ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LIII (2005), 9–21

Балтійські поховальні обряди у дзеркалі їхніх найменувань: литовське šẽrmenys і šarvójimas, давньопрусське sírmen

BERND GLIWA

Sargeliai

Спільна етимологія лит. šẽrmenys і давньопрус. sirmen «поховальний обряд, поминальна учта» пов’язує їх із šérti «годувати». Тут це тлумачення відхиляється. Лит. šérti вживається щодо годування тварин і лише метафорично — дітей, старих або хворих людей; його використання в ритуальному контексті не засвідчене й видається малоймовірним. Частування гостей не є суттю похорону та інших звичаїв. Немає доказів, що šẽrmenys обмежувалося значенням поминальної учти. Тут запропоновано нові етимологічні зв’язки: (1) із лит. šermuonėlis, герм. Hermelin «горностай», лит. širvas, šir̃mas «білий, білуватий», šármas, давньопрус. sirmes «попілова лужна вода для прання» — за кольором, який асоціювали зі смертю; (2) із лат. cremāre, індоєвроп. *kremH- «палити, кремувати» і, можливо, гр. κέραμος; 3) з індоєвроп. *kerH₂- «вибухати» > «розкладатися» та гр. κήρ «смерть; богиня смерті». Лит. šarvojimas «покладання померлого в труну» пов’язане із šarvaĩ, šárvas «(1a) виділення (після пологів), (1b) менструація, (1c) виділення (з рота померлого), (2a) озброєння, (2b) спорядження воїна, зброя та боєприпаси, (2c) панцир, (3a) посаг, (3b) поховальний предмет», давньопрус. sarwis «зброя». Висунуто припущення про колишнє значення «*фізична ознака й ритуальне спорядження в обряді переходу».

1. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Смерть і питання про те, що буде «після», споконвіку хвилюють людство. Уявлення про потойбіччя та поховальна церемонія тісно пов’язані між собою; поховання — це ритуал, покликаний забезпечити якнайкращий перехід до наступного етапу існування або неіснування. На передньому плані можуть бути як інтереси померлого (наприклад, багате життя в потойбіччі або швидке перевтілення), так і інтереси тих, хто залишився (щоб померлий не повернувся духом, не турбував живих і тим паче не мстився їм). Щоб поглибити наше розуміння історичних уявлень литовців та їхніх пращурів про потойбіччя, «з релігієзнавчого погляду промовистими є навіть назви родинних свят (хрестини, весілля, похорон) і різні терміни спорідненості» (Vėlius 1996: 92).

З іншого боку, вивчати лексику неможливо без знання її змісту, оскільки відповідна термінологія співвідноситься з діями та речами, які вона

10 |

BERND GLIWA

позначає, настільки, наскільки істотні властивості або характерні частини можуть стати підставою для найменування об’єкта. Виняток становлять лише запозичені слова, у яких зв’язок між знаком і позначуваним затуляє культурний контекст. Разом із предметом, рослиною чи технологією дуже часто запозичується і відповідне поняття. Однак це не означає, що первісне творення слова відкладено назавжди: воно лише переноситься до мови-донора, де й слід шукати його мотивацію. Отже, в ідеалі дослідження лексики мало б супроводжуватися дослідженням того, що позначається кожним словом. Слідом за Леві-Стросом (1997: 60) можна пошкодувати, що ми не є водночас етнологами, мінералогами, ботаніками, зоологами й астрономами. А оскільки мова охоплює всі сфери життя в минулому й сьогоденні, цей перелік можна без кінця доповнювати. Адже лише ґрунтовне знання предмета не дає змоги нечітким уявленням про поняття проникнути в його етимологію.

2. ЛИТ. šērmenys «ПОМИНАЛЬНА ТРАПЕЗА, ПОМИНАЛЬНЕ БДІННЯ»

Окрім šērmenys (род. в. šermenių / šermenų), засвідчені, зокрема, форми šērmenės, šērminės, šērmìnẏs (LKŽ_XIV 657f.). Значення варіюється від 1. «поминальне бдіння з релігійними піснями (giesmės) і голосіннями (raudos)», 2. «похорон», 3. «поминальна трапеза» до 4. «язичницькі звичаї, пов’язані з похованням» (LKŽ_XIV 657). Сирвід подає stypá / Parentalia orum. epulii funebre, šermenìs (SD³ 427). Анонімний Lexicon Lithuanicum (LEX 13a, 58) наводить szermenys – Begrabniß і szermenys – Leichbegängniß.

Хоча в LKŽ_XIV 657 šērmenys подано як plurale tantum, базова форма однини šermuõ (приголосне відмінювання, основа на -n) трапляється зі значеннями 1. «поминальне бдіння» і 2. «поминальна трапеза» (LKŽ_XIV 660). Омонім šermuõ, фонетичний варіант šelmũo «коник даху», далі нас не цікавить. Формам šermuõ і šermuonėlis «горностай, Mustela erminea», а також vilpišys «дикий кіт, Felis silvestris» відповідають форми з кореневим e: šermuonėlis, šermonis, šermonys, šermonėlis, šermunėlis, šermuonis (LKŽ_XIV 658–660), з i: širmuonėlis, širmūnėlis (LKŽ_XIV 904) та з a: šarmuonėlis, šarmuonis (LKŽ_XIV 524); усі вони мають значення «горностай, Mustela erminea». Іноді тут може матися на увазі й подібний žebenktštis «ласка, Mustela nivalis». Не вдаючись поки до змістової проблематики, висунемо тезу, що šermuõ «поминальне бдіння...» і šermuõ «горностай» не лише є омонімами, а й етимологічно споріднені.

Традиційна етимологія пов’язує šērmenys із šérti «годувати», утвореним від балтійського *šer- «відгодовувати» < праіндоєвропейського *ker «те саме» із суфіксом *-men. Реконструкцію праіндоєвропейського *ker- «те саме» (замість kēr-) запропоновано, щоб зберегти зв’язок із рос. korm «корм», тоді як гр. κορέννυμι «я насичую» щодо цього нейтральне (Mažiulis 1997: 114 та література там; LEW 974).

Рікс та інші реконструюють корінь як *kerh₂- «насичувати, годувати» (LIV 329). Як легко помітити з викладу Сабаляускаса (1994: 334),

Lit. šerm enys, šarvojimas, ALTPREUSS. sirmen | 11

тут, упереджено, первісним вважалося значення šerm enys «поминальна трапеза». Однак семасіологічне зіставлення, за яким назви поминальної трапези в інших мовах також походять від понять, пов’язаних із їжею, є не більш ніж логічним колом, адже таке зіставлення правомірне лише за умови правильності припущення про первісне значення. Що ж до давньопрусського sirmen, то наведене значення «поминальна трапеза» (Mažiulis 1997: 114 із посиланням на джерело Nesselmann 1873: 161f.) дещо оманливе. Оригінальне свідчення: Item czu der sirmen, die die Prewssen pflegen czu halden, sal uffs hogeste nicht me, denne eyne tonne bir getrunken werden... (Landesordnung 1427 in: BRMŠ 488) цілком можна віднести до похорону, оскільки перед цим ішлося про весілля та хрестини. Проте весілля теж не зводиться лише до їжі та пиття, тому обмежувати тут значення лише поминальною трапезою невиправдано. Крім того, не можна переносити в часи, про які йдеться, сучасний звичай влаштовувати поминальну трапезу лише після похорону. Є чимало свідчень про те, що застілля відбувалися ще до власне поховання/кремації. Отже, щодо цих назв не встановлено ні того, що йдеться про подію після похорону, ні того, що на першому плані була їжа. Тож і надалі виходитимемо із загальнішого значення sirmen «поховання».

Формально проти зближення з šerti немає заперечень, але змістово таке зближення з šerti «годувати» сумнівне. Адже слід зважати на те, що šerti є полісемантичним словом — імовірно, тут злилися різні лінії розвитку, що призвели до омонімії. Величезну кількість значень šerti та префіксальних похідних, наведених у LKŽ_XIV 667–677), я узагальнив би так: (1.a) про худобу — годувати, відгодовувати, розводити; (1.b) про людину — виходжувати (після хвороби), годувати (дітей, старих), давати їсти (неохоче або недостатньо), вирощувати; 2. бити, різати, шмагати, а також про сильний дощ — періщити; 3. линяти, вкриватися пір’ям, линяти (про волосся) (пор. лит. šeriaũ «щетина, волосся»), змінювати колір під час сезонної зміни хутра; 4. загалом — линяти (про фарбу), вицвітати; 5. сушити солому для молотьби (обігріваючи jauja «зерносушарню»). Отже, спершу розгляньмо, наскільки семантично обґрунтоване походження від *kerh₃- «годувати, насичувати». Очевидно, за цим припущенням стоїть думка, що треба нагодувати велику кількість гостей і що поминальна трапеза швидко переростає у гульбище (пор. BRMŠ 46). Šerti «годувати, відгодовувати» переважно вживається у тваринництві. Коли його застосовують щодо людини, воно протиставляється лит. vaišinti «частувати», myluoti «те саме» та maintinti «давати їсти, годувати» в тому сенсі, що при šerti наголошується або 1. на несамостійності того, хто їсть (старі, діти), або 2. дія сприймається як недостатня (через брак їжі) чи виконана неохоче, або 3. йдеться про виходжування хворого та вирощування дитини, можливо, за аналогією з вирощуванням худоби; однак через тривалість цієї дії її не можна пов’язати зі значенням «частувати гостей», яке до того ж ніде більше не засвідчене. Свідчення з Донелайтіса: Nes dosnungas Dievs kiekvieną žino pasotint; Ale su pilnom saujoms mus vis šert nežadėjo, яке Сабаляускас (1994: 334) наводить як аргумент на користь колишнього вживання šerti щодо харчування людей, не є таким чином

12 |

BERND GLIWA

застосовне. Адже, по-перше, тут у відношенні Бог — людина домінування першого протиставлено відносній пасивності людини, цілком у руслі згаданої вище тенденції. Крім того, šérti з’являється у заперечному висловлюванні, адже Бог не годуватиме людину, як немовля чи худобу (це, безперечно, має зневажливий відтінок), а людині було дано можливість самостійно забезпечувати себе їжею.

Отже, šērmenys — «годування гостей» — через використання терміна зі сфери тваринництва набуло б зневажливого значення, яке, однак, не могло слугувати назвою урочистої дії для її учасників.

Balys (1948: 188) erklärt šērmenys in der engeren Bedeutung ‚Leichenschmaus nach der Bestattung‘ ebenfalls als Fütterung, und zwar nicht nur der Lebenden, sondern auch der Toten. Ob sich die Bewirtung der Seelen Verstorbener, die, so scheint es, mindestens eine gewisse Ehrfurcht vor selbigen voraussetzt mit dem Begriff der Fütterung zusammenbringen lässt, darf bezweifelt werden – auch, wenn hier die relative Unselbständigkeit der Seelen berücksichtigt wird. Zwar könnte man das ebenfalls an die Viehzucht angelehnte Sujet von Hirt (lat. pastor) und Schafherde, die zu hüten sei (vgl. lit. išganymas ‚Weiden, Hüten‘ und ‚Erlösung, Seligkeit‘), vergleichen. Hier fehlt auch der negative Beigeschmack, vermutlich, da es eindeutig als Metapher aufgefasst wird; allerdings bringt es überwiegend die Sicht der Hirten und nicht die der Schafe. Šērmenys *,Fütterung der Gäste‘ kann man dahingegen kaum als Metapher auffassen.

Крім того, якщо вважати бенкет семантичним осердям формування поняття, усе одно залишається питання про найсуттєвіше, а саме поховання та вшанування померлого. До того ж у такому разі ми мали б усі підстави очікувати подібних назв і для весілля та хрещення, яким обом властиві такі самі бенкети (BRMŠ 487). Якщо йдеться про душі, слід запитати, чому тоді не називають відповідним чином усі інші свята, під час яких душі померлих «годують»: через 7 днів, 40 днів і рік після поховання, на різноманітні календарні свята тощо. Ні в тому, ні в іншому значенні šērmenys та похідні від нього не трапляються.

Звісно, слід зважати на заперечення, що зміна значення поняття šérti у напрямі «годувати» могла бути особливим розвитком у балтійських мовах і що на час утворення šermuõ «поминальна трапеза тощо» ще була наявна реконструйована семантика *kerh- «насичувати, годувати» у значенні «пригощати». Менш вагомим є зіставлення з рос. корм «корм», для якого засвідчено цсл. κρъма «τροφή» (REWIII 329). Адже навіть якщо його зіставляють із лит. šérti, обставина, що балтійські мови демонструють сатемні рефлекси, тоді як слов’янські поводяться як кентумні мови, потребує ґрунтовного обґрунтування. Припущення «in the case of Slavic *kъrmъ we are apparently dealing with depalatalization of the initial velar before a syllabic *r» (R. H. Derksen, особисте повідомлення) потребувало б аналогічних випадків і докладної хронології як доказів. Подібне співвідношення лит. š: слов. k наявне в лит. šeivikaulis «гомілкова кістка» та серб.-хорв. cjevnica «те саме» < слов. *čěvb, однак за інших умов і так само без пояснення.

Lit. šermenys, šarvojimas, ALTPREUSS. sirmen | 13

Оскільки переконливого обґрунтування досі немає, перевагу слід віддати альтернативному тлумаченню *kərmb, а саме зближенню з праіндоєвроп. *(s)ker- «стригти, дряпати, відрізати» (щодо кореня див. LIV 556). Отже, слов. *kərma було б назвою «відрізаного, врожаю (результату)», якій, можливо, передувало значення «косовиця, врожай (процес)». Це можна застосувати і до корму для худоби — сіна, — і до зерна для харчування людей. У семасіологічному, а також формальному сенсі можна зіставити лит. kirsti «валити, збирати зерно», оскільки *(s)kert- «(роз)різати» вважається розширенням згаданого вище *(s)ker- (LIV 566). ESSJₓᵢᵢ 222 також відкидає спорідненість слов. *kərma з лит. šerti, šermenys як малоймовірну.

Суфікс *-mōn/-men- широко поширений. Як він співвідноситься з «розширенням кореня» -m-? Імовірно, форми з *šerm- є похідними від нього, утвореними від нового кореня внаслідок ресегментації (змістовне пояснення для -m- у слов. *kərma також можливе). Спершу розгляньмо šermuo «поминальна трапеза тощо» і šermuo «горностай, Mustela erminea». Горностай, принаймні взимку, білий — темним залишається лише кінчик хвоста. Тому не дивують споріднені слова širmuonėlis «горностай», širmuonis «хутряна шапка з горностаєвого хутра»: širmas, širmas «білий, сірий (про тварину); посивілий (про людину)», širmis «білий, сірий (про коня й корову)», širmelỹs «сірий, сірий кінь» (LKŽₓᵢᵥ 902f) і šarmuonėlis «горностай», «горностаєве хутро» (LKŽₓᵢᵥ 524): šármas «настій попелу для відбілювання й прання; луг, лужна речовина», šármas, šármas, šarmà «іній; сивина», šarmuo «засіб для прання (із попелу)» (LKŽₓᵢᵥ 520ff.) — усе це має спільну семантичну компоненту «білий, сірий», тож сумніватися в етимологічній спорідненості майже не доводиться. У цьому зв’язку цікаво, що давньопрусське gaylux E 661 «горностай», очевидно, пов’язане з gaylis E 459 «білий». Лит. gailùs «їдкий, різкий; колючий, гіркий; холодний; гнівний» семантично утворює місток до šarmas «іній; луг»; це видно також із пояснення до šarmas — gailus nusistojęs pelenų plikinys (LKŽₓᵢᵥ 521). За Клуге (1999: 371): нім. Hermelin < давньоверхньонім. harmo < дописемно-мовне *kermōn < праіндоєвроп. *kormo- «іній, сніг, град» у лит. šarmas «іній, замерзла роса».

Звести значення до «іній, сніг, град» не можна цілком погодитися, особливо з огляду на те, що співвідношення й хронологія формантів -m- та -men радше свідчать про вторинність цього значення. Можливо, основне значення можна визначити як «те, що є білим, яскравим, холодним». Додавши значення, які ESSJᵢᵥ 68 наводить для праіндоєвроп. *kerH-m- «різкий, колючий, їдкий», дістаємо ширше формулювання: «яскраве, різке, їдке, холодне; те, що сильно подразнює органи чуття» (щодо подібних семасіологічних перенесень і зіставлень див. Urbutis 1972: 57–61, Gliwa 2004: 9–11). Однак у цьому сенсі слід розуміти вже корінь *kerH-, якщо не вважати балтійські паралельні розвитки šarmas/šerkšnas «іній», širmas/širvas «білий, сірий» наслідком взаємодії різних ліній розвитку. До цього ряду належать також латв. sērksna «снігова кірка», sīrms «сивий, сірий», цсл. srenъ «білий», вірм. sarň «лід» тощо (LEW 973f.). Надалі, з огляду на акут у šármas «луг», širmas «білий, сірий», слід реконструювати сет-корінь *ḱerH-; циркумфлектовані варіанти слід пояснювати як вторинні,

14 |

B E R N D G L I W A

зокрема метатонією під час субстантивації та подальшою генералізацією таких форм.

Давньопрус. sirmen «поховання» та sirmes E 554 «луг» формально не перешкоджають етимологічному спорідненню, знову ж таки на основі *sir-m- «попіл; те, що є білим, сірим».

Можливо, значення pelenã «попіл і жар» відрізнялося від значення *sirm- «повністю згорілий попіл», про що можна здогадатися з назви Polengabia «богиня, якій доручено роздмухувати вогонь», наведеної Ласіцьким (1969: 22, 42). При цьому не має значення, чи йдеться про богиню, чи про домашнє начиння (1969: 80). Сам факт, що з попелу можна роздмухати вогонь, передбачає наявність жару. З іншого боку, можливе, звісно, й таке тлумачення: Polengabia — «та, що вкриває (жар) попелом». А попіл, як відомо, є добрим теплоізолятором, тож жар довго зберігається. Однак питання, чи можна тлумачити gabija, до gobti / gaubti «накривати» настільки прагматично, чи доцільніше інше розуміння, залишимо відкритим.

Aus Bügas (1961: 712) Ausführungen zu lit. šãrmas, lett. šãrms ‚weiße Lauge zum Waschen‘ wird deutlich, dass er Verwandtschaft mit einem unbelegten lettischen Verb *sėrt ‚weißen, bleichen‘ annimmt. Damit stünde šãrmas *,‚Waschmittel, Weißmacher‘ oben genanntem šėrti ‚4. ausbleichen, *bereifen‘ evtl. auch ‚3. mausern, federn, durch Pelzwechsel die Farbe wechseln, abfärben‘ nahe.

Mažiulis (1997: 114f und Literatur) bemerkt, dass Büga mit dieser Auffassung alleine steht und schließt sich weitgehend dem üblichen Vergleich von altpr. sirmes mit dt. Harn an. Der Beschreibung von altpr. sirmes als *,‚eine dem Harn ähnliche Flüssigkeit‘ (Mažiulis 1997: 115) kann jedoch nicht zugestimmt werden. Die Farbe stimmt nicht überein, sirmes ‚Lauge‘ ist im Gegensatz zu Harn geruchsneutral, letzterer wiederum ist nicht ätzend und kann auch beim besten Willen nicht als Weißmacher bezeichnet werden. Wobei aber die ätzende Eigenschaft der Aschelauge recht moderat bleibt, denn traditionell wurde šãrmas auch im Badehaus zum Haarewaschen genutzt. Die Ähnlichkeit beschränkt sich also auf die Eigenschaft ‚flüssig‘ und dann sollte es erlaubt sein, auch beispielsweise ‚Wasser‘ und ‚Blut‘ als altpr. sirmes bzw. lit. šãrmas zu traktieren. Das ist mitnichten der Fall.

Повернімося до šermenys. За археологічними дослідженнями, кремація була звичайною практикою на території балтійських народів у період 1200 р. до н. е. — 0 р. н. е., а потім приблизно від 500 до 1400 р. н. е.; подекуди вона співіснувала з іншими формами поховання (дати слід розуміти як приблизні орієнтири; докладніше див.: Grigalavičienė 1995: 65, 95; Toporov 2000: 206), зокрема практикувалися або надалі продовжувалися спалення полонених хрестоносців (BRMŠ 42, 450). Навіть у проміжний період, коли кремацію заступило поховання в землю, вогонь відігравав важливу роль у поховальних культових обрядах: у багатьох могилах знаходять сліди попелу й обвугленої деревини, якими, очевидно, посипали труни (Stankus 1984: 64). У сучасній Литві запалені свічки є невід’ємною частиною поминальної варти та меси за померлими.

Lit. šermėnys, šarvojimas, ALTPREUSS. sirmen | 15

Під час спалення утворюється попіл. Так само як šármas на основі попелу стало назвою лугу для прання, šermėnys, також пов’язане з попелом, могло первісно означати кремацію, тобто спалення померлого. Балтійське *šermōn «кремація» за словотвірною моделлю приблизно відповідало б лит. armuō «орати, зоране», rėmuō «печія», sėmuō «сівба, насіння», pjūmuō «жнива, урожай», gelmuō «холод» як іменникам дії (Skardžius 1996: 293–295, Ambrazas 1993: 55). Таку назву успадковують безпосередньо пов’язані з цим ритуальні дії, як-от молитва, спів, споживання їжі та хмільних напоїв. Те, що назва спалення померлих не враховує семем «вогонь» і «горіти», має паралелі в нім. Einäscherung «перетворення на попіл», а також у лат. cremāre «кремувати, спалювати»: ignis «вогонь». Лат. cremāre є унікальним у межах індоєвропейських мов у ряду k(’)remH- «спалювати» (LIV 368), і його порівнюють з іншомовним матеріалом лише з застереженнями, наприклад із гр. κέραμος «глина для гончарства, цегла, глек…» (Walde 1910: 199). Своєю чергою, грецьке слово обережно зіставляють із лит. kárštas «гарячий», давньоверхньонім. herd, водночас зазначаючи, що слово з -(a)mo- зі сфери технології цілком могло бути запозиченим культурним терміном (GEW 823f. und Lit.).

З погляду семасіології тут мала б місце зміна «білий» > «той, що робить білим» > «перетворювати на попіл» > «спалювати». Певною мірою це можна порівняти з метафоричними назвами вогню в давньоіндійській мові kṛṣṇavartman, kṛṣṇagati «вогонь», дослівно «той, що має чорний слід», kṛṣṇajanhās «із темною дорогою (вогонь)» (Mylius 2001: 121).

Відомо, що в литовській традиції білий колір був символом смерті аж до XX ст., а померлого зазвичай одягали в біле полотно. У разі смерті неодружених їх для поховання вбирали так, як на весілля, і прикрашали звичайними весільними оздобами (Dunduliene 1999: 248, 262). Як зауважує Gimbutiene, колір кісток, повністю очищених від тканин і вибілених, — це колір смерті (1996: 202). Екскарнація та кремація залишають білі рештки. Натомість не дивно, що поховання асоціюється з перетворенням на землю — чорну землю, гумус, — і чорний стає символічним кольором смерті, якому властива символічна інертність.

Відповідні балтійські терміни, пов’язані з кольором, запозичені фінськими мовами Балтійського моря. Серед них фін. harmaa «сірий», harmä «іній, тонкий шар снігу, пивна піна» та hermo «нерв» (Liukkonen 1999: 37–39, 44). Для останнього слова хочу запропонувати дещо інший семасіологічний шлях: не через «сіру м’язову волокнину, сухожилля», як у Liukkonen, а через сіру нервову тканину — «спинний мозок, мозкову речовину».

Якщо šermėnys первісно означало кремацію, то семантичне зіставлення з cremāre від kremH- було б цілком очевидним. Однак проблемними є, по-перше, метатеза -re-: -er- і природа -m-. Якщо cremāre є девербативним утворенням, як таку можливість прямо допускає Kummel (LIV 369), то слід розглянути *ker-H-mōn- з уже здійсненою в латинській мові метатезою, особливо якщо припускати зв’язок із carbō «вугілля» (Walde 1910: 199; IEW

16 |

BERND GLIWA

571f.) (vgl. z.B. die unterschiedlichen Reflexe der Ablautstufen in lat. crēvi perf. zu cerno ‚ich nehme wahr‘; cremāre wäre dann als Wort mit neuer Wurzel ausgehend von der Schwundstufe aufzufassen. Anders Schrijver (1991: 207f.), der ein schwundstufiges *kr-em- für cremāre ansetzt und mit lit. kùrti vergleicht, aber eine Sicht als nichtidg. Lehnwort bevorzugt). Andererseits würde ḱ- in primärem *ḱre-H-mōn, da lit. šr- im Anlaut ausschließlich in neueren Lehnworten, vorzugsweise Germanismen, erscheint, den Wandel zu š- nur in der Schwundstufe durchführen > šir-m-. Darauf könnte eine neue Ablautreihe mit širmas > šērmenys, šármas aufbauen. Ob darüber hinaus dann Formen mit nicht palatalem *kre-m- bestehen könnten, ggf. mit abweichender Bedeutung, ist eine offene Frage. Belege dafür gibt es keine. Man könnte erwägen, hier lit. šérti in der Bedeutung ‚Trocknen des Getreides, durch Heizen der Darre‘ anzuschließen – dann mit einer Bedeutung *,Feuer machen, brennen‘.

Альтернативна гіпотеза — ḱer(h₂)-mōn- *«покладання померлого для прощання безпосередньо перед похованням або кремацією; виставлення тіла померлого під час поховання на дереві, екскарнації». Згідно зі свідченням Вульфстана (бл. 890 р.), таке виставлення (лит. šarvojimas) могло тривати до пів року — залежно від рангу померлого (BMRS 164–169; Toporov 2000: 222–234). Тоді природним є зіставлення з індоєвропейським *ḱerh₂- «ламати, розбиватися (неперех.)» (LIV 327f.), а відтак, імовірно, «розпадатися, тліти», тим паче що тут, можливо, можна провести зіставлення з гр. κῆρ «смерть, загибель; богиня смерті» (IEW 578, GEW 842–843). Однак у такому разі доведеться відмовитися від зіставлення з назвами інею, лугу та відповідних кольорів.

3. ДЕЯКІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ КРЕМАЦІЇ

Звичайно, покладання померлого для прощання та вшанування його пам’яті відбуваються також перед похованням. Однак далі йтиметься лише про кремацію. Виставлення тіла перед спаленням має не тільки ритуальну, а й вельми практичну функцію. Воно значно полегшує спалення, оскільки тіло померлого висихає; адже людське тіло на 60% складається з води (Schenck, Kolb 1990: 456). Це може бути важливо за нестачі палива. Такий процес сприятливий і з ритуального погляду, адже гарантує повне спалення. Зібрані кістки мають бути вільні від залишків тканин (Gimbutienė 1996: 202).

Gamkrelidze та Ivanov наголошують, що для здійснення кремації потрібен певний рівень розвитку техніки, якого було досягнуто з появою кераміки (1984: 830). У хеттів спалення померлих починається приблизно у XVII–XIV ст. до н. е. (1984: 830); в «Іліаді» Гомера йдеться про ритуальне спалення померлих. Сам Зевс змусив Ахілла віддати тіло Гектора його батькові, щоб той, троянський цар Пріам, міг поховати його з царськими почестями через кремацію. Gimbutienė (1996: 286) згадує поховання з кремованими останками, датовані приблизно 4500 р. до н. е., на території сучасної Угорщини (1996: 240), а також близько 2500 р. до н. е. — у Словаччині.

LIT. šermenys, šarvojimas, ALTPREUSS. sirmen | 17

Деревини, якої в лісистих місцевостях удосталь, і володіння вогнем — єдині технічні передумови. На цій основі справді можна випалювати просту кераміку. Як уже згадувалося, гр. κέραμος «кераміка, випалені вироби», а також «глина для гончарства» можна було б віднести до розглядуваного гнізда з *kerH-m-. Звернімо увагу, що гончарний ринок Κεραμεικός щонайпізніше від 491 р. до н. е. був також громадським місцем поховання та кремаційним майданчиком Афін для воїнів, полеглих у бою (Benseler 1990: 431; Schnaufer 1970: 51–57, 177).

Лише використання вугілля та печей уможливлює повне спалення, зокрема й кісток. Крім того, для тривалого перебування тіла на покуті потрібні знання про його консервування та муміфікування. Про те, що балти володіли такими знаннями, свідчить уже Вульфстан близько 890 р. (див. Toporov 2000: 223f.).

4. ЛИТ. šarvojimas «ПОКЛАДАННЯ ПОМЕРЛОГО»

Šarvojimas — абстрактний іменник, утворений від šarvóti «1. вшановувати померлого, 2. озброювати», а також šãrvoti «косити невміло, погано» (LKŽₓᵢᵥ 532). Вшанування померлого передбачає: обмити його, за потреби поголити й зачесати, одягнути в найкращий одяг і покласти для прощання (LKŽₓᵢᵥ 532) або навіть посадити за стіл оброблене таким чином тіло (Lasicki 1969: 32, 50). Šarvóti, своєю чергою, слід пов’язувати з šãrvas, šãrvas / šarvãi як із вторинним дієсловом. šarvãi означає «(1.a) виділення (після пологів), (1.b) менструація, (1.c) слина, що витікає з рота померлого, (2.a) обладунок воїнів, (2.b) спорядження воїнів, включно з одягом, зброєю та боєприпасами, (2.c) панцир комах, раків тощо, (3.a) посаг, придане, (3.b) поховальний інвентар, (3.c) віз без бортових стійок і драбин; підлога воза» (LKŽₓᵢᵥ 528–530). Назва воза, можливо, є запозиченням із польського szaraban «старовинний віз» > лит. šarabānai (LKA 90), а пояснення pašarvoja numirėlį, t.y. paguldė ant šarvo «покладають тіло померлого, тобто кладуть його на підлогу воза» (LKŽₓᵢᵥ 530) може бути наслідком народноетимологічного переосмислення.

Fraenkel схиляється до думки, що лит. šãrvas «панцир, обладунок, озброєння» та давньопрус. sarwis «зброя» є питомими через лит. š і споріднені з гр. κόρυς «шолом», κορύσσειν «озброювати» (LEW 965). Frisk відкидає зіставлення балтійських слів із грецькими (GEW 826f, 921, 925f.). Зв’язок між ср.-в.-нім. harnas, (<) старофранц. harnais і гот. sarwa «зброя», з одного боку, та германськими словами ahd. saro, gisawī, ae. sierwan «планувати, озброювати тощо», давньофризьк. sera «озброювати», з іншого, а також їхнє відношення до розглянутих тут балтійських понять залишаються незрозумілими (пор. LEW 966). Однак акцентування лит. šãrvas «панцир, обладунок, озброєння» (AP3) вказує на успадковане слово.

До основного значення «споряджати, озброювати» Fraenkel також відносить šãrvas «придане, посаг», а також šarvóti «покласти померлого для прощання, прикрасити його до похорону». Нарешті, Fraenkel пояснює також šãrvas «плацента, менструація» іншими значеннями — «панцир» або «прикраса» — і зокрема наводить переклад Ruhig’а

18

BERND GLIWA

словами «щомісячне цвітіння служниць» (LEW 966). Не можна не згадати й обережну гіпотезу Mažiulis’а: пов’язати šarvai «менструація жінок» із гніздом давньопрус. sirmes, лит. šarmas у розглянутому вище значенні «рідина, подібна до сечі» (Mažiulis 1997: 115); однак із наведених вище міркувань цю гіпотезу аж ніяк не можна прийняти, хоча, звісно, вплив унаслідок контамінації не виключений.

Спираючись на Fraenkel’а, основне значення наведених вище šárvas, šarvai можна визначити як «спорядження, святковий одяг, убрання для особливих нагод, особливі відзнаки». Таке узагальнення не є безпроблемним і потребує певного обговорення.

Вихід посліду знаменує завершення пологів. Плаценту вважали частиною новонародженого. Віра в те, що її подальша доля має впливати на долю немовляти, зумовила звичай ховати плаценту (Paukštytė 1999: 57f.). Відповідно до цієї традиції, наприклад, пологовий будинок Mažylis у Каунасі організовує поховання плацент, які інакше стали б сировиною для косметичної промисловості (Dr. Apanavičienė, pers. Mitteilung, 2001). Отже, плаценту можна також вважати «спорядженням» новонародженого. Менструація, своєю чергою, є надійною ознакою статевої зрілості й шлюбної готовності. Слід звернути увагу на відмінні формулювання: «менструація жінок» у Mažiulis (1997: 114), імовірно, за Mühlenbach’ом, та «щомісячне цвітіння служниць», якими Fraenkel (LEW 966) передає слова Ruhig’а. Останнє, безперечно, слід розуміти як менструацію дівчат-дівиць, тобто ще незаміжніх, але вже статево зрілих дівчат. Якщо наведене тут тлумачення правильне, то «менструація жінок» є узагальненим тлумаченням поняття. Нарешті, витікання слини з рота померлого є достовірною ознакою смерті. Народження, шлюб і смерть — важливі події, ритуальне оформлення яких не підлягає сумніву. Отже, з одного боку, названо ознаки, що виправдовують проведення ритуалу. З іншого боку, семантичне поле šárvas, šarvai охоплює святкове вбрання для церемонії. Можна говорити про взаємопов’язані групи подій, адже ритуал відбувається поряд із самим процесом смерті чи народження або, здебільшого, після нього. Після смерті йде поховання, а після народження, разом із хрещенням, — урочисте прийняття немовляти до громади. Так само і весілля: святкування супроводжує саму подію, яка без урочистого, морального й юридичного обрамлення зводилася б до цілком буденного позбавлення цноти та статевого акту.

Для ілюстрації наведемо таку таблицю:

Подія | Фізичне свідчення про ритуал | Ритуальне вбрання для урочистого відзначення цієї події | Завершена подія: народження | Виділення (після пологів), послід | Поховання плаценти, ритуальний одяг і прикраси немовляти для хрещення

Lit. šermėnys, šarvojimas, ALTpreuss. sirmen | 19

Подія

Фізичне свідчення про завершену подію

Ритуал

ритуальне вбрання для урочистого відзначення цієї події

Зрілість (жіноча)

Менструація (у багатьох культурах — фізична передумова до шлюбу)

Перше випікання хліба, ляпас

Öffentliche Verkostung des Brotes im Badehaus, Bekanntgabe der Mitgift (Šaknys 1996: 54–56)

Зрілість (чоловіча)

Біологічна зрілість

Прийняття до війська

Кінь, обладунок, шпори

Весілля

Кровотеча під час першого статевого акту

Весілля

Посаг, придане

Смерть

Слина, що витікає з рота померлого

Поминальна варта й поховання

Покладення в труну, одяг і вшанування померлого, поховальні дари

Досі не розглядали, мабуть, найважливішого в сучасному мововжитку значення šarvai — «броня, обладунок (лицаря)». Це значення без зусиль вписується в цей контекст. Тут можна також згадати військові паради новітньої історії та марші під час підготовки до війни, паради перемоги й паради з нагоди річниць перемог, а також урочисте складання військової присяги. Ритуальні елементи присутні й у будівництві тріумфальних арок або проводах новобранців. Ще за радянських часів призовників, яких забирали до війська, усім селом проводжали до місця збору (Juknaitė 1998: 274). До цього належить і те, що в більшості армій є спеціальна парадна форма, а також участь військових у державних прийомах, де часом дозволяється фехтувати на шпагах і шаблях. Ця зброя вже давно не має військово-технічного значення, але зберегла ритуальне. Релігійний і ритуальний складник війни докладніше розглядає Beresnevičius (1997: 12–63), а ритуальну музику на війні — Šeškauskaitė (2002).

З огляду на це, можливо, варто було б знову поставити під сумнів відкинутий Frisk (GEW 920f.) етимологічний зв’язок šarvai тощо з гр. κόρη «діва, дівчина, донька», κούρητες «здатні носити зброю юнаки, молоді воїни».

У взаємозв’язку širmas, širvas «сірий, білий» та šarmas, šarvas майже немає сумнівів і з формального погляду: -v- походить від суфікса -u-, який первісно використовувався для утворення прикметників, як-от у gyvas, kreivas, šyvas, тоді як -m- походить від суфікса творення іменників. Якщо šarvas спочатку означало «білий, сірий», то šarvóti етимологічно означало б «бути білим» (ітеративно, дуративно), як gyvas: gyvóti.

20 |

BERND GLIWA

Цікаво, що природним мовам властива багатозначність. Тож і тут можливості тлумачення, які не обов’язково мають суперечити одна одній, ще не вичерпані.

ABKÜRZUNGEN DER QUELLEN

BRMŠ – N. Vėlius, ред., Baltų religijos ir mitologijos šaltiniai I. Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1996.

ESSJ – O. N. Trubačev, ред., Etimologičeskij slovar’ slavjanskich jazykov IV, XIII. Москва: Nauka, 1979, 1987.

GEW – HJ. Frisk, Griechisches etymologisches Wörterbuch I. Heidelberg: Winter, 1960.

IEW – J. Pokorny, Indogermanisches etymologisches Wörterbuch I. Тюбінген–Базель: Francke, 1994.

LIV = H. Rix та ін., Lexikon der indogermanischen Verben. 2-ге розширене видання. Вісбаден: Reichert, 2001.

LEW – E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch II. Гайдельберг–Геттінген: Winter, Vandenhoeck & Ruprecht, 1965.

LEX – Lexicon Lithuanicum. Факсиміле в: V. Drotvinas, ред., Lexicon Lithuanicum. Rankraštinis XVII a. vokiečių-lietuvių kalbų žodynas. Вільнюс: Mokslas, 1987.

LKA – K. Morkūnas, Hrsg., Lietuvių kalbos atlasas I Leksika. Vilnius: Mokslas, 1977.

LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas I–XX Вільнюс: Mintis, Mokslas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1956–2002.

REW – M. Vasmer, Etimologičeskij slovar’ russkogo jazyka II. Переклад з німецької та доповнення O. N. Trubačeva. Москва: Progress, 1986.

SD³ – K. Szyrwid, Dictionarium trium linguarum 1642. Факсиміле в: A. Lyberis, Hrsg., Pirmasis lietuvių kalbos žodynas. Vilnius: Mokslas, 1979.

ІНША ЛІТЕРАТУРА

Ambrazas, S. 1993: Daiktavardžių darybos raida. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas

Balys, J. 1948: Lietuvių tautosakos skaitymai. Teil 2. Tübingen: Patria.

Benseler, [G. E.] 1990: Benselers Griechisch-Deutsches Wörterbuch, bearbeitet von A Kaegi (17. Auflage – unveränderter Nachdruck der 15. Auflage, 1931). Leipzig: Verlag Enzyklopädie.

Beresnevičius, G. 1990: Dausos. Vilnius: Taura.

Beresnevičius, G. 1997: Sakralinis karo matmuo. In Kultūros istorijos tyrinėjimai 3, Vilnius: Gervelė, 12–63.

Būga, K. 1961: Rinktiniai raštai 3. Sudarė Z. Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Dundurienė, P. 1999: Senieji lietuvių šeimos papročiai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Gamkrelidze, T.V., Ivanov, V.V. 1984. Indoevropejskij jazyk i indoevropejcy 2. Tbilisi: Izdatel’stvo Tbilisskogo universiteta

Gimbutienė, M. 1996: Senoji Europa. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Gliwa, B. 2003: Die Hexe und der Junge (AT 327F) und Der Junge im Sack der Hexe (AT 327C). Ein kulturgeschichtlicher Deutungsversuch litauischer Märchen. Fabula 44 (3/4), 272–291.

Gliwa, B. 2004: Baltiškieji pirties pavadinimai. Onomasiology Online 5: 1–14.

Grიგalavičienė, E. 1995: Žalvario ir ankstyvasis geležies amžius Lietuvoje. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Juknaitė, V. 1998: Vieškelis į niekur. In: V. Maciekus e. a., Hrsg., Obeliai – Kriaunos, Vilnius: Versmė, 270–280.

Lit. šermėnys, šarvojimas, altpreuss. sirmen | 21

Kluge, F. 1999: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 23. Auflage, bearbeitet von Elmar Seebold. Berlin, New York: de Gruyter

Lasick, J. 1615 [1969]: De diis Samagitearum..., herausgegeben und kommentiert von Juozas Jurginis. Vilnius: Vaga.

Lévi-Strauss, C. 1997: Laukinis mastymas. Vilnius: Baltos lankos.

Liukkonen, K. 1999: Baltisches im Finnischen. Helsinki: Finnisch-Ugrische Gesellschaft.

Mažiulis, V. 1997: Prūsų kalbos etimologinis žodynas, IV. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Mylius, K. 2001: Langenscheidts Handwörterbuch Sanskrit-Deutsch. Berlin et al.: Langenscheidt.

Paukštytė, R. 1999: Gimtuves ir krikštynos Lietuvos kaimo gyvenime. Vilnius: Diemedis.

Sabaliauskas, A. 1994: Iš kur jie? Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Schenck, M., Kolb, E. 1990: Grundriß der physiologischen Chemie. Jena: Gustav Fischer Verlag.

Schnäufer, A. 1970: Frühgriechischer Totenglaube. Untersuchungen zum Totenglauben der mykenischen und homerischen Zeit. Dissertation Universität Tübingen.

Schrijver, P. 1991: The reflexes of the Proto-Indo-European laryngeals in Latin. Amsterdam–Atlanta: Rodopi.

Skardžius, Pr. 1996: Lietuvių kalbos žodžių daryba. In: ders, Rinktiniai raštai 1: 1–768 (unveränderter Nachdruck der Originalausgabe 1943). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Stankus, J. 1984: Kairenėlių plokštinis kapinynas. Lietuvos archeologija 3. Vilnius: Mokslas, 63–78.

Šaknys, Ž. B. 1996: Jaunimo brandos apeigos Lietuvoje. Vilnius: Pradai.

Šeškauskaitė, D. 2002: Apeigos karo sutartinėse. In: Nuo kulto iki simbolio (= Senovės baltų kultūra 6). Vilnius: KFMl, 226–246

Toporov, V. 2000: Baltų mitologijos ir ritualo tyrimai. Vilnius: Aidai.

Urbutis, V. 1972: La. spalgs reikšmės ir kilmė. Baltistica 8 (1): 57–61.

Vėlius, N. 1983: Senovės baltų pasaulėžiūra. Vilnius: Mintis.

Vėlius, N. 1996: Einführung in die Quellenkunde.. In: BRMS, 79–112.

Walde, A. 1910: Lateinisches etymologisches Wörterbuch. 2. Aufl. Heidelberg: Winter

Bernd Gliwa

Sargeliai

LT-60433 Žaiginys

[email protected]