просто дійшов хибних висновків, адже, наприклад, антипсихологісти не заперечують, що зміст мови у нормальному випадку відповідає психічним фактам, але їм, функціоналістам, найбільше важливий не вміст психіки, який завжди індивідуальний і не може вийти назовні — extra corpore, — а значення тексту, яке, будучи зумовленим суспільним уживанням, може дуже відрізнятися від сприйняття окремих індивідів. Є ще одна причина: слухачі нерідко не розрізняють значення та смисл («А що він мав на увазі, коли так сказав?»), але, на мою думку, мовознавці мають їх розрізняти²¹.

Владас Жуліс

вул. Тако, 1–7

LT-53356 Академія, Каунаський район, Литва

Отримано 2005 09 14

¹⁹ Літературну мову, строго кажучи, не можна просто так включити в діахронічний процес, оскільки вона більшою чи меншою мірою штучна, а під впливом діалектів у ній можуть виникати різноманітні варіанти. Саме тому вживання найчастотнішого дієслова литовської мови būti «бути» насамперед слід дослідити в діалектах, і лише після цього подивитися, як його вживають у літературній мові. Не думаю, що нині можна було б унормувати його вживання.

²⁰ Я, закінчивши 1959 року провінційний Вільнюський університет, де не викладали навіть жодного курсу логіки, за рівнем підготовки навряд чи можу зрівнятися з Леоном Завадовським, який на Заході вивчав не лише мовознавство, а й епістемологію (цей факт я дуже ціную, оскільки більшість інших видатних мовознавців XX століття, як я іноді переконуюся, не мають належної підготовки в галузі епістемології, тобто методології науки). Крім того, вважаю, що мій розум слабший, ніж у Леона Завадовського, адже він недостатньо натренований логічно й чітко мислити (не слід забувати, що в Литві мовознавців готували лише як філологів).

²¹ Тим, хто хоче позбутися психологізму, який часто не виявляється виразно на поверхні, пропоную розглянути три випадки функціонування мови. (i) Повідомлення є, але ніхто його не сприймає. Така ситуація можлива, коли, наприклад, по радіо передають новини, а в кімнаті нікого немає, або коли писемні пам’ятки тисячі років залишаються ніким не побаченими (такою була доля архіву Богазкьоя з хетськими клинописними табличками). У цьому випадку тексти мають репрезентативну функцію, оскільки завжди йдеться про щось (один із принципів інформатики, що виникла в другій половині XX століття, стверджує, що інформація завжди передається через матеріальне середовище). Але в цьому випадку мова не виконує комунікативної функції, яка спирається на репрезентативну. (ii) Повідомлення розпізнається як мова, але сама мова залишається незрозумілою. Так буває, коли люди не знають мови одне одного або не можуть прочитати певну писемність (наприклад, диск Файстоса). У цьому випадку тексти також мають репрезентативну функцію, але скористатися комунікативною функцією не вдається через незнання мови. (iii) Спілкування мовою відбувається нормально (усно або письмово), і така мова виконує обидві найважливіші функції.